Халхін–Гол1939 року в оцінці істориків і політиків різних країн
В травні 2009року виповниться 70 років бойовим подіям на монгольській річці Халхін–Гол. Втравні – вересні 1939 р. тут відбувалися бойові дії між частинами Червоної іКвантунської армій, посилених, відповідно, монгольськими і баргутськими (баргути – жителі Внутрішньої Монголії, яка входила до складу Маньчжоу–го)частинами. За радянськими офіційними джерелами, на час вирішальної бойовоїоперації в серпні 57 тисячній радянській армії протистояла 75 тисячна, добреоснащена японська. З кожного боку були задіяні сотні літаків, танків і гармат.І хоча дипломатичні відносини між СРСР і Японією не були розірвані, це була справжнявіна з багато чисельними для обох сторін жертвами.
Цей конфліктвідносився до числа тих міжнародних подій, які на протязі багатьох роківпривертали і продовжують привертати увагу дослідників не тільки в країнах, якібезпосередньо брали участь у збройному зіткненні, але й багатьох іншихдержавах. Але до цих пір не поставлена остаточна крапка в оцінці подій тогочасу, причому в силу не стільки військових, скільки політичних і ідеологічнихпричин.
Під часкровопролитних боїв на монгольсько – маньчжурському кордоні у пресі СРСР іЯпонії публікувалася про це надзвичайно скупа інформація. У нас – тількикороткі повідомлення ТАРС. Ні одного опису бою, ні однієї кореспонденції ізМонголії, ні в червні, ні липні, ні в серпні не появилося. Тільки 6 серпня всіцентральні газети опублікували Указ Президії Верховної Ради СРСР пронагородження Н – ської танкової бригади орденом Леніна і про присвоєння їйімені комбрига М.П. Яковлева. Але не вказувались ні номер бригади, ні за яківійськові досягнення її нагородили вищим орденом країни. В тексті було присутнєлише загальне формулювання: «за виключні заслуги при захисті Батьківщини.» Ілише пізніше стало відомо, що була 11- а танкова бригада, яка нагороджуваласяза активну участь у боях на горі Баін – Уаган.
30 серпня вцентральних газетах були вперше опубліковані укази про присвоєння звання ГерояРадянського Союзу учасникам бойових дій на Халхін – Голі. До того ж уформулюваннях указів за звичаєм використовувалися тільки загальні фрази, такіяк: « за зразкове виконання бойових завдань», і «за видатний героїзм.Проявлений при виконанні бойових завдань», за якими важко було зрозуміти, проякі битви іде мова. І тільки вже потім про бої на Халхін – Голі стали писативірші і пісні, знімати кінофільми, всіляко показуючи образ радянського воїна.
Одним із першихпро халхін–гольські бої відкрито заговорили літератори оспівуючи мужність ігероїзм радянських солдат. У перші ж тижні після перемоги радянських військ уМонголії відомий поет Костянтин Симонов, який побував на полях боїв як спецкор«Красной звезды», написав під сильним враженням від побаченого поему «Далеко наСході», уривок з якої був надрукований в журналі «Япония сегодня» за серпень1999 року.
Військовим жеспеціалістам потрібно було майже рік, щоб розпочати аналіз та оцінку цих подій.В 1940 р. появилися праці П.І. Другова «Із досвіду дій АБТВ на р. Халхін–Голі»,«Бойові дії авіації в Монгольській Народній Республіці», « «Бій у Халхін–Гола»та ін. Генеральний штаб РСЧА опублікував монографію «Дії 1-ї армгрупи в халхін– гольській операції» (травень–серпень 1939 р.). Слідом за цими книгамиз’явилося декілька десятків історичних досліджень, спогадів учасників боїв,творів документальної прози, інших матеріалів.
Досить оперативновідредагували на події на Халхін–Голі і за кордоном. В ті роки в іноземній пресіпоявилося декілька публікацій, написаних по гарячим слідам подій, але безвикористання будь–якої документальної основи. Не випадково, більшість із них нетільки не прояснювали суті конфлікту, але і включали наспіх зроблені оцінки.
Наприклад, згіднооднієї із найбільш поширених в ті роки в іноземній пресі версій, конфлікт нарічці Халхін–Гол спровокував рейд радянсько – монгольського кавалерійськогозагону, який порушив кордон Маньчжоу – Го в районі Номон–Хан–Бурд–Обо. За цієюверсією, коли японські частини відкинули «порушників, росіяни ввели у справу великісили, які знаходилися бойовій готовності на Уралі, і влаштували японцямнастояну «м’ясорубку».
З початкомвійськових дій в Європі у вересні 1939 ці події надовго відійшли на заднійплан. Тільки після капітуляції Японії дослідники знову повернулися до аналізухалхін–гольських подій, тим більше що і Міжнародний військовий трибунал в Токіоне вніс ясності у пояснення халхін–гольських подій.
Після капітуляційЯпонії і встановлення окупаційного режиму на японських островах американськіокупаційні власті створили при штабі головнокомандуючого Д. Макартураспеціальні органи., які повинні були займатися узагальненням досвіду збройноїборотьби в Азійсько–Тихоокеанському регіоні у воєнний і передвоєнний період.Представники військово–історичної служби армії США прийняли рішення залучити доцього високопоставлених генералів і старших офіцерів колишньої японської армії,а також японських військових істориків. Ці генерали і офіцери у свій часпрацювали у ставці, генеральних штабах армії і флоту, штабах Квантунської іКорейської армій.
Пророблена цимилюдьми величезна робота була завершена в 1960 р. Вона включала 184 монографіїпо загальним проблемам і 13 спеціальних досліджень, які стосувалися тількиМаньчжурії. До цих документальних матеріалів були додані карти і довідковітаблиці, іменні показчики і т.д. Документальні матеріали доповнювалисябагаточисельними особистими записами і спогадами. Все це було передано штабугенерала Д. Макартура і сьогодні зберігаються у архіві Центру військовоїісторії у Вашингтоні.
В кінці 70-х ізцих документів було відібрано декілька десятків найбільш важливих монографій, ів 1980 р. в США з’явилося 15 – томне видання «Війна в Азії і на Тихому океані.1937–1949 рр.». Перші 12 томів цієї праці включили 47 японських монографій іспеціальних досліджень, які перекладені на англійську мову.
Найбільшавторитетним із західних дослідників даної проблеми до цих пір вважається професорА. Кукс, який після закінчення війни працював в апараті американськоїокупаційної адміністрації і мав доступ до багатьох японських документів. В 1950р. під його керівництвом були підготовлені і видані 5 монографій. Матеріали,які стосувалися подій на річці Халхін–Гол, займали в них два томи. Цімонографії, незважаючи на помилки і неточності, були визнані в той час найавторитетнішимипублікаціями англійською мовою.
А в 1985 р.вийшла монографія самого А.Кукса під назвою «Номонхан: Японія проти Росії.1939р.» в двох томах обсягом близько 1250 сторінок. Не дивлячись на те, щодеякі висновки автора не зовсім точні, дослідження американського історикабезперечно відноситься до числа найбільш глибоких, систематизованих іоб’єктивних праць по історії даного періоду. Поряд із власними висновками іроздумами, А. Кукс на основі документів проаналізував роль Квантунської армії вподіях біля річки Халхін–Гол і оцінив їх як «… поворотний пункт японськоїісторії, які приблизили в кінцевому рахунку війну проти західних держав наТихому океані».
В СРСР, до речі,список наукових досліджень, присвячених цим подіям, теж вражає. Всі вони більшабо менш повно розкривають діяльність керівних органів СРСР і Монголії попідготовці та відбитті агресії, особливості, хід і наслідки бойових дій,масовий героїзм радянських і монгольських воїнів.
Але найбільшсуперечливі моменти цих подій залишилися за межами цих досліджень, оскількипропагандистські цілі часто переважали над історичною достовірністю: героїчне, довгіроки занадто вихвалялося, а негативне і помилкове, якого було набагато менше,але воно все таки було, – соромливо замовчувалося. Оцінюючи ці події з позиціїсьогоднішнього дня, слід визнати, що односторонній підхід до цієї проблеми,який проявлявся в минулому, на превеликий жаль не завжди відповідав історичнійправді.
Наприклад, у всійрадянській літературі замовчувався перший травнево–червневий етап бойових дій,який продемонстрував слабку підготовку сухопутних частин і особливо авіації 57особливого корпусу РСЧА. Архівні дані свідчать про розгубленість командногокорпусу, про втрату ним здатності налагодити оперативне і чітке управліннявійськами в бойових умовах. Якраз даними обставинами в основному обумовленаповна заміна командування корпусу через місяць після початку конфлікту.
Статистичні даніпро результати боїв на Халхін–Голі також були піддані корекції радянськоюофіційною історіографією. Згідно нашої статистики, радянсько–монгольськівійська втратили 2 413 вбитими, 10 020 пораненими і 216 полоненими. Але ціцифри дуже занижені. Згідно інших джерел, наші втрати склали 10 тисяч, потім їхпідняли до 18,5 тисяч чоловік. На основі останніх досліджень російськихвійськових істориків, радянські війська в ході боїв на Халхін–Голі зазналислідуючих втрат особового складу: 7 974 чоловіка, загальні санітарні втрати 15 926чоловік.
Японія офіційнооголосила, що її втрати вбитими, пораненими і хворими склали 18 тисяч із 76тисяч чоловік, які брали участь у бойових діях. За підрахунками японськогоісторика С. Хаяси, загальні японські втрати склали не менше 73 % які бралиучасть у конфлікті, тобто близько 55 тис. чоловік.
В радянськихдонесеннях стверджувалося, що в боях на Халхін–Голі було збито більше 600японських літаків. Насправді японці втратили всього 164 літаки, в тому числі 90– в боях і 74 в р результаті катастроф, знищених на землі, зовсім пошкоджених.
Японські історикиконсервативного напрямку, заперечуючи запланований характер конфлікту, впертоназивають халхін–гольські події «випадковим прикордонним інцидентом місцевогозначення», відповідальність за виникнення якого часто покладається на СРСР. Цеми знаходимо у японській «Офіційній історії війни в Великій Східній Азії».
Така оцінказовсім не виключає думки інших японських істориків, які називають події на Халхін–Голі«другою російсько–японською війною». Дослідники в своїх працях також говорятьпро них, як про «неоголошену» або «локальну війну» оскільки бої булинадзвичайно жорстокими і напруженими і продовжувалися майже півроку – з травнядо середини вересня 1939р.
Хто ж бувініціатором військового конфлікту в районі річки Халхін–Гол – політичне івійськове керівництво країни, або це була в значній мірі самостійна акціяКвантунської армії, які ніби вийшли із підкорення Генеральному Штабу, що до цихпір стверджує значна частина японських дослідників, в тому числі і К. Танака?
В радянськійісторичній науці на протязі майже п’яти десятиліть не дивлячись на відсутністьпрямих доказів стверджувалось, що ті загальні агресивні задуми Токіо увідношенні СРСР і МНР мають пряме відношення до подій в районі річкиХалхін–Гол. В числі прихильників такого підходу є військовий історик Е.А. Горбунов,який викладає ці плани в своїх книгах «20 серпня 1939» і «Крах планів «Оцу».При цьому особливо підкреслювалося, що цей план був розроблений і затвердженийвосени 1938 р. не командуванням Квантунської армії, а якраз Генштабомімператорської армії. Такої ж точки зору дотримується і А. Кошкін.
Іншої оцінкидотримуються сьогодні і ряд російських вчених. У підручнику по історії Японії,наприклад, відмічається: «Як і при конфлікті у озера Хасан, в цьому випадкумала місце самовільна акція командування Квантунської армії. Не поставивши довідома Токіо, вони розробили план захоплення частини монгольської, а потім ірадянської території з виходом до транссибірської магістралі.»
Одним із першихпроти односторонньої трактовки цих подій виступив військовий історик В. Вартановв своїй статті «Халхін–Гол: що під позолотою?». Як і всі інші дослідники, вінне висловлює сумніву в агресивності і антирадянській направленості японськихпланів по відношенню до СРСР в ті роки. Але аналіз обстановки в регіоні івнутрішнього положення в Японії якраз на середину 1939 р., на його думку,свідчить про те, що втягнення у відкритий широкомасштабний збройний конфлікт зРадянським Союзом японським правлячим колам було невигідно, і вони спеціальноцього не планували. Японська регулярна армія була глибоко втягнута у війну вКитаї, вже на протязі двох років вела важкі бої на два фронти – протирегулярних військ Чан Кайші і могутнього партизанського руху в тилу. В Японіївичерпувалися сировинні ресурси, росли втрати особового складу, посилювалисяантивоєнні виступи в самій армії і в країні і т. д. Хіба можна було серйознорозраховувати на завоювання МНР, вторгнення в СРСР, окупацію Забайкалля з двомапіхотними полками і частинами посилення – в загальній кількості трохи більше 10тис. чоловік, а якраз ці японські частини брали участь в початковій стадіїконфлікту? Подібну точку зору поділяє і О. Кириченко.
«З нашої точкизору, – пише В.Варопанов, – бойові дії, як це не здається несподіваним, носиливипадковий характер і були обумовлені нерозберихою в цьому районі з лінієюкордону. Протягом ряду років між монгольською і маньчжурською сторонами з цьогоприводу проводилися консультації; але єдиної точки зору вироблено так і небуло».
Таку ж позицію всвоїй статті «СРСР і японська агресія 1937–1941 рр.» займає В.П. Сафронов.Автор вважає, що цей конфлікт виник як черговий прикордонний інцидент із–зарозходження сторін у визначенні кордону чи то по картах чи на місцевості.
На основі цьогоряд російських вчених стверджують, що тодішні претензії японців булиобґрунтованими, а винні в конфлікті монгольські власті, які розмістили наспірній території прикордонні пости. Відомий японський військовий історик І.Хата на основі власних досліджень теж приходить до висновку що «… з об’єктивноїточки зору, радянський підхід у відношенні кордону здається більшпереконливим».
На початкуконфлікту обидві сторони розглядали його як звичайний інцидент. Вони обмінялисядекількома взаємними протестами – перший із них був адресований уряду МНР. Аленавряд чи буде правильним розглядати конфронтацію випадковим збігом обставин.Вона визрівала ще і тому, що часті і дрібні прикордонні інцидентинагромаджувалися і створювали сприятливий грунт для протистояння.
Важко непогодитися з думкою російських дослідників, що конфлікт на Халхін–Голі, крімвійськово–силового, мав явно політико–дипломатичний вимір. Розв’язавши крупномасштабні бойові дії, і Радянський Союз, і Японія прагнули здобути для себемаксимальну політичну користь і, в першу чергу, продемонструвати своюбоєздатність перед потенційними союзниками, оскільки в Європі і США існувалидосить серйозні сумніви у здатності СРСР і Японії виступити в якості надійних ібоєздатних партнерів у майбутніх коаліціях, склад і конфігурація яких тоді щене були остаточно прояснені. Послідуючі дипломатичні кроки як Радянського Союзутак і Японії підтвердили ці висновки російських дослідників. Кожна із сторіншукала можливі виходи із ситуації.
халхінгол бойовий армія монгольський
Джерела талітература
1. Касатонова Е. Правда и вымыслы о Халхин–Голе // Азия и Африка сегодня. –2007. – №12. – С. 59–69.
2. Кириченко. Халхин–Гол: завеса тайны спадает // Япониясегодня. – Август 1999. – С. 8–9.
3. Симонов К. На той, необъявленной. Из дневников «Далеко наВостоке» 1948–1968 гг. // Япония сегодня. – Август 1999. – С. 10–11.
4. Лазарев А. на пути к большой войне // Япония сегодня. –Август 1999. – С. 14–15.
5. Афанасьев В. Халхин–Гол в ретроспективе большой войны //Отечественная история. – 1995. – №5. – С. 67–85.
6. Кошкин А. Японский фронт маршала Сталина. Тень Цусимыдлиною в век. – М., 2004. – С. 46–65.