--PAGE_BREAK--3. Злочини, які посягають на регламентовані міжнародним правом засоби і методи ведення війни в державах-учасницях СНД
Порушення законів та звичаїв війни закріплено в кримінальному законодавстві всіх держав-учасниць СНД. Міжнародно-правовими джерелами даного злочину є Гаазькі конвенції 1899 і 1907 років, Женевські конвенції про захист жертв війни 1949 р. і Додаткових протоколах І та II до них 1977 p., Санкт-Петербурзька декларації про відміну застосування вибухових і запалювальних куль 1868 p., Женевський протокол про заборону застосування на війні задушливих, отруйних та інших газів і рідин та бактеріологічних засобів 1925 p., Конвенції про заборону або обмеження застосування конкретних видів звичайної зброї 1981 р. та інші документи. [15, c. 833]
Безпосереднім є регламентовані міжнародним правом засоби і методи ведення війни. Додатковим об’єктом даного злочину є залежно від форми злочину життя та здоров'я особи, власність.
З об'єктивної сторони злочин характеризується переважно діями, в окремих випадках закони і звичаї війни можуть порушуватися шляхом бездіяльності. Формами цього злочину є:
1) жорстоке поводження з військовополоненими або цивільним населенням, тобто: завдання смерті чи поранення ворога, який здався в полон, використання, щодо цивільного населення та військовополонених тортур, мордування, піддавання їх медичним та науковим дослідам. При цьому військовополонений – це особа, яка перебуває у складі збройних сил, ополчення, та ін… військових загонах і була захоплена у полон ворогом, а цивільне населення – це всі люди, що не входять до складу збройних сил та інших військових загонів;
2) вигнання цивільного населення для примусових робіт – це такі, під час яких цивільне населення без його добровільної згоди примушується брати участь у військових операціях, роботи, які виконуються за межами окупованої території, де знаходиться це населення, які не оплачуються чи оплачуються несправедливо, які явно не відповідають фізичним чи інтелектуальним здатностям працівників, до яких залучаються особи, що не досягли 18-річного віку, а так само роботи, пов'язані з мобілізацією працівників в організацію, що має військовий чи напіввійськовий характер, крім дій прямо дозволяються Конвенцією про захист цивільних осіб під час війни. До примусових не належать також роботи, виконання яких звичайно вимагається під час ув'язнення, призначеного відповідно до встановленої законом процедури, а також інші роботи, перелічені у ст. 4 Європейської конвенції з прав людини;
3) розграбування національних цінностей на окупованій території. Міжнародні акти прямо забороняють захоплювати власність ворога, крім випадків воєнної необхідності, віддавати на пограбування міста і місцевості, розграбовувати громадську чи приватну власність;
4) застосування засобів ведення війни, заборонених міжнародним правом, тобто застосування певних вдів зброї (нейтронної зброї, лазерної збої, що осліплює, зброї, що ранить осколками, які не можна виявити тощо), використання зброї штучно викликаних явищ природи (землетрусів, цунамі тощо), використання присутності чи пересування цивільного населення для захисту певних пунктів чи районів від військових дій, або використання голоду серед цивільного населення, оголошення про те, що нікому не буде дано пощади, бомбардування незахищених сіл, міст, осель, будівель тощо, піддавання нападу об’єктів, які необхідні для виживання цивільного населення. Проте порушення законів і звичаїв війни, як застосування забороненої зброї масового знищення, кваліфікується за іншою складом і статтею;
5) віддання наказу про вчинення таких дій під ним слід розуміти пряму, обов'язкову для виконання вимогу начальника про вчинення підлеглими певних дій по службі, відповідно до яких вони повинні жорстоко поводитися з військовополоненими або цивільним населенням, виганяти цивільне населення для примусових робіт, розграбовувати національні цінності на окупованій території, застосовувати засоби ведення війни, заборонені міжнародним правом, вчиняти інші порушення законів та звичаїв війни, що передбачені міжнародними договорами;
6) інші порушення законів та звичаїв війни, що передбачені міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана державою;
Склад злочину є формальним і не може настати відповідальність за порушення звичаю війни, який не отримав юридичного закріплення у відповідному міжнародному договорі. [16, c. 872-874]
Суб'єкт злочину загальний, особа, що досягла 16 років. В шостій формі спеціальний: ним є службова особа, яка за своїми повноваженнями може віддавати накази, які стосуються права війни. Накази про ті чи інші порушення законів та звичаїв війни можуть віддаватися не тільки військовим, а й політичним керівництвом країни. Але висновками Нюрнберзького, Токійського і Гаазького трибуналів підтверджено, що провідну роль під час війни чи збройного конфлікту відіграють саме представники військового командування. Це пояснюється централізацією керівництва, єдиноначальністю та військовою дисципліною.
У разі віддання військовою службовою особою наказу про порушення законів та звичаїв війни, вчиненого в умовах воєнного стану або в бойовій обстановці, її дії слід кваліфікувати як перевищення службових повноважень, а якщо такі дії були поєднані з умисним вбивством – додатково, як віддання злочинного наказу поєднане з умисним вбивством.
Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом. Психічне ставлення до умисного вбивства також характеризується прямим умислом.[19, c. 899-900]
Ще одним злочином, який посягає на встановлені закони та звичаї війни є найманство. Міжнародно-правовими джерелами даного злочину є: додатковий протокол до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол І), Міжнародна конвенція про боротьбу з вербуванням, використанням, фінансуванням і навчанням найманців 1989 р. (не є чинною, оскільки ратифікована лише сімома державами замість необхідних двадцяти двох). Цей злочин закріплений в кримінальному законодавстві усіх державах-учасницях СНД.
Безпосереднім об'єктом злочину є суспільні відносини, які забезпечують правила використання засобів і методів, порядок ведення війни, регламентовані міжнародним правом.
З об'єктивної сторони найманство може мати місце у таких формах: вербування найманців, фінансування найманців, матеріальне забезпечення найманців, навчання найманців, використання найманців у військових конфліктах чи діях, участь без дозволу відповідних органів державної влади у збройних конфліктах інших держав. Склад злочину є формальним.
Під вербуванням найманців розуміється безпосереднє наймання, тобто запрошування і набір добровольців для участі у збройних конфліктах інших держав або у насильницьких діях, спрямованих на повалення державної влади або порушення територіальної цілісності, а також створення із них певних груп, загонів, банд, формувань тощо.
Фінансування — це забезпечення як окремих чи кожного із найманців, так і створених за їх участю груп, загонів тощо коштами у національній валюті України чи в іноземній валюті.
Матеріальне забезпечення найманців передбачає постійне тилове забезпечення їх або разове чи кількаразове надання їм обмундирування, спорядження, засобів зв'язку, харчування, медикаментів, зброї, боєприпасів, засобів захисту від зброї масового знищення тощо, створення для них навчальних баз, полігонів, шпиталів і т. ін.
Під навчанням найманців розуміється передача їм знань, навичок і вмінь щодо використання зброї і військової техніки, планування і забезпечення бойових та інших насильницьких дій, аналізу й оцінки тактичної та оперативної обстановки, управління підлеглими, взаємодії і прийняття рішень тощо.
Використання найманців – це безпосереднє застосування їх при виконанні бойових завдань під час військових конфліктів, а також для насильницьких дій (військових переворотів, захоплення важливих об'єктів чи заручників, вбивства політичних діячів, диверсій, актів тероризму тощо) на території інших держав.
Вербування, фінансування, матеріальне забезпечення, навчання осіб з подальшим використанням їх у насильницьких діях, спрямованих на повалення державної влади або порушення територіальної цілісності держави кваліфікується ще й за зазіхання на територіальну цілісність. Один лише факт зарахування особи, скажімо, проходження військової служби у Збройних Силах Росії білорусом, не тягне за собою кримінальної відповідальності.[20, c. 728-730]
Суб'єкт злочину у перших п'яти його формах його вчинення — загальний.
У випадку, коли такі фактичні дії, як вербування, фінансування, матеріальне забезпечення і навчання найманців, були вчинені за межами держави іноземцем або особою без громадянства, що не проживає постійно в певній державі СНД, вони не підлягають відповідальності за найманство, якщо інше не буде прямо передбачено міжнародними договорами держави (адже найманство не є особливо тяжким злочином).
Що стосується участь у збройному конфлікті без дозволу державних органів то у даному випадку ознаки суб'єкта злочину (найманця) чітко перелічені у законодавстві. Відповідно до якого найманець — це особа, для якої характерною є сукупність таких ознак: спеціально завербований, як правило, за кордоном, для фактичної безпосередньої участі у воєнних діях не має прямого юридичного зв'язку зі сторонами, що перебувають у конфлікті й отримує матеріальну винагороду у більш значному розмірі, порівняно з особовим складом збройних сил сторони, яка його завербувала.
Найманця треба відрізняти від комбатанта – учасника збройного конфлікту на законних підставах. Ним є солдат, сержант чи офіцер, який служить у збройних силах тієї або іншої конфліктуючої сторони і не є громадянином сторони, яка його призвала, призвала за контрактом, а також добровільно і має відповідні документи, особистий номер і військову форму. Крім того, комбатантами є також партизани, які мають відповідні документи та розпізнавальні знаки, і добровольці, які воюють із ідейних чи моральних міркувань. Не можуть визнаватися найманцями особи, які безпосередньо не беруть участі у воєнних діях (медичний персонал, духовенство, журналісти), у т. ч. особи, які працюють технічними інструкторами, радниками, пілотами транспортних літаків, а зброю носять лише для самозахисту (визнання їх найманцями може порушити їх конституційне право на працю).
Суб’єктивна сторона злочин характеризується прямим умислом. Крім того, вербування, фінансування, матеріальне забезпечення і навчання найманців є злочинним лише у разі, коли вони вчинені з метою використання найманців у збройних конфліктах інших держав або у насильницьких діях, спрямованих на повалення державної влади або порушення територіальної цілісності інших держав. Для такої форми злочину, як використання найманців, наявність мети не є обов'язковою ознакою. Достатньо того, щоб винний усвідомлював той факт, що ним безпосередньо застосовуються особи, які відповідають ознакам найманців, при виконанні бойових завдань під час військових конфліктів, а також для насильницьких дій на території інших держав.
Спеціальною метою (отримання матеріальної винагороди) характеризується також і участь без дозволу відповідних органів державної влади у збройних конфліктах інших держав. [16, c. 914-916]
4. Злочини проти безпеки людства в державах-учасницях СНД
Розпалювання расової, національної чи релігійної ворожнечі або ворожнечі. Міжнародній правовою базою, яка визначає порядок ставлення до людей за расовими, національними або релігійними ознаками, є Міжнародна конвенція про ліквідацію всіх форм расової дискримінації від 7 березня 1966 р., Міжнародний пакт про громадянські та політичні права від 16 грудня 1966 р., Конвенція про припинення злочину апартеїду і покарання за нього від 30 листопада 1973 р., Декларація про ліквідацію всіх форм нетерпимості та дискримінації на основі релігії або переконань від 25 листопада 1981 р., Декларація про права осіб, які належать до національних або етнічних, релігійних і мовних меншин від 18 грудня 1992 р. та ін. Даний злочин закріплений, як злочин проти безпеки людства кримінальними кодексами наступних держав: Казахстану (ст. 164), Узбекистану (ст. 156), Білорусії (ст. 130).
Безпосереднім об'єктом даного злочину є безпека людства.
Об'єктивну сторону злочину утворюють дії, спрямовані на збудження расової, національної, релігійної ворожнечі або ворожнечі, на приниження національної честі та гідності.
Законодавець не конкретизував дії, що розглядаються як порушення ворожнечі або приниження честі і гідності, оскільки способи вчинення даного злочину можуть бути найрізноманітнішими: від усних висловлювань до образу діями або осквернення. Загальним для всіх проявів розпалювання ворожнечі або ворожнечі є те, що вони: є засобом впливу на суспільну свідомість і носять публічний характер, тобто здійснюються в присутності великої кількості людей або здійснюються у відсутність людей, але розраховані на сприйняття цих дій у подальшому, а також мають на меті порушити у населення вороже ставлення до якої-небудь групи людей, визначеної за расовими, національними або релігійними ознаками. Прояв ворожості або ворожнечі може бути різним: від ізоляції до фізичного знищення відповідних груп населення. Конкретними способами вчинення даного злочину можуть бути, наприклад, публічне або з використанням засобів масової інформації поширення поглядів або ідей про винятковість власної або неповноцінності іншої раси, національності або релігії тощо.
В основі тверджень про неповноцінність тієї чи іншої раси, національності або релігії можуть лежати ідеологічні теорії, всілякі вигадки і провокації. Об'єктивне викладення інформації про негативні прояви, риси, факти або події расового, національного чи релігійного порядку не розглядається як розпалювання ворожнечі або ворожнечі, приниження честі і гідності, крім випадків, коли на підставі тенденційного підбору відповідної інформації пропагується ущербність окремої раси, національності або релігії, формулюються заклики до обмеження прав їх представників і т.п.
Приниження честі та гідності конкретних осіб за расовими та іншими ознаками може спричиняти відповідальність по даній статті тільки в тому випадку, якщо прояв ворожості чи ненависті до окремих осіб є лише засобом осквернення раси, національності або релігії як таких. Не є розпалюванням расової та іншої ворожнечі або ворожнечі обмін думками відповідного змісту в колі знайомих або однодумців.
Злочин вважається закінченим з моменту вчинення зазначених дій незалежно від того, чи вдалося винному фактично розпалити расову, національну або релігійну ворожнечу або ворожнечу, тобто має формальний склад.
Суб'єкт злочину загальний, відповідальність передбачена для осіб, які досягли 16 років на момент вчинення злочину.
Суб'єктивна сторона характеризується двома обов'язковими ознаками — навмисного формою вини при здійсненні винних дій і спеціальною метою порушити расову, національну, релігійну ворожнечу або ворожнечу, принизити честь і гідність представників певної нації.
Кваліфікований склад цього злочину утворює вчинення тих же дій, поєднаних з насильством, або їх вчинення службовою особою з використанням своїх службових повноважень.
Особливо кваліфікований склад утворюють дії на розпалення цієї ж ворожнечі але вчинені групою осіб, або спричинили по необережності смерть людини або інші тяжкі наслідки.
До інших тяжких наслідків можуть бути віднесені викликані діями винного масові безлади, погроми, вбивства, заподіяння тяжкої шкоди здоров'ю, руйнування культових споруд або пам'яток історії та культури тощо. [22, c. 481-484]
Ще одним злочином проти безпеки людства, який не закріплений в усіх державах СНД є клонування, за яке передбачене покарання в Кримінальному Кодексі Молдови (ст. 144).
Безпосереднім об'єктом клонування є суспільні відносини, що забезпечують гідність людини як представника людського роду, індивідуальну цілісність і недоторканність особистості. Це так званий основний безпосередній об'єкт. Однак тут слід говорити і про ряд додаткових. Такими будуть життя і здоров'я сурогатної матері, порядок регулювання медичної діяльності.
Злочин клонування можливо тільки у формі дії, причому дане діяння включає в себе цілу сукупність актів людської поведінки: з клітки будь-якої частини людського організму (соматичної, тобто нестатевий) видаляють ядро. Одночасно ядро видаляється і з жіночої статевої клітини (яйцеклітини). Потім ядро соматичної клітини вводиться в оболонку яйцеклітини. Яйцеклітина з новим ядром піддається дії електричного струму, що стимулює поділ. Таким чином з'являється ембріон. Ембріоном визнається зародок людини на стадії розвитку до 8 тижнів. Потім клонований ембріон імплантується в матку сурогатної матері, яка виношує його аж до природно-біологічних пологів.
Особливістю злочину клонування є то, що виконання об'єктивної сторони однією особою на практиці не можливо. За оцінками фахівців для проведення цих дослідів необхідна принаймні невелика група вчених, мінімальні лабораторні умови і бюджет у 1-2 мільйони доларів США. Крім того, специфіка здійснюваної медичної та наукової діяльності виключає непоінформованість про характер і цілі вироблених дослідів і про спільності скоєння злочину з іншими учасниками. Таким чином, тут слід говорити про співучасть.
Склад даного злочину слід вважати матеріальним – злочин буде закінченим лише з моменту настання передбачених диспозицією злочинного результату – появи життєздатної клонованої людської істоти.
Обов'язковою ознакою об'єктивної сторони клонування є причинний зв'язок між злочинним діянням і злочинними наслідками його.
Діяння буде перебувати в причинному зв'язку зі злочинним результатом, якщо:
1) Здійснення всіх дій об'єктивної сторони передувало в часі суспільно небезпечних наслідків. Причому часовий проміжок тут не може бути довільним, тому що він пов'язаний з розвитком природних фізико-біологічних процесів. Мінімальний термін вагітності після якого можлива поява на світ життєздатного дитини становить 28 тижнів або 196 днів. Максимальний же термін визначено в ч. 3 ст. 47 Сімейного Кодексу Республіки Молдова, відповідно до якої визнається батьківство, якщо дитина народиться в термін, що не перевищує 300 днів з моменту розірвання шлюбу або смерті чоловіка матері. Значить, створення ембріона людини шляхом клонування і його імплантація в матку сурогатної матері повинна передувати за часом моменту народження дитини на термін від 196 до 300 днів.
2) Дії винних осіб повинні не тільки передувати за часом, але і створювати реальну можливість настання передбачених диспозицією статті наслідків у момент його вчинення, щоб настало наслідок було результатом саме цього, а не іншого діяння (наприклад, природно-біологічного запліднення або запліднення in vitro).
3) Дії винних осіб повинні тягти за собою настання злочинного результату.
Суб’єкт злочину загальний, фізична особа, що досягла 16 років.
Вчинення клонування людини при обов'язковій співучасті виключає необережну форму провини. Ст. 41 Кримінального Кодексу Молдови прямо вказує на умисел як форму вини при співучасті. Саме він робить злочинну діяльність співучасників спільною. При цьому умисел може бути лише прямий.
Інтелектуальний момент умислу в співучасників у цьому злочині відрізняється від такого у особи, що діє сама. Він не тільки має на увазі свідомість суспільно небезпечного характеру своєї діяльності і передбачення її суспільно небезпечного результату у вигляді клонованої народження дитини, а й вимагає взаємного знання про спільності злочинної діяльності з іншими особами. Усвідомлення кримінально-правової протиправності, яка є юридичним вираженням суспільної небезпеки, у формулу умислу традиційно не включається в силу стародавньої юридичної презумпції: Ignorantia legis neminem excusat. Крім тих випадків, коли особа не могла усвідомлювати, що здійснюване ним діяння є суспільно небезпечним і забороненим кримінальним законом, воно не підлягає кримінальній відповідальності.
Вольовий момент характеризується єдиним наміром вчинити один і той же злочин (клонування людини) та бажанням участі в такої спільної злочинної діяльності та досягнення наміченого суспільно небезпечного наслідки.
Умисел в злочині клонування людини буде заздалегідь обдуманим (між виникненням наміри і його реалізацією буде певний досить значний проміжок часу) і простим конкретизованим (винні особи чітко і ясно уявляють собі наслідок своїх дій – поява на світ клонованої людської істоти).
Екоцид закріплений кримінальним законодавством всіх держав СНД. Безпосередній об'єкт цього міжнародного злочину – безпека природи як середовища проживання людини.
Його предметом є рослинний світ (живі рослини та їхні частини, у т. ч. насіння і гермоплазма), тваринний світ(біологічні об'єкти, що віднесені до фауни: сільськогосподарські, домашні, дикі тварини, у т. ч. домашня і дика птиця, хутрові тощо.), атмосфера (природна суміш газів, що знаходиться за межами житлових, виробничих та інших приміщень), водні ресурси (усі води, що входять до складу природних ланок кругообігу води, а також водні живі ресурси), а також можуть виступати земля, надра, інші компоненти екосистеми і космічний простір.
З об'єктивної сторони злочин може проявитися у таких формах: масове знищення рослинного або тваринного світу, отруєння атмосфери або водних ресурсів, вчинення інших дій, що можуть спричинити екологічну катастрофу.
Склад цього злочину у перших двох його формах має матеріальний склад. Склад злочину у третій формі сформульований як формальний: злочин є закінченим з моменту вчинення будь-яких дій, якими створюється загроза спричинення екологічної катастрофи.
Під масовим знищенням рослинного або тваринного світу слід розуміти повне знищення флори та/або фауни певного регіону Землі або часткове, але таке, що поширюється на велику кількість (множину) рослин та/або тварин, а під отруєнням атмосфери або водних ресурсів — поширення отрути різних видів у повітряному просторі, у водах Світового океану, морів, озер, рік, інших водоймищ. [14, c.197-199]
Також слід визначити поняття біоциду. Біоцидом – є застосування атомної, водневої, нейтронної, хімічної та іншої зброї масового знищення з метою незворотного зруйнування оточуючого природного середовища. Кримінальна відповідальність за який, як за окремий злочин передбачена Кримінальним Кодексом Таджикистану (ст. 399). Для нього важливими є засоби його скоєння – зброя масового знищення.[20, c. 676]
Під екологічною катастрофою слід розуміти стійкі або незворотні негативні зміни у навколишньому середовищі, внаслідок яких стає неможливим або надзвичайно небезпечним проживання населення і ведення господарської діяльності на певній території (аварія на ЧАЕС).
Суб'єкт екоциду загальний, фізична особа, що досягла 16 років.
Суб’єктивна сторона проявляється у формі прямого умислу. Для біоциду обов’язковою ознакою є мета незворотне руйнування оточуючого природного середовища. [14, c. 274-275]
Геноцид відповідальність за нього визначена в усіх державах-учасницях СНД. Основним безпосереднім об'єктом геноциду є безпека існування національних, етнічних, расових та релігійних груп. Його додатковим обов'язковим об'єктом у різних формах цього злочину є життя, здоров'я, воля, честь і гідність особи, права і свободи людини і громадянина.
Потерпілими від цього злочину можуть бути тільки члени національної, етнічної, расової чи релігійної групи, на знищення якої спрямоване діяння винних осіб — як громадяни України, так і іноземні громадяни чи особи без громадянства. До найбільш небезпечних сучасних форм дискримінації належать расизм, антисемітизм, нетерпимість стосовно арабів і мусульман, негрофобія, ксенофобія (ворожість до будь-яких іноземців). Видом геноциду є апартеїд — обмеження прав громадян за расовою ознакою.
Вчинення діянь, ззовні схожих на геноцид, стосовно релігійних груп, які заборонені в певній державі у зв'язку з тим, що їх діяльність порушує права і свободи інших людей, створює напругу в суспільстві і тому не повинна перебувати під охороною закону (наприклад, так звані сатаністи, «Біле братство» або «Аум синрике»), не створює геноциду.
З об'єктивної сторони злочин проявляється у таких формах: позбавлення життя членів національної, етнічної, расової чи релігійної групи, заподіяння їм тяжких тілесних ушкоджень, створення для національної, етнічної, расової чи релігійної групи життєвих умов, розрахованих на повне чи часткове її фізичне знищення, скорочення дітонародження чи запобігання йому в такій групі, насильницька передача дітей з однієї національної, етнічної, расової чи релігійної групи в іншу, публічні заклики до вчинення перелічених дій, виготовлення матеріалів із закликами до вчинення перелічених дій, розповсюдження матеріалів із закликами до вчинення перелічених дій.
Наслідки у вигляді смерті та заподіяння тяжких тілесних ушкоджень охоплюються складом геноциду і не потребують додаткової кваліфікації. Строки давності не застосовуються до геноциду, незалежно від часу його вчинення.
Суб’єктивна сторона проявляється у формі прямого умислу.
Суб’єкт загальний фізична особа, що досягла 16 років.
Застосування зброї масового знищення заборонене законодавством всіх держав СНД. Основним безпосереднім об'єктом злочину є безпека людства. Його додатковим факультативним об'єктом можуть бути життя та здоров'я особи, власність, довкілля тощо.
Предметом злочину є ті види зброї масового знищення, які заборонені до застосування міжнародними договорами.
До зброї масового знищення належать хімічна, біологічна, ядерна, лазерна, інфразвукова, радіологічна, променева та деякі інші види зброї. Проте, відповідними міжнародними договорами заборонено застосування лише перших трьох її видів: хімічної, біологічної, ядерної.
Об'єктивна сторона злочину полягає у застосуванні зброї масового знищення, під яким розуміється використання її специфічних властивостей саме у воєнних цілях, тобто як зброї.
За змістом міжнародних договорів, не повинно визнаватися застосуванням хімічної зброї використання токсичних хімікатів: у промислових, сільськогосподарських, дослідних, медичних, фармацевтичних або інших мирних цілях, у цілях, безпосередньо пов'язаних із захистом від хімічної зброї, у воєнних цілях, які не пов'язані з використанням токсичних властивостей хімікатів як засобів ведення війни, у правоохоронних цілях, включаючи боротьбу із заворушеннями у країні, застосуванням бактеріологічної (біологічної) зброї застосування відповідних агентів і токсинів для запобігання захворюванням та в інших мирних цілях, так само немає заборон і на здійснення ядерних вибухів у мирних цілях. Випробування зброї масового знищення кваліфікується, як її виробництво.
Суб'єкт злочину загальний.
Його суб'єктивна сторона характеризується прямим умислом.
Відповідно до конструкції складу, суб'єкт злочину може як передбачати тяжкі наслідки свого діяння і бажати або свідомо припускати їх настання, так і ставитися до них необережно.
Кваліфікованим видом злочину є застосування зброї масового знищення, забороненої відповідними міжнародними договорами, яке спричинило загибель людей або інші тяжкі наслідки. Під загибеллю людей треба розуміти загибель двох або більше осіб. [15, c. 817-820]
Злочини проти безпеки людства – це депортація, незаконне утримання в ув'язненні, звернення в рабство, масове або систематичне здійснення страт без суду, викрадення людей, за яким слідує їх зникнення, катування або акти жорстокості, що здійснюються у зв'язку з расовою, національною, етнічною приналежністю, політичними переконаннями і віросповіданням громадянського населення, вбивство, зґвалтування тощо. Міжнародно-правовим джерелом даного злочину є Римський статут Міжнародного кримінального суду. Відповідальність дані злочини закріплені в національному кримінальному законодавстві Білорусії (ст. 128), Азербайджану (ст. 105-113) .
Безпосередній об'єкт злочину безпека людства. В якості потерпілих виступають жертви нелюдського поводження з числа цивільного населення.
Об'єктивна сторона злочину полягає у вчиненні будь-якого з альтернативних дій, таких як: депортація, незаконне утримання в ув'язненні, звернення в рабство, або інакше – поневолення, масове або систематичне здійснення страт без суду, викрадення людей, за яким слідує їх зникнення, катування або акти жорстокості, зґвалтування, вбивство та ін. злочини передбачені міжнародними нормами.
Депортація (вигнання, посилання), що виражається в насильницькому переміщенні осіб, що стали об'єктом виселення або інших примусових дій, з району, в якому вони законно проживають, без яких би то не було підстав, що допускаються міжнародним правом.
Незаконне утримання в ув'язненні – це приміщення людини в місце ув'язнення і утримання його там з порушеннями законного порядку відправлення правосуддя або інше жорстоке позбавлення фізичної свободи з порушенням основоположних норм міжнародного права; Звернення в рабство, або інакше – поневолення. Під рабством розуміється положення або стан особи, щодо якого здійснюються деякі або всі повноваження, притаманні праву власності. Звернення в рабство означає встановлення над людиною права власності або окремих його правомочностей і може виражатися у використанні рабів і в работоргівлі. Під работоргівлею розуміються всі дії, пов'язані із захопленням, придбанням будь-якої особи або з розпорядженням ним з метою звернення його в рабство, всі дії, пов'язані з придбанням раба для продажу або обміну, всі дії з продажу або обміну особи, і взагалі всяке дію по торгівлі або переміщення рабів якими б то не було транспортними засобами. Торгівля людьми, продаж дітей, експлуатація проституції, а також примусова праця можуть бути визнані зверненням у рабство в разі встановлення над зазначеними особами прав власності.
Масове або систематичне здійснення страт без суду — одночасне вбивство багатьох людей чи багаторазово повторюване вбивство членів певних груп людей.
Викрадення людей, за яким слідує їх зникнення. Викрадення — це протиправне заволодіння людиною і його подальше утримання незалежно від способу викрадення. Викрадення можуть виражатися в арешти і затримання, здійснюваних державою або політичною організацією або з їх дозволу, за їх підтримки або за їх згодою. За викраденням слід зникнення, що в даному випадку означає відмову визнати факт викрадення, арешту або затримання або повідомити про долю або місцезнаходження потерпілих для позбавлення їх можливості отримати захист з боку закону протягом тривалого часу. До зникнення слід також відносити вбивство з приховуванням інформації про факт вбивства і місце поховання трупа;
Катування або акти жорстокості. Тортури означає будь-яку дію, якою будь-якій особі навмисне заподіюється сильний біль або страждання, фізичне чи моральне, з метою отримати від неї або від третьої особи відомості чи визнання, покарати її за дії, які вчинила вона або третя особа або у вчиненні яких вона підозрюється, а також залякати або примусити її або третю особу; або за будь-якої причини, що ґрунтується на дискримінації будь-якого характеру, коли такий біль або страждання заподіюються державним посадовою особою або іншою особою, що виступають в офіційній якості, чи з їх підбурювання, чи з їх відома або мовчазної згоди. У цьому міжнародному правовому визначенні одночасно роз'яснено зміст катування як насильства з метою отримати інформацію, і акту жорстокості як засоби впливу на громадян.
Перераховані дії відносяться до злочинів проти безпеки людства тільки в тому випадку, якщо вони відбуваються у зв'язку з расовою, національною, етнічною приналежністю, політичними переконаннями і віросповіданням цивільного населення. Крім того, зазначені дії кваліфікуються за цією статтею тільки в тому випадку, якщо вони носять або, як планується, будуть носити широкомасштабний або систематичний характер. Одноразові і не спрямовані проти групи людей перелічені дії відносяться до загальнокримінальних злочинів.
Суб'єктивна сторона злочину характеризується виною у вигляді прямого умислу. Винний усвідомлює, що здійснює вказані дії проти цивільного населення у зв'язку з його расової, національної, етнічної приналежності, політичних переконань і віросповідання.
Суб'єкт злочину загальний, відповідальність передбачена для осіб, які досягли 16 років на момент вчинення злочину.[22, c. 593-595 ]
продолжение
--PAGE_BREAK--