ПЛАН
1. ЗАХОПЛЕННЯ ВЛАДИ КОМУНІСТАМИ
2. «БУДІВНИЦТВО СОЦІАЛІЗМУ»
3. РУХ ЗА РЕФОРМИТА РАДЯНСЬКА ІНТЕРВЕНЦІЯ 1968р.
4. «ОКСАМИТОВА» РЕВОЛЮЦІЯ1989р. І РОЗПАД ЧЕХОСЛОВАЧЧИНИ
5. УКРАЇНЦІ У СЛОВАЧЧИНІ
1. ЗАХОПЛЕННЯ ВЛАДИКОМУНІСТАМИ
Напочатку 1945 р. на території Чехословаччини розгорнувся наступ радянськихвійськ. Тоді ж у результаті переговорів, що відбувалися в Москві з участюпрезидента Чехословацької Республіки (ЧСР) Едуарда Бенеша і чеських тасловацьких політичних діячів, було сформовано новий чехословацький уряд, вякому під тиском радянського керівництва міцні позиції одержали представникиКомуністичної партії Чехословаччини (КПЧ). До складу уряду ввійшли такожпредставники ряду демократичних партій.
Спираючисьна підтримку радянських властей комуністи крок за кроком розширювали ізміцнювали свій вплив у країні, взяли під контроль ключові пости в державномуапараті. Навесні 1945 р. започатковано проведення земельної реформи, згідно зякою конфісковували і розподіляли між селянами землю, яка належала особамнімецької національності й зрадникам батьківщини. Згодом були такожекспропрійовані маєтки великих землевласників. Восени цього ж року націоналізованобанки, страхові компанії, металургійні заводи, шахти та інші промисловіпідприємства.
Булозроблено спроби врегулювати міжнаціональні відносини всередині ЧСР. Словаччинаодержала обмежену автономію. Більшість німецького населення, що проживало натериторії Чехословаччини (3,5 млн чол.), вислалив Німеччину. У червні 1945 р. підписано Договір між ЧСР і СРСР, за якимЗакарпатська Україна передавалася Радянському Союзові з включенням її до складуУкраїнської РСР.
Завдякидержавно-правовим традиціям, що залишалися від довоєнної Чехословаччини,впливові демократичних партій у громадсько-політичному житті в країні у першіповоєнні роки певною мірою ще зберігалися демократичні свободи, порівняновільно функціонували засоби масової інформації. Однак уже незабаром КПЧвідкрито взяла курс на встановлення своєї диктатури. У лютому 1948 р. вонавчинила державний переворот, захопивши всю повноту влади в країні./>
2.«БУДІВНИЦТВО СОЦІАЛІЗМУ»
ВідтакКПЧ приступила до зміцнення тоталітарного режиму, реорганізації всього життякраїни на радянський взірець. У 1948 р. було прийнято закон про націоналізаціюпромислових підприємств, згідно з яким практично вся промисловість, за виняткомдрібних майстерень, стала власністю держави. Прийнято нову конституцію, щопроголосила найближчою метою «побудову соціалізму». Проведено «вибори» доНаціональних зборів, на яких було висунуто винятково кандидатів від комуністівабо їхніх прихильників, і вони «одержали» близько 90 % голосів. (Такі «вибори»,як і в інших європейських країнах, регулярно проводилися протягом усіх роківіснування комуністичного режиму). Президента Е. Бенеша було відправлено увідставку, а цей пост зайняв лідер комуністів Клемент Готвальд. Демократичні партії зазнали поразки ібули розгромлені. Соціал-демократичну партію приєднали до КПЧ.
Проголошенийкомпартією курс на «будівництво соціалізму» знайшов втілення у п'ятирічнихпланах, перший з яких був розрахований на 1949-1953 pp. і спрямований на розбудову важкої індустрії. Розпочалася колективізаціясела. «Будівництво соціалізму» відбувалося в умовах жорстокого терору противсякого інакодумства.
«Відлига»в СРСР, що настала в 1953-1956 pp., мало позначилася навнутрішньому житті Чехословаччини. У другій половині 50-х років КПЧ провелакампанію по завершенню колективізації. Комуністична пропаганда оголосила, що,оскільки «соціалістичні відносини» стали панівними як у місті, так і на селі,то це означає «перемогу соціалізму» в Чехословаччині. Відповідно до цього у1960 р. було прийнято нову конституцію, за якою держава дістала нову назву — Чехословацька Соціалістична Республіка (ЧССР). Проголошувалося, що комуністичнапартія здійснює «керівну роль» у державі. Конституція зміцнювала унітарнийхарактер державного устрою ЧССР: і без того куцу автономію Словаччини булозведено нанівець.
3. РУХ ЗА РЕФОРМИ ТА РАДЯНСЬКА ІНТЕРВЕНЦІЯ 1968р.
«Перемогасоціалізму» виявилася звичайним ідеологічним міфом. Уже на початку 60-х років україні загострились економічні труднощі. Водночас визрівало широке суспільненевдоволення тоталітарним режимом, партійним диктатом, відсутністюгромадянських прав і свобод. У країні виникла гостра політична криза. Напочатку 1968 р. партійне керівництво очолив Александр Дубчек, який зарекомендував себе прихильником реформ, а президентомЧССР став герой Другої світової війни генерал Людвік Свобода, оновилосяпартійно-державне керівництво в цілому. Було накреслено широку програмудокорінних суспільних перетворень, метою якої було запровадити «соціалізм злюдським обличчям». Започатковано демократизацію політичного життя в країні.Значно більшу свободу одержала преса, радіо і телебачення. Державний ладпередбачалося перебудувати на принципах федералізму. В економічній галузізамість командно-бюрократичних методів запроваджувалися ринкові елементи.
ЛідериСРСР і країн-сателітів, а також консерватори в керівництві самої КПЧ зустріличехословацькі реформи в штики, характеризуючи їх як «підрив соціалістичнихзасад». На ЧССР було вчинено шалений політичний тиск, а оскільки це не далобажаних результатів, у Москві зважилися на збройну інтервенцію уЧехословаччину. 21 серпня 1968 р. радянські війська, а також збройні сили іншихдержав — членів Організації Варшавського Договору увірвалися до ЧССР іокупували її. «Празька весна», як назвали нетривалий період реформ,закінчилася. До влади прийшли відверті колабораціоністи, які були на послугахМоскви. У 1969 р. першим секретарем ЦК КПЧ, а згодом і президентом республіки став партійний діяч ізСловаччини Густав Гусак (з фаху кравецькийпідмайстер).
Насталадоба реакції. Було проведено докорінну «чистку» КПЧ (з її лав виключили 1/4членського складу), державного апарату, установ науки, культури й освіти,засобів масової інформації. Особливих гонінь зазнала інтелігенція. Дедаліпосилювався централістичний характер держави. Щоправда, в жовтні 1968 р.прийнято конституційний закон про федеральний устрій країни, за яким ЧССР малаб перетворитися у федерацію двох республік — Чеської та Словацької, однак цейзахід був радше декларативним, позбавленим реального змісту.
Внаслідокпроведення реакційної «нормалізації» (так називали відновлення попередніхтоталітарних порядків) громадсько-політичне життя в країні на два десятиліттяначе завмерло. Суспільні суперечності, які після розгрому «Празької весни» булиприглушені, згодом знову почали виявлятися. В другій половині 70-х роківактивізується дисидентський рух. У 1977р. створено правозахисну організацію«Хартія-77», серед засновників якої відзначався драматург Вацлав Гавел. Уряд спрямував проти дисидентськогосередовища поліцейські репресії, ставлячи метою не допустити його розростання./>
4.«ОКСАМИТОВА» РЕВОЛЮЦІЯ 1989р. І РОЗПАД
ЧЕХОСЛОВАЧЧИНИ
Докоріннізміни, що розпочались у 1989 р. в Польщіта Угорщині, крах комуністичного режиму в НДР підштовхнули революційний вибух уЧехословаччині. Його детонатором став розгін міліцейськими підрозділамистудентської демонстрації у Празі 17 листопада того ж року, що викликалообурення по всій країні. Всюди виникали антиурядові виступи, перетворившись намасовий народний рух, в якому брали участь сотні тисяч людей. Всенароднепіднесення відзначалося витримкою, організованістю учасників, відсутністюнасильницьких дій, що дало підставу характеризувати його як «ніжну»,«оксамитову» революцію. Виникло об'єднання опозиційних угруповань — «Громадський форум» (ГФ) на чолі В. Гавелом. ГФ став фактичним центром руху. Майже одразу комуністична владавтратила контроль над ситуацією. Як і в сусідніх країнах, виявилося, що у тоталітарногорежиму захисників, по суті, немає, що й зумовило його безперешкодний розвал.Одночасно перестала існувати в дотеперішньому вигляді і КПЧ.
Швидкопройшов демонтаж тоталітарної системи. Держава стала називатися Чеська іСловацька Федеративна Республіка (ЧСФР, Чехо-Словаччина). її президентом булообрано В. Гавела. У червні 1990 р. відбулисяперші за кілька десятиліть вільні парламентські вибори. ГФ і його словацькийаналог — об'єднання
«Громадськістьпроти насильства» -провели майже половину депутатів до Федеральних зборів.Новий чехословацький уряд розпочав економічну реформу, основою якого був курсна приватизацію, конверто-ваність валюти (крони), лібералізацію цін. На відмінувід Польщі, реформа не передбачала заходів «шокової терапії». Тоді ж булоприйнято закон про землю, який повертав земельну власність та інше майно,експропрійовані комуністичним режимом, колишнім власникам або їхнімспадкоємцям. Економічне становище федерації складалося порівняно сприятливо,хоч, звичай-Вацлав Гавелно> небезпроблемно.У 1991 р. завершено виведення з території Чехо-Словаччини підрозділіврадянської армії, що перебували тут від 1968 р.
Міжтим у політичному житті ЧСФР дедалі більшої сили набували відцентровітенденції. У 1992 р. словацькі лідери почали вимагати перетворенняЧехо-Словацької федерації на конфедерацію або навіть на ефемерну «унію» двохфактично самостійних держав. На ці домагання чеські політичні діячі твердовідповіли: або збереження федерації в тому її вигляді, що склався після крахукомуністичного режиму, або «розлучення». Словаки врешті-решт прийняли другийваріант. У результаті переговорів з представниками Чехії було ухваленовзаємопогоджене рішення: від 1 січня 1993 р. ЧСФР припиняє існування, натомістьпроголошуються дві незалежні держави — Чеська Республіка і СловацькаРеспубліка.
Кількамісяців, що залишилися до початку незалежного життя, обидві республікивикористали на взаємне розмежування і влаштування своїх внутрішніх проблем.«Розлучення» відбувалося в чітко виражених цивілізованих формах. Зокрема,полюбовно, пропорційно кількості населення (2:1) було поділено спільне майно,спільні кошти. Прийнято конституції Словацької та Чеської Республік.
З1993 р. почалося роздільне існування двох держав. Обох їх було прийнято до ООН та інших міжнародних організацій.Президентом Чехії було обрано Вацлава Гавела (1998 р. переобраний на наступний строк), Словаччини — Міхала Ковача. Політичне становище Чехії від самогопочатку відзначалося більшою стабільністю. На парламентських виборахздебільшого вела перед і формувала уряд Чеська соціал-демократична партія(ЧСДП). її основним конкурентом виступала Громадянська демократична партія(ГДП) правоцентристського спрямування. Президентом Чехії після закінчення у2003 р. повноважень В. Гавелабуло обранолідера соціал-демократів ВацлаваКлауса. У 2002р. відбулись останні загальні вибори, на яких ЧСДП здобула найбільше голосів(понад ЗО %). Її представник Станіслав Гросс у 2004 р. очолив уряд.
Політичнежиття Словаччини у перші роки самостійного існування було менш стабільним.Внутрішньополітична боротьба не раз виходила за рамки демократичних процедур.Набули гостроти міжнаціональні проблеми (15% населення Словаччини становлятьнаціональні меншини: угорці, цигани, чехи, українці). У 1994 р. в країні виникла політична криза, длярозв'язання якої знадобилися дострокові парламентські вибори. Перемогу на нихзнову здобув Рух за демократичну Словаччину, лідер якого В. Мечіар втретє ставпрем'єр-міністром. Однак нова розстановка політичних сил не призвела до стабілізації. Лише нові парламентськівибори 1998 p., які виграли демократичні,проєвропейськи налаштовані сили, змінили ситуацію на краще. Уряд очолив МікулашДзюрінда. Ці ж партії перемогли і на останніх виборах 2002 p., і М. Дзюрінда залишивсяпрем'єр-міністром. Президентом Словацької Республіки у 2004 р. став представникРуху за демократичну Словаччину Іван Гашпарович.
Наперших порах давався взнаки неоднаковий рівень господарського розвитку Чехії таСловаччини. Економічно більш розвинута Чехія мала кращі стартові умовинезалежного існування: тут було незначне безробіття (менше 3 % працездатногонаселення), порівняно невисока інфляція (10 % на рік). Водночас у Словаччинібезробіття досягло 18 %, інфляція — 25 % на рік. Тим не менш словацькаекономіка змогла подолати наявні труднощі й пішла шляхом впевненого розвитку.
Відчасу перемоги революції 1989 р. зовнішня політика спочатку ЧСФР, а потім — Чеської та Словацької Республік була зорієнтована на Захід. Обидві держави булоприйнято до НАТО та Європейського Союзу. Встановилисядружні стосунки Чехії та Словаччини з Україною. Відбулися взаємні візитикерівних діячів. З обома державами Україна уклала договори про дружнівідносини, добросусідство і співробітництво; розвиваються економічні такультурні зв'язки./>
5.УКРАЇНЦІ У СЛОВАЧЧИНІ
Кількарайонів Східної Словаччини (Пряшівщина) становлять землі, де здавна проживаєукраїнське населення — лемки. Тут є понад двісті українських сіл і ще приблизносто, де українці становлять значну частину людності. Всього, за оцінкамидослідників, у Словаччині проживає близько 150 тис. українців.
Назламі 1944-1945 pp. українські райони Словаччинистали епіцентром запеклих боїв і зазнали значних руйнувань. У 1947 р. через цірайони, прориваючись на Захід, проходили загони УПА.
Протягомпопередніх десятиліть серед українського населення Чехословаччини гостро стоялопитання національного самоусвідомлення. Одні вважали себе українцями,невід'ємною частиною українського народу, інші ж твердили, що вони становлятьокрему русинську народність. Консолідації національної свідомості не булодосягнуто і в післявоєнний час.
У1952 р. у школах для українськогонаселення в наказовому порядку було запроваджено винятково українськулітературну мову. Однак не всі русини-українці позитивно сприйняли цей захід:частина з них вважала, що навчання слід проводити місцевою говіркою.
У50-х роках громадське життя українців очолила Культурна спілка українськихтрудящих (КСУТ). Існувало понад 200 українських шкіл, театр, ансамбль пісні йтанцю. У Пря-шеві виходили газета й журнали, велися радіопередачі українськоюмовою.
У60-80-х роках відбувався процес асиміляції українського населення. Занепалошкільництво: наприкінці 80-х років залишилося тільки 22 українські школи й однагімназія.
Післяреволюції 1989 р. українське населення здобуло свободу слова, невід'ємнілюдські права. Відродилася греко-католицька церква, заборонена закомуністичного режиму (більшість українців Словаччини — католики східногообряду). КСУТ була реорганізована в Союз русинів-українців Словаччини.Розпочалося відродження громадських і культурно-освітніх установ, яке, однак,проходило не без проблем. Відновилося протистояння прихильників української та«русинської» орієнтації. Припинено державну допомогу національним спілкам ігромадським організаціям.