Українськийнаціональний рух напередодні Першої світової війни
Національнийрух у Галичині. Одним з найхарактерніших проявів національного життя в Україні булопробудження соціальної активності українського селянства. У 1902 році СхіднаГаличина була охоплена сільськогосподарським страйком, в якому взяли участьблизько 200 тисяч селян. Основними вимогами страйкарів були піднесеннязаробітної плати польськими поміщиками під час сільськогосподарських робіт таприпинення втручання польської адміністрації в еміграцію селян і робітників в Америку.Страйк мав одночасно соціальний і національний характер і був спрямований протипольського панування в краю. Він завершився повною перемогою селян і показавзразок національної солідарності.
Політичнамобілізація галицького селянства стала великим здобутком українськогонаціонального руху. За два передвоєнні десятиліття на місці пригнобленої ібезправної селянської маси виросла свідома своїх політичних інтересів українськанація. Це цілковито змінило загальний баланс сил двох головних галицькихнаціональностей: якщо польська еліта, зберігаючи свою політичну монополію вкраю, й далі переважала українську, то українське селянство своєюорганізованістю і національною свідомістю значно перевищувало польське.
Усі свої здобуткиукраїнцям доводилося виборювати у впертій боротьбі з польською адміністрацієюта польськими політичними силами краю. Українсько-польські стосунки на початкуХХ століття набрали гостро конфліктного характеру, характеру неоголошеноївійни, найвиразнішими проявами якої стали замах на Івана Франка 1897 року,криваві розправи над українськими виборцями, вбивство галицького намісникаграфа Андрія Потоцького українським студентом у 1908 році та вбивство польськимистудентами одного з лідерів українського студентського руху Адама Коцка у 1910році. Політична боротьба точилася навколо двох питань: створення українськогоуніверситету у Львові та проведення виборчої реформи, яка б збільшилапредставництво українців у галицькому соймі. У лютому 1914 року завдякиактивним діям митрополита Андрія Шептицького був укладений польсько-українськийкомпроміс, згідно з яким українці повинні були одержати третину місць угалицькому соймі і повноправне представництво у різних соймових комісіях.Польсько-український компроміс сильно підважив монополію поляків на владу,передусім в освітніх і культурних питаннях. Поляки зобов’язалися не чинитиперешкод заснуванню українського університету у Львові.
У березні 1913 р.виникло військове товариство «Січові стрільці». До початку першоїсвітової війни таких товариств налічувалось близько ста.
«Січі»вели культурно-освітню роботу. Вони, зокрема, брали участь у шевченківськихювілеях. З їх ініціативи були відкриті пам'ятники Т. Шевченку у Вовчинці,Надієві, Микулинцях, Вовчківцях, Косові та в інших містах і селах Галичини.100-річний ювілей Кобзаря вони використали і в політичних цілях. 28 червня 1914р. спортивні й військові «Січі» провели багатотисячні мітинги підгаслами визволення від іноземного гніту Галичини та Наддніпрянської України тастворення на цій основі єдиної самостійної України.
Війна і наступнінаціональні змагання стали великим випробуванням для українського народу. ЗахідноукраїнськаНародна Республіка перейняла найкращі традиції національної солідарності йорганізованості, характерні для передвоєнного українського руху в Галичині.
Національнийрух на наддніпрянській Україні. Наприкінці ХІХ століття відбувається політизаціянаціонального руху і на східноукраїнських землях. Виникає ціла низка політичнихгуртків та перших політичних партій. У 1897 році в Києві на нелегальному з’їзді представників усіх громадУкраїни було утворено Загальну українську безпартійну організацію на чолі зВолодимиром Антоновичем та Олександром Конинським. У 1904 році вонаперетворилася в Українську демократичну партію. У 1897 році у Харкові заходамиДмитра Антоновича (сина Володимира), Лева Мацієвича та Михайла Русова виникластудентська група, на основі якої 19000 року була створена Революційна українськапартія(РУП).
У 1900 роціхарківський адвокат Микола Міхновський видав у Львові брошуру під промовистоюназвою “Самостійна Україна”. Ця книжка вперше на східноукраїнських земляхпроголошувала ідеал “єдиної, нероздільної, вільної, самостійної України від гірКарпатських аж по Кавказькі”. Однак на відміну від Галичини, де всі українськіпартії перейшли на самостійницькі позиції, постулат політичної самостійностіУкраїни не прийнявся на східноукраїнському ґрунті. РУП, яка спочатку прийнялаброшуру “Самостійна Україна” за свою програму, згодом відмовилася від неї іперейшла на федеративні позиції. Михновський у 1902 році утворив Українськунаціональну партію, яка, хоч і прийняла постулат політичної самостійності, незмогла знайти багато прихильників.
Переважнабільшість українських партій, що виникла на початку ХХ століття наНаддніпрянській Україні, теж виступали поборниками перебудови Росії уфедерацію, в якій Україна користувалася б правами національної територіальноїавтономії, а не самостійної держави. На самостійницьких позиціях напередодніпершої світової війни серед східноукраїнських лідерів крім Миколи Міхновськогостояли лише відомий український історик В’ячеслав Липинський та публіцистДмитро Донцов.
Під час спробипровести у Львові свій ІІ з’їзд наприкінці 1904 року РУП розпалася остаточно.Частина її членів під керівництвом М.Меленевського на початку 1905 рокуутворила Українську соціал-демократичну спілку. Інша частина, у керівному ядріякої були В.Вінниченко, С.Петлюра і М.Порш, у грудні 1903 року трансформуваласяв Українську соціал-демократичну робітничу партію (УСДРП).
Програма УСДРП,який судилося відіграти величезну роль у розгортанні українськогонаціонально-визвольного руху, за змістом нагадувала програму німецькоїсоціал-демократії. На відміну від програм загальноросійської соціал-демократичноїпартії в ній не було положення про диктатуру пролетаріату. Конфіскаціяпоміщицьких земель не передбачалася. Партія добивалася автономії України.
Практично всіукраїнські партії одстоювали у цей час ідею автономії України у складі Росії.
Після поразкиреволюції 1905 р. у Російській імперії запанувала реакція 1907-1910 рр. їїголовним провідником був міністр внутрішніх справ (з 1906 р.) Петро Столипін(1862- 1911). По всій країні були заведені військово-польові суди. Одним зелементів столипінської реакції було переслідування національних меншин. У 1910р. Столипін видав обіжник, в якому зачислив український народ до «чужорідних»(«инородцев») і забороняв будь-які українські організації. У 1911 р.він заявив, що "історичним завданням російської державності є боротьба зрухом, у теперішнім часі прозваним українським, що містить у собі відродженнястарої України й устрою малоросійської України на автономнихнаціонально-територіальних основах". У часи столипінської реакції булизакриті товариства «Просвіта» та інші українські організації,заборонено продавати українські книжки (в тому числі навіть Євангелієукраїнською мовою, що його видав Синод), проводити концерти, вечори. Царизм наУкраїні переслідував українську мову й культуру — мова українська булазаборонена в навчальних закладах І адміністративних установах, припиненовидання українських газет і журналів, художньої літератури В школах не можнабуло співати українських пісень, читати вірші й виконувати українські мелодії.Столипін українців разом з іншими пригнобленими народами оголосив"інородцями" й заборонив їм створювати будь-які товариства, клуби,музично-драматичні гуртки, видавати газети рідною мовою.
Українськийвизвольний рух опинився в складному становищі. Розпадається Українськарадикально-демократична партія. У 1909 р. припиняє своє існування «Спілка».Разом із тим частина діячів Української соціал-демократичної партії, зокрема С.Петлюра, В. Садовський, беруть участь у створенні між партійного політичногоблоку — Товариства українських поступовців (ТУП). Активними діячами Товариствабули М. Грушевський, С. Єфремов, В. Винниченко, Є. Чикаленко, Д. Дорошенко, Л.Старицька-Черняхівська та ін. Найближчим своїм завданням ТУП вважало українізаціюосвіти, громадських установ, суду й церкви. Політичну лінію Товариствапроводила газета «Рада». Значна увага приділялася відстоюванню українськихінтересів у Державній Думі.
Найбільшреакційна за своїм складом 3-тя Державна Дума відхилила питання про українськумову навчання в початкових школах, а також про вживання української мови всудах. У 1913 р., коли була скликана 4-та Дума, ТУП у своїх домаганняхзаручилося підтримкою фракцій трудовиків та кадетів. Проте консервативнабільшість Думи і на цей раз заблокувала ці питання, хоча тоді ж латишам,естонцям, татарам та деяким іншим народам було дозволено заснувати школи знаціональною мовою викладання. Утиски з боку царського уряду продовжувалися йнадалі. У 1914 р. уряд заборонив святкування дня народження Т. Шевченка. Цевикликало хвилю протестів по всій Україні. Слова обурення пролунали навіть уДержавній Думі. Тут вперше розгорнулася гостра дискусія з українського питання,і це справило велике враження не тільки в Думі, а й поза її межами. Незважаючи нарепресії з боку влади, українське студентство у березні 1914 р. вийшло наманіфестацію під жовто-блакитними прапорами. Поступово український національнийрух набирав нових сил. Але цей процес на певний час припинила Перша світовавійна.
Загалом женапередодні першої світової війни український рух у Російській імперії був дужеслабким через постійні заборони і переслідування. Національний рух частозмушений був обмежуватися лише добрими побажаннями. Якщо у Галичині напередодніпершої світової війни українська політична нація практично вже існувала, то наСхідній Україні їй довелося формуватися в огні війни і революції 1917-1920років. Тяжко було приступати до будівництва національної держави, не маючи засобою навіть початкових українських шкіл.
Досвід українськогонаціонального відродження кінця XVIII — початку XX ст. мав велике значення. Віннаочно продемонстрував, що українська нація могла формуватися і розвиватисянавіть за найскладніших умов, а отже, є стійкою й життєздатною спільнотою.Демократичні традиції національного відродження стали міцним набуткомукраїнського руху і в XX ст.