ЗмістВступ
Розділ 1
1.1 Історіографія
1.2 Огляд джерел
Розділ 2. Українсько-російське співробітництво в галузі освіти,науки та мистецтва
2.1 Співробітництво в області освіти2.2 Наукове співробітництво. Взаємодіявчених України та Росії
2.3 Науково-технічне та інноваційне співробітництво
2.4 Діяльність Культурного центру в Москві
Розділ 3. Стосунки України з Російською Федерацією вінформаційній сфері
3.1 Засоби масової інформації — інформаційне полеукраїно-російських відносин
3.2 Книговидавнича справа
3.3 Інформаційно-бібліотечне співробітництво
Висновки
Методичний розділ
Список використаних джерел та літератури
Вступ
Серед держав, щоутворилися на території колишнього Радянського Союзу – Україна і Росія являютьсобою найбільші за кількістю населення, економічним і військовим потенціаломкраїни. З проголошенням України і Росії як незалежних держав виникли принциповонові умови формування відносин між ними в області культури, а це звіснопотребує великих практичних зусиль з боку обох країн, які повинні бутипобудовані на основі глибокого переосмислення історичного досвіду, об’єктивноїоцінки історичним подіям, урахування інтересів обох народів. Сьогодніукраїнсько-російські відносини, з урахуванням питомої ваги Росії у світі тагеополітичного становища України, виглядають впливовим фактором міжнародноїполітики, одним із ключових для забезпечення стабільності на території СНГ іЦентрально-Східної Європи.
Надзвичайно складний,багато в чому унікальний комплекс українсько-російських взаємин включає в себеширокий спектр політичних, економічних, національних і, звичайно, культурнихпроблем, які пронизують собою відносини двох народів і держав на всіх рівня –державному, суспільному, національному, регіональному, персональному.
Враховуючи те, що Українаі Росія сьогодні є незалежними державами, але їхні культури мають багатоспільного, постало непросте завдання знаходити шляхи взаєморозуміння удвосторонньому співробітництву в культурній галузі, достатній рівень розвитку,якої свідчить про великі можливості кожної з країн.
Пріоритетністьукраїнсько-російського співробітництва обумовлена цілою низкою факторівкультурно-історичного, соціокультурного плану. Взаємодія на рівні культурнихпластів двох народів позначена прагненням сприяти досягнення діалогу накультурному рівні, розвитку співробітництва й загальних інтересів в сферікультури, освіти, науки, мистецтв.
В становленні і розвиткусуверенних України і Росії існує немало питань, пов’язаних з гуманітарноюсферою. Важливою задачею в цій сфері являється налагодження відносин вкультурній сфері, прагнути розповсюдження і культурного обміну між нашиминародами, а в більш-менш віддаленій перспективі й побудова взаємовідносин наоснові більш тісного співробітництва.
Відправною точкоюосмислення й аналізу українсько-російських гуманітарних відносин є чіткевизнання того факту, що пріоритетом в таких відносинах являється – і в змістовномуі в формальному плані – рівностороннє, рівноправне співробітництво в сферікультури.
Отже, вибір темидослідження зумовлений потребою та актуальністю, вивчення взаємовпливу івзаємовідносин в українсько-російському культурному спілкуванні, налагодженнярівноправного діалогу.
Аналізуючи станнаукової розробки з даної теми слід зазначити, що на даний момент, нажаль,приділяється не досить уваги відносно наукового вивчення даної теми та не існуєкомплексного дослідження основних напрямів та аспектів українсько-російськихкультурних відносин.
Основну групу науковихдоробок, які охоплюють аспекти українсько-російських культурних відносинскладають матеріали наукових теоретичних та практичних конференцій, якіприсвячені розвитку діалогу України і Російської Федерації.
Поодиноку групу науковогодослідження складають монографічні видання, які приділяють увагу концепціям українсько-російськихгуманітарних відносин та культурним процесам на міжнародному рівні.
Вагомої уваги при дослідженні даноїтеми заслуговують статі в періодичній пресі публіцистів, науковців таполітичних та громадських діячів. Але не зважаючи на те, що в них містятьсяоперативне висвітлення подій, їх первинний аналіз, вони не часто мають повнуоб'єктивність висвітлення проблем українсько-російськихкультурних відносин.
Мета дипломноїмагістерської роботи полягає в тому, щоб на основі джерел талітератури, маючи широке і різнохарактерне коло фактів, здійснювати комплекснуоцінку найважливіших складових українсько-російських культурних відносин, насампередв області освіти, науки, мистецтв та інформаційній сфері.
Для досягненняпоставленої мети передбачено вирішити такі завдання:
· проаналізувати літературу і джерела з проблематики дослідження,розкрити недостатньо вивчені аспекти українсько-російських культурних відносин;
· виявити шляхом аналізу наукової літератури, преси, матеріалівурядових установ найбільш важливі напрямки українсько-російських відносин вгалузі освіти, науки, мистецтва та інформаційній сфері;
· визначити динаміку двосторонніх відносин, виявити чинники найбільшважливих змін українсько-російських культурних відносин;
· проаналізувати і охарактеризувати значення зв’язків з РосійськоюФедерацією для процесу культурної інтеграції, вплив українсько-російськихвідносин на внутрішню ситуацію обох країн;
· визначити основні наслідки і перспективи взаємодії культурнихаспектів українсько-російських відносин.
Об’єктом дослідження – є основнінапрями та форми українсько-російських культурних відносини у 1991 – 2004 рр.
Предметом дослідження вдипломній магістерській праці є діяльність державних та громадських установ йорганізацій України та Російської Федерації в налагодженні та розвиткувзаємовигідного співробітництва в культурній сфері.
Хронологічні рамки роботи визначилися зурахуванням політичних і власне наукових факторів. Початковий рубіж періоду, щодосліджується – 1991 рік – час появи на політичній карті світу незалежноїУкраїни та Росії. Завершенням цього періоду можна вважати 2004 рік – змінавлади в Україні, поява нової політичної еліти, яка вбачає інший шлях зовнішньоїкультурної орієнтації направлений на європейську інтеграцію.
Новизна дипломноїмагістерської роботи основана на тому, що вона є спробою здійснитикомплексне спеціальне дослідження розвитку українсько-російських культурнихвідносин, насамперед в сфері освіти, науки, мистецтва в 1991-2004 рр.Неупереджене використання різноманітних джерел, їх порівняльний аналіз іузагальнення з позиції історизму та об’єктивності дало змогу виявити основнітенденції сучасного стану і відносин в галузях освіти науки, мистецтва таінформації, проаналізувати на основі різнохарактерних фактів, гіпотез,концепцій, головні напрямки перетворень українсько-російських міждержавнихвзаємин.
Методологія і методикадослідження. Для виконання поставлених у дипломній роботі завданьвикористовувались загальнонаукові і прикладні концептуально-історичні методидослідницької роботи (історико-порівняльний і статистичний), що ґрунтуються наздобутках наукознавчих досліджень. Серед них – принципи філософськогоплюралізму, історизму, наукової об’єктивності та системності.
Джерельна база роботи Основний корпус джерелвикористаних у роботі становлять документальні джерела. Першу групу правовихдокументів становлять Конституції України і Росії, закони та іншінормативно-правові акти цих держав. В них визначені загальні засади внутрішньоїта зовнішньої політики, правові норми розвитку культурного корінного населеннята етнонаціональних меншин.
Другу групу нормативно-правових актівстановлять міждержавні українсько-російські угоди.
Визначенугрупу документів, що є джерельною базою, становить українська та російськаперіодична (газети та журнальна) преса 1991-2004 рр. Різно змістові та різнополюсні з політичної точки зору матеріали української і російської періодикидають змогу значно розширити сферу аналізу та узагальнення окремих питань теми.
Структура дипломноїроботи визначається поставленою метою та завданням дослідження. Робота міститьвступ, три розділи, висновки, перелік використаних джерел та літератури таметодичну частину.
Вступ дипломноїмагістерської роботи розкриває сутність, значимість і стан вивченості вибраноїстудентом наукової проблеми, підстави, вихідні данні для її розробки.
Так, перший розділдипломної магістерської роботи присвячений аналізу історіографії та оглядуджерел. В цьому розділі автор намагався проаналізувати рівень вивченості теми,вказуючи на поки що, відсутність комплексного спеціального дослідження з даноїпроблематики.
У другому розділі авторрозглянув основні аспекти українсько-російських культурних відносин. Нажаль вцьому розділі авторам досить стисло і майже однобоко проаналізовано такийнапрям культурних відносин як мистецтво (лише на прикладі діяльностіУкраїнського культурного центру у Москві). Значним недоліком праці євідсутність в цьому розділі інформації стосовно літературного співробітництваобох країн. Автор праці відверто розуміє цей недолік і в своє виправданнязазначає, що захопившись великою кількістю іншої інформації, не мав часузвернути увагу на цей важливий аспект. Третій розділ дипломної магістерськоїроботи «Стосунки України з Російською Федерацією в інформаційній сфері»,має дещо специфічні особливості. Так автор приділяє велику увагу вінформаційній сфері засобам масової інформації – які вважає організуючою таоб'єднуючою силою, без якої неможливе формування культурного середовища тастановлення і розвитку громадського життя обох країн. В цьому ж розділівисвітлені також питання, проблеми, діяльність книговидавничу і бібліотечноїсфери співробітництва.
У висновках автордипломної магістерської роботи коротко аналізує стан наукового вивченняпитання, намагається розкрити методи вирішення проблеми та стисло і ґрунтовновикладає основні результати, що були одержані в роботі. Автор оцінює досягненняпоставленої мети і повноту вирішення завдань дипломної магістерської роботи.Так в своїх висновках він спробував викласти подальші можливості перспективироботи над темою.
У методичному розділіпредставлена методична розробка наукової конференції на тему: «Українсько-російськікультурні відносини (1991 – 2004рр.)», в якій використані матеріали ірезультати дослідження автора.
Дипломна магістерськаробота має обсяг 98 сторінок, в кінці роботи поданий список джерел і літературикількістю 98 найменувань.
Розділ 1
1.1 Історіографія
У цьому розділі автор дипломної роботи намагавсяпроаналізувати рівень вивченості теми, історичні та історіографічні джереладипломного дослідження. Автором роботи доречно було поділено літературу на двігрупи (за хронологією) – 1) початок 90-х рр.; 2) кінець 90-х – початок ХХІ ст.(2004р.).
1) Початок 90-х рр. – поступове поглибленняусвідомлення специфічності культурних процесів та їх особливого значення длярозбудови самостійної держави. Завдання культурного будівництва стаютьпредметом усних виступів та публікацій насамперед громадських діячів (І. Драч,В. Кремінь, Л. Танюк) та публіцистів (І. Дзюба, В. Ідзьо, В. Мельниченко,А.Попок, А. Руденко-Десняк та ін.) [16, 26, 69].
В основу цих виступів та публікацій покладені власніпогляди та оцінки відносно українсько-російських стосунків.
В цей період спостерігається постійна увага, якаприділяється вивченню становища російської культури в Україні, проблемам ітруднощам її функціонування і відтворення. Обговорення цих питань здійснюєтьсяу формі круглих столів та науково-практичних конференцій, тематикою яких єспрямованість на пізнання феномена російської культури в Україні узагальнослов’янському контексті. Досить промовисто демонструють цюспрямованість назви тем проведених конференцій – „Російська освіта в Україні вконтексті міжнародного досвіду"(1995 р.)[76], „Діалогукраїнсько-російської культури" (1996 р.)[12]. Конференції зазвичай маютьсвоїм наслідком розробку проектів, програм розвитку російської мови, культурита освіти в Україні, або пропозицію щодо вдосконалення державноїетнонаціональної політики, які направляються у владні структури. Матеріали цихнаукових теоретичних та практичних конференцій видаються збірками російськихорганізацій та товариств в Україні. В основному цим займається Українськереспубліканське товариство російської культури „Русь".
Щоправда, уповні витримати суто наукову спрямованістьі самих цих концепцій і їхніх матеріалів організаторам не вдається. Деяківиступи, повідомлення, пропозиції, сформульовані за результатами конференцій,були надмірно політизовані із політичною необ’єктивністю критики держави,зокрема у питаннях ставлення до російської мови та культури в Україні.
Таку ж саму ситуацію можна було спостерігати і нашпальтах газет та літературно-художніх і суспільно-політичних журналів («Культураі життя», „Літературна Україна", „День", „Дружба народів",„Новий мир" тощо), в яких значні розбіжності мали місце в оцінках значенняукраїнсько-російських культурних зв’язків.
Таким чином, надруковані в українсько-російськихперіодичних виданнях початку 90-х рр., матеріали, здебільшого не містилиґрунтовного аналізу двосторонніх відносин і уникали критичних оцінок дійкерівних органів. В них лише коротко характеризувалися основні напрямкикультурної співпраці, наводяться окремі поодинокі факти.
2) У другій половині 90-х рр., на відміну відпопереднього періоду з’являються матеріали більш глибокого науковогодослідження. Серед них слід виділити літературу присвяченуукраїнсько-російським відносинам на міжнародному рівні [7, 77, 97, 102]. В цихзбірках, навчальних посібниках зачіпаються різні аспекти зовнішньої політикиобох країн (в тому числі і культурних).
Власне концепціям розвитку української культури тавзаємозв’язок з російською культурою присвячені збірки праць Харківськоїдержавної академії [44, 45] та Альманах Державної академії керівних кадрівкультури та мистецтв [41, 42]
Заслуговують увагу художньо-публіцистичні збірки, вяких подається оцінка українсько-російським культурним зв’язкам. Так,наприклад, до художньо-публіцистичної збірки «Українізація чи продовженнярусифікації» [115] увійшли роздуми, статті, інтерв’ю, нариси та художнізамальовки як добре знаних в Україні майстрів пера так і мало відомих. Але всіхїх поєднують проблеми української мови, культури та прагнення їх подолання.
В цей час продовжують проходити міжнароднінауково-практичні конференції. які проводяться на міжнародному рівні іприсвячені питанням розвитку діалогу між Україною і Росією в міждержавній сферізагалом і в етнокультурній зокрема [12, 13, 14]. Матеріали цих конференційподаються на всезагальний огляд у вигляді збірки „Діалог української іросійської культур в україні" [12]. Під час конференції обговорювалисяпроцеси, які відбуваються в духовному житті українського суспільства та розглядпроблем розвитку української і російської культур. В цих збірках матеріалів мизіткнулись з виступами вчених, лінгвістів, соціологів та громадських ікультурних діячів, які з використанням наукових фактів висловлювали власнудумку на взаємовідносин та взаємовпливи обох культур.
Саме в цей час виходять друком перші монографічнідослідження, так хоча б взяти за приклад монографію О. П. Лановенка „Україна –Росія: концептуальні основи гуманітарних відносин" [102]. Ця монографія єпершим в історії України досвідом наукового аналізу проблемукраїнсько-російських відносин у сфері духовної культури. Вона присвяченарозгляду суті і специфіки найбільш актуальних нині для України гуманітарнихпроблем. Однак такий розгляд має у даному разі не само оцінний, а підпорядкований,службовий характер – він функціонально зорієнтований на створення необхіднихпередумов для концептуального прогностичного моделювання українсько-російськихгуманітарних відносин.
Привертають собою увагу такі монографії – М. Попович„Нариси української популярної культури" [68], „Нариси з історіїдипломатії України" [58], „Україна дипломатична" [97] та інші.
Серед монографічних видань мають місце й такі, якіприсвячені проблемам формування незалежної Української держави. Таким виданнямє: „Україна: утвердження незалежної держави" (1991 – 2001 рр.) [115], вякому поданий аналіз суспільно-політичним, соціально-економічним й культурнимпроцесам трансформаційного періоду. Приділено увагу дослідженню національнихдержавних традицій, також культурним процесам України та частковоукраїнсько-російським відносинам.
Наступну групу наукових доробок, які охоплюютьзагальні і поодинокі аспекти проблеми українсько-російських культурних взаєминскладають статті в періодичній пресі, публіцистів, науковців, та політичнихдіячів. Ці публікації можна зустріти в журналах різних літературних змістів:літературно-художніх і суспільно-політичних „Дружба народів" (Москва)[120,72], „Новый мир" (Москва)[57], „Розбудова держави"(Київ)[69] та інші.В цих журналах зустрічаються поодинокі публікації (в основному громадських іполітичних діячів), які стосуються українсько-російських культурних відносин.
До більш загальних аспектів українсько-російськихкультурних взаємин відносяться публікації в журналах „Українська культура",„Бібліотека. Наука. Культура", „Мистецтва та освіта", „Наука інаукознавство", „Вісник Книжкової Палати", „Бібліографічний вісник"та ряд інших [28, 35, 103]. В цих журналах публіцисти уже в більш широкомуракурсі розглядають українсько-російські культурні взаємозв’язки. Наводятьнаукові факти, висловлюють власну точку зору відносно проблем, оцінок таперспектив взаємозв’язків в області культури.
Проте варто зазначити, що систематизованета комплексне дослідження становлення і розвитку основних напрямів українсько-російськихкультурних відносин у 1991-2004 рр., поки що відсутнє. Дана робота є спробоюзаповнити цю ланку, подати більш-менш цілісну картину про стан та перспективи українсько-російськогокультурного діалогу.
1.2 Джерельна база
Класифікація джерел складається за схемою поданою впідручнику за редакцією Я. С. Калакури „Історичне джерелознавство"[34. С.298].
Так писемні джерела поділяються за наступними групами:документальні (законодавчі, дипломатичні, акти, постанови, документигромадських об’єднань) та оповідні (публіцистика, наукова та навчальналітература).
Основний корпус джерел використаних у роботістановлять документальні джерела. Першу групу правових документів становлятьКонституції України і Росії, закони та інші нормативно-правові акти цих держав.В них визначені загальні засади внутрішньої та зовнішньої політики, правовінорми розвитку культурного корінного населення та етнонаціональних меншин.Адже, зрозуміло, що співпраця у цій непростій сфері міжнаціональних відносинмає здійснюватися у повній відповідальності з чинним законодавством. Так вКонституції України в частині 3 ст. 10 зазначається, що „В Україні гарантуєтьсявільний розвиток використання і захист російської, інших національних меншинУкраїни", випливає, що російська мова є мовою національних меншин.
Відповідно росіяни мають усі права гарантовані особам,які належать до національних меншин. В Україні такі права визначаються ірегулюються законом України „Про національні меншини в Україні"[29], „Прооб’єднання громадян в Україні".
Мовно-культурні права росіян, як національної меншини,регулюються статтями 6 і 8 Закону України „Про національні меншини в Україні"[29].Зокрема, у ст.8 цього закону визначається можливість застосування мов меншин вусіх сферах суспільного життя, в тому числі в роботі державних органів, „умісцях де, більшість населення становить певна національна меншина" Такимимісцями в Україні є Автономна Республіка Крим, а також населені пункти.
В усіх інших випадках, зокрема, місцях компактногопроживання росіян, де вони однак не є більшістю, їм згідно зі ст.6 згаданогозакону гарантується право на національно-культурну автономію, тобто накористування і навчання рідною мовою, вивчення рідної мови в навчальнихзакладах або через національно-культурні товариства, задоволення духовних,інформаційних та інших етнокультурних потреб.
З боку Росії також спостерігається правовий захистнаціональних меншин. Конституція Російської Федерації [37] проголошує правакожного „користуватися рідною мовою, вільно обирати мову спілкування,виховання, навчання і творчості" (ст. 26), а також гарантує всімгромадянам право на „збереження рідної мови, створення умов для її вивчення тарозвиток" (ст. 68). Закон Російської Федерації „Про освіту" [32]передбачає, що „право громадян на отримання освіти рідною мовою забезпечуєтьсястворенням необхідної кількості відповідних освітніх закладів, класів та груп,а також установ їхнього функціонування" (п. 2, ст. 6).
17 червня 1996 р. набрав чинності федеральний закон„Про національно-культурну автономію", а 15 липня 1996 р. указомПрезидента РФ № 909 затверджено „Концепцію державної національної політикиРосійської Федерації" [39]. Обидва документа покликані наповнити реальнимзмістом конституційні положення, що стосуються національних прав громадян РФ ізакладають нормативну базу та механізм розв'язання проблем задоволеннянаціонально-культурних потреб українців в Росії, зокрема через діалог державнихорганів влади всіх рівнів з національно-культурними об’єднаннями.
Другу групу нормативно-правових актів становлятьміждержавні українсько-російські угоди. Сьогодні українсько-російськеспівробітництво в гуманітарній галузі регламентують: Угода між Міністерствомкультури і мистецтв України та Міністерством РФ від 25 березня 1994 р.[85];Українсько-російська декларація від 31 травня 1997 р.; Угода проспівробітництво між Державним комітетом України у справах національностей іміграцій та Міністерство РФ у справах націй і федеративних відносин від 24жовтня 1997р.[93]; Угода між Міністерством освіти України та Міністерствомзагальної професійної освіти РФ про співробітництво у галузі освіти від 27лютого 1998р.; Угода між Кабінетом Міністрів України та Урядом РФ про взаємневизнання еквівалентність документів про освіту і вчені ступені від 26 травня 2000р. [84] та ін.
Особливої уваги заслуговує, так званий, „ВеликийДоговір 1997 р." [17], який дав змогу дійти висновку, що в ньому,по-перше, правовідносини між Україною і РФ затверджені як рівноправні,засновані на взаємній повазі і довірі. По-друге, визначені цими засадамипринципи дружби співробітництва і партнерства становлять правову основу длярозгортання сучасної цивілізованої співпраці в етнокультурній сфері, подоланнянедовіри і неприязні між українцями і росіянами, які закладені трагічнимбагатовіковим минулим. По-третє, договір став основою для укладення угод вконкретних галузях етнокультурної сфери як на державному рівні, так і на рівнісуспільних недержавних організацій.
Визначену групу документів, що є джерельною базою,становить періодична газети та журнальна преса 1991-2004 рр («Бюллетеньмеждународных договоров», «Московский журнал международного права»,«Пам'ятки України», «День», тощо). Різно змістові та різнополюсні з політичної точки зору матеріали української і російської періодикидають змогу значно розширити сферу аналізу та узагальнення окремих питань теми[17, 19, 91].
Крім того, в роботі широко використовувалисяінтернет-ресурси української і російської мережі бібліотек, видань, інституцій.
Таким чином, в даному дослідженні була використанадостатня кількість джерел, яка дала можливість спробувати комплексно тасистематично проаналізувати українсько-російські культурні відносини у 1991 –2004 рр.
Розділ 2. Українсько-російськеспівробітництво в галузі освіти, науки та мистецтва
2.1 Співробітництво вобласті освіти
Одним з найцінніших іконкурентноздатних ресурсів Росії й України є їхнєосвічене населення. Це стає особливо актуальниму нових умовах, коли розвинені країнипереходять до «нової економіки» — економіки, заснованої на знаннях.
Росія й Україна, будучи спадкоємцями радянської системи освіти, що по праву вважалася однієї із кращих у світі,мають багато загальних рис і зв'язків. Але в сучасному світі для того, щоб не втратити колишніхпереваг, необхідно постійно оновлювати, удосконалювати діючий механізм. Саме тому й російський й український уряд уякості одного з найважливіших пріоритетіврозвитку економіки й соціальної сфери висувають модернізацію діючих систем освіти. Підтримкою в цих починаннях для них є традиційно висока цінність освіти для населення якУкраїни, так і Росії.
В останні роки в обохкраїнах почався, без перебільшення, освітній бум. Дані соціологічнихдосліджень показують, що в Росії 73% батьків, уяких є діти шкільного віку, хотіли б, щобїхній син або дочка одержали вищу освіту, 11%батьків настроєні на те, щоб діти одержали дві вищих освіти [73].
В 2000 — 2002 р. повнусередню школу в Росії закінчували в середньому 1 млн. 300 тис. юнаків ідівчат. І щороку російські вузи приймали приблизно 1 млн. 150 тис. — 1 млн. 220тис. чол. Ростуть прийоми й на очні відділення вищих навчальних закладів, і назаочні. Із закінчивши школу відразу ж у вуз надходить 75% випускників. Це більше, ніж у США (там в 2000 р. цяцифра склала 65%, і, на думку американців, це означало перехід до загальноївищої освіти), у Японії (60%), Великобританії (55%). У Франції в університетможе надійти будь-який випускник ліцею, що здав бакалаврський іспит, але докінця першого року навчання відраховується до40%, що надійшли [73].
Висока частина випускників шкіл, що надходять у вищі навчальні заклади України — на безкоштовне й платне навчання (за різним даними від 65 до 70%) [73].
Така націленість молодіна вищу освіту ставить серйозні економічні питання.
Країни Організаціїекономічного співробітництва і розвитку витрачають на утворення в середньому 5-7% ВВП. У Росії ця цифра в останні роки коливалася від 3 до 3,8% ВВП[73]. На Україні бюджетні витрати на освіту становили 4-4,5% ВВП. Однак дляпідтримки рівня конкурентноздатності системи освіти при переході до «новоїекономіки» цього мало.
У Росії в 2000 р. буларозроблена програма, що одержала умовну назву«Стратегія для Росії — освіта», де було поставлене досить амбіційне завдання — довести рівень державного фінансування освіти найближчимчасом до 4,5% ВВП і створити умови длядодаткового прибутку позабюджетних коштів в освіті, які дали б ще 2-2,5% ВВП. Таким чином, сукупні витрати на освіту суспільства й родин повинні булидосягти 6,5-7% ВВП [73].
На Україні розгортаютьсядуже близькі процеси. Держава також намагається підтримати прагнення молодіодержати якісну освіту і як пріоритетне завдання висуває розвитокпільгового освітнього кредитування студентів.Відзначимо, що освітнє кредитування одержало великий розвиток у таких країнах як США, Канада, Австраліяй з кінця 90-х років у Великобританії.Становлення цієї системи вимагає державних гарантій повернення освітніх кредитів. Це пов'язане з тим, що навіть у такій багатійкраїні світу як США повернення виданих освітніхкредитів не перевищує 50%[73].
У Росії пішлиіншим шляхом. Була розроблена системадержавних іменних фінансових зобов'язань (ДІФЗ),експериментальне відпрацьовування якої здійснюється з 2002 р. у трьох суб'єктах Федерації — Республіці Марий Эл, Чуваській Республіцій Республіці Саха (Якутія). Ці республікимають відносно замкнуті освітні системи, колибільшість випускників шкіл надходить у вузисвого регіону, тобто освітня міграція мала.Цього ж року до трьох зазначених регіонівпланувалося додати ще один — більше відкритий.
З чого складається система ДІФЗ? Після закінчення школи випускники здають Єдиний державний іспит (2 обов'язкових предмета й 3 на вибір) і відповідно до наведеної суми балів (а оцінки по кожному предмету виставляються по 100 бальній шкалі) одержують певну категорію ДІФЗ[73].
Наведенасума балів Категорія ДІФЗ
понад 80 до 100 баліввключно 1
понад 68 до 80 баліввключно 2
понад 52 до 68 баліввключно 3
понад 43 до 52 баліввключно 4
понад 35 до 43 баліввключно 5
до 35 балів Безкатегорії
Ті, хто «заробив» 1 категорію ДІФЗ, одержаливід держави на навчання у вищому навчальному закладі в 2002 р. 22,5 тис. руб.Ця сума буде виплачуватися щорічно протягом усього строку навчання. Однак треба пам'ятати, що якщо витрати надержавну освіту будуть рости, то виросте й фінансове забезпечення ДІФЗ. Таким чином, 22,5тис. руб. — це так сказати обов'язковий мінімум по 1 категорії ДІФЗ. Ці грошіне видаються на руки випускникові — він одержує свідоцтво про здачуЄдиного іспиту із зазначеною в ньому категорією ДІФЗ. При зарахуванні до вузу держава починає фінансувати навчання даного студента відповідно допершої категорії ДІФЗ.
Друга категорія ДІФЗсклала в 2002 р. 15,5 тис. руб., третя — 9,9 тис. Руб. [73].
П'ята — сама маленька — 4,2 тис. руб. Ті, хто здав іспит дуже погано й одержав наведений бал нижче 35, одержали право або вчитися у вузі на повністю платній основі, або через рік перескласти Єдиний державнийіспит й одержати відповідне ДІФЗ.
Правда, треба обмовитися,що оскільки умови діяльності російських вузів дуже різні в силу, наприклад, клімату або розходжень у технічному оснащенні освітнього процесу, то через ДІФЗ в 2002 р. розподілялися не всігроші. Так, з 22,5 тис. руб. 14, 5 тис. руб. фіксувалися як наповнення 1категорії ДІФЗ, а 8,0 тис. руб. або більше вуз одержував додатково залежно від конкретних умов.
Вузпри переході на систему ДІФЗ сам установлює ціну навчання, але є одна обов'язкова умова, що жорстко контролюється державою: не менш 50% студентів у вузі повинні вчитися тільки за ДІФЗ,нічого не доплачуючи, інші 50% можуть доплачувати. Це вже в перший рікексперименту привело до того, що вузи стали серйозно конкурувати за сильних студентів з високими категоріями ДІФЗ, тому що в цьому випадку вони оптимізували своє фінансове становище.
Як показав перший рік експериментупо ДІФЗ для родин витрати на оплату (тепер доплату) навчання у вузахскоротилися в середньому на 10-12% [73].
Крім механізму ДІФЗ,російський уряд планує ввести також і державні зворотні субсидії. Це виплата бюджетних субсидій громадянам, які маютьне дуже високі категорії ДІФЗ, але підписують контракт, що поїдуть, наприклад,працювати в сільську місцевість. У цьому випадку вони одержують субсидію для доплати до ДІФЗ, і фактично можуть учитисябезкоштовно. Однак якщо вони порушать умови підписаного контракту, то вониповинні будуть повернути отримані кошти.
На Україні уряд такожпланує ввести систему Єдиного екзамену після закінченні школи.
Разом зтим представляється, що до введеннянаціонального тестування (Єдиного іспиту) Україна підійде більше підготовленою змістовно,оскільки вона вже зараз перейшла на 12 -бальну систему шкільних оцінок. Цеприводить до більше точного оцінювання освітніх результатів, досягнутихшколярем, і сприяє підвищенню якості шкільного навчання. Даний момент дужеважливий при переході до незалежної системи оцінки якості шкільного навчання,яким є Єдиний іспит (загальнонаціональнийтест). У Росії поки перехід на 10-бальну систему шкільної оцінки гальмує:шкільна «п'ятірка» зведена педагогічним співтовариством ледве не в ранг національної традиції.
В інших елементахзаявлені програми дій українського й російського урядів схожі — цей визнання необхідності переходу на 12-річне шкільне навчання, і введення профільноїшколи, і визначення державного замовлення на підготовку фахівців.
Доречно згадатипарадоксальний факт, стосовно усної домовленості колишніх прем'єр-міністраУкраїни В. Ющенка і прем'єр-міністра Росії М.Касьянова про створенняукраїнського класу, а в подальшому української школи в Москві. Лише за дватижня до 1 вересня 2000 р. вдалося зрушити справу. Батькам дітей чомусь недозволили зібратися в школі, і вони зійшлися в Українському культурному центрі,де заступник голови Комосвіти Уряду Москви Ю. Горячев зачитав відповіднийнаказ. У Москві є Український освітній центр. Для потреб освіти уряд столицівиділив вісім учительських посад, та вже тривалий час українська громада не взмозі добрати учнів хоча б на один повноцінний клас. Тож проблема, нецураймося, признаватися, існує чимало наших земляків забули, якого вони роду-племені…
В автономних республікахз відродженням національних почуттів й українці дедалі «признаються»,їх культурних потреб. Так, у Комі діє поять українських класів, в Уфі – 3,стільки ж і у Санкт-Петербурзі, Саратові. Здобуває українська мова авторитет,скажімо, у вищих сферах відкрито українське відділення у Дипломатичнійакадемії, Лінгвістичному університеті, Російсько-українському інституті, в МДУім. М. Ломоносова, у вузах Тюмені, Уфи. Це теж добрий знак наших взаємоповажнихміждержавних взаємин [73].
Аналіз стану речей усправі національної освіти української меншини в РФ свідчить, що тут одна зголовних — проблема вчителя. Щоб відкрити національну школу (клас), необхідносформувати учнівський контингент, підготувати потрібну кількість вчителів, забезпечитиучнів підручниками та посібниками. Оскільки вчительські кадри для українськоїшколи в Росії не готуються, а підручники не випускаються, необхідна чіткадомовленість про допомогу та взаємодію з українськими партнерами. Безвисококваліфікованих учителів школи можуть швидко дискредитувати себе ізанепасти. Розвиток українського шкільництва в Росії стримує і певне небажаннябатьків віддавати дітей в українські класи [113 C 151].
Питання розвиткунаціональної освіти повинно розглядається в загальному контексті створеннянеобхідного національно-культурного середовища. Скажімо, одночасно зукраїнськими шкільними закладами чи осередками повинні створюватися йукраїнські бібліотеки, книгарні, україномовні засоби масової інформації, некажучи вже про дитячі садки з етнокультурним ухилом.
Розглядаючиукраїнсько-російське співробітництво в галузі освіти, не можна оминути своєюувагою таке болюче питання, як національна освіта українських і російськихменшин, яке загострювалося протягом становлення суверенних України і РФ, і насьогодні ще залишається невирішеним. В науковій літературі, ЗМІ подаються різніфакти, оцінки відносно цієї проблеми.
Так українські вчені,науковці (А. Попок, Ю. Лагутов, А. Руденко-Десняк, В. Ідзьо та ін.). На основіпроведених ними досліджень стверджують, що освітні потреби росіян в Українізабезпечують 2940 російськомовних шкіл (це видно з поданої порівняльної таблиці1).
Як видно з таблиці 1, заданими 1996 р. школи з російською мовою навчання становили 42,7 % усіх шкілУкраїни, не враховуючи двомовних, у вузах з російською мовою навчання 55,6 %молоді.
Зі сторони Росії, якстверджують науковці, навіть при появі закону РФ «Про освіту», дедекларувалося, що право громадян на отримання освіти рідною мовоюзабезпечується створенням необхідної кількості відповідних освітніх закладів,класів та груп, а також умов для їх функціонування (п. 2 ст.6), не позначилосьсуттєво на забезпеченні культурно-освітніх та інформаційних потреб українськогонаселення. Українці становлять найчисельнішу етнічну групу в РФ після росіян ітатар і роблять помітний внесок у соціально-економічний та культурний розвитоккраїни проживання, але не мають сьогодні державної системи українського шкільництва. Поодинокі прикладивідкриття українських класів та певна підтримка недільних шкіл (Краснодарськийкрай, Тюменська та Волгоградська області, Республіка Башкортостан, РеспублікаКомі), сприяння діяльності культурних центрів (Москва, Сочі, Омськ) є радшевинятками з правил і не розв'язують проблеми в цілому. Основна роботаспрямована на підтримку і розвиток української культури і освіти, здійснюєтьсятовариствами самотужки не завжди сприймаються з розумінням місцевими органамивлади [69. С. 9 – 11].
Таблиця 1. Розподіл денних середніхзагальноосвітніх навчально-виховних закладів за мовами навчання [Див. 69. С. 9]
/>
Подібної думки підтримуються інші неменш визначні особистості. Так А.Руденко-Десняк (відомий журналіст тагромадський діяч, голова Об'єднання українців Росії) стверджує, що існуютьокремі спроби створити українські кафедри при вузах, класи з українськимкомпонентом навчання недільні школи. Системи навчання українським дисциплінам врамках державної системи не існує [11.С. 91].
В.Ідзьо (кандидат історичних наук,професор, ректор Українського університету, голова Історичного клубу, член Радиоб'єднання українців у Росії) зазначав: «Українська організація в Москвіне мають ні приміщення, ні бібліотек, ні газет, ні Українського інституту, якийбув створений для задоволення науково-освітніх потреб українців Росії в 1997 р.після підписання Договору між РФ і Україною. Наголошуючи на проблемі вищоїфедеральної освіти для української діаспори Росії, зауважимо, що Українськийінститут був жорстоко знищений після року активного науково-культурного життя іне відновлений російською владою в так званий „Рік України в РФ“.
Що стосується сьогоднішньогоУкраїнського інституту в Москві, то він є суто московською науково-дослідноюорганізацією, який за власною волею створює представництво в РФ, не маючи дляцього фінансів і федерального статусу» [25. С. 181].
Відносно національної освітиросійських меншин в Україні також висуваються аргументовані позиції – претензії. За словами докторафілологічних наук, професора Н. Г. Озеровой: «Не менш важливою середактуальних проблем російської освіти в Україні є відплив висококваліфікованихкадрів. Так, наприклад, за навчальні в 1994-1995 рр. Україну покинуло 8видатних професорів – русистів. І головною причиною їх виїзду були немеркантильні міркування, а не благоприємна соціально-політична атмосфера вукраїнському суспільстві, психологічний дискомфорт, який вони відчували насобі.
Росіяни України повинні біти впевненів тому, що Україна забезпечить їх дітям всі загальнолюдські права, в тому числіотримання не лише середньої а і вищої освіти рідною мовою. Давно говориться простворення російських університетів, про те, що необхідно створювати російськігрупи в існуючих вузах України, з відповідним конкурсом абітурієнтів і спеціальнимциклом предметів, які виноситимуться на вступні іспити» [76. C. 14-15].
Також можна зіткнутися зтакими фактами, що в останні роки кількість годин, відведених в школах Криму навивчення російської мови і літератури зменшилось на 35 відсотків у випускному11 класі співвідношення годин на вивчення українсько-російської філологіїдорівнює 1:3. Російськомовні школи Криму ще є, але назвати їх російськими неможна, російська історія в них не викладається, а українська викладається зантиросійських позицій. [12. С. 149]
Подаються такіпропозиції, що в Україні повинна бути також кількість російських дитячихзакладів, шкіл, груп, вузів, яка б задовольняла права її громадян, які бажалиотримати освіту російською мовою. Потрібно надати статус російського двом-трьомдержавним університетам, тощо [12. C. 56 — 57].
Отже, ми зіткнулися ізрізнохарактерними фактами і оцінками відносно національної освіти українських іросійських меншин, які вказують на цілу низку не вирішених проблем в ційгалузі. Щоб якось вирішити ці проблеми Україна і Росія повинні чіткоусвідомлювати потреби в їх вирішенні. Адже, створення атмосферивзаєморозуміння, згоди між представниками різних націй, які проживають натериторії як Росії так і України, — висока задача, яка стоїть не лише перед російськимиі українськими школами, але й перед всім суспільством обох країн.
Що стосуєтьсяспівробітництва на рівні вищої освіти, то на сьогоднішній день у Московськомууніверситеті працюють 19 факультетів, де вчаться понад 26 тисячстудентів. Професорсько-викладацький склад — 4 тис. професорів і викладачів, 5 тис. науковихспівробітників. Ректором МДУ на альтернативнійоснові в 1992 році був обраний виходець із України, що був робітником шахти м. Горлівка Донецької областіВіктор Антонович Садовничий, що з 1994 року є й ПрезидентомСоюзу ректорів Росії. У стінах університетубезкоштовно навчаються понад 400 студентів з України, яким університет платить стипендію й надаєгуртожиток. Для найкращих студентів засновані понад 125 іменних стипендій:М.Ломоносова, Н.Вавілова, В.Вернадского,Л.Толстого й ін. [73].
Московський університетпідтримує тісні зв'язки із провідними навчальнимизакладами світу, у тому числі й з українськими — Національним київським університетом ім.Тараса Шевченко, Львівським університетом ім. Івана Франка. Відомо, що професормехмату МДУВ.Гдиденко був обраний дійсним членомНаціональної академії наук України, а завідувач кафедрою прикладної механіки МДУ А.Шилинский якийсь часочолював український інститут математики. Варто згадати й тісні зв'язки із КБ «Південне» і ПО «Южмаш».
Українські й російськанаукові школи тісно зв'язані дослідницькими пошуками, загальними науковими розробками. По загальних програмах російські й українські вчені працюють в області вивчення космосу, підтримують тісні зв'язки з інститутамиНаціональної академії наук України -математики, кібернетики імені академіка В.Глушкова, енергозбереження, мовознавства.Здійснюється тісне співробітництво з Київськимінститутом електрозварювання ім. Е.Патона, Кримською астрономічною обсерваторієюй т.д. При Кримському університеті відкритафілія МДУ в м.Севастополі.
Правовою основою, щорегулює навчання українських громадян у вузах Російської Федерації, єУгода між Урядом України й Урядом РФ про співробітництво в галузі культури, науки й освіти, як вище згадано, підписане 26 липня 1995 року в Москві, а також Угода про взаємне визнання й еквівалентність документів проосвіту й вчені звання від 26 травня 2000 року й протокол до нього від 28 січня 2003 року [84].
Порядок прийому до вищихнавчальних закладів Російської Федерації регулюється Правилами, затверджениминаказом Державного комітету вищої освіти (нині Міністерство освіти) РФ від 19жовтня 1994 р. №1026. Зокрема, пунктом 3 згаданих Правил передбачено,що громадяни республік колишнього СРСРнавчаються в державних навчальних установахРосії на тих же підставах, що й російськігромадяни.
Указом Президента РФВ.В.Путіна в 2002 році була збільшена квота прийомустудентів на безкоштовне навчання в російськихвузах до 25 чоловік на рік. Нагадаємо, що до цього часу по квоті, установленої попереднім Президентом РФ — Б.М.Єльциним, щорічноприймалися на безкоштовне навчання тільки вМосковський державний університет міжнародних відносин при МЗС РФ чотиристуденти з України [73].
Навчальні заклади РФ умежах виділених бюджетних асигнувань вирішують питання щодокількості студентів й учнів, які зараховуються на навчання безкоштовно, а такожз урахуванням своїх можливостей (наявність викладачів, аудиторій й ін.)самостійно здійснюють прийом певної кількості студентів на платне навчання. Така формапропонується тим, хто показав досить високий рівень підготовки, але не пройшов по конкурсі на вступнихіспитах. Розмір оплати за навчальний рік установлюється кожним навчальним закладом самостійно. Він залежить відпрестижності майбутньої спеціальності ймісцезнаходження навчального закладу. У середньому щорічно в Росії вчиться близько 10 тисяч українськихгромадян (з яких на платній основі — двітисячі), з них в 400 вузах — 7 тис. студентів й в 300 середніх спеціальнихнавчальних закладах — майже тисяча.
Престижність навчання,порівняно високий рівень підготовки викладацького складу,подальші перспективи сприяли тому, що в 90навчальних закладах м. Москви одержали освіту майже 3000 українських громадян (на платній основі- 300 осіб). На різних факультетахМосковського державного університету — 400, Індустріального університету — 130,Технічного університету — 140, Академії управління — 100, Геологорозвідувальної академії — 90, Університету Дружби народів — 100 українських громадян[73].
В 70 просвітніх установах м. Санкт-Петербургавчилися 1000 чіл., з них — 900 у вищих навчальних закладах. Найбільша кількість студентів — у Санкт-Петербургском державному університеті, у Морській і Лісотехнічнійакадеміях. У вузах Ростовської області, щоісторично близька нашій державі, в 16 вищих й28 середніх спеціальних навчальних установахнавчалося понад 1000 громадян України. Значнакількість учнів і студентів одержують освіту внавчальних установах Красноярського краю, Курської,Білгородської, Воронезької областей. Численне українське населення в Російській Федерації вчить своїх дітей й у віддалених куточках Росії. Так, в Омській області вчиться понад 100 студентів й учнів, Томської, Новосибірської — по 30, Камчатської, Амурської — по 20, Алтайському, Красноярськом, Приморському й Хабаровськом краях — від 10 до 20 учнів і студентів [73].
Серед учнів — ті,хто виїхав у РФ тільки на навчання, а також і ті,що залишилися в Росії на постійне проживання.На жаль, далеко не всі випускники російських вузів, громадяни України,повертаються на батьківщину. У випадку якщо їхзалишають у РФ, вони змушені приймати російське громадянство, часто стикаються з іншими складними проблемами проживання в іншомовному середовищі, у тому числій з іншим менталітетом.
Сприятиполіпшенню контактів вищих і середніх навчальних закладів України йРосії покликані підписані під час останньоговізиту в Україну російського Президента В.В.Путіна документи щодо відповідностіпосвідчень про вищу й середню фахову освіту двох країн, а також про вчені ступені й звання [73].
Отже,завдяки створеній договірно-правовій базі між державами сторониможуть розвивати співробітництво в галузі освіти шляхом установлення й розвиткупрямих зв'язків між освітніми установами йорганізаціями на основі безпосередніх домовленостей, здійснювати обмін учнями йстудентами тощо. На підставі цих документів кожна зі сторін, відповідно до своїх законодавств, гарантує громадянаміншої держави, які постійно проживають на її території, рівне зі своїми громадянами право на освіту, а також визнаєеквівалентність документів державного зразка про середню освіту (повну), загальну і середню професійну освіту, щонадає право на вступ у вищі й середні навчальні заклади обох країн.
Головнимпріоритетом обох країн має бути формування високоефективної системи освіти, щонадавала б відповідний сучасним вимогам рівень знань.
Близькістьпідходів у структурі освіти радує, оскільки взаємообмінукраїнської й російської систем навчання, їхня взаємодія може стати діючимінструментом просування обох країн до «нової економіки» й «суспільству, заснованому назнаннях».2.2 Наукове співробітництв. Взаємодії вченихУкраїни й Російської Федерації
«Наука не знаєкордонів» — це не просто красиве гасло, а відбиття реального життя, ще вдавні часи мислителі обмінювались листами, поширювали манускрипти, ученімандрували від двору одного освіченого, прихильного до науки правителя доіншого, університети були відкритими для громадян усіх країн, дослідникистажувалися в кращих наукових центрах будь-якої країни, національні академіїзавжди мали іноземних членів, а університети — професорів-візитерів. Міжнародніконференції, симпозіуми, наукові школи-невід'ємний елемент наукового процесу.Коли наукові міжнародні зв'язки несподівано уриваються, це боляче відбиваєтьсяна стані науки в кожній з країн.
Досягнення українськоїнаукової школи відомі в багатьох країнах світу. Продовжуютьрозвиватися міжнародні наукові й науково-технічні зв'язки вчених України. В роки незалежності обох державрозширилося коло дослідницьких установ, що приймають участь у міжнародних наукових програмах інауковому обміні, росте число спільних наукових проектів і публікацій, проведенніміжнародних наукових форумів.
Значно розширилосянаукове й науково-технічне співробітництво українських учених звідповідними організаціями Росії. Особливий розвиток придбали зв'язки з Російською академією наук. Співробітництво українських іросійських учених регулюють Договір про співробітництво між Російськоюакадемією наук й Академією наук України (липень 1992 р.)[19] і Договір пронаукове співробітництво між Сибірським відділенням Російської академії наук іНаціональною академією наук України (липень 1998 р.) [18].
Здійснюється науковийобмін між установами, закріплений Протоколомпро порядок здійснення обміну вченими від 2 грудня 1998 року відповідно доДоговору про співробітництво.
У минулому,2002 року, українські вчені одержали вагомі результати в таких важливих напрямках, як дослідження космічного простору, нанофізика й наноэлектроника,актуальні проблеми економіки й історії й інших.
Співробітництво двохкраїн розвивається за найбільш актуальними сучасними проблемами: у дослідженнібіологічних речовин, космосу, в авіаційному будівництві, ядерногопроцесу й т.д. Головними напрямкамиспівробітництва є ракетно-космічна йавіабудівельна сфери, де держави виступають не конкурентами, а партнерами. Двосторонні зв'язки наближаються тутдо 40%, а в деяких вузьких областях — до 60%.Національне космічне агентство України (НКАУ)бере участь у науковому проекті по космічному матеріалознавству «Автоматична універсальна орбітальна станція (АУОС) — Фотон» у рамках Федеральної космічної програми РФ,- буде досліджувати сонячно-земні зв'язки «Коронас-Ф» [64. С.45].
За допомогою сонячного телескопаДИФОС, сконструйованого разом зросійськими вченими й виведеного нанавколоземну орбіту, нашими астрономами встановлена залежність потужностіколивань яскравості Сонця від його висоти в атмосфері.
Українські дослідникирозробляють бортову дослідницьку й контрольно-перевірочну апаратурикосмічних апаратів «Січ», берутьучасть у міжнародному проекті "Інтербол",а також співробітничають в області глобальнихнавігаційних супутникових систем (ГНСС) з використанням російської системи «ТЛОНАСС».
Космічні агентства йакадемії наук сформували україно-російську програму наукових досліджень ітехнологічних експериментів на російському сегменті міжнародної космічноїстанції (МКС).
В областінаук про Землю отримані оцінки мезомасштабноїмінливості плинів й інших характеристикповерхневого й приповерхнього шарів Чорногоморя. Цей важливий результат досягнуть у міжнародному експерименті за участювчених Туреччини, Росії й США з використанням новітніх технологій спостереження за станом морського середовища йприводної атмосфери.
Щодо співробітництва зрегіонами Росії, то був наприкінці 2002 року затверджений План загальних заходів щодо реалізації Угоди про науково-технічнеспівробітництво між НАН України, Урядом Москви й Урядом Московської області[24]. За планом передбачалося впровадження намосковських підприємствах розробок українських учених. Зокрема, планувавсязапуск технологічної лінії по виробництву теплосберігаючого скла для промислового й цивільного будівництва.
Разом з російськимивченими реалізовувалися перспективні науково-технічні проекти, у т.ч. по створенню інтелектуальних комп'ютерів, нових методів й апаратури медичної діагностики, унікальних інструментів і технологійпрецизійної обробки на основі нових матеріалів.
Українські науковіспівробітники берали участь у роботі Об'єднаного інституту ядерних досліджень ум. Дубні (Московська область).Це давало можливість для встановлення надійних зв'язків з іншими великимиміжнародними центрами. Це стосується, зокрема,ЦЕРНа -Загальноєвропейського центра ядерних досліджень.
Ученіобох країн беруть участь у загальних розробках на міжнародномурівні з науковими центрами впливовихміжнародних організацій — ЮНЕСКО, Європейської комісії, ОрганізаціїЧорноморського Економічного Співробітництва, ученими ряду країн. Зокрема, набазі Академії під егідою ОЧЕС створенийМіжнародний центр дослідження води, покликанийвирішувати проблеми, пов'язані із забезпеченням країн регіону питною водою.
У вересні 1993 р.академії наук суверенних держав, утворених на території коли їм ньогоРадянського Союзу, створили Міжнародну асоціацію академій наук (МААН). Направах спостерігачів до неї ввійшли академії наук країн Балтії, Словакії,Чеської республіки. До складу Асоціації входять також асоційованічлени-організації, підприємства, мерії міст, фонди. Основною метою цієїнеурядової міжнародної самоврядної організації є відновлення втрачених науковихзв'язків, вирішення найсуттєвіших наукових проблем розвитку цивілізації,кооперування фундаментальних досліджень, об'єднання зусиль у проведеннінайперспективніших розробок, спільне використання унікального й дорогогообладнання, збереження інтелектуального й науково-технічного потенціалу своїхкраїн, законодавче закріплення науки як найважливішого державного пріоритету.
Згідно з Положенням про МААНвищим органом Асоціації є Рада асоціації, до якої входять президенти академійнаук-членів МААН або делеговані ними представники. Основна робота Асоціаціїпроводиться в постійних і тимчасових комісіях та комітетах за такими науковиминапрямами: комітети з технічних, природничих і гуманітарних наук. з проблемрозвитку екології, космічних досліджень, енергетики, з проблем правового іекономічного забезпечення діяльності академій наук.
З перших кроків своєїдіяльності Асоціація приділяє багато уваги гласності заходів, що проводяться,залученню владних структур до конструктивного діалогу, спрямованого настабілізацію і розвиток сфери науки, формуванню сприятливого і шанобливогоставлення до фундаментальної науки і національних академій наук, інформуванню владиі громадян про колективну думку вчених щодо актуальних державних і науковихпроблем, ознайомленню з проектами міждержавних наукових і науково-технічнихпрограм, розроблених під егідою Асоціації. Меморандуми, звернення до урядів,оприлюднення звітів про роботу Асоціації і її комісій — поширені формидіяльності цієї організації.
Унаслідок наполегливоїкопіткої роботи, зацікавленої участі всіх академій — членів МААН у підготовці іпроведенні спільних заходів Асоціація досягла позитивних результатів у поновленніспівробітництва між ученими країн Співдружності. В останні роки сформовані ірегулярно працюють нові комісії і ради Асоціації -рада з нових матеріалів, радаз фундаментальних географічних досліджень, комісії в галузі астрономії,порошкової металургії, охорони довкілля.
Практичного втіленнянабуває, наприклад, розробка єдиної програми радіобіологічних дослідженьакадемій-членів МААН, міждержавної наукової програми «Проблеми охорониприродного середовища і сталого соціально-економічного розвитку», до якоїувійде наукова програма «Гірнича геоекологія і сталий розвиток»,програма наукових досліджень з проблеми «Раціональне використання іохорона природних комплексів басейнів річок Дніпра, Прип'яті і Дністра»[64. С. 42].
Так протягом останніхроків інтенсивно розвивалися наукові зв'язки по лінії МААН та двосторонньогоспівробітництва між Національною академією НУ та РАН. Вчені Секції [47. С. 118]взяли участь у державних та між академічних заходах, здійснюваних в рамках РокуУкраїни в Російській Федерації (2002р.) та Року Росії в Україні (2003 р.).
Наукові установи секціївзяли участь в науковому забезпеченні проведення в Україні Міжнароднихекономічних форумів.
Особливий інтересстановила реалізація спільних наукових проектів.
Разом з урядовимиструктурами України та Росії Інститутом держави і права ім. В. М. КорецькогоНАН України створено Міжнародний центр космічного права, єдину на просторах СНДпрофільну наукову установу, яка працює у цій новій для правової науки галузі ізабезпечує юридичне супроводження участі України у реалізації міжнароднихкосмічних проектів.
Інститутам політичних іетнонаціональних досліджень НАН України під керівництвом академіка НАН УкраїниІ. Ф. Кураса втілювався в життя багатосторонній науковий проект видання журналу„Діалог", присвяченого історичним та культурними зв’язкам України зкраїнами Європи. В його рамках опубліковано випуски присвяченіукраїнсько-російським взаємозв'язкам.
Розвиненим є міжнародненаукове співробітництво в таких традиційних для академічної науки напрямках, якслов'янознавство, мовознавство, літературознавство, етнографія.
Спільно з Інститутомросійської мови та Інститутом мовознавства РАН українські мовознавці працюютьнад зіставленими дослідженнями російської та української мов.
Інститутом археології НАНУкраїни, його Кримським філіалом, Одеським археологічним музеєм НАН Українивпродовж звітного періоду було організовано кілька спеціальних з науковцямиНімеччини, Польщі, Росії, Швеції, Румунії археологічних експедицій.
Велике значення длярозвитку наукових зв’язків, утвердження міжнародного авторитету українськоїсоціогуманітарної науки мала організація в Україні представницьких міжнароднихнаукових форумів, насамперед таких, як ІV та V міжнародні конгресиукраїнознавства (1999р. Одеса, 2002р. Чернівці) [47. С. 113].
Рада МААН щорокупроводить засідання і конференції. Регулярно відбуваються засідання її комісійі наукових рад, започатковано таку форму співпраці, як проведення нарадкерівників відділень одного профілю всіх академій для прийняття узгоджених пропозиційз розширення співробітництва у певній галузі. У 2001 р., наприклад, спільніплани узгодили хіміки.
У 2002 р. під егідою МААНу Москві відбулось спільне засідання президій Російської академії наук іНаціональної академії наук України. На засіданні відзначалось, що академії наукУкраїни і Росії, їх президенти -академіки Ю. С. Осипов і Б. Є. Патон — доклаливсіх зусиль, щоб зв'язки між ученими не переривалися. Були розглянуті основнідосягнення у рамках Договору про співробітництво та протоколу про міжакадемічні обміни на без валютній основі. На засіданні відзначалось, щоакадемії реалізують спільні програми фундаментальних досліджень у галузіастрономії, екології, медицини, а також велику програму космічних досліджень звикористанням автоматичних апаратів, у рамках якої в останні роки проведенокілька запусків космічних апаратів, 13 проектів охоплює спільна програма вгалузі нанофізики і наноелектроніки. Більша частина спільного засідання булаприсвячена доповідям про результати цих-досліджень.
Вченими зазначалося те,що через нестачу коштів, основна робота виконується не на рівні великихакадемічних проектів, а на основі взаємодії між окремими інститутами. Середтих, хто зробив найбільший внесок у російсько-українські відносини, українськіінститути електрозварювання, кібернетики, проблем транспорту, а також інститутибіологічного профілю, Кримська астрофізична обсерваторія. Російські — інститутиастрономії, ядерних досліджень, машинознавства, проблем транспорту, проблемуправління. Постійні контакти встановились між філософами, економістами,психологами, істориками, які часто зустрічаються на конференціях, симпозіумах ісемінарах.
Вдалою формоюспівробітництва виявилося також спільне використання унікальних науковихоб'єктів. Серед таких Ю. С. Осипов назвав передавальну систему у НижньомуНовгороді і радіотелескоп у Харкові, доступ до яких відкрито для вчених обохкраїн, що спеціалізуються у радіоастрономії і радіофізиці.
У 2003 р., який булопроголошено Роком Росії в Україні, планувалося візит-відповідь Російськоїакадемії наук до Києва.
Рада МААН організуваланизку великих міжнародних форумів, таких як міжнародна конференція «Трансформація»наукових систем у державах з перехідною економікою і роль науки в суспільстві,що змінюється; щорічно, починаючи з 1996 р., проводить у Києві міжнароднийсемінар з питань охорони інтелектуальної власності.
Діяльність Асоціаціїпевною мірою сприяла збереженню системи організації академічної науки, якаісторично склалася в пострадянських державах і виправдовує себе.
У полі зору МААН постійнознаходяться питання інтеграції науки і освіти, залучення молоді в науку, підготовки наукових кадрів вищоїкваліфікації. Аналітичні записки з цього питання регулярно надсилаються урядамдержав, академії яких є членами МААН. Один зі шляхів інтеграції науки і освіти— прийом до складу МААН зі статусом асоційованого члена провідних університетівсвіту. У 2002 р. асоційованими членами МААН стали Московський державнийуніверситет, Об'єднаний інститут ядерних досліджень (м. Дубна), Московськийфізико-технічний інститут, Білоруський фонд фундаментальних досліджень.
Рада МААН заснувала золоту медаль «Засодействие развитию науки» і премію МААН за видатні наукові досягнення
В Києві у вересні 2001 зарішенням Ради Міжнародної асоціації академії наук було проведено симпозіум «Рольміжнародних організацій по розвитку загальноєвропейського научно-технічногопростору», в роботі цього форуму, який підтримала ЮНЕСКО і Європейськакомісія, прийняли участь вчені та спеціалісти із 16 країн, представники 10міжнародних організацій [23].
Розвиваєтьсяспівробітництво з Міжнародним інститутом прикладного системного аналізу.Завдяки цьому НАН України стала по суті повноправним членом цього провідного міжнародного наукового центра. Важливим є й те, що системні дослідження наших учених спільнихпроектах ПАЗА стосуються актуальних проблем,що мають глобальний характер й, разом з тим, важливе значення для України. Серед них — «Енергетика»,«Нові технології», «Лісове господарство», «Землекористування». Особливо корисним представляється подальше розширення участі Академії наук України в проектах ПАЗА. Насампередце стосується проекту «Ризик, моделюванняй суспільство», у якому вивчаються,зокрема, питання формування й прогнозування паводкових ситуацій у верхньомубасейні річки Тиса.
Значні зусилля булизадіяні для істотного поглиблення співробітництва національнихакадемій наук України, Росії й Білорусії, зокрема щодо рішення проблем українського й білоруського Полісся, ліквідаціїнаслідків аварії на ЧАЕС і ряду інших.
На початку 2001 рокуКабінетом Міністрів України була утворена Міжвідомча рада по координаціїфундаментальних досліджень. До переліку пріоритетних напрямківрозвитку науки й техніки на період до 2006 року, наведеного в документі, уперше включені фундаментальні дослідження ізприродних, суспільних і гуманітарних наук. Доречі, у Росії фундаментальна наука є одним із шести найвищих державних пріоритетів.
Дотого ж, цікавий досвід підтримки вітчизняної науки можна було запозичити й уросійських підходах до рішення складних проблем фінансування. У жовтні2001 р. прем'єр-міністр РФ Михайло Касьянов підписав постанову «Про надання в 2001 році за рахунок засобів федерального бюджету кредитів на виконаннявисокоефективних науково-технічних розробок, що мають комерційнузначимість». Відповідно до постанови, зазначені кредити надаютьсяросійським організаціям, для яких наукова й (або) науково-технічна діяльність є основною, незалежно відїхньої організаційно-правової форми (за винятком державних і муніципальнихунітарних підприємств, а також бюджетнихорганізацій). Бюджетні кредити надаються наконкурсній основі, здійснюваної міністерствомпромисловості, науки й технологій [23].
Отже,з усього вище сказаного ми спостерігаємо тісні зв'язки українських і російськихвчених-науковців, які зацікавлені в двосторонньому співробітництві маютьспільні інтереси, ідеї та цілі, направлені на розвиток науки кожної з країн.
2.3Науково-технічне та інноваційне співробітництво
У XXI столітті місце іроль України у світовій економіці визначається передусім рівнем їїнауково-технічного розвитку, спроможністю створювати і ефективно впроваджувативласні і зарубіжні наукоємні технології, активністю країни на світовомутехнологічному ринку. Досвід провідних держав світу переконливо доводить, щодокорінна структурна перебудова економіки проходила успішно лише в тих країнах,де була зроблена ставка на ефективне використання передових науково- технічнихдосягнень і активну державну політику підтримки їх освоєння. Вирішенню цьогозавдання має сприяти міжнародне науково-технічне та інноваційнеспівробітництво.
Науково-технічні зв'язкиУкраїни і Росії розвиваються як на двосторонньому, так і багатосторонньомурівнях. Основою багатостороннього співробітництва є підписана у листопаді 1995р. на засіданні глав урядів країн-учасниць СНД Угода про створення загальногонауково-технологічного простору країн-учасниць СНД [94]. Відповідно до Угоди,створено Міждержавний комітет з науково-технологічного розвитку (МК НТР) таМіждержавну науково-технічну раду (МНТР). Затверджено Регламент роботи МК НТР,розроблено низку міжурядових угод, які суттєво доповнюють існуючу правову базуміжнародного співробітництва у науково-технічній сфері.
В рамках Угодидержави-учасниці концентрують увагу на формуванні міждержавнихнауково-технічних програм, гармонізації законодавств держав у галузінауково-технічної політики, забезпеченні пріоритету науки в країнахСпівдружності, виробленні узгоджених заходів щодо державної підтримки спільнихфундаментальних і прикладних досліджень.
Стратегічне значення дляУкраїни і Росії, а також інших країн СНД має реалізація і державна підтримкаміждержавної науково-технічної програми «Високо надійний трубопровіднийтранспорт». Виконання інноваційних проектів Програми дасть змогузабезпечити надійність і безпеку магістральних трубопроводів, оцінити їхзалишковий ресурс, розробити конкретні рекомендації щодо безаварійноїексплуатації, що надзвичайно важливо для безперебійного експорту газу і нафти вєвропейські країни через території Росії і України з найменшими затратами.
Для України надтоважливим є питання технологічної безпеки країни. У цьому зв'язку актуальною єреалізація комплексу заходів з удосконалення системи створення і захистунаукових і технологічних досягнень та механізмів їх використання в РФ та іншихкраїнах СНД, координація на державному рівні діяльності українських учасниківміжнародного науково-технологічного співробітництва з метою його пріоритетногорозвитку в найбільш важливих для України галузях науки і техніки, забезпеченняучасті зацікавлених українських міністерств, відомств і громадських організаційв заходах міжнародних організацій та міжнародних програм.
В цілому ж можнавідмітити, що попри значні труднощі і перешкоди, клімат Росії стає дедалісприятливішим для міжнародного обміну технологіями і в ньому починають братиучасть не тільки «велетні» міжнародного бізнесу, а й дрібніші фірми,що можуть діяти в Росії у різних галузях науково-технічного співробітництва.Відбувається реструктуризація науково-технічної сфери, змінюються методи іформи управління цією галуззю, зростає роль держави у формуванні та проведеннінауково-технічної політики. Вперше за роки реформ у РФ виконано план бюджетногофінансування Російської академії наук у 2000 р. та заплановано загальнезбільшення фінансування РАН майже у 1,5 рази в 2001 р., передбачалося такожпідвищення заробітної плати співробітникам інститутів РАН у середньому в 1,3рази [112. С. 125]. Спостерігається тенденція до поступової децентралізаціїнадходжень федеральних бюджетних коштів, тобто до появи нових джереласигнувань, які розподіляються, як правило, на конкурсних засадах. До такихджерел належать передусім Російський фонд фундаментальних досліджень,Російський гуманітарний науковий фонд. Іншою характерною рисою стало зростання ролімісцевих бюджетних ресурсів у підтримці науки в регіонах, зокрема шляхомфінансування регіональних науково-технічних програм та виконання окремих НДДКР(науково-дослідні та дослідно-конструктивні роботи) в інтересах регіонів.Зроблено також певні кроки для поглиблення науково-технічних зв'язків міжРосією та Україною. В зв'язку з цим досягнення української науки і техніки вМоскві на міжнародних виставках та ярмарках повинні представлятися найкращимчином, має збільшуватись кількість українських вчених і спеціалістів наросійських наукових конференціях та симпозіумах, ширше використовуватисяможливості Культурного центру України.
Основою двосторонньогонауково-технічного співробітництва між Україною та Росією є міжурядова угодапро співробітництво в галузі науки і техніки, в рамках якої створено Підкомісіюз питань науково-технічного співробітництва Змішаної українсько-російськоїкомісії [112. С. 126]. В рамках Програми двостороннього науково-технічногоспівробітництва на 1998-2007 роки виконуються спільні проекти за пріоритетниминауково-технічними напрямами. На частину проектів цієї Програми у 2000р. небули виділені кошти через недостатній рівень бюджетного фінансування її з обохсторін.
Розроблено і підписано 22червня 2000 р. у Москві Угоду про науково-технічне співробітництво міжНаціональної академією наук України та Урядом Москви [92]. Було опрацьованопрограму спільних робіт щодо впровадження розробок установ НАН України, якіможуть бути використані для рішення актуальних проблем російської столиці.
Останніми роками успішновиконувалися роботи в галузі дослідження та використання космічного простору на1998-2007 рр. Прикладом успішного співробітництва у ракетно-космічній галузі єміжнародний проект «Морський старт», а також функціонування спільногопідприємства «Космотрас» з метою використання міжконтинентальнихбалістичних ракет військового призначення у мирних цілях. Поглиблюються зв'язкиміжнародної організації космічного зв'язку "Інтерсупутник" зукраїнськими організаціями та підприємствами ракетно-космічної галузі, зокремаз державним конструкторським бюро «Південне», відомими утвореннями «Укркосмос»,«Укртелеком» [112. С. 126].
Велике позитивне значеннядля поглиблення українсько-російського співробітництва в аерокосмічній галузімала зустріч на найвищому рівні у Дніпропетровську (лютий 2001 р.), в ході якоїбуло прийнято Спільну заяву президентів Російської Федерації і України з питаньрозширення співробітництва у галузі ракетно-космічної та авіаційної техніки іпідписано Угоду між Урядом РФ та Кабінетом Міністрів України про переміщеннятоварів у рамках співробітництва в освоєнні космічного простору, створенні таексплуатації ракетно-космічної та ракетної техніки [87]. З обох сторін єрозуміння того, що збереження і подальший розвиток зв'язків — це важливе іпершочергове завдання, без вирішення якого неможливо підтримувати на належномурівні науково-технічний потенціал кожної з держав. Науково-технічнеспівробітництво України з Росією має вийти на рівень, необхідний длязабезпечення сталого розвитку двох країн на інноваційному шляху економічногозростання.
Прикладом перспективноїпрограми інноваційного спрямування стала українсько-російська програма «Нанофізиката наноелектроніка», виконання якої затверджено розпорядженням КабмінуУкраїни у березні 2001 р. До складу Програми входить близько 120науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт, що виконуютьсяросійськими та українськими науковими і виробничими організаціями внайпріоритетніших напрямках розвитку сучасної твердотілої електроніки. Метапрограми — розвиток фундаментальних досліджень і технологій в одному з найбільшперспективних напрямків сучасної фізики — фізики наноструктур і створення націй основі конкурентоспроможної та патентопридатної продукції, яка маєзабезпечити національний прогрес в наукоємних технологіях, а також стратегічніінтереси Росії і України. Програма за умови її успішної реалізації маєзабезпечити вихід партнерів на великий ринок науко-ємної високотехнологічноїпродукції.
Національні інтересиУкраїни і Росії вимагають рішучих дій по створенню надійної і ефективноїсистеми політичних, організаційно-правових, економічних і соціальних механізмівзахисту відтворення вітчизняного науково-технічного потенціалу, збереженнятехнологічного і, в кінцевому підсумку, економічного й політичногосуверенітету, подолання інноваційної пасивності підприємств для зменшеннячастки утримання науки за рахунок бюджету, збільшення позабюджетних джерелфінансування підготовки виробництва до освоєння нової техніки, зміна існуючоїсистеми оподаткування і тарифів, ставки банківських кредитів, які недостатньостимулюють науково-технічну й інноваційну діяльність, залучення до цієї сферикоштів комерційних структур [112.С. 127].
Підсиленнякоординації в діяльності міністерств та відомств щодо проведення єдиноїнауково-технічної політики і вирішення питань технологічного переозброєннявиробництва має подолати «структурний консерватизм», марнотратство,неможливість їх повноцінної концентрації на пріоритетах державної ваги. Цьомумає сприяти належним чином узгоджена робота органів виконавчої влади увизначенні пріоритетів структурної, промислової і науково- технічної політики,формуванні та реалізації федеральних цільових, інноваційних танауково-технічних програм, повноцінного виділення необхідних коштів, передачірезультатів завершених НДДКР у виробництво.
Координаціянауково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт України і Росії у сферіінформаційних технологій сприятиме вирішенню проблеми створеннясуперкомп'ютерних комплексів і систем, а також спільному українсько-російськомупросуванню на світовий ринок програмних продуктів і комп'ютерних технологій.
Дляукраїнсько-російського співробітництва в наукоємних галузях промисловості тарозширення технологічного обміну велике значення має спільна діяльність щодостворення інноваційної структури в науково-технічній та виробничій сферах.Актуальним є також створення спільної українсько-російської структури в галузіінноваційного менеджменту.
Спільному розвиткуатомно-енергетичних комплексів України і Росії сприятиме поглибленеспівробітництво в галузі ядерної енергетики, у тому числі створення спільногоінноваційно-технологічного комплексу для використання результатів науковихдосліджень і технологічних розробок. Це дасть змогу забезпечити суттєву економіюгазомазутного палива, спільний експорт електроенергії та атомно-енергетичногоустаткування нових поколінь.
До пріоритетних напрямівукраїнсько-російського науково-технічного співробітництва слід віднести істворення спільних інноваційно-технологічних центрів з розробки і виробництвалікарських засобів, медичної техніки, виробів медичного призначення длязабезпечення населення та лікарсько-профілактичних закладів охорони здоров'ядвох країн, а також співробітництво в галузі біотехнології, генної інженерії,засобів експрес-лабораторного біохімічного аналізу тощо.
Таким чином, головнимзмістом двостороннього науково-технічного та інноваційного співробітництва насучасному етапі є збереження й відновлення науково-технічного потенціалу Росіїі України та його адаптація до умов ринкової економіки. При цьому увага маєконцентруватися в першу чергу на пріоритетних напрямах науки і технологій, вяких досягнуто значних успіхів, є відповідна дослідно-експериментальна база,склалися кваліфіковані досвідчені колективи. До пріоритетних напрямівдвостороннього співробітництва відносимо літакобудування та аерокосмічнітехнології, ресурсо- та енергозбереження; інформаційні технології йелектроніку; нові матеріали та хімічні продукти; паливно-енергетичний комплекс;атомну енергетику; проблеми екології та раціонального природокористування. Узв'язку з цим для України важливим завданням є створення сучасної, узгодженоїзі світовими нормами і стандартами, національної системи охорониінтелектуальної власності, забезпечення необхідної законодавчої бази.
Отже, характеризуючи тааналізуючи наукове українсько-російське співробітництво, ми акцентували увагуна двох його головних аспектах: взаємодія вчених і науково-технічна таінноваційне співробітництво. З вище сказаного можна зробити такі висновки: незважаючи на розпад СРСР стосунки між вченими-науковцями, вже в незалежнійУкраїні та РФ, не припинялися, навпаки, стають ще більш тісними. Про цекрасномовно свідчить: підписання двосторонніх Договорів про науковеспівробітництво, реалізація спільних програм, перспективних проектів,проведення науково-практичних засідань та конференцій, тощо.
Як відомо, Росія дляУкраїни була і залишається головним стратегічним партнером в рамкахспівробітництва обох країн, важливим є співпраця в науково-технічній сфері.
В цьому напрямку ми такожспостерігаємо відповідне двостороннє зближення, яке проявляється в поглибленнінауково-дослідного співробітництва, реалізації перспективних проектів і програмінноваційного спрямування.
2.4 Діяльність Українського культурного центру вМоскві
14 травня 1993року Кабінет Міністрів України прийняв постанову «Про створенняКультурного центру України в Москві» і передав його до сфери управлінняМіністерства культури. Підписав цей документ прем'єр-міністр України ЛеонідКучма.
27листопада 1998р. відбулося офіційне відкриття довгоочікуваного і багатостраждальногоКультурного центру України у Москві, створення якого передбачено статтею 8угоди про торгівельне, науково-технічне та культурне співробітництво між урядомУкраїни та урядом Москви, яку було підписано в червні 1992 р. Для розміщенняйого Україні було надано приміщення в заповідному центрі столиці Росії наСтарому Арбаті, а крім того, будинок цей площею понад 4 тис. кв. метрів єпам’яткою архітектури [51. С. 196].
Культурний центрУкраїни в Москві є закладом унікальним, першим в українській державнійпрактиці, а тому може стати моделлю, де опрацьовуватиметься досвід створенняподібних представництв у майбутньому. Створення центру саме у Москві, де довгийчас нажаль, немає істотного інтересу ні до української культури, ні допозитивного іміджу нашої держави, повинно сприяти формуванню в Росії всебічногота об’єктивного образу України як нової демократичної держави, активногопартнера зарубіжних країн у культурних, наукових та економічних зв’язках.
Головнимзавданням Центру і є саме розширення рівноправних культурних зв’язків зРосійською Федерацією, участь у реалізації гуманітарних, науково-технічних,інформаційних програм сприяли налагодженню контактів і розвитковіспівробітництва творчих, культурно-освітніх організацій, наукових тапідприємницьких кіл обох країн, популяризація досягнень України в різних галузяхсуспільно-економічного та духовного життя тощо. Для здійснення цих завдань танамірів при Культурному центрі працюють бібліотека, кіно-лекційний тавиставковий зал.
У своїй роботіЦентр передбачає відкриття філій у різних регіонах Росії, де живе чималоукраїнців – у Санкт-Петербурзі, Тюмені, Сочї, Норильську, Краснодарі. Цяінфраструктура з’єднає Україну з громадянськими організаціями українців, щодіють на теренах Російської Федерації, і це дасть можливість різнобічнодопомагати цим осередкам у проведенні культурно-мистецьких заходів,співпрацювати з ними.
В рамках програмиміждержавного українсько-російського співробітництва Київська міська державнаадміністрація надало ділянки для будівництва Російського міждержавногонаукового та культурного співробітництва при уряді РФ по вулиці Олеся Гончара,39. Центр, власне, працюватиме на дві держави, адже українців у Росії зарізними підрахунками налічується від 4,3 до 6 мільйонів [51. С. 139].
Культурний центр– унікальна поки що єдина за кордоном українська державна установа такого роду.Його завдання – всебічне сприяння утвердженню й зміцненню міжнародного авторитетуУкраїни. Конкретніше – пропаганда української культури й духовності в Росії,ознайомлення зарубіжної громадськості з історією, культурою, внутрішньою тазовнішньою політикою України, її досягнення в суспільному й культурному житті.Це участь у реалізації програми міжнародного співробітництва у галузі розвиткугуманітарних, науково-технічних, культурних та інформаційних зв'язків. Засловами його генерального директора, доктора історичних наук В.Мельниченка:Культурний центр в Москві виник і утвердився як і сама незалежна Україна, намежі століть, ставши її духовними символом за кордоном, унікальним храмомукраїнської культури і мистецтв в самому серці Москви [51. С. 162].
Так як, Центр працює недавно і невстиг ще охопити багатющу палітру українського образотворчого мистецтва. Цепов'язано також із фінансовими труднощами, проблемами доставки художніх полотенчерез кордон і митниці. Та все ж центр намагається в міру можливостейпредставити широкий художній спектр живописних творів, виробів народних майстрів.Про це свідчать проведені в центрі дуже цікаві виставки «Тарас Шевченко — художник» із фондів державного музею ім.Т. Г. Шевченка гобелени, ткацтвонародної художниці українки Людмили Жоголь; українські великодні писанки зколекції Зінаїди Іваницької, вироби із шкіри заслуженого майстра народноїтворчості Ніни Косаревої; полотна кримських художників; дві фотовиставкиВалентина Наугольного та ін.
Прекрасних українських майстрів центрупрезентував до 10-річчя незалежності України. Це – Валерій Франчук, твориякого знаходяться не лише в музеях України, але й у приватних збірках США,Канади, Німеччини, Польщі, Данії. Один із критиків писав про картини Франчука: «Хотілосяби підкреслити одну яскраву деталь творчої вдачі художника: його відчутнеукраїнство… Як ми, українці, жили досі? Як живимо нині? Куди йдемо і що на насчекає?… Ці запитання промовляють до вас із картин, ви нікуди від них неподінетесь і так і підете з виставки в задумі – ясна річ, коли й ви так самоносити в душі бодай грудочку болю за все пережите й переживане Україною»[51. С. 163].
Дивно співзвучніполотнам Франчука чудотворні українські вишивки Віри Роїк, роботи якоїпредставлені в 30 музеях і галереях світу.
В жовтні 2001року мала великий успіх виставка сліпого художника, члена Молодіжного об"єднанняпри Харківській організації Національної Спілки художників України ДмитраДидоренка. Виставка називалась «Феномен Дмитра Дидоренка або 10 роківдругого народження». З 1989 року Д.Дидоренко вчився в Харківськомухудожньо-промисловому інституті, написав чимало цікавих полотен. Влітку 1991року при пере захороненні останків воїнів, які загинули у Великій Вітчизнянійвійні, був тяжко поранений під час вибуху старої німецької міни, втратив зір.Але не волю до життя й спрагу до творчості.
Про підтримкурозвитку українського живопису та образотворчого мистецтва свідчать такожвідкриття персональної виставки «Натхнення» Наталії Маховської (17травня 2002 року )(живопис, колаж, ляльки). 20 років, студентка 3 курсуНаціональної академії образотворчого мистецтва та архітектури, сценограф. Пронеї говорять, що в неї талант від Бога. А талант, як відомо, требапідтримувати, чим і займається Культурний центр.(виставкову площу надавбезкоштовно, а художники приїжджають в Москву за рахунок Центру)
Культурний центрпостійно представляє в Москві відомих українських майстрів пензля – МиколуГлущенко і Тетяну Яблонську, Віктора Шаполіна і Олександра Лапухова, ТетянуГолембієвську і Сергія Шишка. Минулого року центр з успіхом показав москвичамроботи класика українського живопису, народної художниці України ВалентиниЦвєткової (АР Крим) та Валерія Франчука – «символічного реаліста»,динамічного експресивного, філософськи глибокого художника. Також вражаючепройшли фотовиставки Валентина Наугольного і Василя Пилип’юка.
23 травня 2002 р.в Культурному центрі започатковано новий проект «Українське мистецтво.Світові величини». Першу тему – «Українські художники Москви іПетербурга» – розкрив один із найкращих мистецтвознавців України, професорД. Горбачов. Були представлені також документальні фільми «Києво-ПечерськаЛавра» і «Казимір Великий або Малевич Селянський» про автора «Чорногоквадрату» з успіхом навесні 2002 р. в Центрі пройшла Всеукраїнськавиставка-конкурс дитячого малюнка «Ласкаво просимо до України, діти!»організована Спілкою рекламістів України за участю Міністерства культури імистецтв України та при підтримці Національного фонду соціального захистуматерів і дітей «Україна дітям». Вражаюче була розгорнута в дитячихмалюнках панорама українського життя й національних традицій [51.С.186].
Слід згадатитакож, що наприкінці 2002 р. у Центрі пройшла виставка акварелі художникаЛаріона Бальзака «Київ Михайла Булгакова».
В Культурномуцентрі достойно представлені майстри мистецтв і творчі колективи столиці нашоїдержави. Тут виступали народні артисти України Б.Ступка, М. Матвієнко, І.Пономаренко, М Скорик, Б. Которович, Н. Крюкова, Н.Шестак, М. Дідик, Л.Юрченко, Й. Кобзон.
Зі сцени Центрувражали своєю майстерністю оркестри «Київська Камера» та «Київськісолісти», чоловічі квартети «Гетьман» і «Явір»,жіночий квінтет Національної філармонії «Каприз», жіноче вокальнетріо «Либідь» та ін.
В Культурномуцентрі активну участь беруть різні дитячі колективи. Один із них українськийдитячий хор «Жайворонок». Колектив працює в Центрі, керує нимвипускниця Львівської державної консерваторії Галина Кульчицька. В «Жайворонку»діти московських українців виховуються на українській пісні, в любові додуховної спадщини, звичаїв, обрядів українського народу. В Цетрі існує традиціявідзначення колективом різдвяних і великодніх свят, дня Святого Миколая. «Жайворонок»бере участь у загально московських концертах і міжнаціональних фестивалях.Колектив був учасником Міжнародного дитячого фольклорного фестивалю «Московськийхоровод», де представляв Україну. Минулого року «Жайворонок» здопомогою Центру гастролював у Санкт-Петербурзі, дав там благодійний концерт удитячому санаторії, спілкувався з українською діаспорою.
Центр познайомивМоскву з мистецтвом лауреата міжнародних фестивалів дитячим ансамблем народноготанцю «Цвітень» з Дніпропетровська (керівник В.Терленко). На сценіЦентру виступали дитячі колективи з Італії, Росії та інших країн в рамкахПершого всесвітнього молодіжного хорового конкурсу «Москва — 2001».Тоді всіх вразила висока майстерність хорової капели хлопчиків і юнаків «Дзвіночок»із Києва (керівник О. Волкова).
Серед музичнихкіл України й Москви вже давно відомо, що в Центрі постійно грають переможці талауреати міжнародного конгресу молодих піаністів пам'яті Володимира Горовиця іміжнародного конгресу юних піаністів Володимира Крайнєва.
Чималий успіхсеред московських школярів має абонемент «Юні музиканти – третьомутисячоліттю», який організувати з Комітетом по культурі уряду Москви. Вйого програмі: Українська і російська хорова музика (Д.Бортненський,М.Березовський, М. Мусорський та ін.); Українська і російська фортепіаннамузика; інструментальні твори українських і російських авторів; українські іросійські народні пісні і т.д.
В Центрівідбувається пошук різних варіантів творчої співпраці з російськими колективамий виконавцями. Багато відвідувачів добрим словом згадують концерт Центральногоконцертного звукового оркестру Війського-морського флоту Росії ім. М. О.Римсько-Корсакова, який виконував твори українських композиторів, зокрема,знамениту «Пісню про рушник» П. Майбороди чи «Віночок» ізукраїнських пісень О. Уманця. Зі свого боку, українські виконавці часто берутьучасть у концертах в інших регіонах Росії.
Широкоюпопулярністю користується Міжнародна хорова капела «Славутич»Культурного центру у Москві, якою керує співробітник центру, талановитиймитець, заслужений артист україни ї Росії Олександр Сьомака. Російськіартисти-вокалісти, які входять до капели, чудово співають українські пісні, доконцертів «Славутича» продумано залучаються оркестрові й танцювальнігрупи. З успіхом виступає в Культурному центрі й за його межами українськанародна хорова капела м. Москви під керівництвом заслуженого працівникакультури України Віктора Скопенка [51. С. 188].
Сольні концертиоперних співаків збирають у Центрі елітну аудиторію з аншлагом пройшли виступинародних артисток України Марії Стеф’юк, Людмили Юрченко, заслуженої артисткиУкраїни і Росії, солістки Великого театру Росії Галини Чорноби. СпівакиВеликого театру – часто виступають на сцені Центру. Серед них – народний артистРосії Олександр Ворошило, лауреати міжнародних конкурсів Сергій Мавнуков,Катерина Головльова, Михаїл Гужов [51. С. 189].
Культурний центрпишається й тим, що в його концертному залі звучить музика славетних сучаснихукраїнських композиторів М. Скорика, Є.Станковича, Л. Дичко, В. Сільвестровичата ін.
Необхідновідзначити, що в приміщенні Всеросійського музичного товариства й плідно працюєУкраїнський музичний салон, організаторами якого є комітет громадськихміжрегіональних зв'язків уряду Москви, Всеросійське музичне товариство,Культурний центр України й об'єднання українців Москви.
Культурний центр– це храм високого мистецтва й у ньому відсутній характерний для сучасностіперекіс у бік масової культури й попси. Народний артист України, режисерМихайло Рєзніковий з цього приводу писав: «Співак, який співає під „фанеру“,тобто під фонограму, — а, значить, взагалі не співак, — кумир. Його обсипаютьпочестями, засоби масової інформації про нього сурмлять, його пропагують.Представники ж серйозного мистецтва перебувають в тіні, що, природно,неприродно, якщо серйозно розбиратися в коефіцієнті корисної дії тих і іншихдля духовного розвитку особистості» [51. С. 191].
Що стосуєтьсятеатрального мистецтва, то нажаль, сцена Культурного центру не пристосована доповномасштабного показу театральних спектаклів, але все-таки в Центрігастролював Львівський державний академічний український драматичний театр ім.М. Заньковецької і Житомирський державний український музично-драматичний театрім.І.Кочерги, Київська театральна майстерня «Сузір’я». Кілька разівсвої виставки показував Московський відкритий студентський театр при комітетіпо культурі уряду Москви Богдан Ступка із сином Остапом зіграли в Центрі «Записибожевільного» Миколи Гоголя.
Багатограннатворча діяльність колективу Центру дає право казати, що Культурний центрУкраїни в Москві став унікальним осередком української культури, духовності йментальності. Проте Центру потрібна підтримка. Так в Україні немалопатріотичних видань, які могли б постійно висвітлювати діяльність духовногопредставництва нашої держави в Росії – приклад цьому подала саме «Культураі життя».
Таким чином, звсього вище написаного ми можемо з упевненістю стверджувати, що Культурнийцентр України покликаний активно сприяти тому, щоб у росіян сформувався певнийзаділ правдивої інформованості про українську історію та культуру, якийсьмінімум розуміння українського народу, як окремої самобутньої частини людства,а України, як суверенної держави.
ДосвідКультурного центру показав, що ми маємо і в образотворчому мистецтві, і влітературі видатні імена і явища, які викликають найвищий інтерес, здобуваютьвеличезний успіх, завойовують широку популярність у сусіда, переконливозасвідчують російському суспільству неповторність й багатство українськоїкультури, її історичну будучність. Спираючись на наші українські традиції йсвоєрідність вітчизняної культури, Україно впевнено входить тепер дорогоцінноюмозаїчною частиною у світовий культурний простір.
Отже, розглянувшиі проаналізувавши українсько-російське культурне співробітництво в йогоголовних аспектах і напрямках (в галузі освіти, науки та мистецтва) ми дійшлидо таких висновків. По-перше, в області освіти: відбуваються досить схожіпроцеси реформування і модернізація системи освіти; завдяки створенійдоговірно-правовій базі між державами сторони можуть співробітничати на рівніосвітніх установ і організацій, здійснювати обмін між учнями і студентами, цетакож надає можливість отримати загальну і середню освіту, вступу до вузу, алезалишається відкритим питання національної освіти меншин, які кожна із сторінпоки що неспроможні вирішити. По-друге в області науки: спостерігаютьсянауково-технічні зв'язки, яким притаманне двостороннє зближення, поглибленнянауково-дослідного співробітництва, реалізації перспективних проектів тапрограм інноваційного спрямування. По-третє, для розвитку співробітництваУкраїни і РФ в області мистецтва покликаний Український культурний центр, прощо яскраво свідчить його діяльність в цій сфері.
Розділ 3. СтосункиУкраїни з Російською Федерацією в інформаційній сфері
3.1 Засоби масовоїінформації — інформаційне поле українсько-російських відносин
Національні інтересиУкраїни у сфері міждержавних інформаційних відносин визначають роль та функціїінформаційного середовища в сучасному українському суспільстві, першочерговимисеред яких є здійснення керованих процесів суспільної трансформації, зокремащодо реформування економічних відносин та адміністративно-управлінськоїсистеми, інтегрування у світову спільноту (основною з ознак якої на сьогодні єінформаційна відкритість) на правах повноправного її члена, зберігши при цьомусуттєві ознаки національної ідентичності.
У рамках цих завданьголовною метою взаємодії з РФ в інформаційній сфері є створення умов дляпобудови в Україні відкритого громадянського суспільства інформаційного типу,створення розвинутої інформаційної інфраструктури, вихід у світовийінформаційний простір, захист національної культурної спадщини, мови,протистояння культурній експансії інших країн, забезпечення інформаційноїбезпеки. Аналіз українських та російських інтересів у двосторонніхінформаційних відносинах надає можливість відокремити сфери збігу тарозбіжностей у політиці двох держав.
Найбільш напруженізмагання між Україною та РФ, скоріш за все, відбуватимуться у площині економікита геополітики. Йдеться, зокрема, про наміри РФ утримати Україну у сфері своговпливу й не допустити подальшого дрейфу нашої держави у бік Заходу, утримати,головним чином, за допомогою інформаційного тиску, подальшого використання «проблемиспіввітчизників». Під чинниками негативного впливу (ЧНВ) маються на увазінасамперед обставини, дії чи наміри певної сторони (нав'язуваннянерівноправного характеру співробітництва, а також внутрішнього і зовнішньогополітичного курсу, неадекватного національним інтересам держави, втручання увнутрішні справи, порушення статусу країни на міжнародній арені) [112. С. 159].
Після підписанняширокомасштабного Договору з РФ і часткового розв'язання проблемиЧорноморського флоту значення традиційних політичних важелів тиску на Українузначно знизилося. Незважаючи на це, двосторонні українсько-російські відносинипродовжують нести в собі високий конфліктний потенціал, що визначаєтьсяпередусім певною різноспрямованість їхніх геополітичних орієнтирів. Водночас,завдяки спільному історичному «корінню» двох народів двостороннівзаємини характеризуються підвищеною терпимістю та відсутністю злостивості.Внаслідок цього навіть найгостріші конфлікти досі не виявляли тенденції допереростання у відкриту конфронтацію [112. С. 160].
Україна і РосійськаФедерація мають багато спільного, що створює необхідні передумови для виведеннявідносин в інформаційній сфері на рівень стратегічного партнерства. Можливістьіснування типу взаємодії у формі стратегічного партнерства зумовлена низкоюоб'єктивних і суб'єктивних чинників. Рівень такого партнерства між Україною іРосією зумовлений передусім тенденціями розвитку світового інформаційногопростору й особливостями становища України та РФ у ньому. Головними з тенденційможна вважати створення глобальних інформаційних систем як найважливішогочинника, що визначає соціально-економічний прогрес суспільства, приблизнооднаково складне економічне становище країн, високий рівеньсоціально-політичної нестабільності як в Україні, так і в РФ, загальнепрагнення подолати економічну кризу, взаємна підтримка в політичномуреформуванні суспільства. Для України і Росії актуальною стала проблемазбереження етнокультурного потенціалу, національно-культурної самобутності впротистоянні агресії гірших зразків західної масової культури.
Поява низки об'єктивнихчинників довготривалої дії та масштабних суспільних трансформацій в РосійськійФедерації та Україні утворює підґрунтя для створення такої системи їхвзаємовідносин в інформаційній сфері, яка б відповідала новим історичним умовамі унеможливлювала міжнаціональну катастрофу — зіткнення двох найбільшихслов'янських народів на пострадянському просторі.
В добу сучасних інформаційнихтехнологій, що з'єднують світ в одне ціле з допомогою практично необмеженихможливостей супутникового телебачення та Інтернету, безглуздо зводитинаціональні кордони на шляхах поширення інформаційних потоків. У найбільшрозвинутих країнах світу інформаційна відкритість розглядається як обов'язковаумова успішного просування в майбутнє, а інформаційні ресурси вважаються однієюз найважливіших складових стратегічного потенціалу держави.
Інформаційна відкритістьУкраїни зумовлена, як відомо, Європейською конвенцією з прав людини [22], якуратифіковано Верховною Радою України, та Конституцією України [38], депроголошується: кожна людина має право на свободу виявлення поглядів. Це правовключає свободу отримувати і поширювати інформацію та ідеї. Отже, спробизапровадити в країні режим дозованого надходження до населення масовоїінформації, керуючись при цьому мовними, політичними чи іншими критеріями,приречені на неминучу поразку.
Однак, практика провіднихкраїн світу свідчить, що в той чи інший спосіб усі вони провадять політикузахисту національного інформаційного простору. В Концепції національної безпекиУкраїни однією із загроз національній безпеці України в інформаційній сферівизначено інформаційну експансію з боку інших держав.
Характеризуючи встановленнявзаємостосунків в інформаційній сфері слід звернути увагу на значення в ційобласті преси і її трансформації в період державотворення України.
Незважаючи на стрімкезростання інтересу до української преси, навіть у 1991 р., лідерами на її територіїзалишалися Московські газети (Табл. 2)
Таблиця 2. Найпопулярнішігазети в Україні (передплата на 1991) [Див. 68. С.80].Назва газети Передплата Труд 4.417.700 Агрументы и факты 4.065.100 Комсомольская правда 2.500.200 Сільські вісті 2.110.004 Комсомольское знамя 885.050 Известия 784.200 Молодь України 505.609 Вечірній Київ 469.379 Правда 428.500 Сельская жизнь 323.800 Спортивная газета 276.027 Правда Украины 217.582 Литературная газета 165.300 Літературна Україна 151.300 Радянська Україна 140.602 Голос України 110.112
Враховуючи те, що в тойчас тираж газет на 80-90 % визначався кількістю передплатників, таблиця 1 даєдосить повне уявлення про популярність газет. Для українських передплатників1-3 місцях були московські газети, а три найпопулярніших газети, що видавалисяв Україні, піднялися лише на 4, 5 і 7 місця. Із 1994-ого по 1996 рікзбільшується кількість загальнодержавних газет з 56 до 220 (якщо в часи СРСРвсі республіканські газети виходили в Києві, то теперішні загальнодержавнівидаються також у Львові, Харкові, Дніпропетровську, Донецьку, Одесі та іншихмістах). За різкого зменшення попиту на газети перевага стала надаватисьукраїнським (у тому числі російськомовним) виданням (табл.3).
Отже за станом на початок1995 р. перші п’ять позицій за рівнем популярності посідали українські газети.Найпопулярніші в незалежній Україні московська газета „Аргументы и факты"була лише на шостому місці, колишній лідер „Труд" – на дев'ятому.„Комсомольська правда" перемістилася з третього на тринадцяте місце.
Таблиця 3. Найпопулярнішігазети в Україні (1995 р.)[Див.68. С. 83]Назва газети Тираж (укр. частина, січень1995) Голос України 506.184 Сільські вісті 339.236 Киевские ведомости 209.100 Робітнича газета 207.027 Урядовий кур’єр 195.698 Аргументы и факти 175.200 Правда Украины 69.955 Зірка 63.464 Труд 57.245 Известия 48.400 Молодь України 45.653 Независимость 44.811 Комсомольская правда 40.000
Із 1990 по 1996 рікчастка україномовних газет за тиражем зменшилася з 68,0 до 39,1 відсотка.зростання в незалежній Україні частки газет, що друкуються російською мовою,пояснюються, напевне, кількома причинами. По-перше, видавці, які розглядаютьгазети як комерційний проект, особливо у великих містах сходу і півдня України,зробили ставку на домінуючу там мову, сподіваючись цим забезпечити більшупопулярність. По-друге, ті, хто раніше віддавав перевагу газетам Росії теперзвернулися до видань україни, найімовірніше вподобали російськомовну пресу.По-третє, держава практично нічого не робить для підтримки преси українськоюмовою. По-четверте, серед україномовних газетярів виявилася спільною традиціярозглядати газету виключно як засіб пропаганди високих істин, „будителя" і„просвітника". [68. С.84]
Слід зауважити, щоросійськомовні видання України, окрім хіба що комуністичних та значної частиникримських газет, як правило стоять на позиціях незалежності України, абопринаймі дотримуються лояльності щодо української державності.
Традиційно існує офіційнапреса. Серед газет цього типу газета Верховної Ради України „Голос України".Газета виконавчих органів влади „Урядовий кур’єр" друкує офіційніматеріали (Закони України, Укази Президента, Постанови уряду і таке інше).Місцеві органи влади, як правило, мають власні видання, хоча не завжди масові.
Утворилася великакількість незалежних (приватних) газет, що видаються на комерційній основі іподають широкий спектр новин, орієнтуючись на масового читача. Серед них –щоденні газети „Киевские ведомости", „Факти і коментарі", „День",„Независимость" та інші. Оглядово-аналітичний напрям характерний длятижневика „Зеркало недели". [68. С. 85]
Роки незалежностіпозначені бурхливим розвитком преси в регіонах в кожному з обласних центріввиходить не 2-3 обласні та міські газети, які в часи СРСР, а не менше десятигазетних видань зі статусом як обласних та міських так і загальнодержавних.
На сьогоднішній день можескластися враження, що вплив російських друкованих видань здійснюється нанезначну кількість населення, насправді ж, матеріали з російських газет охочерепродукуються українськими ЗМІ. Слід також враховувати, що хоч більшістьросійських друкованих видань недоступна для масового читача, однак матеріалицих видань справляють вплив на ті прошарки українського суспільства, якіпотребують у своїй роботі значних обсягів інформації (керівники усіх рівнів,експерти, консультанти, бізнесмени, підприємці, журналісти тощо), і частопослуговуються джерелами російських ЗМІ.
Ціла низка російськихвидань спромоглися обійти законодавчі пастки та зареєструвалися у форміукраїнсько-російських спільних підприємств. Матеріали цих видань більш ніж на50% мають російське походження. Від своїх російських аналогів вони в основномувідрізняються першою сторінкою, яка містить або повідомлення про надзвичайніпригоди, або передрук матеріалів Інтерфаксу України; майже відсутні аналітичніматеріали. Проте, маючи статус вітчизняних, ці видання фактично залишаютьсяросійськими за змістом [112. С. 161].
Що стосується сутності таідеологічної спрямованості більшості російських ЗМІ в Україні, то вонивизначаються насамперед корисливими інтересами російських фінансових структур,які контролюють ЗМІ. На теперішній час основні російські фінансово-промисловікорпорації (ФПК) володіють досить міцним інформаційним потенціалом. Великогозначення надають ФПК інформаційному забезпеченню своїх дій натранснаціональному ринку. Для забезпечення присутності в інформаційномупросторі потенційного ринку використовуються різні способи встановленняконтролю над ЗМІ: купівля пакетів акцій; пряме спонсорство; «приватизація»головного редактора; делегування «агентів впливу»; створення ЗМІ уформі спільних підприємств; використання можливостей супутникового такабельного телебачення тощо.
Сьогоднішній російськийкапітал значною мірою контролює частку інформаційного простору України тавизначає її зміст. Отож позиція російських ЗМІ щодо висвітлення подій в Українівизначається передусім інтересами російського капіталу на українському ринку,чим і обумовлюється увага до української енергетики і металургії, до усіхзасобів інформативного впливу.
Аналіз медіа-політики,яку провадили російські ЗМІ стосовно України у 1997-1998 рр., показав, що воназначною мірою залежить від коливань «політичного барометра». Так, підчас підписання українсько-російського широкомасштабного Договору та візитівПрезидента України до Москви в телепередачах та на шпальтах провіднихросійських газет з'являлися об'єктивні та доброзичливі коментарі й публікації.Але характерно, що такі матеріали з'являлися в телепередачах тих самих телекомпанійта на сторінках тих самих видань, які свого часу то роздмухували «цукровувійну», то розігрували «севастопольську карту» або публікували «сенсаційні»фальшивки щодо політичних процесів в Україні. Це свідчить про спроможністьросійського Уряду «переконати» недержавні ЗМІ проводити державнуполітичну лінію під час подій загальнодержавного значення, а також дає підстависподіватися на можливість встановлення безконфліктного співіснування вміждержавному інформаційному просторі [112. С. 162].
Деколи негативнеставлення російських ЗМІ до України зумовлене нестриманою та неконструктивноюповедінкою вітчизняної політичної опозиції, яка розігрує проблемуукраїнсько-російських відносин для досягнення власних політичних цілей, длячого активно використовуються відповідні українські ЗМІ. Якщо ж на політичномуобрії безхмарне, то російські ЗМІ досить байдуже ставляться доукраїнсько-російських відносин. Відомості про Україну майже зовсім відсутні. Щож до виконавчої влади, то нинішнє українське керівництво є об'єктивно найбільшприйнятним для Росії.
Присутність російськихЗМІ в інформаційному просторі України має і позитивні наслідки, бо сприяєрозвитку інформаційної інфраструктури та створює конкурентне середовище, щозагалом, безумовно, позначиться на підвищенні якості вітчизняних ЗМІ.Вбачається доцільним зберегти і розвивати деякі елементи спільногоінформаційного простору і з розрахунку на ефективний розвиток економічнихвідносин. Необхідно враховувати, що багато в чому саме завдяки відкритостіросійського інформаційного простору тим, хто має до нього доступ в Україні,вдається донині підтримувати достатньо високий рівень освіти, науки і культури,є можливість з найменшими витратами сил і коштів представляти результати своїхдосліджень у світовому науковому інформаційному просторі. В політичному планіважливо, що це дає можливість «м'яко» впливати на сферуукраїнсько-російських відносин, зокрема «підключаючи» українськудіаспору в Росії до лобіювання вигідних Україні проектів.
Безумовно, присутністьросійських ЗМІ в інформаційному просторі України даватиме змогу в будь-який часвикористати їх для певного цілеспрямованого впливу на конкретні суспільніпрошарки в Україні в інтересах певних політичних чи фінансових сил Росії. Узв'язку з цим Україна має здійснювати відповідні адекватні заходи щодо захистуінформаційного суверенітету з урахуванням міжнародних норм вільного поширенняінформації.
Але ж проблемазабезпечення інформаційного суверенітету України не обмежується державнимикордонами. Одним з найважливіших завдань країни є формування і підтриманнясвого позитивного іміджу у світовому інформаційному полі. Це завдання вимагаєвід українських ЗМІ виходу в інформаційний простір Росії та світовий, що йстримує застосування жорстких методів у захисті свого інформаційногосуверенітету. Україна і Росія мають багато спільного, що створює необхідніпередумови для виведення відносин на більш високий рівень. У нинішній час міжУкраїною та РФ вже існує спільний інформаційний простір, представлений теле-,радіо, телефонним, телефаксним, спеціальним, супутниковим, поштовим ітелеграфним зв'язками між різноманітними органами і відомствами України іРосії. Цей потенціал історично склався і в більшій своїй частині технологічноне може бути розподілений без значних фінансових затрат.
Існує об'єктивнаможливість встановлення в міждержавному інформаційному просторі з РФвзаємовигідної, партнерської взаємодії за умов забезпечення національноїбезпеки в інформаційній сфері на підставі використання сучасних цивілізованихпринципів і норм міжнародного права. Необхідно проводити поточну експертизучинного законодавства щодо відповідності його вимогам часу і оперативно вноситикорективи. Наприклад, і досі неврегульовані питання політичної реклами в ЗМІ,потребують розробки питання організації діяльності кабельного та супутниковоготелебачення. Для встановлення взаємоеквівалентного інформаційного обмінунеобхідно нарощувати присутність України в інформаційному просторі Росії [112.С. 163].
У вік сучаснихінформаційних технологій та фактичного переходу найбільш розвинених країн світудо нової стадії розвитку цивілізації -інформаційного суспільства саме поняттядержави вже не може сприйматися лише у рамках географічних координат безурахування такого важливого атрибуту держави, як її інформаційний вимір(медіа-образ).
Формування і розвитокпозитивного образу України, просування його у світовий інформаційний простір єневід'ємною частиною успішної розбудови України як незалежної держави.Поширення позитивного образу України значною мірою впливає на динаміку розвиткудержави. Імідж як складова частина людської уяви супроводжує людину знайдавніших часів. Іміджем завжди послуговувались як певною силою, що реальноіснує і діє, незважаючи на відповідність її справжньому потенціалу. Цестосується релігії, держави, військової справи тощо. Поняття іміджу лежить воснові багатьох явищ у суспільстві. Сьогодні імідж як інформаційне поняття єдієвим рушієм певних суспільних процесів, і ця потужність має тенденцію дозростання. Головний внесок у цей процес роблять сучасні засоби масовоїкомунікації (ЗМК) — радіо, телебачення, Інтернет, преса, які дають змогудоносити до кожного іміджеву інформацію практично без обмежень у часі тапросторі. Завдяки такій новітній якості іміджу, сьогодні він є важливим елементомекономічного й політичного життя сучасного суспільства.
Інформаційний простірУкраїни регламентується й функціонує згідно й відповідно до інформаційноїполітики й інформаційною безпекою України. Певні змінивідбулися в області телебачення йрадіомовлення: зі зміною формату телевізійноїсітки й у зв'язку із заміною російських каналів альтернативними українськимиканалами.
Верховна Рада України 1жовтня 2003 року розглянула в першому читаннізаконопроект «Про внесення змін у Закон України „Про телебачення й радіомовлення“(нова редакція)» [71]. Відповідно до буквизакону теле- і радіо ефір українською мовоюповинен перевищувати 75% віщання, не менш 50%ефіру повинна займати українськааудіовізуальна продукція. Фільми іноземного виробництва повинні дублюватися українською мовою.
Передісторія появиросійських каналів в українському телеефірі йде в першіроки становлення незалежності Української держави. Наприкінці 80-х рр. — у Києві на частотахтелеканала «РТР» відрив віщанняканал «УТ-2». В 1993 році був прийнятийзакон «Про телебачення й радіомовлення», відповідно до якого, іноземним (у тому числі, російським) юридичним і фізичнимособам забороняється фінансувати українські телеорганізації в розмірі, щоперевищує 30% статутного фонду [63].
Відповідно до статті 8Закону «Про телебачення й радіо простір» не менш 50%від загального обсягу українського телемовлення повинна становити продукція, виготовлена в Україні. З 1996 року — програми каналу «ОРТ» почализамінятися в Україні продукцією телекомпанії "Інтер". До серпня 1998 року широке поширення в Україні одержаликабельні мережі, в ефірі почалася ретрансляціяросійських каналів РТР, ГРТ, НТВ, ТВЦ, РЕН-ТВ, уширокополосному форматі передавалися НТВ+, НТВ Спорт, НТВ-Мир кіно.
Часто політика, спрямована на завоювання українського глядача, проводиться як на рівні державних,так і приватних каналів. Наприклад, один ізнайпопулярніших українських телеканалів — "Інтер" — має ексклюзивне право на ретрансляцію передач ОРТ. Керівництво ОРТ входить до складу засновників каналу, але все-таки немає можливості впливати на редакційну політику.
З кінцяліта «Воля-Кабель» вирішила припинити трансляцію російських каналів «Першийканал. Всесвітня мережа» («ОРТ-міжнародне»)і «НТВ-Мир» у мережі аналогового кабельного телебачення, пояснюючи цезаниженням Київською держадміністрацією граничних тарифів на послуги кабельноготелебачення. На початку серпня «Воля» реорганізувала пакетаналогового віщання «Воля-Кабель» у соціальний пакет, включивши туди канали, ліцензованіНаціональною радою по телебаченню й радіо простору, і іноземні канали, що не вимагаютьавторських відрахувань, а російські канали «Перший канал. Всесвітня мережа» й «НТВ-Мир» перевели в комерційний пакет цифрового кабельного телебачення «ВоляПремиум ТВ» [63].
До кінця 2003 року зкабельними операторами Києва планується укласти генеральні угоди відповідно доформи типової угоди, затвердженою постійною комісією Київ-ради з питаньтранспорту й зв'язку.
Президент ТРК«Воля» Сергій Бойко заявив, що «при формуванні міської ціновоїполітики стосовно телевізійних послуг ніхто не враховував ліцензійнівідрахування комерційним каналам. Узгодження питання про нові тарифи пропонує фіксовану, а отже, меншусуму оплати. В умовах, коли канали запропонували платити більше авторські відрахування каналу, а тарифи залишилисяколишніми, ТРК „Воля“ була змушена приступити до відключення каналів, у першу чергу, російських.» За словами С.Бойко, «сучасне телебачення, як івсі сучасні технології, не може бути безкоштовним» [63]. Телеканали «НТВ Мир» й «Перший канал Всесвітня мережа» продовжили своє віщання на два місяці на підставі виплати єдиної суми без розрахунку накожного абонента.
Інформаційний вакуум, щоутворився з відключенням російських каналів заповнили нові українськітелеканали ТРК «Україна», 5-й канал.Представником регіонального телебачення, що вийшла на загальнодержавний рівень,стала ТРК «Україна» (Донецьк) — найбільша регіональна телекомпанія Донеччини. ТРК «Воля», припиняючи віщання двох російськихтелеканалів «НТВ» й «ГРТ»(ретрансляція останнього через якийсь час була відновлена) в аналоговомупакеті, пояснювала своє рішення неможливістювирішити питання про підвищення абонентської плати. 6 жовтня в українськомутелеефірі припинило ретрансляцію ОРТ-міжнародне, замість в ефірі з'явився РТР-Планета.
Основні аспектиформування й твердження національної інформаційної політики виклав голова Держкомтелерадіо України И.Чиж [63].
У сфері суспільних відносин:
· забезпечення конституційних прав громадян на достовірну, повну йсвоєчасну інформацію, волю слова й діяльності в інформаційномупросторі України, невтручання в зміст івнутрішню організацію інформаційних процесів, крім випадків, відповідно доКонституції України;
· створення розвинутої інформаційно-комунікаційноїінфраструктури для створення, збору, обробки, збереження, використаннянаціональних інформаційних ресурсів;
· збереження вітчизняного (національного)інформаційного продукту, національно-культурних і духовних цінностей України,створення умов для побудови в Україні розвиненого інформаційного суспільства, зростаннязначення ЗМІ в українському суспільстві;
· всебічна державна підтримка ЗМІ й забезпечення соціально-правовогозахисту журналістів, інших творчих працівників, які займаютьсяінформаційною діяльністю, взагалі безумовне, повне й чітке забезпеченнявільного функціонування засобів масової інформації; гідна й незворотна інформаційна й національно-культурна самоідентифікаціяУкраїни у світі.
25 вересня в Києвібула затверджена Концепція розвитку ринку кабельного телебачення [63]. Основноюметою концепції стало створення єдиноїзагальноміської телеінформаційної системи міста Києва з розрізнених частинкомунальної кабельної мережі й мереж приватних кабельнихоператорів. Концепцією передбачений інфраструктурний підхід у розвитку галузі,який повинен прийти на зміну адміністративному керуванню, а також підписання генеральних угод між кабельнимиоператорами й місцевою владою, які будуть визначати взаємообов'язки сторін.
Інфраструктурний підхід вуправлінні сфери кабельного телебачення буде відбуватися на п'ятьох рівнях інфраструктури:
1) загальне керування й фінансування сфери кабельного телебачення, 2)будівництво й функціонування мереж, 3) наданняконтента, 4) розвиток технологій і виробництва, 5) задоволення соціокультурних потреб споживачів.
Ефективність керування інфраструктурою залежить від:
· обліку процесів на всіх рівнях цієї інфраструктури, відцілісності її елементів;
· взаємозалежності з іншими міськими інфраструктурами;
· рівня її інтеграції у відповідну світову інфраструктуру.
Облікаспектів інформаційного простору України, можливо, істотно вплине на:
Державну інформаційнуполітику, що покликана охороняти національні інтереси й контролювати кількістьй якість російськомовних каналів у телевізійному просторі України.
Інформаційний вакуум, щоутворився у зв'язку із припиненням ретрансляції російських телеканалів можутьзаповнити представники українського регіонального телебачення, що свідчить пропріоритети охорони власного інформаційного простору.
Інформаційну йнаціонально-культурну само ідентифікацію України.
Збереження, підвищеннярівня й розвиток вітчизняного (національного) інформаційногопродукту, національно-культурних і духовних цінностей України, створення умовдля формування в Україні розвиненогоінформаційного суспільства. [112. С. 161]
Політизацію телеефірунапередодні президентських виборів.
Ситуаційний моніторингіміджу України в російському інформаційному просторі за минулий рік показує, щовін не відповідає життєво важливим потребам держави та суспільства і це даєпідстави зробити надто сумні висновки:
По-перше, медіа-образУкраїни який створюють російські ЗМК, має ознаки цілеспрямованого спотворенняна користь тих політичних і фінансових сил, які визначають поточну інформаційнуполітику найбільш рейтингових мас-медіа. Україна постає у вигляді «кримінализованногогосударства», «государства, враждебного России й ее интересам», «несоблюдающего прав русскоязычного населення» [112.С.162].
По-друге, наочноспостерігається нееквівалентність інформаційного обміну на користь російськоїсторони. Наприклад, у багатьох містах РФ, де компактно мешкають етнічніукраїнці, нема можливості сприймати передачі українського ТБ, радіо. Не кращимиє справи й з друкованими ЗМІ та з акредитацією українських журналістів у РФ.Недостатньо представлена Україна і в російському сегменті Інтернет-середовища.
По-третє, відсутня єдинаполітика з формування державного іміджу навіть серед державних засобів масовоїінформації. Немає чітко відпрацьованої технології зінформаційно-пропагандистського забезпечення "іміджевих" процесів.Так, під час інформаційних баталій довкола ратифікації Великогоукраїнсько-російського договору основні медіа-процеси відбувалися в російськомуінформаційному просторі [112. С. 163].
Головніпричини такого стану справ криються передусім у фінансовій, організаційній ітворчій неспроможності державних структур, відповідальних за формуванняінформаційної політики країни. Тож для виправлення ситуації головні зусиллятреба зосередити у напрямі прискорення розробки концепції розвитку спільногоінформаційного простору з Російською Федерацією. Українські мас-медіа поки щоне в змозі на рівних конкурувати з російськими мас-медіа на належному рівні зцілої низки причин, тому поширення російського та українського інформаційногопродукту в медіа-просторі обох держав слід хоча б регулювати на законодавчомурівні. Підстави для цього процесу закладено Великим українсько-російськимдоговором, в якому зазначено (ст. 24): «Високі договірні Сторонирозвивають співробітництво в галузі культури, літератури, мистецтва, засобівмасової інформації...» [112. С. 164].
Вцілому, нинішній стан інформаційного простору російсько-українських відносин показує необхідність зближення й формування якісно новогоформату співробітництва в сфері телебачення, радіомовлення, друкованих ЗМІ.
Оцінюючистан співробітництва україни і Росії в інформаційній сфері, слід особливу увагуприділити ЗМІ – які мають значний вплив на формування національної культуриобох країн.
Адже, засоби масовоїінформації є посередниками між владою й суспільством, у питаннях, якістосуються суспільної думки, розуміння суспільством логіки розвитку ситуації вдержаві, дій владних структур і мають вирішальне значення на формуванняукраїно-російського діалогу в області інформаційної політики.
Даючи аналізфункціонуванню ЗМІ, їх безпосередній вплив на суспільство кожної із країн мизіткнулися з складністю і проблемністю їх значення і приналежності.
Але в цілому, нинішнійстан інформаційного простору українсько-російських відносин показує необхідністьзближення й формування якісно нового формату співробітництва в сферітелебачення, радіомовлення, друкованих ЗМІ.
3.2 Книговидавнича справаУкраїна і Росія
За роки незалежностіУкраїни нажаль спостерігаємо сумну картину стану українського книговидання, щоне скажеш по відношенню до РФ
Для цивілізованоїконкуренції на спільному інформаційному просторі повинні бути принаймніоднакові умови для всіх його учасників. Враховуючи критичний стан видавничоїсправи України, для видавців книжкової продукції слід створити умови праці насучасному інформаційному полі такими ж або й кращими, ніж у РосійськімФедерації. Тільки тоді ми зможемо подолати кризу і стати конкурентноздатними зросійськими видавцями.
Про значне відставаннякниговидавничої справи красномовно свідчать такі данні: у 1999 році в Україніна тисячу жителів випущено 409 книг; в Росії — 2729 [103. C. 3].
Наведемо дані щодовипуску книг і брошур з Україні й Росії за 1997-1999 роки (Див. табл. 4—7).
Таблиця 4. Випуск книг і брошур вУкраїні за цільовим призначенням у 1997—1999 роках [Див.103. С.3 — 4 ]Розділи цільового призначення К-ть книг і брошур, друк. од. Тираж, тис.пр. К-ть книг і брошур, друк. од. Тираж, тис.пр. К-ть книг і брошур, друк. од. Тираж, тис.пр. 1997 1998 1999 Офіційні видання 116 2780,1 406 797,8 239 477,3 Наукові видання 945 1144,9 1272 1006,0 1089 1092,8 Науково-популярні видання 489 3320,9 572 2972,9 284 1020,0 Виробничі видання 545 1389,6 485 1004,3 474 907,8 Навчальні видання 1731 25004,5 1895 22032,9 1536 8927,9 Навчально-методичні видання. Навчальні програми 375 1795,9 449 1588,5 288 478,1 Громадсько-політичні видання 303 1554,1 250 1426,2 200 2615,1 Довідкові видання 420 3520,2 506 6127,5 488 2413,1 Видання для реалізації дозвілля 248 3697,7 216 3364,5 36 200,6 Рекламні видання 77 176,0 54 99,9 2 40,4 Літературно-художні видання 849 4700,4 709 1872,5 663 1380,6 Видання для дітей та юнацтва 210 2050,1 251 1857,0 138 760,5 Всього 6308 51134,5 7065 44150,0 5437 20314,2 /> /> /> /> /> /> /> /> />
Таблица 5. Випуск книг і брошур вРосії за цільовим призначенням у 1997— 1999 роках[Див.103. С.3 — 4 ]Розділи цільового призначення К-ть книг і брошур, друк. од. Тираж, тис.пр. К-ть книг і брошур, друк. од. Тираж, тис.пр. К-ть книг і брошур, друк. од. Тираж, тис.пр. 1997 1998 1999 Наукові видання 7581 7011,6 8051 7045,4 7600 7020,3 Науково-популярні видання 3240 35213,1 3322 28331,6 3413 29307,2 Виробничі видання 3745 16119,8 4009 13169,8 3985 13143,7 Навчальні видання 9634 121300,4 10435 110602,1 10511 110945,7 Навчально-методичні видання. Навчальні програми 5245 13732,3 3970 13938,0 3901 13921,4 Громадсько-політичні видання 313 2841,0 229 1487,5 200 3921,7 Довідкові видання 2046 16233,9 2142 15633,8 2205 15740,1 Літературно-художні видання 7506 125351,0 7615 107259,5 7701 107845,9 Видання для дітей та юнацтва 2207 47173,0 2560 54267,9 2609 54531,2 Всього 45026 435972,7 46156 407576,1 47300 409371,2 /> /> /> /> /> /> /> /> />
З таблиць добре видно, що в Росіївипуск художньої і дитячої літератури з кожним роком збільшується як заназвами, так і за тиражами. В Україні навпаки — маємо різке зменшення.Художньої літератури за назвами в Росії видано в 1999 році в 11,6, а затиражами в 78 разів більше, ніж в Україні, дитячої літератури за назвами вРосії видається в 19 разів, а за тиражами в 71,5 раза більше. Аналогічнукартину маємо і з навчальними виданнями: 9,7 і 101,5. Так можна самостійнозробити порівняльні розрахунки за іншими розділами табл. 4 і 5 й зрозуміти, щодали пільги видавцям Росії.
Таблиця 6. Випуск книг іброшур в Україні за тематичними розділами в 1997 – 1999 роках [Див.103. С.3 — 4]Тематичні розділи К-ть книг і брошур, друк. од. Тираж, тис.пр. К-ть книг і брошур, друк. од. Тираж, тис.пр. К-ть книг і брошур, друк. од. Тираж, тис.пр. 1997 1998 1999 Суспільно-політичні науки 1745 10481,5 1937 9537,3 1478 5202,5 Природничі науки 424 833,0 443 512,3 350 315,1 Технічні науки 840 2925,2 1084 3440,1 756 1465,1 Сільсько-господарські науки 176 462,3 166 605,2 162 374,6 Медичні науки. Охорона здоров’я 310 1604,3 423 1829,4 316 930,9 Фізична культура і спорт 46 168,8 71 233,8 50 115,6 Освіта. Культура. 1130 20762,7 1465 21880,6 1063 8260,6 Преса. Книговидавництво. Поліграфія 37 326,0 57 189,6 55 463,3 Філологічні науки 443 5832,4 360 1770,9 310 799,6 Художня література 849 4700,4 709 1872,5 664 1400,6 Дитяча література 210 2050,1 251 1857 138 760,5 Мистецтвознавство 63 97,7 66 78,1 67 74,5 Література універсального змісту 35 890,0 33 343,2 28 151,3 Всього 6308 51134,5 7065 44150,0 5437 20314,2
Динаміку книговиданняУкраїни й Росії за тематичними розділами протягом останніх трьох роківохарактеризовано в табл. 5 та 6.
Наведені дані свідчатьпро те, що тенденція розвитку книговидання в Росії зберігає стійкість, особливоза таким універсальним показником динаміки книгодрукування, як кількість книг.У світовій практиці цей показник є головним при оцінці ступеня розвиткукниговидання в тій чи іншій країні, так як визначає кількість різноманітноїінформації, що вводиться щорічно до суспільного обігу. Згідно з цим показникомвизначається рейтинг провідних країн у сфері книгодруку в статистичномущорічнику ЮНЕСКО і матеріалах, які друкуються Секретаріатом Міжнародноїасоціації видавців у Женеві.
Таблиця 7. Випуск книг і брошур вРосії за тематичними розділами в 1997 – 1999 роках [Див.103. С.3 — 4 ]Тематичні розділи К-ть книг і брошур, друк. од. Тираж, тис.пр. К-ть книг і брошур, друк. од. Тираж, тис.пр. К-ть книг і брошур, друк. од. Тираж, тис.пр. 1997 1998 1999 Суспільно-політичні науки 10960 60398,4 11322 49935,0 16630 51002,5 Природничі науки 4360 5760,1 4047 5447,4 4120 5512,3 Технічні науки 7952 23216,5 7755 21602,7 7810 22113,1 Сільсько-господарські науки 1083 5292,0 1017 3899,4 1010 3881,5 Медичні науки. Охорона здоров’я 1993 17992,6 2286 16201,5 2321 16857,3 Фізична культура і спорт 226 973,4 304 1324,8 308 1310,5 Філологічні науки 2042 7423,3 2144 7781,8 2200 7790,5 Художня література, включаючи літературу для дітей 9085 154472,5 9407 141872,3 9510 142696,4 Мистецтвознавство 649 2649,9 620 2422,9 625 2430,1 Всього 45026 435972,7 46156 407576,1 47300 409371,2 /> /> /> /> /> /> /> /> />
Доречно навести дані, щохарактеризують випуск книг і брошур у 1999 році видавництвами, що видалинайбільшу кількість книг за назвами (за надходженням обов'язкового примірника)(Див. табл. 8) [Див. табл. 5 С. 5].
Дані табл. 4—7 свідчать,що пільги, надані видавцям Росії, допомогли їм вийти з кризового стану івиконати завдання, яке в 1998 році Іваном Лаптєвим. головою Державного комітетуРосійської Федерації з питань друку, визначено так: «Наша задачавикористовувати ці пільги так, щоб витрати податківця повернулися до ньогодоступною ціною книги, газети, журнала» [103. С. 5]
Таблиця 8. Випуск книг і брошурвидавництвами України в 1999 році[Див.103. С.5]№ пор Видавництво Місто Кількість книг 1 Знання Київ 118 2 АстроПринт Одеса 81 3 А.С.К. Київ 80 4 БАО Донецьк 77 5 Богдан Тернопіль 69 6 Підручники і посібники Тернопіль 54 7 Поліграфіст Дніпропетровськ 53 8 Козацький вал Суми 52 9 Перун Ірпінь 48 10 Генеза Київ 45 11 Ранок Харків 45 12 Торсінг Харків 44 13 Баланс-Клуб Дніпропетровськ 40 14 Наукова думка Київ 39 15 Український письменник Київ 39 16 Вежа Луцьк 35 17 Освіта Київ 35 18 Прапор Харків 35 19 Парламентське видавництво Київ 34 20 Логос Київ 33 21 Юрінком Інтер Київ 32 22 Каменяр Львів 30 23 Аграрна наука Київ 28 24 Фоліо Харків 28 25 Віпол Київ 27 26 Еврика Хмельницький 27 27 Вища школа Київ 26 28 Просвіта Запоріжжя 26 29 Надстир’я Луцьк 25 30 Універсум-Вінниця Вінниця 25 31 Академія Київ 23 32 Головна спеціалізована редакція літератури мовами національних меншин України Київ 22 33 Просвіта Київ 22 34 Факт Харків 21
Окремі посадові особи щей сьогодні не впевнені в тому, що пільги необхідно надавати всім видавцям безвинятку, не беручи до уваги мови, якою видасться та чи інша книга. Існує думка,що пільги повинні мати видання українською мовою, а на видання російською мовоюввести додаткові податки. А щоб менше книг надходило з Росії, збільшити митопри перетинанні кордону.
Проте патріотичніпочуття, національна свідомість не повинні звужуватись до бажання будь-якоюціною запровадити українську мову. Слід нагадати, що в теорії управління існуєзакон, який спрощено можна сформулювати так: кожна замкнута система веде себедо знищення. Якщо ми замкнемось на виданні книг державною мовою і не будемовидавати книги російською мовою, ми обмежимо інформаційний простіркнигодрукування, і росіяни не будуть знати нічого про нас і нашу державу. Миповинні видавати книги й російською мовою, щоб у Російській Федерації малиправдкзу інформацію про Україну, про те, чого хочуть українці. Роки заборон йісторичних перекручень створили (а окремі російські мас-медіа створюють ісьогодні) в росіян викривлене уявлення щодо нашої історії та нашогомайбутнього. Тому потрібно не обмежувати видання книг російською мовою, астимулювати його, особливо історичні, художні й літературознавчі книги.
Як зазначає головнийредактор журналу «Вісник Книжкової палати» М.Сенченко: «Сьогоднів Україні треба терміново ввести пільги, аналогічні тим, що діють у Росії, іумови діяльності на інформаційному полі. Багато українських видавців єпатріотами своєї країни і. заробляючи гроші на виданні книг російською мовою,змогли б давати дотації на випуск книг українською мовою, інформаційний простіррозповсюдження яких ще занадто вузький, а купівельна спроможність громадянинаУкраїни значно менша, ніж громадянина Росії» [103. C. 5].
Неоднакові умовиконкуренції, коли собівартість книги в Росії в півтора, а в Білорусії в трирази менша, ніж в Україні нищать вітчизняні видавництва і поліграфічніпідприємства. не дають можливості для подальшого розвитку.
Більшість бібліотекУкраїни, за незначним винятком, у повному обсязі не комплектується вже багатороків через відсутність коштів.
Потребує відновленняфінансування й наукових досліджень у галузі книгознавства з таких проблем:сучасний стан книговидання в Україні: соціологічні дослідження попиту накнижкову продукцію: державна політика зарубіжних країн у галузі книговидання:маркетинг у книжковій справі, системи книгорозповсюдження. сучасний станкнигорозповсюдження в Україні (книготорговельні установи, книжкові магазини):інформація у світі книг: авторське право та суміжні права.
На рубежі тисячолітьукраїнське книговидання продовжує занепадати. Приймалися укази і постанови,готувалися проекти змін і доповнень до законів, спрямованих на підтримкукниговидання, проте диктат податківців виявився всесильним. Спрацював«довідник зі стелі», а виважених розрахунків ніхто з відповіднихдепутатських комісій і підрозділів виконавчої вдали ні робити, ні слухати нехоче. Тому й «маємо те, що маємо»: повзучу експансію російських,білоруських та інших видавців і величезні втрати в книговидавничій таполіграфічній галузях України. Тому не випадково на початку 2000 року доКнижкової палати України надійшло 4720 назв книг, виданих тиражем 18 млн пр. У1998 році було видано 7770 назв книг, загальним тиражем 45,4 млн пр. (рис. 1,2)[Див. 35. С. 3].
/>/>
Рисунок 1.
У 1998 році Міністрфінансів України визначив величину надходжень до бюджету за рахуноккниговидання від податку на додану вартість (ПДВ) у сумі 22 млн грн. Нескладнірозрахунки показують, що всього в 1998 році було продано книг на суму 110 млнгрн, що визначає середню вартість книги у 2,42 грн. У 1999 році держава зарахунок ПДВ повинна отримати, якщо не враховувати інфляцію, тільки 8,7 млн грн.Відповідно втрати склали порівняно з 1998 роком 13,34 млн грн. Ці розрахункигіпотетичні, тому що не враховують інфляцію і на сьогодні відсутня інформаціящодо повної кількості назв книг, виданих у 1999 році. Крім того, не відомо, чибудуть продані всі книги. Проте розрахунки концептуально відображають стансправ у книговидавничій сфері. Втрати держави в книговиданні значно більші,якщо враховувати чималий обсяг закупівлі населенням України книг з РосійськоїФедерації (РФ). Отже, нерівні умови конкуренції, коли собівартість книги вРосії у півтора, а в Білорусі в три рази менша, ніж в Україні, нищатьвидавництва і поліграфічні підприємства нашої держави, не дають можливості дляїх подальшого розвитку.
Надання видавцям Українипільг привело б до збільшення прибутку у видавничій сфері, що дало б можливістьрозпочати фінансування робіт з оновлення нормативно-методичних документів Істандартів у видавничій сфері, більшість яких діють Іще з часів СРСР. а окреміз довоєнних часів.
Російське книговидання —один з найприбутковіших секторів російської економіки. За станом на 01.10.99ліцензії на книговидавничу діяльність у Росії мали 14000 видавництв івидавничих організацій, в Україні за роки незалежності зареєстровано 1600.Тільки за 1999 рік у РФ було видано 1500 ліцензій, на Україні зареєстровано 441видавничу організацію [35. С. 3]. Ступінь інтеграції між країнами СНД увидавничій сфері визначається тим, наскільки активно відбуваєтьсяімпорт-експорт книжкової продукції. Навіть і тут Україна порівняно з Росією перебуваєв нерівних умовах. Ще в 1994 році РФ приєдналася до Флорентійської угоди, дечітко визначено, що ввезення товарів культурного призначення не обкладаєтьсямитом і податком на додану вартість. Наша держава поки що не приєдналася доФлорентійської угоди.
Згідно з даними,опублікованими Державним митним комітетом Російської Федерації, обсяг експортудрукованої продукції (книги і періодика) з Росії в країни СНД і Балтії складав:у 1997 році — 26,754 млн дол., а в 1998 році— 28,306 млн дол. (105,5% до 1997року). Це становить у 1997 році — 0,2%, а в 1998 році — 0,3% всього експорту вці країни. Слід зауважити, що точний обсяг надходження видавничої продукції зРосії до країн СНД і Балтії визначити важко за відсутністю повної державноїстатистики [35. С.3].
Динаміка експортукнижкової продукції з Росії до країн СНД і Балтії в 1997 і 1998 роках, заданими Російської книжкової палати, наведена в табл. 9 [Див. 35. С. 4].
Аналіз даних митногообліку свідчить про те, що в 1998 році головним імпортером російських книг іброшур була Україна.
Разом з тим при оцінціповного обсягу імпорту друкованої продукції слід враховувати, що в Українуввозиться багато літератури поза митницею (приватними особами). Вибірковіопитування, проведені Асоціацією книгорозповсюджувачів Росії, стверджують, що втакий спосіб в Україну надходить до 70% усієї літератури [35. С. 4].
Таблиця 9. Динамікаекспорту книжкової продукції із Росії до країн СНД і Балтії в 1997 і 1998 роках№ пор Назва країни Експорт книг і брошур, тис. дол. США 1997 р. 1998 р. 1998 до 1997 в % 1 Азербайджан 504,8 480,8 95,2 2 Вірменія 26,4 136,5 517,0 3 Білорусь дані відсутні дані відсутні - 4 Грузія 181,4 139,7 77,0 5 Казахстан 4101,5 2289,5 55,8 6 Киргиз стан 527,8 1255,4 237,8 7 Латвія 1581,0 дані відсутні - 8 Литва 581,0 440,5 75,8 9 Молдова 337,2 1291,1 382,9 10 Таджикистан 22,8 251,7 1103,9 11 Туркменістан 1798,0 130,0 7,2 12 Узбекистан 3382,1 753,0 22,3 13 Україна 3932,7 5412,0 137,6 14 Естонія 545,8 592,0 108,4 Всього 17522,5 13172,2 75,1
Враховуючи цінадходження, слід вважати, що фактичні обсяги ввезення книжкової продукції докраїн СНД і Балтії в 1998 році були значно більшими. За даними Російськоїкнижкової палати, всього було експортовано з Росії в 1998 році 25—30 млн пр.видань (Див. табл.10) [Див. 35. С. 4].
Таблиця 10. Обсягиввезень книжкової продукції із Росії до країн СНД і Балтії в 1998 році№ пор Країна Кількість книг, тис. пр. 1 Азербайджан 700 — 800 2 Вірменія 250 – 350 3 Білорусь 6000 – 7000 4 Грузія 250 — 300 5 Казахстан 3500 – 4000 6 Киргиз стан 2000 – 2300 7 Латвія 200 – 250 8 Литва 200 – 250 9 Молдова 2000 – 2300 10 Таджикистан 450 – 550 11 Туркменістан 250 – 350 12 Узбекистан 1200 – 1400 13 Україна 8000 – 9000 14 Естонія 500 – 600 Всього 25500 – 29450
Експерти вважають, що вУкраїну фактично завозиться не 8—9. а 12—13 млн книг. Неврахована частина їхпродасться на ринках і лотках, тому бажання податківців отримувати податок відпродажу російських книг перетворюється в ілюзію. Весь прибуток осідає в кишеняхкнигопродавців.
Асортиментросійськомовної літератури, що надходить з Росії, за даними Асоціації книжковоїторгівлі незалежних держав, характеризується (у % до загального обсягу):підручники і навчальні посібники для середньої і вищої школи — 5; російська ісвітова класична література — 5—7; бестселери (детективи, фантастика,сентиментальні романи) — 15—22; книги для дітей — 8—10; книги для дому, побутуі дозвілля — 10—15; ділова і юридична література — 10—15; філософія, історія,релігія — 15—20; науково-технічна література — 6—7; образотворчі видання — 5—7;передплатні видання — 1 —2[35. С. 4].
Аналіз показує, щоблизько 40% імпорту становлять бестселери, видання з питань філософії, історіїта релігії (тобто за заниженими оцінками майже 3,6млн пр.). Якби Україна маларівні умови з видавцями РФ і видавала стільки бестселерів й інших книжок знаведеного асортименту імпорту українською мовою, то можна запевнити, щопроблем з упровадженням української мови в повсякденне життя громадян Українине було б. Мабуть, є «невидима рука», яка здійснює«контроль» за мовною політикою в Україні і перебуває десь у коридорахвлади.
Вивчення ситуації вкнижкових магазинах Києва свідчить, що видавцями РФ в основному задовольняєтьсяпопит за наступними розділами асортименту: бестселери (детективи, фантастика,книги про кохання), книги для дітей молодшого віку (художня література,фольклор), книги для побуту (кулінарія, садівництво, мода, здоровий спосібжиття тощо).
У той же час незадовольняється попит на: підручники і навчальні посібники; зібрання творівкласиків зарубіжної літератури і письменників XX ст.; книги з історії Росії,особливо про період Великої Вітчизняної війни і другу половину XX ст.; альбомиз російського і світового образотворчого мистецтва; словники; енциклопедіїуніверсальні та з окремих галузей знань; монографії з природничих наук,медицини, проблем техніки; видання російського фольклору; нотні видання;картографічні видання.
У Російський Федерації насьогодні відсутня система централізованого постачання друкованої продукції вУкраїну. В зв'язку з цим уявлення про структуру асортименту імпорту цієїпродукції можна отримати на підставі експертних оцінок й аналізу договорів, щоукладають окремі видавці й книготорговельні установи Росії й України.
Книги імпортуються зРосії за двома схемами. Перша — за принципом «замовлення-доставка»,коли після отримання замовлення російські видавці й книготорговельні фірмиформують партію книжкової продукції й пересилають її поштою чи залізничнимтранспортом. Інша схема полягає в закупівлі книг і само вивозі.
Щоб мати уявлення прокнижкову торгівлю російською літературою, розглянемо співпрацю України з РФ наприкладі видавничо-торговельного дому (ВІД) «Инфра-М». Так, через ВТД«Инфра-М», який пропонує для реалізації понад 12 тисяч книг з 28видів літератури, книготорговельні підприємства України закупають 36,3% назвросійських книг. Найбільшим попитом користуються такі види літератури:підручники з іноземних мов — 8,9%; художня література і книги гуманітарногопрофілю — 7%; книги з зовнішньоекономічної діяльності, бізнес, економіка,підручники — 6%. Малим попитом користується юридична література, кодекси ікоментарі, нормативні акти й документи — менше ніж 1% [35. С. 4].
Обсяг торгівлі книгами засхемою «замовлення-доставка» між ВТД «Инфра-М» і Україниторговельними підприємствами становить 20% від загального обсягу імпортуУкраїни. ВТД «Инфра-М» має власний митно-транспортний відділ, щовиконує митне оформлення і доставку літератури в залізничних контейнерах від 3до 5 тонн і в автофургонах — від 3 до 9 тонн.
Експортують книги вУкраїну також ВТД «КноРус», видавництво «Радуга» й іншівидавничі та книготорговельні організації.
На XII Московськомуміжнародному книжковому ярмарку, що відбувся 1— 6 вересня 1999 року, з країнСНД і Балтії брали участь Україна, Білорусь, Казахстан, Вірменія, Грузія,Естонія і Молдова. Найбільшими були делегації з Білорусі, в основномупредставники державних видавництв, і з України, незважаючи навіть на те, щоприїхала тільки половина із заявлених представників. Видавці України привезлибагато спеціальної і навчальної літератури. Практично кожне видавництвонадавало можливість ознайомитись зі своєю продукцією, пропонуючи каталог абопроспект, в окремих випадках прайс-лист. На жаль, майже всі українські каталогибуло підготовлено українською й англійською мовами, що, на думку експертів,створювало ускладнення для російського читача.
Україна і Білорусь —найбільші виробники російськомовної книжкової продукції серед гостей ярмарку.Слід зазначити, що Білорусь випереджає за виробництвом російськомовних книг надушу населення не тільки Україну, а й Росію (Білорусь — 12 книг; Росія — 2,8;Україна — 0,3). Спеціалісти констатують, що на початку 90-х років видавці трьохслов'янських держав умовно поділили тематичну спрямованість видань. Так, зУкраїни переважно поставлялась література для користувачів комп'ютерів іпрограмістів. Проте ця тенденція змінюється ле на користь України, нині Росіявидає достатню кількість аналогічної літератури.
Поліграфічний бізнесзавжди вважався досить рентабельним: за окремими оцінками, книговидавничагалузь займає четверте місце за річним обігом і поповнює мільярдами доларівбюджети розвинених країн. За даними «Книжного обозрения» від 17 січня2000 року, пересічний росіянин купляє друкованої продукції на 33 німецькі маркив рік, що більш ніж у 2 рази нижче загальносвітового показника. Всього в Росіїна придбання друкованої продукції витрачається майже 5 млрд німецьких марок, зяких 3,5 млрд осідає в західних друкарнях.
На думку менеджера фірми«Гейдельберг — Східна Європа» Вернера Альбрехта, за останні чотирироки на російському поліграфічному ринку відбулася революція: частка невеликихприватних друкарень суттєво зросла і сьогодні становить 65%. Так, у 1998 році вРФ було встановлено 250 нових друкарських секцій загальною продуктивністю 340млн аркушів-відбитків. За прогнозами компанії «Гейдельберг», якщо ПДВвідмінити ще на три роки, за цей час можна створити ЗО тисяч робочих місць. Аце приведе до зростання обсягів виробництва в друкарнях на суму 2 млрднімецьких марок і інвестицій у поліграфію до 1 млрд марок, а також значногозбільшення податкових надходжень до російського бюджету[35. С. 4].
Для України таке й неснилося. Тому дешевше друкувати книги за кордоном — у Білорусі, Німеччині,Польщі, Фінляндії, Росії. Якщо ж наших книговидавців і поліграфістів зрівняти вправах з закордонними, видавнича галузь почне стрімко розвиватися. А сьогодніукраїнське законодавство є гальмом для подальшого розвитку галузі. Податки наввезення паперу й обладнання не дають можливості оснащувати нові сучаснідрукарні, яких у країні не вистачає. Західні компанії готові виступитиінвесторами поліграфічної гатузі в тому випадку, коли виробництво будерентабельним, що слід закріпити відповідними законодавчими актами. Тимчасовавідміна ПДВ на всі процеси книговидання і в частині поставок «технологічногообладнання, паперу, матеріалів для поліграфічної промисловості, що не маютьвітчизняних аналогів, дасть можливість створити необхідну виробничу базу.
Книга, як і будь-якийтовар, вимагає реклами й формування відповідного інформаційного поля книжковогобізнесу. Проте загальна кількість реклами книг у спеціалізованих засобахмасової інформації значно зменшилась. Інформація про нові книги Українищодекадне подається у видавничому бібліографічному покажчику „Нові виданняУкраїни“, який започатковано в 1996 році, і в державному бібліографічномупокажчику „Літопис книг'', що виходить раз на місяць з 1924 року. Газеттипу російського “Книжного обозрения» в Україні немає. Газета«Книжковий кур'єр» (друкується з 1995 року) подає бібліографічнуінформацію про книги, що вийшли у світ, рекламує окремі видавництва, наводитьперелік книг, які можна замовити в Київській обласній організації товариства«Знання». Газета «Книжковий клуб» (друкується з серпня 1995року) рекламує окремі українські видання, наводить інформацію про нові книгиУкраїни та Росії, інформаційно-аналітичні огляди українського та російськогокниговидання. На жаль, припинено видання газети «Книжкова тека», де публікуваласяцікава інформація про нові книги.
Багато надій покладалосяна журнал для видавців та книгорозповсюджувачів «Книжкові справи»,засновником якого є Благодійний фонд «Українська асоціація видавців»,а видавцем ТОВ «Видавництво ІРИНА». В журналі планувалися постійнірубрики: «Моніторинг книжкового ринку», «Рейтинги»,«Ціноутворення», «Таблиці котировок» та ін. Проте вийшлотільки два номери цього досить цікавого журналу, і видання його за бракомкоштів припинено. Ще один професійний журнал «Вісник Книжковоїпалати» рекламує в основному видання Книжкової палати. Окремі академічніжурнали (наприклад, «Київська старовина»), подають бібліографічнуінформацію про суто фахові видання. На цьому перелік друкованих видань, щорекламують чи рекламували книги, можна й закінчити.
Найвпливовішими засобамимасової інформації є радіо й телебачення. Регулярні передачі про книги існуютьтільки на радіо, інколи невигадливі за сценарієм передачі про книгивідбуваються і на окремих каналах телебачення. В цілому можна дійти висновку,що радіо й телебачення України не достатньо інформують потенційних читачів пронозі видання.
Без ефективної книжковоїторгівлі книговидавнича справа не поліпшиться. Мало видати книгу, її щенеобхідно продати, а для цього слід зробити так, щоб про неї знали покупці.Потрібна чітко відпрацьована інформаційна структура за типом «Вook inprint», яка б сприймалася ринком, видавцями й постійно працювала. Потрібнадопомога держави щодо інформаційного забезпечення книговидання.
Враховуючи, що є державнівидавництва, слід, мабуть, мати й державну систему книжкової торгівлі, яка бпрацювала в ринкових умовах на прибуток для держави.
Аналіз ситуації накнижковому ринку України показує, що сьогодні ринок книг формується за рахунокросійських видань. Собівартість російської книги знизилась порівняно зукраїнською, і майже всі книготорговельні організації перейшли на реалізаціюросійської книги. Багато українських книг сьогодні друкується за межамиУкраїни, використовуються бартерні операції.
Значне зменшення тиражівкниг призводить до підвищення їх ціни і, відповідно, до зменшення закупівлідорогих українських книжок громадянами України, що знову ж таки сприяємонополізації вітчизняного ринку видавцями Російської Федерації.
Засловами Миколи Сенченка (директор Книжкової палати України, віце-президентАсоціації видавців і книгорозповсюджувачив України, професор, доктор технічнихнаук): «Ситуація у видавничій сфері дійсно катастрофічна І якщо впродовжроку не відбудеться позитивних змін у податковому законодавстві, що сприятимутьрозвитку видавничої справи, то є всі підстави передбачати затяжну кризуукраїнського книговидання, руйнацію видавництв і поліграфічної бази» [35.С. 5].
Узагальнюючи викладене,можна дійти висновку, що книговидавнича справа на Україні довгий часзнаходилась по за увагою владних структур країни. Адже книговидавництво, щобмати конкурентноспроможну продукцію повинно всіляко відчувати підтримку з бокусвоєї держави.
Політика України вкниговиданні і в книгорозповсюдженні повинна бути жорсткою, слід заохочувативидання української книги різними мовами, здійснювати книгообмін длярозповсюдження інформації і знань через книгу на весь світ.
3.3 Стратегіяінформашйно-бібліотечного співробітництва
На думку автора початихарактеристику інформаційно-бібліотечного співробітництва необхідно здіяльності Бібліотеки української літератури у Москві, яка була заснована у1920 р, а припинила своє існування 1938 р. Лише через декілька десятків роківвона відновила свою діяльність. Так 17 грудня 1989 р. В читальному заліЦентральної бібліотеки № 122 Калишенського району Москви на шосе Ентузіастів,20, відбулося відкриття Бібліотеки. В травні 1997 р. Указом голови комітету зкультури Москви на базі бібліотеки-філіалу №147 була створена Бібліотекаросійської і української літератури[116. С. 2].
Комплектування фондівбібліотеки здійснювалося, переважно, шляхом отримання літератури на засобиміського бюджету Москви, а також безкоштовної передачі друкованих видань, яківидаються бібліотеками і видавництвами українських суспільних організацій,приватними особами. Міжнародний фонд «Відродження» в 1997- 1999рр.передали бібліотеці більшу кількість українських музичних компакт-дисків, атакож книг, які були видані за його підтримкою.
З 1994р. Бібліотекаявляється постійним учасником однією з найбільших в Україні виставки-ярмарки та– Форуму видавців у Львові. З 1999р. — Міжнародна книжкова виставка в Києві.
З 1996 р. в Бібліотеціпроводяться заняття окремих груп, недільні школи, Українськогонаціонально-образотворчого центру. Діти вивчають українську мову, літературу,історію, а також англійську мову, навчаються працювати на комп'ютерах.Систематичними стали зустрічі Українського історичного клубу Москви.
З жовтня 1998 р. коливідкривався Культурний центр України, Бібліотека проводить вечори, книжковівиставки, які регулярно проводяться з початку 1999р.
В 1997 – 1999 рр. наоснові документів фонду (фонди Бібліотеки налічували більш ніж 50 тис. одиницьзберігання), Бібліотекою були організовані виставки (наприклад «Україна –книжкова» (1991 – 1997 рр.)).
Бібліотека в міру своїхможливостей здійснює видавничу діяльність перш за все, це відома серія «ПалатиМазепи».
В 1992-1993 рр.Бібліотека бере активну участь в підготовці і випуску інформаційного бюлетеня.Завдяки Об'єднанню українців Москви, щомісячно виходить бюлетень новихнадходжень в Бібліотеку, які направляють бібліотекам Москви і іншимзацікавленим організаціям[2. С. 22].
З 1994р. широковикористовуються можливості електронної пошти і Інтернету в цілому. З грудня1996 р. на Web-сторінках Бібліотеки публікуються активні тематичні спискивидавництв і аудиовізуальні матеріали нових надходжень, новини й ін.інформація.
Протягом 12 роківпостійну допомогу Бібліотеці надають Публічна бібліотека ім. Лесі Українки,Національна бібліотека України ім.В.І.Вернандського, Державна бібліотекаУкраїни для дітей, бібліотеки «Українських Правничих Фундацій»,державного відкритого акціанерного товариства «Укркнига».Систематично надсилають свої книги в дар Бібліотеці видавництва «Каменяр»,«Либідь», «Мистецтво». Доволі значною є допомога поштиУкраїнського державного підприємсва «Преси», а атакож пошти «Державноїфельд'єрської служби України».
В свою чергу Бібліотекасприяє книгообміну між видучими бібліотеками України і Росії.
Велику підтримкуБібліотеці надає Міністерство культури і мистецтва культури України, Державнийкомітет інформаційної політики, телебачення і радіомовлення, Державний комітетпо справам національностей і міграцій, і особливо Посольство України вРосійській Федерації і Культурний центр України в Москві.
Слід також відмітитидопомогу і російських державних органів: Міністерство по справам федерації інаціональностей РФ, Комітету суспільних і міжрегіональних зв'язку Уряду Москви.
Плідна діяльністьБібліотеки було б не можливою без активної участі Українських організацій –Український молодіжний клуб, Об'єднання українців Росії і Москви, Товариствалюбителів української музики, Український історичний клуб Москви[2. С. 28].
Ще одною важливою ланкоюінформаційно-бібліотечного співробітництва є Рада директорів науковихбібліотек, яка була створена при Міжнародній асоціації академії наук в 1996 р.Раду директорів наукових бібліотек (НБ) та науково-інформаційних центрів (НІЦ)академій наук — членів МААН. До Ради ввійшли і директори НБ академій наукАзербайджану, Білорусі, Вірменії, Грузії, Казахстану, Киргизстану, Молдови,Росії, Таджикистану, України та директори п'яти Н1Ц- Всеросійського інститутунаукової і технічної інформації (ВІНІТІ), Інституту наукової інформації з суспільнихнаук (ІНІСН) (Росія), Інституту проблем реєстрації інформації НАН України.Казахстанського ДНТІ Міністерства науки — АН Республіки Казахстан, Центрунаукової інформації в галузі гуманітарних наук АН Республіки Молдова. ГоловоюРади директорів обрано генерального директора Національної бібліотеки Україниімені В. 1. Вернадського (НБУВ), академіка НАН України О. С. Онищенка.
По суті, Рада директорівстала правонаступницею Міжнародної асоціації академічних бібліотек інауково-інформаційних центрів.
Згідно з «ПоложеннямПро Раду директорів...», її основними завданнями є[64. С. 43]:
- визначення пріоритетнихнапрямів та координація інформаційної взаємодії НБ і НІЦ національних АН;
- вироблення механізміврегулярного обмін інформаційними матеріалами, взаємовикористання інформаційнихресурсів для оптимальної організації інформаційного забезпечення науки вакадеміях — членах МААН;
- організація обмінупродуктами професійної наукової та інформаційно-бібліографічної діяльностібібліотек й інформаційних центрів, підготовка спільних інформаційних танаукових видань, розробка спільних наукових програм;
- розвиток міжнароднихнаукових зв'язків з бібліотеками та інформаційними закладами світовогоспівтовариства.
Керівництво Ради МААНнадає виключно важливого значення стану інформаційного обслуговування потребнауки. У надзвичайно важкому з фінансового огляду 1994 році, зазначається узвіті МААН, «Президією НАН України затверджені нові принципи і пріоритетибюджетного фінансування. Прийнято рішення про цільову підтримку за рахунокбюджету Академії бібліотечних фондів і архівів, унікальних колекцій, які маютьвиключне значення для інтелектуального і культурно-освітнього потенціалуУкраїни». І далі: «До пріоритетів бюджетного фінансування віднесенітакож теоретичні дослідження, рівень яких відповідає світовому, цілеспрямованіфундаментальні дослідження, що є основою нових високих технологій, і,безумовно, ті конкретні наукові розробки, які можуть відіграти важливу роль увиході України з кризи». Послідовність названих пріоритетів красномовносвідчить про ставлення Ради МААН до проблем інформаційного забезпечення науки.
Після затвердження РадоюМААН Положення про Раду директорів НБ і НІЦ та її складу багато зусиль булодокладено на вирішення організаційних проблем, оскільки на шляху книгообмінупостала неузгодженість податкового та митного законодавства країн, академіїяких утворили Асоціацію. Щоб сприяти узгодженню законодавства різних країн щодообміну літературою, Рада директорів НБ і НІЦ організувала взаємообмін проектамидокументів, що розроблялися в країнах Співдружності, сприяла підписанню нимиФлорентійської угоди.
Діяльність Радидиректорів сприяла збагаченню й досвіду законотворчої діяльності у сферібібліотечної справи та інформації. Всі академічні бібліотеки брали участь урозробці національних нормативних актів про бібліотеки і бібліотечну справу,інформаційну діяльність, обов'язкові примірники творів друку і завдякиоперативності дій Ради директорів мали можливість враховувати позитивнінапрацювання одне одного.
Під час засідань Радидиректорів НБ і НІЦ, які щороку проходять на міжнародних наукових конференціях,що їх проводить базова бібліотека Ради директорів — Національна бібліотекаУкраїни імені В. І. Вернадського, — обговорюються раціональні шляхи розв'язанняпроблем, що постали перед бібліотеками в процесі переходу до інформаційногосуспільства і є актуальними для всього директорського корпусу: впровадженняновітніх високоефективних технологій для створення інформаційної базиінноваційного розвитку країни, забезпечення користувачів оперативною ірелевантною їхнім потребам інформацією, вдосконаленнябібліотечно-бібліографічних послуг, підвищення культури обслуговування,інформаційної культури читачів, трансформація бібліотечних фахівців утехнологів і організаторів інформаційної сфери, спеціалістів заналітико-синтетичної обробки документальних інформаційних потоків,реорганізація з цією метою системи безперервної бібліотечної освіти, де основнуувагу буде приділено новим інформаційно-освітнім технологіям, інноваційнимформам навчання, розвитку системи дистанційної освіти. Актуальні питаннябібліотечно-інформаційної діяльності розглядаються на щорічних міжнароднихконференціях «Бібліотеки та асоціації у світі, що змінюється: новітехнології та нові форми співробітництва» (Автономна Республіка Крим,Судак), співорганізатором яких є НБУВ, а бібліотеки й інформаційні центринаціональних академій наук — активними учасниками. Головна тема форуму 2002 р.,в якому взяли участь фахівці Бібліотеки з природничих наук РАН (БПН РАН), ДПНТБСибірського відділення РАН, ЦНБ НАН Білорусі, ЛНБ ім.В. Стефаника та інші — «Електронніінформаційні ресурси і соціальна значущість бібліотек майбутнього суспільства».Особливо актуальною для бібліотек національних академій наук — членів МААН єпроблема інтеграції інформаційних ресурсів на національному та міждержавномурівні, вирішенню і реалізації завдань якої сприятимуть корпоративнакаталогізація, стандартизація, лінгвістичне та програмне забезпечення, щорозробляються фахівцями НБУВ -учасниками низки програм і проектів. Булоотримано перші результати зі створення національного формату представленнябібліографічних даних, наявність якого є передумовою інтеграції бібліографічнихресурсів провідних бібліотек України. З урахуванням вимог цього форматууточнено технологію формування електронного каталогу НБУВ для подальшогопереходу до кооперативної каталогізації обов'язкового примірника творів друкуУкраїни спільними зусиллями НБУВ та інших бібліотек.
Плідною є діяльність НБУВу Міжнародній асоціації користувачів і розробників електронних бібліотек інових інформаційних технологій (ЕБНІТ), під егідою якої з 1998 р. спільно зІнститутом проблем реєстрації інформації НАН України (Інститут — член Радидиректорів МААН) реалізується корпоративний проект формування загальнодержавноїреферативної бази даних «Україніка наукова», яка нині містить 78 тис.записів, що розкривають зміст монографій, енциклопедій, довідників, словників,збірників наукових праць, матеріалів конференцій, авторефератів дисертацій,препринтів, статей з наукових журналів. З 1999 р. щоквартально виходять друкомтри галузеві серії Українського реферативного журналу «Джерело».Поряд з друкованими версіями цього журналу здійснюється випуск його електроннихкопій на компакт-дисках, а на веб-сайті НБУВ підтримується онлайновий доступ дореферативної бази даних засобами глобальних комп'ютерних мереж. Інформація насайті стає доступною користувачам мережі Інтернет ще до виходу з друкуУкраїнського реферативного журналу.
Реферативні ресурсикористуються підвищеним попитом у міжнародному інформаційному співтоваристві,вони є інтеграційною основою інфосфери науки. У зв'язку з цим представникиВІНІТІ, ДПНТБ Росії та ІНІСН РАН виявили зацікавленість у отриманні тематичнихфрагментів загальнодержавної БД «Україніка наукова». Натомістьросійські колеги пропонують надати свої ресурси, що становлять інтерес дляУкраїни [64. С. 44].
Сьогодні можнавідзначити, що регулярного характеру набув безвалютний обмін науковимижурналами національних академій наук, що визначені на основі ознайомлення зпланами видань всіх академічних установ.
Активізувався книгообмінНБУВ (як базової організації Ради директорів) з центральними науковимибібліотеками Білорусі, Казахстану, Узбекистану, Туркменістану, БАН (Санкт-Петербург)та ДПНТБ Сибірського відділення Російської академії наук. Розпочато книгообмінз новими асоційованими членами МААН — науковими бібліотеками МДУ, Московськогофізико-технічного університету, Білоруським фондом фундаментальних досліджень.НБУВ відправлено бібліотекам академій наук — партнерам з книгообміну в 2002 р.3578 прим, наукових видань (493 монографії, 3085 періодичних видань), отримано1217 прим. (837 монографій, 380 прим, журналів). Як завжди, цінні науковівидання надсилав Російський гуманітарний науковий фонд — 368 монографій [64. С.45].
У зв'язку з Роком Українив Російській Федерації і зважаючи на традиції наукового співробітництва нашихкраїн Російська академія наук у 2002 р. передала в дар НАН України 3500 прим,книг і журналів — видань РАН, зокрема 150 назв (1900 номерів) періодичнихвидань. У формуванні книжкового дарунка НАН України для Російської академіїнаук, координатором якого стала НБУВ, активну участь взяли науково-дослідніінститути НАН України Києва, Харкова, Одеси, Дніпропетровська, Львова,Миколаєва тощо. До складу дарунка ввійшли видання, серед яких монографії,збірники наукових праць, періодичні видання, що репрезентують сучасний рівеньрозвитку української науки, освіти, культури.
Бібліотеки академій наукБілорусі, України, Росії обмінюються списками іноземних наукових видань,замовлених за валюту чи одержаних шляхом міжнародного книгообміну, а такожсписками іноземної літератури, що надійшла в установи академій децентралізовано(обсяги її з року в рік зростають), оскільки ця інформація с основою длярегіонального кооперування комплектування, організації доукомплектуваннякопіями документів, служить довідковим апаратом для роботи міжбібліотечногоабонемента.
Дієвою формою обмінуінформацією визнано виїзні книжкові виставки, література для яких добирається зурахуванням побажань країни, що замовляє виставку і після експонування їїзакуповує. НБУВ організувала в найбільших бібліотеках усіх країн Балтіїкнижкові виставки до 10-річчя незалежності України. Виставки «Латвія — Україна: дружба крізь віки» та виставка кераміки народного майстра АнтонаУшпеліса, організовані Латвійською академічною бібліотекою, «ВідродженняЛитви. 1988-1998» (з фондів Національної бібліотеки Литви імені МартінасаМажвідаса), книжково-ілюстративна виставка «Незалежному Казахстану — 10»(за сприяння Посольства Республіки Казахстан в Україні) експонувалися в НБУВ.
Разом з тим, члени Радидиректорів вважають: для того, щоб обмін друкованими виданнями, який сьогодні,в основному, здійснюється на засадах двосторонніх угод між бібліотеками, буввзаємокорисним, він має здійснюватись на основі попереднього замовленнялітератури за темами видавництв та академічних установ.
Для ретроспективногокомплектування активніше мають використовуватися, на думку членів Ради, обмінніфонди бібліотек та броньовані фонди Академій.
З року в рік збагачуєтьсядосвід академічних бібліотек з організації обміну інформаційними ресурсами поглобальних комп'ютерних мережах шляхом виставлення на веб-серверах бібліотекелектронних каталогів, списків нових надходжень, бібліографічних, реферативних,фактографічних, повнотекстових баз даних власної генерації, а також баз данихсвітових інформаційних центрів, записаних на CD-ROM.
Інший напрям, якийпосилено розвиває Рада директорів НБ і НІЦ, — координація зусиль у професійнійдіяльності. Рада директорів забезпечує головні бібліотеки академій — членівМААН зведеним планом наукових конференцій "і семінарів, що проводяться вбібліотеках протягом року, інформацією про тематику дисертаційних досліджень танауково-дослідних робіт. Незважаючи на економічні труднощі, які ускладнилиздійснення професійних контактів, провідні спеціалісти центральних бібліотек — членів МААН беруть участь у спільних конференціях, семінарах, «круглихстолах». Так, бібліотеки Білорусі, країн Балтії беруть участь у семінарахз проблем автоматизації, що їх проводять БПН та БАН Російської Академії наук.Дослідники з Москви, Мінська, Санкт-Петербурга, Брянська виступали з науковимидоповідями з проблем розкриття і збереження історико-культурних фондівакадемічних установ, наукового опису рукописів, каталогізації пам'ятоккнигодрукування на міжнародній науковій конференції «Львівському апостолу- 425», яка відбулась у Національній бібліотеці України імені В. І.Вернадського. Щорічно члени Ради директорів зустрічаються тут на міжнароднихнаукових конференціях, що їх організовує НБУВ [64. С. 46].
На веб-серверах головнихбібліотек академій-членів МААН вміщується інформація про значні події в життібібліотек, масштабні заходи з актуальної тематики, діяльність бібліотечнихасоціацій, електронні версії наукової та інформаційно-бібліографічної продукціїустанов тощо. Найважливіші з цих матеріалів, передовий досвід академічнихбібліотек та інформаційних центрів висвітлюються на спеціальній сторінцівеб-сайту НБУВ. Зокрема, члени Ради високо оцінили матеріали ДПНТБ Сибірськоговідділення РАН про організацію регіональних зон інформації та електроннихпроблемно-орієнтованих бібліотек, а також навчальних тематичних планів іпрограм курсів підвищення кваліфікації, розроблених створеним при ційбібліотеці Центром безперервної освіти. Актуальними визнано також матеріали продосвід корпоративної роботи бібліотек Білорусі під егідою Білоруськоїбібліотечної асоціації.
Бібліотеки України,Білорусі, Росії обмінюються по електронній пошті підготовленими нимиінструктивними та методичними матеріалами, оперативно висловлюють зауваження тапропозиції, проводять телеконференції з дискусійних фахових проблем.
У гой же час неефективновикористовуються такі реальні можливості взаємодії, як співробітництво устворенні національних бібліографій, обмін розробленими методиками досліджень зактуальних для бібліотек питань, звітами про завершені дослідження, програмамиі навчальними планами підвищення кваліфікації, розробленими для системиперепідготовки бібліотекарів курсами лекцій, тренінгами, методичнимипосібниками.
За роки роботи Радисформувалась практика обміну публікаціями у фахових журналах, науковихзбірниках. Спеціалісти з Білорусі, Латвії, Казахстану, Росії оприлюднюютьфундаментальні та прикладні дослідження на сторінках науково-теоретичного іпрактичного журналу «Бібліотечний вісник», а фахівці НБУВ іЛьвівської наукової бібліотеки ім. В. Стефаника надсилають свої матеріали пазамовлення фахових видань близького зарубіжжя [64. С. 46].
Оскількипогреба у професійному спілкуванні гостро відчувається спеціалістами всіхакадемічних бібліотек, Рада директорів прийняла рішення про видання збірника,на сторінках якого знайшли б відображення пошуки нових шляхів розвитку науковоїбібліотек й, визначення її місця в соціальній структурі сучасного суспільства,підходи до управління розвитком бібліотек, формування їхніх фондів,впровадження сучасних інформаційних технологій, зусилля з оптимізаціїбібліотечно-інформаційного обслуговування вчених і спеціалістів, трансформаціїролі бібліотекаря в новому інформаційному середовищі. Конкретні рішенняфахівців з багатьох названих проблем, спроби теоретичного осмислення практичноїбібліотечної діяльності, результати наукових досліджень, що проводятьсябібліотеками, представлені в першому випуску науково-практичного і теоретичногозбірника «Библиотеки национальных академий наук: проблемыфункционировання, тенденции развития» (Київ, 2000) [5, 72]. Збірникпідготовлений міжнародною редакційною колегією, до якої увійшли директори іпровідні спеціалісти академічних бібліотек, виданий Національною бібліотекоюУкраїни імені В.І.Вернадського.
Такимчином проаналізувавши стан інформаційно-бібліотечного співробітництва України іРФ можна дійти висновків, що це співробітництво проходить на належному рівні.Механізм цього співробітництва складають: існування та діяльність Бібліотекиросійської і української літератури, яка є прямим сполученням двосторонньогобібліотечного спілкування та Рада директорів бібліотек та науково-інформаційнихцентрів, яка основні свої зусилля спрямовує на розширення інформаційного обмінуміж науковими бібліотеками та інформаційними центрами академій — членів МААН зметою інтеграції наявних інформаційних ресурсів, сприяють створенню єдиногоінформаційного простору науки — одного з пріоритетних напрямів інформатизаціїсуспільства.
Отжерозглянувши проблему присвячену співробітництву в інформаційній сфері України іРосії ми приділили увагу засобам масової інформації, які є організуючою іоб'єднуючою силою, без якої неможливо формування культурного середовища тастановлення і розвитку громадянського життя обох країн. Даючи аналізфункціональним ЗМІ, їх безпосередньому впливу на суспільство кожної із країн,ми зіткнулися із складністю і проблемністю їх значення і приналежності. Вцілому нинішній стан інформаційного простору українсько-російських відносинуказує необхідність зближення і якісно нового формату співробітництва в сферітелебачення, радіомовлення, друкованих ЗМІ.
Такожінформаційне співробітництво неможливе без її невід'ємних складових –книговидавництва та бібліотечної сфери.
Так звище проведеного аналізу, книговидавнича сфера на Україні довгий час залишаласяпоза увагою владних структур держави. Охарактеризувавши стан книговидавництваможна зазначити, що поки що українська книговидавнича спроможність не можезнаходитися на одному рівні з книговидавництвом РФ.
Станінформаційно-бібліотечного співробітництва України і РФ можна дійти висновків,що це співробітництво проходить на належному рівні.
Висновки
Українсько-російськікультурні відносини мають велике значення як для України так і для РосійськоїФедерації. Адже спільна, братня, побудована спорідненими традиціями та звичаямикультури тримала і ще довгий час буде тримати ці країни в тісних зв'язках.
ВідносиниУкраїни і Російської Федерації в області культури пройшли певний період усвоєму розвитку. З розпадом Радянського Союзу та утвердження та утвердженнямсуверенних України і Російської Федерації, утворилися і нові умови дляміжнародних відносин. Так період з 1991 р. середини – кінця 90-х рр. можнавідверто назвати періодом конфронтації, яка проявляється в усіх сферахвідносин, в тому числі і культурних. Основним вектором українсько-російськихкультурних відносин виступає розходження, а не зближення.
Проведеннясамостійної міжнародної політики, в тому числі і в області культури, поклало на«плечі» незалежної України великі труднощі. Єдину керівну систему вжене повернути, а починати все с початку довелося в дуже скрутних умовах. Реальнеусамостійнення України як держави, як нації, як суспільства і культури змусилапереглянути весь комплекс відносин з Росією. Так Україна починає новий процесвзаємостосунків з Росією. Цей процес оснований на базі прийняття правових документів,які проголошували національним меншинам максимальні права. Серед таких правовихдокументів: декларації, договори, угоди, постанови, які, нажаль,характеризуються наявністю в них протиріч та не реалізації їх на практиці.
Томутакий процес налагодження взаємин з РФ відбувається сповільнено і нерівномірно,що очевидно, свідчить про відсутність єдиного підходу, цілісного механізмуконтролю за виконанням угод, так і про не сформованість на даному етапіналежної готовності до активної і зацікавленої розбудови українсько-російськогогуманітарного співробітництва. Фактично починаючи з середини90-х рр.спостерігається певна диспропорція в галузі культурних обмінів між Україною іРФ на користь останньої.
Десьз середини, а точніше сказати, з кінця 90-х рр. ситуація в планіукрансько-російських культурних відносин поліпшується. Це пов'язано в першучергу зі складанням системи міжвідомчих угод, якими передбачено створитипостійно діючий механізми широких і різнобічних зв'язків та двосторонньоївзаємодії в гуманітарній сфері, що в свою чергу, забезпечувало виконанняміжурядової Угоди про співробітництво в галузі культури, науки і освіти (1995р.) та позитивно впливали на формування сприятливішого загальнополітичногоклімату в українсько-російських відносинах.
Значназаслуга в налагоджені взаємин паритетних відносин України з РФ належить(підписаному у 1997 р.) так званому «Великому договору». Саме цимдоговором визначені принципи дружби, співробітництва між українцями і росіянамиі партнерства, які становлять правову основу для розгортання сучасноїцивілізованої співпраці в етнокультурній сфері, подолання недовіри і неприязніміж українцями і росіянами, які закладені трагічним багатовіковим минулим.
Напочатку ХХІ ст. українсько-російські відносини стають більш прагматичнимитолерантнішими. Вони ґрунтуються на об'єктивному визнанні потреби подальшоїгармонізації національно-культурних інтересів. Адже, щира дружба тавзаємовигідне співробітництво між двома найбільшими східнослов'янськиминародами не лише відповідають історичній традиції, а й є запорукою стабільностіта миру в Євразії.
Українсько-російськекультурне співробітництво, як і будь яке інше, має свої головні напрями. Це впершу чергу зв'язки в галузі освіти, науки, літератури, мистецтва таінформаційної сфери.
Розглядаючиукраїнсько-російське культурне співробітництво у 1991 – 2004 рр. спостерігаємобільш інтенсивні (особливо на початку ХХІ ст.) зв'язки в області освіти танауки. Це обумовлено рядом факторів.
Вгалузі освіти:
· спадкоємність спільної радянської системи освіти;
· близькість підходів у реформуванні та модернізації освіти;
· усвідомлення обома державами необхідності переходу до нового шляхуполітичного, економічного, культурного розвитку – заснованому на знаннях.
Вгалузі науки:
· наявність тісних зв'язків українських та російськихвчених-науковців;
· стратегічність наукового партнерства обох країн;
· відновлення науково-технічного потенціалу;
· науково-технічна спроможність в умовах ринкової економіки.
Алене слід також забувати про значення таких галузей як літературу, мистецтво,інформаційна сфера, без яких неможливе повноцінне культурне співробітництво.
Завдякиосновним формам здійснення зв'язків в цих галузях відбувається ефективнекультурне співробітництво. До таких форм належать.
Вгалузі освіти:
· взаємообмін студентами, навчальними програмами, підручниками тощо;
· проведення спільних учнівських конференцій, олімпіад.
Вгалузі науки:
· міжнародні конференції, симпозіуми, з'їзди;
· обмін між науковими установами;
· проведення спільних наукових досліджень;
· організація міжнародних форумів;
· реалізація на практиці наукових програм та проектів, тощо.
Вгалузі літератури:
· здійснення літературного книгообміну;
· видання літературного матеріалу двома мовами;
· проведення міжнародних конференцій, присвячених проблемамлітературознавства;
· влаштування книжкових виставок, презентацій нової літератури.
Вгалузі мистецтва:
· організація і проходження спільних концертів, міжнароднихфестивалів, гастролей музичних колективів та відомих співаків;
· переклади драматичних творів відомих сценаристів;
· постановки спектаклів, презентації кінопродукцій.
Вгалузі інформації:
· бібліотечний книгообмін;
· обмін журнальної та газетної періодикою;
· ретрансляція теле- і радіопередач, тощо.
Основноюіз форм здійснення і розвитку взаємостосунків в області культури являєтьсяпроведення – Року України в Росії та Року Росії в Україні. Це є фундаментальноюбазою для духовного зближення на паритетній основі, а значіть зближення в усіхсферах гуманітарних відносин.
2002і 2003 рр. — стали роками діалогу культур, що сприяло подальшомуукраїнсько-російському гуманітарному співробітництву. Саме в ці роки Україні іРосії вдалося відкрити нові можливості в сфері культури (налагодження більштісних стосунків).
Великуроль в здійсненні взаємовпливу і взаємозбагаченні відіграють культурні тагромадські установи, які є центрами розвитку українсько-російської культури.
Розглядаючиукраїнсько-російське культурне співробітництво недоречно було б обминути своєюувагою і той факт, що інтенсивність проходження процесу розвиткуукраїнсько-російських зв'язків, які проявляються (існують такі позиції іоцінки) в експансії, тоталітарному проникненню російської культури в українськекультурне середовище і завоюванні всього його простору. Але, мабуть, коріннятакого стану взаємовпливу слід шукати в рівні розвитку конкурентно спроможностісамої української культури. Ця проблема має стати предметом ретельногонауково-політичного аналізу з боку тих структур, що визначають стратегічнийвнутрішньо і зовнішньо політичний курс української держави.
Українсько-російськеспівробітництво в сфері культури зобов'язує використовувати весь потенціалгуманітарних відносин, аналізу найбільш суттєвих факторів, що являютьсянеобхідною передумовою створення концептуальних основ продуктивного аналізувідносин.
Сферагуманітарних відносин в предметному плані дуже неоднорідна. Тому необхіднийбагатоаспектний підхід в розгляді українсько-російських відносин, який можливийлише при наявності єдиного парадимального критерію і осмислення і оцінки.
Продуктивнийаналіз українсько-російських відносин базується на принципах заданихконцептуальних параметрам аналізу. Лише прозорість єдиного цілісного підходу ваналізу українсько-російських відносин дозволить зробити прогнози в майбутнє українсько-російськихвідносин.
Методичний розділ
Тема:Українсько-російські культурні відносини (1991 – 2004 рр.)
(позакласнийзахід з історії України)
(11клас дві години)
Мета: Узагальнити тасистематизувати знання учнів про відносини незалежної України в областікультури з державами СНД, зокрема з Росією; з'ясувати стан та значенняукраїнсько-російських культурних відносин на сучасному історичному етапірозвитку обох держав; виявити найбільш ажливі напрямки україно-російськихвідносин у галузі освіти, науки мистецтва та інформацийній сфері; визначитиосновні наслідки і перспективи взаємодії культурних аспектівукраїнсько-російських відносин;
Закріпити умінняучнів аналізувати та узагальнювати навчальний матеріал у поєднанні зсамостійною дослідницькою роботою, аргументувати, висловлювати власні поглядина проблему; на основі різнохарактерного кола фактів, здійснити комплекснуоцінку найважливіших складових українсько-російських відносин; робити доповідіта висновки з теми;
Формувати в учнівпочуття патріотизму, поваги і любові до самобутньої української культури, їїдуховних цінностей;
Тип: узагальнення тасистематизація знань.
Вид: наукова конференція.
Основні поняття: культура, народна освіта,науково-технічне та інноваційне співробітництво, МААН, НАУ, РАН, Культурнийцентр, ЗМІ, книговидавництво, інформаційно-бібліотечне співробітництво.
Основні вміння танавички:
· аналізуватиісторичні явища та події, порівнювати та оцінювати їх значенння, робитивисновки;
· працюватиз текстом підручника, намагатися аналізувати наукову літературу, пресу,документальні матеріали;
· висловлювативласну думку брати участь в обговоренні історичних питань, усно рецензувативідповіді інших учнів;
· самостійноготувати доповідь та виступати перед аудиторією.
Міжпредметні таміжкурсові зв'язки: курс «Людина і суспільство» (11 клас) – тема: «Людина всистемі міжнародних соціально-політичних відносин» (Основні напрями іприорітети зовнішньої політики України); тема 30 «Проблеми культури всучасному світі» (Світова культура ХХ ст.: досягнення і проблеми. Проблеминаціонально-культурного відродження в Україні).
Основні дати:
- липень1992 р. — Договір про співробітництво між Російською академією наук і Академієюнаук України;
- вересень1993 р. — утворення Міжнародної асоіації академії наук (МААН);
- 31 травня1997 р. — підписання Договору про дружбу, співробітництво і партнерство міжРосійською Федерацією і Україною;
- 27листопада 1998 р. — офіційне відкриття Культурного центру України у Москві;
- 22 червня2000р. — підписання у Москві Угоди про науково-технічне співробітництво міжНаціональною академією наук та Урядом Москви;
- 2002 р. — Рік України в Російській Федерації;
- 2003 р. — Рік Росії в Україні.
Персоналії: Б. Е. Патон, Ю. С. Осипов, В.Мельниченко.
Обладнання: політичні карти Україні таРосійської Федерації, символи державності України та Росії, порівняльнітаблиці, графіки.
Література:
Бойко О. ІсторіяУкраїни: Посібник для студентів вищих навчальних закладів. — К.: Академія,1999. — 561 с.
Бокань В. А.,Польовий Л. П. Історія культури України: Навчальний посібник. — К.: МАЦП, 2001.- 256 с.
Диалог украинскойи русской культуры в Украине: Материалы научно практической конференции 30 – 31октября 1997 г. — К, 1998. — 213 с.
Лосєв І. СучасніВзаємо (?) впливи російської і української культур // Українська культура. — 1999. — № 6. — С. 6-7.
Нариси з історії дпломатії України / [О. І. Галенко, Є. Є. Калинський, М.В. кірсенко та ін.; Під ред. В. А. Смолія; НАН України, Інститут історіїУкраїни] – К.: Видавничий дім „Альтернативи", 2001. – 733 с.
Попович М. В.Нариси української популярної культури. — К.: УЦКД, 1998. — 760 с.
Україна – Росія:концептуальні основи гуманітарних відносин / За наук. ред. О.П. Лановенка. — К.: Стилос, 2001. — 476 с.
Турченко Г. Ф.Новітня історія України: Підручник для 11 класу середніх загально-освітніхзакладів. — К.: Генеза, 2001. — 342 с.
Підготовчий етап:
· вчительзаздалегіть (за 2-3 тіжні) повідомляє учням тему уроку та вид заняття, день ічас проведення конференції;
· проводитьсярозподіл ролей доповідачив під керівництвом вчителя, враховуючи бажання, рівеньпідготовки та коло інтересів учнів;
· обираєтьсяголова конференції (ведучий), якій розробляє регламент роботи учасниківконференції (час виступу, відповідей на запитання), осноні її етапи (задопомогою вчителя);
· вчительорганізовує виставку літератури присвячену темі конференції, оформлює стенди сілюстративним матеріалом;
· проводитьіндивідуальні консультації відносно теми виступів учнів.
Структурапроведення
І. Організаційниймомент
ІІ. Актуалізаціязнаннь учнів
· Українсько-російськеспівробітництво в області освіти
· Науковеспівробітництво
· ДіяльністьКультурного центру в Москві
· СтосункиУкраїни з Російською Федерацією в інформаційній сфері
ІІІ. Підсумкинаукової конференції
Хід проведення
І. Організацвйниймомент.
Вчитель вітаєтьсята нагадує правила проведення конференції, надає слово ведучому (може самвиступати в ролі ведучого)
ІІ. Актуалізаціязнаннь.
Вступне слововедучого: Середдержав, що утворилися на території колишнього Радянського Союзу – Україна іРосія являють собою найбільші за кількістю населення, економічним і військовимпотенціалом країни з проголошенням України і Росії як незалежних держав виниклипринципово нові умови формування відносин між ними в области культури, а цезвісно потребує великих практичних зусиль з боку обох країн, які повинні бутипобудовані на глибокому переосмисленні історичного досвіду, об'єктивної оцінкиісторичним подіям, урахування інтересів обох народів.
Преорітетністьукраїно-російського співробітництва обумовлена цілою низкою факторівкультурно-історичного, соціо-культурного плану. взаємодія на рівні культурнихпластів двох народів позначено прагненням сприяти дослідженню діалога на культурномурівні, розвитку співробітництва загальних інтересів в сфері культури, зокрема:освіти, науки, мистецтва та інформації.
Саме двостороннікультурні взаємостосунки, їх основні складові, ми сьогодні повинні більшдетально розглянути та проаналізувати.
· Українсько-російськеспівробітництво в області освіти.
Вистапають здоповідями «експерти в області освітнього співробітництва».
Експерт 1: «Одним із найцініших іконкурентно здатних ресурсів України і Росії є їхнє освічене населення, це стаєособливо актуальним в нових умовах, коли розвинені країни переходять до „новоїекономіки“ — економіки заснованої на знаннях.
Росія і Україна,будучи спадкоємцями радянської системи освіти, що по праву вважалася однією ізкращих освіт, мають багато загальних рис і зв'язків. Але в сучасному світі длятого, щоб не втратити колишніх переваг, необхідно постійно оновлювати,удосконалювати діючий механізм. Саме тому український і Російських уряди вякості одного з найважливіших преорітетів розвитку економіки є соціальної сферивисувають модернізацію діючих систем освіти.
Так в Росії в2000р. була розроблена програма, що одержала умовну назву „Стратегія дляРосії — освіта“, де було поставлене доситьамбіційне завдання — довести рівень державногофінансування освіти найближчим часом до 4,5% ВВПі створити умови для додаткового прибутку позабюджетних коштів в освіті, якідали б ще 2-2,5% ВВП. Таким чином, сукупнівитрати на освіту суспільства й родин повинні були досягти 6,5-7% ВВП.
На Україні розгортаютьсядуже близькі процеси. Держава також намагається підтримати прагнення молодіодержати якісну освіту і як пріоритетне завдання висуває розвитокпільгового освітнього кредитування студентів.У Росії пішли іншим шляхом. Була розроблена система державних іменнихфінансових зобов'язань (ДІФЗ), експериментальне відпрацьовування якоїздійснюється з 2002 р. (Виступаючи пропонує слухачам ознайомитися з системоюДІФЗ самостійно, за допомогою завчасно розданих ксерокопій).
На Україні уряд такожпланує ввести систему Єдиного екзамену після закінченні школи.
Разом з тимпредставляється, що до введення національного тестування (Єдиного іспиту)Україна підійде більше підготовленою змістовно, оскільки вона вже заразперейшла на 12 -бальну систему шкільних оцінок. Це приводить до більше точногооцінювання освітніх результатів, досягнутих школярем, і сприяє підвищеннюякості шкільного навчання. Даний момент дуже важливий при переході донезалежної системи оцінки якості шкільного навчання, яким є Єдиний іспит(загальнонаціональний тест). У Росії поки перехід на 10-бальну систему шкільноїоцінки гальмує: шкільна „п'ятірка“ зведена педагогічнимспівтовариством ледве не в ранг національної традиції.
Таким чином маючи спільнуспадкоємну радянську систему освіти незалежні Україна і Росія вибрали шляхмодернізації, реформування її корінної основи. Ця модернізація має багатосхожостей, а головне має спільні визначенні однакові приоритети. Про цесвідчать заявлені схожі програми дій українського і російського урядів провизнання необхідності переходу на 12-річне шкільне навчання, введенняпрофільної школи, і визнання державного замовлення на підготовку фахівців.»
Експерт 2: «Щостосується україно-російського співробітництва на рівні вищої освіти, то насьогоднішній день у Московському університеті працюють 19 факультетів, девчаться понад 26 тисяч студентів. Професорсько-викладацький склад — 4 тис.професорів і викладачів, 5 тис. наукових співробітників. Ректором МДУ наальтернативній основі в 1992 році був обраний виходець із України, що бувробітником шахти м. Горлівка Донецької області Віктор Антонович Садовничий, щоз 1994 року є й Президентом Союзу ректорів Росії. У стінах університетубезкоштовно навчаються понад 400 студентів з України, яким університет платитьстипендію й надає гуртожиток. Для найкращих студентів засновані понад 125іменних стипендій: М.Ломоносова, Н.Вавілова, В.Вернадского, Л.Толстого й ін.
Московський університетпідтримує тісні зв'язки із провідними навчальними закладами світу, у тому числій з українськими — Національним київським університетом ім. Тараса Шевченко,Львівським університетом ім. Івана Франка.Навчальні заклади РФ у межахвиділених бюджетних асигнувань вирішують питання щодо кількості студентів йучнів, які зараховуються на навчання безкоштовно, а також з урахуванням своїх можливостей(наявність викладачів, аудиторій й ін.) самостійно здійснюють прийом певноїкількості студентів на платне навчання. Така форма пропонується тим, хтопоказав досить високий рівень підготовки, але не пройшов по конкурсі навступних іспитах. Розмір оплати за навчальний рік установлюється кожнимнавчальним закладом самостійно. Він залежить від престижності майбутньоїспеціальності й місцезнаходження навчального закладу. У середньому щорічно вРосії вчиться близько 10 тисяч українських громадян (з яких на платній основі — дві тисячі), з них в 400 вузах — 7 тис. студентів й в 300 середніх спеціальнихнавчальних закладах — майже тисяча.
В 70 просвітніх установахм. Санкт-Петербурга вчилися 1000 чіл., з них — 900 у вищих навчальних закладах.Найбільша кількість студентів — у Санкт-Петербургском державному університеті,у Морській і Лісотехнічній академіях. У вузах Ростовської області, що історичноблизька нашій державі, в 16 вищих й 28 середніх спеціальних навчальнихустановах навчалося понад 1000 громадян України.»
Словоголови конференції: «Отже, з даних виступів відносно україно-російськогоспівробітництва варто наголосити, що головним пріоритетом обох країн має бутиформування високоефективної системи освіти. Що надавала б відповідний сучаснимвимогам рівень знань.
Близькість підходів уструктурі освіти радує, оскільки взаємо обмін української й російської системнавчання, їхня взаємодія може стати діючим інструментом просування обох країндо „нової економіки“ й „суспільству, заснованому на знаннях“.»
Голова конференціїзробивши такий висновок пропонує перейти до наступного питання: «Науковогоспівробітництва».
· Наукове співробітництво (Ведучийзазначає, що наукове україно-російське співробітництво доречно було брозглянути в двох аспектах: взаємодія вчених та науково-технічне інноваційнеспівробітництво).
Експерт 4: «Досягненняукраїнської наукової школи відомі в багатьох країнах світу. Продовжуютьрозвиватися міжнародні наукові й науково-технічні зв'язки вчених України. Вроки незалежності обох держав розширилося коло дослідницьких установ, щоприймають участь у міжнародних наукових програмах і науковому обміні, ростечисло спільних наукових проектів і публікацій, проведенні міжнародних науковихфорумів.
Значно розширилосянаукове й науково-технічне співробітництво українських учених з відповіднимиорганізаціями Росії. Особливий розвиток придбали зв'язки з Російською академієюнаук. Співробітництво українських і російських учених регулюють Договір проспівробітництво між Російською академією наук й Академією наук України (липень1992 р.) і Договір про наукове співробітництво між Сибірським відділеннямРосійської академії наук і Національною академією наук України (липень 1998р.).
Здійснюється науковийобмін між установами, закріплений Протоколом про порядок здійснення обмінувченими від 2 грудня 1998 року відповідно до Договору про співробітництво.
Співробітництво двохкраїн розвивається за найбільш актуальними сучасними проблемами: у дослідженнібіологічних речовин, космосу, в авіаційному будівництві, ядерного процесу йт.д.
У вересні 1993 р.академії наук суверенних держав, утворених на території коли їм ньогоРадянського Союзу, створили Міжнародну асоціацію академій наук (МААН). Основноюметою цієї неурядової міжнародної самоврядної організації є відновленнявтрачених наукових зв'язків, вирішення найсуттєвіших наукових проблем розвиткуцивілізації, кооперування фундаментальних досліджень, об'єднання зусиль упроведенні найперспективніших розробок, спільне використання унікального йдорогого обладнання, збереження інтелектуального й науково-технічногопотенціалу своїх країн, законодавче закріплення науки як найважливішогодержавного пріоритету.
У 2002 р. під егідою МААНу Москві відбулось спільне засідання президій Російської академії наук іНаціональної академії наук України. На засіданні відзначалось, що академії наукУкраїни і Росії, їх президенти -академіки Ю. С. Осипов і Б. Є. Патон — доклаливсіх зусиль, щоб зв'язки між ученими не переривалися.
Отже, з усього вищесказаного ми простежуємо українських і російських вчених, науковців, якізацікавлені у двостороннєму співробітництві, мають спільні інтереси, ідеї цілінаправлені на розвиток науки кожної із країн.»
Експерт 5: «У XXIстолітті місце і роль України у світовій економіці визначається передусім рівнемїї науково-технічного розвитку, спроможністю створювати і ефективновпроваджувати власні і зарубіжні наукоємні технології, активністю країни насвітовому технологічному ринку.
Науково-технічні зв'язкиУкраїни і Росії розвиваються як на двосторонньому, так і багатосторонньомурівнях. Основою багатостороннього співробітництва є підписана у листопаді 1995р. на засіданні глав урядів країн-учасниць СНД Угода про створення загальногонауково-технологічного простору країн-учасниць СНД.
Останніми роками успішновиконувалися роботи в галузі дослідження та використання космічного простору на1998-2007 рр. Прикладом успішного співробітництва у ракетно-космічній галузі єміжнародний проект „Морський старт“, а також функціонування спільногопідприємства „Космотрас“ з метою використання міжконтинентальнихбалістичних ракет військового призначення у мирних цілях. Поглиблюються зв'язкиміжнародної організації космічного зв'язку „Інтерсупутник“ зукраїнськими організаціями та підприємствами ракетно-космічної галузі, зокремаз державним конструкторським бюро „Південне“, відомими утвореннями „Укркосмос“,»Укртелеком".
Отже характеризуючиспівробітництво вчених в науково-технічній сфері можна стверджувати, що Росіядля України була і залишається головним стратегічним партнером в рамкахспівробітництва обох країн. В цьому напрямку ми також спостерігаємо відповіднедвостороннє зближення, яке проявляється в поглибленні науково-дослідногоспівробітництва, реалізації перспективних проектів і програм інноваційногоспрямування."
· Діяльність Культурногоцентру в Москві.
Слово ведучого: «Розглядаючиукраїно-російське співробітництво в області культури хотілося б приділитиналежну увагу діяльності українського культурного центру, який по правуназивають „храмом розвитку української культури та мистецтва.“»
Експерт 6: «Українськийкультурний центр був відкритий 27листопада 1998 р. у Москві.
Головним завданням Центруі є саме розширення рівноправних культурних зв’язків з Російською Федерацією,участь у реалізації гуманітарних, науково-технічних, інформаційних програмсприяли налагодженню контактів і розвиткові співробітництва творчих,культурно-освітніх організацій, наукових та підприємницьких кіл обохкраїн, популяризація досягнень України в різних галузях суспільно-економічногота духовного життя тощо. Для здійснення цих завдань та намірів при Культурномуцентрі працюють бібліотека, кіно-лекційний та виставковий зал.
Діяльність Культурногоцентру направлена на розвиток українського мистецтва. Про це свідчать підтримканим розвитку українського живопису та образотворчого мистецтва.
В Центрі такожпредставлені майстри музики і творчих колективів (виступи народних артистів таколективних оркестрів.).
Необхідно відзначити, щов приміщенні Всеросійського музичного товариства й плідно працює Українськиймузичний салон, організаторами якого є комітет громадських міжрегіональнихзв'язків уряду Москви, Всеросійське музичне товариство, Культурний центрУкраїни й об'єднання українців Москви.
Таким чином, багатограннатворча діяльність колективу Центру дає право сказати, що Культурний центрУкраїни в Москві став унікальним осередком української культури, духовності йментальності.»
4. СтосункиУкраїни з РФ в інформаційній сфері
Слово ведучого: «Національніінтереси України у сфері міждержавних інформаційних відносин визначають роль тафункції інформаційного середовища в сучасному українському суспільстві,першочерговими серед яких є здійснення керованих процесів суспільноїтрансформації, зокрема щодо реформування економічних відносин таадміністративно-управлінської системи, інтегрування у світову спільноту(основною з ознак якої на сьогодні є інформаційна відкритість) на правахповноправного її члена, зберігши при цьому суттєві ознаки національноїідентичності.
Суттєво було б розглянутистосунки України і Росії в інформаційній сфері з огляду на її такі складові:засоби масової інформації, книговидавництво і бібліотечне співробітництво.»
Експерт 7, в сферізасобів масової інформації: «Україна і Російська Федерація мають багатоспільного, що створює необхідні передумови для виведення відносин вінформаційній сфері на рівень стратегічного партнерства.»
В своїй доповідідоповідач акцентує свою увагу на таких проблемах стосунків України і Росії всфері засобів масової інформації: присутність російських ЗМІ в інформаційномупросторі країни, наслідки цієї присутності (проблеми забезпеченняінформаційного суверенітету); встановлення в міждержавному інформаційномупросторі взаємовигідної партнерської взаємодії.
Експерт 7 відносно даноїпроблеми робить такі висновки: «Оцінюючи стан співробітництва україни іРосії в інформаційній сфері, слід особливу увагу приділити ЗМІ – які маютьзначний вплив на формування національної культури обох країн.
В цілому, нинішній станінформаційного простору українсько-російських відносин показує необхідністьзближення й формування якісно нового формату співробітництва в сферітелебачення, радіомовлення, друкованих ЗМІ.»
Експерт 8, в сферікниговидавництва: «За роки незалежності України нажаль спостерігаємосумну картину стану українського книговидання, що не скажеш по відношенню до РФ
Для цивілізованоїконкуренції на спільному інформаційному просторі повинні бути принаймніоднакові умови для всіх його учасників. Враховуючи критичний стан видавничоїсправи України, для видавців книжкової продукції слід створити умови праці насучасному інформаційному полі такими ж або й кращими, ніж у РосійськімФедерації. Тільки тоді ми зможемо подолати кризу і стати конкурентноздатними зросійськими видавцями.»
Оцінюючи станкниговидавничої сфери в Україні та Росії, експерт 8 керується даними таблиць: «Випусккниг і брошур в Україні з цільовим призначенням у 1997-1999 роках», "Випуск книг і брошур в Росії з цільовим призначенням у 1997-1999 роках", «Випусккниг і брошур в Україні за тематичними розділами 1997-1999 роках», «Випусккниг і брошур в Росії за тематичними розділами 1997-1999 роках», «Випусккниг і брошур видавництвами в Україні в 1999 році», «Динамікаекспорту книжкової продукції з Росії до країн СНД і Балтії 1997 і 1998 роках»,«Обсяг ввезення книжкової продукції з Росії до країн СНД і Балтії 1997 і1998 роках». (Ці таблиці підготовані завчасно експертом і подані у виглядіксерокопій на кожного слухача)
Висновки експерта 8: «Узагальнюючивикладене, можна дійти висновку, що книговидавнича справа на Україні довгий часзнаходилась по за увагою владних структур країни. Адже книговидавництво, щобмати конкурентноспроможну продукцію повинно всіляко відчувати підтримку з бокусвоєї держави.
Політика України вкниговиданні і в книгорозповсюдженні повинна бути жорсткою, слід заохочувативидання української книги різними мовами, здійснювати книгообмін длярозповсюдження інформації і знань через книгу на весь світ.»
Експерт 9, у сферібібліотечного співробітництва: «Почати характеристикуінформаційно-бібліотечного співробітництва необхідно з діяльності Бібліотекиукраїнської літератури у Москві, яка була заснована у 1920 р, а припинила своєіснування 1938 р. Лише через декілька десятків років вона відновила своюдіяльність. Так 17 грудня 1989 р. В читальному залі Центральної бібліотеки №122 Калишенського району Москви на шосе Ентузіастів, 20, відбулося відкриттяБібліотеки. В травні 1997 р. Указом голови комітету з культури Москви на базібібліотеки-філіалу №147 була створена Бібліотека російської і українськоїлітератури» (Експерт дає короткий аналіз діяльності і значення в сферібібліотечного співробітництва України і Росії).
Експерт 9 зазначає, щоважливою ланкою інформаційно-бібліотечного співробітництва є Рада директорівнаукових бібліотек, яка була створена при Міжнародній асоціації академії наук в1996 р. Раду директорів наукових бібліотек (НБ) та науково-інформаційнихцентрів (НІЦ) академій наук — членів МААН.(короткий аналіз).
Висновки експерта 9: «Такимчином проаналізувавши стан інформаційно-бібліотечного співробітництва України іРФ можна дійти висновків, що це співробітництво проходить на належному рівні.Механізм цього співробітництва складають: існування та діяльність Бібліотекиросійської і української літератури, яка є прямим сполученням двосторонньогобібліотечного спілкування та Рада директорів бібліотек та науково-інформаційнихцентрів, яка основні свої зусилля спрямовує на розширення інформаційного обмінуміж науковими бібліотеками та інформаційними центрами академій — членів МААН зметою інтеграції наявних інформаційних ресурсів, сприяють створенню єдиногоінформаційного простору науки — одного з пріоритетних напрямів інформатизаціїсуспільства.»
Після цього учасникиконференції підбивають підсумки з розгляду та аналізу даної теми.
ІІІ. Підсумки науковоїконференції:
Підсумки учасникиконференції роблять самостійно, приоритетним є заключне слово ведучого, якийнаголошує: «Українсько-російські культурні відносини мають велике значенняяк для України так і для Російської Федерації. Адже спільна, братня, побудованаспорідненими традиціями та звичаями культури тримала і ще довгий час будетримати ці країни в тісних зв'язках.
Українсько-російськекультурне співробітництво, як і будь яке інше, має свої головні напрями. Це впершу чергу зв'язки в галузі освіти, науки, літератури, мистецтва таінформаційної сфери, які ми сьогодні з вами намагалися дослідити.
На сьогоднішній день єте, що українсько-російські відносини стають більш прагматичнимитолерантнішими. Вони ґрунтуються на об'єктивному визнанні потреби подальшоїгармонізації національно-культурних інтересів. Адже, щира дружба тавзаємовигідне співробітництво між двома найбільшими східнослов'янськиминародами не лише відповідають історичній традиції, а й є запорукою стабільностіта миру в Євразії.»
Ведучий закриваєконференцію, дякує учасникам за активні участь.
Список використаних джерел та літератури
1. Актуальніпроблеми міжнародних відносин: Зб. наук. пр. Вип. 33, Ч.1 / Київ: – 2002. – 273с.
2. БелошинскаяЕ., Кононенко Ю., Слюсарчук В. И лишь неизменна книга: К 80-летию созданияБиблиотеки украинской литературы в Москве. – М.: Слово, 2002. – 64с.
3. Библиотечно-информационноеобразование в Росии: или старое вино в новой бутылке О. В. Шлыкова //Библиотеки и ассоциации в меняющемся мире: новые технологии и новые формысотрудничества. – 1999. – Т. 2. – С. 18 – 21.
4. Библиотечно-информационнаясупермагистраль Россия — СНГ – США в ХХ в.: концептуальный подход ипрактическая реализация Я. Л. Шрайберг // Библиотеки и ассоциации в меняющемсямире: новые технологии и новые формы сотрудн. – 1999. – Т. 1. – С. 22 – 25.
5. Библиотекана пути в информационное будущее / Т. А. Эссин // Библиотеки и ассоциации вменяющемся мире: новые технологии и новые формы сотрудничества. — 2003. – Т. 1.– С. 97 – 99 с.
6. Бокань В.А., Польовий Л. П. Історія культури Украини: Навчальний посібник. – К.: МАЦП,2001. – 256 с.
7. Васильєва-ЧекаленкоЛ. Д. Україна в міжнародних відносинах (1991-96 рр.) Навч. посібник / Л. Д.Васильєва-Чекаленко. – К.: Освіта, 1998. – 176с.
8. Видавничасправа в Україні на сучасному етапі: тенденції, проблеми: Текст лекцій длястудентів ін-ту журналістики з курсу «Видавнича справа та редагування»- К.: Київський національний ун-т ім. Т. Г. Шевченка, ін-т журналістики, 2002.– 23 с.
9. ГалинськийЛ. Українська книга в Москві // Демократична Украина. — 2002. — 22 березня. — С. 2-4
10. ГнаткевичЮ. В. чи злетить птах у синє небо: Нариси про русифікованих і русифікаторів тагірку долю укр. мови в незалежній Україні. – К.: Видавничий центр «Просвіта»,1999 – 127с.
11. Діалогкультур і духовний розвиток людини: Матеріали Всеукраїнської науково –практчної конференції, 24 – 26 січня 1995 р. — К., 1995. — 237 с.
12. Диалогукраинской и русской культур: Материалы Международной научно-практическойконференции. 24 – 25 октября 1996г. – К., 1997. – 234с.
13. Диалогукраинской и русской культур в Украине. Материалы Международной научно-практическойконференции 30 – 31 октября 1997 — К., 1998. – 213 с.
14. Диалогукраинской и русской культур в Украине. Материалы научно-практическойконференции. – К.; 1998. – 214с.
15. Диалогукраинской и русской культур в Украине. Материалы IV-й международной научно –практич. конференции 9 – 10 декабря 1999 года, – К.; 2000. – 360с.
16. Дзюба І.Ідеологічні децибели «Діалогу культур». – Зб. наук. пр.українсько-російські відносини: гуманітарний вимір. – К.: Логос, 1998. – 90 с.
17. Договор одружбе, сотрудничестве и партнерстве между Российской Федерацией и Украиной, 31мая 1997 // Московский журнал международного права. – 1997. — №4. – С. 246 –256
18. Договор онаучном сотрудничестве между Сибирским отделением Российской академии наук иАкадемии наук Украины, июнь 1998 г. // www/ russia.org.ua/
19. Договор осотрудничестве между Российской академией наук и Академией наук Украины. //Бюллетень международных договоров. — 1992г. — №6. — С. 15-20.
20. ЕвзоровР. Я. Украина: с Россией вместе или врозь? – М.: Весь мир, 2000. – 158 с.
21. Етнополітика:історія і сучасність: статті, виступи, інтерв’ю 90-х рр. – К.: ІПІЕНД, 1999. –656 с.
22. Європейськаконвенція з прав людини, ратифіковану Верховною Радою України // www.judges.
org. ua
23. Жук М.Перспективы взаимодействия ученых Украины и России (19. 02. 2003) //www.russie. org. ua.
24. ІвченкоО. Г. Україна в системі міжнародних відносин: історична ретроспектива тасучасний стан. — К.; «РІЦ ЦАННП», 1997. – 687 с.
25. Ідзьо В.Українці в Росії: історія, сучасний стан та перспектива розвитку в „Рік Українив Російській Федерації" // Українознавство. – 2002. — №3. – С. 177 – 181.
26. Ідзьо В.Українська діаспора в Росії: Українсько-російські взаємовідносини: історія,наука, релігія. – Львів: БАК, 2002. – 303 с.
27. Інформаційно-аналітична.діяльність в міжнародних відносинах: Матеріали науково – практичноїконференції, 24 – 25 квітня 2003 р. – Хмельницький, 2003. — 189 с.
28. Інформаційнийглобалізм і перспективи національного розвитку // Бібліотечний Вісник. – 2003.- №2. – С. 24 – 26.
29. ЗаконУкраїни „Про національні меншини в Україні", 25червня 1992 р. // ЗакониУкраїни – К., 1996, — Т. 3 – С. 362 – 364
30. Закон «Пронаціональну культурну автономію», 17 червня 1996р.// Закони України – К.,1996. — Т.3 – С. 296-298
31. ЗаконУкраїни «Про телебачення та радіомовлення», 1993 р.// Закони України– К., 1996, — Т. 4 – С. 372 – 375
32. ЗаконРоссийской Федерации «О образовании» // www. russia.org.ua.
33. ЗгуровськийМ. В., Сидоренко С. І. Інтеграційні тенденції на шляхах поглиблення взаємодіїНАН та Міносвіти України: досвід 1993 – 1997 // Наука та наукознавство. – 1998.- №2. – C. 70 – 80.
34. Калакура,Я. С. Історичне джерелознавство: Підручник для студентів історичнихспеціальностей вищих навчальних закладів. – К.: Либьдь, 2002. — 327 с.
35. Книжковийбізнес – Україна – Росія // Вісник Книжкової Палати. – 2000. — №1. – С. 3 – 5.
36. Коваль Р.Чи можливе українсько-російське замирення? –Стрий: Вид-во ім.М.Тарновського, 1991, — 86 с.
37. КонституцияРоссийской Федерации: Принята всенародним голосованием 12 декабря 1993 г. – М.: Юрид. лит., 1993. – 63 с.
38. КонституціяУкраїни: Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. –К.: Велес, 2003. – 63 с.
39. Концепциягосударственной национальной политики Росийской Федерации, Указ президента РФ №909 // www. russia. org. a.
40. Культураі мистецтво в сучасному світі / М. М. Поплавський. – К.: Київ. нац. ун-ткультури і мистецтв. 2001. – 149 с.
41. Культураі сучасність: Альманах №1/ Держ. акад. керівних кадрів культури та мистецтв;наук. ред. М.І.Головащук. – К.: ДАККІМ, 2000. – 125 с.
42. Культураі сучасність: Альманах №1/ Держ. акад. керівних кадрів культури та мистецтв. /Ред.: В. А. Бітаєв. – К., 2002. – 164 с.
43. КультураУкраїни в роки незалежності // Культура українського мистецтвознавства: Зб.наук. пр. – Х., 2001. Вип. 8. – С. 4 – 16.
44. КультураУкраїни: Зб. наук. Праць. — Х.; ХДАК. Вип. 11: Мистецтвознавство – 2003. – 226с.
45. КультураУкраїни. Вип. 8. Мистец-во. Зб. наук. пр. – Х.; ХДАК., 2001. – 304с.
46. КультураУкраїни: стан, проблеми, тенденції розвитку: Зб. наук. ст. – К., Ін-тпідвищення кваліфікації працівн. культ. 1997, — 268 с.
47. КурасІ.Ф., Геєць В. М., Онищенко О. С., Дзюба І. М. Розвиток соціогуманітарнихдосліджень в Нац. академії наук України. – 1999 – 2003. До 85-річчя НАНУ. – К.,2003. – 208 с.
48. Кушнір В.І. Як нам бути з Росією? – Львів: За вільну Україну, 1996. – 188 с.
49. Лосєв І.Сучасні взаємо (?) впливи російської і української культур // Українськакультура. – 1999. — № 6. – С. 6-7.
50. МайбородаО. Російський націоналізм в Україні (1991 – 98 рр.) – К., Києво-Могилянськаакад. 1999. — 28 с.
51. МельниченкоВ. Прапор України на Арбаті. – М.: ОЛМА – Пресс, 2004. – 447с.
52. Міжнароднізв’язки нац. бібліотеки України ім. В. І. Вернандського (проблеми таперспективи розвитку) / А. Г. Бровкін // Бібліотека. Наука. Культура.Інформація. Вип. 1. – 1998. – С. 149 – 189.
53. Межднародный книгообмен вГПНТБ России и тенденции его развития на современном этапе/ А. Н. Грязнова //Библиотеки и ассоциации в меняющемся мире: новые технологии и новые формысотрудничества. – 2002. – Т.1 – С. 404 – 406.
54. Міжнародний книгообмін якодин з видів інформаційної діяльності бібліотеки / Т. І. Арсенко, Н. І.Мололєтова // Бібліотека. Наука. Культура. Інформація. Вип. 1 – 1998. – С. 281– 288.
55. МіжурядоваУгода Росії і України про заснування та умови діяльностіінформаційно-культурних центрів, 27 лютого 1998 р. // www.whateworld. ruwer.info
56. Мистецтвознавство України:Зб. наук. пр. Вип. 2. – К.: Кий, 2001. – 387 с.
57. Михайлов И. Вытеснение // Новыймир. – 1998. — №2. – С. 147 – 153.
58. Нариси з історіїдипломатії України / О. І. Галенко, Є. Є. Калинський, М. В. Кірсенко. – К.:Видавничий дім „Альтернативи", 2001. – 733 с.
59. Не цураймося,признаваймося… // Літературна Україна. — 2001. — 16 серпня. — С. 2-3
60. Нове покоління про новіреалії міжкультурного українсько-російського діалогу: новое поколение о новыхреалиях межкультурного українсько-російського диалога. Зб. наук. студ. робіт.Зб. 1. / Одеський. національний університет ім. М. В. Ломоносова, Київькийнаціональний унівесите культур і мистецтва/ – Одеса: Астропринт, 2003. – 176 с.
61. Новые международныепроекты Российской государственной библиотеки / С. А. Казанцев // Библиотеки иассоциации в меняющемся мире: новые технологии и новые ф-мы сотрудничества. –Т.1 – С. 96 – 97.
62. Об информационном полеукраинско-росйских отношений // www. russia.org.ua.
63. Онищенко О. Міжнароднаасоціація академій наук: стратегія інформаційно-бібліотечного співробітництва.// Бібліотечний вісник – 2003. — № 2. – С. 42-46.
64. Освіта і інвестиції вУкраїні. – К.: Знання України, — 2002. – 315 с.
65. Основи законодавстваУкраїни про культуру 14 лютого 1992р. // Зкони України. – К., 1996. – Т.3. – с.34 – 35
66. Оситуации вокруг ретрансляции российских телепрограмм на Украине (справка,декабрь 2001г.) // www. whiteworld. ruwer. inform.
67. Петровский В. В.Современные украинско-российские отношения в западной интерпретации / В. В.Петровский. – Х.: Майдан, 2002. – 262 с.
68. Попович М. В. Нарисиукраїнської популярної культури. – К.: УЦКД, 1998, — 760 с.
69. Попок А., Лагутов Ю.Національно-культурні потреби росіян в україні та україці в Росії // Розбудовадержави. – 1998. — № 9/10. — C. 6-11
70. Прапор України на Арбаті,9 // Культура і життя. — 2002. — 19 червня. — С. 1-2
71. Про внесення змін уЗаконодавство України «Про телебачення та радіомовлення»,Законопроект, 1 жовтня 2003 р.
72. Проэкты международныхорганизаций и перспективы развития библиотек / И.К.Буранова // Библиотеки иассоциации в меняющемся мире: новые технологии и новые формы сотрудничества — 2002. – Т. 1 – C. 57 –59.
73. Реформа образования –российский и украинский контекст. // www. russua. org. ua.
74. Российско-украинскиеотношения: преемственность и развитие; Материалы международной конференции «Круглыйстол рос. и укр. ученых» 23 – 24 мая 1996г – Одесса., 1996, — 83с.
75. Русская культура вконтексте социально-исторических реалей Украины: Конец ХХ ст.: Материалымеждународной практической конф., 22 – 23 октябрь – М., 1993г. – 202 с.
76. Русское образование вУкраине в контексте международного опыта: Материалы Междунарднойнаучно-практической конференции. 26 – 27 октября 1995. – К., 1995. – 243 с.
77. Седов Е. Украина, Россия –пути в будущее. – Х.; СПб: Из-во Буковского, 1998. – 86 с.
78. Соглашение междуПравительством Российской Федерации и Кабинетом Министров Украины осотрудничестве в области телевидения и радиовещания.// www: russia. org. ua.
79. Сорока М. М. Світвідкриває Україну: про зовнішню політику української держави у 90-х рр. ХХ ст.:- К.: Київська правда, 2001. – 782 с.
80. Сотрудничество внаучно-технической и технологической сфере // Библиотеки и ассоциации вменяющемся мире: новые технологии и новые формы сотрудничества. – 2003. – Т. 1– С. 82 — 84
81. Ткаченко В. М. Україна іРосія: проблеми національного самовизначення. – К.; 1993 – 93 с.
82. Толпыга А. Киев и Москва// Дружба нардов — 1998. — № 11. – С. 172 – 180.
83. Тотальна українізаціяканалів // Голос України. — 2002. – 2 серпня. — С. 6
84. Угода між Кабінетом МіністрівУкраїни та Урядом Російської Федерації про взаємне визначення еквівалентністьдокументів про освіту і вчені ступені, 26 травня 2000 р.// www: russia. org.ua.
85. Угода між Міністерствомкультури і мистецтв України та Міністерством РФ, 25 березня 1994р.// www:russia. org. ua.
86. Угода між Міністерствомосвіти України та Міністерством загальної професійної освіти РФ проспівробітництво у галузі освіти, 27 лютого 1998р.// www: russia. org. ua.
87. Угода між УрядомРосійської Федерації та Кабінетом міністрів України про переміщення товарів врамках співробітництва в освоєнні космічних просторів// www: russia. org. ua.
88. Угода між Урядом Українита Урядом Російської Федерації про співробітництво в галузі культури, науки іосвіти / Україна в міжнародно-правових відносинах. Кн. 2. Права охороникультурних цінностей / Відп. ред.: академії НАН України Ю.С.Шемшученко тадоктор юрид. наук В. І. Акуленко. – К.: Юріком Інтер, 1997, — 864 с.
89. Угода між УрядомРосійської Федерації і Урядом України про співробітництво у сферіінформатизації, 28 травня 1997 / Міжнародне співробітництво України в сферіінформатизації і телекомунікації (В. Л. Банкет, С. О. Довгий, А. В. Кикич таін.; за ред. С. О. Довгого). – К.: Укртелеком, 2001. – 448 с.
90. Угода між Урядом РосійськоїФедерації і Кабінетом Міністрів України про співробітництво у сфері інформації,27 лютого 1998р.,(Москва) / Міжнародне співробітництво України в сферіінформатизації і телекомунікації (В. Л. Банкет, С. О. Довгий, А. В. Кикич таін.; за ред. С. О. Довгого). – К.: Укртелеком, 2001. – 448 с.
91. Угода про культурнеспівробітництво між Міністерством культури Російської Федерації таМіністерством культури України, 26 березня 1994р. // Пам’ятки України. – 1995.- № 1. – С. 95 – 96.
92. Угода про науково-технічне співробітництво між НАУта Урядом Москви, 22 червня 2000 р.// www: russia. org. ua.
93. Угода про співробітництвоміж Державним комітетом України у справах національностей і міграцій таМіністерством РФ у справах націй і федеративних відносин, 24 жовтня 1997 р.//www. slavmir.ruweb/
94. Угода про створеннязагального науково-технічного простору країн-учасниць СНД, листопад 1995 р. //Бюлетень международных договров. — 1995. -№ 9. — С. 23-25
95. Указ о предоставлении засчет средств федерального бюджета кредитов на использование высоко эффективныхнаучно-технических разработок
96. Україна в ХХ ст. 1900 –2000: Зб. докум. і матеріалів: навч. посібник для студентів іст. спец. вищихнавч. закладів. — К.: Вища школа, 2000. — 352 с.
97. Україна дипломатична:Наук. щорічник. Вип. 3 / Дип. Акад. при МЗСУ. – К., 2003. – 823 с.
98. Україна: друга половина ХХст.: Нариси історії / П. П. Панченко, М. Р. Плющ, Л. А. Шевченко та ін. – К.:Либідь, 1997. – 352 с.
99. Украина и Россия в новомгеополитическом пространстве: Материалы «Круглого стола» – К.;Ассоциация «Україна», 1995. – 160 с.
100. Украина и Россия:испытание дружбой / А. Деркач, А. Ерманаев. – М.; Универсум., 1997. – 234 с.
101. Україна — Росія:концептуальні основи гуманітарних відносин / За науковою ред. О. П. Лановенка.– К.: Стилос, 2001, — 476 с.
102. Україна і світ: проблемита перспективи міжнародних відносин / Ред.-упоряд. Н.Демчук. – К.: Молодіжнаальтернатива, 2003. – 47 с.
103. Україна і Росія: різніумови різні досягнення // Вісник Книжкової Палати. — 2000. — № 3.- С. 3-5.
104. Україна на перехідномуетапі: Політика. Економіка. Культура. / В.Андрущенко, В. Бондаренко, О. Василикта ін. – К.; ВЦ „Академія", 1997, — 280 с.
105. Україна на порозі третьоготисячоліття: духовність і художньо-естетична культура. Аналітичні розробки,пропозиції наукових та практичних працівників / Керівники авторськогоколективу: А. І. Комарова, Ю. П. Богуцький, О. С.Тимошнко, М. І. Чембержі, В.І. Чернець. – К., 1999. – Т. 14. – 625 с.
106. Укрїнська культура: історіяі сучасність: навчальний посібник / За ред. Черепанової С. О. – Львів: Світ,1994. – 456 с.
107. Українська періодика:історія і сучасність. – Львів, Літера, 2002. – 740с.
108. Україна, Росія, Білорусь:три проекти. – Львів, Світ, 2000. – 269 с.
109. Українсько-російськівідносини: гуманітарний вимір: Наук. зб. / Рада нац. безпеки і оборони Укр.нац. ін-т укр.-рос. Відн. – К., 1998. – 155 с.
110. Українсько-російськікультурні зв’язки: історія і сучасність: Тези доповіді та повідомлення.Міжрегіональна науково-практична конференція, 4, 5 грудня 1997. –Дніпропетровськ. — 1997 — 61 с.
111. Україна – Росія: різніумови – різні досягнення М. Сенченко // Вісн. Кн. Палати. – 2000. — №3. – С. 3– 5.
112. Україна та Росія у системіміжнародних відносин: стратегічна перспектива: Монографія / Рада нац. безпеки іоборони України. Нац. ун-т пробл. міжнар. безпеки: за заг. ред. С. І.Пирожкова. – К.: НІТМБ, 2001. – 624 с.
113. Україна у міжнароднихвідносинах (1917 – 2000 рр.): Договори, декларації, документи. Хрестоматія / А.І. Литвинчук та ін. (упоряд.); Рівненський держ. гум. ун-т. – Рівне: ПХФ «Волинськіобереги», 2000. – 262 с.
114. Україна: утвердженнянезалежної держави (1991 – 2004) / Н. П.Барановська, В.Ф.Верстюк, С. В.Віднянський та ін. – К.: Видавничий дім «Альтернативи», 2001 – 703 с.
115. Українізація чипродовження русифікації. Художньо – публіцистичний збірник / Упоряд. Ф. А.Сухоніс. – Дніпропетровськ: Пороги, 2002. – 223 с.
116. Українська книгозбірня уМоскві // Культура і життя, 1992. – 4 липня. — С. 2
117. Формуваннята використання інформаційно–бібліотечних ресурсів у забезпеченні науки (напракт. Сибір. відділ. РАН) / Б. С. Єлепов // Наук. пр. нац. б-ки Укр. – 2000. –Вип. 5. – С. 426 – 435 с.
118. Форумукраїністики // Голос України, 2002. – 30 серпня. — С. 6
119. Фурман Д.Украина и мы // Дружба народов. – М., 1995. — № 3. – С. 32-36
120. ШевченкоЛ. А. Духовна спадщина в контексті нац.-культ. розбудови в незалежній Україні /Л. А. Шевченко, М. М. Рогожа. – К., 1998. – 38 с.
121. Шейко В. М. Історіяукраїнської культури Х.: ХДАК, 2001. – 309 с.
122. Шеремет Г. Москва побачитьУкраїну на картинах сліпого художника // День. — 2001. — 4 серпня. — С. 2-3
123. Шкандрій М. В обіймахімперії: Рос. і укр. література новітньої доби / П. Таращук (пер. з анг.) –К.: Факт, 2004. – 494 с.
124. Шлепаков А. М. Рос.-укр.отношения: проблемы и перспективы: Материалы международной конференции «Круглыйстол рос. и укр. ученых» 12 – 14 мая 1994г. — Одесса: Логос, 1994, — 58 с.