Міністерство освіти і науки України
Ніжинський держаний університетімені
М.В. Гоголя.
Реферат
На тему:
Роль Чернігівської громади увивченні історії та культури краю
Ніжин2011р.
ДляУкраїни питання культури завжди мало вагоме значення. У Росiйськiй імперіїзаперечувалося існування української мови – її називали селянською говіркою,українська історія – це була частина історії Російської імперії. У той часкращi представники української нації своєю працею у царині культури тамистецтва доводили протилежне. Для України у її боротьбі за незалежність, окрiмантиукраїнської полiтики уряду, перепоною було зрусифiковане населення, якевисувало полiтичнi вимоги у руслi загальноросiйського демократичного руху iвтрачало своє національне пiдґрунтя, та не усвiдомлення бiльшiстю населеннясвоєї нацiональної окремiшностi. Політичні реалiї не давали можливостiукраїнськiй iнтелiгенцiї зосередитися виключно на проблемах демократiї тасоцiальної справедливостi. Тодi вони виходили в загальноiмперський простiр iвтрачали зв’я зок з нацiональними реалiями. Виникнення нацiонально-культурногоруху було зумовлене прагненням нацiонально-свiдомої iнтелiгенцiї вiдродитиукраїнську нацiю, показати самобутнiсть та оригiнальнiсть культури, її власнуiсторiю.
Поняттянацiонально-культурний рух трактується як дiяльнiсть національно свiдомих людей(у своїй бiльшостi представників iнтелiгенцiї) задля збереження i розвиткународних традицiй, збагачення рiдної мови, лiтератури i мистецтва, розвиткунацiональної освiти. [1]
Проявомнаціонально — культурного руху стала поява громад,до яких належали студенти, викладачі вузів, учителі, письменники, урядовці,ліберально настроєні поміщики та інші представники інтелігенції. Перша«Громада» виникла в Києві в 1859 р. До неї входили переважно студентиКиївського університету (В. Антонович М. Драгоманов, П. Чубинський, К. Михальчук,П. Житецький, Т. Рильський та ін.), всього в 1861 -1862 рр. близько 200 чол.
УПетербурзі члени громади групувалися навколо редакції журналу«Основа» (М. Костомаров В. Білозерський, П. Куліш, брати Лазаревськіта ін.). Наприкінці 50-х — на початку 60-х років громади виникли в Харкові,Полтаві, Чернігові, Одесі та інших містах.
Вонибули організаційно аморфними, не мали ні програм, ні статутів, ні чіткоїструктури, ні певного організаційно визначеного керівництва. За своїмисуспільно-політичними поглядами переважна більшість членів громад належала дотак званого ліберального напряму, але серед них були й демократично настроєнілюди, які прагнули до радикальних перетворень.
Журнал«Основа» — перший український суспільно-політичний і літературно-мистецькийжурнал, який видавався в 1861- 1862 рр. у Петербурзі. Його редактором був В.Білозерський, активну участь у його виданні брали М. Костомаров П. Куліш, О.Кістяківський та ін. Навколо «Основи» згрупувалася значна частинаписьменників, літературознавців, істориків, етнографів, мовознавців,фольклористів України. Основне своє завдання вони вбачали у висвітленнінаціонально-культурного руху. У журналі публікувалися українською і, частково,російською мовами наукові праці й джерела з історії й історіографії України,етнографічні матеріали, художні твори (вірші, повісті, оповідання та ін.) тарецензії на них, статті й замітки з питань освіти і шкільного життя, сільськогогосподарства, про становище селян і стан поміщицького господарства, розвитокпромисловості й торгівлі тощо. Громадівцямдоводилося спростовувати натяки, ніби вони підбурюють селян на повстання. Члени«Громад», зокрема Антонович, доводили, що прагнуть потурбуватися проосвіту народу і тоді усі питання можна буде вирішити без зброї, за допомогоюнауки. Широковисловлені програмні положення громад, їхні прагнення до веденнякультурно-освітньої роботи серед народу, сподівання на проведення перетворень усуспільстві лише мирним шляхом, шляхом реформ, що їх мав далі здійснюватицарський уряд, відображено в заяві київських громадівців під назвою«Відзив з Києва», опублікованій в «Современной летописи» — додатку до журналу «Русский вестник». Під цим відзивом стояв 21підпис (В.Антонович, П.Чубинський, П. Житецький, Т. Рильський та ін.).
Авторипередусім заявляли, що єдиний їх обов'язок «вжити всіляких зусиль з метоюдати народові можливість освітитися», виховувати в ньому релігійність,віру в силу закону. Вони категорично відмежовувалися від революціонерів,ідеалізували реформу 1861 р., прославляли «високогуманні міркування»уряду. [2]
Чернігівнаприкінці ХІХ століття був невеликим провінційне містом, про те він незалишився осторонь громадських процесів, які вирували у Києві, Полтаві тощо. Уцей час у місті зібралася плеяда інтелігенції, яка прагнула дії — відродженняукраїнської культури. Тому виникнення у Чернігові «Громади» булоявищем закономірним, очікуваним. Для цього тільки була потрібна людина, яка бзуміла організувати розрізнені прагнення і сили тодішньої інтелігенції в одне — боротися за виокремлення української культури у самостійне явище, незалежне відросійської.
Післязакінчення Київського університету (1893р.) повернувся до Чернігова членКиївської студентської громади Аркадій Васильович Верзилов, який особисто бувзнайомий з членами «Старої Київської громади» — О. Кониським, О.Пчілкою, М. Лисенком та М. Старицьким. Після обрання його секретаремЧернігівської міської Думи, А. Верзилов намовляє великого прихильникаукраїнської культури, адвоката І. Л. Шрага, створити у Чернігові українську«Громаду». Останній запросив на нараду О.Тищинського — письменника,друга Глібова Л., та В. Андрієвського — активного громадського діяча,організатора революційного підпільного гуртка «Прогрес».
Націй нараді було схвалено створення Чернігівської «Громад». У тому ж1893 році до «Громади» приєднався В.І. Самійленко, який прибув уЧернігів і обійняв посаду секретаря редакції «Черниговского земскогосборника». У 1894 р. письменник Б.Д. Грінченко одержав посаду уЧернігівському губернському земстві і також став її членом. Незабаром доЧернігова приїхав О.О. Русов і поповнив громадівський осередок. До складу«Громади» з січня 1894 р. до червня 1902 р крім названих членів,входили вже: С.В. Василівський (директор селянського банку), О.Л. Глібов(директор земської друкарні), М.М. Грінченко, Г.О. Коваленко (письменник,діловод у міській думі), М.М. Коцюбинський, В.У. Коцюбинська, С.Ф. Русова І. М.Руденко (очолював сирітський будинок у Чернігові), В.П. Степаненко, Є.К.Тимченко (рахівник статистичного відділу Чернігівського губернського земства),В.І. Харченко (член міської думи), М.Ф. Чернявський (письменник, статистикстатистичного відділу Чернігівського губернського земства) А.П. Шелухін(консерватор музею ім. В.В. Тарновського), Ф.С. Шкуркіна (учителька дівочогосирітського дому). Товариствобуло організацією нелегальною, через те людей до неї приймали обережно. Обиралитих, хто міг бути корисним для громадської діяльності. Так, М. Загірня згадує,що одного товариша, якого рекомендували О. Кониський та В. Антонович, не обралидо «Громади» за його балакучість та за схвалення фізичних кар ушколах. Метоютовариства була боротьба проти державного, соціально-політичного, культурногогніту, відстоювання і творення української культури. У його лавах об'єднуєтьсябагато видатних талановитих людей, що спрямували свої зусилля на справунаціонального відродження українського народу, культури та політичногосамовизначення. Спочаткудіяльність членів товариства була обмеженою різними дискусіями та маніфестами зприводу діяльності «Громади», бо її склад за своїми поглядами бувдуже різноманітним.
Протезгодом дiячi «Громади» взяли на себе чимало обов'язків: видання книжок длянароду, розповсюдження книжок по губернії, проведення лекцій на різні теми,організація гуртків самоосвіти та театральних виступів тощо [3].
«Громада»зібрала велику і цінну бібліотеку, що складалася з найкращих творівукраїнських, російських та зарубіжних письменників, якою користувалисямолодіжні гуртки та всі бажаючі. Громада подбала і про те, щоб домогтися відЧернігівського губернського земського зібрання прийняти дар В.В. Тарновського — «Музей української старовини». Ця справа, покликана зберегти історичний скарб,зібраний кількома поколіннями родини Тарновських, викликала чималий супротив.Перебуваючи у Києві,
М.Коцюбинський довідався, що Київська «Громада» відмовилась прийняти колекціюВасиля Васильовича Тарновського і, приїхавши у Чернігів, він сповістив про цеБ. Грінченка та І. Шрага. Тоді було вирішено повернути колекцію на Чернігівщинуі громадівці звернулися з проханням до губернатора виділити приміщення длямузею. Губернатор погодився. Але довелось вести наполегливу боротьбу, бозначній частині гласних Земської управи ця ідея була не до вподоби. Незважаючина труднощі, своєю наполегливою роботою Б. Грінченко, М. Коцюбинський та І.Шраг домоглися того, що справу було виграно. Б. Грінченко більше займавсяроботою практичного плану, а І. Шраг — юридичним оформленням. Завдяки Головігубернської земської управи Ф.М. Уманцю та Б. Грінченку дар В.В. Тарновськогобув перевезений до Чернігова і описаний подружжям Грінченків [1].
Поступово«Громада» українізувала і взяла під свій нагляд «Земський збірник Чернігівськоїгубернії», де головував В. Самійленко і досить часто друкував твори членівцього товариства. Також «Громада» відіграла велику роль і у виданні газети«Черниговский листок», яка ставила своїм завданням надати можливість місцевимжителям мати свій друкований орган громадського життя й діяльності, здійснитивсебічне й неупереджене дослідження українського краю і українського народу таусвідомлення його потреб. Ці завдання були співзвучними із завданнями, якіпоставили перед собою громадівці, усіма силами намагаючись втілити їх у життя.
Учасникигромадського руху особливу увагу приділяли минулому українського народу,зокрема, збиранню фольклору, адже вони доречно вважали, що український народ незможе просуватися далі історичною ареною, допоки не усвідомить своєїокремішності, своєї унікальності серед інших народів.
Національно-свідомаінтелігенція прагнула відродити українську націю, показати самобутність таоригінальність її культури, її власну історію.
Цяідея дала поштовх для збирання на території Чернігівської та інших губернійфольклорних, етнографічних матеріалів та їх публікації (А. В. Верзилов, Б. Д.Грінченко, Г. О. Коваленко) в «Земском сборнике Черниговской губернии».
Упродовж1895-1899 рр. Б. Грінченко редагував «Етнографические материалы» — збірник зетнографії України, два томи якого присвячені казкам, загадкам, приказкам,повір'ям тощо, а третій том цілком присвячений пісням (обрядовим, ліричним,сімейно-побутовим, сатиричним). У збиранні матеріалів, окрім Б. Д. Грінченка,брали участь А. Т. Андрієвська, О. Т. Андрієвська, В. Т. Андрієвський, М. Н.Грінченко, Г. А. Коваленко, М. М. Коцюбинський, О. О. Русов, А. А. Тищинськийта інші [2, 8-9]. Цінною є видана ним же 1901 р. «Литература украинскогофольклора 1777-1900 годов». Свої спостереження за народним побутом і звичаямиписьменник виклав у чисельних статтях, замітках, використовував зібраніматеріали при написанні повістей, оповідань [2].
Активнимзбирачем творчої спадщини українського народу була Марія Грінченко. Зібрана неюфольклористична спадщина ще недостатньо досліджена. Тому особливий інтересстановлять перший і другий томи «Етнографических материалов, собранныхв Черниговской и соседних с ней губерниях», де вміщено матеріали, записаніМарією Миколаївною у Чернігівському краї, а також її праця «Про одруження наВкраїні в давніші часи». Продовженням фольклористичної роботи став збірник «Ізуст народу». Її робота цікаватим, що звичаї українського народу описані у зіставленні зі звичаями іншихнародів, дається оцінка змінам, які сталися під впливом традицій сусідів.Наприклад, письменниця описує випадок з XVI ст., коли чоловік знущався надсвоєю дружиною: бив її, замикав у льох, відібрав у неї маєтність. Він поводивсяз нею так, що вона скаржилася навіть польському королеві, але ж цей чоловікприїхав із Московщини й одружився в Україні. Отож і збиткувався над жінкою,звикнувши до іншого ладу у сімейному житті. В Україні жінки не залежали відчоловіків так, як у Росії. Вони були вільні вирішувати будь-які справи,самостійно виступали в суді. Марія Миколаївна згадує звичаї, які тепер зовсімзникли. Наприклад, такий: коли злочинця, засудженого до страти, приводили допомосту, щоб виконати присуд, то дівчина могла визволити його, прилюдновисловивши бажання одружитися з ним.
Донаших часів збереглося немало народних переказів, пов'язаних із цим звичаєм.Загалом, оцінюючи діяльність громадівців у Чернігові і свою, зокрема,письменниця зазначала: «Не яскраве було те життя, не голосна й праця, ніякихподвигів, нічого блискучого, яскравого, все дрібне, буденне. Але ж і таке, якебуло воно, робило своє діло; воно було тими краплинками, що пробивають камінь,тими цеглинками, що придавалися до спільного будування нашого кращогоприйдешнього».
Неабиякимзнавцем українського фольклору, музики та старовини був Олександр Русов.Перебуваючи на Чернігівщині, він здійснив етнографічні розвідки в Чернігівському,Ніжинському та Борзнянському повітах. Зібрані матеріали були оприлюднені у рядізаміток і статей. О. Русову належить підготовка збірника народних пісень «Живіструни» (Чернігів, 1897). Також ним було написано розвідку про Вересая («ОстапВересай и исполняемые им думыи песни» 1874 р.), про торбаністів 1892 р., колядки 1907 р. та інші.
Йогодружина Софія Русова, відомий педагог, вважала, що дитина повинна виховуватисяна національному ґрунті, тобто в програму навчання повинні входити народніпісні, казки, легенди: «Рідна мова, рідна поезія, пісня, орнамент — ось тіпевні педагогічні засоби, що ними в дитячих садах найкраще виховалась биселянська дитина, непомітно ширився б її світогляд і закладалося б призвичаєннядо роботи легкої та приємної, дитячі сади, маючи діло з дуже ніжним матеріалом,принесуть велику користь тільки тоді, коли вони по змозі будуть триматисянаціональго ґрунту..., тоді дитячий сад закладе в своїх вихованцях певне зерноосвіченої людини, що не рве своїх зв'язків з рідним народом, а виростаєсвідомим сином своєї нації». Тому подружжя Русових приділяло велику увагувивченню традицій українського на роду, збиранню фольклористичних матеріалів. [2]
Піклуючисьпро культурне життя у Чернігові, про знайомство українського народу з власноюкультурою, традиціями громадівці організовували театральні виступи за участю М.Кропивницького, П. Саксаганського, М. Садовського, І. Карпенка-Карого, М.Заньковецької; концертні програми М. Лисенка, цикл лекцій Д. Яворницького, І.Тешенка. Окрім цього, ними було організовано аматорський театральний колективпід назвою «Товариство кохаючих рідну мову», що діяв у 1862-1863 рр. У ньомубрали участь як члени «Громади», так і ті, хто їм співчував (С.Д. Ніс, О.В.Маркович, Г.І. Паливода, П.Г. Борсук, І.П. Вовк, П.Ф. Глібова, О.М. Шрамченко,М.О. Загорська та ін.).
Врепертуарі театру були п'єси І.П. Котляревського «Наталка-Полтавка»,«Москаль-чарівник», картини з народного життя, хорові твори, читання. Якповідомляла газета «Черниговский листок», вистави аматорського театрукористувалися серед глядачів великою популярністю. Щодо «живих картин» з життянароду в одному з її номерів зазначалося: «Характерні риси української музики,українського живопису і поезії виявилися тут більш-менш повно. Різноманітнізвуки української пісні, найчудовіші сцени із народного життя і могутні віршінашого Кобзаря Шевченка привертали почергово увагу слухачів, діючи на нихмагічною силою рідного слова, рідної природи і рідної мелодії. В хорах і живихкартинах поєдналися найпоетичніші мотиви українського життя».
Члени«Громади» намагалися контролювати якомога більше закладів, пов'язаних ізосвітою, з поширенням знань, української мови, культури. Так, громадівці були ів архівній комісії (М. Коцюбинський, В. Коцюбинська, І. Шраг, Ф. Шкуркіна),членами правління Громадської бібліотеки (М. Коцюбинський, В. Коцюбинська, І.Шраг, Г. Коваленко, Л. Шрамченко), засновниками і керівниками Чернігівської«Просвіти» (М. Коцюбинський, В. Коцюбинська, І. Шраг), членами комісії понародній освіті (М. Коцюбинський, Б. Грінченко, І. Шраг).
У1906 р. під натиском громадськості царський уряд змушений був дозволити по всійРосії легальні освітні товариства «Просвіта». Механічно Чернігівська «Громада»припинила своє існування, а її члени перейшли до новоствореного товариства іпродовжили боротьбу за українську культуру легально. Можливість легальноздійснювати культурно-просвітницьку діяльність відкрила нові перспективинаціонально-культурного розвитку.
А.Верзилов так охарактеризував значення «Громади» для національно-культурногожиття: «Щоб ширити певні ідеї, їм разом з тим доводило ся ви яв ля тиукраїнське життя, маніфестувати його, підтримувати й творити українськукультуру, а це можна й треба хоч і потай, та так, щоб воно стало явним ізакріпилося в життю, бо культура — то ж щось стале, живе, побутове, що не можебути схованим. Тому громади, діючи таємно, представляли й маніфестувалиукраїнське суспільство, підтримували і творили українську культуру, об'єднуючивидатніших і талановитіших людей з української інтелігенції, направляючи їхзусилля на справу національного відродження українського народу, культурного йполітичного самовизначення. Чернігівська Громада серед інших громад, гадаю,займала не останнє місце» [4].
Завдякизусиллям громадівців щодо збирання, систематизації та публікації фольклорнихматеріалів і етнографічних розвідок було збережено цілий пласт народноїтворчості, душу українського народу, яка криється у народних піснях, легендах,переказах.
УчасникиЧернігівської «Громади» доклали чимало зусиль, щоб не тільки зібрати й зберегтинадбання українського народу, донести його до загалу, але і довести, щоукраїнський народ має свою історію, свою неповторну культуру, традиції.
громада чернігів культурний
Списоквикористаної літератури
1.Іваненко/> О.Фольклористичнадіяльність Чернігівської «Громади» в національному відродженні України у другійполовині XIX ст. Українознавчий альманах№ 2. – К., 2010
2.Шаповал М. Жінки Чернігівької «Громади» — Чернігів., 2009
3.СамойленкоГ. Громадсько-культурне життя в Чернігові у кінці XIX- поч. XX ст. — Ніжин: ТОВ «Наука-сервіс», 1999
4.ГрінченкоМ., Верзилов А. Чернігівська Українська Громада 1880 — 90 рр. // Чернігів і Північне Лівобережжя: Огляди, розвідки, матеріали / Підред. М. Грушевського. — К., 1928