Міністерствоосвіти і науки, молоді та спорту України
Чернівецькийнаціональний університет іменіЮрія Федьковича
Факультетісторії. політології та міжнародних відносин
Кафедраісторії нового та новітнього часу
Курсоваробота
тема: Радянськасистема органів державної влади і управління
Чернівці- 2011
Вступ
Утворення тарозвиток державного апарату, як і будь-яке історичне явище, являє собоюрезультат поєднання і взаємодії ряду факторів: суб'єктивних уявлень керівниківдержави про найбільш оптимальний пристрій керування; об'єктивних потреброзвитку політичної, економічної і духовної сфер з урахуванням ролі держави;внутрішніх джерел саморозвитку самого апарату.
Принародженні радянської держави її лідери проголосили повний розрив з минулим,руйнування старої державної машини та створення абсолютно нової держави, ще небаченої в історії людства. Вони були впевнені у швидкому початкусвітової пролетарської революції, в її переможному ході насамперед у Європі. По суті, мова йшла про створення нової людськоїцивілізації, побудованої, в кінцевому рахунку, на принципах загальної рівності,справедливості та ліквідації всякого гноблення. У реальності ж, практика всебільше корегувала колишні теоретичні уявлення, змінюючи або відсуваючи їхздійснення на більш далеку перспективу. Період з 25 жовтня 1917 року догрудня 1922 року був часом спроб реалізувати на практиці ідею «держави-комуни»у важких умовах внутрішньої економічної і політичної розрухи, розвалу армії,крихкого перемир'я на фронті. Це означало руйнування старого державного апаратууправління, передачу влади Радам, налагодження горизонтальних і вертикальнихзв'язків між вищими, центральними і місцевими органами влади і управління. Вінзакінчився перемогою реальної політики над теоретичними уявленнями, що невитримали випробування суворою дійсністю.
В цей час будівництва реально працюючого механізму державногоуправління в умовах громадянської війни та інтервенції. Головнимзавданням було зберегти владу в руках комуністичної партії, забезпечитиперемогу над численними збройними супротивниками. Одночасно зберігалася надіяна те, що за допомогою нових органів влади вдасться зробити ривок усоціально-економічній сфері, в найкоротший термін побудувати соціалістичнесуспільство. Все це визначало особливості побудови вищих органів влади тацентральних установ управління. Саме з цихпричин тема моєї курсової роботи дуже актуальна і цікава, так як саме в періодз 1917-1922 рр… створювалася абсолютно нова, унікальна соціалістичнадержава. Саме в цей період формувалися всі вищі органи влади та управління, якіграли найважливішу роль у подальшому розвитку держави.
Метою даної курсової роботи єрозгляд системи державної влади в період з 1917 по 1922 рр… Для цього необхідно виділити наступні основні питання:
1. Розглянути Радянську систему органів державної влади і управління.
2. Розглянути партійні організації, а також визначити їх роль у системідержавного управління.
Предметом цієї курсовоїроботи є основні тенденції формування та розвитку системи державної влади іуправління даного періоду. Об'єктами єбезпосередньо вищі органи влади та центральні установи управління, а такожпартійні організації.
При написанні даної курсовоїроботи я користувався аналітичним, а також кількісним методами.
Слідзазначити, що цьому періоду історії Російської держави присвячено багатонаукової, науково-методичної, історичної літератури. Серед авторів, якізверталися в різний час до початків історії Радянської держави можна відзначититаких, як Верт Н.[1], Мунчаев Ш.М.[2], Сирих В.М.[3], Орлов О.С.[4],
Піхоя Р.Г.[5], Чібіряєв С.А .[6], СєраєвС.А.[7],Ігнатов В.Г.[8].
Всі автори, до робіт яких язвертався, вважали, що це п'ятиріччя стало переломним в Російській історії,вирішальним у становленні радянської форми державності. Народної влади іуправління. Росія стала радянською, вийшла з першої світової війни, а такожзахистила свою державність від спроб реставрувати старий лад.
Розділ І. Радянська системаорганів державної влади і управління
25 жовтня в Смольномувідкрився II Всеросійський з'їзд Рад. На цей з'їзд з'їхалися делегати відчотирьохсот Рад робітничих і солдатських депутатів. На з'їзді були представлені окремі селянські Ради. З 649делегатів, які були зареєстровані на початку з'їзду, 390 було більшовиків, 160лівих есерів. Інші фракції — праві есери, меншовики — становили меншість.
До порядку денного з'їздубуло включено питання: про організацію влади, про війну і мир, про Установчізбори[9].
З'їзд прийняв резолюцію, вякій рішуче засуджувалася зрадницька позиція опортуністів. У ній говорилося: «заслухавши заяви есерів іменшовиків, II Всеросійський з'їзд продовжує свою роботу, завдання якоїзумовлена волею трудящого народу і його повстанням 24 і 25 жовтня. Гетьугодовців! Геть прислужників буржуазії! Хай живе переможне повстання солдатів,робітників і селян!!! »
З'їзд постановляє: вся владана місцях переходить до Рад робітничих, солдатських і селянських депутатів, якіі повинні забезпечити справжній революційний порядок. З'їзд Рад, взявшидержавну владу, проголосив створення Російської Радянської Республіки, першогов світі соціалістичної держави робітників і селян.
26 жовтня 1917 р. здоповідями про мир і про землю виступив В.І. Ленін[10]. Удоповіді про мир він коротко визначив генеральну лінію зовнішньої політикисоціалістичної держави. З'їзд обговорив і затвердив Декрет про мир, деговорилося, що імперіалістична війна є найбільшим злочином, який необхіднонегайно припинити. Декрет пропонував всімкраїнам, всім народам, втягнутим у війну, «почати негайно переговори просправедливий демократичний мир», світі без анексій і контрибуцій, а дозакінчення переговорів укласти перемир'я[11].
Декрет про мир був прийнятийодноголосно і набув чинності закону. Тим самим було покладено початокрадянської зовнішньої політики, в основу якої було взято ленінський принципмирного співіснування держав з різним соціально-економічним устроєм.
Декрет про землю, прийнятийпо другій доповіді В.І. Леніна, негайно скасовував поміщицьку власність наземлю і безоплатно передавав її селянству. Маєтки поміщиків, монастирські,церковні, питомі землі з усім інвентарем, садибними будівлями переходили врозпорядження волосних земельних комітетів і повітових Рад селянськихдепутатів. Земля, надра, ліси, води оголошувалися всенародним надбанням. Удекреті було зазначено, що земля рядових селян і козаків конфіскації непідлягає.
Складовоючастиною декрету з'явився селянський наказ про землю, складений ще есерами доЖовтневої революції на підставі 242 місцевих селянських наказів. Однакесери, що перебували при владі, нічого не зробили для проведення наказу вжиття. Більшовики в перший же день приходу до влади узаконили селянські накази.Відповідно до них наказами встановлювалося зрівняльне землекористування. Земляділилася за трудовою або споживчою нормами.
За декретом про землю селяниотримали від Радянської влади безоплатно 150 млн. десятин землі і звільнялисявід сплати 3 млрд. рублів боргу банкам і поміщикам, а також від щорічної сплати700 млн. рублів золотом за оренду землі. Декрет про землю матеріальнозакріплював союз робітників і трудящих селян, ліквідував залишкифеодально-кріпосницьких пережитків і розчистив шлях для подальшихсоціалістичних перетворень, підвищення рівня матеріальної і культурного життятрудящих селян.
На II з'їзді Рад було обраноперший Радянський уряд — Рада Народних Комісарів (РНК) на чолі з В.І. Леніним[12]. З'їзд обрав також ВсеросійськийЦентральний Виконавчий Комітет (ВЦВК) в кількості 101 чоловік (62 більшовика,29 лівих есерів, 6 соціал-демократів інтернаціоналістів та 4 представники іншихпартій)[13].
Таким чином, II Всеросійськийз'їзд Рад узаконив перемогу Великої Жовтневої соціалістичної революції,повалення поміщицько-буржуазної влади і встановлення диктатури пролетаріату в форміРад, керованих більшовицькою партією. Рішення, прийняті на з'їзді, відкривалиновий етап у розвитку революції — етап будівництва соціалізму в РадянськійРосії[14].
III з'їзд. 10 січня 1918відкрився III Всеросійський з'їзд Рад. На ньому були заслухані звітні доповідіЯ.М. Свердлова про діяльність ВЦВК і В.І. Леніна про діяльність РНК. 13 січня 1918 відкрився III Всеросійський з'їзд Радселянських депутатів, який прийняв рішення про злиття з III з'їздом Радробітничих і солдатських депутатів. Тим самим була завершена організаціянової державної влади, створеної Жовтневою соціалістичною революцією.
Об'єднаний з'їзд з більшоюнаснагою прийняв «Декларацію прав трудящого і експлуатованого народу»[15]. Цейдокумент проголосив великі завоювання Жовтневої соціалістичної революції вякості основ Конституції РСФРР. У ньому викладалися основні завдання диктатурипролетаріату в перехідний період від капіталізму до соціалізму. Деклараціязакріпила суспільну власність на землю, схвалила найважливіші урядові декретипро революційному перетворенні економіки, про ліквідацію національного гніту вРосії. Були затверджені нові принципи устроюжиття народів, підтверджено позбавлення експлуататорів права брати участь вуправлінні державою, проголошено створення дійсно добровільного союзу трудящихкласів всіх національностей Росії.
З'їзд прийняв рішення проперетворення Радянської республіки в Російськоу Соціалістичну ФедеративнуРадянську Республіку (РСФРР) на основі добровільного союзу народів Росії.
IV з'їзд. 14 березня 1918 уМоскві зібрався IV Надзвичайний Всеросійський з'їзд Рад, який повинен бувратифікувати мирний договір. З доповіддю про Брестський договорі виступив В.І.Ленін. На з'їзді проти ратифікації мирногодоговору виступили меншовики, праві і ліві есери, а також «ліві комуністи». Однакпереважна більшість делегатів з'їзду взяли написану Леніним резолюцію іратифікувала Брестський мирний договір. У березні — квітні 1918 року укладенняБрестського миру схвалили обласні, губернські і повітові з'їзди Рад.
Життя показало, що укладенняБрестського миру було правильним і далекоглядним кроком. Важливе значення Брестського договору полягала в тому,що він забезпечив країні життєво необхідну мирний перепочинок, який Радянськавлада використовувала для зміцнення молодої Радянської республіки трудящих,організації сильної Червоної Армії — армії робітників і селян, для здійсненнянайважливіших господарських заходів. У листопаді 1918 року, коли вНімеччині сталася революція, Радянський уряд анулював Брестський договір. Тимсамим повністю підтвердилося передбачення В.І. Леніна, що Брестський договірбуде недовговічним[16].
V з'їзд. 4 липня 1918 вМоскві відкрився V Всеросійський з'їзд Рад. З доповіддю про діяльністьРаднаркому виступив В.І. Ленін. Звіт про роботу ВЦВК зробив Я.М. Свердлов.
З'їзд прийняв резолюцію, вякій схвалив зовнішню і внутрішню політику Радянського уряду. Ліві есери,зазнавши поразки на з'їзді, з метою захоплення влади в країні стали на шляхорганізації контрреволюційних змов. 6 липня 1918 вони підняли контрреволюційнийзаколот у Москві. Ними був убитий німецький посол Мірбах[17]. Здійснюючице вбивство, ліві есери хотіли спровокувати напад кайзерівської Німеччини наРадянську Росію і таким шляхом повалити Радянський уряд[18].
Були прийняті рішучі заходидля ліквідації заколоту. Фракція депутатів лівих есерів на з'їзді булазаарештована. Проти заколотників, які захопили телеграф, був відправлений загінчервоноармійців на чолі з М. В. Фрунзе. До ранку 7 липня головні силибунтівників були розгромлені, більшість учасників заколоту роззброєні ізаарештовані.
Була прийнята резолюція простворення регулярної Червоної Армії. Підкреслювалося, що вона повиннабудуватися на основі обов'язкової для всіх трудящих військової повинності. Церішення сприяло успішному розвитку Збройних Сил Радянської Республіки.
В останній день роботи (10липня) з'їзд приділив головну увагу обговоренню проекту першої РадянськоїКонституції[19],підготовленого комісією ВЦВК і остаточно відредагованого комісією ЦК РКП (б),якою керував В.І. Ленін. У Конституції булиузагальнені і зафіксовані завоювання соціалістичної революції, великісоціально-економічні перетворення, які були проведені в країні з жовтня 1917року по липень 1918 року.
В основу Конституції булапокладена «Декларація прав трудящого і експлуатованого народу». Розділ«Загальні положення Конституції» законодавчо закріпив диктатуру пролетаріату уформі Радянської влади. Радянська форма диктатури пролетаріату була новим типомдемократії — демократії для трудящих, тобто для переважної більшості народу.Закріплювалося федеративний устрій республіки.
У Конституції були записаніосновні обов'язки громадян. Всі громадяни республіки зобов'язані трудитися: «Нетрудящий та не їсть». Іншими найважливішимиобов'язками громадян була охорона завоювань Жовтневої революції, захист вільноїсоціалістичної Вітчизни.
Зафіксувавши обов'язкигромадян, Конституція одночасно законодавчо встановила їх найважливіші права.Всім працівникам гарантувалася свобода слова, друку, зборів і організацій.Перша Радянська Конституція РСФРР стала зразком для конституції іншихрадянських республік[20].
У листопаді 1918 рокувідбувся VI з'їзд Рад. Він прийняв постанову про злиття комбідів з Радами.Одночасно було вирішено провести вибори нових сільських і волосних Рад.
23 — 28 грудня 1921 року вМоскві відбувся IX Всеросійський з'їзд Рад. На ньому були підведені першіпідсумки нової економічної політики. З доповіддю «Про внутрішню і зовнішнюполітику Республіки» виступив В.І. Ленін. Аналізуючи міжнародну обстановку,В.І. Ленін показав, що після розгрому інтервентів і білогвардійців наставперіод деякої рівноваги сил при величезній морально-політичній перевазі КраїниРад. В.І. Ленін підкреслив, що основне завдання партії і Радянської держави — зміцнення союзу робітників і селян. «Ми це завдання вирішимо, — говорив Ленін,- і союз робітників і селян створимо настільки міцним, що ніякі сили на землійого не розірвуть». Характеризуючи стан промисловості, В.І. Ленін казав, щопочався її помітний підйом[21].
IX Всеросійський з'їзд Радсхвалив внутрішню і зовнішню політику Радянського уряду. Визнавши першочерговим завданням підйом і подальшийрозвиток сільського господарства, з'їзд дав директиву: надати довгостроковийсільськогосподарський кредит селянам, сприяти розгортанню товарообігу міжмістом і селом, розширити постачання селянам продуктів промисловості, розвиватикооперування селянських господарств. IX з'їзд Рад прийняв рішення проподальше зміцнення Червоної Армії, вдосконаленні її бойової підготовки. Разом зтим чисельність армії була значно скорочена[22].
Встановленнярадянської влади на місцях відбувалося як шляхом мирного переходу управлінськихфункцій в руки Рад, так і в результаті збройного придушення контрреволюції.
У губернських і повітовихмістах зміна влади відбувалася більш-менш безболісно, оскільки центральнірадянські органи мали можливість надавати у них своїх емісарів. До того жпартійні організації у великих містах були, як правило, численні і сильні. Цедавало можливість сформувати новий органи влади та налагодити їхфункціонування. Дійти ж до рівня земського і міського самоврядування булоскладніше через численність цих органів. А саме вони займалися на місцяхміським господарством, постачанням продовольством, організацією охорониздоров'я і освіти. Не маючи можливості замінити апарат міського і земськогосамоврядування, місцеві Ради намагалися використовувати його для вирішенняневідкладних питань місцевого життя. Керівництвоцими органами здійснювали більшовики та есери (до розриву блоку збільшовиками).
Центральна влада дбала проякнайшвидше поширення свого впливу на місцях. З березня1918 року роботою з організації радянської влади на місцях керував Наркоматвнутрішніх справ. Наркомат прагнув до того, щоб Ради на місцях мали однаковуструктуру. Він рекомендував створити відділи управління, фінансів, земельні,праці, шляхів сполучення, пошти, телеграфу і телефону, народної освіти,лікарсько-санітарні та інші. У грудні 1917 року була опублікована Інструкціяпро права та обов'язки Рад, де давалися рекомендації по організації влади тауправління на місцях, по створенню апаратів і Рад.
Влада на місцях належалаобласним, губернським, повітовим і волосним з'їздам Рад і міським та сільськимРадам. Депутати міських Рад вибиралися нафабриках і заводах або через профспілки, що забезпечувало обрання кращихпредставників пролетаріату, насамперед комуністів. Сільські Радистворювалися шляхом обрання представників від певного числа дворів чи виборців.Спочатку в сільрадах було представлене все селянство. Звернення Наркоматувнутрішніх справ, передбачив обмеження виборчих прав сільської буржуазії.Відсторонило куркульство від участі в роботі сільського сходу і сільрад[23].
Місцеві Ради мали правовводити місцеві податки, обкладати буржуазію надзвичайними податками іконтрибуціями. При Радах створювалися ради народного господарства, «як місцевіустанови з організації та регулювання виробництва», які ставали в подвійнепідпорядкування Вищій Раді Народного Господарства (ВРНГ) і відповідним Радам.Місцевим Радам надавалися широкі права по керівництву збройними силами. На підставі декрету РНК від 8 квітня 1918 року «Прозаснування військових комісаріатів» в розпорядження губернських військкоматів,які в той час звичайно існували як відділи місцевих Рад, передавалися «всізбройні сили, військові установи, лазарети, госпіталі, склади і запаси майна,призначені для військових потреб губернії ». Міліція також перебувала увіданні і на утриманні місцевих Рад[24].
Найчастіше, не маючирегулярного зв'язку з центром, місцеві Ради були повновладними господарями напідвідомчій території. Їх інтереси не завжди відповідали загальнодержавним ііноді суперечили розпорядженням центральної влади[25]. ВсеросійськийЦентральний виконавчий комітет (ВЦВК) Рад робітничих, солдатських і селянськихдепутатів РСФРР (після січня 1918 — ВЦВК Рад робітничих, селянських і козацькихдепутатів) — формально вищий законодавчий, розпорядчий та контролюючий орган РСФРРу 1917-1937 рр… між Всеросійським з'їздом Рад. Впершеобраний II Всеросійським з'їздом Рад 26 жовтня 1917 р. в кількості 101 чол. 15листопада 1917 ВЦВК Рад робітничих і солдатських депутатів об'єднався звиконкомом Всеросійської Ради селянських депутатів, створеного на IВсеросійському з'їзді селянських депутатів у травні 1917 р., і ставпредставляти всі Ради республіки. 18 січня 1918 р. ВЦВК був обраний IIIз'їздом Рад у складі 306 чоловік. За Конституцією 1918 р. він не повинен бувперевищувати 200 осіб. Постановою VIIIВсеросійського з'їзду Рад (грудень 1920) склад ВЦВК був збільшений до 300 осіб.
ВЦВК мігвирішувати самостійно всі питання загальнодержавного значення, у т.ч.:
1. стверджувати, змінювати і доповнювати Конституцію РСФРР;
2. здійснювати загальне керівництво всією внутрішньою і зовнішньоюполітикою РСФРР, встановлювати межі та компетенцію обласних спілок, утворенихза національною ознакою, вирішувати спори між ними, приймати до складу РСФСРнових членів і оформляти вихід її окремих частин, визначати загальнийадміністративний поділ РСФРР і затверджувати обласні об'єднання губерній;
3. здійснювати законодавчу діяльність, встановлювати засади загальнихпланів народного господарства в цілому і його окремих галузей, основиорганізації збройних сил Республіки, затверджувати бюджет РСФРР, прийматизакони з питань судоустрою та судочинства, цивільного, кримінального та іншихгалузей законодавства;
4. встановлювати і змінювати систему заходів, ваг і грошей,загальнодержавні податки і повинності, оголошувати амністію;
5. призначати Раду НароднихКомісарів, затверджувати його голови, призначати і зміщувати окремих членів РНК[26].
Надана Конституцієюможливість ВЦВК вирішувати питання разом із Всеросійським з'їздом Рад напрактиці призвела до того, що справжньою повнотою влади в УРСР мав ВЦВК. Діючи постійно (до 1920 року), він самостійновирішував всі найважливіші питання внутрішньої і зовнішньої політики. Збираючисьчас від часу на нетривалий термін Всеросійський з'їзд Рад не міг робитиістотного впливу на діяльність ВЦВК і по суті перетворився на такий собібутафорний орган, покликаний створювати видимість повновладдя трудящих україні. Жоден із з'їздів не прийняв жодного принципового рішення, яке бсуперечило рішенням ВЦВК, що проводиться ним політиці, а в кінцевому рахункуінтересам більшовиків. Конституція не визначала ні організаційної структуриВЦВК, ні порядку його роботи. Всі ці питанняВЦВК вирішував самостійно. Пленарні засідання проводилися у розширеному складі,за наявності більше половини членів ВЦВК, у міру необхідності, але не рідшеодного разу на два тижні. Так, за період з листопада 1917 року по липень 1918року відбулося близько 50 пленарних засідань.
Робочими органами ВЦВК булийого Президія, відділи і комісії. Спочатку Президія створювався як колегіальнийорган з представників партій, що входять у ВЦВК. Персональний склад Президіїзатверджувався на пленарному засіданні ВЦВК. Потім,коли кількість партій мають своїх представників у ВЦВК значно зменшилася,Президія формувався за нормою: один член Президії обирався від 25 членів ВЦВК.
ПрезидіяВЦВК здійснювала всю організаційну роботу з підготовки пленарних засідань ВЦВК:виробляла порядк денний, доводила її до відома членів ВЦВК, призначавдоповідачів і співдоповідачів, попередньо розглядав питання і запити, якінадходили на адресу ВЦВК. Крім того Президія ВЦВК повинна булаорганізовувати проведення в життя прийнятих ВЦВК декретів і постанов,здійснювати керівництво роботою відділів і комісій ВЦВК.
Відділи ВЦВКв основному виконували організаційно-технічну роботу і забезпечували ВЦВКнеобхідними матеріалами, здійснювали видання нормативних актів, іншихдрукованих робіт, готували довідки та ін… Так, в липні 1918 року у ВЦВК булоп'ятнадцять відділів, в тому числі фінансовий, загальна канцелярія, довідковий,агітаційний, автомобільний, літературно-видавничий, друку.
Комісії ВЦВКутворювалися з членів ВЦВК для підготовки проектів нормативних актів, їхостаточного доопрацювання, вирішення деяких інших завдань.
ВЦВК перших чотирьох скликаньбув багатопартійним. Так у ВЦВК четвертогоскликання входили 141 більшовик, 48 лівих есерів, 4 правих есера, 4есера-максималіста, 3 анархіста та ін Однак постановою ВЦВК від 14 червня 1918року з його складу були виключені праві есери та меншовики за активні виступипроти рішень і політики радянської влади. Незабаромїх долю розділили і ліві есери, повсталі в Москві та інших містах. Зцього моменту ВЦВК є по суті однопартійним. Впливу ньому більшовиків стає очевидним і безперечним[27].
Раданародних комісарів (РНК, Рада міністрів) РСФРР і СРСР (1917-1991). Вищийвиконавчий і розпорядчий орган державної влади. Створений26 жовтня 1917 постановою II Всеросійського з'їзду Рад, в якому, зокрема,говорилося: «Утворити для управління країною, аж до скликання Установчихзборів, тимчасове робітничий і селянський уряд, який буде називатися РадоюНародних комісарів». У момент створення РНК включав 13 комісій,завідуючих окремими галузями державного життя: внутрішніх справ, землеробства,праці, у справах військових і морських, у справах залізничних, у справахторгівлі і промисловості, у справах іноземних, у справах продовольства,народної освіти, фінансів, юстиції, пошти ітелеграфів, у справах національностей. Голови цих комісій — народнікомісари, призначені з'їздом, — стали членами РНК.
Ліві есериувійти до складу уряду відмовилися, хоча персональне запрошення більшовиківбрати участь в роботі уряду отримали есери Камка, Карелін і Спіро. 2 грудняесери погодилися увійти до складу РНК і зайняли пости наркомів землеробства,юстиції, пошти і телеграфу, земських і міських самоврядувань, а такождержавного майна. Два есери — Алгасов і Михайлов увійшли до складу в якостінаркомів без портфелів. Однак альянс протримався до березня1918 року. Есери, незгодні з Брестським миром,відкликали своїх представників з РНК і стали проводити явну антибільшовицькулінію.
КонституцієюРСФРР 1918 року передбачалася діяльність 17 наркоматів, в тому числі зіноземних, військовим, морським, внутрішнім, фінансових справ, юстиції, праці,соціального забезпечення, освіти, у справах національностей, пошт і телеграфів,шляхів сполучення, землеробства, торгівлі і промисловості, продовольства,державного контролю, охорони здоров'я.
РНКстворювався як виконавчий орган цілком підзвітний Всеросійському з'їзду Рад іВЦВК. Зокрема Конституція зобов'язувала РНК негайно інформуватиВЦВК про всі свої рішення і постанови, а постанови і рішення, що мають великеполітичне значення, представляти на розгляд і затвердження ВЦВК. Він женаділявся правом призначення наркомів та зміщення їх з посад. Проте з перших же днів свого існування РНК, керованийЛеніним, користуючись відсутністю законодавчо встановленої компетенції ВЦВК іРНК, брав декрети і постанови, тобто здійснював законотворчу діяльність і тимсамим підміняв ВЦВК.
За період злистопада 1917 року по липень 1918 року РНК прийняв близько 600нормативно-правових актів, тоді як ВЦВК і його Президія за цей же термін взялитрохи більше 100 декретів, постанов, звернень та інших актів. Спробиесерів заборонити РНК займатися законотворчою діяльністю не отримали підтримкиу більшості членів ВЦВК. Його спеціальнимрішенням було визнано за необхідне надання РНК права ухвалення законодавчихактів з наступним їх затвердженням ВЦВК. Це ж положення було зафіксовано і вКонституції РСФРР.
Порядокприйняття рішень, декретів, постанов та інших нормативно-правових актів назасіданнях РНК законодавчо не був регламентований. Урегламентних нормах, встановлених самим РНК, містився спрощений порядокрозгляду окремих питань на засіданнях, так званого малого РНК. Даний органконституційно не був передбачений. Він виник запропозицією В. Леніна для розгляду нібито незначних другорядних питань. Протевсі питання, які вирішуються малим РНК, підписувалися В.І. Леніним без розгляду на засіданнях РНК і в той же часнабували чинності постанов РНК. Особливим органом управління народнимгосподарством і державними фінансами була створена при РНК Вища рада народногогосподарства (ВРНГ). У нього входили представники всіх наркоматів, а такожВсеросійська рада робітничого контролю. На ВРНГ покладався обов'язок вироблятиспільні норми і правила регулювання економічного життя країни, узгоджувати іоб'єднувати діяльність державних органів, Всеросійської ради робітничогоконтролю і профспілок. Усі найважливіші законопроекти з питань народногогосподарства вносилися в РНК тільки після їх схвалення у ВРНГ[28].
У ці рокибув створений цілий ряд надзвичайних[29] і постійних комісій: ВНК[30], Малий РНК, Рада робочої і селянської оборони, ЦСУ та ін.Апарат РНК включав управління справами (В. Д. Бонч-Бруєвич), секретаріат (Н. П.Горбунов), Фінансовий відділ, відділ або бюро друку. До 3 березня 1918 р. апарат становив 65 осіб і вільнийбатальйон охорони 500 чоловік (командир Я. Х. Петерс)[31].
Радаробітничої і селянської оборони РСФРР — надзвичайний орган радянської держави. Утворенийпостановою ВЦВК 30 листопада 1918 року. Йогозавдання полягало в мобілізації всіх сил для успішного ведення громадянськоївійни. Постанови Ради оборони були обов'язкові для всіх відомств. До йогоскладу входили представники ВЦВК, РВСР, НКПС, Надзвичайної комісії з постачанняЧервоної Армії, Наркомпроду, Всеросійського ради профспілок, ВРНГ і Главкомпраці.Керував Радою оборони голова РНК. Засідання, як правило, проходили два рази натиждень. Рішення приймалися більшістю голосів. Рада оборони принеобхідності створювала численні комісії і направляла на місця надзвичайнихуповноважених, які мали широкі права, в тому числі відстороняти від роботи івіддавати до суду ревтрибуналів всіх посадових осіб.
Між 3 та 7 квітня 1920р. ВЦВКперетворив Раду оборони в Раду праці і оборони (РПО). Велику важливість тепернабули питання економічного розвитку. В РПО увійшли наркоми землеробства,праці, РСІ, представник ЦСУ. Місцевими РПО були обласні економічні наради(ЕКОС). РПО мав ряд власних комісій: Держплан СРСР (до 1923 року), Комісію звнутрішньої торгівлі (9.05.1922 — 9.05.1924) та ін Згодом РПО був ліквідованийв 1937 році. Замість нього була утворена Економічна рада при РНК СРСР (ЕКОССРСР)[32].
Виконавчо-розпорядчий органрад від регіонів до Раднаркому РСФРР. Постійними робочими органами з'їздів Раді Рад були їх виконавчі комітети. З'їздам Рад та їх виконкомам належало правоконтролю над діяльністю місцевих Рад, аж до скасування рішень нижчестоящихрадянських органів. Радиставали органами, які регулюють все місцеве життя, тому при Радах та виконкомахстворювалися галузеві відділи, або комісаріати. До них ставилися відділиземлеробства, юстиції, соціального забезпечення, народної освіти, праці,продовольства, дорожньо-будівничий, охорони здоров'я та ін… Число відділівколивалося від 5 до 25. Відділи в свою чергу поділялися на підвідділи:медичний, статистичний, міліції і т.д. На чолі відділу повинен був стояти членвиконкому. Контроль за діяльністю всіх відділів здійснювався Президієювиконкому, його колегіальним керівним органом[33].
радянський уряд право політика
Розділ2.Партійні організації як центральна ланка в системі державного управління
З'їздКомуністичної партії — формально вищий орган партії, що складається з певноїкількості делегатів, що обираються місцевими організаціями. На ділі З'їздикомпартії грали різну роль у різні періоди її історії. Вони мали винятковеправо приймати Програму і Статут партії, обирати її Центральний Комітет (ЦК) таінші керівні органи, визначати стратегічну і тактичну лінію на найближчий час.
VIIз'їзд. VII з'їзд зібрався в Петрограді 6 березня 1918. Найважливішим питаннямна порядку денному з'їзду було питання про Брестський мир.
У результатігарячої дискусії з'їзд засудив зрадницьку позицію «лівих комуністів» ітроцькістів. 30 голосами проти 12 при 4 утрималися була прийнята ленінськарезолюція про війну і мир[34].
Розробляючитеоретичні основи радянської зовнішньої політики, В.І. Ленін сформулював їїосновні принципи. Провідним принципом зовнішньої політики соціалістичної державиВ.І. Ленін вважав принцип пролетарського інтернаціоналізму, який їм буврозроблений стосовно нової, перехідної епохи від капіталізму до соціалізму.Невід'ємною частиною політики інтернаціоналізму є допомога і підтримка КраїноюРад народів, що ведуть національно-визвольну боротьбу.
Другим основнимпринципом зовнішньої політики є принцип мирного співіснування держав з різнимсоціально-економічним ладом. Сутність цього принципу логічно випливала з вченняЛеніна про перемогу соціалізму спочатку в одній або кількох країнах. Всі спірніпитання, що виникають між країнами, повинні вирішуватися мирним шляхом, а невійною. В.І. Ленін вважав, що мирне співпраця різних держав повинно охоплюватишироке коло питань, насамперед економічних[35].
VIII з'їзд. VIIIз'їзд РКП (б) відбувся в березні 1919 року. На ньому було визначено міцний союзіз середнім селянством та його залучення у будівництво соціалізму. На цьомуз'їзді була затверджена нова Програма партії, розроблена В.І. Леніним. У нійбули сформульовані конкретні завдання будівництва соціалізму.
При Революційнійвійськовій раді республіки (РВВР) був сформований політвідділ, який у квітні1919 року, на підставі рішення VIII з'їзду, перетворився в Головне політичнеуправління Червоної Армії. Одночасно утворювали посаду ГоловнокомандувачаЗбройними Силами. Першим головкомом був призначений командувач Східним фронтомІ.І. Вацетіс. Головком був членом РВСР і підкорявся йому. Але в питанняхведення війни і забезпечення військ він був підпорядкований безпосередньо ЦКРКП (б), уряду і Раді робітничо-селянської оборони на чолі з В.І. Леніним[36].
IX з'їзд. IX з'їздРКП (б) відкрився в Москві 29 березня 1920 року. Основним питанням з'їзду бувзвіт ЦК, зроблений В.І. Леніним. Вождь партії дав аналіз причин і значенняперемог Радянської держави над інтервентами і білогвардійцями за минулий рік і обґрунтувавзавдання партії, Радянської держави в період мирного перепочинку в галузігосподарського будівництва. З'їзд визначив і найближчі господарські завдання вгалузі промисловості (зокрема, паливної) і транспорту, а також інших важливихгалузей народного господарства.
У зв'язку зможливістю нового натиску інтервентів і залишків внутрішніх сил контрреволюціїIX з'їзд партії приділив велику увагу подальшому будівництву і зміцненнюбойової могутності Червоної Армії. У відновленні паливної промисловості ітранспорту активну участь взяла частина військ, тимчасово переведених настановище трудових армій.
X з'їзд. X з'їздРКП (б) відбувся в березні 1921 року. На ньому була схвалена ленінськаплатформа і прийняті розроблені В.І. Леніним тези «Про роль і задачахпрофспілок». У рішенні «Про єдність партії» з'їзд зажадав розпуску усіх фракційі угруповань і вказав, що фракційна діяльність несумісна з перебуванням у РКП(б).
З'їзд прийняврезолюцію «Про заміну розкладки натуральним податком». Це рішення знаменувалоперехід від політики «воєнного комунізму» до нової економічної політики.Подальше обгрунтування нова економічна політика отримала в роботі В.І. Леніна«Про продовольчий податок». Рішеннях X і XI партконференцій, IX Всеросійськогоз'їзду Рад і законодавчих актах Радянської держави[37].
XI з'їзд.Відбувся в березні — квітні 1922 року XI з'їзду партії належить найважливішароль у подальшому здійсненні нової економічної політики. З'їзд зазначив, що наоснові нової економічної політики зміцнилася змичка між містом і селом.Підсумки першого року непу відкрили для країни нові можливості для будівництвасоціалізму. У зв'язку з цим Ленін заявив на XI з'їзді партії: «Ми ріквідступали. Ми повинні тепер сказати від імені партії: досить! Та мета, якапереслідувалася відступом, досягнута. Цей період кінчається або скінчився ».
На здійсненняцього завдання були спрямовані всі рішення XI з'їзду РКП (б)[38].
Центральнийкомітет (ЦК) РСДРП (б) — РКП (б) — ВКП (б) — КПРС — формально вищий органбільшовицької (комуністичної партії) у проміжках між з'їздами партії, на якихвін обирався. Фактично, на всьому протязі радянської історії, вищий органдержави. Разом з тим реальна роль ЦК у прийнятті найважливіших рішень іреальному управлінні країною змінювалася в різні історичні періоди.
Завжди складавсяз двох частин: членів і кандидатів в члени ЦК. Вперше був обраний на VIIконференції у квітні 1917 року в кількості дев'яти членів (Зінов'єв Г.Є.,Каменєв Л.Б., Ленін В.І., Мілютін В.П., Ногін В.П., Свердлов Я.М., Смилга І.Т.,Сталін І.В., Федоров Г.Ф.) і чотирьох кандидатів (Бубнов А.С., Глєбов-АвіловН.П., Правдін А.Г., Теодорович І.А.). У наступні роки обирався на кожномуз'їзді. До XII з'їзду кількісний склад ЦК становив від 23 (VII з'їзд) до 46осіб (XI з'їзд). При цьому кількість кандидатів у члени ЦК становило від 50 до70% кількості членів ЦК.
У мірукількісного зростання ЦК падала його реальна роль у політичному житті країни.Найбільшу роль як керівний орган партії і держави він грав у роки громадянськоївійни. Його Пленуми (збори у повномускладі) проводилися, згідно зі Статутом, прийнятим VIII з'їздом у 1919 році, неменше двох разів на місяць. А вже у резолюції Х з'їзду в 1921 році було вказанона необхідність проведення Пленумів ЦК не менш одного разуна місяць.
Крім ЦК, значнуроль у політичному житті країни у двадцяті роки грала Центральна контрольнакомісія (ЦКК). Вона була створена в 1920 році як орган, покликаний захищатинорми партійної демократії і боротися з бюрократизмом у лавах партії. У першийсклад ЦКК входили 7 людей. Троє(Дзержинський Ф.Е., Муранов М.К., Преображенський О.О.) були обрані на IXпартконференції, чотирьох повинні були визначити парторганізації Москви,Петрограда, Іваново-Вознесенська і Нижнього Новгорода. Вперше Положення «Проконтрольні комісії» було прийнято на Х з'їзді РКП (б) у 1921 році. У ньомупідкреслювалося, що вони створюються «з метою зміцнення єдності і авторитетупартії» і повинні боротися «з вкрадаючимся в партію бюрократизмом, кар'єризмом,зловживаннями членів партії своїм партійним і радянським становищем, зпорушенням товариських відносин всередині партії, з поширенням безпідставних інеперевірених, ганьблячих партію або її членів, чуток і інсинуацій та іншихподібних відомостей, які порушують єдність і авторитет партії». Поряд з ЦККстворювалися контрольні комісії в областях і губерніях. Передбачалося, що длязабезпечення незалежності суджень члени контрольних комісій не можуть бутичленами партійних комітетів, аж до ЦК, і займати відповідальнихадміністративних постів. Нове Положення було прийнято на XI з'їзді в 1922 році.До завдань комісії додалася боротьба «з чварами і угрупованнями». Пункт «Проконтрольні комісії» був включений до Статуту РКП (б), прийнятий XIIпартконференцією в 1923 році.
У реальнихумовах двадцятих років, крім турботи про чистоту партійної моралі, ЦКК зігралазначну роль в боротьбі з інакомисленням в партії під прапором недопущення«групівщини і фракційності»[39].
Ще одинцентральний орган партії — Центральна ревізійна комісія. Її завданням було першза все контроль за фінансовою звітністю органів партійних комітетів іпідприємств (газет, видавництв тощо), а також перевірка швидкості іправильності роботи з документами. Вперше фінансовий звіт був представлений VIз'їздові від імені ЦК РСДРП (б), а в прийнятій з'їздом Статут РСДРП увійшлоположення про обрання ревізійної комісії на партійному з'їзді. Ревізійнакомісія першого складу (Д. І. Курський, М. М. Литвинов і А. В. Луначарський)була обрана 18 березня 1919 р. на VIII з'їзді для ревізії звітності ЦК. 22березня 1919 було постановлено обрати постійну ревізійну комісію в складі трьохчоловік (Д. І. Курський, А. В. Луначарський і І. В. Цівцівадзе).
Але регулярнадіяльність ревізійної комісії налагодилася не відразу. Тільки на XI з'їзді, 2квітня 1922 року, було вперше прийнято Положення «Про Центральну ревізійнукомісію». Їм передбачалося і створення місцевих ревізійних комісій. Протягомдекількох років склад ЦРК залишався постійним: Д.І. Курський, В.П. Ногін, І.І.Скворцов-Степанов. З плином часу кількість її членів поступово збільшувалася[40].
Фактичне ж керівництвопартією, а через неї і країною, протягом багатьох років було зосереджено вруках виконавчих органів ЦК — Оргбюро, Секретаріату, Політбюро — і Генеральногосекретаря ЦК.
Організаційнебюро (Оргбюро) ЦК відало насамперед підбором і розстановкою кадрів. Впершетермін «Оргбюро» був зафіксований у протоколі засідання ЦК 6 серпня 1917. Яквиконавчий орган ЦК воно виникло 16 січня 1919 року для підготовки VIII з'їздупартії. У резолюції VIII з'їзду «По організаційному питанню» було записано, щоОргбюро складається з 5 членів ЦК, засідає не рідше трьох разів на тиждень,спрямовує всю організаційну роботу партії та звітує перед пленумами ЦК.Поступово чисельність Оргбюро зростала, досягши межі після XV з'їзду: 13 членіві 7 кандидатів. Відповідно до Статуту КПРС, прийнятому на XIX з'їзді, Оргбюробуло ліквідовано, оскільки його функції дублювали Політбюро і Секретаріат ЦК.
Секретаріат ЦКвиник в 1917 році, після VII (квітневої) партконференції. Обов'язки секретарявиконувала Є.Д. Стасова, яка небула членом ЦК і організовувала всю технічнуроботу: листування з місцевими парторганізаціями, підбір працівників тощо ПісляVI з'їзду бал утворений Секретаріат з п'яти членів ЦК. Всією організаційноюроботою партії (Секретаріатом) в цей період керував Я.М. Свердлов.
У резолюції VIIIз'їзду «По організаційному питанню» вперше було сформульовано поняттяСекретаріату ЦК як органу, що складається з відповідального секретаря, членаОргбюро, і п'яти технічних секретарів. Вказувалося, що він організує рядвідділів. Це означало планомірне формування партійного апарату. Протягом рокубуло створено 8 відділів ЦК. Секретаріат в нових умовах займався повсякденноюорганізаційною роботою. У наступні роки роль Секретаріату ЦК постійно зростала.Зростала і кількість секретарів ЦК. Кожен з них відав певною сферою:ідеологією, промисловістю, сільським господарством, транспортом і т. д.
Рішення Оргбюроі Секретаріату ЦК могли бути скасовані Політбюро ЦК. Політичне бюро (Політбюро)ЦК формально вважалося вищим виконавчим органом ЦК, що створюється длякерівництва всієї партії між Пленумами ЦК[41].
Вперше Політбюробуло утворено на засіданні ЦК 10 жовтня 1917 року як тимчасовий орган дляполітичного керівництва озброєним повстанням. 29 листопада 1917 р. було обранобюро ЦК з правом «вирішувати всі екстрені справи». Резолюції VIII з'їзду «Поорганізаційному питанню» було передбачено створення Політбюро з п'яти членів ЦКдля прийняття рішень «з питань, що не терплять зволікання». Політбюро малокожні два тижні звітувати перед Пленумом ЦК. 25 березня 1919 р. Пленум ЦКвперше обрав його постійний склад. У Статуті партії, прийнятому VIIIВсеросійською партконференцією, говорилося, що Політбюро ЦК створюється «дляполітичної роботи». Резолюція XII з'їзду «По організаційному питанню»передбачала в його складі «не більше семи членів і чотирьох кандидатів». Назасіданнях Політбюро в той період могли бути присутніми члени ЦК і трипостійних представника президії ЦКК. Але вже в Статуті партії, прийнятій на XIVз'їзді, ці положення спеціально не обговорювалися.
На ділі вже допочатку 20-х років Політбюро перетворилося у вищий орган керівництва всімжиттям радянського держави. На його засіданнях приймалися рішення не тільки знайважливіших питань внутрішньої і зовнішньої політики, а й цілком конкретніпостанови про призначення радянських, господарських, судових працівників,вирішували наперед вироки судів і обговорювалися прохання про помилування, щопрямували на адресу Президії ЦВК і т. п. Рішення Політбюро були обов'язкові длявсіх партійних, радянських, господарських і громадських організацій.
У Політбюро ЦКпротягом радянської історії входили керівники центрального партійного апарату,найважливіших державних відомств, представники ряду найбільших партійнихорганізацій (Москви, Ленінграда, України і т. п.). Починаючи з 20-х років найого засіданнях головував Генеральний (перший) секретар ЦК.
Генеральнийсекретар (генсек) ЦК — формально вищий керівник апарату комуністичної партії,що обирався на Пленумі ЦК і відповідальний перед ним. Фактично, протягомбагатьох десятиліть, керівник радянської держави з майже необмеженимиповноваженнями. Вперше посада була встановлена Пленумом ЦК 3 квітня 1922. Їмбуло обрано І. В. Сталіна[42].
Системапартійних організацій на місцях в Радянських республіках, областях, містах,районах.
Весь перший рікжиттєдіяльності РСДРП (б) — РКП (б) як правлячої партії, по суті, пішов настворення губкомів в губерніях, повіткомів в повітах, волкомов у волостях, назміцнення апарату цих парторганізацій. Поступово склалася збереглася на рокиструктура партійних об'єднань, що включала обласні, губернські, повітові,районні, підрайонні, міські й волосні організації. У партійному лексиконіпершого року існування радянської влади можна зустріти різноманіття термінів,що позначали низову партійну організацію: група, колектив, організація,фракція, осередок. Таке становище було насамперед наслідком різноманітності підходівдо організації партійного життя на місцях. З часом найбільш поширенимнайменуванням низової організації став осередок (заводський, залізничний,сільський, армійський і т.д.). Об'єднуючись в межах волості або підрайону,осередки складали відповідно волостні або підрайонні організації. Останніоб'єднувалися у повітові партійні організації. На чолі їх стояв обираний наконференції повітовий комітет. Питання будівництва і зміцнення партійногоапарату з 1918 року стають основними в рамках проблем внутрішньопартійногожиття. [43]
Висновок
Отже,починаючи з першого розділу, підведемо підсумки курсової роботи. Історіярадянського державного управління бере початок з другого з'їзду Рад. Створеннянової системи державного управління починалося з вироблення і проголошенняпевних політичних постулатів. У цьому сенсі першим «управлінським» документомнової народжуваної влади слід визнати звернення II з'їзду Рад «Робітникам,солдатам, селянам!», Прийняте на першому засіданні з'їзду 25 жовтня 1917 року.Цей документ проголошував встановлення радянської влади, тобто утворенняРадянської держави. Діяльність Рад на першому етапі їх розвитку визначаласяосновними завданнями та функціями Радянської держави у цей час: придушенняповалених експлуататорських класів, господарсько-організаційна такультурно-виховна робота, спрямована на створення соціалістичних способіввиробництва, охорона соціалістичної власності та зміцнення оборони країни. Уперший час після Жовтневої революції Ради розгорнули боротьбу проти скинутихексплуататорських класів, придушували контрреволюційний саботаж, організовувализахист країни від зовнішніх ворогів, постачання міст продовольством іприступили до соціалістичної перебудови економіки, культури, побуту; діяльністьрад охоплювала всі сфери життя країни. Ліквідовуючи буржуазні органи влади тамісцевого самоврядування (земства, думи), Ради створювали новий апаратуправління. Функції та завдання Рад визначалися в декретах Радянського уряду.Керівництво Радами здійснював Народний комісаріат внутрішніх справ (НКВС).
З'їздсформував верховні і центральні органи влади. Верховним органом був оголошенийВсеросійський з'їзд Рад. Він міг вирішувати будь-які питання державної влади іуправління. З'їзд створював Всеросійський Центральний Виконавчий Комітет(ВЦВК), який виконував функції верховної влади між з'їздами Рад.
Центральниморганом влади стало утворення за рішенням II з'їзду Рад уряду — Ради народнихкомісарів (Раднарком, РНК). Раднарком, налагоджуючи управлінську систему,видавав декрети не тільки загального характеру, але і з управління конкретнимиділянками роботи або галузями господарства. Відмінною рисою нових органів владиі управління було з'єднання законодавчих і виконавчих функцій. Силу закону малине тільки постанови з'їзду Рад і ВЦВК, але і декрети Раднаркому і навіть актиокремих наркоматів.
Проведенняв життя конституційних норм влади і управління утруднялося умовами розрухи тагромадянської війни в країні. Звідси виникала особливість початкового етапурозвитку радянської державності: в управлінні країною важливу роль зігралинадзвичайні органи влади. До надзвичайних органам управління відноситься і Радаробочої і селянської оборони (Рада оборони), яка стала верховним органомуправління в роки громадянської війни. Постанови Ради оборони стосувалися нетільки важливих питань, але й усіх галузей народного господарства та роботивсіх відомств.
2розділ курсової роботи був присвячений партійним організаціям. Вони булицентральною ланкою в системі державного управління. З 25 жовтня 1917 р. РКП (б)стала правлячою партією. Природно, змінилася роль партійних з'їздів. Якщораніше головним змістом їх роботи було обговорення можливих шляхів взяттявлади, то тепер найважливішим завданням стало її утримання і пошуки тієїполітики, яка дозволила б це зробити. У роки громадянської війни з'їздипроходили в атмосфері гострих дискусій. Хоча в країні складалися однопартійнасистема і диктатура комуністичної партії, в самій РКП (б) ще зберігалисятрадиції вільного і відкритого обговорення дискусійних проблем. Результатомбуло виникнення на з'їздах фракцій і угруповань: «лівих комуністів»,«військової опозиції», групи «демократичного централізму», «робітничоїопозиції», «платформи десяти» та ін..
Якісноновим кроком стало прийняття на X з'їзді РКП (б) резолюції «Про єдністьпартії». Вона забороняла утворення угруповань і яких-небудь фракційнихвиступів. По суті, будь-кого хто виступав проти керівництва партії можна булозвинуватити у фракційності і групівщині. Починаючи з XI з'їзду РКП (б), всебільшу і вирішальну роль у підборі делегатів став грати партійний апарат.
Центральнийкомітет (ЦК) був найвищим органом комуністичної партії в проміжках між з'їздамипартії. ЦК складався з двох частин: членів і кандидатів в члени ЦК. ЙогоПленуми (збори у повному складі) проходили не менше двох разів на місяць.Фактичне ж керівництво партією було зосереджено в руках виконавчих органів ЦК — Оргбюро (яке відало підбором і розстановкою кадрів), Секретаріату (за допомогоюякого планомірно формувався партійний апарат), Політбюро (яке було вищимвиконавчим органом ЦК) і генсека ЦК (формально вищого керівника апаратукомуністичної партії). РКП (б) постійно зміцнювала і розширювала свої ряди,вдосконалювала свій партійний апарат. Однією з головних завдань було усуненняневідповідності організаційної структури партії і Рад. Ради були організованістосовно адміністративно-територіального поділу країни. Партійні ж організаціїбули переважно на промислових підприємствах. І необхідно було створитигубернські, повітові і волосні партійні комітети. В основному створення такогоапарату було здійснено у другій половині 1918 року. Таким чином, в ході цьогоперіоду склалася певна структура органів державної влади і управління. В їїоснові формально лежала система Рад зверху до низу. Державний апарат будувавсяза галузевим принципом і охоплював всі галузі господарства і культури. Разом зтим, компетенція конституційних органів була серйозно обмежена надзвичайнимиустановами. Нагляду за забезпеченням законності і дотриманням законів серйознозаважали відсутність ряду основоположних документів у цій сфері, множинністьконтролюючих та розпорядчих органів, нечіткість у взаємовідносинах органіввлади та управління тощо. Нарешті, в цей час починається процес формуваннятакого унікального явища в історії державного будівництва, як «партія-держава».
Списоквикористаних джерел та літератури
1. История России в мировой цивилизации:документы и материалы (1917-1920гг.): Учеб. пособие / Сост.: М.Т.Когут, С.А.Мордвинцева, В.Д. Полканов, Н.И. Хроменкова: Под ред. М.Т. Когут.– Омск: Изд-во ОмГТУ, 1999.– 188 с.
2. ИсторияКоммунистической партии Советского Союза: в 6-ти томах. /Т.3.:Коммунистическая партия — организатор победы Великой Октябрьскойсоциалистической революции и обороны Советской республики. Март 1917-1920 г.Кн. 2 (март 1918-март 1920 г.). – М.: Политиздат, 1968г. – 607 с.
3. Камалова Г.Т. Хрестоматия по курсуотечественного государства и права/Ч.2. – Челябинск: Издательство «Полиграф-Мастер», 2007.– 179 с.
4. АнтоноваЛ.И. О всероссийских съездах советов в 1917 — 1922 гг. // Правоведение. — Л.:Изд-во Ленингр. ун-та, 1967, № 2. – С. 7 – 19
5. ВертН. История советского государства. 1900-1991./Второе изд., испр. [Пер. с фр.].– М.:Весь мир,1998.– 544 с.
6. Высшиеорганы государственной власти и управления России. 1Х-ХХ вв.: Справочник. / Подобщ. ред. А. С. Тургаева. — СПб.: Издательство СЗАГС; Издательство «Образование—Культура», 2000. — 368 с,
7. Игнатов В.Г. История государственногоуправления России. Учебник. – РнД.: Феникс, 2002. – 608 с.
8. Историческиечтения на Лубянке. 1998 год. Российские спецслужбы на переломе эпох: конец XIXвека — 1922 год. — Москва; Великий Новгород, 1999. — 123 с.
9. История государства и права России:учебник для вузов / отв. ред. С.А.Чибиряев. – М.: Былина,2001. – 528 с.
10. История государственного управления в России:Учебник. / Под общ. ред. д. ист. н., проф. Р.Г.Пихои.– М.: Изд-во РАГС, 2002. – 384 с.
11. Историяотечественного государства и права. Учебник. Ч. 2 / Кутьина Г.А., МулукаевР.С., Новицкая Т.Е., Портнов В.П., и др.; Под ред.: Чистяков О.И. — М.: БЕК,1997. — 496 c.
12. История России: Учебник./Орлов А. С., Георгиев В. А., Георгиева Н.Г., Сивохина Т. А.—М.:«ПРОСПЕКТ», 1997.—544 с.
13. ИсторияСССР. Эпоха социализма: учебник для вузов по спец. «История» / Ред.С.А. Сераев. – 3-е изд., перераб.и доп. – Москва: Просвещение, 1983. – 576 с.
14. Карр Э. X. Русская революция от Ленинадо Сталина. 1917-1929: Пер. с англ. Л. А. Черняховской. – М.: «Интер –Версо», 1990. – 208 с.
15. КореневВ.И. Отечественная история в схемах и таблицах/учебное пособие – Орел: Орел ГТУ, 2007. – 63 с.
16. КрасновЮ.К. История государства и права России/ Учебноепособие. Ч. 1. – М.: Российское педагогическое агентство, 1997. – 288 с.
17. Леонов С. В. Советскаягосударственность: замыслы и действительность (1917-1920 гг.) // Вопросыистории. – 1990. – № 10. – С. 29-46.
18. Мунчаев Ш.М., Устинов В.М. Политическаяистория России. От становления самодержавия до падения Советской власти.– М.: НОРМА – ИНФРА, 1999. – 800 с.
19. Право на репрессии: Внесудебныеполномочия органов государственнойбезопасности (1918-1953). Монография.— Жуковский; М.: Кучково поле, 2006. — 480с.
20. Политическиепартии России: история и современность/Под ред. А. И. Зевелева, Ю. П.Свириденко, В. В. Шелохаева. – М.: “Российская политическая энциклопедия”(РОССПЭН), 2000. – 631 с.
21. Сырых В.М. История государства и праваРоссии. Советский и современный период: Учебное пособие. —М.: Юрист, 2000. — 488 с.
22. ТимошинаТ. М. Экономическая история России. – М.: Информационно-издательскийДом ``Филинъ``, – 1998. – 432 с. ListenReadphoneticallyDictionary — View detailed dictionary