Уроки Берестецькоїбитви
План
Вступ
1. Підготовка до бою
1.1 Військо Богдана Хмельницького
1.2 Військо Яна Казимира
2. Розгортання бойових дій
3. Бойові дії без гетьмана
4. Наслідки битви
Висновок
Список використаної літератури
Вступ
Близько 340 років тому відгриміли гарматніпостріли під Берестечком. На полях, колись густо политих людською кров'ю, давновже визрівають мирні врожаї. Затерлись сліди битви, військових таборів,переправ… Та народ свято береже пам'ять про героїзм своїх синів. Щорокутисячі людей відвідують ці місця, вшановують пам'ять полеглих, виявляютьбажання знати правду про все, що відбулося тут 1651 р.
Битва на поляхсіл Пляшева і Острів теперішнього Радивилівського району Рівненської області,що тривала з 28 червня по 10 липня 1651 р., була однією з найбільших подійдругого періоду Визвольної війни 1648—1654 pp. Перший період війни розпочався в1648 p., коли український народ,доведений до відчаю нестерпним потрійним (соціально-економічним, національним ірелігійним) гнітом, піднявся проти своїх гнобителів — шляхтичів і католицькогодуховенства. На чолі цього найбільшого з усіх народних повстань кінця XVI — першої половини XVII ст. став Богдан Хмельницький. На початку 1648р. він вигнав із Запорізької Січі шляхетський урядовий гарнізон, заручивсяпідтримкою кримського хана Іслам-Гірея III і розпочав підготовку до рішучоїзбройної боротьби з польське-щляхетськими військами. 16 травня 1648 р. військо Богдана Хмельницького, підсилене реєстровимикозаками, які перейшли на бік повстанців, розбило під Жовтими Водами частинукоролівської армії, очолювану сином Великого коронного гетьмана Стефаном Потоцьким, який там же загинув, а 26 травня під Корсунем розгромилоголовні шляхетські сили під проводом самого Великого гетьмана МиколаяПотоцького та гетьмана польного Мартина Калиновського, причому обидва вонипотрапили в козацький, а відтак у татарський полон. На початку вересня 1648 р.нова шляхетська армія в кількості понад 40 тис. чол. під командуванням трьохпольських магнатів — Домініка Заславського-Острозького, Миколая Остророга таОлександра Конєцпольського — з'єдналась з військом князя Яреми Вишневецького іприбула під Пилявці теперішньої Хмельницької області. Бої закінчилися 24 вересня блискучою перемогоюповстанців, яка розчистила їм дорогу на Львів і далі у корінну Польщу. Козакиобложили міста Львів і Замостя. Та задовольнившись викупом, Богдан Хмельницькийз ряду тактичних міркувань у листопаді 1648 р. зняв облогу, тимчасово припинив воєнні дії і повернувся на Україну.
Такі дії гетьманавикликали неоднозначну реакцію. Український народ прагнув скинути шляхетськеярмо, вбачаючи свій порятунок у продовженні збройної боротьби. Шляхта ж нехотіла відмовитись від своїх привілеїв і намагалась відновити своє панівнестановище. Отже, у 1649 р. війна вибухнула з новою силою. На початку липнявійська Б. Хмельницького і кримського хана Іслам-Гірея III оточили фортецю у Збаражі наТернопільщині, де замкнувся десятитисячний відділ шляхетського війська на чоліз Яремою Вишневецьким. У запеклих боях тут загинули видатні козацькіполковники, такі як Бурлай, який раніше прославився здобуттям Синопа, таСтаніслав Мрозовицький, відомий у козацькому війську під іменем Морозенка.Король Ян Казимир, який ішов назустріч козацькій армії, затримався у таборіпоблизу с. Топорів теперішнього Буського району Львівської області. Одержавшизі Збаража повідомлення про важке становище обложеного там польсько-шляхетськогогарнізону, король рушив йому на допомогу, але 15—16 серпня 1649р. під Зборовомна Тернопільщині потрапив в оточення козацького і кримського війська. Тількизрада підкупленого королем хана врятувала шляхту від повного розгрому. Б.Хмельницький змушений був задовольнитися підписанням з королем договору,званого Зборівським, яким і закінчився перший період Визвольної війни. Згідно зцим договором кількість реєстрових козаків збільшувалася до 40 тис. чол.,королівським військам заборонялось перебування у східній частині України, щопереходила під контроль козацьких полків, оголошувалася амністія всім учасникамповстання. Король також обіцяв розглянути на найближчому сеймі питання проліквідацію церковної унії. Та незважаючи на ці полегшення, Зборівський договірне приніс українському народові звільнення від гніту. Шляхтичам — власникаммаєтків на Україні — було дозволено повертатися у свої села і вимагати відселян виконання панщизняних повинностей Внаслідок цього у багатьох селахвибухали повстання проти гнобителів. Український народ хотів волі, шляхтичі,фактично втративши свої маєтки й прибутки, вимагали від короля нової війни дляутвердження свого панування й відновлення старих порядків.
У грудні 1650 —січні 1651 р. королівський сейм вирішив розпочати війну, уповноважив королязбільшити кількість війська до 51 тис. чол. і скликати у відповідний часпосполите рушення (загальне ополчення шляхти). У лютому 1651 р. на Поділля рушиладванадцяти-тисячна армія під командуванням польного гетьмана МартинаКалиновського. Так розпочався другий період Визвольної війни, кульмінаційноюподієї якої стала Берестецька битва.
1. Підготовка добою1.1Військо Богдана Хмельницького
Які ж си ли були в цей час у розпорядженнігетьмана? Джерела засвідчують, що йому вдалося на кінець травня зосередитимайже таке ж багаточисельне військо, як і під Збаражем, очевидно, 100-110 тис. чоловік. Ф.Шевченко схиляєтьсядо думки, що українська армія налічувала близько 100 тис. чоловік. Згідно з інформацією, що надходила тоді доКракова, при Хмельницькому перебувало 80 тис. «доброго війська». Проте, за свідченням самих козаків, «доситьдоброго, спорядженого і навченого до бою війська було трохи більше 40 тис, чоловік. Захоплені в полонтатари дають приблизно таку ж цифру—40-50 тис. У принципі можна цілком погодитися з міркуваннямВ.І.Сергійчука, що боєздатне козацьке військо слід обчислювати в 60 тис., арешту становили значно гірше озброєні селяни та міщани, яких, за данимиканівського сотника Тимоша, не можна було використати у відкритому бою («наполі»). Вони були придатні лише для оборонних боїв під захистом валів та окопів.
Як ужезазначалося, тепер українська армія була озброєна краще, ніж у попереднікампанії, в чому, безумовно, полягала величезна заслуга Хмельницького. Звертаєна себе увагу висока питома вага кінноти. Маємо свідчення козаків, що пішихбуло всього кілька тисяч, в основному для обслуговування потреб артилерії, аінших «повернули додому». Однак погодитися з цим важко. Вірогіднішим виглядаєтвердження ногайця Касі-мурзи, що «козаки на конях, а чернь чи селяни — піші».Відомо, що основну ударну силу української армії становила піхота, й це, наперший погляд, можна розцінювати як ослаблення боєздатності війська, аджепольська кіннота істотно переважала козацьку. Однак ми оцінюємо цеспіввідношення сил у дещо іншому аспекті. Справедливо приділяючи велику увагу формуваннюукраїнської кінноти, Богдан не переоцінював її потенційних можливостей, ібільшість козаків посадив на коней не для того, щоб вони билися з ворогом укінному строю, а щоб досягти максимальної швидкості пересування армії, наданняїй високої маневреності.
Чимало клопотузавдавала гетьману проблема забезпечення 100-тисячного війська продовольством іфуражем. За його розпорядженням із Києва та Переяслава постійно прибували обозиз продовольством і військовими припасами. Водночас козацькі загони поповнювалисвої запаси в околицях Острога, Дубна та інших волинських міст. Та, незважаючина ці заходи, в другій половині травня почала відчуватися нестачапродовольства, головним чином солі. Значна його частина йшла на утриманнятатарських загонів, нерідко навіть за, рахунок низів українського війська. Єдані, що мурзи домагалися від гетьмана високої платні, погрожуючи інакшеповернутися назад і пограбувати «всю Україну». Власне, вже й до того вонизабрали в селян і міщан чимало коней.
Треба особливопідкреслити високу військову дисципліну, якої домігся гетьман, аби не датиможливості противникові захоплювати «язиків». Джерела зафіксували неодноразовебідкання представників польського командування на те, що нічого не можутьдовідатися про задуми Хмельницького, бо (хоч у це важко повірити) послані впершій половині травня під український табір аж дев'ять під'їздів неспромоглися
полонити хоча 6 одного козака. Зі свого боку, гетьмантеж виряджав сильні під'їзди під ворожий табір, та один із них у 20-х числахтравня був розгромлений польськими корогвами під Підгірцями.1.2 Військо Яна Казимира
Короткозупинимося на характеристиці становища та намірів командування польської армії, основнісили якої зосереджувалися під Сокалем. 6 травня сюди з 6 тис. жовнірів прибув самкороль. Тут же зупинився з 7 тис.жовнірів і М.Потоцький. Велику питому вагу в армії становили німецькі найманці.За даними венеціанського офіцера (від 10 травня), в таборі перебувало 10 тис.німецьких піхотинців, по З тис. драгунів і вершників. Як уже зазначалося, сюдиж з'явився з 55 тис. жовнірів М.Калиновський. Підходили зі своїми загонамижовнірів інші магнати, а також підрозділи посполитого рушення. Загальнакількість лише досвідчених у військовій справі шляхтичів і жовнірів досягала 30тис(«без почтів»), а при них ще було щонайменше 120 тис. готових до бою слуг,окрім візників та кухарів. 18 травня Король поділив їх на 10 полків. Під йогобезпосереднім керівництвом було 8 тис. іноземців, 400 гусарів, кілька корогов і3 тис. озброєних слуг. 24 травня було зроблено огляд піхоті (крім угорців, 14тис. чоловік). Маємо дані, що магнати привели з собою 10 тис. добірних жовнірів, що разом ізшляхтичами становило майже 40 тис. Таще очікувався підхід основних сил посполитого рушення. Бойовий дух жовнірів підносили400 ксьондзів. Прибули сюди такожуніатські священики, яких очолював ігумен Хелмського базиліанського монастиряСуша. Чимало клопоту королю та гетьманам завдавала проблема забезпеченнявійська продовольством і фуражем. Піхотинцям доводилося голодувати.
2.Розгортання бойових дій
О восьмій годині ранку 18 вересня королю стало відомо, щоукраїнські полки переправилися й просуваються до його табору. Тому разом ізМ.Потоцьким він почав готувати військо до бою. Воно зайняло «польським шиком»позиції уздовж р.Стир — від лісу до діброви — довжиною близько 4-5 км. Ліс і долина на правому фланзібули добре укріплені піхотою й драгунами. Через дві години з'явилися загоникозаків і татар, яким удалося захопити частину шляхетських слуг і коней.Спалахнули перші сутички, що ознаменували початковий етап Берестецької битви.До обіду козакам і татарам удалося оволодіти значною частиною навколишньоїмісцевості, відрізаючи таким чином польське військо від пасовищ. Це викликалозанепокоєння у його проводирів. У другій половині дня (близько 15 годин) Конєцпольський звернувся зпроханням до коронного гетьмана дозволити йому відкинути ворога. Діставшисхвальну відповідь, а також одержавши на підкріплення полк коронного маршалкаЛюбомирського та корогви добровольців, коронний хорунжий удався до атаки. Водній із балок його контратакували татари й, очевидно, козаки. Розгорівсязапеклий бій, у ході якого польські корогви потрапили в скрутне становище, їмна виручку кинулися з лівого флангу Вишньовецький і Лянцкоронський зі своїмиполками. Татари й козаки поспішно відступили до переправи. Переслідуючи їх,Конєцпольський захопив кількох татар у полон, від яких довідався промісцеперебування хана та його стосунки з Хмельницьким. Таким чином, перший деньбоїв завершився перевагою, принаймні моральною, польських підрозділів, щозумовило неадекватну переоцінку керівництвом коронної армії своїх можливостей.
Перебуваючи підвраженням учорашнього успіху, король і коронний гетьман відверто недооцінилиможливостей українсько-татарської кінноти, тому вирішили використати день 19червня для з'ясування шляхом дрібних сутичок сил і намірів противника.Потоцький вивів у поле лише кінноту;, без підтримки піхоти. Не встигликавалеристи зайняти бойові позиції, як помітили в багатьох місцях дим відзапалених шляхетських маєтків, це відчило про наближення основних сил орди.Невдовзі жовніри побачили колони української й татарської кінноти, що вкриваливсю рівнину й пагорби. Не чекаючи наступу поляків, гетьман і хан вирішиливипередити їх і першими завдатиудару. Його було спрямовано на лівий флангворога, де стояв полк Лянцкоронського. Брацлавський воєвода швидко опинився вкритичному становищі, тричі потрапляв у повне оточення, вирватися з якогодопоміг подільський воєвода — М.Потоцький, що прибув на виручку зі своїмполком. Однак ситуація на лівому фланзі залишалася вкрай складною, бо вкатастрофічне становище потрапила шляхта Сандомирського воєводства. Тоді сюдибули перекинуті полки М.Потоцького та Є.Любомирського, а трохи пізніше — полкпідканцлера литовського Л.Сапіги. Битва спалахнула з новою силою й набралатакого затятого характеру, що, за словами її учасника, «не можна буловідрізнити поляка від татарина». Вона закінчилася поразкою польських полків,котрі покинули поле бою, інакше б «їх і нога не втекла». Загинуло майже 200тільки шляхтичів. Козаки захопили навіть корогву М.Потоцького. Розвиваючиуспіх, Хмельницький та Іслам-Гїрей почали оточувати недобитків, відрізаючи їхвід пасовищ. До вечора лещата навколо польського табору зімкнулися так щільно,що коней довелося годувати лозою й дубовим листям, які «здобували кров'ю».Увечері кількатисячний татарський загін переправився через Стир, вийшов у тилворожої армії й захопив чимало шляхтичів і слуг. У цілому бої цього днязавершилися повною перемогою українсько-татарської кінноти. Гадаємо, що якбипід час битви підійшла козацька піхота, то доля воєнної кампанії 1651 р.вирішилась би на користь українського гетьмана (це розуміли й окремі сучасникицієї події). Велика поразка стала холодним дощем для жовнірів і керівництвакоронного війська. За словами С.Освенціма, «військо після цієї кривавої справивтратило самовпевненість, так що ввечері лише мало хто залишався біля знамен».
Зрозуміло,Хмельницькому не були відомі підозрілі стосунки Іслам-Гірея з польським урядом.Уночі підійшла українська піхота з обозом, яку гетьман до світанку встигпереправити через річку й болота. В його розпорядженні тепер було майже 60 тис. досвідчених козаків, 40-50 тис. селян, міщан та обозних слуг,тобто загалом 100-110 тис. чоловік. За данимиодного з шляхтичів, у козацькому таборі налічувалося понад 100 тис. «вогнистого люду», а втатарській орді — не більше 40 тис. Отже, силиукраїнсько-татарського війська не перевищували 150 тис. чоловік. Ранком у густому тумані Хмельницький почавлаштувати військо до битви. Бойовий стрій (разом із підрозділами орди)простягався на милю (близько 7-8 км). На лівому фланзі, що пролягав до лісу, розташувався хан із своїми силами.Ставка Іслам-Гірея розміщувалася на пагорбі, звідкіля можна було спостерігатиза розвитком подій на всьому полі битви. Центральну частину та правий флангзайняли козацькі полки з основними силами ближче до центру, де на узвишшігетьман наказав побудувати табір із з'єднаних возів (за даними С.Твардовського,потрійними ланцюгами в 10рядів), який навипадок необхідності міг стати «за добру фортецю». Гармати розміщалися вспеціально підготовлених між возами місцях. Між возами (можливо, між рядамивозів) і за ними чекала свого часу піхота, а перед табором стояла кіннота.Деякі джерела дають підстави вважати, що серед української кінноти були йокремі підрозділи татар.
Значно повніше йдетальніше джерела змальовують стрій польської армії, що складалася майже з 40тис. жовнірів регулярного (кварцяного) війська. 20 тис. ланових і двірських жовнірів і 40 (за іншими даними — 60-80) тис. шляхтичів посполитого рушення.Крім цього, в розпорядженні кор9ля було ще 100—200 тис. озброєних слуг, готових взяти участь у битві. Загальначисельність армії досягала 200-260 тис. чоловік. Це була найбільша армія, якупротягом XVI-XVIII ст. вдавалося зібрати польськомуурядові.
Ввечері 19 червня Ян Казимир скликав військовунараду для вироблення плану майбутньої битви. Очевидно, не довіряючиМ.Потоцькому, король вирішив сам узятися за підготовку до неї війська, слушновважаючи, що не варто переоцінювати можливості своєї кінноти, а для посиленняефективності її дій слід максимально використати німецьку піхоту й артилерію.
Відповідно дозадуму на світанку Ян Казимир став шикувати свою армію. Попереду (як це видно зкопії плану битви, котрий зберігається у фондах Кам'янець-Подільськогокраєзнавчого музею), по центру, навпроти козацького табору, в чотирьох місцяхстояли батареї, які могли обстрілювати центр, лівий і правий «флангипротивника. Командував артилерією досвідчений генерал Сигізмунд Їшиємський.Позаду, в центрі, вишикувалася піхота під орудою князя Богуслава Радзивілла,генерал-майора Христофора Убальда (Хубальда) та особистої охорони короля. Заними, посередині, розміщувалися кінні корогви списоносців, а з боків — рейтарів. Далі тісно гуртувалисяполки. З флангів центр прикривали корогви драгунів та кінноти без списів.Командував усіма полками й корогвами сам король. На правому фланзі, якимкерував М.Потоцький, зосереджувалися полки С.Лянцкоронського, Є.Любомирського,О.Конєцпольського, Л.Сапіги. Тут же, як засвідчує згадувана копія плану битви,розташувалася також значна (якщо не основна) частина посполитого рушення. Влісі, що примикав до флангу, було збудовано табір із піхотою, щоб зупинитиможливий удар козаків. На лівому фланзі, очолюваному польним гетьманом M.Кaлиновським, стояли добірні полкикварцяного війська, керовані І.Вишньовецьким, М.Потоцьким та іншимидосвідченими воєначальниками. Поряд підрозділи посполитого рушення. В цілому бойовалінія польського війська розтяглася на «руську милю» (трохи більше 8 км). Для захисту табору Ян Казимирзалишив частину піхоти, посполитого рушення та озброєних слуг. Біля насипаногонавколо нього валу стриміли гусарські списи.
Сильний туманукривав берестецьке поле до 10 годиниранку. Коли він почав розвіюватися, постала грандіозна панорама протистояннявеличезних (як на той час) армій. Хмельницький не поспішав наступати.Українські та татарські загони раз за разом зачіпали поляків, виманюючи їх на себе,однак король суворо заборонив їм виїжджати. Лише артилерія вела прицільнийвогонь, коли кримчаки занадто близько підступали до ворожих позицій. Тактривало до третьої години дня Король зібрав військову раду, щоб виробити пландальших дій. Дехто з присутніх почав схиляти його до того, щоб відмовитися відбитви й перенести її на наступний день (аргументи були дуже прості — пізно, тай вітер дме жовнірам в обличчя), Інші наполягали перейти в наступ усімвійськом. Ян Казимир вагався, не знаючи, який варіант обрати. Близько четвертоїгодини до нього примчав бидгощський староста Денгоф, який від ІменіВишньовецького прохав дозволити атакувати. Тоді король прийняв остаточнерішення —розпочав наступ лівим флангом. Отримавши дозвіл, руський воєвода підзвуки сурм і барабанів на чолі 12 корогов стрімко ринув назустріч козакам. Заним подалися ще десять добре озброєних польських корогов, а незабаром у виратаки втяглися й інші полки. Помітивши активізацію противника, Хмельницькийнаказав вирушити йому назустріч козацьким підрозділам правого флангу, якішвидко й випередили лівий фланг. Татарські загони пересувалися значноповільніше. Зіткнення козаків і жовнірів було страшним. За словами очевидця, зпівгодини все «було у вогні, не було нічого чути, лише гук… з ручної стрільбий з гармат, так що ми вже думали, що звідтіля вже ніхто живим не повернеться».
Зав'язаласякровопролитна січа. Всі билися з відчайдушною хоробрістю. Поряд з козакамистійко трималися татарські підрозділи. Спільно їм удалося не лише стримати жовнірів,а й потіснити корогви посполитого рушення. Здавалося, от-от козаки перехоплятьініціативу. Настала критична хвилина битви. Саме в цей час стрімка атака40-тисячної орди могла відіграти вирішальну роль. Іслам-Гірей, який із пагорбаоглядав бойовище, не міг не розуміти цього, проте затягував момент наступу.Двічі шикував своє військо, але не рушав з місця. Цим негайно скористався ЯнКазимир: швидко перекинув на допомогу лівому флангові німецьку піхоту Убальда йнаказав артилерії зосередити вогонь по козацьких позиціях. Тепер становищеукраїнських полків серйозно погіршилося й вони почали відступати. Переслідуючиїх, жовніри навіть прорвалися до табору, однак Хмельницький рішучими діямивідкинув атакуючих, і війська знову зімкнулися. Спроби жовнірів розірвати табіруспіху не мали.
Деякі джереланатякають, що після того, як козаки вибили з табору ворога, гетьман відвідавставку хана й почав докоряти йому: «Что де твоя за правда —стоишь с людьми,а помочи никаковы нечинишь, то ли то денаше укрепленье».Іслам-Гірей начебто почав виправдовуватися, посилаючись наблизькість розташування таборів та на час байраму. Тоді гетьман попросив його принаймнітримати позиції на фланзі («хотя и на бой не ходи»), обіцяючи завдати удару по польській армії вночі.Важко судити про ступінь достовірності цієї інформації, проте й ігнорувати їїнемає підстав. Не виключаємо, що подібна зустріч Хмельницького з Іслам-Гіреємнасправді могла відбутися.
Отже, ситуація наполі бою розвивалася на користь Яна Казимира, який, захопивши ініціативу, повів в атаку полки центру йнаказав наступати правим флангом. Німецька піхота й рейтари за підтримкигарматного вогню прорвали лави українців і татар ітіочали рухатися до схилутого пагорба, де містилася ставка хана. Кілька ядер упали близько від ханськогонамету. І замість того, щоб контратакувати противника, Іслам-Гірей та йогонаближені з дивовижною швидкістю знялися з місця й почали втікати. Водночас ізполя бою посунула вся орда. Це наштовхує на думку, що мурзи та беї отрималивідповідне розпорядження правителя Криму. При цьому втікачі кричали жовнірам:«Не бий! Татарин утікає —Хмельницьказастанеш». Скориставшися неузгодженістю дій між полками центру й правого флангу(а можливо, прохід залишався свідомо), основна маса орди проскочила мимо них іподалася спочатку в напрямі Лешнева, а потім узяла круто вліво й вийшла допереправи в районі Козина.
Втеча Іслам-Гіреяз поля бою за відсутності серйозної загрози з боку противника була логічнимзавершенням його політики стосовно війн України з Польщею. Це чітко проявилосяй, нагадаємо, під час Збаразько-Зборівської кампанії 1649 р. Хана більше лякаламожливість перемогиукраїнської армії (а отже, й здобуття Українською державоюцілковитої незалежності), ніж успіх поляків. Його поведінка напередодні та вході битви недвозначно засвідчує: воюючи за інтереси України з РіччюПосполитою, він при цьому прагнув порозумітися з королем. Іслам-Гірей намагавсяпояснити турецькому султанові причину невмотивованого залишення поля бою підБерестечком не чим іншим, як… необхідністю покарати Ногайську орду, якапограбувала добруджанських татар. Що й казати, «вагомий» аргумент!
Утеча орди йоголення нею лівого флангу поставили українську армію в катастрофічнестановище. Ян Казимир кинув проти неї всі сили, щоб повністю розгромити й такимчином назавжди розв'язати «українську (козацьку) проблему». В ситуації, щосклалася, основне завдання Богдана полягало у виведенні армії з-під удару ізбереженні ЇЇ боєздатності для наступної боротьби. Щоб уникнути повногооточення, Хмельницький вирішив під захистом табору відступити з пагорба вдолину, до берега Пляшівки, де болота й хащі могли прикрити тил війська. Ведучибій з переважаючими силами ворога, вдалося до сутінок успішно завершитицейтекладний маневр без великих втрат. Зайнявши вигідне місце, гетьман наказавкозакам негайно розпочати будівництво фортифікаційних споруд. Відчайдушні атакипольських полків розбивалися об залізну стійкість захисників табору. Завизнанням анонімного польського автора, «козаки ж дуже добре трималися йвистояли». Уже темної ночі жовніри за наказом короля змушені були припинитиштурм українських позицій і відступити. На цьому, як на нашу думку,завершується перший етап Берестецької битви. Втеча хана поставила українськевійсько в надзвичайно тяжке становище, але завдяки блискуче організованому ймайстерно виконаному маневрові (що зайвий раз засвідчує величезнийполководницький талант гетьмана) пощастило уникнути найгіршого — повного розгрому.
Вивівши військоз-під удару й вигравши таким чином цілу ніч для зміцнення табору, Хмельницькийвирішив повернути назад орду. Наказав полтавському полковнику Мартину Пушкарюутримувати лінію оборони до його повернення, залишив булаву та бунчук І зкількома старшинами кинувся слідом за ханом. Наздогнав його, очевидно, насвітанку за Козином. Між ними відбулася, як свідчать джерела, гостра розмова.За даними козацького полковника Семена Савича, Хмельницький почав «сердитоговорить: найяснейший де хане, то ли де твоя правда ишерть и укрепленье с нами, что пришедши к бою да побежал, как де естьна искус и на повадку поляком то учинил».а й відмовився відпустити до козацького табору самогоБогдана.
3. Бойові дії безгетьмана
Сподіваючисьна швидке повернення Хмельницького з татарською ордою, козаки під заливнимдощем рили окопи, висипали шанці, робили інші земляні укріплення. Центр таборумістився над р. Пліснява (рукавом р. Пляшівка), а зі східного боку прилягав доПляшівки, маючи вільний перешийок на схід. До ранку він був перетворений унеприступну, оточену валами й ровами фортецю.
А в польськомуобозі панувало радісне піднесення, жовніри співали «Тебе, боже, славимо». Внервовому збудженні король цілу ніч не злазив з коня. Шляхта вже смакувалауспіх повної перемоги над своїм ворогом, не сумніваючись, що через день-двайого буде знищено. Однак ранком укріплення українського табору помітно збилицей райдужний настрій. За даними М.Ємьоловського, коли на світанку жовнірипобачили «вали й окопи на половину списа, то їхній запал пригас». Справді,табір був, за визнанням очевидця А.Мясковського, «дуже великий, оком неосяжний,багатолюдний, вогнистий». Ян Казимир скликав воєнну раду, яка зробила не доситьвтішний висновок: атакувати його не можна, бо це призведе до неминучих великихвтрат. Тому вирішили взяти табір в облогу. В тил української армії були посланідва полки, а жовніри заходилися й собі висипати шанці, робити редути, з якихуже й почали обстріл позицій Пушкаря.,
День 21 червня минув для козаків досить неспокійно.Затримувався Хмельницький, що породжувало нервозність, поширення чуток про те,нібито хан наказав зв'язати його, а татари погрожували пограбувати Україну: «Іти наш, і добро твоє, й Україна наша». Турбувала неясність перспективи, томуодні пропонували покинути табір, інші — захищатися. За влучним висловом захопленого в полон козака Якима, козакизалишилися, «як бджоли без матки». Виявилося, що без гетьмана генеральнастаршина неспроможна підтримувати необхідний порядок і міцну дисципліну. Довечора їй усе ж удалося трохи стабілізувати обстановку, оволодіти розвиткомподій, не допустити поширення панічних настроїв. Наступного ранку заговорилакозацька артилерія, було зірвано намагання польського командування перекинути втил козакам нові сили. Та заразом розкрилися наміри частини старшини й заможнихкозаків таємно вибратися з табору. Якщо вірити даним схопленого поляками ФедораНекіцького (білоруського шляхтича з Полоцька), Пушкар розпорядився, щоб йогонаближені сідлали коней і готувалися в дорогу. Коли піхотинці запитали його, щоце він робить, то одержали відповідь: «Що бачите, те й самі чиніть». Однак вонивідмовилися тікати, й коли кіннота Полтавського полку зробила спробу вирватисяз обозу, її перехопили, роззброїли й узяли під варту.
За таких умовособливо гостро постало питання про обрання — до повернення Хмельницького — гетьмана. На скликаній раді перевагу було віддано популярному серед низівполковникові Ф.Джеджалію. Всі почали вимагати від нього конкретних дій: «Абовиводи з оточення, або миримся, або б'ємося, або поклонімося королю». Деякіджерела свідчать, що вже 22червня частинастаршини таємно звернулася до Яна Казимира з проханням виявити до них милосердя. Цього ж дня доІ.Вишньовецького написав листа полковник М.Криса, пропонуючи йому поручитися закозаків перед королем та обіцяючи за два дні скласти зброю. І все це незважаючина те, що більшість козаків виступала проти будь-яких переговорів із королем(хоча багато хто й погоджувався на замирення на умовах Зборівського договору).
Одержавши листавід старшини, Ян Казимир скликав раду. Одна частина шляхти висловлювалася зате, щоб виявити до козаків милість, стративши при цьому «найвизначнішихбунтівників», інша пропонувала підступний план — пообіцяти їм пробачення,роззброїти, а потім ліквідувати, щоб «назавжди знищити саме козацьке ім'я».Дійти якогось певного рішення не вдалося. Офіцери домагалися від командуваннярішучіщих дій, вважали за доцільне переправити через ріку кінноту, щоб повністюблокувати козаків. 23 червня король розпорядивсяпослати туди піхоту з гарматами. Того самого дня в українському таборі отрималигетьманський універсал із повідомленням, що він сам прибуде на допомогу зханом. Універсал зачитали козакам, і їм стало «опять весело». Почали готуватися до запланованого на завтранаступу. Було зроблено першу успішну вилазку. Богун просив дозволити йому здвома полками атакувати ворожі позиції, проте дістав відмову. Крім того,українська армія залишатися грізною бойовою силою. Шляхтич Рожевський в одномуз листів підкреслював трудність здобуття табору «за таким його озброєнням, за такоючулістю і відвагою, яка є, бо як кінні, так і піші, як чернь, так і старшинаготові на голову полягти». Тому вище й нижче козацького табору жовніри будувалимости й греблі через Пляшівку й болота, висипали шанці, зводили редути.Інженерними роботами керували Убальд, Пшиємський, Геткант. Важкі гармати булипривезені з Бродів, очікували їх і зі Львова. 25 червня в тил козакам було відправлено 1 тис. кінних жовнірів на чолі зБалабаном.
Джеджалія не мігне розуміти небезпеки, яку крила в собі ця тактика короля, тому вирішив у нічна 25 червня напасти на польськіпозиції. Однак місячне світло допомогло жовнірам помітити приготування козаківі забити тривогу. Від задуму довелося відмовитися. Зірвалася й спроба провестинаскок на ворога наступної ночі, тільки цього разу через сильний дощ. Деньрозпочався гарматною перестрілкою. Козацька старшина вирядила до короляпосольство для переговорів про укладення миру. Поїхали полковники Криса,Гладкий та писар Переяславець. Приблизно опівдні вони з'явилися до польськогообозу. Спочатку їх прийняв М.Потоцький, обсипаючи козаків різними докорами тазвинуваченнями. Згодом парламентарі через посередництво канцлера Лещинськогопередали Янові Казимиру листа й майже годину чекали на відповідь. Зрозуміло,протягом такого короткого часу польському урядові складно було прийняти якеськонкретне рішення. Тому канцлер повідомив українським послам, що умови«пробачення» будуть їм передані наступного дня, а до того часу в поляків муситьзалишитися «головний посол». Палке бажання затриматися виявив Криса, якийвідразу ж перейшов на бік короля, передав цінну інформацію про становище втаборі й запропонував ряд заходів, спрямованих на швидкий розгром українськоговійська. Послів прийняв М.Потоцький. Поводився він брутально, вимагав забутипро умови Зборівського договору, погрожував штурмом. Лише А.Кисіль (хоч ібезуспішно) намагався схилити короля до поступливості. Від імені урядувідповідь козакам підписав підканцлер ПРадзейовський, вимагаючи скласти зброю йздатися «на ласку короля». Для надання ультиматумові більшої вагомості польськаартилерія вдарила по українському табору. Після цього вже не лишалося ніякихвагань щодо прориву з табору в найближчий час. У ніч на ЗО червня старшинськарада обрала гетьманом Богуна, змістивши надміру пасивного Гладкого, й ухвалила «отойти на Украйну оборонною рукою...».І.Граб'янка зазначає, що спочатку планувалося стрімким ударом відкинутиЛянцкоронського, відкривши таким чином шлях для відступу, а потім уже виводитивсе військо. Зрозуміло, що про цей план знала тільки старшина. Щоб приспатипильність ворога, Богун уранці вирядив до короля нових посланців із заявою:козаки готові прийняти основні його вимоги. Проте різка зміна їхніх настроївнасторожила Яна Казимирай сенаторів, якітут же скликали раду для обговорення нової ситуації.
Тим часом Богунна чолі 2-тисячного загону кінноти з кількома гарматами перебрався черезПляшівку, щоб уточнити напрям атаки на позиції брацлавського воєводи. Окремікозацькі сотні, напевно, вступали в сутички з ворожими корогвами, аби з'ясуватисили ворога. Основна ж частина старшини проявила, на нашу думку, великунеобачливість, зосереджуючись у районі переправи перед виходом з оточення, — адже решта війська нічого не зналапро вироблений радою план дій. Оскільки козацька маса вже й так була сповненаглибокої недовіри до старшини, поведінка військової верхівки одразу ж породилачутки, що готується її втеча з табору. Десь на 10 годину ранку страшна підозра вразила все військо, викликавшипаніку. Командування виявилося неспроможним навести лад, заспокоїти розбурханінатовпи людей, котрі й собі почали стягуватися до берега. Як слушно зауважувавПГраб’янка, «смятошися вси сущіе вобозе». Почалася стихійна переправа.
Помітивши цейнелад, Богун кинувся до табору, однак було вже пізно. Затримати десятки тисячохоплених панікою людей не вдалося. Наче ураган, вони ринули на позиціїЛянцкоронського, який, вважаючи, що його атакують основні сили українськоговійська, поспішив звільнити їм шлях, відступивши до переправи в Козині. В такійкруговерті єдине, що вдалося зробити Богуну, так це зібрати 20-тисячний корпускінноти, який прикривав відступ. Незважаючи на панічну поспішність, козаки такививезли з собою майже всю артилерію та порох (залишилося тільки 18 гармат і сім бочок пороху). В ар'єргардівідступаючих йшло близько 2 тис.козаків з «наміром боронитися і дорого продати своє життя». Зрозуміло, що вумовах неорганізованого відступу через три переправи, а також наступу ворожихполків неминучими були відчутні втрати.
Відступукраїнських полків сплутав усі плани польського уряду. До них потрібно буловнести суттєві корективи. Король схилявся до думки продовжувати похід у напряміКиєва. Та далеко не всі поділяли наміри короля. Частина шляхти розуміла, щонаступ польської армії неминуче викличе опір українського населення, щопризведе до нової війни. Рішуче протестувало й посполите рушення, якевідмовилося від участі в поході. На ці суперечки було згаяно час. Ян Казимиррозпорядився готуватися до виступу 2 липня, але шляхта посполитого рушення відмовилася виконувати його наказ.Наступного дня тривали переговори. Тим часом шляхта масово від'їздила з обозу.
Незважаючи навмовляння Вишньовецького, Лянцкоронського та інших сенаторів, посполите рушеннянавідріз відмовилося від участі в наступі на Південь України й погодилосятільки дати гроші на утримання кількох тисяч жовнірів. Імпульсивний корольвирішив особисто очолити похід кварцяного війська, розраховуючи, що його поривбуде підтриманий частиною шляхти. Однак цього не сталося. Посполите рушеннямасово поверталося до своїх домівок. Ян Казимир 4 липня залишив табір під Берестечком і на чолі кварцяноговійська цього ж дня прибув до Козина. Через день відправився в напрямі Кременцяй зупинився обозом під Орком. Оскількичастина сенаторів наполягала на поверненні короля до столиці, було проведенораду, що висловилася за його від'їзд. Наступного дня Ян Казимир скликав нарадуофіцерів, на якій оголосив, що все кварцяне військо (понад ЗО тис. жовнірів),за винятком полку Накєльського, на чолі з М.Потоцьким відправляється «наУкраїну», а він повертається назад; обіцяв надіслати підкріплення й знайтикошти для платні жовнірам. Попрощавшися з військом, 8 липня він подався до Львова, акварцяна армія вирушила в бік Ярополя.
Як же складаласяв цей час доля Богдана Хмельницького, котрий фактично став бранцем хана? Нажаль, джерела мовчать про ці найтяжчі дні в його житті. Можемо лишестверджувати, що до початку липня Іслам-Прей повільно просувався в районСтарокостянтинова. Ймовірно, він вагався: що робити з гетьманом? ПізнішеХмельницький під час розмови з назаретським митрополитом Гавриїлом зауважував: «… знатное де дело, что у него, крымского царя, о нем, гетмане, былнекакой злой умысл». Деякий час хан схилявся до думки про можливість обміну Богдана на Нітшоха та кримських «цариків», які потрапили до польськогополону. За свідченням відпущеної ханом шляхтянки Піотровської, він тримавХмельницького з метою звільнення мурз із полону. Якщо вірити цій та іншимшляхтянкам, які побували в татарському обозі, гетьман перебував під постійнимнаглядом, а коли сідав на коня, то ноги йому зв'язували. За свідченняманонімного автора, Іслам-Гірей дозволяв йому вдень ходити вільно, але вночійого невсипущо стерегли ханські сеймени .
Зі свого боку,польський уряд, дізнавшися про затримку ханом гетьмана, робив спроби забратийого собі. Маємо дані (від 8 липня) А.Мясковського, що за дорученням короляМ.Потоцький 5 липня писав листа до Їслам-Гірея, «наполегливо вимагаючи видачіХмельницького». Бєлгородець Ашеїнков чув, що й І.Вишньовецький також «присылал к крымскому царю, чтоб онгетмана Богдана Хмельницкого им отдал». Чому ж Іслам-Гірей утримався від цього кроку? Тут, нанашу думку, діяло кілька чинників, на які він мусив зважати. Одним ізнайважливіших був розгром козаками під Паволоччю, Чудновим та на Уманськомушляху 10-тисячної орди ногайських татар, які рухалися попереду основних силхана. При цьому козаки послали до нього частину захоплених у полон татар ізпогрозою: якщо не буде звільненоХмельницького, вони займуть переправи через ріки й не пропустять ординців.Певна річ, мурзи не мали жодного бажання воювати з козаками й почаливисловлювати невдоволення тим, що Іслам-Гірей затримує українського гетьмана,їхні представники, за даними Виговського, прибули до хана й почали з'ясовувати,«для чего он у себягетмана держит и с Войском Запорожским нелюбовь всчинает?» На що дістали відповідь: вінзатримав Хмельницького й «держитпри себе по любви, потому что емутоперво до войска в обоз проехать немочно, и он де велит ево, гетмана, отпустить и проводить до украинныхево городов».
Не можемо ігнорувати й того факту, щовже, ймовірно, 2 липня хан отримав вісті провідступ козаків зі свого табору, після чого значно пришвидшив просування ордина Південь України. Поразка українського війська цілком задовольняла його,однак він не хотів допустити й повного торжества Польщі, видавши гетьманакоролю. Навпаки, тепер було вигідно, щоб козаки продовжували чинити опір,приковуючи таким чином сили Речі Посполитої до себе. Допускаємо також, що нацей час ханові стало відомо про посольство Порти до Хмельницького, яке везлойому корогву, кафтан і шаблю. А видання Польщіполітичного діяча, до якого султанський двір виявляв прихильність, загрожувалокримському володареві великими неприємностями: Стамбул не дарував своїм васаламзневаги до себе. За таких обставин Іслам-Гірей, приховавши від гетьмана поразкукозаків під Берестечком, недалеко від Любартова (очевидно, 2 липня)звільнив його. Окремі джерела стверджують, начебто Хмельницькому довелося прицьому сплатити татарам викуп. На нашу думку, в даному разі йдеться не про викупяк такий, а про платню татарам за їхню участь у поході, щоб вони не грабувалиміст і сіл, не брали людей у ясир. За свідченнями сучасників, ординці справдіздебільшого обмежувалися отримуваною в містах стацією, нікого не забрали вполон (хоча й не виключено, що подекуди допускалися пограбування населення).
У супроводітрьох-чотирьох мурз і 100козацькихвершників Б.Хмельницький прибув до Любартова. Тут повідомив міщанам, що поспішає«на Україну» набирати військо «для звільнення полків, які лишилися підБерестечком». Звідси подався до Наволочі, де зібрав 3 тис. злотих для платні мурзам. Увідповідь на запитання міщан, чому рухається сам і чому повертається назад,заявив: «Я ж залишив проти короля 20 полків добрих-молодців, які з чверть року будуть захищатися, маютьпродовольство й боєприпаси; кожний знає, як ми захищаємося в таборах і якпереносимо голод». Прагнув розвіяти їхні побоювання щодо можливості появи вУкраїні литовського війська; мовляв, цього не буде, бо є слово Радзивілла, щовоно «повинне стояти лише на прикордонні». Проте сам він інтуїтивно відчував,що сталося лихо. В пригніченому стані протягом двох діб часто прикладався докелиха. Мабуть, 6 липня з'явився полковник АдамХмелецький, який не без побоювання зустрівся з гетьманом, а коли зайшов донього, той, за свідченням паво лоцького міського писаря, грізно запитав: «А детабір?» Полковник, знизавши плечима, кинув: «Вже в чорта табір, ми втекли зтаборр. Намагаючись з'ясувати ситуацію, гетьман продовжував ставити запитання,дістаючи на них короткі, сповнені трагізму відповіді: «Чому ж?» — «Бо молодціне хотіли битися». — «А корогви як?» — «І корогви загинули, й гармати». — «Аскринька з червінцями та чохлом?» — «1 вони загинули». Страшенно враженийнаслідками берестецької кампанії, Богдан, не приховуючи розпачу, «схопився заголову і став вирікати прокляття».
Однак на цьомуприкрощі гетьмана не припинилися, бо надійшла звістка про розгром козацькихполків Небаби під Ріпками. 26 червняМирський раптовим ударом оволодів козацьким табором під Лоєвим і захопивпереправу через Дніпро. Сюди ж прибув Радзивілл, який почав перекидати полки. Зтабору під Ріпками Небаба кинувся на противника з кіннотою, гадаючи, що тутперебуває лише Мирський (чи не тому Самовидецьназвав його «неуважним»?). Радзивіллатакував його з флангу. Розгорілася запекла битва. Незважаючи на хоробрістькозацького полковника (коли йому відрубали праву руку, продовжував відбиватисялівою) та його козаків, майже всі вони загинули, у тому числі Небаба,Півторакожух, Капуста та інші старшини. Козацька піхота з-під Ріпок відійшла доЧернігова. На місце Небаби козаки обрали полковника Пободайла. Після цьоголитовські війська вдерлися на українські землі одночасно на Овруччині таЧернігівщині. Наприкінці червня Я.Радзивілл зробив невдалу спробу захопитиЧернігів, після чого зупинився в Любечі. ВГонсевський розпочав військові дії наОвруччині.
Отримавшиповідомлення про дві великі поразки українського війська, а також про наступпольської та литовської армій, Хмельницький, як ніхто інший, зрозумів усюкатастрофічність ситуації. Мало того, що політика хана остаточно перекреслилайого плани добитися створення незалежної Української держави, на терези історіїбула поставлена сама доля козацького стану. Його ліквідація збройними силамиРечі Посполитої мала б, без перебільшення, найтрагічншгі наслідки дляукраїнського народу. Здавалося, що за відсутності в розпорядженні гетьманабудь-яких військових сил (у той час, коли на Південь України просуваласящонайменше 45-тисячна польсько-литовська армія) не було анінайменшого шансуорганізувати їй опір. Навряд чи можна було знайти хоча б одну людину тверезогорозуму, котра б вірила в можливість успішної боротьби з ворогом. Та, на щастяУкраїни, такою людиною виявився Богдан Хмельницький. Швидко подолавши розпач,він із небаченою енергією взявся за формування нової армії.
4. Наслідки битви
Поляки незважилися продовжити війну й розпочали переговори. Внаслідок битви Хмельницькийбув змушений прийняти дискримінуючий мир, підписаний під Білою Церквою 28вересня 1651р. за цим договором число реєстрового військазменшувуалося до 20 000, козацьку територію обмежено тільки до київськоговоєводства, шляхті повернуто її давні володіння, а селяни мали повернутися напанщини.
Висновок
Битва під Берестечкомпоказала всю зрадливість союзу з татарами які підводили козаків внайвідповідальніші миті. Також вона показала, що без гетьмана старшина не може добре керувати військом.Багатоденне протистояння показало справжню міць козацького війська якапроявилася 2 червня 1652 року під Батогом, коли було розгромлено польськевійсько.
Списоквикористаної літератури
1. Смолій В.А., Степанков В.С. БогданХмельницький (Соціально-політичний портрет). –К.: Либідь,1993.-504с.
2. Свєшніков І.К.Битва підБерестечком. –Львів: Слово,1992.-304с.