Зміст
Реферат
Вступ
1. Історичні теми на шпальтах сучасної преси
2. Голодомор як соціально-господарське явище
2.1 Проблемивисвітлення Голодомору (1930-1933рр) за часів існування Радянської влади
3. Відношення сучасників до проблеми Голодомору як навмисноговинищення української нації на прикладі аналізу сучасних ЗМІ
Висновки
Література
Реферат
Об’єктом дослідження в цій роботі є наукові, публіцистичнітексти статей про трагедію Голодомору 1930-1933рр.
Метою курсової роботи є вивчення різних джерел та публікацій,їх аналіз. А також спроба прослідити тенденції висвітлення історичних тем нашпальтах сучасної преси, аналіз проблем і суперечок коло теми нашогодослідження.
Методи дослідження – метод системного спостереження, опису,пояснення, систематизації, аналізу, синтезу.
Науковою новизною цієї роботи є сучасність проблемидослідження, намагання презентувати суб’єктивну думку на проблеми висвітленняісторичних подій на цьому етапі в пресі.
Голодомор, геноцид, терор, концепція, стратегія, тактика.
Вступ
Сьогодні у науковців є всі можливості вибрати і досить доскональноі без перешкод дослідити будь-яку тему, проблему. Але так було не завжди.
Тема нашого дослідження – Голодомор 1930-1933рр довгі рокизамовчувалася, навіть розмовляти на тему штучного голоду і геноциду українцівбуло небезпечно для життя. Ми спробуємо представити свій погляд на висвітленняісторичних тем на шпальтах сучасної преси, дослідити статті, публіцистичніматеріали.
Ми вважаємо, що тема Голодомору 1930-1933 рр. Викличезацікавленість у будь-якої аудиторії слухачів або читачів.
Історію цього питання у стислому вигляді можна представититак.
Згадка про голод 1932-1933 років каралася за 58 ст. Карногокодексу (антирадянська пропаганда). Необережно мовлене слово могло запроторитилюдину в концтабір. І розмови зникли. Численна українська діаспора в Канаді іСША била в усі дзвони, щоб донести правду про голодомор до світовоїгромадськості. Однак до українців довго не прислухалися. Тільки на 50-турічницю голодомору світова громадськість привернула увагу до цієї теми.Діаспору почули, але їй не повірили. Факти здавалися неймовірними. Післяприходу до влади Михайла Горбачова у Радянському Союзі почала поширюватисягласність. Проте інформація про голодомор в Україні залишалася забороненою.Завдяки зусиллям українських і зарубіжних істориків голодомор 1932-1933 роківперестав бути білою плямою[1;34].
Створено Асоціацію дослідників голодомору, яка об’єдналатворчі зусилля київських вчених та істориків-краєзнавців у багатьох областях.Уперше в Україні було відзначено 60-ту річницю голодомору. А в цьому році 2008,ЮНЕСКО стало першої міжнародною організацією яка ухвалила резолюцію проувічнення пам’яті жертв Голодомору в Україні.
Об’єктом дослідження в цій роботі є наукові, публіцистичнітексти статей про трагедію Голодомору 1930-1933рр.
Метою роботи є вивчення різних джерел та публікацій, їханаліз. А також спроба прослідити тенденції висвітлення історичних тем нашпальтах сучасної преси, аналіз проблем і суперечок коло теми нашогодослідження.
Методи дослідження – метод системного спостереження, опису,пояснення, систематизації, аналізу, синтезу.
Науковою новизною цієї роботи є сучасність проблемидослідження, намагання презентувати суб’єктивну думку на проблеми висвітленняісторичних подій на цьому етапі в пресі.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, щопрезентованими нами матеріалами можуть скористатися як вчителі та викладачі,так і школярі, студенти у доповідях, творах, рефератах.
1. Історичні теми на шпальтах сучасної преси
Сучасні засоби масової інформації майорять сенсаційними статтямина тему історичних подій на Україні в різні часи. Згадаймо останні публікаціїщодо секретів Чорнобильської трагедії, пам’яті героїв Крут (хто це такідізналися школярі зовсім недавно), позитивні матеріали про участь бійцівОУН-УПА в Вітчизняній війні...
За останні п’ять років, особливо після чергового зміненнявлади, публікації і матеріали (ніби-то історичні) мають антагоністичнийхарактер. Ми дізнаємося про все нові та нові розсекречені архіви, і чомусь самепро ті, які вигідні сьогоденній владі.
Спадають на думку слова Ісуса Христа: “Є тільки так – так, ні– ні.”Це означає, що правда або істина єдина, все інше – не суб’єктивізм, апросто брехня, якою через ЗМІ “годують ” українців, щоб сформувати потрібнувладі громадську думку.
А проблема НАТО? Зовсім недавно (приводимо публікацію зтижневика “Персонал” №4 за 1 лютого 2007 року) читаємо: “Політологи заходилисяпереконувати один одного в необхідності якомога швидшого вступу України доНАТО. До сліз образливо за Батьківщину. Люди з науковими званнями, не знайшовшисебе в нинішніх нерадісних реаліях подалися на заробітки до тих, хто ще недавновідмовляв українців від кроків, спрямованих на вихід з СССР. Американськігрантодавці, певно, залишилися задоволеними. Ми всі занадто дрібні в цьомусуєтному та грішному світі, аби з нами рахувалися...” (Олесь Вахній).
Минув рік і преса зобов’язана на гроші виділені державоюпросвітити народ щодо переваг вступу України до НАТО, СОТ, Євросоюз....
Отже, якщо в радянські часи не було демократії, свободислова, замовчувалися і трималися у таємниці історичні факти, то тепер також єпроблеми з встановленням істини, бо заполітизованість влади і преси не сприяє встановленнюісторичної справедливості.
Темою нашої курсової роботи є не менш трагічний, цікавий інауково ще мало вивчений період української історії – Голодомор 1930-1933рр.
В нашій роботі ми проаналізуємо характер публікацій сучасноїпреси на тему Голодомор 1930-1933рр., розглянемо історичні причини і події тогочасу, а в практичній частині проаналізуємо статті з різних ЗМІ і доведемо їхсуперечливий характер.
2. Голодомор як соціально-господарське явище
Голодомор – це соціально-господарське явище, що виявляється упозбавленні населення мінімуму необхідних продуктів харчування і призводить дозміни демографічної та соціальної структури населення регіонів, а інколи ікраїн.
Голодомор виникає внаслідок неврожаю, зумовленого природнимипричинами (посуха, повінь, морози та ін.), наслідками воєн, недосконалістюгосподарчої системи. В окремих випадках голодомор організовувався штучно зметою винищення певних груп населення, а інколи цілих народів для досягненняполітичних цілей [2;27].
На українськіх землях найдавніші згадки про голодомордатуються епохою Київської Русі. Тоді вони були викликаніприродно-клімактичними умовами і мали регіональний характер. В пізніші часирегіонами, які найчастіше потерпали від голоду були Полісся, степова Україна тагірські райони Карпат.
У 19- 20 ст. на українськіх землях було кілька неврожайнихроків (1833-34рр., 1844-46рр...), що призводило до зростання соціальноїнапруженості на селі і було однією з причин еміграції українського населення доСибіру, Середньої Азії, Казахстану і Америки.
Важкими для укр. Земель були голодомори 20 ст.: 1921-22рр.,1930-33рр., 1946-47рр. Трирічна (1930—1932) продрозкладка викликала дедалісильніший опір. Селяни відмовлялися працювати в колгоспах безплатно, державазвинувачувала їх у саботажі. Криза колгоспного ладу загрожувала перетворитися векономічний колапс. У січні 1933 р. уряд був змушений перейти від безрозмірнихзаготівель до фіксованих державних закупівель зерна на податковій основі. Цеозначало, що держава визнала право власності колгоспів і колгоспників навирощений урожай. Новий закон докорінно змінював відносини між містом та селом.
Роберт Девіс,визнаний у світі фахівець у галузі історії радянського суспільства зБірмінгемського університету, передав мені написану у співавторстві зі своїмучнем Стефеном Віткрофтом книжку «Роки голоду (радянське сільське господарствов 1931—1933 рр.)», яка побачила світ 2004 р. Ще в рукописі він ознайомив зізмістом книжки Роберта Конквеста і домігся від нього відмови від твердження проголод-геноцид в Україні. Девіс і Віткрофт опублікували десятки таблиць, із якихвипливало, що з лютого по липень 1933 року держава надала селянам УСРР іПівнічного Кавказу 265 тис. тонн продовольчої допомоги, тоді як решта регіонів,разом узятих, отримали такої допомоги всього 55 тис. тонн. Цей факт вонивважали переконливим доказом відсутності геноциду. Сталінські хлібозаготівлі неє ознакою геноциду в тому вузькому розумінні терміна, який закладений уКонвенції ООН. Вони були причиною голоду з багатьма смертними випадками в усіххліборобних регіонах СРСР. Та не хлібозаготівлі стали причиною Голодомору вУСРР і на Кубані у першій половині 1933 року… Термін голодомор означає масовусмертність від голоду, але ніхто не наважився назвати критерії масовості:десять осіб протягом дня в одному селі чи сто тисяч в україні на місяць. Смертьблизької людини – трагедія, а мільйонів – статистика. Мільйони померлих відголоду українських селян – не статистика, а наслідок злорчинної політикирадянської держави. Їх підступно і цинічно закатували голодом у ріднихдомівках, селах, перетворених на колгоспні резервації [3;49].
Героїчнаі водночас трагічна історія українського народу. Давні джерела зберегли гіркісвідчення про голодні лихоліття українського народу.
Жахливоюподією в історії людької цивілізації постає голод 1931-1933 років.
Голодбув спричинений насильницькою суцільною колективізацією горезвіснимихлібозаготівлями, людиноненависницькою політикою розкуркулення, відвертиммасовим терором тоталітарного режиму проти селян Україні.
Творціголодомору, а це велика армія партійної й державної номенклатури, яка булабагатонаціональною за своїм складом, не обстоювали інтересів якоїсь однієїнації, а дбали насамперед про зміцнення економічних підвалин комуністичноїімперії.
Причиноюголоду вважають його штучний характер, походження, тобто свідомо організованийтодішнім політичним керівництвом. Існує думка, що голод був наперед спланованийзадля фізичного винищення саме українських селян.
Голодстався внаслідок насильницького запровадження комуністичної доктрини усільському господарстві яку українські селяни не сприйняли, той що від діда-прадіда займалися хліборобством на власній землі. Дослідники доводять, що цебув наслідок безтямної політики добування коштів на індустріалізацію, количастка селян просто не бралася до уваги. Очевидно одне- голод в Україні виникне в наслідок стихійного лиха, а був організований штучне. Основною причиноюголоду стала розвестка, яку повторно запровадили в січні 1928 долі, офіційно їїназивали хлібозаготівельним планом [4;119]. Хлібозаготівлі супроводжувалисярепресіями, фізичними та моральними знущаннями над селянами, яким поступовостало бракувати все більше хліба. Селяни чинили опір, почали ховати хліб на«чорний день». Уряд вишукував нові форми і методи заготівельсільськогосподарської продукції, щоб забезпечити шалені темпи «соціалістичноїіндустріалізації». Вихід було знайдено. Майже всі керівники партійних установдійшли думки, що саме масова колективізація сприятиме подоланню зерновоїпроблеми.
Метамасової колективізації це створення декількох десятків тисяч колгоспів замість5 мільйонів розпорошених селянських господарств, що сприяло б швидкомувиконанню хлібозаготівель. Колектівізація призвела до різкого падінняпродуктивності сільського господарства. У1930 році валовий збір зерна в Україністановив 23 мільйони тон, в 1931 році- 18, в 1932 році- 13. Цього ще цілкомвистачало, щоб прогодувати населення республіки, однак союзний уряд продовжуваввстановлювати для Україні непомірні хлібозаготівельні плани. У1931 роціреспубліканське керівництво звернулося до Москви з проханням знизити плановіцифри. Сталін погодився на незначне зменшення плану, але це не могло врятуватиситуацію. Як наслідок, вже наприкінці 1931 долі в Україні почався голод.
Голод1932 1933 рр. для українців був тим же, чим нацистський геноцид для євреї аборізанина 1915 р. для вірмен. Ця трагедія, масштаби якої просто неможливоусвідомити, завдала нації непоправного удару, соціальні, психологічні ідемографічні наслідки якої дають знати про себе і сьогодні [5;78]. Вона жкинула чорну тінь на «перемоги» радянської системи і методи їх досягнення.
Самежахливе в голодоморі 1932-1933 рр. те, що його можна було уникнути. Сам Сталінзаявляв: «Ніхто не може заперечувати, що. загальний урожай зерна 1932 р.перевищує 1931». Як відмічають Роберт Конквест і Богдан Кравченко, урожай 1932р. всього лише на 12 % був менше середніх показників 1926 і 1930 рр. Інакшекажучи, продуктів вистачало. Однак держава систематично вилучала велику їхчастину для власних потреб. Незважаючи на прохання і попередження українськихкомуністів, Сталін підняв завдання по хлібозаготівлям в Україні на 44 %. Йогорішення і та жорстокість, з якою воно виконувалося, прирекли мільйони людей насмерть від штучно створеного голоду.
Найжахливішеу цій трагедії те, що в першу чергу від голоду постраждали діти. Багато дітей –мільйони...
Голодувалидіти по всій Україні. Станом на 25 березня у 66 районах Київської областіголодувало 398201 чоловік, з них 178544 дітей. А15 квітня від голоду страждали493644 чоловіка і з них 262109 становили діти. Майже 20000 дітей чекали смерті1 серпня 1933 року. ЦК КП(б)У організував планове переселення безпритульнихдітей з міст до колгоспів, тобто дітей повертали батькам, які вже померли відголоду [6;34]. Розселяли дітей по колгоспах групами — по 5-20 чоловік.
Смертністьдітей сягала за деякими не повними підрахунками 50 і більше відсотків дозагальної кількості померлих. Діти значно швидше захворювали внаслідоктривалого недоїдання і фізичного виснаження.
У1932-1933 роках смертність дітей становила щонайменше половину померлих відголоду селян України. За неповними даними лише кількість учнів у початкових,неповносередніх, професійних школах, а також дітей у дошкільних закладах за триголодних роки зменшилася на 1 мільйон 71 тисячу чоловік. Стали пусткою сільськішколи, бур’яном поросли дитячі майданчики, а відсутністьучнівсько-педагогічного колективу сягала подекуди 96-98 рівня попередніх років.
Длязабезпечення життєздатності дитячого організму, не нижче навіть голодної норми,необхідно було мати щодня: 300 грамів хліба, склянку молока, пів-яйця, 5 грамівцукру, жирів і 25 грамів м’яса. Такоі норми не мали навіть робітники у містах,а тим паче діти. Уряд дбав про новобудови п’ятирічки, зводив підвалини“світлого майбутнього”, а затьмарені від голоду діти мріяли тоді про рятівнийшмат хліба.
ОднакСталін в ці трагічні місяці небаченого в історії голодомору спромігся визнатипублічно лише «продовольчі труднощі в ряді колгоспів». У мові на Всесоюзномуз'їзді колгоспників-ударників 19 лютого 1933 р. він цинічно заспокійливозаявив: «Принаймні, порівняно з тими труднощами, які переживали робочі 10- 15років тому, ваші нинішні труднощі, товариші колгоспники, здаються дитячоюіграшкою»...
Отжев цій частині нашої роботи ми розглянули саму сутність та визначенняголодомору, розглянули причини і наслідки голодомору на Україні 1930-1933 рр.
2.1 Проблеми висвітлення Голодомору (1930-1933рр) за часів існуванняРадянської влади
Примітнимаспектом голодомору були спроби влади стерти його з людської пам'яті. Щенедавно радянська позиція в цьому питанні була однозначною: заперечувався самфакт голоду. Зрозуміло, якби істинні масштаби голодомору стализагальновідомими, це нанесло б непоправного збитку тому образу «світоча світу іпрогресу», який Москва намагалася затвердити в свідомості людей як всерединіСРСР, так і за рубежем. Тому довгий час режим забороняв навіть згадувати про цютрагедію.
Деякігазети на Заході інформували громадськість про голод, однак тут також невідразу усвідомили його страхітливі масштаби. Експорт зерна, що не припинявся в1930-і роки і відмову режиму прийняти будь-яку іноземну допомогу вводили впомилку західний світ, де насилу могли повірити, що при таких умовах в Україніможе лютувати голод. Здійснивши ретельно організовані і обставлені владоюподорожі по СРСР, такі західні світила, як Бернард Шоу або колишнійпрем'єр-міністр Франції Едуард Ерріо, яскраво описували досягнення радянськоївлади, не забуваючи, звичайно, розказувати про задоволених життям, процвітаючихселян. Московський кореспондент в «Нью-Йорк таймі» Уолтер Дюранті, стараючисьсподобатися Сталіну, неодноразово заперечував в своїх статтях факт голоду (хочв приватних бесідах допускав можливе число жертв голоду в 10 млн). «За глибину,об'єктивність, тверезу оцінку і виняткову ясність» його репортажів з СРСРДюранті в 1932 р. був нагороджений Пулітцеровською премією [7;63].
Хочзахідні уряди знали про голод, їх позиція в цьому питанні була схожою на ту, щобула викладена в одному з документів британського міністерства іноземних справ:
«Мидійсно маємо в розпорядженні досить інформації, що свідчить про голод на півдніРосії, аналогічної тієї, що з'являється в пресі… Проте ми не вважаємоможливої робити її надбанням громадськості, оскільки це може зачепитирадянський уряд і ускладнити наші відносини з ним». До того ж під час Великоїдепресії значна частина західної інтелігенції, охоплена прорадянськимисимпатіями, рішуче не сприймала ніякої критики СРСР, тим більше в питанні проголод. Як відмітив Р. Конквест, «ганьба полягала не в тому, що вони були готовівиправдати будь-кого дії Рад, а в тому, що вони не бажали навіть чути прощо-небудь подібне, не були готові поглянути правді в очі».
Світоваісторія знає чимало жахливих масових злочинів. Але рідко який за своїмимасштабами й садизмом може зрівнятися з тим, який було скоєно в 1932-1933 рокахмосковсько-комуністичним режимом супроти української нації. Скільки загинулоукраїнців у цей голодомор ніхто точно не знає. Єрізні здогади ще 1935 рокукореспондент газети «Нью-Йорк Америкен» писав, ніби Скрипник, з яким він бувзнайомий сказав йому, що кількість жертв голодомору в Україні й на Кубаніперевищила 8 мільйонів [9;23].
Дослідники,підраховуючи кількість загиблих, зіставляють дані переписів 1926 і 1939 роківяк найбільш достовірні. Але при цьому випускається з уваги той каламутний потік,що йшов до нас з Росії. Адже в Україну направлялися різні емісари для«зміцнення» й «надання допомоги». Правильне уявлення про цілеспрямованістьголодомору і його наслідків може дати зіставлення змін у кількості населення зайого національною ознакою, а не за територією. У матеріалах Міжнародної комісіїдля розслідування голоду в Україні 1932-1933 років так дані наводяться. З1926по 1939 роки кількість росіян у СРСР збільшилася майже на 22 мільйони,білорусів- більш як на 0,5 мільйонів, а українців зменшилась на 3 мільйони,тобто було 33,2 мільйона, стало 28,1 мільйона. Якщо врахувати, що в попереднібільш менш благополучні роки кількість українців щороку зростала приблизно на0,6 мільйона осіб, то за 12 років ми недорахуємося понад 10 мільйонів українців
Вивчаючистановище в СРСР у другій половині 1932 р. за радянськими газетами, ми побачимолише рапорти про введення в дію новобудов першої п’ятирічки. Рапорти ДПУ, наякі посилався Сталін у цьому листі до Кагановича, малюють іншу картину. Містоголодувало, голодувало й село. Компартійно-радянський апарат перебував урозгубленості або відкрито фрондував. Серед рядових членів партії наросталообурення діями влади.[11;78] Якби становище сталінської команди у Кремлізахиталося, компартійно-радянське керівництво УСРР могло б згадати проконституційні права і стати з червоного жовто-блакитним. Це розумів і Сталін.Це розумів видатний український історик Іван Лисяк-Рудницький, який ще 1950 р.висловив таку думку: «Скасування комуністичного устрою в сучасних «союзних республіках»,як і в сателітних державах, являло б собою ніяк не болючий переворот, але,навпаки, радісний і природний поворот до власної індивідуальності». Зрештою,так воно й сталося у 1990—1991 рр. Отже, друга половина 1932 р. виявиласяточкою перетину двох криз — у соціально-економічній та національній політиціКремля. І Сталін найбільше боявся соціального вибуху в голодуючій Україні.Репресії, що незабаром розпочалися, були спрямовані одночасно проти українськихселян (терор голодом) та української інтелігенції (індивідуальний терор умасових масштабах, партійна чистка). Вістря репресій скеровувалося не протилюдей певної національності, а проти громадян Української держави. Незаперечуватиму, якщо мені скажуть, що йдеться про тих-таки українців. Але вся сутьу тому, що громадяни України, навіть у гамівній сорочці радянської республіки,самим своїм існуванням створювали загрозу для зграї злочинців у Кремлі [12;32].
Французькапреса, поінформована про трагедію України, переважно (крім органів, щовизначали свою лінію за інструкціями з Москви) засуджувала радянський режим занелюдський спосіб голодною смертю зламати опір селянства, яке відмовлялосяприйняти колективізацію та національну дискримінацію. Під рубрикою “Голод наУкраїні” почали з'являтися статті з викриттям практики радянського геноциду.Журналістка С. Бертійон поставила собі за мету демаскувати кривавий режимсовєтчини. С. Бертійон не тільки побачила сумну дійсність, а й правильнооцінила імперські наміри Москви. “Саме, щоб знищити всі ірредентні елементи,радянський уряд, у надії повністю винищити весь народ, який не має за собоюжодної провини, крім прагнення до волі, планомірно організував жахливийголод...”,? писала вона. Подібно до Бертійон реагували й інші французькідруковані засоби масової інформації. Автор провінційної газети “Le PetitMarseillais” Робер де Боплян писав, що громадська думка стурбована відомостямипро голод, який спустошує Україну, де переставали існувати цілі села. “Ясно, щоцей голодомор значною мірою виникнув з бажання Совєтів, які намагаються такимспособом покарати Україну за її тривалий національний опір. Історія України йчервоного терору, який там лютує, належить до найсумніших за повоєнногочасу...”[10;458]. Природньо, що загибель мільйонів людей влада намагалася приховати.Засоби масової інформації мовчали. Радянський уряд відкинув пропозиції продопомогу з-за кордону, твердячи, що вигадки про голод навмисне поширюють ворогиСРСР. Колишній прем'єр Франції Едуар Ерріо, який на той час подорожував поРадянському Союзу, заявив на цілий світ, що ніякого голоду в країні немає. Проце свідчать дві обсягові статті про голод 1932-1933 років у Радянській Україні,які опублікував паризький щоденник “L’ordre”. У матеріалі “Про те, що не скаженам Е.Ерріо після повороту зі своєї тріумфальної подорожі” автор Шарль деПереШаппюї іронічно висловлюється про візит французького дипломата, який міг напідставі побаченого заявити, що “французьку опінію зле поінформували щодо нуждиукраїнських селян”. Та й яку правду мав би розповісти Е.Ерріо, коли після такзваних мандрівок до Радянського Союзу писав: “У нас іноді говорять про Україну,але ж це свого роду департамент Босс (одна з найбільших хлібних провінцій уФранції). Мене привезли в село, яке, як говорять, зазнало багато лиха. Я бачив тамфруктові сади, бачив, як збирають хліб машинами. Бачив трудолюбиве населення,зовсім не злиденне, бачив гарних і здорових дітей. Коли спокійно оцінювати стансправ у СРСР, то слід заявити, що СРСР поступово стає державою, яка матиме такусаму міць, як США”. “Квітуче” життя настільки засліпило очі п. Ерріо, що тойтак і не встиг побачити, як вмирали з голоду цілі села [14;27].
Вивченнямцієї проблеми займався і професор Станіслав Кульчицький, він пише: “… Згадкапро голод 1932-1933 років каралася за 58 ст. Карного кодексу (антирадянськапропаганда). Необережно мовлене слово могло запроторити людину в концтабір. Ірозмови зникли. Численна українська діаспора в Канаді і США била в усі дзвони,щоб донести правду про голодомор до світової громадськості. Однак до українцівдовго не прислухалися. Тільки на 50-ту річницю голодомору світова громадськістьпривернула увагу до цієї теми. Діаспору почули, але їй не повірили. Фактиздавалися неймовірними. Після приходу до влади Михайла Горбачова у РадянськомуСоюзі почала поширюватися гласність. Проте інформація про голодомор в Українізалишалася забороненою. Завдяки зусиллям українських і зарубіжних істориківголодомор 1932-1933 років перестав бути білою плямою. Створено Асоціаціюдослідників голодомору, яка об’єднала творчі зусилля київських вчених таісториків-краєзнавців у багатьох областях. Уперше в Україні було відзначено60-ту річницю голодомору...”
Кількістьпомерлих від голоду неможливо точно підрахувати. Різні дослідники називалицифри від 2,5 до 8 млн. жертв. За підрахунками Роберта Конквеста, автора книгипро радянську колективізацію і голодомор “Жнива скорботи”, від голоду померло 5млн. селян в Україні і ще 2 млн. за її межами. На початку 90-х років С.Кульчицький (Україна) і С. Максудов (США) спробували уточнити ці цифри напідставі щойно розсекречених матеріалів радянської демографічної статистики. Заоцінкою Кульчицького, прямі втрати від голоду 1933р. в Україні коливаються вдіапазоні від 3 до 3,5 млн.осіб, повні втрати (з урахуванням зниженнянароджуваності) – від 4,4 до 5 млн. На думку Максудова, від голоду померло 4 — 4,5 млн. осіб, повні втрати становили 5,5 — 6 млн. Дослідники дійшли висновку,що всі відомі людству випадки геноциду за своїми масштабами не йдуть ні в якепорівняння з тим, що скоїлося в Українській РСР на початку 30-х років. Голод1933р. – найстахітливіший серед численних злочинів сталінщини.
… У 1997році у Франції вийшла “Чорна книга комунізму” (“Le Livre noir du communisme”,Ed.R.Laffont). Автори зосередили свою увагу на найважливішому “питанні безвідповіді”: чому комуністи уникнули покарання за масові вбивства? На цезапитання частково відповідає англійський публіцист П.Джонс: «Провина вмерла укомфортабельних ліжках чи живе у добре влаштованих пенсіонерах і навіть тих,хто при владі».
Комуністидосконало оволоділи мистецтвом маскувати свої дії, змушувати критиків мовчати.І тому світ знає про сталінізм, хоч зачинателем масового терору,концентраційних таборів, етноцидів, геноцидів був В.Ленін. “Можна обдурюватидеяких людей весь час, можна обдурювати всіх людей деякий час, але не можнаобдурювати всіх людей весь час”. Цей крилатий вислів американського президентаА.Лінкольна особливо актуальний, коли говоримо про голод 1932-1933 років вУкраїні. Адже правда, як пише французький публіцист у газеті “Таn”, все одностає “явною, прилюдною тайною”, незважаючи на дезінформацію таких нерозумних“туристів”, як Е.Ерріо, У.Дюранті та ін ших.
3. Відношення сучасників до проблеми Голодомору як навмисноговинищення української нації на прикладі аналізу сучасних ЗМІ
Треба відзначити, що недивлячись на те, що нам зараз вжебагато відомо про події які сталися під час 1930-1933рр., залишається багатопитань, на які немає відповідей і досі. Чи був Голодомор геноцидом проте самеукраїнського народу? Адже ми знаємо що через голод померли тисячі і тисячіросіян… Журналісти, а це притаманне цій професії мають різні думки, інодінавіть протилежні. В цій частині нашої роботи ми ознайомимося з різнимипоглядами та думками, наведемо цитати, спробуємо проаналізувати вибраний намиматеріал.
Ось наприклад Василь Марочко відомий дослідник голодоморіврізних років пише у своїй статті присвяченій 75-річчю цієї дати: “Виповнюєтьсяскорботна річниця національної трагедії українського народу – 75 років штучногоголоду 1932-33 років, заподіяного насильницькою масовою колективізацією,сталінською політикою розкуркулювання, горезвісними хлібозаготівлями. Фізичневинищення українських селян голодомором – свідома і цілеспрямована терористичнаакція більшовицького режиму в Україні, стратегія і тактика якої виношувалися тавпроваджувалися протягом 1929-1933 рр. Для Москви з її антилюдськимисоціальними експериментами та прагненнями зберігти під новою, комуністичною,приправою Російську імперію, українське село було могутньою перешкодою.Заважала його національна самобутність як хранителя українських звичаїв, мови,моральних цінностей, як джерела українського національного відродження.
Голодомор – не історична минувшина, а глибока демографічна ідуховна рана, яка нестерпним болем пронизує пам’ять його очевидців і жертв.Українців позбавляли Батьківщини, мови, винищували родовід, обкрадали духовно,морили голодом, вбивали і примушували мовчати. Деякі політики і тепернамагаються не допустити поширення правдивої інформації про творців голодомору,тому вигадують псевдонаукові теорії про спільну історію і спільну трагедію, пронібито спільний голод в СРСР. Але чомусь Росія офіційно не визнала голодомору1932-1933рр. Геноцидом. Не було висловлено щирого співчуття… ”
Станіслав Кульчицький (професор) у своїй статті більшспокійно розмірковує про роль саме Росії в цьому злочині і робить акцент натому, що ми в першу чергу повинні пам’ятати про цю трагедію, щоб такого ніколине повторилося: “… Восени 1998 року в Україні були проведені заходи,присвячені 65-й річниці голодомору. Ось тоді Президент України Леонід Кучмавстановив своїм указом пам‘ятний день, щоб правда про голодомор завждизалишалася з нам
На жаль, в українському суспільстві є досить впливові сили,які прагнуть знищити пам‘ять про злочини радянської доби, викреслити їх зшкільних підручників. Але правда про минуле необхідна, щоб перешкодитиповерненню цього минулого, перетворенню його на майбутнє...”
Привернула нашу увагу і стаття Євгена Федоренко (докторафілології) “Геноцид проти українського народу”. Він пише: “Цього року минає 70років з того часу, коли центр комуністичної влади в Москві свідомо і плановозорганізував національно-політичне народовбивство, спрямоване супроти українціву формі створеного цією владою штучного голоду в Україні в 1932-1933 роках.
Це безприкладна найжахливіша в історії людства трагедія,остаточна дія розігралася за час одного неповного року (1932-1933), що був нетільки роком смертельних жнив голодомору, жертвою якого стали 7 мільйонівселян-українців, що вмирали в той час цілими селами й районами. Різні джерелаподають, що за три роки – 1930-1933 – 10 мільйонів стали жертвами голодомору –геноциду, примусової колективізації та так званої ліквідації куркульства, яккласу...”
Отже бачимо, що журналісти та вчені одностайно визнають тойфакт, що Голодомор – трагедія українського народу. Але різняться в поглядах нате, чому Росія не визнає своїх дій проти українських селян як геноцид.
Висновки
Голодомор – це соціально-господарське явище, що виявляється упозбавленні населення мінімуму необхідних продуктів харчування і призводить дозміни демографічної та соціальної структури населення регіонів, а інколи ікраїн.
Світова історія знає чимало жахливих масових злочинів. Алерідко який за своїми масштабами й садизмом може зрівнятися з тим, який булоскоєно в 1932-1933 роках московсько-комуністичним режимом супроти українськоїнації. Скільки загинуло українців у цей голодомор ніхто точно не знає.
Голод1932 1933 рр. для українців був тим же, чим нацистський геноцид для євреї аборізанина 1915 р. для вірмен. Ця трагедія, масштаби якої просто неможливоусвідомити, завдала нації непоправного удару, соціальні, психологічні ідемографічні наслідки якої дають знати про себе і сьогодні. Вона ж кинула чорнутінь на «перемоги» радянської системи і методи їх досягнення.
Саме жахливе в голодоморі 1932-1933 рр. те, що його можнабуло уникнути. Сам Сталін заявляв: «Ніхто не може заперечувати, що. загальнийурожай зерна 1932 р. перевищує 1931».
Голодомор – не історична минувшина, а глибока демографічна ідуховна рана, яка нестерпним болем пронизує пам’ять його очевидців і жертв.Українців позбавляли Батьківщини, мови, винищували родовід, обкрадали духовно,морили голодом, вбивали і примушували мовчати. Деякі політики і тепернамагаються не допустити поширення правдивої інформації про творців голодомору.
Кількістьпомерлих від голоду неможливо точно підрахувати. Різні дослідники називалицифри від 2,5 до 8 млн. жертв. За підрахунками Роберта Конквеста, автора книгипро радянську колективізацію і голодомор “Жнива скорботи”, від голоду померло 5млн. селян в Україні і ще 2 млн. за її межами. На початку 90-х років С.Кульчицький (Україна) і С. Максудов (США) спробували уточнити ці цифри напідставі щойно розсекречених матеріалів радянської демографічної статистики. Заоцінкою Кульчицького, прямі втрати від голоду 1933р. в Україні коливаються вдіапазоні від 3 до 3,5 млн.осіб, повні втрати (з урахуванням зниженнянароджуваності) – від 4,4 до 5 млн. На думку Максудова, від голоду померло 4 — 4,5 млн. осіб, повні втрати становили 5,5 — 6 млн. Дослідники дійшли висновку,що всі відомі людству випадки геноциду за своїми масштабами не йдуть ні в якепорівняння з тим, що скоїлося в Українській РСР на початку 30-х років. Голод1933р. – найстахітливіший серед численних злочинів сталінщини.
На жаль, в українському суспільстві є досить впливові сили,які прагнуть знищити пам‘ять про злочини радянської доби, викреслити їх зшкільних підручників. Але правда про минуле необхідна, щоб перешкодитиповерненню цього минулого, перетворенню його на майбутнє.
Списоквикористаної літератури
1.В.ГАфанасьева, Г.Л. Смірнова. Урок дає історія. — М.: Поліздат. — 1989. – 125С.
2.КульчинськийС.В., Курнаков Ю.О., Коваль М.В. Історія України. – К.: Освіта. — 1995. – 342С.
3.ОрестСубтельний Україна Історія. – К.: Лебідь. — 1994. – 457С.
4. Сергійчук В. «Як насморили голодом»; Бібліотека українця. – К.,- 1997. – 213С.
5. С.В. Кульчицький“Трагедія голоду 1933. К.: Знання. — 1989. – 134С.
6. С.В. Кульчицький, М.Котляр; “Довідник з історії України”. – К.: Україна. – 2004. – 97С.
7. В. Баран, Я.Грицак, О.Зайцев “Історія України”. – Донецьк: Світ. — 2006. – 349С.
8. Персонал. — № 4. – с.1
9. Марочко В. Голодомор1932-1933. – К., 2007.- 64С.
10. Довідник з історіїУкраїни. – К.: Кондор. – 2007. – 689С.
11.Мицик Ю. Українськийголокост 1932-1933. – К.: Кондор. – 2004. – 421С.
12. Роберт К. Жниваскорботи. Радянська колективізація і голодомор. – К.: Наукова думка. – 1993. –134С.
13. Івшина Л. День івічність Джеймса Мейса. – К.: Знання. – 2005. – 317С.
14. Голод 1932-1933 років вУкраїні: причини і наслідки. – К.: Просвіта. – 2005. – 78С.