Зміст
Вступ
Розділ І. Костянтин та Мефодій їх життя та діяльність
1.1 Життєвий шлях Костянтина
1.2 Життєвий шлях Мефодія
1.2.1 Боротьба німецького духовенства проти Мефодія
1.2.2 Останні роки життя Мефодія
Розділ ІІ. Діяльність Костянтина та Мефодія та їх культурне значення
2.1 Місіонерська і проповідна діяльність Кирила та Мефодія
2.1.1 Сарацинська місія
2.1.2 Триязична Єресь
2.1.3 Брати в Римі
2.2 Походження слов’янського письма. Створення абетки як акткультурного значення для слов’янських народів
2.3 Праця братів в Моравії
2.4 Послідовники і учні Кирила та Мефодія та їх культурна діяльність
Висновок
Список використаної літератури
Вступ
Актуальність теми: Доба ранньогосередньовіччя визначається появою слов’ян на історичній арені. Загальніхарактеристики слов’ян, які дають автори VІ – VII століття вказують насамобутність слов’янського світу, наявність культури певного рівня розвитку.Слов’янська писемність і література зародилася шляхом боротьби за слов’ян міжВізантією і західними католиками. Її підвалиною стала епохальна діяльністьгеніальних братів Кирила та Мефодія. Культурна діяльність Кирила та Мефодіястала визначною подією в житті слов’ян, а саме запровадження давньо — слов’янської абетки. Найбільш ґрунтовне дослідження цього питання висвітлене упраці сучасного болгарського вченого Емила Георгієва «Слов’янська писемність доКирила і Мефодія». Автор на основі гіпотези, висунутої ще у 1884 роціросійським медієвістом В.Міллером про виникнення кириличного письма у процесіспілкування слов’ян із греками, дійшов висновку, що кирилиця не була нікимвинайдена, а склалася еволюційно – історичним шляхом для практичних потребслов’ян. Наукове припущення В.Міллера та Е.Георгієва щодо еволюційного шляхуформування кириличного письма було пізніше підтверджено й іншими вченими.Зокрема, видатний український історик С.Висоцький знайшов на стінах СофіїКиївської графіті (від італ.graffiti – видряпаний) неповної кириличної абетки,яка складалася ще із 27 літер. З цього приводу С.Висоцький пише: «На дваважливих питання походження слов’янської писемності, яку саме абетку винайшовКирило і яка з них є старішою – глаголиця чи кирилиця – однозначної відповідінемає. Проте можна твердити, що Кирило не міг винайти кирилицю, тому що вонасклалася еволюційним шляхом. На друге питання відповімо так: глаголицювинайдено у 863 році, і вона старша від кирилиці, але проти кирилиця значностарша від глаголиці. Проте існування протиглаголиці виникає великі сумніви».
Тому тема курсової роботи є актуальною наданий час і потребує детального розгляду.
Мета даної роботи: дослідити тапроаналізувати життєвий та творчий шлях Кирила та Мефодія. Виявити місцемісіонерської діяльності Кирила та Мефодія в культурному процесі.Проаналізувати набутки цих процесів.
Щоб досягти мети і розкрити тему потрібновирішити такі завдання:
Дослідити біографічні відомості щодо Кирилата Мефодія
Проаналізувати місіонерську діяльністьКирила та Мефодія
Прослідкувати походження слов’янськогописьма
Виявити особливості щодо створенняслов’янської абетки
Об’єкт роботи: культура ранньогосередньовіччя.
Предмет: культурологічна діяльність Кирилата Мефодія.
Джерельна база: при написанні роботивикористана методична, наукова, історична література. Посібники з історіїукраїнської та зарубіжної культури, історично-літературні монографії,енциклопедії, дослідження окремих зарубіжних та українських вчених, статті вжурналах, наукових збірниках тощо.
Професор Іван Огієнко в книзі «Костянтин іМефодій їх життя та діяльність» [ ] докладно висвітлює життя та діяльністьсолунських братів Кирила та Мефодія, звичайно на широкому фоні тодішньогокультурного та політичного життя.
Автор відмічає, якою була віковічна силакирило — мефодіївських ідей, в чому полягала геніальність їхньої праці, чомупраця їхня мала безприкладно великі наслідки а також чому ці праці ми повік незабудемо.
Овчинніков В.С. у книзі «Історія книги:еволюція книжкової структури» [ ] констатує свою увагу на походженняслов’янського письма. Аналізує походження слов’янських абеток – глаголицю такирилицю. Намагається виявити спільність та відмінність між обома абетками.
Яровий В.І. у книзі «Історія західних іпівденних слов’ян» [ ] дає загальну характеристику слов’ян. Аналізує етапипоширення книжкової писемності слов’ян. Відмічає головне завдання Кирила таМефодія та їхніх праць, виникнення церковнослов’янської мови і основ писемностіслов’ян.
Професор Іван Огієнко у книзі [ ] 2 томдостеменно висвітлює життя та діяльність Мефодія. Його культурно –просвітницька діяльність після смерті брата Костянтина. Констатує свою увагутакож на боротьбі німецького духовенства проти Мефодія та його останні рокижиття.
Бокань В.А. у книзі «Історія культуриУкраїни [ ] висвітлює виникнення церковно – слов’янської літератури. Аналізуєзародження слов’янської літератури, походження та здобуття освіти Кирила таМефодія, створення слов’янської абетки та переклад Святого Письма.
Митропольська Н.Є. у книзі «Художнякультура світу: Європейський регіон» [ ] відмічає, що найбільшою групою народівЄвропи споріднених за мовою та походженням є слов’яни. Аналізує спільні рисицих народів. Згадує, що першовчителями слов’ян були брати Кирило та Мефодій.Лаконічно аналізує їх місіонерську діяльність, та значення праці братів Кирилата Мефодія.
Методи дослідження: аналогічний метод,компілятивний метод, історичний метод, метод узагальнення.
Структура роботи: складається зі вступу, ІРозділу, який вміщує два параграфи, розглядаються біографічні відомості Кирилата Мефодія, їх життя та діяльність.
ІІ Розділ «Місіонерська діяльність Кирилата Мефодія», який вміщує два параграфи, де розглядається найбільш пліднамісіонерська та просвітницька праця Кирила та Мефодія. Також у параграфі 2.2.висвітлюється походження слов’янського письма, а саме — створення слов’янськоїабетки.
У висновку підсумовується спостереженнявсіх основ – проблем.
Розділ І. Констянтин та Мефодій, їх життята діяльність
1.1 Життєвий шлях Костянтина
Слов’янський народ був народом численним ісильним, та займав широкі простори. На Сході Європи жили руси, на півдні –болгари й серби, на заході мешкали чехи, словаки, поляки. Усі ці народитрималися своїх стародавніх вірувань, але християнства ще не знали. Зпівденними та частиною східних слов'янських народів межувала Візантія, — велика, міцна і найкультурніша грецька держава в усій Європі. Держава цяглибоко сповідувала християнство в східній Греції у православній формі. Багатопрацювала, щоб розповсюдити свою Віру по всіх східних народах. Про це все життядбав великий тодішній патріарх Константинопольський Фотій, найосвіченіша людинавсієї тодішньої Європи. Церква оголосила його святим, і святкує його пам'ять 6лютого. Патріарх Фотій замислив і виконав величезну історичну працю – християнизуваввсі слов'янські народи і тим приєднав їх до європейської культури. Тобто давновий зміст слов'янським культурам. Слов'яни не знали тоді добре європейськоїкультури, — не мали своєї впорядкованої азбуки, а тому не мали й писаноїлітератури.
У грецькому місті Солуні (теперФессалоніки) в Македонії жили два брати: молодший Костянтий і старший Мефодій.Їх батько був губернатором Солуня в Македонії. У місті Солуні того часу люди булидвомовні: знали державну грецьку мову і свою мову — слов'янську, тобто болгарську.
Просвітитель Костянтин народився в 827 роців Солуні, в заможній родині. Батька його звали Лев, а матір Марія. Батьки Костянтиновіпоходили із знатного роду в Солуні. Як свідчить «Успіння Кирилла», батьки малисемеро дітей, з них наймолодший був Костянтин.
Місто Солунь, в південній Македонії, був натой час другою столицею Візантії, яка розташована в затоці Егейського моря.Християнство з'явилося в Солуні дуже рано, його заснував апостол Павел. Це буломісто двоязичне з самої природи своєї: вищий міський клас – то був класслужилий та торговий, складався з греків, Але нищий міський клас – то булислов'яни. Ось через це майже кожен солунянин вже від народження свого був двоязичним.Навкруги Солуня скрізь жили слов'яни, котрі становили в Солуні національнубільшість.
Хто були за походженням батьки Костянтнові,Лев та Марія джерела не розповідають про це однаково. Паннонські Життя пропоходження батьків прямо не розповідають, хоч деякі вирази в них натякають наїх грецьке походження. Пізніші слов'янські пам'ятки, з патріотичного почуття немогли змиритися з думкою, що святі брати були греки, і досить швидко зробили їхслов'янами.
У 7 років Костянтинові наснився дивний сон,про що він розповів своїм батькам так. Хлопцю наснилося, ніби «стратег зібравусіх дівиць нашого міста та й сказав мені: «вибери собі рівну в них котра тобілюба, на потругу й на поміч». Я розглянувся, і перебравши всіх, побачив однунайкращу за всіх, світлу лицем, прикрашену золотим намистом та перлами, і всімаприкрасами, а ім'я їй було Софія, тобто мудрість. Ось цю я собі й обрав».
В школі Костянтин навчався краще за всіх,бо мав на диво всім скору пам'ять. Навчання в школі не задовільняло всіхдуховних потреб Констянтина, тому він доповнював їх вдома. Констянтин буввисокоталановитим і надмірно полюбив слов'янський народ. Патріарх Фотій мавтоді високу школу в столиці Костантинополі. Костянтин одержав вищу освіту там.Здобувши найкращу на той час загальну різнобічну освіту. Він вивчив арабську,грецьку, єврейську, латинську і слов'янську мову.
Особливо полюбив молодий Костянтин твориГригорія Богослова чи Назіянзіна (326 – 389), і ці твори завчав собі на пам'ять.
Григорій Богослов, один з найвидатнішихбогословів свого часу, славний оратор і поет. Він прагнув служити Богові тим,що мав найбільшого — своєю красномовністю. «Її приношу я Богові мойому – кажевін в одному своєму творі, — її я присвячую Йому; це одне, що лишилося в мене іна що я багатий, — від усього іншого я відмовився… Красномовність я поважаю,дорожу нею, тішуся нею більше, як інші тішаться всіма багатствами світа. Вонатовариш життя мого, добрий порадник та співрозмовник, провідник до неба,горливий помічник». Звичайно, що сааме це стало заповітом молодого Костянтина.[]
Намалював Костянтин на стіні (своєїкімнати) і написав ось таку похвалу св. Григорію: «О, Григоріє, тілом чоловіче,а душею анголе! Бувши тілом чоловіком, ти стався анголом, бо твої уста, немовсерафим, прославляють Бога та освітляють світ увесь навчанням вірисправедливості. Прийми й мене, що припадає до тебе любов'ю та вірою, і станьмені вчителем і просвітителем». Оцей перший юнацький твір Констянтина був йомузаповітом на ціле його життя, а життя та твори Григорія стали для Констянтиназразком, до якого він прагнув. [ ]
Коли Костянтину виповнилось 14 років, померйого батько десь 841- го чи 840-го року. Констянтин дедалі більше захоплювавсянаукою. Юнак розвивався передчасно і незабаром дійшов до того, що у Солуні,котрий мав славу вченого міста, не було вже потрібних йому вчителів. В цей часКостянтин почав читати богословські твори, Але багато чого не розумів. Особливостало йому на заваді незнання грамматики, звичайно не в узькому нашомурозумінні, а в широкому – філології взагалі. Почувши Костянтин, що до Солуняприбув якийсь чужинець, що знав грамматику (мандрівні вчителі в той час вВізантії були явищем звичайним) поспішає до цього вчителя з низькими поклонамипросить його: «Зроби ласку, навчи мене – каже – граматиці». Але вчитель суховідповів йому: «Юначе, я зарікся до кінця днів своїх нікого не навчатиграматиці…». Тоді юнак знову вклонився йому і плачучи благав: «Візьми всючастку, що належить мені з дому батька мого, але навчи мене…». Протее суворийучитель був невмолимий. Випадок з цим невблаганним учителем свідчить про те, якмолодий юнак поривався до науки, яка велика жага була в нього до неї. Вже вСолуні дане Костянтинові добре на той час виховання, яке тільки змогли датийому багаті батьки та місцеві вчителі, а між вчителями був і знаний вчений тогочасу Лев Філософ.
Вже в рідному місті Солуні молодому юнаковізапало глибоко до серця велика думка стати апостолом слов'янським. Але ще надтомалий був Костянтин і потребував подальшої науки, якої не знаходив Солуні. Потрібнобуло вступати до вищої школи, і Костянтин їде за наукою до Костантинополя, якдо джерела найвищих знань того часу.
Як вищого урядника в державі солунськогодрунгарія Лева добре знали й при Константинопольскому дворі. Державнимканцеляром чи логофетом при візантійському дворі був у той час один з регентів,Феоксит, Людина дуже впливова. Можливо, як свідчить одне з пізніших джерел, щологофет Феоксит був родичем батька Костянтина Лева, тому вважають, що останніслова при смерті до дружини своєї, що Бог пошле малому синові «батька й такогокерівника, що керує всіма християнами» могли відноситися до логофета Феоксита.Напевно, через те, коли настав час віддати Костянтина до вищої школи, то матийого нагадала про це логофетові і вмовила його взяти сина до Костантинополя.
Коли саме це сталося, памятки нерозповідають, Але було це після смерті батька Лева, за царя Михаїла, тобто в842 році, коли Костянтинові було 15-16 років.
Незадовго перед тим, як Костянтин приїхавдо Константинополя, там відбулися дуже важливі політичні зміни. ІмператорФеофил (829-842), останній захисник іконоборства, помер 20 січня 842 року, а заним разом впали всі, хто був протии шанування ікон. На престол вступив 21 січнямалолітній – йому тоді було лише три роки – Михаїл ІІІ, а його опікунами,дійсними правителями держави, стали: мати Феодора Пафлагонянка, дружинапокійного Феофила, і три сановники: брат Феодори патриції Варда, логофетФеоксит і генерал Мануїл, дядько цариці. Першою справою нового уряду булорозпорядження про пошану ікон. Під головуванням нового патріарха 11 березня 843р. В першу неділю великого посту, в великій патриаршій церкві відбулося «святоправославія» — іконоборство було засуджено, відновлено шанування ікон, івирішено, щоб до віку в перший тиждень великого посту урочисто святкувати«свято православія».
Такий був стан в Константинополі передприбуттям туди Костянтина. Вважають, що Костянтин навчався разом з юнимімператором Михаїлом, що народився в 839 році, було йому під час приходу Костянтинадесь 3-4 роки, а тому вчитися разом з Костянтином не міг. Він вчився власне внадвірній школі, вчився в тих вчителів, що навчали й Михаїла. Важко сказати, чиКостянтин, що був на 12 років старшим від Михаїла, мав якийсь вплив наімператора. Вихованням Михаїла займалася мати та дядько Варда.
Перейшовши Костянтин до столиці, із запаломузявся за навчання. Учителем у нього Були згадані вже Лев Філософ та Фотій.Найперше за що взявся Костянтин – це за грамматику, якої не міг навчитися вСолуні. Костянтин вивчав і інші науки, зокрема навчився у Лева знань про Гомерата геометрії, а у Фотія – діалектиці і «всіх інших філософських наук». Крімтого вивчав він риторику, арифметику, астрономію, музику. Костянтин ніколи немарнував час.
Батьком Костянтину в Константинополі бувлогофст Феоксит. Він не мав дітей, тому настановив Костянтина управителем свогодому, і дозволив йому сміло заходити до царських покоїв. Логофет не жалівгрошей на освіту, і Костянтин отримував блискуче на свій час виховання. Ввихованні цьому, згідно з духом часу, на першому місці стояли наукибогословські, і їх досконало навчився Констянтин, а особливо тому, що він мавдо них великий хист. За свій разум та видатні успіхи в осягненні наук Костянтинодержав прізвище «Філософа» (мудрого). Після закінчення навчання Костянтинприйняв сан священника, і його було призначено хранителем бібліотеки при храміСвятої Софії, Але згодом залишив столицю і таємно пішов у монастир. Незабаромзнову повернувся у Константинополь, і його було призначено учителем філософіїдо вищої Константинопольської школи. Згодом Костянтина було відісланоінспектором на диспут щодо захисту вчення про Святу Трійцю з мусульманами, іодержав перемогу. Повернувшись до свого брата – Мефодія на Олімп.
Незабаром імператор викликав обох братів змонастиря, і відправив їх з проповіддю до Хазарів, які жили в Причорномор'ї. Подорозі вони зупинились на деякий час у Корсуні. Там вони знайшли мощісвященомученика Климента Римського. Вони провели успішну і плідну проповідьсеред хазар. По дорозі додому брати знову відвідали Корсунь, і взявши там мощісвятого Климента, повернулися до Константинополя.
Саме в цей час прийшли до імператора посли відморавського князя Ростислава з проханням надіслати в Моравію вчителів, якімогли б проповідувати на рідній словянам мові. Імператор ннадіслав в Моравіюбратів Мефодія і Костянтина. Разом з ними до Моравії поїхали їхні учні: Горазд,Климен, Савва, Наум та Ангеляр. Завдяки їхній допомозі, вони склалислов'янський алфавіт і переклали на слов'янську мову в священні книги, без якихне могло завершуватись богослужіння: Євангелія, Апостол, Псалтирь, а такожрізні служби. Це відбулося у 863 році.
Після завершення перекладу Костянтин іМефодій стали навчати моравське населення слов'янської мови, а разом з тимнавчали як відправляти богослужіння слов'янською мовою. Це викликало обурення німецькихєпископів, що звершували в моравських церквах богослужіння латинською мовою.Вони повстали проти Костянтина і Мефодія, стверджуючи, що богослужіння можевідправлятися тільки на одній із трьох мов: єврейській, грецькій, латинській,тому подали скаргу до Риму.
Костянтин і Мефодій відправились до Римувзявши з собою мощі св'ятого Климента. Дізнавшишь, що вони несуть з собою мощі,папа Адріан вирушив їм на зустріч. Костянтин і Мефодій Були прийняті з великоюшаною. Папа Римський затвердив відправляти богослужіння слов'янською мовою, аперекладені книги Костянтином і Мефодієм наказав покласти в римських церквах ізавершувати богослужіння на слов'янській мові.
У Римі Костянтин занедужав. Він відчував,що наближається його остання хвилина, він постригся у ченці, прийнявши ім'яКирило. Через 50 днів після прийняття схими, 14 лютого 869 року, Кирило помер у42 роки. Під іменем Кирило він був згодом канонізований. Кирило заповідавбратові Мефодію продовжувати їхню спільну справу.
1.2 Життя та діяльність Мефодія
Про молоді літа Мефодія майже нічого невідомо. Був він старший за Костянтина. Мефодій був гарної зовнішності, лагідноївдачі і всі його любили. Безумовно, ще з дитинства полюбив він слов'ян, і вміврозмовляти по-слов'янському. Не виключена можливість, що може саме від брата МефодіяКостянтин пізнав вперше слов'янський світ.
Молоді роки Костянтинові всі пройшли зМефодієм, а звідси така їх сердечна прив'язаність один до одного, що не рваласяв них ціле життя. Про навчання Мефодія нічого не відомо, Але напевно батькидали йому добру освіту, тому що деякі памятки називають і Мефодія філософом.Можливо, що Мефодій, закінчичши своє навчання, був на військовій службі у свогобатька в солунській стратегії. Пізніше, десь після смерті батька, Лева(841-840), про Мефодія довідався імператор. І Мефодій став правителем якоїсьслов'янської землі, як вважають дослідники – може десь в Македонії, чи швидше –в Фесалії, бо там було «княженіє» і Були свої князі ще в кінці VІІІ століття.Вважають, що імператор відправив Мефодія на княжіння, ніби передбачаючи йогомайбутнє учителювання та архиєписковство серед слов’ян. Скільки саме на ційпосаді пробув Мефодій невідомо. Це перебування воєводою у слов’ян, безумовнодало Мефодію досвід про слов’янське життя, мову та звичаї, що це пізніше, підчас апостольської праці у слов’ян, йому військо пригодилось.
Мефодій від природи був практичнішим ісильнішим від Костянтина, мав характер схильний до самоаналізу. Дочекавшисьслушного часу Мефодій, зрікся княжіння, пішов на гору Олімп, де жили чесніотці, і тут постригся у ченці і одягнув чорні ризи. Мефодій став ченцемприблизно 855-856 року, під час відомих революцій в Константинополі, колирегент Логофет був забитий, а царицю Феодору силою постригли в черниці. Невиключена можливість, що власне ці події змусили Мефодія кинути державну службуй шукати покою у монастирі.
14 лютого 869 року Мефодій поховав свогобрата Кирила, та виповнив його передсмертний заповіт: розпочатої праці в Моравіїне кинув, не пішов собі до свого улюбленого Полихронієвого монастиря абовзагалі на гору Олімп. Навпаки – залишившись без брата, Мефодій не злякавсятієї великої, незмірно тяжкої та небезпечної праці, що чекала його на Моравії,- і він ще довгих 16 років до кінця життя свого невпинно працює на користьморавського народу. Також, завдяки Мефодію, Святе Письмо слов’янською мовоюбуло закінчене. Мефодій у 870 році був висвячений на Архієпископа Мораво — Паннонського.
Мефодій з учнями 870 року покинув Рим і вирушивдо Паннонії, де й став проводити апостольську працю. Але події в Римі швидкозмінилися, — у 870 році німці захопили князя Моравського Ростислава, викололийому очі й кинули у холодну в’язницю, де він незабаром помер. Також католицькийАрхієпископ Зальцбургський схопив Архієпископа Мефодія і кинув його у в’язницю.Мефодій зустрівся там з моральними знущаннями та нелюдськими фізичнимикатуваннями. Не змогли тепер досхочу помститися на його браті.
Біля трьох років перебував в тяжкіймонастирській в’язниці Мефодій – перший моравський Архієпископ. Він вимагавправдивого суду над собою у Римі. Писав він у Рим, але Рим уперто мовчав, болисти Мефодія перехоплювали, та й у самому Римі порядку не було. Старомуархієпископу – Мефодію було тоді понад 50 років.
14 грудня 872 року відбулася зміна напапському престолі: Адріана ІІ замінив енергійний та невтомний Іоан VIII.Політичні міркування, а також бажання закріпити за собою паннонську єпархію,змусили папу Іоанна VIII енергійно вимагати звільнення Мефодія з в’язниці. Іпісля звільнення Мефодій згодом повернувся в Моравію. Безумовно, не забули уМоравії про нього, дуже цікавилися його долею, бо ж тут було немало хоча бучнів його. Народ з великою радістю зустрічав свого улюбленого учителя, тількитепер не простого ігумена, але й архієпископа Моравського. «І прийняв йогокнязь Святополк зо всіма мораванами, і поручив йому всі церкви та священниківпо всіх містах». Моравська Легенда так розповідає про повернення Мефодія:«Покаявшись Святополк у тому, що він несправедливо накоїв святому мужеві,післав послів, щоби Мефодій вернувся до своєї церкви, обіцяючи загладити своїпровини. Тоді Божий чоловік поспішив знову побачити свою паству, яку вінзалишив був тілом, але не любов’ю. Коли він наближався, зійшлися почесні людета горожа не моравські; вони надзвичайно тішилися й дякували Богові, говорячи:Господи, Ти навістив нашу землю; Ти звеселив її, вернувши нам пастиря душнаших».
1.2.1 Боротьба німецького духовенства протиМефодія
Історія Велико-Моравської держави – це трагічнаісторія боротьби слов’янського народу за свою незалежність. Незалежності цієїне хотіли німці, могутні сусіди Моравії, і тому постійно «огнем і мечем»повертали собі моравський народ, як тільки він здобував собі волю. Увесь часМоравія настирливо прагне до незалежності, і увесь час німецьке духовенствопоборювало цю незалежність, вважаючи Моравію за свою власну єпархію.
Німецьке духовенство не змирилося, коливиникла думка відпустити з тюрми Мефодія. Знову ще з більшою заклятістю тавпертістю виступило проти архієпископа моравського.
Коли розпочалися війни Святополкові занезалежність Моравії, німецьке духовенство змушене було втікати. Погодитися зтаким гірким становищем не хотіла німецька влада ні церковна, ні політична.Зрозуміли вони, що головною причиною для їхніх нещасть було слов’янськебогослужіння, яке запровадив «хитрий» грек Мефодій. Вони добре знали, щобогослужіння народною мовою будитиме самостійницькі почуття серед мораван, ітому заклято виступали проти цього богослужіння мораван, і тому виступали протицього богослужіння.
Святополк не мав особливої прихильності дослов’янського богослужіння. Він поважав латинське духовенство. Безумовно,Мефодій змушений не раз гостро нагадувати Святополкові його нелюдський вчинок зкнязем Ростиславом, і може власне це і посіяло нелюбов Святополка до Мефодія.Чим і скористалися латинські священики, які нав’язували підступну провокаційнудумку Святополкові, що ніби слов’янська мова – то мова варварська, а служитибогослужіння цією мовою – то непрощенний гріх.
Мефодію довелося тяжко й невпинно боронитисвою «нову науку» — богослужіння народною мовою. Але папа поблагословив слов’янськікниги, і тому німецькому духовенству довелося «ловити» Мефодія на чомусьіншому. І німецьке духовенство незабаром знайшло ці інші причини доархієпископа моравського: зробило його єретиком.
Мефодій увесь час лишався греком, тобтоархієпископом східного обряду. Ніяких латинських релігійних новин він не тількине приймав, але й гостро поборював їх як єресь. Мефодій міцно тримався постановамивселенських соборів і не дозволяв собі нічого до них додавати. Символ ВіриМефодій і в церкві читав і навчав тільки так, як його склали Никео-Цареградськісобори, тобто без доповнення «і від Сина». Ось до цього власне вчепилися ворогиМефодієві, і почали скрізь розпускати чутки, ніби архієпископ навчаєнеправдиво, ніби він протоєретик.
На Мефодія посипалися до Риму численнінаклепи на обвинувачення. Незабаром Мефодію було наказано з’явитися до Риму длявиправдання. Старий архієпископ Мефодій був змушений втретє подорожувати доРиму й знову відповідав перед судом. Папа звелів їхати негайно, під кінець 879року Мефодій був уже в Римі.
Мефодій досить довго пробув у Римі, більшеніж півроку. Був скликаний синод, де перед єпископами виступив Мефодій. Головнимпунктом його оборони було богослужіння на слов’янській мові. Папа виправдавМефодія. Але, щоб не дратувати німецьке духовенство, папа висвятив, на проханняСвятополка, його наставника Вікінга на посаду єпископа, як вікарія Мефодія.
І Мефодій знову розпочав свою апостольськупрацю на Моравах. Про безправне ув’язнення Мефодія та його справу було забуто ізакрито в Римі. Що саме робив архієпископ Мефодій, джерела докладно невизначають. Напевно праця була такою ж самою, як в перший приїзд братів до Моравії:проповідь християнства, викорінення забобонів, підготовка місцевого духовенства.Праці було вдосталь, бо в цей час Моравія поширилась на всі боки: до неїувійшли в найтісніший зв’язок на заході — Чехи, на півночі – Серби, напівнічному сході – Краківська Польща чи Хробація. Належала сюди й частиназахідно — українського народу. Цікаво зазначити, що це поширення політичноїсили Моравії зв’язує з апостольською працею Мефодія: «Від того дня дуже почалазростати наука Божа і священики множитися по всіх містах, а нехрещені почаливірувати в правдивого Бога, відкидаючи свої забобони. А тим більше почалиширитися на всі сторони Моравська влада». [ ]
Через поширення моравської влади довелосяМефодію працювати не тільки на самій Моравії, але й по сусідніх слов’янськихземлях. Звичайно в цій апостольській праці багато допомагали йому учні, середяких особливо виділялися п’ять: Гаразд, Климент, Ангелар, Наравією.
Довелося не мало працювати Мефодію,викорінюючи давні забобони з вірувань моравського народу. Була ця праця тяжка йнебезпечна, бо народ вперто боронив свої вірування. Скрізь на широких земляхдержави, Мефодій запроваджував богослужіння живою слов’янською мовою. Саме ця«нова наука» Мефодієва – богослужіння живою мовою – була головною причиноюув’язнення Мефодія.
1.2.2 Останні роки життя Мефодія
У 882 році Мефодій відвідавКонстантинополь, де провів колись найкращі роки своєї молодості. Повернувшись вМоравію, Мефодій закінчив перекладати на слов’янську мову Біблію, Патерик іНомоканон. Багато турбот вимагало від нього управління ще не впорядкованогоєпархією. Він працював як учитель, вихователь і письменник. Звичайно, такийкінець не влаштовував німецьке духовенство, що в результаті Мефодій повернувсявиправданий та ще й з нагородою на довічне управління моравськогоархиєпископією.
Вікінг, ставши єпископом, забрав собі повнувладу, він скасував в своїх єпархії слов’янське богослужіння й проводив латинське.Він почав розповсюджувати чутки, ніби папа Іоан дав йому особливе дорученнядоглядати за Мефодієм. Також твердив, що папа ніби засуджував Мефодія за його«неправдиву науку», заборонив богослужіння слов’янською мовою і звелів передативладу Вікінгові, а Мефодію повертатися туди, звідки він прийшов. Звичайно, такічутки викликали на Моравах великі заворушення. Старий архієпископ МоравськийМефодій, на таку поведінку свого вікарія Вікінга послав у 881 році свогопосланця до папи Іоанна, що мав розповісти папі про все, що сталося, і відвезтийому лист Мефодія. Папа Іоан змусив Вікінга розповісти народові моравському всюправду.
В таких умовах доводилося працювати Мефодіюна Моравах. Звичайно, вороги продовжували і надалі підбурювати народ моравськийнеправдивими чутками. В свою чергу Мефодій прокляв Вікінга за те, що він уникавбогослужіння народною мовою. Це була перша анафема в слов’янському світі.
Двадцять чотири роки трудився Мефодій наапостольській діяльності серед слов’ян. Наступали останні дні Мефодія. Великапраця, хвилювання, подорожі, переслідування, ув’язнення, а ще більше боротьба зжорстокими ворогами, що нападали на молоду слов’янську церкву, виснажили силистарого Мефодія, і він відчував, що наближається його остання хвилина.
Найбільшою журбою Мефодія, була журба занаступника. Ще в листі у 880 році папа писав, щоб за згодою та вибором Мефодіяприготовлено ще одного вікарного єпископа. Безумовно, Мефодій дбав про це, алезмоги висвятити собі помічника він не мав. Помічником та наступником Мефодійобрав собі одного з найкращих своїх учнів – Горазда. Це був за походженнямМоравин, з хорошого роду, високої освіти, який знав навіть латинську мову.
Мефодій за три дні передбачив свою смерть:«Коли зібрались всі у вербну неділю, хорошим прийшов Мефодій до церкви,поблагословив короля, кліриків та всіх людей і сказав: «Стережіть мене, діти дотретього дня».
Швидко настав пророковий «третій день»: «Натретій день, на світанку, сімдесятирічний пророк Мефодій спочив.
Народ та учні віддали покійному останнюшану, — поховали його з великою честю. Чутка про смерть архієпископа розійшласяпо Моравії, і до Велеграду потяглися людські натовпи, щоб попрощатися зулюбленим архипастерем. Похований Мефодій був у місті Велеграді, столиціВеликої Моравії.
Католицькі вчені постійно стверджували,ніби Костянтин і Мефодій, прибувши в Моравію, ніякої новизни там незапроваджували, а дотримувалися того римо-католицького обряду, який був тут щедо їхнього прибуття. Часто стверджують, що брати були підвладними німецькимкатолицьким єпископам. Звичайно, у всіх подібних версіях занадто багатосуб’єктивізму, але мало історичної правди.
Костянтин і Мефодій прибули в Моравію не засвоїм бажанням, а їх покликав князь моравський Ростислав, щоб заснуватинезалежну від німців церкву. [ ]
По якому саме обряду правив Мефодійбогослужіння слов’янські? Західні, переважно католицькі вчені писали, ніби щеМефодій почав правити служби слов’янські по західному обряду.
Розділ ІІ. Діяльність Кирила та Мефодія таїх культурне значення
2.1 Місіонерська діяльність Кирила таМефодія
2.1.1 Сарацинська місія
В першій половині ІХ столітті, колирозпочав свою діяльність Костянтин, політична сила грецької держави булавеликою, тому було прагнення поширити свою владу й на непідлеглі народи. Це бувчас коли богословські диспути були постійною потребою життя, — Їх любили і їхбажали. Візантійська імперія мала багато території, де ці богословські диспутибули необхідною складовою духовного життя.
Неподалік візантійської імперії знаходивсямусульманський Халіфат, сильний і висококультурний. Слов’яни відчували впливмусульманської пропаганди, і тисячами переходили до Халіфату. Світські науки аособливо математика, процвітали тут, як ніде на інших землях. Це всезапалювало дух арабам, і вабило їх позмагатися з самими греками, на той часнайкультурнішим народом у світі. Таким був стан християнства в халіфаті за часівпочатку місійної діяльності Костянтина.
Сарацини надіслали імператору Михаїлу ІІІдва листи, в яких завзято нападали на християнство, особливо на св. Трійцю. надиспут
З сарацинами про св.Трійцю відправилимолодого Костянтина. До сарацин поїхав Костянтин без брата. Разом зКостянтином поїхав державний секретар Георгій Полашу. Коли вони прибули допризначеного місця, вони побачили на дверях усіх християнських домівокнамальованих бісів.
В той час улюбленою формою диспутів булизастольні бесіди, тому й Костянтина було запрошено на обід і за обідом відбувсявчений диспут. Розмова відбулася на грецькій мові. Сарацини багато розпитувалиКостянтина, та він уміло і рішуче давав на всі питання відповіді. Післядиспуту Костянтин повели показати дива столичні. Показали йому все багатствобудинки, прикрашені золотом і сріблом, дорогоцінним камінням незадоволенітаким закінченням диспуту мусульмани намагалися отруїти Костянтина, але вінповернувся здоровий до дому.
Ця поїздка до мусульман мала великезначення для Костянтина. По-перше тут він побачив реальне життя і набравсядосвіду. По-друге, в цій місії Костянтин ближче познайомився зі слов’янами,яких так багато було н землях Халіфату. Бачив Костянтин, як легко слов’яни — язичники кидали свою власну віру й приймали науку Магомета. По-третє, під часСарацинської місії Костянтин ознайомився, що таке є богослужіння народноюмовою. Тому, що в Сирії у 754-755 році заборонили християнам навчати дітейгрецькою, згодом заборонили грецьку мову і в богослужінні. Через це арабизмушені були поперекладати свої богослужбові книжки на живу арабську мову. Цевсе бачив Костянтин, що допомогло йому перекласти Святе Письмо і богослужбовікнижки на слов’янську мову.
2.1.2 Три язична єресь
Також найголовнішою працею Костянтина і Мефодія,було запровадження слов’янам богослужіння живою народною мовою. У той час увсьому світі, а особливо в Римі і на Заході взагалі панувало вчення, нібимолитися і правити службу можна тільки трьома стародавніми мовами: іудейською,грецькою і латинською.Цю науку Костянтин не приймав і назвав її три язичноюєрессю, бо вона була проти заповідей Христа (Матвій 28. 19-20) І проти наукиСв. Апостола Павла (1Коринтянам. 14), який вимагав щоб молитися живиминародними мовами, бо це необхідно для здійснення християнізації світу.
Костянтин і Мефодій, певне за впливомПатріарха Фотія Глибоко визнавали нову науку, що молитися можна і потрібновсіма мовами світу, а три язичну науку називали єрессю і виступали проти неї. Івони стали навчати, що слов’ян потрібно неодмінно охрестити і навчити їх живоюїхньою слов’янською мовою, і перекласти їм на Слов’янську мову Святе Письмо ібогослужбові книги. І власне цьому вони відали все своє життя, — сталивсеслов’янськими проповідниками.
Костянтин і Мефодій не тільки запропонувалисвою величну ідею, — вони реально здійснили її на Моравах. І в цьому полягає тавелика праця, яку виконав Костянтин і Мефодій для слов’янської культури.
Прибувши Костянтин на Моравію у 862-863році, відразу розпочав проповідь по церквах слов’янською мовою, слов’янськоюмовою читав Апостол та Євангеліє. Можливо, що богослужіння на той час не буловсе перекладне, і Костянтин закінчив ці переклади вже в Моравії. Костянтин іМефодій при перегляданні своїх попередніх перекладів до їх змін, а саме читали їхз моравською вимовою. Правити службу за слов’янським зразком розпочавКостянтин відразу ж, як приїхав до Моравії, головні переклади були в ньогоготові і він мав дозвіл з Константинополя. Костянтин почав правити службу живоюмовою.
Таким чином, відбулася на Моравах величезнакультурна подія найбільша подія в історії всього слов’янства, — правитицерковну службу живою мовою. З того часу не тільки моравани, але й увесьслов’янський народ увійшов до складу тих великих народів. Богослужіння живоюмовою мало величезний успіх більшість мораван вперше відчули себе небаварськими підданцями а вільним народом. Служба народною мовою постійнопробуджує почуття гідності і незалежності.
Проповідь Костянтина в Моравії буланадзвичайного успішною, але ці успіхи привели до запеклої боротьби з німецькимдуховенством. Німецьке духовенство давно вже працювало на Моравії, і вважала цюземлю в церковнім відношенні своєю. Німецьке духовенство моравської мови незнало, та й знати не хотіло, бо то була мова “народа — раба ” .
Німецьке духовенство відправляло церковнуслужбу на моравії латинською мовою, проповідувало також латинською мовою.Звичайно, ані служби, ані проповіді цією мовою моравани не розуміли. І тому цяпраця німецького духовенства в Моравії була працею безплідною. Німецькедуховенство бачило, як горниця народ моравський до Костянтина, йому лишалосяабо приєднатися до Костянтина і Мефодія і вивчати моравську мову, або розпочатиборотьбу проти новоприбулих немилих їм греків.
Моравани залишали німецьке духовенство і радіснойшли до нової церкви Костянтина та Мефодія. В першу чергу це позбавило німецькедуховенство великих прибутків. Це була найголовніша життєва реальна причина,чому німецьке духовенство із такою люттю накинулось на Костянтина та Мефодія.
Бачило німецьке духовенство що богослужіннята проповіді живою мовою піднімає мораванам дух, зароджує в них почуттягідності. Моравани платили великі податки німцям. Тепер їх платити відмовлялисяМоравія скинула з себе німецьке ярмо.
Солунські брати принек5сли на Моравію новуцерковну ідею, — ідею богослужіння живою мовою, а ця ідея серед поневоленогонароду відразу породила сотні інших ідей не на користь німців. Моравани зналищо в себе вдома німецьке говорить проповіді живою мовою, але не хоче робититого слов’янам, — і відразу зробили з того відповідні висновки і розпочаласявперше вперта запекла боротьба яка не припинялася вже аж до смерті обох братів.
2.1.3 Брати в Римі
В половині ІХ століття коли жили іпрацювали Костянтин та Мефодій, формального поділу церков на західну та східнуще не було. Цей поділ вже тоді виразно називався: інтереси патріархів римськогота візантійського ставали напруженими. Поки сама імперія не поділилася на двічастини, західну та східну доти й церква християнська залишалася однією православною.Але з часом Візантія втратила свою західну частину політично, а це привело і дотого, що від єдиної християнської церкви відірвалася її західна частина, відчотирьох патріархатів відірвався один – римський.
867 році брати отримали запрошення від папиМиколи відвідати Рим. Вони прийняли запрошення прибути до Риму. ЗустрічаєКирила та Мефодія в Римі папа Адріан ІІ, тому що 13листопада 867року померпапа Микола І, а його місце посів папському престолі Адріан ІІ.
Брати пробувши три роки на моравах, а вжепо тому про працю їхню довідався папа Микола, повернулися до Константинополя івже звідси відправилися до Риму.
Прибуття братів до Риму стало великимсвятом. Річ у тому, що Костянтин ніс мощі Святого Климента, а вони були дляпапи та римлян найбільшими святощами. У той час римляни взагалі дужезахоплювались збиранням різних релігійних реліквій, а це ж були мощі одного зперших римських пап Костянтин весь час носив мощі Святого Климента з собою.Кирила та Мефодія в Римі зустріли з великою пошаною. Під час внесення мощівСвятого Климента до Риму відбулося багато чудес, про що розповідається вбагатьох джерелах.
У Римі було немало духовенства, що булорішуче проти слов’янського богослужіння. Триязична єресь міцно трималася взахідній церкві, і брати зустріли в Римі багато запеклих ворогів. Виявилось, щоотримати благословення від папи на переклади зовсім нелегко, — для цьогопотрібно було перше провести широку підготовчу пропаганду нових ідей, чим ізайнялися брати.
Костянтин мав багато прихильників середвищого церковного духовенства. Вони, певне, й самого папу Адріана ІІ“прихилили” до братів бо папа, як оповідають про те джерела поставився до нихдобре. Але в Римі було багато й такого духовенства, яке з недовірою відносилисядо новизни, яку запроваджував Костянтин. І певне не один раз виступали протиноваторів. І коли в Римі багато працював Костянтин пропагуючи свою справу, тонапевно ще більше те й робило німецьке духовенство, яке виступало проти братівта слов’янського богослужіння. Усі джерел оповідають по те, що і в Римі мавКостянтин завзяту боротьбу з три язичниками. Папа вирішив поблагословити працюбратів. Звичайно багато духовенства не погодилось з рішенням папи.
Другою важливою справою для братів буловисвячення їх учнів, яких вони привезли з собою з Моравії та Паннонії. Це булавелика справа бо ж ці учні мали заступити своїх учителів і продовжувати далі тусправу, яку розпочали Солунські брати. Учні яких привезли для висвячення, булинапевно всі місцевого походження, які добре знали слов’янську мову, вони малирозпочати перші кадри місцевого духовенства на Моравах та Паннонії.Погодившись папа поблагословити й затвердити слов’янське богослужіння, змушенийразом з тим погодитися й на висвяту учнів .
Вважають, що висвячено було лише п’ятьохучнів Горазда, Климента, Наума, Ангел ара, Саву. Висвячених учнів, напевно,відправлено було в Моравію та Панонію, щоб вони виконували там необхідніцерковні потреби та служби. Тому, перша частин завдань братів була блискучезакінчена: папа Адріан ІІ поблагословив богослужіння живою народною мовою івисвятив перших священиків для слов’янського народу.
2.2 Походження слов’янського письма.Створення абетки як акт культурного значення для слов’янських народів
Походження слов'янської тасхіднослов'янської писемності. Писемність є найважливішою складовою частиноюкультури будь-якого народу. Вона виникає тоді, коли в результатісоціально-економічного і культурного розвитку суспільства в ній з'являєтьсяпотреба. Проблема походження слов'янської писемності досі остаточно нез'ясована. Причиною того є недостатність джерел і те, що існує дві слов'янськіазбуки: кирилиця та глаголиця. Яка з них є давнішою і яку винайшов слов'янськийпросвітник Кирило — ось ті питання, що багато років хвилюють славістів у всьомусвіті.
Кирилиця — писемність, що відома закнижковими пам'ятками XI—XII ст. її азбука складається з 43 літер, у тому числіз 24 грецьких і 19 ориґінальних слов'янських. Накреслення літер (графіка)близьке грецькому, візантійському алфавітові. Кирилиця — складна творчапереробка грецького алфавіту. До її складу увійшли 19 літер, зовсім не відомихгрекам. Кирилиця — цілком ориґінальна система слов'янської писемності.Накреслення її літер в подальшому стали графічною основою сучасної української,болгарської, російської, білоруської писемності.
На відміну від кирилиці, глаголиця має дужескладне накреслення літер у вигляді кружечків і петелек, з'єднаних між собою,що дуже утруднює оволодіння цією системою слов'янського письма. Азбукаглаголиці складається з 39 літер. Більшість вчених гадає, що глаголицю винайшовКирило для слов'ян Моравії та Паннонії, де разом зі своїм братом Мефодієм вінзапроваджував церковні відправи слов'янською мовою. Незважаючи на графічнускладність літер глаголиці, вона тривалий час вживалася в деякихпівденнослов'янських країнах.
На початку X ст. болгарський письменникЧорноризець Храбр у своєму творі «Про письмена» зробив першу спробувстановити етапи виникнення і розвитку слов'янської писемності: поки слов'янибули язичниками, вони не мали книг, а для лічби та ворожінь користувалисячертами і резами (тобто зарубками та різними позначками); коли ж вони сталихристиянами, то крім свого письма почали користуватися латинськими і грецькимилітерами, і так писали ними довгі роки без упорядкування; потім Бог пославслов'янам Кирила, який винайшов для них азбуку. Довгий час вчені гадали, що цебула кирилиця, але зараз більшість дослідників вважають, що Кирило винайшовглаголицю. Вперше цю думку висловив чеський вчений П. І. Шафарик .
Стосовно походження кирилиці, то вонавиникла поступово з протокириличної писемності, до якої у ході користуванняслов'янами додавалися все нові й нові слов'янські літери, необхідні дляпокращання передавання особливостей фонетики слов'янської мови. Ця гіпотезабула висунута в минулому столітті Вс. Міллером та І. І. Срезнєвським, а в нашчас поглиблена й доповнена новими матеріалами болгарським вченим Є. Георгієвим.У тих місцях, де слов'яни проживали поруч з греками-візантійцями (Болгарія,Крим), вони згодом почали для свого письма вживати грецькі літери, як про цеписав Чорноризець Храбр. Поступово до грецького алфавіту почали додаватислов'янські літери. Чорноризець Храбр у X ст. згадує у слов'янській азбуці вже14 літер, а у книжкових пам'ятках XI ст. їх налічується 19. Саме це свідчитьпро еволюційний характер розвитку кирилиці, її формування, на думку Є.Георгієва, відбувалося на всіх слов'янських територіях, у тому числі й насхіднослов'янських. Вірогідно, про це свідчить азбука, виявлена у Софійськомусоборі в Києві 3, яка складається з 27 літер і в тому числі з чотирьохслов'янських «Б», «Ж», «Ш», «Щ», якінасамперед необхідні для написання таких слів, як «Бог»,«Боже», «Божий», «широта» тощо; оскільки угрецькому алфавіті не було відповідних літер «Б», «Ж»,«Ш».
За правління болгарського царя Симеона(893—927 рр.) центром слов'янської писемності стало місто Преслав, депротокирилична писемність була остаточно впорядкована й стала тією кирилицею,яка нам відома в рукописних книжках XI ст.
Значно складніша справа з походженнямсхіднослов'янської писемності. Тривалий час її виникнення пов'язувалося зцерковною реформою князя Володимира в 988 р. Але писемність на Русі з'явиласязначно раніше, чому є переконливі докази, її поява була пов'язана з культурнимрозвитком східних слов'ян та утворенням в середині IX ст. могутньої державиКиївська Русь зі столицею — Києвом, під владою якого об'єдналися навколишніплемена: поляни, древляни, сіверяни та ін.
Виникненню писемності у східних слов'янсприяло два головних чинники; 1) поява держави; 2) проникнення здавна насхіднослов'янські території християнства, яке було тісно пов'язане звикористанням писемності для релігійних потреб. Писемність була конче необхіднадержаві для функціонування її інститутів: укладання договорів, діловодства,написання різних князівських грамот, оподаткування населення тощо. В своючергу, християнство, основою якого була писана книга, також сприяло поширеннюпочатків писемності. Християнізація східнослов'янських племен почалася усередині IV ст. У цей час спостерігається пожвавлення місіонерської діяльностігреків у Подніпров'ї, що підтверджується археологічними знахідками місцевоїкераміки з позначками у вигляді хрестів. Підтверджується це і еволюцієюпоховального обряду .
Відповідно до повідомлень літописних джерелу 60-х роках IX ст. дніпровська Русь на чолі з київським князем Аскольдомвчинила військовий похід на Царград — Константинополь. Похід був невдалим, і зВізантією укладено мир, а частина військової дружини разом з князем прийнялахристиянство. На Русь було надіслано єпископа і навіть складено спрощенуазбуку. Ці відомості підтверджуються «Окружним посланням»константинопольського патріарха Фотія та біографією візантійського імператораВасилія Македонянина, написаною Константином Багрянородним .
Для проникнення писемності на Русь неостаннє значення мали й торговельні зв'язки з різними країнами Заходу і Сходу,особливо з Візантією. Київські купці під час торгівлі знайомилися з грошовимобігом, початками арифметичних знань, мірами ваги тощо. В ті часи набуларозповсюдження іонійська цифрова система, основою якої були літери грецькогоалфавіту, що з позначками — титлами — мали цифрове значення. Можливо, дехто зкупців знав і звукове значення літер. Це могло бути доброю основою для письма«без упорядкування» грецькими літерами.
Важливе значення для поширенняхристиянства, отже, й писемності, мала діяльність київської княгині Ольги, їїхрещення, подорож з посольством до Константинополя, урочисті прийоми тавшанування Константином Багрянородним, а по поверненні до Києва побудова церковсв. Софії та, можливо, св. Миколая на Аскольдовій могилі. Незважаючи на те, щокнягині не вдалося навернути до християнства свого сина Святослава, їїдіяльність переконливо свідчить про існування в середині X ст. в Києві церковноїобщини.
Найважливішим джерелом писемностіязичницьких часів є договори Русі з греками 911, 944, 970 рр., Олега, Ігоря таСвятослава. Сам факт існування договорів, зміст текстів яких зберігся в«Повісті минулих літ», говорить сам за себе і свідчить про потребидержави в писемності. Подібні документи, за традицією візантійської дипломатії,писалися в двох примірниках: грецькою мовою та мовою того народу, з якимукладався мир, тобто в нашому випадку слов'янською. Дослідник мови договорів С.П. Обнорський дійшов висновку, що договір 944 р. перекладено болгарином, отже,враховуючи, що в цей час у Болгарії вже існувала розвинута кирилиця, договір,імовірно, був написаний саме нею. У договорі багато свідчень про писемність.Так, йдеться про те, що посли та купці, які прямували до Візантії, повинні буливже мати не золоті та срібні печатки, як раніше, а писані грамоти відкиївського князя. Згадується й звичай писати грамоти-заповіти для тих, хто йдена військову службу. Частина послів Ігоря, як видно з договору, булихристиянами, які клялися дотримуватися умов договору не перед Перуном, а уцеркві св. Іллі на Подолі у Києві.
Таким чином, договори з греками засвідчуютьдосить жваве дипломатичне листування між Руссю та Візантією. Доповнюють вони йвідомості про християнство у Києві, зокрема існування, крім згаданих вищецерков, ще й соборного храму Іллі на Подолі. А це в свою чергу свідчить, що всередині X ст. у Києві добре знали не тільки князівські грамоти, а йбогослужбові книги, оскільки для річної соборної служби необхідно було їх мати26, а для парафіяльних церков — 8. Що це були за книги і якою мовою вони булиписані — невідомо. Однак, найімовірніше, це була старослов'янська або грецькамова.
Епіграфічних пам'яток, що належать доязичницького часу, знайдено небагато. Найбільш відомим є напис, видряпаний накорчазі — господарській посудині, виявленій на гніздовському могильнику біляСмоленська. Читається він «Гороухща» або «Горушна», тобтонасіння гірчиці або паливо. Дехто вбачає в напису ім'я власника «Горух пса». Поруч з написом є літера N з числовим значенням — 50. Ця цифра вказує навміст посудини або вагу товару.
Ще два фрагменти написів знайдено поблизуКиєва у стародавньому місті Білгород і на Таманському півострові, де було містоТмуторокань. Перший напис ім'я — "Ілля", а другий — БАТ — закінченняякогось слова .
Вчені припускають, що після смерті Кирилата Мефодія богослужбові книги, написані кирилицею, на землях західних слов’янзабороняються Римом. Її навіть знищують, а діячів Православної церкви жорстокопереслідують. Саме у тривожні для православ’я часи на цих теренах учні Кирила іМефодія створюють глаголичну абетку. Переписавши слов’янські книги глаголицею,вони тим самим зберегли досягнення просвітницької діяльності своїх учителівКирила та Мефодія.
Більшість сучасних учених є прихильникамидругої гіпотези, за якою Кирило був творцем глаголичної абетки. Їхніміркування базуються на тому, що найдавніші слов’янські писемні пам’яткистворені, можливо, ще при житті Кирила і Мефодія, були написані глаголицею. Цепідтверджується тим, що у глаголичних рукописах, які дійшли до нас,використовуються слова, властиві мові західних слов’ян, для яких Кирило істворив абетку. До того ж у глаголичних рукописах вживаються архаїчні слов’янськівисловлювання, які в кириличних текстах трапляються дуже рідко. Окрім цього,збереглися пергаментні палімпсести, де поверх стертих глаголичних текстів зміствідтворено кирилицею. Припущення, що Кирило у Херсонесі читав слов’янськірукописи, написані літерами грецького уставного письма, науковці розглядаютьширше: Кирило міг побачити слов’янські книги, але написані літерамивізантійського скоропису, які, до речі, віддалено нагадують графіку глаголиці.
Глаголиця була поширена на територіїМоравії, Хорватії, Македонії, тобто там, де безпосередньо здійснюваласяпросвітницька діяльність Кирила і Мефодія. Кириличне ж письмо набуло поширеннясеред болгар і східних слов’ян, у яких економічні та політичні стосунки зВізантією були міцнішими. Східні слов’яни також користувалися глаголицею, але,ймовірно, як тайнописом.
На Київській Русі кирилиця швидко замінилаглаголицю. Незабаром після хрещення Русі (988) за князя Володимира кирилицястає офіційним письмом, визнаним великокнязівською і церковною владою. Щоправдаі глаголиця не була забута, але вживалася вона в особливих випадках, наприклад,як тайнопис.
Слід зазначити, що на основі кирилицістворені алфавіти таких країн як Росія, Україна, Білорусія, Болгарія, Сербія інавіть Монголія, крім Вірменії і Грузії.
2.3 Праця братів в Моравії
Брати прибули в Моравію в першій половині863 року. Вони зупинилися в столиці Велеграді, де жив Ростислав. Костянтин таМефодій йшли на Моравію, але й як посланці візантійського імператора.
Прибуття братів до Моравії не булотаємницею для мораван, про їх прибуття всі знали. Народові пояснили, хто такіці брати і чого вони йдуть до Моравії. По дорозі до столиці Веленграду вбагатьох містах брати спинялися й навчали народ їхньою рідною мовою. Вони неслиз собою Євангелію, перекладену на слов’янську мову, і Костянтин читав їїздивованому народові, що вперше почому Святе Письмо на своїй рідній мові. Крімцього, Костянтин ніс з собою й мощі Святого Климента і Мефодія, які знайшов буву Херсонесі. Слава про все це швидко бігла попереду Костянтина і Мефодія, ірадісний народ скрізь зустрічав урочисто. Брати не самі прибули до Моравії – зними прибули і їхні помічники.
Моравський край був надзвичайно великим, неохрещеного населення було більшість, тому братів чекала велика й тяжка праця.Костянтин відразу побачив і збагнув, що праці в цьому краю буде йому багато, атому першим його ділом було закласти тут школу та підшукати для неї учнів. Цебула перша справа, бо Костянтин і Мефодій прибули до Моравії на деякий час, яквони думали спочатку, підготувати кадри місцевого духовенства. Звичайно, це небула проста школа, це була школа для підготування майбутнього духовенства, аучнями були люди різного віку та різної освіти, навіть переважно дорослі. ДоКостянтина та Мефодія йшли їхні однодумці, прихильники народної живої мови вцеркві. Найперше вчилися в школі слов’янської грамоти, — писати й читати по –слов’янські. Костянтин навчав вже своєї системи письма. Костянтин з Мефодіємнавчили своїх учнів того, чого ти навчали грецької мови. Взагалі учительськапраця братів – то була на початку головна праця їхня в Моравії. Це була таперша праця, до якої змушені були стати брати негайно, прибувши до Моравії. Алеїхня подальша праця цілком залежала від політичної ситуації, що незабаромутворилася в Моравії і що не дала змоги братам вести цю працю так, якби вонибажали. В Моравії вони працювали більше трьох років. Політичний стан в Моравіїбув не дуже добрим, а тому став на перешкоді до успішної праці братів. Недивлячись на всі перешкоди, Костянтин і Мефодій зробили надзвичайно багато.Перш за все треба було охрестити людей, бо більша частина їх було ще неохрещеною. Тому, Костянтин і Мефодій охрестили всіх бажаючих, і навчили їхрідної мови. Що брати хрестили Мораван, про це свідчить багато джерел (образ зХ століття, знайдений при розкопках в Римі під церквою Святого Климента: наобразі намальований Костянтин (чи Мефодій), який охрещує молодого слов’янина,що стоїть по пояс у воді).
Не тільки самим хрещенням займалисяКостянтин і Мефодій, також працювали над викоріненням давніх віруваньморавських.
Не було в світі народу, який прийнявхрещення, відразу зрікся б своїх попередніх переконань. Для викорінення старихвірувань потрібна зміна поколінь, а то й цілі віки. Так було й в Моравії. Охрещеніне кидали своїх попередніх вірувань та звичок, — вони забували тільки зовнішнівирази свого попереднього культу.
За свідченнями «Житія», Костянтин особливобув проти подружніх розлучень. Бо моравани мали звичку проганяти стару жінку ібрати собі молоду. Кількість віруючих зростала, потрібно було думати прозбільшення кількості храмів. І дійсно, є свідоцтво, в якому зазначається, щоКостянтин та Мефодій пильнували, щоб кількість храмів в Моравії збільшувалася.Так у 863 році Костянтин освятив в моравськім Оломуці церкву Святого Петра.
Але головною працею Костянтина та Мефодіяна Моравах – це були їхні подальші переклади. Костянтин, прибувши до Моравії,переклав богослужбовий чин, а саме: Рання, Часи, Вечірня, Павечірня таЛітургія. В перекладах допомагав Костянтинові й Мефодій.
Отже, вся праця Костянтина та Мефодія непроходила тихо та легко. Нова ідея, яку принесли Костянтин та Мефодій непроходила тихо та легко. Нова ідея, яку принесли Костянтин та Мефодій, а самеідея богослужіння на живій народній мові, викликала незадоволення і обуреннянімецького духовенства, яке завзято боролося проти слов’янського Богослужіння.В цій запеклій боротьбі з «три язичними єретиками «Костянтин «зламав» своє йбез того кволе здоров’я й помер, помер в цій боротьбі трохи пізніше й Мефодій,що за велику ідею свою зазнав багато дошкульних утисків, і навіть довгу й тяжкув’язницю…
2.4 Послідовники і учні Кирила та Мефодія іїх культурна діяльність
Святі рівноапостольні Климент, єпископОхрідській, Наум, Савва, Здатний і Ангеляр були слов'яни, учні святих Кирила іМефодія (пам'ять 11 травня). Спочатку вони трудилися на ниві освіти в Моравії,де після святителя Мефодія єпископом був святим Здатний, що чудово знавслов'янську, грецьку і латинську мови. Святі Климент, Наум, Ангеляр і Саввабули просвітерами.
Просвітителям-слов'янам протистояла сильналатино-німецька група місіонерів, що спиралися на підтримку папи і заступництвоморавського князя Святополка. Боротьба розвернулася навколо питань пронеобхідність Богослужіння на слов'янській мові, Filioque і суботньому посту. ПапаСтефан VI заборонив Богослужіння на слов'янській мові.
Прихильники тримовної єресі, що прирікаласлов'янський народ на забуття мови предків, за допомогою княжої влади зрадилисуду учнів святого Мефодія, у тому числі і святого Климента. Їх піддали жорстокимкатуванням: голими тягнули по тернині, довго тримали у в'язниці, як і раніше їхдуховного батька святого Мефодія. Згодом (у 886 році) одних з в'язнів — молодихпродали работорговцям — євреям, і вони опинилися на венеціанському ринку. Викупслов'янських просвітителів і доставку їх до Константинополя здійснив посолвізантійського імператора у Венеції Василь Македонянин. Інших слов'янськихсповідувачів, немолодих по віку, піддали вигнанню. Невідомо, куди попрямувавсвятий Здатний і де знайшов собі притулок святий Савва. Наум і Ангеляр пішли доБолгарії.
У 907 році під ударами угорець ляглаМоравія, і моравські біженці потягнулися до Болгарії по тих же дорогах, якимиколись йшли вигнані ними святі просвітителі.
Слов'янських сповідувачів болгари зустрілиз шаною і просили ввести Богослужіння на слов'янській мові. Болгарський князьБорис «з великою старанністю шукав» таких людей, як учні святогоМефодія, бо прикладав велику старанність до освіти свого народу. Просвітителівідразу ж приступили до вивчення слов'янських книг, зібраних болгарськоюзнаттю.
Незабаром святий Ангеляр помер, а святийКлимент одержав призначення вчителювати в Кутмічивіце — області впівденно-західній Македонії. У Східній Церкві на посаду вчителя обираласялюдина гідний, відомий своїм благочестивим життям і що володів даром слова.Святий Климент ще в Моравії був в чині вчителів, що «стояли наступені». У Болгарії святий Климент виконував посаду вчителя до 893 року.Він організував в першу чергу школу при княжому дворі, що досягла високого рівняв царювання Симеона, а в південно-західній Македонії створив школи окремо длядорослих і дітей. Святий Климент навчав дітей грамоті. Загальна кількість йогоучнів була величезною: тільки вибраних, таких, що належали до кліра, відомо3500 чоловік. У 893 році святий Климент був зведений в сан єпископа Дремвіциабо Веліци, а його місце зайняв святий Наум.
Святитель Климент першим з болгарськихієрархів став служити, проповідувати і писати на слов'янській мові. До того жвін систематично готував кліриків із слов'ян. Трудився Святитель в славу Божіюдо глибокої старості. Знесилівши настільки, що вже не міг займатися справамикафедри, Святитель звернувся до царя Сімеона з проханням про звільнення. Царпереконав Святителя не залишати кафедри, і святий Климент вирішив продовжитиєпископське служіння. Після цієї бесіди він відправився на відпочинок в Охріду,в створений їм монастир. Там Святитель продовжив перекладацьку діяльність іперевів значну частину Кольорової Тріоді. Незабаром святий єпископ важко захворіві помер в 916 році. Тіло Святителя було покладено в труну, зроблену йоговласними руками, і похоронено в Охрідськом Пантелєїмоновім монастирі.
Святитель Климент вважається першимслов'янським письменником: він не тільки продовжив перекладацьку справу, початусвятими Кирилом, і Мефодієм, але і залишив свої письменницькі праці — першізразки слов'янської духовної літератури.
Багато слів і повчання рівноапостольногоКлимента перейшли на Київську Русь, де з любов'ю читалися і переписувалисяросійськими благочестивими християнами.
Мощі святих Горазда і Ангеляра опочиваютьпоблизу Берата в Албанії, останки святого Наума — в монастирі його імені, біляОхрідського озера.
Висновок
Аналізуючи пильніше життя та діяльністьсолунських братів Костянтина та Мефодія, дивуєшся величі їхньої праці. Величпраці їхньої ще не видна була за життя братів. Це звичайна доля кожної великоїроботи, — сучасники її не цінять, постійно противляться їй, і в кращому випадку– ставляться до неї байдуже. Але минули віки, і сьогодні ми вже можемо спокійной об’єктивно оцінити цілу працю Костянтина та Мефодія, і без перебільшенняназвати її не тільки великою, але й геніальною. В історії цілої світовоїкультури, напевно, важко вказати другу працю, яка принесла б такі незмірнокорисні наслідки, як праця Костянтина та Мефодія для слов’янських народів.Праця братів з віками виросла в непереможну культурну силу, що охопила майжевесь слов’янський народ – на сьогодні- шній день більше ста міліонівслов’янського народу користуються тією мовою, якої початок дали нам солунськібрати.
Геніальність та живучість праці Костянтината Мефодія полягає в тому, що вони творили для слов’янських народів якраз тежиттєве, чого тоді вони не мали, щоб стати народом незалежним, самостійним такультурним. Час, коли працювали Костянтин та Мефодій, ІХ століття, був періодздобуття незалежності слов’янських держав. Слов’янський народ був подрібненийна маленькі племена, вороже ставлення один до одного. Скрізь панували над нимизавойовники сусіди. Культура слов’янського народу була не великою, а впорівнянні з тодішньою грецькою культурою й зовсім малою. Писемності не було,бо не було навіть своєї сталої абетки, не було книжок, не було виробленоїлітературної мови. Солунські брати допомагали слов’янському народові стати народомсамостійним, — і в цім велич і сила їхньої праці. Їхня праця ніби тількикультурна, — але дала великі наслідки також і політичні: вона зміцниласлов’янський народ, і прищепила йому ідею слов’янської єдності. Першочерговим інадзвичайно важливим завданням, яке виконали брати, було упорядкування абетки.Згодом брати беруться за переклад святого Письма та богослужбових книжок наживу слов’янську мову. Виникнення церковнослов’янської мови і основ писемностісприяло розвитку літературно-культурної діяльності, зміцненню зв’язків міжзахідними, південними та східними слов’янами. Відтепер старослов’янською мовоюстворювали як релігійну, так і юридичну, історичну, географічну, медичну,природознавчу, художню літературу, видавали педагогічні настанови, накази, різноманітніграмоти і документи. Велике значення слов’янської писемності полягало ще й утому, що слов’янська мова, практично зрозуміла для всіх слов’ян, сприялазахистові слов’янського світу від зовнішньої небезпеки. Згодом вона стала одниміз головних чинників у розвитку національних мов і культур слов’янськихнародів.
На свій час Костянтин і Мефодій буливеликими революціонерами. В той час, власне в ІХ столітті, в Європі нікому немогла й думку спасти така безмежна сміла ідея, як ідея богослужіння живою мовою.Три язична єресь панувала тоді міцно як в церкві західній, так і в Візантіїбогослужіння відбувалося грецькою та латинською мовою. Незважаючи на це братинесуть ідею Богослужіння живою мовою до слов’янських народів, реалізують її, ісміло й завзято воюють проти богослужіння живою мовою. В цій завзятій нерівнійборотьбі за богослужіння живою мовою зломило фізичні сили братів і звели їх домогили, але не зламалася велична їхня ідея – учні Костянтина й Мефодія несли цюідею поміж інших слов’янських народів, і там вона навіки й припинилася.Богослужіння живою народною мовою відразу підняло культуру слов’ян і дужезміцнило ідею слов’янської єдності.
Отже, свою діяльністю Костянтин і Мефодійзаклали основи слов’янської писемності і літератури. Шанують братів дійсно всіслов’яни. І тому Костянтина і Мефодія називають апостолами цілого слов’янства.Святі апостоли Костянтин і Мефодій належать до найвидатніших постатей в історіїцеркви. 24 травня відзначається як день слов’янської писемності та її творцівКирила та Мефодія.
Тому протягом століть шанували і завждибудуть з вдячністю шанувати Святих Костянтина та Мефодія за їх неоціненнудіяльність.
Список використаної літератури
1. Бабкіна О. Культурологія. Посібник для студентів вузів.– К.,1998.
2. Бокань В.А., Польовий Л.П. Історія культуриУкраїни: Навчальний посібник. – К.: МАУП, 2001.
3. Возняк М.С. Історія української літератури:Навчальний посібник. – Львів: Світ, 1992.
4. Іларіон. Кирило й Мефодій: Віннігепт, 1963.
5. Історія українського слова. – К., 2000.
6. Історія української і зарубіжної культури:Навчальний посібник / За ред… Клопчука С., Остафійчука В. – К.: Вища школа,1999.
7. Крип’якевич І. Всесвітня історія. – К.: Знання,2006.
8. Левчук Л.Т., Грищенко В.С., Єфименко В.В. Історіясвітової культури: Навчальний посібник. – К.: Либідь, 1994.
9. Маркова А.Н. Культурологія історії світовоїкультури: Навчальний посібник. – М., 2001.
10. Миропольська Н.Є., Бєлкіна Е.В., Масол Л.Н. Художнякультура світу. – К.: Вища школа, 2001.
11. Мосєніліс Ю. Проблеми праісторії української мови.Коріння // Розбуд. держ. — 1997. — № 2. — С. 23-25.
12. Ночев Ц. Свято слов'янської писемності [Кирило іМефодій творці болгарської й слов'янської писемності] // Учитель. — 1998. — №5. — С. 6-7.
13. Овчинніков В.С. Історія книги: еволюція книжковоїструктури. – Львів: Світ, 2005.
14. Огієнко І. Костянтин і Мефодій їх життя тадіяльність. Історично — літературна монографія. Т.1, Товариство «Волинь»Вінніпег – Канада, 1970.
15. Огієнко І. Костянтин і Мефодій їх життя та діяльність.Історично-літературна монографія. Т., Товариство «Волинь» Вінніпег – Канада,1970.
16. Остафійчук В.К. Історія української та зарубіжноїкультури: Навчальний посібник. – К.: Вища школа, 1999.
17. Полікарпов В.С. Лекції з історії світової культури:Навчальний посібник. — Х.: Основа; К.: Товариство «Знання», 1999.
18. Православний вісник. Видання екзарха всієї України,Митрополита Київського і Галицького. — №6.- червень, 1969.
19. Православний вісник №5. – 1973.
20. Происхождение русского, украинского, белорусскогоязыков. — Л.: Наука, Ленингр. отд., 1972.
21. Ростовський Д. Життя Святих. – М., 2003.
22. Степанишин Б. Як українці створювали свою мову //Київ. — 1999. — № 5-6. — С. 2-9.
23. Ткачук О. Деякі аспекти проблеми походженняукраїнської мови // Дивослово. — 1998. — № 2. — С. 10-13.
24. Українознавство. – К., 1994-1996.
25. Українська та зарубіжна культура: Навчальнийпосібник./ за ред. Проф. Заковича М.М. – 3-тє видання. – К.: Знання, 2002.
26. Чобич С.Д. Історія християнської церкви «Добрасправа». – Львів, 2001.
27. Черепанова С.О. Українська культура: історія ісучасність: Навчальний посібник. Львів: Світ, 1994.
28. Щолокова О., Шип С., Шевнюк О., Семашко О. Світовахудожня культура. – К.: Вища школа, 2004.
29. Яровий В.І. Історія західних і південних слов’ян:курс лекцій, навчальний посібник. – К.: Либідь, 2003.