Курсоваробота
Затемою: «Князівська добродійність у Київський Русі»
Запоріжжя2009 рік
ПЛАН
Вступ
Розділ 1. Історико – методологічнийаспект дослідження добродійності в Київської Русі
1.1 Історія дослідження князівськоїдобродійності в Київської Русі
1.2 Основні поняття: добродійність,різновиди добродійності в Київської Русі
1.3 Підходи та методи дослідженнядобродійності в Київської Русі
Розділ 2. Теоретичний аспектдослідження князівської благодійності в Київської Русі
2.1 Вплив князівської благодійності вКиївської Русі на її подальший розвиток у сучасному світі
Висновок
Список використаних джерел
ВСТУП
Актуальність темидослідження визначається тим, що для глибшого осмислення більшості проблем, щовиникли перед нашим суспільством, потрібне звернення до величезного історичногодосвіду попередніх поколінь. Особливої актуальності в зв'язку з цим набуваютьоб'єктивні і всеосяжні наукові знання найбільш значимих і одночасно украйскладних періодів в історії країни. До таких періодів, на мою думку,відноситься досліджувана епоха. Сучасна наука має можливість, об'єктивнопереосмисливши минуле, вийти на якісно новий рівень, тим більше що багатопитань було вивчено недостатньо, в їх числі і проблема добродійності.
Вивчення історичнихоснов становлення благодійності на сучасному етапі відіграє важливу роль, томущо сьогодні відбувається відродження не тільки державної благодійності, а йприватних організацій, а також благодійної діяльності окремих юридичних осіб.Все це допомагає надати більш ефективну поміч нужденним.
Прагнучівідновити загублений моральний, релігійний зв`язок минулих, теперішніх тамайбутніх поколінь, ми повинні глибинно вивчити найдавніші види благодійностіна Русі.
Об`єктом роботи єсукупність процесів підтримки життєдіяльності населення приватними особами.
Предмет роботи: князівськаблагодійність та її розвиток у часи Київської Русі
Ціль роботи:дослідження основних аспектів розвитку князівської благодійності у КиївськоїРусі.
Ця роботарозкриває наступні задачі:
Ø Історико– методологічний аспект дослідження добродійності в Київської Русі, а саме:
— Історіядослідження князівської добродійності в Київської Русі
— Розкриттятаких понять, як добродійність, різновиди добродійності в Київської Русі
— Вивченняпідходів та методів дослідження добродійності в Київської Русі
Ø Теоретичнийаспект дослідження князівської благодійності в Київської Русі, який включає всебе вплив князівської благодійності в Київської Русі на її подальший розвитоку сучасному світі.
Аналіз зібраногоматеріалу надає змогу отримати окремі знання у цій галузі вивчання та досвід,який в подальшому необхідно застосувати, задля розвитку соціальної системи унаші часи.
РОЗДІЛ1. ІСТОРИКО – МЕТОДОЛОГІЧНИЙ АСПЕКТ ДОСЛІДЖЕННЯ ДОБРОДІЙНОСТІ У КИЇВСЬКІЙ РУСІ
1.1Історія дослідження князівської добродійності в Київської Русі
Початокблагодійності пов’язують з 911 роком, коли був підписний договір князя Олега згреками, котрий складався з взаїмообов’язків про викуп росіян та греків, де бвони не були, та відправлення їх на Батьківщину. По суті цей договір вістував усобі частини соціальної роботи та був першим свідоцтвом турботи держави про громадян. [12;152]
У X – XII ст. в Україні відбувається змінамоделі допомоги та підтримки нужденних. Це пов`язано зі зміною соціально – економічної та соціокультурноїситуації (до початку IX ст. усхідних слов`ян завершився розкладпервіснообщинного ладу.) На зміну родоплемінним прийшли територіальні,політичні та військові, виникли племінні союзи, на базі котрих створюєтьсядержава – Київська Русь.
Розвитокфеодальних відносин, інтереси єдності країни вимагали реформування уявленьстародавньої Русі, прийняття спільної релігії. У 988 році християнствовизнається офіційною релігією.
Християнізаціяслов`янського світу справила вирішальний вплив на всі сфери суспільства, насуспільні відносини, і це, в свою чергу, позначилось на формах допомоги тапідтримки людини. З цього часу починається формуватися християнська концепціядопомоги, в основі якої є філософія любові до ближнього. «Полюби ближньоготвого, як самого себе» — ця формула стає моральним імперативом, що визначаєсутність вчинку індивіда. З іншого боку, вона виражає сутність єднання суб`єктів, стаючи тим самим показникомнезалежності до певної спільності.
Соціальнадопомога того часу стає необхідною умовою особистого морального здоров`я осіб,які її здійснювали. Йшлося про те, щоб піднести рівень власної духовності, а несуспільного добробуту. Слідуючи з цього, допомога нужденним була справоюкожного, а не держави. Милостиве ставлення до старців було одним з головнихзасобів морального виховання на Русі.
Основними об`єктами допомоги стають хворі,жебраки, вдови, сироти. З`являються законодавчі акти,що регулювали відносини щодо підтримки та допомоги різних категорій населення.До найдавніших джерел права належать церковні статути князів ВолодимираВеликого та його сина Ярослава Мудрого, що містять норми шлюбно – сімейнихвідносин. Виникають й нові суб`єктидопомоги: князь, церква, парафія, монастирі. Визначилися основні напрямки допомогита підтримки: княжна, церковно – монастирська, парафіяльна благодійність,милостиня.
З прийняттямхристиянства на Русі стала активно розвиватися особиста благодійності руськихкнязів, яка вже мала релігійний характер. Київський князь Володимир І (Великий)статутом 966 р. офіційно зобов’язав духівництво займатися суспільнимблагодійництвом, визначивши десятину (1/10) від княжих доходів на утриманнямонастирів, лікарень, церков і богоділень. Майже відразу після хрещення князьзайнявся богоугодними справами: будував церкви, які стали не лише фундаментомвіри, а й основою наукового знання, книжкової справи. Також заснував школи таучилища, що були першим кроком у народній освіті Русі. Спочатку таке діяннязустріло проти населення, особливо знаті. За свідченням, жінки, в яких забиралидітей на навчання, оплакували їх, як мерців, вважаючи писемність за чаклунство.[2; 40]
За своюблагодійність Володимир заслужив велику любов свого народу. Він влаштовувавбанкети на княжому дворі не тільки для бояр і дружинників, а й для убогих.Після свого врятування у битві з печенігами під містом Василевим, його щедрістьбула особливо велика. Бідні отримали від князя велику на той час суму грошей –300 гривень. Повернувшись до Києва, він влаштував банкет для бояр та простоголюду. З того часу кожен бідняк міг вгамувати свій голод на княжому дворі ікожен з жебраків міг отримати від князя трохи грошей.
Йогоблагодійність поширювалася навіть на тих, хто не був спроможний прийти задопомогою сам. Князь наказав своїм людям розвозити по вулицях хліб, м`ясо, рибу, овочі і роздавати напідвір`ях жебракам та убогим. Такаблагодійність набувала інколи навіть загрозливого для держави характеру: князьстав поширювати свою доброчинність на злодіїв та вбивць, змінюючи їм стару наштраф.
В особіВолодимира поєднувалися благодійність особиста та державна, бо він був першоюособою та главою держави, та й гроші на це витрачав ті, що поступали доскарбниці з податків від населення. Отже, тут ми бачимо державну та приватнудоброчинність тісно переплетеними, які ще не розділені. Ця традиція тривала наРусі і після Володимира Великого, продовжувалась його нащадками.
Гіднимпродовжувачем усіх справ свого батька Володимира був великий князь київськийЯрослав, прозваний Мудрим. Він заснував сирітське училище, де навчалося близько300 юнаків. Це був перший справжній навчальний заклад на Русі. Але найбільшоїслави Ярослав отримав своїм складанням першого письмового руського зводузаконів – «Руської Правди». У цьому документі загально прийняті закони сталиправовим кодексом. Складався він з 37 розділів соціального спрямування, що булонезвичним для тогочасних європейських держав.
«Руська Правда»була першим слов`янським кодексом законів, щовключав у себе подобу соціальної програми. Наступні зведення законів значноюмірою будувалися за зразком «Руської Правди», міцно стверджуючи основисоціальної політики.[2; 42]
Онук ЯрославаМудрого Володимир ІІ Мономах, великий князь київський з 1113 по 1125 роки,дослухався до скарг нижчих верств. У своєму правовому кодексі систематизувавїхні права та обов`язки. Сестра ВолодимираМономаха Анна заснувала в Києві училище для дівчат, яких не тільки утримувалаза свій рахунок, а й навчала грамоти і різних ремесел.
Відомі такожсвоїми благодіяннями й інші історичні особи того ж періоду: князь Ізяслав таВсеволод Ярославович. За їх правління був широко відомий єпископ Єфрем, який1091р. побудував для бідних і сиріт лікарні, призначив їм лікаря, встановив,щоб повсюдно хворих лікували і доглядали безкоштовно.
Крім цих князів історія згадує про іншиххристолюбних князів. Особливо відзначають літописи синів Володимира – ЯрославаВолодимировича і його брата Мстислава. Так, при Ярославі було відкрито перше вНовгороді училище на триста юнаків-сиріт. Він видав Статут церковний і земський,за яким благодійність, тобто турбота про злидарів і вбогих, залишалась увіданні священиків у парафіях та єпископів у єпархіях.
Таким чином, усередньовічному суспільстві починають формуватися нові суспільні зв`язки – для нужденних передбачена нетільки економічна підтримка, а й захист з боку держави. Але така допомога ажніяк не була систематичною. Княжна добродійність — це дуже противоречивий факттому що, наприклад, у літописах не зафіксована проявів благодійності під часголоду та епідемії, які траплялися майже кожні 7 років. Відсутність княжоговтручання можна охарактеризувати висловлюванням: «Бог наказывает вас за ваши грехи». Так у 1034 року вЯрославлі спалахнув голод, але князь Ярослав не вжив жодних дій щодо йоголіквідації. Мабуть, такі проблеми масового характеру були поза княжою опікою.
З часи правлінняВолодимира Мономаха та до середини ХVІ ст. яких не будь законів, котрі торкались б організаціїблагодійної діяльності не приймалося. Це пояснюється двома основними причинами:по-перше, з середини ХІІ ст. Русь перестала представлятися як єдина ціладержава, вступивши в період феодальної роздрібненості. Відбулося падіння Києваяк руського центра, велико княжий престол було перенесено у Володимир. Русьстала поступово переходити під владу Візантії та Грецької християнськоїкультури. По-друге, встановлення золотоординського іга реформувало державнеправління.
Виходячи ізнаведеного матеріалу, можна сказати, що княжна благодійність у Київській Русі малатакі важливі риси:
— Вона базуєтьсяна особистої участі та бажанні благодійника, а державної системи благодійностіне існує.
— Участь ублагодійності – це не обов’язок, аправо князя. Така риса «любові до ближнього» достойна наслідування, але не єобов’язком для виконання.[6;155]
Як висновок,можна сказати, що княжа благодійність в Стародавній Русі не переступила межприватної опіки. Звідси її найважливіші риси:
1. Княжаблагодійність засновувалася на особистому бажанні злидарелюбця, а державноїсистеми благодійності не існувало.
2. Участь в опіцібула не обов’язком, а правом князя. Доброзичливе ставлення до жебраків сталорисою вартою наслідування, але не обов’язком для виконання.
3. Допомогакнязів та інших знатних людей не була систематичною і всеохоплюючою.
4. Держава вособі княжої влади мирилась з фактом існування злидарства, дивлячись на нього,як на необхідний, посланий Богом хрест, а сама виступала в ролі приватногоблагодійника
1.2Основні поняття: добродійність, різновиди добродійності в Київській Русі
У повсякденномужитті під благодійністю ми розуміємо – прояву уваги до людей, не здатнізабезпечити себе необхідним для існування, надання допомоги для організаціїсвоєї життєдіяльності, матеріальна та духовна підтримка. На мою думкублагодійність — це чинення безкорисної допомоги тим, хто її потребує. Буває якв колективних формах (фонди, організації), так й в індивідуальних. Требавідмітити, що головною рисою благодійності є вільний вибір форми, часу тамісця, а також змісту допомоги.
Початкиблагодійності проявляються ще у язичні часи, коли окремі особи або групи мусилигодувати та одягати нужденних. Ця допомога мала примітивні форми, не булаорганізованою та регулярною. [10; 238]. Вона виникла в умовах формуваннялюдського суспільства, становлення головних соціальних інститутів. Співчуття таопіка о ближнім, завжди були на Руси. Благодійна діяльність у наші часи маєдавні традиції.
Благодійністьбула для древніх слов’ян, як безкорисна поміч, котра відігравала велику роль уїхньому житті. Зміни у її розвитку відбулися з прийняттям християнства, якезакликало до любові та милосердя.
Зрозуміло, щовона поділяється на окремі види. Вчені підкреслюють, що до найпростішоговідноситься “годування жебраків”. До “жебраколюбам” по глибокій внутрішньоїхристиянської потреби відносились представники княжих родів, духівництва та іншілюди Землі й різних соціальних верств. В даному випадку можливо побачитиреальний вплив християнського віровчення, зв`язаного з бажанням нагодувати голодного, напоїти жаждущого, підтриматиприниженого, провідати ув`язненого, незалежно від йогоматеріальних можливостей. В даному випадку така справжня моральність буланеобхідністю, а не виконання боргу через страх покарання, або задляпривселюдної похвали.[9]
Благодійність нацьому етапі розвитку соціальної системи не була пов`язана з державними структурами та з системоюокремих соціальних та культурних інститутів, а була, по суті, необхідною умовоюкнязя, священика, благодія любої соціальної верстви. Тим паче, дуже часто такийпрояв благодійності потрібен був більше жебраколюбнику, ніж жебраку. Тутвиявляється про рівень власного духовного, морального удосконалення тої чиіншої людини, котра дарує.
Жебрак, хворий, юродливийдопомагали створенню своєрідного духовного мосту серед жертвувателем танебесним воїнством. Жебрак виступав в якості захисника, богомольця длядушевного, безкорисливого добродійника. У першому томі “Антології по соціальнійроботі” особливо виділяється наступна думка: “У Рай входять святою милостинею –жебрак багатим харчується, а багатий жебрака молитвою рятується”.[1] Такимчином, не дивлячись на всі найчудовіші досягнення в справі любові до“принижених і ображених”, добродійність була на тому етапі розвитку суспільноїсвідомості і державного управління сферою вчинків окремих осіб, органічнопов'язаних з ідеями християнської моральності.
Наступнийрізновид добродійності в Київській Русі – це зародження системи охорони здоров’яна Русі. Тут є й будування перших лікарень, де лікувалися нужденні не залежновід їхнього соціального статусу, прагнення до організації лікарської допомогинужденним, навіть якщо вони не могли сплатити витрати на їх лікування.
Виходячи з цього,то благодійність того періоду можна сформулювати таким чином: «сліпа роздачамилостині». Вона роздавалася усім, хто попросить або якось схожий на жебрака. Розслідуванняобразу життя жебраків не тільки не відбувалося, а й заборонялося указамисвященників того історичного періоду. Відомий вчений богослов, котрого трудистали духовною основою християнської моралі для багатьох поколінь, мужнійзахисник православ’я Св. Іоанн Златоуст писав: «Ти не повинен довідуватися бідних, що вони за люди,тому що ти приймаєш їх в ім'я Христа». Також до такої безвіддячной допомогиможна віднести будівництво помешкання, викуп полонених, навчання ремеслу, призбігу природних спрямувань та вибраної сфери професійної діяльності.
1.3Підходи та методи дослідження добродійності в Київської Русі
Одним з першихпідходів вивчення добродійності є філософське обґрунтування милосердя,добродійності, що має декілька взаємодіючих аспектів (релігійний,соціально-етичний і ін.). Це обумовлено тим, що добродійність має давнюісторичну традицію у філософських і релігійних ідеалах людства.
Для вирішенняпоставлених завдань і перевірки вихідних положень використовується такі методидослідження:
Перший метод це — аналіз історичної, педагогічної, спеціальної, філософської і богословськоїлітератури з досліджуваної теми (в цій роботі дослідження добродійності вКиївської Русі).
Він відбуваєтьсяз опорою на обширний круг джерел і літературу, які, в свою чергу, є достовірнимджерелом тих часів. Сюди включають: архівні матеріали: звіти пропожертвування, проекти постанов, рукописні статті, введені в науковий обігархівні матеріали і документальні джерела з проблеми дослідження тощо; опублікованізвіти і огляди, що містять дані по історії церкви, статистичні роботи,збірки, присвячені розвитку добродійності в Київської Русі.
Слідуючи з цьогоможна зробити висновок, що такий аналіз матеріалів має два значення: теоретичнезначення, яке полягає в тому, що отримані об'єктивні дані розширюють наявніуявлення про християнську добродійність і милосердя, та практичне значення, якев свою чергу обумовлене здобуттям нових для історіко — педагогічної науки знаньпро роль християнської добродійності.
Та другий – цепорівняння матеріалу даної епохи з іншою. На цьому етапі відбувається підтвердженнята зіставленням фактів і подій в умовах історичного розвитку благодійності, уминулому і теперішньому часі.
Завдяки циметапам ми можемо дізнатися про зародження князівської благодійності, їїподальший розвиток, суть, значення та місце в історії.
РОЗДІЛ2. ТЕОРЕТИЧНИЙ АСПЕКТ ДОСЛІДЖЕННЯ КНЯЗІВСЬКОЇ БЛАГОДІЙНОСТІ В КИЇВСЬКИЙ РУСІ
2.1Вплив князівської благодійності в Київський Русі на її подальший розвиток усучасному світі
З питання провплив князівської добродійної діяльності на суспільство і соціальні процесисклалися дві принципові точки зору:
— Різке негативневідношення до благодійності та її впливу на суспільство, оскільки вона лише«розбещує людину, відучує її від праці і не приносить жодного благасуспільству», і тому благодійна діяльність в принципі нездібна вирішуватисоціальні проблеми, оскільки вона — лише доля багатих і для них є розвага,перебіг власної пихатості.
— Друга точказору на позначену проблему — це визнання позитивного впливу добродійноїдіяльності на суспільство. Ця точка зору ґрунтується на історичному досвідідобродійної діяльності в Київській Русі та на сучасних тенденціях розвиткусоціальної роботи. І тут надається можливим зазначити ряд положень:
1.) — Перш завсе, добродійна діяльність — це надання допомоги що має потребу (у різнихформах): чи то це створення притулків, лікарень, богаделен дитячих будинків,ясел, будинків безкоштовних квартир, організація безкоштовного живлення; чи тодогляд за пораненими під час воєн (наприклад, діяльність сестер милосердяКраснокрестного руху і «Жіночого патріотичного суспільства»). Тобто,це підтримка людей в скрутну хвилину.
2.) — Завжди, увсі часи, добродійна діяльність сприяла розвитку в Україні освіти з відкриттямучилищ, курсів, установою стипендій, безкоштовним вченням неписьменних.Добродійна діяльність сприяла розвитку культури — підтримка художників,артистів; будівництво храмів, музеїв і так далі.
3.) — Окрімцього, добродійність сприяє формуванню високого духовно-етичного векторасуспільства. Спочатку добродійність і милосердя в Київській Русі були заснованіна євангельській заповіді любові до ближнього. З прийняттям Руссю християнстванайважливішими вогнищами добродійності і милосердя стали храми і монастирі. Приних завжди проживала чимала кількість жебраків, калік, сиріт, самотніхстарезних людей. Подаяння милостині в храму стало сприйматися обов'язкомкожного, в нього що входить. Сильну дію на пом'якшення вдач надавав особистийприклад князів, самих церковних служителів.
4.) — Позитивнийвплив добродійності також полягає ще в тому, що ця діяльність призначена длялюдей всіх вікових категорій і всіх груп населення, тобто існує досить широкийобхват соціуму.
5.) — Також слідзазначити, що добродійна діяльність реалізує один з основних принципівсоціальної роботи, який свідчить «не лише допоможи, але і навчи».Класичний приклад варіанту цього афоризму — не лише погодуй рибою, але і дайвудку і навчи нею користуватися, щоб наступного разу не виявитися в подібнійситуації. І як наслідок цього, спостерігатиметься хоч би часткове вирішеннясоціальних проблем.
6.) — І останнє,що хотілося б відзначити у ряді позитивних чинників — це те, що князівськадобродійна діяльність сприяла розвитку добровільних ініціатив, формуваннюактивної цивільної позиції, підвищення демократичної культури громадян ірозвиток соціальної мобільності в співтоваристві.
Таким чином,завершуючи даний огляд, представляється можливим підвести підсумок: насучасному етапі, безперечно, признається позитивний вплив князівської добродійноїдіяльності за часи Київської Русі на суспільство і соціальні процеси, і завдякицьому, у наші часи добродійна діяльність розуміється і виступає як ресурс, якспосіб і як форма вирішення соціальних проблем, і як чинник особового розвиткуі самореалізації благодійника.
Виходячи з цього,концепція сучасної добродійної діяльності, на мій погляд, спирається на наступніпринципи: використання ресурсів людей (розвиток добровольчества); сприяннярозвитку потенціалу самодопомоги і власної ініціативи громадян; інституціоналізаціямісця добродійності в житті суспільства.
І, звичайно ж,необхідною умовою всього цього повинна стати підтримка добродійності з бокудержави.
Закінчитидоповідь хотілося б словами видатного гуманіста XX століття Альберта Швейцера:«Наш світ зведеться на ноги, коли зрозуміє, що його одужання залежить віднових ідей… Люди і народи повинні навчитися мислити по-новому… ».
ВИСНОВОК
Ця тема, недивлячись на свою вузькість, що здається, має сьогодні великий потенціал першза все, через свою соціальну значущість, практичну актуальність ізастосовність, а також через міждисциплінарность, не до кінця ще розкритою.Тому актуальним є не лише вивчення історії розвитку суспільної добродійної діяльності,але і об'єктивне дослідження еволюції її структур, соціальних інститутів,правової бази і механізмів їх функціонування.
На жаль далеко невсе з цього отриманого досвіду може бути використано сьогодні, але длявиявлення елементів історичної спадщини, які варто відроджувати, необхідно задопомогою наукового аналізу реконструювати модель суспільної добродійностімаксимально точно, у всій облиште структурних елементів і зв'язків між ними.
Багатовіковітрадиції добродійності на Русі, соціальної допомоги і підтримки тих, що маютьпотребу сприяли створенню міцної державної системи соціального забезпечення.
Сьогодні,структура, що діє, і організація соціального захисту населення області єбагатофункціональною системою, яка останнім часом значно виросла, істотнорозширивши свої функції.
Істотнаособливість сьогоднішнього дня — розширення кола осіб, що представляютьуразливі шари суспільства. Сюди входять старезні і люди похилого віку,безробітні, мігранти, інваліди, хронічно хворі, особи, що знаходяться за межеюбідності, жебраки і ін. Збільшення чисельності таких осіб несприятливопозначається на всьому суспільстві, завдаючи йому економічного, фізичного,морального збитку. Томуповажно, щоб суспільство усвідомило практичну цінність добродійності як засобисоціальної реабілітації громадян, що істинно мають потребу, і зменшеннягостроти медичних проблем. Через милосердя і співчуття відновлюється хворатканина людських взаємин.
Сьогодні кориснобуло б звернутися до досвіду наших попередників, добродійна діяльність якихдиктувалася усвідомленням загальнолюдської солідарності, прагненням усунутинебезпеку, пов'язану з наявністю в товаристві населення, що має потребу.
На сьогоднішнійдень під добродійністю розуміють багатоаспектну людську діяльність, соціальний,психологічний і економічний феномен, який має свою давню історію. Первиннаформа добродійності у вигляді подаяння милостині жебракові, зустрічається вже внайвіддаленіші часи і згодом зводиться в релігійний обов'язок.
Добродійність імилосердя конкретної людини — це здатність творити благо для інших по милостівласного серця.
СПИСОКВИКОРИСТОВАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Благотворительностьв России www.miloserd.ru
2. ГорілийА. Г. Історія соціальної роботи. Навчальний посібник. – Тернопіль: ВидавництвоАстон, 2004. – 174с.
3. ГодунскийЮ. Откуда есть пошла благотворительность на Руси. Наука и жизнь. №10, 2006. – 56с.
4. Гумилев Л.Н.Древняя Русь и Великая Степь. М. 1993.- 102с.
5. Ключевский В.О.Русская история: Полный курс лекций: В 3-х кн.-М.: Мысль.-Кн.1.-1993.-572с.
6. Кузьмин К. В.,Сутырин Б. А.История социальной работы за рубежом и в России (с древности доначала XX века).-М.: Академический проект; Екатеринбург:Деловая книга,2002. – 480с.
7. Розанов В.В.Черта характера древней Руси//В.В.Розанов. Собрание сочинений в 2-х т. Т.1. М.1990.- 259с.
8. Рыбаков Б.А.Киевская Русь и русские княжества. М. 1982.- 589с.
9. А.З. Свердловымиз его книги «Курс лекций по социальной работе иблаготворительности», Санкт-Петербург, 2001.
10. Соловьев С.М.История древнейших времен\\ Сочинение в 18 кн., 1кн. т.1-2, М., 1988 год. – 701с.
11. Соціальна роботав Україні/За ред. В.Полтавця — К.; 2000.- 236с.
12. Стог А. Обобщественном призрении.//антология социальной работы. В 5т., Т.3. М.,1995.-16с.
13. Тетерський С.В.Введение в соц. работу. – М.,2000.- 275с.
14. Человенко Т.Г.,Кононова Е.С. Благотворительность в истории Русской Православной Церкви.Учебное пособие. Орел, изд. Социально-Образовательного Центра, 1997.
15. Холостова Е.И.Генезис социальной работы в России. — М., 1995. — 220с.
16. Энциклопедия Википедия. М, 2007