Зміст
Вступ
1 Причини і передумови війни занезалежність північноамериканських колоній Англії
1.1 Соціально-економічний та політичнийрозвиток колоній в кінці XVII та на початку XVIII ст.
1.2 Посилення колоніального гніту з бокуАнглії в першій половині та середині XVIII ст..
2 Основні етапи війни за незалежність таїї результати
2.1 Перший Континентальний конгрес
2.2 Другий континентальний конгрес. Деклараціянезалежності 4 липня 1776 року
2.3 Ухвалення конституцій штатів в революційнийперіод
2.4 Формування центральної північноамериканськоївлади епохи війни за незалежність. „Статті Конфедерації і вічного союзу”
3 Вплив війни за незалежність колоній надержавотворення Сполучених Штатів
3.1 Посилення боротьби народних мас запоглиблення соціально-економічних перетворень
3.2 Конституція США 1787 року
3.3 Прийняття поправок до Конституції.Білль про права
4 Історичне значення війни за незалежністьдля подальшого розвитку державності в США
Висновки
Література
Вступ
Актуальністьтеми дослідження. Безперечним лідером і гарантом світової і, зокрема, західноїцивілізації є Сполучені Штати Америки. Вони відіграють ведучу роль на світовійарені, служать еталоном державного устрою, стилю життя, демократії. Нині вонидійсно мають великий вплив на динаміку розвитку всієї світової спільноти.
Змоменту утворення на території сучасних Сполучених Штатів перших англійськихпереселенческих колоній в першій половині XVII століття і до юридичногооформлення США в єдину федеральну державу після ухвалення Конституції в 1787році, пройшло трохи більше, ніж півтора століття. Але саме в той період булизакладені основи американської державності, створені передумови для появи насвіт юридичного документа номер один в історії Сполучених Штатів Америки –Конституції 1787 року.
Проте,не дивлячись на наявність в юридичній літературі – як у вітчизняній, так і закордонній– значної кількості робіт, присвячених основним аспектам розвитку держави іправа Сполучених Штатів, дослідження антиколоніальної війни 1775 – 1783 р.р.,яку частіше називають Американською революцією XVIII ст., її вплив наамериканське суспільство і здійснені завдяки ній обширні і радикальнісоціально-економічні і політичні перетворення, незмінно залишаються однією знайзначущіших в історії США.
Ступіньнаукової розробки теми. Основні положення курсової роботи опубліковані вроботах таких видатних дослідників північноамериканської історії, як М.М.Болховитінов, В.В. Согрін та ін.
Об'єктомдослідження курсової роботи є боротьба північноамериканських колоній занезалежність, вплив цієї боротьби на створення Сполучених Штатів, на подальшийрозвиток державності і права.
Предметомдослідження служать взаємостосунки в суспільстві в період війни за незалежністьколоній, їх єство, відмінні риси і особливості, як одного з інститутівконституційного права.
Крімтого, предметом дослідження є можливе запозичення Україною позитивного досвідурішення проблем розвитку державності в США.
Методологічнуі методичну основу дослідження становлять сучасні теорії держави і права. Длярозв'язування поставлених питань використано такі методи наукового дослідження,як: теоретичний аналіз наукових літературних джерел, синтез, узагальнення,порівняння, абстрагування, конкретизація, моделювання, спостереження.
Метоюкурсової роботи є дослідження значення боротьби за незалежність північноамериканськихколоній Англії для державотворення Сполучених Штатів, а також для подальшого розвиткудержавності і права в США.
Метоюроботи зумовлено виконання таких завдань:
Ø охарактеризувати соціально-економічний та політичний розвитокПівнічно-Американських колоній наприкінці ХVІІІ ст.;
Ø здійснити аналіз причин та дослідити етапи війни за незалежністьСША;
Ø дослідити формування державних та політично-правових інститутівпід впливом визвольної боротьби колоній;
Ø проаналізувати причини соціальних конфліктів, які виникли впроцесі війни за незалежність;
Ø проаналізувати вплив війни за незалежність англійських колоній наподальший розвиток державності;
Ø дослідити історичне значення визвольної війнипівнічноамериканських колоній Англії;
Ø зробити висновки.
1 Причини іпередумови війни за незалежність північно-американських колоній Англії.
На початкуданої роботи ми повинні дослідити, як виникли англійські колонії на Східномуузбережжі Північної Америки, їх соціально-економічний стан в першій половиніXVIII ст. та передумови, які передували війні за незалежність.
1.1Соціально-економічний та політичний розвиток колоній в кінці XVII та на початкуXVIII ст.
Почалоанглійським володінням на атлантичному побережжі Північної Америки буловстановлено в 1607 році, коли була заснована перша з колоній – Віргінія. Їїзасновниками були купці з Лондонської торгової компанії. За океан з Англії,Шотландії та Ірландії відправлялися бідняки шукаючі в Новому Світі поліпшеннясвоєї долі. Компанія перевозила їх на своїх судах. Там вони попадали в борговукабалу до купців і крупних землевласників, які отримали грамоти від короля наземлі в Америці. Поступово на Атлантичному узбережжі Америки утворилося 13колоній, які сформували потім майбутнє американське суспільство, склалисьдержавно-політичні традиції, які стали передумовою майбутнього самовизначення.Традиції ці дещо розрізнялись в різних колоніях.
Взалежності від того, кому належало верховенство влади, колонії ділилися всередині XVII ст. на три групи: коронні, які перебували під управліннямкоролівських чиновників (Південна Кароліна, Джорджія); приватновласницькі –вважалися власністю окремих осіб (Пенсільванія, Делавер, Мериленд), а також колонії,які користувалися самоврядуванням на підставі королівських хартій (Коннектикут,Род-Айленд). На чолі колоній стояли губернатори, які відповідно призначалисякоролем чи власниками колоній, або обиралися всім населенням. В усіх колоніяхбули представницькі органи, які мали право видавати закони, встановлюватиподатки. Проте губернатори могли накласти вето на законопроекти, прийнятізборами. В результаті високого майнового цензу виборчими правами користувалисявід 2 до 10 % населення [12].
Впівнічних колоніях головне становище в сільськогосподарському виробництвізаймало вільне, середнє і дрібне фермерство. В південних – велике плантаційнесільське господарство, яке ґрунтувалося на праці закабалених білих переселенціві рабів. Перші негри були завезені в Північну Америку з Африки на початку XVIIст., а до кінця ХVII ст. праця негрів витиснула працю закабалених білих ( на початкувійни за незалежність з 2.5 млн. населення колоній, 500 тисяч були рабаминеграми) [9,190]. В південних і центральних колоніях крупне землеволодіннярегулювалося нормами феодального права про невідчужуваність маєтку, майоратутощо. Проте феодалізм, як економічна система, в англійських колоніях неприжився. Не останню роль у цьому відіграв достаток „вільних земель”, щодозволяло незаможним колоністам йти від феодальних землевласників на Захід,витісняючи при цьому корінних жителів – індіанців [1].
В колоніях,в зоні, вільній від утруднень цехового ладу, розвивалося мануфактурневиробництво в формі дрібного товарного виробництва, крупної централізованої тарозсіяної мануфактури. Розвитку сталеплавильної мануфактури сприяла наявністьвеликих родовищ руди, доступних джерел водної енергії, велика кількістьдеревного палива.
Американськабуржуазія, яка була сконцентрована в основному в північних колоніях, досяглауспіху в суднобудуванні і рибальстві. Мешканцям півночі вдалося поставити нашироку ногу торгівлю з Вест-Індією. Фермерські сім'ї виготовляли цвяхи, замки,ткали полотно, яке потім оброблялося й забарвлювалося.
Південніколонії в цьому дещо відрізнялися. Плантаційне господарство Півдня служилоджерелом сировини для метрополії, що відповідало інтересам англійськоїбуржуазії. В XVIII сторіччі різко зріс попит на тютюнову продукцію. Цедозволило збільшити виробництво тютюну до 1776 року майже в чотири рази впорівнянні з початком сторіччя — з 28 мільйонів фунтів до 102 мільйонів фунтів[4].
Поступовосуперечки між метрополією і колоніями росли, загострювалися, і в другійполовині вісімнадцятого століття обстановка дійшла до межі.
1.2 Посиленняколоніального гніту з боку Англії в першій половині та середині XVIII ст.
Безпосереднімісторичним поштовхом до боротьби колоній за своє державне відокремлення відметрополії стала економічна і торгівельно-фінансова політика Англії в першійполовині XVIII сторіччя. Вона була спрямована на те, щоб стримати промисловийрозвиток колоній, перетворити їх в сировинний придаток метрополії, усунутиневигідну конкуренцію дешевих американських товарів. На початку XVIII ст.англійський парламент ввів ряд заборон під приводом того, що розвитокмануфактур в Америці зменшує їх залежність від метрополії. Була встановленазаборона на вивіз із колоній залізних виробів, введені податки на цукор,патоку.
В1763 році Георг III видав указ, який забороняв колоністам займати вільні земліі селитися на захід від Аллеганськіх гір [9,190]. Цей захід позбавляврабовласників можливості захоплювати вільні землі і переносити туди плантації звиснажених ділянок в південних колоніях. Крупні земельні спекулянти тежвтрачали можливість свого збагачення на захопленні нових земель. Королівськийуказ зачіпав також інтереси дрібних орендарів, які бажали піти на захід і статитам самостійними фермерами. Орендарям доводилося залишатися на землях, щоналежали крупним англійським власникам, і продовжувати сплату їм так званихтвердих рент. Указ 1763 р. протегував крупній земельній аристократії іхутроторговцям, скуповуючим хутровину у індіанців за Аллеганами, якіпобоювалися, що масове переселення колоністів на західні землі підірвеіндіанський хутровий промисел і позбавить крупних землевласників робочої сили всхідних районах.
Заключнимприводом відкритого протистояння став введений англійським парламентом в лютому1765 року закон про гербовий збір на більшість товарів побутового споживання,які завозились в Америку. Законодавча асамблея Віргінії прийняла резолюцію пронепідкорення закону. Рішення віргінців стало сигналом до загального протесту вколоніях. В результаті об'єднаного руху колоній, більшість податкових законівбули відмінені. Але англійська влада стала застосовувати нові форми тиску. Буввведений постій англійських військ в будинках громадян, організовані самостійнімитниці в колоніях. Це спровокувало ще більш гострий конфлікт. Палата общинстала вимагати суду над політичними лідерами колоністів – „підмовниками”. Увідповідь в колоніях було прийнято нове положення про губернаторів, згідно зяким вони надалі знаходились на утриманні колоністів, і тим самим виконавчавлада ставала незалежною.
Остаточнийрозрив колоній з Англією був спровокований прийнятим в травні 1773 р. „чайнимзаконом”; який надав Ост-Індійській компанії привілеї на безмитну торгівлю чаємв Америці. Це зачіпало інтереси колоністських торговців і багаточисельнихконтрабандистів. Боротьба проти ввозу чаю вилилась в знамените Бостонськечаювання (грудень 1773 р.), коли під керівництвом створеного в Бостоні комітетуколоністів вантаж чаю був викинутий в океан. У відповідь англійський парламентвидав серію „репресивних актів” (березень 1774 р.), згідно з яким портоголошувався закритим, Масачусетс позбавлявся колоніальної хартії.
Підсумовуючипитання, розглянуті в першому розділі, можна сказати, що північноамериканськіколонії Англії виникли на початку XVII ст. і поступово, до середини XVII ст.утворилося тринадцять колоній. Вони розподілялися на три групи: коронні,приватновласницькі і колонії, які користувалися самоврядуванням на підставі королівськиххартій.
Поштовхомдо боротьби колоній за своє державне відокремлення від метрополії сталаполітика Англії, спрямована на стримання промислового розвитку колоній,перетворення їх в сировинний придаток метрополії.
2 Основні етапивійни за незалежність та її результати
Війнуза незалежність колоній, яка по суті була Американською революцією XVIIIсторіччя можна поділити на три етапи. Перший етап — з квітня 1775 року, колипочалися воєнні дії і закінчився проголошенням незалежності Сполучених Штатів влипні 1776 р. Основною подією другого етапу Американської революції була спробаоб’єднання колоній, формування центральної північноамериканської влади іпідписання „Статей Конфедерації і вічного союзу”. Третій, останній етапреволюції закінчився прийняттям Конституції США в 1787 році і поправок до неї,які носили демократичний характер і були оформлені, як „Білль про права”.
Вцьому розділі курсової роботи ми розглянемо перші два етапи війни занезалежність, зробимо аналіз документів, прийнятих в ході революції.
2.1 ПершийКонтинентальний конгрес
Прихильникизбереження панування Англії складалися головним чином з крупних землевласниківсхідних районів, власників земель, дарованих королем, частини плантаторів,привілейованих купців, які побоювалися втрати англійського ринку, урядовців,англійського духівництва. Ці групи населення складали основу консервативноїтечії – лойялістів. Її представники, подібно прихильникам посиленнякоролівської влади в Англії, іменували себе торі. Лойялісти бачили в англійськіймонархії оплот проти народного руху.
Силиопозиції об'єдналися під загальним найменуванням вігів. Серед них цілкомвиразно намітилися два напрями. Першим і найвпливовішим з них була течіяпомірних, яка спиралася на патріотичні угрупування плантаторів і буржуазії,зацікавленої в захопленні західних земель і відміні ускладнень, накладенихАнглією на економічний розвиток колоній. Плантатори і буржуазія сподівалисядобитися розширення самоврядування колоній шляхом тиску на англійський уряд, нейдучи на остаточний розрив з Англією.
Другутечію серед вігів складали революційно-демократичні шари фермерів, робочих,дрібних торговців і приєднавшихся до них представників революційної буржуазноїінтелігенції, схильних до рішучих дій.
Поініціативі найбільш політично-активних штатів – Масачусетса і Віргінії – бувоголошений розрив торгівельних відносин з Англією, а потім, для організаціїспільної боротьби, були скликані представники на загальний конгрес колоній.Перший Континентальний конгрес в Філадельфії (5 вересня – 26 жовтня 1774 р.)зібрав 56 представників від 12 колоній, крім Джорджії. Конгрес засудиванглійську політику і висунув ідею про державне самовизначення, але поки щетільки на основі прав „англійських громадян”. Не розриваючи відносин з короною,Конгрес звернувся з петицією про визнання за американськими колоніями їхстатусу і прав.
РішенняКонгресу стимулювали громадську непокору в колоніях. В зв'язку з партійнимипротиріччями в британському парламенті, Палата общин вибрала різко опозиційнулінію поведінки по відношенню до колоній. На основі резолюцій Конгресу вокремих колоніях відбулися перевибори в законодавчі збори, в результаті якихбільшість склали прихильники відкритого розриву і навіть війни з метрополією.Особливу роль відіграли Віргінські збори, в яких видатний громадський діяч ілітератор П. Генрі відкрито проголосив стан війни з метрополією. В лютому 1775р. розпочалося формування конституційної армії колоній, а 19 квітня битвою приКонкорді почалися воєнні дії.
2.2 Другийконтинентальний конгрес. Декларація незалежності 4 липня 1776 року
Десятоготравня 1775 року у Філадельфії зібрався Другий континентальний конгрес, який зогляду на обставини, відіграв роль першого центрального уряду. Саме цей Конгресвимушений був розглядати і вирішувати важливі соціально-політичні питання.Успішній боротьбі проти Англії заважала роз'єднаність повстанських загонів тавідсутність централізованого керівництва, тож першочерговим завданням булостворення регулярної армії. Своїм рішенням від 15 червня 1775 року Конгресзатвердив утворення єдиної революційної армії на чолі з Дж. Вашингтоном, —армії, що відстоювала інтереси всіх колоній. Велике значення мала і наступнаробота Конгресу щодо забезпечення армії зброєю, обмундируванням, продуктамихарчування. Ще одним важливим напрямком його діяльності була фінансоваполітика, зокрема введення своєї американської валюти. Займався Конгрес іпитаннями зовнішньої торгівлі.
Колоніїпідтримували діяльність Конгресу, одержували від нього допомогу і різного родувказівки. У травні 1776 року Конгрес прийняв постанову, у якій рекомендувавколоніям розірвати зв'язки з Англією. Колонії відгукнулися на цей заклик. Вонипроголосили себе незалежними державами — штатами.
Збройнаборотьба з Англією вже на першому етапі революції тісно перепліталася зборотьбою проти внутрішньої реакції, з прихильниками британського панування —лоялістами. Коли останні перейшли до збройних виступів, Конгрес доручив 2 січня1776 року нагляд за ними місцевим органам влади. Велику допомогу в цьомувідношенні надали комітети безпеки. Вони брали участь у комплектуванні армії,провадили арешти підозрілих, активно боролися проти лоялістів.
Революціярозвивалася по висхідній, і її вершиною стало прийняття Конгресом Деклараціїнезалежності.
Вчервні 1776 року представник Віргінії в Континентальному конгресі Р. Лі вніс нарозгляд конгресу резолюцію. „Об'єднані колонії, — було сказано в ній, — поправу повинні бути і є вільними і незалежними штатами, вони звільняють себе відбудь–яких зобов'язань перед британською короною. Всі політичні зв'язки між нимиі Великобританією повинні бути і є повністю знищеними” [3]. Однак багато хто зчленів Конгресу вважав, що недостатньо простої констатації відділення відметрополії. Вони визнавали за необхідне дати в окремому документі розгорнутеобґрунтування мотивів такого розриву. Для розробки проекту такої деклараціїКонгрес утворив комісію з п'яти членів.
Задорученням комісії, текст Декларації незалежності був написаний делегатом відВіргінії, відомим буржуазним демократом Т. Джефферсоном. Другого липня 1776року Другий континентальний конгрес прийняв резолюцію Р. Лі, а четвертого липня1776 року — Декларацію незалежності Сполучених Штатів Америки.
Деклараціянезалежності стверджувала: всі люди створені рівними, всі вони наділені своїмтворцем певними невід'ємними правами, серед яких — життя, свобода і прагненнящастя. Для забезпечення цих прав установлюються уряди. І коли будь–яка формаправління стає згубною для цієї мети, то народ має право змінити або знищити їїі встановити новий уряд.
„Звичайно,обережність, — було сказано в Декларації, — радить не змінювати уряд зневажливих або тимчасових причин”. Але коли довга низка зловживань розкриваєнамір віддати народ під владу необмеженого деспотизму, то народ „не тільки маєправо, а й зобов'язаний скинути такий уряд” [2]. Саме таким і було правліннякороля Великобританії. На доказ цього висновку, Декларація перелічувала далівсі зловживання і кривди, вчинені королем та урядом Великобританії щодо колоній(відмова затвердити корисні для колоній закони, свавільний розпуск законодавчихорганів, податковій тягар, заборона переселення емігрантів, розквартируваннявійська без згоди колоністів, скасування суду присяжних та ін.), які давалиостаннім підставу для розриву державних зв'язків з Англією.
Деклараціянезалежності від імені і за уповноваженням народу проголошувала: „… колонії єі по праву повинні бути вільними і незалежними Штатами. З цього часу вонизвільняються від усякого підданства британській короні і будь-який політичнийзв'язок між ними і британською державою зовсім поривається”[6]. Колоніїпроголошували своє право на суверенітет, право оголошувати війну й укладатимир, вступати в міжнародні зв'язки, здійснювати всі ті права, які має незалежнадержава.
Деклараціянезалежності була зустрінута з величезним ентузіазмом. Водночас Деклараціявиражала класові інтереси буржуазії і плантаторів, тому в ній не обумовлювалисяправа корінного населення Америки — індіанців. Всупереч проголошеним уДекларації принципам, з її проекту був викреслений пункт, що засуджував рабствоі торгівлю рабами, як „жорстоку війну проти самої природи людства”. І все-таки,проголошені в Декларації ідея рівності людей, право народу на революцію іутворення нового уряду, мали величезне прогресивне значення. З прийняттямДекларації незалежності завершився перший етап американської революції ірозпочався другий — формування нової держави і перемоги над її супротивниками.
2.3 Ухваленняконституцій штатів в революційний період
Надругому етапі стає особливо помітним, що війна за незалежність за характером,основними завданнями та рушійними силами була буржуазною революцією.
Народзаявив про себе зразу ж після проголошення американської незалежності в липні1776 р. Протягом декількох місяців в Північній Америці була повністюліквідована монархічна гілка влади, затвердився республіканський устрій і в усіхштатах прийняті безпрецедентні по демократизму конституції. За об'ємом таглибині висунутих і реалізованих демократичних і політичних вимог, Американськареволюція перевершила Англійську революцію XVII і Французьку XVIII ст.
Процесухвалення штатами своїх конституцій почався 6 січня 1776 року, коли Нью-Гемпширприйняв свою першу конституцію. З невеликим запізненням Континентальний конгресприйняв 10 травня 1776 року резолюцію, де рекомендував колишнім колоніямстворювати свої вищі органи власті.
Вдвох штатах – Нью-Гемпширі і Массачусетсі – проекти конституцій були переданідля ратифікації рядовим виборцям. В деяких штатах конституції, перш ніж бутисхваленими представницькими зборами, широко обговорювалися у виборчих округах.
Вбагатьох штатах розробка і ухвалення конституцій були передані особливимпредставницьким органам – конвентам, які обиралися на більш широкій ідемократичній основі, ніж звичайні законодавчі збори. Такі конституції булисхвалені в Пенсільванії, Нью-Йорку, Делавері, Мериленді, Північній Кароліні іДжорджії. Ідея і інститут конвенту були продуктом демократичної правотворчостіреволюційного періоду.
Високуоцінку з боку одного з „батьків-засновників” США, Т. Пейна, отримала діяльністьпенсільванського конвенту, який схвалив одну з найдемократичніших конституційреволюційного періоду: „Пенсільванський конвент, президентом якого бувБенджамин Франклін, після розробки конституції розпорядився опублікувати її текст,але не для того, щоб відрекомендувати її як щось узаконене, а з метоюознайомити з конституцією народ і з'ясувати, згоден він з документом чи ні. Самконвент на цей час перервав засідання” [12].
Конституціїштатів не тільки були схвалені за допомогою незвичної для того часудемократичної процедури, але й проголошували цілу низку безпрецедентнихдемократичних принципів. Як це виявилося можливим? В революційний періоддрібнобуржуазні партії добилися серйозних успіхів в багатьох питаннях, в першучергу в розподілі владних повноважень на свою користь. Їх вплив різко вирісвнаслідок демократизації виборчого права і реформи виборчих округів. Майновийценз був понижений в більшості штатів, причому в Пенсільванії і Вермонті правоголосу було поширено на всіх платників податків.
Демократичнийхарактер носило розширення в багатьох штатах норм представництва західнихтериторій, населених переважно дрібними фермерами, які підтримували фракції„локалистів”. До 1776 р. майже у всіх без виключення колоніях квоти представництваприатлантичних графств в асамблеях створювали явну перевагу над західнимирайонами. В революційний період представництво більш заможних східних і меншзаможних західних графств було вирівняно. Показовий приклад Пенсільванії: дореволюції в місцевій законодавчій асамблеї було вдвічі більше представниківсхідних графств, а в революційний період подвійною чисельною перевагою володіливже депутати західних районів[12].
Ціреформи спричинили серйозну зміну соціального складу представницьких органіввлади. За підрахунками Дж. Мейна, число делегатів від верхнього класу впорівнянні з колоніальним періодом знизилося в нижніх палатах з 60 до 35%, апредставництво фермерів і ремісників збільшилося з 20 до 40% [15]. При цьому впівнічних штатах чисельність депутатів з дрібновласницьких шарів населеннянавіть перевершила чисельність депутатів із заможних і багатих шарів. Дещоіншою була картина у верхніх палатах, але, по висновку того ж Мейна, сенатиреволюційного періоду, як правило, проводили лінію, яка мало чим відрізняласявід курсу нижніх палат. При цьому тільки в Мериленді, Південній Кароліні і Віргініїпредставники багатих і заможних шарів явно переважали у верхніх палатах [4].
Конституціїштатів революційного періоду включили цілу низку нововведень, направлених надемократизацію устрою і функцій державної влади:[3]:
а). Вусіх штатах восторжествував демократичний принцип розподілення влади, внаслідокчого законодавча гілка, як найближча до виборців, була піднесена над виконавчоюгілкою влади.
б).Законодавчим зборам було передано багато традиційних повноважень виконавчоївлади. В більшості штатів законодавчі збори отримали право обиратигубернаторів. Це явно порушувало класичну схему розподілення влади, означалопідкорення виконавчої гілки законодавчої.
в).Надання законодавчим зборам права імпічменту – усунення з посади головивиконавчої влади і інших її представників.
Схемаорганізації самої виконавчої влади також була ослаблена. Всі штати, за виняткомПівденної Кароліни, відкинули загальноприйнятий в колоніальний період принципєдиної і неподільної виконавчої влади, якою у всьому обсязі була наділена однаособа. Конституції штатів протиставили принцип колегіальності виконавчої влади.В кожному штаті створювалася виконавча рада, губернатор (або президент) був небільш ніж її головою. Більшість конституцій штатів революційного періодупозбавляла виконавчу владу не тільки абсолютного, але і відкладального вето. Вконституціях більшості штатів вводилися щорічні перевибори губернаторів іобмежувалася можливість переобрання однієї особи на цій посаді.
Піднявшизаконодавчу владу, автори конституцій штатів приділили пильну увагу для їїдемократизації. Вони розкритикували концепцію „змішаного правління”, згідноякої законодавчий орган повинен був складатися з двох палат, при цьому перша зних захищала інтереси верхнього прошарку, а друга – представляти націю вцілому. Їй була протиставлена концепція „чистої демократії”, що в тій чи іншіймірі вплинула на політичну практику в більшості штатів. В Пенсільванії,Джорджії і Вермонті верхні палати були взагалі скасовані і створені однопалатнізаконодавчі асамблеї. В інших штатах була організована двопалатна законодавчавлада, але її призначення часто бачили не в представництві різних соціальнихінтересів, а в забезпеченні всередині законодавчої влади принципу заборон іпротиваг. Крім того, у всіх випадках нижні палати користувалися набагатобільшими повноваженнями, ніж верхні. Нижні палати повсюдно переобиралисящорічно, це було повинно забезпечити максимальний контроль над палатами з бокувиборців. В цілому в організації нижніх палат якнайповніше втілиласяреволюційна демократична концепція. [12].
2.4 Формуванняцентральної північноамериканської влади епохи війни за незалежність. „СтаттіКонфедерації і вічного союзу”
Другийетап революції ознаменувався і тим, що в цей час було зроблено перший крок дооб'єднання колоній. Підходи, співзвучні демократичним доктринам, зробилиістотний вплив на формування центральної північноамериканської влади епохиВійни за незалежність. В очах більшості патріотів єдиною конкретною формоюцентралізованої державної влади напередодні революції виступала метрополія.Недивно, що центральна влада довгий час розглядалася ними як головне джерелодеспотизму, а її викоренення оголошувалося найважливішою метою Американськоїреволюції. Суверенні штати відкидали як унітарну, так і федеральну формудержавного об'єднання, погоджуючись тільки на створення конфедерації, тобтосамої хиткої форми державного союзу. Штати намагалися зберегти щойно здобутунезалежність, при обговоренні компетенції і функцій союзних органів бажалимаксимально обмежити їх права. Виявилися розбіжності і недовір'я між південнимиі північними штатами. Через те процес розробки конституції затягнувся, а самеоб'єднання набрало своєрідної форми у вигляді конфедерації.
Одночасноз утворенням комісії для розробки проекту Декларації незалежності буласформована ще одна комісія для розробки конституції об'єднаних колоній. Вже 21липня 1776 року Б. Франклін представив Конгресу проект під назвою „Статтіконфедерації і вічної унії”, за яким колонії мали утворити „постійний союздружби” з центральними органами влади, але при збереженні повної внутрішньоїавтономії штатів. Цей союз мав називатися „Об'єднані колонії Північної Америки”[9,191].
ПроектБ. Франкліна було покладено в основу роботи спеціального комітету, до складуякого ввійшли делегати від дванадцяти штатів. Опрацьований комітетом проект бувпредставлений Конгресу, і після багаторазового обговорення його ухвалили улистопаді 1777 року і передали на обговорення та схвалення законодавчих органівштатів. Остаточно він набув чинності 1 березня 1781 року у вигляді першоїконституції Сполучених Штатів Америки під назвою „Статті конфедерації і вічногосоюзу”.
СхваленіКонтинентальним конгресом Статті Конфедерації проголошували вступпівнічноамериканських штатів до „непорушної ліги дружби”, і в першій поважливості (другій за рахунком) статті оголошувалося, що „кожний штат зберігаєсуверенітет, свободу і незалежність” в здійсненні прав, „безумовно неделегованих Сполученим Штатам, що зібралися в конгресі” [12].
Оскількипро верховенство Конфедерації в проекті не згадувалося, штати виступали яксамостійні держави. Хоча повноваження конгресу виглядали вельми переконливо:він наділювався винятковим правом вирішувати питання війни і миру, призначати іприймати послів, вступати в міжнародні угоди, визначати курс і кількість грошейв обігу і деякими іншими, – вони були точно визначені, перераховані ірегламентовані. Всі права конгресу, в тому числі й „виняткові”,супроводжувалися обмовками, які підкреслювали суверенітет штатів.
Зтрьох гілок влади – законодавчої, виконавчої і судової – Статті Конфедераціїзафіксували (в тому вигляді, як вона вже оформилася стихійно) створення лишеоднієї, законодавчої, в вигляді конгресу. Що стосується виконавчого органу, товін виступав як придаток законодавчого: конгрес міг створювати із своїхделегатів всілякі комітети, які спостерігали за проведенням ухвалених рішень вжиття. Виконавча влада виявилася украй розпиленою: конгрес відмовивсяпризначити як главу виконавчої влади, так і яку-небудь подібність виконавчоїради. Тільки в 1781 році під тиском об'єктивних обставин Континентальнийконгрес зважився створити в обхід Статей Конфедерації іноземний, військовий,військово-морський і фінансовий департаменти і поставити на чолі кожного з нихпостійного секретаря.
Дляратифікації Статей Конфедерації була потрібна одностайна згода всіх штатів. Цепривело до того, що вони набули чинності тільки 1 березня 1781 року. Остаточнийваріант Статей Конфедерації відрізнявся від проекту тільки в одному пункті:право власності на західні землі закріплювалося не за штатами, а заКонтинентальним конгресом (тільки при цій умові погодився схвалити Статті штатМериленд, у якого не було власної фундації вільних земель).
СтаттіКонфедерації зовні відповідали демократичним принципам. Так, вони проголошувалистворення однопалатного Континентального конгресу, максимально ослабляючивиконавчу владу. Але цей документ відобразив в першу чергу гострі розбіжностіміж штатами, їх небажання поступитися своїми економічними і політичнимиінтересами ради досягнення національної єдності.
Алесаме таке об'єднання у вигляді конфедерації з незалежністю складових частин —штатів — і слабкими, обмеженими у своїх можливостях центральними органами іпрагнули утворити штати; які, між іншим, встановили складний порядок переглядуцієї конституції. Зміни в Статтях Конфедерації можна було внести лише з дозволуконгресу і після схвалення законодавчими зборами кожного штату. „Союз повиненбути вічним”, — підкреслювалося в статті XIII.
Підсумовуючипитання, розглянуті в даному розділі, можна зробити наступні висновки:
по-перше:вершиною першого етапу американської революції стало прийняття Конгресом Деклараціїнезалежності Сполучених Штатів, яка мала величезне прогресивне значення длястворення держави;
по-друге:в ході другого етапу революції були прийняті всіма штатами безпрецедентні посвоєї суті демократичні конституції,
по-третє:прийняттям Статей Конфедерації був зроблений перший крок до об'єднання колонійв єдину державу.
3 Вплив війни занезалежність колоній на державотворення Сполучених Штатів
Втретьому розділі своєї роботи я хочу розглянути причини, які привели натретьому етапі Американської революції до об’єднання колоній в єдину державу зфедеративним устроєм, зробити аналіз першої Конституції США та поправок до неї,названих „Біллем про права”.
3.1 Посиленняборотьби народних мас за поглиблення соціально-економічних перетворень
Перемогау війні за незалежність була досягнута. Але результати її не вирішувалисоціально-економічні питання. Плантатори і крупна буржуазія старалисявикористати наслідки війни в своїх інтересах. Найреакційніші круги на чолі зГамільтоном і Медісоном мріяли про створення конституційної монархії, алеВашингтон і інші впливові діячі побоювалися, що проголошення монархії викличеповстання в народі і армії. Вони вважали, що влада плантаторів і буржуазії можезміцнена при республіці. Верхівка спішила звільнитись від революційної армії. Влистопаді 1783 року значна частина армії була розпущена.
Війназажадала від народу великих жертв і позбавлень. Податки збільшилися. Безлічфермерів і ремісників потрапили в борги, а паперові гроші, якими верхівкарозплатилась з ними, втратили всяку цінність. Інфляція паперових грошейдопомогла крупним капіталістам перекласти витрати війни на плечі народу. Напливанглійських товарів після підписання мирних угод привів до розорення значноїчастини ремісників. В'язниці в Новій Англії були переповнені боржниками. Судивідбирали у них худобу і землю на користь кредиторів.
ВНью-Гемпширі, Вермонті і Род-Айленді почалися хвилювання фермерів і ремісників,вони вимагали звільнення арештованих за борги і відновлення курсу паперовихгрошей, які знецінились. В Массачусетсі восени 1786 року спалахнуло повстанняна чолі зі збіднілим фермером Даніелем Шейсом. Озброєні загони бідняків, середяких було багато ветеранів війни, захоплювали будівлі судів, спалювали борговірозписки, звільняли арештованих боржників. Повстанці вимагали ануляції боргів,оголошення землі загальним надбанням і її розділу, наділення бідняківбезкоштовними земельними ділянками. Тисячі фермерів піднялись на озброєнуборотьбу за землю, за звільнення від боргів. Крупні землевласники і буржуазіявимагали негайного придушення повстання і збирали кошти на спорядженнякаральних військ. В лютому 1787 року Шейс зі своїм загоном був оточений івимушений здатися. З 13 іншими керівниками повстання він був осуджений дострати, але популярність Шейса в народі була така велика, що уряд побоявсявиконати цей вирок і замінив його тюремним ув'язненням.
3.2 КонституціяСША 1787 року
Недивлячись на те, що повстання Шейса було подавлено, плантатори і крупнабуржуазія були налякані зростанням демократичного руху. Для стримання народнихмас, вони вважали за необхідне посилення центральної влади. Представниквіргінських плантаторів Э. Рандольф нарікав, що нова конституція повинна„приборкати шаленства демократії”. [12] Сильний центральний уряд був потрібенбуржуазії і плантаторам для охорони майна крупних власників, для забезпеченнястягнення боргів і податків, і, зокрема, для вигідного врегулювання питань проземлі на Заході країни. Крупні землевласники і плантатори намагались присіктивільне освоєння скватерами цих земель. Західні землі ще в 1785 році булиоголошені власністю держави і підлягали розпродажу на умовах, вигідних дляземельних спекулянтів. В 1787 році розміри ділянок для продажу були встановленіне нижче 642,47 акрів. Без сильної влади не можна було подавити незадоволеністьнародних мас, викликаних цими заходами уряду.
Потребав більш тісному політичному об'єднанні 13 штатів була викликана й іншимипричинами. Кожний з 13 штатів мав свої торгові закони і правила. В країні небуло єдиної грошової системи і оберталося багато різних грошових знаків.Буржуазія прагнула усунення цих перешкод для розвитку національного ринку.
Важливезначення мали і питання зовнішньої політики. Слабий уряд, створений на основі„Статей Конфедерації”, не міг з достатнім авторитетом представляти США наміжнародній арені. Буржуазія і плантатори ставили своєю метою подальшерозширенні території США на захід шляхом захоплення індіанських земель, в томучислі на й територіях, що входили до складу англійських і іспанських колоній.Для проведення цієї політики також була необхідна сильна центральна влада.
Втравні 1787 року в Філадельфії відкрилося засідання Конституційного конвенту,скликаного для перегляду „Статей Конфедерації” 1781 року і розробки новоїконституції.
Соціальнийсклад членів Конвенту ясно свідчив, чиїм інтересам служила його діяльність. З55 членів Конвенту 20 виявилися плантаторами, 23 – банкірами, купцями іпромисловцями, 10 адвокатами. Два місця займали лікар і вчитель, але не буложодного фермера, ремісника або робітника. Засідання Конвенту відбувалися встрогій таємниці, розголошування змісту дебатів строго заборонялося. У вересніКонвент закінчив свою роботу.
Конвентсхвалив конституцію 17 вересня 1787 року, а через кілька днів її схвалив іконгрес конфедерації. 4 березня 1789 року після її ратифікації ѕ штатів вонанабрала чинності.
Конституціяскладалася з преамбули (вступу) і семи статей, які, в свою чергу, поділялися нарозділи і абзаци. У статтях конституції були закріплені лише політичний устрійсоюзу, структура державних органів, їх взаємовідносини. Розділ про права ісвободи громадян був відсутній, рабство ставало однією з основ новоїконституції.
Згідноз преамбулою конституція запроваджувалася „з метою утворення до-сконалішогосоюзу, встановлення правосуддя, забезпечення внутрішнього спокою, вжиттязаходів щодо спільної оборони, піднесення загального добробуту”. Воназа-сновувала федерацію держав, у якій штати передавали значні повноваженняцентраль-ній владі, але зберігали широку автономію у вирішенні питань, які стосувалисявиключно штатів.
Конституціяспиралася на принцип розподілу влади, і кожна з них — законодавча, виконавча ісудова — отримала досить велику незалежність.
Конституція1787 року створювала союзну або федеральну державу, хоча штати зберігали широкесамоврядування і свої окремі конституції. Законодавча влада по конституціїпередавалася Конгресу, який складається з двох палат: палати представників ісенату. Члени палати представників обираються на 2 роки від кожного штату вчислі, пропорційному кількості населення, а сенатори – на 6 років, по 2 відкожного штату. Для ухвалення закону необхідне було схвалення його обомапалатами. Призначення сенату полягало в тому, щоб впливати на законодавство вконсервативному дусі і стати гальмом щодо палати представників.
Згідноконституції, виконавчу владу в федерації здійснює президент. Президент івіце-президент США обираються непрямим шляхом – вибірниками строком на 4 роки.Одна і та ж особа не може бути вибраним президентській пост більше двох разів.Президент має важливі повноваження по відношенню до конгресу: він звертаєтьсядо нього з щорічними посланнями про положення в країні і рекомендує ухваленняпевних законів, скликає конгрес на надзвичайну сесію, промульговує закони і маєправо відкладального вето, яке долається обома палатами. Якщо закон не дістаєсхвалення двох третин всіх членів Конгресу, то президент може накласти на ньоговето. Президент призначає міністрів (секретарів), які відповідальні перед ним,він є головнокомандуючим озброєними силами країни, а також міліції штатів, маєправо помилування, призначає „за порадою і згодою сенату” федеральних посадовихосіб, дипломатичних представників, укладає міжнародні договори та ін. От-же,конституція наділила президента і його апарат сильною, майже незалежною виконавчоювладою.
Конституціяухвалювала Верховний суд США з незмінних і довічно призначаємих суддів, а такожнижчі суди, які будуть утворюватися Конгресом. До компетенції федеральних судівналежать справи, які виходять з конституції і федеральних законів, спори міжштатами, спори між громадянами різних штатів та ін. Верховний суд можевідміняти закони, якщо знайде їх такими, що суперечать конституції.
Впорівнянні з феодально-монархічним устроєм, буржуазна конституція 1787 рокубула прогресивною, але вона не була демократичною. Вона закріплювала перш завсе ті завоювання революції, які були вигідні рабовласникам і крупнійбуржуазії. Рабство негрів було узаконено, і на 20 років вперед дозволялосяввезення негрів-рабів в США. Збіглі раби підлягали поверненню їх власникам. Вбезправному положенні знаходилися також індіанські племена. За індіанцями непризнавалося право на їх землі, вони не вважалися громадянами США. Спеціальнопідтверджувалося дійсність боргових зобов'язань держави, що забезпечувалоінтереси кредиторів.
Конституціязберегла таке завоювання народу, як республіканський устрій, але права народубули обійдені мовчанням. В цьому відношенні був зроблений крок назад впорівнянні з Декларацією незалежності, яка не була включена в конституцію.Буржуазно-демократичні „свободи” слова, друку, совісті, зборів не згадувалися.Конституція не регламентувала виборче право. Порядок виборів і виборчі прававизначалися конституціями окремих штатів по різному, але у всіх штатах широкімаси трудящих – дрібні фермери, робочі, бідні ремісники залишилися позбавленимивиборчих прав. Жінки також не одержували ніяких прав. В конституціях штатівіснував майновий ценз. Нерідко від виборця був потрібен також ценз осідлостіабо приналежності до певного релігійного сповідання. З 3 млн. жителів СШАвсього 120 тисяч чоловік користувалися виборчими правами. Негри-раби залишалисябезправними, але при визначенні норм представництва рабовласницьких штатів вКонгресі до чисельності білого населення в цих штатах додавалося 2/3 числа рабів.Це посилювало вплив рабовласників на політичне життя країни. [6],[8].
3.3 Прийняттяпоправок до Конституції. Білль про права
Конституція1787 року повинна була набути чинності після ратифікації її конвентамидев'ятьма з тринадцяти штатів. Антидемократичні риси конституції викликалиобурення народних мас по всій країні, і навкруги її ратифікації розгорнуласягостра політична боротьба.
Вусіх штатах піднявся широкий рух за демократизацію конституції. Великим трудомплантатори і буржуазія добилися ратифікації конституції більшістю штатів заумови внесення до неї поправок, але в деяких штатах боротьба з її ратифікацієюпродовжувалася до1790 року.
В1789 році був вибраний Конгрес Сполучених Штатів. Першим президентом США ставДжорж Вашингтон. Штати вимагали включити розділ про громадянські права ісвободи, закріпити принцип, за яким, штати зберігали суверенітет у тих межах, вяких його не було передано федерації. Тому конгрес в 1789 році прийняв десятьпоправок до конституції, запропонованих штатами. У 1791 році вони були ухваленібільшістю штатів і дістали назву „Білль про права”.
Поправкаперша проголошувала, що конгрес не має права видавати закони, які обмежували бсвободу совісті, „свободу слова чи преси або право народу мирно збиратися йзвертатися до Уряду з петиціями”.
Оскількидля безпеки вільної держави необхідна добре організована міліція, було сказанов другій поправці, „право народу зберігати і носити зброю не підлягаєобмеженню”.
Умирні часи заборонялося розміщати солдатів на постій до будь якого будинку беззгоди його власника (поправка третя).
Поправкачетверта декларувала право народу на охорону особи, житла, паперів та власності„від необгрунтованих обшуків чи затримань”. Ордери на обшук чи затримання неповинні видаватися без достатніх підстав, підтверджених присягою чи урочистоюобіцянкою.
Особливезначення мала п'ята поправка, яка забезпечувала охорону особи і приватноївласності. Ніхто не повинен притягатися до відповідальності за тяжкий чи іншийганебний злочин інакше, як за постановою чи звинуваченням, ухваленим розширеноюколегією присяжних. Ніхто не повинен двічі відповідати життям чи тілесноюнедоторканністю за один і той самий злочин, було сказано в цій поправці, нікогоне повинні притягувати свідчити проти самого себе, ніхто не повинен бутипозбавлений життя свободи чи власності без належного судового розгляду, „ніякоїприватної власності не повинні відбирати для державного використання безсправедливого відшкодування”.
Білльпро права надавав громадянам право „на скорий і прилюдний суд безсторонніхприсяжних” у випадках карного переслідування (поправка шоста). Звинувачений мавправо вимагати, щоб його повідомили про характер і мотиви звинувачення й очнуставку із свідками, які свідчать проти нього. Звинувачений міг вимагатипримусового виклику своїх свідків і „користуватися допомогою адвоката длязахисту”. У цивільних судових справах „з ціною позову, яка перевищує двадцятьдоларів”, також зберігалося право на суд присяжних на основі положеньзагального права (поправка сьома).
Поправкавосьма забороняла вимагати надмірно великі застави, стягувати завеликі штрафи,„накладати жорстокі і незвичайні покарання”.
Прицьому перелік даних прав і свобод зовсім не розглядався у Біллі про права яквичерпний або „як заперечення чи применшення інших прав, що зберігаються занародом” (поправка дев'ята). Права і повноваження, не віднесені конституцією докомпетенції Союзу і не заборонені нею ж окремим штатам, „залишаються відповідноза штатами або за народом” (поправка десята).[18].
Білльпро права органічно ввійшов у конституцію 1787 року, яка відобразила такимчином дві тенденції у становленні незалежної американської держави: прагненнябуржуазії та плантаторів всіляко обмежити завоювання революції, з одного боку,і активну діяльність народних мас завдяки яким було здобуто перемогу у війні занезалежність, – з другого.
Так узапеклій боротьбі лише після прийняття Білля про права у 1791 році булаостаточно ратифікована конституція США. Однак офіційною датою прийняттяконституції вважається 17 вересня 1787 року.
Недивлячись на обмовки і недомовки, прийняті в 1791 році 10 поправок доконституції мали велике прогресивне значення і з'явилися важливим завоюваннямнароду США. В історію США ці поправки ввійшли під назвою „Білля про права”.
Середамериканців затвердився справжній культ конституції, яку вони визнали гарантієюі вмістищем всіх прав і свобод. Саме розуміння конституції в порівнянні зколоніальним періодом радикально змінилося: якщо раніше під нею мали на увазісукупність англійських біллів, законів, прецедентів і колоніальні хартії, то зпочатком революції її сталі ототожнювати з єдиним компактним документом,розробленим і схваленим в результаті демократичної процедури – правовоговтілення суспільного договору.
Роблячивисновки до третього розділу, можна сказати, що причинами заміни Конфедерації іоб'єднання я штатів в федеративну республіку були:
Ø Невирішеність соціально-економічних питань, перекладання воєннихвитрат на плечі народу, що привело до хвилювання народних мас.
Ø Відсутність армії, неспроможність Конфедерації подавити повстанняфермерів і ремісників.
Ø Усунення перешкод пов'язаних з відсутністю єдиних торговихзаконів, правил та єдиної грошової системи для розвитку національного ринку.
Ø Питання зовнішньої політики. Слабий уряд, створений на основі„Статей Конфедерації”, не міг з достатнім авторитетом представляти США наміжнародній арені.
ПрийняттямКонституції США 1787 року і поправок до неї, закінчився третій етап буржуазноїреволюції.
4 Історичнезначення війни за незалежність для подальшого розвитку державності в США
Війназа незалежність колоній, в ході якої була утворена нова федеративна держава –Сполучені Штати Америки, мала велике історичне значення і зіграла велику роль врозвитку мирової цивілізації.
Американськареволюція 1775-1783 років ознаменувалася серйозною зміною історичних дольпівнічноамериканських провінцій: в ході антиколоніальної війни вони знайшлиповну незалежність, а „внутрішня революція” змінила їх суспільно-політичнийлад.
Результатомвійни були обширні і радикальні соціально-економічні і політичні перетворення всуспільстві.
Демократичніперетворення торкнулися переважно політичної сфери, тут вони виявилися вельмисерйознішими, залучивши до політичної влади велику частину середніх і частинунижніх шарів білих американців (чоловіків).
Дворянськітитули і майорати були скасовані, а крупні латифундії, які належали лойялистам(торі), були конфісковані. Відмінялося домове рабство.
Всоціально-економічній сфері восторжествували ліберально-індивідуалістичніцінності: вони схвалювалися більшістю білого населення, а їх втілення напрактиці підносило на соціально-економічну вершину найудачливіших ізаповзятливих. Як показала подальша історія Сполучених Штатів, відмінаанглійського колоніального панування, яке пригнічувало ці цінності, створиламіцну основу для успішного ліберально-буржуазного, все більш випереджаючого повідношенню до інших країн розвитку США, але торжество індивідуалістичноголібералізму як національна віра означало також створення не менш міцної основидля соціально-економічної диференціації американського суспільства.
Вирішальноюсилою північноамериканської революції були народні маси: фермери, ремісники,дрібна міська буржуазія. Їх роль яскраво виявилася в патріотичному підйомінароду під час війни, в створенні місцевого ополчення (міліції) в Новій Англіїі Західній Віргінії. Народні маси склали основу партизанської армії, якарозгромила англійських пригноблювачів. Встановлення республіканської формиправління, обмеження і заборона рабства на півночі, демократичний „Білль проправа” 1791 року також були завоюванням народних мас.
Алевнаслідок неорганізованості народних мас, керівна роль в цій війні і встворенні нової держави США належала крупним землевласникам-плантаторам ібуржуазії. В країні збереглася крупна земельна власність, західні землізахоплювали в свої руки рабовласники і крупні земельні спекулянти. Вільназапашка земель скватерами на Заході була обмежена. Рабство в південних штатахбуло узаконено, і плантаційне господарство отримало подальше розповсюдження напівденний Захід країни. В конституціях всіх штатів зберігалися майновий ценз іінші обмеження виборчого права.
Війназа незалежність мала історичне значення для демократичної правотворчості і вСтарому Світі. Ідея і інститут конвенту були сприйняті Великою французькоюреволюцією в період її щонайвищого підйому. В північноамериканській війні занезалежність брали участь добровольцями прогресивні французькі офіцери,наприклад маркіз Лафайет, польський патріот, майбутній предводитель повстання 1794року в Польщі Костюшко, англійський революціонер і буржуазний демократ Т. Пен,майбутній соціаліст-утопіст Сен-Симон і інші. К. Маркс писав, що„… американська війна XVIII сторіччя за незалежність прозвучала дзвоном набатудля європейської буржуазії...”[14].
Підсумовуючинаведене, можна стверджувати, що війна за незалежність колоній була ліберально-буржуазноюреволюцією, в ході якої були закладені основи американської державності. Вонамала велике історичне значення як для подальшого розвитку Сполучених Штатів,так і для держав Старого Світу. Висунуті в ході революції ідеї верховенстванації, зробили великий вплив на підготовку буржуазних революцій в Європі.
Висновки
Врезультаті розкриття теми курсової роботи можна зробити наступні висновки:
По-перше:війна за незалежність Американських колоній Англії була спровокована посиленнямколоніального гніту збоку Англії в першій половині XVIII сторіччя.
По-друге:по суті Війна за незалежність була Американською ліберально-буржуазноюреволюцією XVIII сторіччя, яку можна розділити на три етапи: перший етапреволюції почався в квітні 1775 року з початком воєнних дій і закінчивсяпроголошенням незалежності Сполучених Штатів в липні 1776 р. Основною подієюдругого етапу Американської революції була спроба об’єднання колоній,формування центральної північноамериканської влади і підписання „СтатейКонфедерації і вічного союзу”. Третій, останній етап революції закінчивсяприйняттям Конституції США в 1787 році і прийняття Конгресом „Білля про права”.
По-третє:в ході війни в усіх штатах був ліквідований монархічний устрій і прийнятіконституції штатів. В багатьох штатах розробка і ухвалення конституцій булипередані особливим представницьким органам – конвентам, які обиралися на більшширокій і демократичній основі, ніж звичайні законодавчі збори.
В четвертих: в Конституції США впершебули сформульовані і введені в політичне життя положення, які були раніше сутотеоретичними ідеями різних мислителів. Основні принципи американськогоосновного закону — розділення властей, конституційний нагляд і федералізм.Перші два положення знайшли своє віддзеркалення і в поточній КонституціїУкраїни.
В п'ятих: Прийняті в 1791 році 10поправок до конституції мали демократичний характер і з'явилися важливимзавоюванням народу США. В історію США ці поправки ввійшли під назвою „Білля проправа”.
Література
1. Аптекер Г.А. История американского народа: колониальная эра. — М.:Проспект, 1996. – 496 с.
2. Аптекер Г.А. Американская революция. — М.: Проспект, 1998. – 367с.
3. Война за независимость и образование США / Под ред. А.В.Севастьянова. — М.: Юристь, 1999. – 541 с.
4. История Соединенных Штатов Америки / Под ред. В.Ю. Болховитинова.- М.: ИНФРА-М, 2003. – 563 с.
5. Иностранное конституционное право. Учеб. пособие / Под ред. В.В.Маклакова. — М.: Юристъ, 1996. – 785 с.
6. Конституции и законодательные акты буржуазных государств XVII — XIX вв. / Под редакцией П.Н. Галанзы. — М.: Проспект, 2002. – 674 с.
7. Конституционное (государственное) право зарубежных стран. Учебник/ Под ред. Б.А.Страшуна. — М.: БЕК,1995. – 647 с.
8. Конституция США / Комментарий Л.В. Сморгунова. – СПб.:Бизнес-центр, 1992. – 345 с.
9. Макарчук В.С. Загальна історія держави і права зарубіжних країн. –К.; Атіка, 2006.– 679 с.
10. Мишин А.А.,Власихин В.А. Конституция США. Политико-правовой комментарий. — М.: Юристъ,1985. – 236 с.
11. Согрин В.В.Идейные течения американской революции XVIII в. — М.: Приор, 1991. – 422 с.
12. Согрин В.В. ВойнаСША за независимость как социально-политическая революция. „Новая и новейшаяистория” №3 2005 р.
13. Соединенные ШтатыАмерики: Конституция и законодательные акты: пер. с англ. / Сост. В.И.Лафитский; под ред. и со вступительной статьей О.А. Жидкова. — М.: Прогресс,Универс,1993. – 587 с.
14. Фурсенко А.А…Американская революция и образование США. — М.: Юристъ, 1999. – 468 с.
15. Main J.T.The SovereignStates. New York, 1973, p.205.
16. Wood G.S.American Revolution: a History. Hew York, 2002.
17. Болховитинов Н.Н.США: проблемы истории и современная историография. М., 1980.
18. ru.wikipedia.org/wiki/Билль_о_поравах_(США).