Заснування та розвиток міста Арциз у ХІХ столітті

Міністерство освіти і науки України
Південноукраїнський національний педагогічний університетім… К.Д Ушинського
Історико-філологічний факультет
Петрова Дар’я Миколаївна
Заснування та розвиток міста Арциз у ХІХ столітті
Дипломна робота
Науковий керівник Шарова Тетяна Петрівна
кандидат історичних наук, доцент
Одеса-2010

ЗМІСТ
ВСТУП
РОЗДІЛ І. ЕТНІЧНИЙ СКЛАД, ВІРУВАННЯ ТА НАСЕЛЕННЯ БЕСА РАБІЇТА БУДЖАКА ДО ПОЧАТКУ ХІХ СТОЛІТТЯ
1.1Населення краю у ХVII-XVIII столітті
РОЗДІЛ ІІ.ЗАСНУВАННЯ МІСТА АРЦИЗ
РОЗДІЛ ІІІ. СОЦІАЛЬНО ЕКОНОМІЧНИЙ РОЗВИТОК МІСТА В ХІХ СТОЛІТТІ
РОЗДІЛ ІV.КУЛЬТУРНЕ І ДУХОВНЕ ЖИТТЯУ МІСТІ В ХІХ СТОЛІ — ТТІ
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ
ДОДАТКИ

ВСТУП
Актуальність: історичне краєзнавство – невід’ємний елементісторичного пізнання. Воно дає змогу крізь призму історії рідного краю побачитиісторичні події, відкрити нові обрії історичного бачення, виховати у молодогопокоління любов до рідного краю. Не можна пізнати історію свого народу, неможна опанувати історію своєї держави, якщо не знаєш історію свого рідногоміста чи села, звідки пішов твій родовід. Історія краю складається з історіїміст і сел., кожне має своє міцне коріння минулого.
Стан дослідження проблеми… Джерела що стосуються історіїзаселення та розвитку Бессарабії та Буджаку:Валахия,Молдавия, Крым, Тамань и Азов в турецком описании 1740 г. (1152 г.) Губоглу М.Турецкий источник 1740 г. [2;135-137] В ньому йдемова про опис українських земель, що знаходились на той час під владою Туреччини,і тієї частини України яку прийнято називати Буджаком. Наступна праця цеОписание перекопских и ногайских татар, черкесов, мингрелов и грузин, Жанаде-Люка, монаха Доминиканского ордена (1625) в якій описується життя ногайськихтатар що проживали на території Буджака, їх історію, звичаї обряди[5;1-15].
Джерел з історії Арцизу не так вже й багато. Серед нихнаступні: «Записка надвірного совітника барона Франка от 2 декабря1830р. В записці наводяться дані з історії заселення колоністами Акерманськогоуїзду Бессарабської області і створення колоній у тому числі і Арцизької[3;21-26].
Другий документ «Исторический обзор колонизации казённых земельв Росси иностранцами»[4]. Третій документ це « Ведомость о колоніях иностранныхпоселенцев 1870 год 5 декабря » у яких говориться про хід заселення територіїБесарабії іноземними колоністами, про їх переселення, привілеї які їмнадавались, про кількість скоту, населення і про етнічний склад колоній.[1;50-100]
Ще одна робота присвячена ційпроблемі це праця А. В Шабашова. «Племена монгольского происхождения в составеБуджакской орды» в якій описують історія буджака в період ХІІІ-ХІV століття, татакож розповідається про корінне населення цього краю-татар, їх появу таподальший розвиток на цій території в даний період[26;372].
Наукова література з цієї теми дуже різноманітна. Темазаснування та розвитку міста Арциз у ХІХ столітті цікавила багатьох. Врадянський період були видані наступні праці присвячені нащій проблемі. Перша — «История гордов и сел СССР» [14;323], в якій йдеться про заснування міста,походження назви та географічне розташування, там описуються всі міста і села тавже колишнього СРСР, історія нашого міста там викладена у вигляді хронології.Матеріал який там викладений дуже загальний і не розкриває повною мірою історіюАрциза. Друга це Кабузан В.М « Заселення Новоросії » [15;115-120]., В якій йдемова про причини заселення Бессарабії колоністами. В цій роботі трохидетальніше розглядається історія заселення Бесарабії, але про історію Арцизамова йде в дуже загальних рисах, тільки в ті моменти де розповідається про переселенняколоністів та заснування колоній.
У наш час проблемою заселення тарозвитку Півдня України займався А. Д. Бачинський видатний одеський історик,краєзнавець присвятив нашій проблемі цікаву статтю «Адміністративно-політичнеуправління Буджацьким степом та пониззям Дунаю (XVIII – початок XIX ст.)»в якійподаються цікаві данні про заселення пониззя Дунаю у ХVII-XVIII століття, також тамйде мова про структуру населення( його етнічний склад)[8;17]. Більш детально іґрунтовно до історії нашого міста підійшли у наш час. Тільки за період1991-2010 років з’явилось дуже багато праць присвячених цій проблемі. Серед сучасноїлітератури слід виділити праці місцевих авторів, а саме працю мешканки містаАрциз Шварцман Є.В, яка за фахом не є ні істориком, ні краєзнавцем, але вона єщирим патріотом свого рідного міста,і все своє свідоме життя вона присвятилазбору матеріалу та випуску книги про Арциз, а саме це праця під її редакцією«Арциз город мой родной», яка містить цікавий матеріал. Історико-культурні нарисинаписані жителями нашого міста: журналістами, істориками, педагогами,керівниками міста. В книзі багато архівних документів [29;110-200].
Існують також праці колишніх німецьких колоністів з Арцизу.Так колишній мешканець нашого міста, прямий нащадок перших колоністів, першийвчитель в першій місцевій школі у Глінці ( нині школа № 3, там же)АльбертЦиберт, який переїхав до Німеччини видав там книгу «Брієни» (таку гарну назвуносила відома місцевим жителям Глінка в часи німецьких колоністів, а назва цяпішла від імені французького міста Брієн де Шато), присвятивши її своїйдружині, яка була родом з Брієн, яку переклала на українську мову і публікувала у місцевій газеті, мешканка нашого міста, вчитель німецької мови СтояноваА.С, якій сам пан Цибарт подарував цю книгу[24;12-45]. Незабаром з’явиласькнига-альбом «Брієни-Бесарабія», присвячена 175 річному ювілею Брієн.Вийшлавона під редакцією вихідців з цієї землі Е. Вольц, Е.Фогель та Герберта Остера[11;215].Вони були у числі перших учнів школи в Брієнах. В книжці йде мова про культурнуі суспільне життя в Брієнах у ХІХ столітті.
Крім монографій та наукових збірок щодо історії Арциза, існуєнизка статей, надрукованих у періодичних виданнях. Слід зазначити, щобільшість з них були написані місцевими журналістами та простими мешканцямиАрциза. Серед цих статей слід виділити наступні: стаття політолога В.Ф Коваля. Якийвніс значний вклад в історію міста випустивши цілу низку статей присвяченихАрцизу, але най помітнішими серед них є наступні:Коваль В.Ф. «И все таки без немцев не обошлось», Коваль В.Ф. «Город мой давнийтовариш» в яких йде мова про переселення німецьких і польських колоністів,причину їх іміграції на ці землі, а також про заснування колоній, та проетимологію назв[16,15].СтаттіСтоянової А.С. «Наше історичне єднання — наша доля», «Спогади берегти-побудовані мости укріплювати» ,« Існують ще три Арциза»[24;23]. В цих статтях які були опубліковані в нашій місцевій газеті «Дело»йдеться про Арциз в ХІХ столітті, його розвиток, соціально-культурні зв’язки міжколоніями. А у статті « Існують ще три Арциза» розповідається, щокрім нашого Арцизу в Одеській області є ще три. Один у Франції під назвою АрсіСюр Об на честь якого було названо наше місто, у Німеччині, яке було засновано вихідцямиз Арцизу, та у Росії. Також є ще місто побратим на сході нашої країни підназвою Харциз.
Метою дипломної роботи є :
- дослідитипоходження міста Арциз, його становлення та розвиток у ХІХ столітті.
- Науковимизав данями є :
- прослідкуватияк йшло заселення території Бессарабії та Буджака;
- з’ясуватипоходження назви «Арциз»;
- дослідитисоціальний і етнічний склад населення міста;
охарактеризувати соціально — економічний, політичний ікультурний розвитку міста Арциз у ХІХ столітті.
Об’єктом роботи є: соціально-економічні та політичні процеси,що відбувались у Бессарабії в ХІХ столітті.
Предметом роботи є: місто Арциз, як економічний та культурнийцентр Буджакського краю .
Практичне та навчальне методичне значення дослідження. Цяробота може використовуватись у школі при вивченні історії рідного краю, та у ВНЗна історичних факультетах при вивченні історичного краєзнавства.
Структура роботи. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків,списку використаних джерел та літератури, додатків.

РОЗДІЛ І. ЕТНІЧНИЙ СКЛАД,ВІРУВАННЯ ТА НАСЕЛЕННЯ БЕСАРАБІЇ ТА БУДЖАКА ДО ПОЧАТКУ ХІХ СТОЛІТТЯ
Територія Бессарабії вантичності була прикордонної між, з одного боку, дако-фракійськими племенами, зіншого, кочівниками українських степів — скіфами, сарматами потім. У VI століттідо н. е… тут виникла грецька колонія Тіра (у нинішнього містаБілгород-Дністровський). У 106 році римський імператор Траян розпочав похід впівденну частину сучасної Бессарабії — землю,, підкорив які тут жили гетів івключив до складу новоствореної провінції Дакія, збудувавши Троянів вал, якийчастково зберігся. У III столітті сюди прийшли готи частиною прийнялихристиянство, в кінці V ст. — Авари, потім — болгари (тюркські кочівники). Вкінці I тис. – славйяньські племена улічей і тиверців, серед їхніх міст бувБєлгород. [2;34].Деякі вчені вважають нинішніх молдаван (румун) сумішшю цихколоністів з даками, інші думають, що вони — нащадки римських колоністів Мізіі(нинішньої Болгарії і Сербії), які прийшли сюди набагато пізніше. Територія, зіншого боку, постійно зазнавала набігів з боку степу: близько 900 року їїрозоряли угорці, потім печеніги, половці, монголи і, нарешті, ногайці, що переселилисьв Буджак. [5;124] У Буджак взагалі панували кочівники.
В кінці XIII століття булизасновані перші колонії генуезців на низинах Дністра, і знову пожвавиласяторгівля. У середині XIV століття Бессарабія увійшла до складу Молдавськогокнязівства, тоді ж територія, спустошена татарськими навалами, заселяється молдаванами,які й становлять основну частину населення країни до наших днів (у Росії,бессарабські румуни здавна відомі під ім'ям молдаван, так як аж до середини XIXстоліття не було спільної назви для молдаван, волохів і трансільванцев). В 1475році турецьке військо завойовує Кафу, інші міста Південного узбережжя, включаючиМангуп — столицю Феодоро. Створюється турецька провінція — Кафський санджак, доякого приєднуються завойовані пізніше міста Північного Причорномор'я (Копа,Кілія та інші). — У 1503 році, Туреччина приєднує південну Бессарабію (Буджак),де будуються фортеці Акерман, Бендери, Ізмаїл; на півночі Бессарабії вХотинської фортеці також сидів турецький паша, який керував округом — «Хотинська райя». Проте, територія Бессарабії в цілому, продовжувала входити доскладу Молдавського князівства. Через Бессарабію пролягала сухопутна дорога зРосії до Туреччини. З 1711 під 1812 роки Бессарабія п'ять разів окупуваларосійськими військами (див. Російсько-турецькі війни), поки нарешті не булаприєднана до Росії за Бухарестським договором 1812 року.
У 1812 році післячергової військової перемоги Російської імперії над Оттоманською Портою цейкрай перейшов під скіпетр російських самодержців.
За приєднанняБессарабії до Росії уряд турбувався устроєм знову приєднаної області за зразкомвнутрішніх губерній, наскільки те дозволяли місцеві умови, і 29 квітня. 1818було видано статут освіти Бессарабської області, і тоді ж засновані булиприсутні місця по всіх частинах управління[8;20]. Найважливішою особливістюпристрою Б. області було установа бессарабського Верховної ради, встановленнявищого порівняно із звичайними губернськими місцями і в багатьох місцях заміняючогоголовне управління. Головою в цій Раді, який мав адміністративно-судовий характербув повноважний намісник Б. області, звання якого було потім сполучено ззванням новоросійського генерал-губернатора, що проживав в Одесі. Головнимособою губернського управління був цивільний губернатор; частина урядова іказенна зосереджувалася в обласному уряді. Статут 1818 був замінений«Установою для управління Б. області» 29 лютого 1828 р., за якимуправління області більш підходить під загальне губернське управління, ніжколишнє, головне губернське начальство підлегле тим же центральним органам, які у внутрішніх губерніях, одна тільки обласна рада, яку замінила колишняВерховна рада, становить особливість цієї області[8;20]. У 1854 р. на Б.область було пошириться загальна установа губернських управлінь, а в 1873 р.область перейменована в губернію.
Бессарабіявикористовувалася як плацдарм для вторгнень в Молдавію і далі на Балкани. У1853, без оголошення війни, російська армія вступила до Молдови, що призвело допочатку Кримської війни. У 1856 південна частина регіону, прилягала до Дунаю інижньому плині Прута, увійшла до складу Молдавського князівства, що об'єдналисяв 1859 з Волоським князівством в складі держави Румунія. По Берлінськомутрактату1878, південна Бессарабія без дельти повернена Росії.
За переписом 1897 рокув Бессарабській губернії було 1933436 жителів (991 257 чоловіків і 942 179жінок), з них у містах 304182 (у губернському місті Кишиневі — 108 796).Відповідно до перепису 1897 «47,6% жителів Бессарабії були молдаванами, 19,6 — українцями, 11,8 — євреями, 8 — росіянами, 5,3 — болгарами, 3,1 — німцями, 2,9- гагаузів ». [10;300] Чисельність молдаван знизилася з 1859 року 7,3%. [10;234]Міста і більшість сіл були багатонаціональними. Молдавани, болгари, гагаузи,німці жили, в основному, в селах. 37,2% городян становили євреї, 24,4 — росіяни, 15,8 — українці, 14,2 — молдавани. [10;300] На думку деяких вчених,чисельність росіян в Бессарабії була завищена і становила менше ніж 8,1% (155,7 тис.), так як до росіян були зараховані і частина українців і білорусів. Зарозрахунками В. Зеленчука, кількість росіян дорівнювала 123,1 тис. осіб. [10;125]І. В. Тютюн наводить цифру в 100 тис. чоловік[10;300]. Перепис 1897 року такожсвідчить, що росіяни грали помітну роль.
Нову сторінку в історіїПридунав'я відкривають українські козаки, які вели боротьбу з турками ітатарами. Після розгрому Запорізької Січі козаки активно освоювали земліПридунав'я. З 1746 року з'являється поселення липованських, яке пізніше булоперейменовано в посад Вилкове.
Буджак входив до складуОсманської імперії до 1812 року. У Російській імперії назва Буджаквикористовувалося для опису південній степовій частині Бессарабської губернії,у свою чергу входила до більш великого історико-етнографічного регіонуНоворосії.
Буджак здавна відомийсвоїм строкатим етномовним складом населення в цілому. Жоден з народів нескладає в Буджак більшості, при цьому частка українців у ньому (40%) майжевдвічі нижче ніж по країні в цілому (78%) і в півтора рази нижче ніж в Одеськійобласті зокрема (60%)[12]. Висока частка болгар, молдаван, гагаузів; часткаетнічних росіян відповідає загальноукраїнській.
Назва регіону походить зтурецької мови Буджак (кут) — так називалася степова територія, що лежала міжтурецькими фортецями Ізмаїл, Бендери та Акерман (нині Білгород-Дністровський).Альтернативне найменування регіону — Акерманщина походить від турецької калькислов'янського назви найбільшого міста регіону — Білгород – Дністровський, тобтобіла фортеця), який наприкінці середньовічного періоду займала Османська імперія.У XV-XVIII століттях регіон займала буджацька орда (Акерманськая/ Білгородськаорда), представники якої — кочові тюрки — ерюкі прийняли іслам і були лояльніКримському ханству і турецькому султанові і постійно конфліктували ззапорізькими козаками. У результаті змішування кількох кочових тюркомовнихплемен між гирлами Дністра і Дунаю до початку 18 століття склався і місцевийтюркський етнос — буджацькі татари. [10;125]
Релігійне життябуджакського краю характеризувалось проникненням ісламу. Перші згадки проприйняття ісламу населенням Північного Причорномор'я стосуються печенігів.Печеніги — тюркомовні кочівники, прабатьківщиною яких були землі сучасногоПівнічно-Західного Казахстану. Після поразки, завданої йому Огузам, кипчаками іхазарами в кінці X ст., велика їх маса просувається на захід і, вигнавши зстепів Східної Європи угорців, стає повновладними господарями цих земель майжена півтора століття. У цей час печеніги заселяють і Буджак.
Із золотоординськогочасу збереглися матеріальні свідоцтва присутності мусульманського населення натериторії Буджака. Так, багаторічні розкопки середньовічного Акерманапоказують, що у той час він був значним містом, тісно зв'язаний своєю культуроюі, ймовірно, населенням з центральною частиною Золотої Орди.
Відомий дослідникгеографії Золотої Орди В. Л. Егоров пише: «Впродовж першої половини XIV ст…Акерман був крупним морським портом Золотої Орди. Одночасно з цим містом бувзначний ремісничий центр, виробництво якого було розраховане не лише назадоволення внутрішніх потреб». [11; 31; 35] Житла, які були досліджені нагородищі, «підкреслюють тісний зв'язок міста з центральними районами ЗолотоїОрди. Особливо добре це виявляється в окремих межах Особливо добре цевиявляється в окремих межах побутового пристрою жител.» [11; 79].
Судячи по знахідкахзолотоординських монет, місто було залишене монголами в 60-х роках XIV ст, аленаголошується, що життя міста не урвалося миттєво в результаті військовогонападу, а завмирало повільно. Можливо, Акерман був покинутий монголами пізнішеза інші населені пункти Буджака під пінним для поста натиском з півночіМолдавського князівства [11; 79-80]. Як би то не було, не викликає сумнівів, щов першій половині XIV ст. в Акермані було мусульманське населення, швидше завсе, тут знаходилися і культові мусульманські споруди, хоча прямих свідоцтвцього доки не відомо. Непрямі дані, які можуть підтвердити це припущення, даютьрозкопки іншого золотоординського міста, хоча і не на території.Буджака,але в його кордонів, в сучасній Молдові – Старого Орхея, в якому у той часіснувала мечеть (збереглися залишки мінарета і міхраба), її площа складала 3000кв.м. [11;141-142].
Інше крупнезолотоординський місто Буджака, де, ймовірно, мало місце мусульманське життя,це – Килія, відомий за письмовими і картографічними джерелами того часу якзначне портове місто. Але археологічні розкопки міста не проводилися іособливості його внутрішньому життю залишаються невідомими [11; 80].
Біля сучасного селаМаяки при переправі через Дністер були виявлені залишки мечеті і декількохкам'яних будов, які приписуються цьому ж часу [11, 159-160]. Проте археологічнірозкопки тут не проводилися і, можливо, ці споруди залишилися тут не іззолотоординського, а з пізнішого – турецько-ногайського часу. Узолотоординський період іслам вже міцно укоріняється серед широких маснаселення. Цей факт підтверджується змінами похоронного обряду в порівнянні зпопереднім часом. Хоча в нім продовжують зберігатися деякі давньотюркськіязичницькі елементи, проте, інші особливості вказують на вплив ісламу.Кочівники Буджака, як і в попередній період, продовжували ховати небіжчиків вкурганах попередніх епох, поховані, як і раніше, були орієнтовані головою назахід, але, при цьому, їх особи частенько стали розвертати на південь, абоховали головою на південний захід і особою на південь. Такий поворот обличчянебіжчика може бути пояснений прагненням орієнтувати його на киблу.У цейперіод перестають класти в могилу частини жертовної тварини, і скорочуєтьсякількість могил, в яких виявлений супровідний інвентар. У ряді могил білягрудей, навпроти стоп, за потилицею, біля стегна були виявлені камені
Таким чином, можназробити висновок про те, що чисельні пам’ятки підтверджують, що саме печенігизапочаткували проникнення ісламу до Буджаку. Проте, в широкі маси степовиків вцей час іслам, по всій видимості, ще не проник. Більш сприятливі умови дляпоширення ісламу до Буджаку склалися після того, як ця територія увійшла доскладу монгольської держави Джучідов-Чингізидів. Сталося це, на думку більшостіфахівців, після західного походу монголів 1236-1242 ст. [27, 32-33].
Третій етап історіїісламу в регіоні визначається його захватом християнською Молдавією, щопанувала тут біля століття, – з кінця XIV до кінця XV вв. Невідомо, чи пішловсе мусульманське населення з Буджака або якась його частина продовжувала туткочувати, визнавши нового сюзерена, але, в усякому разі, на розвиток ісламу немогло не вплинути входження Пруто-дністровського межиріччя в християнськекнязівство. Четвертий етап історії ісламу Буджака умовно можна пов'язати зпочатком закріплення тут Туреччині іпереселенням нею на ці території кочівників-ногайців.
На наступному,четвертому етапі історії ісламу в Буджаке мусульманське життя в регіонізавмирає. Всі мусульмани – ногайці і турки або бігли з краю, захопленогоРосією, або були насильницький виселені звідси. Буджак заселяється християнськиминародами, що проявляли лояльність до Росії, – Молдавією, українцями, росіянами,європейськими (німці) і задунайськими (болгари, гагаузи, албанці) колоністами.
У 1484 р., Туреччину,при активному сприянні кримського хана Менглі-Гирея, захоплює Килію і Аккерман,і заселяє смугу землі між цими двома фортецями ногайцями, виведеними сюди зісходу. Незабаром тут формується Білгородська (Аккерманськая) Орда, що пізнішеотримала назву Буджакськой Орди. Період з кінця XV ст (після 1484 р.) до приєднання(де-факто) до Росії в 1807 р. можна охарактеризувати як етап розквіту ісламу вБуджаке, час найбільш сприятливого його розвитку тут.«Улітні місяці в Ізмаїле масовий збіг народу. Тут зустрічаються люди всіх націй.»[6, 114] При цьому ні про один конфлікт на релігійному ґрунті в Буджаке нічогоне відомо. У сільській місцевості на околицях регіону також, як відомо зарізними джерелами, мирно жили під турецькою владою Молдавія (Пріпрутье, Поднестровье),росіяни-старообрядці (пониззя Дунаю), українці. Це отразілось, зокрема, увідсутності фактів переходу в іслам представників немусульманських народів вкраю: «вони не переслідують нікого із-за його релігії і зовсім непрагнуть навертати інших до своєї віри» [17, 48].В Буджаке сформувалися двімоделі ісламу – міська турецька і сільська ногайська. Це пов'язано з відмінностямив господарській діяльності, що визначають особливості побуту (городяни,кочівники і напівкочівники-скотарі ногайці), відмінності в походженні інародно-побутових традиціях турок і ногайців, відмінності їх історичних доль іісторичногодосвіду. Кочове господарство, що визначило багато сторін повсякденної культуриногайців, мабуть, було головним чинником, що зумовив погане дотримання кочівникамихарчових заборон ісламу.
Хоча спочатку монголисповідали язичництво, вже хан Берке (1257-1266) ще до вступу на престол приймаєіслам. Згідно повідомленням Джузджані («Табакат і-Насрі»), Берке з юних роківнавчався Корану під керівництвом одного імама в Ходженті, а іслам ханафітськоготолку прийняв від суфійського шейха Сейфи ад-Діна Бахарзі, який жив у Бухарі[15].
Остаточно ісламзатверджується у населення Золотої Орди при хані Узбека після 1312-1313 рр…Прямі матеріальні свідчення про іслам в Буджак в цей період надають намархеологічні джерела.
Таким чином, тристоліття: XI-XIII готували історичний грунт для перемоги мусульманства вБуджаке, цей час можна визначити як перший період в історії ісламу у даномурегіоні. Другий етап в історії ісламу Буджака – період, коли іслам був пануючоюі офіційною релігією в Буджаке, як одній з провінцій Золотої Орди. Цей періодпочинається в 1312-1313 рр., а закінчується між 1360-мі рр. і кінець XIV стПісля поразки татарських князів Качибея, Бакира, Кутлубуха і Дмітра у 1362 р. вбитві на Синіх Водах від Великого князівства Литовського, територія Північногопричорномор'я входить до складу останнього. Буджак, відрізаний від основноїтериторії Золотої Орди, поступово покидаєтся тюркським населенням і переходитьпід юрисдикцію Молдавського князівства [15] .
Таким чином, можназробити висновок, що хоча всі мусульманські народи Буджака (ногайці, турки,кримські татари, тюрки) відносилися до ісламу суннітського напряму, в їхрелігійності були істотні відмінності. У регіоні поширюється дві форми існуванняісламу – міська-турецька, більшою мірою відповідна класичному, ортодоксальномумусульманству і кочово-ногайська, така, що трансформувала правила ісламувідповідно до особливостей побуту кочівників .
У Б. більше половиниземлі становлять селянські наділи і в цьому відношенні Б. різко відрізняєтьсявід сусідніх з нею південно-західних і новоросійських губерній і схожий зпівнічними і середніми чорноземними — Курської, Орловської, Тульської,Рязанської. Із землі, що складається в особистій власності, більше половининалежить дворянам. У Б. багато землі належить закордонним православним монастирямі іншим духовним установам. Це дари і заповіти побожних молдавських господаріві бояр, особливо від XIV по XVIII ст.[10;56].
У Буджацькому країінтенсивно розвивається виноробство і садівництво, овочеводство та розводитьсятютюн (особливо турецьких сортів). Поширене розведення тютюну було у с.Задунаївка, овочеводство у с. Островному (стара назва Бабате), виноробствоАрциз, Виноградівка ( Бургуджі). Крім горбистої середньої частині Б.виноробство і садівництво особливо розвинене ще в долині Дністра і на берегахДністровського лиману, особливо нижче м. Атаки, проти Могильова. У внутрішнігубернії і обидві столиці вивозяться яблука, груші, сушені сливи (чорнослив) іабрикоси; нижчий сорт чорносливу, т. н. молдавський, йде звідси на всюЄвропейську Росію. В останні роки в середніх повітах поширюються сушені фрукти (американськогозразку) та сушені плоди, які за якістю не поступаються закордонним.[29;123]
Хліборобство ірозведення кукурудзи було поширене на всій території Б., за виняткомАкерманського повіт у., — частина врожаю кукурудзи відправляється за межігубернії та за кордон, але більша частина йде на продовольство населення увигляді мамалиги, грубо розмеленому борошна, вареної на воді з салом або намолоці. Кукурудза в багатьох господарствах з давніх часів чергується зпшеницею, без пари і добрива. У долині Прута рішуче переважає кукурудза.Пшениця складає головний предмет вивозу з губернії, у північних та середніхповітах сіється більш озимої, а в південних — ярої; крім того, вивозиться щеячмінь і льняне сім'я. Для польових робіт використовується рогата худоба,.сірої української породи,. Вівчарство має велике значення для місцевогонаселення, є тонкорунні вівці, але їх мало, а переважає місцева цигайськапорода з довгою, грубою шерстю. З молока цієї вівці готується сир — бринза,який споживається на місці[19;123].
1.1Населення краю у ХVII-XVIII столітті
Українці, найперші зачасом переселення, якщо не споконвічні поселенці Б., називаються ще малоросамипо близькості говірки їх з малоруським наріччям,такожгаліціанамі і галицькими малоросами, так як багато хто з них переселилися до Б.з Галичини під час утисків унії. Назва райлян або Райян дається їм з тієїпричини, що місцевість, яку займає ними, — весь Хотинський повіт і прилеглічастини. Сорокськог і Ясського повіту — складали «райю», християнськупровінцію турецьких володінь, підпорядковану Хотинському паші. Але в Б. є ймалороси — вихідці з Малоросії, переселення яких почалося в XVII ст. іпосилилося в наступному столітті особливо з часів запровадження кріпосногоправа і знищення Запорізької січі; вони живуть в Бендерському, Оргіївському,менше в Акерманському та Ізмаїльському повітах[9;123].
Молдавани та росіянискладають масу селян губернії. Росіянии, за вийнятком військових і чиновників,по більшій частині розкольники і сектанти, предки яких бігли з Росії власне доПольщі, а звідти під ім'ям «липован» розсіялися по Молдові, Австрії, Буковиніта Туреччині. Поява їх у краї відноситься до середини століття XVIII століття.Деякі розкольницькі громади оселилися в північних повітах Б., де живуть ідонині окремими невеликими осередками, а також у містах Хотині, Бельцах іСороках. Переходи розкольників тривали безперервно і в наступні часи, колиголовним їх притулком зробився м. Ізмаїл і найближчі до нього. Але було кількапереселень в за розпорядженням уряду з губерній Калузької, Тульської,Рязанської та ін Великороси, по стані міщани, займаються рибною ловлею, орендоюсадів і т. д.
Німецькі колоністистали селитися з 1814 р. в Акерманської у., [13;56-76], де їм належить більшеполовини землі. Болгари численною німців, їх колонії розташовані в уу.Бендерської і Ізмаїльському. Німці та болгари — колоністи займаютьсяземлеробством, садівництвом і виноробством і завдяки великі наділи, довгогокористування правами і привілеями та турботливості колишнього колоніальногоуправління досягли великого добробуту.
Цигани, які з'явилися врумунських князівствах з XV століття, більш численною, ніж в якій би то не булочастині Росії. За Кеппену, їх вважається тут 18 788 душ обох статей, усі вониправославного сповідання. Найбільш населене (83 сімейства) з циганськихпоселень є вотчина Міклеушіни, розташована в 35 верстах від Кишинева, щоналежала монастирю св. Кипріана[12;59-67].
Населення Б. губерніїне тільки відрізняється своєї національної різношерстість, але і розпадаєтьсяна кілька окремих класів, які розрізняються за своїми назвами, а почасти і зправ, що є спадщиною державного пристрою колишнього князівстваМолдавії. Класи ці суть: боярінаші, мазилі, рупташі, рупта де Камара і рупта деВістерії (див. ці слова); сільське населення розпадається на нерівномірність ірезешей (див. ці слова); див. ще Бірнікі, Скутельник, Бреслакі. — Бессарабськагуб. має всього 662 училища з 41 715 учнями, у тому числі в Кишиневі двакласичні гімназії, реальне училище, фельдшерська школа, духовна семінарія іучилище, жіноча гімназія та єпархіальне училище, в м. Болграді — гімназія, умм. Акермані та Ізмаїлі 4 класні чоловічі та жіночі прогімназії, в м. Камратереальне училище, в м. Байрамге вчительська семінарія[12;78-90]. Сільських шкілвідомства міністерства народної освіти 470, церковно-парафіяльних православних76, всього більше в Сорокський у. — 22, на всі сільські училища витрачаєтьсящорічно до 300 тис. руб. [12;78-90].
Б. не належить дорозряду промислових губерній. З заводів і фабрик, обкладених акцизом:винокурних 29, викурили 47 мільйонів градусів спіриту; бурякоцукровий завод накроці 1, виробництво 133 тисячі пуд. цукрового піску; тютюнових фабрик 9,виробництво 17300 пуд.; місць раздробітельной продажу пітей 4100, в містахвсього більше в Кишиневі — 458, з повітів в Ізмаїльському 629. [15;78-90] Зінших згадаємо про 93 цегельних і черепичних, 5 салотопних, 31 свічковий, 12сироварнях, 30 рибних (у тому числі 26 в Ізмаїльському повіті), 11 миловарних,30 шкіряних, 160 маслоробних, 3 чавуноливарних, 4 суконних фабрики, всьогофабрик і заводів 801 з 3392 робітниками і оборотом у 1080640 рублів[15;78-90].Торгових закладів 4529 з оборотом у 13984800 рублів. За зовнішній торгівліпривезено товарів на 2693034 р., Монети на 350897 р. і паперових грошей на1510740 р., вівезено товарів на 9667290 р., монети на 36268 р. і паперовихгрошей на 116082 р[15;78-90]. Південна і середня частина Б. має достатнюкількість залізних доріг, а саме тут проходять гілки Південно-Західних ж. д.від Бендер через Кишинів до Унгень, на кордоні Румунії, і від Бендер до Рені,на Дунаї, в північній частині будуються ж. д. від Могилева-на-Дністрі доНовосельцев на австрійському кордоні і від цієї лінії до Кишиневу. Післязакінчення цих ліній Б. матиме досить часту мережу ж. д. Колісні дороги погані,шосе мало, проїзд зручний лише в суху погоду, пізньої осені взимку і ранньоювесною нерідко такий бруд, що всякий рух зупиняється.
Отже, регіон Бесарабіїта Буджаку був заселений з давніх давен імав певні традиції співіснуваннярізних за походженням та віросповіданням народів, які залишили багату спадщинугосподарювання на багатій, родючій бесарабській землі. До початку ХІХ століттяосновне населення було представлено українцями, болгарами, росіянами,молдаванами, німцями і поляками.

РОЗДІЛ ІІ.ЗАСНУВАННЯМІСТА АРЦИЗ
Арциз був заснований в1816 роц і. [28;10]. Місто лежало приблизно в середині Акерманського округу.Від окружного міста — 75 км, від гу бернського Кишинева — 120км, від сусідньоїгромади Бріени -1 км [27;56] .
Арциз був названий начесть перемоги російських військ над французькими під французьким містом Арсіна річці Аубе, а в німецькому звучанні Arsi став називатися Арциз. Засновникамийого були німці з Вюртемберга.
Це було саме великезосередження німецьких колоністів у Південній Бессарабії (210 сімей). Вонискладали основну масу населення, серед якого: чоловічої статі — 386 душ,жіночої статі — 335 душ. [28;10]Сімейств — 117. Прусаків — 97 прізвищ, 446 душ.Саксонців — 1 прізвище, 4 душі. Крім німців в місті мешкали французи ] — 1прізвище, 5 душ поляків — 55 прізвищ, 249 душ. [28;10]. У 1824 році 41 сім'япереселилася в колонію № 13 Новий Арциз, теперішні Вишняки. [28;10] У 1827 роцібуло вже 139 сімей. [28;10] Зростав прошарок росіян, українців, молдаван. Цебули переважно бідняки, які працюють за наймом, які тулилися в мазанках по вул.Мерешеть (сьогодні вул. Ім. Котовського). У 1859 році налічувалося в Арцизуже157 дворів (1521 житель). [28;10] Там, де Чага вливала свої води в Когильникі на правляться на північ, у 1816 році першим поселенцям виділені були наділи.[27;56] На сході їх сусідами стали російська громада Павлівка і німецькаколонія Гнаденталь, на півночі — Новий Арциз, на півдні — Бріени, на заході — Теплиця, на північно-заході — Фріденсталь. Межі поселень були договірними.Поселення чітко розташовувалося по північному березі Чаги і тривало 2 км зісходу на захід… У період повеней якщо 'і не було прямої загрози затопленнядворів, то городи затоплювалися часто. З XVIII століття в буджацьких степахкочували кілька ногайських орд. Місцеве населення: утікачі, українські таросійські холопи будували житла — времянки, які було не шкода залишити принабігах татар і турків. На деякий час буджацькі степи були територієюмолдавської держави. Але висадка турків — османів у 1475 році змінила ситуацію:південь України, Молдова, Валахія (Румунія) стали підконтрольні Туреччині. Крімвтікачів холопів (селян-кріпаків) у чорноморські степи бігли липовани-християни,які тікали від переслідувань православної російської церкви, а також запорозькікозаки, які втекли при руйнуванні Запорізької січі, спочатку російським царемПетром I в 1708 році, а потім російською імператрицею Катериною відразу післяповстання Омеляна Пугачова, в 1775 році. [27;56]
При руйнуванніЗапорізької Січі Петром I, велика частина козаків втекла на Дунай і створилаУсть-Дунайське козацтво. Можливість масового заселення буджацьких степівслов'янами виникла лише наприкінці XVIII століття під час воєн Російськоїімперії з Туреччиною за південь Малоросії (України). Згідно зКучук-Кайнарджінійским мирним договором, Росія поступилася Буджаком Туреччині,але закріпила за собою землі між Дніпром і південним Бугом. У 1762 році наросійський престол вступила імператриця Катерина II. Вступивши на престол, вонавидала указ про заселення околиці великої російської імперії.
У 1763 році вона видаєманіфест, який дарував пільги переселенцям-колоністам. Тільки після цьогопочалося заселення чорноморських степів різними переселенцями., околиці великоїросійської імперії. [27;56]
Велику участь у доліперших задунайських переселенців брав російський полководець М. Кутузов. Алеістинним засновником і «батьком рідним для перших поселенців-колоністів ставІван Микитович Інзов, який обіймав посаду голови комітету іноземних поселенцівпівдня Росії. Іван Микитович був дуже шанований болгарськими поселенцями.
У 1825 році Одеськимградоначальником став граф Воронцов, який дуже багато зробив для розвитку містаОдеса, а також для розвитку всього нашого краю.
В документі, отриманомуз центрального російського архіву в Санкт — Петербурзі під назвою «Історичнийобзор колонізації казенних земель в Росії іноземцями» говоряться про загальнийхід, умови і результати колонізації. [1]. Переселення іноземців в Ролссіютривало в періоди царювання царя Олексія Михайловича, імператора Петра I іімператриць: Анни Іоанівни та Єлизавети Петрівни.
Систематичне поселення нанашій батьківщині іноземці в великій кількості почалися в царюванніімператриці Катерини II. Зі вступом на престол, Імператрицявидала 4 грудня 1762 року Маніфест, яким закликала з чужих країв різних станівлюдей, приїжджати і селитися в Росії, оголосивши, що мета її при запрошеннііноземців у нас, полягає в множенні мешканців її просторої Імперії. [27;56] Алецей заклик не мав суттєвих наслідків, і томудля залучення іноземців до поселенняв Росії, Катерина II видала маніфест 22 липня1763року.за яким дарувалаколоністам права та переваги на таких підставах:
1. Селитися «де хтозабажає у всіх губерніях», записуючись в міські цехи і купецтво, або колоніямина «порожніх» казенних землях, вигідних для хліборобства і для закладу фабрик ізаводів.
2. Вільне сповіданнявіри по їх за постанови та обрядів.
3. Свобода побудовицерков і дзвіниць і зміст потрібного числа пасторів та іншихцерковнослужителів.
4. Свобода для всякихподатків і повинностей, як… 1Кновенних, так і надзвичайних для оселенняцілими сім'ями… [26;32]
Маніфест 1763 дававправо заселення околиць Росії, але можливість заселення колоністами земельБуджака стало можливим після перемоги російських військ над Туреччиною у війні1791 року. Останнім акордом у цій війні стало взяття фортеці Ізмаїл прибезпосередній участі легендарних особистостей російської історії: Суворова,Кутузова, Григорія Потьомкіна, Де Рібаса і українських отаманів, які командувавзапорізькими козаками — Ченегі і Головатого. У результаті цієї війни відповідноЯсського договору 1791 Буджак став російським. Це дало можливість початкузаселення земель нашого краю різними переселенцями. [26;32]
Місто не відразуотримало назву « Арциз». Арциз спочатку називався Йоханесфорт. Його назваувійшла в німецьку і світову історію. У Берліні та Мюнхені є арцизькі вулиці,як спогад про перемогу союзників з Наполеоном 25 лютого 1814. Цю назву нашагромада отримала в1819 році. Що до Арциза, тоцю назва – спогад о досить цікавому епізоді військової історії,який прийнято типізувати, як перемогу союзних військ над наполеонівськими при невеликомуфранцузькому місті Арсі-сюр-Об, а саме Арсі на річці Об, притоці Сєни, вШампані. Буклет, виданий до 175-юбілею Арциза в 1991 році, стверджує, що цяВікторія була одержана під керівництвом Суворова… в 1814 році. [27;90]
Почувшитаке, бідолашй генералісімусс, мабуть, перевернувся би в труні. Та, справа нетільки в згаданому казусі. При близькому розгляді виявляється, що ніякоїперемоги не було зовсім. Просто, 20березня 1814 року, маючи в своєму розспорядженніне більш ніж 20 тисяч солдат, Наполеон несподівано атакцвав союзничеську арміювтричі більшої числьності[12;90].Ліве крило французів під командуванням маршала Нея зайняло одну з ближніх доАрсі деревень[12;90] .
Вніч на 21 березня союзники, під проводом князя Шварценберга, отримали30-тисячне підкріпленння, тоді як до французьких лав влився лише 10-тисячнйзагін. Ввіду наявної чисельеної переваги супротивника французи успішновідійшли, без яких- нибудь серйозних втрат. Ось і уся баталія[12;90].
Алетак чи інакше, а в віддаленому від Шампані Буджакє «навіки поселився»одноіменний населенний пункт — Арсис, Альт-Арсис, Арциз чи Арси-на-Чаге,маленькій пересихаючій річці. Саме в цьому місці, «по ліву її сторону, вподошві гори», і було виділено десь біля п’яти тисяч десятин землі німецькимпереселенцям.
Існує ще одна версіяпоходження назви нашого міста,і тут без французького сліду не обійшлося. Цяверсія була озвучена в роботі під назвою « Історія міст і сел. СРСР», деговориться що Арциз отримав свою назву від розквартированих тут російськихполків, які брали участь у Вітчизняній війні 1812 року, в честь французькогомістечка Арсі-сюр-Об,так як і там вони квартирувались і їм так ця місцина запала, що вони такназвали і територію на якій зараз знаходиться Арциз.
Новий арцизький кордон,про величину якої вже згадувалося, мала форму замкнутого прямокутника, близько10 км довжини і 6 — ширини, який був розділений центральним пунктом на двірівні частини. Західна частина належала верхній частині села, східна — нижніййого частині, вони були самостійними громадами, що було вигідно в економічномувідношенні, політично ж було складніше. Завжди боялися, щоб обопільнояким-небудь чином не образити один одного. Кожна частина мала свої особливіназви полів, одне з них часто повторювалося і перекладався як «'вила». Але цеслово нічого не мало спільного з знаряддям сільського господарства. Цей виразвживався в значені «кинути жереб». Потім нові шваби замінили це слово на більшеїм зрозуміле-«Габель». Найпоширеніша назва поля – «шматок», і воно позначалопорядок наділення ділянок землі за рахунку: перший, другий, третій і т.д. абощо знаходяться поблизу споруд — «гребля», «колодязь» і т.д. Позначеніпорядковими номерами ділянки в нижній частині були і першими в їх освоєнні.Вони розташовувалися на кордоні з сусідами, так як звідси починалосякультивування, і це було знаком для сусідських громад, що тут проходить межа їхволодінь.
У верхній частині цебуло старе фріденстальское поле, яке було зорано першим. Деякі поля позначалисяяк «холерні». І це означало, що вони вперше були зорані в холерні роки -1831,1848, 1853 і1855, і чим ближче вони знаходилися до кордону, тим раніше оралися [9;56].
Рідше зв'язувалисяназви полів з виростаючими культурами, наприклад, «старий ліс»або «воронячийліс». Перші поселенці самі заклали перший ліс. Пізніше, коли вони переконалися,що це поле придатне для вирощування винограду, ліс викорчували на південномуберезі Чаги між Арцизом і Брієнами. Але у цього поля так і залишилася назва«ліс»', «воронящий ліс, »що навпроти старого кладовища, свою назву змінив, томущо тут були визначені будівельні ділянки. Назву «цілинні шматки» не важкозрозуміти, вони йшли останніми під плуг. Один-єдиний пагорб або висота ставалиназвою довколишнього поля. Виникли назву «великого пагорба'» (за Чагой), вдолині. Нерідко поле називалося по імені особистості, з якою наші предкистикалися при поселенні. Приміром, орендар Коростів, який обробляв більшучастину Арцизької та новоарцизьсюкої землі і ще8 років після поселення тримав воренді, залишив дуже погану пам'ять про себе, тому ні одне поле не було названойого ім'ям. Придбані ж землі у Арцизький, новоарцізскіх і фріденстальскіхземлевласників в 1898 році мали до самого кінця назву «болгарські степу»[13;45].
Цікава історіяпоходження деяких місцевих назв Чігоек — це наступна назва, яка пов'язана зім'ям людини. Він був власником великої отари овець, а також мав доходи ще йвід оренди землі в Жалаірской долині на фріденстальскому кордоні. Одна з порідовець підлозі отримала назву від його імені — чігоерська.
Отже, Арциз який бувзаснований в 1816 році був заснований німецькими переселенцями, вихідцями Вюртембергу.До заселення території на якій зараз знаходиться нинішнє місто Арциз доклалинемало сил такі видатні діячі як: М.Кутузов, Г. Потьомкін, Дерібас, І.М.Інзов. Систематичне поселення на цій території почалось після підписанняБухарестського миру. Одразу після цього Олександр І закликав заселювати цітериторії. Після цього сюди хлинули потоки переселенців з різних куточків світу, зНімеччини, Франції, Болгарії, Польші. Територія нашого міста в основному була заселенанімецькими і болгарськими переселенцями, які жили окремими громадами, незалежноодни від одних. В верхній частині міста жили німецькі колоністи, в нижнійчастині — болгарські колоністи, а в центрі – усі інші. «Батьком рідним» дляперших поселенців став Іван Микитович Інзов, який був призначений губернаторомпівденної Бессарабії.

РОЗДІЛ ІІІ. СОЦІАЛЬНО ЕКОНОМІЧНИЙРОЗВИТОК МІСТА В ХІХ СТОЛІТТІ
Дати заселеннянімецькими і польськими колоністами нашого краю: Париж 1816, Альт Арціг 1816, НейАрциз 1824, Брієниі 1816, Фріденсталь 1833, Гофнунгсталь 1842. [9] Упредставленому вашій увазі дуже цікавому архівні документи, яким є витяг з записки«Про борги бессарабських німецьких колоністів» від 2 грудня 1830г., чиновникаМіністерства внутрішніх справ з особливих доручень надвірного радника баронаФранка. Є багато документів з історії заселення Бессарабії німецькимиколоністами: повідомлення про указ царя Олександра I, виданого у липні 1813г.,про заселення Бессарабської області німцями з Варшавського князівства. Крімтого, у записці приводиться характеристика виділених для їх розселення земель[3;26].Повідомляєтьсяпро створення в жовтні 1816г. Бессарабської контори іноземних поселенців інайважливіше для нас: повідомлення про те, що указом від 16 листопада 1817р.Олександр I власноручно найменував 12 ділянок (колоній) на згадку про російськіперемоги в війне1812 року, де 9-ау дільниця — Бріенська колонія, 10-а — Арсісская (Арциз), 11-а- Фершенпемгаузенська (Садове), 12-а- Паризька (ВеселийКут). Іззаписки «Про борги бессарабських німецьких колоністів» від 2 грудня 1830чиновника особливих доручень надвірного Радника барона Франка.; Блаженний пам'ятіГосудар Імператор Олександр Павлович у липні місяці 1813 після розгляду отриманихдонесень про бажання з польських колоністів князівства Варшавськогопереселитися в наші межі на своєму утриманні, лише б тільки на місці дано булоїм від скарбниці належне допомоги найвище повеліти зволив:… зо всіх такихколоністів селити в Бессарабській області… [3;26]
На підставі цихпривілеїв виходили колоністи з Варшавського Герцогства по 7 червня 1815-го,тобто: за день до оголошення генерал-ад'ютантом Волконським височайшогоповеління, щоб переселення колоністів з царства Польського у Бессарабіюприпинити [3;26]. Для поселення цих колоністів відмежувати в 1814 році земліАкерманського повіту в самому центрі Бессарабії у Буджаку, відстанню відверхнього Троянова валу в 34 верстах по обидва боки річки Когильник на 15-тидільницях зручною 113478 десятин 178 сажнів, всього 115548 десятин 1943 сажнів,але в 1817 році цю саму кількість землі по з'єднанню1860 прізвищ в 1541сімейство, яке складалося з 4288 чоловік чоловічої статі та 399.6 – жіночої статідуш, і населення 12-ти колоній, розділене тільки на 14 ділянок. [3;26]
Колонії — вічнaнезабутня для колоністів пам'ять про знамениті Російські перемоги, під час якихзроблено і заснування цих поселень, 16-го жовтня 1817-го діяльністю державноїадміністрації, суду, поліції, юридичної, громадської і станової служби, де вонистановили понад 60%[27;35].
Государем Імператоромвласноруч найменувати: 1-у — Бородінськоюй ,2-у — Тарутинською, третю — Малоярославецькоюу, 4-у — Краснінскою, 5-у — Клястіцкою, 6-у — Березинською, 7- у — Кульмською, 8-у — Лейбцітскою. 9-у — Бріенскою, 10у — Арсісскою, 11-у-Фершампенгаузенскоюі 12-у — Паризький.
Виходить поселення колоністіврозпочалось з 1814 — го і тривало до другої половини 1816-го [3;26]. Інженер-Генерал-МайорГартінг за допомогою особливих доглядачів, а з сього часу до кінця 1818-гопродовжував поселення, а повноважний намісник Бессарабської області Генерал — Лейтенант Бахметьєв за поданням якого заснована в листопаді 1816 — гоБессарабська Контора іноземних поселенців, закінчуватв водвореніе цихколоністів. [3;26]
У матеріалах Iдепартаменту Міністерства державного майна царської Росії до плану 1818докладено «Статистичне опис варшавських колоній (тобто переселенців з Варшавськогокнязівства) в Бессарабії [1]. Дві витримки з цього документа, ксерокопії якихотримано з Російського державного архіву в м. Санкт-Петербурзі (РГІА) У Першійперераховані німецьким колоністам Указом 1813г. пільги, можна їх порівняти зпільгами Маніфесту 1763. Катерини II-Термін пільг став значно менше; з 30років-до10 років. Крім того, пункти в указі конкретні, все розписано чітко ідосить виразно, аж до роду занять. Та й кількість пунктів зросла з чотирьох досеми. До речі, в Указі Олександра I від 29грудня 1819 про пільги болгарським поселенцямцих пунктів вже 14 [28;100]
І ще, сьогодні мивважаємо, що Бессарабія входить до складу Росії з 1812 року, коли бувпідписаний Бухарестський мирний договір. Але в цьому документі відлік йде з1806 року, коли, ймовірно, в результаті бойових дій турків вигнали з цихтериторій. Ніякого дотримання дипломатичного етикету в автора цього документа! [28;100]
Другий — витяг з«Статистичного опису", Вньому все про Арциз на початок 1818 року. [28;100]Тут йому всього півтора року від роду. Зовсім ще дитя, наш сьогоднішній 194 — річне місто. Ось звідки «, пішла земля наша»!
Статистичний описваршавським колоній, поселеним в Бессарабії, власне так званої, або Буджак. Водвореніеі привілеї колоністів.Варшавські колонії на Буджак, складаються на 13 селищ,нині заселених і першого незаселеного, отримують це назву від переселенцівВаршавських, які за останнім приєднання Бессарабської області до РосійськійДержаві, прийшли, починаючи з 1814 — го і по 1818 рік з колишнього КнязівстваВаршавського в цей край (де до1806 — го року знаходилися турецько-татарськіволодіння) й осілися на проживання на підставі наступних Височайше дарованихколоністам привілеїв:
1. Уряд Російськеприймає переселенців Князівства Варшавського під особливе своє заступництво,надаючи їм право користуватися всіма вигодами, перевагами і заступництвомзаконів природним російсько-підданим запропонованим.
2, Вимагаємо відпоселенців цих, щоб вони переважно занімалісь поліпшенням хліборобства,розведенням садів: фруктових, виноградних я особливо шовкових дерев, хто вообщвВіто того, що властиво доброму покровітельствуему У посібник ж до обзаведенняїх надаються їм сліду-міни переваги: 1. Свобода від усіх податей і земськихповинностей з часу прибуття до Росії надалі на десять років, крім платежідеякого числа грошей на користь Бессарабського відкупника.
3. Видається не імущимдомами від скарбниці в позику позичково на десять років у двісті сімдесятрублів; іншим же, судячи по майну, скільки потрібно буде для першогообзаведення.
4. Призначаєтьсякожного повного сімейства у вічне і спадкове володіння 60 десятин землі.
5. Понад те всімвзагалі кормова видача грошей потребують харчуванні, з дня прибуття до Росії поп'яти копійок на душу на добу по вірну жнива або врожай хліба.
6. Звільняються новіпоселенці як і потомство їх один раз назавжди від рекрутського набору: так самояк і від постою військових команд: включаючи не звичайні випадки під часнеминучого переходу військ через ці селища і то на найкоротший час як то: дляночівлі і розмаху.
7. Колоністам надаєтьсяправо будувати церкви на підставі їх Релігій, мати своїх священиків і взагаліповна свобода віри.
8. Після закінченнядесяти пільгових років від прибуття до Росії, призначаються інші десять роківдля повернення грошей, хто — скільки від скарбниці позичково отримав[15;56].
Арсіська поселена в1816-му році[1]. Межує на півночі з незаселеною ще колонію 13, на сході впівдні з землею казенного відомства Акерманського цинута і, нарешті, від заходуз Бріенскою колонію суміжна рікою Когильник.
Селище лежить на лівомуберезі річки Чага при підошві гори будується у дві лінії. У цей колонії:чоловічої статі — 369 душ Жіночі — 335 душ. Сімейство по сполученню — 117 вчислі оних: Прізвищ Душ Прусаків 97446 саксонців 1 квітня 1918 Французів 1Будинків вибудуваних 27 закінчують будівництво 90 Млин земляна 1 питних будинокабо шинок один Землі у володінні Десятини під садибу Зручною Степу для ріллі ісіножаті 5925 Луг при річці Когильник та річка Чаге 1019 Під буграми длявипасанні худоби 5925 незручно: 316 Під підлозі — рікою Когильник, 7298 Підрічкою Чагой і струмками 656 Під транспортної дорогою 870 Під путівцями 1400Під вибоїнами 2190 На всяке сімейство належить придатної землі по 62 десятини9250 сажні, противу положення 117 превозвишает на сімейство по 2 десятини 9250сажні. Скота в селян: Коней — 273 штуки рогатої — 892 штуки Овець — 2 штукиСвиней — 318 штук у тому числі дано від скарбниці: Волів — 222 штуки Корів — 102 штуки.
На ділянці цей колоніїскладається 249 один оброчних хутір[9;120].
Вдумайтеся тільки: осьвони 369 душ чоловічої статі і 335 жіночої, серед яких німці, поляки і навітьп'ять французів Вони приїхали на ділянку № 10, яка була виділена для заселення,без будь-якої техніки збудували за півтора року 27 будинків, 90 — добудовують,і у них вже є хочі земляний, та все таки млин. Є навіть питний будинок абошинок, але ще не вибудувана церква. Що ще у них, перших поселян Арцизький було?Була надія. Так, надія, що цей посушливий край, який вони почали обживати,стане для них новою Батьківщиною. Їм та їхнім дітям. Надовго, можливо, насторіччя. Але історія, як ми знаємо, розпорядилася інакше. Пра-пра-пра онукитих тих переселенців тепер тільки наїжджають до нас у гості. У пам'яті їхзалишився генетичний зв'язок з Бессарабією, їхньою колишньою Батьківщиною. Таксудилося, що жити їм довелось вже на своїй початковій Батьківщині в Німеччині.
Майже в цей же часвідбувся поділ Польщі. Фрідріх Великий вербував на німецьких землях селян іремісників, щоб заселити за межею області. Вони приїжджали звідусіль. Предкиарцізян, які були серед цих східних поселенців, прийшли, в основному, зБранденбурга, Мекленбурга, Хессен-Нассау. Але коли польські біженці повернулисяз Наполеоном на свою Батьківщину, німецькі поселенці потрапили в дуже скрутнестановище. Вони буквально були викинуті на вулицю і наймалися на роботу замізерну плату. У 1813 році після проголошення маніфесту імператором Росії ОлександромІкотрого називали» білим ангелом» на противагу Наполеону – «чорний лис», німціне зволікали і послідували заклику. З 1814 року, згідно указу імператораОлександра Павловича від 1813 року, «На Буджак, відстанню від верхньогоТроянова валу — 34 — х верстах по обох сторонам річки Когильник на 15 — тидільницях удобреному землі установити поселенців з польських колоністівкнязівства Варшавського ». У складі переселенців, осіли на ділянці № 10 полівому березі річки Чага, при підошві гори (колонія будувалася в дві лінії),більшість були прусаки і поляки, кілька саксонців і французів. [9;120].
Для цього переселенняросійським урядом були створені умови, привілеї. Так і прийшли до того, щобагато наших предків на своїх возах, деякі сім'ї навіть з ручними візками, іншіж з багажом в руках пустилися у подорож до Бессарабії'. Вони йшли групами занаділами землі в далекий степовий край.
Групі з 28 сімей,417душ, під керівництвом барона фон Віттенхейма було визначено поселення запланом № 14 на півдні Бессарабії, там, де степова річечка Когильник приноситьводи річечки Чаги. [19;78]
Перша поштова адресанашого містечка звучала така: Бесарабська область, Бендерський повіт,Клястіцкій округ, Альт-Арциг.
Колоністам була наданаповна свобода віри, і, що життєво важливо, — позика під обзаведення господарством.
«Після вичерпання 10 пільговихроків від прибуття до Росії призначаються інші 10 років для повернення грошей,хто, скільки від скарбниці взаімообразно отримав». Кожна родина отримала по 60десятин орної землі. Від населення було потрібно переважно заняття поліпшеннямхліборобства, розведенням садів, виноградників, особливо шовкових дерев.Поселенці та їх потомство звільнялися від рекрутського набору в армію. У 1830році, 23 грудня, згідно з записці царського надвірного радника Франка, вже булозбудовано 27 будинків, у стадії завершення — 90 будинків, 1 млин і 1 питнихбудинок (шинок) [19;78].
Поселення колоністів уБессарабії У благодатний бессарабський край пішли біженці з Вірменії. У 1834 рними було побудовано 6 вірменських церквей. [22;32]Представники багатьохнаціональностей — греки, німці, вірмени, серби, швейцарці, румуни — невкоренилися в Бессарабії. З 1822 р. почалося заселення Бессарабії німецькимиколоністами, і пішла хвиля втікачів від рекрутства, кріпаків з Росії, України,Молдови. [22;32] Вони закріпилися в Бессарабії через місцеві шлюби, вступали докозацького війська або жили за паспортами померлих. Про них пише в 1873 р. І.Нечуй-Левицький у повісті «Микола Джеря».
Отримані землі генералаМорін — 60 тис. десятин — перебували в Б.-Дністровському, Саратському та Арцизькомурайонах з побудованою економією (подвір'ї) [22;32] На цих землях Морінзаймається вівчарством, яке згодом стане основою тваринництва місцевих селян.
У 1864 р. за наказомОлександра II землі генерала Морін перейшли до казенних селянам (козакам, солдатам)за їх службу, решта земель генерала Морін продано світлій княгині СофіїГригорівні Волконській, яка придбала 3600 десятин для свого сина — начальникаштабу Південної армії генерала Григорія Петровича Волконського. [25;32] Вінздав ці землі в оренду прибулим німецьким колоністам, які оселилися в новихселах: Александергільф, Нейбург, Фрінденсталь, Старому і Новому Арциз, Сараті,Бреенах, Старому Ельфте, Гіндертале, Тепліце, Кульмом, Деневеце, Шабо По 2рубля за десятину на 12 років, а потім по8 рублів за десятину на 15 років. [28;190]Після смерті Г.П. Волконського його дружина Лідія Михайлівна Волконська в 1894році продала ту частину орендованої землі, яку орендували німецькі колоністи, по120 рублів за десятину[28;190]. Для закупівлі землі і облаштування економії(подвір'ї) німецькі колоністи отримали пільгові кредити в Росії. Високі врожаїзернових та їх відправка на експорт через порти Аккерман, Одесу і Кілію змусиликолоністів будувати ґрунтові дороги в Кілію і Акерман. У селах почали будуватикам'яні будинки замість глинобитних, церкви, мости, млини, школи-І ще, натериторії 10-ої ділянки при заселенні колоністів вже був один оброчний хутір.Решта жили в землянках.
Німці-колоністи жилиокремої громадою, яка вела діловодство на німецькій мові, шлюбів з представникамимісцевих жителів німці практично не укладали і жили своїм життям замкнутоїгромади. Лише через кілька десятків років стали з'являтися змішані шлюби і толише як виняток. У книзі «Статистичне опис Бессарабії», виданої Американськимземством в 1899р. вказувалося, що в 1827 році в Арциз проживало: 95 родинпоселенців; будинків кам'яних-78, вітряних млинів — 1, колодязів — 82, коней — 197, рогатої худоби — 1039, овець — 308, землі — 4993 десятин. [28;190]
Жителів Арциза повиннобуло бути набагато більше в 1827г., Але в 1825р. частина німецької громадиАрциза чисельністю 41 сім'я залишила Арциз і влаштувалася в пустій колонії 13 вдолині Халаір. Так народилася нова колонія, яку назвали Новий Арциз (ниніВишняки).
Подальше оповідання проісторію Арциза буде вестись з використанням книги «Арциз Бессарабія 1816 — 1940р.» Під авторством уродженця Арциза Альфреда Цібарта, німецького професора [28;190].
У своїй книзі О. Цібартперіод проживання німців колоністів в Арцизі в ХІХ столітті розділив на два періоди:
1. 1816 — 1871г.г. — Початковий період (діловодство німецькою мовою)
2. 1871 — 1918г.г. — Російська період (діловодство російською та німецькою мовами)
З 1870 року по 1918 рікбув введена російську мова, сталося це після чергової війни 1853 — 1856 року вРосії з Туреччиною.
Бессарабія була найменшоюколонією за царату. Площа її становила 44200 кв.км[18].Різні народи жили на ційземлі. У торгівлі, роботі дружно ладнали один з другом. Вони жили в своїх селахне всі разом, а розділялись за національностями. Річки біля яких жилипереселенці називалися так: Чага, Когильник, Сарата, Найдовша серед нихКогильник, протяжонністю 200 км., яка впадає в Черноморскій Лиман.
Протягом столітьзмінювалася історія Арцизу. З часу переселення німців з 1814-го по 1917належала ця область руському царю, а з 1918 — по 1940 роки — королівствуРумунії. Після Другої Світової війни Арциз перейшов під радянську владу, а сьогодні- у складі незалежної України. [9;90]
Після війни з Францією(1812-1814 рр.). Арциз охоплює інфекційне лихо чуми, холери, віспи. В1814-1816рр… Новоросійське козацтво своєю жорсткою жандармерією зупинило інфекційнийпомор населення. У 1816-1821 рр… полковник І.Ф. Богданович закінчивтопографічну карту Бессарабії, і почалася планова друга хвиля заселеннябессарабських земель[9;90].
До введення російськоїармії в 1806 р. на території Бессарабії проживали втікачі від своїх гнобителівселяни: росіяни, українці, білоруси, молдавани, болгари, серби, що бігли з Донуі Запоріжжя козаки, а також старовіри-липовани, з петровських часів і до цихпір зберегли старовірських церковний обряд в м. Вилкове. [19;90] Післявстановлення кордонів по Дунаю в 1826 році під Туреччиною, а потім у Румуніїзалишилися російські селяни, які до цих пір проживають там, зберігаючи мову,звичаї, релігію.
Герцог Рішельє писав:«Ні в одній країні світу не накопичилося на такому малому просторі (Бессарабії)таке ко-кількостей народностей таких різних в звичаї, мову, звичаї,релігії"[8;57].
Для організаціїзаселення і розподілу іноземних громадян Бессарабії в 1821 р. призначається І.М. Інзов — вихованець графа Трубецького, герой війни 1812 — 1814гг. [12;57]. Визволительболгар від турецького ярма в Болгарії, генерал-лейтенант. У 1821 р. вінпроводив 40 сімей швейцарських виноробів, облаштував їх, надав земельний наділна4 тис. десятин. Їм були видані пільгові кредити без податків і рекрутчини.Вони дали початок виробництву товарного бессарабського вина для експорту. Потімоблаштовував французьких і німецьких колоністів з поселенням їх в 60 селахБессарабії. У 1869 р. було облаштовано 70 тис. болгарських сімей на пільговихумовах в 60 поселеннях в Акерманський та Кагульського повітах з безподатковимземельним наділом 60 десятин на сім'ю і болгарським підданством. [12]. Болгарія,прийняла нейтралітет в2-й світовій війні, тому уникнули армійської мобілізації болгарськіпіддані в Бессарабії, а також зберегла єврейське населення в Болгарії віднімецького геноциду. І.М. Інзова бессарабські болгари вважають своїм батьком.Коли він помер в Одесі в 1845 р., бессарабські болгари просили царя про йогоперепоховання в м. Болграді Одеської області, але отримали відмову. Через рікдозвіл на перепоховання було отримано[5;177]. 9 листопада 1846 дерев'яну трунупомістили в свинцеву, і болгари на плечах несли його з Одеси до Болграда, а нацвинтарі у Болграді труну несли на колінах. 11 листопада 1846 похороннапроцесія зупинилася в болгарській церкві м. Б.-Дністровського, на відспіванніпокійного був присутній весь місто,
За переписом 1812 р. вБессарабії проживало 275 тис. чоловік, а з урахуванням військових дій зФранцією в 1812-1814 рр… та епідемії холери, чуми, віспи в 1816 р,Бессарабська земля залишилася малозаселеною[12]. У цей час прибувають першінімецькі колоністи і отримують по 60 десятин землі на сім'ю із звільненням відподатку на 50 років. Російський сенат ухвалив рішення розподілити казеннібессарабські землі в 1824 р. заслуженим дворянам і почати заселення запрошенимиселянами.
1. Генералу Морін — 60тис. десятин;
2. Статському радникуК.Я. Булгакову — 6 тис. десятин;
3. Начальнику генштабуПівденної армії генералу Г. П. Волконському — 6 тис. десятин;
Генерал І.М. Інзоввідмовився від земельного наділу[13].
Кріпосне дворянство вБессарабії було неможливо з багатьох причин:
1. Вища офіцерськедворянство Південної армії готувало конституційне грудневе повстання 1825 з упраздненіемкріпосного права. [12]
2. Малоросійськекозацтво забезпечувало охорону південних кордонів Малоросії, несло жандармськуслужбу в містах і селах Бессарабії і Таврії, і не ухвалювало закріпаченняселян.
3. У бессарабськихстепах кочували некеровані ногайскі татари, організовані в родові усули (села),на двоколісних шатрових возах зі своєю худобою (90 усулов — 90 тис. населення)і своєї бойової кінної охороною[21; 67]. Бессарабська земля стала для Росіїекспериментом нового політичного устрою без кріпосного ладу, а, отже, бездворянства. Це турбувало двір, і він жорстоко розправився з декабристами, потімз нагайскімі татарами і скасував в 1869 році Малоросійське козацтво знаселенням 13 тис. людей і земельними наділами, в 12 станціях Бессарабії. [21;67]
У 1814 році перші переселенціприбули на свої ділянки [21; 67]. Засновники Брієнн — вихідці з різних німецькихземель, головним чином з Мекленбурга, Браденбурга і Західної Пруссії. Підпроводом комісара Крюгера прибули 84 родини з місцевості Брамберг [21; 76]. Напідводах долали вони сотні кілометрів, долали вони важкий шлях, багато гинули вдорозі. Для них були святими Біблія і псалми.З благословіння Бога вони почалибудувати свої будинки в Бесарабії.
Перші поселенці прибулина виділену ділянку № 15 (де зараз Глінка). На початку село називалося БажанняПетра, пізніше в 1819 році громадський комітет клопотав про присвоєння новомупоселенню нової назви Бріени — на честь міста Бріени поблизу Парижа у Франції.,де Наполеон навчався у військовій школі.
У широкій долині, дез'єднуються річки Когильник і Чага, розташувалося село Бріени, в серединіпереселенської області, в Акерманському повіті.
На правому березі, міжКогильником і пагорбами, проходить лінія сільської вулиці з двома вигинами.
Після довгих очікуваньприйшла і перша підтримка — 10 рублів, вікна розміром 50 на 50, двері висотою150 см, в які не можна було ввійти, не пригинаючись, і трохи чагарників. Але іцьому раділи колоністи. З будівництвом тимчасових помешкань стало набагатопростіше. Будували за методом молдаван: забивали 4 кутових стовпа в землю, наних клали балки, від балки до балки — штанги, а потім уже каміння і траву.Камені покривали шаром глини. Стіни обставляли палями і чагарником, замазувалиглиною. Сонце і вітер теж сприяли будівництву: за короткий час будинки булиготові. Яка то була радість: жити у власному будинку. Але не всі були такіщасливі, так як матеріалу вистачило не всім. І доводилося чекати своєї черги ізадовільнятися земляними хатами[9].
Колоністи отрималиспочатку лише по 30 десятин (неповні 33 гектара) з обіцяного Росією [9]. Після8 років очікування — інше. Багатостраждальна та багаторічна подорож вБессарабію, поселення мали великий вплив на переселенців. Відсутність духовноговиховання і релігійного впливу згодом приводило до пияцтва і моральномупадінню. Староста ясно повідомляє, що більшість мандрівників у своїй вітчизнібули в основному неспроможні ми людьми, яким бракувало розсудливості ірозважливості, щоб для себе і своїх дітей отримати користь з вигнання. Завинятком окремих випадків.
Зрозуміло й те, щоперші поселення були ще й розсадниками хвороб, так як всі жили в одному приміщенні,тут спали, варили, їли, знаходилися в негоду. При мизерному харчуванні, поганомуодязі епідемії не змусили себе довго чекати.
Спалахнувша в 1829 роцічума, яка прийшла слідом за російсько-турецькою війною 1828-1829 років, вразила180 людей, більше 1 / 3 іммігрантів[22]. Трупи померлих були поховані успільній могилі на чумному цвинтарі, який знаходиться нижче єврейського. Тутмогли бути поховані і перші поселенці. Нагадуванням про це жахливий час ставпоставлений акацієвий хрест. У 1831 році померло 22 людини від холери. [28;19]Крім хвороб людей і тварин, колоністи мали і інші проблеми, як-то: сарана,гусениці, ненажерливі жуки. За повідомленням старости від 1848 усими цимижахами природа примушувала поселенців бути уважнішими до свого важкогостановища та направити намагання на покращення цього стану. Все це пробудилодух, особливо у молодого покоління. Маючи можливість бачити марнотратство ібезладний ність своїх батьків, воно присягнули направити своїх дітей до кращогожиття і збільшити свої доходи. Цей крок поступово приніс порядок в життя колоністів,і в цьому величезну роль зіграла церква. Так серйозно карали за порушенняшостої заповіді. Якщо хтось намагався уникнути штрафу, до старости надходилоповідомлення від пастора, і винний відсилався з общини. Штраф ж полягав у тому,що під час служби в церкві винний повинен був сидіти обличчям до всіхприсутніх, а по закінченні меси його гріх повідомлявся всім. Все це призвело дотого, що поселенці стали взірцем для інших національностей.
У чумні та холерні рокидеякі родини іммігрантів померли або переїхали в інші колонії. Звільненіділянки були передані Швабським сім'ям, що переїхали з поселень Херсонщини у1832 році. Так як перші поселенці отримали на кожну сім'ю господарство (землю ідвір), сім'ї останніх переселенців залишалися без землі. Вони ледве отримувализемлю для двору, частина якого доводилося використовувати як господарський.Такі переселенці ставали ремісниками та працівниками, і жили вони по обидвабоки села. Їх двори називалися «жітельскі», власники були мешканцями колонії, втой час як двір і з землею називався господарським двором, а його власник — господарем. На самому початку господарства складалися з 60 десятин землі, а настику 19 і 20 століть таке було рідкістю[27;56]. Коли з'являлася можливість зане дуже високу ціну купити землю, на батьківському дворі залишався тільки одинсин, а для решти земля купувалася й будувалися будинки з господарськими побудовами.
Такі випадки були частіпри заснуванні дочірньої колонії. У більшості новоутворень брали участь і арцизяни.Багато ж емігрували за океан.
Приводом було не тількибрак землі, а й скасування російським урядів у 70-ті роки.19 ст. багатьохпривілеїв. Після першої світової війни з'явилася можливість продажу землі, іціна на неї стала такою високою, що бажання придбати її для простого селянинаперетворювалося тільки в мрію. Все частіше господарства ділилися між синами,розпадаючись на шматки. Арциз в ті роки мав 4920 десятин, які були розділеніміж 82 господарствами при поселенні[15;32]. Також були площі в долинах річок — між Когільніком і Чагой, які вважалися незайманою і неврахованою землею. Цедало можливість виділити ще 65 десятин, і кордони Старого Арциза стали складати5810 гектарів.
У 1858 році від різнихгосподарств придбано ще 660 десятин (720 га) на так званих болгарських степах.Спільне володіння землею жителями Арциза складало 6531 га [21; 67].До цього відносилисяі володіння в Брієнах, Новому Арцизі, Кошпалате. [21; 67]
У результатідесятирічного існування громади в Арциз було 68 кам'яних будинків, кілька кам'янихпідвалів, 82 фруктових садів, 197 коней, 1039 голів худоби, 308 овець[21; 67].В1818році бессарабські колонії стали жити під керівництвом найосвіченіших політикагенерала Інзова.
У 1830 році ЙосефМескит побудував у Арцизі фабрику з виготовлення плугів, ливарню майстерню, сімцегляних заводів.
У 1870 році булипобудовані перші парові млини, власниками яких були Михайло Раш і Фрідріх Хакс[28;30].А ось згадані млини були побудовані оніметчиними євреями прізвища якихзазначалося раніше. Ці млини користувались великою популярністю серед місцевихтак як майже в кожного було власне господарство і всі без винятку вирощувалипшеницю, а до того як з’явились перші млини колоністам доводилось нестивезти, кому як свій врожай до сусідньої колонії, в Сарату це було надзвичайнонезручно так як далеко ,і ціни для приїжіх заламували такі що порою на життяледь вистачало після візиту на млин. А ціни тут були в два рази меншими. Тому йці млини ікористуавлись такою популярністю. І ще грощі залишались у місці імісцеві спрямовували їх на подальшу розбудову Арцизу.
Часто поселенців відвідувалирізні лиха, неврожаї, які були в 1823, 1824, 1833, 1834, 1867 роках[28;30].
У 1829,1948,1831,1855роках Арциз страждав від спалахів холери та чуми[28;35]. У 1880 році вимерзла великачастина виноградників. Природне завзятість, працьовитість, віра в бога даваликолоністам сили вистояти, вижити і продовжити справу своїх предків. Містопродовжувалорозвиватись і рости.
Арциз був знаменитий нетільки в Бессарабії, а й за межами своїми кінними базарами. Раз на два тижні наАрцизькому базарі (нині парк у середньої школи № 5) продавалися коні, велика ідрібна рогата худоба, свині. Звідси цілими та бунамі коні, продані наАрцизькому базарі, прямували в Польщу, Францію, Туреччину. Нерідко турецькікупці купували по 50 — 60 коней за 1 день[28;90]. Це давало величезні прибуткидля арцизької громади, таким чином, надходження з ринку істотно поповнювалиобщинну скарбницю.
Назва населених пунктіву буджацьких степах давалося російським царем за клопотанням попечителябессарабських земель Інзова Івана Микитовича. Так виникли назви поселень — колоній, на честь перемог російсько-прусських військ над військами імператораФранції — Наполеона Бонапарта: Бородіно, Березине, Теплиць, Гнаденталь, Фріденшталь,Тарутине »Сарата, Париж, Арсі і ін [27;30]
Верхній земельний пласттовщиною в метр багатий гумусом, він називається чорноземом, за ним йшов шар удекілька метрів — жовтої глини, що був гарним акумулятором води. Під час опадіввосени і взимку він поглинав воду і віддавав її верхнього шару навесні івлітку. Так що у дощову осінь і сніжною зимою можна було розраховувати нагарний врожай, навіть якщо весна і літо були бідні на опади. Ця глина знаходиларізне застосування і в господарстві. У деяких місцях під чорноземом знаходивсяшар піску, званий грандом. Цим піском, змішаним з вапном, штукатурили стінибудинків, паркани. Він використовувався також у суміші з цементом длявиготовлення черепиці. Піщані землі використовувалися для вирощуваннявиноградників. Вони були дуже гарячими і швидко втрачали вологу
Криниці на подвір'яхбули глибиною 4-6 метрів. Вода за своїми смаковими якостями та змістом солей небула придатною для пиття, через свою жорсткість була непридатною і для прання.Але домашні тварини звикли до неї швидко. Тільки в деяких криницях була добрапитна вода. Діжками або відрами її доставляли до будинків. У посушливі рокинестача води була звичайним явищем. У 80-і роки були пробурені свердловиниглибиною 200 метрів; в яких була добра питна вода, а також вона була бездоганнадля прання, мало того, вона була ще лікувальною, в воді була наявна сірка.Кожен такий колодязь був обладнаний річною помпою. І знов прибивший допоселення житель повинен був платити за воду 1 рубль на рік, готелі і чайнімали інший тариф. Так було до 1917 року.
Арцизький землі булибідні на джерела, вони постачали дуже мало води навіть в дощову пору. ТомуКогильник і Чага були до 1920 року перекриті дамбами. Між ними утворювалисяводосховища значних розмірів і глибини. Вони служили для водопою худоби, яка звесни до осені паслася на луках. У жаркі дні худобу розташовувався по обидвабоки ставка. У посушливі роки вода зникала з цих загат, і треба було ритиколодязі на пасовищах великих розмірів. З них вода діставалася на поверхню задопомогою Чигиря — спеціального пристрою. Чигир приводило в рух колесо, що йдепо колу. Такі споруди використовувалися також для поливу садів і городів. Зчасом, коли все більше пасовищ розчиняються, число худоби скоротилося, пішли іці ставки. Але землі були в значній мірі замулені і містили менше вологи.
Після стількох роківпостає питання: «Що спонукало німців і поляків з Варшавського герцогства і зземлі Вюнтербергской приїхати на підводах за сотні верст, в чужу країну черезтериторію кількох держав? »Причин було кілька, з них основні:
1. На момент переїздуАвстрія, Пруссія, Росія були союзниками у війні з Наполеоном — імператоромФранції.
2.Переехавшіе німцібули протестантами — раскольніками католицької віри, також як і липовани — булирозкольниками православної віри. Німці-протестанти переслідувалися католицькоюцерквою і бігли від пре-проходження.
3.У Німеччині було дужемало вільної орної землі і німці переїжджали у вільні нерозорані степуПричорномор'я.
4.Пріехавшіенімці-колоністи на деякий час звільняє Бождан від військової повинності і малиінші пільги, яких не мали на Батьківщині.
5.На цей час уНімеччині був неврожай і голод[27;49].
Як колись, так і заразнімці — колоністи на початку 19 століття принесли в наші степи європейськукультуру обробки землі і ставлення до праці; завезли з собою нові сортивинограду, пшениці та інших культур, нові породи великої та дрібної рогатоїськота. Вони стали законослухняними, працьовитими мешканцями величезної Російськоїімперії.
Отже, інтенсивне заселеннянашого міста почалося в 1819 році, коли сюди прибули перші німецькі поселенці.Вже за півтора року ними було побудовано 27 будинків, 90 – добудовувались, булизбудовані: перший земляний млин, з фабрики, заводи. В 1821 році в містіспалахнула чума, яка забрала 1/3 населення, але незважаючи на все це місторозбудовувалось і нарешті прийшла обіцяна допомога від держави. Збудовані першікам’яні будинки замість тимчасових, а в18880 році нарешті була збудованацерква( кірха). Почали свою роботу знамениті кінний і овочевий базар,розвивалось судоходство по кокільнику. А в 1891 році відбувся приїзд до містаімператриці.

РОЗДІЛ ІV.КУЛЬТУРНЕ ІДУХОВНЕ ЖИТТЯУ МІСТІ В ХІХ СТОЛІТТІ
арциз бесарабія буджака
В науковій літературіздебільшого представлені дослідження культури і побуту німецької і болгарськоїгромад.
Німецька громадаоселилась у верхній частині міста і жила окремо від усіх інших поселенців. Вонабула закритою для чужих і в ній існували дуже жорстокі правила, будь-який хтопорушив їх підлягав покаранню незалежно від статусу, він мусив сплатити штраф –той хто відмовлявся його платити або висилався за межі колонії, або мавпривселюдно покаятись у скоєному. І під час недільної служби повинен бутисидіти обличчям до всіх. Тому саме ці правила сприяли бездоганній дисциплініяка існувала у колоністів.
Змішані шлюби не булипоширені серед колоністів — скоріше це був виняток ніж правило і те тільки підкінець ХІХ століття, і громадою вони не сприймались.
У повсякденному життінімці в основному займались сільськогосподарською діяльністю, вирощувалипшеницю, овес, ячмінь, фруктові дерева — в основному яблука, грущі, сливи таінші фруктові культури.
Німці як і будь-якийнарод були дуже релігійним тому у 1880 році німецькою громадою була збудованата введена в дію будівля кірхи (лютеранська церква). Вона розташовувалася намісці, нині займаному будівлею районної бібліотеки [27;20]. Цікавим є і тойфакт, що колоністи, як тільки встали на ноги, окріпла, завели господарство та міцнозакріпились на цій території вони одразу ж почали будівництво кірхи, на якезбирались кошти з усієї громади. Та коли вона була побудована, Арциз став ще йне тільки торговим центром регіону, а релігійним, так як тут була побудованаєдина кірха на весь тодішній Буджак. Сюди стікались жителі з колоній які лежалипоруч, щоб помолитись, і це сприяло також розвитку регіону, бо приїжджаючи наслужбу люди вирішували убити двох зайців одразу і не обминали наш легендарнийкінний базар і не нехтували тим, щоб завітати до таверни, яка знаходилась удворі школи № 5, там зараз знаходиться шкільна їдальня та бібліотека, одне знайстаріших у городі місць.
Ще потребує уваги тойфакт, що окрім німецьких і польських колоністів у місці жили вихідці зБолгарії, які за своїм віросповіданням були православними, а своєї православноїцеркви не збудували. Може тому що їх за чисельністю було набагато менше, абопросто не було можливості або бажання, чи для них не було важливим на той часпитання віри, так як вони на той час були зайняті ще все облаштуванням свогожиття. Бо як свідчать джерела на той час вони ще жили в тимчасових житлах і небули так організовані і спрямовані на створення власного прихисту. Можливо усіці фактори і вплинули на те, що вмісті була тільки кірха, і не було не те щохраму, а якоїсь маленької затрапезної церквушки. Та факт залишається фактом ісвідчить про те, що німці і поляки домінували у місті і були більшорганізованими і спрямованими на розбудову колонії. І ще продовжуючи цю темуслід зазначити, що православних церквей в Арцизі у ХІХ столітті не було, вонибули побудовані, але набагато пізніше, аж на при кінці ХХ століття. Кірха буластерта з лиця землі у 1941 році коли радянська влада залишала місто, тоді щестанцію. Вона була підірвана залишились тільки дві передні колони, на якихвстановлено зображення кірхи, та пам’ятна дошка, що колись тут була кірха.Зараз тут знаходиться міська-районна бібліотека У 1886 році був побудованийбудинок притулку бездомних і калік на 25 — 30 чоловік. Він розташовувався убудівлі кірхи[13;56-61]. Послуги цього будинку були платними і дозволити собіїх могли тільки заможні люди, я маю на увазі будинок престарілих який знаходивсятам же, а послуги будинку для калік навпаки-безкоштовні. Там в основномузнаходились престарілі люди які були не в змозі самостійно про себе попіклуватись,або зовсім одинокі, немічні – люди — не багаті — навіть бідні. Це було, щось назразок будинку милосердя, але при кірці…
Болгарська громада, якаприбула на наші землі одночасно з німецькою на відміну від неї не була такоюзакритою і консервативною, тут панували більш вільні нрави. Вони оселились унижній частині міста і жили поруч з іншим колоністами, які сюди прибули, хоч істановили більшість. Власної церкви у них не було та цей факт їх не дужезасмучував, на службу вони ходили до сусіднього поселення (нині село Павлівкахарцизького району). Крім займання повсякденних справами болгарські поселенцінезважаючи усі проблеми, з якими воно зіштовхнулись у перші роки життя вони невпадали у відчай і забуваючи про все це поринали у святкування, черговогосвята, а їх в них було не так вже й мало. Кожен рік воно з особливим розмахомвідмічали річницю свого переселення до Буджаку.
Болгарські поселенцідуже полюбляли вино, його в них було в достатній кількості, щось вони продавали- а щось залишали для власних потреб. Тому вино було присутнім завжди, вонивживали під час сніданку, обіду, вечері, та просто відновлювали сили цимнапоєм, особливо в великій кількості вживали вино під час сильної спеки. Такожбуло розповсюдженим вживання вина, маленькими дітьми. Їм вино наливали втарілки і давали хліб, яким вони макали вино, для них це дуло краще будь якогодесерту, а тоді у ті важкі часи місцеві діти і не знали, чогось іншого крім цього.Але незважаючи на таке обіллю вина, пияцтво і алкоголізм не були розповсюдженимисеред перших поселенців. Хоч вони і вживали вино у такій кількості, вони зналиі міру цьому — не більше одного стакану за раз –чоловікам — по пів стакана — жінки, і менше половини – діти.
В повсякденному житі жителіболгарської громади займались торгівлею кіньми, сільським господарством ірибництвом. В повноводній Чазі і Когильнику було чимало риби. Ловили їїспеціальним мішком, який згодом став називатися мережею. Ловили також і Фаткою- спеціальним пристроєм з пов'язаних між собою двох прутів палиць), чотирикінця яких були обтягнуті сіткою. Тримати її треба було за триметрову рукоятку.Рибалки заходь чи по коліна у воду й опускали пристрій на дно, через деякий часпід ухвалювали його з уловом. Ловити рибу неводом можна було до 1920 року з дозволувласника. [29;12] У румунське час було заборонено ловити рибу мережами,оскільки водойми знаходилися в державній власності. Як відомо, Когильникпротікає між Арцизом і Брієнами. Так як води в ньому часто було мало, щоб тектиза старими закрутах, порушувалося русло, подчас повені утворювалися нові шляхутечії води. Але ще кордону порушувалися як під час лову риби, так і з-за гусей,які з води виходили на інші пасовища. Все це викликало сварки між громадами.Групи молоді збиралися по різних сторонах Когильник, щоб обізвати один одного ізакидати камінням.
Сільськогосподарськийдвір у Арциз з городом і фруктовим садом був не менше двох гектарів. Згодом вінділився наполовину — по гектару. Ширина половини дворової площі становила 20метрів, довжина — 500 метрів. Але через розширення русла чаги деякі двори булименшими і коротше. Восьма частина дворової площі була двором, облаштованимжитловим будинком, хлів для тварин, навісами для підвід, інструментів ісировини, загорожі для корів і овець в теплу пору року. Розвивались садовікультури такі як, сливові, вишневі. Родюча земля та най кращий чорнозем сприялирозвитку виноградарства. Арциз славився на всю округу своїми винограднимиплантаціями, які займали майже половину міста. І не даремно бо з гарноговинограду виходило гарне вино, яке потім продавали сусідам та навітьекспортували у Румунію. Розвивалось вівчарство. У нашій місцевостірозповсюдженим було розведення овець чігоерської породи, з товстою шерсть. Шиливерхній одяг з вичениних шкір, шерсть використовували для пошиву одіял, коврівта доріжок, подушок. З овечого молока робили овечій сир ( бринзу ).
Також окрім сліьскогогосподарствав Арцизі було розвинуте судоходство. По Когільнику та Чазі ходили Баржі зконями, зерном, вином. Та іншими с/г культурами. Також по цім річкам крім баржходили і пасажирські пароми. Зараз це складно уявити, що колись по цим рікамходили суда та на віть тонули люди — такими глибокими та повноводними вонибули, а зараз це нічим непримітні річушки, які пересихають. А колись коли булисильні зливи Когильник виходив з берегів і затоплював усю нижню частину міста.В часи сильної зливи місто перетворювалось на Венецію бо усі пересідали начовни, бо тільки так можна було кудись дістатись. І саме тому та частина містаяка знаходилась поруч з річкою не була заселена довгий час, бо це було марноюсправою будувати тут житло бо під час першої ж зливи воно б поплило. Але знайшлисясміливці і вже наприкінці століття тут почали будуватись перші будинки. Бо з’являлисьнові жителі, нові поселенці і жити їм було десь треба, тому цю частину містадещо підвищили. Щоб при зливі вода стікала прямо у річку, але сталося не якхотілося авжеж під час зливи вже на човнах не плавали, але ті вулиці затоплювало. так що вода потрапляла і в будинки(нині це вулиця Кірова та Леніна.)
У 1830 році булапобудована перша школа у Брієнах. Вона вміщувала до 550 ста учнів. Тамвикладались такі предмети, як Богословіє, латинська, російська мова, математиката каліграфія. Викладання велося на російській та німецьких мовах. Вчителів напочатку було не багато. Було так що деякі вчителі вели одразу кілька предметів.Вчителями в основному були чоловіки. Першим директором був ФрідріхЦибарт, батько вже відомого нам Альберта Цибарта який також жив у місці і післясмерті батька очолив школу і як батько він був істориком. Також слід зазначитищо у школі навчались всі охочі і навчання було безкоштовним і добровільним ітривало вісім років у школі на той час могли вчитись і хлопці і дівчат, тількихлопці і дівчата навчались в окремих класах.
В вільний від роботи час та у вихідні люди відвідували церкву.
Отже культурне і духовне життя у перших поселенціврозвивалось і дуже активно. Вже у другій половині ХІХ століття місто почалосьрозвиватись і в культурно — духовному напрямку. У1880 році, там де заразГлінка, німецьким колоністами, була побудована перша в місті школа, вона булавідкритою для усіх охочих дітей німецьких колоністів. І навчання там велось нанімецькій мові, але й російська мова також викладалась. Також німцями булапобудована і перша церква, завдяки якій, Арциз став релігійним центром дляусіх німецьких колоністів, що проживали неподалік. Болгарським колоністами жбув започаткований знаменитий кінний базар і покладені основи виноробства умісті, яке і досі існує і розвивається в Арцизі, вівчарству розведенню овець івиробництві з їх шерсті і шкіри різних корисних для побуту речей.

ВИСНОВКИ
Арциз невелике містечкорозташоване на південному заході Бессарабії, в 140 км. На південному заході відОдеси. Є неофіційною столицею Буджакського краю. Це дуже мальовниче містечко,воно славиться не тільки своєю пестротою, а й дуже цікавою і багатогранноюісторію.
Арциз зараз простийцентр районного значення, а колись тут відбувалось дуже багато цікавих подій,тут пересікались шляхи різних народів і цивілізацій.
Початок заселеннюпоклала Катерина ІІ. Вступивши на престол, вона видала Указ про заселенняоколиці великої російської імперії.
У 1763 році вона видаламаніфест, який дарував пільги переселенцям-колоністам. Тільки після цьогопочалося систематичне заселення різними переселенцями, околиці великоїросійської імперії. В цьому маніфесті йшла мова про пільги для переселенців, а самевнов прибувшим надавалась ділянка землі для ведення сільського господарства,будівельні матеріали, звільнення від податків на 60 років. Та на цей закликвідгукнулось не так багато бажаючих, як очікувало. Потім на деякий час післясмерті Катерини ІІ про заселення околиці Бессарабії забули.
Можливість заселенняколоністами земель Буджака стало після перемоги російських військ надТуреччиною у війні 1791 року[28;30]. Це дало можливість початку заселенняземель нашого краю різними переселенцями. Активне заселення нашої територіїпочалось за часи Олександра І, який як і його бабка Катерина ІІ, надававколоністам певні пільги, а саме: звільнення від податків на 10 років,звільнення від рекрутського набору, свобода віро сподівання, також мало імущимнадавалась позичка з казни, і призначались після закінчення перших десяти років- другі десять років для повернення позики. Також кожна родина колоністівотримувала від Російської імперії по 60 десятин для побудови будинку тасільськогосподарських потреб. Це створило сприятливі умови для переселення,багатьом обіцяні пільги здавались казкою, так як більшість з них булавигнанцями на своїй Батьківщині, або вони просто не могли собі дозволититакого, вони стояли на найнижчій суспільній ланці, там у себе вдома. Томупокинувши там все, вони відправились в далекі краї шукати щастя на чужині.
Так вже сталося, що натериторію нашого міста прибували в основній своїй масі німецькі колоністи, зміста під назвою Вюртемберг. Колонію вони найменували Йоханесфорт, що вперекладі з німецької означає сеління Святого Петра, а в офіційних документахАрциз носив іншу назву — Арсіс, яку йому власноруч надав російський імператорОлександр І, в честь славної перемоги російських військ 8-9 березня 1814 уміста Арсі сюр Об, де де прославилась доблість і мужність руських воїнів підкомандуванням А. В. Суворова. На перших порах життя колоністів складалось нетак, як вони хотіли і сподівались. Нові землі, нові люди, не сприятливі умовидля сільського господарства: посушливий клімат, відсутність частих дощів,постійні вітри та не дуже теплі зими, постійні хвороби ( впродовж І половиниХІХ століття вмісті декілька разів спалахували епідемії холери)- які уносили зсобою життя перших поселенців. Усе це спочатку спантеличувало їх, вони не моглизвикнути до цього всього, не могли пристосуватись.
Прийшла довгоочікуванадопомога від держави. Виросли перші цегляні будинки, почав давати плодипосіяний врожай. Колоністи не тільки змогли завдяки цьому врожаю забезпечитисебе і свої родини, залишити на наступний посів, а й навіть почали їмторгувати. В основному вони вирощували садові — ягідні культури, та займалисьвиноградарством, крупні плантації виноградників розташовувались по всьомумісту, майже кожна родина вирощувала виноград, з якого потім робили вино іторгували ї їм. Це стало однією з статей прибутків місцевих жителів. Але нетільки виноградарством і виноробством займались місцеві, а й розведенням іторгівлею кіньми. В місті, тоді ще просто колонії існував великий конезавод,який займав майже 1/3 частину. Коневодство стало ще однією статтею доходівмісцевих. Ці два напрямки сприяли перетворенню з простою нічим непримітної,Богом забутої колонії на великий торгівельно–промисловий центр Буджака. Щобкупити коней, (а у місці існував великий кінний базар) сюди з’їжджались з усіхоколиць не тільки Бессарабії та Буджаку а й з інших місцин. А виробництво винасприяло появі в місці фабрик, млинів заводів, так як майже все вино, щовироблялось йшло на продаж, а гроші виручені з його продажу йшли набудівництво.
Якщо брати загаломжиття міста в ХІХ столітті, то можна зробити висновк, що воно протікало рівно.В своєму розвитку Арциз подалав три періоди:
1. 1816 — 1871г. — Початковий період (діловодство німецькою мовою). У перший період булипобудовані школа, перші кам’яні будинки, це був період облаштування, розбудовиіприсвоєння назв. Саме в цей період наше місто отримало свою сучасну назву, самев цей період німецькі колоністи відділились від інших переселенців в місті ізаснували власну громаду, яка отримала назву Брієни.
2. 1871 — 1918г.г. — Російський період (діловодство російською та німецькою мовами). В цей періодмісто вже стало на ноги, розвивається торгівля, сільське господарство, набираєобертів вирощування винограду і виробництва вина, яке потім починаєекспортуватись у Румунію та поставляється в Санкт- Петербург і Москву, починаютьфункціонувати знамениті овочевий та кінний базари, які були відомі не тільки вБессарабії, а й далеко за її межами, будуються перші фабрики, заводи, млини.Будується кірха, і Арциз стає не тільки торгівельно–економічним центромБуджаку, а й релігійним.
І кожний цей періодприносив в історію міста щось нове. Від консервативного життя і дещо закритогодля інших ( у початковий період до більш відкритості і приязності у третійперіод).
Місто потрохурозвивалось і набирало обертів. Потроху Арциз відвойовував собі місце промислового, торгівельного і релігійного центру Буджака.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ
Джерела
1. «Ведомость о колоніях иностранных поселенцев 1870 год 5 декабря » //ШварцманЄ.В. Арциз мой город родной.-Арциз: Диамант, 2007- 352 С.
2.Записканадвірного совітника барона Франка от 2 декабря 1830р. // Шварцман Є.В. Арцизмой город родной.-Арциз: Диамант, 2007- 352 С.
3. Историческийобзор колонизации казённых земель в Росси иностранцами// Шварцман Є.В. Арцизмой город родной.-Арциз: Диамант, 2007- 352 С.
4. Описаниеперекопских и ногайских татар, черкесов, мингрелов и грузин. Жана де-Люка,монаха Доминиканского ордена (1625) // http/www.wik.znanie/ru/wzi index php.
Література
5Агбунов.М. І. Генерал-попечитель (Жизнь идеятельность И.Н. Инзова). Арциз,– Арцизська міська типографія 2009.- 198 с.
6.БайбаковаЄ.В. Німецькі колонії в Арцизі//Арцизские вести.- Арциз, 2005, август, № 43.
7.Бачинський А. Д. Адміністративно-політичне управління Буджацьким степом тапониззям Дунаю (XVIII – початок XIX ст.) //Архиви України. – К., 1966. – № 5. –с. 17-23.
8. Бачинский А. Д.,Добролюбский А. О. Буджакская орда в XVI-XVII вв. (историко-археологическийочерк) //Социально-экономическая и политическая история Молдавии периодафеодализма. – Кишинев: Штиинца, 1988. – с. 82-94.
9. Бачинский А. Д., Добролюбский А. О. КонецБуджакской Орды: (По монетным находкам в погребальном инвентаре могильника у с.Бурсучень) //Нумизматические исследования по истории Юго-Восточной Европы. –Кишинев: Штиинца, 1990. – с. 208-222.
10. ГубоглуМ. Валахия, Молдавия, Крым, Тамань и Азов в турецкомописании 1740 г. М.: Наука, 1964. – с. 131-157.
11. Древняя культураМолдавии. – Кишинев: Штиинца, 1974.-230 С.Степи Евразии в эпоху средневековья.– М.: Наука, 1981.- 400 с.
12.Вольц Е., Фогель Е., Остер Г. Бріени- Бесарабія.-Людвігсбург.:Арциз.,1991.,-456 с.
13.Егоров В. Л. Историческая география Золотой Орды вXIII-XIV вв. – М.: Наука, 1985.-150 с.
 14.«История гордов и сел. СССР».-М. .:Наука,1975.-600 с.
15. Кабузан В.М. Заселення Новоросії .- М.: Наука.,1965.-231 с.

16. Коваль В.Ф. Город мой давнийтовариш// Арцизские вести.- Арциз, 2005, сентябрь,№44.
17. Коваль В.Ф. И всё таки без немцев не обошлось//Арцизские вести.- Арциз,2006, январь,№1.
18. Козик А.К. Очерки з історії Арциза.-Арциз:Діамант,2003.,-200 С.
19. Леонова В.С. Брієни – Бесарабія.- Арциз:Діамант,1997., 55 С.
20. Матеріали міжнародноїнауково-практичної конференції (Одеса, 26 жовтня 2007 р.). – Одеса, 2007. –с.309–313.
21 Скальковский А. А.Болгарские колонии в Бессарабии и Новороссийскомкрае.//http/www.wik.znanie/ru/wzi index php.
22. Свиньин П. П. ОписаниеБессарабии.Москва.,- Stratum plus. -2002.- 80 С.
23. Стоянова А.С. Спогади берегти- побудовані мости укріплювати// Арцизские вести.- Арциз, 1999, березень,№ 9.
24. Стоянова А.С. Існують ще три Арциза// Дело — Арциз,2001, травень, №23.
25. Стоянова А.С. Наше історичне єднання — нашадоля// Дело – Арциз,1998, травень, №23.
26. Циберт А. Брієни.-Людвігсбург.: Арциз.,2000.-200с
27Шабашов А. В.Новое в изучении животного календаря у крымских татар //Південь України:етноісторичний, мовний, культурний та релігійний виміри. Сборник научныхстатей. – К., 2006. – с. 373–389.
28. Шабашов А. В. Племенамонгольского происхождения в составе Буджакской орды //Цырендоржиевскиечтения-2006. Тибетская цивилизация и кочевые народы Евразии: кросскультурныеконтакты. Сборник научных статей. – К., 2006. – с. 373–389.
29. Шварцман Є.В. Арциз –город мой родной.-Арциз:Діамант, 2007р.-352 с.
30. Шварцман Є.І. Все цебагатство належить нам і нашим пращурам//Дело — Арциз, 2004, липень, № 40.

Додатки
Додаток А. Витяг з Бухарестськогомирного договору 1812 року. Ст.4
Статья 4-я устанавливала новуюрусско-турецкую границу по реке Прут (вместо Днестра), вследствие чегоБессарабия отходила к России. Статья 6-я обязывала Россию возвратить Турции всепункты на Кавказе, «оружием… завоёванные». Такая редакция статьи явиласьоснованием для возвращения взятых с бою Анапы, Поти и Ахалкалаки, ноодновременно и поводом для удержания Сухума и других пунктов, приобретённыхРоссией в результате добровольного перехода в русское подданство владетелейЗападной Грузии. Тем самым Россия впервые получила морские базы на Кавказскомпобережье Чёрного моря. Б. м. д. обеспечивал привилегии Дунайских княжеств ивнутреннее самоуправление Сербии, положившее начало её полной независимости,что было шагом вперёд в деле национального освобождения балканских народов
КОМИТЕТ ПО ДЕЛАМ АРХИВОВПРИ ПРАВИТЕЛЬСТВЕ
РОССИЙСКОЙ ФЕДЕРАЦИИ
РОССИЙСКИЙ ГОСУДАРСТВЕННЫЙ ИСТОРИЧЕСКИЙ АРХИВ
(РГИА)
Об образованииколонии Арциз-
АРХИВНАЯ СПРАВКА
В Российском государственном историческом архиве в фонде 1
Департамента МГИ в деле: «Об уплате долга бессарабскиминемецкими колонистами» (1825-1833 гг.) имеется записка надворногосоветника барона Франка от 2 декабря 1830г. одолгах колонистов Бесарабской обл. В записке приводятся сведения по истории заявления колонистами Аккерманского у. Бессарабской обл. и образовании колоний,в т.ч. Арсисской.
В записке говорится: «для поселения колонистовотмежевано в 1814 годув Аккермаиоком у. в самом центре Бессарабии на Буджаке на 15 участковудобной 113478 дес. земли… Колонии в незабвенную для колонистов память ознаменитых Российских победах, во время коих сделано и основание сих поселений16 октября 1817г. государем императором собственноручно наименованы:Бородинскою, Тарутинскою, Малоярославскою, Клястицкою, Березинскою,Кульменскою, Лейбцигокою, Бриенскою, Арсисскою… Выходивших колонистоввыдворяли начально, т.е. с 1814г. до половины 1816г. инженергенерал-майорГдртинг посредством особых смотрителей, а с сего времени до конца 1818г. продолжал поселение сие полномочный наместникБессарабской обл. ген.-лейтенант Бахметьев, по представлении коего учреждена вноябре 1816г. и Бессарабская контора иностранных поселенцев, окончившая водворение сих колонистов».
В статистическом описании 14 колониямваршавских поселенцев в Бессарабии к плану 1818г. указано: «Колония Арсисскаяпоселена в 1816 г».
 В приложенной к историческому обзоруколонизации земель в России иностранцами, составленном Главным комитетом обустройстве сельского состояния 5 декабря 1870г. ведомости о колоніях иностранныхпоселенцев год основания колонии Альт-Арцыг указан 1816г.
ОСНОВАНИЕ: ф.383, оп.29, д.542, лл.21 и об,22, 24-26; д.417, л. л. 248-249 об., ф.Ш1, ОП.Г(ХУ) 1870г., Д.71, дд.207,242,263 об. — 264.

Додаток Б. АРХИВНАЯ СПРАВКА Об образовании колонииАрциз
I. Общи ходъ, условия и результаты колонизации.
Переселения иностранцев!, въPocciio делались въ периоды Царствования Царя Алексия Михайловича, ИмператораЦетра 1-го и Императрицъ:Анны Іоановны и Елисаветы Петровны, aв следствии лишь случайныхъ причяяъи потоку прспсходилибезъ общаго предварительнаго плана.
Систематическоепоселеніе въ иашеыъ отечеств-в ивостранцев'ь въ широкихъ размерахъ ц на определенніхъycловiяхъ началось въЦарствовагпе Императрицы Екатерины ll-ii.
Совступлетемъ на престолъ, Государыня Императрица издала 4 Декабря 1762 г. Манифеста, которьмъпризывала пзъ чужихъ краевъ раэныхъ сословій людей, кромъ Евреевъ, пргЬзжать иселиться въ Pocciii, обълвивъ, что цЬль ея при приглашеній ннострацевъ къ поселение у насъ, состоять въ умноженииобитателей ея пространной Имперіи.
Ноэтотъ призывъ не оказалъ, по видимоу, желаємаго действия, а потому, въ видахъ привлеченія нностранцевъ къ поселент въРоссіи, Екатерина П-яВысочайшнмъ Манифестомъ 22 июля 1763 г. даровала колонистаиъ права и преимущества наслъдующнхъ основашяхъ (**):
1)Селиться «гдє кто пожслаетъ во всЬхъ губеряниъяхъ, записываясь въ городски цехии купечество, или колоніями на «порояшихъ» казенныхъ землвхъ, выгодныхъ дляхлебопашества и для заведетя фабрикъ и заводовъ.
2)Свободное всповъданіе вЬры по іхъ уставамъ п обрядамъ.
3)Свобода построеніяцерквейи колоколен и содержания потребнаго числа пасторовъ и прочихъ церковно-служителей.
4)Свобода отъ всякіхъ податей и повинностей, какъ обыкновеивыхъ,такъ и чрезвычайны хъ, для п оседавших ся целіти колоніями иа пустыхъ местахъ въ продолженіє 30 дътъ{**•).

Додаток В.
Исторический обзоръколонизацги казенпыхъ земель въ России иностранцами (*)-
/> 

Додаток Г.Карта бесарабської губернії 1865 року
Додаток Д
/>
Герб Бесарабії

Додаток Є Карта Бесарабіїї ХІХстоліття
/>

Додаток Ж Карта Буджака
/>