Залози внутрішньої секреції Тканинні гормони

Реферат на тему:

ЗАЛОЗИ ВНУТРІШНЬОЇ СЕКРЕЦІЇ.

ЇХ КОРОТКА ХАРАКТЕРИСТИКА, ФІЗІОЛОГІЧНЕ ЗНАЧЕННЯ.

ПОНЯТТЯ ПРО ТКАНИННІ ГОРМОНИ

Загальні відомості про залози внутрішньої секреції.

Гіпофіз

Шишкоподібне тіло та залоза.

Прищітоподібні залози.

За груднина залоза.

Надниркові залози.

Підшлункова залоза.

Статеві залози.

Ендокринними залозами (endo — усередину, сгіпо — ви­діляю) є такі органи, тканини та клітини, які зумовлюють специфічні зміни в роботі інших органів, впливають на об­мін речовин. На відміну від залоз зовнішньої секреції, ендо­кринні залози не мають вивідних проток, у них формуються активні хімічні речовини — гормони — (hormao — збуд­жую), які з міжклітинних щілин надходять у кров, лімфу або спинномозкову рідину.

До ендокринних залоз належать: гіпофіз, шиш­коподібне тіло, щитоподібна залоза, прищитоподібні зало­зи, загруднинна залоза, надниркові залози, ендокринна час­тина підшлункової залози, внутрішньосекреторна частина статевих залоз. Підшлункова та статеві залози — це змішані залози: в них утворюються як секрети, так і інкрети — гор­мони.

Всі ендокринні залози функціонально пов'язані між со­бою і становлять єдину систему. В цій системі провідна роль належить гіпофізу.

Гормони володіють специфічними особливостями та ви­сокою фізіологічною активністю. Дія їх проявляється за найменших доз в концентраціях від 1О8 до 10-'2, на великих відстанях від місця утворення (дистантна дія). Кожний гормон впливає на відповідну функцію організму. В проце­сі обміну гормони змінюються функціонально та структур­но (швидко руйнуються тканинами, частково утилізуються клітинами організму, виводяться з сечею). Гормони є переносниками інформації між клітинами організму.

На організм людини гормони діють по-різному: зміню­ють інтенсивність обмінних процесів, активність фермент­них систем, впливають на гомеостаз, будову та функції ок­ремих органів тощо. Гормони здійснюють регулюючу дію не лише на ті або інші органи, а й на самі ендокринні зало­зи, тобто здійснюють хімічну регуляцію. Крім того, існує тіс­ний взаємозв'язок гормонів і нервової системи, який має двосторонній характер. По-перше, залози добре іннервовані (мають безліч нервових закінчень) автономною нервовою системою, по-друге, секрет залоз діє через кров на нервову систему, тобто здійснює нейрогуморальну регуляцію. Інтен­сивність інкреторного процесу в тій або іншій ендокринній залозі може бути підвищеною, при цьому утворюється і ви­діляється у кров збільшена кількість гормону (гіперфунк­ція), або зниженою — продукція гормону зменшена (гіпо­функція).

Порушення функціонального стану та діяльності ендо­кринних залоз призводить до ендокринних захворювань. У їхньому розвитку велике значення мають стресові ситуації, процеси, що відбуваються в періоди росту та розвитку орга­нізму, особливо період статевого дозрівання.

Виявлення тих або інших функціональних змін у стані ендокринних органів проводять за допомогою суб'єктивних (загальний огляд нервово-психічного статусу) та об'єктив­них (визначення стану шкіри і волосяного покриву, розмірів і форми кінцівок, скелета, обличчя і шиї, структури кісток, особливо черепа, основного обміну, рівня глюкози в крові. тощо) та спеціальних методів дослідження.

За хімічними властивостями гормони розподіляються так: 1) стероїди (альдостерон, кортізол, прогестерон, естрадізол, тестостерон); 2) деривати амінокислот (тироксин, ад­реналін, мелатонін); пептиди (окситоцин, вазопресин, акти­вуючі рилізинг-гормони травного каналу); 4) поліпептиди (інсулін, глюкагон, паратгормон, пролактин); 5) глікопроте-їди (фолікулостимулюючий гормон — фолітропін, лютешізуючий — лютропін, лактотропний гормон — пролактин); 6) похідні жирних кислот (простагландіни).

Назва більшості гормонів визначається за їх дією (на­приклад, тіреотропний гормон, стимулюючий щитоподібну залозу — ТТГ), за місцем їх утворення (наприклад, гаст­рин), за хімічною будовою (наприклад, трийодтиронін). Для кожного гормону прийнято міжнародне визнане скорочен­ня: гіпоталамічні активізуючі рилізинг-гормони (RH) або активуючі фактори (PF), які мають закінчення «-ліберин» (наприклад, кортіколіберин — кортікотропний активізую­чий фактор — CRF), гіпоталамічний інгібітор (НЕММ), гор­мон ІН з закінченням «-статін» (ІН соматотропного гормо­ну — соматостатин — SH або SIF), а також гормони перед­ньої частки гіпофіза, що мають закінчення «-тропін» (гор­мон росту — соматотропін).

Гіпофіз (hypophisis) розміщений у гіпофізарній ямці ту­рецького сідла клиноподібної кістки черепа. Розміри гіпофі­за: довжина — 8—10 мм, ширина — 12—15 мм; маса — близько 0,65 г. Гіпофіз є провідною ендокринною залозою, оскільки в ньому виробляються гормони, які регулюють розвиток і функції інших ендокринних залоз. Гіпофіз разом з гіпоталамусом утворює гіпоталамо-нейросекреторну сис­тему, бо вони беруть участь у процесі нейросекреції — син­тезі та секреції нейрогормонів, за допомогою яких здійсню­ються життєво важливі функції: ріст і розвиток організму, діяльність ендокринних залоз, центральної нервової сис­теми, координує енергетичний баланс, водно-електролітний баланс, тепловий баланс, неспання або сон, кровообіг і дихання, продовження роду. Звільнення або активація (releasing) гіпоталамічних гормонів (RH) або факторів (РФ) і гіпоталамічних інгібіторів йде через систему ворітної вени до присередньої частки гіпофіза де вони активують або пригнічують секрецію гормонів.

У гіпофізі розрізняють дві частки: аденогіпофіз (перед­ня частка) і нейрогіпофіз (задня частка). В передній частці виділяють три часточки: гарбову, проміжну та дистальну. Аденогіпофіз виробляє соматотропін (гормон росту), тиро-тропін (тиреотропний гормон), фолітропін (фолікулостиму-люючий гормон), лютропін (лютеїнізуючий гормон) і про-лактин (лактотропний гормон). У нейрогіпофізі нагромад­жуються і набувають активної форми два гормони: оксито-цин і вазопресин, які виникають у ядрах гіпоталамуса.

Соматотропін впливає на утворення білка в організмі, ріст кісток у довжину та розвиток всього тіла. Тиротропін стимулює діяльність щитоподібної залози, кортикотро­пін — коркової речовини надниркових залоз. Крім того, він спричинює розпад білка і гальмує його синтез в організмі, а також діє протизапально. Гонадотропні гормони (фолітро­пін) стимулюють ріст везикулярних, яєчникових, фолікулів, зумовлюють овуляцію, утворення жовтого тіла з фолікула, що лопнув, сперматозоїдів у яєчку, чоловічих статевих гор­монів — андрогенів (тестостерон), функціонування жовтого тіла й утворення жіночого статевого гормону — прогес­терону.

Пролактин підсилює секрецію молока (лактацію) в піс­ляродовому періоді, коли вироблення цього гормону в гіпо­фізі збільшується під впливом жіночих статевих гормонів.

Гормон нейрогіпофіза — вазопресин — збільшує тонус м'язових елементів артеріол, що сприяє підвищенню артері­ального тиску, діє антидіуретично — збільшує реабсорбцію води в канальцях нефронів. Окситоцин підсилює роботу м'язів матки, а також виділення молока.

Гіперфункція передньої частки гіпофіза, що проявляєть­ся в дитячому віці, призводить до гігантизму — посиленого росту тіла в довжину за рахунок росту довгих кісток верхніх і нижніх кінцівок (ріст досягає 2,5— 2,6 м). У дорослих гі­перфункція аденогіпофіза проявляється акромегалією — не­пропорційним збільшенням пальців і кісток, нижньої щеле­пи, носа, язика, органів грудної та черевної порожнин. При гіпофункції передньої частки залози в дитячому віці настає сповільнення або зупинення росту (карликовий зріст).

Гіпофункція задньої частки гіпофіза, що проявляється зменшеним утворенням вазопресину, призводить до нецук-рового сечовиснаження. Такі хворі споживають і втрачають за добу до 40 л води, що зумовлено зниженням зворотного всмоктування води з канальців нефронів у кров.

Недостатність меланотропіну (інтермедину) призводить до порушення процесів розподілу пігменту в клітинах, шкі­ра втрачає свою пігментацію.

Гіпофізарна недостатність. Найбільш тяжким пору­шенням гіпофіза є пангіпопітуїтаризм — зниження всіх функцій гіпофіза, або хвороба Сімондса; синдром Шіхе-ра— недостатність передньої частки гіпофіза. Відповідні форми некроза гіпофіза відомі також після тяжких симпто­мів шоку, зумовлених кровотечею, опіками тощо.

Шишкоподібне тіло (corpus pineale) розташоване в ді­лянці чотиригорбкового тіла середнього мозку і пов'язане з таламусом (зоровим горбом). У ньому виробляється гормон мелатонін, який активно впливає на пігменти шкіри жаби і зумовлює її просвітління. В організмі ссавців мелатонін зат­римує статевий розвиток у дорослих самок — зменшує роз­міри яєчників.

У шишкоподібному тілі є також велика кількість серо­тоніну — попередника мелатоніну. Функція шишкоподіб­ного тіла до кінця не з'ясована. Вважають, що залоза галь­мує швидкий ріст скелета, розвиток статевих залоз.

Щитоподібна залоза (glandula thyroidea) — найбільша ендокринна залоза. Маса її досягає ЗО—40 г. Розташована на передній поверхні шиї спереду трахеї, частково прилягає до щитоподібного хряща, звідки дістала свою назву. Щито­подібна залоза щільно з'єднана з гортанню, тому при ков­танні вона або піднімається, або опускається, а також зміщується вбік при повороті голови.

Залоза частіше має підковоподібну (інколи півмісячну) форму з вгнутістю, повернену назад, і складається з двох неоднакових за розмірами бічних часток — правої і лівої (lobus dexter et lobus sinister) і перешийка (istmus), від якого в третині випадків (або від лівої частки на межі з переший­ком) відходить пірамідальний відросток або четверта част­ка. Пірамідальний відросток (lobus pyramidalis) (рідко його може не бути) спрямований догори і може досягти тіла під'язикової кістки.

Перешийок щитоподібної залози за формою, розмірами і розміщенням найбільш непостійний, лежить на трахеї, на рівні І—III (інколи II—IV) хрящових кілець.

Розміри щитоподібної залози можуть змінюватись за­лежно від її функціонального стану та від ступеня кровона-повнення.

Залоза має дві сполучнотканинні капсули: внутрішню (capsula interua), яка щільно зрощується з паренхімою зало­зи і посилає в її товщу відроги, що поділяють залозу на окремі часточки, і зовнішню (capsula externd), яка фіксує зало­зу до сусідніх органів. Окремі пучки зовнішньої капсули на­зиваються зв'язками (ligg. glandulae thyreoideae). Вони йдуть від задньої поверхні залози до перснеподібного хря­ща гортані (середня) і від бокових часток залози до верхніх хрящів трахеї (бічні). Крім того, до щитоподібної залози підходять окремі м'язові пучки-м'язи. В щілиноподібному просторі між капсулами залягають прищитоподібні залози, непарне венозне сплетення, кілька лімфатичних вузлів тощо.

До щитоподібної залози надходить артеріальна кров двома верхніми та двома нижніми щитоподібними артерія­ми. Верхня щитоподібна артерія є першою гілкою зов­нішньої сонної артерії; в 37,5% вона відходить від загальної сонної артерії. Верхня щитоподібна артерія підходить до залози зверху і зовні. Нижня бере початок з щитоподібно-шийного стовбура, проходить позаду судинно-нервового пучка шиї у вигляді дуги і вступає в залозу в ділянці задньо-бічної поверхні.

В деяких випадках (від 6,3% до 13%) до щитоподібної залози підходить п'ята непарна артерія (a. thyroidea imd) — гілка плечоголовної артерії або аорти. Всі ці артерії анасто-мозують між собою як всередині, так і на поверхні залози.

Венозна кров з щитоподібної залози збирається в непар­не венозне сплетення І відтікає по верхніх і нижніх щитопо­дібних венах в систему внутрішньої яремної і плечоголов­ної вени, а також по нижніх щитоподібних венах (v.v. thyre­oideae ітае) у ліву плечоголовну вену.

Іннервація щитоподібної залози здійснюється гілками шийних вузлів симпатичного стовбура, а також гілками верхнього гортанного і зворотного нервів.

Щитоподібна залоза разом з гіпофізом і загруднинною залозою регулює ріст організму, здійснює регулюючий вплив на функції нервової системи, особливо автономної, на обмін речовин, склад крові, стимулює фагоцитарну функ­цію блукаючих клітин, а також перебуває в тісному зв'язку з статевою сферою, особливо жінок. В період вагітності від­значається збільшення залози. Зміни в діяльності щитопо­дібної залози відбиваються на функції інших ендокринних залоз, і навпаки, зміни діяльності других ендокринних залоз спричинюють функціональні і морфологічні зміни щито­подібної залози.

Тканина залози представлена залозистими фолікулами з густою кровоносною і лімфатичною судинними сітками, че­рез які за годину протікає близько 5—6 л крові. У залозистих фолікулах містяться колоїд і білок, до складу якого вхо­дить йод — тиреоглобулін.

Функціональна активність щитоподібної залози зале­жить від вмісту в ній йоду (у щитоподібній залозі є 15 із 25 мг йоду, що міститься в організмі дорослої людини), а також від діяльності гіпофіза, центральної нервової системи (гіпоталамуса, ретикулярної формації) і особливо від функ­ціонального стану автономної нервової системи. Збудження симпатичної частини цієї системи підвищує функціональну активність залози, а парасимпатичної призводить до проти­лежної дії — зниження гормоноутворюючої функції залози.

У щитоподібній залозі при гідролізі тиреоглобуліну ви­робляється два гормони: тироксин (тетрайодтиронін) і трийодтиронін. Вони значно впливають на всі види обміну ре­човин, і перш за все енергетичний і основний, підсилюють витрати вуглеводів, жирів і білків, стимулюють функції центральної нервової системи, процеси росту і розвитку організму.

Гіпофункція щитоподібної залози, що проявляється в дитячому віці, призводить до кретинізму (затримки росту, психічного та статевого розвитку). При недостатній функ­ціональній активності щитоподібної залози у дорослих, а також у дітей і жінок у клімактеричному періоді виникає захворювання, яке називається мікседемою (слизовим наб­ряком). При мікседемі змінюється інтенсивність обмінних процесів. Основний обмін знижується на ЗО—40%. У між­клітинних просторах збільшується вміст муцину й альбумі­нів. Органи та тканини набрякають.

Клінічно мікседема проявляється одутлістю обличчя, шиї та тіла, випаданням волосся, сиплим грубим голосом (набряк гортані), зниженням температури тіла, функцій ста­тевих залоз, особливо у жінок (припиненням менструації), психічною загальмованістю, в'ялістю, сонливістю, знижен­ням інтелекту.

У дітей виявляється відставання в рості та розумовому розвитку, недоумство тощо. Для зовнішнього вигляду кре­тина характерні постійно відкритий рот і висунутий язик.

Гіперфункція щитоподібної залози призводить. до ти­реотоксикозу — базедової хвороби, яка в 80% випадків роз­вивається після психічної травми, що підтверджує тісний зв'язок між ендокринними залозами та нервовою системою. Базедова хвороба супроводжується збільшенням щитопо­дібної залози, витрішкуватістю, тахікардією (прискоренням частоти серцевих скорочень), підвищенням основного обмі­ну і пов'язаним з цим виснаженням, подразливістю та іншими ознаками. При цьому спостерігається надлишкова кіль­кість гормонів щитоподібної залози в крові.

При недостатньому надходженні йоду в організм розви­вається зоб — гіпертрофія щитоподібної залози без пору­шення її функції, але із зниженою продукцією гормонів. Для профілактики цього захворювання в місцях ендемічних по зобу додають у їжу невелику кількість йоду (0,08 мг). Найчастіше йодують сіль. Найбільш інформативними ме­тодами дослідження функціонального стану щитоподібної залози є метод сканування з одержанням гаммограм, ауто-радіографія та за допомогою ультразвуку. Не втратило свого значення й дослідження основного обміну.

Висновки про результати досліджень поглинання радіо­активного йоду повинні бути особливо виваженими, оскіль­ки в районах з йодною недостатністю щитоподібна залоза здорових людей та при деяких формах зоба без деструктив­них змін посилено поглинає радіоактивний йод і затримує його в за'язку з «йодним голодуванням». Навпаки, при ве­ликих деструктивних змінах і у кретинів поглинання радіо­активного йоду різко знижено.

Прищитоподібні залози (glandulae parathyroideae). На задній поверхні бокових частин щитоподібної залози розта­шовані дві пари прищитоподібних залоз. Іноді вони містять­ся в товщі тканини щитоподібної залози.

Гормон прищитоподібних залоз — паратгормон — регу­лює обмін і кількість кальцію та фосфору в організмі. Дія па-ратгормону подібна до дії кальциферолів (вітамінів групи D).

Нормальна кількість кальцію в крові дорослої людини становить 2,25—2,75 ммоль/л (9—11 мг%). При недостат­ній функції прищитоподібних залоз (гіпопаратиреозі) внас­лідок зниження рівня кальцію в крові розвиваються напади корчів (тетанія).

Гіперфункція прищитоподібних залоз спостерігається рідко, наприклад при пухлинах залоз, і супроводжується збільшенням кількості кальцію в крові і зменшенням неор­ганічного фосфату в кістках. Розвалюється кісткова ткани­на, розвивається м'язова слабість, біль у спині, руках, ногах.

Загруднинна залоза (thymus) розташована за ручкою груднини в передньому середостінні. Вона складається з двох часток, верхні ділянки яких дещо розходяться і нага­дують ніби вила (вилочкова залоза). Фізіологічна роль зало­зи вивчена недостатньо. Вважають, що загруднинна залоза є своєрідним стартером, який вмикає багато систем, що забез­печують життя організму. Період найбільшої активності її — перші дні та місяці життя людини. Після статевого доз­рівання організму починається зворотний розвиток зало­зи — вона атрофується і її функціональна речовина заміщу­ється жировою клітковиною. У дорослої людини серед маси жирової клітковини зберігаються клітини залозистої ткани­ни. При цьому форма її видовжується.

Людина з загруднинною залозою, що нормально функціо­нує, має надійний імунітет (несприйнятливість) до багатьох захворювань. Дослідженнями останніх років виявлено, що загруднинна залоза контролює розвиток і розподіл Т-лімфо-цитів, які відповідають за клітинний імунітет. Крім того, при­пускають, що в дитячому віці вона гальмує розвиток статевих органів. Виділити гормон залози поки що не вдалося.

Надниркові залози (glandulae suprarenales) — парні залози, розташовані в позаочеревинній клітковині над верх­нім кінцем відповідної нирки. Зовні надниркові залози вкриті щільною сполучнотканинною капсулою, пучки якої проникають у товщу залози і ділять її на кіркову (зовнішній шар) та мозкову (внутрішній шар) речовину, яка складається з хромафінових клітин.

У кірковій речовині утворюються гормони, які поділя­ють на три групи: глікокортикоїди (гідрокортизон, кортизон і кортикостерон); мінералокортикоїди (альдостерон і дезок-сикортистерон); статеві гормони (андрогени, естрогени, прогестерон).

У мозковій речовині надниркових залоз виробляються норадреналін та адреналін, які підтримують тонус симпа­тичної частини автономної нервової системи та мають суди­нозвужувальну дію.

Дія адреналіну на організм подібна до дії симпатичних нервів. Адреналін розширює вінцеві артерії серця, розслаб­ляє м'язи бронхів і судин головного мозку. Під його впли­вом поліпшується робота серця та інших органів і систем організму (підсилюється глікогеноліз у печінці та м'язах, робота скелетних м'язів тощо).

Норадреналіну належить роль медіатора— переносника збудження з нервових закінчень на робочий орган (ефек-тор). Адреналін виготовляється штучно; застосовується при бронхіальній астмі, недостатності судин, для підвищення артеріального тиску та в інших випадках.

Глікокортикоїди впливають на вуглеводний, білковий та жировий обміни, а також виявляють значну протизапаль­ну й антиалергічну дію, гальмують ріст, розвиток і регене­рацію кісток скелета, призводять до дистрофії та в'ялості шкіри, виникнення м'язової слабості та ін.

Мінералокортикоїди беруть участь у регуляції міне­рального обміну і перш за все рівня натрію та калію в плаз­мі крові. Особлива роль належить альдостерону, який підси­лює реабсорбцію іонів натрію та хлору в канальцях нефро-нів і зменшує всмоктування іонів калію. Альдостерон має властивість підвищувати артеріальний тиск внаслідок збіль­шення концентрації натрію в крові та в тканинній рідині.

Статеві гормони надниркових залоз впливають на роз­виток статевих органів у дитячому віці, тобто на стадії, коли функція статевих залоз ще слабо виявлена. Вони сприяють розвитку вторинних статевих ознак (волосся на обличчі, ті­лі, тип оволосіння, розвиток і форма молочних залоз тощо).

Гіпофункція кіркової речовини надниркових залоз веде до розвитку бронзової (адісонової) хвороби, яка проявляєть­ся бронзовим забарвленням шкіри на шиї, обличчі та верх­ніх кінцівках, підвищеною стомлюваністю, зниженням опірності організму інфекційним захворюванням.

При гіперфункції кіркової речовини надниркових залоз змінюються вторинні статеві ознаки. У жінок може з'явити­ся борода, припинитися менструація тощо.

Ендокринна частина підшлункової залози представ­лена особливою залозистою тканиною — панкреатичними острівцями (острівцями Лангерганса), в яких виробляються гормони інсулін і глюкагон.

Інсулін регулює вуглеводний обмін. Він сприяє утиліза­ції глюкози в клітинах, а також перетворенню її на глікоген, який депонується в печінці та м'язах. Крім того, інсулін бе­ре участь у білковому (стимулює синтез білка) та жировому (сприяє утворенню вищих жирних кислот із продуктів вуг­леводного обміну) обмінах.

Глюкагон також бере участь у вуглеводному обміні, але виконує дію протилежну інсуліну. Під впливом глюкагону глікоген печінки розщеплюється до глюкози, отже, глюка­гон сприяє підвищенню концентрації глюкози в крові.

Нормальна кількість глюкози в плазмі крові становить 4,45—6,65 ммоль/л (80—120 мг%).

При гіпофункції ендокринної частини підшлункової зало­зи розвивається цукровий діабет (цукрове сечовиснаження). Основними ознаками цього захворювання є підвищений рі­вень глюкози в плазмі крові (до 44,0 ммоль/л — 800 мг %) — гіперглікемія та виділення її з сечею — глюкозурія. У таких хворих спостерігаються збільшене витрачання білків і жирів як енергетичних речовин, нагромадження продуктів непов­ного окислення жирів — кетонових тіл, які спричинюють зрушення реакції крові в кислий бік — ацидоз.

Гіперфункція панкреатичних острівців, а також уведен­ня в організм великих доз інсуліну призводять до значного зменшення концентрації глюкози в крові та гіпоглікемічного або інсулінового шоку. Явища шоку швидко знімаються вве­денням розчину глюкози.

Статеві залози. До статевих залоз належать яєчка у чо­ловіків і яєчники у жінок. Внутрішньосекреторна частина статевих залоз виробляє статеві гормони, які надходять у кров і лімфу. У внутрішньосекреторній частині цих залоз утворюються чоловічі та жіночі статеві клітини — сперма­тозоїди у чоловіків і яйцеклітини у жінок.

Утворення статевих гормонів у статевих залозах пере­буває під контролем аденогіпофіза.

Чоловічі статеві гормони (андрогени) — тестосте­рон і андростерон — стимулюють ріст і розвиток статевого апарату, вторинних чоловічих статевих ознак і появу стате­вих рефлексів. У чоловіків під впливом андрогенів почина­ється утворення та виділення сперматозоїдів. Андрогени впливають на функціональний стан центральної нервової системи, збільшують утворення білка, особливо в м'язах, зменшують кількість жиру в організмі, підвищують основ­ний обмін та ін.

Жіночі статеві гормони (естрогени) синтезуються в зернистому шарі фолікулів, а також в їхній внутрішній обо­лонці. У жовтому тілі, яке розвивається на місці фолікула, що лопнув, виробляється гормон прогестерон.

Естрогени стимулюють ріст жіночих статевих органів, зумовлюють розростання ендометрію (внутрішнього шару матки), сприяють розвитку вторинних жіночих ознак і появі статевих рефлексів. Прогестерон забезпечує нормальний перебіг вагітності.

І чоловічі, і жіночі гормони утворюються як у чоло­вічих, так і в жіночих статевих залозах, але не в однакових кількостях.

Використана література:

Старушенко Л.І. Клінічна анатомія і фізіологія людини.

Анатомія / за ред. проф. Гаврилова.