Вступ
АнтичнаГреція, і особливо, Афіни, є яскравим прикладом того, наскільки складний шляхцивілізаційного розвитку, як важко первісній людині позбутися майже тваринногостану і стати частиною цивілізації.
Кліматі географічне положення Аттики не сприяли розвитку землеробства, і томунезабаром його витіснила торгівля. Здавна люди, що мають достаток, що володіютьземлею і мають знатне походження, стояли на верхній сходинці соціальноїієрархії. Люди незнатного походження, що не мають високих прибутків не мали іваги в суспільстві. Але з розвитком торгівлі з'явилася безліч людей, що завдякитільки своїй заповзятливості зуміли нажити собі статок. Вони були рівні землеробській,корінній аристократії за майновим критерієм, але не мали головну умову дляодержання соціальних і політичних прав — знатне прізвище. Вони стали потужноюопозицією. Зростання невдоволення нової торгової еліти в сполученні зневдоволенням простого народу, що знаходився в кабалі в хазяїв, погрожуваввилитися в серйозне зіткнення. Виникла необхідність у появі при владіправителя, що не допустив би цього. І така людина з'явилася. Сучасники іпослідовники шанували Солона за розважливість, чесність і справедливість. Вінпровів реформу, після котрої будь-яка людина незалежно від походження могластати власником високого статусу, підвищуючи свій майновий ценз. Люди одержалистимул для роботи.
Короткі біографічні відомості
СОЛОН (Solon) (народився близько 640- помер близько 560 р. до н.е.) — грецький державний діяч і поет. Був синомЕксекестида з афінського аристократичного роду Медонтидів, по материнськійлінії був родичем майбутнього тирана Афін Пісістрата. Зіграв важливу роль підчас довгої війни Афін із Мегарою за острів Саламін, закликаючи співвітчизниківдо боротьби в знаменитій елегії, із якої нам відомо декілька віршів. Близько594 р. до н.е. був обраний архонтом і посередником, завданням якого буловирішення важкої політичної і господарської ситуації в Аттиці. Солон провів рядгосподарських реформ, серед яких: скасування боргів, що лежали на селянськихгосподарствах, і рабства за борги, грошова реформа, уніфікація мір і ваг,одержання афінського громадянства осілими тут чужоземцями, ремісниками і купцями.Ці реформи оздоровили сільське господарство і заклали основи розвитку ремесла іторгівлі. За основу політичних реформ Солон прийняв поділ населення, що ужеіснував, на чотири класи за майновою ознакою. У такий спосіб він знищивпривілею по праву народження, а статок громадянина поставив у залежність відйого участі в справах держави. Солон обмежив повноваження аристократичної радиАреопагу на користь народного зібрання і Ради Чотирьохсот, що вибираєтьсяродовими філами. Він увів народний суд (heliaia), пом'якшив Драконові (задеякими джерелами — Драконтови) закони. Після проведення реформ Солон залишивпосаду і виїхав із країни. Він здійснив подорож на Кіпр, у Єгипет і Малу Азію.
Зміст реформ Солона
Плутархговорить, що “найбільш розважливі люди в Афінах, бачачи, що Солон, мабуть,єдина людина, за котрою немає ніякої провини, що не є спільником багатих уїхніх злочинах і в той же час не пригноблений злиднями як бідні, стали проситийого взяти у свої руки державні справи і покласти кінець розбратам… ”.Афіняни любили Солона і довіряли йому, “… прийняли з задоволенням: багаті — яклюдину заможню, а бідні — як чесну...”.
Належачидо тієї групи землевласників, джерелом існування якої були торгові операції,Солон не був зацікавлений у руйнуванні селянства, але, як аристократ, він бувне схильний позбавляти знать її першості в державі. Тому він пішов на хитрість.
Солонобіцяв “незаможним розподіл землі, а людям багатим — забезпечення борговихзобов'язань”. Але він і не подумав задовольнити вимоги народу, що бунтує,цілком. Народних вождів, що вимагають перерозподілу, він назвав “такими, щовийшли на грабіж” і говорив, що він не може “… рідних дати худим і шляхетнимчастку рівну мати”. Своїм завданням Солон бачив не задоволення вимог ворогуючихбоків, а відновлення належного порядку в державі.
Солонудоводилося лавірувати між обома боками. Сам він говорив, що йому доводилося“вертітися немов вовку серед зграї псів”.
Упершу чергу Солон зробив так звану сисахфію (буквально — “струшування тягаря”).Признавалися недійсними всі процентні борги. Так само стали вважатисянезаконними захоплення селянської землі під виглядом застави і скинулисязаставні стовпи, що стояли на селянських ділянках. Всі ті, хто потрапив уборгову кабалу були звільнені й одержали свої ділянки. Відомо, що Солон навітьрозшукував селян, що потрапили в рабство за кордоном, і викуповував їх задержавний рахунок. З цього моменту боргове рабство в Афінах скасовувалося.Сисахфія була визнана Аристотелем найбільш демократичним заходом. Зміст її самСолон пояснював так: “Буде тоді лише народ усього краще йти за вождями, коли неживе у вузді, не пригноблений вище сил”.
Зміни,зроблені Солоном, виявилися революційними. Селянська земля фактично належалаземлевласникам — аристократам, а самі селяни позбавилися свободи, так що Солонзламав сформовані соціальні відносини, після його реформ уся структураафінського суспільства стала іншою.
Солонвжив заходів і в інтересах торгово-ремісничого населення. Звільнення селян безгрошей і інвентарю сприяло одержанню власниками майстерень дешевих робочих рук.Великим морським крамарям було вигідно залучення в Афіни як можна більшогочисла фахівців — ремісників через величезний попит на афінський товар. У їх жеінтересах особам, вигнаним із рідних держав, дозволено було селитися в Афінах іодержувати громадянські права. Крім того, особам, що вирішили назавжди зі своєюродиною переселитися в Афіни для заняття ремеслом, також були наданігромадянські права. Звичайно, ці заходи викликали величезний приплив населення,і Афіни швидко перетворилися в державу з добре розвинутими торговими іремісничими прошарками, а також торговими відносишенами.
Солонвидав також закон, за яким батьки, що не навчили свого сина ремеслу, не малиправа вимагати його підтримки в старості. Ця міра також повинна була збільшитичисло ремісників.
І,нарешті, заборона вивозу хліба з Афін, викликала падіння цін на нього, що було,звичайно, дуже невигідно заможним селянам і аристократам — землевласникам, алезате було вигідно крамарям і ремісникам.
Як видноз цих заходів, Солон дійсно став “першим простатом народу” (так говорив пронього Аристотель). Він багато чого зробив для того, щоб полегшити йогоположення, але не залишив без уваги і торгово-ремісничі шари.
Зрозвитком Афін як морської торгової держави старий розподіл суспільства наевпатридів, геоморів і деміургів став гальмувати розвиток економіки. У людей,що належали до нижчих класів, не було стимулу нарощувати свій добробут, тому щоце нічого в їх правах не змінило б. Багатий, він залишався незнатним ібезправним. Люди процвітаючі, але, такі що не мають знатного походження, частоставали жертвами сваволі з боку менш заможних, але більш високого соціальногостатусу. При пануючій соціальній структурі неможлива була вільна конкуренція, азначить і ринкова модель розвитку економіки.
Томудалекоглядний Солон “на підставі оцінки майна ввів поділ на чотири розряди, щоіснували і раніш: пентакосиомедімнів, вершників, зевгітів і фетів. Всі взагаліпосади він дав виконувати громадянам із пентакосиомедімнів, вершників ізевгітів… Кожному розряду дав посаду відповідну до розміру майнової оцінки, атим, що належать до розряду фетів дав участь тільки в Народних зборах і судах”.
Розподілнаселення за майновим цензом був дуже важливим для розвитку ринкових відносин.Тепер будь-яка людина незалежно від походження могла підвищувати свійсоціальний статус, підвищуючи рівень свого добробуту. Відповідно афіняниодержали потужний стимул для більш якісної й об'ємної роботи. Вільнаконкуренція призвела до більш інтенсивного товарно-грошового обороту, щопідвищило не тільки рівень життя окремих громадян, але і рівень добробутудержави в цілому.
Такимчином, Солон, перебуваючи при владі, врятував державу від кривавого перевороту.Він задовольнив мінімум вимог ворогуючих таборів. І хоча прийшлося йомупуститися на обман обох сторін, безперечно, головна заслуга Солона передбатьківщиною в тому, що він дав можливість економічного зростання Афінам,дозволивши розвиватися ринку.
Висновки
До VIстоліття до н.е. в Афінах складалася вкрай напружена обстановка. Розвитоктоварно-грошових відносин призвів до подальшого соціального розшаруваннявільного населення. У середовищі вільних виникає цілий комплекс протиріч — міжбагатими і збіднілими евпатридами, які все ще утримують владу, і багачами зземлевласників, крамарів і ремісників, що прагнуть до влади і використовуютьневдоволення бідноти і середніх та дрібних власників. Ці протиріччякристалізувалися як протиріччя між багатою родовою аристократією і народом(демосом), очолюваним багачами.
Дляпом'якшення цих протиріч і зімкнення усіх вільних у єдиний панівний клас булипотрібні глибокі соціальні і політичні перетворення. Започаткував їх Солон,обраний архонтом у 594 році до н.е. Головною метою реформ Солона булопримирення інтересів різних ворогуючих угруповань вільних. Тому вони носиликомпромісний, половинчастий характер.
Реформи Солона з'явилися важливиметапом в утворенні держави в Афінах, і їхні результати можна порівняти зполітичною революцією.
Алекомпромісний характер реформ перешкоджав вирішенню гострих протиріч. Реформивикликали невдоволення родової аристократії і не задовольнили цілком демос.Боротьба між ними продовжувалася і призвела до встановлення тиранії Пісістрата,а потім його синів (560- 527 роки до н.е.), що закріпили успіхи демосу вборотьбі з аристократією й зміцнили політичний устрій, створений Солоном.Пісістрат полегшив положення дрібних землевласників, надавши їм кредит. Великийрозмах будівництва суспільних споруджень давав засоби існування бідноті.
Обстановка після реформ Солона
Після594 року в Афінах борються три групи: педіеї, жителі найбільш родючої рівниниАфін, паралії, жителі півострова, розташованого на південь від Афін, переважноморяки і крамарі і диакрії, жителі гористої місцевості в північно-східнійчастині Аттики. Педіеї виражали інтереси реакційних землевласників, паралії — торгової аристократії і заможних городян, а диакрії — дрібного селянства,звільненого Солоном від кабали і міської бідноти. На чолі педіеїв стояв Лікургіз роду Етеобутадів, на чолі параліїв — Мегакл із роду Алкмеонідів, і на чолідиакріїв через деякий час після реформ Солона став Пісістрат. Рід Пісістратидівдо цього часу зубожів, чим і пояснюється пекуча ненависть Пісістрата допедіеїв, що послужила, за словами Аристотеля, причиною довіри до нього народу.Все афінське населення розділилося на три табори, що підтримують якусь групу.
Урезультаті боротьби цих таборів встановлений Солоном і проіснувавший лишечотири роки мирний порядок повалився і не відновлювався протягом одинадцятьохроків. Незабаром через непримиренність ворогуючих боків прийшлося вдатися докомпромісу: створена колегія з десятьох архонтів — п'ять із них евпатриди, троєселян і два ремісники. Але такий порядок виявився нестабільним, і влада зновуперейшла до рук аристократії. Свідчення цьому — лише монети, на котрих зновустали чеканитися родові герби.
Ценове захоплення свідчить про безнадійність усякого компромісу в таких умовах,про можливість захоплення влади і встановлення тиранії.
Пісістратяк ніхто інший підходив на роль народного вождя. Історично склалося, що ця рольнадавалася людям, що прославилися своїми військовими подвигами. Пісістрат бувблискучим полководцем, він завоював острів Саламін, що був перешкодою торгівлі,тому що займав вихід з афінської гавані. Йому ж вдалося захопити гавань МегариНісею, що поставило Мегару в економічну залежність від Афін. Так, що Пісістратзробив неоціненну послуги афінянам. Багато в чому завдяки цьому його групапосилювала свій вплив. Правда, у 560 році до н.е. Пісістрат був вигнаний зАфін, але, зібравши у вигнанні численну армію з найманців, незабаромповернувся, і, спираючись на союзників, знову досяг влади.
Прийшовшидо влади, Пісістрат, насамперед, приступив до масового вигнання противників.Деякі з аристократичних родів все ж залишилися, прийнявши владу Пісістрата. Цебула землевласницька знать, що прекрасно знала, що йому нічого не варторозорити і вигнати їх, а у вигнанні без землі, без торгових зв'язків і навиківвони б не вижили. Таким чином, ця частина аристократії була змушена миритися зновими порядками.
Тиранія Пісістрата
Звичайно,будучи вождем диакріїв, Пісістрат приступив до поліпшення положення селянства.Він значно розширив селянський земельний фонд, наділив селян ділянками зконфіскованих земель аристократії не тільки в Аттиці, але і на Саламіні, наЛемносі й в інших володіннях Афін, причому він вжив заходів до того, щоб землязнову не зосереджувалась у руках багачів. Він щедро видає селянам із казеннихсум позички і кошти на покупку худоби, інвентарю і знарядь, потрібних длягосподарства і на необхідні витрати.
Усядіяльність Пісістрата була спрямована на врахування інтересів дрібногоселянства і їхнього захисту. Відомо, що Пісіситрат “сам давав у борг бідним…гроші на польові роботи так щоб вони могли добувати засоби до життяземлеробством...”. Здійснюючи таку політику, він хотів домогтися життєздатностіселянського господарства. Через це Пісістрат хотів розвити в селянах почуттясамоповаги, зробити їх “сіллю аттичної землі”. Він перетворив у державне святоселянське свято Діоніса, він офіційно приписав їм носити їхній національнийкостюм катонаку, чого вони вже почали соромитися.
Існувалидумки і сучасників, і пізніших істориків про те, що Пісістрат здійснювавполітику відповідно до інтересів народу не просто тому, що хотів домогтисясправедливості стосовно нього. Зокрема, Аристотель турботу про народ пояснюєтак: по-перше, було вигідно, щоб селяни були розселені по країні і незосереджувались у місті, по-друге, така політика здійснювалося для того, щобселяни займалися землею і не мали ні часу, ні бажання помишляти проуправлінські справи, і, по-третє, обробка землі збільшувала прибуток самогоПісістрата, тому що він одержував десяту частину врожаю. Звичайно, визначенувигоду Пісістрат мав, але розпочаті їм заходи для поліпшення положенняселянства не були “побічним ефектом”, ця політика здійснювалася усвідомлено іцілеспрямовано.
Пісістратнастільки зміцнив свою владу, що після його смерті в 527 році до н.е. вона безусяких потрясінь перейшла до його синів Гіппія і Гіппарха. ПравлінняПісістратидів практично не відрізнялося від правління Пісістрата.
У цейчас серед аристократів стали формуватися групи вороже настроєні до існуючогорежиму. Їм було вигідно те, що передовий міський шар населення переставмиритися з тиранією. Він міг із нею миритися доти, поки вона знищувала йогоголовного противника — аристократію. Коли ж це було зроблено, диктатура сталавідчуватися безпосередньо міським класом, тому що заважала вільному йогорозвитку. До того ж в епоху правління Пісістратидів у зв'язку з відкриттямнових ринків значення торгово-ремісничого населення зросло і воно вже починаєпретендувати на те, щоб керівники держави цілком відбивали його інтереси.Існувала ще одна умова, що викликала невдоволення і слугувала опору опозиції.Біля VI в. до н.е. перси захопили протоки, у результаті чого афіняни пересталиодержувати хліб. Необхідність одержувати його з Єгипту, Сицилії або Італіїстворювали перебої з постачанням і, отже, підняли ціни на хліб. Це неминучеповинно було викликати невдоволення серед селян і городян.
Користуючисьцим, аристократія організувала ряд замахів на правителів. У 510 році Гіппійзалишив Афіни. Так закінчилася епоха тиранії.
Висновки
Афінськатиранія була більш стійкою, ніж в інших місцях, тому що до 510 року обходиласябез терору і перетворила Афіни в потужне, багате і впливове місто Греції.Навіть скептично настроєний Аристотель говорив, що “Пісістрат, узявши у своїруки владу, управляв суспільними справами скоріше в дусі громадянськоїрівноправністі, ніж тиранії...”. Недарма тиранію називали “золотим віком”,“життям при Кроні”. Скинення тиранії здійснилося лише після довгих зусильнавіть такої воєнізованої держави як Спарта, що була спільницею аристократії вборотьбі з Пісістратидами. Це показує, наскільки велика була симпатія доПісістратидів серед афінян.
Післявигнання Гіппія спартанці хотіли поставити на чолі Афін спартанофільскуаристократію, очолювану Ісагором, але народ нічого і слухати про це не хотів ів сформованій ситуації підтримав великих крамарів і ремісників, очолюванихКлісфеном із роду Алкмеонідів, що підтримали аристократію в боротьбі з Гіппіємі знову повернулися в Афіни після вигнання. Після довгих терть влада зновуопинилася в аристократії (на афінських монетах знову чеканяться родові герби).Аттичне селянство не могло з цим миритися. Селяни практично з усіх сіл збіглисяв місто й взяли в облогу Ісагора і його прихильників. Ісагор був розгромлений,і при владі опинився представник торгово-ремісничої групи Клісфен. Будучипредставником групи, зацікавленої, насамперед у свободі товарно-грошовогообігу, Клісфен не видав ніяких законів для поліпшення положення бідноти. Всійого закони стосувалися соціальних взаємовідносин і державного устрою, але вцьому відношенні їм зроблено дуже багато: він завершив роботу Солона іПісістрата і як би підбив підсумок революції VI століття і створив той устрій,що із деякими змінами протримався доти, поки афіняни стали незалежними.
Реформи Клісфена
Прийшовшидо влади, Клісфен, насамперед, знищив останні залишки родового розділу. ПриСолоні цивільне населення ділилося на родові філи, фратрії і роди, очолюваніаристократією. При Пісістраті вплив аристократії зменшився, але переворот 510року показав, що сили в неї ще є. Тому Клісфен, насамперед, покінчив ізродовими об'єднаннями. Однак, він не схильний був до змін в області релігії, іцілком зберіг релігійне значення філ і фратрій, але позбавив їх усякогозначення в державній системі. Замість чотирьох старих філ він розділив Аттикуна десять нових немов би перемішавши все населення, і принцип розподілу ставтериторіальним. Оскільки старі роди були особливо сильні в місцях знаходженнясадиб їхніх представників, Клісфен включив у кожну філу по одній третині(“триттії”) із різних місць Аттики: з Афін, із внутрішньої рівнини Месогеї і зприбережної смуги. У кожній філі було приблизно однакове число мешканців. Філирозподілялися на деми (окремі селища), що стали тепер адміністративноюодиницею. Іноді в дем входило декілька селищ, так, наприклад, в Афінах кожнийквартал міста був дем. Кожний дем мав своє самоврядування, вів списокпроживаючих у ньому громадян. Головою дема був демарх — головний скарбник, щомав поліцейські функції і стягував податки. У кожному демі пропорційно числумешканців за особливим розкладом вибиралися по жеребу кандидати в Раду п'ятисот(вищий законопідготовчий орган держави).
Такимчином, із родовими привілеями було покінчено назавжди. Громадяни офіційноіменувалися вже не по по-батькові, а по дему. Клісфен цілком зберіг майновіпривілеї, на вищі посади могли обиратися лише громадяни трьох перших розрядів,що досягли тридцятьох років, незалежно від походження.
Пісістратидивсі ще не втрачали надії повернути собі владу, тим більше, що їх підтримувалаСпарта, та й в Афінах було чимало їхніх прихильників. Щоб попередити можливістьповернення до тиранії, Клісфен ввів остракізм (черепкування). У Народних зборахставилося питання: чи потрібно подавати черепки. Якщо так, то збиралисяособливі народні зібрання для черепкування під головуванням рад дев'ятиархонтів і пританів (не менше 6 000 громадянин). Кожний писав на черепку ім'ятого суспільного діяча, якого він вважав небезпечним для спокою держави. Той, хтоотримав більшість голосів підлягав вигнанню на десять років, після закінченняяких міг повернутися додому. Причому вигнання не тягло ніякої ганьби, майновигнанця залишалося його власністю, він продовжував користуватися всімагромадянськими правами. Цей захід був досить ефективним, завдяки йому багатопротивників і Клісфена, і наступних правителів були віддалені від держави і незаважали проведенню перетворень.
Висновки
Такимчином, Клісфен міцно закріпив порядок, початок якому поклав ще Солон. Він, звичайно,нічого не зробив для селянства, але з іншого боку, у його інтересах діявПісістрат і на порівняно великий рівень підняв його життя, а наторгово-ремісничу групу практично не звертав уваги. Тому до приходу до владиКлісфена селянство не знаходилося в тяжкому положенні, а крамарі бідували внаданні їм більшої свободи. Тому Клісфен і віддавав їм усі сили.
Реформи Клісфена завершили довготривалий процессстановлення держави в Древніх Афінах.
Список використаної літератури
1. Лурье С.Я. История Греции: курслекций, С-Пб., 1993.
2. Виппер Р.Ю. Лекции по историиГреции, Ростов-на-Дону, 1995.
3. Виппер Р.Ю и Васильев А.А. Историядревнего мира, М., 1994.
4. Андре Боннар Греческая цивилизация,М., 1993.
5. Колобова К.М. Очерки истории ДревнейГреции, Л., 1958.
6. Фролов Э.Д. Рождение греческогополиса, Л., 1988.
7. История Древней Греции под ред.Авдиева Н.В., М., 1972.
8. История государства и правазарубежных стран под ред. Галанзы В.А., М., 1963.
9. История древнего мира под ред.Дьяконова Б.Н., М., 1982.
10. Древняя Греция под ред.Струве В.В., М., 1965.
11. Кечекьян С.Ф.Государство и право Древней Греции, М., 1963.
12. Хрестоматия повсеобщей истории государства и права, под ред. Чернеловского Д.П., М., 1994.
13. Андреев В.Ю. Греческий полис, М.,1976.
14. Яйленко В.П. Греческая колонизация VII-III в. до н.э., М., 1982.
15. Покровский М.М. Этюды по афинской политии Аристотеля, М., 1893.
16. Плутарх Избранные жизнеописания, М., 1961.
17. Аристотель Афинская полития, М., 1937.
18. Виппер Р.Ю. История Греции в классическую эпоху, М., 1918.