Зміст
Вступ
Розділ 1. Найманство та рабство в Древній Греції
Розділ 2. Господарський механізм античного рабства ДревньоїГреції
2.1Господарський механізм класичних рабовласницьких держав на І стадії розвиткуантичного рабства
2.2Господарський механізм ІІ (класичної) стадії рабовласницької економікиантичного світу
Розділ 3. Особливості економічного розвитку Древньої Греції
3.1Причини раннього економічного розвитку й особливості економічної системигрецького рабовласництва
3.2Криза грецького рабовласництва
Висновки
Список літератури
Вступ
Вже в доісторичнийгомерівський період рабство існувала як установа. Переможець звертаввійськовополонених у рабів, продавав їх або за відомий викуп відпускав на волю.Морський розбій також з'єднувався з численними випадками звертання в рабство.Рабів було, однак, не дуже багато; вони по перевазі зосереджувалися вдомашньому побуті і складали предмет розкоші. Поводження з рабами було доситьм'яке, тому що «усі класи суспільства знаходилися майже на одному рівнісмаків, почуттів і утворення» (слова Грота). Крім того, більшість рабів уцю епоху виходило шляхом воєн грецьких племен із грецькими ж, що не могло немати впливу на відношення панів до рабів. Іноді самі добродії працювали поряд зрабами. Останні часто користувалися довірою своїх панів; за довголітню істаранну службу їх нерідко відпускали на волю, нагороджуючи маєтками. Тількиположення деяких рабів (наприклад, алетрид — рабинь, що розмелювали зерно наручних млинах) було дуже важке.
З часом простотажиття зникає і між панами і слугами відкривається ціла безодня. Число рабівпоступово дійшло до дуже великих розмірів, хоча точних цифр установити неможна. В одній Аттиці, по Афинею, їх було (309 р. до н.е. ) до 400 000, аледеякі вчені зводять це число до 120 000. Усього імовірніше, що відношеннявільних громадян до рабів (не вважаючи метеків, положення яких було зовсімособливе, як і положення ілотів у Спарті, гімнетів в Аргосе, коринефорів у Сикіоне,мноїтів і клеротів на Криту, пенестів у Фессалії і т.д. ) було: 1:3.
В Афінах не буломайже жодної родини, навіть і дуже бідної, яка не володіла хоча б одним рабом.У багатих людей рабів було не менш 50. За словами Ксенофонта, у рудниках деякихгромадян працювало по 300, 600 і навіть 1000 рабів. Ще більше було рабів уКоринфі і Эгине (по Атенею — 460 000 і 470 000). За ними по чисельності рабіввипливали Мегара, Хиос, Родос, Милет, Фокея, Тарент, Сибарис, Кирена. Навіть вАркадієві, при відсутності промисловості, торгівлі і мореплавства, число рабівдоходило до 300 000. Джерела рабства, загалом, були ті ж, як і скрізь:природний приріст, війна, морський розбій, викрадення дітей, торгівля рабами,продаж дітей (що практикувалася усюди, крім Афін) і підкидання їхній (дозволенескрізь, крім Фив), звертання в рабство неспроможних боржників; крім того, законвизнавав рабами вільновідпущеників і метеків, що не виконали своїх обов'язківстосовно держави, а також іноземців, обманом присвоивших собі правагромадянина. Купували рабів у Сирії, Понте, Фрігії, Лідії, Галатії, Пафлагонії,Фракії, Єгипті, Ефіопії. Найбільш важливими ринками для работоргівлі були Кіпр,Самоз, Ефес, Хіос і Афіни. Згодом усіх них затьмарив Делос, де щоденний оборотдоходив до 10000 рабів.
Мета роботиполягає в тому, щоб проаналізувати поширення найманства і кризи поліса в ДавнійГреції.
Завданнями роботиє:
1) проаналізувати поширення найманства та рабства в ДревнійГреції;
2) охарактеризувати господарський механізм античного рабстваДревньої Греції;
3) розглянути особливості економічного розвитку ДревньоїГреції.
Розділ 1. Найманство та рабство в Древній Греції
У кожномуголовному місті був свій невільничий ринок. При продажі купці намагалисяпоказати свій товар, виставляючи його достоїнства і ховаючи недоліки, а покупцідуже уважно його розглядали — повертали в усі сторони, роздягали, змушувалиходити, стрибати, бігати. Існували відомі недоліки, готівка яких дозволялаповернути раба назад продавцеві.
Раби складалидомашню прислугу: завідували господарством, прислужували за столом, утворювалиособистий почет — яка, однак, була нечисленна (1-3 раба), заміняли нерідкосторожових собак. Вони займалися також ремеслами і промислами в місті і селі.Багато рабів жили окремо від свого пана, самостійно займаючись ремеслами івносячи певний оброк, весь інший заробіток залишався в їхніх руках. В Афінахдеякі раби встигали скласти собі досить великі стани і своя пишність імарнотратністю подавали навіть привід до скарг і дорікань. Існували спекулятори,що або самі експлуатували своїх рабів, або віддавали них у наймання знайрізноманітнішими цілями. Прибутковість рабів була різна в залежності відїхнього ремесла: так, раби, що займалися в майстерень батька Демосфенавиготовленням мечів, приносили йому щорічно 30 хв (при вартості їхній у 190хв); кожевенники Тимарха — 2 обола в день; Никий за кожного раба-рудокопаплатив по оболу в день. Раби служили веслярами і матросами у флоті, у випадкукрайності набиралися іноді й у військову службу і за хоробрість одержуваливолю, причому їхні власники винагороджувалися на рахунок скарбниці. Рабвважався власністю, річчю пана; особистість його не грала ніякий ролі ні вдержаві, ні в суспільстві, ні в родині. Усе, що він здобував, de jure вважалосявласністю пана. Останньому належала також влада дозволяти і забороняти шлюби.Грецькі письменники залишили нам опису жорстокого звертання з рабами. Покаранняголодом було саме повсякденне. У випадку більш тяжкої провини їх очікувалав'язниця, бич, різки, шибениця, колесування. Доля рабів, що займалися вмайстернях, була ще гірше. Рабів-хліборобів заковували в ланцюзі, який не знімалиі на час робіт. Окови на ногах, кільця на руках, залізний нашийник, клеймо начолі — усе це не було рідкістю. Сицілійські рабовласники своєю безглуздоюжорстокістю перевершили всіх інших. Турботи пана про рабів обмежувалися самимнеобхідним: борошно, винні ягоди, в інших місцях опалі і пересолені маслини — от їжа рабів. Одяг їх складалася зі шматка полотнини, перетвореного в пояс,короткого плаща, вовняної туніки, ковпака із собачої шкіри і грубого взуття.Сицілійські рабовласники, не бажаючи годувати своїх рабів, дозволяли їм добуватисобі їжу злодійством і розбійництвом, що досягло тут величезних розмірів. ВАфінах відношення до рабів було гуманне і життя їх більш стерпної, чим в іншихдержавах. Ксенофонт говорить про надзвичайну «зухвалості» афінськихрабів: вони не уступали дороги громадянам, і їхній не можна було бити з острахувдарити замість раба громадянина, тому що останній тут зовнішнім виглядом невідрізнявся від першого. В Афінах існував навіть відомий ритуал для введенняраба в родину [3]. Звичай дозволяв йому мати власність (те, що в Римізвалося peculіum); розсудливі хазяї заради власної вигоди лише за рідкіснимивинятками порушували цей звичай. Той же звичай визнавав шлюб раба законним. Увизначені дні раби звільнялися від своїх обов'язків: в Афінах таким часом бувсвято Anthesterіі, присвячений Вакху, коли добродії навіть служили своїм рабам.Раб, що біг у вівтар або навіть просто доторкнувшись до таких священнихпредметів, як напр. лавровий вінок Аполлона, вважався недоторканним, але добродіїзмушували іноді його вийти з храму голодом або вогнем. Відповідно до звичаю ізакону афінський покровительствував рабу: винний в образі або вбивстві чужогораба віддавався судові і платив штраф; свого раба пан могла карати по власномурозсуді, але не мав права убити; якщо раб убивав пана, він піддававсязвичайному судові; раб, незадоволений своїм паном, міг вимагати, щоб йогопродали іншому. Деякі з цих полегшень окремо існували й в інших грецьких містах(peculіum, шлюб, свята — у Спарті, Аркадієві, Фессалії і т.д. ), але в Афінахвони існували всі разом. Завдяки цьому тут і не бувало збурювань рабів. Там, депанувала жорстокість, раби нерідко повставали. Нимфодор оповідає про переможнеповстання рабів на острові Хіос, під предводительством Драмака. І окремі особи,і цілі держави укладали між собою договори щодо видачі швидких рабів. За згодоюпана раб міг відкупитися на волю. Можна було звільнити раба і за заповітом.Коли звільнення відбувалося при житті пана, про нього з'являлося в судах, утеатрі й інших громадських місцях; в інших випадках ім'я раба заносилося всписки громадян; іноді воля давалася шляхом фіктивного продажу якому-небудьбожеству. Вільновідпущені не ставали, однак, цілком незалежними від своїхколишніх власників і повинні були стосовно них виконувати деякі обов'язки; увипадку невиконання ними цих зобов'язань вони знову могли бути звернені врабство По смерті вільновідпущеника майно його надходило в розпорядження йогоколишнього пана. Раб міг одержати волю і від держави, за виконання військовоїслужби або за особливо важливі заслуги, напр. за донос про державний злочин.
Крім рабів частокбули ще раби суспільні, що належали місту або республіці. Вони знаходилися внабагато кращому положенні, могли володіти власністю і досягали іноді значногодобробуту; поза виконанням своїх обов'язків вони користувалися майже повноюволею. З таких суспільних рабів складений був загін стрільців, на обов`язку його лежалаохорона порядку в народних зборах, судах, інших громадських місцях і присуспільних роботах. Тюремники, виконавці судових вироків, переписувачі,рахівники, глашатаї й ін. звичайний належали до цього ж класу; були такожсуспільні раби задоволень, тобто мешканці будинків терпимості. Храми такожволоділи рабами, що носили ім'я гієродулів: одні з них служили в самому храмі(співаки і співачки, флейтисти і сурмачі, фігуранти, скульптори, архітектори іт.д. ), інші були на положенні кріпаків. Ці гієродули жертвувалися на користьхрамів приватними особами, із благочестя або марнославства.
Розділ 2. Господарський механізм античного рабства ДревньоїГреції2.1 Господарський механізм класичних рабовласницьких державна І стадії розвитку античного рабства
Перша стадіявиробництва припускає патріархальну систему рабства, розраховану на власнеспоживання, панування дрібної праці в землеробстві і ремеслі, слабкий розвитокрабовласницьких відносин у виробництві і суспільстві. Усі ці особливості єнаслідок того, що процес виробництва відбувається в рамках полісних колективів,що генетично доходять до ранніх часів, у яких колективізм складає одну з основжиття і виробництва [5].
Для дрібнихгромад, що реалізуються в класичній стародавності у формі полісів або cіvіtas,характерна простота виробничого механізму і слабкий поділ суспільної праці і,отже, слабкий розвиток торгівлі і товарного виробництва в цілому, пануваннявідносин натурального господарства.
В умовах дрібногоземлеробства і невисокого рівня ремесла в цих невеликих по території інаселенню державних утвореннях великий вплив на процес їхнього виробництваробило природне оточення. Сприятливі природні умови створювали великіможливості для виробництва, одержання великого прибавочного продукту,нагромадження багатства, росту населення, чим у суспільствах, що мають меншіприродні можливості.
На першій стадіїрозвитку античної економіки пануючим типом виробництва було дрібне виробництвоз невеликим застосуванням рабської праці, і насамперед у домашнім господарствіі землеробстві.
Дрібне виробництвоі парцелярна власність виступають як економічні категорії, що існують прирізних способах виробництва, і мають ряд загальних якостей. Ця форма вільноїпарцелярної власності селян, що ведуть самостійно своє господарство, у якостіпереважної, нормальної форми, з одного боку, утворить економічну підставусуспільства в кращі часи класичної стародавності, з іншого боку, ми зустрічаємов сучасних народів як одну з форм, що виникають з розкладання феодальноїземельної власності.
Вільна власністьселян, що ведуть самостійно своє господарство, є очевидно сама нормальна формаземельної власності для дрібного виробництва, тобто для такого способувиробництва, у якому володіння землею є умова приналежності працівниковіпродукту його праці й у якому хлібороб, вільний власник або підданий, робитьзавжди сам собі засобу до життя незалежно, як відособлений працівник зі своєюродиною. Власність на землю так само необхідна для повного розвитку цьогоспособу виробництва, як власність на інструмент для вільного розвитку ремісничоговиробництва. Вона утворить тут базис для розвитку особистої самостійності.
Вона є необхіднимперехідним ступенем для розвитку самого землеробства. Оскільки хліборобвиступає як власник своєї землі, оскільки хлібороб виступає як власник своєї землі,він не сплачує орендної плати, отже, прибавочний продукт у принципі залишаєтьсяцілком самому виробникові й утворить його добробуту як громадянина.
Вільна земельнавласність є базис для розвитку особистої самостійності громадянина, основа йогоцивільної самосвідомості, обмеженості від усіх негромадян, що як не маютьземельної власності. Навпроти, якщо хлібороб змушений орендувати землю, тезначна (а в ряді випадків і вся) частина його прибавочного продукту переходитьдо земельного власника як орендну плату, у той час як хлібороб задовольняєтьсякомпенсацією лише необхідних витрат.
В умовах низькогорівня землеробства в античних полісах і малому прибавочному продукті оренднівідносини практично не могли функціонувати в більш-менш розвитій формі, тому щозводили дрібного хлібороба до жалюгідної ролі паупера, що не має економічноїможливості зводити кінці з кінцями. От чому в античних полісах в основі всіхполітичних колізій поставав аграрне питання.
Тільки наділившибезземельних або малоземельних громадян дрібною земельною власністю ізакріпивши неї за власниками, можна було якось гарантувати існуваннягромадянина як активного члена поліса, війна й учасника народних зборів [7].
Визначенимрезервом для рішення аграрного питання і підтримки дрібного землеробства буладержавна власність — ager publіcus як органічна частина всієї організаціїдрібного виробництва. Як тільки дрібне виробництво утратило свої ведучі позиціїв полісній економіки, уступивши їхньому рабовласницькому господарству, змінивсязміст аграрного питання, що прийняв інші форми (грошові і хлібні роздачі,наділення землею ветеранів). Ager publіcus як державний фонд, як першоряднийрезерв утратив вирішальне значення, хоча і продовжував зберігатися, граючи іншуроль.
Дрібна земельнавласність по самій своїй природі виключає розвиток суспільних продуктивних силпраці, суспільну концентрацію капіталів, тваринництво у великих розмірах,прогресивне застосування науки. Лихварство і система податків повинні вести їївсюди до загибелі…
Нескінченнероздроблення засобів виробництва і відокремлення самих виробників. Безмірнемарнування людської сили. Прогресивне погіршення умов виробництва іподорожчання засобів виробництва — необхідний закон дрібної власності. Угрецьких полісах до середини V в. до н.е. і в Римі до початку ІІ в. до н.е.,тобто в часи панування парцелярної власності і дрібного землеробства, рівеньагрокультури досить низок.
Успіхи якдавньогрецького, так і римського землеробства били зв'язані з наступним етапомрозвитку, етапом формування рабовласницьких маєтків, власне рабовласницькогогосподарства. Панування парцелярної власності, тісно зв'язане з абсолютноюперевагою сільського населення, природно, стримувало розвиток античногоурбанізму, ріст міст як торгово-ремісничих і культурно політичних центрів [3].
Дослідженняпарцелярної власності і зв'язаного з нею дрібного виробництва і зв'язаного знею дрібного виробництва торкається важливої проблеми про ролі лихварськогокапіталу в докапіталістичних суспільствах, у тому числі й античному.
Характерні формиіснування лихварського капіталу в часи, що передували капіталістичномуспособові виробництва, були дві. Ці форми наступні: по-перше, лихварство шляхомнадання грошових позичок марнотратної знаті, переважно земельним власникам;по-друге, лихварство шляхом надання дрібним, що володіє умовами своєї працівиробникам, до числа яких належить ремісник, але особливо селянин, тому що придокапіталістичних відносинах, оскільки вони взагалі допускають існуваннядрібних, самостійних, індивідуальних виробників, величезне більшість останніхскладає клас селян. Лихварство уражає насамперед дрібного виробника, дрібноговласника засобів виробництва. Лихварський капітал, як характерна формакапіталу, що приносить відсотки, відповідає перевазі дрібного виробництва селян,що живуть своєю працею, і дрібних майстрів-ремісників.
Чим менше елементіввиробництва входять у процес виробництва і виходять з нього як товари, тимбільше їхнє походження з грошей представляється відособленим актом. Тимнезначніша та роль, що у суспільному відтворенні грає звертання, тим більшерозцвітає лихварство .
Той факт, щогрошові кошти розвиваються як особливі засоби, означає у відношеннілихварського капіталу, що останній володіє усіма своїми вимогами у формігрошових вимог. Лихварський капітал розвивається тим більше чим більшевиробництво даної країни в масі своєї залишається натуральним, отже,обмежується споживчою вартістю.
Грошова формалихварства особливо небезпечна для дрібного виробника, що веде натуральнегосподарство, вона підсилює його страждання, робить перманентним йогозаборгованість і веде до пауперизації. Лихварство виступає, таким чином, якважливий фактор господарського життя, органічна частина економічної системи іробить на її функціонування значний вплив.
Вплив лихварства надрібне виробництво глибоко негативно. Лихварство централізує грошове майно там,де засобу виробництва розпилені. Лихварство не змінює спосіб виробництва, алеприсмоктується до нього як паразит і доводить його до жалюгідного стану. Воновисмоктує його, виснажує і приводить до того, що відтворення відбувається приусе більш кепських умовах. Звідси народна ненависть до лихварів, особливосильна в античному світі, де власність виробника на умови його виробництва булав теж час основою політичних відносин, основою самостійності громадян.
Швидка деградаціяі пауперизація, аж до звертання в боргове рабство, дрібних виробників, громадянтого або іншого античного поліса під впливом неконтрольованих дій лихварівпідриває найглибші економічні основи поліса як особливогосоціально-економічного організму, і тому держава, громадянство в цілому починаєряд заходів для захисту дрібного виробництва як основи полісного колективу.
На визначеномурівні економічного розвитку починається як необхідна міра обмеження позичковоговідсотка. Наприклад, римські плебеї, дрібні хлібороби і ремісники взаконодавчому порядку домоглися того, що б велика частина прибавочного продуктуйшла на їх користь, а не на користь лихваря, і тим самим знайшли гарантію свогоіснування як повноцінних громадян колективу. Законодавче обмеження позичковоговідсотка визначеним мінімумом, заборона боргового рабства, одержання земельноїділянки з фондів ager publіcus на правах власності (тобто без необхідностівносити орендну плату) стали найважливішими завоюваннями римських плебеїв векономічній області, створили їхню основу їхній гарантованого у відомій мерііснування як активні члени цивільного колективу, забезпечили світаноккласичного поліса в Древній Греції, економічною базою яких стало до деякої міригарантоване законом дрібне незалежне землеробство і ремісниче виробництво.
При характеристиціранньої стадії розвитку античної економіки потрібно особливо увага приділяти яканалізові дрібного виробництва і парцелярної власності, так і ролі лихварськогокапіталу, пишним кольором розквітлих в умовах панування дрібного виробництва[5].
Поруч із дрібнимземлеробством існувала велика земельна власність тих же патриціїв, що виступализ тим як лихварі. Великі господарства патриціїв протистоять дрібномуземлеробству плебеїв. Разом з тим пишно розвивається лихварство припускаєвласників грошового капіталу, зосередженого знов-таки в патриціїв.
Інакше кажучи,велике землеробство патриціїв доповнювалося наявністю в них же грошовихкапіталів; разом цим компоненти складали їхнє майно як вихідний пунктвиробництва. Виробництво у великих земельних володіннях римської знаті велосяякщо не цілком, те частково за допомогою рабської сили. Боротьба дрібногоземлеволодіння з великим велася на тлі рабовласницьких відносин, що додавали їйвизначена історична своєрідність і вели до наслідків, відмінним від наслідківтакої боротьби в інші історичні епохи.
Які джерелапоповнення рабів, підтримка відтворення рабської сили діють у цю епоху? Вонитісно зв'язані з механізмом лихварського капіталу, зокрема зі звертанням урабство за борги. Оскільки лихварями в цей період виступають ті ж патриції — земельні власники, оскільки усі важелі політичної і військової влади були в ниху руках, то світанок лихварських операцій і висота відсотка забезпечуютьпоповнення рабського ринку через це джерело. Видимо, суворість боргового правазнаходилася в прямо пропорційній залежності від потреби в існуванні саме цьогоджерела рабської робочої сили для земельних володінь патриціїв [9].
Одним із джерелпоповнення рабів били війни дрібних полісів між собою, оскільки роль війни івійськової організації в житті античного суспільств була дуже велика. У всякомуразі, велике землеволодіння, що протистоїть дрібному, як виробничий організмфункціонувало на основі рабовласницьких відносин.
Але рабовласницькасистема, що сформувалася у великому землеволодінні ранньої пори, булаособливого, раннього типу. К.Маркс називає її патріархальною системою рабства,спрямованої на виробництво безпосередніх засобів існування, або споживчоївартості.
У рамках цієїсистеми виробництво мало вузькі межі задоволення власних ще нерозвинених потребземлевласника, його родини і челяді і тому не вимагало підвищеної експлуатаціїпрацівників, у даному випадку рабів.
При пануваннідрібного землеробства велике землеробство відігравало другорядну роль, до тогож сама його внутрішня організація могла базуватися не тільки на праці рабівтакого роду, як кабальні боржники, але і на використанні неросійської працізалежних осіб різного походження. До того ж сама організація виробництва увеликих володіннях, власне кажучи, копіювала виробничий процес у дрібномуземлеробстві.
В усіх цих формахосновою розвитку є відтворення заздалегідь даних (у тім або іншому ступеніприродно сформованих або ж історично виниклих, але ставши традиційними)відносини окремої людини до його громади і визначене, для нього визначене,об'єктивне існування як у його відношенні до умов праці, так і в йоговідношенні до своїх товаришів по праці, одноплемінникам і т.д. — у силу чого цяоснова із самого початку має обмежений характер, але з усуненням цьогообмеження вона викликає занепад і загибель.
Саме такий впливробить у римлян розвиток рабства, концентрація землеволодіння, обмін, грошовівідносини, завоювання і т.д., незважаючи на те, що всі ці елементи до відомогомоменту здавалися сумісними з основою їхнього суспільства і почасти начебтолише розширювали її безневинним образом, почасти здавалися простимизловживаннями, що розвивалися з цієї основи. Тут у межах визначеного кола можемати місце значний розвиток.
У соціально-економічнихумовах, що змінилися, відкривається новий шлях розвитку великого землеволодінняна новій виробничій основі. Нові основи у виді окремих елементів дозрівали внадрах старих відносин, вони підсилювалися верб кінцевому підсумку одержалипростір для розвитку. Цими явищами економічного прогресу стало формуваннявеликого виробництва в землеробстві і почасти в ремеслі, що розвивається набазі рабовласницького способу виробництва, на основі рабовласницької системи,спрямованої на виробництво прибавочної вартості.
Період розвиткуантичної економіки, змістом якого була система патріархального рабства, метоюякої було одержання безпосередніх засобів існування у виді споживчої вартості,перемінився новим періодом.
Таким чином, водин прекрасний день у наявності виявилися, з одного боку, вільні люди,позбавлені усього, крім своєї робочої сили, а з іншого боку — для експлуатаціїїхньої праці — власники всіх придбаних багатств. 2.2 Господарський механізм ІІ (класичної) стадіїрабовласницької економіки античного світу
На другій стадіїрозвитку античного господарства виступає рабство, а процес виробництва впорівнянні з попередньою стадією (патріархального рабства) істотнотрансформується.
Коли лихварстворимських патриціїв остаточно розорило римських плебеїв і дрібних селян,наступив кінець цієї форми експлуатації і місце дрібноселянського господарствазайняло господарство чисте рабовласницьке.
Змінюються багатоумов виробництва. Міняються основні його фігури. На місце парцелярногоселянина, ремісника як основних виробників і разом з тим власників умоввиробництва і прибавочного продукту приходить позбавлений усяких засобіввиробництв, та й власної особистості раб, з одного боку, а з іншого боку — рабовласник, власник умов виробництва, включаючи засобу існування: землі,знарядь праці, грошових сум, що розташовує важелями політичної влади. Такийвласник має економічні можливості завести велике господарство як уземлеробстві, так і в ремеслі.
Найбільш глибокоюбазою структури класичної стадії є повне розкриття можливостей виробничихвідносин (і лежачих у їхній основі форм власності), їхня відповідністьхарактерові безупинно розвиваються продуктивних сил [10].
Таким чином, нетільки міняються основні фігури виробничого процесу і виникає нове пануючевідношення раб — рабовласник, але і створюються інші умови виробництва — на місцедрібного виробництва приходить нове у виді рабовласницьких маєтків і ремісничихмайстерень, заснованих на рабській праці.
Розвитку великогорабського землеробства і великого ремісничого виробництва розриває тойорганічний зв'язок між дрібним землеробством і домашньою промисловістю якпідсобним промислом, що була характерною рисою попереднього часу.
Створюєтьсяекономічна можливість поділу праці і концентрації землеробської діяльності всільській місцевості, а ремесла в місті. Тим самим створюються основимогутнього розвитку урбанізму, поширення міст не тільки як центрів земельнихвласників, але рідше всього як центрів зосередження ремісничої діяльності,торгівлі, політичного життя і культури, тобто міст у власному змісті цьогослова. причому в одних містах можна бачити перевага купецького капіталу, тобтоторговельних операцій, в інші — промисловий розвиток.
По самій природі речейвиходить так, що не тільки міська промисловість як така відокремлюється відземлеробства, її продукти із самого початку стають товарами і, отже, дляїхнього продажу потрібне посередництво торгівлі. Отже, велике землеробство всільській місцевості і ремісничому підприємства з зачатками мануфактури вмістах стали найбільш загальними особливостями рабовласницької економіки яктакий [12].
Велике виробництворабського типу, що перемінило дрібне господарство самостійних виробників, булоновим кроком вперед у розвитку продуктивних сил, хоча дрібне господарствоніколи не зникало.
Перевагарабовласницьких господарств (маєтків і ремісничих майстерень) у порівнянні згосподарством селян і дрібних ремісників попереднього часу в концентраціївиробництва, у переході від дрібного виробництва до великого, хоча цяконцентрація і це велике виробництво докорінно відрізняються відкапіталістичного господарства і панування капіталу. Концентрація проявилася нетільки в об'єднанні під керівництвом власника великих засобів виробництва, алей у новому характері з'єднання робочої сили з ними, нових умовах експлуатаціїробочої сили — безправних і цілком належали даному власникові рабів.
Насамперед власникгрошових сум і землі може придбати на рабському ринку великі партії рабів дляїхнього виробничого використання. Раб належить своєму панові цілком. Грошовийкапітал, затрачуваний на покупку робочої сили, відіграє роль грошової формиосновного капіталу, що відшкодовується лише поступово, протягом активногоперіоду життя раба. Тому прибуток, що одержував рабовласник безпосередньо,шляхом промислового використання свого раба, або побічно, віддаючи його в найміншим особам, що застосовували працю рабів у промисловості (наприклад, угірській справі), розглядався просто як відсоток (разом з амортизацією) наавансований грошовий капітал. Оскільки вартість робочої сили рабів входить доскладу постійного капіталу, а не перемінного те останній обмежується невеликимобсягом, у той час як у складі постійного капіталу одержує перевага не та його частина,що затрачається на удосконалювання техніки, а інша, виділювана на придбаннявеликих або менших партій рабів. Інакше кажучи, у структурі рабовласницькоговиробництва і її функціонування центр ваги виробництва переноситься не стількина розвиток засобів і знарядь виробництва, скільки на організацію йексплуатацію робочої сили.
Високий рівеньексплуатації рабів обумовлюється і загальними особливостями рабської робочоїсили і разом з тим новими цілями виробництва, спрямованого на одержанняприбавочної, а не споживчої вартості, тобто орієнтованого частково на ринок іна одержання доходу у формі грошей. Тим самим розсовуються вузькі рамкиприбавочного продукту, обмежені раніше в умовах дрібного виробництва або припатріархальному рабстві потребами рабовласника і його челяді народжуєтьсяспрага прибавочного продукту, що штовхає вперед розвиток виробництва і разом зтим ведуча до підвищення експлуатації основного виробника, раба, праця якогодосягає можливої в той час інтенсивності.
Для античнихсуспільств джерелами рабства, крім активної работоргівлі, організованої в середньоземноморськомумасштабі, можна відзначити численні й успішні війни римлян, у процесі якихпоневолювалися значні маси населення завойованих країн. Рясні джерела рабствавели до підвищеного й посилення експлуатації. У той же час скорочення їх,подорожчання рабів на ринках, варто думати, вносили корективи в спосібексплуатації рабської праці, приводили до появи інших, більш зм'якшених формтакої експлуатації.
Складна ірозгорнута система нагляду і примуса працівника до праці є органічною частиноюрабовласницького виробництва, вона є не що інше, як реалізація самогоочевидного і самого повного відношення панування і підпорядкування, що властиворабству в самій неприкритій і абсолютній формі. Це відношення самого грубогопідпорядкування як примус до праці за допомогою бича доглядача.
Однак не тількинасильство, але й економічні фактори керували рабовласницьким господарством.Кращий одяг, їжа, краще звертання і більш-менш значна, а також можливістьпотрапити до складу рабської адміністрації — це, власне кажучи, економічніважелі з бичем доглядача.
Зміни в рабськомувиробництві епохи світанку, а саме: створення великого для того часувиробництва, поділ праці навіть в обмежених розмірах, використання коопераціїпрацівників, створення розгалуженої системи нагляду, ріст технічної бази,посилення інтенсивності й експлуатації праці рабів вели до росту продуктивностірабської праці в порівнянні з продуктивністю праці вільних, дрібних виробників.
Що ж являла собоюсистема виробничих відносин з погляду форми власності і якого було її втіленняв соціальній структурі античних рабовласницьких суспільств? Можна відзначитидві найбільш загальні особливості рабовласницької власності: по-перше, це одназ форм приватної власності (на відміну від суспільної); по-друге, вонаприпускає абсолютну форму залежності основного виробника.
Рабовласницькаприватна власність, з одного боку, обтяжена великим набором кровно-родинних іобщинних (і групових) традицій і інститутів, а з іншого боку — має застосуванняв обмеженому колективі громадян.
Поширеннякласичного рабства служить розкладницьким середовищем для різних форм залежноїпраці, спричиняє упровадження відносин приватної власності, у той час якпоширення різних форм залежної праці приводить до упровадження відносинприватної власності, у той час як поширення різних форм залежної праціприводить до упровадження відносин общинної, розщепленої й іншої власності,означає кризу (або неможливість розвитку) класичного рабства і згортаннявідносин приватної власності.
Друга загальнаособливість рабовласницьких відносин — абсолютна залежність працівника (раба)від свого власника (рабовласника) — є, власне кажучи, найбільш повноюреалізацією приватної власності.
Класи — це великі групилюдей, що розрізняються по їхньому місцю в системі суспільного виробництва, поїхньому відношенню до засобів виробництва, по їхній ролі в громадськійорганізації праці, зробленого продукту.
Наявність трьохосновних класів античного суспільства припускає різноманітний спектр класовихвідносин. Поряд з відношенням раби — рабовласники в суспільстві виникають щедва типи відносин: раби — дрібні виробники і дрібні виробники — рабовласники,причому обоє цих типу є настільки ж істотними, як і перший.
У Древній Греції цейперехід в основному закінчився до кінця VІ ст. до н.е. У старих структурахархаїчної Греції VІІІ-VІ ст. до н.е. відбувся переворот, що проявився у всіхнапрямках розвитку.
В областіекономіки це був перехід до товарного виробництва, заснованому на рабськійпраці; в області соціальних відносин — розвиток класичного рабства, формуванняполісної структури, зокрема сильного прошарку вільних громадян; в областіполітичної — виникнення республіканських (у формі античної демократії абоаристократії) форм держави, тобто створення класичного полісного пристроюзамість пухких і досить різнорідних соціально-економічних і політичних структурархаїчної стадії.
Сучасний рівеньтеоретичного дослідження заключної стадії формації дозволяє виділити кілька аспектів,що визначають її головні особливості: 1) прояв розкладання і відмирання старогопануючого способу виробництва; 2) народження і формування основ нового способувиробництва; 3) механізм взаємодії старого способу виробництва і нового укладу;4) головні риси соціальної революції (коли вона починається, співвідношення міжсоціальною і політичною революціями або реформами й ін.), що відокремлює однуформацію від іншої.
Остання стадіяформації — це такий період суспільного розвитку, у який відбувається розкладаннястарого способу виробництва, вилучення його з домінуючого в загальній системіформації. Заключна стадія формації повинна бути розділена на дві різні фази.
У першій фазіпануючий спосіб виробництва зберігає ще елементи своїх внутрішніх потенцій і забезпечуєрозвиток у визначених регіонах, в окремих галузях економіки, в окремих сферах,а новий соціально-економічний уклад поки затверджується на рівні базиснихвідносин.
В другій фазістарий спосіб виробництва вичерпує свої можливості розвитку, починає гальмуватирух уперед, викликає кризи і катаклізми, у той час як нові уклад зміцнюється,поширюється всередину, забезпечує рішення виникаючих перед суспільствомпроблем, його невідворотність затверджується в суспільній думці, створюється новасистема духовних цінностей і ідеологічних інститутів, виникають знизу елементинового політичного регулювання і державної влади, опозиційної старомудержавному ладові.
У суспільнійатмосфері другої фази загострюються всі соціальні протиріччя епохи, що можутьпрориватися на всіляких ділянках життя у всіляких формах — від збройнихповстань до витончених богословських суперечок, а стану революційних ситуаційвиникають постійно і через самі різні причини.
Розділ 3. Особливості економічного розвитку Древньої Греції3.1 Причини раннього економічного розвитку й особливостіекономічної системи грецького рабовласництва
Природні умови вГреції відрізняються від природних умов давньосхідних країн тим, що тут длянормального заняття землеробством немає необхідності будувати складнігідротехнічні спорудження, як на древньому Сході.
Тим самимстворювалися сприятливі умови для розвитку приватної власності на землю, наземельну ділянку, а основою виробничим осередком стали не громіздкі царські абохрамові господарство або общинне виробництво з його дріб'язковоюрегламентацією, що припускали величезний управлінський апарат, а невеликачастка господарство, побудована на раціональних підставах твердої експлуатаціїрабської праці з відносно високою прибутковістю.
Процес історичногорозвитку грецького суспільства протікав у рамках дрібних, внутрішньо споєнихреспублік, що спираються на цивільний колектив середньозажиточних хліборобів.
Соціальнаструктура полісів припускало існування трьох основних класів: класурабовласників, вільних дрібних виробників і рабів самих різних категорій.
Однієї знайважливіших особливостей соціальної структури в грецьких полісах булоіснування такої соціальної категорії, як цивільний колектив, тобто сукупність повноправнихгромадян даного поліса. До громадян поліса належали корінні жителі, щопроживають у даній місцевості кілька поколінь, що володіють спадкоємноюземельною ділянкою, що приймають участь у діяльності народних зборів і маючихмісце у фаланзі важко збройних гоплітів.
Володінняземельною ділянкою розглядалася як повноцінна гарантія виконання громадяниномсвоїх обов'язків перед полісом, перед усім цивільним колективом.
У Греції серединиV ст. до н.е. сформувалася економічна система, що без особливих змінпроіснувало до кінця ІV в. до н.е. і яку можна визначити як класичнурабовласницьку економіку.
Грецька економікав цілому не була однорідною. Серед численних грецьких полісів можна виділитидва основних господарських типи, що відрізняються по своїй структурі.
Для першого типуполіса(аграрний) — було характерно абсолютну перевагу сільського господарства,слабкий розвиток ремесла і торгівлі (найбільш яскравий приклад Спарта, а такожполіси Аркадії, Беотії, Фессалії й ін.).
Інший тип полісаможна умовно визначити як торгово-ремісничий, у структурі якого рольремісничого виробництва і торгівлі була значно вище, ніж полісах першого типу.Саме в полісах другого типу була створена класичної рабовласницька економіка,що стала, що мала досить складну і динамічну структуру, а продуктивні силирозвивалися особливо швидко (прикладом таких полісів були Афіни, Коринф, Мегари,Родос і ін.). Поліси цього типу задавали тон економічному розвиткові, буливедучими господарськими центрами Греції V — ІV ст. до н.е. Визначення ведучоготипу грецьких полісів не означає, що сільське господарство в них відійшло назадній план, перестало бути важливою галуззю економіки. Сільське господарство вторгово-ремісничих полісах було ведучої поряд з торгівлею і ремеслом, булоосновою економічної системи.
У цілому сільськегосподарство Греції V — ІV ст. до н.е. мало наступні особливості:багатогалузевий характер, перевага трудомістких інтенсивних культур(виноградарство, маслиноводство), упровадження рабської праці як основиземлеробства, товарна спрямованість рабовласницького маєтку як нового типуорганізації сільськогосподарського виробництва.
Маєтку афінськихвеликих землевласників VІ-V ст. до н.е. швидше за все являли собою не єдинецентралізоване виробництво, забезпечене рабською силою, а сукупність декількохщодо невеликих ділянок, може бути, розташованих у різних місцях поліса й абоздаються в оренду, або оброблюваних на інших умовах. Слід зазначити, що описанаструктура великого афінського землеволодіння повинна була переживати серйознувнутрішню кризу в міру того, як зміцнювалося правове і майнове положенняафінського громадянства, росла його самосвідомість, збільшувалося багатствоафінського поліса, який був на чолі великого І Морського союзу, усталюваласясистема афінської демократії з її продуманою політикою матеріальногозабезпечення бідних громадян, інтенсивного розвитку міського життя і міськогоремесла.
Насамперед різкозросло власне міське населення, що втратив зв'язок із сільським господарством,а отже, збільшилася і потреба в сільськогосподарській продукції. З іншого боку,зміцнення майнового і соціального стану середніх і дрібних землевласників удержаві повинне було позбавити великих землевласників джерел робочої сили,необхідної для обробки їхніх ділянок.
В Афінах у V ст.до н.е. у сільськогосподарському секторі економіки виникла і розвилася потребав товарній продукції й у додатковій робочій силі, що у тих умовах могла бутитільки рабської.
Загальнаекономічна ситуація в Греції в цілому й в Афінах зокрема (розвиток міського життя,підвищення потреби міського населення в сільськогосподарській продукції,збільшення чисельності рабів, скорочення зевгітского прошарку й інші ознакикризи поліса) створювала більш сприятливі умови для появи і поширення такихгосподарств.
Ремесла і торгівляне могли розвиватися без залучення додаткової робочої сили. Цю додаткову робочусилу давало сільське населення, що у зв'язку з розвитком міст і поширеннямрабовласницьких маєтків витіснялося із сільської місцевості і накопичувалось умежах міських стін.
Цей типгосподарства визначається як товарна вілла, оскільки в самій структурі маєткурізко виділялася по своїй питомій вазі культура, орієнтована на продаж. Товарниймаєток був зв'язаний з міським ринком найрізноманітнішими способами, з якихголовними були три: 1) виготовлення продукту на віллі (наприклад, готуваннявина, олії) і його виклик у сусіднє місто на ринок, де і здійснювалася йогореалізація; 2) готування продукту і його продаж тут же на віллі скупникові, щопереправляв потім продукт на міський ринок власним силами; 3) продаж врожаю накорені скупникові, що самотужки збирав врожай, готував продукт, транспортувавйого в місто і реалізовував на ринку.
Основою основремісничого виробництва в цілому було одержання металу і необхідних виробів з нього,тобто металургія і металообробка. У класичну епоху грецькі майстри одержувалиметалу більше по кількості і краще по якості, чим їхні попередники, а залізоввійшла у виробництво й у повсякденне життя глибше і ширше, ніж абиколи раніше.
Для грецького ремеслахарактерний тісний зв'язок з ринком, де ремісник продавав свою продукцію,купував сировину, знаряддя праці, рабів, продовольство для їхньої їжі. Розвитокділової активності в грецьких торгово-промислових центрах, успіхи грецькогоремесла, спеціалізація ергастеріїв при стійких джерелах поповнення рабів робилизаняття ремеслом вигідною справою.
Досить багатолюдненаселення торгово-ремісничих полісів з його різноманітними потребами, усе більшзростаючими в міру розвитку міського життя, недолік зерна і різних видівсировини для ремесел, з одного боку, надлишки вина й олії, великі запаси різнихремісничих виробів, — з іншої, створювали сприятливі умови для бурхливогорозвитку грецької торгівлі в цілому. Розвиток товарного виробництва, великийобсяг торговельних операцій вимагали удосконалювання розрахункових операцій.Примітивний обмін товару на товар або на шматки валютного металу, що постійнопотрібно зважувати, був незручний. Більш зручним засобом розрахунку сталамонета: невеликий шматочок валютного (золота, срібла, бронзи) металу зі строговизначеною вагою, гарантованою державою, що випустила цю монету. Економічнасистема, що склалася в торгово-ремісничих полісах і в Греції V — ІV ст. до н.е.у цілому, не могла існувати без залучення до праці великих мас рабів, абсолютнакількість і питома вага яких у грецькому суспільстві V — ІV ст. до н.е.безупинно зростав. Основними виробничими осередками стали частки господарства,будь те дрібні селянські ділянки і рабовласницькі маєтки на тхорі або різні порозмірі ергастерії в місті.
Державні абохрамові господарства не одержали в Греції такого розвитку, як у давньосхіднихсуспільствах. Усі ці особливості господарської структури привели до формуванняособливої системи класових відносин, що може бути визначена як розвитерабовласницьке суспільство, або класичне рабство. Система класичного рабствасформувалася в більш-менш закінченому виді в розвитих торгово-ремісничихполісах (Афіни), у той час як в аграрних полісах (Спарта) соціально-класоваструктура відрізнялася цілим поруч особливостей. Найбільш яскравим прикладом єафінське суспільство, характеристика якого дозволяє показати особливостісоціально-класової структури торгово-ремісних полісів, що грають ведучу роль вісторичному розвитку древньої Греції V — ІV ст. до н.е. Грецьке суспільствокласичної епохи на три основних класи: клас рабів, клас дрібних вільнихвиробників і клас рабовласників. Для грецьких полісів V — ІV ст. до н.е.характерне впровадження рабства в усі сфери життя і виробництва. Зростаєзагальна кількість рабів, і клас рабів перетворюється в основний по чисельностіклас давньогрецького суспільства. Раб розглядався грецьким законодавством,суспільною думкою як обдароване мовою знаряддя виробництва, як напівлюдина. Рабзнаходився в повній владі, був власністю рабовласника, останньому належали йогоробочий час, його життя.
Раби не булиоднорідні. Серед них виділялися групи, що розрізнялися своїми інтересами: раби,зайняті в ремеслах і торгівлі, раби сільськогосподарські, раби-гірники, раби,зайняті в домашнім господарстві й особистих послугах, нарешті, що знаходяться вдеякому привілейованому положенні державні раби: поліцейські, тюремники,переписувачі, лічильники, глашатаї. Структура полісного колективу, доситьвисока питома вага середніх прошарків населення, проведення заходів щодо підтримкистабільності цивільного колективу не сприяли різкому майновому розшаруванню.Стану рабовласників були відносно скромними, шару казково багатих магнатів, щорозташовували величезними засобами, не склалася.
У грецьких полісахз республіканським пристроєм не було придворній знаті, державній бюрократії,виділеного із суспільства військового стану, могутнього жрецтва. Клас грецькихрабовласників складався з власників земельних володінь, ремісничих майстерень,оброблюваних рабами, торговельних кораблів, грошових сум або рабськихконтингентів, які можна віддати в оренду іншим особам і одержати в такий спосібприбуток від їхньої праці. Клас грецьких рабовласників не був однорідним, вінподілявся на кілька фракцій. До однієї з фракцій належали представникистародавньої земельної аристократії, що зберігали родові традиції. Іншоюфракцією грецьких рабовласників, особливо сильної в економічно розвитихполісах, був прошарок, основні інтереси якої були зв'язані з процвітанням торгівліі ремесел, товарного виробництва і грошового відношення. Грецьке рабовласницькесуспільство складалося не тільки з рабів і рабовласників. Поряд з ними жили ітрудилися дрібні вільні виробники — хлібороби, власники або орендарі невеликихземельних ділянок, власники ремісничих майстерень, роздрібні торговці,поденники або матроси, що обслуговують морські перевезення, бідний міський люд.По своїй чисельності цей клас не тільки не уступав, але трохи перевершувавзагальну чисельність класу рабів, тобто був одним із самих багатолюдних класівгрецького суспільства.
Дрібні виробникитрудилися на земельних ділянках, у ремісничих майстерень, рудниках або набудівництві, де не застосовували, як правило, рабської праці. Склад класувільних дрібних виробників був досить строкатим; можна виділити три основнігрупи: дрібних землевласників; ремісників і торговців, що мають цивільні права;ремісників і торговців-метеків. Класова і соціальна структура рабовласницькогосуспільства V — ІV ст. до н.е. була досить складні і розчленованою: антагонізмиі протиріччя між основними класами ускладнювалися гострими зіткненнями йусередині кожного класу, як рабовласників, так і вільних дрібних виробників.Суспільні взаємини в грецьких полісах являли собою заплутаний клубок протиріч різногопорядку. Однак цей комплекс розходжень соціальних зіткнень створювався івиявлявся в тім або іншому політичному або соціальному конфлікті на основіголовного антагонізму епохи: напруженості між класом вміло і жорстокоексплуатованих рабів і класом рабовласників у цілому.
Інший типсоціальної структури сформувався в полісах аграрного типу. Абсолютна перевагасільського господарства і натуральний характер його виробництва, пануваннядрібного землекористування не створювали потреби в додатковій робочій силі абопраці рабів. От чому для Спарти типовий низький рівень розвитку рабовласницькихвідносин і перевага різних форм залежної або напівзалежної праці. Дляспартанського суспільства була також характерна незавершеність соціальноїдиференціації усередині кожного класу, що наклало відбиток на характер класовихвзаємин і протиріч Спарті, що найчастіше виявлялися у виді організованихповстань ілотів або боротьби за владу між численними кліками, що носилаверхівковий характер.3.2 Криза грецького рабовласництва
Грецький поліснадав сприятливі можливості для розвитку економіки, формування соціальноїструктури, політичній організації і культурі грецького народу. Він розвивавсяяк основний осередок рабовласницького суспільства. Широкий розвиток рабства,перетворення його в основу суспільних відносин було закладено в самій поліснійструктурі, що припускала панування приватної власності, ріст товарних зв'язків,створення сприятливих умов для політичної діяльності і культурного життя основноїмаси громадян. Рабовласницькі відносини характеризуються насамперед глибокимупровадженням рабства у виробництво, як у сільській місцевості (урабовласницьких маєтках і навіть у ряді селянських господарств), так і вміських майстернях і на будівництвах, раціональною організацією і високимступенем експлуатації рабів. У полісах сформувалися такі передові політичніідеї, як ідея демократичної республіки, що одержала найбільш повне вираження вафінській демократії, і поняття громадянина як носія чітко усвідомлених прав(право на матеріальну допомогу з боку держави, право на політичну діяльність,службу в ополченні, рівноправність і незалежність від якої-небудь особи абоустанови), поняття волі. Широке поширення рабської або залежної праці, йогораціональна організація, активна участь громадян у політичній діяльності,розвиток особистості громадянина створювали сприятливі умови для підйомукультурної творчості. Однак грецький поліс вичерпав свої внутрішні потенції досередини ІV в. до н.е. і вступив у період кризи. Розвиток рабства підривалоєдність цивільного колективу, вело до майнової і соціальної диференціації,розкладанню цивільного колективу, загостренню соціальних і класових протиріч.Існування численних незалежних дрібних і дрібних полісів, що постійно ворогуютьодин з одним, викликало загальну нестабільність і політичний хаос, щопорушували питання про саме існування цієї форми. Виходом із кризи сталовключення раніше незалежних полісів у рамки великої держави, верховні правителіякого взяли на себе забезпечення внутрішнього порядку і зовнішньої безпеки длявхідних у цю державу полісів, надавши їм в інших справах внутрішню автономію.
Висновки
Усі компонентипроцесу виробництва при рабовласницькій системі, спрямованої на виробництвоприбавочної вартості, показують новий етап розвитку продуктивних сил в умовахкласичного рабства.
Створення великогоприбавочного продукту і збільшення багатства суспільства в цілому дозволилимістити на зрослу частку прибавочного продукту безпосередніх виробниківкатегорії населення, зайняті в створенні культурних цінностей, в обслуговуванніпануючого класу.
Відтворенняприпускає відновлення основних джерел виробничого процесу, тобто, з одногобоку, засобів виробництва, з іншого боку, робочої сили. В античності вирішальнезначення мала не промисловість, а сільське господарство, і тому основоювідтворення було не промислове устаткування і сировина, а земля, джерела їїродючості. З іншого боку, структура виробництва була така, що до складупостійного капіталу «постійного капіталу» входило не стількиустаткування, техніка виробництва, скільки робоча сила — раби. Таким чином,основними компонентами відтворення в античних рабовласницьких суспільствах булиджерела одержання робочої сили, тобто рабів, і відновлення родючості землі. Розвитоквеликого землеробства і прагнення до одержання прибавочного продукту, більшоговрожаю висували високі вимоги до ґрунтової родючості і припускали постійневідновлення його джерел, а це при відсутності наукового ґрунтознавства,агрохімії, хімії, значної кількості добрив бути утруднено.
Древні йшли пошляху освоєння нових земель, окультурення лісових і заболочених просторів,кам'янистих і непридатних ділянок. Але якийсь час цей екстенсивний шляхрозвитку вичерпав свої можливості, і відтворення на цій базі було вженеможливо. Важкою була в античну епоху проблема поповнення робочої силирабського типу. Інтенсивна експлуатація праці людей, що знаходяться підабсолютною владою пана, укорочувала термін виробничого життя раба в порівнянні,наприклад, із дрібним виробником. Це приводило до того, що ротація робочої силиу виробництві була щодо швидкої і рабовласницьке господарство постійне малопотребу у відтворенні робочої сили.
/>Список літератури
1. «Краткаяэкономическая история мира от палеолита до наших дней» Р. Камерон, Москва 2001г., «Россмэн».
2. «Мироваякультура: Древняя Греция. Древний Рим.» Л. Золоева,А. Порьяз, Москва 2001 г., «Олма-пресс».
3. Всемирная история. – Т. 2. — М., 1990
4. Економічна історія Україниі світу: Підручник / За ред. Б.Д. Лановика. – К.: Вікар, 1999.
5. История древнейГреции. — М.: Просвещение, 1986
6. История средних веков:Учебник для ист. фак. Пед. ин-тов / М.Л. Абрамсон, А.А. Кириллова, Н.Ф.Колесницкий и др. Под ред. Н.Ф. Колесницкого. – М.: Просвещение, 1980
7. Історія світової культури. – К.: Знання, 1994
8. Кордон М. Українська та зарубіжнакультура: Курс лекцій. – К.: Просвіта, 2002
9. Куманецкий К. Историякультуры древней Греции и Рима. — М.:Просвещение, 1990
10. Лекції з історії світової та вітчизняної культури. – Львів, 1994
11. Українська тазарубіжна культура: Навч. посіб. / За ред… М. Заковича. – К., 2000
12. Экономическая историязарубежных стран / Под общ.ред. В.И.Голубовича. — М., 1996.
13. Экономическая историязарубежных стран: Капиталистические и развивающиеся страны. — М., 1990.
14. Экономическаяистория зарубежных стран: Курс лекций: 2-е изд., дополненое и переработаное /Н.И. Полетаева, В.И. Голубович, Л.Ф. Пашкевич и др. Под ред. Проф. В.И.Голубовича. – Минск. НКФ «Экоперспектива»,. 1998.