Зміст
Голод 1932-1933 рр.в Україні
Причини голоду
Планування таметоди проведення Голодомору 1932-1933 рр. на Українських землях
Масштаби танаслідки трагедії українського народу
Література ХХ століття підчас голодомору
Спогади жителів
Висновок
Використаналітература
Голод1932 – 1933 рр. в Україні
«… А одне під тином опухладитина,
голоднеє мре…»
Тарас Шевченко
В ХХ ст. Русю –Україною покотився три жахливі голодомори 1921 — 1923 рр., 1931 — 1933 рр., та 1946- 1947 рр. Під час найбільшого з них, що не був спровокований жодним стихійним лихомі мов місце після сприятливих для врожаю погодних умов 1931 та 1932 рр.загинуло близько 9 млн. українців.
Багато трагедій переживукраїнський народ, але страшнішого лиха, ніж голод 30- х років, історія Українине знає. Його причини досі остаточно не з’ясовані. Одні вважають, що голод бувспланований Сталіним та його спільниками заздалегідь, щоб винищити українське селянство,в якому вбачали оплот націоналізму і приватновласницької психології. Інші доводять,що це був наслідок безтямної політики добування коштів на індустріалізацію, колидоля селян просто не бралася до уваги. Очевидно одне – голод в Україні виник невнаслідок стихійного лиха, а був організований штучно.
Понад півстоліттятрагедія 1933 року перебувала поза увагою істориків. Настав час звернутися до цієїраніше забороненої теми. Правда про голод, якою б вона не була страхітливою,потрібна не лише тим, хто пережив його, а й молодому поколінню.
Страшно навіть черезпівстоліття ступати болючими стежками пам’яті про небачений у світ голодомор, який стався на благословенній землі нашогоквітучого краю. Досі не віриться, що в Україні – житниці всієї тодішньої радянськоїімперії раптово зник хліб і люди залишилися без зернини. Пухли старі й малі, вмиралироди і села.
Смерть чигала нашляхах, на полі, по хатах. Її кістлява рука, здавалось, вдень і вночі невипускала своєї кривавої коси. А в новий 1933 рік уся Україна перетворилася на суцільнумогилу. У світі не зафіксовано голодомору, подібного до того, який випав на долюнаших дідів і бабусь.
Що такеголодомор?
У пам’ятіукраїнців та інших націй голодомор 1932-33 рр. назавжди залишиться однією знайстрашніших сторінок минулого, яка сприймається на рівні емоцій. Але, в тойже час, голодомор – це історичне явище, яке відбувалося у конкретний час, уконкретному місці і є наслідком дій конкретних осіб.
Для більш чіткогорозуміння, чим же був голодомор, слід акцентувати такі факти:
1. Колидослідники говорять про голодомор 1932-33 рр., мається на увазі період з квітня1932 по листопад 1933 рр. Саме за ці 17 місяців, тобто, приблизно за 500 днів,в Україні загинули мільйони людей.
2. Кількістьпрямих та непрямих жертв голодомору точно підрахувати досить важко. Міжісториками досі точаться дискусії, скільки саме людей загинуло: 5, 7, 9 чи 10мільйонів? Але, все одно, мова йде про МІЛЬОЙНИ безневинних жертв. А якщо взятидо уваги непрямі втрати, тобто тих дітей, які не народилися через наслідкиголодомору, число жертв за приблизними підрахунками сягає 14 мільйонів.
Замислитесь: 14мільйонів життів за 500 днів – це та страшна жертва, на яку прирік українськунацію сталінський режим. Для порівняння: сучасне населення Данії складає 5,2млн. осіб, Австрії – 8 млн.; Болгарії – 8,5 млн.; Бельгії – 10 млн., Угорщини –10,3 млн. Тобто під час голодомору зникла ціла європейська країна… Нашакраїна...
3. За данимивчених, найбільш постраждали від голоду тодішні Харківська і Київська області(теперішні Полтавська, Сумська, Харківська, Черкаська, Київська, Житомирська).На них припадає 52,8% загиблих. Смертність населення тут перевищувала середнійрівень у 8-9 і більше разів. У Вінницькій, Одеській, Дніпропетровській рівеньсмертності був вищій у 5-6 разів. У Донбасі – у 3-4 рази. Фактично, голод охопиввесь Центр, Південь, Північ та Схід сучасної України. Тобто саме ті регіони,де, на жаль, правда про голодомор досі шукає шляхів до свідомості населення...
4. Під часаналізу тих подій рано чи пізно виникає питання про причини та винуватцівтрагедії. Безумовно, головною причиною голодомору стала політика тоталітарногосталінського режиму. Політика безвідповідальних експериментів з метою побудовищастя для усіх „в єдиній окремо взятій країні”, яка передбачала, зокрема,злиття усіх націй і народностей СРСР в єдиний „радянський народ” з уніфікованоюсвідомістю та здійснення швидкого „індустріального стрибка” за рахунок„мобілізації” внутрішніх ресурсів.
На практиці цеозначало фізичне винищення усіх класових та національних „ворогів” сталінськогорежиму, тобто людей, які мали свою думку щодо розбудови „світлого майбутнього”.Головним аргументом здійснення цієї політики нерідко ставав терор. Зокрема,терор голодом. А Україна була головним полігоном „вирішення національногопитання” та проведення індустріалізації...
Для зміцненнясвоєї влади тоталітарний режим знищував усіх, хто міг хоч якось порушитимонополію тоталітарної держави на право вирішувати, як має жити держава.Українська нація, яка була другою за чисельністю в СРСР, мала величезнийкультурно-історичний спадок, власні славетні традиції державотворення, досвіднаціонально-визвольної боротьби, являла собою неабияку загрозу для нього.
Тому, не змігшивирішити національне питання через політику „коренізації”, Сталін вдався довідкритої війни проти народу.
Щодоіндустріалізації, то в ній самій, в її меті – швидкому промисловому розвиткукраїни – нічого поганого не було. Але методи, якими вона проводилася, повністюспотворили ідею і звели нанівець всі позитивні результати, бо вони були купленіціною крові...
Щоб отримативалюту для закупівлі промислового обладнання, Сталіну була потрібна ефективнамашина видобування товарів на експорт, насамперед – хліба. Для цього вінорганізував економічно необґрунтовану колективізацію сільського господарства,яка, фактично, знищила найкращі господарства разом з господарями і призвела добагаторічної руїни. Українські селяни намагалися опиратися такій політиці.Через це мільйони з них пали жертвами і нерівній боротьбі...
Звичайно,відповідальність за це повинен нести весь тоталітарний сталінський режим з йогорозгалуженою каральною машиною. Але було кілька головних дійових осіб, якіспровокували голодомор, або ж не відвернули його, хоча повинні були це зробити.їх слід назвати поіменно:
Йосип Сталін –Генеральний секретар ВКП(б), перша особа у комуністичній ієрархії.
В’ячеслав Молотов– голова Раднаркому СРСР, тодішнього радянського Уряду. Безпосередньовідповідав за хлібозаготівлі в Україні.
Лазар Каганович –у 1925-28 рр. – секретар ЦК КП(б)У, 1928-39 рр. – секретар ЦК ВКП(б), вірнийсоратник Сталіна, спеціальний посланець, який керував хлібозаготівлями наПівнічному Кавказі та здійснював ревізії в Україні, зокрема, на Одещині.
Павло Постишев –у 1930-1933 рр. керував відділом агітації і пропаганди та оргвідділом ЦК ВКП(б). У січні 1933 р. направлений в Україну як 2-й секретар ЦК КП(б)У зособливими повноваженнями. Головним завданням, яке поклав на нього Сталін, було„безумовне виконання плану хлібозаготівель”. Після виконання цього „плану”Постишев став головним ініціатором і безпосереднім керівником репресій протиукраїнської інтелігенції.
Станіслав Косіор– у 1928-38 рр. – перший секретар ЦК КП (б)У, фактичний керівник УкраїнськоїРСР.
Влас Чубар – у1923-34 рр. – Голова Раднаркому УРСР, тодішнього радянського уряду. Друга особасеред керівників України.
Мендель Хатаєвич– у 1932-33 рр. – 2-й секретар ЦК КП(б)У. Також мав „особливі повноваження”стосовно хлібозаготівель.
Станіслав Реденс– керівник ГПУ УРСР. Саме він „відпрацьовував” перші справи, пов’язанізголодомором.
Всеволод Балщький– повноважний представник ОГПУ в Україні, який потім очолював ПГУ УРСР.Фактично, саме він ініціював більшість наказів, за якими голодних селян абоосіб, які намагалися допомогти їм, засуджували до смертної кари через вигаданізвинувачення. Також зіграв першочергову роль у винищенні українськоїінтелігенції.
Роль цих осіб ворганізації голодомору в Україні була різною. Якщо Сталін був головнимідеологом розправи, Каганович, Балицький і Постишев проявляли найбільшуактивність, то українські керівники Косіор та, особливо, Чубар, намагалисяінколи подавати голос на захист голодуючих селян. Однак, їх дії не булипослідовними і навряд чи могли бути успішними. Бо за голодомором стоялаСИСТЕМА. Тих, хто намагався їй хоч якось заважати у проведенні терору, як,наприклад, народний комісар освіти Микола Скрипник, самі ставали жертвами цьоготерору.
Звичайно,наведені особи нічого не змогли б зробити самотужки. їм активно або пасивнодопомагали мільйони соратників, значна частина яких вірила, що вчиняє правильно.
5. Дехто й досінамагається представити голодомор 1932-33 рр. як „співпадіння об’єктивних тасуб’єктивних обставин”: посухи та „перегинів на місцях”. Але факти свідчатьзовсім про інше. Це не було співпадіння, це була свідома політика сталінськогорежиму.Насамперед, посухи, дуже рідко призводять до голоду, особливо – у такихмасштабах. Вони є лише додатковим чинником, який ускладнює ситуацію, проте неробить її катастрофічною. До того ж, посуха в Україні не призвела до повногознищення врожаю, через посуху з селянських господарств не зникли худоба таптиця. Все це зникло завдяки „зусиллям” активістів, які відбирали в людейостаннє. Якщо б влада була людською і переймалася б інтересами людей, вона бдокладала зусиль для того, щоб подолати наслідки цієї посухи. А ми бачимозовсім іншу політику, яка й призвела до трагедії.
Тобто мова йдепро організацію штучної катастрофи, коли сталінський режим використавпогіршення ситуації на селі для винищення мільйонів українців.
Про те, що урожайв Україні був, переконує, хоча б, той факт, що радянський уряд масово продававзбіжжя та інші сільськогосподарські культури за кордон. Наприклад, є свідчення,що в 1932-33 рр. у Польщі українськими буряками годували свиней, бо цих буряківбуло багато і вони були дуже дешеві.
Фактипереконують, що „випадково”, через „перегини на місцях” не вивезеш за кордонсотні тисяч тон продовольчих товарів. Ті, хто стверджує подібне, вочевидь,грішать проти істини, бо для вивезення продовольства у таких обсягах потрібнеПОЛІТИЧНЕ РІШЕННЯ...
Крім цього, засвідченнями очевидців, в окремих регіонах України весь цей час, коли від голодущодня вмирали тисячі людей, майже на повну потужність працювали спиртовізаводи, які переробляли дорогоцінний хліб на горілку. Так сталінський режимдобував додаткові ресурси для проведення індустріалізації...
6. Про те, що діїбільшовиків були свідомими, свідчить ще один характерний епізод. Восени 1932 –взимку 1933 року, коли вже всі зрозуміли, що в Україні справжній голод, щозробила тоталітарна влада, для порятунку людей? Може припинила примусовевідбирання їжі? Може мобілізувалася на допомогу голодуючим, або хоча б прийняладопомогу інших країн? Ні. Вона всі сили кинула на те, щоб ізолювати голодуючірайони.
Армія, загониНКВС оточили українські міста, бо селяни намагалися там врятуватися відголодної смерті, та залізничні станції. Мешканцям сіл забороняли виїжджати уінші регіони СРСР, насамперед, до Росії. Цьому сприяло введення паспортноїсистеми, яка фактично вдруге закріпачила українських селян. За спеціальнимирозпорядженнями ввели заборону на продаж залізничних квитків для них. Такі дії важко пояснити збігомобставин чи посухою...
Отже, аналізфактів доводить, що тоталітарний сталінський режим діяв свідомо і за чіткимпланом. Хліб вилучався, продавався до інших країн за валюту, яку спрямовувалина закупівлю верстатів та іншого обладнання для промислових підприємств. Всіхневдоволених – знищували: розкуркулювали, висилали до Росії, просто страчувализа вироком „трійок” буз суду і слідства. На місце знищених голодом аборепресіями селян привозили нових, з Росії, Білорусі...
Все це призводилодо страшних наслідків в масштабах нації. Українці мільйонами вимирали. Ті, хтовижив, підірвали своє фізичне та психічне здоров’я. В їх душі назавжди закравсястрах голоду. За рахунок переселенців змінювалася етнічна структура населенняУкраїни. Все це значно підривало життєвий потенціал нації.
Не було жодногокроку, аби подолати негативні наслідки неврожаю. Навпаки, все робилося длятого, щоб їх посилити. Отже, ми маємо справу з яскравим прикладом ГЕНОЦИДУ,спрямованого проти українського народу. I зараз ми маємо це довести і сказативголос.
Ми повинні знайтив собі мужність визнати і переконати інших, що нація стала жертвою страшногозлочину, який ніколи не повинен повторитися. Ми маємо усвідомити, щосьогоднішнє населення України є нащадками тих, хто вижив у ті страшні часи. Аленас могло бути набагато більше...Щодо причинивиникнення голоду. Він свідомо планувався ще з літа 1932 року. Плани здачі зернабули більшими, ніж реальний урожай. Ось уривки з датованого 8 серпня 1932 року листаколгоспника до всеукраїнського старости Григорія Петровського.Цього листа пише вірний син –колгоспник, агітатор і організатор перших днів 1929 р., котрий головою чесно ужевід 1929 р., із Лебединщини… котрий боровся за покращення життя, за соціалізм,пише цього листа не одна особа, а декілька, та тільки не всі осмілюютьсянаписати правду, сказати, а собі журяться, що таке становище в колгоспахпродовжуватися не може. Потрібні негайні заходи, от кинути ту думку, що на селівсе благополучно, немає голоду, не пухнуть люди. Справа в тому, що в колгоспі людипрацювати не бажають, люди, діти, старики голодні, худоба гине, люди стали злі.Земля очутилась в бур’янах… Плани в цьому році дані більші, а врожай череззагибель озимини далеко менший. Чи нормально, що плани біліші, ніж врожай?Голодомор1932-1933 рр. був страшним злочином сталінського режиму. Він був спровокований радянськимкерівництвом з метою масового вступу селян до колгоспів. Знесилені селяни незмогли ефективно провести посівну кампанію навесні 1932 р. План здачі хлібадержаві опинився під загрозою зриву. Водночас почався голод. 7 серпня 1932року було видано постанову ВЦВК та РНК СРСР, названу в народі «законом про п’ятьколосків». Вона передбачала за крадіжку колгоспної власності розстріл із конфіскацієюмайна чи позбавлення волі на термін не менше як 10 років.Найвищекерівництво країни знали про голод в Україні, але замовчувало цей факт. Допомогинадано не було. Більше того, в Україні для виконання плану хлібозаготівлі булонаправлено комісію на чолі з В. Молотовим. Дії комісії були жорстокими: у селахконфісковували продовольчі та посівні фонди; проводилися масові репресії; припинялосяпостачання товарів; села оточували загони НКВС. Голодомор ставдля України національною катастрофою. За різними даними, голодною смертю померловід 3,5 до 9 млн. осіб – точні цифри вже навряд чи будуть з’ясовані. Лише наприкінці1980 – х у 1990 – х рр. з’явилися наукові статті про голодомор, спогади очевидців,публікації в пресі; складено мартиролог жертв голодомору, щороку проводяться дніїх пам’яті.
Навесні 1933 рокув селах сталося найстрашніше – почалося людоїдство. В Україні зареєстровано 10 тисячсудів над людоїдами.
Про пекельні мукиі страждання наших людей у голодні 1932-1933 роки відомо не так уже й багато.Писали, свідчили, згадували передовсім за кордоном. В Україні про голодомор невільно було й слова мовити.
Хто знав, хтосмертям і стратам лік?
Де фільм, якийпоказав би голод?
Отой проклятий33-рік?..
Наприкінці зими 1933року голод в Україні набув велетенських масштабів. Люди в селах їли мишей, щуріві горобців, борошно з кісток, кору дерев, їли товчену кору дерев, солому, перемішануз глиною перемерзлою капустою, котів, собак, щурів, потім перейшли на слимаків,жаб, кропиву і вмирали від тяжких шлункових захворювань.
Були чисельні випадкилюдожерства, деякі селяни, збожеволівши від голоду, вбивали і їли власних ічужих дітей. Вмирали цілі села, а пошуки і вилучення продовольства тривали. Голод охопив цілу радянську Україну,а також Північний Кавказ, Крим, Казахстан.
Намагаючись урятуватись,тисячі селян ішли в міста, де навесні скасовували хлібні карточки і можна булокупити хліб. Проте сільським жителям хліба не продавали. Дороги, що вели до міст, були блоковані, але тисячі селян усе ж пробиралися туди та, не знаходячипорятунку, вмирали прямо на вулицях.
Намагаючись врятувативід голодної смерті дітей, селяни везли їх до міст і залишали в установах,лікарнях, під будинками. Доведені до відчаю, люди їли жаб, трупи коней, щозагинули від сапу. Це був якийсь суцільний жах. За рік в Україні вимерло до 10 мільйонівлюдей. На 1 січня 1932 року населення Запорозької області становило 2971317 чоловік.На 17 січня 1933 року було вже 1777 тисяч жителів. Восени-взимку 1932 року студентиЗапорозького медичного технікуму одержували за картками 75г. кукурудзяного хліба,а дітям видали 25г. Влітку 1933-го студентам Ніжинських учительських курсіввидавали щодня 100 г. хліба, чай без цукру та варену без солі ботвину.
Немає нічогострашнішого, ніж бачити мертву людину
Померлих від голодув 33–му більш ніж у два рази більше, ніж полеглих у війну. Для людей голод був удвічістрашнішою трагедією, ніж остання війна. Та й війна тривала ж чотири роки, а голод– рік.
Голод 1932-1933рр. – одне з найбільш трагічних сторінок історії українського народу.Намагаючись нічим не затьмарити «успіх соціалістичного будівництва», сталінськекерівництво наклало табу на цю тему, про страшне лихо не дозволялося відкрито говорити,бодай навіть згадувати в газетах, офіційних документах. Страхітлива трагедіяголоду на СРСР викликала щире співчуття світової громадськості. За кордоном цятема породила величезну історіографію та публіцистику, було видано чималоспогадів і документів.
Те, щовідбувалося в Україні у 1933 р., не знайдено жодного відображення в документах,офіційних установ. Причина в тому, що Сталін наказав ставитися до голодомору якдо неіснуючого явища… У промові на Всесоюзному з’їзді колгоспників – ударників 19лютого 1933 р. він заспокійливо заявив :« В усякому разі порівняно з тимитруднощами, що їх пережили робітники років 10-15 тому, ваші нинішні труднощі,товариші колгоспники, здаються дитячою іграшкою».
Голод 1932 – 1933рр. став для українців тим, чим був голок ост для євреїв і різанина 1915 р. длявірменів. Як трагедія, масштаби якої неможливо збагнути, голод травмував націю,залишивши на її тілі глибокі соціальні, психологічні та демографічні шрами, яківоно носить до сьогодні. Кинув він і чорну тінь на методи досягнення радянськоїсистеми.
Найважливішим утрагедії голоду є те, що його можна було уникнути. Сам Сталін заявляв: « Ніхтоне може заперечити того, що загальний урожай зерна в 1932 році перевищував 1931рік».Інакше кажучи, харчів не бракувало. Проте держава математичноконфліктувала більшу їх частину для власного вжитку. Ігноруючи заклики й попередженняукраїнських комуністів, Сталін підняв план заготівлі зерна у 1932 р. на 44 %.Це рішення й та жорстокість, з якою режим виконував його накази, прирекли мільйонилюдей на смерть від голоду, який можна назвати не інакше як штучним…
Сталін та йогопоплічник, звичайно, дивилися на все інакше. У 1933 р. поплічник Сталіна наУкраїні Мендель Хатоєвич, що керував компанією зерно заготівель, із гордістюзаявляв: «Між селянами і нашою владою томиться жорстока боротьба. Це боротьбана смерть. Цей рік став випробувальним нашої сили і їхньої витривалості. Голоддовів їм, хто тут господар. Він коштував мільйони жителів, але колгоспнасистема існуватиме завжди. Ми виграли війну!»
Загибельмільйонів людей влада намагалася приховати. Засоби масової інформації мовчали.Радянський уряд відкинув пропозиції про допомогу з–за кордону, твердячи, щовигадки про навмисне поширюють вороги СРСР.
12 серпня 1990року поблизу Лубен полтавці вивершили Курган скорботи й освятили місце вічногоспочинку земляків, які залишили земне життя в пекельних голодних муках.
Причиниголодомору
В історіїбурхливого XX-го століття голодомор 1932-33 років був другим масовим голодом натериторії України.
Перший масовийголод, що розпочався відразу ж після закінчення громадянської війни тапридушення української революції, охопив значну частину України: Запорізьку,Донецьку, Катеринославську, Миколаївську, Одеську губернії. Причини йогочастково мали об'єктивний характер — посуха 21-го року, економічні наслідкиСвітової та громадянської воїн, але найголовнішими чинниками стали: крахсільськогосподарської практики тодішнього режиму, скорочення посівних площ уколишніх хлібородних районах внаслідок політики воєнного комунізму, директивніметоди компартійного керівництва, яке розподіляло наявні продресурси на користьпромислових центрів, передусім тих, що знаходилися поза межами України.
Голод 1932-33років охопив ті ж самі регіони України, але цього разу його спричинили,насамперед, політичні чинники. Потрібно було винищити численний прошарокзаможних і незалежних від держави селян-підприємців.
Масове фізичневинищення українських хліборобів штучним голодом було свідомим терористичнимактом політичної системи проти мирних людей, внаслідок чого зникали ціліпокоління землеробів-універсалів, було зруйновано соціальні основи нації, їїтрадиції, духовну культуру та самобутність. Аналіз змісту опублікованихпротягом 29-33 рр. близько 30-ти постанов ЦК ВКПБ, Раднаркому УРСР та СРСР, ЦККПБУ засвідчує факти свідомого створення таких умов життя для сільськогонаселення, дві третини якого становили етнічні українці, що призвело до їхвідвертого фізичного винищення. Голодомор 1932-33 років – це свідомо заподіянаакція. Як свідчать документальні джерела, хліб в Україні був, але хліб зУкраїни забрали. Після приїзду Молотова до України восени 1932 року, коли,здавалося б, з нашої держави вивезли все, що тільки можливо, Сталін присилаєКагановича, за участі якого 29 грудня цього ж року відбувається засіданняПолітбюро ЦК КПБ(у), на якому ухвалюється рішення забрати з України все, в томучислі й посівний матеріал з колгоспів.
У документахПолітбюро ЦК КПБУ збереглося свідчення про те, що восени 1932 рокуорганізовувалися з України так звані зелені ешелони для забезпеченняпромислових центрів Росії продуктами харчування до жовтневих свят. З Українививозили навіть квашені огірки, капусту та помідори. Таким чином, ті люди,котрі вирощували цю продукцію, залишалися приреченими на голодну смерть.
Зарозпорядженнями уряду, заборонялась будь-яка торгівля в сільській місцевості,призупинялося продовольче постачання сіл, переслідувалося та каралося на 10років ув'язнення і розстріл за будь-яке використання хліба на трудодні вколгоспах та районах, що не виконали хлібозаготівельних планів,запроваджувалася система масового вилучення насіннєвих фондів та«незаконно» розданого хліба колгоспникам, натуральних штрафів,товарних репресій. Питома вага українського зерна в загальносоюзному обсязіхлібозаготівель сягала більше третини, а по окремих регіонах перевищувалапланові завдання для Північного Кавказу, Центрально-чорноземного регіону,Казахстану та Московської області разом взятих. Голодомор 33-го року, такимчином, спричиняли також непосильні плани хлібозаготівель з мізерного врожаюпопереднього року.
Наслідкиголодомору. Історики і демографи сперечаються навколо кількості жертвголодомору, виголошуючи різні дані від 3 до 10 мільйонів. Найвірогідніше,враховуючи матеріали перепису населення 37-го року, втрати населення внаслідокповного фізичного виснаження, тифу, кишково-шлункових отруєнь, канібалізму,репресій, самогубств на грунті розладу психіки та соціального колапсу, жертвистановили близько 7 мільйонів чоловік на теренах України.
Вчені продовжуютьвивчати архівні джерела, з'ясовуючи абсолютні та відносні дані кількості жертвголодомору. Очевидно, критерієм масштабності трагедії є не лише цифри, а йздатність кожної людини сприймати чуже горе, як своє. Всеосяжність національноїкатастрофи 33-го можна збагнути лише глибиною внутрішнього потрясіння кожного,хто вважає себе цивілізованою людиною.
Заантиукраїнською спрямованістю та масштабністю застосування, голод 33-го рокувиявився найжахливішою зброєю масового знищення та соціального поневоленняселянства, якою скористався тоталітарний режим в Україні.
Політико-правоваоцінка голоду 32-33-го років вимагає нетрадиційних історико-політологічнихметодик з'ясування його специфіки. Обмежитись простим переліком причин тависвітленням наслідків голоду на сьогодні вже недостатньо.
Географіясмертності від голоду в Україні строката. Менш уражені північні райони першоїполовини 32-го і суцільний мор в усіх областях протягом другої половини 32-гота першої половини 33-го років. Голодною смертністю вирізнялися села і райони,які мали економічну зумовленість, тобто впиралися в обсяги, терміни та методихлібозаготівель.
Голод 33-го рокув Україні — це не фізіологічне явище, а, насамперед, цинічна форма політичноготерору, проблемами якої повинні перейматися історики, соціологи, правники іполітики. Наслідки та масштаби голодомору у містах та селах України в 1932-33роках засвідчують глобальну соціо гуманітарну катастрофу в історії людства, а не лише українства.
Архівні документизберегли інформацію про загальну кількість населення, яке нестерпно голодувало.Так, весною 33-го в 66-ти районах Київської області зафіксували півмільйонаголодуючих селян, а на Дніпропетровщині голод охопив більше 70 відсотківнаселення. В таємних листах керівників держави, керівників обласного рівня доЦК КПУ за травень 33-го року повідомлялось про смертність в окремих селах, якасягала від 450 до 600 чоловік. Поіменні списки полеглих від голоду селян, які відтворенікраєзнавцями та активістами Асоціації дослідників голодоморів в Україні, це вжене статистика, це загальнонаціональна трагедія.
Найбільшдосконала статистика не спроможна передати глибини та масштабностісоціально-економічних, політичних та морально-психологічних наслідківголодомору, жахливого свавілля владних структур і масових випадків ганебногодля людини явища — канібалізму. Голодне лихоліття, яке охопило адміністративнірайони з населення понад 40 млн. чоловік, і тривало майже два роки, явище нестихійне, а цілком рукотворне.
Реакціяміжнародної спільноти на голодомор. Про обставини та масштаби голоду в Україні,судячи з спецдонесень закордонних консулів в Києві, Одесі, Харкові, було відомокерівникам інших держав. Про жахливі наслідки голоду в Україні йшлося взверненнях голови еміграційного уряду УНР в Парижі професора ОлександраШульгіна до Ліги націй, а також до міжнародного Червоного Хреста, доміжнародних торгівельних організацій. Але політичні та бізнесові колазарубіжних країн мовчазно споглядали.
Міжнароднакомісія з розслідування голоду 32-33-го років в Україні користуваласязагальноприйнятними нормами міжнародного права, зокрема Конвенцією ГА ООН прозапобігання злочину геноциду та покарання за нього від 9 грудня 48-го року. Вній геноцид означає акт, учинений з наміром знищити повністю або частковонаціональну, етнічну, расову чи релігійну групу, зокрема сумісне створення длячленів групи таких умов життя, розрахованих на проведення її фізичного знищенняповністю або частково.
Голодомор вУкраїні як дійсний історичний факт визнали у 1988 році Конгрес США таМіжнародна комісія юристів.
До проектурекомендацій парламентських слухань 12.02.03р. включено пункт про порушенняперед ООН питання про визнання голодомору 1932-33 років в Україні актомгеноциду проти української нації, при чому мається на увазі українськаполітична нація, складовою частиною якої були і представники інших етносів.Міжнародні інституції повинні дати політико-правову оцінку цьомубезпрецедентному і заздалегідь спланованому знищенню мільйонів людей в Україні.
СтавленняУкраїнської держави до голодомору. Постанови Верховної Ради України, рішенняПрезидента України та Кабінету Міністрів України щодо підготовки і проведеннязаходів у зв'язку з сімдесятими роковинами голодомору в Україні, по суті,вперше за п'ятнадцять років офіційно визнали факт голоду державними органамиУкраїни. Вони заклали юридичну базу для широкомасштабного дослідження,правового тлумачення і політичної оцінки злочинів проти людяності.
Визнання голодуактом геноциду має принципове значення для стабілізації суспільно-політичнихвідносин в Україні і є фактором відновлення історичної справедливості,морального зцілення кількох поколінь від страшного шоку, заподіяного масовимирепресіями та голодоморами.
Перед нинішнімурядом України, перед Верховною Радою України, як і перед усім українськимсуспільством стоять завдання щодо належного вшанування пам'яті жертв голодомору1932-1933 років, які не обмежуються лише відзначенням скорботної 70-ї річниціжахливого мору.
Організаційнийкомітет з підготовки та проведення заходів у зв'язку з 70-ми роковинамиголодомору в України на чолі з Прем'єр-міністром України В. Ф. Януковичем почавреалізацію масштабних загальнодержавних заходів, одним з яких буде спорудженняв місті Києві національного меморіального комплексу жертвам голодомору таполітичних репресій як втілення болі і спокути перед невинно загиблими іненародженими співвітчизниками.
Визнаючиукраїнських селян жертвами геноциду 1932-33 років, Україна не лише увічнюєпам'ять про загиблих, а прагне постати справді державотворчою нацією,цивілізованою і гуманною, шанобливою і культурною, здатною до прозріння іспокути.
Планування та методи проведення Голодомору 1932- 1933 рр. на Українськихземлях
Голодомор32-33рр., найбільш трагічний в історії українського етносу. Очевидно, щоГолодомор був ретельно спланованою акцією.
Традиційновважається, що головним ініціатором і безпосереднім ідейним натхненникоморганізації Голодомору 1932- 1933рр. був Й.В. Сталін. Безпосередньо, це так.Проте і досі в тіні залишаються такі його наближені сподвижники: В. Молотов іособливо Л. Качанав, який з 1926 по 1928 р. був першим секретарем ЦК КП(б)У.Останньому відводилася роль організатора прелюдії до голодоморного геноциду, українськогонароду. А щоб надійно прив’язати Сталіна до жидівської колісниці, післязагибелі Алілуєвої у 1932 р. сіоністи підсовують Сталіну Розу Каганович сестру Лазари.
Молотов перебувавв Україні майже 2 місяця, а не дві декади, як передбачалось, а на допомогу йомуприїздив ще й Каганович. Фактично, вони повністю взяли на себе керівництво танагляд за вилученням збіжжя українських селян. Фактично, по жовтню брати вже небуло що.
Діючи у межах вжевстановлених «добрих традицій» більшовицького сіонізму, Каганович під виглядомпідвищених зобов’язань щодо збільшення здачі зерна до «закромів держави» спочаткувибрав у колгоспів навіть те зерно, що планували на посів, а потім ставзвершувати ми штаби «розкуркулення». Епілогом стало створення спеціальнихполків НКВС для боротьби зі селянами, що чинили опір більшовицького –сіоністицькому свавіллю на теренах України.14 грудня 1932 р. вийшла постанова ЦК ВКП(б)та РНК СРСР.
Про фарисейськийхарактер висловлення та, відповідно, дії «великого вождя» і його сіоністськогооточення щодо України та організованого геноциду українського народу свідчатьдані експорту зерна з СРСР в інші країни, що склали в 1932 році – 1736298 т., ау 1933 р. – 1689790т. Врожай в Україні в 1933р. становив 36 пудів лише зерновихкультур на душу населення, на той час як по всьому СРСР з Україною разом цяцифра складала 28 пудів.
Голодомор бувспрямований на винищення саме українців, а відбувався він лише на українськихземлях окремі області України втратили чи не третину свого населення, а на Кубані, Придонні, Ставрополі та в Криму загинув кожен четвертий – п’ятий мешканецьсіл та хуторів.
У серпні 1932 р.було прийнято закон, який передбачав смертну кару за розкрадання колгоспногомайна. Навіть за крадіжку жмені зерна можна було поплатитися життям. Незабаром з’явивсязакон про «боротьбу зі спекуляцією», який передбачав ув’язнення в концтаборахвід 5 до 10 років для тих селян, які, від голоду, намагалися обміняти домашніречі на харчові продукти в містах. Купити продукти вони не могли, бо з 1928 р. продовольствов містах розподілялося за картками. Селяни опинилися в безвихідному становищі.Тим часом хлібозаготівельні плани зростали. У 1931 р. українські селяни здалидержаві 39 % валового збору зернових, у 1932 р. – 55 %. У жовтні 1932 р. вреспубліку для нагляду за хлібозаготівельною компанією прибула надзвичайнакомісія на чолі з В. М. Молотовим. Комісія діяла брутальними методами. «Дляроботи» на селі були мобілізовані партійні активісти. До сіл входили регулярні військаі підрозділи ДПУ, які силою відбирали у селян останнє зерно. Партійні тарадянські працівники, голови колгоспів, які робили спроби перешкодитинасильству, вказівкою Сталіна були репресовані.
До організаціїголоду доклали руку Л. М. Каганович, який прибув в Україну слідом за Молотовим,генеральний секретар ЦК КП(б)У С. В Косіор, голова Раднаркому УСРР В. Я. Чубар.У січні 1933 р. Сталін відрядив в Україну свого уповноваженого П.П.Постишева,який став секретарем ЦК КП(б)У, а фактично – диктатором України. За його вказівкоюв селах були проведені обшуки і вилучене останнє зерно.
Голодоморвивчають вже давно, ще на початку 50-х р. ХІХ ст. Гвардійський університет(США) виконав великий науковий проект, записав спогади декількох тисяч біженцівзі совєтського союзу – свідків Голодомору 1932-1933 рр. в Україні.
Є така точказору, що Сталін використав терор голодом, аби примусити селян працювати уколгоспах, від чого вони відмовлялися. Подібні оцінки відволікають відполітичного винещиння українства як нація, яка чинила опір намаганню комуністичноївлади зросійщити її.
А ось іншаісторична послідовність у діях татолітарної влади простежується надто чітко.Голод 1932-1933 рр. є фактично не чим іншим, як прелюдія репресій 1937-го і наступнихроків.
У 1937 р. вУкраїні прибув П. Постишев, а ДПУ республіки очолив В. Балицький; спільнимизусиллями вони організували масовий терор. Звичайний у національному ухилі М.Скрипки
7 липня покінчивжиття самогубством. Сфабриковано справи «Української військової організації»(УВО), «Польської організації військової» (ПОВ),«Блоку українських національнихпартій». Заарештовано О. Шумського та десятки комуністів, які тією чи іншою міроюбули з ним зв’язані .
ЙосифСталін
Після вбивстваКірова (1 грудня 1934 року) запроваджені Надзвичайні комісії військової колегіїВерховного Суду СРСР ( «трійки») – органи позасудових репресій. У грудні на процесі«Українського центру білогвардійців – терористів» засуджено 28 осіб, переважнописьменників і діячів культури.
Постишев 1935 р.оголосив про «Всеукраїнського боротьбистького центру» — було винищено колишніхборотьбистів. Того ж року відбулися процеси «Націоналістично – терористичногоцентру», « Націоналістично – терористичної групи професора М. Зерова», «Блокуукраїнських терористичних груп», «Троїцького – націоналістичного блоку».Арештовано Юрія Коцюбинського (розстріляний 1937 р. ). У 1936 р. булисфабриковані справи « Українського троцькістського центру», «Соціал –демократичної партії України» та ін.
Голодоморзадумався, і це майже не викликає сумнівів – найперше для того, щоб винищитиукраїнство, зробити зрештою все, аби Україна не мала державності тобтобезсумнівно, голодомор використовувався лише для того, щоб завдатинайстрашнішого удару українському, а не якомусь іншому, етносу. Спеціальна комісіяКонгресу США у своїх висновках з питань дослідження голодомору 1932-1933 рр.однозначно і беззастережно констатувала, що «Й.Сталін та його оточенняздійснили геноцид проти українців в 1932-1933 роках». Ця теза підсилюється інаступним твердженням комісії що «голодомор також відбувався в басейні рікиВолга та на території північного Кавказу, але такі ж наслідки і масштаби, як вУкраїні він має у місцевостях де проживали етнічні українці»
Хроніка подійголодомору
Через 70 років,які минули після голодомору, стало відомо багато фактів, що відображаютьсутність цього явища. Завдяки зусиллям дослідників – професійних науковців,краєзнавців, простих ентузіастів – відкриваються нові й нові свідчення, якіілюструють перебіг подій і допомагають зрозуміти причини, головні складові танаслідки голодомору, як засобу винищення українських селян. Вони переконують,що це була спланована політична акція. Отже, нехай говорять факти...
1932 рік
26 квітня 1932 р.Станіслав Косіор надіслав лист Сталіну, в якому, зокрема, зазначалося: “У нас єокремі випадки і навіть села, що голодують, одначе це лише наслідок місцевогоголовотяпства, перегинів, особливо стосовно колгоспів. Всілякі розмови про“голод” на Україні слід категорично відкинути”.
23 червня 1932 р.було прийнято постанову ЦК ВКП(б): “Обмежитись вже ухваленими рішеннями ЦК ідодаткового завозу хліба на Україну не здійснювати”. Хоча потреба в цьому буланеабияка.
6-9 липня 1932 р.відбулася III Всеукраїнська конференція КП(б)У. У доповіді С.Косіора булапредставлена точка зору ЦК КП(б)У на причини труднощів, що виникли. По-перше,серйозною, хоча й не головною причиною були названі складні клімАтичні умови1932 року (як відомо, складні кліматичні умови завжди заважали більшовикамкерувати господарством колишнього Радянського Союзу). По-друге, труднощівесняної засівної кампанії пов’язувалися “з незадовільним керуванняморганізацією господарства колгоспів, проведенням торішньої осінньої збиральноїі хлібозаготівельної кампанії”. По-третє, джерелом багатьох проблем буланазвана безгосподарність у колгоспах. Деякі районні керівники робили спробу всвоїх доповідях не тільки окреслити складність ситуації на селі, а й показатищо не можна перекладати основну відповідальність за цю ситуацію на низовіланки, насамперед на нещодавно створені райони. Однак і обережні спроби декогоз керівників УСРР, а особливо представників районів, вказати на складністьситуації у сільському господарстві України не викликали довіри у двохсталінських посланців, які брали участь у роботі конференції – В.Молотова іЛ.Кагановича. У виступах Молотова і Кагановича було не просто значно звуженоспектр факторів, що спричиняли труднощі у сільському господарстві України. Цівиступи, по суті, засвідчили, що центр однозначно зайняв жорстку позицію щодоукраїнського селянства. Москва не планувала допомагати.
3 серпня 1932 р.В’ячеслав Молотов на засіданні Політбюро ЦК ВКП(б) сказав: “Ми стоїмо справдіперед привидом голоду і до того ж у багатих хлібних районах”. Отже, він розумівситуацію, але нічого не робив, щоб її виправити. Навпаки...
7 серпня 1932 р.з’явився власноруч написаний Сталіним закон про охорону соціалістичноївласності (закон „про 5 колосків”). Цей закон передбачав у якості заходусудової репресії за розкрадання колгоспного і кооперативного майна “розстріл ізконфіскацією всього майна і з заміною за пом'якшуючих обставин позбавленнямсвободи на термін не нижче 10 років з конфіскацією всього майна”. Амністія утаких справах заборонялась. На літо 1933 року за цим законом було засуджено 150000 осіб. Зокрема, засуджували дітей, які намагалися знайти хоч якусь їжу.
11 серпня 1932 р.Сталін написав у листі до Л.Кагановича: „… Самое главное сейчас Украина. Делана Украине из рук вон плохи. Плохо по партийной линии. Говорят, что в двухобластях Украины (кажется в Киевской и Днепропетровской) около 50-ти райкомоввысказались против плана хлебозаготовок, признав его нереальным. В другихрайкомах обстоит дело, как утверждают, не лучше. На что это похоже? Это непартия, а парламент, карикатура на парламент. Вместо того чтобы руководитьрайонами, Косиор все время лавировал между директивами ЦК ВКП(б) и требованиямирайкомов и вот долавировался до ручки. Правильно говорил Ленин, что человек, неимеющий мужества пойти в нужный момент против течения, не может быть настоящимбольшевистским руководителем. Плохо по линии советской. Чубарь – неруководитель. Плохо по линии ГПУ. Реденсу не по плечу руководить борьбой сконтрреволюцией в такой большой и своеобразной республике, как Украина.
Если не возьмемсятеперь же за выправление положения на Украине, Украину можем потерять. Имейте ввиду, что Пилсудский не дремлет и его агентура на Украине во много раз сильнее,чем думает Реденс или Косиор. Имейте также в виду, что в Украинской компартии(500 тысяч членов, хе-хе) обретается не мало (да не мало) гнилых элементов,сознательных и бессознательных петлюровцев, наконец – прямых агентовПилсудского. Как только дела станут хуже, эти элементы не замедлят открытьфронт внутри (и вне) партии, против партии. Самое плохое это то, что украинскаяверхушка не видит этих опасностей...
… Поставитьсебе целью превратить Украину в кратчайший срок в настоящую крепость СССР; вдействительно образцовую республику. Денег на это не жалеть”.
17 серпня 1932 р.Політбюро ЦК ВКП(б) прийняло пропозицію Сталіна “про скорочення планухлібозаготівель на Україні на 40 млн. пудів як виняток для районів України, щоособливо постраждали, з тим, щоб колгоспам районів, що особливо постраждали,зняти П0ловину плану, а індивідуалам – третину”. 28 серпня перелік районів булозатверджено на політбюро ЦК ВКП(б). При цьому було зазначено, що “скороченняплану припадає переважно на бурякові районі”.
20 серпня 1932 р.газета “Правда” розпочала регулярну публікацію добірок матеріалів під рубриками“Общественная собственность священна и неприкосновенна”, “Расхитителейсоциалистической собственности – врагов народа – к суровой ответственности! “
1 вересня 1932 р.на засіданні Політбюро ЦК ВКП(б) створено комісію під керівництвом заступникаголови ОГПУ СРСР Івана Акулова, якій було доручено “розглянути конкретніінструкції по здійсненню декрету ЦВК і РНК СРСР про охорону суспільноївласності як по лінії ОГПУ, так і по лінії судовій і прокуратури”.
16 вересня 1932р. було затверджено інструкцію “по застосуванню постанови ЦВК і РНК СРСР від7/УІІІ – 32 р. про охорону майна державних підприємств, колгоспів і коопераціїі зміцненні суспільної (соціалістичної) власності”. Інструкція мала цілкомтаємну частину (“окрема тека”), що передбачала спрощений порядок затвердженнявироків до розстрілу.
22 жовтня 1932 р.прийнято рішення Політбюро ЦК ВКП(б) про роботу в Україні “надзвичайноїкомісії” на чолі з В'ячеславом Молотовим. Комісія дала новий імпульс здійсненнюрепресій проти колгоспного активу, партійних і радянських працівників. ЦККП(б)У почав публікувати списки партійців, директорів радгоспів, голівколгоспів та уповноважених по хлібозаготівлях, яких виключали з партії йвіддавали до суду за невиконання плану хлібозаготівель. Багато з цих людейпросто намагалися полегшити становище своїх односельців.
30 жовтня 1932 р.В’ячеслав Молотов повідомляв Сталіну: “Довелося жорстко покритикуватиУкраїнську організацію і особливо ЦК КП(б)У за демобілізованість у заготівлях”.“Надзвичайна комісія” на чолі з В.Молотовим з листопада 1932 р. до січня 1933року вичавила з селян ще близько 90 млн. пудів. Значною мірою за рахунок того,що в українських селах у складі спеціальних бригад по видобуттю зерна діяло 112тисяч активістів, які одержували певний відсоток від награбованого зерна іхарчів (і тим кормилися, а відтак виживали).
5 листопада 1932р. В’ячеслав Молотов і секретар ЦК КП(б)У Мендель Хатаєвич надіслали директивуобкомам партії, вимагаючи від них термінових і рішучих дій по виконанню законувід 7 серпня 1932 р. року “з обов’язковим і швидким проведенням репресій інещадної розправи із злочинними елементами у правліннях колгоспів”.
15 листопада 1932р. Політбюро ЦК ВКП(б) ухвалило рішення “Про паспортну систему та розвантаженняміст від зайвих елементів” у якому зазначалося, що з метою “розвантаженняМоскви та Ленінграда та інших великих міських центрів СРСР від зайвих, незв’язаних з виробництвом і установами, а також від куркульських, кримінальних іінших антигромадських елементів, що переховуються в містах, визнати занеобхідне:
1) Ввести єдину паспортнусистему по СРСР з відміною всіх інших видів посвідчень...
2) Організувати впершу чергу у Москві та Ленінграді апарат обліку та реєстрації населення,регулювання виїзду та в'їзду.
3) Для виробленняконкретних заходів як законодавчого, так і організаційно-практичного характеру,створити комісію...”.
Селяни паспортівне отримували, бо вони, на думку Сталіна, мали жити не там, де хотіли, а там депотребували інтереси держави, тобто нового „господаря”.
18 листопада 1932р. ЦК КП(б)У за участю В'ячеслава Молотова ухвалив постанову “Про заходи попосиленню хлібозаготівель”, яким посилювались репресії проти селян України.Зокрема, щодо одноосібників, які не виконують план хлібоздавання, дозволялосьзастосовувати натуральні штрафи по м’ясозаготівлям у розмірі 15-місячної нормиі річної норми картоплі. I при тому треба було здавати хліб. Куркулів просторепресували по статті за “контрреволюційні злочини”.
20 листопада 1932р. Раднарком УСРР ухвалив рішення про запровадження натуральних штрафів: “Доколгоспів, що допустили розкрадання колгоспного хліба і злісно зривають планхлібозаготівель, застосувати натуральні штрафи порядком додаткового завдання зм’ясозаготівель розміром 15-місячної норми здавання даним колгоспом м’яса якусуспільненої худоби, так і худоби колгоспників”.
26 листопада 1932р. у пресі УСРР надруковано наказ наркома юстиції і генерального прокурораУСРР, в якому підкреслювалось, що репресія є одним з потужних засобів подоланнякласового спротиву хлібозаготівлі. Дозволено застосовувати нещадні заходи докуркулів і всіх класових ворогів, які зривають або гальмують успішну боротьбуза хліб.
27 листопада 1932р. у виступі на об’єднаному засіданні Політбюро ЦК і Президії ЦКК ВКП(б) Сталінпідкреслив: “Наши сельские и районные коммунисты слишком идеализируют колхозы.Они думают нередко, что, коль скоро колхоз является социалистической формойхозяйства, то этим все дано, и в колхозах не может быть ничего антисоветскогоили саботажнического, а если имеются факты саботажа и антисоветских явлений, тонадо пройти мимо этих фактов, ибо в отношении колхозов можно действовать лишьпутем убеждения, а методы принуждения к отдельным колхозам и колхозникамнеприменимы… Было бы глупо, если бы коммунисты, исходя из того, что колхозыявляются социалистической формой хозяйства, не ответили на удар этих отдельныхколхозников и колхозов сокрушительным ударом”.
1 грудня 1932 р.Раднароком УСРР заборонив торгувати картоплею у районах, які злісно невиконують зобов’язань по контрактації і перевірці наявних фондів картоплі уколгоспах. До списку потрапили 12 районів Чернігівщини, по чотири райониКиївської і Харківської областей.
3 грудня 1932 р.у ряді районів України заборонено торгівлю м'ясом і тваринами.
5 грудня 1932 р.Всеволод Балицький видав «Оперативний наказ ГПУ УСРР № 1», яким поставивпідлеглим “основне та головне завдання – нагальний прорив, викриття та розгромконтрреволюційного повстанського підпілля, та завдання рішучого удару по всімконтрреволюційним куркульсько-петлюрівським елементам, які активно протидіють ізривають основні заходи радянської влади та партії на селі”.
6 грудня 1932 р.ухвалено постанову ЦК КП(б)У і Раднаркому УСРР “Про занесення на “чорну дошку”сіл, які злісно Саботують хлібозаготівлі”. Це рішення спричинило збільшенняжертв голодомору.
14 грудня 1932 р.Сталін разом з В’ячеславом Молотовим підписав постанову ЦК ВКП(б) і РаднаркомуСРСР у зв’язку із проведенням хлібозаготівельної кампанії. Разом з тим цейдокумент вимагав “правильного проведення українізації” в Україні й поза їїмежами, в регіонах, де компактно мешкали українці. Документ також містивкатегоричну вимогу боротися з петлюрівськими та іншими “контрреволюційними”елементами. По суті це означало смерть “українізації”.
15 грудня 1932 р.ЦК КП(б)У затвердив список 82 районів, куди припинялися поставки промисловихтоварів через те, що ці райони не виконали план хлібозаготівель.
19 грудня 1932 р.ЦК ВКП(б) і Раднарком СРСР розглянули питання про хлібозаготівлі в Україні.Вони визначили ситуацію незадовільною і доручили “виправити” її ЛазарюКагановичу та Павлу Постишеву як “окремо уповноваженим”. Про те, який стильнаведення порядку вони сповідували, яскраво свідчить телеграма, що її ЛазарКаганович надіслав Сталіну вже 21 грудня 1932 р. року: „Вечером 20 и 21 декабряна заседании Политбюро ЦК КП(б)У наметили ряд практических мер по усилениюхлебозаготовок. В виду того, что значительная часть уполномоченныхотсиживается, покрывает бездеятельность, а порой прямое предательство районныхработников, разослали решительное предупреждение всем уполномоченным, а 10наихудших сняли с работы и дело об их пребывании в партии передали в ЦКК. Издесяти снятых 7 были посланы ЦК КП(б)У и 3 обкомами.
38 основныхрайонов Украины должны еще дать 32 млн. пудов хлеба – свыше 40% оставшегося кзаготовке без гарнца хлеба по республике. Еще 50 мощных районов должны датьоколо 30% оставшегося к заготовке хлеба. Из 38 основных районов – 21 вДнепропетровской и 15 в Одесской областях. На этих районах сосредоточиваем нашевнимание. Подобрали еще 40 руководящих работников уполномоченными в этиосновные районы, а около сотни крепких военных и харьковских работников им впомощь. Одновременно нажимаем на районы, где осталось выполнять немного”.
Однак ніякізаходи не допомогли: на кінець 1932 р. року план хлібозаготівель був виконанийлише на 72%.
27 грудня 1932 р.ухвалено спільну постанову ЦВК і Раднаркому СРСР “Про встановлення єдиноїпаспортної системи по Союзу РСР та обов’язкової прописки паспортів”.
31 грудня 1932 р.ВУЦВК УСРР і Раднарком УСРР ухвалили постанову про запровадження єдиноїпаспортної системи в УСРР і обов’язковий запис паспортів (прописку).
1933 РІК
19 січня 1933 р.більшовицьке керівництво СРСР ухвалило рішення про включення хлібозаготівель доскладу обов’язкового податку, що встановлювався державою.
22 січня 1933 р.Сталін і В. Молотов надіслали директиву партійним і радянським органам, в якійпідкреслювалось, що міграційні процеси, що розпочалися внаслідок голоду середселян, організовані “ворогами Радянської влади, есерами і агентами Польщі з метоюагітації “через селян” у північних районах СРСР против колгоспів і взагаліпроти Радянської влади”.
У зв’язку з цимнаказувалось органам влади і ГПУ УСРР і Північного Кавказу не допускатимасового виїзду селян у інші райони. Відповідні вказівки було дано транспортнимвідділам ОГПУ СРСР.
24 січня 1933 р.з’явилась постанова ЦК ВКП(б), якою передбачались кадрові зміни вбільшовицькому керівництві України і за якою на посаду другого секретаря ЦККП(б)У призначили Павла Постишева, діяча якому сталінське керівництво доручилошукати вихід із ситуації, що склалася у зв'язку із голодом, а також остаточнийпогром українського відродження.
13 лютого 1933 р.Голова ГПУ УСРР В. Балицький видав наказ № 2 “Про чергові завданняагентурно-оперативної роботи органів ГПУ УСРР”. Балицький поставив своїхпідлеглих до відома, що „аналіз ліквідованих справ говорить за те, що у даномувипадку ми зустрілись з єдиним, ретельно розробленим планом організаціїзбройного повстання на Україні до весни 1933 р. року з метою повалення радянськоївлади та встановлення капіталістичної держави, так званої «Українськоїнезалежної республіки». При цьому він поставив перед ГПУ УСРР “найближчеосновне та головне завдання… – забезпечення весняної сівби”.
13 лютого 1933 р.постановою наркома юстиції УСРР з метою “забезпечити паспортизацію таперешкодити антигромадським і соціально небезпечним елементам незаконноодержувати паспорти” було зупинено справи про зміну прізвищ та імен.
19 лютого 1933 р.у виступі на Першому Всесоюзному з’їзді колгоспників-ударників Сталін висунувгасло: “Сделать колхозы большевистскими, а колхозников зажиточными!”
23 лютого 1933 р.Політбюро ЦК ВКП(б) прийняло постанову “Про поїздки по СРСР іноземнихкореспондентів”, яким встановлювався порядок. “в силу якого вони зможутьроз’їжджати по СРСР і відвідувати певні пункти лише з дозволу Головногоуправління міліції”. Світ не мав знати про те, що коїться в Україні, бо саме вцей час Радянську державу почали офіційно визнавати інші країни світу.
10 березня 1933р. Політбюро ЦК ВКП(б) ухвалило постанову: “Надати право розгляду справ поповстанству і контрреволюції на Україні з застосуванням вищої міри соціальногозахисту трійці у складі тт. Балицького, Карлсона, Леплевського”. Разом ізП.Постишевим В.Балицький об’їхав голодуючі райони України та вживав на місцяхрішучі та жорсткі заходи. Це дозволило йому згодом казати у вузькому колі, щойого разом з Постишевим надіслали рятувати Україну, яку за його відсутностідовели до загибелі.
15 березня 1933р. Станіслав Косіор у листі до Сталіна повідомляє: “Всього за регістрацією ГПУна Україні охоплено голодом 103 райони. Навряд чи ці цифри про кількістьрайонів правильно відбивають стан справ”.
8 квітня 1933 р.Раднарком і ЦК КП(б)У затвердили Тимчасові правила трудового розпорядку у колгоспах,якими встановлювався жорсткий контроль і запроваджувались каральні санкції(штраф до 5 трудоднів, виключення з колгоспу) за невихід на роботу,заборонялась робота поза колгоспом без дозволу його правління. Правління такожмогло регулювати тривалість робочого дня, відміняти вихідні.
28 квітня 1933 р.з’явилась постанова РНК СРСР про видачу паспортів громАдянам СРСР на всійтериторії країни. Наступного дня її надрукували у газеті “Известия”. Документпередбачав, що паспорти видаються громадянам СРСР, які мешкають “у містах,населених пунктах, що є районними центрами, у робітничих селищах, нановобудовах, на промислових підприємствах, у смузі відчуження залізниць, урадгоспах і населених пунктах, де розташовані МТС”. У постанові спеціально булообумовлено, що “громадяни, які постійно мешкають у сільських місцевостях,паспортів не одержують”.
8 травня 1933 р.у спеціальній інструкції, розісланій на місця, Й.Сталін і В.Молотов засудили“масові невпорядковані арешти” на селі. Інструкція вимагала припинити масовівиселення, але разом з тим “дозволяла” виселення ще 12 тис. господарств (в томучислі 2 тис. з України).
13 травня 1933 р.покінчив життя самогубством Микола Хвильовий
8-11 червня 1933р. відбувся Пленум ЦК КП(б)У, на якому П.Постишев здійснив вирішальну атакупроти М.Скрипника. Виступ останнього не задовольнив П.Постишева, оскільки “таділянка, якою донедавна керував тов. Скрипник, – я маю на увазі Наркомос і всюсистему органів освіти України, – виявилась найбільш засміченою шкідницькими,контрреволюційними, націоналістичними елементами...”
7 липня 1933 р.після чотирьох обговорень його “покаянного” листа на Політбюро ЦК КП(б)У вробочому кабінеті застрелився М.Скрипник, однак боротьба, із “скрипниківщиною”тривала. Протягом лише 1933 р. з апарату Наркому освіти було “вичищено” 200“націоналістичних, ворожих елементів”, а в обласних управліннях народної освітиза політичними мотивами замінено 100% керівництва, у районних 90%. Всі вонибули піддані різним формам репресій. 4000 вчителів були увільнені із, шкілУкраїни, як “класово ворожі елементи”. Значно розширювалася мережа російськихшкіл і класів.
20 жовтня 1933 р.Голова ГЦУ УСРР Всеволод Балицький затвердив обвинувальний висновок у справі“Української військової організації” (“УВО”). Ця організація нібито здійснювала“активну повстанську, шпигунську, диверсійну і терористичну роботу з метоюповалення диктатури пролетаріату на Україні, відторгнення УСРР від РадянськогоСоюзу і встановлення фашистської диктатури у формі “незалежної” буржуазноїреспубліки”. За твердженням авторів висновку, “УВО” було створено “активнимиконтрреволюційними кадрами українсько-галицького войовничого націоналізму, щопройшли загартування збройної боротьби у громадянській війні і активнійповстансько-шпигунській діяльності, спрямованої проти Радянської влади”.
18-22 листопада1933 р. відбувся об’єднаний Пленум ЦК і ЦКК КП(б)У, на якому П. Постишевпідкреслив, що колгоспи в Україні зроблено більшовицькими. Пленум ухваливрезолюцію, в якій було записано, що “в даний момент головною небезпекою ємісцевий націоналізм, що поєднується з імперіалістичними інтервентами”. Цей“даний момент” розтягнувся на кілька років і означав послідовне винищенняінтелектуальних сил в Україні, погром в системі науки і освіти. При чому цьогоразу репресивна хвиля зачепила і комуністичну інтелігенцію, тих, хто ще вчоратрощив “націоналістів”, а сьогодні сам був оголошений ворогом системи, якійвіддано слугував.
21 листопада 1933р. кореспондент англійської газети “Манчестер Гардіан” писав: “Якщо йдеться проголод, то жоден чесний спостерігач, який дивиться відкритими очима, не можестверджувати, що в селах, які я відвідав, є тепер голод, але не буде йзаперечувати, що голод був, причому немалий, переважно в квітні і травні…Можна сміливо сказати, що жодна провінція… не потерпіла стільки, як Україна іПівнічній Кавказ”.
Виникаєзапитання, що це, як не цілеспрямована політика проти народу? За міжнародниминормами її не можна трактувати інакше, ніж ГЕНОЦИД проти української нації.
Голод 1932-33 р.,як неодноразово зазначали очевидці й дослідники цієї трагедії, був штучнимявищем. Причиною голоду був фактор, що досі в історії нечуваний – політикатоталітарного режиму. А, отже, й причини та наслідки його приховувалися йфальсифікувалися режимом не тільки в 30-ті роки, а й до початку 90-х.
Українськаполітична еміграція ще в кінці 1932 р. забила тривогу в засобах масовоїінформації. Особливу роль відігравала преса Галичини, в якій друкувалисясвідчення утікачів із підрадянської України. Львівська газета “Нова зоря” устатті “Нищать українську націю. Боронімся!” зазначала: “Східна сторона Збручавиглядає на справдішну воєнну лінію, за котрою фізично винищують наш нарід досамого кореня. Хто втікає на сей бік, той паде трупом на границі, тільки рідкивиїмки добігають сюди як живі кістяки.”
В тій же газетічитаємо й розлогу статтю “Страшні події на Україні. Слово про обов’язок всіхукраїнців.” Робиться висновок проте, що у боротьбі з масовим винищеннямукраїнців потрібно протестувати як в самій Україні, так і по цілому світові.”Зокрема, українська еміграція в Європі й Америці має великий національнийобов’язок освідомлювати про мартирольогію України під большевицькою Москвою всіті народи, серед котрих наша еміграція живе. Освідомлювати устно, в пресі йокремими публікаціями.”
24 липня 1933 р.Український греко-католицький Єпископат галицької церковної провінції в справіподій на Великій Україні звернувся з відозвою “До всіх людей доброї волі!” вякій, зокрема, зазначалося: “На вид таких злочинів німіє людська природа, кровстинається у жилах...
Усі радіостанціїпросимо рознести наш голос по цілім світі, може дійде він і до убогих хатин,конаючих з голоду селян.”
Варто відзначитизначну інформаційну й згуртовуючу роль, яку відігравав український часопис“Тризуб.” Упродовж 30-х років майже в кожному номері друкувалися статті,повідомлення про голод в Україні, свідчення очевидців й висвітлювалисяорганізаційні заходи, які проводила українська еміграція, повідомлялося проакції громадськості за кордоном, допомогу голодуючим та про політикузамовчування голоду радянською владою. В результаті заходів українськогогреко-католицького єпископату та численних українських громадських організаційз Головною Еміграційною Радою та чернівецьким і львівським Комітетом рятункуУкраїни на чолі, з ініціативи кількох членів Французького Товаристваукраїнознавства було засновано в Парижі 24 серпня 1933 р. Комітет поорганізації допомоги голодним на Україні.
Проте допомогаголодуючим ускладнювалась тим, що більшовики не визнавали голоду, а відтак іорганізувати допомогу з-за кордону було досить складно. Як зазначала ГоловаЖіночої Національної Української Ради професор Софія Русова: “Українські жінки,об’єднані на еміграції в Національній Жіночій Раді, безсильні подати нещасномунаселенню жодну допомогу. Укр. еміграція відгороджена від свого народустрашними більшовицькими загорожами – ні звідти до нас, ні від нас на Українуне перелетить і пір'ячко. Наша кореспонденція з рідними накликає на нихжорстокі переслідування. Ми не можемо послати кіло рижу, хоча б і за тувеличезну ціну, яку встановили самі большевики, граючися з голодним людом, яккіт з мишою, щоб не підвести наших рідних, наших сестер та їх дітей під страшнікари. Ми можемо лише правдиво освідомлювати культурний світ з тими страховищами,що провадяться поза тими мурами.”
Інформаційно-організаційніакції українських емігрантів досягли певного результату. Світ дізнався про те,що чиниться в Радянському Союзі з українським селянством. Завдяки ініціативінорвезького прем’єра Мовінкеля, питання було порушено у 1933 р. в Лізі Націй,Міжнародному Червоному Хресті та інших громадських установах багатьох країн.Проти голоду висловили протест російські емігранти.
29 жовтня 1933 р.українськими політичними емігрантами було проголошено “день привселюдної жалобий всенародного гніву – на всіх просторах, заселених українським народом замежами СССР, повсюди, де розкидано світом колонії українські, повсюди, детільки б’ється українське серце, де тільки чути українську мову...”
Зусилляукраїнської еміграції врешті решт знайшли відгук у європейської спільноти. УВідні 16-17 грудня 1933 р. під проводом кардинала Ініцера відбуласяміжнаціональна й міжконфесійна нарада всіх організацій, що брали участь вдопомозі голодним в СРСР. Скликано її заходами Віденського комітету допомоги. Унараді взяли участь представники міжнародних організацій з Англії та Швейцарії,національних комітетів допомоги -німецьких, єврейських, російських.
Найбільше середних було представлено українських організацій за кордоном. “Міжнародна нарада… на підставі фактичного матеріялу ще раз привселюдно ствердила незаперечнийфакт голоду в СССР, в першу голову на Вкраїні і Північному Кавказі, байдужістьширокого світу до долі нещасних, дальшу, ще грізнішу, загрозу голоду, та вдаласядо всієї людскости з гарячим закликом – ділом допомогти нещасним.”
В Ухвалі булозаписано: “1) У відповідь на всякі змагання заперечити страшний голод, щолютував до останніх жнив в СССР, конгрес рішуче стверджує, що за минулий рікголодною смертю загинули мільйони невинних людей навіть у найбагатших краяхСССР, як Україна й Північний Кавказ. Так само рішуче стверджується, що узв’язку з цим масовим вмиранням виникали найжахливіші прояви до людоїдствавключно.
2) Ці жертвиможна було б оминути. У той час, коли в СССР відігравалась трагедія, заморськіхліборобські держави терпіли від надпродукції збіжжа, світові конференціїобмірковували питання зменшення збіжжевої продукції. Величезні запаси споживчихпродуктів знищено...” Важливо зазначити, що під тиском міжнародноїгромадськості Радянський Союз змушений був визнати наявність голоду в 1932-33роках, проте, істинні причини й масштаб його ретельно приховувалися.
У повоєнний часукраїнські емігранти розгорнули широку роботу по збиранню документальних данихпро голод 1932-33 рр., особливо свідчення очевидців. У 1948 р. ТовариствоУкраїнських Політичних В’язнів видало брошуру Г.Сови “Голод в Україні 1933року”, а також побачили світ праці Д.Солов’я “Стежками на голготу”, “ГолготаУкраїни”, збірку М.Вербицького “Найбільший злочин Кремля”, публікувалося багатооглядових статей у пресі та ін.
Однією з причинголоду Г.Сова називає державну політику радянської влади загалом. Першийп'ятирічний план загального розвитку СРСР був авантюрним і в дискусіяхперемогли прихильники “гігантоманії.” А отже кошти на його реалізацію (наіндустріалізацію країни) викачувалися з села, шляхом експортусільськогосподарської продукції за кордон. Ще одна причина – колективізаціяпроводилась “дуже наспіх, а головне не спиралась на реальні технічніможливості.”
Особливоактивізовувалися публікації про голод в Україні у відповідні річниці. У 1955 р.у “Шляхові перемоги” вийшла друком стаття П. Половецького “Співучасники Сталінав голодовому народовбивстві 1933 р.”
Автор, аналізуючихід подій, повідомлення в пресі про голод в СРСР зазначає, що винні вприховуванні цієї трагедії не тільки Сталін і “банда кремлівських злочинців,політбюро, москалі”. А винні ті, хто “не тільки мовчав, а й навіть створюваватмосферу сумніву та неґації. I це робили люди не з безбожницького Кремля, апредставники західньої демократії, що в Москві, Києві та інших містах СССРобсервували життя і людські відносини в новонародженій “справжнійсоціялістичній державі” – за їх виразом”.
Одним із такихжурналістів автор називає кореспондента “Нью-Йорк Таймз” В. Дюренті. Саме цейжурналіст спростовував на сторінках газети повідомлення англійця Геріта Джонса,який в березні 1933 року пройшов сорок миль пішки від села до села поблизуХаркова й інформував світ про страхітливу трагедію українців. Публікації проморально-етичний вибір журналіста В. Дюренті публікувалися й у 80-х роках.
Зокрема, один ізавторів спеціального випуску “The Ukrainian Weekly”, де на 12 сторінкахрозглядався великий голод в Україні 1932-33 років, зазначав, що у питанні “чибув голод в Україні в 1932-34 рр.?” склалося різнобачення. З одного боку є ті,що констатують факт “голод був”, а є й інші, котрі відзначають, що мав місцеголод великого розмаху.” Так от Дюренті наголошував, що в СРСР існує лишесерйозна нестача харчів, є поширена смертність від хвороб через недоживлення.Ситуація погана, але голоду немає. Цим самим він вводив в оману суспільну думкуінших країн, підігравав радянському режимові. Більше того, у своїй книзі“Stalind and С°” журналіст писав про те, що російський продовольчий стандартзначно відрізняється від дореволюційного, майже середньовічного, до такогорівня, що цей стандарт сьогодні наблизився до стандарту США, наперекір тому,про що думають американці. I це писала людина в той час, коли в СРСР людипомирали з голоду.
У 1963 р. насторінках газети “Свобода” друкувалося багато інформаційних статей про голод1932-33 рр., зокрема, й розділи з книги Валентини Калиник “Руйнування родини вСРСР.” Вона зазначає, що за період голоду на Україні загинуло коло 7 млн.населення.” У 1973 р. у Мюнхені вийшла фундаментальна праця Василя Плюща“Genocide of the Ukrainian Реор1е”, де детально розглянуто причини голоду.
Під впливомвеличезної агітаційно-інформаційної роботи, яку проводила українська політична еміграція,російські емігранти також у своїх виданнях почали друкувати аналітичні статтіпро голодомор. Так А.Авторханов зазначив, що саме Сталін і Мікоян штучноорганізували голод в країні у 1931-1932 рр. На Україні 6 мільйонів людейпомерло від голоду. Зазначає й про те, що голод локалізований районами України,Туркестана і частини Північного Кавказу. Він є наслідком обов’язкових поставокза безцінь хліба, масла і м’яса в період колективізації.
Авторханов пише йпро те, що добре пам’ятає заходи, що їх використовували, починаючи з листопада1930 року. 1) Запровадження карткової системи на продовольчі й промисловітовари; 2) було введено диференційоване постачання різних соціальних груп (1.Чекістський актив, 2. Партійний актив, 3. Офіцерський корпус “Военторг”, 4.ІТР, 5. Педагогічний персонал); 3) також введено диференційоване постачанняміст – а) міста особливого списку (Москва, Ленінград), б) міста першого списку(Київ, Харків, Київ, Мінськ, Баку та ін.), в) міста другого списку, г) містатретього списку.
У журналіросійських емігрантів “Русская мысль” 1983 року було надруковано виступ АленаБезансона, виголошений 4 червня 1983 р. в Парижі біля пам'ятника Шевченку нацеремонії, влаштованій Об’єднаним комітетом українських організацій у Франції.У ньому зазначалось: “Безумное обложение привело к… голоду. Но если в этомнесчастье кое-что еще можно отнести на счет обезличенного социалистическогопроцесса, ослепление утопией, автоматизма безрассудного планирования ибюрократического террора, тут налицо, однако, и сознательное политическоерешение, принятое Сталиным и его приспешниками: политически разгромитькрестьянство, разбить национальную целостность Украины (виділено ред.).
Истреблениекрестьянства сопровождалось полным обновлением руководящего состава и“дезукраинизацией” Украины. Это непрерывный геноцид, кульминация которогопришлась на 1932-1933 гг.; он возобновился после войны и продолжается ипоныне.”
Автор зазначає,що весною 1933 року від голоду померло близько 10% українського населення –чотири мільйони чоловіків, жінок і дітей. Загальний же демографічний дефіцит –7 млн. I хоча правда про голод просочилась на Захід ще тоді ж у 1933 році –з’явилися-брошури, статті в газетах і журналах, проте, саме в той же часфранцузький прем’єр Едуард Ерріо засвідчив, що під час його поїздки Україноювін бачив багаті колгоспи, ситих людей. I як зазначає Безансон, – “можливонемає іншого такого скандального прикладу того, що я назвав би буржуазноюпрорадянськістю.”
У 1938 р. БорисСуварин опублікував класичний твір “Сталін”, але й там не було згадки про голодна Україні. Сам же Безансон запізнав сутність голоду як геноциду у 1970 р.,коли прочитав твір Василя Гросмана “Все течет”. Французька ж компартіяпотурбувалася про те, щоб книга не потрапила до читача. Книга Василя Барки“Жовтий князь” вийшла тільки в 1981 році.
Лише черезп’ятдесят років новоусвідомлений світ дещо по іншому побачив трагедію українціву 30-х роках. Починаючи з 1980 р., на сторінках журналів “Soviet Studies”,“Slavic Review”, різноманітних європейських газетах розгорнулося обговоренняпро ціну соціалізму і людського життя, про колективізацію в СРСР та їїнаслідки, про непомірні людські втрати (вражаючі уяву цифри), друкувалисядокументальні дані.
У польських“Зошитах історичних” Богдан Осадчук надрукував ряд документів до 50-ї річницівеликого голоду в Україні. У вступі він, зокрема, зазначав, що голод 1933 року“це була зорганізована й спланована акція, що мала на меті знищенняукраїнського селянства – головної сили і резервуару для поповнення робітництвай інтелігенції в містах. Настав той час коли селянський рух відновився повікових спустошеннях, що їх здійснювала Росія, починаючи від битви підПолтавою.”
Розглядаючипричини голоду, Б.Осадчук зазначає, що колективний спосіб господарювання зовсімне притаманний українцям. Колгоспи не були готові до таких змін ніорганізаційно ні технічно, що потягло за собою великі втрати при збиранніврожаю, які сягали 30-40%. Окрім того, в 1931 р. із зібраних 11 мільйонів тонзбіжжя конфісковано шляхом примусу 7 мільйонів тон. Сталін вибрав для цьоговигідний час. У Німеччині Гітлер прийшов до влади і починав будувати новий ладнацистку диктатуру. В порівнянні з цим трагедія українського селянства була длязахідної опінії публічно нічим.
Варто зазначити,що на початку 80-х років українським політичним емігрантам вдалося пробити нетільки міцний мур мовчання західних ЗМІ, а й вплинути на уряди країн, зокрема,США по створенню комісій з розслідування голодомору. Зібрані у 1983 р. Клубомдрузів України матеріали “50 років потому французька та зарубіжна преса”,засвідчують той світовий резонанс, що мали заходи українських політичнихемігрантів по відзначенню 50-ти річчя голодомору в Україні, й показують, щосвітова громадськість дещо по-іншому почала сприймати те, що відбувалося вРадянському Союзі. Зі шпальт газет не сходило слово “голодомор.” Про голодписали французькі газети та журнали: Le Guotidien De Paris, Le Monde, Lire,L’Alternative; швейцарські, зокрема, Gazette de Laussane; англійські: The DailyTelegraph та інші.
У відповідь намасові публікації в зарубіжній пресі в Радянському Союзі як в союзній пресі,так і республіканській (українській) публікувалася низка статей відповідей“буржуазним наклепам.” Особливо піддавалися критиці книжки Р. Конквеста, що побачилисвіт у 80-х рр. Було організовано й серію передач на українському радіо. Радіо“Київ” почало повторення циклу бесід доктора історичних наук I.Хмеля “Агогніявідчаю” 2 грудня 1986 р., проведено бесіди з істориком Іваном Курасом “Ватажкибуржуазно-націоналістичних угруповань викривляють історію України” – аналізфільму “Жнива розпачу.” 21 листопада 1986 р. та ін. однією з форм боротьби збезпам’ятством та відповіддю на фальсифіковану інформацію українських вчених упередачах українського радіо та газетних публікаціях стали радіопередачі нарадіо “Свобода”.
Аналізуючичималий внесок української політичної еміграції в усвідомлення українцями йсвітовим співтовариством історії України варто наголосити, що різні періоди вісторії національно-визвольної боротьби українців викликали спротив іфальсифікацію радянськими істориками, проте, найбільш гострою виявиласядискусія з приводу голоду 1932-1933 р. Саме в українських еміграційних виданняхі під їхнім впливом у свідомості незалежних дослідників різних країн булозроблено висновки з приводу голодомору 1932-1933 р.
По-перше, голод вУкраїні був штучний, спровокований політикою радянського режиму в Україні;по-друге, голод носив локальний характер (охопив Україну, Північний Кавказ, депроживали українці), а отже, висновок – голод є етноцидом – цілеспрямованоюакцією на винищення українського селянина (українців як нації), який чинивспротив встановленій владі. Голод набув загрозливого масового характеру (і хочацифри виморених голодом у різних публікаціях розходилися, проте, загалом,називалися від 5 до 10 млн. осіб).Звернемо увагу на вплив катастрофи1933-1933 рр. на сільському господарстві, то мусимо зазначити, що йогонеефективність і досі загальновідома.
У січні 1933 рокуСталін заявив, що п’ятирічку виконано за чотири роки і три місяці, причому зреалізації максимальних завдань це було цілковитою неправдою, скільки невиконанимизалишилися навіть основні завдання промисловості. Вони виступили лише трохи більшетретини запланованого виробництва чавуну, трохи більше половини сталі, трип’ятих електроенергії. У виробництві товарів для сільського господарства справабула ще гіршою: одна восьма запланованої кількості мінерал, добрив меншатретина тракторів, тощо.
Головнимнаслідком масових репресій було винещиння фізичне винещиння найбільш активноїта інтелектуальної частини нації і моральне розстріляння тих, кого терор неторкнувся. За розмахом знищення населення власної країни сталінський терор незнає собі рівних у світовій історії. Він залишився в пам’яті людства під назвоюВеликого Терору.
Масштаби танаслідки трагедії українського народу
Мільйони людей,які загинули у 33 р. голодною смертю у часі і просторі. Про них пам’ятають ті,хто вижив, їх діти та онуки. Пам’ятають про загиблих і вікова піраміда народонаселення,яка складається із сукупностей людей, народжених у кожному році.
Населення Україниза станом на 17 грудня 1926 року у матеріалах центрального статистичноговідомства кінця 30- х р. оцінюється в 18926 тис. чол. Ця величина на 117 тис.менша від даних, які публікувалися відразу після перепису.
Аналізуючидемографічні втрати, звернемося до обліку народження і смерті, який веливідділи ЗАГС. В архівному фонді ЦОНГО.
Дані поУкраїніРоки
Зареєстровано
народжень
Зареєстровано
смертей
Природній
приріст 1927 1184,4 522,6 661,8 1928 1139,3 495,7 643,6 1929 1081,0 538,1 542,3 1930 1023,0 514,7 484,9 1931 975,3 668,2 460,6 1932 782,0 18050,3 113,8 1933 470,7 483,4 88,2 1934 579,1 341,9 417,2 1935 895,0 361,3 533,7
Колективізаціяпривела до різкого падіння продуктивності сільського господарства. У 1930 р.валовий збір зерна в Україні становив 23 млн. т., у 1931 р. – 18, у 1932 р. –13. Цього ще вистачило, щоб прогодувати населення республіки, однак союзнийуряд продовжував встановлювати для України непомірні хлібозаготівельні плани. У1931 році республіканське керівництво звернулося до Москви з проханням знизитицифри. Сталін погодився на незначне зменшення плану, але ще це не могловрятувати ситуацію. Як наслідок, вже наприкінці 1931 р. в Україні почавсяголод.
Кількістьпомерлих від голоду точно підрахувати. Різні дослідники називали цифри від 2,5до 8 млн. жертв. За підрахунками Роберта Конквеста, автора книги про радянськуколективізацію і голодомор «Жнива скорботи», від голоду померло 5 млн. селян вУкраїні і ще 2 млн. за її межами. На початку 90-х років С. Кульчинський(Україна) і С. Максудов (США) спробували ці цифри на підставі щойнорозсекречених матеріалів радянської демографічної статистики. За оцінкою Кульчинського,прямі втрати від голоду 1933 р. в Україні коливаються в діапазоні від 3 до 3,5млн. осіб, повні втрати (з урахуванням зниження народжуваності) – від 4,4 до 5млн.
На думкуМаксудова, від голоду померло 4- 4,5 млн. осіб, повні втрати становили 5,5-6.дослідники дійшли висновку, що всі відомі людству випадки геноциду за своїмимасштабами не йдуть ні в яке порівняння з тим, що скоїлось в Українській РСР напочатку 30 – х років. Голод 1933 р. – найстрахітливіший серед численнихзлочинів сталінщини.
Аналіз данихдемографічної статистики 30-х років свідчить про те, що прямі витрати населенняУкраїни від голоду 1932 р. становлять близько 150 тис. чоловік, а від голоду1933 р. – від 3 до 3,5 млн. чоловік. Повні демографічні витрати, включилизниження народжувальності під впливом голоду.
“В селі 1933 роціпомерло 600 чоловік, в більшості хат були мертві. Ховали у домовинах і без них.Урожай був, але ходили по хатах спеціальні бригади по викачці хліба, ходили ізщупами і шукали хліб. Я лежала на печі і піді мною було зерно. Мене зігнали зпечі і забрали зерно. Щоб врятуватись, люди товкли кукурудзяні качани, варилисуп з акації, їли гнилу торішню картоплю.” (Із спогадів очевидців.)
Голодомор вУкраїні був добре продуманий, про це свідчить політичне рішення не визнаватиголоду і не допустити на Україну хлібну допомогу з Заходу. Українськіеміграційні організації на Заході робили відчайдушні зусилля звернути увагусвоїх урядів на голодомор 1932-1933 років в Україні. У Вашінгтоні архівДерждепартаменту переповнений зверненнями з проханням якось втрутитись у цюсправу, захистити український народ. В липні 1933 року у Львові (тодішняПольща) був створений Український центральний допомоговий комітет, який надавнелегальну допомогу потерпілим на великій Україні продуктовими посилками.
Була спробастворити міжнародний координаційний комітет для надання гуманітарної допомогина чолі з Віденським архієпископом кардиналом Унніцером. На звернення КомітетуЧервоний Хрест відповів, що він не може діяти без згоди уряду тієї країни, якоїце стосується. Представники американських та канадських українських організаційзверталися до тодішнього президента США з проханням надати гуманітарну допомогуголодуючим на Україні – у відповідь – нічого конкретного. Уряд США зробив вигляд,що він не знає про геноцид-голодомор. Дивно, що в розгар голоду (1933 рік) СШАвстановили з СРСР дипломатичні відносини, та ще й підписали торговий договір.
Були й такі, якіпривселюдно замовчували голод. Представник “Нью-Йорк Таймс” у СРСР Волтер Дурантібув повністю обізнаний з тим, що діється в Україні. Однак у своїх статтях вінні словом не прохопився про цю трагедію, не бажаючи потрапити у немилістьрадянської влади. Він був інтимно входячим до всіх червоних главарів імперії вМоскві. Стоячи на варті голодомору 1932-33 років, Дуранті дезінформував увесьсвіт: “Неправда! Нема й не було голоду!”
Як не дивно, вцей час він став лауреатом Пуліцерської премії “за безсторонні, змістовнірепортажі з Росії”. Але були мужні кореспонденти – Чамберлін, Лойонз,Маггерідж, Геріт Джонс. Їхні кореспонденції-звіти про голодомор 1932-1933 роківправдиво інформували весь західний світ. Геріт Джонс, колишній особистийсекретар Ллойд – Джорджа, в березні 1933 року побував на Україні, пройшовши 40 миль від села до села в районі Харкова. Про те, що він побачив, він розповів у Берліні, давшиінтерв’ю представникам преси: “Тисячі людей померли і мільйони загроженіголодовою смертю”. Майже в усіх офіційних документах, опублікованих в 1988-89роках в СРСР, простежуються корені трагедії українського народу. У різнихфондах, а найбільше в матеріалах ВУЦВК збереглися листи, скарги селян. Унайвищому органі влади вони шукали захисту, допомоги, відновленнясправедливості. Писали про колективізацію, розкуркулення, хлібо- там’ясозаготівлю, висилки людей, голодування сімей. “Внаслідок острої потреби впродуктах, яких бракує нашому колгоспові, кожного дня виходить із строю (тобтопомирає) 8-10 колгоспників. Тому просимо Вас найти можливість і надатияку-небудь допомогу в продуктах… У нас зараз лежить 20 сімей опухлих. Поганестановище з дит. яслями, кидають дітей. Просимо відповісти на нашого листа, чиможна розраховувати на допомогу з району” (уривок з листа голови колгоспу“Соціалістичні лани” с.Олександрівки Харківської області).
Упродовж майжевсього періоду голодомору голодуючі були змушені боротися з лихом сам на сам,без будь-якої допомоги ззовні. Лише навесні 1933 року в області почаланадходити мізерна допомога. Її розподіляли між районами, які було розбито надві групи в залежності поширення голоду: особливо важкі, важкі й такі, щопотребують допомоги. Зрозуміло, що мізерна допомога не могла жодним чиномпокращити становище голодуючих, тому люди гинули масово і далі. Лише восени1933 року, коли було зібрано новий урожай, значно полегшено пресхлібозаготівель, масовий мор припинився, і села поступово почали оживати.
Радянський режимзаперечував факт існування голоду. У 1937 році у Радянському Союзі бувпроведений черговий перепис населення. Він виявив величезні демографічні втратив Україні, які сталися з попереднього перепису (1926 рік). Сталін даврозпорядження засекретити матеріали перепису, а тих, хто їх проводив –розстріляти. Опубліковані нещодавно дані перепису 1937 року показують, щочисельністю населення в Українській РСР між 1931 та 1937 роком зменшилось на3 мільйони чоловік. Не можна відкидати можливості й свідомої фальсифікаціїданих щодо смертності з боку місцевих органів влади, що було досить поширеноюпрактикою під час голодомору. Через довгі десятиліття мовчання про голод1932-1933 років до нас дійшла інформація про більш-менш точну кількість жертвгеноциду в окремих селах, районах. Майже кожне село, де лютував голод,втратило половину, або ще більше свого населення. Є дані, коли з 700 чоловікмешканців села залишилось в живих лиш троє. За підрахунками РобертаКонквеста, у 1932-33 роках в Україні від голоду загинуло 5 мільйонів чоловік.Група російських статистиків на підставі середньомісячного рівня смертності стверджує,що в Українській РСР між вереснем 1932 року і лютим 1934 року померло 2мільйони чоловік. Однак є серйозні підстави вважати цю оцінку заниженою. Запідрахунками нових досліджень число жертв голодомору в Україні досягає 7мільйонів чоловік.
Голод 1932-1933рр. став національною трагедією українців. Не можна не згодитися зі словамиБогдана Кравченка: “Найбільшим досягненням українців у це десятиліття (30-іроки) було те, що вони пережили його”. Окрім очевидних людських втрат тавеличезного морального удару, голод завдав невиправної шкоди українськомунаціональному життю. Він практично знищив старе українське село з його багатиминародними традиціями. Замість нього з’явилося колгоспне село. Яке вже ніколи неповстало проти радянської влади. На декілька поколінь наперед голодомор1933-1933 років імплантував у свідомість селянства соціальний страх, політичнуапатію і пасивність. Голод перервав тяглість поколінь у розвитку українськоїнаціональної еліти. Голод призупинив “українізацію” міст Сходу та Півдня України:після нього поповнення міського населення відбувалося в основному за рахунокміграції з Росії. Наслідки голодомору були відчутні до розвалу СРСР: втечасільської молоді з села, зникнення з карти України тисяч населених пунктів. Вукраїнського селянина появилася неповага до громадської власності, що призвелодо низької продуктивності праці. Держава, з якими б законами і практикою вонане була, – не п’яний, що ненавмисне, з відключеною психікою, замахнувся і вбивлюдину. У випадку розправи з Україною в 1933-1933 роках – по-макіавеллівськомубув продуманий кожен крок убивства.
ЛІТЕРАТУРА ХХСТОЛІТТЯ ПІДЧАС ГОЛОДОМОРУ
30-ті роки булинайтрагічнішими в новітній історії української літератури й мистецтва. Цедесятиліття пройшло під знаком жорстокого переслідування діячів національноїкультури. Їх незмінно зараховували до складу сфабрикованих органамиДПУ«контрреволюційних націоналістичних організацій».
Весною 1933р., урозпал голоду, розпочалася хвиля переслідувань українських письменників. Бувзаарештований талановитий поет, прозаїк і драматург, член більшовицької партії М.Яловий. М. Хвильовий, його особистий друг, покінчив життя самогубством,залишивши передсмертного листа, в якому писав: «Арешт Ялового переконав мене,що починається переслідування українських письменників. Кров’ю своєю можу засвідчити,що Яловий ні в чому не винен…»
За абсурднимизвинуваченнями 1933 року були репресовані Остап Вишня, О. Слісаренко, О.Досвітній. Наступного року розстріляли Г. Косинку, Д. Фальківського, О.Влизька, К. Буревого.
1935 рокупотрапив за грати й загинув у таборах ГУЛАГу М. Зеров – один з найяскравішихписьменників України післяжовтневого періоду. У 1937 р. розстріляли М. Семенка.З 259 письменників, що друкувалися в 1930 р., після 1938 р. залишилося лише 36.Загалом жертвами сталінських репресій стали близько 500 письменників, які жилиі працювали в Україні. Це – четверта частина всіх репресованих літераторів СРСРу 20–50-ті роки. «Розстріляним українським відродженням» назвали дослідники1922-1933 рр.
У 1933 р. урозпад голодомору, П. Тичина написав вірш «Партія веде», головна думка якоговтілювалась в словах :«О прекрасний час! Неповторнийчас!». У присвяченій Сталіну збірці «Сталь і ніжність»(1940) П.Тичина писав«Корабель пливе річкою, що йому вир, любимо тебе, Сталін, дужий богатир».
В умовах репресійукраїнським письменникам нав’язувалось принизливе почуття «меншовартості », алітературний процес в Україні зображувався як «вторинний», «похідний» відлітературного процесу в Росії. За цих надзвичайно складних соціально –політичних умов письменники республіки зберегли українське художнє слово, аотже, і можливості для відродження української літератури в майбутньому.
Ім’я письменникаукраїнської діаспори Василя Барки мало відоме в Україні, незважаючи на те, щосаме він першим написав вражаючий прозовий твір про голодомор 1932 – 1933 рр.«Жовтий князь». Згадуючи, як працювалося над твором, автор зауважував: «Там умене було більше плачів, ніж писанини.
Я дотримувавсяправил нічого не вигадувати». І справді, вигадувати Барці не дозволила б власнасовість і пам'ять про страшне минуле, адже письменник сам пережив лихоліття голоду.
Багато листівбуло адресовано Сталіну з різними проханнями, ось одне з них:
ПисьменникБернард Шоу і колишній прем’єр Франції Едуард Ерріо, які на той часподорожували по Радянському Союзу, заявили на цілий світ, що ніякого голоду вкраїні немає. Аж до 1987 р. жодної згадки про голод 1933 р. у радянській історіографіїі пресі не було.
Спогадижителів
Полтавськаобласть
Кофтун ЛеонідСергійович, 1926 р. н.
«Я ЛеонідСергійович Кофтун, народився у 1926 р. у с. Градизьк (суч. Глобинського р-ну Полтавськоїобл. ).У нашому селі було дві церкви. Одну потім зруйнували німці, а другастоїть і дотепер, хоч і не така, як колись…Коли почалась колективізація, то людидобровільно не йшли в колгосп. Балачки були страшні про колгоспи. Я не пам”ятаю такого, щоб хто добровільнохотів вступити, хоча хто його знає. Але змушували. Землю забирали. А людинітреба було прохарчуватися, тому йшли до колгоспів, там хоч хліб давали. Ховалихудобу, щоб не забрали в колгосп. У 5 км від Градизька біля Дніпра було таке місце, де, коли спадала вода, пасли худобу. Також біля Пивихої гори, КазеннаДубина. Туди заганяли бичка, і він там пасся ціле літо, а вже батько чи син часвід часу ходили туди навідуватись. Восени різали бичка на м”ясо.Зараз на цьому місці море.
Причина голоду –неврожай. Але винна влада. Це тільки в Україні такий неврожай, бо в іншихрайонах СРСР хліб був. Приходили у двір люди з палицями десь завбільшки 2 метриз гострим залізним ковпаком на кінці. Потім ходили двором і встромляли у землю,бо врожай ховали у землю. Якщо знаходили зерно, то, звичайно, розкопували йзабирали. пам”ятаю. як до нас приходили вранці.Моя бабуся сплеснула долонями, вигукнула: «Ой, прийшли!» й почали плакати. А внас нічого не було. В хаті все поперекидали, влаштували справжній гармидер,потім пішли на город, 20 соток, все перетикали, нічого не знайшли та й пішлисобі. Приходили разів зо два, може, до когось іншого й більше. Жінки, пам”ятаю, дуже сильно кричали, але вбійку не лізли. До нас приходило чоловік чотири, а може, й більше,уповноважені, самі чоловіки, а звідки вони – не знаю. Вони заходили до хати йнишпорили у скринях, звідти все викидали, дивилися все у печі, забирали худобу.
У нашій сім”ї батько робив, а з ним ще 2-3чоловіки, столярували, ремонтували та виготовляли меблі, але важко було їхпродавати, везли в місто, так і перебивалися. Ми не сито жили: хліб і до хлібащось. Так і вижили. Люди ділилися продуктами тільки з родичами, а взагалі ніхтоні з ким нічим не ділився.
Люди ходили пополю після збору врожаю, збирали залишки, а їх за це схоплювали й карали.Категорично не дозволяли збирати у полі колоски, залишки городини, але люди всеодно збирали. Вночі навпомацки збирали, щоб ніхто не бачив. Поля охороня- лисьчоловіком з членів колгоспу, які жили нормально.
Про те, яквиживали, можна цілу книжку писати. Їли собак, голубів, всіх, мабуть,повиїдали. Птахів ловили, горобців, ворон. Їли кукурудзу, збирали качани кукурудзи, перемелювали таїли. Шукали всілякі відходи. Як тільки сходили жито й пшениця, випускали перші колоски,то ходили й зривали їх, брали зерно, хоч воно було м’яке, та все одно його перетирали йтак хліб пекли. Їли різне коріння квітів. Змішували молоде колосся з листям,потім перетирали й вживали в їжу. З кори вишень зривали застиглий сік, миназивали його «клеєм», і їли.
Це була страшнакартина, коли люди їли все, що тільки можна було знайти.»
ОлійникАнтоніна Йосипівна, 1919 р. н.
« Я ОлійникАнтоніна Йосипівна, народилася у 1919 р. в с. Міські Млини (суч. Опішнянськогор-ну Полтавської обл. ), там же й жила під час голодомору.
В роки голодоморумені було 12-13 років. У сім’ї булочетверо дітей. Батько – Олійник Йосип Іванович – був дрібним службовцем. Мама,Варвара Микитівна, працювала в колгоспі. Біля нас не було городу, взагалі небуло землі біля хати, а на тій, що була, де не копнеш, були биті черепки, ботам здавна жили гончарі. Мій батько теж гончар.
Наша сім’я вижила завдяки тому, що в нас булакорова, хоч і мало молочна. Годували її сіном, скошеним на луках. Коли люди просилиу нас молока, мама не брала в людей грошей за нього. Коли весною зовсім не булощо їсти, рвали бур’ян, терли на жорнах голі качани з кукурудзи, робили млинці,але не всі діти могли таке їсти.
Молодшому братуІвану на той час було 7 років. Одного разу, коли мама поділила хліб між усімаза столом, Ваня несподівано свій шматок переклав до тата зі словами: «Тато,їжте, будь ласка, бо як помрете, то ми всі помремо». Цей сердечний порив брата пам’ятаюдосі. Голод він пережив тоді, але все ж помер від хвороби в дитячому віці.»
Гулий МихайлоНикифорович, 1923 р. н.
«Я народився21.11.1923 р. в с. Рашівка Гадяцького р-ну Полтавської обл. Мій батько – ГулийНикифор Якович, мати – Гула Ганна Юхимівна. Нас було у них четверо: я, Павло,Галя, Марія.
Під час голоду внашій сім’ї ніхто не помер, але смертівипадки на селі були. Наш батько жив біля сільради, його постійно брали до складурізних комісій. Від нього я знаю про випадки канібалізму. Одного разу батькопішов з комісією до Квашихи виясняти, де поділися в неї п’ятеро дітей. Вонасказала, що померли.«А де поховала?» — «Та я їх укинула в туалет». Вичистилитуалет. А там їх нема. Тоді вона сказала:«Вони померли, а я жарила і годувалаживих»… У нашої сусідки, Ганни Квашихи, було 7 дітей, а вижили тільки двоє.
Ми рятувались відголоду тим, що батьки працювали у колгоспі й отримували пайок. Навесні 1933 р.була створена комісія, яка видавала на кожного живого чоловіка чи дитину 5 кг.борошна.»
Багнич СтепанФедорович.
«…Я звертаюсь доусіх Вас зі своєю рукописсю про усе те, що нашим людям довелося переживати імені також у 1932-1933 рр. Переживати і бачити, як наших людей обкладалиналогами, забирали у них усе, навіть землю, якою вони користувались, і як цяземля заростала бур’янами скрізь, а люди з голодувимотали по селах.
***
Пусті були нашіполя
З бур’янами стоя.
Всі плакали вселах люди –
Загинула воля.
Загинула нашаволя –
Ніхто не знав защо.
До тебе йдуть,усе беруть
Ще йкажуть:«Ледащо!
Іди, в колгоспзапишися:
Там ти знайдешволю,
Там получиш собіїжу,
Буряки та сою.
Про це ж ніде нерозказуй –
Тебе арештують,
Засудять івишлють туди,
Де раки зимують».
Все це мені у цімроці
З боллю вспом’янулось.
Я інколи молюсьБогу.
Щоб це невернулось.
Тоді ж згадувалилюдей
Тих, щоповмирали.
Усіх їх зваликуркулями
За те, що жили іпрацювали.
Тяжкі рокистрашні муки
Люди в наспереживали,
Багато їх скрізьневинних
З голоду вмирали…
Написав цепенсіонер, ветеран війни і труда…»
(надрукованийлист – вірш згазети «Зоря » від 2.07. 1993 р)
Ковнір ТетянаПантелеївна, 1922 р. н.
«Я проживала в с.Кривуші Кременчуцького р – ну Полтавщини. Батьки працювали в колгоспі. Платилиза це не дуже мало, але грошей не платили, а давали зерно на трудодні. Поганостало у 1932 р., коли план хлібозаготівлі зерна на колгосп збільшили, а черезпогану погоду врожай значно зменшився. На трудодні не давали нічого, а те, щоросло на городах, треба було здавати в сільраду як податок, щоб колгосп мігздати хлібозаготівлю.
Тоді люди їлилушпиння від картоплі, буряка, висівки. Сестри й брати пухли з голоду: руки йноги були тонкі, а животи великі, діти дуже плакали, просили їсти… Єдине, щонас врятувало, це корова, яку не встигли забрати. Мати доїла корову і ходилапішки 15 км продавати молоко до Кременчука, а на гроші купляла нам усім якість харчі.Так деякий час вдавалося виживати, але потім корову забрали, та все жнайстрашніше було позаду.
Влада ходила похатах і забирала все, що можна було з’їсти, виривала з рота останній шматокхліба. Особливо прискіпливо ставилися до т. зв. куркулів: батьків такихзасилали у Сибір, а діти були приречені на голодну смерть. Мерці тоді лежали повулицях, під деревами, попід тинами, і всім байдуже, навіть страху перед намине було. Колгосп виділяв щонеділі підводу, що їздила по селі і збирала трупи, якіскидали потім в одну яму. Забирали не лише харчі, а й одяг, навіть мило йінвентар. Якщо щось сховаєш, а влада знайде, то на тебе чекало дуже суворепокарання.
Ніхто з селанічим не міг зарадити страшній біді. Але був серед селян найстрашнішийпрошарок, стукачі – перевертні, що співпрацювали з владою. Ті загалом голодумайже не відчували, бо виконували «важливе завдання», прислужуючи владі. Вонидоповідали владі про те, що хтось ще щось приховували або взяв кілька колосківна полі. Був і такий випадок. Жили по сусідству два прати. Один був чеснимселянином, а інший продався владі й робив доноси на селян. Ходив по хатах ізбирав пожитки. Врешті – решт уже пухлий перший брат зарубав поганця сокирою.Та заарештувати його вже не змогли, бо він наступного дня помер від голоду.
Влада казала, щотурбується про народ, а насправді знищувала його. За короткий час від голодупомерли сотні тисяч людей, а в цей час хліб гнив у колгоспах. Я й досі нерозумію, для чого це робилося і кому від цього стало краще. Мабуть, при владібули деспоти, яким було байдужі долі інших людей. І вони ще й заперечувалиіснування голодомору взагалі… Це жахливо…»
Базай Павло Григорович,1920 р. н.
«Я жив під часголодомору в с. Велика Багачка на Полтавщині… До весни 1930 р. все було доситьзадовільно. Потім стався справжній жах. Страшні, незрозумілі здирства йпобори. Забирали всю скотину: коней, волів, корів, кіз, овець, навіть кролів ікурей. Все спустошували, проводячи цю дику колективізацію. Одного разу прийшлошестеро людей – «колективізаторів» у гарних шкіряних плащах зі зброєю, вонивипитували, де харчі і реманент, не хотіли чути благання матері, не залишалинічого на прожиття. Забрали все, мати вчепилася в одного з них, але вони ніякне реагували, їм було все одно. Вони робили свою чорну справу…
Голод буввикликаний прагненням влади винищити український народ… Тоді влада заявляла, щохліб є, але він в руках у куркулів, які приховували його. Забрати «державнемайно у куркулів» — це й було «марш — завдання» цих комуністів – убивць. Вониходили по селах із залізними піками із загостреним кінцем, тикаючи у стрічні хати,шукали сховане селянами зерно. Вони у кожному селянинові бачили куркуля, тому йзабирали все у всіх.
Батько закопав нагороді великий горщик з пшеницею, з нього брали потроху вночі і робили кашу.Їли кропиву, ходили на поле збирали зернятка, що залишилися. Люди почалипухнути. Дуже хотілося їсти, а потім пити. Але мати казала, що пити не можна.Навколо села з дерев пообдирали кору, у селі не залишилося жодної собаки чикота. Одного разу, коли ми з братом випасалали коня, до нас підходили якістьдві жінки й казали, що вони нас нагодують, якщо підемо з ними. Мама насзастерегла від таких діл, тому ми не пішли. Вже потім дізналися, що вони такзаманювали людей, а потім вбивали їх і їли.
Тоді померло дужебагато людей, понад дві третини села вимерло. Деякі не витримували голоду йтопилися. Багато селян в надії на порятунок тягнулися в міста, але там помиралопросто на вулиці. Мерців майже ніхто не захоронював. Якщо й ховали, то дуже частоу великих «братських могилах», скидаючи туди десятками. Не було сил навіть ямикопати, тому людей скидали в колодязі, яри та інші ями.
Булострашно…Вижили лише дивом завдяки великому бажанню батьків і Богу. Після цьогострашно ненависть до комуністичного ладу і (його) лідерів: вони винищуваливласний народ…»
Лещенко ІванФедорович, 1923 р. н.
Іван ФедоровичЛещенко народився 1923 р. у селі Кирило – Ганнівка Опішнянського р – ну Полтавськоїобл.
1932-1933 рр.:«…рікбув врожайний, але забрали не тільки хлібопостачу – ходили по хатах, штрикали уземлю, шукали чи немає де захованих хліба або картошки.… Наші ж, українці,дурні (займалися викачуванням хліба)… мій двоюрідний брат. Мати і я залишалисяу Косі-Олександровці, потім теж повернулися через Москву. Там було хліба, якоготільки хочеш: білого, чорного… мати купила хліба в гостинці; приїхали вПолтаву. В Москві усякий хліб був, а в Полтаві був розпал голоду. Ми жили наоколиці Полтави, я частенько ходив центральною вулицею Шевченківською. Як іду –десятки дітей – більших, менших – уже не могли й слова сказати, з такимиживотами, пухлі, простягли руки… Та я й сам пух з голоду… батько, хоч ібезграмотний, але добре тримав сокиру в руках; він влаштувався теслею. Не знаю,скільки він одержував грошей, але йому пощастило купити на базарі макухи. І тамакуха мене протянула, коли я пух з голоду…
Були у Полтаві(випадки канібалізму). Мати, було, приходить і каже, що пиріжки з м’ясом…ніготь знайшли…Рідний батько, рідна мати вбивали дітей – то було страшне…
У нашій сім’ї голод пережили всі, слава Богу».
ВИСНОВОК
Це був справжнійголодомор, організований комуністичною партією на чолі зі Сталіном. Його метоюбуло примусити українських селян іти до колгоспів, у селян вилучалися всіїстівні запаси, і вони масово гинули від голоду. Сталінське керівництво свідомоорганізувало «голодний терор» для того, щоб назавжди ліквідувати в Україні будь– який опір хлібозаготівлям.
Голодомори вУкраїні, організовані юдо – комуністичних лідерами Московії. Найсуворіше ветоне могло викоренити з пам’яті народу спогади про голодомор. Розповіді про цюдраму передавалися від старих до молодих знайшли відображення в усних переказаххудожніх творах. Страхітлива трагедія голоду на Україні та в інших районах СРСРвикликала щире співчуття свідомої громадськості. Час від часу інтереси до цієїболючої проблеми то згасав, то спалахував з новою силою.
Втрати відголодомору 1932-1933 рр. становили для України, до 7 млн. чоловік. Інформаціяпро голод була прихована, і ніякої допомоги від зарубіжних країн, на відмінувід 1921 р., не було.
Використаналітература
1.Диво слово// 6.06.2000.- №520 с. 65. К., С. Граченко.
2.Голод – 33.Народна книга – меморіал. – К., 1991- 583с.
3.Страта голодом. С.Старів. – К., 2002.
4.Народовбивбивство голодом //Шляхперемоги. Р. Новоженець. – 4- 10.12.2003 – Ч.49.- с. 2
5.Український голок ост 1932-1933 р. свідчення тих, хто вижив. – К., 2003- 296с.
6.Україна історії, — К.,: Либідь 1991. С.359