КОНТРОЛЬНА РОБОТА
Гадяцькаугода 1658 року, її зміст та вплив
надержавницькі процеси в Україні
ВСТУП
«Ми народженні у свободі, виховані усвободі, і як вільні люди нині повертаємося до неї», — виголошував у квітні 1659-го перед депутатами сейму уВаршаві 47-річний Юрій Немирич — канцлер новоствореного Великого князівстваРуського.
Необхідно зазначити, щоавтори державницьких концепцій прагнули пов’язати свої теоретичні побудови як здосягненнями світової, в першу чергу європейської, політичної думки, так і зідеями своїх попередників. В багатьох творах українських мислителів значнаувага приділялась питанню наслідування попереднього досвіду державотворення,аналізу причин втрати українським народом власної державності, ролі, яку в цихпроцесах віді-гравали народні маси та національна еліта. Історизм, прагненнявіднайти «зв’язок часів», передбачити майбутнє нації, сформулюватиперелік проблем і завдань шляхом аналізу минулого і сучасного, є однією знай-характерніших рис концептуального вирішення українською політич-ною думкоюпроблеми державно-політичної самостійності України.
Комплекс проблем,пов'язаний із причинами, укладенням та наслідками Гадяцької угоди, що булапідписана між представниками короля Речі Посполитої Яна II Казимира й гетьманомкозацької України Іваном Виговським разом із генеральною старшиною восени 1658р. поблизу Гадяча на Полтавщині й ратифікована у дещо зміненому варіанті на Варшавськомусеймі 1659 р., уже довгий час перебуває у полі зору не лише вітчизняної, але йзарубіжної історіографії1.
Українські, польські,російські історики, серед яких — М. Костомаров, В. Будзиновський, М. Стадник,М. Гавлик, В. Герасимчук, М. Грушевський, Л. Кубаля, Д. Дорошенко, В. Томкевич,С. Наріжний, Я. Волінський, С. Мишко, В. Смолій, З. Вуйцик, В. Степанков, В.Серчик, М. Дзевановський, Я. Качмарчик, Ю. Мицик, М. Крикун, Н. Яковенко, В.Горобець, Т. Яковлева та ін., розкрили багато важливих аспектів, пов'язаних ізгенезою, укладенням та наслідками цього важливого в історії Центрально-СхідноїЄвропи українсько-польського договору. Водночас, вивчення питання щодо спробвідновлення Гадяцької угоди (або ж її окремих положень) за правління гетьманівВійська Запорозького Юрія Хмельницького (1659 — 1663 рр.), Павла Тетері (1663 — 1665 рр.), Петра Дорошенка (1665 — 1676 рр.), Євстафія Гоголя (наказного, 1675- 1679 рр.) і пізніших часах, на жаль, поки що перебуває на початковій стадіїрозробки.
РОЗДІЛ 1. Причинипідписання угоди
Після військовихуспіхів Швеції склалася реальна загроза розпаду та розділу Речі Посполитої. Наслідкоммогло стати зміцнення Швеції. Щоб цього не допусти Московське Царство згорнуловійськові дії проти Польщі і підписало перемир'я, а потім влітку 1656 почаловійну зі Швецією.
Цей акт був розціненийБогданом Хмельницьким та оточенням як сепаратний та зрада інтересів України. Вгрудні 1656 він приєднався до ліги протестантських держав, які ухвалили планщодо розподілу Речі Посполітої. Спочатку військові дії складалися на користьГетьманату — на деякий час була захоплена навіть Варшава. Але улітку лігазазнавши значних поразок від поляків та татар по суті розпалася. Після цьогонастала криза у питаннях зовнішньої політики Гетьманату. Вторгнення козацькихполків на польські землі провокує чергову загрозу спустошення українськихземель кримськими татарами. Союзні акції зі Швецією призводять і до кризи увідносинах із царем.
Після смерті БогданаХмельницького влітку 1657 року у царя Олексія Михайловича та його оточеннявизрів план ревізії переяславських домовленостей 1654 р. Ним передбачалосяобмеження зовнішніх відносин гетьмана, збільшення кількості військовихросійських залог в українських містах.
Навесні Б. Хмельницькогоприкувала до ліжка тяжка хвороба, в руках генерального писаря вся повнота владив Україні. Як повідомляв шведський посол Густав Лілієнкрона королю Густаву X,«Виговський умисно затягує розв’язання справ, очікуючи на смерть гетьмана, якамає ось-ось статися, щоб потім легше задовольнити своє честолюбство, здійснитисвої задуми».[1]
Смерть БогданаХмельницького настала у надзвичайно складний момент в Історії України. ЮрійХмельницький, 16-річний хлопець, був проголошений ще за життя гетьмана у квітні1657 р. його наступником. Це викликало опір навіть серед найближчих соратниківгетьмана. Спроби Богдана створити щось на зразок опікунської ради при юнаковітеж зазнали невдачі. Після раптової смерті гетьмана (серпень 1657 року) уцілого ряду представників старшини, які користувались неабияким авторитетом,мали значні заслуги, ожили честолюбні плани отримати гетьманську булаву.
Скликана в Чигирині у серпні1657 року старшинська рада «при зачинених воротах», посилаючись намолодість Юрія, доручила виконання гетьманських обов'язків генеральномуписареві Івану Виговському. Виговський був здібним політиком, дипломатом, післятого як Хмельницький викупив його з татарського полону в 1648 року під ЖовтимиВодами, він став фактично правою рукою гетьмана.
Генеральна рада в Корсуніпідтвердила вибір старшинської ради. Вже на початку правління Виговський зумівукласти вигідний для України договір із Швецією, яка визнавала українськікордони аж до Вісли та Березини. Проте всередині країни авторитет Виговськогобув невисокий.
Новий гетьман ІванВиговський обмеження зовнішніх відносин, збільшення кількості військовихросійських залог в українських містах відкинув і у жовтні 1657 року підписуєдоговір зі Швецією, яка у той час воювала як із Польщею, так і із Росією.Незадоволені цією угодою наприкінці року підіймають повстання за мовчазноюзгодою російських воєвод які перебували в Україні. Воно охопило Запоріжжя та південніполки Лівобережжя. Після того як цар відмовив Виговському щодо допомоги протиповстанців гетьман почав шукати інші варіанти. [2]
У Москві з великимнедовір'ям стежили за діяльністю Виговського і відверто підтримували йогопротивників. В лютому 1658 року на Україну приїхав від царя окольничий БогданХитрово, за вимогою якого була скликала ще одна генеральна рада в Переяславі.Хоча рада знову підтвердила вибір Виговського, Москва добилася згоди наперебування в Україні, окрім Києва, ще трьох воєвод — в Ніжині, Чернігові таПереяславі, заборонила гетьманові зв'язки зі Швецією. Козацькі полки мали бутививедені з Південної Білорусі.
Прямо з ПереяславаХитрово поїхав до полковника Пушкаря. Виговський вирішив не допустити заколоту,що назрівав і, закликавши на допомогу татар, у травні 1658 року розгромивПушкаря під Полтавою. Сам полтавський полковник загинув у битві, а Яків Барабашбув спійманий і страчений.
Активне втручання Росії вукраїнські справи викликало невдоволення серед старшини. Численні порушенняМосквою Переяславської угоди посилили позиції прихильників встановлення СОЮЗУ зПольщею. Чудово розуміючи, що за умов, які склалися, початок війни з Росією єлише питанням часу, І.Виговський йде на рішуче зближення з Польщею.
Річ Посполита булаослаблена безперервними війнами і готова на значні поступки зарадипольсько-українського союзу. Після тривалих переговорів гетьман у вереснізбирає в Гадячі козацьку раду. Прибувають на неї й польські дипломати. В Гадячіпочались переговори, які проводив з польського боку досвідчений дипломатКазимир Беньовський, а з українського — талановитий радник Виговського ЮрійНемирич та полковник Павло Тетеря. Повернутися Війську Запорозькому до складуРечі Посполитої переконують козаків не так Виговський чи полковники, якпосланець польського короля — волинський шляхтич Станіслав-Казимир Беньовський.Промовляючи на раді, він ”бранил Москву, уверял, что у москалей другая вера,чем у казаков, что москали не дозволят им свободно приготовлять водку, мед ипиво, прикажут надевать московские зипуны и лапти, запретят носить сапоги ивпоследствии станут переселять казаков за Белоозеро, — пише історик МиколаКостомаров. — А с другой стороны, обещал им счастье в союзе с Польшей. Теперь,— говорил он, — не будет более рабства: строгий закон не допустит панамсвоевольствовать над подданными”.
Вітчизна озивається довас: я вас породила, не москалі! — завершив свою промову Беньовський. —Схаменіться, будьте рідними дітьми, а не виродками!
16 вересня 1658 р.Представники Війська Запорозького підписують договір про входження до РечіПосполитої, названий згодом істориками Гадяцькою угодою, який був ратифікованапольським сеймом. Ця угода надто обмежувала права України, що зменшилопідтримку Виговського серед козацтва.
Отож, політико-правовимдокументом, що в концентрованій формі виразив прагнення козацької еліти, ставпідписаний І.Виговським Гадяцький договір, згідно з яким Україна, у форміВеликого князівства Руського входила до складу Речі посполитої як рівноправнийсуб’єкт конфедерації. При цьому сама Козацька держава набувала формиаристократичної республіки, в якій старшина повинна була відігравати домінуючуполітичну роль.[3]
РОЗДІЛ 2. Зміст
Доктор історичних наук ізСанкт-Петербурзького університету Тетяна Таірова-Яковлева ще з 80-х роківминулого століття вивчає статті Гадяцької угоди, які називає феноменом думкиукраїнської політичної еліти того часу:
Гадяцьку угоду можнапорівняти тільки із Конституцією Пилипа Орлика. Саме так корисно і цікавовивчати цей документ.
Гадяцьку угоду можнаназвати спробою примирення Польщі та України, адже останню визнавали майженезалежною державою під назвою Велике Князівство Руське, що на рівних правахвходила до конфедерації із певними обмеженнями влади гетьмана (перш за все узовнішній політиці ), адже проголошувався єдиний монарх конфедерації –польський король.
У цій угоді підкреслюєтьсяпостулат, що Велике князівство Руське має існувати до тих кордонів, до якихсягає мова народу руського, тобто сучасною мовою – українського. Нею і повиннобуло вестися у князівстві діловодство.
В основу примиренняУкраїни та Польщі було покладено реалізований на Люблінському сеймі 1569 рокупринцип — федеративного устрою Речі Посполитої.
16 вересня 1658 рокупредставники Війська Запорозького підписують договір про входження до РечіПосполитої, названий згодом істориками Гадяцькою угодою, який був ратифікованапольським сеймом. Ця угода надто обмежувала права України, що зменшилопідтримку Виговського серед козацтва.
З боку України дляпереговорів від кожного полку прислано спеціальних представників, якіобмірковували пункти договору та скріпляли його своїми підписами. Переговори зукраїнського боку очолив Юрій Немирич, який і є справжнім творцем Гадяцькоготрактату. Вважають, що він автор і міжнародного маніфесту старшини.
Юрій Немирич —український шляхтич, знатного роду, виходець із Північної Київщини, здобувблискучу освіту в Голландії, Оксфорді, Кембріджі, Парижі. Талановитий авторпраць з історії й теології, він займався дипломатією — був послом польськогосейму. У складі польського війська брав участь у війнах зі Швецією й Москвою.Аріанин за своєю конфесією, він потім повернувся до православної віри своїхпредків. У 1655 році вступив на українську дипломатичну службу, був щирим іпалким прихильником політичних планів Богдана Хмельницького, виконував ряд йоговідповідальних доручень: їздив послом до шведського короля, семигородськогокнязя Ракочі. Юрій Немирич мав великий вплив на Івана Виговського. Оцінюючиполітику Москви щодо України, Немирич бачив, що державно-політична автономіяпоступово перетворювалася на міф. Зростала небезпека для України з бокуМосковської держави, яка поглинала «царство по царству», перетворюючи народи нарабів.
Немирич бажав утілити вУкраїні свій політичний ідеал — союз трьох федеративних вільних республік,об'єднаних між собою лише особою короля, який обирався всіма членами союзу.Немирич сподівався, що на підставі Гадяцької угоди утвориться новийдержавно-федеративний союз — Польща, Велике князівство Литовське, Великекнязівство Руське, тобто Україна. Велике князівство Руське мало б свій найвищийсудовий трибунал із діловодством українською мовою, своїх урядовців, своювласну державну скарбницю, свою монету (для її карбування передбачалосявідкрити монетний двір у Києві), свою армію — 30 тисяч козаків і 10 тисячнайманого війська. Польським військам заборонялося перебувати на території ВКР.У разі воєнних дій, перебуваючи на територіях ВКР, вони переходили підкомандування гетьмана.
Києво-Могилянська колегіядіставала такі ж само права, які мала Краківська. Другу академію планувализаснувати в іншому місті України й теж з університетськими правами. Дозволялосязасновувати колегії, гімназії з латинською або грецькою мовами навчання, взагалівсякі українські школи «скільки їх буде треба», передбачалося цілком вільнекнигодрукування.
Законодавча владаналежала Раді, своєрідним національним зборам депутатів від усіх земельВеликого князівства Руського й від усіх станів — козаків, шляхти, духовенства,міщан. Селяни, зрозуміло, не бралися до уваги. Козакам забезпечувалися давнісоціальні права, а на пропозицію гетьмана, з кожного полку по сто козаківдіставали шляхетство. У ВКР запроваджувалися посади канцлера (прем’єр),маршалка (спікер), підскарбія (віце-прем’єр і міністр фінансів) і вищий судовийтрибунал.
Вища виконавча владанадавалася гетьманові, що обирався на Раді пожиттєво із затвердженням цьогорішення королем. Обирали гетьмана козацтво, шляхта та духовенство. Водночасгетьман вважався київським воєводою й сенатором. Брестська церковна уніяцілковито скасовувалася в усіх трьох державах — Україні, Литві, Польщі. Православнізрівнювались у правах із католиками. Православній церкві поверталися храми,землі, майно. У сенаті Речі Посполитої мали надати місце православномумитрополитові київському і п’ятьом православним єпископам. Католицькій церквіта іншим релігійним конфесіям забезпечувалася повна толерантність.Греко-католицька (уніатська) церква зберігалася лише поза межами ВКР.
У першому розділіГадяцького договору визначалася також спільна міжнародна політика. Всі триреспубліки мусили об'єднати зусилля для здобуття берегів Чорного моря йвідкриття на ньому вільної навігації, взаємно допомагати одна одній у війні,зокрема проти Москви, якщо вона не поверне тих литовських і білоруських земель,які вона приєднала до себе. На випадок угоди Московської держави з РіччюПосполитою вона може бути прийнята як четвертий незалежний член федерації. [4]
У Гадяцькому договоріробилася спроба дати нові назви і визначення Українській державі — «Великекнязівство Руське», яке об'єднувало воєводства Київське, Брацлавське таЧернігівське. На переговорах українці домагалися, щоб до складу Великогокнязівства Руського входили й західні українські землі — воєводства Волинське,Подільське, Руське та Белзьке, а також Пінський, та Мстиславський повіти. Однакпольські посли виявили щодо цього непоступливість.
Принагідне слідзазначити, що виникнення нової назви певною мірою викликане тим, що назваствореної в ході Визвольної війни 1648—1657 рр. Української держави не булаофіційно і юридичне визначена. Фігурувала назва — «Військо Запорозьке». Саметак Богдан Хмельницький і підписував державні документи, тобто ця формуларепрезентувала Українську Гетьманську державу. Щоправда, царський уряд майжевідразу почав упроваджувати для приєднаної України назву «Малоросія», котраостаточно утвердилася в Російській імперії. Побутувала назва «Гетьманщина»,траплявся термін «Польська Україна», «землі Війська Запорозького».
Водночас Галицькийдоговір передбачав відновлення адміністративно-територіального устрою, щоіснував до 1648 року.
Відновлення повинностейукраїнського селянства.
Землі шляхти,конфісковані після 1648 року, поверталися попереднім власникам. Питання селянта козаків, що вже мешкали на цих ґрунтах, не врегульовувалося. Обумовлювалосялише, що шляхтичам заборонено тримати приватні збройні загони.
Саме останній пунктзначною мірою пояснює не сприйняття Гадяцького договору вагомою частиноюкозацтва і старшини.
Цей договір так і не бувреалізований хоч польський сейм його ратифікував, за винятком пункту проскасування унії. Замість скасування уніатської церкви була проголошена повнасвобода віросповідання в Речі Посполитій.
Як підкреслюєІ.Крип'якевич, «Гадяцьккй договір був тільки новим, виправленим виданнямЗборівської угоди». Поляки лише прикрасили зовнішній бік справи, булидеякі гучні назви, як «Велике князівство Руське», гетьмановіприсвоювався титул воєводи київського, в уряді з'явились посади канцлера, маршала.Разом з тим українські вимоги про приєднання Західної України, про 30-тисячнийреєстр та право на зовнішню політику були відкинуті. Однак договір свідчив, щоВиговський намагався продовжувати курс свого попередника Богдана Хмельницького,а не «запродав Україну ляхам», як стверджували його опоненти.Звичайно, йому, на відміну від великого гетьмана, не вистачало вмінняпрогнозувати події, бачити далі поточних політичних комбінацій. Не міг він іоб'єднати зусилля всього українського народу для здійснення своєї державноїпрограми.
У чому ж полягає значенняГадяцької угоди? Це була перша спроба офіційно об'єднати Україну і поставити їїна один рівень з державами Європи, мати власний сейм, суд, адміністрацію,фінанси, армію, тощо. Якщо італійська нація висунула лозунг об'єднання в 1848році, а Бісмарк додумався до цього в 1871 році, то козацтво України ще в 1658році проголошувало лозунг: «Всі землі руські — не тільки три воєводства,але й Подільське, і Волинське, і Руське — мають бути злучені в Руськекнязівство».
Чому Гадяцькийдоговір" не зміг втілитися в життя? Відповідь на це дав М.Костомаров, якийписав, що "і українці, і поляки не могли перші зрозуміти твору голів, щостояли не в рівні з народом, другі чесно додержати свого слова".
Народ не зрозумів докінця Виговського. До того ж у переважній більшості ненавидів польську шляхту.Відіграла в цьому певну роль і Москва, яка зуміла внести розлад у лави козаків.Немаловажне значення відіграла і православна віра.
Галицький договір незрозуміли не тільки широкі народні маси, але й частина козацької старшини. Вонигадали, що ця угода є зрадою інтересів України. Та більшість українськихїсториків вважає Гадяцьку угоду видатним досягненням козацького уряду,свідченням зрослої державницької ідеології українського суспільства. Але,звичайно, як і кожна висока ідея, вона не відразу стала зрозумілою широкиммасам. У цьому й була трагедія Івана Виговського. До того ж реалізуватиГадяцьку угоду практично було неможливо. За спиною у Виговського піднімалисьнові суперечки і повстання старшин. І ця угода залишається лише видатноюпам'яткою політичної свідомості української козаччини.
РОЗДІЛ 3.Наслідки угоди
Укладення Гадяцькогодоговору прискорило хід подій. Невдовзі російський цар Олексій Михайлович видавграмоту до українського народу, у якій Виговського було названо зрадником, тамістився заклик до народу чинити непокору гетьманові. За свідченняммосковського посланця Рогозіна, «багато голяків повстали, і худорідні людціполковників і сотників, і осавулів не слухають і говорять, мовляв, ми їхпереб’ємо і пожитки їх заберемо».[5]
Гетьман відповідаєуніверсалом, де звинувачує царя в намаганні ліквідувати козацькі права тавольності. Починається війна.
Спочатку царський уряд,дізнавшися про Гадяцьку угоду Виговського з Польщею, налякався й готовий бувдечим поступитися. Воєводам доручалося піти на переговори з Виговським, навітьобіцяти йому виведення воєводи з військом із Києва та визнання умов Гадяцькогодоговору. Виговському були готові дати звання й посаду київського воєводи, астаршині забезпечити землі та всякі свободи. Царський уряд не знав повноготексту Гадяцького договору. Виговський, повідомляючи царя про угоду з Польщею,заявляв, нібито він зберігає союз із Москвою.
Виговський уже не йняввіри Москві. Він спробував вибити воєводу Шереметьєва та його ратників ізКиєва, послав проти нього військо на чолі зі своїм братом Данилом Виговським,який мусив з'єднатися з київським полковником Павлом Хмельницьким. Але воєводаШереметьєв, дізнавшися про наступ, вийшов із київської фортеці проти козаків іпогромив їх під Києвом. Пізніше Данило Виговський потрапив у полон і бувзакатований у російському місті Калузі.
Гетьман Іван Виговськийіз головними силами вирушив проти воєводи Ромодановського, що спочатку стояв накордоні. Однак воєвода встиг об'єднатися з Трубецьким і ранньою весною 1659року більш як стотисячна московська армія під проводом князів Трубецького,Ромодановського, Пожарського та Львова вирушила в Україну, руйнуючи й нищачивсе на своєму шляху. У складі московського війська був Іван Безпалий зкозаками. Розпочалися активні дії.
Під містечком СрібнимПетро Дорошенко з козацьким загоном зробив спробу затримати це величезневійсько, але безуспішно. Сам він ледве врятувався. Князь Пожарський звеліввирізати всіх до одного людей у містечку.
Початок агресії буввдалим для росіян. Козацькі загони зазнали поразки під Ромнами та Лохвицею.Протягом 70 днів з 21 квітня 1659 року ніжинський полковник ГригорійГуляницький із п'ятьма тисячами козаків свого та чернігівського полківвитримували облогу в Конотопі стотисячного московського війська. Не мали успіхуні запеклі штурми, ні підкопи з мінами, ні жорстокий безперервний гарматнийобстріл. Московські командуючі наказали засипати рів навколо фортеці. Козакиробили вилазки, розганяли московських вояків, виносили з рову насипану землю йпереносили її на вал, який ставав чимраз вищим.
Розлючений Трубецькой пославчастину свого війська до міста Борзни. Місто спалили, побили багато людей,козацьких жінок і дітей, а вцілілих відправили до Москви. Така ж трагічна доляспіткала й Ніжин. Виговський нарешті зміг зібрати всі свої сили: козацькі полки(16 тисяч), наймані війська—сербів, поляків, німців, волохів (кілька тисяч), атакож орди кримського хана Махмет-Гірея та польські корогви під проводом АндріяВисоцького. 24 червня це об'єднане військо вирушило до Конотопа. По дорозірозбили загін московського війська й підійшли до багнистої річки Соснівки, щоза 15 верстов від Конотопа.
Оглянувши місцевість,гетьман вирішив, що вона підходить для поля битви. Сюди він мав намір виманитимосковське військо й дати йому бій. Верстов за десять праворуч Виговськийпоставив татарські орди. Козаків під командуванням Степана Гуляницькогорозмістив на широкій луці в закритому місці. Сам гетьман, узявши невеликийкозацький загін і частину орди на чолі з салтаном-нурадином, перейшов бродомСоснівку й 27 червня з тилу вдарив на військо, що обложило Конотоп. Він мавнамір після атаки нібито вдатися до втечі й таким чином примусити московськевійсько погнатися за козацько-татарським загоном, а отже потрапити до місця, десховалися основні козацькі сили.
Однак після ударуВиговського серед ворожих військ виникла паніка, вони почали тікати, а козаки —переслідувати їх. Проте згодом воєводи, побачивши, що у Виговського військавдесятеро менше, ніж у них, самі повели атаку на козаків, котрі, як і наказувавгетьман, втекли й перебралися через річку Соснівку.
На другий день вранціПожарський із 30-тисячним військом перейшов річку. Решта московських військовихсил залишилася під Конотопом. Пожарський почав лагодити своїх вояків до бою,наказав установлювати гармати. У цей час козацький п'ятитисячний загін на чолізі Степаном Гуляницьким викопав непомітно для ворога рів, просуваючися до тогомоста, який щойно перейшло московське військо. Пожарського атакував зі своїмзагоном Виговський і під ворожим обстрілом зразу подався назад, знову використавшиманевр удаваної втечі. Московські війська кинулися за ним і таким чиномопинилися далеко від моста. Козаки Гуляницького, які тепер опинилися в тилумосковського війська, порубали міст і загатили ним річку, додавши ще скошеноїтрави й очерету, нарубаної лози та шелюги. Річка розлилася на всю луку.
Пожарський, побачивши засобою козаків, повернув назад. Тоді вже Виговський почав його переслідувати.Тут із гуком і свистом, наче вихор, налетіла орда, напавши на військоПожарського з лівого флангу, з правого атакував Виговський. Пожарський зі своїмвійськом подався назад до річки, але там не було ходу. Гармати й коніповгрузали в багнюці. Спроба втечі пішки теж була невдалою. 30 тисяч царськихвояків лягло трупом, устилаючи луку. Трубецькой з рештою війська поспішиввідступити від Конотопа. Відбиваючись від атак козаків і татар, що йогопереслідували, він дійшов до Путивля.
Московська армія зазналанечуваного розгрому. Кілька московських воєвод потрапило в полон. КнязяПожарського Виговський віддав татарам. Той так паскудно лаявся, що хан наказаввідрубати йому голову. Російський історик Соловйов на основі московських джерелописує наслідки розгрому царських військ: «Цвіт московської кінноти… загинувв один день, і ніколи вже після того цар московський не був спроможний вивестив поле такого блискучого війська. В жалобній одежі вийшов цар ОлексійМихайлович до народу й жах напав на Москву… Царська столиця Москва теперзатремтіла за свою власну безпеку: з наказу царя люди всіх станів поспішали наземляні роботи для укріплення Москви. Сам цар із боярами раз-у-раз приходивдивитися на ці роботи. Мешканці околиць зі своїми родинами та майном наповнилиМоскву, і йшла чутка, що цар виїздить за Волгу, за Ярославль».[6]
Очікувалося, щоВиговський піде просто на Москву. Бій під Конотопом, здавалося, вирішиврезультат війни на користь України, з'явилась перспектива звільнитися від владиМосковії.
Проте гетьману не вдалосяскористатися наслідками своєї перемоги. Гадяцький договір викликавневдоволення, зростання опозиції, посилення промосковських настроїв. До того жбільшість українського народу не сприйняла Гадяцької угоди, незважаючи на їїдосягнення з державного, політичного, юридичного погляду. Неможливим здававсяніякий союз із Польщею, з-під гніту якої люди тільки-но визволилися. Лякалися,що польські магнати й шляхта повернуться, знову буде кріпацтво, панщина,окатоличення, ополячення. Сама думка про поворот під верховенство польськогокороля була нестерпною.[7]
Обставиниускладнювалися збереженням у Києві московської залоги на чолі з В.Шереметьєвим.Московські воєводи заходять із тилу: шукають спільної мови з тими в Україні,хто незадоволений умовами Гадяцького договору, грають на антипольских настроях.Кошовий Іван Сірко, ізяким Виговський давно не міг порозумітися, із Січі завдає татарам удару в тил.Тож орда полишає гетьмана сам на сам із ворогами як усередині України, так і наїї північно-східному кордоні. ”Підставили” й поляки: при ратифікації обмежилиГадяцькі статті. Зокрема, королеві на затвердження мали подавати не однукандидатуру гетьмана, а чотири. У вересні 1659 року Виговський скликав уГерманівці на Київщині козацьку раду, але на ній перевага сил виявилася на боційого противників. Козацьких послів Виговського, які повернулися з польськогосейму, зарубали на місці. За таких обставин Виговський зрікається булави тавиїжджає до Польщі.
Намагаючись уникнути громадянськоївійни, пом'якшити соціальну напругу, запобігти територіальному розколу,старшина знову проголошує гетьманом Ю.Хмельницького. Розрахунок був на те, що“чарівне ім'я Хмельницького” (вислів І.Крип'якевича) стане тією силою, яказабезпечить єдність еліти, консолідацію суспільства та стабільність держави.
Тим часом російськевійсько князя Трубецького, користуючись міжусобицями в Україні, повернулося ізайняло Лівобережжя. Юрій Хмельницький прибув до Переяслава, де перебувавТрубецькой, і був змушений проводити ще одну козацьку раду в оточенніросійських військ. Рада підтвердила вибір Ю.Хмельницького і затвердила статті,які означали перегляд договору 1654 року.
Згідно цього документа,влада гетьмана значно обмежувалась: він не мав права самостійно призначатигенеральну старшину і полковників, не міг розпочинати ніякого походу бездозволу царя, заборонялися зносини з іншими державами. Нового гетьмана радамогла обрати лише з царського дозволу. Козаки мали залишити Південну Білорусь,а царські воєводи з військом насаджувалися в Києві, Ніжині, Переяславі,Брацлаві та Умані.
Юрій Хмельницький недовгогетьманував під владою Росії і вже наступного 1660 року під час походу наПравобережжя, під Слободищами перейшов на бік поляків. Польща погодилась навідновлення в цілому Гадяцького трактату, але без будь-якої згадки про«Велике князівство Руське».
Лівобережні полки, деперебували російські війська, зберігали вірність цареві і обрали наказнимгетьманом полковника Якима Сомка. Таким чином, у 1660 році Україна розділиласяна Лівобережну і Правобережну. Хаос, безладдя, постійні війни, заколоти,переходи гетьманів і старшини з російського боку до польського і навпаки,втручання в українські справи, крім поляків та росіян, ще й татар і турків, — все це були характерні риси періоду так званої «Руїни» (з 1663-1687рр.).
Велике князівство Руськене проіснувало й півроку — якщо рахувати від моменту ратифікації угоди на сейміу Варшаві. Та ідея Гадяцького договору — побудови Речі Посполитої якпольсько-литовсько-української федерації оживала і згодом. Через півстоліттяГенеральний суддя Василь Кочубей у доносі цареві Петрові І на гетьмана ІванаМазепу писав: ”Октоврія 10 дня (1707 року. — ”ГПУ”), ку вечеру, були замкненідвері у избі пана гетмана, а он, писар, в синех будучи хотив биті для свогоділа у пана гетмана, але не могл допустити. И когда з той изби вийшол покоевийДмитро, питал его писар, кто есть у пана, и что диется? Он сказал, же ”естьпанове полковники, а діло у їх такое, жи читают пакта Комиссии Гадяцкое”.
Угода не було прийнятаукраїнським суспільством за багатьма причинами. Найважливіші з них це —залишення у складі Польщі Волинського, Белзького і Подільського воєводств,повернення прав на маєтності шляхті яка була змушена покинути свої володіння упопередні роки а також висока вірогідність війни з православним МосковськимЦарством.
Таким чином, протягомнадзвичайно важкого для України періоду Руїни здобутки часів Хмельниччини булив значній мірі втрачені. Україна була поділена між могутніми сусідами начастини. Лише на Лівобережній Україні зберігся значно обмежений царизмомавтономний устрій.
Причини цієї трагедіїбули як зовнішні, так і внутрішні. До зовнішніх слід віднести те, що українськаземля на той час стала ареною боротьби геополітичних інтересів Російськоїдержави, Турецької імперії і Речі Посполитої. Внутрішніми причинами були:розкол серед старшини — правлячої верстви українського суспільства, посиленняантагонізму між різними станами українського населення, слабкість гетьманськоївлади, не здатної консолідувати народ на основі розбудови українськоїдержавності.
Гадяцький договір буввиваженішим і ґрунтовнішим, ніж договір 1654 р. Однак він залишився на паперічерез зміну військово-політичної ситуації в Україні.
З підписанням Гадяцькогодоговору 1658 р. можна говорити про закінчення Національно-визвольної війни.Саме тоді — і формально, і фактично — було припинено війну проти РечіПосполитої, саме тоді виникла нова політична реальність.
Україна, на жаль, у тойчас не зберегла державної незалежності в боротьбі проти агресії Московськоїдержави і з 1659 р. була включена до її складу як автономна політична одиниця.Далі почався новий етап національно-визвольної боротьби українського народу,більше знаний під назвою Руїна.[8]
Польща, взагалі, з самогопочатку не збиралася виконувати Гадяцьку угоду. Ще в травні 1659 р. у Варшавіна сеймі король і всі стани Речі Посполитої підтвердили присягою Гадяцькийдоговір, надавши невеликій частині козаків шляхетство. Але це відбулося післямайже місяця бурхливих дебатів, обурення магнатів і шляхти тим, що Українадомагається урівнення в політичних і державних правах із Польщею. Й тількицинічне єзуїтське запевнення Беньовського, що треба домогтися прилученнякозаків до Польщі, а згодом можна буде й повернути старі порядки, схилило сеймдо присяги. Сенатори на чолі з королем свідомо йшли на клятвопорушення, відмовув майбутньому від своєї присяги.
Король щедро обдарувавІвана Виговського, який утратив своє гетьманство. Настановив його київськимвоєводою й сенатором, подарував двоє староста: Любомиль на Холмщині з 25 селамита Барське на Поділлі, де було 30 сіл. До королівських дарувань входила такожмаєтність у Галичині коло Жидачева: з селами Руда на Стриї, Волиця й Кохавина. [9]
Отож, угода не булоприйнята українським суспільством за багатьма причинами. Найважливіші з них це— залишення у складі Польщі Волинського, Белзького і Подільського воєводств,повернення прав на маєтності шляхті яка була змушена покинути свої володіння упопередні роки а також висока вірогідність війни з православним МосковськимЦарством.
Росія не сприйняла цюугоду і почала війну з Україною. Незважаючи на перемогу під Конотопом війнасклалася для Виговського невдало. Запорізька Січ напала на татар і томувимусила їх повернутися назад у Крим. Проросійськи налаштовані кола старшини такозацтва саботували війну, бо на їх думку Виговський «продав Україну полякам».Не бачачи іншого виходу з ситуації гетьман Виговський у жовтні 1659 склавповноваження та виїхав до Польщі.
Для поляків війнаскладалася значно успішніше і у 1660 році вони завдали суттєвих поразок Росіїта звільнили Вільно.
В підсумку Росія і Польщауклали Андрусівське перемир'я 1667 року, а згодом Угоду про Вічний мир 1686року. Лівобережна Україна перейшла під контроль Росії. Козацтво отримало щеменше привилеїв, ніж передбачав Гадяцький договір, і на кінець XVIII ст.практично втратило свій політичний вплив.[10]
ВИСНОВКИ
У чому ж полягає значенняГадяцької угоди? Це була перша спроба офіційно об'єднати Україну і поставити їїна один рівень з державами Європи, мати власний сейм, суд, адміністрацію,фінанси, армію тощо. Якщо італійська нація висунула гасло об'єднання в 1848році, а Бісмарк додумався до цього в 1871-у, то козацтво України ще 1658 рокупроголошувало його.Гадяцький договір фактично був проектом міждержавної спілкиУкраїни, Польщі та Литви. Іншим ключовим питанням Гадяцького договору булоулегітимнення козацької старшини, набуття нею реального статусу еліти наземлях, що належали до Гетьманату, з перспективою поширення козацького впливуна інший масив етнічних українських земель. Уперше польський король визнавав закозацтвом виключні права в українському суспільстві. Згідно з умовами Гадяцькоїугоди, державний устрій у князівстві мав бути таким, як у Великому князівствіЛитовському. Детально в угоді були окреслені і взаємини сторін у військовійсфері. Пам’ятаючи гіркий досвід угоди, підписаної з московським царем 1654року, гетьманський уряд наполіг на тому, що українське військо повиннозалишатися автономною одиницею, підпорядкованою виключно гетьманові. Вельмипрогресивно виглядали й питання духовно-освітнього розвитку України. Угодапередбачала закріплення за Києво-Могилянським колегіумом академічного статусу.На території князівства передбачалося заснування ще однієї православноїакадемії та середніх навчальних закладів — колегіумів, а також початкових шкілта друкарень.
Гадяцька угода — видатнедосягнення козацького уряду, свідчення зрослої державницької ідеологіїукраїнського суспільства. Але, як і кожна висока ідея, вона не відразу сталазрозумілою широким масам. Реалізувати договір практично було неможливо, протевін залишився визначною пам'яткою політичної свідомості Козаччини.
Оцінюючи Гадяцькийдоговір з історичної точки зору можна прийти до висновків про те, що хочГадяцька угода могла би мати великі потенційні наслідки для історії України,Польщі та Росії, але її реальний вплив був мізерний, оскільки вона лишиласяневиконаною і більшість впливових політичних сил виступила проти неї.
Та справа не лише в тому,що ця угода лишилася «на папері», її безумовне історичне значення втому, що вона е свідченням певних політичних орієнтацій України в середині XVIIст. у складній геополітичній ситуації і вказує ті альтернативи, які об'єктивноіснували в той час. Але в кожному регіоні існували різні орієнтацій ні групинаселення, що надавало національно-визвольній боротьбі особливої трагічності йскладності. Кожна з політичних сил бажала Україні добра, хотіла об'єднанняукраїнських земель в одній національній державі, але тільки після своєїперемоги. Безкомпромісність народних вождів з домішкою корисливості все більшеі більше заводила Україну в глухий кут, вихід з якого можливий лише черезнадзвичайні соціальні потрясіння і втрати.
З іншого боку слідпідкреслити те, що необдумані кроки в зовнішній й внутрішній політиці, особливопроти волі більшості народу, неминуче ведуть до того періоду в нашій історіїякий отримав назву «Руїна» з усіма його наслідками.
Список використаноїлітератури
1. Автореф. дис… д-ра політ. наук:23.00.01 / О.І. Салтовський; Київ. нац. ун-т ім. Т.Шевченка. — К., 2003. — 36с. — укp.
2. Історія України в особах: Козаччина ( Авторськийколектив: В. Горобець, О. Гурій, В. Мостях та ін.) – К.: Україна, 2002. – 202с.
3. Історія України: навчальний посібник За редакцією Б.Д. Лановика. – 3-тє вид. випр. – К.: Т-во «Знання», КОО, 2000. – 574 с.
4. Історія України: Нове бачення: У 2т./ О. Гурій, Я. Д.Ісаєвич, М. Ф. Котляр та ін.; Під ред. В. А. Смолія. – К.: Україна, 1995 – 350с.
5. Т. Подкупко, Із «Наукових записок. Збірника працьмолодих вчених та аспірантів». — К., 2001. — Т. 6. — C. 117-125.
6. Український історичний журнал, №3, 2008, C. 45-74
7. Ю. А. Мицик, О. Г. Бажан, В. С.Власов Історія України Навчальний посібник Київ Видавничий дім«Києво-Могилянська академія» 2008
ДОДАТОК
Перекладено з польськоїмови В.Шевчуком (за виданням: Записки Наукового товариства імені Т.Шевченка: — Т. 89. — Львів, 1909, с. 82-90). Текст перекладу подано за «Україна. Наукаі культура», Вип. 25, Київ 1991, стор. 147-152. Примітки перекладача.
Гадяцький трактат 1
В ім'я Боже амінь.
До вічної пам'яті тепер ітих, що будуть потім завжди.
Комісія поміж станамиКорони Польської та Великого князівства Литовського з одного і вельможнимгетьманам та військом Запорозьким з другого боку через вельможних СтаніславаКазимира Беневського, волинського, Казимира Людвіка Євлашевського, смоленськогокаштелянів з сейму від найяснішого Яна Казимира, з божої ласки короляпольського і шведського, великого князя литовського, руського, пруського,мазовецького, жмудського, інфлянського, смоленського, чернігівського,готського, вандальського дідичного короля та всіх станів коронних і Великогокнязівства Литовського призначених комісарів з вельможним Іваном Виговським,гетьманом та всім військом Запорозьким в обозі під Гадячим, дня 6/16 вересня,року Божого 1658, Бог дав, щасливо і вічнотривало закінчена.
На тому місці вельможнийгетьман запорозький зі своїм військом, прийнявши, як належить, пристойно йподячно, нас, комісарів, і зваживши на повну комісарську силу, дану нам відйого королівської милості милостивого пана нашого та станів коронних і Великогокнязівства Литовського сеймовою повагою, декларував з усім військом, що не здоброї валі, а з примусу Запорозьке військо притиснуто було так всілякимиутрудненнями і приступило до своєї оборони. Отож його королівська милість, нашмилостивий пан, згадуючи батьківським серцем все, що сталося через колотнечу,взиває до єдності — не погорджуючи прихильністю його королівської милостідобротливого пана, ласку покірно приймаючи, приступають до тієї комісії, потімдо спільної домови, постанови, згоди, щирості і із зупільної любові, беручи засвідків страшних заступників Божих, що постановлене має бути щиро, правдиво і вічнодотримано. У той спосіб постановили ми вічний, який ніколи не можна розірвати,мир.
1. Релігія грецькастарожитна, та і така, з якою стародавня Русь приєдналася до Корони Польської,аби залишалася при своїх прерогативах і при вільнім відправленні набоженства,аж куди мова руського народу сягає, в усіх містах, містечках, селах, як уКороні Польській, так і у Великому князівстві Литовському, також на сеймах, увійськах, трибуналах, не лише в церквах, але в публічних процесах, візитуванніхворих, на священних зібраннях, при похованні вмерлих і в усьому взагалі і тотак, як набоженства свого вільно та публічно заживає римська віра.
Також релігії грецькійдається сила вільно засновувати церкви, чернецтва, нові монастирі, так самопоновлювати та відбудовувати старі.
Що ж стосується церков ідобр, фундованих здавна на старожитну церкву грецької релігії, при нихзалишатись мають греки старожитні, православні, а церкви ті після наданняпублічних прав вірним через полковників та іншу старшину Запорозького військапротягом половини року віддано буде через зобабіч призначених комісарів. А тувіру, що є супротивна вірі грецькій православній і яка множить незгоду міжримським і старогрецьким народами2 жоден із духовного та світського,сенатського та шляхетського станів церков, монастирів, фундушів засновувати йпомножувати не може як у духовних добрах, так і в його королівської величностіі у власних дідичних у будь-який спосіб, і силу цієї комісії не порушуватиме навічні часи. А римську віру у воєводствах Київськім, Брацлавськім, Чернігівськімвільно сповідувати, але пани світські, так і дідичні, так само й урядники йогокоролівської милості релігії римська жодної юрисдикції не матимуть наддуховними, світськими і ченцями релігії грецької, окрім їм належного пастора.
А що в спільній вітчизніспільні прерогативи взаємно належно мають обидві віри, то отець київськиймитрополит, що є зараз і буде згодом, з чотирма владиками: луцьким, львівським, персмишлянським, холмським і п'ятим зВеликого князівства Литовського мстиславським, згідно їхнього власного порядку,мають засідати в сенаті з такою прерогативою і вільно голосувати, як у сенатізасідають ясновелебні їхні милості римського сповідання. Місце однакпризначається його милості отцю митрополитові після його милості ксьондзаархибіскупа львівського, а владикам після біскупів їхніх повітів.
У Київському воєводствісенаторські достойності не мають даватися тільки шляхті грецької віри вправочинності тих урядів. А у воєводствах Брацлавському, Чернігівськомупереваги сенаторські мають подаватися альтернативна, так що після відставкисенатора грецької віри має заступати сенатор римської віри. В усіх однак трьохтих воєводствах в осади й добру посесію уряди мають віддаватися, подавши клятвутеперішніх посесорів3.
Для того, щоброзросталася зуйльна любов у містах коронних і Великого князівства Литовського,скрізь, куди поширилися церкви грецької віри, мають заживати вольностей, свободі ніякою перешкодою до магістрату4 грецька релігія не може бути.
Академію Київськудозволяє його королівська милість і стани коронні установити, вона такимипрерогативами та вальностями має задовольнятися, як і академія Краківська, зтією однак кондицією, аби в тій академії не було жодних сект аріанських,кальвіністських, лютерських професорів, учителів та студентів. Отож аби міжстудентами та учнями не було жодна оказії до звади, всі інші школи, які булиперед тим у Києві5, його королівська милість накаже перенести в інше місце.
Його королівська милість,пан наш милостивий, і стани коронні та Великого князівства Литовськогодозволяють також другу академію там, де побачать їй принагідне місце, яка будезаживати таких прав і вольностей, як і академія Київська, але така мав бутиустановлена кондиція, щоб у ній сект аріанських, кальвіністських та лютерськихпрофесорів, учителів, студентів не було. А де та академія буде, вже там іншихшкіл не можна буде відкривати на вічні часи.
Гімназії, колегії, школиі друкарні, скільки їх буде потрібно, буде вільно відкривати без утруднень івільні науки відправляти, і книги друкувати усякі із релігійною конверсійністю,без ущербку, однак, королівського маєстату і без насмішок на короля, йогомилість.
А оскільки вельможнийгетьман із Запорозьким військом, од Річі Посполитої одірваним, з любові до йогокоролівської милості, пана свого милостивого і власної вітчизни, відступаючивід усяких сторонніх протекцій, повертається, тож його королівська милість паннаш милостивий і всі стани коронні та Великого князівства Литовського, скількипан Бог допустив на два боки, офірувати за спільні гріхи його святому маєстату,покрити вічною амністією; тобто вічним забуттям, подаючи різної кондиції людямвід найменшого до найбільшого, нікого не виключаючи як з-посеред Запорозькоговійська, так і урядників шляхетного сіпану, так само і приватних людей, тихзагалом усіх, які будь-де і будь-коли залишилися й залишаються при вельможнихгетьманах як померлому, так і теперішньому, ніякої помсти ані королівськиймаєстат, ані сенат, ані вся Річ Посполита, ані ніхто з приватних супроти них і кожномузосібна, від найбільших до найменших, не буде чинити і взагалі всі несмаки івсе те, що тільки під час війни діялося, цілим християнським серцем підсвідоцтвом страшного Бога зупільно добре, по-дружньому собі подарувавши, жодноїодин до одного ані явної, ані потаємної не повинні чинити помсти і практики, недаючись зводитись без жодного звільнення, коли б хотіли чинити скритні задуми,звільняючись від присяги.
Також усілякі кадуки6, якпід тими, які є належні до Запорозького війська, так і під шляхтою, яка привельможному гетьмані у Запорозькому війську і при шведах Казалася, відбудь-кого запрошена, і надані від початку війни без усяких вимовлень, загаламусі і кожен зосібна касуються і законом публічним зносяться, і щоб вони нічиємуне шкодили гонорові, ані власності добр, які будь-де були за касацією і з книгоголошеними вважати і тих добр власним посесорам вільно віддавати володіти, іне мають боронити того кадуками під цілковитим знеславленням.
А оскільки сама річ, такі імя сама амністії повинні бути святі і оскільаі в давнім стані речі й особивсілякої кондиції людям відновлено, то до тієї ж єдності, згоди, милості,права, пана повертаються, як було перед війною. Також застерігається, колихтось би важився рвати те святобливе з'єднання публічно чи приватна, смів бикомусь за посідання ворожі дії попрікати, такий, як осквернитель згоди, карімає підлягати. В чому, коли б трапилася оказія для збереження лихослів'я,пильно має бути чинена інквізиція з обох боків. Вся річ Посполита народівпольського, і Великого князівства Литовського, і Руського та провінцій, що доних належать, відновлюється в повноті так, як було перед війною, тобто аби тінароди залишалися в своїх межах і свободах непорушна, як були перед війною,згідно прав, описаних у радах, судах і вільної елекції панів своїх, королівпольських, і Великого князівства Литовського, і руських.
А коли буде необхідністьвійни зі сторонніми панами на зміну кордонів, або щось би сталося вольності тихнародів проти озлоби й пустоти має бути, а при свободах своїх вище названінароди мають ставати добре, по-дружньому як одне ціле, однієї і нероздільноїРічі Посполитої, не чинячи поміж себе різниці щодо віри, але хто заявить ізголосить себе до релігії християнської, римська і грецька, усіх при мирі й вольностізалишати. Також на права чи декрети, що (постали) з очевидної контрверсй, так ів супротиві, правні приводи були встановлені перед війною і в час війни.
Війська Запорозького маєбути число шістдесят тисяч, або як вельможний гетьман подасть на реєстрі7.Затяжного війська десять тисяч, яке також, як і Запорозьке, має залишатися підвладою того-таки гетьмана, і з податків, ухвалених на сеймі, у воєводствахКиївському, Брацлавському та Чернігівському та інших має йти кошт від РічіПосполита на те військо.
Стан Запорозького військау тих воєводствах і добрах призначається, в яких лишалися перед війною, і томувійську стверджуються всілякі вольності привілеями найясніших королів польськихнадані, утримуючи їх при стародавніх вольностях та інших звичаях, і їх нетільки ні в чому не ображатимуть, але всіляку загалом підтверджують повагу.Надто жоден державець добр його королівська милості і староста, ні дідичний пані пожшптєвий, ані їхні підстарости, урядники та інші всілякі службові особижодних податків з козацьких хуторів, сіл, містечок і домів не бігатимуть жоднимпретекстом, але, як люди рицарські, мають бути вони вільні від усілякихнайбільших і найменших утяжень, також від цел8 і мит по цілій Короні і Великомукнязівству Литовському. Також і від сусідів усіляких старост, державців, паніві їхніх намісників мають залишатися вільні, перебуваючи тільки під юрисдикцієюсамого гетьмана руських військ. При тому всілякі напої 9, лови, польові тарічкові, та інші козацькі пожитки вільно мають лишатися при козаках, згідностарих звичаїв.
Зосібна також дляподальшого прихилення до послуг його королівській милості, кого гетьман руськихвійськ презентуватиме за гідних шляхетського клейноду, тих усіх без утрудненьСуде нобілітовано з наданням усіляких шляхетних вольностей так, однак,визначаючи, щоб з кожного палку могло бути сто нобілітованих. Жодних військпольських та литовських або чужоземних ніхто не буде впроваджувати у воєводстваКиївське, Брацлавське, Чернігівське. Війська однак платні, які будуть під владоюгетьмана військ руських, будуть вибирати хліб з добр королівських та духовних узгаданих воєводствах за ордонансом10, того-таки, руського гетьмана. А коли бмала бути якась війна від границь руських і була б потреба у посилці короннихвійськ, то ті мають бути під регіментом гетьмана руських військ.
Для ліпшого підтвердженняцих пактів і певності, гетьман руських військ до кінця свого життя гетьманомруським і першим сенатором у Воєводствах Київському, Брацлавському таЧернігівському залишатиметься, а після його смерті має відбутися вільневибрання гетьмана, тобто оберуть чотирьох електів статусом воєводствКиївського, Браилавського та Чернігівського, з яких одного король, йогомилість, вибере11.
Монетний двір длякарбування всіляких грошей у Києві, або будь-де, як належить і буде зручно, масбути засновано, згідно однієї ліги і з королівською особою. Податки, котрі РічПосполита ухвалюватиме на сеймі, у воєводствах Київськім, Брацлавськім таЧернігівськім мають іти на платного жовніра, який залишається під владоюгетьмана руських військ.
Спільна рада і спільнісили тих народів мають бути супроти будь-якого ворога.
Дбатимуть ті три народиспільно, всілякими способами, аби вільна була навігація Річі Посполитій наЧорне море.
Однак коли його милістьцар не захоче повернути провінцій Річі Посполитої і наступатиме на РічПосполиту, тоді всі сили, як коронні і Великого князівства Литовського, так івійська руські Запорозькі під регіментом свого гетьмана будуть з'єднуватися івоювати12.
Добра рухомі й нерухомі,королівщшш, також і суми грошей обивателів Руської землі, котрі в'язалися чипри шведському війську, чи Запорозькому, і зараз до вітчизни повертаються,конфісковані, мають бути повернені і заслуги їхні у війську короннім таВеликого князівства Литовського мають бути компенсовані й оплачеш рівно іззаслугами військ коронних та Великого князівства Литовського.
А що від цього часугетьман із Запорозьким військом теперішнім і що буде потім, відступившись відусіляких сторонніх протекцій, не повинен буде більше до них в'язатися і взагаліу вірності, підданстві, послушенстві найяснішого маєстату польськогокоролівства і наступників його, також усієї Річі Посполита має і мають, буде ібудуть на вічні часи, не порушуючи однак постановленого братерства з його милістюкримським ханом13.
Ніяких послів відсторонніх держав не приймати, а кали такі трапляться, їх до його королівськоїмилості мають відсилати. Також ані військ чужих не впроваджувати і не матижодного із сторонніми порозуміння на школу Річі Посполитої, хіба доповівши йогокоролівській милості.
Приватом усім зобабіч,так і духовним римської віри у воєводствах Київськім, Брацлавськім,Чернігівськім, Подільськім, також у Великому князівстві Литовському і на БілійРусі, і в Сіверщині до біскупств, пробоств, каноній, плебаній і добр, що до нихналежать, також ченцям усім до костьолів, кляшторів, дібр, фундацій, такожсвітським зобабіч до добр дідичних, старосте, держав і власностей своїхдожшптєвих, заставних і за іншими контрактами належних у тих-таки воєводствах іу Великому князівстві Литовському, на Білій Русі і на Сівері, які тамзалишаються, відкривається безпечне повернення і віддача майна. Час однакповернення і віддачі майна його королівська милість, знісшись із гетьманомзапорозьким, має призначити. Також спосіб того повернення майна має бутидотриманий, щоб жоден до своєї власності не повертався, а тільки за універсаломйого королівської милості та вельможного гетьмана Запорозьких військ. З чогомає бути взаємна зобабіч конференція.
А для розгляду різнихсправ, як кримінальних, так і поточних повинні мати в тих воєводствах свійособливий трибунал із таким укладом, який самі собі визначать. Окрім того,мають бути осібні судові староства овруцьке та житомирське.
А для ліпшої певності,оскільки гетьман із Запорозьким військом і відірвані воєводства відкидають усіінші протекції сторонніх народів, а добровільно, як вільні до вільних, рівні дорівних і шляхетні до шляхетних повертаються, для певнішого дотримання цьоготеперішнього постанов-лення дозволяє тому народові руському його королівськамилість та Річ Посполита мати осібних печаткарів, маршалків, підскарбіїв разоміз сенаторською достойністю та інші уряди руського народу, які згідно роти14коронних урядників, мають виконати клятву, додавши той пункт, що нічогосупротивного теперішньому постановленню печаткувати не будуть і взагаліостерігатимуть, щоб тому настановленню через конституцію або сеймові декрети ізадвірні рескрипти, універсали, привілеї, не діялося нічого супротивного. Дотих печаткарів, уряду і канцелярій належатимуть всі тільки духовні милостімитрополій, єпископій, ігуменій та бенефіцій15 надання до яких дає йогокоролівська милість, пан наш милостивий у воєводствах Руськім, Київськім,Волинськім, Подільськім, Брацлавськім. Чернігівськім, також всі милості нетільки духовні, але й світські у воєводствах тільки Київськім, Брацлавсиам,Чернігівськім, також і суди з королівських міст і згаданих тільки трьохвоєводств, і всілякі декрети як задвірні, пак і сеймові. А що тільки бсупротивне вийшло тому настановленню з коронної канцелярії або Великогокнязівства Литовського, те недійсне має бути і голова такого привілею не тількитратить привілея, але і карі має підлягати на десять тисяч литовських кіп, і цеставитиметься на суд перед королем, його королівською милістю спеціальнимсписком.
Щоб випадки суперечокщодо підданих, звинувачених у сваволі, не приводили до нових заворушень, усіпроцеси про належність підданих до наїздів, забоїв, шкод, починених під часвнутрішніх колотнеч, земські, городські, трибунальські, також декретитрибунальські персонально щоб розглядалися, особливо у воєводствах Київськім,Волинськім, Брацлавськім, Чернігівськім, і касувалися.
З царем, його милістюмосковським, коли 6 дійшло до настановлення пактів його королівською милістю істанами коронними та Великого князівства Литовського, має бути забезпеченорепутацію й теперішнього настановлення вельможному гетьманові і Запорозькомувійську і застережено.
Оцю комісію як їхнімилості комісари, так і вельможний гетьман князівства Руського фактичнопідтвердили присягою і запис присяги виразно підписано рукою їхніх милостей.Більше того, та комісія постановлена буде особливою присягою з сенату черезясно превелебного його милість ксьондза біскупа віденського, також їхніх милостейпанів гетьманів чотирьох коронних і Великого князівства Литовського, іпечаткарів обох народів, пиж само і через маршалка посольського, бокурицарського на сеймі, який повинен бути якнайшвидше скликаний у присутностіпослів, відправлених від вельможного гетьмана Запорозьких військ.
А що стосується присягийого королівської милості, пана нашого милостивого, те з ласки своєї панськоїна покірливе прохання Запорозького війська зволяє його королівська милість і занеї панове комісари, їхня милість, асекурують.
Присяги ж полковників,сотників та усіх старшин Запорозького війська після сейму, на якому будезатверджено теперішнє настановлення, буде виконано перед комісарами, на тедепутованими.
Щоб та комісія мала вічнувагу та повагу так як звучить з початку до кінця, буде вона вписана в правопосполите, тобто в конституцію, сеймом апробована, знана і утримана як вічне іневідкличне право.
До великої руської булавимає належати Чигиринське староство так як постановлено в певний час у привілеїуродженого Богдана Хмельницького, наданому від його королівської милості. Агетьман військ руських вільний мати резиденцію при його королівській милості.
Конвокащя воєводствКиївського, Брацлавського, Чернігівського після майбутнього сейму, дасть Бог,буде складена найшвидше від його королівської милості, пана нашого милостивого,універсалом.
Діялося, як вище подано,в таборі під Гадячим, дня і року вище названих.
Іван ВИГОВСЬКИЙ, гетьманвійськ руських рукою власною
ПРИМІТКИ:
1. Перекладено зпольської мови за виданням: Записки Наукового товариства імені Т.Шевченка: — Т.89. — Львів, 1909, с. 82-90. В бібліотеці Чарторийських у Кракові у кодексі підчислом 402 зберігалося два автентичні екземпляри Гадяцького трактату, підписаніІваном Виговським. Обидва вони не дуже різняться між собою, різночитання міжними вимічаємо в примітках.
2. Йдеться про уніатськуцеркву, яка пактами фактично скасовувалася.
3. У другій редакції цейпункт має ширшу редакцію: «У Воєводствах Київськім, Брацлавськім іЧернігівськім уряди сенаторські тільки шляхті грецької віри при правочинностімають віддаватися в осади й добру посесію в тих воєводствах, подавши клятвутеперішніх посесорів. Однак з уваги до гетьманства має бути першим сенатором утих трьох воєводствах гетьман руських військ і вся юрисдикція київська маєналежати до його правління, як призначення підвоєводи та інших урядників. Цемає служити і застерігати в захист на цьому боці, як наслідок, так і доти, докине прийде в посесію Київське воєводство».
4. Досі для того, щоббути у міському уряді Річі Посполитої або належати до цехів, необхідно булоприйняти римо-католицьку віру.
5. Йдеться про католицькішколи в Києві, зокрема єзуїтські.
6. В тодішньому правікадук — це право до спадку, який залишено без заповіту, бездідичний спадок,привласнення полишеного маєтку.
7. У другій редакціїйдуть після цього такі слова: «Згідно стародавніх вольностей під владоюгетьмана руського. А скільки платного війська буде на Русі, воно має залишатисяпід владою того-таки гетьмана ».
8. Цело — митна плата.
9. Мається на увазі правовиготовляти й продавати напої.
10. Ординанс — письмоверозпорядження.
11. В другій редакціїбуло додано: «Не віддаляючи від того уряду рідну братію вельможногогетьмана руського».
12. В другій редакції проте інакше: «З царем, його милістю московським, коли б прийшло йогокоролівській милості і станам коронним та Великого князівства Литовського вестивійну, військо Запорозьке до такої війни приваблене не буде».
13. В другій редакції:"І коли може бути напевно відновлено республіку царя московського",тобто малося на увазі, що цар увійде до Річі Посполитої зі своєю державою.
14. Рота — присяга.
15. Бенефіція — деннедуховне право.
16. Конвокація — зізвання чинів.