Основи теорії фінансів

Основи теорії фінансів 2

ЗМІСТ 3

1. Суттєвість і необхідність фінансів 4

2. Функції фінансів і дискусійні питання суттєвості і функцій фінансів 6

3. Фінансова система, її ланки 9

4. Фінансовий контроль. Управління фінансами 11

Література 15

Фінанси є однією з найважливіших економічних категорій, що відображає економічні відносини в процесі створення і використання грошових засобів. Їхнє виникнення відбулося в умовах переходу від натурального господарства до регулярного товарно-грошового обміну і було тісно зв'язане з розвитком держави і його потреб в ресурсах. Однім з головних ознак фінансів є їхня грошова форма виразу і відображення фінансових відносин реальним рухом грошових засобів. Реальний рух грошових засобів відбувається на другій і третій стадіях відтворюючого процесу - в розподілі і обміні.

На другий стадії рух вартості в грошовій формі відбувається відокремлено від руху товару і характеризується її відчуженням ( переходом з рук одних власників в руки інших) або цільовим обособлением (в рамках одного власника) кожної частини вартості. На третій стадії розподілена вартість (в грошовій формі) обмінюється на товарну форму. Відчуження самої вартості тут не відбувається. Таким Чином, на другий стадії відтворення має місце односторонній рух грошової форми вартості, а на третій - двосторонній рух вартостей, одна з яких знаходиться в грошовій формі, а інша - в товарній. Бо на третій стадії відтворювального процесу відбуваються постійні обмінні операції, що не вимагають будь-якого суспільного інструменту, тобто фінансам тут немає місця. Областю виникнення і функціонування фінансів є друга стадія відтворювального процесу, на якій відбувається розподіл вартості суспільного продукту по цільовому призначенню і суб'єктам господарювання, кожний з яких повинен отримати свою частку в виробленому продукті. Тому, важливою ознакою фінансів як економічної категорії є розподільчий характер фінансових відносин. Фінанси істотно відрізняються від інших економічних категорій, що функціонують на стадії вартісного розподілу: кредиту, заробітної плати і ціни. Первісною сферою виникнення фінансових відносин є процеси первинного розподілу вартості суспільного продукту, коли ця вартість розпадається на складові її елементи і відбувається утворення різноманітних форм грошових доходів і нагромадження. Подальший перерозподіл вартості між суб'єктами господарювання і конкретизація цільового її використання теж відбувається на основі фінансів. Розподіл і перерозподіл вартості з допомогою фінансів обов'язково супроводжується рухом грошових засобів, приймаючих специфічну форму фінансових ресурсів. Вони формуються у суб'єктів господарювання і держави за рахунок різноманітних виглядів грошових доходів, відрахувань і надходжень, а використовуються на розширене відтворення, матеріальне стимулювання працюючих, задоволення соціальних і інших потреб суспільства. Фінансові ресурси виступають матеріальними носіями фінансових відносин, що дозволяє виділити фінанси з загальної сукупності категорій, що беруть участь в вартісному розподілі. Це відбувається поза залежністю від суспільно­економічної формації, хоча форми і засоби, з допомогою яких утворюються і використовуються фінансові ресурси, мінялися в залежності від зміни соціальної природи суспільства. Використання фінансових ресурсів здійснюється в основному через грошові фонди спеціального цільового призначення, хоча можлива і нефондова форма їхнього використання. До переваг фондової форми відносяться: можливість тісніше відповідати задоволення будь-якій потребі з економічними можливостями, забезпечення концентрації ресурсів на основних напрямках розвитку суспільного виробництва, можливість повніше залучати суспільні, колективні і особисті інтереси.

На підставі усього викладеного вище можна дати наступне визначення: фінанси - це грошові відносини, що виникають в процесі розподілу і перерозподілу вартості валового суспільного продукту і частини національного багатства в зв'язку з формуванням грошових доходів і нагромадження у суб'єктів господарювання і держави, а також використанням їх на розширене відтворення, матеріальне стимулювання працюючих, задоволення соціальних і інших потреб суспільства.

Умовою функціонування фінансів є наявність грошей, а причиною появи фінансів служить потреба суб'єктів господарювання і держави в ресурсах, що забезпечують їхня діяльність. Фінанси незамінні тому, що дозволяють пристосувати пропорції виробництва до потреб споживання, забезпечуючи в сфері господарювання задоволення постійно відтворюваних змінних потреб. Це відбувається з допомогою формування грошових фондів цільового призначення. Розвиток суспільних потреб призводить до зміни складу і структури грошових (фінансових) фондів, що створюються в розпорядженні суб'єктів господарювання. З допомогою державних фінансів відбувається регулювання масштабів суспільного виробництва в галузевому і територіальному аспектах, захист навколишнього середовища і задоволення інших суспільних потреб. Фінанси об'єктивно необхідні, бо зумовлені потребами суспільного розвитку. Держава же може, враховуючи об'єктивну необхідність фінансових відносин, розробляти різноманітні форми їхнього використання: вводити або скасовувати різноманітні вигляди платежів, змінювати форми використання фінансових ресурсів і т.

Держава не може створювати те, що об'єктивно не підготоване ходом суспільного розвитку. Воно встановлює тільки форми прояву об'єктивно відносин, що назріли. Без фінансів неможливо забезпечити індивідуальний і суспільний кругобіг виробничих фондів на розширеній основі, регулювати галузеву і територіальну структуру економіки, стимулювати найновіші впровадження науково-технічних досягнень, задовольняти інші суспільні потреби.

Суттєвість фінансів як особливої сфери розподільчих відносин виявляється передусім з допомогою розподільчої функції. Саме через цю функцію реалізується суспільне призначення фінансів - забезпечення кожного суб'єкта господарювання необхідними йому фінансовими ресурсами, що використовуються у формі грошових фондів спеціального цільового призначення. Об'єктами дії розподільчої функції фінансів виступають вартість валового суспільного продукту (в її грошовій формі), а також частина національного багатства (що прийняла грошову форму). Суб'єктами при фінансовому методі розподілу виступають юридичні і фізичні особи (держава, підприємства, об'єднання, організації, заснування, громадяни), що є учасниками відтворювального процесу, в розпорядженні яких формуються фонди цільового призначення. З допомогою фінансів розподільчий процес протікає в усіх сферах суспільного життя - в матеріальному виробництві, в сферах обігу і споживання. Фінансовий метод розподілу охоплює різні рівнів управління економікою: федеральний, територіальний, місцевий. Фінансовому розподілу притаманна багатоступінчатість, що породжує різні вигляди розподілу - внутрішньогосподарське, внутрішньогалузеве, міжгалузеве, міжтериторіальне. Фінанси, пов’язані з рухом вартості суспільного продукту, вираженої в грошовій формі, володіють властивістю кількісно (через фінансові ресурси і фонди) відображати відтворюючий процес в цілому і різноманітні його фази. Рух фінансових ресурсів, що відбувається як в фондовій, так і в нефондовій формах, складає основу контрольної функції фінансів. Оскільки фінанси “пронизують” все суспільне виробництво, всі його сфери і підрозділи, всі рівні господарювання, вони виступають універсальним знаряддям контролю з боку суспільства за виробництвом, розподілом і звертанням сукупного суспільного продукту. Завдяки контрольній функції фінансів, суспільство знає про те, як складаються пропорції в розподілі грошових засобів, наскільки своєчасно фінансові ресурси надходять в розпорядження різних суб'єктів господарювання, ощадливо і ефективно чи вони ними використовуються і т. д. Розподільча і контрольна функції - це дві сторони одного і того же економічного процесу. Тільки в їхній єдності і тісній взаємодії фінанси можуть виявити себе в якості категорії вартісного розподілу. інструментом реалізації контрольної функції фінансів виступає фінансова інформація. Вона укладена в фінансових показниках, наявних в бухгалтерській, статистичній і оперативній звітності. Фінансові показники дозволяють побачити різноманітні сторони роботи підприємств і оцінити результати господарчої діяльності. На їхній основі вживають заходів, направлені на усунення виявлених негативних моментів. Контрольна функція, об'єктивно притаманна фінансам, може реалізуватися з більшою або меншою повнотою, що багато в чому визначається станом фінансової дисципліни в народному господарстві. Фінансова дисципліна - це обов'язковий для всіх підприємств, організацій, заснування і службових особи порядок ведення фінансового господарства, додержання встановлених норм і правив, виконання фінансових зобов'язань. В фінансовій науці існує ряд дискусійних питань і передусім питання про економічну природу і межі фінансових відносин. Одні учені вважають, що фінанси виникають на другий стадії відтворювального процесу - при розподілі і перерозподілі вартості суспільного продукту; інші розглядають фінанси як категорію відтворення в цілому, включаючи в склад фінансів також грошові відносини на стадії обміну. Однак розподіл і обмін - це різні стадії відтворення, що мають свої, особливі економічні форми виразу. Тому більш правомірно вважати, що різні види грошових відносин виражаються в різноманітних економічних формах: відносини, пов’язані з розподілом грошової форми вартості суспільного продукту, складають утримання категорії фінансів, а відносини, що виникають в процесі товарного звертання на основі систематично вчинюваних актів купівлі-продажу, приймають форму розрахунку, здійснюваних шляхом грошей як загального еквівалента і ціни як грошового виразу вартості. Тим не менше фінансові відносини, будучи розподільчими по характеру, водночас є невід'ємним складником всієї системи виробничих відносин, органічно взаємопов’язані зі всіма стадіями відтворюючого процесу і можуть виявляти вплив на них. Більшість економістів, що розділяють розподільче тлумачення суттєвості фінансів, заперечують проти обмеження фінансів тільки перерозподільчими відносиними, оскільки саме завдяки фінансам здійснюється процес первинного розподілу вартості на окремому складникові, кожна з яких одержує певне цільове призначення. До числа дискусійних відноситься питання про якісні ознаки, що визначають специфіку фінансів як економічної категорії. Суперечки ідуть в основному про те, включати або не включати в визначення фінансів таку їхню ознаку як імперативність. Причому термін “імперативність” трактується ученими по-різному: одні бачать в ньому активну роль держави по організації фінансових відносин, інші причину, що породжує функціонування фінансів. Якщо під імперативністю розуміється практична діяльність держави, направлена на організацію фінансових відносин, вироблення форм їхнього прояву і використання, то таке вживання терміну не викликає заперечень, але нічого не додає до характеристики суті фінансів. Однак в деяких публікаціях імперативність трактується як риса фінансових відносин. Підкреслюється, що при характеристиці категорії фінансів без даної риси не обійтися, оскільки саме держава створює нові розподільчі фінансові відносини, що безпосередньою причиною виникнення і розвитку фінансів є діяльність держави і його органів. Подібні затвердження неправомірні, бо не сама діяльність держави, а об'єктивні потреби суспільного розвитку викликають існування фінансів. До числа дискусійних відноситься також питання про функції фінансів. Багато економістів рахують, що фінанси виконують дві функції - розподільчу і контрольну. Хоча в літературі можна знайти затвердження, що фінансам, окрім цих двох функцій, притаманні і інші: виробнича (різні автори називають її по-різному), що стимулює, регулююча і т. д. Але при цьому відбувається підміна питання про функції фінансів питанням про їхню роль в суспільному відтворенні, бо це різні, хоча і взаємопов’язані питання. Кінцево, фінанси грають важливу роль в суспільному відтворенні, з їхньою допомогою може стимулюватися ефективне використання факторів виробництва, регулюватися вартісні пропорції, забезпечуватися умови для проведення режиму економії і т. д. Однак ототожнювати ці результати, що досягаються завдяки функціонуванню фінансів, з їхніми функціями неправомірно.

Деякі автори не визнають розподільчої функції фінансів, рахувавши, що вона не висловлює їхню специфіку, оскільки процеси вартісного розподілу обслуговуються різними економічними категоріями. Але прибічники розподільчої функції зовсім не рахують, що вона породжена самим фактом функціонування фінансів на другий стадії відтворюваного процесу, а навпаки, вони зв'язують її з специфічним суспільним призначенням фінансів, підкреслюючи, що жодна інша категорія, діюча на стадії вартісного розподілу, не є настільки 'розподільчою', як фінанси.

Деякі економісти вважають, що фінансам притаманні три функції: формування грошових фондів (доходів), використання грошових фондів ( доходів) і контрольна. Однак перші дві, хоча реально існують, але вони більше нагадують механізм реалізації розподільчої функції, ніж самостійний засіб чинності категорії фінансів.

Наявність дискусійних питань зумовлює необхідність подальшої розробки теоретичних проблем суттєвості і функцій фінансів. Більш глибоке знання економічної природи фінансів і притаманних їм властивостей дозволить активніше розробляти шляхи кращого використання даної категорії в практиці господарювання, науково обгрунтовувати міри, направлені на фінансове оздоровлення економіки і вдосконалення системи фінансових взаємозв'язків.

По визначенню, фінансова система - це сукупність фінансових відносин. По природі своєї фінансові відносини є розподільчими, причому розподіл вартості здійснюється передусім по суб'єктам. Суб'єкти формують грошові фонди цільового призначення в залежності від того, яку роль вони грають в суспільному виробництві: є чи безпосередніми його учасниками, організують чи страховий захист або здійснюють державне регулювання. Саме роль суб'єкта в суспільному виробництві виступає в якості першого об'єктивного критерію класифікації фінансових відносин. В відповідності з ним в загальній сукупності фінансових відносин можуть бути виділені три крупні сфери: фінанси підприємств, заснування і організацій; страхування; державні фінанси. Всередині кожної з названих сфер виділяються ланки, причому угруповування фінансових відносин здійснюється в залежності від характеру діяльності суб'єкта, що виявляє вплив ,що визначає на склад і призначення цільових грошових фондів. Цей критерій дозволяє виділити в сфері фінансів підприємств (заснування організацій) такі ланки, як фінанси підприємств, що функціонують на комерційних засадах; фінанси заснування і організацій, здійснюючих некомерційну діяльність; фінанси суспільних об'єднань. В страховій сфері, де характер діяльності суб'єкта визначає специфіку об'єкту страхування, в якості ланок виступають: соціальне страхування, майнове і особисте страхування, страхування відповідальності, страхування підприємницьких ризиків. В сфері державних фінансів - відповідно, державний бюджет, позабюджетні фонди, державний кредит. Сфери і ланки фінансових відносин взаємопов’язані, утворюючи в сукупності єдину фінансову систему. Різні ланки фінансової системи обслуговують різні вигляди фінансового розподілу: внутрішньогосподарське - фінансами підприємств, внутрішньогалузеве - фінансами підприємств, комплексів, асоціацій, міжгалузеве і межтериторіальне - державним бюджетом, позабюджетними фондами. Кожна ланка фінансової системи в свою чергу поділяється на ланки в відповідності з внутрішньою структурою ньому фінансових взаємозв'язків. Так, в складі фінансів підприємств, що функціонують на комерційних засадах, в залежності від галузевого спрямування, можуть бути виділені фінанси промислових, сільськогосподарських, торговельних, транспортних підприємств і т. д., а в залежності від форми власності - фінанси державних підприємств, кооперативних, акціонерних, поодиноких і ін. Галузеві і економічні особливості підприємств, що функціонують на комерційних засадах, виявляють істотний вплив на організацію фінансових відносин, склад фондів ,що формуються грошових цільового призначення, порядок їхнього утворення і використання. В сфері страхових відносин кожна з ланок, наведена особливою галуззю страхування, поділяється по видам страхування. В складі державних фінансів угруповування фінансових відносин всередині ланок здійснюється у відповідності з рівнем державного управління (федеральний, суб'єктів федерації, місцевий). Однім з головних ланок фінансової системи є державний бюджет. З його допомогою уряд концентрує в своїх руках значну частину національного доходу, що перерозподіляється фінансовими засобами. В цій ланці зосереджуються найбільші доходи і найбільш важливі в політичному і економічному відношенні видатки. Бюджет тісно зв'язаний з іншими ланками фінансової системи, виступає що координують центром і виявляє їм необхідну допомогу в формі бюджетних дотацій, субсидій, субвенцій, гарантій, забезпечуючи більш-менш нормальне функціонування інших ланок фінансової системи. Ще однією важливою ланкою є місцеві фінанси, роль і вплив яких підвищується. Центральну роль в цій ланці грають місцеві бюджети, що не входять в склад державного бюджету і мають певну самостійність. Місцеві бюджети служать провідником соціальної політики центральних властей. Позабюджетні фонди управляються безпосередно центральними, а в окремих випадках місцевими властями. Найбільш розповсюдженими джерелами формування цих фондів є податки, відрахування з бюджету, спеціальні внески.

Призначення фінансового контролю полягає в сприянні успішної реалізації фінансової політики держави, забезпеченні процесу формування і ефективного використання фінансових ресурсів в усіх сферах і ланках народного господарства. Фінансовий контроль є формою реалізації контрольної функції фінансів. По визначенню, фінансовий контроль - це сукупність дій і операцій по перевірці фінансових і зв'язаних із ними питань діяльності суб'єктів господарювання і управління з застосуванням специфічних форм і засобів його організації.

Для здійснення фінансового контролю створюються особливі контрольні органи, що укомплектувалися висококваліфікованими фахівцями. ґхні права, обов'язки і відповідальність строго регламенту, в тому числі і в законодавчому порядку. Об'єктом фінансового контролю є грошові, розподільчі процеси при формуванні і використанні фінансових ресурсів, в тому числі в формі фондів грошових засобів, на всіх рівнях і ланках народного господарства.

Безпосереднім предметом перевірок виступають такі фінансові ( вартісні) показники, як прибуток, доходи, податок на добавлену вартість, рентабельність, собівартість, витрати обігу, відрахування на різноманітні мету і в фонди. Ці показники мають синтетичний характер, тому контроль за їхнім виконанням, динамікою, тенденціями охоплює всіх сторони виробничої, господарської і комерційної діяльності об'єднань, підприємств, заснування, а також механізм фінансово-кредитних взаємозв'язків. Сферою фінансового контролю є практичні всі операції, що вчиняються з використанням грошей, а в деяких випадках і без них ( бартерні угоди і т. П.). Контролю підлягають не тільки погано працюючі підприємства і організації, але і результати ,що є нормальні діяльності. Фінансовий контроль включає перевірку: додержання вимоги економічних законів, оптимальности пропорций розподілу і перерозподілу вартості валового суспільного продукту і національного доходу; складання і виконання бюджету (бюджетний контроль); фінансового стану і ефективного використання трудових, матеріальних і фінансових ресурсів підприємств і організацій, бюджетних заснування, а також податковий контроль; інші напрямки. Перед фінансовим контролем стоять наступні задачі: сприяння збалансованості між потребою в фінансових ресурсах і розмірами грошових доходів і фондів народного господарства; забезпечення своєчасності і повноти виконання фінансових зобов'язань перед державним бюджетом; виявлення внутрішньовиробничих резервів зростання фінансових ресурсів, в тому числі по зниженню собівартості і підвищенню рентабельності; сприяння раціональному витрачанню матеріальних цінностей і грошових ресурсів на підприємствах, в організаціях і бюджетних заснуванні, а також правильному веденню бухгалтерського обліку і звітності; забезпечення додержання законодавства і нормативних актів, в тому числі в області оподаткування підприємств, стосовних до різноманітних організаційно­правових форм; сприяння високому відданню зовнішньоторговельної діяльності підприємств, в тому числі по Валютним операціям і ін. Фінансовий контроль тісно зв'язаний з відповідальністю підприємств, організацій, заснування, а також державних і фінансово-банківських структур за виконання фінансової дисципліни. Ця відповідальність може бути висловлена як в адміністративних, так і в економічних ( матеріальних) мірах впливу на порушника фінансової дисципліни. В залежності від суб'єктів, здійснюючих фінансовий контроль, розрізняють державний, внутрішньогосподарський і незалежний (аудиторський) фінансовий контроль. Державний фінансовий контроль реалізується через загальнодержавний і відомчий. Загальнодержавний фінансовий контроль здійснюють органи державної влади і управління. Він направлений на об'єкти, підлягаючі контролю незалежно від їхньої відомчої підпорядкованості. Відомчий фінансовий контроль виробляють контрольно­ревізійні відділи міністерств, концернів, відповідні управління місцевих органів влади і ін. Його об'єктом є виробнича і фінансова діяльність підвідомчих підприємств, заснування.

Незалежний фінансовий контроль здійснюють спеціалізовані аудиторські фірми і служби. Контрольні і консультаційні послуги аудиторські фірми виявляють всім підприємствам і організаціям на платній основі. Аудиторські фірми є незалежними організаціями, покликаними сприяти підвищенню якості контролю, його об'єктивності.

По формам проведення фінансовий контроль ділиться на попередній, поточний і наступний.

Попередній фінансовий контроль здійснюється на стадії укладання, розгляди і затвердження фінансових планів підприємств, кошторисів доходів та видатків заснування і організацій, проектів бюджетів, текстів договірних угод і т. д.

Поточний фінансовий контроль проводиться в процесі виконання фінансових планів, в ході здійснення господарсько-фінансових операцій, коли перевіряється додержання норм і нормативів витрачання товарно-матеріальних цінностей і грошових засобів, відповідність відпустки засобів виконанню планів видатків, використанню раніше виданих ресурсів. Попередній фінансовий контроль здійснюється після завершення звітного періоду і фінансового року в цілому. Перевіряється доцільність витрачання державних грошових засобів при виконанні бюджетів, виконанні фінансових планів підприємств і організацій, кошторисів бюджетних заснування. По прийомам і засобам здійснення фінансового контролю розрізняють: перевірки, обстеження, аналіз, ревізії.

Згідно визначенню, управління - це сукупність прийомів і засобів цілеспрямованого впливу на об'єкт для досягнення певного результату. Управління фінансами здійснюється спеціальним апаратом з допомогою особливих прийомів і засобів, в тому числі використовуючи різноманітні стимули і санкції. В якості об'єктів управління виступають різноманітні вигляди фінансових відносин, а суб'єктами управління є ті організаційні структури, що здійснюють управління. В відповідності з класифікацією фінансових відносин по їхнім сферам виділяють три групи об'єктів: фінанси підприємств (організацій, заснування), страхові відносини, державні фінанси. ґм відповідають наступні суб'єкти управління: фінансові служби (відділи) підприємств ( організацій, заснування), страхові органи, фінансові органи і податкові інспекції. Сукупність всіх організаційних структур, здійснюючих управління фінансами, називається фінансовим апаратом. В управлінні фінансами виділяють декілька функціональних елементів: планування, оперативне управління, контроль. Об'єктом фінансового планування є фінансова діяльність суб'єктів господарювання і держави, а підсумковим результатом - укладання фінансових планів, починаючи від кошторису окремого заснування до зведеного фінансового балансу держави. В кожному плані визначаються доходи та видатки на певний період, зв'язки зі ланками фінансової і кредитної систем (внески відрахувань на соціальне страхування, платежі в бюджет, плата за банківський кредит і ін.). Фінансові плани мають всіх ланки фінансової системи, причому форма фінансового плану, склад його показників відображають специфіку відповідної ланки фінансової системи. Так підприємства і організації, що функціонують на комерційних засадах, складають баланси доходів і видатків; заснування, здійснюючі некомерційну діяльність, - кошториси; кооперативні організації, суспільні об'єднання і страхові компанії - фінансові плани; органи державної влади - бюджети різних рівнів. В ході планування будь-який суб'єкт господарювання всебічно оцінює стан своїх фінансів, виявляє можливості збільшення фінансових ресурсів, напрямки їхн найбільш ефективного використання. Управлінські рішення в процесі планування приймаються на основі аналізу фінансової інформації, що в зв'язку з цим повинна бути достатньо повної і вірогідної. Фінансова інформація базується на бухгалтерській, статистичній і оперативній звітності. Оперативне управління подає собою комплекс мір, що розробляються на основі оперативного аналізу ситуації ,що складається фінансової і мета одержання максимального ефекту при мінімумі затрат, що переслідують з допомогою перерозподілу фінансових ресурсів. Основне утримання оперативного управління зводиться до маневрування фінансовими ресурсами з метою ліквідації 'вузьких місць', вирішення задач, що виникають і т.п. Контроль як елемент управління здійснюється і в процесі планування, і на стадії оперативного управління. Він дозволяє зпівставити фактичні результати від використання фінансових ресурсів з плановими, виявити резерви зростання фінансових ресурсів, намітити шляхи більш ефективного господарювання.

Науковий підхід до управління фінансами визначає багатоплановий характер і системний підхід до управління ними в кожній сфері фінансових відносин, в кожній їхній ланці. При виробленні управлінських рішень фінансового характеру, що оформлюються в юридичних законах, фінансових прогнозах і планах, постановах і ін.

Слідує враховувати: вимогу економічних і юридичних законів; результати економічного аналізу не тільки підсумків минулого господарського періоду, але і перспективи; экономіко-математичні засоби і автоматизовані системи управління фінансами; раціональне поєднання економічних і адміністративних засобів управління.

Фінанси, Під ред. В. М. Родионовой. Підручник. - М.: Фінанси і статистика, 1995

Фінансово-кредитний словник під ред. Гарбузова В. Ф., Фінанси і статистика, 1994.

14