Військо княжих часів: підготовка до війни

Реферат на тему:
Військо княжих часів: підготовка до війни

 
Війна й мир
Війна звалася рать: »почати рать«, »встати раттю«, »йтираттю« й ін. Деколи в цьому значінні вживається слово »полк«, пізнішеприймається й »війна«. Неприятель називався »ратний«.
Лицарські князі явно проголошували війну. Славний завойовникСвятослав усе повідомляв про те, що хоче почати війну: »посилав до краю, кажучи:»хочу на вас іти«. Того звичаю пильнував і Володимир Великий: »ПрийшовВолодимир із варягами до Новгорода і сказав посадникам Ярополка: »ідіть добрата мого і скажіть йому, — Володимир іде на тебе, готовся з ним битися«.
Війну проголошували святочно через послів. Коли князіОлеговичі почали були виступати проти Ізяслава Мстиславича, він 1147. р. виславдо них свого посла й нагадав їм їх присягу, що, мовляв, будуть жити з ним умирі. Коли ж Олеговичі не дали ясної відповіді, Ізяславів посол приїхав до нихудруге і привіз їм »хрестні грамоти«, тобто підписані ними грамоти з присягою.Посол промовив до них за князя: »Цілували ви мені хрест до кінця свого віку,— аоце ви, браття, хрест переступили, і почали придумувати зраду й хотіли вбитимене; так нехай буде зі мною Бог і сила животворного хреста, — і мені як Богдасть«. І при цих словах посол кинув їм хресні грамоти. Ці слова »відкинутихресну грамоту« означали проголосити війну. »В той час розсварилися Всеволод ізВолодимирком — і почали шукати один на одного вини; і Володимирко відкинув йомухресну грамоту, а Всеволод із братами пішов на нього« (1144. р.)
Але бувало й таке, що війну починали, не проголошуючи її — несподівано нападали на противника, щоб не дати йому підготовитися до боротьби.
Війну можна було вести всякими способами. З ворогом нетільки; стрічалися в бою, але й руйнували його землі, палили села, забиралинаселення в полон. У поході Данила на белзьку землю 1221. р_ »боярин грабувавбоярина, мужик мужика, городяни городян гак, що не залишилося одного села непограбованого, як це книги говорять притчею: не залишився камінь на камені.Белжани називають це »злою ніччю«, бо ніч погану гру з ними заграла, —повоювали; їх перед світанком«.
Траплялося й таке, що бранців, що попали в полон, убивали.Погану славу здобув собі Ізяслав Мстиславич, що підступом у бою приманивгаличан і казав їх повбивати: »залишився Ізяслав із малою дружиною напобоєвищі, й поуставляв стяги галицькі, і пішли галичани під свої стяги, і віннабрав силу бранців. І коли побачив велике число бранців, казав їх рубати — алуччих мужів забрав зі собою. І був плач великий по всій галицькій землі«(1153. р.).
Але такі події громадська думка гостро осуджувала. Особливож: духовенство старалося стримувати князів від жорстокості!.. Бували теж спробиунормувати ведення війни й забезпечити спокійне населення від війська. В 1229.р. прийшло до такого порозуміння: між Данилом та Конрадом Мазовецьким:»створили між собою клятву Русь і ляхи: як потім коли буде між ними війна, толяхи не будуть воювати руської челяді, ні Русь лядської«.
Підчас війни скоро приходило до мирових переговорів. Звичайнослабша сторона, якій у боротьбі не поталанило, вишукувала;, собі посередника ітой старався довести до мира. Таким »ходатаем« у 1147 р. був галицький Володимирко,що заступавсяперед Вячеславом і Юрієм за їх братанича Ізяслава. Вінсилкувався: поладити їх і казав: »Бог поставив нас володарями, на кару лиходіямі на добро благочестивим, то як же ми можемо молитися до Творця нашого. Отченаш, прости нам прогріхи наші, як і ми прощаємо прогрішеникам нашим? Вашсиновець Ізяслав, що з вашого роду, перед вами не почувається невинним, алекланяється і милости в вас просить; я ж простий ходатай між вами, — янгола Богне зішле, а в наші дні нема ні пророка, ні апостолів«. Ці слова, так зворушилиВсеволода, що він погодився на мир.
Обидві сторони зносилися спершу через послів, для безпеки:деколи давали заручників, потім приходило до з'їзду і врешті складали мир.Звичайно заприсягали мир святочною присягою, — »цілували хрест« у церкві. Духовенствосвоїми промовами підносило вагу присяги. Чернігівський єпископ Окофрій притакій нагоді сказав священикам: »Хто від цього хресного цілування відступить,нехай буде проклятий дванадцятьма Господніми празниками«. (1146 p.). Умови мирасписували деколи у грамоти.
Переможена сторона платила часом переможцеві контрибуцію. ТакВолодимирко галицький, як дійшло до мира, заплатив своєму противниковіВсеволодові 1400 гривень срібла »за труд«. Деколи обидві сторони давали однаодній заручників: »створили мир, з половцями і взяли таль між собою« (1101 p.).
Часом війна кінчалася без мира: »Ярополк із Всеволодом иіякне уладився, ні мира з ним не створив« (1135. p.). Автім була така приповідка:»мир стоїть до війних а війна до мира« (1148. p.).
Командування. Найвищу владу над військом у війні й за мирамав князь. Як у одному князівстві князів було більше, найвище командування належалодо князя-батька або до найстаршого в роді. Київські князі, що звалися ще великимикнязями, мали все первенство перед іншими членами княжої династії.
Князь мав обов’язок організувати військо, утримувати дружину,ставити й удержувати укріплення, приготовляти оборону; — він своєю владою починаввійну, укладав союзи, приймав згоду. На всі ці справи великий вплив малабоярська рада або дума, що засідала при боці князя. З нею князь мусів порозуміватися,доки мав починати війну. Так 1103. р. відбулася рада у справі походу наполовців: »Вклав Бог у серце руським князям думку добру, — Святополкові йВолодимирові, і зібралися радити в Долобську; і сів Святополк зі своєю дружиноюй Володимир зі своєю дружиною в одному наметі. І почали радити«.
Але боярська дума це був орган тільки дорадний, князь не був зобов’язаний іти запорадою бояр, вирішальний голос мав таки він сам. Деколи до значіння приходиловіче, рада представників усієї землі і віче могло, прийняти жадання князя, абоїх відкинути. Так, князь Ізяслав перед війною з Юрієм 1149. р. питався вкиївської громади: »Скажіть нам, чи можете за нас битися?« Кияни відмовилисявід участи в війні й порадили князеві вступитися на якийсь час із Києва.
Підчас війни князь або сам виконував свою владу, абопередавав її іншим князям, від нього залежним. Так київський князь Вячеслав настарости літ рідко виходив сам у поход, а виручався своїм небожем Ізяславом, щоспільно з ним княжив у Києві: »Як де буде можна нам обом їхати, то поїдемообидва; а втім ти їзди з моїм полком і своїм« (1151 р.).
Молодші князі мали обов’язок виявляти пошану старшому князеві, »їздити при стремені«його. Так галицький Ярослав, як був іще молодий, заявив київському князевіІзяславові свою відданість: »Сьогодні, батьку, кланяюся тобі, прийми мене так,як сина свого Мстислава, — нехай Мстислав їздить при стремені твоїм по одномубоці, а я по другому боці, попри твоє стремено їздитиму я з усіма своїмиполками« (1152 р.).
Верховну військову владу міг виконувати тільки сам князь:»боярина не всі слухають«, зазначає літописець (1151. р.). »He сильно боретьсядружина, коли ми не їздимо з нею самі«, казали князі 1152 р. Тим то в воєнний похідішов навіть малолітній князь, а дійсний полководець видавав накази в йогоімені. Так знаємо, що Святослав іще недолітком був у поході, і сам починав бійтрадиційним ударом копя. Так само Данило посилав із військом малого Льва, хочвін »був іще такий молодий, що й на бій не міг вийти«. (1245 р.)
Але не раз князі виручалися в війні боярами. Ярослав Осмомисл»Сам не ходив із полками своїми, а посилав їх із воєводами«, зазначаєлітописець (1187 р.).
Воєвода в тих часах це не був ні уряд, ні титул, ні ступіньстаршини. Воєводою називали всякого полководця, що проводив військом. Угалицькій державі не раз провід над військом мали урядовці, що їх уряд не мавнічого спільного з військом, дворецький — наставник над княжим двором або печатник— державний канцлер. Воєводами бували і звичайні бояри без ніяких окремихтитулів. Влада такого старшини над військом звалася воєводство. Коли ЯрославМудрий висилав на Візантію 1043. р. сина Володимира, »дав йому велике військо,а воєводство доручив Вишаті«. В 1237. р. князь Юрій »Жирославові Михайловичевіпридав воєводство у своїй дружині«. Воєводи, як княжі урядовці з означениммісцем урядування, виступають щойно в XIV. в. на західніх землях. Так уграмотах князя Юрія-Болеслава 13Q4-5. р. згадуються воєводи: белзький,львівський, перемиський і луцький.
Головний провід над військом якоїсь округи мав тисяцький, —організатор місцевого ополчення. Літописець зазначає, що 1089 р. »воєводство київськоїтисячі« а 1231 р. Іван Славнович. Тисяцький боронив передусім свого города знаємоце про перемиських тисяцьких Яруна 1213 р. її Юрія 1226 р. Але він виходив і впохід з військом, проводив полком, мав при собі бояр і отроків, водив військо вбій. Так 1128. р. Воротислав, тисяцький князя Андрія, та Іванко, тисяцькийВячеслава, »вислали отроків своїх у город«; 1136. р. київський тисяцький ДавидЯрунович »з боярами гнав за половцями, та їх розбили«.
При тисяцьких були в війську сотські. Коли Данило 1231. р.скликав військо перед походом, на вічі виступають тисяцький Дем’ян і сотський Микула.
Мобілізація
Військо за княжих часів не творило армії, готової постійно довійни, а збиралося тільки в часі нападу ворога, або в похід, який постановивкнязь. Таку мобілізацію називали словами »Cовокупитивої дружину«.
Князі збирали передусім дружину. Це була найцінніша частинавійська, досвідна в військових справах, тісно зв’язана з князем, зобов’язана з’явитися на перший заклик князя. Коли 1068. р. половці напалина Чернігівщину, князь Святослав зібрав тільки дружину і з нею рушив на ворога.Так само підчас половецького нападу 1093. р. Святополк мав«готову саму дружину (отроків). На заклик Данила 1231. р. прийшли тількиотроки з тисяцьким і сотським. В який спосіб скликали дружину, того певно незнаємо. Може, княжі доручення розвозили отроки, чи дітські. Воїнів, тобтоополчення покликав князь на віче й повідомляв там про потребу походу. Так 1147р. Ізяслав Мстиславич наказав скликати киян і вони »зібралися від малого довеликого біля святої Софії у дворі«. Княжий посланець вияснив мету походу йзакликав нарід: »Поспішайте від малого до великого, хто має коня, на коні, а якне має коня, човнами«. Кияни відповіли: »Ми тішимося, що Бог тебе спас відзради, — підемо з тобою і з дітьми, як ти захочеш«. Коли треба було повідомитинаселення про похід, давали знак трубами: »Ізяслав ударив у труби, скликав кияні пішов з Києва в похід з полками своїми« (1151 p.).
Війську назначували якийсь реченець, коли воно мало булозібратися. Так при одному поході зазначено: »До Мстислава зібралася дружина нацей день, а на другий — новгородці, ростовці та білозерці« (1096. p.). Військозбиралося довший час: »Пішов Ізяслав на Чернігів, збираючи свою силу, і піславзабрати полк у дядька свого Вячеслава, з Угорщини привів полки на поміч собі, іволодимирський полк привів, і зібрав усі полки берендіїв« (1148. р.). Часомкнязь сам ішов збирати військо: »Того часу великий князь Святослав Всеволодичпішов був на Карачів і збирав із верхніх земель військо, хотів іти на половцівна Дін на ціле літо« (1185 p.).
Деколи мобілізація мала успіх невеликий. Коли 1093 р. напалиполовці, князь Святополк поїхав збирати військо. Але нашвидку зібрав лише 800 отроків,а тимчасом потреба було до 8000 війська. Іншими часами знову на княжий закликставали всі, хто тільки міг зброю нести. Так 1148. р. Ізяслав Мстиславичвикликав у Новгороді такеодушевления, що новгородці заявили: »Княже, за тобою піде всяка душа, — навітьдяк, коли йому гуменце пристрижено, а невисвячений, і той піде, а хтовисвячений, той нехай Бога молить!« Не раз останні відділи війська прилучалисяаж підчас самого походу. Коли Ігор Святославич вибиравсь у відомий похід наполовців, вів із собою різні полки, »і так ішли вони тихо, збираючи дружинусвою«. Але, як була небезпека нагальна, ополчення саме без наказу поспішало дозброї. Так 1068. р., коли половці пограбували були Київщину, »люди київськіприбігли до Києва,, зробили віче й послали до князя, кажучи: »половціпорозходилися по землі, дай, княже, зброю й коні, будемо ще з ними битися«.
Як із цієї картини видко, більші запаси зброї були у князя йїх розділяли ополченню. Для потреб війська служили й коні з княжих стаднин. Алей деякі бояри мали свої магазини зброї» і всякого воєнного припасу. Коликнязь Данило добув двір бунтівничого боярина Судислава, знайшли там »вино,овочі, харчі, копя, стріли, — всього під достатком побачили« (1229 р.).
Коли війна закінчилася, князь розпускав військо додому:.»Ярополк вернувся до Києва й розпустив військо« (1135 р.).
Кількість війська
Літописи подають часом дуже великі числа нашого війська,особливо в найдавніших часах. Олег у поході на Царгород 907 р. мав, кажуть,2000 човнів по 40 люда, тобто 80000 війська. Сили Святослава у другому походіна Болгарію греки нараховували на 60000, з них у боях полягло начебто 38000.Під Перемишлем 1097. р. угри мали 100000 війська, але в бою з Ростиславичамизазнали поразку, й на полі бою полягло їх 40000. ЦІ великі числа не заслуговуютьна довір’я. Літописиподавали ці відомості! за давніми переказами або з чуто, не провіряли їхдостовірності, а часто і прибільшували числа, щоб цим виславити перемогу своїхкнязів або змалювати погром ворога.
В оповіданнях сучасників або й самовидців, що на власні очібачили бої, кількість війська куди менша — часом така мала, що тепер нам важкоповірити, що такими дрібними силами вели війни. Але і в тих згадках, що в їхвірности не доводиться нам сумніватися, треба докладно розрізняти, чи мова йдепро все військо, чи тільки про дружину, або вибрані частини.
Числа, що торкаються дружини, все невеликі. В 1068 р. наУкраїну напали половці. Князь Святослав Ярославич силкувався зібрати дляоборони всі можливі сили, але йому поталанило стягнути тільки 3000 дружинників, і з цією силою він пішов убій з половцями,яких мало бути 12000, і погромив їх. У 1093 р. половці знову напали були наКиївщину. Київський князь Святополк Ізяславич мав готового війська лише 700отроків і більше їх не міг і зібрати, бо »земля збідніла через війни«, тим томусив, просити підмоги в сусідніх князів. Князь Ізяслав Давидович 1146 р. мав3000 війська, — мабуть, і дружини і воїнів разом. Печатник Курило 1241. р.привів Данилові 3000 піхоти і 300 кінноти. Це найбільші числа дружини або іншихдобірних військ, про які читаємо в літописах.
Але дуже часто князі йшли в бій із куди меншими силами… Убитві з уграми 1097. р. Давид Ізяславич мав 100 вояків, його союзник,половецький хан Боняк, 300, — і з таким військом вони звели успішний бій ізмадярами. В 1172. р. князь Михалко пішов на половців зі 100 людьми дружини й1500 берендичів — і переміг ворога. Данило 1231. р. мав при собі тільки 18вірних отроків, а в бою під Ярославом 1249. р. на підмогу братові Васильковівислав лишень 20 »вибраних мужів«.
Народне ополчення, воїни, певне значно перевищули числомдружину. На жаль, літописці вдоволяються тільки загальними висловами, що,мовляв, війська було багато, »множество«, а докладних чисел не мають. Дляорієнтації можемо навести тільки одну звістку — з московських земель, що, зрештою,в тих часах мали майже такий сам військовий устрій, як Україна. В 1174. р.князь Андрій Боголюбський улаштував перегляд свого війська: »післав позбиратисвої вої — ростовців, суздальців, володимирців, переяславців, біло- зерців,муромців, новгородців і рязанців, перечислив їх, і знайшов їх — 50.000«. Цечисло, п’ятдесять тисячвійська — де найбільше число, яке стрічаємо в давніх літописах. Ледви чи котрийкнязь розпоряджався більшою силою дружини і народного ополчення разом.
Київські князі користувалися теж підмогою »чорних клобуків«,турецьких орд, що признавали над собою українську владу. В 1139. р. князьЯрополк стягнув у поход аж 30000 берендичів — число мало ймовірне. Але звичайночорні клобуки приходили меншими полками. Як ми вже вище бачили, 1172 р. було їх- 1500, в іншому, поході 1183 р. — 2500. В порівнянні з рештою українськоїармії це були значні сили, але ці степовики творили тільки легке військо,виступали стрільцями в передових полках, до бою з колійниками їх не можна буловжити.
У більших боях княже військо, — разом із ополченням тастеповими союзниками, — могло доходити навіть до 50000. Але тяжко-озбройнісили, що вирішували битву (дружина й оружники), мабуть, ніколи не виходили позачисло кількох тисяч.
Полки
Військо поділялося на полки. Слово »полк« мало кілька різнихзначінь. Найчастіше воно означало »військо« взагалі: »за мною йде полк ізкнязем без числа«; »розмірили місце між обома полками (військами)«; »врадили нейти полком з ними битися, але припустити їх до себе«. Дальше »полк« означавпохід або бій: » на полку тому з Мстиславом ми не були«; »говорять, що киянодних загинуло на тому полку (у бою на Калці) 10000«. Та під полком розуміли инародне ополчення у протилежносте до дружини: »Ізяслав звелів нарядити дружинуз полків, а полків не рухати«. Нарешті, »полк« означав відділ війська: »Ізяславпіслав до всіх своїх полків, кажучи: »дивіться ж, на мій полк, коли піде мійполк, тоді йдіть і ви«; Ярослав вислав на підмогу Мстиславові Ізяславичеві»галицьких полків п’ять«.
Полк за княжих часів не мав якогось постійного, означеногочисла воївників, — був це відділ війська взагалі, раз більший, то знов менший.Літописи означують це словами: »сильний полк«, »великий полк« і под. На жаль,ніде не стрічаємо докладних чисел, із яких можна би зміркувати, кілько людейполк міг у собі містити. Як літописець подає якесь число війська, то незазначає, що це один полк, чи більше, а говорить загально про дружину, військой под. Пересічну величину полку можемо означити тільки на основі двохлітописних згадок про чужоземні війська на Україні, а саме — половців і угрів.Під 1097. р. читаємо, що половецький хан Боняк під Перемишлем »упорядкував своєвійсько, — а було Давидового війська 100, а в нього самого 300, і розділив на триполки« — отже половецький полк мав 100 людей. Під 1152. р. літописець говорить,що угорський король привів до Галичини 73 полки. З іншого місця знаємо, що втих роках угорський король висилав на Україну 10000 війська, отже угорськийполк мав яких 140 людей.
Можна здогадуватися, що й українські полки з того часу булитаксамо великі, мали по сто до двісті людей. І дійсно — такі невеликі відділистрічаємо в різних походах: як сказано вище, князь Давид Ізяславич під Перемишлем1097. р. мав 100 вояків; 1152. р. при Василеві Юрієвичеві було 50 люда дружини;1172. р. князь Михалко йшов у похід зі 100 переяславцями; 1186. р. князьВсеволод висилає на підмогу 300 людей дружини.
Полки мали звичайно назву від імен князів, полки Ізяславові,рідше від земель — полк київський, полки галицькі.
Полк міг поділятися на менші частини. В бою під Перемишлемхан Боняк поділив був своє військо спершу на три полки по 100 людей, потім іще»сам розділив на дві частини, по 50 на сторону«. Одна така п’ятидесятка підпроводом Алтунапи кинулася як-стій на угрів. Самі угри були поділені на заступи.Може, заступ означав пів сотні? Але ніде більше цього терміну не стрічаємо.
На які великі частини поділявся полк, це можна б виснувати В кількосте прапорівта труб і бубнів. В 1216. р. в війську князя Юрія стягів було — 13, труб ібубнів — 60; в війську Ярослава стягів — 17, труб і бубнів — 40. Можна бздогадуватися, що кожний полк мав свій стяг, бубни ж і труби були теж у меншихвідділах частинах полка. На один прапор приходить середньо 2—4 труби або бубни.
В Галичині в ХІН. в. стяг означав також відділ війська Про цеможна доміркуватися з одного місця літопису 1231. р.: »Данило подивився сюди йтуди й побачив, що стяг Василька стоїть, добре бореться й угрів жене«. Видко,від назви прапору почали звати стягом відділ війська, — так як пізніше»хоругва« означала і прапор і військову частину.
Військові відзнаки
Із відзнак війська з того часу знаємо прапори, труби табубни.
Прапор називався — стяг або хоругва. Першої назви вживали віднайдавніших часів — вона скандинавського походження (означає дрюк); друга назвапоявилася в Галичині в XIII ст. і теж повстала під чужим впливом (з готського чимонгольського)
Як виглядали тодішні прапори про це знаємо зі старовиннихкартин (Кеніґсберґського літопису й »Житія Бориса та Гліба«), де зображенекняже військо. Всі рисунки прапорів подібні одні до одних. При кінці дрючка привішенеполотно трикутної форми, досить довге; на деяких прапорах є якісь знаки, напр.зорі, місяць. Але переважно вони були без таких знаків. На вершку дрючка буловістря списа або, півмісяць, а під ним китиця кінського волосіння. В описі бою1169. р. згадано, що вороги »здерли стягову чілку«, — може, це волосіння ізвалося «чілка«. На печаті галицького короля Юрія зображений їздець із прапором.Тут полотно прикріплене на дрючку трохи нижче і, здається, воно простокутне. іподілене на три частини.
Княжі прапори відзначалися один від одного хоч барвою, хочусякими іншими відзнаками, бо по них пізнавали, чиє котре військо. »Де побачимотвій стяг,' там і ми з тобою готові йти«, казали до Ізяслава Мстиславича 1146р. кияни. Князі Юрієвичі 1149 р. »побачили стяги батька свого«.
Не раз князі вживали прапорів, щоб перехитрити ворога. Так1096 р. князь Мстислав одному із своїх полків дав прапор Володимира Мономаха, іце зробило велике вражіння на ворогів: »як побачив Олег стяг Володимира, страхспав на нього«… Так само Ізяслав Мстиславич 1153. р. піддурив галичан:»поставив стяги галицькі, і пішли галичани під свої стяги і він узяв силубранців«.
На початку бою стяг підіймали над військом, — це бувурочистий знак, що битва починається. Це звалося »поставити стяг«: »наші сталиперед валом; і поставили стяги свої« (1093. р.); »половці налякалися, — незмогли навіть стяга поставити« (1107 р.); хан Боняк свого союзника князя Давида»поставив під стягом«. Ці вислови можна б розуміти так, що прапор стоявнепорушно, був до чогось притверджений, може, вбитий у землю. Знані булище" й вислови: »в о з волочити стяг«, тобто розпростерти або »напнути стяг«.
Не всі князі пильнували цього лицарського звичаю. Про АндріяБоголюбського літопис оповідає: »бачили, що стяг його не піднятий, бо він нелюбив пишатися воєнним звичаєм, а похвали шукав в самого Бога« (1149. р.).
Стягу беріг стягов ник. Довкола прапора доходило не раз дозавзятої боротьби, бо військо мало обовязок боронити свого знаку, а ворогиуважали собі за честь здобути прапор. »Стрільці з обох сторін зударилися, і бувбій завзятий, і нашого стяговника порубали, і стягову чілку зі стягу зірвали«,читаємо під 1169 р. »Марцель (угорський воєвода) хоругву свою покинув, і Русьузяла її, і був насміх великий над Марцелем«, оповідає галицький літопис 1208.р. На іншому місці є згадка знову, що »полк Васильків гнав угрів аж до табору,і стяг королевича підрубали« (1232 р.). Ще в іншій битві »підрубали стягЯрослава й досіклися до другого Ярославського стягу« (1216 р.). Боротьба запрапор все була найважнішою хвилиною в битві.
Хто добув ворожий прапор, той святкував тріумф. Данило,заволодівши Галичем 1236 р. »проголосив перемогу й поставив на німецькихворотах хоругву свою«. Коли ж 1249 р. переміг під Ярославом угорського воєводуФилю, — »хоругву мого пороздирав на шматки«.
Рідше згадують літописи труби та бубни. Труби у нашомувійську були вже за ранніх часів. Коли 968 р. печеніги напали на Київ, ігородові йшла підмога з Лівобережжя Дніпром на човнах, військо »затрубілосильно«, міщани крикнули з радощів, і на печенігів спав страх. Труби та бубнидавали гасло до походу й до бою. Як виглядали труби, бачимо з літописнихкартин.
Обоз
Обоз у давніших часах звався »товари« (рідше — товар), відXIII ст. — »стани« (також — стан), або якимось чужостороннім словом »колимаги«.
Коли військо йшло в дальший похід, перед полками йшов напередобоз. Складався він із возів, що везли харчі, шатра й тяжку зброю. ТакВолодимир Мономах згадує, що раз заскочили його половці: »ми радо б були з нимипобилися, але зброю вислали наперед на підводах (на повозах)«. Підводи, повози,постачало населення, особливо селяни. Цей обов’язок звався »везти повоз«, виводили його ще з часівВолодимира Великого.
Часом возами підвозили й військо. В 1146 р. взимку військоВсеволода Святославича в похід до Галичини виправилося на возах та санях. В1111 р. ранньої весни на половців везли військо саньми й на ріці Хоролі »саніпометаша«.
Тодішні вози мали — то чотири, то двоє коліс. Старовиннийтяжкий віз із чотирма колесами, із варязьких часів, зберігся щасливо в багні вОзеберґ у Скандинавії. Подібні вози бачимо і на ілюстраціях літописів. Але внас уживали й легких возів з двома колесами — як це було в степовиків — візникїхав тоді верхи конем.
Може, на означення такого воза вживали слова »кола« (колеса),— воно часто стрічається в літописах. Такі двоколісниці бачимо на картиніполовецького табору. Татарські вози називалися »теліги«. На обозові коні була назва— »підводні« (чи поводні) або товарні (1152 р.). Згадуються в літописах сумніконі: »Ізяслав бився над рікою Ніздою, і відняли від нього коні сумні«, — може,це слово утворене від »сума«, »сумка«, — себто торба, міх. Кожне більше військомало свій окремий обоз.
Харчі звалися »брашно« (пор. борошно-мука). Певноприготовляли їх для походу зарання, бо нераз у степах не можна було знайтиніякої поживи. Данило перед походом 1255 р. уладив для війська лови: »Коли їхав до Грубешова, убито шість кабанів,він сам убив їх три рогатиною, а три його отроки, й дав він м’ясавійську на дорогу«.
Коли харчів не було в обозі, висилали військо на »з а життя«,тобто — добувати поживу. Такі »зажитники« мали обов’язки теперішньогопостачання. Князі пильнували, щоб військо населення не руйнувало. Володимир Мономахповчає синів: »куди ходите шляхами по землях своїх, не дозволяйте отрокамробити шкоди, ні своїм, ні чужим, ні в селах, ні у збіжжі, щоб люди вас непроклинали«.
В означеному місці обоз спинявся — на це відомі були вислови:»стати товарами«, »поставити товари«, »стояти товарами«. Місце, де стояв обоз,звалося »товарище.« або »становище«. Вислів »поставити товари« означавупорядкувати, уставити обоз. Обозні вози, здається, уставляли надовкола, щобзабезпечити військо — так, як це пізніше робили запорожці, порядкуючи свій табір.Між возами ставили намети (шатра); »стати шатрами« означає те саме, що статиобозом. Шатро (давніше »шатер«) будували так, що посередині вбивали стовп і наньому завішували шкіри, чи повстяні тканини. Хто хотів шатро завалити, мусівпідрубати »шатерний стовп«. Якийсь рід шатра називався повстниця. Шатра князівбували розміром великі — в них відбувалися наради з дружиною, а то й більшібенкети. Коли обоз на якомусь місці мав залишитися довше, ставили тривкішібудови. Так 1116. р. Володимир Мономах підчас облоги Смоленська »почав ставитиістбу (дім) у товарі своїм проти города«, — смоленський князь так налякавсятого знаку довгої облоги, що як-стій попросив мира.
В обозі військо пробувало перед битвою, тут воноозброювалося, з обозу виходило в бій і по битві знову поверталося до обозу.Біля обозу ставили все сторожу. Тут, залишалися, очевидячки, й люди, що булипри підводах, конюхи і т. д. Не раз вороже військо, особливо кіннота,заганялася аж до обозу, й тоді треба було його боронити. Та рідко коли обоз мігустоятися, звичайно діставався в ворожі руки. У степу часом військо боронилося,заставляючись обозовими возами.
Коли обоз переносився на інше місце, то обозовище часомпідпалювали. В 1159 р. »Ізяслав зрозумів підступ їх (берендичів), сів на коня йпігнав до їх товарів, побачив, що товарища горять, і вернувся назад«. В 1251.р. ятвя- ги »запалили колимаги, тобто стани свої«.
Без обозу виряджалося військо тільки на недовгі походи,нашвидку, де треба було несподівано заскочити ворога. Такі звичаї мав славнийлицар Святослав Ігоревич; »ходив легко, як той пардус (леопард), возів за собоюне возив, ні кітла, і шатра не мав, тільки підклад стелив і сідло в головах«.Іти в такий недовгий похід, нашвидку, без обозів, звалося »їхати із’їздом« (виїздом):»Нарадився князь Святослав зі сватом своїм Рюриком піти на половців нашвидку,із’їздом, бо донесли їм, що половці близько на Татинці, на Дніпровому броді; іїхали із’їздом без возів« (1187. р.).
Похід. Колиполки з різних сторін уже позбиралися, починався похід. Гасло до походу давалитрубами: »Ізяслав ударив у труби, скликав киян і пішов із Киева в похід ізполками своїми«. (1150. р.). Як ворог був недалеко, то військо йшло відразувпорядковане. В дальші сторони полки йшли різними дорогами, тягнулися довгийчас, пішки, на конях, возами, деколи річкою на човнах.
У поході важна була справа, чи дороги в доброму стані, чивійсько скрізь вигідно може пройти. У ранні часи не скрізь шляхи були попророблювані.Коли Володимир Великий 1014. р. хотів податися на Новгород, видав наказ:»теребіть дороги, мостіть мости«. Видко треба було прорубувати ліс, щобивійсько могло пройти. І переправи через ріки не були легкі. В зимі переправлялисяпо льоду. Не раз військо чекало довгий час, поки Дніпро не »установився«, тобтоне замерз, щоб перейти на другий бік. Коли ж річка »розполонилася«, розмерзла,треба було спинити похід.
На ріках були відомі броди, де можна було ріку кіньми, чи возамипереїхати. Такі бррди були навіть на Дніпрі, найважніші; в Зарубі, Витичеві йбіля Хортиці »на протолчі«. Назва місцевостей Броди, Брідки, Брідок — указуютьна місця, де такі броди колись були.
На бродах не раз доходило до боїв, бо тут ставало військо йне допускало ворога до переходу. В 1151. р. біля Витечева на Дніпрі »почалибитися в човнах за брід, Ізяслав. же не давав їм убрести«. Так само 1152. р.галицький князь Володимирко своїм військам боронив бродів на Сяні підПеремишлем. Часто йшла боротьба за перехід через Серет під Теребовлею та воколицях Микуликців.
В інших місцях, де був живіший рух, повставали перевози, дефахові перевізники перевозили подорожніх човнами на другий бік річки. Таким перевізникоммав бути легендарний Кий.
Мости на річках будували від дуже давніх часів. Перші згадкипро них маємо вже за Володимира Великого. Багато мостів було на західнихшляхах, що переходили через численні річки: в Білгороді, Звиджені, на Горині, вЛуцьку й ін. В Києві перший міст на Дніпрі побудував Володимир Мономах 1115. р.Був також міст на Дністрі під Галичем, він згадується 1229. р.
Тодішні мости були побудовані так, що коли зближався ворог,легко можна було їх порозкидати, »переметати« і потім знову »помостити«. Щобпошкодити ворогові в поході,мости розкидали, рубали, або палили. Так 1196. р. князь ЯрославВсеволодович наказав »по ріках мости підсікти«, бо зближалися ворожі полки.Коли 1229 р. Данило йшов на Галич, боярин Семенко підпалив міст на Дністрі, таДанилові вояки зарання вогонь погасили.
Таким чином, у війську мусіли бути окремі відділи, щозаймалися будовою мостів, прорубували дороги і взагалі влаштовували полкампохід. Таких майстрів »древоділів« і »плотників« (теслярів) називають літописи.
Військо на все йшло разом, припізнені полки тягнулися позаду.В 1132. р. литовці побили багато киян, тому, що вони »не рушили разом ізкнязем, але йшли позаду окремо«. По дорозі військо приставало, щоб відпочити:»Ізяслав перейшов за Тетерев, і тут позсідали з коней відпочивати; обідали тут,і коні відпочили, і він пішов над Здвиждень« (1150 p.).
Перед військомпопереду їхали сторожі (»сторожеве«). Була це звичайно легка кіннота, молодьабо степовики »чорні клобуки«, їх завданням було розглянути, де ворог, і якійого сили. Це завдання було небезпечне, але на такий випад усе знаходилисяохотники, 1162 р. чорні клобуки просилися в князя Мстислава йти наперед:»поглянемо, княже, чи велике вороже військо«. У незнайомій стороні військошукало собі провідників, »в о ж і в«, — але »вожеве лжуть«, замічає літопис.Часом давали довідки й утікачі з ворожого війська, »перескоки«. Про рухи ворогаповідомляла сторожа — не раз серед горобиної ночі гнала зі своїмизвідомленнями. Коли сили ворожі, були невеликі, сторожа »гонилася« з ним, а той зводили бій. Також 1103 р. руські князі послали свою сторожу, вона »устерегла Алтунопу (славного половецького) ватажка), обступила Алтунопу й убилайого та повбивала всіх, що з ним були«.