Історична характеристика Дніпропетровська

Історична характеристикаДніпропетровська

Зміст
Вступ
Розділ 1. Історичніподії, які склалися до заснування Дніпропетровського краю
1.1 Заселення ігосподарське освоєння краю
1.2 Запорізька спадщина
1.3 Друга половина ХУІІІстоліття – доба Просвітництва
Розділ 2. Катеринослав — Дніпропетровськ-- етапи становлення
2.1 Перші забудовиКатеринослава
2.2 Природні ускладненнядля забудови міста
2.3 Проекти Катеринослава
2.4 Нове місце длязабудови Катеринослава
2.5 Негативні тенденції урозвитку міста наприкінці ХVІІІ століття
2.6 Відродження Катеринославу
2.7 Природний потенціал
2.8 Відродженняпромисловості міста (1945-1950 рр.)
2.9 Промисловий потенціалміста 1950-1980-ті рр.
Розділ 3. Дніпропетровську наші дні
3.1 Проблеми розвитку
3.2 Шляхи подоланняпроблем
3.3 Перспективи розвитку
Висновок
Література
Список умовних скорочень
Додатки

Реферат
Науково-дослідницькаробота на тему: «Історико-географічна характеристика Дніпропетровська» написанана 43 сторінках, містить 17 додатків, в тому числі 11 діаграм, 2 таблиці, 3карти, 3 ілюстрації. При написанні роботи використано 21 першоджерел.
Дніпропетровськ– це наша «мала Батьківщина», історію якої ми маємо знати, цінуватись іпишатись.
Об’єктомдослідження даної роботи є історичні події розвитку Дніпропетровська, — етапиперетворення пересічного губернського міста у великий промисловий центрУкраїни.
Метою цієїроботи є характеристика соціально-економічних аспектів розвитку міста відперших забудов до сучасних днів. Висвітлення проблемних питань та перспективподальшого економічного розвитку.
В роботі булизастосовані, як теоретичні, так і практичні методи дослідження для вивченняісторичних, економічних і соціальних процесів розвитку.
Висвітленіпроблеми, які виникли при забудові міста.
Наведеніісторичні події відображають етапи перетворення міста на потужний металургійнийта машинобудівний центр України.
Особливемісце відведено проблемам та перспективам розвитку міста в сучасні часи.
Результатироботи можуть бути застосовані при вивченні історії рідного краю.
Ключовіслова: ЗАПОРІЖСЬКА СІЧ, Г.А. ПОТЬОМКІН, КАТЕРИНА ІІ, В.А. ЧЕРТКОВ,КАТЕРИНОСЛАВ, ПРИРОДНИЙ ПОТЕНЦІАЛ, ПРОМИСЛОВИЙ ПОТЕНЦІАЛ, ДНІПРОПЕТРОВСЬК, ДАЗ,ПМЗ.

Вступ
В цій роботі,на підставі вивчення опублікованих документів, наукової літератури, архівних матеріалівпредставлено багатогранну картину історії Дніпропетровська від появинайдавніших слідів людського існування на теренах нашого міста, виникнення тарозвитку козацтва до останніх подій перших років III тисячоліття.
У своїйроботі автор зосередився на важливих і цікавих фактах та подіях, зупинився надіяльності видатних земляків, які багато зробили для промислового піднесення Придніпров'я.
В роботівраховані надбання сучасної зарубіжної і вітчизняної історіографії, досягненнята проблеми які виникли за 16 років незалежності України.
Проведеностислий огляд фізико-географічних умов Дніпропетровщини. Наявність багатих ірізноманітних покладів корисних копалин на території області сприялиперетворенню Дніпропетровська в могутній промисловий центр України.
Авторспинився на перших проектах забудови Дніпропетровська. Перші амбітні планиспорудження Катеринослава останньої чверті XVIII ст. розглядали його як новупівденну столицю, збудовану за останнім словом архітектури. Катеринославмислився не просто як нове адміністративне місто. Він мав стати південноюстолицею нового регіону Російської держави, вільного від кріпацтва тавідсталості старих імперських земель.
Сміливіпроекти катерининських вельмож, на жаль, не здійснилися. Проте енергетика, якунесли в собі місцеві жителі нащадки відважних козаків і діяльних переселенців,енергетика, яка була закладена в наше місто першими проектувальниками,енергетика, яку породжувала сама наша земля — все це гарантувало великемайбуття Катеринославу-Дніпропетровську.
Перший періодстрімкого зростання міста припадає на 1880-1910-ті рр. і пов'язаний зістановленням металургійної та металообробної промисловості, з інтенсивнимрозвитком нових шляхів сполучення, залізничного та пароплавного транспорту. Цейперіод заклав основу слави нашого міста як металургійного серця Придніпров'я.
Другий періоднайінтенсивнішого росту охопив 1950-1970-ті рр., і був пов'язаний з формуваннямта розвитком в Дніпропетровську ракетно-космічної індустрії. В цей часз'являються нові підприємства, науково-дослідні центри, мікрорайони, зростаєчисельність жителів — місто велетенськими темпами перетворюється на сучасниймегаполіс.
Метою цієїроботи є характеристика соціально-економічних аспектів розвитку міста відперших забудов до сучасних днів. Висвітлення проблемних питань та перспективподальшого економічного розвитку.
Постійнийрозвиток Дніпропетровська пов'язаний з об'єктивною необхідністю концентрації таінтеграції різноманітних форм виробничої та інтелектуальної діяльності. Вумовах постіндустріального суспільства найбільш ефективно ці процесивідбуваються саме у великих містах, де особливо розвинуті зв'язки між різнимисферами економіки, політики, науки і культури.

Розділ 1. Історичніподії, які склалися до заснування Дніпропетровського краю
1.1 Заселенняі господарське освоєння краю
Першісвідчення осілості людини на території сучасного міста належать додавньокам'яної доби — палеоліту. Близько 200 тис. років тому у глибокому ярупоблизу Старих Кайдаків розташовувався тимчасовий табір первісних мисливців.Цей період віднесено до найбільшого Дніпровського зледеніння. В цей часіснували люди неандертальського типу, які істотно відрізнялися від сучасноїлюдини. Саме неандертальцям належали знаряддя праці — ручні рубила, виготовленіз кварциту, які знайдено на Монастирському острові.
4-5 тис.років до н.е. у лісостепу на правобережжі складається об'єднання землеробськихплемен, відоме як трипільська археологічна культура, а на початку 1 тис. дон.е. місцевість понад дніпровськими порогами заселяється скіфськими племенами.Саме на півдні Дніпропетровської області знаходилось легендарне кладовищескіфських царів — так званий Геррос із всесвітньо відомими курганами, які щенерідко називають «пірамідами степу». З ними пов'язане виникненняпершого державного утворення на території сучасної України.
Пізнішимчасом — 40-35 тис. років тому — позначено знахідки решток мисливських таборівна березі Дніпра в сучасному ж/м «Придніпровськ» та «Ігрень». Тут знайденокістки мамонта і величезного бика — зубра, різноманітні крем'яні знаряддя. Такіж знахідки були і на території парку ім. Т.Г.Шевченка, Аптекарської балки,Діївки. Люди мешкали у легких наземних будівлях з кісток тварин, обтягнутихшкірами, користувалися різноманітними — близько 60 типів — знаряддями,виготовляли одяг за допомогою кістяних голок і прикрашали себе намистами звикопних мушлів та зубів хижаків. За фізичними ознаками вони належали допротоєвропейського масивного типу та відрізнялися великим зростом та довгиминижніми кінцівками (кроманьйонський тип).
Близько 11тис. років тому, за доби мезоліту, кліматичні умови поліпшилися у зв'язку звідходом льодовика на північ. На низьких ділянках берегів Дніпра та Самаривиникають стаціонарні оселі мисливців, збирачів та рибалок, серед яких одним з найцікавішихбуло поселення Ігрень-8. Люди жили у конусоподібних чумах з жердин, обтягнутихберестою, вхід у які був з боку річки. Діаметр жител становив 4-5 м, висота — 2-3 м. У центрі — вогнище на піщаній підсипці. Поруч з житлами знаходилисямайстерні з обробки кременю. Полювали з використанням списів та стріл зкрем'яними вістрями.
Далі булислов'янські поселення (вони належали історичним антам), уличі, печеніги… Заприпущенням історика Д.І. Яворницького у 957 р. у християн на Монастирськомуострові (у межах сучасного Дніпропетровська) знайшла притулок київська княгиняОльга (додаток А).
У XIII ст.після татаро-монгольської навали для нашого краю настав час знелюднення ізанепаду, хоча в лісах по р. Самарі і р. Вовчій ще продовжували жити нащадкидніпровських слов'ян. Саме за цих часів територія Дніпропетровської областідістала назву «Дикого поля». Та наприкінці ХV-ХVІ ст. тут почалоформуватись нове заселення, пов'язане з виникненням та розвитком козацтва.
1.2Запорізька спадщина
КнязьПотьомкін, знаходячись на висоті своєї слави і своєї могутності, подав КатеринаII «сміливий до зухвалості» свій прожект про вигнання турків зЄвропи, чого не могли зробити всі європейські монархи Західної Європи в середністоліття, під час хрестових походів. Потьомкін хотів пробити вікно на схід, вАзію, як цар Петро І прорубав вікно в Європу. Захоплена «прожектом»кн. Потьомкіна, Катерина II вирішила посадити на згаслий трон візантійськихімператорів одного зі своїх онуків і дати йому ім'я Костянтин, яке б нагадувалоімператора Костянтина Палеолога, що героїчно захищав столицю Константинополь у1453 р. від незліченних турецьких полків. Маленькому великому князюКостянтинові Павловичу дана була навіть у годувальниці грекиня Олена Корданова.
Росіяпрагнула забезпечити своє панування на Балканах. Ця програма була підкріпленадипломатичними та військовими акціями. Потрібно було, насамперед, заволодітитурецькими фортецями, що стояли на низов'ї Дніпра, по обох його берегах, ізагороджували росіянам шлях у Чорне море. Це були Очаків, Кизикермень,Арсланкермень, Мубереккермень, Кинбурн.
Туди інаправлені були насамперед російські війська. Разом з російськими військами тамже діяло протягом чотирьох років (1771—1774) і запорізьке військо.
10 липня 1774р., важка і тривала російсько-турецька війна закінчилася. Тепер, післязатвердження з Туреччиною в 1774 р. «вічного миру», запорізькевійсько повинне було перейти на свої хліба. А для того потрібно було поступовоперебудувати свій військовий лад на землеробський. Це відразу зрозумілиблагомислячі «батьки» запорізького війська, на чолі якого стояврозумний і далекоглядний кошовий отаман Петро Іванович Калнишевський.Піддаючись військовим старшинам, козаки все більш і більш стали змінювати своїшаблі на плуги і «нахилятись до хліборобства».Запорізьська січстановилася все більш заможна. Це і турбувало царицю Катерину.
Крім того,самий край запорізький з його в невичерпним багатством, з його рибальськимиріками Дніпром, Бугом і іншими, з його роздольними степами, розкішними пасовищами,усе це не могло залучати до себе російських дворян-рабовласників. Вони давно«зазіхали» на запорізький край «зазіхаючи», намагалисявселити думку цариці знищити Запорізьку Січ і землю даровать дворянству. Приводомдо знищення Запорізької Січі послужили нескінченні скарги Катерині II назапорожців з боку іноземних вихідців, що викликані були в Росію ще в царюванняЄлизавети Петрівни і зайняли східні і західні окраїни запорізьких вільностей,заснувавши на заході Єлисаветград, на сході Луганськ. Те були болгари, румуни,угорці, серби, відомі під загальним найменуванням зеландско-сербів іслов'яно-сербів. Вони здавлювали запорожців із двох сторін. Неточнірозмежування земельних границь між прибульцями і запорожцями викликалисуперечки, що переходили в бійки і навіть убивство як з однієї, так і з іншоїсторони. Оберігаючи свої вільності від загарбників, запорожці посилали встолицю скарги за скаргами. Але де ж їм, малим людям, було боротися з такимилюдьми, як Хорвати, Милорадовичи, Депрерадовичи, Шевичи й іншими, котрі,перейшовши з закордону в Росію, незабаром одержували і землю, і високі чини імали доступ до самого царського престолу. У столиці запорожців трактували яклюдей диких, як грабіжників, як убивць, що повинні підлягати політичній карі. Цеі привело до того, що 4 червня 1775 року Запорізької Січі не стало.
Після падінняСічі пристрій Новоросійського краю покладено було на генерал-губернатора кн.Потьомкіна. Він почав, насамперед з роздачі запорізьких земель стороннім людям,винятково панству. Колишнє Запорожжя вже іменується не Запорожжям, а Славянскоюі Херсонскою провінціями.
Невідомо,коли саме почалася роздача запорізьких земель: чи у 1775, чи ж у наступному1776 році. Варто сказати те, що великі чини одержували і великі ділянки, меншічини — менші ділянки землі. Давалися в одні рук ділянки в 500, 1000, 1200,8000, 10 000, 15 000, 20 000, 21 000 десятин. Скільки захопив собі самясновельможний князь Г. А. Потьомкін — невідомо.
Усім тим,кому давалася земля, давалася пільга на 10 років від усяких податків, і тількипісля 10 років потрібно було вносити в скарбницю плату по 2 копійки задесятину. Земля давалася не тільки росіянам. Російський уряд стал зазивати вРосію іноземних колоністів «для розширення в ній торгівлі іпромисловості.” Після падіння Січі, повалили в колишнє Запорожжя іноземцірізних національностей. Це були болгари, греки, грузини, вірмени, калмики,німці, молдавани, євреї. В 1776 році, прийшли болгари із Силистрії й оселилисяпо трьох річках Ташликам, по річці Височіні і по Великому Інгулу. В 1801 році,частина болгар оселась і по Дніпру. Далі в 1778 році прибули в колишнізапорізькі вільності так називані кримські греки, що вціліли в Криму, потімдійсні анатолійські греки і греки з острова Мінорки. Одних кримських греківбуло не менше 20 000 чоловік. Вони заснували 20 селищ по річках Калмиусу,Нальчику і Калке і по північному березі Азовського моря. На північному березіАзовського моря вони заснували місто — Маріуполь. Греки, що вийшли з островаМінорки, оселилися на південній окраїні Павлоградского повіту. Їм видали хліб,худобу і гроші на перше обзаведення. У 1786 році на запорізькі попелища прийшлаперша партія німців-колоністів, про залучення яких особливо клопотався князьПотьомкін і Катерина. Німцям давалися кращі місця в Катеринославськом,Олександрійськом, Новомосковському повітах. У 1790р. по ордері князя Потьомкінавід 23 червня цим колоністам дозволено було, на їхнє прохання, перевезти зміста Новомосковска, де вони раніш оселись, дві невеликі церкви. Зникло і самеім'я Катеринослав і замість нього метушніла в 1789-1790 рр. колонія Юзефеталь.У 1793 році прийшла нова партія німецьких переселенців. Вони заснували селищеЯмба в 17 верстах від м. Катеринослава. У 1788, 1789 і 1792 рр. вКатеринославську губернію переселилися молдавани. На землі козаків кинулисятакож євреї. Всім іноземним переселенцям відпущено було зі скарбниці спочаткуна допомогу 250 000 карбованців.
Кріміноземних переселенців, у колишній запорізький край переводилися переселенці із Великої Росії. Іноді в Новоросійський край виселялися і злочинці післяпонесених ними покарань. До 1784 року було роздано запорізької землі всього 4470 302 десятини.

1.3 Другаполовина ХVІІІ століття – доба Просвітництва
Другаполовина ХVІІІ ст., відома в Європейській історії як доба Просвітництва,змінила історичну долю Північного Причорномор'я та Степової України.1770–1790-ті рр. позначилися у Південній Україні збільшенням кількостінаселення, подальшим господарським освоєнням, розвитком духовної культури.
Були утворенігубернії відповідно до загального адміністративно-територіального поділутогочасної Росії. У 1774 р. частина Південної України, яка вже тоді знаходиласьпід контролем Росії, була поділена на дві губернії: Новоросійську та Азовську. ДоНоворосійської губернії відійшли землі між Бугом та Дніпром, а до Азовської –між Дніпром та Доном. У 1775 р. до складу цих губерній були включені земліколишньої Запорозьської Січі. Змінилися погляди на функції міста і вимоги дойого архітектури. Філософи епохи Просвітництва вважали «ідеальним» місто заканонами класицистичного стилю, з чітким геометричним плануванням, без великихукріплень та з численними зеленими насадженнями.
Акценти урозвитку міст почали швидко змінюватися: з військового на економічний такультурний. Деяким чином вплинув на розвиток нового міста і так званий«грецький проект» — зовнішньополітична програма російського уряду другоїполовини XVIII ст.

Розділ 2. Катеринослав-- Дніпропетровськ — етапи становлення
2.1 Першізабудови Катеринослава
Програмарозвитку Катеринослава на Дніпрі, запропонована Г.Потьомкіним, логічно входилау низку акцій, пов'язаних з «грецьким проектом» на теренах Південної України.
Одразу післястворення Азовської губернії губернатор, «генерал-майор і кавалер» ВасильЧертков розпочав діяльність по застосуванню нового губернського міста. Задорученням генерал-губернатора князя Г.О.Потьомкіна Чертков вирушив у подорожтериторією губерніїї з метою знайти місце для губернського центру. Існує думка,що це завдання він виконав недостатньо кваліфіковано, бо обрав для губернськогоміста лісисту й заболочену місцевість при впаданні річки Кільчень у рікуСамара, в 8 верстах від лівого берега Дніпра, але нове губернське містопроектувалось як місто-фортеця поблизу оборонної Нової Української абоДніпровської лінії фортець, котра простягалася від Азовського моря до Дніпра.
Тобто місцедля розташування Катеринослава було обрано дуже добре з точки зору безпеки уразі військових конфліктів.
Основу містапоклав у 1777 р. губернатор В.А.Чертков, місце саме зручне, на його думку, дляпідходу до нього різних суднів. 10 травня 1778 р. була закладена церква впам'ять зішесття святого духу на апостолів. На початку червня 1778 р.губернатор В.А.Чертков перебрався в нове місто. У 1781 р. в м. Катеринославізнаходилося 2194 чоловік, 4 церкви — російська, грецька, католицька івірменська, діяло два училища для дітей дворян і різночинців, що навчалися вних російській граматиці, катехізису, німецькій, французькій і турецькій мовам,потім арифметиці, геометрії, історії, інструментальній і вокальній музиці. Длярозширення торгових відносин були відкриті 4 ярмарки. Крім того, по неділяхдозволено було влаштовувати торги, на котрі приїжджали не продавці з Кримськогопівострова.

2.2 Природніускладнення для забудови міста
У 1783 р.,після приєднання Криму, необхідність у новостворених містах, які виконувалифункції фортець, відпала. Було прийнято рішення ці поселення називативнутрішніми містами. Місто-фортеця поступається своїм місцем на користь новоготипу міста — адміністративно-економічного центру. Катеринослав на Кільчені,без сумніву, не відповідав новим вимогам:
— по-перше,воно щорічно затоплялося весняною водою; весняні води залишали в ньому післясебе гнилі болота, що пагубно діяли на здоров'я людей;
— по-друге,судноплавність р. Самари виявилася настільки слабка, що к місту могли підходититільки занадто малі торгові судна. Про такі незручності місця розташуванняКатеринослава було повідомлено в столицю, і тоді для огляду міста зі столицібув відряджений штаб-доктор Шенфогель. Шенфогель по приїзду зробив огляд містаі зі своєї сторони вказав на всі незручності і на шкідливу для жителівмісцевість, на якій стояло місто.
Тоді м.Катеринослав наказано було перенести на більш піднесене місце до Богородичному ретраншементу,що теж Стара Самара, найменувати його повітовим м. Новомосковським. Він сіл намісце Новоселиці.
30 березня1783 р. був виданий указ про об'єднання Азовської та Новоросійської губерній таутворення на їх основі Катеринославського намісництва з 15 повітів. Правителемнамісництва призначено генерал-поручика Т.І. Тутолмина.
У березні1783 р. в нове м. Катеринослав, за наказом імператриці Катерини II, посланийбув у розпорядження князя Потьомкіна знаменитий у свій час художник-архітекторМ.Ф. Козаків „для виправлення дорученої справи“. Козаків відправивсяв Катеринослав зі своїм помічником Іваном Єготовим, а довірену йому практику йархітекторську команду віддав іншому помічнику, прапорщику Поливанову. УКатеринославі Козаків пробув до грудня того ж року, а потім „захворобою“ знову був відправлений у Москву. Будучи в Катеринославі, Козаківбрав діяльну участь у плані забудови нового міста.
2.3 ПроектиКатеринослава
Місто,особливо після 1783 р., треба було розташовувати на перехресті торгових шляхів,розширювати його територію та розбудовувати промисловість.
Історіязберегла декілька проектів забудови Катеринослава (додатки Б, В, Г). Спочатку, запропозицією академіка Клода Геруа, виписаного Катериною в Парижеві, містопередбачалося розмістити на височіні і у подальшому розвивати на південь, удругий бік від Дніпра. Основні ідеї потьомкінського «Начертанія» втілив у собіпроект Катеринослава, затверджений 10 жовтня 1786 р. Автором якого був КлодГеруа — видатний французький архітектор, який працював деякий час у Росії. Уцентрі міста, на вершині великого пагорба, Геруа спроектував велику площу зПреображенським собором та головними адміністративними і громадськимиспорудами. Генеральний план роботи Геруа, виконаний за зразками європейськихміст, був погано пристосований до місцевого рельєфу, ігнорувались вітчизнянімістобудівничі традиції (наприклад, відсутні традиційні ринкова, соборна, сінната ін. площі). Проект також не враховував безводність гори, обраної длябудівництва центральної частини Катеринослава. Передбачалося водопостачанняміста за допомогою колодязів, водопідйом/>них механізмів, басейнівта фонтанів, але це потребувало значних матеріальних витрат. ВидатнийМосковський архітектор Матвій Козаків, який був радником князя Потьомкіна в питанняхзабудови нового міста, думав інакше, місто повинно розвиватися вздовж берегівДніпра.
Саме життявирішило цю суперечку: місто, засноване на Дніпрі, повинне повною міроювикористовувати природне положення — дихати його прохолодою, милуватися його щедроюкрасою, черпати його чисту, м'яку воду.
Складаннянового плану міста Потьомкін доручив видатному російському архітектору ІвануСтарову. На плані Старова поряд з підвищеною частиною міста ми бачимо і низиннучастину. План у 1792 році був затверджений Катерино ІІ (додаток Б). Цей планліг в основу більш пізніших планів міста. Видатний архітектор російськогокласицизму Іван Старов склав три варіанти плану міста (між 1787-1790; 1790;1792рр.). В порівнянні з проектом Геруа, в проектах Старова територія містазбільшувалася за рахунок придніпровської частини (колишня слобода Половиця).Одна з вулиць, яка починалась від торгової площі та перетинала широкий яр,перетворювалась на «велику дорогу» до Нових Кодаків(сучасний проспект КарлаМаркса). Житловий район також отримав чітку планувальну структуру. ПроектиІ.Старова, які значною мірою втілилися в життя, мали великий вплив наформування архітектурно-планувального обрису сучасного Дніпропетровська.
2.4 Новемісце для забудови Катеринослава
У другійполовині XVIII ст. європейські «новомодні» віяння дійшли до Росії. ПівденнаУкраїна, край, де не було значних міст, розглядалася як поле для експериментівмайстрів містобудівництва тих часів. Але досить часто такі спроби вступали упротиріччя з реальними умовами будівництва. Не був винятком і Катеринослав.
22 січня 1784року Катерина II видала черговий указ, в якому вказувала, що губернському містутреба бути на правій стороні Дніпра.
Більшпридатне з цієї точки зору місце для Катеринослава було обране ще у 1783р. — великий високий пагорб на правому боці Дніпра, біля злому ріки, неподалікслободи Половиці, нижче за течією від містечка Новий Кодак. Намісник краю князьГ.О.Потьомкін особисто обрав місце для майбутнього будівництва.
У період з1784 по 1787 рр., коли йшла підготовка до будівництва Катеринослава на правомубоці Дніпра, м. Новий Кодак стало притулком для проживання купців, міщан,робітників, представників адміністрації, які чекали на побудову міста.
СлободаПоловиця знаходилася на тому місці, де зараз розташована центральна частинаДніпропетровська. Як видно з проектів Катеринослава кінця XVIII ст., депозначені реально існуючі споруди, забудова Половиці зосереджувалася відсучасної вулиці Ливарної вздовж Дніпра до сучасного театру опери та балету, вширину її будови досягали лінії сучасного проспекту Карла Маркса.
Місцевість,де знаходилася Половиця, була вкрита дубовим, кленовим лісом, осокою, травою,між лісом знаходилися городи. На горі, вище берега, були збудовані вітряні таводяні млини, кузні. Сама слобода являла собою сукупність хат. МешканціПоловиці розводили коней, косили сіно, розводили бджіл. У 1779 р. у Половиціналічувалося 125 дворів, у 1784 р. — 130 дворів та близько 800 мешканців.
На схід відПоловиці, вище Кодацького порогу, в середині XVIII ст. виникло ще однезапорозьке селище — Лоцманська Кам'янка. Інтенсивне заселення Кам'янкипроходило у 1770-1780-х рр.
У 1786 р.Г.О.Потьомкін подав Катерині II документ під назвою «Начертаніє містаКатеринослава». Програма розвитку Катеринослава, розроблена намісником краю,чітко визначила функції майбутнього міста та масштаби забудови. НаприкінціXVIII ст. Катеринослав планувався як третя, південна столиця Російськоїдержави, економічний, адміністративний і культурний центр Південної України.Гігантські розміри міста, величність і монументальність споруд в уявіПотьомкіна мали символізувати нове життя мешканців південних територій, котрітільки стали частиною Російської імперії. Катеринослав проектувався як містонового типу.
У 1787 роціросійська імператриця Катерина II вирушила у подорож на Південь Росії доЧорноморського узбережжя. Вона провела два дні у Новому Кодаку (7-8 травня), а9 травня відбулася урочиста церемонія закладки Преображенського собору — імператриця разом з австрійським імператором Йосифом II та Г.Потьомкінимпоклали перші камені у його фундамент.
У 1789 р. зКременчука до Катеринослава було нарешті переведене «губернське правління» івін почав функціонувати як адміністративний центр намісництва, яке включало всебе майже всю Степову Україну (за виключенням Криму та прилеглих територій). Уперші роки існування міста його намагалися будувати згідно з потьомкінськимипроектами. Але згодом стало зрозумілим, що гігантським «прожектам» не судилосявтілитися у життя. Потьомкін сам прийшов до висновку змінити проекти одразу ж зпочатком російсько-турецької війни 1787-1791рр. Великі кошти, котріпризначалися для Катеринослава, була відправлена на фронт.
2.5 Негативнітенденції у розвитку міста наприкінці ХVIII століття
Протягом1790-х рр. місто розвивалося повільно. Преображенський собор, закладенийКатериною II, так і не був побудований згідно з початковим проектом. У 1787 р.за проектом І.Старова почали зводити кам'яний Потьомкінський палац — резиденцію генерал-губернатора. Це була єдина значна будівля на «горі», якупередбачалося спочатку віддати під центр міста. Фабрики вдалося відкрити тількиу 1794 р. і в більш скромних розмірах, ніж передбачалося. Питання про створенняуніверситету і академії було швидко усунене з порядку денного.
Труднощі, яківиникли у перші роки становлення Катеринослава, показали, що збудувати новемісто згідно з задумом неможливо. Все це було обумовлено низкою причин. Пішли зжиття ініціатори і натхненники будівництва — у 1791 р. князь Потьомкін, а в1796 р. і Катерина II. Урядова політика щодо Новоросії (Південної України)зазнала змін. Новий імператор, Павло І, змінив адміністративний поділ та назвиміст краю. Указ від 17 грудня 1797 р. скасував Катеринославське намісництво,замість нього створювалася Новоросійська губернія з 12 повітів. Катеринославбув перейменований на Новоросійськ. Особливо негативно вплинули на розвитоккраю укази від 18 та 20 грудня 1797 р., згідно з якими вимагалося зупинитибудівництво. Катеринослав залишився тепер без урядової підтримки, катастрофічноне вистачало необхідних коштів на будівництво. Гора, на якій планувалосярозмістити губернський центр, виявилася безводною, а сусідні територіїперетинали глибокі яри. Дніпровські пороги становили перешкоду нормальномусудноплавству, а отже, і торгівлі. Внаслідок цього в останньому десятиліттіXVIII ст. виявилися негативні тенденції у розвитку Катеринослава — замістьтого, щоб стати «Південною столицею», він швидко перетворився на пересічнегубернське місто. Порівняно з проектами кінця XVIII ст., реальний Катеринославіснував у більш скромних розмірах. Але протягом першої половини XIX ст.створювалося реальне підґрунтя для того, щоб на його основі у другій половиніXIX ст. Катеринослав зміг розвинутися до масштабів великого промислового центраПівдня України.
Урядоваполітика стосовно Новоросії (Південної України) сприяла розвитку ремесла тамануфактурної промисловості. Інтенсивне будівництво міст, гостра потребапоселенців у житлі, одязі сприяли розвитку промисловості. У 1794 р. уКатеринославі з'явилися казенні підприємства — суконна та шовково-панчішнафабрики. Катерина II видала відповідний указ від 14 травня 1792 р., якийпередбачав перевести сюди суконну, годинникову та позументну фабрики зДубровни, та шовкову — з Купавни. Ці фабрики почали працювати в місті лише1794 р. Вони утворили велику централізовану мануфактуру, на якій вироблялисясукна, каразея (грубошерстна тканина) та каламенка (кольорова тканина).
На обохфабриках працювали в основному кріпосні селяни. За даними 1797 р., на суконнійфабриці було 819 робітників, у тому числі 378 жінок та 115 дітей. Умови праціна мануфактурі були вкрай важкі. Робочий день тривав не менше 15 годин.Працівники проживали у будинках, пристосованих для проживання тільки у літнійчас, зарплатню отримували невчасно, це викликало протести. У 1820 р. намануфактурі рахувалось 2438 робітників різних категорій та 1372 селяни, які увільний від польових робіт час також працювали на виробництві.
Катеринославськіфабрики працювали на широкий ринок, котрий включав не тільки Новоросію, а йінші регіони України. Частина товарів, виготовлених фабриками, реалізовуваласясеред населення Катеринослава.
Крім великоїмануфактури, в Катеринославі існували невеликі підприємства, орієнтовані напереробку сільськогосподарської сировини.
На протязідовгого часу Катеринослав залишався типовим для Росії того часу провінціальниммістом. Сільськогосподарський характер губернії наложив печатку на характерпромисловості його центру: переважаюча більшість підприємств було пов’язано зпереробкою продуктів землеробства та скотарства.
2.6Відродження Катеринославу
У 1802 р.Катеринославу були повернуті його права та назва міста.
Тоді ж булаутворена Катеринославська губернія, до складу якої ввійшла і територія сучасноїДніпропетровської області. Але істотних змін не відбулося. Майже не розвивавсявнутрішній уклад Катеринослава.
Оживив край івоскресив Катеринослав, як свідчать сучасники, наш земляк О.М.Поль. Відкриттявеличезних покладів корисних копалин, підтверджене авторитетними висновкамиєвропейських учених, завдяки клопотам О.М. Поля викликали шалену руднулихоманку і приплив у ці краї нового населення.
НаселенняКатеринослава зростало неймовірно швидко (додаток Д). За кількістю населенняКатеринослав посів вже четверте місто в Україні після Києва, Харкова і Одеси — і перетворився на центр промисловості півдня країни. На початку XX ст.Катеринославська губернія займала перше місце з концентрації промисловості. На1 січня 1900 р. тут діяло 8 металургійних заводів-велетнів.
ПеретворенняКатеринослава у великий промисловий центр Півдня супроводжувалося значнимизмінами в його зовнішньому вигляді. На окраїнах міста виросли численні корпусинових підприємств. З'явилися заводські селища — Амур, Кайдаки,Нижньодніпровськ, Чечелевка, у яких будувалось житло для тисяч робітників ічленів їхніх родин. Перетворювалася центральна частина міста: на проспекті,Новодворянській і іншій вулицях, що прилягали до Потьомкинского саду, депроживали заводчики, торговці, високопоставлені чиновники, зносилися старібудівлі і зводилися нові кам'яні двох- і триповерхові будинки.
Катеринославстав одним з піонерів застосування електрики в міському господарстві і натранспорті. У той час, як майже у всіх містах Росії для висвітленнязастосовувалися газові і гасові ліхтарі, на вечірніх вулицях Катеринослава вжез 1897 р. горіло електричне світло. У червні того ж року тисячі городян, сталисвідками перших рейсів електричного трамвая. Катеринослав був другим містом уРосії, де почав діяти електричний трамвай.
З прокладеннямКатеринославської залізниці, що з'єднала Донецький кам'яновугільний іКриворізький залізорудний басейн, був збудований через р. Дніпро залізничнийдвоповерховий міст. Цей міст — багатомільйонна за вартістю і найграндіознішадля свого часу споруда — став гордістю Катеринослава і його визначноюпам'яткою. Після досягнення розробки корисних копалин краю до сотень мільйонівпудів вугілля, залізних руд, а також примноженням продуктів їх переробкиперевізна здатність залізниці збільшилась до вражаючої цифри — понад мільйонпудів вантажів. Ця дорога була тоді першою і єдиною в Російській імперіїзалізничною лінією з таким великим річним вантажообігом.
Дійсно,історія старого Катеринослава — це найяскравіший приклад перетворенняпровінційного, хоч і губернського міста у великий багатолюднийторгово-промисловий центр. У 20-ті рр. Катеринослав пережив неодноразові зміниадміністративно-територіального поділу. У жовтні 1922 р. до Катеринославської губерніїприєднали Запорізьку губернію у складі 6 повітів. А 7 березня 1923 р.проведений новий адміністративно-територіальний поділ, у ході якого натериторії Катеринославської губернії створюється 7 округів (Катеринославський,Олександрівський, Бердянський, Запорізький, Криворізький, Мелітопольський,Павлоградський). Двічі у 1924 р. приймалось рішення про перейменування районів,передачу до складу інших округів. 3 червня 1925 р. була ліквідована губернськаструктура управління. Катеринослав залишився центром округу, у складі якогобуло 14 районів. Через рік, на момент перейменування міста, територія округузросла до 19 районів.
20 липня 1926р. Катеринослав став Дніпропетровськом.
9 лютого 1932р. на позачерговій сесії ВЦВК УРСР було ухвалено рішення про створення вУкраїні 5 областей: Вінницької, Дніпропетровської, Одеської, Київської таХарківської. У 1933 р., двічі у 1935 р. і двічі у 1936 р. територіальний складобласті зазнавав змін. Спочатку Дніпропетровська область займала значно більшутериторію, ніж тепер, і своїми південними межами виходила до берегів Азовськогоморя. У січні 1939 р., в результаті розукрупнення областей України з південнихрайонів Дніпропетровщини була створена Запорізька область.
Частина територіїобласті у 1938 та 1939 рр., ввійшла до складу новоутворених Миколаївської таКіровоградської областей. Внаслідок таких чисельних реформ у 1941 р.Дніпропетровська область нараховувала 7 міст обласного підпорядкування та 26районів.
Обласнийцентр – місто Дніпропетровськ.

2.7 Природнийпотенціал
ПлощаДніпропетровської області дорівнює 31,9 тис. кв.м, що становить 5,3% всієїтериторії України.
За розмірамитериторії вона належить до найбільших територій України, займаючи друге місцепісля Одеської області. За своєю площею Дніпропетровська область більша відтаких зарубіжних країн, як Бельгія, Люксембург і дещо менша від Данії,Нідерландів.
Дніпропетровськаобласть займає злегка погорбовані степові рівнини, що прилягають до середньоїта нижньої течії Дніпра, який ділить її територію на дві майже рівні частини –правобережну і лівобережну.
Дніпропетровщиназаймає досить зручне географічне положення, що в поєднанні з іншими факторамивпливало і продовжує впливати на її господарський розвиток.
Дніпропетровськаобласть розташована в середніх широтах помірного поясу і простягається зпівночі на південь майже на 190 км, а з заходу на схід – на 300 км.
Вся територіяДніпропетровщини, в різній мірі, знаходиться під впливом Атлантичного океану,що помітно відбивається на кліматичних умовах області. Поряд з цим, територіяобласті, особливо її східна частина, відчуває на собі гаряче дихання східнихвітрів, які нерідко спричиняють посухи.
Угеологічному відношенні територія Дніпропетровщини неоднорідна. З південногосходу на північний захід через усю область широкою смугою простяглась жорсткабрила Українського кристалічного щита, яка являє собою наче хребет усієїтериторії. З півночі і півдня кристалічний масив обмежений зонами глибокихпрогинів земної кори – Дніпровсько-Донецької і Причорноморської западин,заповнених потужними товщами осадочних порід, які є продуктами руйнівноїдіяльності зовнішніх сил Землі.
В архейськуеру там, де лежить кристалічний щит, як гадають підносились гірські хребти, якітяглися через всю Україну з південного сходу на північний захід. Протягоммільйонів років під впливом зовнішніх сил гори руйнувалися, вирівнювалися ізгладжувалися. Доказом того, що колись тут були гори, є Придніпровськависочина, яка займає більшу частину правобережжя області і являє собою залишокфундаменту цих гір.
Кристалічніпороди опинилися під товщею осадочних порід, потужність яких досягає кількохдесятків, а в окремих районах і сотен метрів. Тільки по берегах рік і на схилахбалок кристалічні породи виходять на денну породу.
Прокладаючи вмежах щита своє русло, Дніпро дуже звужується, утворюючи пороги (додаток Е, Ж).
На протязіпалеозойської ери і першої половини мезозойської український кристалічний щитбув сушею, яку з півночі в свій час омивала морська затока, а з півдня – морярізних геологічних епох.
Територіясучасного Царичанського, Петропавлівського, Павлоградського та Новомосковськогорайонів в той час була дном морської затоки з заболоченими берегами іостровами.
На узбережжізатоки, на численних острівцях в умовах дуже теплого клімату росли дрімучі лісиз деревовидних папоротей, хвощів, плаунів. Рослини, що відмирали, звалювалисьна дно боліт і вкривалися осадочними породами. Це сприяло утворенню покладіввугілля.
На територіїобласті переважають родючі чорноземні й каштанові ґрунти.
Геологічніпроцеси, що відбувалися на території сучасної Дніпропетровської області і наприлеглих до неї територіях, у давні геологічні часи історії Землі, безумовно,позначились на формуванні сучасного рельєфу, грунтів, рослинності та утвореннікорисних копалин.
а) рельеф ПоверхняДніпропетровської області являє собою хвилясту степову рівнину, одноманітністьякої порушується кряжами, широкими степовими балками, річковими долинами,ярами.
У формуваннісучасного рельєфу області основну роль відіграли геологічні процеси далекогоминулого і зовнішні сили: текучі води, сонячне тепло, атмосферні опади, вітер,рослинні й тваринні організми. Пізніше певну роль у цьому відігралагосподарська діяльність людей.
ТериторіяДніпропетровської області лежить на стику кількох геоморфологічних областей ірайонів. З північного заходу сюди заходить південно-східна частинаПридніпровської височини. Форми поверхні височини значною мірою зв'язані зхарактером залягання жорсткої брили Українського кристалічного щита. Найвищаточка з позначкою 195 м над рівнем моря міститься на Базавлуцько-Сурськомувододілі. До знижень належить Сурська котловина і деякі річкові долини. Туткристалічні породи вкриті значними товщами осадочних порід і тільки по схилахрічкових долин та балок досить часто зустрічаються їх відшаровування.
У південномунапрямі височина поступово знижується і непомітно переходить уІнгулецько-Нікопольську низовину. На північний захід вона дещо знижується і,вже вийшовши за межі області, знову підвищується; на сході круто обривається доДніпра.
Поверхнявисочини розчленована річковими долинами, балками і ярами. Особливо густаяружно-балкова сітка вздовж правого берега Дніпра між с. Мишурин Ріг і м.Дніпропетровськом та на південь від нього. Крім ярів і численних балок, наПридніпровській височині трапляються мертві сухі долини. Вода в них буваєтільки навесні під час танення снігу і влітку після зливи.
Крайнійпівдень правобережжя зайнятий Інгулецько-Нікопольською низовиною, яка являєсобою північну окраїну Причорноморської низовини, що з півдня заходить натериторію правобережжя області. На всьому її протязі, від Інгульця на заході доДніпра на сході, простягається одноманітна, злегка хвиляста степова рівнина знеглибокими долинами степових річок і слабим розвитком ярів та балок.Кристалічний фундамент тут вкритий потужними товщами морських відкладів. Виходигранітів зрідка зустрічаються по долинах річок і по схилах балок. Особливоїуваги заслуговують яскраво-червоні граніти, що залягають біля станції ТікАпостолівського району. Східна частина рівнини — Нікопольщина, що лежить міжБазавлуком і Дніпром, — являє собою низовину, яка підноситься над рівнем моряне вище, як на 50 м.
Уселівобережжя зайняте Придніпровською низовиною, де виділяються Гуляйпільськепалеогенове плато, Приорельське плато й Орельсько-Самарська низовина.
Орельсько-Самарськанизовина становить південно-східну частину Придніпровської низовини. На півночівона непомітно зливається з Полтавською рівниною, на схід поступовопідвищується і так само непомітно зливається з Приорельським плато.Приорельське плато обмежується звивистою долиною річки Орелі. Південною межею єдолина річки Самари. На сході плато поступово переходить у північно-західнівідроги Донецького кряжа. На заході воно переходить в Орельсько-Самарськунизовину.
Найвищапозначка Приорелля знаходиться на півночі Павлоградського району і досягає 191м над рівнем моря. Плато являє собою вододіл між басейнами річок Самари таОрелі.
Приорельськеплато лежить в зоні Дніпровсько-Донецької западини, де кристалічні породиприкриті товщами осадочних порід (потужністю понад З тис. м): глинами, пісками,пісковиками, мергелями та ін.
Осадочніпороди легко піддаються розмиванню текучими водами. Ось чому для Приорелляхарактерна яружно-балкова форма рельєфу. Особливо це помітно в південнійчастині плато, оберненій до долини Самари.
На південномузаході Орельсько-Самарська низовина виходить до Дніпра, а на південному сходіобмежована підвищеннями Гуляйпільського плато. Низовина має загальний похил напівденний захід, до Дніпра. Про похил поверхні свідчать річки Орель, Чаплинка,Кильчень, що течуть з північного сходу на південний захід. Течія річок повільнаі плавна. Поверхня низовини — майже плоска рівнина, складена з лесу, лесовиднихсуглинків, місцями — пісків, які утворюють тут так звані кучугури.Одноманітність поверхні порушують лише невисокі підвищення і заглибини-блюдця.Останні утворилися внаслідок вимивання солей з грунту. Достатня кількість вологистворює сприятливі умови для розвитку буйної трав'яної рослинності. У літній періодвони виступають зеленими острівцями серед пожовклого степу.
Значні площів пониззі Самари зайняті пісками, що їх відклали потоки талих вод давньогольодовика.
Серед плоскоїрівнини на південь від Царичанки над навколишньою місцевістю одинокопідноситься останець — гора Калитва (145 м).
На територіюДніпропетровської області Гуляйпільське плато заходить своєю північноючастиною. Його фундамент складають тверді породи Українського кристалічногощита, які вкриті значними товщами осадочних порід, головним чиномсередньосу-глинковим пиловидним карбонатним лесом.
Долинасередньої течії річки Вовчої ділить Гуляйпільське плато на західну і східнучастини. Західна частина затиснута між двома річками — Дніпром на заході іВовчою на сході. Поверхня цього межиріччя відзначається яскраво виявленимиформами яружно-балкового рельєфу. Особливо багато ярів на заходіСинельниківського району вздовж лівого берега Дніпра. Окремі яри звідгалуженнями досягають у довжину 8—10 км, глибина їх становить 10—15 м. Вонизаймають значні площі сільськогосподарських угідь.
З долини р.Вовчої на захід плато поступово підвищується і на вододілі Дніпра і Вороноїдосягає абсолютної висоти 153 м, потім круто обривається до Дніпра.
Східна частинаплато займає південно-східну частину Дніпропетровської області. Тут, на східвід залізничної станції Чаплине, знаходиться найвища точка всієїДніпропетровщини з відміткою 211 м. Звідси місцевість знижується в усіхнапрямах. Рівнинні вододільні простори приток Вовчої зайняті посівами хлібів,річкові долини — городами, схили кряжів — садами.
б) кориснікопалини За різноманітністю і промисловими запасами корисних копалинДніпропетровська область — одна з найбагатших областей України. Більшістьродовищ корисних копалин пов'язана з Українським кристалічним щитом. Середкорисних копалин області найбільше значення мають металеві або рудні.
На територіїДніпропетровщини міститься один з найбільших залізорудних басейнів –Криворізький. Він лежить на заході області вздовж річок Інгулець та його лівихприток Саксагані, Жовтої і Зеленої. Руда залягає вузькою смугою (2-7 км)протяжністю понад 100 км. За запасами Криворізьке родовище належить донайбільших в Україні, його запаси обчислюються більше як в 2,1 млрд. т. Вмістметалічного заліза в руді визначається в межах від 46 до 67 %. Висока якістьруд Кривого Рога створила їм світову славу. На світовому ринку з ними можутьконкурувати хіба тільки руди району Великих озер в США і руди Бразілії.
Крім того, вбасейні залягає біля 19 млрд. т так званих бідних руд, які мають вмістметалічного заліза від 25 до 45 % і можуть бути використані лише після їхпопереднього збагачення.
Економічнезначення руд Криворіжжя дуже велике — вони забезпечують розвиток чорноїметалургії Придніпров'я і Донбасу на багато десятиріч. Крім того, руда іде наекспорт в інші країни.
Проте Криворіжжяне вичерпує собою всіх запасів заліза на території Дніпропетровської області.Близькі за складом до криворізьких залізисті породи виявлені по р. Чортомлик вНікопольському районі, в Криничанському і Шорському районах (біля м. Верховцевоі ст. Божедарівка), в Солонянському районі (с. Сурсько-Литовське). Широка смугазалізистих порід, що виходить за межі Дніпропетровщини, простяглася на південьвід м. Павлограда.
З іншихметалів слід назвати титан, Самотканське родовище якого є одним з найбільших внашій країні.
Запасивисокоякісних марганцевих руд знаходяться на півдні правобережжя в районі містНікополя і Марганця. Це одне з найбільших родовищ в світі.
Відкриттяродовищ марганцю поблизу металургійних заводів Придніпров'я і Донбасу булознаменною подією в промисловому житті Півдня України в останній чверті XIXвіку.
Відомі такожродовища марганцю в південній частині Криворізького залізорудного басейну (вмежах Широківського району).
У надрахДніпропетровської області є значні запаси кам'яного вугілля. Північну частинулівобережжя в загальному напрямі з сходу на захід перетинає потужна вугленоснасмуга, яка досягає понад 200 км в довжину і 10—15, а місцями до 25 км в ширину.Розвідані запаси становлять більше 5 млрд. т, а перспективні передбачаються вкілька десятків млрд. т.
Відкриттявеликих покладів коксівного вугілля безпосередньо біля центрів чорноїметалургії має велике народногосподарське значення.
На територіїобласті є значні поклади бурого вугілля. Поклади бурого вугілля розвідані вП'ятихатському, Верхньодніпровському, Криворізькому та Синельниківському,Никопольському районах. Ці родовища є частиною Дніпровського буровугільногобасейну.
На півночілівобережжя біля с. Михайлівки Магдалинівського району, селища Перещепиного тас. Левенцівки Новомосковського району відкрито родовища природного горючогогазу. Голубе паливо високої калорійності залягає тут на глибині понад 2000 м.
На територіїобласті є великі поклади гранітів. Особливо слід відзначити поклади яскравозабарвлених червоних крупнозернистих гранітів біля ст. Тік, що недалеко відНікополя, і сірих гранітів біля ст. Кудашівка. Мармур є в районі сіл Жовтого іЛозоватки (Криворіжжя). Недалеко від Дніпропетровська вперше на Українівідкрито великі поклади високоякісного азбесту.
На територіїобласті добре відомі поклади високоякісного вторинного каоліну: Просянськеродовище. Каолін може бути використаний не тільки для виробництва вогнетривів,а й глинозему з метою добування алюмінію.
У Криворіжжірозвідано велике Фрунзенське родовище високоякісних доломітів з промисловимизапасами 112 млн. т, що становить 40% загальних балансових запасів України.Відкриття цих родовищ поблизу металургійних центрів Придніпров'я має великенародногосподарське значення.
В багатьохмісцях правобережжя є великі поклади базальтів, чудової сировини длякам'яноливарного виробництва, мармуру, пеліканітових порід та інших будівельнихматеріалів. Пеліканіти являють собою тверду зцементовану масу білого,бірюзового і блакитного кольору, що зберегла структуру кременистої породи, зякої вона утворилась. Пеліканіт добре полірується та шліфується.
УКриворізькому басейні є поклади покрівельних сланців (Шмакове), сурику, мумії італькових сланців.
На територіюобласті заходить східним крилом Криворізький графітоносний район. Родовищаграфіту є в П'ятихатці, с. Жовтого та по р. Інгулець.
Покладипромислових вапняків поширені в районі с. Жовтокам'янки.
В районі с.Шестерні, Широківського району, розвідане велике родовище бокситів — сировинидля виробництва алюмінію.
Великенародногосподарське значення має дуже поширений лес — сировина для цегельного,черепичного та інших виробництв. Високоякісні піски є в Новомосковському,Царичанському та інших районах області.
УНовомосковському районі біля с. Знаменівки відкрито мінеральні джерела лікувальнихвод.
в) кліматичніумови В житті людини, в її господарській діяльності, в житті навколишньоїприроди клімат має величезне значення. З проявами клімату зв'язана вся природа.
КліматДніпропетровської області помірно-континентальний. Територія областірозташована поміж середніми річними ізотермами +9° на півдні області та +8° напівночі. Багаторічними спостереженнями встановлено, що мінімальна температураповітря над територією області не знижувалась нижче -38°, а максимальна неперевищувала +39°. Опадів на північному сході області випадає до 500—550 мм, напівденному заході — до 350 мм. Максимум опадів припадає на червень.Весняно-літні дощі сприятливо впливають на розвиток всіх сільськогосподарськихкультур. Однак в деякі роки бувають посухи. В середньому на один посушливий рікприпадає три врожайних.
Зима, звичайно,м'яка, але в окремі роки буває холодна і тривала. Весна переважно соняшна. Вженаприкінці березня вона змінює своїми теплими днями зиму. Літо відносно жарке.Осінь суха, тепла, сонячна.
Річкова сіткарайону — це Дніпро та його притоки: зліва — Оріль і Самара з Вовчою, справа—Мокра Сура, Базавлук, Томаківка та Інгулець.
Всі вони —типово степові річки, течуть повільно і плавно поміж невисоких берегів.Повноводими вони бувають тільки в період весіннього сніготанення. Влітку вонидуже міліють, а в посушливі роки деякі з них пересихають. Судохідними є тількиДніпро і в пониззі Самара.
Озер наДніпропетровщині небагато. Вони невеликі за розмірами. Більшість озеррозташовані на північному заході лівобережжя — в Петриківському та іншихрайонах. Найбільші з них — озера Солоний Лиман та Лебедине. Грязі першого з нихмають цілющі якості, біля нього розташований курорт з такою ж назвою.
Природніумови області відіграли позитивну роль в розвитку його економіки і сприялиперетворенню Дніпропетровщини в важливий економічний адміністративний районУкраїни.
М’який кліматта рівнинна поверхня створює сприятливі умови для різнобічної господарськоїдіяльності населення: промислового та комунального будівництва, спорудженнязалізниць та автомобільних шляхів, для повного і всебічного використаннясільськогосподарських угідь, для широкого впровадження і використання в усіхгалузях економіки різноманітних машин.
2.8Відродження промисловості міста (1945-1950 рр.)
Народнегосподарство області зазнало величезних збитків під час Великої Вітчизняноївійни. Було зруйновано 10300 державних підприємств, установ і громадськихорганізацій, 4723 житлові будинки, 453 лікарні, 1390 шкільних приміщень. Здоменних печей, що були в області, повністю зруйнованих 13, а з 36мартенівських печей — 29, з 56 прокатних станів — 35.
Відродженняпромисловості, що дуже постраждала під час окупації, почалося відразу ж післявизволення міста. У 1945 р. відновили роботу майже всі великі підприємстваміста. 9 травня 1945 р. мартенівська піч заводу металургійного устаткування(ДЗМУ) дала першу сталь, а на початку листопада перша післявоєнна продукціябула отримана на коксохімічному заводі ім. М.І.Калініна. Значні зусиллядокладалися для відновлення та реконструкції вже існуючих заводів і фабрик.Підприємства не тільки відновлювалися, але й технічно переозброювалися,запроваджувалася нова техніка і передова технологія, проводилася модернізація,реконструкція, збільшувалися виробничі потужності, розширювалися механізація іавтоматизація виробництва. Допомогу на відновлення та реконструкцію підприємствДніпропетровська отримували з багатьох міст країни, в свою чергу, допомагалиіншим.
У першіповоєнні роки в Дніпропетровську почалося будівництво нових промисловихпідприємств. Особливе місце серед них належить Південному машинобудівномузаводу (ПМЗ), який починався як Дніпропетровський автозавод (ДАЗ). Рішення пройого будівництво було прийняте Державним комітетом оборони та наркоматомсереднього машинобудування в червні 1944р., а в грудні 1945р. почалосябудівництво цехів, а також житла, об'єктів культпобуту та адміністративнихспоруд. Уже в травні 1947 р. зібрано перший автомобіль ДАЗ-150 «Українець», а вгрудні 1948 р. виготовлено перші автомобілі-амфібії ДАЗ-483, за створення якихробітники ДАЗ були удостоєні Сталінської премії. У 1947 р. з'явились новівеликі підприємства — завод пресів, завод сільськогосподарськогомашинобудування, радіозавод. Поблизу цих підприємств і на околицях будувалося житлодля робітників, виростали палаци культури та клуби, об'єктисоціально-культурного призначення. Серед підприємств, побудованих уДніпропетровську в повоєнний період, був і радіозавод, рішення про будівництвоякого було прийнято ще в жовтні 1945 р. Окрім радіоприймачів, радіозавод з 1960р. почав випускати телевізори «Весна».
У 1946 р.почалося будівництво лакофарбового заводу ім. М.В.Ломоносова, який у 1947 р.видав уже першу продукцію.
Вистояломісто незважаючи, що в 1947 р. стався черговий голод. З великим нетерпіннямчекали жнив 1947 р. і вони поклали край людським стражданням. Планхлібозаготівель був виконаний на 99,7 %.
У 1948 р.були побудовані і почали експлуатуватися ремонтно-механічний, ковальський цехита інші промислові об'єкти.
Місто зновставало центром машинобудівної і хімічної промисловості.
Повоєннідесятиліття стали визначальними в нарощуванні індустріального потенціалуДніпропетровська.
2.9Промисловий потенціал міста 1950-1980-ті рр.
а)промисловість
Новий етапісторії Дніпропетровська, який припадає на післявоєнні десятиліття,безпосередньо пов'язаний із створенням потужного ракетно-космічногонауково-виробничого комплексу ПМЗ. На високі космічні технології працювалипроектні інститути, вузи, сотні підприємств-сумісників. У розвиток військово-промисловогокомплексу вкладалися величезні кошти, що сприятливо позначалося на розбудовітранспорту та соціокультурної інфраструктури нашого міста.
У 1951 р. ДАЗперепрофілювався, в наступні чотири десятиліття перетворившись на одне знайпотужніших підприємств оборонної галузі промисловості країни. З 1966 р.завод дістав назву Південний машинобудівний. Його директорами були Л.В. Смірнов(1952-1961), О.М. Макаров (1961-1986), Л.Д. Кучма (1986-1992). Поява цьогопотужного підприємства сприяла розвитку інших структур міста: збільшенняпромислового і житлового будівництва, створення проектного інституту, відкриттяучбових, медичних та культурних закладів.
Середпродукції, яка вироблялась на ПМЗ, були і трактори. 9 вересня 1958 р. зголовного конвеєра заводу зійшов 100-тисячний трактор, а 21 листопада 1986р.--півторамільйонний.
Вироблялася йінша продукція, в тому числі і товари народного споживання, попит на якіпостійно зростав.
Головнимидосягненнями південмашівців у виробництві цивільної продукції в ці десятиліттястало створення власної моделі трактора. Уперше у вітчизняномутракторобудуванні ресурс трактора до першого капітального ремонту був доведенийдо 10000 мотогодин.
За першічотири десятиліття своєї історії ПМЗ і КБП досягли вражаючих успіхів устворенні ракетно-космічної техніки. Якщо перші бойові ракети мали дальністьстрільби 270 км, то дальність бойових балістичних ракет стала практичнонеобмеженою. Точність попадання у ціль доведена до досконалості. Ракетнийкомплекс СС-18, який не мав аналогів у практиці світового бойовогоракетобудування, фактично поставив останню крапку в історії «холодної війни»,підштовхнувши обидві сторони до підписання договору про обмеження стратегічнихозброєнь.
Конверсіявійськового виробництва на заводі та КБ «Південне» фактично почалася ще вшістдесяті роки, коли вперше у вітчизняному ракетобудуванні бойові ракети буливикористані як перші ступені космічних ракетоносіїв.
Найважливішимнапрямом спільної діяльності КБ і заводу була розробка і створення космічнихапаратів наукового, оборонного і народногосподарського призначення. За своюісторію КБ і ПМЗ створили і передали замовнику чотири покоління ракетнихкомплексів різного виду базування; космічні носії «Космос», «Інтеркосмос»,«Циклон-2», «Циклон-3», «Зеніт». Біля чотирьохсот космічних апаратів різногопризначення виведено на орбіти штучних супутників Землі. Вперше у світовійпрактиці на ПМЗ було налагоджене серійне виробництво супутників, 67 типівкосмічних апаратів, 12 космічних комплексів і 4 космічні ракетні комплексизабезпечували астрофізичні дослідження, глобальний радіо і телезв'язок,екологічний моніторинг і використовувалися в оборонних цілях. Дніпропетровськийракетно-космічний центр став ініціатором створення і реалізації міжнародноїкосмічної програми «Інтеркосмос», з 25 автоматичних супутників якої 22 булирозроблені, виготовлені і запущені дніпропетровцями. Наприкінці 50-х рр. ПМЗстає головним підприємством з розробки ракетних комплексів, які стали основоюракетних військ стратегічного призначення. У зв’язку з чим з 1959 р. по 1987 р.рішенням уряду Дніпропетровськ був закритий для вільного відвідуванняіноземними громадянами.
Всього ж упорівнянні з 1949 р. у 1950 р. випуск промислової продукції на підприємствахміста збільшився на 30% (додаток К).
У наступнийперіод, до кінця 50-х років, промисловий розвиток міста теж проходив під знакомдинамічного зростання. У 50-ті рр. в промислове виробництво міста за тісноїспівдружності з науковцями широко впроваджувалися нові досягнення науки ітехніки. На заводі ім. Г.І. Петровського у 1956 р. вперше в СРСР освоїливиплавку сталі в конверторах із застосуванням кисню, що підвищило виробництвометалу на 37%, а у 1957 р. теж уперше в країні почали впровадження природногогазу в доменне виробництво. Упровадження нової техніки, прогресивноїтехнології, механізації та автоматизації виробничих процесів сприяло значномузростанню продуктивності праці. У 1956-1958 рр. випуск валової продукціїпромисловості міста збільшився на 37,6%, а продуктивність праці збільшиласьмайже на 40% (додаток Л).
За досягнутіуспіхи 238 металургів і будівельників Дніпропетровська в 1958 р. нагородженоорденами і медалями СРСР.
Дніпропетровську 50-60 рр. помітно розширився, і його населення значно зросло. У 1957 р.житловий фонд міста налічував 2 млн. 259 тис. м2. Працювали 609 магазинів та404 підприємства громадського харчування, 84 початкові, семирічні та середнішколи. Завершилось будівництво запланованих трамвайних маршрутів, почалисяроботи з газифікації міста (додаток М). У 1961 р. був запущений перший вУкраїні шинний завод.
У цей періодДніпропетровськ перетворився на великий науковий центр. На початку 70-х рр. умісті було 29 технікумів, 9 вузів.
Учені тафахівці розробляли нову техніку, сприяли розвиткові виробництва у масштабахдержави. Лише за період з 1967 по 1972 рр. вузи та науково-дослідні інститутиміста підготували більше 100 докторів, понад 500 кандидатів наук. У місті булистворені наукові центри академії наук УРСР. Дніпровський ракетно-космічнийцентр був лідером серед науково-виробничих організацій країни.
Відомчийжитловий фонд ПМЗ був найбільшим у Дніпропетровську. Надбанням жителів містастали об'єкти соціокультурного і спортивного призначення, що належать ПМЗ,Палац культури машинобудівників, Палац водних видів спорту, один з найбільших вУкраїні універсальний видовищно-спортивний палац — стадіон «Метеор»,водноспортивна база на Дніпрі. Вагомий внесок зроблено працівниками Південмашуу створенні громадських і пам'ятних споруд міста: театр опери і балету, аеропорт,універмаг «Дитячий світ», історичний музей ім. Д.І. Яворницького, пам'ятникиГ.І. Петровському, О.М. Горькому, монумент Вічної Слави та ін. Заслуженогенеральному директорові ПМЗ О.М.Макарову присвоєно звання «Почесний громадянинміста Дніпропетровська ».
ПМЗ і його КБзаклали перспективи, які сьогодні визначають основні напрями пріоритетногопромислового розвитку міста, його орієнтації на виробництво високих космічнихтехнологій.
Бурхливийіндустріальний розвиток міста вже наприкінці перших повоєнних літ спричинив довиникнення проблеми енергетичного забезпечення. Для її розв'язання у 1952 р. наострові Чаплі розпочали будівництво Придніпровської ДРЕС, перший промисловийструм якої в систему «Дніпроенерго» надійшов 28 грудня 1954 р., але це лишеознаменувало пуск першої черги станції. Повністю її будівництво було завершенев 1966 р., коли ДРЕС вийшла на повну потужність у 2,4 млн. кіловат, що в 4 разиперевищувало потужність Дніпрогесу. Придніпровська ДРЕС на той час сталанайпотужнішою тепловою електростанцією СРСР та Європи.
Загенеральним планом 1956 р. передбачалося розширення існуючих і створення новихпромислових підприємств у місті. У 1968 р. будівництво трубопрокатного цеху №4на заводі ім. К. Лібкнехта дало можливість збільшити випуск продукції зразу на60%. Наприкінці 50-70-ті рр. були побудовані трубоволочильний цех та стан «140»на трубопрокатному заводі ім. В.І. Леніна, цех освинцювання сталевого листа назаводі ім. Комінтерна, цех полімерного машинобудування, комбінаткрупно-панельного домобудування, цех по виробництву труб нафтового сортаментуна заводі ім. К. Лібкнехта та ін. В ці роки були реконструйованіколесопрокатний цех заводу ім. К. Лібкнехта, кисневий блок і конверторний цехзаводу ім. Г.І. Петровського, цех безшовних труб на заводі ім. В.І. Леніна, цехеликогабаритних шин шинного заводу, цехи заводу гірничошахтного устаткування,завод ім. І.В. Бабушкіна та ін.
У 1956 р.почалося спорудження шинного заводу, який уже 1 квітня 1961 р. видав першупродукцію. У 1968 р. стала до ладу друга черга підприємства.
Будувалися йпідприємства легкої промисловості. За 60-80-ті рр. стали до ряду діючих швейніфабрики №1,5 і «Універсал», трикотажне об'єднання «Дніпрянка», комбінат дитячихіграшок, пивоварний комбінат «Дніпро», кондитерська фабрика.
Наведенийперелік зростання промислового потенціалу нашого міста за повоєнні десятиліттяне є повним, але саме так за цей час перепадає найбільший об’єм розширенняіснуючих і створення нових промислових підприємств. Але, промислове засвоєннянових територій створило серйозну містобудівну проблему для Дніпропетровська.
Південмаш,виробниче об'єднання «Дніпрошина», завод пресів та ряд інших утворили новупотужну південну промислову зону міста. Металургійний завод ім.Г.І.Петровського, завод металоконструкцій ім. І.В. Бабушкіна, коксохімічнийзавод ім. М.І. Калініна, трубопрокатний завод ім. В.І.Леніна, ДЗМУ та ряд іншихоформили західну промислову зону міста. Західна та Південна промислові зонискоро зімкнулися. Нижньодніпровський трубопрокатний завод ім. К. Лібкнехта таряд заводів, комбінатів, об'єднань лівобережжя, зв'язані залізничноюмагістраллю, утворили Амур-Нижньодніпровську промислову зону, яка дугоюогорнула центральний район лівобережної частини Дніпропетровська від Дніпра догирла Самари. З побудовою Придніпровської ДРЕС обидва напівкільця правого ілівого берегів зімкнулись у районі острова Чаплі. Таким чином, промисловірайони «закували» місто в суцільне промислове кільце, яке, пройшовши кордонамицентрального міського ядра, відрізали від нього нові житлові райони, якіпримусово виносилися на вільні зовнішні простори, віддалені від центру.
У 50-80-х рр.Дніпропетровськ був, перш за все, містом металу, машин, енергетики, великоїхімії. Вирішальна роль у промисловості міста належала чорній металургії, представленій8 підприємствами, з яких повний металургійний цикл мав тільки завод ім. Г.І. Петровського.Трубопрокатне виробництво було освоєне заводами ім. В.І. Леніна та ім. К. Лібкнехта.Машинобудування представляли Дніпропетровський завод металургійногоустаткування (ДЗМУ), завод ім. І.В. Бабушкіна, завод пресів, заводсільськогосподарського машинобудування, верстатобудівний завод, завод шахтноїавтоматики, завод ім. Артема, Південний машинобудівний завод. Окрім заводушахтної автоматики, електротехнічне обладнання випускали електромеханічнийзавод і радіозавод. Транспортне машинобудування представляли вагоноремонтнийзавод ім. С.М. Кірова, електровозобудівний (ДЕВЗ), завод «Світлофор». Хімічнапромисловість була представлена глинним заводом, коксохімічним заводом ім. М.І.Калініна, лакофарбовим заводом. Швейна фабрика ім. Володарського,Дніпропетровське взуттєве об'єднання та ін. представляли легку промисловість, ахарчову — м'ясокомбінат, завод харчових концентратів, молкомбінат,кондитерська фабрика, млинкомбінат.
Всього ж удругій половині 80-х рр. у Дніпропетровську налічувалося більше 140 промисловихпідприємств і 106 будівельних організацій. До кінця 80-х рр., промисловевиробництво міста невпинно зростало.
Великудопомогу місто надавало працівникам села. Міцними були зв'язки з іншимипідприємствами країни, особливо Саратова і Свердловська. Тісна співпрацяпов'язувала металургів і хіміків Дніпропетровська і Грузії. Постійно зроставобсяг експортних поставок. Більше як в 50 країн світу відправлялася продукціямісцевих підприємств.
В 1979 р. впорівнянні з 1975 р. обсяг промислового виробництва міста збільшився на 14,7%.На 1980 р. підприємства міста від загального обсягу випуску в республіцівиробляли значно більше продукції (додаток Н).
За офіційнимиданими приросту промислового виробництва досягнуто майже повністю за рахунокпідвищення продуктивності праці. Досить значними були втрати сировини,паливно-енергетичних ресурсів.
В 70-80-тірр., в цілому знижувалися темпу приросту загального обсягу промисловоговиробництва та підвищення продуктивності праці на підприємствах міста. Так,наприклад, середньорічний приріст валової продукції промисловості міста в 1975-1979рр. становив 7,7%, а першій половині 80-х рр. близько 2,5%. У повну силукризові явища в розвитку економіки СРСР виявили себе у 80-90-х рр., коли врезультаті непродуманої політики економічних перетворень розпочався обвалекономіки країни. Низькою була конкурентоспроможність багатьох товарів широкоговжитку. Ці кризові явища помітно зачепили і промисловість Дніпропетровська.
б) транспорт
До 1950 р.закінчено відбудову всіх трамвайних маршрутів, їх довжина в 1958 р. становилабільше 118 км. 7 листопада 1947 р. в Дніпропетровську було відкрито рухтролейбусів, перший маршрут пройшов від вокзалу до парку ім. Шевченка. В 50-тіроки з'явилися нові тролейбусні маршрути, які з'єднали центр з густо заселенимирайонами міста. На 1 січня 1968 р. довжина трамвайних і тролейбусних лінійдосягла 242,2 км. У 1967 р. було 441 трамвайний вагон, 212 тролейбусів, 268автобусів. На середину 80-х років довжина трамвайних і тролейбусних ліній містастановила 340,7 км, кількість трамвайних вагонів сягала 465, а тролейбусів — 300. Пасажирський автотранспорт міста на 1980 р. становив 4 автобусні парки на1360 автобусів і 2 таксомоторні парки на 1200 автомобілів. Усього на 1980 р. вмісті працювало 52 автобусні маршрути довжиною 631 км, 14 трамвайні довжиною159,4 км, 15 тролейбусні довжиною 165,5 км, на яких курсували 460 автобусів,340 трамваїв, 200 тролейбусів і 800 таксомоторів. У цьому ж році об'єднанийавіазагін обслуговував понад 80 авіаліній, перевіз 540 тис. пасажирів і більше16 тис. т вантажів. Аеродром Дніпропетровська приймав літаки типу ТУ-154,ТУ-134 та ін.
Дніпропетровськтакож був великим залізничним вузлом, який на 1980 р. складався з 16 станцій.Загальна довжина залізничних ліній, які прорізували територію міста, сягалабільше 300 км.
Черезрічковий порт Дніпропетровська, наприкінці 60-х рр. майже повністюмеханізованого, проходили млн. т вантажів. Обсяг переробки вантажів у 1980 р.склав 15 млн. т.

Розділ 3.Дніпропетровськ у наші дні
3.1 Проблемирозвитку
В умовахнезалежності України набули економічні проблеми. Спостерігаючи динамікупромислового виробництва за 1991-2004 рр., можна відмітити, що найбільшкризовим для промисловості виявився 1994 р., коли спад виробництва по областіпроти попереднього року став 29,5% і за рівнем виробництва промисловістьопинилась на чверть віку позад. Така ж ситуація склалась у місті. Упродовжпопередніх десятиліть промисловість міста розвивалась значною мірою в інтересахвоєнно-промислового комплексу СРСР. А коли настав час конверсії, оборонніпідприємства виявились не готовими до неї, що обернулось неминучим у такихвипадках різким скороченням виробництва. Навіть у 1998 р., коли з'явились першіознаки стабілізації, половина підприємств Дніпропетровська так і не вийшла напопередні виробничі показники, а на 20 підприємствах взагалі не вироблялося товарноїпродукції. Серед них — відомі колись АТ «Верстатобудівний завод»,тепловозоремонтний завод, АТ «Завод шахтної автоматики», та ін. Справжньоюбідою в ті роки для підприємств і мешканців міста була заборгованість іззаробітної плати, яка сягала гігантської суми в 140 млн. грн. Соціальніпроблеми дедалі ускладнювались зростанням безробіття.
Переважання вструктурі промисловості обласного центру важкої її галузі суттєво уповільнювалохід економічної реформи.
В містіскладна екологічна ситуація. За даними міністерства екології України в 2007 р.на забруднення повітря впливає промисловість. Відповідно до статистичногощорічника Дніпропетровської області обсяг викидів шкідливих речовин ватмосферне повітря в 2007 р. складає 828 тис. т (додаток П). Значні економічнізбитки приносить щорічне підтоплення територій міста зв’язане з природними особливостями.

3.2 Шляхиподолання проблем
В останніроки, незважаючи на тяжкий загальний стан економіки держави, у Дніпропетровськупочали спостерігатися певні позитивні тенденції, що перетворили місто в активнопрогресуючий фінансово-промисловий, науковий і культурний центр України.Відкриття його для іноземних контактів сприяло залученню інвестицій,впровадженню передових технологій і технічних засобів для реконструкції тапереобладнання підприємств практично у всіх сферах господарства, й перш за все,у машинобудуванні, на яке припадає майже 40 % всього обсягу іноземнихінвестицій.
На кінець1990-х рр. визначилась тенденція до зростання промислового виробництва назаводах чорної металургії, хімічної і нафтохімічної галузей, а також на деякихпідприємствах машинобудування і металообробки. Вперше за останні роки збільшеновипуск чавуну, сталі, прокату, автомобільних шин, синтетичних смол і пластмас.Показово, що нарощування обсягу випуску продукції на машинобудівнихпідприємствах міста досягнуто переважно за рахунок таких провідних підприємств,як «Дніпротяжмаш», «Південний машинобудівний завод» (який розпочав виробництвоперших вітчизняних тролейбусів), «Електровозобудівний завод», «Дніпропрес»,«Дніпровський машинобудівний завод» та інших.
На початку1999 р. місто вступило у фазу стабілізації. У промисловості забезпеченийприріст виробництва за попередній рік на 1 %. Обсяги виробництва збільшили вжекожне друге підприємство міста. Відзначалась стабільна робота підприємств«Нижньодніпровський трубопрокатний завод», «Дніпропетровський металургійнийзавод ім. Петровського», «Дніпропетровський лакофарбовий завод», «Дніпрошина»та ін. Особливо наголошувалось, що за останні роки вперше значно зросло (майжена 10 %) виробництво товарів народного споживання.
З кінця ж90-х рр. на підприємствах Дніпропетровська набирають темпи процеситехнологічної модернізації виробництва. Приміром, ВАТ «Нижньодніпровськийтрубопрокатний завод» впровадив у виробництво вакуумну обробку сталі, щодозволило вийти на рівень світових стандартів за якістю вироблюваного металу.На комунальному підприємстві «Сантехмонтаж» розробили і почали застосовуватинові технології емальованого покриття труб. Новий комплекс з очистки тафасування соняшникової олії запущений на олійноекстраційному заводі, а навагоноремонтному — з урахуванням найсучасніших науково-технічних здобутків буладокорінно реконструйована технологічна лінія по ремонту вагонів. Вперше вУкраїні були створені нові технологічні лінії з виробництва магістральних електровозівв науково-промисловому об'єднанні «Електровозобудівний завод». Аналогічніреконструктивні роботи були здійснені на широко відомому своєю продукцієюмеблевому заводі «Прогрес». Технологічна модернізація охопила всі підприємстваміста.
Подібнадинаміка нарощування темпів промислового виробництва спостерігалася і внаступні роки. Працюючи в умовах економічного експерименту, помітно збільшилиобсяги виробництва підприємства чорної металургії, машинобудування, легкої,харчової та деревообробної промисловості. В число провідних увійшли такіпідприємства, як «Завод прокатних валків», «Дніпровагонрембуд», «Дніпровськиймашинобудівний завод».
Кількіснастабілізація економіки міста супроводжувалась відчутними якісними зрушеннями,структурними і технологічними змінами. Вдалося нарешті подолати недолікпопередніх років, коли іноземні кредити і держбюджетні асигнуванняспрямовувались на закупівлю палива та інших видів енергії, взагалі латаннячисленних «дірок» в економіці, що призводило до елементарного «проїдання»коштів й не спрацьовувало на кінцевий результат, на перспективу.
Значначастина технічних нововведень на підприємствах міста здійснюється за рахунокіноземних інвестицій. Це розширює фінансові й технологічні можливості економікиміста. Позитивні тенденції в розвитку промисловості міста були закріплені й напочатку 2001 р. Приріст у чорній металургії становив 25,9%, машинобудуванні — 11%, хімічній промисловості — 2%. Лідерами серед підприємств машинобудівногопрофілю лишаються «Південмаш», «Дніпроважмаш». На заводі ім. Петровськогодосягнуто рекордний результат в доменному і прокатному виробництві. Обсягтоварної продукції виріс на 37%.
Позитивнадинаміка виробництва досяглась, за рахунок доходних експортних поставокпродукції окремих видів економічної діяльності – металургії та металообробки,хімічної та нафтохімічної промисловості, які найбільш вагомі в промисловійструктурі міста.
Впромисловості є тенденція зростання реальних доходів працівників. У 2004 р.середньомісячна номінальна заробітна плата склала 828,3 грн. а 2006 р. – 1103грн.
Дніпропетровськбув і залишається найпотужнішим у світі центром по виробництвуракетно-космічних систем та апаратів. Надії на відродження цього надзвичайноперспективного для України та міста напрямку господарської і науковоїдіяльності справедливо пов’язано з «Південмашем» й КБ «Південне».
Активнуучасть у реструктуризації народного господарства беруть банки, які ініціюютьзалучення іноземних інвестицій у передові технології.
Завдякипоступовій економічній стабілізації стало можливим зайнятися й розв'язаннямдавно назрілих соціальних питань. Дніпропетровську в числі перших регіонівУкраїни вдалося ліквідувати ганебну проблему невиплати зарплати працівникамбюджетної сфери та пенсій ветеранам праці.
НаДніпропетровщині існує розвинута маршрутна мережа перевезень. У 2004 р.загальна кількість пасажирських маршрутів нараховувала 864 (додаток Р). В такійскладній системі, якою є сьогодні автомобільна галузь, найважливішим питаннямстає координація перевезень та контроль за дотриманням вимог законодавства.
На виконанняУказу Президента України, управління активно впроваджує програму „Шкільнийавтобус“, завдяки виконанню якої тисячі учнів сільських шкіл отрималиможливість добиратися до школи та додому на автобусах.
3.3 Перспективирозвитку
З 1 січня2007 року вступив у дію Закон про фонд соціального житла. У перехіднихположеннях Закону сказано, що протягом цього року Кабмін повинний розробитимеханізми будівництва цього житла. Спочатку потрібно розробити санітарні норми,закласти їх у державні будівельні норми. Потім – розробити типові проекти ітільки потім приступати до будівництва житла. Тому в кращому випадкубудівництво перших соціальних будинків почнеться в 2008 році.
Для того щобпочати масово будувати житло потрібно розвивати власну виробничу базу. УДніпропетровську зараз дефіцит будівних матеріалів, причому усіх. Є прекраснісировинні ресурси в Західному Донбасі. Відходи вуглезбагачення – це чудовасировина для виготовлення цегли. Можна обійтися без значних енергоресурсів ізамість газу використовувати пиловугільну суміш. Але інвестори поки непропонують виготовляти там цеглу. Щоб збільшувати обсяги будівництва потрібнопідтягувати власну будівельну базу. А сьогодні в цілому рентабельністьбудівельних компаній – негативна, ледве більше половини – прибуткові. Торік зКиєва прийшла вказівка: збільшити обсяги будівництва житла на 30%. Для такихобсягів необхідно 250 млн. грн. інвестицій. Сьогодні 80% усієї будівельноїарматури випускає Міталл Стіл Кривий Ріг, усі цементні підприємства натериторії області належать закордонним компаніям. Тому в 2007 і 2008 роках цінина житло в Дніпропетровську будуть рости, а з 2009 – розпочнеться стабілізація.Коли почнеться будівництво соціального житла, а також бізнес і економ класу,ціни підуть униз.
Наявністьсоціального житла дуже важливе, оскільки дозволяє розвивати інші більш високікласи житлового будівництва.
Перспективамирозвитку на 2008р. по Дніпропетровську мають 6 пріоритетів. Це – модернізаціяміжнародного аеропорту, будівництво метрополітену, облаштованість автомобільнихрозв’язок, підтримка медичних установ, реформування системи житлово-комунальногогосподарства і поліпшення стану навколишнього середовища.
Перша лініяметро почне працювати у 2009р. В 2008р. планують побудувати дві станції Парус 1та 2, а в 2009-му – три: Центральну, Театральну та Музейну.
До 2015р.двадцять п’ять підприємств повинні ввести в експлуатацію нові очисні спорудженняі впровадити більш екологічно чисті технології виробництва.
Неабиякоюперспективою розвитку міста є «Євро-2012». За словами Президента УкраїниВіктора Ющенка в Дніпропетровську до 2010 року повинна бути завершена робота зістворення сучасної мережі автодоріг. Крім цього, буде відремонтована зливнаканалізація, замінена система зовнішнього освітлення, відреставровані фасадибудинків та існуючі мости, а також буде закуплена нова комунальна техніка. Нацей проект Державний бюджет виділив приблизно 55 млрд. грн.
Нова програмарозвитку міста „Дніпропетровськ-2010: стратегія зростання“, девіз якої- „Від стабілізації через зростання до стійкого розвитку“, передбачаєстратегічні напрями розвитку міста і об'єднує передовий досвід, набутий міськоювладою з науковими розробками в сферах управління та сучасних соціальнихтехнологій.
Дляформування повноцінного обсягу виробництва продукції необхідно, насамперед,наукоємна конкурентоспроможна продукція.
Новепокоління, спираючись на славетну історію краю металургів та машинобудування,науки та культури, центру ракетно-космічної індустрії, зберігає і примножуєйого досягнення і традиції.

Висновок
Приведені вцій роботі історичні події відображають етапи становлення, розвитку,перетворення міста на могутній промисловий центр України.
Описуютьпроблеми, які виникли при забудові міста.
Наведеніосновні шляхи перетворення міста на потужній металургійний та машинобудівнийцентр України.
Висвітленіпроблеми соціально-економічного розвитку у роки незалежності. Спад обсягувиробництва машинобудівної та металургійної галузей.
У роботіавтор зосередився на важливих і цікавих фактах та подіях, зупинився надіяльності видатних земляків, які багато зробили для промислового піднесенняПридніпров’я.
В роботі буливраховані надбання сучасної зарубіжної і вітчизняної істографії, досягнення тапроблеми, які виникли за 16 років незалежності України.
Булопроведено стислий огляд фізико-географічних умов Дніпропетровщини. Наявністьбагатих і різноманітних покладів корисних копалин на території області сприялиперетворенню Дніпропетровська в могутніх промисловий центр України.
Метою цієїроботи була характеристика соціально-економічних аспектів розвитку міста відперших забудов до сучасних днів. Висвітлення проблемних питань та перспективподальшого економічного розвитку.
Длястабілізації економічного процесу, насамперед, необхідно проаналізувати складнуситуацію яка склалася на промислових підприємствах міста, забезпечити розробкуконкурентоспроможної продукції. Розширення не тільки експорту металопродукції аі розширення внутрішнього ринку.

Література
1.        Вулиціі площі Дніпропетровська – Дніпропетровськ, 1985.
2.        Днепролпетровск.Архетектурно-исторический очерк. – к., 1985.
3.        ВатченкоА.Ф., Борщевский В.Я. Днепропетровску – 200. Историко- публицистический очерк.– Днепропетровск, 1976.
4.        Днепропетровску200 лет. 1776-1976: Сборник документов и материалов. – К., 1976.
5.        Историягородов и сел. Украинской СССР. Днепропетровская область. – К., 1977.
6.        РевскийС.Б. Екатеринослав Кильченский. Историко-архетиктурный очерк. – Днепропетровск,1974.
7.        ШатровМ.А. Город на трех холмах. – Днепропетровск, 1966.
8.        ШатровМ.А. Страницы каменой книги. 60 памятних мест Днепропетровска. – Днепропетровск,1969.
9.        ШвидковскийО.А. Днепропетровск. – М., 1960.
10.     ЯворницкийД.И. История города Екатеринослава. – Днепропетровск,1996.
11.     ЧабанМ.П. У старому Катеринославі: хрестоматія.
12.     Дніпропетровськ:віхи історії — Дніпропетровськ: Грані, 2001.
13.     Статистичнийщорічник Дніпропетровської області за 2006 рік — Головне управління статистикиу Дніпропетровській області.
14.     БолсуновскийС.М.: Катеринослав—Дніпропетровськ.
15.     Изистории местного края. Тематический сборник статейпрофессорско-преподавательского состава.
16.     СеменДаниленко. Місто моє робітниче: Вірші про Дніпропетровськ. – Дніпропетровськ,1976. – С.67, 68.
17.     Газета“ Дніпровська правда ” №2 (15851).
18.     Газета“ Дніпровська правда ” №3 (15852).
19.     www.gorod.dp.ua
20.     Газета“Комсомольська правда в Україні” №4/2(2821/24216).
21.     Газета“Комсомольська правда в Україні” №10/3(2827/24222).