Міністерствоосвіти і науки України
Полтавськийдержавний педагогічний
університет іменіВ.Г.Короленка
Кафедра всесвітньоїісторії
АГРАРНИЙ РОЗВИТОК
НІМЕЧЧИНИНАПЕРЕДОДНІ СЕЛЯНСЬКОЇ ВІЙНИ
(1524-1525 РР.)
Курсова робота
студента групи І-54
історичного факультету
Чаплянки ВасиляВасильовича
Науковийкерівник:
кандидат історичних наук,
доцент
Волошин ЮрійВолодимирович
Полтава — 2004
ЗМ І С Т
Вступ..............................................................................................…………3
Розділ І
Розвиток продуктивних силу сільському господарстві
Німеччини………………………………………………………….……… 6
Розділ ІІ
Соціальне становищенімецького селянства наприкінці ХV —
на початку ХVІ століття……………………………………..………… 10
Розділ ІІІ
Селянські бунти як виявневдоволення феодальними відносинами
на селі…………………………………………………………………… 18
Висновки.....................................................//…28
Списоквикористаної літератури… 32
В с т у п
Актуальністьдослідження.
Дляісторії Європи доби Середньовіччя велике значення має Реформація та Великаселянська війна в Німеччині. Ці події ознаменували собою перші ознакизародження антифеодальних настроїв у тогочасному суспільстві. Це були першіознаки буржуазних революцій у Європі пізнішого часу. Саме протиріччя ваграрному розвиткові Німеччини кінця ХV — початку ХVІ ст. даютьпоштовх для подальшого обуржуазнення суспільства.
Що жявляла собою Німеччина у згаданий нами період? Яким же був її аграрнийрозвиток? Чому селянство стало рушійною силою для зміни суспільної структури?Відповіді на всі ці питання повинна дати тема нашої курсової роботи “аграрнийрозвиток Німеччини напередодні Селянської війни (1524-1525 рр.)”.
Історіографіяпроблеми.
Детальнуінформацію по досліджуваній проблематиці ми черпаємо з монографічноїлітератури. На жаль, такої не багато. Це лише доробки А.І.Неусихіна “Проблемыевропейского феодализма” [16], М.М.Сміріна “Очерки истории политической борьбыв Германии перед Реформацией” [19], а також збірник “Социальные отношения иполитическая борьба в Германии (ХІ-ХVІ вв.)” [20].
Танайбільш вдало і широко досліджувана проблематика показана в працях дослідниківВ.Є.Майєра (“Крестьянство Германии в эпоху позднего феодализма”) [14] таВ.А.Єрмолаєва (“Крестьянское движение в Германии перед Реформацией”) [3].
Важливимиє також статті авторів-дослідників, уміщені в спеціальних історичних журналахта збірниках праць — “Средние века” та “Вопросы истории”. Зокрема, це статтіісториків А.А.Луковцева [11; 12], М.І.Лєвіна [10], А.А.Євдокімова [2],Н.В.Савіна [18], Ю.К.Некрасова [15], В.Є.Майєра [13].
Принаписанні роботи була використана і література загального та підручниковогохарактеру. Це “Всемирная история в 24-х томах” [1], “История Европы в 8-митомах” [8], підручники О.Ієгера “История средних веков” [4], С.Д.Сказкіна“История средних веков” [6] та “История средних веков” за редакцієюКолесніцького [5].
Об’єктом нашої курсовоїроботи виступає феодалізоване сільське господарство та сільські стани Німеччиникінця ХV — початку ХVІ століття.
Предметом дослідження єаграрний розвиток німецьких земель у згаданий нами період та селянські виступипроти засилля феодальних порядків.
Метою курсовогодоробку є показати особливості розвитку сільського господарства, умови праціселян та їх супротив посиленню феодалізації суспільства у Німеччині напередодніСелянської війни 1524-1525 років.
Окресленамета конкретизується у наступних завданнях:
— показати особливості розвитку продуктивних сил у сільськомугосподарстві Німеччини;
— дослідити соціальне становище німецького селянства наприкінціХV — на початку ХVІ століття;
— охарактеризувати соціальне розшарування селянства Німеччини в цейже період;
— дати короткий аналіз селянським феодальним повинностям таподаткам;
— висвітлити селянські бунти перед Селянською війною в Німеччині1524-1525 рр.
Матеріалиданої курсової роботи можуть бути використані на уроках з історії середніхвіків (7 клас) у загальноосвітніх школах, навчальних закладах нового типу —гімназіях, коледжах, ліцеях тощо, а також у роботі шкільного історичногогуртка.
Розділ І
Розвиток продуктивних сил
у сільськомугосподарстві Німеччини
При всій стрімкості підйому міст і бюргерства, розмахудіяльності купецьких компаній і торгово-промислових фірм сільське господарствоі дрібне ремісниче виробництво навіть у найбільш промислово розвитих районах уцей час залишалося основою економіки, а селянство — основним працюючим іексплуатованим класом. Майже 90% населення проживало в селах і маленькихмістечках, де сільськогосподарські заняття їхніх мешканців звичайно булинайважливішим джерелом існування. Ренти із селянських господарств складалиоснову добробуту і соціального статусу світських і церковних феодальнихсеньйорів і були важливою складовою частиною доходів міського патриціату.Німецьке село не залишилося осторонь від господарського підйому, яким з кінцяXV ст. були охоплені не аграрні сфери економіки. Підйом цей не був настількипомітним у сфері розвитку знарядь праці й агрикультури; форми його прояву, ритмі соціальні наслідки були іншими, ніж у місті [8, 77].
До початкуXVI ст. були переборені наслідки затяжної, висхідної ще до другої половини XIVст. кризи. Кінець XV — початок XVII ст. — період сприятливої ринковоїкон'юнктури, стрімкого зростання цін на продукцію сільського господарства. Рістцін на предмети першої необхідності випереджав ріст цін на ремісничі вироби,загальне їхнє зростання перевершувало ріст оплати праці, сприяючи зубожіннюекономічно слабких ремісничих і селянських господарств і найманих робітників.Прогрес продуктивних сил у сільському господарстві найбільше яскраво виявлявсяв новій хвилі внутрішньої колонізації, розширенні площі оброблюваних угідь зарахунок осушення заболочених ґрунтів у північних районах, розкорчування влісистих районах Швабії, Верхньої Баварії, Вестфалії, більш інтенсивноговикористання земель у безпосередній близькості й у далекій окрузі міст(Рейнська область, Тюрингія, Саксонія, Вестфалія й ін.). Ґрунтувалися нові селав областях гірських розробок і зосередження плавильного виробництва вЕрцгебірзі і Тюрінгії, заселялися заново, розширювалися колись закинуті земліабо ті, що збезлюділи в час епідемій і голодувань села, знову засівалисяпустища [19, 50].
Прогресбув пов'язаний з поглибленням спеціалізації, інтенсифікацієюсільськогосподарського виробництва і ростом його товарності. Це мало якнаслідок зміну аграрного ландшафту, ускладнення структури сільськогогосподарства окремих регіонів. Уже до середини XV ст. цілком позначилисярозходження німецьких земель в орієнтації їхнього сільськогосподарського виробництва.Східна і Північно-Східна Німеччина, Заельб’я — область колонізації, родючихґрунтів, орного землеробства. Зернове господарство Заельб’я не тільки постачалохлібом свої міста, але через Ганзу рано включалося в експортну торгівлю зерноміз країнами Північної і Північно-Західної Європи. Зернове господарство всполученні з дрібним скотарством було характерно і для західних, і дляцентральних областей “Старої” Німеччини (Вестфалія, Тюрінгія, Саксонія,Франконія). Навпроти, на півдні і південному заході зернові були рано потісненібільш дохідними технічними культурами (вайда, крап, шафран), виноградарством,тваринництвом. Районна спеціалізація підсилюється й ускладнюється протягом XVIст. одночасно зі зміцненням надрегіональних господарських зв'язків, що нерідкопризводило до перегрупування сільськогосподарських культур і занять в окремихобластях — Вестфалії, Нижній Саксонії, Тюрінгії, Гессену, де вайда і льон,городні культури потіснили зернові. Навіть у Заельб’ї поряд з розширеннямпосівів під жито — основну експортну культуру — виникають зони товарноговиробництва льону: льон із Пруссії і Вестфалії вважався кращим [13, 294].
Цілірайони Німеччини жили за рахунок розведення худоби (область маршів міжФрісландією і Ейдерштедтом, села Ландсхуту). Попит на м'ясо, молочні продукти івовну стимулював товарне скотарство, особливо вівчарство, поблизу великих місту Рейнській області, по Майну, Дунаєві, Ельбі й ін. Для кельнськихсукноробів-експортерів вирощувалася вайда на родючих землях Нижнього Рейну, уВестфалії, Нижній Саксонії, Тюрингії; експортне пивоварство мало потребу врозведенні хмелю на великих площах [8, 78].
Отже,економічне зростання, ріст цін і попиту на продукцію сільського господарствасприяли розвитку товарно-грошових відносин у селі і залученню селянського іпанського господарства у виробництво на ринок. Ступінь інтенсивності цьогопроцесу, його форми і соціальні наслідки багато в чому визначалися пануючою утій чи іншій області системою землекористування. Економічно сильні селянськігосподарства, що орієнтувалися на ринкову кон'юнктуру, одержали на початку XVIст. найбільшого поширення на захід від Ельби, де розвиток аграрних відносинпротікав в рамках сеньйорії і виробництво основної маси продукції здійснювалосяне на панському домені, а у селянських господарствах — у Вестфалії і НижнійСаксонії, Верхній Швабії, Верхній Баварії [8, 78]. Тут переважало спадкоємнеправо майорату, що перешкоджало дробленню селянських наділів, була поширенаменерська і селянська оренда, роль панщини — незначна. Розвитку господарськоїініціативи селян-орендарів, спеціалізації їхніх господарств сприяло поширенняіздольної оренди, що відкривала шлях для звільнення від феодальної залежності іможливості, що створювала, для еволюції феодальної ренти в капіталістичну. Дочисла заможних сільських мешканців належали також власники постоялих дворів іселяни, що займалися візництвом. Цілі села жили за рахунок обслуговуванняторгових комунікацій.
Розділ ІІ
Соціальне становище німецького селянства
наприкінці ХV — на початкуХVІ століття
Залученняселянського господарства в ринкові відносини поглиблювало майнову і соціальнудиференціацію в селі; зростав шар малоземельних і безнадільних селян. У селахФранконії, Тюрінгії — районів, що стали центрами Селянської війни,— бідняки іпаупери складали 25-30, місцями до 50% жителів. Наймана праця сільської біднотишироко використовувалася вже в передреформаційний період — у якості додатковоїробочої сили для польових робіт на панському домені й у заможнихселян-орендарів; сезонних робітників, найманих громадою; для будівельних ідорожніх робіт, транспортування панських і мейєрських обозів на ринок і т. д.[17, 200]. Сільська біднота займалася ремеслами за замовленнямскупника-підприємця: сотні прядильників і ткачів виготовляли пряжу, невибіленуполотнину, сукно, бумазею. Сільські ремісники поставляли напівфабрикатиметаловиробів для підприємців з Нюрнбергу і Кельну. Безземельні селяни шукалидодатковий заробіток на рудниках і плавильнях, соляних промислах, укаменоломнях, у районах лісорозробок. Таким чином, вже в передреформаційнийперіод у селі йшов процес формування резерву щодо вільної робочої сили, хочанаймана праця була обплутана мережею феодальних обмежень і сполучалася нерідкоз особистою залежністю, натуральними формами оплати, цеховими розпорядженнями[9, 154].
Князі,дворяни, лицарі рано зрозуміли вигідність торгівлі сільськогосподарськимипродуктами. У Заельб’ї до кінця XV ст. уже затвердилася система лицарськихмаєтків. Широко використовувало працю закріпачених селян і поденників лицарськегосподарство. Селяни-колоністи не могли конкурувати з лицарями у виробництвітоварного хліба. Гарні можливості збуту зерна через ганзейські міста раностимулювали прагнення лицарства до розширення своїх маєтків за рахунокузурпації селянських наділів, прикріплення селян до землі і перекладу їх напанщину. Ці тенденції цілком позначилися на початку XVI ст. (зокрема, зниженняекономічного і соціального статусу німецьких селян-колоністів, його зближеннязі статусом особисто залежного місцевого населення), але могли бути реалізованілише в XVI-XVII ст., після Селянської війни. Цьому сприяла також передачадворянству судових і поліцейських функцій. У Мекленбурзі, Бранденбурзі,Померанії, Пруссії були створені великі лицарські товарні господарства — фольварки,засновані на праці кріпаків (вторинне закріпачення селянства) [11, 104].
Посилення на рубежі XV-XVI ст. феодального натиску на селян —явище, загальне для всіх німецьких земель. В основі його лежали різко зростаючапотреба феодального класу в грошах і пов'язане з цим прагнення максимальновикористовувати сприятливу ринкову кон'юнктуру для підвищення прибутковостісвоїх господарств, забезпечити необхідний суспільний статус і спосіб життя, щовідповідає представленням епохи Відродження. Особливо сильні ці прагнення булив дрібного і середнього дворянства, лицарства [7, 234]. Економічне становищецього шару було підірвано розвитком найомництва, посиленням територіальноїкнязівської влади. Дворянство було поплутано боргами, що штовхали його дозастав і в кінцевому рахунку приводили до втрати маєтків. Володарі дрібнихтериторій, що переважали в Західній і Південно-Західній Німеччині. булиособливо енергійні, у натиску на селян, оскільки феодальна рента була для нихєдиним джерелом доходу на відміну від князів і прелатів, що володіли такожрегальними правами і можливістю обкладання міст. Сеньйоральна реакція відбивалаопір пануючого класу соціальним змінам, росту самостійності і конкуренції збоку селянських господарств, його прагнення зберегти своє панування, зміцнившийого основи — феодальну власність на землю [7, 295].
Уселі процеси, що почалися в XV ст., проявилися з новою силою. В умовахбурхливого розвитку міст і подальшого росту елементів капіталістичних відносинкнязь і дворяни прагнули ще більше зміцнити феодальну власність на землю івикористовувати у своїх інтересах товарне виробництво. Скасування спадковостіселянських земельних тримань і скорочення термінів тримань на час, щопрактикувалося ще раніше, з початку XVI ст. прийняли характер загальногонаступу феодалів на селян. Метою феодалів була зміна умов тримань — збільшеннячисла й обсягу селянських повинностей, недопущення самостійного розвиткуселянських господарств і максимальне присвоєння їхнього надлишкового продукту.
Серед селянських повинностей значне місце займали ті, котрістягувалися не регулярно, а при визначених “випадках”. Найбільш обтяжним з цієїкатегорії повинностей був “посмертний побір”, тобто побір зі спадщини померлогоселянина. Крім цього побору, що стягувався в натурі і часто складав третинузалишеного майна, феодал брав зі спадкоємця і грошовий побір за “допуск” доспадщини [15, 120].
Побори стягувалися феодалами при продажі селянином свого майна іпри передачі господарства іншій особі. Існували побори і при інших подіях у життіселянина. Залежність селянина була потрійною: він залежав від власника землі,від “судового пана”, що здійснював на даній території право суду, і від“особистого пана” тобто того феодала, чиїм кріпаком вважався. Селянин плативповинності, пов'язані з визначеними “випадками”, усім феодалам від яких вінзалежав по тій чи іншій лінії. У південно-західних землях Німеччиниземлевласники намагалися зосередити у своїх руках усі види панування надселянами, здобуваючи в інших феодалів права “судових” і “особистих панів”Землевласник одержував, таким чином, повну свободу дії у відношенні свогоселянина оббираючи його по всякому приводу в силу своїх різноманітних “прав”[1, 65].
Розміри“регулярних” повинностей, натуральних, грошових і відробіткових (у вигляді сплатичиншів (оброків) і виконання обов'язкових робіт) у південно-західних земляхНімеччини не були строго фіксовані. З кінця XV і особливо в ХVІ ст. у мірурозширення господарської активності панів вони усе більш збільшувалися.Зростаючий попит на вино, а також на вовну, льон і інші сільськогосподарськіпродукти, потрібні для промисловості, спонукав землевласників розширитивиробництво цих продуктів у своїх власних господарствах. Для утримання черід,відходу за посівами, обробки льону і пеньки та виконання інших господарськихробіт, так само як і для численних перевезень з полів у комори, з комор начасто віддалені міські ринки, добродії застосовували дармову працю селян,панщину [13, 88].
Підчас народних хвилювань і особливо під час Селянської війни 1524-1525 р. селянискаржилися, що їх змушують виконувати всі, по термінології документів,“потрібні” панам роботи — оранку і підготовку землі до посівів, усі видиобробки й упакування сільськогосподарських товарів і їхню доставку на ринки —“куди пан укажете”. До дарових робіт залучалися також дружини селян і їхніхдітей. Там, де найбільше підсилився феодальний гніт, тобто в південно-західнихземлях, феодали доводили основну регулярну повинність селян — поземельний чинш— до значних розмірів і прагнули до його подальшого максимального підвищення.Крім чиншу, панщини і нерегулярних поборів селянин платив податки князю іцерковній десятині — “велику десятину” із врожаю зерна і “малу десятину” ізвсіх інших сільськогосподарських культур і худоби. Усе це складало надзвичайноскладну систему повинностей. Селянське господарство розглядалося панами якосновний засіб задоволення всіх їхніх потреб. Сама панська земля обробляласяселянським інвентарем [1, 66].
Ціобставини сильно перешкоджали самостійному розвитку селянського господарства івиникненню в ньому буржуазних відносин. Феодальна експлуатація, що підсилилася,не залишала місця і для проникнення в село капіталістичних елементів ззовні.Лихварі, які з'явилися в німецькому селі в кінці XV і початку XVI ст. стягувалиіз селян “додатковий чинш”, що представляв собою лихварський відсоток на дануколи-небудь, позичку. У багатьох місцях селяни скаржилися, що їхні господарстваобтяжені всілякими чиншами і поборами різного походження, що поглинають весьврожай і прирікають їх самих, дружин і дітей на голод.
Порядзі збільшенням усіляких феодальних поборів і податків селяни страждали і відзахоплень общинних земель і обмеження своїх прав на користування общиннимиугіддями, де паслися численні череди, що належали феодалам. Феодали продавалиобщинний ліс і забороняли селянам полювання і рибний лов. З метою забезпеченняпанського полювання селянам заборонялося знищувати дичину, що наносила шкоду їхполям [18, 144].
Кріпоснийстан селян допомагав сеньйорам підсилювати феодальний натиск, давав можливістьрозпоряджатися майном і працею кріпаків. Тому відновлення значного ослабленогов попередній період кріпосного стану прийняло з початку XVI ст. масовийхарактер, особливо в південно-західних землях Німеччини. Це викликало сильненевдоволення селян. Звільнення від кріпосного стану зробилося під часСелянської війни загальною вимогою повсталих [19, 102].
Прагненняфеодалів до розширення своїх власних господарств і наступ на права селянвиявлялися у всіх частинах Німеччини. Однак на сході і на півночі ці прагненняне могли бути реалізовані до придушення Великої селянської війни. На сході взахоплених у слов'ян землях німецькі селяни, що здавна знаходилися там упривілейованому положенні в порівнянні не тільки з місцевим населенням, але і ізселянством інших районів Німеччини, жили в кращих умовах, чим їхні побратими напівденному заході. На північному заході боротьба усередині пануючого класу —між князями і дворянством — полегшувала опір селян. Зате в південно-західнихземлях Німеччини посилення феодального гніту виявлялося з найбільшою силою. Тутуже наприкінці XV ст. існували особливі організації (головна з них — Швабськийсоюз), що служили цілям придушення селянського опору і підпорядкування великимкнязям сил і засобів лицарства і міст.
Отже,бурхливий економічний підйом рейнських міст і зростання товарного виробництвапородили у феодалів прагнення до розширення їхніх власних господарств ізбільшенню селянських повинностей.
Великезначення в цих умовах надавалося відновленню вже з початку XVI ст.кріпосного стану і поширенню його на маси вільних селян [11, 105]. Статус“особистого пана” давав сеньйору особливі права на селянське майно і землю,можливість присвоєння майже всіх доходів селянського господарства. Стосовноселянської маси поміщик і сеньйор виступав як їх особистий, поземельний тасудовий пан, якому усі вони були зобов'язані спадкоємними чиншами і панщиною[8, 80]. На поширення інституту кріпосництва на рубежі XV-XVI ст. і йогопосилення в XVI — початку XVII ст. істотно впливало формування суверенноїкнязівської влади. Територіальний князь привласнював стосовно усіх своїхпідданих права особистого пана; кріпосницький стан зливався з підданством.Лицарські фільварки в Заельб’ї і дворянські маєтки на захід від Ельби ввійшли всистему територіальної державності як її складова частина, елемент податковоїсистеми і поліцейського нагляду [15, 145].
Відновлення крайніх форм феодальної залежності, перебудовадоменіального господарства на панщинно-кріпосницькій основі підривали прогреснімецького села. Припинялася можливість розвитку великих селянських господарствпо шляху підприємництва, поширення вигідних селянству форм іздольної і грошовоїоренди, вільного використання у великих господарствах найманої праці сільськоїбідноти. Підривалися й інші форми господарської діяльності заможного селянства— торгівля, візництво, готельна справа. Феодальний натиск важко позначився наположенні середніх і дрібних селянських господарств, прибутковість яких підвпливом зростаючих платежів усе зменшувалася, а їхні власники все частішевиявлялися в лихварській кабалі і на грані руйнування [15, 129].
Отже, насильницьке прикріплення до наділу і пана, примусовапраця в лицарських маєтках, зростання цін на предмети першої необхідності,зниження плати за послуги і найману працю ставили під загрозу фізичне існуваннясільської бідноти. Масова пауперизація стала грізною проблемою, щозакріпачувалося село — одним з важливих джерел поповнення армії жебраків ібурлак. Усе це породжувало в селянському середовищі відчуття соціальної погрозиі прагнення до відсічі.
Розділ ІІІ
Селянські бунти як вияв невдоволення
феодальнимивідносинами на селі
Знастанням феодальної реакції зростала боротьба селян. Самій Селянській війніпередували виступи селян, змови і бунти. Особливий розмах вони одержалинаприкінці XV — початку XVI ст.
Уперше найбільше яскраво соціально-економічні і політичні вимоги імета селян Німеччини переплітаються в масовому русі 1476 р., відомому якповстання Ганса Бегайма [1, 68].
Своєрідністьподій навесні і влітку 1476 р. полягає в тому, що рух селян почався якпаломництво до ікони богоматері в церкві Нікласхаузена єпископства Вюрцбург.Здавалося, рух нічим небезпечним феодальному ладу не грозить. Церква давно ужевиступала організатором паломництва до різних святинь, у тому числі і до цієїікони. Робила вона це з метою посилення свого авторитету насамперед у трудовогонаселення і збільшення припливу багатств у свою скарбницю. Давно вже церкваприбігала і до послуг “народних” проповідників, готуючи їх до цього і постійноконтролюючи їхню діяльність [13, 294].
На відміну від звичайних паломництв у 1476 р. ініціатором іпроповідником ходіння в Нікласхаузен виступив виходець з німецької сільськоїбідноти Ганс Бегайм, що не мав церковної підготовки. Він до цього був пастухом(в одному з документів він названий свинопасом), грав на флейті й іншихінструментах, славився як витівник під час сільських весіль і народних свят.Сільські пастухи разом з різними сільськими ремісниками і поденниками складалинижчий соціальний прошарок села, змушений заробляти на їжу, оскільки у них абозовсім не було землі, або її було дуже мало. Єдине, чим виділявся з цьогосередовища “юнак”, як його ласкаво називали в народі, були його різнобічнідарування. До вже перерахованого варто додати його уміння красиво говорити іскладати вірші. Своїми виступами з проповідями, начебто він був присвяченимдіячем церкви, Бегайм передбачив навчання М.Лютера про те, що священиком єкожен християнин від народження, незалежно від його соціальної і професійноїприналежності [14, 100].
За закликом Г.Бегайма в рух прийшла величезна маса селян, особливовідгукувалася сільська біднота. За тиждень до паски зібралося 60-70 тис.прочан. Приходили з Баварії, Швабії, Ельзасу, Гессена, Франконії, Саксонії,Тюрінгії, Рейнській області, Веттерау і багатьох інших районів, приносили ізсобою прапори, корогви, воскові свічі, багато дарунків і жертовних предметів,розташовувалися біля “святого місця” на лугах і полях, щоб затриматися натривалий час. Особливо упадало в око, що приходило багато поденниць іподенників, що йшли прямо з роботи, узявши із собою знаряддя праці (серпи,коси, граблі, мотики), а деякі мали і холодну зброю [3, 69-70].
Бегайм,як було прийнято в подібних випадках, проповідував і вимагав аскетизму, говоривпро бачення і вимовляв месіанські пророкування про близький кінець старогосвіту і настання нового. Однак із самого початку всупереч релігійній форміскликання людей у місці, що належало церкві, проповіді були спрямовані протикатолицької церкви. Пастух засуджував світську владу папи, навчання церкви пропекельний вогонь і чистилище, судові права церкви, єпископське право насвітське відлучення і суд, тобто в його проповідях було багато того, що церквавважала єрессю. Особливе місце в його проповідях займала вимога відмовленняцеркви від десятини. Бегайм називав папу разом з імператором “негіднимилиходіями” і вимагав повного винищування духівництва. Його єресь, таким чином,приймала соціально-політичне фарбування, тому що була спрямована проти багатствцеркви, нажитих експлуатацією народу, і всього церковного правління на чолі зпапою римським.
Зовсімновим був радикалізм антифеодальних висловлень Бегайма. Насамперед він вимагавповернення альменди селянам і неповної ліквідації панщини, що було спрямованопроти наступу сеньйоральної реакції і стало одним з головних вимог подальшихвиступів селян. Поряд з цим він наполягав на ліквідації економічного пануваннясвітського і духовного дворянства, на повному позбавленні власності панів ідоведення їх до положення простих трудівників: усі повинні однаково працювати.У його вимогах містилися ідеї спільності майна і соціальної рівності: нехай усебуде загальним, ніхто не повинний мати більше іншого. Його ідеї аскетизму булитакож спрямовані проти нерівності [14, 101].
Селянамбуло близько все те, про що говорив Бегайм. Релігійна основа соціальнихпроповідей додавала в набожній уяві селян святість і законність вимогамБегайма. У ньому бачили пророка нової справедливості. Усе, що він говорив відімені богоматері, приймалося як прояв вищої волі.
Коли прийшов зручний час, за словами хроніста Відмана, Бегаймзвернувся до мас, що його слухали, із закликом “принести свою зброю” упризначений їм день, тоді він повідомить їм, що “вони повинні робити з волібожої матері”. І народ відгукнувся на заклик. Прийшло багатозбройних. Призначений день став оглядом антифеодальних сил Німеччини, середяких переважала сільська і міська біднота. Усупереч усім заборонам, що виходиливід світської і духовної влади з першого дня паломництва, величезна кількістьнароду великої території знаходилася в стані революційного антифеодальногопідйому. Незрілість і непідготовленість селянських мас до повстання виражалисянасамперед у тому, що селяни сподівалися не стільки на самих себе, скільки на чудо,що повинне статися. У їхніх очах Бегайм був настільки святим, а їхні надіїнастільки справедливі, що, на їхню думку, у вирішальний момент за нього повиннізаступитися надприродні, божественні сили. Але чудо не сталося. “Юнак” бувсхоплений представниками єпископа і посаджений у в'язницю. Похід близько 16000селян до єпископського замка, щоб звільнити Бегайма, походив на звичайнепаломництво. Основна частина учасників походу не була збройна. Йшли ззапаленими свічами й у відповідь на напад єпископської кінноти оборонялисякаменями. Селяни були розгромлені. Бегайм був страчений. Паломництво, однак,продовжувалося ще багато місяців після його страти. І тільки після того як булаза наказом влади зламана церква в Нікласхаузені (що було надзвичайним випадкому феодальному суспільстві), паломництво туди припинилося [14, 102].
У подіях 1476 р. винятково наочно виявилася головна своєрідністьепохи: релігія настільки пронизувала життя і погляди селян, що вони не моглисобі представити справедливість власних вимог без релігійного благословення. Церозумів і Бегайм. Не від свого імені і не прямо він призивав до озброєноговиступу, а від імені богоматері, що розкриє свою волю тільки збройному народу.І все-таки за всім цим не можна не бачити антифеодальний характер виступуселян. Одна з головних причин успіху проповідей Бегайма полягає в тому, що уних значно більше, ніж коли-небудь, раніше, перепліталися есхатологічні іхиліастичні ідеї.; з конкретними соціально-політичними вимогами.
Післяпоразки руху як ніколи раніше відчувалася відсутність організації, що могла бочолити масу незадоволених, готових щось робити. На, час наступив затишок. Алевже в 90-х роках XV ст. починається смуга змов, що продовжувалася аж доРеформації [13, 265].
Длянового етапу антифеодального руху характерне створення таємних об'єднань, змовз метою організувати й очолити боротьбу проти панів, захопити владу і початинамічені програмою, соціально-економічні і політичні перетворення. Однією ззадач, що ставили перед собою організатори змов, було прагнення додати своїйпрограмі і самому руху характеру законності. Новим було і те, що селянськівожді шукали формулу, що могла б виправдати дії селян і звести з п'єдесталукатолицьку церкву і релігію, виправдовували феодальний лад. Усе більшепоширення одержували уявлення про “божественне право” і “божественнусправедливіст”. Маси селян вірили в те, що вони існують, немає тільки сили, щоїх могла б установити. Немає нічого дивного в тому, що ці ідеї мали спочаткудуже неясні обриси.
У1493 р. була складена перша змова “Башмака” в Ельзасі. Серед його керівниківвиділялися Ганс Ульман — колишній бургомістр Шлетштадту і Якоб Хеузер —староста імперського села Блієншвейлер. На таємних сходках, що збиралися, булиприсутні представники багатьох сел. Кожен учасник зборів давав клятву нерозголошувати таємниці. При цьому в особливому пункті говорилося, щоб “несповідатися щодо їхньої змови”, скоріше, ніж повідомити це, “дозволитирозірвати себе на частини”. Наполегливо вербувалися члени організації. Прагнулизв'язатися зі швейцарцями. Одні мотивували це тим, що необхідно взаємноінформувати про хід справ, а інші очікували допомоги від швейцарців. Змовникисклали добре продуманий план збройного виступу, заздалегідь призначилизагонових командирів і визначили верховне командування. Були передбаченізв'язкові. Учасники змови давали клятву твердо підтримувати один одного аж довикупу з в'язниці у випадку провалу кого-небудь з них.
Провсебічне обмірковування мети й організації змови свідчить також і те, щопрограмні вимоги були розділені на дві частини. Перша складалася з трьохпунктів, що по змісту і формі не суперечили діям, погодженим із законами. Увипадку провалу їх можна було повідомляти владі. Друга частина, що включаланайважливіші вимоги, спрямовані проти духовних і світських феодалів, і така,яка переслідує політичні цілі, повинна була при будь-яких обставинах залишитисятаємницею. У цілому, однак, програмні вимоги були дуже помірними і не торкалисяоснов феодального ладу. Офіційні влади зовсім правильно бачили головнунебезпеку в тому, що змовники прагнули створити масову організацію, покликануперетворити соціально-економічні і політичні відносини.
“Башмак”1493 р., як і наступні групи змовників, повинний був діяти на невеликомупросторі. Змовники сподівалися на підтримку трудового населення інших місць,але самі нічого не починали для того, щоб готувати їх до цього [14, 104].
Меншчим через 10 років після провалу і розгрому першої змови, у 1502 р., буласкладена друга змова “Башмака” у Шпеєрському єпископстві. Центром його сталосело Унтергромбах, а керівником — молодий селянин з цього села Йосип.Організація розраховувала на підтримку з боку широких трудових мас. Програмапланувала наступальні дії, кінцеві цілі яких були спрямовані проти феодальноголаду в цілому. Особливу тривогу в панів викликала вимога захоплення і роздачіцерковного майна, повернення общинних угідь селянам і відновлення общиннихправ, скорочення числа духовних осіб, тому що все це торкалося основифеодальних відносин. Змовники установили більш міцні, чим у першій змові,зв'язки зі швейцарцями, що таїло в собі небезпеку поширення руху на великутериторію". У ході змови наполегливо висувається ідея “божественногоправа”, тим самим цілком заперечується феодальне право, тому що “божественнеправо” націлене на ліквідацію всякої залежності і майнової нерівності.Організатори змови висували принцип волі усіх від самого народження і божоїсправедливості у всіх суспільних справах. Ці програмні вимоги і надалівисуваються всі знову і знову. Вони були співзвучні ученню М.Лютера впочатковий період Реформації і сприяли швидкому сприйняттю їх селянами.
Характерно, що, незважаючи на жорстоку розправу зі змовниками іпостійне переслідування, частині їх удалося сховатися або у своїх ріднихмісцях, або у володіннях сусідніх феодалів. Це свідчить про широке співчуття,яким користалися революціонери того часу.
Нова змова “Башмака” була розкрита у 1513 р… У країні й у їїкордонах спостерігалася напружена обстановка. Цього року відбувалися виступиугорських, швейцарських і слов'янських селян. Організатором змови “Башмака” наВерхньому Рейну в 1513 р. виступив той же Йосип Фріц, якому удалося в 1502 р.сховатися. Нитки змови цього разу зв'язували великі області Верхнього Рейну,Шварцвальда, Ельзасу, Бадена, Вюртемберга і Майна. Відрізнявся він продуманоюорганізацією. Головну роль в ньому відіграли селяни і плебеї, але входили внього представники різних соціальних прошарків. Програмний документ складався з14 статей, у яких відкидалася будь-яка влада за винятком імператорської. Вимогизмовників були такі: скасування ротвейльского суду й обмеження церковного судуодними справами церкви; скасування відсотків, після того як їхня виплатарівнялась по розмірах позиченій сумі; установлення єдиного відсотка — у розмірі20-ої частини з позиченого капіталу; воля полювання, рибного лову, випасухудоби й рубання лісу; заборона священикам мати більше одного приходу;конфіскація церковних маєтків і монастирських скарбів на користь союзноївійськової скарбниці, скасування всіх несправедливих податків; вічний світ вусьому християнському світі; енергійний виступ проти всіх супротивників союзу;уведення податку на користь союзу; захоплення Фрейбурга з метою перетворенняйого в центр союзу; початок переговорів з імператором, а у випадку зішвейцарцями. Змова, хоча в ній брала участь порівняно невелика кількість людей,уключала багато городян. Її кінцевою метою було знищення феодального гнітавзагалі. Як видно, вимоги змовників торкалися всіх сторінсоціально-економічного, духовного і політичного життя.
Цязмова також була розкрита, але і цього разу значній частині керівників удалосясховатися, у тому числі і Йосипу Фріцу. Як і під час змови 1502 р., ставилосяпитання про “божественне право” і “божу справедливість”, що протиставлялися“праву несправедливості” світських і духовних панів [3, 104-105].
Слідомза третьою змовою “Башмака” у 1514 р. у Бадені і Вюртемберзі була розкритатаємна організація, що називалася “Бідний Конрад”. Вперше організація з такоюназвою була створена в 1503 р. відразу після розгрому другої змови “Башмака”,коли остання назва стала небезпечною. Невдоволення в цьому районі буловикликано феодальною реакцією, важким податковим гнітом, а також марнотратствомі нескінченними війнами герцога Ульріха. Селяни, об'єднані в змові “БідногоКонрада”, вимагали відновлення старої справедливості, скасування суду“взаємного викриття”, а також волі рибного лову, скасування нових поборів іподатків. У ході переговорів з герцогом селяни наполягали на тому, щоб їмдозволили брати участь у керуванні герцогством і щоб були секуляризованіцерковні землі. Герцог Ульріх, бачачи серйозність положення, переніс засіданняландтагу, на якому повинні були обговорюватися селянські вимоги, зі Штуттгартав Тюбинген. Селян туди він не запросив, і вимоги їх там не обговорювалися. Утакий спосіб герцогу удалося вбити клин між селянами і городянами йорганізувати розгром селянського війська.
У 1516 р. більшість учасників змов, що втекли, “Башмака” і“Бідного Конрада” повернулися у Швабію і на Верхній Рейн, а вже в 1517 р.“Башмак” знову розгорнув свою діяльність у Шварцвальді.
І цього разу серед керівників знаходився Йосип Фріц. Організаторичетвертої змови “Башмака” прагнули домогтися оформлення союзу селян, плебеїв іміської опозиції. Конкретні вимоги зводилися до скасування рент, чиншів іплатежів. Змовники призивали до відмовлення від підпорядкування якої-небудьфеодальної влади. Був намічений конкретний план, де і коли почати повстання іякі міри проводити негайно після успішного виступу [14, 108].
Таким чином, боротьба селян з 1476 р. до початку Реформаціїговорить про тісне переплетення в їхніх вимогах соціально-економічних іполітичних питань. Передові діячі селянства почали розуміти необхідністьстворення організації, що поєднувала б селян, міську опозицію і плебеїв.
Однак як сама діяльність змовників, так і їхні плани не виходилиза рамки дуже обмеженої території, хоча і висувалися задачі загальнонімецькогозначення. У програмах таємних організацій ставилося питання про захопленнявлади й у зв'язку з цим про створення збройних сил. Передбачалися конкретніміри проти старих суспільних установ.
Усе більш наполегливо розглядалася “божественна справедливість” якзасіб, що повинний додавати руху законність. Селянському руху не вистачалонавчання, на котре можна було б обпертися в боротьбі з феодалами.
У цілому рух наприкінці ХV — на початку XVI ст. був антифеодальнимі спрямованим насамперед проти сеньйоральної реакції і феодальноїроздробленості.
Він також був могутньою опорою у визвольній боротьбі швейцарськогонароду в 90-х роках XV ст. і допоміг Швейцарії відстояти свою державнунезалежність.
Висновки
При всійстрімкості підйому міст і бюргерства, розмаху діяльності купецьких компаній іторгово-промислових фірм сільське господарство і дрібне ремісниче виробництвонавіть у найбільш промислово розвитих районах у цей час залишалося основоюекономіки, а селянство — основним працюючим і експлуатованим класом. Майже90% населення проживало в селах і маленьких містечках, де сільськогосподарські заняттяїхніх мешканців звичайно були найважливішим джерелом існування. Ренти ізселянських господарств складали основу добробуту і соціального статусусвітських і церковних феодальних сеньйорів і були важливою складовою частиноюдоходів міського патриціату. Німецьке село не залишилося осторонь відгосподарського підйому, яким з кінця XV ст. були охоплені не аграрні сфериекономіки. Підйом цей не був настільки помітним у сфері розвитку знарядь працій агрикультури; форми його прояву.
Економічнезростання, ріст цін і попиту на продукцію сільського господарства сприялирозвитку товарно-грошових відносин у селі і залученню селянського і панськогогосподарства у виробництво на ринок. Ступінь інтенсивності цього процесу, йогоформи і соціальні наслідки багато в чому визначалися пануючою у тій чи іншійобласті системою землекористування. Економічно сильні селянські господарства,що орієнтувалися на ринкову кон'юнктуру, одержали на початку XVI ст.найбільшого поширення на захід від Ельби, де розвиток аграрних відносин протікавв рамках сеньйорії і виробництво основної маси продукції здійснювалося не напанському домені, а у селянських господарствах — у Вестфалії і Нижній Саксонії,Верхній Швабії, Верхній Баварії
Залучення селянського господарства в ринкові відносини поглиблюваломайнову і соціальну диференціацію в селі; зростав шар малоземельних ібезнадільних селян. У селах Франконії, Тюрінгії — районів, що стали центрамиСелянської війни,— бідняки і паупери складали 25-30, місцями до 50% жителів.Наймана праця сільської бідноти широко використовувалася вже впередреформаційний період — у якості додаткової робочої сили для польових робітна панському домені й у заможних селян-орендарів; сезонних робітників, найманихгромадою; для будівельних і дорожніх робіт, транспортування панських імейєрських обозів на ринок і т. д.
Посилення на рубежі XV-XVI ст. феодального натиску на селян —явище, загальне для всіх німецьких земель. В основі його лежали різко зростаючапотреба феодального класу в грошах і пов'язане з цим прагнення максимальновикористовувати сприятливу ринкову кон'юнктуру для підвищення прибутковостісвоїх господарств, забезпечити необхідний суспільний статус і спосіб життя, щовідповідає представленням епохи Відродження. Особливо сильні ці прагнення булив дрібного і середнього дворянства, лицарства
Бурхливийекономічний підйом рейнських міст і зростання товарного виробництва породили уфеодалів прагнення до розширення їхніх власних господарств і збільшеннюселянських повинностей.
Великезначення в цих умовах надавалося відновленню вже з початку XVI ст.кріпосного стану і поширенню його на маси вільних селян. Статус “особистогопана” давав сеньйору особливі права на селянське майно і землю, можливістьприсвоєння майже всіх доходів селянського господарства. Стосовно селянськоїмаси поміщик і сеньйор виступав як їх особистий, поземельний та судовий пан,якому усі вони були зобов'язані спадкоємними чиншами і панщиною. На поширенняінституту кріпосництва на рубежі XV-XVI ст. і його посилення в XVI —початку XVII ст. істотно впливало формування суверенної князівської влади.Територіальний князь привласнював стосовно усіх своїх підданих права особистогопана; кріпосницький стан зливався з підданством. Лицарські фільварки в Заельб’їі дворянські маєтки на захід від Ельби ввійшли в систему територіальноїдержавності як її складова частина, елемент податкової системи і поліцейськогонагляду.
Відновлення крайніх форм феодальної залежності, перебудовадоменіального господарства на панщинно-кріпосницькій основі підривали прогреснімецького села. Припинялася можливість розвитку великих селянських господарствпо шляху підприємництва, поширення вигідних селянству форм іздольної і грошовоїоренди, вільного використання у великих господарствах найманої праці сільськоїбідноти. Підривалися й інші форми господарської діяльності заможного селянства— торгівля, візництво, готельна справа. Феодальний натиск важко позначився наположенні середніх і дрібних селянських господарств, прибутковість яких підвпливом зростаючих платежів усе зменшувалася, а їхні власники все частішевиявлялися в лихварській кабалі і на грані руйнування
З настанням феодальної реакції зростала боротьба селян. СамійСелянській війні передували виступи селян, змови і бунти. Особливий розмах вониодержали наприкінці XV — початку XVI ст.
Боротьба селян з 1476 р. до початку Реформації говорить про тіснепереплетення в їхніх вимогах соціально-економічних і політичних питань.Передові діячі селянства почали розуміти необхідність створення організації, щопоєднувала б селян, міську опозицію і плебеїв. Однак як сама діяльністьзмовників, так і їхні плани не виходили за рамки дуже обмеженої території, хочаі висувалися задачі загальнонімецького значення. У програмах таємнихорганізацій ставилося питання про захоплення влади й у зв'язку з цим простворення збройних сил. Передбачалися конкретні міри проти старих суспільнихустанов. Усе більш наполегливо розглядалася “божественна справедливість” якзасіб, що повинний додавати руху законність. Селянському руху не вистачалонавчання, на котре можна було б обпертися в боротьбі з феодалами.
У цілому рух наприкінці ХV — на початку XVI ст. був антифеодальнимі спрямованим насамперед проти сеньйоральної реакції і феодальноїроздробленості. Він також був могутньою опорою у визвольній боротьбі швейцарськогонароду в 90-х роках XV ст. і допоміг Швейцарії відстояти свою державнунезалежність.
Список
використаноїлітератури
1. Всемирная история в 24-х томах. — Т. 10. Возрождение и РеформацияЕвропы. — Минск: Литература, 1996. — 480 с.
2. Евдокимова А.А. Изменения характера и структуры земельных операцийШвабского бюргерства (ХV — ХVІ века) // Средние века. — 1984. — Вып. 47. —С.139-152.
3. Ермолаев В.А. Крестьянское движение в Германии перед Реформацией.— М., 1961. — 240 с.
4. Иегер О. История средних веков. — СПб., 1898. — 620 с.
5. История средних веков / Под редакцией М.Колесницкого. — М.:Просвещение, 1988. — 306 с.
6. История средних веков / Под редакцией С.Д.Сказкина. — М.:Просвещение, 1986. — 346 с.
7. История средних веков. Хрестоматия. — М.: Просвещение,1974. — 320 с.
8. Исторя Европы в 8-ми томах. — Т. 3. От Средневековья к Новомувремени. — М.: Наука, 1993. — 656 с.
9. Котова Л.В. Социальная организация и содержание общинногосамоуправления в Германии ХІV-ХV вв. / Классы и сословия средневековогообщества. — М.: Изд-во Московского ун-та, 1988. — С.150-155.
10. Левина М.И. Проблемы исследования феодализма в историографии ГДР(1970-1975) // Средние века. — 1978. — Вып. 42. — С.182-218.
11. Луковцева А.А. Источник по идеологии крестьянства эпохиКрестьянской войны в Германии (1525) // Вестник Ленинградского ун-та. История,язык, литература. — 1985. — №9. — С.103-106.
12. Луковцева А.А. Отражение крестьянской идеологии периода ВеликойКрестьянской войны в Германии в творчестве Себастьяна Франка // Средние века. —1986. — Вып. 49. — С.141-152.
13. Майер В.Е. Деревня и город в Германии в ХІV-ХVІ вв. // Средниевека. — 1981. — Вып. 44. — С.294-296.
14. Майер В.Е. Крестьянство Германии в эпоху позднегофеодализма. — М.: Высшая школа, 1985. — 191 с.
15. Некрасов Ю.К. Городские хронисты первой половины ХVІ в. о причинахи характере Крестьянской войны в Германии // Средние века. — 1977. —Вып. 41. — С.121-142.
16. Неусыхин А.И. Проблемы европейского феодализма. — М.: Наука, 1974.— 538 с.
17. Никулина Т.С. Любекский патрициат во второй половине ХV — первойполовине ХVІ вв. / Классы и сословия средневекового общества. — М.: Изд-воМосковского ун-та, 1988. — С.198-203.
18. Савина Н.В. О характере эксплуатации земельных владений Фуггерамив первой половине ХVІ в. // Средние века. — 1977. — Вып. 41. — С.182-218.
19. Смирин М.М. Очерки истории политической борьбы в Германии передРеформацией. — М., 1952. — 320 с.
20. Социальные отношения и политическая борьба в Германии (ХІ —ХVІ вв.). — Вологда, 1985. — 340 с.