Контрольнаробота зісторії Українина тему: “ДіяльністьЦентральноїРади: досягненняй прорахунки”
План:
Вступ
Розділ І:Досягнення Центральної Ради України
Розділ ІІ: Прорахунки Центральної Ради України
Розділ ІІІ: Аналіз Конституції Центральної Ради України
Заключна частина: Висновки
Список використаної літератури
Вступ.
В історіїУкраїни ХХсторіччя періодвизвольнихзмагань, відновленняукраїнськоїдержавностіпісля її повноївтрати наприкінціXVIII сторіччяє предметомособливоїуваги. УкраїнськаНародна республікабула першоюукраїнськоюдержавою ХХсторіччя. Атворилася вонасилами УкраїнськоїЦентральноїРади, історіяякої, нажаль, не існувалав радянськійісторичнійнауці — як результатмаємо надзвичайнонизьку науковурозробку теми.Лише її безпосереднімидіячами здійснювалосьвивчення іосмисленняісторії ЦентральноїРади, але це, по понятихпричинах, робилосядосить суб’єктивно.І тому питанняпро діяльністьУЦР, вивченеоб’єктивноі з тверезимпоглядом ізсьогодення, має надзвичайнуважливістьдля розумінняпроцесів тогочасногодержавотворення, що, до речі, дужесхожі на сучасності.
Метод історизмувимагає віддослідникачіткого розуміннядосліджуванихпитань. Отже, по-перше, требарозглянутиті події, щопередуваливиникненнюЦентральноїРади і супроводжувалиїї існування.
27 лютого 1917 рокув Росії почаласяреволюція, щонанесла могутнійруйнуючий ударпо царськійвладі. Ще 26 лютогоголова Державноїдуми Я. Родзенкоотримав підписанийМиколою ІІ указпро призупиненнядіяльностіДержавної думидо початкуквітня. АлеДумська Радастарійшин тогож дня обралаТимчасовийкомітет, якомувручила “диктаторськувладу” надкраїною. Вже1 березня ціновини дійшлидо народнихмас Києва. Алеще раніше, 28 лютого, про це дізнавсяГолова комітетуПівденно-західногофронту Всеросійськогосоюзу міст, кадет і членТУП одночасно, який негайнозібрав свійкомітет, доскладу якоговходило багатоТУП’івців.Нарада мобілізуваладіяльністьТУП. 3 березняв клубі “Родина”відбулися збориТУП, на яких івиникла ідеястворенняЦентральноїРади. Два днітривали дебатипро склад ЦентральноїРади, в якихперемоглаконцепція Д.Антоновичапро партійнийїї принцип.ЗакінчиласяорганізаціяЦентральноїРади 7 березня, коли було обранопрезидію ЦентральноїРади. Головоюїї став М. С.Грушевський, заступниками— Д. Дорошенкоі Ф. Крижановський.Ось так, в березні1917 року сформуваласяна Україні новамогутня політичнасила, що взялана себе питанняпро керуванняУкраїнськимиземлями. Розглянемож, аналізуючидіяльністьЦентральноїРади, хто бувправий: діячіЦентральноїРади, вважаючиїї єдиною силою, достатньомогутньою дляформуваннянаціональноїавтономії або, навіть, незалежності, чи радянськіісторики, щовважали їїпроявом націоналізмута контрреволюції.
РозділІ.
ДосягненняЦентральноїРади України.
Початокконсолідаціїнаціональнихсил та визначенняпрагнень ЦентральноїРади. З самогопочатку, якпідмітивД. Дорошенко, революція йшла“без хребетногостержню”1.З ним погоджуєтьсяО. Лотоцький, який вважав, що з першихднів березня”українство йшло не власнимшляхом національним, а в фарватеріросійськоїреволюції”2.З приїздом доКиєва М. С. Грушевського, ситуація змінюється.Вже першийз’їзд, в якомувін брав участь, визначив, що“тількидемократично-федеративнареспублікау складі Росіїз національно-територіальноюавтономієюУкраїни забезпечитьправа українськогонароду”3.Боротьба занаціонально-територіальнуавтономіюУкраїни у складіРосії сталапровідноюлінією в діяльностіЦентральноїРади в 1917 році.І хоча тодіМ. С. Грушевськийзазначав: “Однієїавтономії невистачить, якщоРосія, з котроювона буде зв’язана, зостанетьсядержавоюцентралізованою.Росія повиннастати федеративноюдержавою”3, він навіть нездогадувався, що ЦентральнаРада зумієдосягти незалежностіУкраїни.
І Універсалі досягненняавтономіїУкраїни. 19 травня1917 року відбувсявізит О. Керенськогодо ЦентральноїРади, що у виступісвоєму ще разперекинувпитання проавтономіюУкраїни наВсеросійськіУстановчізбори. ТодіМ. С. Грушевський, підсумовуючизустріч, попередивміністра, щоЦентральнаРада не берена себе відповідальністьза можливінаслідки, якщоцього не станеться.О. Керенськийне звернув тодіувагу на цейтиск, і даремно.Вже 10 червня, коли текстУніверсалубуло затверджено, В. Винниченкооголосив йогоделегатам Всеукраїнськихвійськовихзборів. Питання, що тривалодовгі місяці, було вирішеноза декількаднів. Розглянемож, які питанняоговорювавІ УніверсалУкраїнськоїЦентральноїРади. По-перше(і це, безсумнівно, найголовніше), він проголошувававтономіюУкраїни у складіРосії. І туттреба звернутиувагу ось наякий факт. Хочатенденція щодоповної незалежностіУкраїни вжеіснувала в тічаси, однак втій політичнійситуації, щоіснувала всвіті, слабката “незалежна”українськадержава булаб миттю поділенаміж державами-переможцямиІ Світовоївійни. Томуставка самена автономіюбула зробленавірно. По-друге, згідно з ІУніверсалом, створюваласядержавна казната податковасистема. По-третє, він закликавнарод змінитиадміністраціюна місцях. Усіці кроки відповідалипроцесу створеннянової держави.І Універсалдав Тимчасовомууряду зрозуміти, що ЦентральнаРада — не лялькав їх руках, цеповноправний, керуючий цілоюнацією механізм,і цей механізмможна будеперемогти абищо силою.
Жовтневіподії 1917 р. у Києві.ІІІ Універсал: ПроголошенняУкраїнськоїНародної Республіки.Після повідомленьпро перевороту Петроградіукраїнськібільшовикипочали закликатимаси до повстанняз метою захопитивладу. Але їхдії не малижодного успіху.
Владу отримавстворений Малоюрадою Крайовийкомітет охорониреволюції вУкраїні, якийпідлягав ЦентральнійРаді. Йомупідпорядковувалисяз метою охорониреволюції всіоргани владиозначеноїтериторії, атакож усі силиреволюційноїдемократії.До комітетупоряд із представникамиУЦР та українськихполітичнихпартій увійшлипредставникиросійськоїта єврейськоїдемократії.
Українськабільшість УЦРне обрала чіткоїпозиції стосовнопереворотув Петрограді, а відповідальністьза те, що діялосяв Петрограді, покладала якна уряд, так іна більшовиків.При цьому зросталонапруженняу стосункахштабу КВО таУЦР.
Для покращеннясвоїх позиційУЦР 27 жовтняухвалила резолюціюпро владу вкраїні, що фактичнопозбавила правана владу більшовиків.
Висновокбув такий:„українськаЦР висловлюєтьсяпроти повстанняв Петроградій енергійноборотиметьсяз усякими спробамипідтриматибунти в Україні".
Проте наслідкивиявилисяневтішними.Штаб округу, знехтувавширезолюцію, відмовивсявід співробітництваз Крайовимкомітетом, абільшовикизаявили просвій вихід ізМалої ради. Крайовий комітетоголосив просвій розпуск, не бажаючивідповідатиза наступніподії. Маларада, обговорившина своємунадзвичайномузасіданнірішення Крайовогокомітету, почалашукати виходузі становища, що склалося.
28 жовтня доКиєва прибулаз фронту підтримкаштабові КВО. Оточивши о 18год. Маріїнськийпалац, частиништабу КВОзаарештувалиутворенийнапередоднібільшовицькийревком. Подіїу Києві свідчилипро дезорієнтаціюсуспільствав політичнихпитаннях. Повстаннябуло абсолютнонеорганізованим, чим і виявилосвою непідготовленість.Результатомстала капітуляціясил КВО, чим іскористаласяЦР, взявши владуу свої руки. 28 жовтня Генеральнийсекретаріат, який кількаднів залишавсяв тіні, перебравфункції ліквідованогоКрайовогокомітету охорониреволюції. Вінвирішив узятиу свої рукисправи військові, продовольчіта шляхи сполучення.
30 жовтня загальнізбори УЦР заслухалидоповідьМ.Грушевськогопро проектконституціїУкраїни. Ішлосяв ній про Українськуреспублікуяк складовучастину федеративноїРосійськоїдержави. Булопоширено владуГенеральногосекретаріатуна Херсонську, Катеринославську, Харківську, Таврійську(без Криму), Холмськуй частковоКурську таВоронезькугубернії. ЦентральнаРада вжилазаходів щодоприпиненнявійськовихдій у Києві тадемократизаціїштабу КВО. Цеспростовувалоповністю думкупро захопленнявлади ЦентральноюРадою.
Можна сказати, що на той часв Україні неіснувало політичнихсил, впливовішихза ЦентральнуРаду. Але питаннявлади на місцяхвирішувалосяне скрізь однаково.Так, у Харковіз надходженнямповідомленняпро повстанняв Петроградівиник військово-революційнийкомітет, а радаробітничихі солдатськихдепутатівпроголосувалаза утворенняоб'єднаногодемократичногоуряду країни.По кількох дняхвона схвалилаакт проголошенняЦентральноюРадою УкраїнськоїНародної Республіки.
Однак узагальноукраїнськомумасштабі альтернативиУЦР не було.Київ поступовоперетворювавсяна важливийполітичнийцентр. Навколонього гуртувалисяяк українськіполітичні сили, так і організаціїросійськихта єврейськихреволюційно-демократичнихпартій. Ця тенденціявиразно простежуєтьсяу виступі М.Рафеса26 жовтня назасіданніКиївськоїміської думи.Лідер бундівцівпід впливомбільшовицькогопереворотузаявив: „Нашещастя, що миживемо в Україні, де є УкраїнськаЦентральнаРада, до голосуякої прислухаєтьсявсе населення".
7 листопадаЦентральнаРада ухвалила3-й Універсал, який проголосивстворенняУкраїнськоїНародної Республікиу федеративномузв'язку з Російськоюдержавою. Яктериторія УНРним визначалися„землі, заселеніу більшостіукраїнцями".Крім того,. Універсалдекларувавпрограмусоціально-економічнихі політичнихреформ, націоналізаціюземлі, запровадження8-годинногоробочого дня, встановленнядержавногоконтролю надвиробництвом, розширеннямісцевогосамоврядування, забезпеченнясвободи слова, друку, віри, зібрань, союзів, страйків, недоторканістьособи й житла.
ПроголошенняУкраїнськоїНародної Республікистало визначноюісторичноюподією, яказнаменувалавідродженняукраїнськоїдержавностіу XX ст. Однак, зпогляду ізсьогодення, текст 3-го Універсалуне може не викликатикритичнихзауважень.ПроголошуючистворенняУкраїнськоїНародної Республікиз метою захистуукраїнськогонароду відпетроградськихзаколотників, ЦентральнаРада водночаспрагнула „дружньоговеликого будівництванових державнихформ, які дадутьвеликій і знеможенійРеспубліціРосії здоров'я, силу і новумайбутність".Таким чином, зваливши насвої плечіосновний тягарперетворенняРосії на федеративнуреспубліку, УЦР добровільнозобов'язувалася„силами нашимипомогти Росії, щоб вся республікаРосійська сталафедерацієюрівних і вільнихнародів". Це, можливо, і булонайбільшоюпомилкою ЦР: неможливобудувати власнунезалежність, спираючисьна “старшогобрата”, що керуєтьсяпоглядамиздебільш імперськими, ніж унітарними.
IV універсалЦентральноїРади і проголошенняУкраїни незалежноюдемократичноюдержавою. Длябудь-якої державивідбиття агресії, війна — складневипробування.Для новоствореноїдержави цевипробуванняархіскладне.ЦентральнаРада ні організаційно, ні психологічноне виявиласяготовою доведення війни.Дві відозвидо громадянУкраїни тасолдатів від2 січня не моглизарадити справі.У пошукахзагальнонаціональноїідеї, яка б моглапідняти народна боротьбуза свою державність, ЦентральнаРада на початку1918 р. почала схилятисьдо ідеї проголошенняповністю незалежноїУкраїни. Власне, ця думка пролуналаще 16 грудня назасіданні VIIIсесії ЦентральноїРади. Тоді їївисловив С.Шелухін: “Якбими зразу сталина ґрунт самостійності, то ми не стоялиб, як тепер, колорозбитогокорита”. З 9 по11 січня МалаРада обговорювалапроблему незалежностіі 11 січня схвалилаIVУніверсал, який проголошувавсамостійністьУНР. «НародеУкраїни, — пишетьсяз універсалі,— твоєю силою, волею, словомстала на земліУкраїнськійВільна УкраїнськаНародна Республіка.Справдиласяколишня мріябатьків твоїх, борців за вільностіі права трудящих! А тим часомПетроградськеПравительствоНародних Комісарів, щоб повернутипід свою властьвільну УкраїнськуРеспубліку, оповістиловійну Україніі насилає нанаші землі своївійська , якіграбують хлібнаших селяні без всякоїплатні вивозятьйого в Росію, не жаліючинавіть зерна, наготовленогона засів, вбиваютьнеповиннихлюдей, сіютьскрізь безладдя, злодіяцтво, безчинство».ЦентральнаРада, — зазначалосядалі, — не хочевійни, не претендуєна чужі території, а ''бажає вестисвій край домиру, до творчоїроботи, до скріплення волі нашої".Оскільки ускладі РосіїУкраїна немогла матисправжньоїволі, то «одниніУкраїнськаНародна Республікастає самостійною, вільною, суверенноюдержавою!» Чибуло щосьпротиприродне, незаконне уцьому? Ні! Прагненнядо свободи, незалежності, бажання бутигосподаремна своїй землі, а не жити підвладою чужинців— це природне, невід’ємнеправо кожногонароду, кожноїнації. Зрештою, Акт проголошеннянезалежностіУкраїни відбувсяу повній відповідностідо Деклараціїправ народівРосії, прийнятоїРаднаркомомРосії 2 листопада1917 року. Україна,— зазначалосяв Четвертомууніверсалі,— хоче жити умирі та злагодіз усіма сусіднімидержавами, алежодна з них неповинна втручатисяу внутрішнєжиття України.До скликанняпарламенту— Установчихзборів — владатимчасово буденалежати ЦентральнійРаді та їївиконавчомуоргану — РадіНародних Міністрів.Тут же булодоручено самостійнопроводитипереговорипро мир із державамиЦентральногоблоку і домагатисяукладеннясправедливогомиру. Щодо нашестя«петроградськихбільшовиків, що нищать таруйнують нашкрай, приписуєтьсяПравительствутвердо і рішучевзятись доборотьби зними». Післяпідписаннямиру планувалосярозпуститиармію, а замістьнеї створитинародну міліціюЗруйнованівійною містаі села малибути відбудованіза кошти держави.З поверненнямдодому демобілізованихсолдатів у всійУкраїні планувалисяперевиборимісцевих органіввлади — міських, сільських, волосних іповітовихнародних рад, міських дум.До перевиборів«слід встановитина місцях такувласть, до якоїлюди мали бдовіру і якаб опираласяна всі революційно-демократичніверстви народу».Пропонувалосявсім радамселянських, робітничихі солдатськихдепутатівспівпрацюватина благо українськогонароду. Щодоаграрногопитання в Універсаліповідомлялося:«Земельнакомісія вжевиробила законпро передачуземлі трудовомународові, безвикупу, прийнявшиза основу скасуваннявласності ісоціалізаціюземлі». Проектзакону планувалосярозглянутий прийняти нанайближчомузасіданніЦентральноїРади, щоб передачаземлі в рукитрудящих неодмінновідбулась щедо початкувесняних робіт.“Усі ліси, водий надра конфісковувалисяу попередніхвласників іпереходилиу власністьдержави. Оскількивійні наступаєкінець, приписуємоРаді НароднихМіністрівприступитидо переведеннявсіх заводіві фабрик намирний етап, на виробленняпродуктів, потрібних, насамперед, трудящим масам”.В Універсалійшлося такожпро необхідністьвжити терміновихзаходів щодоліквідаціїбезробіття, матеріальногозабезпеченняінвалідів, сиріт, людейпохилого вікуі всіх тих, хтопотерпів відвійни. Проголошуваласянаціоналізація«найважливішихгалузей торгівлі», весь дохід відякої «піде накористь народові».Встановлюваласямонополіядержави назовнішню торгівлю:“Для конкретноїреалізаціїцих положеньуряд повиненподати проективідповіднихзаконів, а такожвидати розпорядженняпро монополіюдержави навиробництвозаліза, шкір, тютюну та іншихтоварів і продуктів, з яких найбільшебралося прибутківз робочих класівна користьнетрудящихкласів". Встановлювавсяконтроль державинад усіма банками,«які допомагаливизискуватитрудові класи».З цього часукредити банківповинні булинадаватися«головним чиномна підтримкутрудовогонаселення тарозвиток народногогосподарствав Україні». РадіМіністрівприписувалося«рішуче боротисяз усіма контрреволюційнимисилами, а всякого, хто кликатимедо повстанняпроти самостійноїУНР, до поворотустарого ладу, —карати як задержавну зраду!»Наведемо щетакі дуже важливіпункти універсалу:«Всі демократичніправа і свободигромадянпотверджуються.Всі нації в УНРкористуютьсярівними правамиі національно-персональноюавтономією».Розуміючинестійкістьі непевністьсвого становища, будучи звідусільоточеною ворогамита недоброзичливцямиЦентральнаРада проголошувала:«Все, чого не встигнемозробити ми, те довершать, справлять ідо останньогопорядку приведутьУкраїнськіУстановчіЗбори». Цікаво, що ЦентральнаРада, проголосившинезалежністьУкраїни, і надаліне відкидаламожливостіукласти федеративнийсоюз «з народнимиреспублікамиколишньоїРосійськоїдержави».
ЦентральнаРада з’явиласяна міжнароднійарені саме втой момент, коли мала цезробити: вонаоб’єдналарозрізненінаціональнімаси, взялавладу в “безхазяйній”на той час країнів свої руки, зуміла голоснооголоситиукраїнців“нацією, щовідроджується”.ПроголошенняІ Універсалу— рубіжна подіяв історії України, яка знаменувалаперший важкий, але реальнийкрок до відновленняукраїнськоїдержавності.І хоча заразбагато дослідниківкритично аналізуютьйого текст тазазначаютьзагальністьйого положень, залишаєтьсябезсумнівнимтой факт, щозаклики “Хайбуде Українавільною!” та“Однині самібудемо творитинаше життя!”мали самодостатнійхарактер тацілком відповідалинастроям тогомоменту. У листопаді1917 р. ЦентральнаРада діяла, керуючисьвласною ідеологією.Навіть 3-й Універсалдався їй непросто. До цьогоакту її підштовхнулизовнішні чинники події у Петроградіта захопленнявлади більшовиками.Не вірячи вможливістьїхньої остаточноїперемоги, УЦРзробила ставкуна федеративнуРосію. У листопадів „Народнійволі" М.Грушевськийзакликав рятуватиРосійськуфедерацію. Даліми побачимо, як багато енергіїй часу ЦентральнаРада витратила, намагаючисьвитворитидемократичну, федеративнуРосію. Але їїспроби виявилисямарними. Більшетого, вона вступилав конфлікт ізбільшовиками, змарнувавшичас, необхіднийдля консолідаціїукраїнськихсил. Осьтаким був цейвідомий документЧетвертийУніверсалЦентральноїРади: без сумнівупрогресивний, без сумніву,— не зважаючина певні недоробкиі неясності,— історичнозначущий. Вінзавершив складнийі нелегкийпроцес становленняу ті роки Українськоїдержавності, українськогонаціонально-визвольногоруху, який, врешті-решт, вирвався зтенет ідейавтономізму-федералізму.ПроголошеннясуверенноїУкраїнськоїНародної Республікивикликалозначний міжнароднийрезонанс. Їївизнали в 1918 році: Румунія, Франція, Великобританія, США, Німеччина, Австро-Угорщина, Болгарія, Туреччина, Японія, Китай, Португалія, Данія, Греція, Норвегія, Ірак,Іспанія, Фінляндія, Польща, Швеція, Швейцарія таінші країни; у 1919 році — Угорщина, Чехословаччина, Ватикан, Голландія,Італія тощо.
Україна>…>…>--PAGE_BREAK--
РозділІІ.
ПрорахункиЦентральноїРади України.
Соціальнийаспект. Піднявшисьна гребіньсуспільно-політичногожиття як поборницянаціональнихінтересівукраїнціві домігшисьвід Тимчасовогоуряду поступокна шляху донаціонально-державноїавтономіїУкраїни вскладі Росії, ЦентральнаРада завоювалана кінець жовтня1917 року значнийавторитет. Але, приділившиособливу увагупроцесамнаціональноговідродження, ЦентральнаРада фактичносамоусунуласьвід розв’язаннягострихсоціально-економічнихпроблем, якіособливо бентежилитоді трудящих.Лише в ІІІУніверсалі, під впливомперших декретівРадянськоївлади, прагнучиперехопитиініціативуздійсненняв Україніреволюційнихперетворень, ЦентральнаРада, нарешті, обнародуваласвою соціально-політичнупрограму. Адержава, яквідомо, тримаєтьсяне лише силоюзакону, війська, таланту своїхпровідників, а й насамперед, підтримкоюсуспільства.А саме цьогоі не вистачалоЦентральнійРаді у цей період, особливо з бокуміського населення.Про це свідчать, зокрема, робочіповстання противлади ЦентральноїРади, організованінаприкінці1917 — початку 1918рр. в Катеринославі, Каменському, Олександрівську, Кривому Розі, Одесі, Києвіта інших містах.Особливо гостримі запеклимстало повстанняв Києві, центромякого ставзавод “Арсенал”.Крім довготривалоїнеуважностісамої ЦентральноїРади до соціальнихпроблем, цеможна пояснититим, що значначастина політичноактивних інаціональносвідомих українців(ліві соціал-демократи, ліві соціалісти-революціонериа також більшовики)виступала протиЦентральноїРади і всілякопідтримуваластворену більшовикамиУкраїнськуреспублікурад.
Зовнішняполітика ЦентральноїРади викликалаглибоке розчарування, по-перше, середвійськових.Орієнтуючисьспочатку накраїни Антанти, вона всіляковідволікаласправу укладаннямиру. Навітьнаприкінцігрудня 1917 р., колиантивоєннінастрої набуликрайньої форми, генеральнийсекретар закордоннихсправ О. Шульгінвиступав протисепаратногомиру. “Більшовики,—підкреслюваввін,— хотятьзамирити сепаратно, а ми на це незгодні.Ми стоїмо зазагальний мир”.1Зважившись, нарешті, наукладаннямирного договоруз Німеччиноюта її союзниками, ЦентральнаРада змушенабула підписатийого в найбільшнесприятливийдля себе момент, коли майже всяУкраїна булавже захопленабільшовиками.Це й примусилоїї запроситивійська своїхнових союзниківв Україну. Томунеспростовнимзалишаєтьсятой факт, щоУкраїна опиниласяпід п’ятоюокупантів самез вини ЦентральноїРади. І, хочачастина українськихлідерів тогочасу бачилицю перспективу, навіть вонибули невзмозізнайти більш-меншзадовільнуальтернативу.З тексту угодибачимо, що УНР, по-перше, лишаласязахідної частиниХолмщини, азалишок її іВолинь залишаютьсяпід окупацією:“Українасама бажає, щобокупація продовжиласяще довший час, бо вона не всилі перейнятина себе організаціюкраю”1.По-друге, взаємопогашувалися“кошти війниі воєнне відшкодування”2.По-третє, Українамала надавати“надлишкисільськогосподарськихпродуктів ііндустріальнихвиробівщо найменшев 1’000’000 тон”2.Крім того, щев ході конференціїзамість тезисупро примноженняукраїнськихзбройних силза рахунокформувань звійськовополоненихбуло прийнятерішення провступ до Українивійськ центральноєвропейськихдержав.
Армійськепитання. Однимз найважливішихаспектів вборотьбі Україниза незалежністьбула проблемаствореннязбройних сил.Військовийрух був невід‘ємноючастиною українськогонаціональноговідродження.Із серединиквітня 1917 р. вукраїнськомусуспільствівизначаютьсядві концепціїщодо формуванняармії. М. Міхновський, що тоді очолюваввійськоветовариствоім. П. Полуботка, вважав, що тількисильна арміяможе статизапорукоюсамостійностіУкраїни. Однак, члени ЦентральноїРади заперечувалинеобхідністьстворенняармії. Так, В.Винниченкописав у “Робітничийгазеті”: “Намтреба не якихосьпостійнихармій, а знищенняних. Українськогомілітаризмуне було і неповинно бути”.Попри ці різніпозиції, ЦентральнаРада підтрималаідею скликанняІ УкраїнськогоВійськовогоз’їзду, що відбувся5 травня. Однимз найважливішихрішень конгресубуло схваленнярезолюції про“твореннянародної арміїі українізаціювійськовихчастин”. Крімтого, ЦентральнаРада видалапостанову протворення здобровольцівзагонів ВільногоУкраїнськогокозацтва. Длявиконання цихзавдань пізнішебув створенийУкраїнськийВійськовийГенеральнийКомітет приУкраїнськійЦентральнійРаді, головоюякого обралиС. Петлюру. Справоюстворення арміїпочали одночаснозайматисядекілька організацій(військовийклуб ім. П. Полуботка, Віленськавійськовашкола…), однакрегулярна армія(окрім загонівВільного козацтва)так і не буластворена аждо фіналу діяльностіЦентральноїРади.
ІІ Універсал— в пошукахкомпромісу.Вороже ставленняросійськоїдемократіїдо І Універсалуне спинилоЦентральнуРаду, вонаподовжуваласвій тиск. 15 червняна засіданніЦентральноїРади було оголошенопро створенняГенеральногосекретаріату.М. С. Грушевськийпрокоментувавце так: “У такійспосіб ЦентральнаРада «оголосилашах» уряду, поставила його«щільно підзагрозоюконфлікту»”.ДіїЦентральноїРади резонувализ настроямимас, вона виявиласьна вістрі могутньогонаціональногоруху. І тому, хотіли чи нехотіли представникиросійськоїдемократіїце визнати, алеЦентральнаРада дійснопосіла місцеполітичноголідеру в Україні.19 червня на суміснійпароплавнійпрогулянціпо Дніпру лідерівЦентральноїРади і виконкомуРади об’єднанихгромадськихорганізаційукраїнськасторона запропонувалаперетворитиЦентральнуРаду з національногооргану в територіальний.Ця пропозиціябула підтримана.Напевно, кожнаіз сторін прицьому мала свійрозрахунок, але все ж, ключдо розв’язанняконфлікту булознайдено. ОновленаЦентральнаРада, до складуякої увішлипредставникинаціональнихменшин, вже 30червня, за згодоюіз Генеральнимсекретаріатом, затвердилаІІ Універсал.Також булазатвердженаДеклараціяуряду — паралельнийдокумент, щопризначавсяТимчасовомууряду. В петрограді, однак, розцінилидеклараціюзовсім по-іншому.Так, наприкінцібагаточасовихдебатів, князьВол. Львов підбивпідсумки такимисловами: “ультиматумВременномуправительствусегодня поставлен.Мыне можем емупокоритьсяи должны решатьэтот вопроспо собственнойсовести ирассуждению.”В такий важкиймомент за прийняттядеклараціїпроголосувалабільшістькабінету міністрів, проте О. Шингарьов, В. Степанов, О.Мануйлов таД. Шаховськийподали у відставку.Про позитивнерішення сталовідомо 3 липня, цим же числомофіційно датованоІІ Універсал.З його текстубачимо, по-перше, досягненнякомпромісуз Тимчасовимурядом, “розповідь”про який міститьсяв 2-х перших абзацахУніверсалу.По-друге, сповіщаєтьсяпро поповненняЦентральноїРади представникаминаціональнихменшин. Дужецікаве означення, крім того, наданефункціям Генеральногосекретаріату:“В цьому органібудуть об’єднанівсі права ізасоби, щобвін, як представникдемократіївсієї Україниі, разом з тим, як найвищийправовий органуправління, мав змогу виконуватискладну роботуорганізаціїта впорядкуванняжиття в згодіз усією революційноюРосією”. Тут, з одного боку, Генеральнийсекретаріатрозглядаєтьсяяк найвищийкрайовий органуправління, що об’єднує“всі права ізасоби”, а зіншого, навітьне окресленійого головніфункції і показанийлише один напрямдіяльності— “ впорядкуванняжиття в згодіз усією революційноюРосією”. Усеце свідчитьпро квапливість, з якою був написанийцей документ.Крім того, ІІУніверсалоговорювавще дві проблеми— українізаціюармії і негативнеставлення дореволюційнихметодів захватувлади (останнійпункт, явноабсурдний, бувдописаний підтиском виконкомуРади об’єднанихгромадськихорганізацій).Підсумовуючиусе це, можназробити такийвисновок: бажанавлада опиниласьв руках ЦентральноїРади, але занеї довелосяплатити переходомв союзникиуряду, засудженнямреволюційнихметодів боротьби, а головне —“розбавленням”складу ЦентральноїРади за рахунокпредставниківінших націй.
Як засвідчуєісторичнийдосвід, відсутністьнаціональноїєдності середукраїнців, внутрішнісуперечки йрозбрат вирішальноюмірою спричинилиневдачу створеноїЦентральноюРадою державності.Адже саме нимивміло скористалисязовнішні сили(радянськаРосія, пізніше— Німеччина), щоб покінчитиз нею. Берестейськаугода з її рішеннямпро ввід військнедавніх ворогівдо України щебільш підірвалоавторитетнаселення доЦентральноїРади і започаткувалоруйнуючу експансіюворожих держав.Можна вважати, що компромісз урядом надаввладі Генеральногосекретаріатуознаки легітимності, але став причиноюпоступовогозанепаду публічноївлади. Легітимність же в періодреволюційнихподій не маєвиключногозначення. Дотого ж, компроміс, викликавшиурядову кризув Петрограді, незабаромвтратив своюформу.
РозділІІІ.
АналізКонституціїЦентральноїРади України
ЦентральнаРада втрачаласоціальнуопору, авторитет.29 квітня 1918р. воназібралася начергове засідання.Тут, окрім іншихзаконів, обговорюваласяі була прийнятаКонституціяУНР — Основнийзакон держави,її опрацюваласпеціальнаКонституційнакомісія на чоліз професоромМ. С. Грушевським, що вивчиладосвід конституційногозаконодавстварізних країнсвіту, передусімнайближчихсусідів України, яких об’єднувалиспільні абоподібні з неюісторичні, економічні, політичні умовирозвитку.
Конституціямала підзаголовок«Статут продержавнийустрій, праваі вільностіУНР». Вона складаласяз восьми розділіві 85 статей: Ірозділ —Загальніпостанови; ІІрозділ — Правагромадян УНР;ІІІ розділ —Органи владиУНР; IV розділ— Всенароднізбори УНР; V розділ— Про Раду НароднихМіністрів УНР;VI розділ — СудУНР; VII розділ— Національнісоюзи; VIII розділ— Про тимчасовеприпиненнягромадянськихсвобод.
У розділі«Загальніпостанови»підкреслювалося, що УНР — держава«суверенна, самостійнаі ні від когоне залежна», а носієм державногосуверенітетує весь українськийнарод, всі громадяниУкраїни, якіпроживаютьна її території.Реально свійсуверенітетнарод здійснюватимечерез Всенароднізбори України(ст. 3)
Звертає насебе увагу ст.4, де зазначалося, що територіяУкраїни — єдина, неподільнаі без згоди 2/3депутатівУсенароднихзборів ніяказміна кордонівУкраїни, а такожніяка змінау державно-правовихвідносинахякоїсь частинитериторіїдержави довсієї цілісностінеможлива. «Непорушуючиєдиної своєївласті,— підкреслюєтьсяу ст. 5,— УНР надаєсвоїм землям, волостям ігромадам праваширокогосамоврядування».Усім націямі національностям, які населяютьУкраїну, надавалосяправо на «впорядкуваннясвоїх культурних праву національнихсоюзах”.
Відразу запершим загальнимрозділом ішоврозділ прогромадянськіправа й свободи.Отже, у тогочаснійУкраїнськійдержаві великезначення надавалосяпроблемі проголошенняй гарантуванняправ та свободгромадянам.
ГромадяниномУНР вважаласякожна особа, яка набула цеправо у передбаченомузаконодавствомпорядку. Інститутподвійногогромадянстване допускався.Позбавитилюдину правгромадянстваміг тільки судреспубліки.
Цивільно-правова, громадянськаі політичнадієздатністьнаступала з20-річного віку.»Ніякої різниціу правах і обов’язкахміж чоловікомі жінкою, — писалосяу ст. 11 Конституції,— УНР не знає".
У Конституціїпідкреслювалося(ст. 12), що всі громадянирівні у громадянськихі політичнихправах незалежновід статі, національності, раси, віросповідання, освіти, майновогостану. Використаннястарих титуліві звань заборонялося.Оберігаласянедоторканністьособи, житла, таємниця листування.Порушення цихостанніх правдопускалосятільки правомочнимиорганами увипадках, передбаченихзаконом.
Ніхто необмежувавсяна територіїУкраїни у свободіслова, друку, віросповідання, створенняорганізаційі союзів, правіна страйк, якщотільки вказанідії не малихарактерукримінальногозлочину. Проголошуваласяповна свободавибору місцяпроживанняй пересування.
На територіїУНР скасовуваласьяк вид покараннясмертна кара, тілесні покараннята ті, що ображалилюдську гідністьі честь. Скасовуваласьяк покаранняконфіскаціямайна.
Виборче(активне й пасивне)право надавалосятільки громадянамУНР, яким надень виборіввиповнилося20 років. Виборчеправо булозагальним, рівним, таємним.Не могли голосуватий бути обранимитільки особи, визнані у законномупорядку душевнохворими.
У наступнихчотирьох розділахКонституціїйшлося про вищіоргани влади, управлінняі судові органи.
Основу побудовиструктури вищихорганів державистановилавідома теоріярозподілу влади— на законодавчу, виконавчу ісудову. Отже, найвища законодавчавлада вручена, згідно з Конституцією, ВсенароднимЗборам, виконавча— Раді НароднихМіністрів, судова — ГенеральномуСуду.
Місцевимиорганами владий управліннястали виборніРади та управи —у громадах(сільських іміських), волостяхі землях.
Парламенткраїни — ВсенародніЗбори — мавобиратисянаселеннямна основі рівного, прямого, загального, таємного голосуванняза пропорційноюсистемою виборів: депутат від100 тис. жителівстроком на трироки. Проголошувавсяпринцип депутатськоїнедоторканості, вводиласяоплата працідепутатів.Сесії парламентуповинні булискликатисядвічі на рік.На першій сесіївибиравсяголова, йогозаступник ітак звані товариші.Усі вони становилиПрезидію ВсенароднихЗборів. Головаорганізовуваві очолювавроботу парламенту, виконував «усічинності, зв'язаніз представництвомРеспубліки»(ст. 35).
Закони приймалисятільки парламентом.Він встановлювавбюджет країни, оголошуваввійну, укладавмир, тощо. Правозаконодавчоїініціативиналежало: ПрезидіїВсенароднихЗборів, партійнимфракціям, зареєстрованимВсенароднимиЗборами, групамдепутатів (неменше 30 осіб), Раді НароднихМіністрів, органам самоврядування, які об'єднувалине менше 100 тис.виборців, виборцяму кількостіне менше 100 тис.осіб.
Рада НароднихМіністрівформувалася, згідно з Конституцією, Головою парламенту,її склад і програмазатверджувалисяпарламентом.Перед ним урядвідповідавзасвою діяльність— як кожен міністрокремо, так іуряд загалом.У випадку вотумунедовір'я вони(як міністритак і уряд) булизобов'язаніпіти у відставку.Парламентбільшістю у2/3 голосів мігвіддати їх підслідство й суд.(ст. 58).
Депутатипарламентумали праводепутатськогозапиту до уряду.Упродовж семиднів окреміміністри чиуряд повиннібули дати відповідь.
Найвищимсудом республікиоголошувавсяГенеральнийСуд, який обиравсяВсенароднимизборами. Вінвиступав яккасаційнаінстанція дляінших судів, не міг бутисудом першоїта другої інстанціїі мати функціїадміністративноївлади. На якийстрок обиравсяГенеральнийСуд та іншісуди країни, як вони обиралися— у Конституціїне сказано. Цемало бути вирішеноокремим законом, про судоустрій.Зате у Конституціїє інше важливеположення:«Судових рішеньне можуть змінитині законодавчі, ні адміністративніоргани власти»(ст. 63).
Судочинствооголошувалосьусним і гласним, усі громадяни, незалежно відпосад, — рівнимиперед судомі перед законом.
Окремий розділКонституціїрозглядавнаціональніпроблеми. «Кожназ націй, що населяютьУкраїну, —зазначалосяу ст. 69 — має правов межах УНР насамостійнийустрій свогонаціональногожиття, що здійснюєтьсячерез органиНаціональногоСоюзу». Кожнанаціональнаменшина входитьу свій НаціональнийСоюз, обираєсвої органисамоуправління.Кожен НаціональнийСоюз видаєзаконодавство, що не повиннесуперечитиКонституціїта законодавствуУкраїни (в іншомувипадку створюютьсяспільні «погоджувальнікомісії»), встановлюєсвій бюджет, тощо. Органикожного НаціональногоСоюзу булиорганами негромадськими, а державними, що надавалоїм відповіднийправовий статусі авторитет.
Цікавим бувостанній розділКонституції, де йшлося проможливістьтимчасового(не більше ніжна три місяці)призупиненнядії громадянськихправ і свобод— у випадкувійни чи внутрішніхзаворушень.Таке рішенняприймали ВсенародніЗбори, а у винятковихтерміновихвипадках — РадаНародних Міністрів.
Нічого уКонституціїне було записанопро герб, прапор, гімн держави, про основніпринципи внутрішньоїта зовнішньоїполітики, порядокобрання місцевихорганів владий управління, органи прокуратури, судову систему, тощо.
Конституція, очевидно, повиннабула мати тимчасовийхарактер, аджевона створюваласяна перехіднийперіод — періодстановленняукраїнськоїдержавності.Незважаючина це, вона маладемократичнийхарактер, буладоброю правовоюосновою держави, основою длявсього іншогозаконодавстваУкраїни, створеннядемократичноїдержавності, законності, правопорядку.
Заключначастина: висновки.
ЦентральнаРада малазаслуги передукраїнськимнародом.Протягомсвого нетривалогоіснуваннявона пробудилайого від рабськоїпокори і сплячки, підняла нанаціонально-визвольнуборотьбуза відродженнядержавності, створиласувереннуУНР, очолилагероїчнуборотьбуза її незалежністьна засадахнайширшоїдемократії.Серед найважливішихпричин, що обумовиликінцеву невдачуЦентральноїРади, можнавиділити наступні:
Складність політичного і соціального становища в Україні, викликана громадянською та російсько-українською війнами та глибокою соціальною революцією;
Загальна слабкість національно-визвольного руху в Україні, непідготовленість української нації до будівництва власної держави, спричинені багатовіковим національним і соціальним гнобленням українських мас та колоніальним положенням України в складі Російської Імперії;
Відсутність єдиного національного фронту всіх українців-патріотів у боротьбі за державність;
Непослідовність і нерішучість Центральної Ради в різних сферах суспільно-політичної діяльності;
Певна переоцінка Національного і недооцінка класового чинників у процесі боротьби за утвердження державності, спроба їх протиставити;
Проросійські настрої переважної більшості міського населення, що створювали умови для організації більшовиками та іншими ліво-радикалами диверсій і збройних повстань;
Несприятливі міжнародні умови (Світова війна, гострі суперечки між провідними світовими державами за сфери впливу тощо);
Ставка Центральної Ради на союз з Німеччиною, війська якої згодом її ж розігнали та ін.
ЗагибельЦентральноїРади зовсімне позначалакінець самеукраїнськоїдержавності.Просто починавсяновий етап їїрозвитку. Зрозуміло, відмінностей— і принципових,і не дуже помітних— можна знайтичимало, що, зрештою, цілком природно.Однак є однапроблема, якавідігралафатальну рольв подальшійеволюції українськоїдержавності.Незважаючина те, що ЦентральнаРада народиласяу 1917 році й діялау «хронічномуконфлікті»з центром, всеж таки це булимирні місяці.Протягом же1918р. ситуаціярізко змінилася,і в полум’їгромадянськоївійни, у чехардіреспублік таурядів, владівже не доводилосярозраховуватина стабільнийрозвиток. Схемиминулого йшлив небуття, поступаючисьмісцем швидкомуреагуваннюна калейдоскопподій. Цілкомочевидно, щонема підставговорити простабільнедержавне будівництво, проте маємодостатньофактів длятого, щоб окреслитийого основнітенденції післязагибелі ЦентральноїРади. БільшістьнаселенняУкраїни розчарувалосяу політиціЦентральноїРади. Насамперед, несподіваноюбула окупаціяУкраїни німецькимита австрійськимивійськами, якіподілили їїміж собою насфери впливу: більша частинаВолині та північнаКиївщина булиокупованінімецькимивійськами, апівденна Україна— австрійськими.Крім цього, німці почаливтручатисяу внутрішнісправи України: самостійнозаарештовували, судили, розстрілювали.Уряд не мавреальної сили, щоб протидіятинімцям. У самійЦентральнійРаді не вгасаликонфлікти міжрізними групами.Українськісоціал-демократита окремінеукраїнськіпартії відкликалисвоїх представниківз кабінетуміністрів, щовикликало новуурядову кризу.Конфлікти уЦентральнійРаді не сприялипроведеннюв життя законупро націоналізаціюземлі, якимбули незадоволенізаможні селянита поміщики.Останні організуваливласні легіониі за їх допомогоюпрагнули відібратиземлі, розданіземельнимкомітетам.Причому вонизнаходилиморальну підтримкуз боку німецькихофіцерів. Немала Українай армії. Післямасової демобілізаціїЦентральнаРада новоговійська несформувала.А це породилонове негативнеявище — «отаманщину».Створювалисяокремо загони, які здійснювалинапади, грабувалиі розстрілювалилюдей, підриваючитим самим авторитетвлади і показуючиїї безсилля.Усе це напружувалоатмосферунавколо ЦентральноїРади, яка повиннабула водночасвести боротьбупроти більшовиків, налагоджуватизруйнованегосподарськежиття, приборкуватианархію таорганізовуватиапарат. БезсилляЦентральноїРади створитиміцну владупідірвалодовір’я до неї.На периферіїстворюваласьвласна адміністрація, яка не зважалана ЦентральнуРаду. Так булов Одесі, Могильові, Полтаві, наКатеринославщині.Розпочалисяконфлікти міжокупантамита урядом. Аджевесь сенс Брестськогодоговору 1економічноїугоди 23 березня1918 р. полягав узобов’язанняхЦентральноїРади поставитиНімеччині таАвстро-Угорщинімільйони тоннпродовольства.Тому 23 квітня1918 року, колиЦентральнаРада розроблялаКонституціюУкраїнськоїдержави, німецькийвійськовийпідрозділпромарширувавдо залу і розпустивзасідання.Через деньЦентральнаРада припинилаіснування. Щож принеслаукраїнськомународу Центральна Рада? По-перше, вона домогласявизнання правукраїнськогонароду на своюдержаву, культуру, мову. 1 це, мабуть, найголовніше.По-друге, їїнезалежністьдипломатичновизнали європейськікраїни. По-третє, своєю бездіяльністювона остаточнопокінчила зпоширенимисумнівами щодосамого існуванняукраїнськоїнації. По-четверте, з політичногоогляду вонавистояла і непоступиласяТимчасовомууряду. По-п’яте, ЦентральнаРада зумілаперемогтибільшовиківУкраїни. По-шосте, домагаючисьдемократичного, парламентськогоправлінняЦентральнаРада залишиласьвірною своїмпрагненням.По-сьоме, настирливоювимогою національногосамоврядуваннявона ставилапід серйознийсумнів ранішенедоторканийпринцип "єдиноїі неподільноїРосії", примушуючияк Тимчасовийуряд так пізнішебільшовиківвідступити(хоч би теоретично)від цьоговеликоросійськогопостулату.Процеси творенняУкраїнськоїсамостійноїдержави, започаткованів Акті проголошеннянезалежностіУкраїни ВерховноюРадою Українивід 24 серпня1991 р., відкрилиперед національноюісторичноюнаукою широкіперспективи.Нині стає дедалібільш зрозумілимтой факт, щооздоровленнядуховностісуспільства.Формуваннявисокої національноїсвідомості, подоланнянадв’язуваногонам століттямикомплексунеповноцінностіі провінційності, врешті-решт- вихід Українина передовірубежі світовоїцивілізаціїє неможливимбез поверненняісторичноїправди. Завершитицей аналізможна фразою, що була сказанаМ. С. Грушевським:“У своїй діяльностіЦентральнаРада завждимала єдинийкритерій, єдинийкомпас — цеінтереси трудящихмас. І Які б небули помилкиі невдачі наші, співробітникиЦентральноїРади можутьіз вдоволеннямоглянутисяна пройденупуть і сказатисловами поета:«Ми не лукавилиз тобою, ми чеснойшли; у нас немазерна неправдиза собою…»”
Списоквикористаноїлітератури.
І. Твори тамонографії:
Верстюк В. Ф. Українська Центральна Рада. — К.: Заповіт, 1997р.
Грушевский М. Освобождение России и Украинский вопрос. — С-Пб., 1907р.
Копиленко О. Л. “Сто днів” Центральної Ради. — К.: Україна, 1992 р.
Костюк Г. Володимир Винниченко і його доба. — К.: Либідь, 1989 р.
Лотоцький О. Сторінки минулого. — Варшава, 1932 – 1934 р.
Мазепа І. П. Україна в огні і бурі революцій. — Дн-ськ: Січ, 2001 р.
Порш М. Про автономію України. — К., 1918 р.
ІІ. Статті:
Антонович Д. Довкола заснування Центральної Ради // Діло — 27 березня 1937 р.
Верстюк В. Українська революція: доба Центральної Ради // Український історичний журнал — 1996, № 5, с. 37 – 50
Гомуляк І. Центральна Рада: погляд із сьогодення // Історія України —1998. №42, с. 1 – 4;
Губа П. До проблем створення збройних сил України у період Центральної Ради // Історія України —2000. №34, с. 8;
Костюк Г. Володимир Виниченко і Сергій Єфремов // Літературна панорама — 1990.
Міхновський М. Самостійна Україна // Політологічні читання — 1992, №2, с. 280 – 286
Солдатенко В. Перша дипломатична акція УНР —Берестейська угода // Історія України — 2001, №47, с.1 – 4; …>…>…>…>…>…>…>