ДЕРЖАВНАПОДАТКОВААДМІНІСТРАЦІЯУКРАЇНИАКАДЕМІЯДЕРЖАВНОЇПОДАТКОВОЇСЛУЖБИ
Контрольнаробота з предмету“Історія України”.
Тема: “Революційніподії 1905-1907 р.р.”
Варіант №80
Виконала:
студенткагрупи ПБЗ – 11
РощенкоРуслана
Викладач:
ЦимбалТ.Я.
Ірпінь2001
1.Початок, характер тарушійні силипершої російськоїреволюції.Революційніподії в Україні1905р. Становленняполітичнихпартій до революції.
РубіжXIX і XX ст. — це нетільки періодсуттєвихсоціально-економічнихзмін, а й часрадикальнихсуспільно-політичнихзрушень, значноюмірою зумовленихреволюційнимиподіями 1905—1907рр. Зволіканняз остаточнимвирішеннямаграрногопитання, посиленняексплуатаціїробітничогокласу, об'єктивназацікавленістьбуржуазії вїї залученнідо вирішенняважливихдержавнихпроблем, національнийгніт, відсутністьдемократичнихсвобод тощостворювалиґрунт для стихійноговибуху невдоволеннянародних мас.Проте можливістьвиступу сталареальною лишезавдяки появіта зміцненнюнаприкінціXIX — на початкуXX ст. широкогоспектра політичнихпартій, розширеннюсфери їхніхдій, посиленнювпливу на маси; втраті авторитетута частковомупослабленнюцаризму в зв'язкуз поразкою уросійсько-японськійвійні 1904—1905 рр.
Початкомреволюції сталиподії 9 січня1905 р. в Петербурзі.Саме цього днябула розстріляназа наказомуряду 150-тисячнамирна робітничадемонстрація, учасники якоїнамагалисяпередати царевіпетицію просвої нужди.Звістка прозагибель 1200робітниківта поранення5 тис. осіб швидкооблетіла країнута викликалахвилю обурення, кристалізуваласяу загрозливедля царатугасло «Гетьсамодержавство!»Тільки в січніу Російськійімперії страйкуваломайже 440 тис. осіб, тоді як у попереднійперіод страйкуючихналічувалося43 тис. осіб нарік. Держававступала в добуреволюції.
Якісноновим явищем, специфічноюособливістюсуспільно-політичногожиття добиреволюції сталивзаємовпливта взаємопроникненняробітничого, селянськогота національно-визвольнихрухів, що значнопосилювалоантисамодержавнийфронт і сприялопояві іншогонового явища— широкомасштабностінародних виступів, основнимипараметрамиякої є масовість, територіальнапоширеність, тривалість, участь різнихсоціальнихверств. Лишепротягомквітня—серпня1905 р. в Українівідбулося понад300 робітничихстрайків, уяких взялоучасть понад110 тис. осіб. Тількижовтневийполітичнийстрайк піднявна боротьбумайже 2 млн. жителівРосійськоїімперії, з нихв Україні — 120тис. Червневівиступи українськихселян 1905 р. охопили64 із 94 повітів.За масштабамиселянськогоруху Україназаймала однез перших місцьу Російськійімперії.
Повстанняна броненосці«Потемкин»(червень 1905 р.), збройні виступиу Севастополіпід керівництвомП. Шмідта (листопад1905 р.), у Києві начолі з Б. Жаданівським(листопад 1905 р.)та в інших містахсвідчили пропоширенняреволюційнихнастроїв середсолдат та матросів.Помітна нестабільність, вагання селянствата армії, щотрадиційнопідтримувалиабо ж принаймнілояльно ставилисядо самодержавства, теж були новимсуспільно-політичнимфактором, якийвідіграв надзвичайноважливу рольу політичномурозвитку подій, особливо увирішальному1917 р.
Революційнухвилю жовтня1905 р. царизмовіне вдалосяпридушитисилою, і вінзмушений бувпіти на поступки.Наслідкомширокомасштабногожовтневогополітичногострайку сталопідписанняМиколою II 17 жовтняМаніфесту, уякому народовіобіцяли громадянськісвободи (недоторканістьособи, свободусовісті, друку, зборів, союзів), декларувалосяскликанняросійськогопарламенту— законодавчоїДержавної думиіз залученнямдо виборів усіхверств населення.Цей документмав надзвичайноважливі наслідки.
По-перше, вій суттєворозширив межілегальноїполітичноїта культурноїдіяльності, помітно їїпожвавив таурізноманітнив.У 1905 р. в Лубнахвиникає першав Російськійімперії україномовнагазета «Хлібороб».Незабаромгазети українськоюмовою почаливиходити уКатеринославі, Одесі, Полтаві, Харкові таінших містах.Засновуютьсяперші українськісуспільно-політичніжурнали — «Дзвін»,«Українськахата», «Ріднийкрай», «Посів»,«Село» тощо.Всього протягом1905—1907 рр. виходило24 україномовнихвидання. У Києві, Катеринославі, Одесі, Чернігові, Ніжині та іншихмістах, виникаютьосередкикультурно-освітньоїорганізації«Просвіта».До середини1907 р. їх налічувалося35. Концентруючиу своїх лавахцвіт українськоїеліти, ці об'єднаннявели активнукультурницькуроботу — засновувалибібліотеки, проводиливечори, видавалиукраїнськоюмовою літературу.
По-друге, нового імпульсубуло наданопроцесовімасової самоорганізаціїсуспільства, тобто утвореннюпартій, рад, профспілокта інших суспільнихорганізацій.Саме цьогоперіоду відбувалосяформуваннята становленняпровіднихполітичнихсил, які визначилихарактер тадинамікусуспільно-політичнихподій в Україні1917—1920 рр.
Активізаціянаціонально-визвольногоруху в Україніна початку XXст. створилаґрунт для виникненняполітичнихпартій. Першаз них — Революційнаукраїнськапартія (РУП)виникла 11 лютого1900 р. у Харкові,її організаторамибули діячістудентськихгромад Д. Антонович, П. Анд-рієвський, М. Русов, Л. Мацієвич, Б. Камінськийта інші. РУПпорвала з українськимаполітичнимкультурництвом.Спочатку їїосновною програмноювимогою була«Одна, єдина, нероздільна, вільна, самостійнаУкраїна відКарпат аж поКавказ». Першочерговоюметою проголосили«поверненнянам прав, відзначенихПереяславськоюконституцією1654 р.». Згодомгасло самостійноїУкраїни булозамінене вимогоюкультурно-національноїавтономії вмежах Російськоїімперії.
ДоРУП входилипереважностуденти таучні середніхнавчальнихзакладів. УХаркові, Києві, Полтаві, Черніговіта деяких іншихмістах вонамала місцевіосередки, щоназивалися«вільнимигромадами».З 1903 р. фактичнимкерівникомРУП став М. Порш.Рупівці поширюваливідозви, листівки, прокламації, в яких проповідувалив основномумирні формидій.
Вумовах наростаючогореволюційногоруху РУП немогла довгопроіснуватибез змін. У 1902 р.від неї відкололасяНародна українськапартія (НУП) —організаціянаціоналістичногонапрямку, якуочолював М.Міхновський.Так званих «10заповідей»партії проголошувалисамостійнудемократичнуреспубліку, шануванняукраїнськоїмови, традицій.Після 1907р. діяльністьНУП занепала.В 1917р. колишніїї члени створилиУкраїнськупартію соціалістів-федералістів.
Угрудні 1904 р. з РУПвийшла і створилаУкраїнськусоціал-демократичнуспілку група, яку очолювавМ. Меленевський.Вона стала наменшовицькіпозиції і незабаромвлилася доменшовицькогокрила РСДРП.
ЧлениРУП, які залишилисяпісля виходуз неї «Спілки», у грудні 1905 р. насвоєму з'їздіперейменувалиРУП в Українськусоціал-демократичнуробітничупартію (УСДРП),її лідерамистали В. Винниченко, С. Петлюра, М.Порш, Л. Юркевичта інші. УСДРПвиступала заавтономіюУкраїни в складіРосійськоїдержави, проповідувалаподіл соціал-демократичнихпартій занаціональноюознакою. УСДРПпроголосиласебе представником«українськогопролетаріату».Спроби об'єднанняз РСДРП булиневдалими.Каменем спотиканнястало національнепитання. Російськісоціал-демократи, нехтуючинаціональнимипроблемами, не хотілипогодитисяна визнанняУСДРП єдинимзаступникомукраїнськогопролетаріатуі, відповідно, федеративногоустрою УСДРП.Для російськихсоціал-демократівідеалом булаунітарна держава, в якій нібитоіз розв'язаннямсоціальнихпроблем зникненаціональнийрозбрат. Практичнездійсненняцієї догмидорого обійшлосянародам колишньогоСРСР, зокремаукраїнському.
Напередодніреволюції 1905р. в Україніактивізувалисяліберальнісили. 1904 р. вонистворили вКиєві Українськудемократичнупартію (УДП).Її лідерамибули О. Лотоцький,Є. Тимченко, Є.Чикаленко.Восени 1904 р. окремічлени УДП, яківийшли з неї, поклали початокновій — Українськійрадикальнійпартії (УРП).
2. Революційнаборотьба вУкраїні 1906-1907 р.р.Причини поразкиреволюції таїї значення.
Національно-визвольнийрух українськогонароду посиливсяв 1905—1907 рр. Народнімаси Українивимагали скасуваннябудь-якихнаціональнихпривілеїв івстановленнярівноправностівсіх народів, вільного розвиткуукраїнськоїмови й культури, безперешкодногонавчання українськоюмовою у школах, права вільногокористуваннянею в судах таінших адміністративнихустановах, заснуваннякультурно-освітніхгуртків і товариств, видання літератури, газет і журналівукраїнськоюмовою.
Підмогутнім революційнимнатиском царизмзмушений бувпослабитинаціональнийгніт українськогонароду. Закономвід 21 листопада1905 р. дозволяливидавати літературунаціональнимимовами, випускатигазети й журнали, створюватикультурно-освітнітоваристваі відкриватинаціональнітеатри.
ВУкраїні у рядісіл учителіпочинали вчитиучнів українськоюмовою. У багатьохмістах — Києві, Одесі, Полтаві, Чернігові, Катеринославі, Кам'янці-Подільськомута інших і деякихселах виникликультурно-освітнітовариства«Просвіти».Активну участьу їх роботібрали видатнідіячі українськоїкультури ЛесяУкраїнка, ПанасМирний, Д. Яворницький.У ряді міствідкривалиукраїнськіклуби, музично-драматичнігуртки, науковітовариства.
Зкінця 1905 р. почаливидавати газетий журнали українськоюмовою. В ціломуу 1906 р. їх налічувалося18, а протягом1905—1907 рр. виходило25. Першою щоденноюукраїнськоюгазетою стала«Громадськадумка» (пізніше«Рада»). Останнявиходила з 15вересня 1906 р. по2 серпня 1914 р.Загальну лініюгазети визначалидіячі Товаристваукраїнськихпоступовців.Із нею співробітничалипровідні діячіукраїнськоїкультури, зокремаМ. Грушевський,І. Франко, О. Олесь, В. Винниченкота інші. Щоденнігазети «Громадськадумка», «Рада»,«Нова громада»утримувавщедрий меценатЄ. Чикаленко.
Переломниймомент революціїнастав на початку1906 р., коли поступкицарату спричинилисядо розколусеред революціонерів.Задовольнившисьгарантіямиконституційногоправління, ліберали погодилисявзяти участьу виборах доДуми. Але радикаливирішили їхбойкотувати, стверджуючи, що соціалістичнареволюція щене закінчилася.Внаслідок цьоготакі найсильнішіукраїнськіпартії, як «Спілка»та УСДРП, своїхкандидатівне висунули, обраною виявиласялише жменькаукраїнськихлібералів.Проте значнукількістьукраїнцівобрали за мандатамиросійськихпарти. Ь 497 членівІ Думи депутаціяУкраїни включала63 українців,22 росіян, п'ятьохполяків, чотирьохєвреїв і одногонімця. Колизібралася Дума, українці швидкоорганізувалипарламентськийклуб із понад40 депутатівдля обстоюваннясвоїх інтересів.
Українців Думі добивалисянасампередбільшої автономностідля своєї країни.Українськеселянство дещонесподівановсім серцемпідтрималоцю вимогу. Неменш популярноюбула вимогаукраїнськоїосвіти, особливона початковомурівні. Але уряд, відчуваючисебе дедалівпевненіше, відкинув їх.Його представникивважали, щонадання українцямбільшої автономіїрозпалить уних апетит донезалежності.
3червня 1907 р. булиопублікованіцарський Маніфестпро розпускII Державноїдуми і новийзакон про виборидоIIIДуми, відповіднодо якого 80% населенняРосійськоїімперії позбавлялосявиборчих прав.фактично булоздійсненодержавнийпереворот, якийне тільки відкривавновий період— період реакції, а й підводивриску підреволюційнимизмаганнями1905—1907 рр. Першаросійськареволюціязазнала поразки.
Отже, різке загостренняекономічних, політичних, соціальнихта національнихпроблем, посиленепоразкою царизмув російсько-японськійвійні 1904—1905 рр.призвело достихійноговибуху народногонезадоволення— першої російськоїреволюції. Цяреволюціяпройшла у своємурозвитку кількафаз: «піднесення— кульмінація— спад», якимвідповідаютькардинальнізміни та зрушенняу суспільномужитті. Надзвичайноважливо, що впроцесі розгортанняреволюційнихподій виниклинові суспільно-політичніявища та тенденції, які надалісуттєво вплинулина історичнудолю України: переплетеннята взаємовпливробітничого, селянськогота національно-визвольногорухів; виникненняширокомасштабнихнародних виступів; усвідомленнянароднимимасами ефективностіта результативностіспільногонатиску насамодержавство; посиленнянастроївнестабільностіта вагань селянствай армії; суттєверозширеннявнаслідокпроголошенняцарськогоМаніфесту межлегальноїполітичноїта культурноїдіяльності, помітне їїпожвавленнята урізноманітнення; активізаціяпроцесу масовоїсамоорганізаціїсуспільства(утворенняполітичнихпартій, рад, профспілоктощо); поява вопозиційнихсил легальногоофіційногоканалу впливуна владу — думськоїтрибуни.
Використаналітература:
Лановик Б.Д., Матейко Р.М., Матисякевич З.М. Історія України: Навчальний посібник/ За ред. Б.Д. Лановика. К. – 1999 р.
Бойко О.Д. Історія України: Посібник для студентів вищих навчальних закладів. – К.: Видавничий центр “Академія”, 1999 р.
Історія України/ Керівник авт. кол. Ю. Зайцев. – Львів: Світ, 1998 р.
Субтельний Орест. Україна: історія. – К.: Либідь, 1993 р.