Зміст
Вступ
1. Розвиток військово-морського флоту Радянського Союзу на початковому етапі Другої світової війни
2. Військово-морський флот в умовах оборонних боїв з нацистською армією в 1941-1942 роках
3. Військово-морські сили СРСР у наступальних операціях 1943-1945 років
Висновки
Джерела і література
Вступ
Актуальність теми дослідження зумовлена особливостями сучасного етапу розвитку історичної науки та реформування українського суспільства. В цих умовах перед дослідниками постала нагальна проблема в переосмисленні історичного процесу та створенні нових праць, в яких вони на основі глибокого аналізу та неупередженого ставлення, з використанням недоступних раніше документальних матеріалів, дали б правдиву, виважену оцінку подіям та явищам вітчизняної історії. Такий підхід зумовлений переорієнтацію історичної науки з ідеологічного обслуговування на суто наукове дослідження.
Дослідження бойової діяльності Військово – морського флоту Радянського Союзу в 1941 – 1945 роках є складовою частиною вивчення проблеми участі збройних сил СРСР у Великій Вітчизняній війні. На прикладі даного дослідження показується важливість внеску Військово – морського флоту у загальну перемогу Радянського Союзу над фашисткою Німеччиною і її союзниками. З розпадом Радянського Союзу, і здобуттям Україною незалежності, актуальною, на думку автора є спроба більш детального дослідження значення бойової діяльності Чорноморського флоту. Ще раз, в умовах не найкращого становища флоту на сучасному етапі, пригадати славетні сторінки його історії.
Об’єктом дослідження є Військово–морський флот СРСР, як складова частина збройних сил Радянського Союзу.
Предметом дослідження є підготовчі заходи та бойова діяльність Військово–морського флоту Радянського союзу напередодні та в роки Великої Вітчизняної війни, а також у війні проти Японії.
Методологічну основу дослідження складають загальні принципи логіки, історизму та об’єктивності, система загальнонаукових дослідницьких методів системного та структурно – функціонального аналіз, а також історичний, логічний, порівняльний методи.
Хронологічні рамки дослідження охоплюють період з 30 грудня 1937 року, коли був створений наркомат ВМФ СРСР і розпочалась активна стадія будівництва флоту по 2 вересня 1945 року, коли Військово – морський флот завершив останні бойові операції, що були пов’язані з участю СРСР у війні проти Японії.
В територіальному плані дослідження ґрунтується на території Радянського Союзу, де в безпосередніх бойових діях брав участь Військово – морський флот. Насамперед це акваторії та при берегові території Чорного, Балтійського, Баренцового морів та Тихого океану.
Ступінь дослідження проблеми. В українській історіографії відсутні спеціальні праці, які б конкретно стосувались теми даної курсової роботи. Проте питання, пов’язані з темою роботи стали предметом вивчення дослідників.
Значна кількість загальних та спеціальних праць присвячених бойовій діяльності Військово-морського флоту СРСР в роки Великої Вітчизняної війни, опублікованих в радянський період, потребують історіографічного аналізу в сучасних умовах, що може визначити недостатню розробку багатьох аспектів теми.
Висвітлення тих чи інших проблем діяльності Військово-морського флоту Радянського Союзи фактично розпочалось з випуску у 1944-1945 роках 6 томів звернень радянських інформбюро. Але звичайно, це не була спеціальна праця з даної проблеми. Лише окремі звернення стосувались бойової діяльності флоту. До того ж багато звернень, як відомо мали більш агітаційне, ніж інформативне значення.
Взагалі в період війни і перших повоєнних років не було опубліковано жодної узагальнюючої праці, яка б стосувалась Великої Вітчизняної війни в цілому, чи конкретно Військово-морського флоту. Видані в цей період роботи в переважній більшості мало оброблені, занадто заідеологізовані. Зібраний в них матеріал не піддавався глибокому та об’єктивному аналізу.
Першою спробою в загальних рисах висвітлити діяльність Військово-морського флоту в роки війни стала невелика за обсягом праця, що вийшла в 1953 – «Героический подвиг советских моряков…». Слід зазначити, що дана праця була опублікована на два роки раніше, ніж перша праця, що намагалась узагальнити події Великої Вітчизняної війни в цілому – Нарис історії Великої Вітчизняної війни. У 1956 році були опубліковані перші широкі дослідження діяльності Військово-морського флоту. Праця являла собою збірник статей, кожна з яких висвітлювала конкретну військову операцію на флоті, чи окремий період війни. Статті були написані офіцерами флоту – безпосередніми учасниками бойових дій. Цього ж року вийшла перша праця, присвячена бойовим діям в яких брав участь Чорноморський флот. Дослідження проведені автором праці – К.В.Пєнзіним стали основою для подальших досліджень даної проблеми. До 1960-го року були опубліковані і інші праці, які стосувались окремих подій на морських театрах в роки Великої Вітчизняної війни.
В 1957 році було прийнято рішення про написання 6-томної історії Великої вітчизняної війни. Перший том, що був присвячений подіям напередодні війни вийшов у 1960 році. Наступні томи вийшли в світ до 1965 року. Це була перша велика узагальнююча праця присвячена Великій вітчизняній війні. В праці були окремі розділи, присвячені бойовим діям на морських театрах, і оскільки праця вважалась висвітленням офіційної позиції тогочасної радянської історіографії, на неї орієнтувались всі наступні дослідники, які займались проблемою як Великої Вітчизняної війни в цілому, так і бойової діяльності Військово-морського флоту зокрема.
60-і роки стали часом виходу як узагальнюючих праць, так і праць, присвячених окремим морським театрам. Досить змістовною в контексті даних праць є робота історика Б.А.Вайнера, який спробував зробити детальний аналіз операцій проведених Північним флотом. Але і вона звичайно не була позбавлена тогочасних ідеологічних нашарувань. До 60-х років відноситься і вихід першої книги мемуарів наркому ВМФ Радянського Союзу – адмірала М.Г.Кузнєцова. В праці, не дивлячись на її мемуарний характер наводяться деякі конкретні данні, що стосуються підготовчих заходів сторін до майбутньої війни.
Найбільш плідним у справі дослідження проблеми бойової діяльності Військово-морського флоту в роки війни є період 70-х років. В цей час даній тематиці було присвячено ряд монографій, статей та мемуарних праць. Вихід багатьох праць був пов'язаний з річницями початку і закінчення війни. Праця В.І.Ачкасова була присвячена не тільки подіям Великої Вітчизняної війни а і іншим аспектам діяльності Радянського військового флоту. Стосовно ж військових дій, то праця здебільшого підсумовує вже відомі матеріали, без залучення нових даних. Виходять в 70-і роки і нові мемуари наркома ВМФ М.Г.Кузнєцова. Дані праці вже присвячені подіям безпосередньо Великої Вітчизняної війни.
Найбільш ґрунтовним дослідженням 80-х років, на думку автора є праця В.А.Басова. З наведених у праці таблиць і схем можна дізнатись про стан Військо-морського флоту СРСР напередодні війни. Також в даній праці подаються матеріали, щодо підготовки фашистської Німеччини до наступу на СРСР, керівний склад радянського флоту та безпосередні шляхи вирішення флотами завдань під час війни. Але недоліком цієї праці, окрім постійного підкреслення внеску комуністичної партії, є також розгляд даного питання роблячи занадто великий акцент на стратегії і тактиці ведення боротьби на морських театрах. Такий характер праці можна пояснити спеціалізованим призначенням даної праці – передусім для військових.
У 80-і роки були видані й інші праці, що стосувались даної тематики. Зокрема значна частина праць була присвячена конкретним військовим операціям на окремих морських театрах.
Розпад Радянського Союзу, розрив з тоталітарним минулим відкрили нові можливості для вивчення багатьох сторін історії радянської доби. В цьому плані перегляду і переосмислення потребує і тема діяльності Військово морського флоту. Однак й досі ця проблема не знайшла суттєвого висвітлення в українській історіографії.
Підсумовуючи історіографічний огляд літератури, варто зазначити, що хоча у великій масі опублікованих робіт аналізуються деякі аспекти бойової діяльності Військово-морського флоту СРСР, проте в більшості ці праці характеризуються однобічним напрямком дослідження, продиктованим офіційною комуністичною ідеологією, а тому не дають об’єктивного та комплексного висвітлення цієї проблеми.
Виходячи з застарілості розробок в історичній науці даної проблеми, автор поставив перед собою мету: дати об’єктивний аналіз бойової діяльності Військово-морського флоту СРСР та, навівши приклади невдалих військових операцій, що недостатньо висвітлені в радянській історіографії, показати не тільки успіхи, а й прорахунки які були допущені військовим керівництвом під час війни. Ця мета реалізується шляхом розв’язання таких завдань:
показ стану Військово-морського флоту напередодні Великої Вітчизняної війни, процесів підготовки обох сторін до майбутньої війни, змін що відбулись в керівному складі ВМФ СРСР.
історична реконструкція подій початкового періоду війни на всіх морських театрах.
висвітлення подій 1943-1945 років на морських театрах війни, участі Тихоокеанського флоту і амурської флотилії у війні з Японією.
Аналіз значення участі Чорноморського флоту у Великій Вітчизняній війні.
Наукову новизну даної роботи визначає, насамперед, новий підхід до дослідження з врахуванням сучасних концептуальних засад, що дозволив відійти від панівної в радянській історіографії схеми показу проблеми, її різнобічний розгляд і більш критична оцінка подій, що розглядались.
Теоретична і практична цінність курсової роботи полягає в тому, що її матеріали можуть бути використані істориками, політологами, військовими у подальшій науковій та практичній розробці проблем вивчення історії Військово-морського флоту СРСР і зокрема Чорноморського Військово-морського флоту.
Джерельну базу дослідження склали опубліковані документи і матеріали, які стосуються в цілому історії Великої Вітчизняної війни.
Зі збірників документів і матеріалів «Никто не забыт, ничто не забыто» і «Сообщение Советского Информбюро», що вийшли в радянські часи були використані деякі конкретні дані, присвячені бойовій діяльності Військово-морського флоту. Але розуміючи, що джерельна база та статистика тих років не завжди відображала дійсний стан речей автор критично підходить до використання згаданих документів для висвітлення історичних процесів минулого.
Також джерелами до курсової роботи стали ряд монографій, що висвітлювали як бойову діяльність Військово-морського флоту в цілому, так і бойові дії окремих флотів на окремих морських театрах.
Ще одним важливим джерелом до даної роботи стали мемуари безпосередніх учасників військових дій. Особливе значення мали мемуари тодішнього Народного комісара ВМФ – М.Г.Кузнєцова.
Достовірність результатів дослідження забезпечується опорою на провідні методологічні положення, використання широкого та різноманітного дослідницького матеріалу, застосування комплексу методів, адекватних об’єкту, предмету, меті і завданням дослідження.
Курсова робота складається з трьох розділів. Перший розділ присвячений загальному стану Військово-морського флоту СРСР напередодні Великої Вітчизняної війни. В другому розділі досліджуються бойові дії, що проводили радянські ВМС в період 1941-1942 років. Третій розділ висвітлює бойову діяльність флотів в період 1943-1945 років.--PAGE_BREAK--
1. Розвиток військово-морського флоту Радянського Союзу на початковому етапі Другої світової війни
Для більш ґрунтовного і цілісного розуміння діяльності військово – морського флоту СРСР безпосередньо під час бойових дій на фронтах Другої сітової війни є необхідним проаналізувати те, що являв собою флот напередодні війни, хто відігравав ключову роль в його керівництві і які заходи приймались за для посилення обороноздатності країни на морі.
30 грудня 1937 року постановою ЦВК і СНК СРСР був створений наркомат ВМФ СРСР, який з березня 1939 року очолив М.Г.Кузнєцов. 23 квітня 1938 року була створена Головна Військова рада ВМФ. Її керівником став також нарком ВМФ. Напередодні і під час війни членами Головної Військової ради ВМФ були секретар ЦК ВКП(б) А.А.Жданов, перший заступник наркома ВМФ і начальник Головного морського штабу (ГМШ) Л.М.Галлер, заступник наркома і начальник головного управління політичної пропаганди ВМФ (з 22 липня 1941р. – Головного політичного управління ВМФ) І.В.Рогов. замісники наркома адмірали І.С.Ісаков і Г.І.Левченко, начальник управління Військово – повітряних сил ВМФ генерал – лейтенант авіації С.Ф.Жаворонков.
Головна Військова рада і Наркомат ВМФ розробляли пропозиції по будівництву ВМФ, пропозиції по оперативно – стратегічному використанню флотів в разі війни. Передбачалось, що плани використання військово – морських сил у війні буде розробляти Генеральний штаб – вищий орган управління збройних сил країни. Але на практиці було так, що Генеральний штаб і штаби приморських округів з залученням штабів флотів розробляли плани прикриття і спільної оборони узбережжя, тобто використання ВМФ для оборони приморських напрямків від вторгнення ворога на територію країни.
Згідно з основними положеннями радянської військової доктрини флот повинен був не тільки прикривати приморські фланги сухопутних військ від ударів з моря, але й бути готовими до ведення активних дій. Тому згідно з директивами наркома ВМФ кожний флот розробив плани перших самостійних дій.
З самого початку війни рішення про використання флотів приймала Ставка Головного Командування Збройних Сил СРСР, яка була створена 23 червня 1941 року. До її складу увійшли народний комісар оборони С.К. Тимошенко (голова), І.В. Молотов, начальник Генерального штабу Г.К. Жуков, Маршал Радянського Союзу К.Е. Ворошилов, С.М. Будьонний, народний комісар військово-морського флоту адмірал М.Г. Кузнєцов.
Взагалі найбільші важелі управління флотом знаходились в М.Г. Кузнєцова. Народний комісар військово–морського флоту відрізнявся нерадянською ініціативністю і працьовитістю. Прикладом принциповості М.Г. Кутузова може служити вже післявоєнний випадок, коли І.В. Сталін запропонував розділити Балтійський флот на два окремих, на що М.Г. Кузнєцов чітко висловив власну позицію, заявивши, що вважає такі дії недоречними. За наказом І.В. Сталіна це питання було розглянемо на засіданні Головної військово – морської ради, де не дивлячись на підтримку Сталіна, М.Г. Кузнєцов не відмовився від своїх поглядів. Після цього відношення І.В. Сталін і М.Г. Кузнєцова погіршилися, а в 1948р. він навіть був відданий під суд Військової колегії Верховного суду і розжалуваний до контр-адмірала. Але цей професіонал був потрібний І.В. Сталіну, і коли під час суперечностей стосовно Балтійського флоту, М.Г. Кузнєцов заявив, що якщо його думка неважлива, нехай його звільнять, І.В. Сталін заявив. Що: «Вас звільнять, але тоді коли це буде потрібно».
34 – річний М.Г. Кузнєцов ставши наймолодшим наркомом в СРСР; першим моряком на цій посаді (раніше наркомами були комісар Смірнов і чекіст Фріновський) зробив великий внесок в укріплення послабленого чистками 30-х років флоту. Взагалі тема репресій на флоті довгі роки, зі зрозумілих причин була закритою. До даної проблеми почали повертатись лише в роки перебудови. Як виявилось масштаби репресій були вражаючими. Була фізично ліквідована переважна частина верхівки флоту.
Під репресії у 1937 році потрапив керівник морського відділу академії генерального штабу Едуард Самуїлович Панцержанський. Який був відповідальний за підготовку керівних кадрів оперативних з’єднань фронтів. Також в цей рік було розстріляно керівника і військового комісара військово-морської академії, флагмана флоту 1-го рангу Іван Мартинович Лудрі.
В наступному 1938 році розстріляли начальника головного управління суднобудівної промисловості нарковмважкпрому, а з 1936 року замісника наркому оборонної промисловості Ромуальда Адамовича Муклевича, якого називають одним з тих хто поклав початок будівництву радянських бойових кораблів на вітчизняних суднобудівних заводах. В цьому ж році розстріляли замісника наркому оборони по військово-морським силам, флагмана флоту 1-го рангу Володимира Митрофанович Орлова та людину яка 10 років очолювала Балтійський флот а в останні роки життя була керівником військово-морських сил робоче-селянської червоної армії, флагмана флоту 1-го рангу Михайла Володимировича Вікторова.
Були репресовані і командуючі Чорноморського та Північного флотів Іван Кузьмич Кожанов та Костянтин Іванович Душенов відповідно.
Трагічний список репресованих керівників радянського військово-морського флоту можна продовжити іменами члена військової ради морських сил Далекого Сходу, армійського комісара 2-го рангу Г.С. Окунєва, адмірала Л.М. Галлера, репресованого вже після війни, який помер в тюрмі міста Казань у 1948 році та багатьма іншими. Але очевидним постає той факт, що жорстока політика сталінської репресивної машини найгіршим чином вплинула на стан військово-морського флоту напередодні військових дій, позбавивши флот цінних професійних кадрів.
В цих умовах перед М.Г.Кузнєцовим стояло важке завдання підготовки флоту фактично на новій кадровій основі. Народний комісар військово–морського флоту провів низку навчань, особисто відвідав найбільші кораблі, став ініціатором відкриття нових морських училищ і морських спецшкіл (у майбутньому нахімовських училищ). За його участі були прийняті дисциплінарні і корабельні устави ВМФ.
Оскільки ВМФ був окремим наркоматом і не підлягав наказу Тимошенко і Жукова від 21 червня 1941 року про недопущення «йти на провокації». Кузнєцов зумів своїм наказом від того ж 21 червня 1941р. привести всі флоти і флотилії до стану бойової готовності.
На сьогодні стає дедалі очевидніше те, що керівництво СРСР і безпосередньо І.В. Сталін добре розуміли значну вірогідність радянсько – німецької війни і вели підготовку до неї. М.Г. Кузнєцов говорив: «Для мене безумовно одне: І.В. Сталін не тільки не виключав можливості війни з гітлерівською Німеччиною, навпаки, він таку війну вважав досить імовірною і навіть, рано чи пізно, обов’язковою. Договір 1939р. він розглядав лише як відсунення строків початку війни».
Одною з перших ознак, що свідчила про загрозу нападу з боку Німеччини, було різке посилення діяльності німецької розвідки. На морських театрах німецька розвідка почала діяти раніше всього у Фінській затоці і в районі військово – морських баз Прибалтики. Це відповідало плану «Барбаросса»: Балтійський морський театр належав до стратегічного напрямку, на якому повинна була наступати група артилерії «Північ», що мала на меті захопити Прибалтику і Ленінград. 2 січня 1941р. над островом Ханко двічі був помічений німецький розвідувальний літак. 5 березня над Ліенеї декілька разів пролетів німецький літак. Зенітні батареї і ескадрений міноносець «Яков Свердлов» розпочали вогонь і скоріш за все в одному з випадків пошкодили літак.
В травні 1941р. замісник начальника головного морського штабу доповів в генеральний штаб, що за останній час мали місце випадки появи поблизу радянського узбережжя невідомих підводних човнів біля берегів Камчатки, Севастополя, в різних пунктах Фінської затоки": о.Сескар, Уте, Дачо і півострова Ханко".
Починаючи з кінця 1940 року військово – морській організації Німеччини наполегливо просили навігаційні карти, лоції і опис знаків морів Північно Льодовитого океану, а також Балтійського, Чорного морів. Військово – морський аташе в Берліні М.А. Воронцов назвав майже точну дату початку війни.
Наркомат ВМФ мав свій бюджет, фонди заготівки матеріальних ресурсів, план замовлень промисловості і з 1937 року почав розробку суднобудівної програми, що була спрямована на створення великих надводних кораблів, літаків, крейсерів, авіаносців. Однак навіть радянське керівництво визнавало, що на те щоб флоти зрівнялись з флотами найбільш потужних морських держав в кількості великих надводних кораблів, було потрібно два десятиліття.
Тому програма не отримала офіціального затвердження і була відкоригована у відповідності з більш – менш реальних можливостей промисловості. В систему наркомату суднобудівної промисловості входив 21 завод, з якими кооперувались більше 200 заводів інших галузей. Діяли конструкторські бюро і науково – дослідні інститути.
Цікавим фактором є те, що в даний період СРСР робив спроби будівництва бойових кораблів в капіталістичних країнах. В Італії був побудований один лідер ескадрених міноносців («Ташкент»); Німеччина продала недобудований крейсер «Лютцов» («Петропавловск»), який однак так і не був уведений в дію. США взагалі відмовилась від розміщення замовлень на будівництво кораблів.
За проектом плану військового суднобудування вважалось необхідним мати на кожному театрі рівну, або дещо більшу кількість кораблів основаних класів в порівнянні з противником. Але досягти такого рівня було надзвичайно важко. Протягом 1940 і на початку 1941р. суднобудівна програма продовжувала корегуватись: зменшувалась кількість лінійних кораблів, збільшувалась кількість крейсерів; в плані було будівництво 2-х авіаносців (для Північного і Тихоокеанського флотів). Було збільшено кількість бойових кораблів спеціального призначення: вартових кораблів, тральщиків і особливо полювальників за підводними човнами. Прорахунком в планах будівництва флоту можна вважати відсутність розробок спеціальних десантних кораблів. До кінця 1942р. на кожному театрі в середньому планувалось мати по 3 крейсери, 16 ескадрених міноносців, 60 підводних човнів.
У зв’язку з загрозою нападу Німеччини 19 жовтня 1940р. уряд знов переглядає план військового суднобудування. Було вирішено нових закладок лінійних кораблів і важких крейсерів не виробляти; передбачалось продовження робіт на кораблях з більшим ступенем готовності, припинилось будівництво кораблів з великими строками виробництва.
Загальний тоннаж бойових кораблів з початку 1939 по 1941р. зріс завдяки введення в дію нових одиниць приблизно на 160 тис. т. В кінці 1940р. в будівництві знаходилось ще 269 кораблів, в яких частина була закінчена в першій половині 1941р. і прийняла участь у війні.
Розподілення бойових кораблів по театрам, або стратегічна розстановка військово – морських сил залежала від необхідності захисту в першу чергу життєво важливих районів країни, що розташовувались поблизу Чорного і Балтійського морів.
На початку 30-х років стали потрібними військово – морські сили для оборони Півночі і Далекого Сходу. Там почали поспіхом будувати флот, бази, аеродроми, одночасно переводити туди кораблі з інших театрів. Але до початку війни і це завдання не було повністю вирішене.
Кораблі, що будувались в першу чергу спрямовувались для посилення Балтійського і Чорноморського флотів. Тихоокеанський флот поповнювався головним чином за рахунок підводних човнів і авіації.
В 1940 році було прийнято рішення про термінове посилення північного флоту, але на це часу не вистачало. Перед початком Великої Вітчизняної війни Північний флот мав порівняно невеликі сили: бригаду підводних човнів і по одному дивізіон ескадрених міноносців, вартових кораблів, тральщиків, мінних загороджувачів і вартових катерів.
Берегова охорона знаходилась ще в процесі будівництва і перед початком війни було ще далеко до її завершення. Протиповітряна оборона складалась з декількох дивізіонів. Головною базою флот був Полярний. Кораблі базувались також і на Мурманськ. В Архангельську знаходилась Біломорська військова база. Аеродромна мережа флоту була надзвичайно обмеженою, авіація фактично могла експлуатувати тільки один сухопутний і два морських аеродроми. Північний флот мав тільки три ударні групи: підводну, артилерійсько торпедну (міноносну) і авіаційну, а також невелику кількість кораблів, що мали призначенням виконання спеціальних бойових завдань і забезпечення бойових сил. Як показали військові дії, цих сил було недостатньо. продолжение
--PAGE_BREAK--
Балтійський флот перед війною мав у своєму складі більше 200 кораблів різних класів, а також більше 650 літаків. Він мав мережу військово – морських баз і аеродромів. Артилерійські батареї, що будувались на островах Найссар, Осмуссар, Даю, Ефель, Руссарьо, Готланд, а також на Ханко і в районі Талліна повинні були посилити берегову артилерію на 103 гармати великого і середнього калібрів. В поєднанні з мінними загородженнями вони могли створити значну перешкоду для ворожого флоту.
Чорноморський флот перед початком бойових дій нарахував більше 200 кораблів та біля 620 літаків. Військово – морські бази і найбільш важливі ділянки узбережжя були прикриті артилерією берегової оборони.
Балтійський і Чорноморський флоти могли сформувати по декілька артилерійських, артилерійсько – торпедних, підводних і авіаційних ударних груп. До складу цих флотів входила значна кількість бойових кораблів спеціального призначення (мінних загороджувачів, тральщиків, вартових). При цьому підводні човни і артилерійські кораблі могли діяти на всю глибину театру. Досить далекобійними силами були бомбардувальники і літаки торпедоносці.
Тихоокеанський флот мав досить чисельні з’єднання підводних човнів, торпедних катерів і авіації, які могли діяти в своїй береговій зоні. У берегів імовірного противника і в океані боротьбу могли вести лише великі і середні човни.
На Балтійськом морі на почату війни співвідношення корабельних сил сторін було приблизно рівним. На Чорному морі радянський флот перевищував військово – морські сили противника, але який міг створити перевагу завдяки 4-у німецькому повітряному флоту. Північний флот з початку 1942р. поступався силами Німеччини, зосередженим в Північній Норвегії.
Напередодні Великої Вітчизняної війни у складі ВМФ були Амурська Червоно знаменна військова флотилія (база Хабаровськ), Каспійська військова флотилія( база Баку), Пінська військова флотилія (база Пінськ); Дунайська військова флотилія ( база Ізмаїл), які в різні періоди брали участь у війні.
Швидке збільшення військово–морського флоту потребувало розвитку і посилення його тилу. Центральним органом управління тилам було головне управління портів. На кожному флоті були служби постачання матеріальними засобами, технічного забезпечення, медична, інженерна, квартирно – експлуатаційна служби, а також допоміжний флот і автомобільний транспорт, які були у віддані керівництва тилу.
Основу тилу фронту складали військово – морські бази, в яких розміщувалися запаси, судно ремонтні заводи, технічні комплекси – все необхідне для забезпечення бойової діяльності кораблів, авіації і берегових частин.
У зв’язку з тим, що сили флоту були здебільшого недалекої дії, матеріально – технічне забезпечення їх здійснювалось на берегових базах. Плавучого тилу для постачання кораблів у морі і у віддалених неоснащених пунктах фактично не було.
Перед війною відбулися деякі зміни в організації і базуванні флоту внаслідок Радянсько – Фінської війни і приєднання до СРСР Прибалтики. Балтійський і Північний флоти почали освоювати нові райони базування (Виборг, Ханко, Західне узбережжя, півострів Рибачий і Середній). По новому організована Дунайська флотилія Чорноморського флоту освоїла базування сил на нижній течії р. Дунай. Пінська військова флотилія свій район базування перемістила з Києва на захід в м. Пінськ.
Друга Світова війна, що розпочалась викликала необхідність поглибленого вивчення досвіду бойових дій. Виявився недостатній рівень підготовки, зокрема оперативно – тактичної, командного складу. Організація системи ПВО військово – морських баз і ескадр не відповідала вимогам, оскільки не гарантувала відбиття несподіваних ударів противника з повітря і не виключала помилкових пострілів по власним літакам. Через недосконалість технічних засобів спостереження за підводними човнами суттєво відставала протичовнова оборона. Командування флотом було стурбовано відсутністю на озброєнні неконтактних тралів і недостатньою кількістю тральщиків спеціальної побудови, протичовнових кораблів і засобів висадки.
Наказом Президії Верховної Ради СРСР 1 вересня 1939р. був прийнятий закон про загальну військову повинність і про п’ятирічний строк служби червонофлотців на кораблях, чотирирічний в частинах зв’язку і берегової артилерії. В 1939р. відбулись зміни у підготовці командного складу і проходження ним служби. Командні військово – морські училища були перетворені у вищі навчальні заклади, що дозволяло підвищувати командирів флоту.
М.Г.Кузнєцов так оцінив боєздатність флоту перед початком війни: «Загалом, хоча ми і не встигли створити великий флот, обладнати наші морські сили всіма засобами боротьби, все ж це був флот боєздатний… ми готувались зустріти ворога скоординованими ударами підводних і надводних кораблів, авіації і берегової оборони. Прагнення використовувати спільно розрізнені сили відбилось і на самій організації флоту. В нас були створені маневрені з’єднання ескадри і загони, що склались з кораблів різних класів. Ми вже тоді формували з’єднання не по класам кораблів, як раніше, а відповідно до оперативних і тактичних завдань, які доводилось вирішувати».
Перед війною при розробці оперативних планів було вирішено виходити з припущення, що проти СРСР виступить коаліція держав, очолювана Німеччиною, яка могла включати в себе Італію, Угорщину, Румунію, Фінляндію і Швецію з одночасним нападом на Сході Японії. До початку бойових дій плани флотів, що являли собою розвиток загального плану оборони державного кордону 1941р. були розроблені. Вони визначали загальний напрямок бойової підготовки.
Радянське командування вважало, що війська першого стратегічного ешелону: Північний, Балтійський і Чорноморський флоти, а також дальня авіація зможуть відбити напад ворога. З підведенням військ другого стратегічного ешелону повинен був розгорнути загальний наступ з перенесенням бойових дій на територію противника.
У відповідності до цього плану Північний флот готувався до того, щоб знищити флот противника при його появі в Баренцовому і Білому морях; сприяти 14-ій армії в обороні півостровів Середній, Рибачий, Кольський і в першу чергу не допускати висадки десанту: закрити прохід судам противника в Біле море; спільно з частинами Архангельського військового округу захищати узбережжя Білого моря; проводити крейсерські дії підводними човнами на морських сполученнях у західного узбережжя Норвегії.
Найбільш напружені Бойові дії очікувались в Балтійському морі. Тому Балтійський флот повинен був не допустити висадки морських десантів на узбережжя Латвійської і Естонської РСР, на острови Езель і Даго; спільно з ВПС червоної армії нанести поразку німецькому флоту при його спробах пройти у Фінську і Ризьку затоки. В разі одночасного з Німеччиною виступу Фінляндії Балтійський флот повинен був знищити її флот, допомагати сухопутним військам на узбережжі Фінської затоки і на півострові Ханко, здійснити з перших днів війни перевезення військ з північного узбережжя Естонської РСР на півострів Ханко; перервати морські комунікації противника в балтійському морі.Перевага радянського флоту на Чорному морі дозволяла використовувати його більш активно. Чорноморський флот повинен був забезпечити перевагу на морі, активними мінними постановками і діями підводних човнів не допустити проходу кораблів противника через протоки в Чорне море. В разі вступу у війну Румунії – проводити операції по знищенню її флоту, перервати морські комунікації і блокувати узбережжя, включаючи гирло Дунаю, сприяти лівому флангу сухопутних військ при діях на узбережжі.Як бачимо, Північний флот мав в цілому оборонні завдання, балтійський флот, обороняючи узбережжя повинен був втримувати панування в Фінські і Ризькій затоках, створити опорні пункти в районі Ханко – Аландських островів, Чорноморський флот, втримуючи перевагу на всьому морі, завдання що виникали повинен був вирішувати головним чином наступальними діями. Передбачалось що всі флоти будуть діяти спільно з сухопутними військами: на всіх театрах ставилось завдання нищити морські комунікації, але був відсутній наказ про захист власних морських сполучень.
Отже, говорячи про стан, в якому знаходився Військово-морський флот СРСР напередодні війни можна зробити висновок, що командування флотом розуміло наближення та неминучість майбутньої війни і вело безпосередню підготовку до неї. Підготовчі заходи мали як низку позитивних так і негативних моментів ( як то неодноразове корегування та зміна плану будівництва флоту). В результаті Військово-морський флот СРСР підійшов до війни з приблизним паритетом сил на Балтійському морському театрі, деякою перевагою на Чорноморському морському театрі і з меншими силами на Північному морському театрі
2. Військово-морський флот в умовах оборонних боїв з нацистською армією в 1941-1942 роках
Як можна було пересвідчитись з даних наведених в Розділі №1, Військово-морський флот Радянського Союзу вів активну підготовку до майбутньої війни. 19 червня 1941 року за наказом наркома ВМФ М.Г.Кузнєцова Балтійський флот був переведений на оперативну готовність №2. На північному флоті було спокійніше, ніж на Балтійському, але і він був переведений М.Г.Кузнєцовим на ту ж готовність.
18 червня з району навчань в Севастополь повернувся Чорноморський флот і отримав наказ залишатися в готовності №2. 21 червня в 20 годин у неофіційній розмові морський аташе М.А.Воронцов повідомив М.Г.Кузнєцову про те що напад слід очікувати з години на годину. Ще за декілька годин до цього М.Г.Кузнєцов провів телефонні наради з командувачами флотів в яких наказав підтримувати повну оперативну готовність. Біля 23 годин М.Г.Кузнєцов був викликаний на нараду у кабінет маршала С.К.Тимошенко, де після отриманих даних про велику імовірність нападу Німеччини віддав наказ всім флотам перейти на повну фактичну готовність, тобто на готовність №1.
Тож відповідні і раніше проведені підготовчі заходи дали можливість 22 червня, в день нападу Німеччини не втратити жодного корабля і жодного літака морської авіації.
Дії Військово-морського флоту в перші 7-8 днів початкового періоду війни визначались попередніми планами. З метою недопущення раптового нападу з моря і висадки десанту, забезпечення судноплавства в своїй оперативній зоні, створення мінно-артилерійських оборонних позицій на підступах до заток і військово-морських баз флоти розпочали оперативну розташування сил. Ці оборонні завдання вирішували сили, що головним чином входили до складу військово-морських баз. Ударні сили, що підпорядковувались безпосередньо командуючому флотом: підводні човни, авіація великі надводні кораблі очікували наказ на активні дії проти берегових об’єктів противника, кораблі в морях і базах, проти морських перевезень.
Одночасно з захистом найважливіших об’єктів флоти розпочали широкі оперативні оборонні заходи. На Балтиці оборонні рубежі проходили від півострова Ханко, через фінську заток, острови Даго і Ефель, Ірбенську протоку і далі повертали на південь вздовж Латвійського берега до Любави. Встановлення великих мінних загороджень у Фінській затоці і Ірбенській протоці проводились як єдина мінно-загороджувальна операція. В ній були задіяні майже всі кораблі ескадри, загони легких сил і надводні мінні загороджувачі. Від нападу з повітря їх забезпечували військово-повітряні сили флоту.
Швидке просування противника на північно-західному напрямку створило умови, коли мінно-артилерійські позиції у Фінській затоці могли бути подолані противником. Щоб прикрити Ленінград від можливого удару з моря, 27 червня народний комісар ВМФ прийняв рішення про створення ще однієї позиції в східній частині Фінської затоки на лінії о.Гоглану — Кунда.
На Чорному морі загородження не складали єдиної оборонної системи. Кожна мінно-артилерійська позиція була самостійною і захищала з моря підступи до окремих пунктів: Одеси, Севастополя, Керченську протоку, Новоросійськ, Туапсе, Батумі та ін.
Запаси мін шо були на Північному флоті не дозволяли в перші дні війни створити мінні загородження для прикриття від нападу з моря в напрямку — Владивосток, Володимир-Ольга, Радянська гавань і Петропавловськ-Камчатський.
На всіх флотах першими силами, розташованими в морі для активних бойових дій, були підводні човни. Але більша їх частина вийшла в море з метою виявлення з’єднань великих бойових кораблів і десантів. З 15 підводних човнів Балтійського флоту тільки 6 були направлені на морські сполучення противника для дій проти транспорту; з 11 підводних човнів Чорноморського флоту – 3 і лише на Півночі з 6 направлених в море підводних човнів 4 були спрямовані до берегів противника і по одному – на походи до Кольської затоки і Білого моря. продолжение
--PAGE_BREAK--
Одночасно з оборонними заходами флоти розпочали активні дії, виходячи з ситуації, що склалась. 22 червня на запит Військової ради Чорноморського флоту Головне Командування дозволило обстріл ворожих військово-морських баз з метою знищення кораблів, запасів та нафти. Наступного дня було отримано дозвіл І.В.Сталіна на спільний удар авіації і надводних кораблів по військово-морській базі Констанце. 30 червня Ставка Головного Командування наказала обстрілювати нафтопромисли Плоешти і 2 липня – Черновадський міст через Дунай.
25 червня 1941 року Нарком ВМФ наказав завдати удар по Констанце бойовими надводними кораблями. Командування операцією було покладене на капітана 2-го рангу М.Ф.Романова, а здійснювалась вона ударною групою в складі лідерів «Харьков» і «Москва». В групі прикриття були крейсер «Ворошилов», есмінці «Сообразительный» і «Смышлёный». Кораблі ударної групи демонстрували рух на Одесу і тільки з настанням повної темноти змінили курс. Їм вдалось пройти мінні загородження і в 5 годин ранку з дистанції 130 кабельтових кораблі розпочали вогонь. Їм відповіли берегові батареї противника. При відступі з’явилась бомбардувальна авіація противника і лідер «Москва» був підірваний. Корабель затонув, а 69 моряків потрапило у полон. Одним з ключових недоліків в плануванні даної операції було використання лідерів есмінців, а не крейсерів. Використання крейсерів дозволило б вести обстріл з дистанції 180 – 190 кабельтових, знаходячись за межами мінних полів.
В перший же день війни командуючий Чорноморським флотом поставив завдання активних дій Дунайської флотилії проти румунських кораблів в Тульче і Гальце, направивши на вирішення цього завдання на допомогу флотилії дві окремі авіаескадрильї ( 70-ту і 78-у). Виконуючи поставлене завдання, 25 червня в 4 години 48 хвилин дев’ять літаків 78-ї авіаескадрильї (командир майор Ф.І.Бедербеков) з Миколаївського аеродрому здійснили наліт на базу противника Галац. Було скинуто 70 ФАБ-100. В другій половині дня наліт було повторено шістьма літаками, на цей раз удар був завданий по Тульче. 25 і 26 червня по шість літаків щоденно брало участь в бомбардуванні кораблів в Тульче.
В ніч на 9 липня 1941 року авіація Чорноморського флоту почала наносити удари по Плоешті. В результаті нанесеного бомбового удару було зруйновано 2 заводських корпуси, знищено 2002 цистерни з паливом, 46 нафта-цистерн, 2 склади. Також було знищено біля 220 тис. нафта-продуктів. Взагалі авіація флоту продовжувала наносити удари по Плоешті невеликими групами літаків до 18 серпня 1941 року.
З метою попередження і зриву авіаційного удару по Ленінграду 25 червня військово-повітряні сили Північного і Балтійського флотів (всього 487 літаків) нанесли удари з метою вивести з ладу аеродроми на території Фінляндії і розбити авіацію противника. Це рішення відповідало і інтересам оборони Балтійського флоту, оскільки авіація і флот Фінляндії, а також переведені туди військово-морські сили Німеччини створювали загрозу силам Балтійського флоту в тиску основних оборонних позицій. З 25 червня авіація Балтійського флоту почала наносити удари по аеродромам, військово-морським базам, береговим батареям та іншим об’єктам на території Фінляндії. Ці дії тривали до 30 червня, доки ситуація на сухопутному фронті не почала вимагати залучення авіації флоту до ударів по танковим і механізованим військам на рубежі р. Західна Двіна і зокрема в районі Двінська. В цей день більше 120 бомбардувальників нанесли удар по живій силі на шляхах Латвії.
На Мурманському напрямку німецькі війська розпочали наступ на тиждень пізніше, ніж на всьому фронті. Тому Північний флот, побоюючись висадки десанту, свої обмежені сили зберігав для їх відбиття. Важливою акцією флоту в початковий період було перебазування без втрат більше 70 торгівельних, промислових та інших кораблів з Кольської затоки в Біле Море.
Досить неочікувані для Німеччини активні бойові дії Чорноморського флоту призвели до того, що вже 12 серпня 1941 року в доповненні до директиви №34 групі армії «Південь» німецьке командування ставило завдання: «Заволодіти Кримом, який будучи авіабазою противника, складає велику загрозу румунським нафтовим районам». Невдовзі після направлення директиви Гітлер взагалі заявив: "…Для Німеччини вирішальне значення має якнайшвидша ліквідація російських військово-морських баз на узбережжі Чорного моря…". Особливе місце серед баз займала Одеса.
Розуміючи плани Німеччини. У відповідь 5 серпня 1941 року Ставка верховного головнокомандувача дала наказ: «Одесу не здавати, і обороняти до останньої можливості залучаючи Чорноморський флот…». 19 серпня ставка створила Одеський оборонний район на чолі з контр-адміралом Г.В.Жуковим, підпорядкувавши йому всі частини і установи Окремої Приморської армії, одеської військово-морської бази та інші військові організації, що знаходились в тому районі.
14 серпня 1941 року у відповідності з директивою ставки Верховного Головнокомандувача для оборони Криму була сформована Окрема 51-а армія, з підпорядкуванням в оперативному відношенні Чорноморському флоту, при виконанні завдань, що стосувались оборони Криму.
Для артилерійської підтримки військ. Що захищали Одесу був сформований загін кораблів північно-західного району у складі крейсера «Комінтерн», есмінця «Незаможник», дивізіонну канонерських човнів, дивізіонну тральщиків, бригади торпедних катерів і загону вартових катерів. Командиром загону катерів був призначений контр-адмірал Д.Д.Вдовіченко. 8 серпня наказом начальника гарнізону контр-адмірала Г.В.Жукова в Одесі було введене облогове становище.
Станом на 11 серпня 1941 року оборона Одеси спиралась на північному сході на Аджалинський лиман а далі проходила через Булдінку, Секретарівку, а далі через Мангейм, Білявку до Дніпровського лиману.
Суттєву допомогу захисникам Одеси в перші дні боїв надали літаки Чорноморського флоту, а саме 9-го винищувального авіаполку (командир полковник К.П.Малінов). 8 серпня 1941 року командир ланки 3-ї авіаескадрильї лейтенант В.Л.Редько вступив у бій з групою фашистських бомбардувальників. В результаті один літак було збито, а інші не прийнявши бій змінили курс і повернулись.
Залучення берегової і корабельної артилерії для підтримки сухопутних військ під Одесою розпочалось з 11 серпня, а з 13 серпня, коли противник вийшов до моря між Тілігульським і Аджаликським лиманами і блокував Одесу з суші, воно стало більш інтенсивнішим і здійснювалось під час всієї оборони. 15 серпня морські піхотинці під командуванням полковника Я.І.Осікова перейшли в контрнаступ на східному секторі оборони, біля села Булдінка. Контратака полку була підтримана артилерійським вогнем есмінця «Незаможник» і канонерського човна «Красний Аджаристан». В результаті контратаки чорноморці відбили Булдінку, відтіснивши при цьому біля батальйону противника в лиман.
16 серпня розпочались бої за Херсон. Місто захищали чисельні сухопутні підрозділи флотів і Миколаївської військово-морської бази при підтримці кораблів. Майже 3 доби невеликий гарнізон утримував місто, але 18 серпня Херсон був залишений. З 13 по 21 серпня велись бої за Очаків. Захисників Очакова підтримували артилерійським вогнем канонерський човен «Красная Армения» і монітор «Железняков». В ніч на 21 серпня був відданий наказ командуючого флотом на відхід з Очакова на остів Березань.
На 26 серпня на сухопутних рубежах Одеси вели боротьбу моряки не лише двох полків, що були сформовані в Одесі, але і чотирьох добровільних загонів кількістю 1620 чоловік, що були доставлені з Севастополя. 28 серпня в Одесу було доставлено ще два загони моряків-добровольців чисельністю більше 1 тис. чоловік. Вогневу підтримку військам оборонного району як і раніше надавала берегова артилерія і бойові кораблі. Щоденно вели вогонь по противнику що наступав 21-а батарея (командир капітан А.І.Кузнєцов). Особливо напруженими були дні з 25серпня, коли не стало 412-ї батареї біля Чибанки, а 21-а опинилась на шляху німецького війська. В ході боїв 21-ї батареї – капітан А.І.Кузнєцов був смертельно поранений. Всього за період з 15 по 30 серпня батарея провела 82 стрільбища, витративши при цьому 900 снарядів. Її вогнем було знищено багато бойової техніки і до 2 тис. солдат і офіцерів противника.
В артилерійській підтримці військ Одеського оборонного району щоденно брало участь 6-8 бойових кораблів. Так. Наприклад 27 серпня вогонь по ворожим позиціям в районі Свердлово і Кубанки вели есмінці «Бодрый», «Смышлёный», «Шаулян», «Незаможник» і канонерські човни «Красная Армения», «Красная Грузия» і «Красный Аджаристан».
В ранці 29 серпня 1941 року в артилерійській підтримці військ західного сектору взяло участь 5 ескадрених міноносців. В той же день в артилерійській підтримці захисників Одеси взяли участь лідер есмінців «Ташкент» (командир капітан 3-го рангу В.М.Ярошенко) і крейсер «Червона Україна» (командир капітан 1-го рангу Н.Є.Басистий). В наступні дні крейсер виходив на вогневі позиції по декілька разів. Артилеристи «Червоної України» на чолі з капітан-лейтенантом В.А.Федюшко завжди успішно виконували поставлені завдання.
31 серпня в артилерійській підтримці військ взяли участь крейсер «Червона Україна», лідер «Ташкент», есмінці «Фрунзе», «Незаможник», «Дзержинский» і канонерські човни «Красная Армения» і «Красная Грузия».
Ситуація з кожним днем погіршувалась. Про важке становище під Одесою командування оборонного району доповіло військовій раді флоту і Ставці. На це ставка Верховного Головнокомандувача дещо послабила свої вимоги і 12 вересня відповіла телеграмою в якій стояло завдання протриматись 6-7 днів, протягом яких обіцялось надання допомоги у вигляді авіації і озброєного поповнення. 19 вересня в Одесу, кораблями флоту була доставлена 157-а стрілецька дивізія в кількості 12618 бійців і командирів.
Важливою подією в період оборони Одеси була висадка морського десанту в складі полку морської піхоти в районі села Григорївка з метою забезпечення спроби контрнаступу військ в північному напрямку на ділянці між Аджаликським і Куяльницьким лиманами. Для десантування був обраний 3-ї полк морської піхоти (командир капітан К.М.Корень). Для висадки десанту був сформований загін кораблів у складі крейсерів «Красный Кавказ», «Красный Крым», есмінців «Бойкий», «Безупечный»і «Фрунзе». Загін десантних загонів складався з канонерського човна «Красная Грузия», буксира «Алупка», 22 катерів і 10 баркасів. Забезпечення з повітря покладалось на авіаційну бригаду флоту, що розміщувалась на кримських аеродромах. Командуючим ескадрою і всією десантною операцією був призначений контр-адмірал Л.А.Владімірскій.
Операція розпочалась вночі 22 вересня. Спочатку в 1год. 30хвл. в тил ворога з літака ТБ-3 був скинутий парашутний десант в складі 23 парашутистів. В 5 годин 1о хвилин завершилась висадка основного десанту, першою її здійснила рота лейтенанта І.Д.Чарупи зі складу 3-го батальйону. Десантники гранатами закидали ворожі вогневі точки і закріпились на березі. Слідом за 3-ім висадився 1-й батальйон під командуванням старшого лейтенанта Б.П.Михайлова, який наступав на села Чабанку і Нову Дофіновку, щоб з’єднатись з частинами 421-ї стрілецької дивізії. В Чабанці противник чинив сильний опір, подолати який вдалося тільки завдяки артилерійській підтримці есмінців «Бойкий», «Безупречный» і «Безпощадного» що прибув в Одесу в складі охорони транспорту.
Дії десанту на берегу були успішними. Долаючи сильний супротив противника 3-й морський полк до 18-ї години 22 вересня виконав поставлені перед ним завдання і вийшов на лінію: Чебанка – висота 57,3 – Нова Дофіновка, а вранці радгоспу ім.Ворошилова, з’єднавшись з частинами 421-ї стрілецької дивізії.
Перейшовши в наступ з 8-ї години 22 частини двох стрілецьких дивізій вийшли на рубіж радгоспу ім.Ворошилова – Вапнярка – Олександрівка. 157-а стрілецька дивізія вийшла на лінію висот 65,9, 65,5 села Шевченка. В східному секторі радянські війська розгромили 13-у і 15-у піхотні дивізії противника. Тільки загиблими німці втратили не менше 2000 чоловік. Було захоплено 83 гармати, 6 танків, біля 2 тис. гвинтівок і автоматів. Головним же досягненнями було те, що війська противника були відкинуті на 8-10 км, були позбавлені плацдарму, з якого обстрілювали місто і порт. Щоправда залишалась можливість обстрілу Одеси з півдня, з Сухого лиману, а також з заходу, зі сторони Дальника, тому говорити про вирішення проблеми не можна.
В кінці вересня в досить важкому становищі опинився Крим. Німецько-фашистські війська підійшли до Перекопу, в результаті склалась пряма загроза їх прориву на Кримський півострів, його захоплення, а разом з тим – головної бази флоту – Севастополя. У зв’язку з цим Ставка 30 вересня 1941 рок дала наказ військовій раді флоту, евакуювати одеський оборонний район і за рахунок його військ посилити оборону Кримського півострова. Велику складність представляв собою вивіз з фронту головних сил в складі 35 тис. чоловік з технікою і зброєю. Для перевезення і прикриття в Одесі було сконцентровано 17 великих транспортів, серед яких «Большевик», «Калинин», «Жан Жорен», «Курск», «Восток», санітарні транспорти «Україна», «Грузия», «Армения», «Абхазия», «Котовский», крейсери «Красный Кавказ» і «Червона Україна», есмінці «Смышлёный», «Бодрый», «Незаможник», «Шаумян», вартові кораблі «Петраш», «Кубань» та інші. 16 жовтня до трьох годин посадка головних сил була завершена. Біля опівночі почали відходити батальйони прикриття. Останній корабель з військами вийшов з Одеси біля 6 годин 16 жовтня. Вранці 17 жовтня німецько-фашистські частини вступили в Одесу. продолжение
--PAGE_BREAK--
Операція по евакуації військ Одеського оборонного району була виконана успішно. 17 жовтня до 19-ї години всі кораблі з військами і технікою зосередились в Севастопольській бухті.
Оборона Одеси є прикладом стійкості і мужності наших співвітчизників. За цей період німецько-фашистські війська втратили тільки загиблими, пораненими і полоненими біля 160 тис. чоловік. У вогневій підтримці військ взяло участь 22 бойових корабля Чорноморського флоту. Вони зробили для артилерійського обстрілу більше 180 виходів.
Наступним великим завданням, яке довелось виконувати Чорноморському флоту була оборона Кримського півострова і головної бази – Севастополя.
В серпні – вересні за рішенням Військової ради Чорноморського флоту в північній частині Криму були встановлені 7 стаціонарних берегових батарей (1221-127) і дві пересувні – 725-а і 727-а. Всі ці батареї були зведені в 120-й окремий дивізіон берегової оборони під командуванням капітана В.Ф.Моздалевського.
Суттєву допомогу військам 51-ї армії, що захищала Крим надала створена 14 вересня Військовою радою флоту збірна авіа група з бомбардувальників, штурмовиків і винищувачів прикриття. На 20 вересня в групі нараховувалось 50 літаків різного призначення. Загальне керівництво групою здійснював генерал-майор авіації В.В.Єрмаченко, а безпосереднє командування авіа групою здійснював майор В.І.Мєлєхєв.
22 жовтня 1941 року для об’єднання дій 51-ї і Приморської армій і Чорноморського флоту Ставка Верховного Головнокомандування створила командування військами Криму (командуючий віце-адмірал Г.І.Левченко).
28 жовтня 11-а німецька армія перейшла в наступ по всьому фронту. Літаки авіації флоту використовувались для прикриття радянських військ, що відступали, а також для нанесення бомбових ударів по військам противника. За період боїв в північній частині Криму авіація чорноморського флоту загалом провела 1709 вилетів, нею було скинуто на позиції противника11849 авіабомб. Авіа групою було знищено до 40 танків, 14 бронемашин, 60 гармат, 392 автомашини, біля 5 тис. солдат і офіцерів. Група збила у боях і знищила на аеродромах 94 літака противника.
В останні дні жовтня 1941 року кораблі Чорноморського флоту і Азовської флотилії підтримували артилерійським вогнем відступаючі радянські війська. Для підтримки приморського флангу 51-ї армії залучався загін кораблів Азовської флотилії.
29 жовтня 1941 року замісник командуючого Чорноморським флотом по обороні головної бази контр-адмірал Г.В.Жуков об’явив в Севастополі облогове положення. Були прийняті термінові заходи по збільшенню військ для сухопутної оборони бази, здебільшого за рахунок перекидання військ з Кавказу. 30 жовтня крейсер «КрасныйКрым» і транспорт «Україна» доставили з Новоросійська основний склад 8-ї бригади морської піхоти (командир полковник А.Г.Петровський). Крім того, за рахунок особового складу кораблів берегової оборони, авіаційних частин військових навчальних закладів були сформовані і направлені на рубежі 11 батальйонів морської піхоти.
Вранці 11 листопада німецько-фашистські війська перейшли в наступ майже по всій лінії севастопольської оборони. Суттєву допомогу війська Приморської армії надала берегова артилерія, а також крейсери «Красный Крым» і «Червона Україна». За день крейсер «Червона Україна» випустив по противнику біля 600 снарядів калібру 130 мм. Від його ударів в районі Варнаутки і Байдари було виведено з дії 3 німецькі батареї, було розбито 18 бронетранспортерів і автомашин з військами, 4 середніх танки, розсіяно і знищено до 3-х рот фашистських солдат.
12 листопада 1941 року німецька авіація атакувала крейсер «Червона Україна». В корабель влучило 6 бомб. Крейсер прийняв біля 4 тис. тон забортної води. Майже добу особовий склад намагався врятувати корабель, але біля 3-х годин ранку 13 листопада «Червона Україна» потонула. Також в цей день основний склад штабу флоту на чолі з контр-адміралом І.Д.Єлісєєвим були переведені на Кавказ, куди передислоковувались основні сили підводного і надводного флотів і авіації. В Севастополі залишалась оперативна група штабу на чолі з начальником оперативного відділу капітаном 1-го рангу О.С.Жуковським.
14 листопада за наказом Ставки було розпочато вивід військ з під Керчі, тільки в цей день, в надзвичайно важких умовах вдалося переправити біля 400 гармат і 15 тис. військ
Підчас листопадових боїв сухопутним військам надавали підтримку артилерійським вогнем 11 кораблів ескадри Чорноморського флоту, які провели 54 стрілкові операції. Одночасно бойові надводні кораблі забезпечували морські комунікації Севастополь – порти Кавказу. В листопаді вони супроводили 114 з 178 транспортів. Тільки з 10 по 20 листопада кораблі доставили в Севастополь з кавказьких портів для поповнення приморської армії 19 тис. військ і до 4 тис. тон боєприпасів. Протягом листопада з Севастополя було вивезено 25600 тонн різноманітних вантажів, 14930 мешканців, 5732 поранених і 437 автомашин.
В грудні 17 бойових кораблів, надаючи підтримки сухопутним військам, виконали більше 200 стріль, використавши при цьому 5689 снарядів. Також бойові кораблі і допоміжні судна доставили 32492 бійця і командира, 4096 тонн палива і 5480 тонн різноманітних вантажів.
Наступним важливим епізодом діяльності Чорноморського флоту в перший період війни була Керченсько – Феодосійська десантна операція. Закавказький фронт отримав завдання при взаємодії з кораблями Чорноморсько флоту, Азовської флотилії і Керченської військово-морської бази провести десантну операцію по захопленню Керченського півострова.
З метою артилерійського забезпечення десанту була детально розроблена організація взаємодії між кораблями артилерійської підтримки і частинами десанту. Передбачені спеціальні заходи по корегуванню вогню кораблів артилерійської підтримки. Для цього планувалось з першої висадки передового загону виділити корегувальні пости.
26 грудня в 7 годин другий загін Азовської флотилії підійшов до мису Зюк і, прикриваючись димовими завісами розпочав висадку. Противник помітивши радянські кораблі відкрив по ним мінно-артилерійський вогонь; його авіація почала систематичні удари по кораблям. Злагоджено діяв 4-ї загін кораблі, який висаджував десант у мису Хроні. Західна група цього загону, підійшовши в 7 годин 26 грудня до заданого місця в бухті Булганак і подолавши опір з берега розпочала висадку. З 26 по 29 грудня кораблі Азовської військової флотилії висадили всі заплановані десантні групи, які заволоділи плацдармом в районі мисів Хроні і Зюк.
Керченська військово-морська база здійснювала висадку десанту на східному узбережжі півострова. Для висадки було створено три загони кораблів. Війська швидко захопили Камиш – Бурунську косу і судоремонтний завод. До кінця дня 29 грудня 1941 року на східному і північному узбережжі керченського півострова були десантовані основні сили.
Вранці 29 грудня кораблі загону артилерійської підтримки, підійшовши до Феодосії, вистроїлись в стрій кільватера і відкрили артилерійський вогонь по Феодосійському порту і станції Сариголь, освітлюючи порт освітлювальними снарядами.
Під прикриттям артилерійського вогню загін десантних засобів попрямував до порту, для того щоб висадити штурмові групи. З підходом катерів було припинено освітлення порту і вогонь артилерії перенісся в глиб оборони противника. Ескадрені міноносці почали прорив в порти Феодосії, успішно його здійснили і розпочали висадку військ. В процесі висадки ескадрені міноносці вели вогонь по вогневим точкам противника. Слідом за ескадреними міноносцями крейсер «Красный Кавказ» здійснив висадку своїх військ. До кінця дня 29 грудня десант очистив від противника Феодосію і найближчі до неї висоти. В результаті просування радянських військ по головному напрямку всі сили противника, що знаходились на Керченському півострові опинились під загрозою бути відрізаними.
До 3 січня 1942 року німецькі війська залишили Керченський півострів. З виходом радянських військ на ак-монайські позиції закінчилась десантна операція по захопленню Керченського півострова.
За кількістю сил і засобів Керченсько – Феодосійська десантна операція була однією з най масштабніших десантних операцій Великої Вітчизняної війни. З зайняттям Керченського півострова загроза прориву німецько-фашистських військ на Кавказ була тимчасово ліквідована.
Згідно з директивою командуючого Кавказьким фронтом 5 січня 1942 року була здійснена висадка тактичного десанту з завданням оволодіти вигідним плацдармом для наступу на Сімферополь. Підтримувані вогнем з кораблів десантники почали просуватись в глиб міста. В повітря була піднята німецька авіація, в результаті чого всім кораблям ( буксир СП-14, вартовий катер типу МО-4) окрім тральщика «Взрыватель» який був пошкоджений, довелося відійти від берега.
Весь день 5 січня десантники вели нерівний бій на берегу. Їм вдалося заволодіти південною частиною Євпаторії. При підтримці танків і самохідних гармат гітлерівці відрізали десантників від берега. Тільки 48 чоловік вирвалось з оточення. Отже дана операція завершилась повним провалом.
Після Євпаторійської відбулись спроби проведення трьох десантних операцій в Судаку: 6, 15 та 25 січня, але і вони закінчились невдало, десантні групи було знищено.
28 січня був створений Кримський фронт, якому оперативно підпорядковувались Чорноморський флот і Азовська флотилія. Війська Кримського фронту, що перейшли в наступ не змогли досягти успіху ні в кінці лютого, ні в березні. Квітень пройшов без великих зіткнень, в обстановці взаємної оборони.
8 травня 1942 року німецько-фашистські війська на Керченському півострові перейшли в наступ і до 20 травня заволоділи всім Керченським півостровом, що поставило в критичне становище Севастополь. Радянські війська в районі Севастополя вдвічі поступалися німецьким.
7 червня 1942 року після артилерійської і авіаційної підготовки німецько-фашистські війська перейшли в наступ. В умовах боротьби за Севастополь головне завдання флоту полягало в постачанні підкріплення місту. 5 червня крейсер «Красный Крым», есмінці "Сообразительный" і "Свободный" доставили в Севастополь 1759 бійців, 180 тонн боєприпасів і 275 солдат. 12 червня крейсер «Молотов», есмінці «Безупречный» та «Бдительный» перевезли з Новоросійська в Севастопль138-у окрему стрілецьку бригаду майора П.П.Зелінського, що нараховувала 2665 чоловік, 12 гармат, 4 гаубиці і до 580 тонн різноманітних вантажів.
З середини червня направлення транспортів в Севастополь довелось припинити. Для перевезення почали використовувати тільки бойові кораблі, а також підводні човни 1-ї і 2-ї бригад. Саме в цей період човни починають набувати більш важливого значення в постачанні армії. 5 рейсів за червень зробив в Севастополь підводний човен С-31 ( командир капітан-лейтенант Н.П.Бєлоруков), а Л-5 (командир капітан 3-го рангу Ф.С.Жданов) здійснив 6 рейсів і доставив біля 300 тонн боєприпасів, і 73 тонни продовольства. Тільки за другу половину червня підводний човен М-31 (командир капітан-лейтенант Є.Г.Росточиль) зробив 3 походи і доставив захисникам Севастополя більше 27 тонн різноманітних вантажів, в тому числі 5,5 тонн бензину.
Військо потребувало підкріплення, і 26 червня з Новоросійська на лідері «Ташкент» і есмінці «Безупречный» в Севастополь була направлена 142-га окрема стрілецька бригада. Під час перевезення «Безупречный» був атакований літаками Ю-88 і потоплений, тож до Севастополя дійшов лише лідер «Ташкент».
30 червня 1942 року Військової ради Чорноморського флоту і оборонного району було оголошене рішення Ставки ВГК про остаточну евакуацію Севастополя. В евакуації командного складу, поранених і керівників міста брали участь підводні човни Щ – 209 і Л- 23. для евакуації захисників Севастополя командуванням флоту були направлені базові тральщики «Взрыв», «Защитник», «Щит», БТЖ № 16 і п’ять вартових катерів типу МО — 4. продолжение
--PAGE_BREAK--
Протягом червня тральщики і бойові кораблі Чорноморського флоту здійснили в Севастополь 121 рейс, вивезли з міста 25 157 поранених і евакуйованих громадян. В постачанні вантажів в Севастополь взяло участь 23 підводні човни. Вони здійснили 75 рейсів і доставили 2257,4 т боєприпасів, 1037,4 т продовольства, 567,9 т бензину. Зворотнім рейсом вивезли 1411 чоловік поранених і евакуйованих.
В червневих боях під Севастополем німецько – фашистські війська втратили біля 150 тис. солдат і офіцерів, більше 250 танків до 250 гармат і більше 300 літаків. Але загальний успіх під Севастополем все ж був за ними.
Останнім днем оборони Севастополя стало 4 липня 1942 року. Німецько-фашистські війська вступили в місто. Радянське інформбюро повідомило в цей день: «Останні 25 днів противник жорстоко і безперервно штурмував місто з суші і з повітря. Відрізані від сухопутних зв’язків з тилом, відчуваючи труднощі з постачанням боєприпасів і продовольства, не маючи в свому розпорядженні аеродромів, а відповідно і достатнього прикриття з повітря радянські піхотинці, моряки командири і політробітники проявили дива військового завзяття і геройства у справі оборони Севастополя…»
Після відступу частки 47-ї армії по новоросійському напрямку Таманського півострова цілком була покладена на Керченську військово – морську базу(командир контр – адмірал П.А.Грайкін). для виконання цього завдання база мала 6 катерів «МО», плавучу батарею, 5 тральщиків і 23 катери – сейнери. Укріплений сектор берегової оборони мав 27 гармат і 58 кулеметів, а 65 – й зенітний артилерійський полк нараховував 28 гармат і 25 кулеметів. Крім того на базі було два окремих батальона морської піхоти, окрема кулеметна і інженерна рота, окремий хімзавод, служба спостереження і зв’язку, гідрографічний район.
20 серпня німецькі війська вступили на Таманський півострів, а на другий день зайняли станиці Кримська і афінська. 2 вересня розпочався наступ з метою знищення всіх радянських сил на півострові. Прагнучи об’єднати зусилля військ армії і флоту ще 17 серпня був створений Новоросійський оборонний район, командування яким було покладене на генерал – майора Г.П.Котова. оборона міста з моря покладалась на берегову артилерію, кораблі ВМБ і авіацію флоту (87 гармат берегової артилерії, 2 канонерські човни, 26 кораблів, 17 торпедних катерів, 112 літаків морської авіації). Разом з частинами 47-ї армії на сухопутних рубежах Новоросійського оборонного району змагались моряки Азовської флотилії і Чорноморського флоту.
Протягом перших днів боїв всі дрібні загони моряків були переформовані в 1-й (майор Н.О.Красотченко). 3-й (майор И.Г. Пораспок), 4-й (капітан – лейтенант А.С. Шерман) і 6-й (старший лейтенант П.И. Іванов) батальйони морської піхоти. Також під Новоросійськ було переведений окремий батальйон піхоти Керченської ВМБ (командир – майор Ф.И. Шитов) і укомплектований за рахунок Азовської флотилії 14-й батальйон морської піхоти ( командир майор А.Л.Хлябич). Шлях противника на відрізку Неберутаєвська – Новоросійськ перекривала 1-а бригада морської піхоти (командир підполковник Д.В.Гордєєв).
В період з 1 по 5 вересня радянські війська вели важкі бої з чисельними силами противника. Частини 1-ї зводної бригади морської піхоти відбивали безперервні атаки противника з боку Неберутаєвської 5 вересня противник збив з зайнятої позиції 83-ю бригаду морської піхоти і зайняв селище Борисівка, Федотівка, Василівка, підійшовши на 8-10 км до Новоросійська. Командування базою терміново формувало нові підрозділи і частини. 6 вересня була сформована 2-а бригада морської піхоти (командир полковник М.П.Кравченко).
7 вересня німецько-фашистські війська захопили залізничний вокзал, потім елеватор і порт. Військова рада флоту звільнила генерал – майора Г.П.Котова від керівництва військами 47 армії і Новоросійського оборонного району. Новим командуючим був призначений генерал – майор А.А.Гречко. але все ж 9 вересня більша частина Новоросійська була захоплена.
Найбільш ефективно в обороні Новоросійська проявила себе берегова артилерія. Загалом з 19 серпня по 11 вересня 1942р. берегова артилерія провела 286 бойових стрільб, використавши 6471 снаряд. Нею було знищено 3500 солдат і офіцерів, 12 артилерійських і мінометних батарей, 12 танків, 212 автомашин.
Оборона Новоросійська була останньою великою операцією в період стратегічної оборони, в якій був задіяний Чорноморський флот. Надалі до переходу радянських військ у наступ головне завдання Чорноморського флоту полягало в захисті морських сполучень на Чорному морі.
Важливу роль в оборонних діях радянської армії на початковому етапі Великої Вітчизняної війни відіграли й інші флоти, зокрема Балтійський. Бойові дії в Прибалтиці, як і на всьому радянсько – німецькому фронті розпочались 22 червня 1941 року. головне завдання, яке було поставлене на початку війни перед балтійським флотом, полягало в тому, щоб прикрити дальші підступи до Ленінграду з моря і допомогти радянським військам, що вели оборонні бої в Прибалтиці. Також перед Балтійським флотом стояло завдання зірвати морські перевезення противника, не допустити постачання фронту через Ригу.
Повітряні сили фронту наносили масові удари по німецьким портам: Віндава, Любава, Рига, Пярну та іншим портам розвантаження транспортів зазнавали систематичних ударів бомбардувальної авіації. Так, 30 червня у Віндаві і Ірбенській протоці були пошкоджені два міноносця і втоплені два тральщика противника. 12 липня авіація балтійського флоту атакувала конвой противника (більше 50 транспортів, барж і вартових кораблів) в Ірбенській протоці. Одночасно конвой обстріляла 180-мл. батарея, встановлена на півострові Сирве. Наступного ж дня цей самий конвой був атакований торпедними катерами та бомбардувальниками. В результаті спільних атак, лише за 12-13 липня було знищено 18 транспортів, барж і кораблів охорони, а 14 різноманітних судів отримали пошкодження. Дії авіації і легких сил флоту проти конвоїв поєднувались з встановленням активних мінних загороджень на форматорах противника.
В серпні 1943 р. ескадрені міноносці провели декілька успішних обстрілів портів Агнаті, Росія, Мерсрагс, Салацгріва, які використовували німці для розвантаження транспортів.
Першим великим завданням, яке довелось виконувати Балтійському флоту на початку війни була оборона Талліна – головної військово – морської бази Балтійського флоту. Для оборони планувалось залучення всіх бойових кораблів, берегової артилерії, зенітної артилерії і частини авіації флоту.
20 серпня 1941 року німецькі війська розпочали атаки на Таллін. На допомогу сухопутним військам для оборони головної бази з суші були мобілізовані всі внутрішні резерви — особовий склад кораблів, частин і управлінь флоту. Авіація флоту наносила удари по скупченням військ в Тапа, Раквере та інших пунктах.
27- тисячний гарнізон бази (командуючий адмірал В.Ф.Трібду, член воєнної ради – дивізійний комісар Н.К.Смірнов), підтримувані корабельною і береговою артилерією протягом трьох тижнів втримували тиск чотирьох піхотних дивізій ворога (до 60 тис. чол.) з великою кількістю танків і літаків. Ала все ж, коли всі можливості утримання міста були вичерпані, захисні бази були посаджені на судна і евакуйовані в Кронштадт і Ленінград.
З евакуацією Талліна на перший план вийшла оборона інших баз Моонзундських островів і Ханко. В обставинах що склалися навіть тимчасове утримання островів архіпелагу мало велике значення, оскільки це відволікало частину сил противника, що наступав на Ленінград, перешкоджало діям його ВМС в Ризькій Фінській затоках. Керував обороною острова комендант Берегової оборони Балтійського району генерал- лейтенант А.Б.Єлісєєв. До початку наступу противником було споруджено 260 дотів і дзотів, встановлено 23,5 тис. мін і фугасів, а на підступах до островів було встановлено 180 мін. Артилерія нараховувала 213 гармат. На острові базувалось 6 торпедних катерів, 17 трапельщиків, та інші плавзасоби. На аеродромах о. Сарема знаходилось 12 винищувачів. Гарнізон острову нараховував більше 24 тис. чоловік.
Фашисти виділили для захоплення архіпелагу 61-у і 217-у піхотні дивізії. Загальна кількість угрупування складала більше 50 тис. чоловік. Дії сухопутних військ підтримували з моря 3 крейсери і 6 міноносців.
6 вересня вогнем берегової батареї о.Осмуссар була відбита спроба противника висадити десант. Однак 8 вересня йому вдалось висадити десант на о. Ворсі і після запеклих боїв до 11 вересня заволодіти ним. Гарнізон відійшов на о.Хіума. 14 вересня німці розпочали висадку на о. Муху. Захисники острова утримували його чотири дня. Одночасно вогнем берегової артилерії і торпедних катерів була зірвана висадка двох морських і одного повітряного німецьких десантів на о.Серема. 17 вересня після важких боїв гарнізон залишив о. Муху, але продовжив наполегливо оборонятись на о. Сирве і утримувати оборонні рубежі до 30 вересня. Захисників підтримували вогнем берегові батареї, торпедні катери противника, що обстрілювали позиції радянських військ. 30 вересня бійці, що захищали півострів відійшли в середню його частину де оборонялись до 3 жовтня. В ніч на 4 жовтня частину гарнізону острову вдалось на торпедних катерах перевезти на о. Хіума.
12 вересня німецькі війська при підтримці берегової артилерії, артилерії кораблів одночасно в декількох пунктах почали висадку на о. Хіума. Не дивлячись на чисельну більшість ворога і блок боєприпасів, гарнізон о.Хіума шість днів вів запеклі бої. 18 жовтня Військова рада Балтійського флоту віддала наказ про евакуацію гарнізону на півострів Ханко і о.Осмуссар, яка закінчилась 22 жовтня.
В боях за Моонзунські острови з 6 вересня по 22 жовтня німці втратили більше 26 тис. чоловік і більше 20кораблів і суден, 41 літак. Але і після взяття островів шлях противника в Фінську затоку перекривала берегова батарея півострова Ханко і о. Осмуссар.
Система оборони Ханко включала в себе два оборонні рубежі. На найближчих до Ханко островах створювались опорні пункти, які входили в загальну систему оборони. Для відбиття морського і повітряного десантів район бази поділявся на бойові ділянки. Для створення більш сприятливих умов оборони півострова Ханко були висаджені морські десанти, що зайняли 18 найближчих островів. Важливу роль в обороні Ханко відіграла авіація бази. В надзвичайно важливих умовах вона підтримувала дії військ і висадку десантів, вела розвідку, наносила удари по кораблям, батареям і аеродромам противника. В період з 22 червня по 28 серпня авіа група бази збила 24 німецьких літака, не втративши жодного власного. Велику допомогу Ханко надавала також авіація Балтійського флоту, що базувалась на аеродромах Прибалтики. Пілоти – харківці капітан А.К.Антоненко і лейтенант П.А.Бринько першими на Балтиці збили ворожий літак і отримали звання Героя Радянського Союзу.
Після залишення Талліна становище гарнізону Ханко, що опинився в глибокому тилу ускладнилось. Наближення льодосплаву створило додаткові труднощі для оборони бази і її зв’язку з базами Балтійського флоту. Ситуація, що склалася під Ленінградом не дозволяла виділити підкріплення і боєприпаси для оборони бази, тому за рішенням Ставки ВГК з 26 жовтня по 2 грудня гарнізон Ханко був евакуйований. Не дивлячись на важкі умови(обидва узбережжя Фінської затоки були в руках противника, активно діяли його флот і авіація, були встановлені міцні мінні загородження), 9 конвоїв зуміли доставити в Ленінград і Кронштадт більше 23 тис. чоловік, озброєння, техніку і продовольство. В результаті запеклих бойових дій за приморські райони літом і восени 1941р. Балтійський флот, діючи спільно з сухопутними військами відіграв важливу роль у зриві німецько-фашистського плану «миттєвої» війни. Обороняючи Таллін, Моонзундські острова і Ханко балтійці відволікли до 100 тис. солдат і офіцерів противника, які він не міг використовувати у вирішальних битвах під Ленінградом.
Ще одним завданням у вирішені якого безпосередньо брав участь балтійський флот була оборона Ленінграду. Під час запеклих боїв війська Ленінградського флоту при взаємодії з Балтійським флотом зірвали наступ німецьких військ на Ленінград у серпні 1941 року. німецькі війська були зупинені перед Красно гвардійським укріпленим районом. На іншій ділянці фронту до кінця серпня війська посилили атаки, в результаті яких їм вдалося захопити Чудово, Любань, Тосно, Мгу, Шлісьбург і тим самим підійти до Ленінграду зі сходу. З перших днів вересня 1941 року, коли бої же йшли на ближніх підступах Ленінграду, кораблі Балтійсьго флоту, а особливо лінкори «Марат» і «Октябрьска революція» вели вогонь по танковим колонам ворога. Роблячи постріли з великою точністю лінкори завдавали фашистам великих проблем своїми 305- міліметровими снарядами. Не випадково на ці кораблі були кинуті великі з’єднання авіації. «Марат» отримав перше пошкодження від крупної бомби 16 вересня, коли стояв на вогневій позиції і робив постріли по ворожим колонам. Але за свідченнями очевидців самий великий наліт на цей лінкор відбувся 21-23 вересня. Тоді він стояв вже у Петровській гавані Кронштадта. Корабель отримав суттєві пошкодження. Вся носова частина, перша башта і місток були зруйновані. «Марат» сів на мілину, але замінені неушкодженими три башти через два місяця знову продовжували стріляти. продолжение
--PAGE_BREAK--
21 вересня виявилось невдалим для лінкора «Октябрьская революція». В 12 годин дня, коли лінкор знаходився в морському каналі, підтримуючи своїм вогнем сухопутні частини, важка бомба потрапила в новий відсік корабля і зруйнувала всю верхню палубу, але все ж лінкор залишився в строю і продовжував діяти.
Для сприяння військам, що обороняли місто були створені три групи артилерійських кораблів. Перша група зайняла позиції на Неві в самому місті, друга група на Неві в районі Іванівських кораблів і третя в районі Кронштадта. Кораблі зайняли бойові позиції з таким розрахунком, щоб найбільш успішно використовувати свою артилерію для підтримки сухопутних військ. Була розроблена система укріплень кораблів і берегової артилерії, вибрав вогневі позиції для кораблів і берегових батарей, побудовані берегові батареї, організована взаємодія морської артилерії з сухопутною, а також з авіацією і сухопутними військами, створена мережа спостережу вальних і корегувальних постів.
Для надання підтримки приозерному флангу радянських військ, які вели бої з фінами на Карельському і олонець кому перешийках, а також для забезпечення сполучення на Ладозькому озері була створена Ладозька воєнна флотилія.
Черговий масовий штурм Ленінграду розпочався 12 вересня. Захисники міста, кораблі, берегові батареї і авіація в тісній взаємодії відбили і цей штурм міста. Особливо важкі втрати наносила ворогові артилерія Балтійського флоту, яка знищила сотні танків і тисячі солдат на різних ділянках флоту. Виключну роль в цих боях відіграли бригади морської піхоти, які були сформовані з особливого складу флоту.
Балтійський флот виділив частину сил для протидії флоту противника. При вході у Фінську затоку на шлях імовірного руху противника були поставлені підводні човни, а в районі Ханко – торпедні катера і авіація. Німецький флот так і не наважився прорватись у Фінську затоку і після провалу даного наступу відійшов на свої бази. 18 вересня військами флоту було проведено низку контрударів, які дещо покращили радянські позиції.
Активну участь в обороні взяла Ладозька флотилія. До вересня 1941 року флотилія допомагала сухопутним військам у відбитті атак противника на Карельському перешийку. Під час вересневого наступу на Ленінград, Ладозька флотилія артилерійським вогнем і висадкою десанту сприяла військам у відбитті атак противника у районі Шкінельбурга. Одночасно кораблі флотилії артилерійським вогнем підтримували сухопутні війська на східному узбережжі Ладозького озера.
На початку вересня, коли німецьким військам вдалось вийти до Неви і перерізати всі шляхи, що з’єднували з тиловими районами, головним завданням Ладозької флотилії стали постачання Ленінграду, фронту і Балтійському фронту всіх видів спорядження, перекид резерв, авіація населення Ленінграду і заводського обладнання. До початку льодоставу флотилія перевезла на західний берег озера більше 40т. різноманітних вантажів.
В жовтні склалась загроза виходу противника через Волков і Тихвін на р.Сверь і створення другого кільця блокади. Щоб парирувати удари противника потрібно було терміново провести рокіровку військ фронту з заходу на схід. Для цього Балтійський флот перевіз з Ленінграду через Ладозьке озеро на посилення 54 –ї армії, що вела оборонні бої на волхівсько – тихвінському напрямку 44-у і 19у стрілецькі дивізії, 6-у бригаду морської піхоти(біля 21тис. чоловік). В той же час біля 15 тис. чоловік було знято з островів Фінської затоки і перевезені для поповнення частин на оранієнбаумському плацдармі.
Німецькі війська, перейшли до блокади, почали вести посилений обстріл міста; почастішали масові бомбардування авіацією. В цих умовах контр-батарейна боротьба стала одним з найважливішим завданням артилерії взагалі, а морської зокрема. Морська артилерія мала велику дальність стрільби, сильну руйнівну дію снарядів і швидко направила батареї ворога. Тому основні завдання контр батарейної боротьби були покладені на морську артилерію.
Ведучи контр-батарейну боротьбу, артилерія флоту в той же час прийняла активну участь і в підтримці військ, що розгорнули наступальні дії з метою відволікти сили противника з району на схід від Ленінграду. При підтримці морської артилерії війська нанесли удари від Неви до Красно гвардійська (Ям, Жора, Коліно), на Іванівському (Усть – Тосно) і мгінсько – синявському напрямках. В результаті цих ударів війська дещо покращили свої позиції, розширили плацдарм на східному березі Неви, відволікли на себе значні сили, які противник не міг перекинути в район Тихвін – Волков.
Одночасно з діями по підтримці військ артилерійським вогнем сили флоту 3-8 жовтня висадили десант в район Стрельни. Ця висадка на захоплене ворогом узбережжя довела, що оборона берегу противника ще не обладнала. Під впливом висадки цього і наступних невеликих десантів противник почав поспіхом будувати протидесантну оборону на всьому узбережжі Фінської затоки і на островах, відволікаючи для цього великі сили з головного напрямку.
На початку зими 1941-1942 років з’явилась необхідність створення зимової оборони Ленінграду з моря для попередження спроб противника здійснити наступ по льоду. Силами і засобами флот була організована зимня оборона західної частини міста в з боку моря, підступів до Кран штату і островів в східній частині Фінської затоки. Було поставлено велику кількість оборонних споруд, підготовлені загороджувальні вогні, поставлено велику кількість мін.
В надзвичайно важких умовах блокадної зими моряки за допомогою ленінградських робітників відремонтували більш як 200 кораблів, в тому числі лінкор «Октябрьская революция», 2 крейсери, 6 есмінців. Це посилило артилерійські удари по ворогові.
Одночасно з організацією оборони узбережжя і островів силами флоту була об лаштована льодова дорога, по якій підтримувався зв'язок з островами у східній частині Фінської затоки і здійснювалась їх постійна оборона. Особливо відповідальне завдання було покладене на Ладозьку флотилію. У важких умовах кораблі Ладозької флотилії розвозили в Ленінград продовольство і військове спорядження. Допомога блокованому місту значно зросла коли силами військ, гідрографічної служби, Балтійського флоту і Ладозької флотилії, за активної підтримки населення Ленінграду, по льоду Ладозького озера була прокладена військово – автомобільна дорога з виходом до залізничної магістралі, названа ленінградцями «дорогою життя».
В січні 1942 р. силами Ленінградського фронту за підтримки артилерії кораблів флоту німецьким військам було завдано на любансько-тосненському напрямку. В цих боях корабельна артилерія продовжувала виконувати вогневі завдання по обороні міста, вела контр батарейну боротьбу і підтримувала наступальні дії військ. Частина морської піхоти при підтримці авіації і артилерії розгорнули наступальні дії по льоду проти островів Гоглану, Великий і Малий Тютерс у Фінській затоці.
В літню компанію 1992 року перед Балтійським Флотом, як і раніше стояло завдання активної оборони Ленінграду з моря і надання підтримки військам в обороні міста з суші. Слід зазначити, що умова для діяльності фронту в 1942 році значно погіршились. Німецько – фашистські війська отримали завдання заблокувати Балтійський флот в Східній частині Фінської затоки і забезпечити свої шляхи сполучення у Балтійському морі. Для досягнення цієї мети основні сили фінського і німецького флотів були зосереджені в районі Ханасарських шхер. Флот противника здійснював масові мінні постановки. Радянським підводним човнам довелось долати чисельні мінні загородження, поставлені у Фінській затоці. Також німцям були створені потужні рубежі проти – човнової оборони в районі островів Готланд, Великий Тютерс і в районі Найссар, Порикала–Уду.
Враховуючи важливість обстановки, формування підводними човнами протичовнової оборони ворога в східній частині Фінської затоки забезпечувалось авіацією і кораблями флоту. Авіація флоту бомбардувала протичовневі і мінні загородження, притримувала тральщики. Малі кораблі використовувались для знищення мін контр вибухами.
З настанням весни Ладозька військова флотилія продовжила вирішувати своє головне завдання – здійснювати перевезення військ, військових вантажів і огородження для Ленінграду. За літо 1942р. силами флотів через Ладозьке озеро в Ленінград і з Ленінграду було перевезено більш одного мільйона тон вантажів і біля 800 тис. чоловік.
Війська Ленінградського фронту при підтримці авіації і артилерії Балтійського флоту в період з 20 по 24 липня нанесла потужний удар в район Урицька та Старо – Паново, в результаті якого радянські війська покращили свої позиції. В серпні радянські частини перейшли в наступ в напрямку на Тосно і на схід від Колпіно. В цьому районі бої тривали до вересня. У вересні радянські війська просунулись на невському напрямку і при підтримці важкої артилерії флоту захопили плацдарм на лівому березі Неви – біля Московської Дубровки.
Ладозька військова флотилія протягом літа і осені наносила удари по кораблям противника, що намагались перервати сполучення Ленінградського фронту з тилом. Так, наприклад 1 жовтня 17 десантних кораблів противника намагались вийти на трасу радянських конвоїв, але їх атаки були відбиті силами флотилії. 9 жовтня кораблі флотилії вели бої з 16 – ю десантними судами і 7 катерами противника і змусили їх відступити.
22 жовтня німецько-фашистська флотилія у складі 16 десантних барж під прикриттям літаків підійшли до о.Сухо і висадили на нього передові загони десанту. Не дивлячись на погану погоду в районі бою, авіація балтійського флоту нанесла удар по десантним кораблям противника, по десанту що висадився на о.Сухо і відрізала атаки авіації противника, яка намагалась прикрити свої кораблі. В результаті злагоджених ударів авіації флоту, гарнізону о.Сухо і кораблів флотилії німці втратили 13 десантних судів, 5 десантних катерів і озброєний пароплав. В повітряних боях було збито 14 літаків. Крім того, 2 десантних судна, десантний катер і 4 літака отримали ушкодження. Спроба противника захопити о.Сухо була зірвана.
Окрему сторінку займає діяльність Балтійського флоту на морських сполученнях противника. Систематичний рух німецьких конвоїв, який включав як правило 3-5 транспортів, 4-6 самохідних барж і охоронні кораблі, розпочався на Балтійському морі ще з липня 1941 року.
Бойові дії радянських сил на морських сполученнях противника в Балтійському морі відбувались у важких умовах. В початковий період війни значна чисельна перевага німецької авіації над авіацією Балтійського флоту, а також важка мінна обстановка на театрі не дозволяла широко використовувати надводні кораблі для боротьби з німецькими перевезеннями, до того ж радянські надводні кораблі використовувались головним чином для сприяння приморським флангам сухопутних військ в оборонних операціях. В результаті надводні кораблі залучались до діяльності на морських сполученнях лише епізодично.
Відповідно в умовах, що склались, основними силами, що діяли на німецьких морських сполученнях були підводні човни флоту. Підводні човни наносили удари по морським сполученням на всьому театрі; авіація і підводні човни – на підступах до Ірбенської протоки, торпедні катера, авіація, берегові батареї а іноді і ескадрені міноносці – в Ірбенській протоці; авіація, ескадрені міноносці і торпедні катера – в Ризькій затоці.
26 липня 1941 року в Ірбенській протоці групою бомбардувальників і торпедних катерів був атакований німецький конвой, який нараховував 2 транспорти і 6 кораблів охорони. В результаті спільного удару було потоплено два транспорти і два корабля охорони. 21 серпня 1941 року радянські ескадрені міноносці, повертаючись з мінної постановки, виявили в Ризькій затоці конвой у складі трьох транспортів в супроводі кораблів охорони. Ескадрені міноносці пішли на зближення з конвоєм і відкрили вогонь по транспортам. Транспорти виявились озброєні 105-мм гарматами і з центрального транспорту був завданий вогонь у відповідь. В результаті прямих влучань два німецьких транспорти і два охоронних катера затонули.
2 вересня 1941 року в районі мису Колкасрагс торпедні катера завдали удар по невеликому. Але з гарною охороною конвою противника у складі одного транспорту. Підтримувані артилерійським вогнем берегової батареї з миса Сирве, радянські катери атакували кораблі противника. В результаті атаки був потоплений міноносець, транспорт і катер.
В надзвичайно важких умовах довелося діяти підводним човнам Балтійського флоту. Перед війною флот нараховував 66 підводних човнів. З втратою прибалтійських баз, щоб увійти в балтійське море, на комунікації противника, вони повинні були подолати потужні протичовневі рубежі, створені у гирла Фінської затоки. Не дивлячись на це підводні човни діяли мужньо і досягали успіху. Човен Щ-323 під командуванням капітан-лейтенанта Ф.І.Іванцова, форсуючи мінні загородження в Фінській затоці, затопили в жовтні 1941 року два ворожих транспорти і ще один в листопаді 1941 року. Вона першою на Балтиці в січні 1942 року отримала орден Червоного знамені. продолжение
--PAGE_BREAK--
Бригада підводних човнів капітана 1-го рангу А.М.Стеценко у важких умовах блокади зуміли підготувати човни до бойових дій на комунікаціях німців. Досвідчені командири – підводники Я.П.Афанасьєв, Є.Я.Осіков і І.М.Вишневський, командир дивізіону підводних човнів В.А.Єгоров та інші провели свої човни через чисельні мінні поля слідом за тральщиками, над якими майже безперервно висіла німецька аіація. Підводникам не легко було подолати порівняно невелику відстань від Кронштадта до острова Лавансарі, але ще важчим виявився перехід від Лавансарі на захід. Відстань цього переходу перевищувала 250 миль і все ж човни першого ешелону вийшли на комунікації ворога. Більше 40 діб провів в морі підводний човен Щ-406 Євгенія Осікова. По поверненню командир човна отримав звання Героя Радянського Союзу, а човен – Червоно-знаменного.
До червня 1942 року кількість мін, поставлених у Фінській затоці перевищувала 15 тис. Першим в цьому місяці форсував затоку підводний човен Щ-304 під командуванням капітана 3-го рангу Я.П.Афанасьєва. Човен потопив ворожий транспорт, але потім був тричі обстріляний артилерією, 7 разів атакований з повітря. 14 разів його переслідували протичовневі кораблі, двічі атакували німецькі підводні човни, 22 рази човен перетинав лінії мін. Противник скинув на Щ-304 41 серію глибинних бомб. З 664 годин проведених на позиції, 606 човен знаходився під водою, не маючи можливості заряджати акумуляторні батареї.
Відомими є також дії підводного човна «Лем біт» під командуванням капітан-лейтенанта А.М.Матіясевича. 4 вересня човен торпедував ворожий транспорт, 14 вересня потопив два з трьох транспортів, що прямували з охороною вартових катерів, після чого потрапив під масовані атаки протичовневих кораблів. Човен отримав ушкодження: вийшла з ладу рація, виникла пожежа, багато членів екіпажу було поранено і отримало контузії. 15 вересня човен потрапив під нові атаки і був закиданий глибинними бомбами, і тільки 17 вересня відірвавшись від переслідування зміг виплести біля острова Лавенсарі.
Оцінюючи дії даного човна, командуючий флотом адмірал В.Ф.Трібуц зазначав: «У військовій історії немає прикладів подібної мужності підводників в таких важких умовах».
В 1942 році кожен підводний човен Балтійського флоту протягом одного бойового походу в середньому 48 раз пересікав лінію мінних загороджень, 4 рази потрапляв під атаки ворожих кораблів і авіації. Підводники потопили за цей час 39 транспортів. На мінах поставлених ними німці втратили 9 транспортів і один підводний човен.
Як зазначалось, кожен вихід підводних човнів був надзвичайно ризикованим. Не сі човни повернулись на бази: не повернувся в Кронштадт підводний човен Щ-317, поблизу острова Сикар загинув човен Щ-405 та інші.
Активні бойові дії в південно-західній частині Балтійського моря проводили підводні човни Л-3 і Д-2. Так, знаходячись на позиції на захід від о.Борнхольм командир підводного човна Д-2 виявив конвой противника в складі двох поромів з охороною, допоміжного крейсера і 5 вартових кораблів. На поромі знаходились війська норвезького легіону. Пороми йшли курсом на Траллеборг. Прорвавши охорону, підводний човен Д-2 атакував головний пором «Дейчланд». В результаті потрапляння торпеди «Дейчланд» отримав суттєві пошкодження.
Активно діяла на морських сполученнях противника також авіація Балтійського флоту. В 1942 році бомбардувальна авіація залучалась до нанесення ударів по портам і базам, а також по силам протичовневої оборони противника з метою забезпечення мінних постановок торпедними катерами, мінно-торпедною авіацією і форсування підводними човнами рубежів протичовневої оборони у Фінській затоці. В другій половині 1942 року для дій на морських сполученнях противника була виділена група літаків мінно-торпедної авіації. Одним з вдалих прикладів діяльності торпедоносців було потоплення ними транспорту противника водовміщенням 6000 тонн 25 жовтня 1942 року в районі острова Великий Тютерс. В 1942 році окрім дій торпедоносців на морських сполученнях авіація залучалась до встановлення мін на підступах до військово-морських баз і на шхерних форматорах.
За 1942 рік льотчики-балтійці здійснили біля 30 тис. бойових вилетів. В цих польотах брали участь і пілоти відомого полка Є.Н.Приображенського. що першими бомбардували Берлін. В крейсер них польотах особливо відзначились А.З.Пятков. К.СДеревяних, Г.Я.Червоноокий.
Отже, одне провідних місць в оборонних діях Радянського Союзу в період 1941 – 1942 років належало Балтійському флоту. Його діяльність не обмежувалась операціями на морі, а полягала також в діях на суші і у повітрі.
Ще одним театром бойових дій Великої Вітчизняної війни була північ – зона діяльності Північного Військово-морського флоту.
Німецько-фашистське командування планувало провести в даному регіоні операцію силами армії «Норвегія» (біля 150 тис.), яку підтримувала авіація 5-го повітряного флоту і групи ВМС «Північ». Операція полягала в захопленні Кольського півострова з портом Мурманськ, ізоляції Заполярря від країни і позбавлення Радянського Союзу зовнішніх зв’язків через північні порти.
29 червня 1941 року в 4 години 20 хвилин після артилерійської підготовки і ударів 120 бомбардувальників гірничо-стрілецький корпус «Норвегія» під прикриттям винищувальної авіації перейшов у наступ на мурманському напрямку, де оборонялась 14-а стрілецька дивізія. Підтримуваний вогнем берегової і корабельної артилерії Північного флоту, 135-й стрілецький полк 14-ї стрілецької дивізії зупинили противника на перешийку півострова Середній, не допустивши його просування на радянську територію.
З підходом 52-ї стрілецької дивізії, яку підтримували кораблі і авіація Північного флоту і посиленої частинами морської піхоти, був створений рубіж оборони на р. Західна Лиця. Велику роль у перешкоді німецькому наступу відіграли морські десанти ВМФ, які були висаджені по флангу противника. В результаті запеклих боїв лінія фронту стабілізувалась до кінця вересня 1941 року.
Спроби німецько-фашистських військ захопити гору Кандалакша з тим, щоб відрізати Кольський півострів від країни і перерізати Кіровську залізницю в районі Лоухі, були зірвані 104-ю і 122-ю стрілецькими дивізіями 14-ї армії. Важливу роль в обороні Заполярря відіграли спільні дії Північного флоту і 14-ї армії, в яку були включені загони прикордонників і «Полярна дивізія» народного ополчення (пізніше 186-а стрілецька дивізія).
В жовтні німецько-фашистські і фінські війська в Заполяррі перейшли до оборони. Німецька авіація і підводні човни намагалися ізолювати Заполярьє від зовнішніх зв’язків. З метою зриву морських перевезень з країн – союзників СРСР по антигітлерівській коаліції фашистське командування з 14 січня 1942 року організувало масовані нальоти авіації на Мурманськ і Кіровську залізницю. Місто постраждало від пожеж, але моряки і мешканці міста зуміли забезпечити функціонування порту.
Для зриву німецького наступу на Мурманськ 14-а армія при підтримці Північного флоту провела наступальну операцію, в ході якої 28 квітня 1942 року Північним флотом був висаджений тактичний десант в районі мису Пікшуєв в складі 12-ї особливої бригади морської піхоти (6250 чоловік). 12-13 травня десант, що виконував завдання був знятий.
Для укріплення оборони півостровів Рибачий і Середній, які прикривали вхід в Кольську затоку і приморський фланг фронту 12 липня 1942 року Ставкою ВГК був створений північний оборонний район в складі Північного флоту.
Окремим видом бойової діяльності Північного флоту в роки війни боротьба на морських комунікаціях. Вона включала в себе порушення ворожих і захист власних комунікацій. По північним комунікаціям фашистська Німеччина отримувала для своєї промисловості метал, руду, деревину з Швеції, Норвегії і Фінляндії, а також постачала всім необхідним армію «Норвегія». Через порти Мурманськ і Архангельськ Радянський Союз підтримував зовнішні морські зв’язки з портами Великобританії, Канади, США. По внутрішнім комунікаціям, що зв’язували порти Кольської затоки і Білого моря з Арктикою здійснювались військові і великі народногосподарські перевезення. По комунікаціям на Балтійському морі Німеччина отримувала до 80% стратегічних вантажів.
Головну ударну силу флоту на морі складав загін з 15 підводних човнів. Бойовий рахунок флоту відкрив 14 липня 1941 року човен Щ-402, яким командував старший лейтенант М.Г.Столбов. Проникнувши на рейд порту Хоннігсвог він потопив транспорт противника.
Ще більш сміливими були прориви підводних човнів «малюток» в порт Лінамахарі, що розташовувався в печенізькій затоці. На початку серпня в цей порт з розвідувальною метою проник човен М-174 під командуванням капітан-лейтенанта М.Г.Єгорова. 21 серпня в затоку ввійшов човен М-172, яким командував капітан-лейтенант І.І.Фісанович. Він атакував німецький транспорт і за допомогою гідроакустичних приладів в підводному положенні безперешкодно покинув затоку. 13 вересня в Лінахамері прорвався човен М-171 під командуванням старшого лейтенанта В.Г.Старікова. Противник, посиливши до цього часу протичовневу оборону порту, атакував човен глибинними бомбами. Пролежавши на ґрунті 4 години, човен, дочекавшись зручного моменту повернувся на базу.
Активні дії радянських підводників змусили противника застосовувати для боротьби з ними нові сили і засоби. Зокрема були виставлені протичовневі мережі. Зо вересня 1941 року в таку мережу потрапив човен М-176, яким керував старший лейтенант І.Л.Бондаревич, але все ж йому вдалось виплутатись з мережі.
Найбільш успішно в 1941 році діяв підводний човен Д-3 під командуванням капітан-лейтенанта Ф.В.Константинова. В бойових походах у вересні-жовтні він потопив 4 ворожих транспорти і ще одне судно в листопаді. Цей човен першим на Північному флоті був нагороджений орденом Червоного Знамені, а 3 квітня 1942 року отримав звання гвардійського.
Разом з торпедами підводні човни використовували мінну збою, а також артилерію. Найбільш потужну артилерію (дві 100-мм і дві 45-мм гармати) мали підводні човни типу «К». Першим на Північному флоті успішно застосував її 12 вересня човен К-2 яким командував капітан 3-го рангу В.П.Уткін. Він виявив транспорт, що йшов без охорони і потопив його.
Човен М-171, що здійснив вій 15-й бойовий похід, 23 травня 1942 року потопив ворожий транспорт, але був виявлений. Протягом 6 годин переслідував його, скинувши 102 глибинні бомби. Але човну вдалось врятуватись. В 1941-1942 роках підводні човни Північного флоту потопили 77 транспортів і 27 кораблів противника, що склало приблизно 60 % вантажів втрачених ним на північному морському театрі.
Північний флот активно залучався до захисту союзницьких конвоїв. Союзницькі конвої формувались в портах Шотландії і Ісландії, а пунктами розвантаження транспортів були Мурманськ і Архангельськ. В конвой як правило входило 15-20 кораблів охорони.
З початку 1942 року інтенсивність руху конвоїв зросла і розміри конвоїв збільшились ( в квітні в середньому – 20, в травні – 30, в вересні – 40 транспортів).
Починаючи з конвою PQ-12, що вийшов з Ісландії 1 березня, безпека кожної пари конвоїв (що йшов в СРСР і повертався в Ісландію) забезпечувалась шляхом спеціальної операції яку проводив флот Ісландії і Радянський Північний флот. Північний флот посилював охорону конвоїв починаючи з меридіану 20°00 (Тромсе), розгортаючи підводні човни для перехоплення важких надводних кораблів.
Перші спільні комбіновані атаки різнорідних сил протягом п’яти днів німці наносили по конвою PQ-15, який вийшов 26 квітня з Ісландії в складі 25 транспортів. Зі складу конвою німцям вдалось потопити 4 транспорти. Відбулись чисельні бої в результаті яких бойові кораблі обох сторін отримали ушкодження.
Черговий конвой PQ-16 (34 транспорти, в тому числі 5 радянських) вийшли з Ісландії 21 травня 1942 року. Протягом шести діб на нього здійснювались атаки літаків і підводних човнів, в результаті було втрачено 7 судів. З 26 травня по 2 червня Північний флот провів операцію по захисту конвоїв, використавши при цьому 67 різноманітних бойових кораблів і більше 250 літаків. В ході операцій ескадрені міноносці і вартові кораблі посилювали безпосередню охорону конвою, підводні човни діяли на шляху руху великих кораблів противника, бомбардувальна авіація наносила удари по його аеродромах і базах, а винищувачі прикривали конвой з повітря при підході їх до берега і в місцях стоянок. Авіація флоту за цей час здійснила більше 2 тис. вилетів. В результаті даний конвой не мав втрат. продолжение
--PAGE_BREAK--
27 червня з Ісландії вийшов конвой PQ-17 в складі 35 транспортів, 2 танкерів і 24 кораблів безпосередньої охорони. На його суднах знаходилось 297 літаків, 594 танка, 4246 вантажних автомашин, 156 тонн різноманітних вантажів. Щоб забезпечити конвой від нападу надводних кораблів був виділений загін найближчого прикриття ( крейсери і 3 ескадрених міноносця) і сили далекого прикриття ( 2 лінійних корабля, авіаносець, 3 крейсера, 14 ескадрених міноносця). На виходах з баз і шхер Північної Норвегії було розгорнуто 14 підводних човнів, в тому числі 5 радянських. На аеродромах Кольського півострова Радянське командування зосередило 287 бойових літаків і 191 винищувачів, 69 бомбардувальників і 27 літаків розвідки.
Цих сил було цілком достатньо для забезпечення успішного переходу конвою з мінімальними втратами. Однак англійське адміралтейство вважало потоплення німецького лінійного корабля «Тірпіц» важливіше безпеки конвою. Адміралтейство планувало відволікти великі підводні кораблі, особливо «Тірпіц», вивести їх подалі від бази і знищити. Вказані обставини і визначили трагічну долю конвою PQ-17.
З 1 липня 1942 року протягом чотирьох діб підводні човни, бомбардувальники і торпедоносці ворога переслідували конвой, але всі атаки успішно відбивались. 4 липня німецькому підводному човну вдалось потопити перший транспорт. Чотири транспорти отримали ушкодження від влучання авіаційних торпед. Англійське командування 4 липня дало наказ конвою розсіятись і самостійно слідувати в радянські порти, а крейсерам прикриття і кораблям безпосередньої охорони на повній швидкості відійти на захід на з`єднання з лінійними силами.
Ескадра на чолі з «Тірпіцем» дійсно виходила в море, але скоро повернулась на свої бази. 5 липня о 18 годині на північ о.Інгей її виявив і атакував радянський підводний човен «К-21» під командуванням М.А.Луніна. Інформація про це, направлена командуванням Північного флоту, була перехоплена і розшифрована противником. Вважаючи, що його наміри розкриті і прагнучи не ризикувати великими надводними кораблями, німецьке командування дало наказ ескадрі лі повертатися в норвезькі шхери.
Невеликі групи і поодинокі транспорти виявились беззахисними і стали жертвами атак німецьких літаків і підводних човнів. На пошук і прикриття транспортів командування флоту направило майже всі кораблі і авіацію. Але це було вже марно, з того моменту, коли конвой розпався він втратив 21 транспорт. Тільки 11 судам вдалось дійти до радянських портів. 24 втомлених судна вантажем біля 143 тис. тон забрали з собою 3350 автомашин, 430 танків, 210 бомбардувальників і біля 100 тис. тон різноманітних вантажів.
Після розгрому конвою РQ– 17, чергові конвої в Радянський Союз були затримані. На початку вересня після довгих вагань з Ісландії був направлений конвой РQ-18 у складі 40 транспортів. Окрім безпосередньої охорони, він мав потужне ближнє прикриття – крейсер і 16 ескадрених міноносців. Вперше в його склад був включений авіаносець. Як і раніше Північний флот виділив для забезпечення конвою майже всі кораблі і біля 300 літаків. На аеродроми в район Кольської затоки прибули також з Великобританії 24 торпедоносця.
Гітлерівське командування направило проти конвою РQ-18 підводні човни, більше 300 літаків (в тому числі 92 торпедоносця і 133 бомбардувальника). Першими 12 вересня почали атакувати підводні човни. На другий день почались масові нальоти торпедоносців. Німцям вдалось потопити 13 транспортів (10-авіацією і 3-підводними човнами). Значні втрати зазнав і противник — 4 підводні човни і 41 літак. Радянська авіація знищила біля 20 літаків на аеродромах. Англійське командування вважало, що операція проведена вдало, але все ж відправка чергового конвою була відкладена.
Отже, в 1941-1942 роках Північному флоту довелось виконувати різноманітні операції, але провідне місце серед них займала боротьба на морських комунікаціях і захист конвоїв союзників.
Говорячи про діяльність Радянського Військово – Морського флоту у Великій Вітчизняній війні потрібно сказати і про дії, які вели окремі флотилії. Раніше вже говорилось про важливу роль, яку відіграла Ладозька військова флотилія у взаємодії з Балтійським флотом.
Пінська флотилія у зв’язку з загальним відступом радянських військ на схід 11 липня 1941 року розділена на три загони кораблів: Березенський і Прип’ятський, які взаємодіяли з військами південного крила Західного флоту і Дніпровський загін, який діяв спільно з військами Південно – Західного флоту.
В серпні зі складу флотилії був виділений загін кораблів і направлений на р. Десну. Флотилія брала участь в обороні Києва до 19 вересня 1941 року. виконавши завдання, моряки зірвали кораблі і створили два загони морської піхоти, прикривали відступ військ 37-ї армії з міста.
Дунайська флотилія до 20 липня вела бої на Дунаї, після чого відійшла на р. Південний Буг, де брала участь в бойових діях до середини серпня 1941р., а потім в нижній течії Дніпра до 25 вересня. В середині жовтня 1941р. вона відійшла в Керченську протоку і приєдналась до Азовської флотилії. Восени з її складу для бойових дій на р. Дон був виділений окремий загін кораблів і літом 1942р. флотилія направила загін кораблів на р. Кубань.
Восени 1941р. була створена Волзька флотилія, яка спочатку мала завдання готувати бойові кораблі для військових дій на інших ріках і озерах. Але літом 1942р. вона сама стала діючою, вступивши в боротьби з ворогами на середній і нижній течії Волги.
Створені флотилії мали в своєму складі переважно бронекатери, катери – тральщики і канонерські човни, переобладнані з судів річних пароплавів. Загалом в складі озерних і річних флотилій під час війни діяло більше 2 тис. бойових кораблів, катерів і допоміжних судів.
Основним змістом бойових дій флотилії була підтримка сухопутних військ, забезпечення переправи власних військ і боротьби з переправами противника. Велике значення мала артилерійська підтримка сухопутних військ при обороні міст( Ізмаїл, Київ, Херсон, Ростов, Сталінград). Для Волзької флотилії з вересня по грудень 1942р. перевезення військ і вантажів в Сталінград було головним завданням. В період оборони бойові кораблі і допоміжні судна перевезли в Сталінград більше 62 тис. бійців і командирів і більше 15 тис. т. вантажів, біля 500 автомашин. Волзька флотилія також вирішувала завдання протимінної і протиповітряної оборони річної комунікації. В липні – жовтні 1942р. по нижній Волзі було перевезено більше 2 млн. т. нафти і нафтопродуктів. Отже, перших два роки війни виявились найважливішими для Військово–Морського флоту, як і загалом для Радянської Армії. Період, що в радянській історіографії має назву – стратегічної оборони, став часом найзапекліших боїв та найбільших втрат Військово – Морського флоту. Не дивлячись на запеклу боротьбу на всіх морських театрах Військово – Морський флот, як і інші радянські війська був змушений вести оборонні, відступні бої.
3. Військово-морські сили СРСР у наступальних операціях 1943-1945 років
Не дивлячись на втрату Чорноморським флотом в 1942 році основних баз і перебазування на погано обладнані для великих кораблів порти Туапсе, Поті і Батумі, район бойових дій Чорноморського флоту як і раніше охоплював все Чорне море. Чорноморський флот на початок 1943 року мав в своєму складі 1 лінійний корабель, 4 крейсери, лідер, 7 ескадрених міноносців, 2 вартових корабля, 3 канонерських човна, 31 тральщик, 67 торпедних катерів, 29 підводних човнів. Військово – повітряні сили флоту нараховували 280 бойових літаків.
Головним завданням всіх сил Чорноморського флоту була всебічна підтримка радянських військ у наступі, велике значення в цьому відводилась висадкам морських десантів, підтримка їх вогнем корабельної артилерії, забезпечення всім необхідним. Важливим було також продовжувати інтенсивну боротьбу на морських комунікаціях противника, перешкоджаючи його військовим перевезенням, наносити удари по кораблям в портах, по приморських флангах його сухопутних сил.
Масштабною операцією Чорноморського флоту була десантна операція проведена в лютому 1943р. в районі Північно – Кавказького фронту в розгромі новоросійського угрупування противника і звільнення міста і порту Новоросійськ. В даній операції взяли участь основні сили флоту: гвардійські крейсери «Красний Кавказ» і «Красний Крим», лідер міноносців «Харків», есмінці «Безпощадний», «Сообразительний», «Железняков» і " Бойкий", канонерські човни «Красная Грузия», «Красная Абхазия», «Красний Аджаристан». Разом з великими кораблями флоту в десантній операції діяли тральщики, торпедні і вартові кораблі. До складу десанту входили стрілецькі з’єднання, танкові, артилерійські і мінометні частини. В підтримці десанту разом з корабельною артилерією брала участь і берегова артилерія. При десантуванні на західному узбережжі Цемеської бухти, в районі Станічки, особливо відзначився 4-й дивізіон вартових катерів під командуванням старшого лейтенанта М.І.Сінягіна. При підтримці флоту і артилерії Новоросійської військово-морської бази катери несподівано висадили десант і забезпечили захоплення важливого плацдарму. Після висадки десанту противник посилив дії своїх торпедних катерів в цьому районі, намагаючись перервати постачання десантників морем. Розпочались численні і напружені бої радянських торпедних катерів варти з ворожими лагерями. Вартові катера і морські полювальники, сейнери і мотоботи в умовах запеклої боротьби з німецькою береговою артилерією, авіацією і торпедними катерами, а також за умов великої мінної небезпеки більше 7 місяців безперервно постачала всім необхідним армійські частини, що закріпились на плацдармі, підтримували їх артилерійським вогнем, вивозили поранених.
Кораблі Чорноморського флоту доставили 78,5 тис. бійців, біля 600 гармат і мінометів, десятки тисяч тон боєприпасів, продовольства і спорядження.
Вдало діяли легкі сили Чорноморського флоту при визволені Новоросійська. Стрімкою атакою торпедні катери зруйнували загородження ворога при вході у порт, а потім висадили три великих десанти безпосередньо на його причали. Ці десанти відіграли вирішальну роль в дезорганізації німецької оборони. Вони несподіваним ударом захопили найважливіші опорні пункти противника і допомогли військам Червоної Армії, що наступила з суші, звільнити місто. Подальшою висадкою десантів на фронтах відступаючих з Тамані німців Чорноморський флот і відновлена в квітні 1943 року Азовська військова флотилія полегшили сухопутним військам спочатку ліквідацію Таманського плацдарму противника а потім вихід до Керченської протоки.
Під час боїв за Новоросійськ радянські війська розгромили 73-ю піхотну, 4-у і 101-у гірничо-стрілецьку дивізію румун, 16-у і 18-у команди морської піхоти німців.
Велику допомогу надав восени 1943 року Чорноморський Флот і Азовська військова флотилія військам Північно – Кавказького фронту в захоплені плацдармів в Криму. Для проведення десантної операції на Керченському півострові було виділено 17 бронекатерів, 25 торпедних катерів, 40 вартових катерів, 29 катерів – тральщиків і до 200 дрібних транспортних судів. Крім того в операції брали участь військово – повітряні сили флоту.
Готуючи наступ проти кримського угрупування Ставка В.Г. вирішила нанести по ній удари з півночі і сходу військами 4-го Українського і Північно – Кавказьких фронтів. Північно – Кавказький фронт повинен був форсувати Керченського протоку з півночі і півдня від Керчі, заволодіти містом і портом і забезпечити переправу через протоку, розвивати удар на захід з метою очищення від противника Керченського півострова.
Керченська група військ німців складалась з 5-го армійського корпусу 17-ї армії і мала в своєму складі 98-у німецьку піхотну девізію, 3-ю гірничо – стрілецьку і 6-у кавалерійську румунські дивізії, окрему бойову групу чисельністю до 85 тис. військ, 175 гармат, до 50 мінометів, 23 батареї зенітної артилерії і одну танкову групу ( до 40-60 танків). До дії на керченському напрямку противник залучав до 70% авіації, що знаходилась в Криму.
Створена під час операції «керченська переправа», очолювала командуючим Азовської флотилії контр – адмірал С.Т.Горенковим, забезпечувала безперервне постачання Окремої Приморської армії, сформованої з переправлених на півострів частин і з’єднань. У важких умовах боротьби з мінними загородженнями противника, долаючи його артилерійський вогонь, здійснюючи плавання при льодоході, кораблі Азовської флотилії, рибацькі і транспортні судна протягом декількох місяців доставляли через Керченську протоку все необхідне для радянських військ. продолжение
--PAGE_BREAK--
Загалом за 1943 рік Чорноморський флот здійснив разом з Азовською військовою флотилією 8 тактичних і 3 оперативних десанти, що відіграли велику роль в створені плацдарму на Керченському півострові, а також що забезпечили звільнення північного узбережжя Азовського моря, Таманського півострова і міст Таганрога, Маріуполя, Осіненко, Талгані, Тамрюка.
Чорноморський флот виконував і інше своє завдання – забезпечив захист морських сполучень вздовж Кавказького узбережжя. По цьому шляху, який мав відстань біля 550 кілометрів, перевозились сотні тисяч тон різного палива для фронту з Поті і Батумі доставлялись в порти Північного Кавказу війська, боєприпаси, продовольство.
Переходи великих танкерів і особливо великих вантажів планувались як особливі операції. Так, для переходу в червні танкера «Й.Сталин» з Батумі в Туапсе і назад було залучено 15 бойових кораблів і велика кількість літаків. Навіть невеликі конвої часто атакувались великою кількістю літаків противника. Так, в ніч на 25 березня 1943 року вартовий катер МО-065 супроводжував з Туапсе в Геленджик транспорт «Ахіллеон» і три шхуни з боєприпасами. Авіація розпочала атаки спочатку силами 8 літаків, а потім їх кількість буза звільнена до 20. Вогнем берегової зенітної артилерії діями винищувачів і вогнем катерів атаки були відбиті.
Черговий наліт німці здійснили в середині дня, коли транспорт вже стояв на причалі. 30 бомбардувальників групами по 2-3 літаки скидала бомби на транспорт і кораблі охорони. Але і ці атаки були відбиті, а ушкоджень зазнав лише центральний катер охорони.
Не дивлячись на велику активність бомбардувальної авіації противника, єдиним її успіхом в 1943 році було потоплення в кінці лютого одного радянського транспорту.
Під захистом флоту тільки протягом перших трьох місяців 1943 року коли відбувались найбільш напружені бої на Північному Кавказі в Чорноморську групу військ було перевезено морем більше 150 тис. солдат і офіцерів. Крім того, було доставлено 387 танків, 463 гармат, 106 мінометів, біля 3 тис. тон боєприпасів і 52 тис. тон продовольства, 15 тис тон нафтопродуктів та інших вантажів. Загалом же за 11 місяців 1943р. між кавказькими портами було перевезено біля 330 тис. бійців і чверть мільйона тонн військових та інших вантажів. Кораблі Чорноморського флоту здійснили біля 4,4 тис виходів для супроводу транспортів з військами і вантажами.
Весною 1943 року вперше на Чорному морі були проведені спільні дії авіації і підводних човнів. В середині квітня на німецькі комунікації вийшли підводні човни «С-33», «Щ-209», «М-35» та інші. 20 квітня підводний човен «С-33» під командуванням капітана Б.А.Алєксєєва виявив конвой противника в складі транспорту і ескадреного міноносця. Після короткого маневру човен атакував і потопив транспорт «Сучава» водовміщенням біля 7 тис. тон. Одразу ж після атаки човен почав переслідувати німецький ескадрений міноносець, який скинув на нього 20 глибинних бомб. Але все ж, без суттєвих ушкоджень човну вдалось відірватись.
Розвідувальна авіація наводила човни на ворожі судна. 6 липня 1943 року командири бригади підводних човнів капітан 1 рангу А.В.Крестовський отримав радіограму від літака розвідки, в якому повідомлялось, що з Суліна в Севастополь рухається великий конвой противника. Він одразу ж про це інформував командирів підводних човнів «Щ-201», «С- 33» і «Щ- 203», які знаходились на підступах до Севастополя. Човен «Щ -201» під командуванням капітана – лейтенанта П.І.Парамошкіна опинились в середині німецького конвою, який складався з трьох транспортів, двох ескадрених міноносців, тральщика і 4 вартових кораблів і атакував його. Через декілька годин німецький транспорт був добитий радянськими бомбардувальниками на підступах до Севастополя.
Чітка взаємодія з авіацією сприяла і успіху підводного човна «Д-4» під командуванням капітана лейтенанта Б.В.Гремяко, що потопив німецькі транспорти «Бой Федерсон», «Санта – Фе» і «Варна» загальним тонажем більше 13 тис. тон.
Вдало діяли і інші підводні човни, особливо «М-112» — командир капітан – лейтенант С.Н.Хаханов і «М-111». 28 серпня підводний човен «М-111» під командуванням капітан – лейтенанта Я.К.Іосселіані, атакували поблизу мису Лукула німецький конвой, потопив великий транспорт «Хайнбург». Противник виявив човен ы переслідуючи його, скинув протягом трьох годин біля 60 глибинних бомб. Бомби скидались відразу з декількох катерів, що переслідували човен. Загалом човен переслідувало одночасно більше 10 полювальників за підводними човнами. Не дивлячись на ушкодження, «М-111» успішно повернулась на базу.
Підводні човни Чорноморського флоту в 1943 році здійснили 139 бойових виходів на комунікації противника і потопили 26 транспортів загальним тоннажем біля 67 тис. тон. Крім того, вони знищили 10 німецьких десантних барж і пошкодили 3 транспорти.
На морських сполученнях противника також продовжували діяти надводні кораблі Чорноморського флоту, головним чином торпедне катера, які базувались в Туапсе і Геленджику. 21 квітня на комунікації противника в район Анапи вийшли торпедні катері 1-ї бригади №73 і №93 під командуванням капітана – лейтенанта К.Г.Кочієва. виявивши 2 десантні баржі противника під охороною двох торпедних катерів радянські катери з близької відстані випустили торпеди і потопили баржі.
Загалом під час операції торпедних катерів на німецьких комунікаціях було потоплено 13 барж і декілька катерів противника. Крім того, катери проводили мінування ворожих комунікацій. Тільки в липні і серпні 1943р. 1-а бригада торпедних катерів, якою командував капітан 1 рангу А.М.Філіпов, поставила біля 500 мін.
Поряд з діями на ворожих комунікаціях кораблі Чорноморського флоту і його авіація неодноразово обстрілювали аеродром в Анапі. В обстрілах брали участь лідер міноносців «Харків», ескадрені міноносці «Железняков», «Бойкий», вартові кораблі «Шторм» і «Шквал» і торпедні катера. Тільки в червні торпедні катера 2-ї бригади, озброєні ракетними установками, нанесли 12 ударів по порту і аеродрому Анапи.
Напружену бойову діяльність на комунікаціях противника вели кораблі Азовської флотилії. Лише за літо кораблі флотилії здійснили більше 50 виходів для дій проти морських перевезень ворога.
Провідну роль в боротьбі на морських сполученнях противника відігравала авіація Чорноморського флоту. На неї перепадає біля половини всіх знищених транспортних засобів противника. Військово – повітряні сили флоту вели розвідку на комунікаціях противника, наносили удари по його кораблям і найбільш важливим портам. Авіація проводила також мінування районів найбільш інтенсивного руху німецьких судів.
Піхота авіації Чорноморського флоту в 1943 році потопила 65 транспортів загальним водовміщенням 85тис. тон і пошкодили 38 судів, що складало загалом більше третини німецького транспортного флоту на Чорному морі. Крім того авіацією було знищено декілька десятків бойових і допоміжних кораблів противника.
До початку 1944 року стратегічна ініціатива вже повністю перейшла до рук Радянських збройних сил. Однак на Чорноморському театрі німецькі війська продовжували ще активно діяти. Збільшилась кількість конвоїв, що здійснювали переходи між портами західного узбережжя Чорного моря і Криму. В лютому їх було 20. в березні-44, в квітні-141 і за-12 днів травня-110.
Бійці Чорноморського флоту брали участь в березневих 1944 року боях за Миколаїв. В ніч з 25 на 26 березня в районі елеватора був висаджений десант моряків під командуванням старшого лейтенанта К.Ф.Ольшанського. Десант складався з 67 моряків. Проти цього порівняно невеликого десанту німці направили три батальйони піхоти, два середніх танки, чотири гармати та вогнемети. Загін відбив 18 атак противника вбивши і поранивши до 700 німецьких солдат. З 67 десантників загинуло 57.
Одною з ключових операцій в якій військам 2 і 3-го українських фронтів допомагав Чорноморський флот, була проведена з 26 березня по 14 квітня 1944 року Одеська наступальна операція.
Для дій на комунікаціях противника в північно – західній частині Чорного моря потрібно було перебазувати в Скадовськ торпедні катері. 6-7 березня була перебазована перша група з 9 торпедних катерів. Катери під керівництвом командира бригади капітана 2 рангу В.Т.Проценко пройшли відстань 475 міль, що в 5 разів перевищувало їх оперативний ресурс. Це стало можливим тому, що вони у відкритому морі були заправлені з двох катерів і додатково взяли томливо у ємкостях. Далі в Скадовськ була переведена і друга група з 6 катерів. Її перехід очолював командир дивізіону капітан 3 рангу А.П.Тууль.
В березневому наступі боях за визволення Миколайкова разом з армією діяв 384-й окремий батальйон морської піхоти Чорноморського флоту (командир – майор Ф.Є.Котанов). Також в боях за Миколаїв брав участь 23-й окремий штурмовий авіаційний полк флоту (командир майор І.І.Трушін).
В боях за Одесу безпосередньо брали участь 384-й окремий батальйон морської піхоти. Катера 2-ї Новоросійської бригади, чорноморські льотчики і моряки – підводники.
Катера з Складовська виходили на комунікації, але пошук ворожих конвоїв був невдалим. Тоді командування бригади вирішило направити катери групами до Тендровської коси, щоб звідти діяти на комунікаціях противника. Вдалими були виходи 5 квітня 1944 року. Торпедні катери №106, 105 і «АКА – 86» під командуванням лейтенанта І.П.Шетура вийшли з Тендровської затоки курсом на Одесу. В районі порту чорноморці виявили 4 вартові катери противника і вступили у бій. Ракетним снарядом був потоплений німецький катер. Потім радянські катери підійшли максимально близько до порту і артилерійськими снарядами обстріляли його, після чого відійшли в напрямку острову Березань. 9-10 квітня було здійснено 9 виходів катерів в район АН – Мечеть, Тарханкут, але тільки катерам лейтенанта Г.І.Ксенофонтова вдалося атакувати і потопити десантну баржу з німецько – фашистськими військами.
В період підготовки і початку операції на німецьких комунікаціях діяли підводні човни флоту. Ще 31 січня 1944 року «М-117» (командир капітан – лейтенант А.Н.Кесаав) в 12 милях від мису Тарханкут потопив транспорт противника. 10 лютого «Щ – 216» (командир капітан 3 рангу Г.Є.Карбовський) в 22 милях на південний захід від Тарханкута 4 торпедами потопив транспорт «Петер», що йшов під охороною двох вартових катерів, а 27 березня «Щ-215» (командир капітан 3 рангу М.В.Гренмков) потопили невеликийтранспорт.
В 1944 році значно активізувала свою діяльність на театрі авіація флоту. В першому кварталі було зроблено 5068 вилетів, в результаті чого було потоплено 6 транспортів, 16 десантних барж, 6 барж, на аеродромах знищено 8. а в повітряних боях збито 122 літака противника. Безпосередньо під час Одеської операції найбільшого успіху досягли піхоти 5-го гвардійського мінно — торпедного авіаполку (командир майор М.І.Буркін). 9 квітня 6 літаків під прикриттям винищувачів атакували конвої противника в морі. Були потоплені транспорт і вартовий катер противника. Наступного дня пілотами даного авіаполку було потоплено ще 2 транспорти.
В Одеській операції Чорноморський флот, діючи частиною власних сил, потопив 6 транспортних судів і пошкодив два бойових корабля противника.
Ще однією надзвичайно важливою операцією, де був задіяний Чорноморський флот була операція по звільненню Криму. Чорноморському флоту головним завданням було блокування Криму з моря, нанесення ударів по комунікаціям противника і сприяння сухопутним військам на приморських флангах.
Операція по звільненню Криму розпочалась 8 квітня 1944 рок. Разом з військами Приморської артилерії, а потім 4-го Українського фронту вели боротьбу чорноморці 83-ї (командир полковник П.А.Мурашов, а з 27 квітня полковник І.А.Власов) бригади морської піхоти. Вони пройшли з боями шлях з плацдарму північніше Керчі до Севастополя.
Авіація флоту сприяла сухопутним військам в прориві ворожої оборони, а також наносила удари по базам противника Феодосії і Судака. Так, наприклад, 8 квітня 1944р. 46 – Іл.-2 23-го штурмового авіаполку на чолі з командиром майором І.І.Трушкіним, під прикриттям 25 винищувачів 11-го гвардійського полк штурмували вузли супротив, батареї і танки противника в районі Вірменії. В результаті було знищено 4 танка, 7 автомашин, 2 гармати і подавлений вогонь 14 польових і 6 зенітних батарей ворога. продолжение
--PAGE_BREAK--
11 квітня, літаки 11-ї штурмової авіації під командуванням підполковника Д.І.Манжосова, здійснивши декілька ударів по скупченню плавучих засобів ворога в Феодосії, потопили тральщик «Р-204», дві десантні баржі і сейнер, пошкодили дві баржі, три катери і підводне обладнання. Спроби німців почати евакуацію з Феодосії була зірвана.
Загалом, під час Кримської операції авіація Чорноморського флоту провела 4506 вилетів. В результаті було знищено 65 і пошкоджено 55 транспортних судів, кораблів і катерів охорони.
Активно діяли в Кримській операції підводні човни. За період з 11 квітня по 13 травня 1944р. 13 підводних човнів («Щ-201», «Щ-202», «Щ-215»,, «Л-4», «Л-6», «С-31», «С-33», «А-5», «М-54», «М-55», «М-62», «М-11») здійснили 22 бойових похода. Під час Кримської операції підводні човни загалом знищили 8 транспортних судів і 5 кораблів охорони, пошкодили 2 транспорти і бойовий корабель противника.
Проявили себе під час Кримської операції і торпедні катари, зокрема 2-ї бригади під командуванням капітана 2 рангу В.Т.Проценко. вони здійснювали систематичний пошук противника на підступах до Євпаторії, Ак – Мечеті і Севастополя. В ніч на 16 квітня на підступах до Севастополя вони потопили десантну баржу і декілька вартових катерів противника. Загалом торпедні катери за час операції потопили більше 20 плавзасобів противника, здебільшого невеликого водовміщенням.
Якщо в Одеській операції Чорноморський флот діяв порівняно невеликою частиною своїх сил, то під час звільнення Криму і Севастополя діяли різнорідні сили флоту.
В результаті дій різнорідних сил флоту противник з 9 квітня по 12 травня втратив більше 100 судів, кораблів і катерів, а біля 60 його судів і кораблів було пошкоджено.
Після звільнення Криму і північного узбережжя Чорного моря перед Чорноморським флотом постало завдання порушувати комунікації і знищувати транспортні засоби ворога вздовж західного узбережжя. Бойові кораблі, транспортні судна і баржі німці відвели в румунські порти, насамперед в Констанцу і Суліну декілька ударів, здійснивши для цього 687 вилетів. В результаті було потоплено і пошкоджено більше 50 бойових кораблів і допоміжних судів. Багато кораблів отримали сильні пошкодження за наказом німецького командування були виведені на рейд і затоплені.
Завдяки успішним діям авіації флоту німецькі і румунські кораблі і їх бази фактично вийшли з ладу. Це полегшало в подальшому висадку десантів в порти Румунії і Болгарії. Загалом протягом 1944 року Чорноморський флот знищив 104 транспортних кораблів загальним водовміщенням 135 тис. тон і 105 бойових і допоміжних кораблів різних класів.
Останньою бойовою операцією в якій брав участь Чорноморський флот була боротьба за звільнення Болгарії.
З метою сприяння військами флоту у вирішені поставлених завдань Чорноморському флоту потрібно було висадити морські десанти у Варну і Бур гас. 8 вересня на два гідролітака, пілотованих капітанами Ш.Л.Агегьяно і К.І.Кузнецовим в Констанції було прийнято 60 морських піхотинців 393–го окремого батальйону морської піхоти під командуванням старшого лейтенанту А.Воробьйова, які успішно були доставлені у Варну о 18:30 того ж дня і розпочали операцію.
9 вересня у Варну також була доставлена 83-я бригада морської піхоти кількістю в 700 бійців, яка теж розпочала операцію. Того ж дня в Бур гас були доставлені 92 чорноморця зі складу 384-го окремого батальйону морської піхоти на чолі з старшим лейтенантом С.Я.Ганенко. до 8 годин 9 вересня всі кораблі, що знаходились у Варненському порту були захоплені радянськими моряками.
Десант що був висаджений в Бургасі взяв під контроль порт, а також морський аеродром міста. А в 13 годин 9 вересня в Бур гас під прикриттям авіації прибув загін кораблів під командуванням капітана 2 рангу А.М.Ратнера з 370-ю бійцями 384–го окремого батальйону морської піхоти які допомогли сухопутним військам остаточно зайняти місто.
Зі взяттям Варни і Бургаса всі військово – морські бази і порти на румунсько – болгарському узбережжі, а також залишки фронту опинились під контролем радянського командування. Отже з другої половини вересня 1944 року бойові дії на Чорному морі припинились.
Підводячи підсумок бойової діяльності Чорноморського флоту роки Великої Вітчизняної війни, слід сказати що від ударів флоту противник втратив більше 800 військових і транспортних кораблів, а більше 500 кораблів було пошкоджено. Крім того, Чорноморська авіація знищила 2149 німецько – фашистських літаків. За роки війни різнорідні сили Чорноморського флоту забезпечили і взяли участь у більш як 40 різноманітних десантних операціях. Бойові кораблі та транспортні судна перевезли за період війни біля 2 млн. чоловік, 1720 танків, більше 7500 артилерійських гармат, 40 тис. автомашин, 320 тис. тон боєприпасів і 1,5 млн. тон військових і господарських вантажів.
В період з 1943 року продовжував у важких умовах діяти Балтійський флот. Основні сили флоту, які складались з 2 лінкорів, 2 крейсерів, 11 ескадрених міноносців, 6 вартових кораблів, 33 підводних човнів, 57 тральщиків, 29 торпедних катерів, 75 малих кораблів, базувались в Кран штаті і Ленінграді. Військові повітряні сили флот на початок 1943 року склали 280 літаків. Ся бойова діяльність Балтійського флоту була направлена на захист міста Ленінграду. Флот також надав підтримку військам Ленінградського флоту, здійснював перевезення в східній частині Фінської затоки.
Після прориву блокади в січні 1943 року німці посилили артилерійські обстріли Ленінграду і Кронштадту. На кораблі Балтійського флоту, а також на його берегову артилерію, що нараховувала біля 150 батарей, було покладено завдання контр батарейної боротьби. В окремі дні проводилось до 150-170 стрільб по 35-40 об’єднанням з витраченням до 1,5 тис снарядів. Тільки артилерія берегової оборони в 1943 році провела проти батареї противника більше 14 тис. стрільб.
Командуванням Ленінградського фронту на Балтійський флот було покладено також завдання безперервної роботи льодових трас на Ладозькому озері і в східній частині Фінської затоки.
Першочерговим завданням для Балтійського флоту були дії на морських комунікаціях противника, по яким йшло постачання німецької групи армії «Північ». За літо 1943 року підводними човнами і авіацією флоту було потоплено 54 німецьких транспорти. За рік бойових дій авіація флоту спільно з авіацією Ленінградського фронту знищили більше 1000 літаків противника.
13 травня 1943 року успішно завершилась перша спроба радянських підводних човнів пройти через потужні гогландську і поркала – удуську позиції. Першим це зробив підводний човен «Щ-303» під командуванням капітана 3-го рангу І.В.Гравніні. але були в цій операції і втрати. Підводний човен «Щ-408» під командуванням капітан – лейтенанта П.С.Кузьміна три доби вела боротьбу з ворожими кораблями, але все ж була потоплена.
Перший транспорт противника в 1943 році був потоплений літаками торпедоносцями флоту 28 травня. Проявили себе в польотах 1943р. капітан В.А.Балебін, старший лейтенант А.І.Розгонін, капітан А.П.Чернишов, що потопили за рік кожний по 5-8 транспорті і бойових кораблів.
З великим успіхом діяли на ворожих морських комунікаціях торпедні катера. Вони виконували різноманітні завдання: вели пошук ворожих конвоїв, атакували і знищували їх, ставили міни, висаджували розвідувальні групи, охороняли власні конвої, підтримували сполучення між Кронштадтом і передовими базами на островах Фінської затоки. 23 серпня 1943 року групою торпедних кораблів під командуванням капітан – лейтенанта В.П.Гуманенко був потоплений великий фінський корабель «Ріхарті», що рухався під охороною двох вартових кораблів. Загалом малі кораблі Балтійського флоту в 1943 році провели біля 30 боїв.
Літом і восени 1943 року силами Балтійського флоту було проведено 585 конвоїв. При цьому втрати були незначними – буксир, баржа і один катер.
Продовжувала успішно діяти Ладожська військова флотилія. Для сприяння військам Ленінградського фронту флотилія виділила дивізіон артилерії, який під час прориву ленінградської блокади провів 140 стрільб. Кораблями Північно – Західного пароплавства під охороною Ладозької флотилії було перевезено 240 тис. тон різноманітних вантажів і 162 тис. чоловік, а також доставлено для Ленінграду 856 тис. кубометрів деревини.
В 1943-1944 рр. командування Балтійського флоту організувало спеціальну операцію по захисту перевезень військ 2-ї Ударної армії з Ленінграду на оранієнбаумський плацдарм. Коротка комунікація знаходилась в зоні дії потужних угрупувань німецької артилерії і авіації. Тому крім транспортної групи кораблів забезпечення, були створені артилерійські і авіаційні групи знешкодження противника, група кораблів – тральщиків, а також передбачені заходи по ретельному маскуванню. Операція була здійснена приховано і майже без втрат з 5 листопада 1944 по 21 січня 1944 року.
Наступ військ Ленінградського фронту розпочався 14 січня 1944р. з оранієнбаумського плацдарму. Потужні удари артилерії і авіації фронту і кораблів Балтійського фронту по опорним пунктам оборони противника витіснили його з стратегічного плацдарму. Особливо ефективно діяла артилерія лінійних кораблів «Октябрьская революція», «Марат» («Петропавловськ»), крейсерів «Максим Горький», «Киров» і ескадрених міноносців. За перших п’ять днів наступу 33 укріплених пункта противника, в 537 випадках надійно накрила ворожі батареї.
Над Невською затокою розгорнулась упорна боротьба за панування у повітрі. Протягом березня – травня 1944 року військово–повітряні сили флоту, якими командував генерал – лейтенант авіації М.І.Самохін, провели біля 200 повітряних боїв. Тільки 2і 5 червня 1944 року при спробі німецької авіації нанести удари по тральщикам було збито 26 літаків. За німецькими даними, тільки в червні їх флот втратив 2 тральщика і 2 артилерійські десантні баржі, 13 кораблів було виведено з ладу.
В дні боїв за Виборг і острова Виборзької затоки німці спробували прорватись шхерами в затоку, на допомогу гарнізонам, що опинились в облозі. Авіацією флоту в ніч на 20 червня був потоплений торпедний катер «Тайстон -1» і суттєво пошкоджений човен «Аунус», тральщик «М-29», артилерійська баржа «АФ-49». Також були потоплені мінні загороджувачі «Оттер» і «Паргас». Остання спроба прорватись у виборзьку затоку була здійснена німцями 5 липня 1944 року. загін, що склався з канонерських човнів, десантних барж, транспортів і катерів ( більше 20 одиниць), двічі намагався пробитись до островів зайнятих радянськими військами. Торпедні катери і авіація Балтійського флоту потопила канонерський човен, десантну баржу і пошкодила декілька кораблів, після чого німецькі кораблі відійшли на попередні позиції.
З виходом Фінляндії з війни німецьке командування поставило завдання утримати острови у Фінській затоці, щоб не допустити виходу радянських кораблів у Балтійське море. З цією метою в ніч на 15 вересня більше 35 німецьких кораблів висадили на острів Сурмарі десант чисельністю 1600 чоловік з гарматами і мінами. За проханням фінської оборони в оборонних боях взяла участь авіація Балтійського флоту. Протягом доби 9-а і 11-та штурмові авіаційні дивізії штурмовими ударами потопили біля острова Сурмарі 4 десантні баржі, вартовий корабель і буксирний пароплав, що відійшли на захід, залишивши свій десант без підтримки.
Масштабні засоби провів Балтійський флот в жовтні 1944 року для забезпечення безпеки комунікації Ленінград – Хельсінки- Турку – Стокгольм. З метою захисту комунікації по всьому північному узбережжі затоки були розгорнуті сили: на Аландських островах – бригада шхерних кораблів і 6-й дивізіон малих поливальників і в Порккала – Удд була сформована військово – морська база, сили якої забезпечували судноплавство у фінських шхерах від Ханко до Коткі, на схід від Коткі безпеку плавання забезпечувала Кронштадтська військово – морська база. Щоб не допустити німецькі підводні човни в Ботничеську затоку, в протоці Седра-Кваркен був створений протичовновий рубіж, який охороняли радянські і фінські сили. Радянська авіація вела систематичний пошук підводних човнів. В результаті вжитих заходів в листопаді 1944 – січні 1945 з 160 транспортів, що пройшли по даній трасі, загинув тільки один.
Протягом 1944 року Німеччині, силами Балтійського флоту були нанесені суттєві втрати і кораблі і авіація флоту потопила 123 транспортних корабля, загальним водовміщенням 273 тис. тон. Позитивним моментом в 1944 році стали регулярні військові перевезення в Таллін і на Моонзундські острова. Флот забезпечив охорону переходу 1514 транспортних кораблів, на яких було перевезено біля 315 тис. тон вантажів і біля 42 тис. чоловік. Важким завданням флоту було також знешкодження морських мін. Кораблі — тральщики протягом 1944 року знешкодили 3151 міну. Не дивлячись, на те що в складі флоту нараховувалось 220 тральщиків вони з великими складностями забезпечували безпеку плавання конвоїв. продолжение
--PAGE_BREAK--
5 січня 1945 року Народний комісар ВМФ поставив Балтійському флоту завдання ввести в дію торпедні катера, підводні човни, штурмову авіацію і перекрити постачання курляндської групи німецьких військ. Для виконання цього завдання біля Вентенінса і вздовж східного узбережжя до Поляранської бухти було розгорнуто 5-6 підводних човнів, а на найближчих аеропортах було зосереджено біля 400 літаків.
Підводні човни систематично виходили на пошук і знищення транспортів противника. Так 7 січня підводний човен «Щ-310», яким командував капітан 3 рангу С.Н.Богорад, дійсно атакував біля Ліекаї німецький конвой і двома торпедами пошкодив головний транспорт. 9 січня в цьому ж районі човен «Щ-307» під командуванням капітана 3 рангу М.С.Калініна атакував німецький транспорт з положення під водою і потопила його. Найбільшого успіху досяг човен «С-13» під командуванням капітана 3 рангу А.І.Марінеско, який 30 січня потопив німецький лайнер «Вільгельм Густав» на борту якого знаходилось більше 6 тис. чоловік. А 9 лютого цей же підводний човен «С-13» потопив пароплав «Генерал Штойнбен».
Не дивлячись на певні успіхи окремих підводних човнів, катерів і літаків, що потопили декілька транспортів і бойових кораблів противника, Балтійському флоту в даний період не вдалося повністю блокувати курляндський плацдарм. Загальний процент втрат німецького фронту був незначний.
Успішний наступ радянських військ у Східній Прусії і Померанії дозволив Балтійському флоту перенести бойові дії на південь і на південний захід. Ситуація вимагала зосередити основні сили флоту в березні і на початку квітня проти транспортних засобів і бойових кораблів в Данциській бухті, а в кінці квітня і на початку травня – в Померанській бухті. 3 березня боротьба на комунікаціях стала більш ефективною. В цей період авіація флоту, якою командував генерал – полковник М.І.Самохін, відіграв головну роль в боротьбі на німецьких комунікаціях. Активно діяла 8-а мінно – торпедна авіаційна дивізія під командуванням полковника М.А.Курочкіна, 9-та штурмова авіаційна дивізія під командуванням Д.І.Манжосова, 1-а гвардійська винищувальна авіаційна дивізія під командуванням полковника В.С.Корешкова.
Особливе значення мали повітряні атаки на порти вантаження. Найбільш потужні удари були нанесені по портам Піллау, Данциг, Гриня, Хель. В березні – квітні за спеціально розробленим планом 8-а мінно – торпедна і 9-а штурмова авіаційні дивізії нанесли 24 масових бомба – штурмових ударів по Піллау, здійснивши 2023 вилетів. Було знищено 24 транспортних корабля, біля 40 малих бойових допоміжних кораблів.
Загалом в 1945 році авіація Балтійського флоту здійснила 11774 вилетів. В останні 4 місяця ввійшли при взаємодії з фронтовою авіацією, вона потопила 96 транспортних судів загальним водовміщенням більше 270 тис. тон. Крім того було потоплено 2 лінійних корабля, 3 ескадрених міноносця, підводний човен, 6 вартових кораблів, 16 тральщиків і декілька десятків дрібних допоміжних кораблів.
Починаючи з березня 1945 року бойова діяльність підводних човнів також стала більш ефективною. Успіхів досягли підводні човни «Л-3», який 17 квітня потопив теплохід «Гойя», «Щ-310», який діючи біля Ліепас потопив два транспорти та «К-52», який під час походу, який тривав з 17 по 30 квітня тричі успішно атакував противника. 3 січня по травень 1943 року підводні човни Балтійського флоту потопили 13 транспортів загальним водовміщенням 73 тис. тон.
Після захоплення 25 квітня радянськими військовими порту Піллау залишки німецьких військ відійшли на косу Фріше-Нерунг. Відповідно до рішення командуючого 11-ї гвардійської армії в ніч на 26 квітня на косу було висаджено два десантних загони: зі сторони Донцигської бухти на торпедних катерах – 600 чоловік і зі сторони затоки Фрішес-Хафф на бронекатерах, тральщиках і допоміжних плавзасобах – біля 1300 чоловік. В результаті запеклих боїв німецькі війська були розбиті.
На початку травня флот розпочав підготовку од десанту на острів Борихольм. Починаючи з 5 травня 1945 року авіація флоту нанесла удари по бойовим кораблям і транспортам в портах Борихольма, в результаті до десяти кораблів було потоплено і пошкоджено. В день капітуляції Німеччини торпедні катера висадили на острів невеликий десант. Німці не чинили йому опору і склали зброю.
Остаточно операції на Фріш-Нерунг і Борнхольм були завершені до 9 травня 1945 року, з ними завершились бойові дії Балтійського флоту у Великій Вітчизняній війні.
На правому фланзі фронту продовжував діяти наймолодший з радянських флотів – Північний. На 1943 рік в складі Північного флоту 1 лідер міноносців, 8 ескадрених міноносців, 22 підводних човна, 7 вартових кораблів, 16 тральщиків, 20 малих поливальника, 13 вартових і 6 торпедних катері, 15 катерів-тральщиків. Крім того, Біломорська військова флотилія, що входила до складу Північного флоту (командир – контр-адмірал С.Г.Кучеров) мала 15 вартових кораблів, 20 тральщиків, 43 вартових катера, 28 катерів-тральщиків. Авіація Північного флоту нараховувала до 290 літаків.
Характерною особливістю діяльності Північного флоту, починаючи з 1943 року було значне розширення районів його бойових дій. Враховуючи зростаюче значення Північного морського театру, Державний Комітет Оборони прийняв рішення посилити Північний флот, перекинувши до його складу 12 підводних човнів, з них 6 – з Владивостока. Подолавши біля 17 тис. миль і пройшовши через 6 морів і 2 океани, п’ять з цих човнів під командуванням капітана 1-го рангу А.В.Тріпольського прибули на Північ. Шостий човен під командуванням капітан-лейтенанта Д.Ф.Гусарова не досяг пункту призначення: неподалік від Сан-Франциско він був потоплений невідомим підводним човном.
Основною бойовою діяльністю як і раніше залишалась боротьба підводних човнів на морських комунікаціях противника. Підводним човном М-172 під командуванням капітана 2-го рангу І.І.Фісановича, яка здійснила до 1943 року 13 бойових походів, тільки протягом одного місяця тричі ( 22 січня, 1 лютого і 23 лютого) займала позицію на бойових сполученнях противника. Значного успіху досяг також екіпаж підводного човна С-101 під командуванням капітана 3-го рангу П.І.Єгорова, який знищив три транспорти і вартовий корабель противника. 28 серпня С-101 потопив німецький підводний човен V-639, який повертався з Карського моря.
Швидко пристосувались до нових умов і успішно діяли підводні човни, що прибули зі складу Тихоокеанського флоту. Один з них, С-55 під командуванням капітана 3-го рангу Л.М.Сушкіна потопив 29 квітня 2 німецьких транспорти і успішно пішов від переслідування, під час якого було скинуто 90глибинних бомб. В одному з наступних походів С-55 потопив великий транспорт «Амерланд» з цінним військовим вантажем. Загалом підводні човни Північного флоту за період 1943 року потопили 49 транспортів і 19 бойових кораблів. Крім того, на мінах, поставлених підводними човнами підірвалися ще 3 німецьких великих транспорти.
На комунікаціях противника продовжували діяти і надводні сили Північного флоту. В січні 1943 року командуючий флотом дав наказ атакувати ворожий конвой. Що рухався з Тромсе на схід. Для удару були виділені лідер міноносців «Баку» під командуванням капітана 3-го рангу Б.П.Бєляєва і ескадрений міноносець «Разомный» під командуванням капітан-лейтенанта Н.І.Нікольського. В результаті операції був потоплений один великий транспорт і зазнав ушкоджень інший.
В 1943 році поліпшила ефективність своїх дій військова авіація флоту, яка як правило діяла спільно з авіацією Карельського фронту. В кінці вересня авіація Північного флоту провела успішну операцію по знищенню літаків противника на базі в Луостарі. В операції взяло участь 90 літаків. Перша група штурмовиків і винищувачі провела полив аеродрому вогненебезпечною рідиною і обстріляла ворожі літаки з гармат і кулеметів. Друга група нанесла по аеродрому бомбовий удар і третя – бомбово-штурмовий удар. Весь аеродром охопила пожежа. Було знищено 20 літаків, підірваний склад з боєприпасами. Загалом в 1943 році авіацією флоту було потоплено 61 транспорт і 12 бойових кораблів противника; 19 транспортів було пошкоджено.
З 1943 року частіше стала застосовуватись тактика комбінованого удару по конвоях авіацією, торпедними катерами і підводними човнами. Зокрема 14 вересня була проведена комбінована атака на німецький конвой, в якій брало участь 20 штурмовиків, 18 винищувачів, підводний човен Щ-404 і торпедні катери №13 і №14. В результаті спільних дій різнорідних сил флоту було знищено 2 великих танкери противника, 2 транспорти, пошкоджено два вартових корабля. В повітряних боях було збито 13 німецьких літаків. Втрати з радянського боку склали 5 літаків-штурмовиків і 3 винищувача.
Традиційним завданням Північного флоту в 1943 році залишалось забезпечення успішних переходів конвоїв союзників в порти Радянського Союзу. 15 лютого з шотландського порту Лох-Ю вийшов союзницький конвой JW-53, який складався з 22 транспортів, корабля протиповітряної оборони. 12-и ескадрених міноносці, 4-х корветів і тральщика. Майже одночасно на зустріч конвою вийшли кораблі Північного флоту. Частина ескадрених міноносців і вартових кораблів Північного флоту приєднались до основного конвою. При підході союзницьких транспортів до радянської території винищувачі надійно прикрили кораблі з повітря. Конвой був успішно проведений до місця призначення в Мурманськ і Северодвінськ.
Вдало завершився і перехід останнього союзницького конвою 1943 року JW-55А, на який німецьке командування спрямувало лінійний корабель «Шарнгорст», який спробував здійснити дві атаки на конвой, але був потоплений англійським лінійним кораблем «Дюк оф Йорк».
Загалом протягом 1943 року моряки Північного флоту провели 432 конвої (з них 6 союзницьких), потопили 180 транспортів і кораблів противника загальним водовміщенням біля 400 тис. тонн, пошкодили 43 корабля.
В 1944 році Північний флот продовжував діяльність на німецьких морських комунікаціях. Найчастіше флот діяв у Варнгер-фьорді. Тут удари по противнику наносила вся авіація, підводні човни, торпедні катери, а вхід у Петсамо блокували з півострова Середній берегові батареї.
Військово-повітряні сили флоту наносили масовані удари по портам противника. Так, з 17 червня по 4 липня на порт Кіркенес було здійснено три потужних нальоти, в кожному з яких брало участь по 100-130 літаків.
На німецьких морських комунікаціях продовжувала діяти бригада підводних човнів під командуванням Героя Радянського Союзу капітана 1-го рангу І.А.Калініна. 20 червня вдалу операцію здійснив підводний човен С-104 під командуванням капітана 3-го рангу В.А.Тураєва. Під час операції були потоплені транспорт, тральщик і вартовий корабель. Великих успіхів досягли підводні човни В-4 під командуванням Героя Радянського Союзу капітана 3-го рангу В.П.Каланіна і С-103 під командуванням капітана 3-го рангу М.П.Нечаєв, кожна з яких потопила по три-чотири ворожих корабля.
Для авіації Північного флоту в 1944 році були характерні масовані удари по конвоях противника різнорідними силами. Наприклад, в 6 таких ударах проведених з 23 квітня по 17 червня 1944 року, брало участь 779 літаків, в тому числі 70 торпедоносців, 174 бомбардувальника, 113 штурмовиків і 422 винищувача. Всі вони діяли тактичними групами, в кожній з яких були винищувачі прикриття.
Діяльність Північного флоту на морських сполученнях особливо активізувалась перед проведенням Петсамо-Кіркенської операції. Так, 15 вересня удар по конвою нанесли 8 торпедних катерів і біля 150 літаків, а 16 жовтня 4 підводних човнів і більше 100 літаків.
Підчас підготовки Петсамо-Кіркенської операції силами північного флоту було перевезено 28729 солдатів і офіцерів, 169 гармат, 138 танків і бронемашин, 361 автомашина, 25871 тонн боєприпасів, продовольства та інших вантажів. Силами флоту, які безпосередньо брали участь в операції були 5 ескадрених міноносців, 7 підводних човнів, 20 торпедних катері, 22 катера-полювальника, більше 400 літаків (Що здійснили 3590 вилетів) та 2 бригада морської піхоти.
Петсамо-Кіркенська операція була проведена з 7 жовтня по 1 листопада 1944 року і вважається найбільшим успіхом Північного флоту у 1944 році. В жовтні авіація і кораблі Північного флоту провели самостійну операцію по порушенню морських сполучень противника і потопили 26 транспортів, 30 вартових катерів і десантних барж. Була порушена евакуація німецько-фашистських військ морем через порти Заполярря. продолжение
--PAGE_BREAK--
Протягом 1944 року німці втратили на Баринцевому морі 77 транспортних суден загальним водовміщенням біля 190 тис. тонн. Крім того було потоплено 38 бойових і допоміжних кораблів.
В другій половині 1944 року ескадра Північного флоту (за виключенням лінійних кораблів і крейсера) використовувались для охорони морських сполучень. Завдяки цьому втрати на комунікації Англія – Радянський Союз були невеликим. В найбільш важкому 1942 році по цій комунікації пройшло в обох напрямках 422 транспорти і 236 кораблів охорони. Втрати за рік склали 69 транспортів і 5 кораблів охорони. В 1944 році з 506 транспортів і 425 кораблів охорони, що прямували в обох напрямках. Було потоплено ворогом лише 6 транспортів і 3 корабля охорони.
В січні 1945 року німецьке командування спробувало здійснити операцію малими підводними човнами типу «Бібер» з метою знищити лінкор «Архангельськ» і транспортів, що стояли в Кольській затоці. 5 січня три великих підводних човни. Що несли на собі малих типу «Бібер» вийшли з Тромсе. На підступах до Кольської затоки малі човни повинні були відокремитись від великих, проникнути в затоку і атакувати кораблі що там стояли. Але радянські літаки, що патрулювали у повітрі над затокою неодноразово змушували човни уходити під воду і врешті змусили німців відмовитись від операції.
За чотири останніх місяці війни кораблі і літаки Північного флоту скинули на німецькі човни 6300 глибинних і 250 тонн авіаційних бомб. Але повністю очистити зону руху конвоїв не вдалося. 17 лютого в Англію був направлений конвой RA-64, що складався з 30 транспортів, 4-х танкерів, крейсера, 2-х авіаносців, 10 ескадрених міноносців і 2-х корветів. В той же день він був атакований німецькими підводними човнами. Німецький підводний човен торпедував англійський корвет «Ларк». На допомогу корвету підійшов малий полювальник №434 під командуванням старшого лейтенанта В.Ф.Кондрашова. Більшість членів екіпажу було врятовано, а корвет було відправлено в Кольську затоку. Також підчас даного конвою, 17 лютого був атакований і пошкоджений транспорт «Томас Скот».
Німецькі підводні човни продовжували вести боротьбу на радянських морських комунікаціях до дня капітуляції Німеччини. Так, в кінці квітня, на підступах до Кольської затоки куди прибув з Англії великий конвой було розгорнуто 14 підводних човнів. Одному з них вдалось потопити англійський корвет «Гудал». Авіація Північного флоту атакувала підводний човен U-716 на шляху до Кольської затоки. Нанесла їй суттєві пошкодження і змусила повернутись на базу. Ескадрений міноносець «Карл Лібкнехт» під командуванням капітан-лейтенанта К.Д.Старіцина, що знаходився в охороні конвою JW-66, 22 квітня виявив і потопив підводний човен U-286. Ще один підводний човен U-307 потопили англійські ескадрені кораблі.
З 1січня по 23 травня 1945 року з Англії в Кольську затоку і порти Білого моря прибуло 5 конвоїв в складі 136 транспортів і 90 ескадрених човнів. За той час в Англію було відправлено 5 конвоїв у складі 141 транспорти і 89 ескадрених кораблів. Для безпосередньої охорони конвоїв Північний флот провів більше 100 виходів кораблів і більше 600 вилетів літаків. Підводним човнам противника вдалося потопити лише три транспорти і 5 кораблів охорони. По внутрішнім морським комунікаціям в 1945 році було проведено 70 конвоїв в складі 155 транспортів і 20 допоміжних кораблів. Для ескортування цих кораблів бойові кораблі Північного флоту зробили 599 виходів.
Підсумовуючи бойову діяльність Північного флоту потрібно сказати, що загалом за роки війни втрати противника від дій Північного флоту склали більше 200 кораблів і допоміжних судів, більше 400 транспортів (більше 1 млн. тонн) і біля 1300 літаків.
У військових операціях Радянської армії 1943-1945 років як і на попередньому етапі продовжували брати участь річкові флотилії. Зокрема важливе і відповідальне завдання в 1943 році виконували військові Волзької (командуючий контр-адмірал Ю.А.Пантєлєєв) і Каспійської (командуючий контр-адмірал Ф.С.Сєдєльніков) військові флотилії. Вони забезпечували безпеку руху по Волзько-Каспійській магістралі. По цій комунікації перевозилось біля 60% всіх вантажів, що доставлялись по внутрішнім водним шляхам Радянського Союзу. Тільки нафти і нафтопродуктів за 7 місяців 1943 року було перевезено 6 млн. тонн.
Німецьке командування створило спеціальну авіаційну групу в складі 100 літаків 4-го повітряного флоту для мінування Волги. Для боротьби з мінами Волзька флотилія застосовувала як традиційний засіб – тралення, так і інші, зокрема в районі постановки мін скидались глибинні бомби від вибухів яких відбувалась детонація самих мін. В результаті за всю літню навігацію по Нижній Волзі пройшло більше 8 тис судів, з яких підірвалось на мінах – 20.
Річні і озерні флотилії брали участь в багатьох наступальних операціях 1944-1945 років: Свірсько-Петрозаводській, Виборгській, Таллінській, Білоруській, Ясно-Кишенівській, Белградській, Будапештській, Віденській і Берлінській. Вони залучались до підтримки сухопутних військ, яка полягала в артилерійському обстрілі річних флангів, забезпеченні форсування рік, висадці десантів
Десантні дії флотилій займали важливе місце підчас наступальних операцій (було висаджено більше 40 десантів). Десанти висаджувались в якості передових загонів при форсуванні водних перешкод, для захоплення берегових опорних пунктів і вузлів зв’язку.
Значних успіхів досягла Дунайська флотилія при участі в операціях військ 2-го і 3-го Українських фронтів, що наступали вздовж Дунаю від його гирла до Відня (з вересня 1944 року по квітень 1945 року). Надаючи підтримку військам цих фронтів, флотилія висадила 20 десантів, успішно здійснила артилерійську підтримку флангам сухопутних військ, в умовах мінної небезпеки забезпечила перевезення військ по Дунаю. Кораблі флотилії перевезли по Дунаю декілька сот тисяч військ, тисячі танків, гармати, міномети, автомашини, десятки тисяч тонн різноманітних вантажів. За цей час кораблі Дунайської флотилії пройшли по Дунаю біля 200 км. Через Румунію, Югославію, Угорщину, Чехословаччину і Австрію.
Дніпровській флотилії ставилось завдання головними силами підтримувати наступ військ 1-го Білоруського фронт під час звільнення Білорусії. Своєчасне вирішення флотилією поставлених перед нею завдань під час Бобруйської операції дозволило військам фронту набрати високий темп наступу. В даній операції кораблі флотилії прорвали укріплену річну позицію німців і висадили десант в районі Здудичів, зірвавши переправу військ противника в районі Паричей.
За три дня форсування р.Березіна (з28 по 30 червня 1944 року) кораблі флотилії переправили через річку декілька десятків тисяч військ. Біля 1500 гармат та сотні автомашин. Швидке переправляння військ на правий берег дозволило прискорити ліквідацію угрупування противника в районі Бобруйська і дала можливість військам 1-го Білоруського фронту в швидкому темпі переслідувати противника, що відступав.
Не менш успішно діяли сили Дніпровської флотилії розгорнуті на річці Прип’ять. Наступ лівого крила 1-го Білоруського фронту вздовж Прип’яті розпочався в кінці червня 1944 року проривом річних кораблів в район Новосьолок. Вийшовши до місця бойових дій фронту. Сили флотилії забезпечили перевезення військ з правого на лівий берег Прип’яті. В подальшому, взаємодіючи з військами лівого крила фронту, підтримуючи їх вогнем, висаджуючи тактичні десанти ( в районі населеного пункту Малі Балки і міст Петриков і Дорошевичі), кораблі флотилії сприяли оточенню і знищенню окремих груп противника. В перших числах липня кораблі флотилії переправили через Прип’ять з’єднання сухопутних військ, що наступали з півдня на північ. Підтримуючи артилерійським вогнем війська, кораблі флотилії знищили переправу противника поблизу Ляхова, а з виходом в район моста залізниці Лупінець-Сарни сприяли перевезенню нових з’єднань військ на лівий берег Прип’яті. Частина сил флоту, разом з військами фронту прорвались в Пінськ і висадивши десант взяли участь у звільнені міста.
Серпень 1945 року став для радянських моряків останнім місяцем чотирьохлітньої війни. Саме в цей час безпосередні бойові дії вів Тихоокеанський флот, що брав участь у війні з Японією.
Японський військово-морський флот до 9 серпня 1945 року мав у своєму складі більше 640 кораблів різних класів, в тому числі лінійні кораблі, авіаносці і крейсери. А в цілому чисельно переважав над Тихоокеанським флотом, особливо за великими кораблями.
В заяві радянського уряду від 8 серпня говорилось: " Після розгрому і капітуляції гітлерівської Німеччини Японія виявилась єдиною великою державою, яка все ще виступає за продовження війни. Вимога трьох держав – Сполучених Штатів Америки, Великобританії і Китаю від 26 липня про беззастережну капітуляцію японських збройних сил були Японією відкинуті… Через це радянський уряд оголошує, що з 9 серпня Радянський Союз буде вважати себе у стані війни з Японією…".
В бойових діях проти Японії брали участь Забайкальський фронт, 1-й Далекосхідний фронт, 2-й Далекосхідний фронт, Тихоокеанський флот і Амурська флотилія. За обставинами що склались Тихоокеанський флот взаємодіяв з 1-м і 2-м Далекосхідними фронтами, а Амурська флотилія – зі з’єднаннями 2-го Далекосхідного фронту.
Тихоокеанському флоту окрім захисту власного узбережжя від діяльності флоту Японії ставилось завдання ізолювати Квантунську армію від островів власне Японії, висадками морських десантів сприяти лівофланговим з’єднанням 1-го Далекосхідного фронту, що наступали вздовж узбережжя Кореї на південь, і частиною сил сприяти військам 2-го Далекосхідного фронту у визволенні Південного Сахаліну і Курильських островів. Амурська флотилія повинна була допомагати військам 2-го Далекосхідного фронту у форсуванні водних перешкод і в наступі на сунгайському напрямку.
З 13 по 16 серпня 1945 року силами Тихоокеанського флоту була проведена Сейсінська десантна операція. Метою операції було оволодіти ВМБ Сейсін (Чхонджин) на узбережжі Північної Кореї, для того щоб позбавити противника можливості використовувати її для евакуації військ в Японію. Задум командуючого Тихоокеанським флотом адмірала І.С.Юмашева передбачав несподіваною висадкою передового загону оволодіти причальними лініями порту, а потім висадити основні сили десанту, зайняти місто і утримувати його до підходу військ 25-ї армії.
В складі десанту були виділені 355-й окремий батальйон морської піхоти, 13-а окрема бригада морської піхоти і 335-а стрілецька дивізія, а також підрозділ розвідки і посилення. В забезпеченні висадки і у вогневій підтримці десанту брали участь 60 кораблів і авіа-група з 261 літака. Десантом командував командир 13-ї окремої бригади морської піхоти генерал-майор В.П.Трушін.
Після бомбардування авіацією Тихоокеанського флоту оборонних споруд противника в Сейшні, 13 серпня на причали порту з торпедних катерів були висаджені розвідувальні загони старшого лейтенанта В.Н.Лєонова, а за ним передовий десант. Вранці 14 серпня вартові кораблі і тральщики висадили в порт перший ешелон десанту, а 15 серпня – другий ешелон загальною кількістю 6 тис. чоловік.
15 серпня 1945 року десант зайняв більшу частину міста, а наступного дня разом з частинами 393-ї стрілецької дивізії 25-ї армії заволоділа Сейсінською ВМБ і вийшовши на комунікацію японської 3-ї армії відрізали японські війська від морського узбережжя. В боях за Сейсін противник втратив більше 3 тис. чоловік.
17 серпня 1945 року командування Квантунської армії звернулось з проханням до радянського командування про припинення військових дій. Ставка ВГК дала наказ припинити дії на тих ділянках, де японські війська здаються у полон. Для прискорення капітуляції були висаджені повітряні десанти в Харбіні, Чаньчуні, Мукден (Шеньян), Цзиліні (Гірін), Янцзи, які почали роззброєння гарнізонів. 20 серпня авангард 15-ї армії 2-го Далекосхідного фронту був висаджений в Харбіні з кораблів Амурської флотилії.
19 серпня японське командування заявило про капітуляцію Квантунської армії. Щоб запобігти можливий спротив японців були висаджені повітряні десанти в Порт-Артур (Люйшунь) і Дайрене (Далянь). 24 серпня був звільнений Пхеньян. У Вонсан, зайнятий 22 серпня десантом Тихоокеанського флоту 25 серпня увійшли війська 25-ї армії.
Японія була змушена прийняти умови Потсдамської декларації союзних держав. 2 вересня 1945 року був підписаний акт про капітуляцію Японії. продолжение
--PAGE_BREAK--
Отже, період з 1943 по 2 вересня 1945 року для Військово-морського флоту СРСР. Як і загалом для радянської армії став переломним і завершився остаточною перемогою у війні. Основним змістом бойової діяльності Військово-морського флоту була підтримка військ Радянської армії в наступальних операціях на приморських напрямках, захист власних та порушення ворожих морських комунікації. На всіх морських театрах боротьба завершилась повною поразкою німецько-фашистського флоту. А останнім акордом стала перемога над Японською армією, у досягненні якої безпосередню участь взяли Тихоокеанський військово-морський флот та Амурська військова флотилія.
Висновки
Важливим чинником перемоги Радянського Союзу у Великій Вітчизняній війні була бойова діяльність Військово-морського флоту. У війні яку вів Радянський Союз проти фашистської Німеччини і її союзників основні цілі досягались армією на сухопутному фронті, однак перемога не була б можлива без підтримки, що надавав Військо-морський флот.
Характер використання Військово-морського флоту визначався з одного боку ситуацією на сухопутному фронті а з іншого – діями військо-морських сил противника на радянських театрах.
Головним призначенням флоту було сприяння сухопутним військам. Всі інші завдання: знищення сил флоту противника, порушення ворожих морських комунікацій, захист власних морських сполучень виконувались головним чином в інтересах сухопутних військ, що випливали з планів і ходу стратегічних операцій.
В період 1941-1942 років спільне з сухопутними військами утримання обширних приморських районів складало основу бойової діяльності флоту. Бойові дії Військово-морського флоту в обороні баз і узбережжя багато в чому сприяли стійкості приморських флангів радянських військ. Флот жодного разу не допустив, щоб противник атакував фланги радянських військ ударами з моря. Це був найважчий період для Військово-морського флоту, як і загалом для радянської армії, під час якого відбувались найзапекліші бої, наслідком яких були найбільші втрати. В результаті зриви плану миттєвого розгрому радянських збройних сил німецькому військово-морському командуванню на жодному з морських театрів, де розгортались військові дії не вдалося знищити сили радянського Військово-морського флоту.
1943 рік став здебільшого часом боротьби за витіснення противника з окремих районів, в яких повинні були відбутись наступальні операції. Свої головні зусилля флот зосереджував на прикритті узбережжя, в першу чергу приморських флангів сухопутних військ і на сприянні їм у наступальних операціях. Північний, Балтійський і Чорноморський флоти, Біломорська, Ладозька, Азовська, Волзька і Каспійська флотилії своїми діями сприяли червоній армії в досягненні так званого корінного перелому на всьому радянсько-німецькому фронті.
В 1944-1945-х роках флоти використовувались для сприяння сухопутним військам у розгромі приморських угрупувань ворога. При цьому найбільш активною формою сприяння були морські десанти і дії флоту по порушенню морських комунікацій ізольованих на узбережжі угрупувань противника. Саме в цей період окремі частини флоту переносять свою бойову діяльні за межі Радянського Союзу.
Особливим завданням яке довелось виконувати Військово-морському флоту в 1945 році була допомога радянській сухопутній армії у війні проти Японії. Дана сторінка діяльності флот досліджувалась виключно з радянських позицій і має багато білих плям. Тому вона повинна стати обов’язковим предметом подальших досліджень.
Хвилюючі сторінки вписали моряки у визволення Новоросійська і Керчі, Севастополя і Одеси, Ленінграда, Прибалтики і Заполярря. Переслідуючи противника вони вели мужню боротьбу в складі військових флотилій, брали участь у визволенні Белграда, Будапешта, Відня та інших міст.
Результатами бойової діяльності радянських підводників, морських льотчиків, артилеристів і мінерів надводних човнів в роки війни стали потоплення 1200 кораблів і допоміжних судів, більше 1300 транспортів та інших транспортних засобів противника.
Особливе місце для сучасної української історії займає бойова діяльність Чорноморського флоту і взагалі даний морський театр. Свідченнями запеклої і безкомпромісної боротьби Чорноморського флоту, яке не потребує зайвих коментарів є події героїчної оборони Одеси. Яка тривала більше двох місяців та Севастополя, що вісім місяців утримував натиск німецьких військ.
Завданням подальших досліджень в контексті даного питання повинні стати деякі статистичні данні радянської історіографії. Потрібно критично віднестись до інформації, що стосується бойових операцій військово-морського флоту, їх здобутків і втрат, що були завдані радянські стороні, порівняти офіційні данні з вже відомими архівними матеріалами та проаналізувати реальну цінність та значення проведених операцій.
Подальша робота з архівними матеріалами може пролити світло і на не найкращі сторінки бойової діяльності Військово-морського флоту, невдалі операції, події яких недостатньо висвітлені в радянській історіографії.
Отже, незважаючи на досить високий рівень дослідження проблеми бойової діяльності Військово-морського флоту Радянсько Союзу в роки Великої Вітчизняної війни радянською історіографією, сучасні умови ставлять завдання переосмислення багатьох подій минулого з принципово нових позицій. Використовуючи сучасні критичні підходи дослідження. Тому є доречним ще раз підкреслити актуальність даної проблеми і наголосити на необхідності її подальших досліджень.
Джерела і література
1. Документальні публікації
Никтоне забыт ничтоне забыто. Сборникдокументов и материалов.-М.,1971.
СообщениеСоветскогоИнформбюро. В 6т., т.3.- М., 1944.
2. Мемуари
Басистый Н.Е. Море и берег.- М., 1970.
Кузнєцов Н.Г. Курсом к победе.- М., 1972.
Кузнецов Н.Г. Накануне.- М., 1966.
Кузнецов Н.Г. На флотах боевая тревога.- М., 1971.
Мартынов В.А. Повесть о крейсере.- М., 1969.
3. Монографії
АрзуманянА. Адмирал.- Ереван, 1973.
Ачкасов В.И. Советское военно-морское искусство в Великой Отечественной войне.- М., 1975.
Басов О.В. Флот в Великой Отечественной войне, 1941-1945.- М., 1980.
Боевойпуть СоветскогоВоенно-морского флота.- М., 1964.
Ванеев Б.А. Черноморцы в Великой Отечественной войне.-М.,1964.
Вайнер Б.А. Северный флот в Великой Отечественной войне.- М., 1964.
Вьюнков Н.П. Черноморский флот в Великой Отечественной войне.- М., 1967.
Головко А.Г. Вместе с флотом.- М., 1960.
Дмитриев В.И. Атакуют подводники.- М., 1973.
Дорохов А.П. Морские лётчики в обороне Одессы.- Одесса, 1982.
Иосалиани Я. В битвах под водой.- М., 1959.
Ирвинг Д. Разгром конвоя PQ-17.- М., 1971.
История Великой Отечественной войны Советского Союза. В 6т. М.,1960.
История Второй Мировой войны. 1939-1945 В 6т.- М.,1974.
История Военно-морского искусства.- М., 1969.
Кирин Н.Г. Черноморский флот в битве за Кавказ.- М.,1958.
Козлов И.А. Краснознамённый балтийский флот в героической обороне Ленинграда.- Л., 1976.
Козлов И.А. Северный флот.- М.,1966.
Кононенко В.М. Керченско-Ельтегенская десантная операция.- М., 1954.
Краснознамённый Балтийский флот в завершающий период Великой Отечественной войны.- М., 1975.
Локотников И.И. Волжская флотилия в Великой Отечественной войне.- М., 1974.
Новиков А.А. В небе Ленинграда.- М., 1970.
Пензин К.В. Черноморский флот в обороне Одессы.- М., 1956.
Перичнев Ю.Г. Советская боевая артиллерия.- М., 1976.
Свердлов А.В. На море Азовском.- М., 1982.
Советские вооружённые силы.- М., 1978.
Чероков В.С. Для тебя Ленинград.- М., 1978.
4. Періодичні видання
Павлович Н.Б. Стратегическиепланы использования ВМС Германии в начальный период войны. // Военно-исторический журнал.- 1959.- №6.
Аммон Г.А. Опытначального периода Великой Отечественной войны. // Военно-исторический журнал.-1962. — №11.
КузнецовН.Г. Крутыеповороты. // Военно-исторический журнал.-1993. -№1.
Героическаяоборона Одессы. // Морскойсборник. 1969. –№12.