РЕФЕРАТ
Українаперебуває нашляху власногодержавотворення.Цей довгийшлях, який берепочаток в давнічаси, у ХХ століттіпроявивсяякнайяскравішев 40-50-ті роки узбройній боротьбіукраїнськогонароду підпроводом ОУНв лавах УПА.Перейнявшитоді все найкраще, що було в українціву досвіді боротьбиза незалежність, ОУН/УПА досяглазначних успіхіву нерівнійборотьбі. Успішнийдосвід тогочасу є найкращимзразком длянас сьогодні.
Спираючисьна первиннідокументиОУН/УПА та грунтовніісторичнідослідженняз цього питанняавтор спробуєвисвітлититакі проблеми:
Історія створення ОУН/УПА та історичні умови виникнення феномену визвольної боротьби на Україні в 40-50-ті роки ХХ ст.
Структура, будова та чисельність ОУН/УПА в різні періоди їх існування.
Діяльність ОУН/УПА та її значення для подальшої історії України.
Значення вивчення проблеми на сучасному етапі та важливість використання узагальненого у дипломній роботі матеріалу у виховній діяльності, насамперед в середній школі.
Об’єктдослідження– національно-визвольнаборотьба українськогонароду у 40-50-тіроки ХХ століття,її відображенняв історичнійнауці та політичнепідгрунтяісторичнихоцінок.
Метароботи– узагальненнядосвіду висвітленняподій в історичнійнауці, практичнірекомендаціїщодо застосуванняматеріаліву виховній іпубліцистичнійдіяльності.
Методдослідження– описовий, порівняльний.
Науковановизнароботи полягаєу тому, що історичнийматеріал розгядаєтьсяз точки зорунасампередполітики ісоціальноїпсихології.
Роботаможе бути використанау викладацькійі виховнійдіяльностів середнійшколі та позашкільнихзакладах.
Роботаскладаєтьсяз 62 сторінок, містить 8 ілюстрацій.
НАЦІОНАЛЬНО-ВИЗВОЛЬНИЙ, ВІЙСЬКОВИЙ, ПОЛІТИКА, ІДЕОЛОГІЯ, ВИХОВНИЙ,ІСТОРІОГРАФІЯ.
Міністерствоосвіти України
Запорізькийдержавнийуніверситет
ДОЗАХИСТУ ДОПУЩЕНИЙ
Зав.каф.Новітньоїісторії України, проф.
______________________ТурченкоФ.Г.
____________________ __
(дата)
ДИПЛОМНАРОБОТА НА ТЕМУ:
НАЦІОНАЛЬНО-ВИЗВОЛЬНИЙ РУХ НА УКРАЇНІ
В 40-50-ТІРОКИ ХХ СТОЛІТТЯ:ІСТОРІЯ ТАПРОБЛЕМИ ІСТОРИЧНИХОЦІНОК
Розробив,
С/>т.групи: 3314-1 С.В.Грін
(шифр) (підпис) (дата)
К/>ерівник: к.і.н., Доценткафедри В.М.Мороко
(посада) (підпис)
Н/>ормоконтролер: Доцент С.В.Білоножко
(підпис)
Запоріжжя
1999
ЗМІСТ:ВСТУП
Довгіроки і навітьдесятиліттяв Україні триваєнадзвичайноважкий і боліснийпроцес становленнявласної державності.Протягом багатьохроків не вщухаютьголовні суперечкинавколо вкрайзаполітизованогопитання – а чивзагалі Українамає можливістьі, головне, правона те щоб мативласну державу.Протягом багатьохроків з різнихсторін доситьгрунтовно різніфахівці доводилиту чи іншу точкузору, при чомуоднаково професійноі однакововпевнено. Щобне здавалося, що ця роботабуде черговоюз таких спроб, напевно, слідсказати декількаслів про самогоавтора – людину, яких безлічна просторіколишньої“єдиної і нєдєлімої”країни.
Росіянин. Заграфою в паспорті.Українець –певною часткоюкрові за походженням.Знову росіянин– за мовою батьківта мовою здебільшоговласних думок.Знову українець– за місцемпроживаннята корінням.Остаточноукраїнець –за намірамита цілями, щопоставленоперед собою.Загалом – представникнового поколінняУкраїнськогонароду, про якета з огляду наяке буде йтимова у подальшому.
В ХХст. Українськийнарод має надзвичайнуза своїм героїзмомта унікальнуза своєю сутністюспробу боротьбиза своє незалежнеіснування –національно-визвольнийрух під проводомОУН-УПА в 40-50тіроки. На відмінувід іншогогероїчногочасу – змагань1917-1920рр. – цей періодчи не найтемнішийу вітчизнянійісторії, ажзанадто протирічсплелося навколонього і заразнам слід накреслитидеяку загальнукартину висвітленняпроблеми.
Націоналізм, який дав специфічнезабарвленнявсім процесаму ХХ столітті,і наприкінціцього періодув історії людствавикликає багатопитань, суперечок, подій тощо. Вжитті світу, що з нетерпіннямі певним побоюваннямчекає на прихіднового тисячоліття, а, разом з тим,і нової епохи, з особливоюгостротоюпроявляютьсяпроблеми регіональнихвідмінностейі взаємовідносин, сутність якихполягає самев понятті“національне”.Для України, яка дісталанезалежністьнещодавно, отримала такимчином можливістьдля впевненоїсамоідентифікаціїяк повноцінногоорганізму увсесвіті, поняття“національне”виявилося надтоскомплікованим.
Вихованнямолоді, процесив економіціта суспільстві– ці базовіелементи, наяких має будуватисядержава, вимагаютьостаточноївизначеностіі простогопояснення.Потребуютькомплексногопідходу довирішення іприскіпливогоплануваннявсієї системизаходів. Історичнанаука в усічаси становилаголовний важільдо конструюванняподібної системи– ідеологіїперш за все.Незважаючина те, що офіційнізаклади такерівництвоне приділяютьнадмірної увагидо ролі історіїу процесі формуваннямайбутньогоукраїнськоїдержави, процесцього впливутриває незалежновід політичногоклімату в країні, здебільшого, завдяки окремимособистостям, які розраховуютьтільки на власніволю і чесноту.
Бачимо, щонабирає силигалузь національноїосвіти, якавтілена у багатьохвже навчальнихзакладах “новоготипу”. Виховуєтьсяпокоління новоїнаціональноїеліти – тихзавзятих освіченихмолодих людей, яких п’ятьроків тому вженазивали “поколіннямдев’яностих”.Безперечно, кожен можеспостерігати, як поширюєтьсяколо “навколоісторичних”видань, публікацій, програм. Вадоютут є саме“навколоісторичність”, тобто процес, коли трактуватиі викладатиконцепції, якімають, як булозгадано, базовийхарактер, вважаютьза право всі, хто тільки хочодного разузамислювавсяна теми минулого.
Існує і політичнийчинник, що впливаєна розвитокісторичноїнауки, зокрема, в галузі Новітньоїісторії України.В умовахсоціально-економічноїі політичноїкризи відбуваєтьсярізка діференціаціяв суспільствіі популярностінабуваютьідеологічнітечії крайньогоправого талівого толку.Останнім часомполітичнаборотьба призвеладо зміцненняправих комуністичнихта лівих націоналістичнихсил, що протистоятьодна одній, аце означає новікрайності умайбутньомуполітичномукурсі, що їхколись булоназвано “перегибами”.Тому, коли існуєнебезпекагромадянськоговибуху, що пов’язаназ політичнимі соціально-економічнимстаном в сучаснійУкраїні, вартобуло б звернутиувагу на прикладиз власногоминулого. Нажаль, чомусьці прикладинічому не навчилиані мешканцівкраїни, аніполітиків, аніісториків.
Національнепідгрунття– єдине, що маєбути незміннимв системі цінностейгромадянинацієї держави.Формуванняцих переконаньвідбуваєтьсяпротягом тривалогочасу, багатороків від найпершихзгадок людиниз власногомалюковогожиття. Саметому важливемісце будепризначеновиховній концепціїнового покоління.Оскільки дужебагато часувже було згаяно– не слід втрачатийого й надалі.
Процес формуваннянаціональноїдержави в Україніна залишкахрадянськоїсистеми виявляєриси дуже подібнідо ситуаціїв середині ХХстоліття нацих саме теренах, коли розгорталасьборотьба свідомихсвоєї історіїукраїнців заправо матибодай половинутого успіху, що зараз маютьїх нащадки вполітичнійсфері.
В цій роботіми будемо намагатисьпростежитипаралель міжжиттям різнихпоколінь одногонароду, зорієнтуватисьу просторіукраїнськоїісторії, тихприкладіввласного минулого, які нам відоміі тому, як використовувалиодні й ті ж саміоб’єкти протягомчасу і з якиминамірами. Головнимже завданнямбуде спробуватидати визначеннясучасної концепціїісторичноговиховання наприкладахпорівняноневеликогоза часом алевеличезногоза змістомперіоду збройноїборотьби українськогонароду за своєіснування підчас Другоїсвітової війнита одразу післянеї – в 1940-х та50-х роках.
Дотепер питаннянаціонально-визвольногоруху на Українібуло питаннямсуто політичнимі надзвичайнозалежало від“керівної ролі”комуністичноїпартії. Історичнийаналіз бувзанадто ускладненимчерез непримиримістьпротиріч сторін, які опонувалиодна одній.Через фактичнузаборону більш-меншоб’єктивновисвітлюватиподії — в СРСРне було створеногрунтовногоаналізу вказаноїпроблеми, черезте, що відкидалосясаме існуваннятакої. Досвід, що був накопиченийв працях В.Коваля(“Міжнароднийімперіалізмі Україна”, статті багатотомної“Історії УкраїнськоїРСР”), можнаназвати найбільшзмістовним.Слід відмітити, що джерельнабаза, яка збираласяним, використовуваласьдеякими історикамина початкудев’яностихроків. В СРСРфактично буввідсутній такийтип робіт, якісторичніромани, спогадиі т.ін., оскількитакож відкидаласясама можливістьнезалежноїоцінки явищ.
З іншого боку, українці, якібрали участьв боротьбі занезалежність, за кордономмали можливістьвисловлюватикожен власнудумку. Томунайцікавішимиз джерел є спогадитаких провідниківруху як М.Лебедьабо Т.Бульба-Боровець.Різного обсягуі гатунку спогадистановлятьзначну часткуробіт, що виходилидруком в еміграціїв 50-ті роки. Зіншого боку– такі дослідникияк П.Потічний, Т.Гунчак, П.Мірчуквели накопиченняджерел, в першучергу українськихі іноземних, доступ до якихбув значнопростіший, ніжу РадянськомуСоюзі. Практичноодразу післявійни об’єднанимизусиллямиукраїнськихемігрантів-публіцистівбуло створенобагатотомнийпроект підназвою “ЛітописУПА”, що видаєтьсяу Торонто йсьогодні. Венциклопедіюруху увійшлизбірки документів, публіцистичнихробіт різнихчасів, покажчики, спогади учасниківруху і історичнінариси деякихаспектів діяльностіукраїнськихнаціоналістів.
Метою дослідженняє узагальненнядосвіду вивченняназваної проблемидля застосуванняу сучаснійпропагандивнійта виховнійдіяльності.
Дослідницькізавдання:на підставізагально відомихматеріалівописати системуустрою ОУН/УПА, проаналізуватидіяльністьУПА, визначитироль і місцеОУН/УПА під часбойових дійперіоду ДругоїСвітової війни.Прослідкувати, як змінювалисьісторичніоцінки явищапід час, та післяперіоду відкритоїборотьби українськогонароду занезалежність.Зробити висновкипро необхідністьзастосуванняматеріалу увиховній діяльності.Автор робитьспробу викластивласний досвід, застосовуючивідомі підходита новітніметоди навчання.
Роботаскладаєтьсяз трьох частин, перша з якихмає описовийхарактер і маєна меті впорядкуванняголовних відомостейпро предметдослідження– діяльністьОУН/УПА в серединіХХ-сторіччя.
Хронологічнірамки роботиохоплюютьперіод кінця20-50-тих років, відстворення ОУНдо кінця збройноїборотьби наукраїнськихземлях.
Викладенняматеріалу упершій частиніне має на метізмістовне, глибоке дослідження.Завдянням єтільки створитизагальний нарисна підставізагальновизнанихфактів, якіпідтвердженідокументально, для того, щобу другій частині, на основі поданогоматеріалу, показати, яквідрізнялисяпідходи істориківдо висвітленняцих фактів.Отже, Другачастина – розгядаєпитання відносинв галузі історіографіїцього питання, в ній зробленоспробу показатикомплекс протиріч, які й досі зберігаютьпозиції в історичнійнауці. Третячастина – міститьспробу запропонувативласний підхіддо використаннянаявного матеріалуу виховнійроботі, головнимчином в середнійшколі. Спираючисьна досвід проведенняуроків з цієїтематики встарших класахзагальноосвітньоїшколи авторробить аналізіснуючоїсоціально-психологічноїбази для сприйняттянаціональноговиховання тапідсумує результатиспостереженьза змінами вцій галузі.
Джерельнабаза роботи– первиннідокументипубліцистичногохарактеру, щобуло виданоОУН/УПА в періодсвоєї активноїдіяльності, а потім перевиданоза кордоном.Головною збіркоюдокументівє “ЛітописУПА”, використовувалисьтакож матеріали, що публікувалисяв збірнику“Ідея і Чин”.Значне місцепосідаютьоригінальніроботи та репринтнівидання робітпубліцистів40-50-х років.
РОЗДІЛI: НАРИС ІСТОРІЇОУН/УПА. АСПЕКТИБОРОТЬБИ
Виникненняна початку ХХстоліття національносвідомої еліти, яка стає детонаторомдля цілогонароду – є рисапритаманнановітній історіїбагатьох країнсвіту і Українітакож. Розгортаннянаціонально-визвольноїборотьби вкраїнах Східноїта ЦентральноїЄвропи пов’язаноз падіннямвеликих імперій.Розглядатифеномен діяльностітих або іншихорганізаційслід під різнимикутами зору, враховуючирізні аспекти, що впливалина її підвалини.
Країни, що містилисятам, де стикаютьсярізні цивілізації– Східна (Азіатська)та Західна(Європейська)– з давних давенформувалисяяк багатонаціональні, неоднорідні.Україна маєсвій комплекспроблем, щопроявилисяв ході Другоїсвітової війниз особливоюгостротою.
Україна булаі залишаєтьсянадалі географічнимта геополітичнимцентром європейськогоконтиненту.В минулому їїрозташуванняміж великимиімперіями –російськоюта литовською, а, згодом, австро-угорською– призвело дотого, що неодноразововона ставалапростором дляборотьби зачужі інтереси, від якої потерпалане менше, якщоі не більше засторони, щопротистояли.Кожного разунамаганнядістати славудля себе начужому полібитви виявлялосядля українцівмарною надією, через те, щожодна з великихкраїн, які маливласні економічніта політичнінаміри, не могладопустити того, щоб Українадіяла самостійнона міжнароднійарені.
Протистояннядвох імперійпризвело доподілу самихукраїнців надві половини — східну і західну.Частини одногонароду, яківідрізнялисьі за мовою, іза діяльністю, за релігієюі поведінкою.Так звані “західні”українці булибільше “європейськими”ніж їх східнібрати. Зрештою, були більшвільними іпрактично ненесли у собітавро східного(точніше –азіатського)кріпацтва.
НаприкінціХІХ століттяважливою дляподій, що описанідалі, була можливістьотримати освітуна Заході українськихземель, навітьза умов пануванняпольськоївлади. Традиційнадля Європистудентськареволюційністьтут відіграласвою роль. Навідміну відбільшостісхідних молодихтоваришів, назаході молодьмала змогу незанурюватисьцілком у виробництвочавуну та вугілля, а замислитисьнад тим, якемісце займаєїх ненародженадержава, і яктреба діятидля того, щобплекання незалежностістало дійсністю.
Поразканаціонально-визвольнихзмагань напочатку ХХстоліття, колиподії розгорталисьна тлі шаленогоіндустріальногоі, разом із ним, національногорозвитку, залишилапо собі гіркотусто крат більшу, ніж всі попередніспроби разом, оскільки перемогабула аж занадтоблизько. Неотримавши“сатисфакції”у перебігуПершої світовоївійни – значнакількістьукраїнців іна Заході Українивідійшла відактивної політичноїдіяльності, проте змінапоколінь вивелана арену новихенергійнихта завзятихборців за українськунезалежність.Радикалізаціянаціонально-визвольногоруху, яка відбуласьу 30-х роках, розкололатепер самузахідну частинуукраїнськогонароду навпіл– на “старих”, досвічених, підсвідоморозгублених, поміркованих, та “молодих” — які хотілизробити те, щоне вдалосябатькам.
Можна сперічатисяпро те, чи буломайбутнє вукраїнськогонаціональногоруху за такихобставин, алете, що феноменнаціонально-визвольногоруху в Українів 40-50-ті роки ХХстоліття єпродуктом самецього комплексуумов – безперечно.
I.1.СТВОРЕННЯ ІРОЗКОЛ ОУН
В 1920 р. у Празіневеликоюгрупою офіцерівпідпільно булазаснована УВО(УкраїнськавійськоваОрганізація), яка повиннабула продовжитибротьбу протипольськоїокупації. Згодом, на посаду їїкомандира булообрано полковникаЄвгена Коновальця.
З самого початкуУВО являласобою військовуорганізаціюз відповідноюструктуроюкомандування.З 1920 по 1923 рр. УВОтаємно готуваласьдо можливогоантипольськогоповстання, проводилаоперації, спрямованіна дестабілізаціюпольськогорежиму (наприклад: Степан Федаку 1921р. здійснивзамах на головупольськоїдержави Ю.Пілсудського).
У 1923р. Антантавизнала законністьпольської владив Східній Галичині.Після цьогобагато членівУВО вийшло зорганізації, тому що такеправове становищевикликалосумнів щододоцільностіпродовженнязбройної боротьби.Криза, що охопилаУВО внаслідокцих змін, спричиниласядо її важливиїпереорієнтації.Коновалецьзвернулся пофінансову таполітичнудопомогу доНімеччини таЛитви (ворогівПольщі). У СхіднійГаличині УВОстала вербуватигімназичнута університетськумолодь. З метоюствореннярозгалуженоїмережі націоналістичнихосередків УВОустановилаконтакти зрядом студентськихгруп: “Асоціаціяукраїнськоїнаціоналістичноїмолоді” (Львів),“Українськанаціоналістичнамолодь” (Прага),“Легіон українськихнаціоналістів”(Чехословаччина).Після кількохпідготовчихконференційпредставникиУВО та студентськихгруп в 1929р. зустрілисяу Відні та заснувалиОрганізаціюукраїнськихнаціоналістів(ОУН). Більшуїї частинучленів складалагалицька молодь, а керівництвозабезпечувализ-за кордонуЄ.Коновалецьта його соратники.
ОУН до Другоїсвітової війнибула напівпідпільноюорганізацією, яка готуваламолодь до майбутньогоповстання, розповсюджувалаукраїнськінаціоналістичніідеї на всіхрівнях. З початку30-х рр. ОУН діялапереважнотерористичнимиметодами, щовикликалопереслідуванняполіцією.
З вибухом війни(1939р.) суперечки, що довгий часнуртували вОУН, вирвалисяназовні. Суперечкивиникли міжветеранамиборотьби 1917-1920рр.із закордонногопроводу ОУНта молодимигалицькимирадикалами, котрі вступилидо організаціїу 30-х рр.Обидватабори не малирозбіжностейу принциповихпитаннях, бопідтримувалиосновні догматиукраїнськогоінтегральногонаціоналізму, проте їх розділялипитання тактики.
Після вбивстваЄ.Коновальця, яке було здійснинерадянськимагентом у Ротердаміу 1938р., всталопитання щодоголови ОУН.Можна сказати, що ОУН на початковомуетапі свогоіснування булипритаманніейфорія таоб’єднаність, але патриотичнийпідйом змінивсявнутрішнімконфліктомта розколомна дві табори, які більшесперичалися, ніж були підтримноюодин одному.Ветерани боротьби1917-1920 рр. наступникомЄ.Коновальця пропонувалиАндрія Мельника(близького йогосоратника), який бачивмайбутнє ОУНлише з мирнимиметодами боротьби(публікаціяпетицій, друк, пропагуванняу Польщі таРумунії). Молодірадикали пропонувалиСтепана Бандеру.У вересні 1939р.Бандера, розуміючинеминучістьвеликої війни, проголошувавдумку, що ОУНповинна створитипідпільну армію(яка мала боротисяз кожним, хтостоятиме нашляху українськоїнезалежності, навіть з Німеччиною)[70, с.382]. Саме підчас військовогочасу, мобілізаціясил СРСР наведення бойовихдій дозволитьзвільнити всіукраїнськіземлі від панування“колонізаторів”[37, с.491-493; 14, с.283]. Вінвимагав, щобОУН зав’язалаіз західнимисоюзникамитакі ж контакти, як з Німеччиною.Мельник же зприбічникамидоводили необхідністьзбереженняпріоритетноїорієнтіціїна Німеччину, заперечувалистворенняармії, тому щоце могло б викликатикаральні заходинімців.
Найсильнішіпристрастірозгорілисялітом 1939р. навколопитання проновий провідОУН. У серпні1939р. фракціяМельника скликалав Римі конференцію, яка офіційнопроголосилаАндрія Мельникаголовою ОУН.Проте 10 лютого1940р. Степан Бандеразібрав конференціюв Кракові, наякій його фракціявідкинуларішення римськоїконференції.Обидві фракціїне змогли досягтикомпромісу, кожне угрупованняоголосило себеєдиним законнимпроводом ОУН.Ті, що стали набік Бандери, а це була молодіжнабільшістьорганізації, стали називатисяОУН-Б або ОУН-Р(революційна), чи простобандерівцями; прибічниківМельника, щоскладалисяз поміркованихінтегральнихнаціоналістів, називали ОУН-М, або мельниківцями.Таким чином, ми можемо сказати, що розкол остаточнозформувався10 лютого 1940р., алетреба зауважити– ОУН багатов чому залишаласяєдиною організацією.В обох випадкахоснову фракційскладали молоділюди, патріотита ентузіасти, на національнихпочуттях якихтримався весьукраїнськийнаціонально-визвольнийрух.I.2.СТВОРЕННЯВІЙСЬКОВИХФОРМУВАНЬ
--PAGE_BREAK--
Протягом 1939-1941рр.діяльністьОУН була спрямованавиключно протиСРСР, який усередені 1940р.припинив маскуванняпід “доброгобрата” та беззмін застосовуваваппарат репресій30-х рр. Були закритівсі політичніпартії з “Просвітами”разом, буламасово розгорнутадепортаціяукраїнськогота польськогонаселеннязахідногорегіону, булапроведенаколективізація.Все це йшло накористь прапагандіідей ОУН тапосиленню опоруз боку звичайнихукраїнців.Проблема булау тому, що політичнонаселенняукраїнськихземель не булооднорідним.Умовно йогоможна поділитина три частини:
Ті, хто був під радянською владою з часів Громадянської війни;
Ті, хто опинився під владою СРСР після 1939р.;
Ті, хто ніколи не був під владою СРСР.
ОУН треба буловраховуватиспецифіку того, чи іншого регіону, щоб прокинулисянаціональніпочуття українськогонаселення(наприклад, налівому березізастосовувалисямаленькі групипо 10-15 осіб, якіпроводилиагітацію татеракти) [37, с.546-547].
В результатіспівпраці міжнімцями та ОУНнезадовго донападу на СРСРу німецькійармії булостворене українськезбройне з’єднанняпід назвою“Легіон українськихнаціоналістів”.Легіон бувсформованийз переважнопробандерівськиналаштованихукраїнців, мобілізованихз території, окупованихнімцями. З’єднанняскладалосяз 600-700 солдат імало два підрозділипід кодовиминазвами “Нахтігаль”та “Роланд”.Вони отрималивід Вермахтапольову формута застарілеозброєння. Ціпідрозділине були бойовоюодиницею арміїу повному значенніцього слова,їх статус бувособливим (щозасвідчуєвідсутністьномерів частин, лише кодовіназви). Німціплануваливикористатиїх у диверсійнихцілях, а ОУН-Б(що командувалоЛегіоном)сподівалося, що “Нахтігаль”та “Роланд”стануть серцевиноюмайбутньоїукраїнськоїармії, а такожзасобом поширеннявпливу фракціїС.Бандери.
Чітко сформованапрограма ОУНіснувала вжеу 1941р. МаніфестОУН-Б, виданийу грудня 1940р., уякому наголошувалось, що єдиний ворогє СРСР, перетворивсяу МеморандумОУН-Б урядуРайха, датований15 липня 1941р. [37, с.491-493], що дійшов доодержувача23 липня, тобтонаступногодня після початкуоперації“Барбаросса”.У цьому документіукраїнськінаціоналістинамагалисявипередитинеобміркованідії Гітлераоскільки, напевно, відчувалиподвійнийхарактер йогополітики. Уразі ж, колинезалежнуукраїнськудержаву не будевстановлено, вказують наможливістьповстання.
30 червня 1941р. ОУН-Бпри підтримці“Нахтігалю”проголосиловстановленняу щойно захопленомуЛьвові українськоїдержави.ОУН-Брозраховувалана те, що німецькекомандуванняскоріше погодитьсяз цим фактомяк із доконаним, ніж піде наконфронтаціюз українцямиз самого початкувторгненняв СРСР. У відповідьна цю акціюАбвер заборониввикористаннячастин “Нахтігаль”та “Роланд”у операціях, а пізніше занаказом німецькогокомандуванняїх було відведеноз театру військовихдій і роззброєновідповідно13 вересня вНойгамері та2 серпня у Фокшанах.А 16 вересня уВідні нацистизаарештувалиС.Бандеру, Я.Стецьката ін. провіднихдіячів українськогонаціональногоруху. У вересні1941р. підрозділиСС стратилибагатьох членівпохідних групОУН-Б, а з листопадапочалися арештита страти членівОУН-М (булорозстрілянопонад 40 провіднихчленів ОУН-М).Інтегральнінаціоналістипішли в підпілля(хоча ОУН-М ірозчаруваласяу політицінімецькогокомандування, до рішучих дій, на відміну відОУН-Б, перейтине змогла). Такпочався новийетап у боротьбіОУН проти окупантів.
Перші загони, які пов’язуютьз українськимвизвольнимрухом, з’явилисяу Поліссі улистопаді1941р., де Т.Бульба-Боровецьорганізувавтак звану “ПоліськуСіч”, яка повиннабула боротисяпроти радянськихпартизан наВолині. Стосовновідносин міжз’єднаннямТ.Бульби-Боровцята ОУН можнанавести уривокзі спогадівсамого Т.Бульби-Боровця“Армія бездержави”: “Бандерівцідомагалисявід нас, щобУПА (так Бульба-Боровецьназивав “ПоліськуСіч”) офіційновизнала їх“владу” тапідпорядкуваласянаказам політичноїлінії їх партії.Коли ж ГоловнаКоманда УПАв цьому домаганніїм категоричновідмовила, заявляючи, щовона підпорядкованатільки УрядовіУНР, а не будь-якійодній партіїчи її псевдоурядові, тоді вони почалицю сути військовуформацію усілякопровокувати, називаючи її“анархічноюотаманією”,“демократичноюгниллю” і т.ін.” [10, с.80]. Такожна Волині навесні1942р. під проводомОУН-Б з’явилисяперші загониУкраїнськоїНаціональноїСамооборони(УНС), які налічувалиблизько 600 осіб, очолені В.Сидором.Існували такожтак звані “банди”, які були дужепогано озброєніта в ціломуносили стихійнийхарактер.
Розуміючинеобхідністьчіткого підпорядкуваннязагонів, М.Лебідь, який обіймавпосаду керівникаОУН після арештуС.Бандери таЯ.Стецька, добивсяактивізаціїдіяльностінаціональнихсил. С початкувересня 1941р. наПершій, а у квітні1942р. на Другійконференціях, ОУН обрала шляхцілеспрямованогоствореннявласних збройнихсил. СтворенняПоліської Січістало початкомформуванняУПА; взимку1941-1942рр. ОУН збираєта накопичуєзброю, посилюєпропагандивнудіяльність.
Стосовно місцята обставинствореннявласне УкраїнськоїПовстанськоїАрмії існуєдекілька точокзору. Так, наприклад, член СпілкиВетеранів УПАта голова їїзапорізькоговідділенняМ.Симчич стверджує, що перший куріньбув створенийТ.Чупринкоювлітку 1942р. післянападу на німецькийарсенал. П.Мірчук[49, с.10-11] називаєім’я СергіяКачинського(“Остап”) таПерегийняка(“Довбешка-Коробка”), які організуваливідповідноперший відділУПА в Поліссіта першу сотнюна Волині ужовтні 1942р. Такчи інакше, дужеважко бутиабсолютноточним у цьомупитанні, оскількивеликі абомаленькі загонивиникали тазникали у тойчас постійно,і тільки деякіз них булипідпорядкованібезпосередньоОУН.
Своєю метоюна першомуетапі свогоіснування УПАбачила:
Ведення пропаганди та пояснення, підготовка широких народних мас до активної боротьби;
Збір та зберігання зброї;
Навчання нових кадрів та їх військова підготовка.
Кінцевою метоюОУН, а разом зтим і УПА вбачалаочишення територіїУкраїни відокупантів тавстановленняУкраїнськоїСамостійноїСоборної Держави, де УПА повиннастати регулярноюармією.I.3.СТРУКТУРА ІЧИСЕЛЬНІСТЬОУН/УПА
З моменту створенняУПА, яка включаладостатню чисельністьбійців, вонадістала єдинекомандування, структурнийрозподіл таінші риси, якібули притаманнісправжнійармії. До 1943р.вищим органомУПА був КрайовийВійськовийШтаб, який згодомбув перейменованийу Головний. ДоШтабу, головнимзавданням якогобула організаціяборотьби тазбереженняресурсів, входилишеф штабу (першимстав Дм. Перебийніс), командир-головнокомандуючийУПА (яким бувМ.Лебедь, а з1943р. став Р.Шухевич“Тарас Чупринка”), заступникиголовнокомандувачата шість відділів: оперативний, розвідувальний, господарський, за вихованням, пропагандиський, політичноговиховання[49, с.42] (див. Додаток2). Третім за рангомпісля шефу таголовнокомандувачанеофіційновважався керівниквідділу політичноговиховання(найвідомішимстав Й.Позичанюк).
РоботаГоловного Штабубазуваласьна системімісцевих штабів, будованих зачіткою ієрархією: Головний Штаб– Крайовий Штаб– Штаб ВійськовоїОкруги – ШтабКуреня – КомандуванняСотні. Координаціюроботи штабіввсіх рівнейздійснювализа допомогоюкур’єрів-агентів.Здебільшоготаку функціювиконувалимісцеві провідникиОУН та, власне, політичніагенти ОУН.
Накази передавалисяза допомогоюрадіо або помережі агентівОУН.
Структура УПАскладаласьз 4 частин, якіназивалисяза частинамисвіту УПА-Північ,-Південь, -Західта –Схід. Кожназ частин складаласяз великих ВійськовихОкруг, до якихвходили ТактичніВідтинки.Територіальнийподіл виглядаєтаким чином(див. Додаток1):
УПА-Північ – Волинь і Полісся (округи “Турів”, “Заграва”, “Волинь-Південь”);
УПА-Захід – Галичина, Буковина, Закарпаття, Закерзоння (Надсяння) (округи “Лисоня”, “Говерла”, “Чорний Ліс”, “Маківка”, “Буг”, “Сян”);
УПА-Південь – Кам’янець-Подільський, Житомир, Вінниця, Південь Київської області (округи “Холодний Яр”, “Умань”, “Вінниця”)
УПА-Схід – Північ Житомирської, Чернігівська область (окремих округ не створено) [49, С.49].
Оперативноюодиницею УПАбув загін чисельністюдо 30 осіб у лісовихта лісостеповихобластях, та10-15 осіб у степу.З загонів складаласясотня: 130-200 осіб.Сотня складаласяз т.зв. чот. Тактичноюодиницею бувкурінь (3-4 сотні)з яких у 1943р. складалисявійськовіокруги. З літа1943р. командуваннявирішило виділятивласне українськіз’єднання танаціональнізагони “співчуваючих”народів, якімешкали натериторіїУкраїни: грузин, татар… — якихна 1944р. було 15 куренів(приблизно 20тис.чол) [16, с.242].Єдиної формиу бійців УПАне існувало.За вийняткомголовних уборів, так званих“мазепінок”, бійці носилитрофейні однострої(німецькі, польські, румунські…), ябо ж звичайнийодяг (див. Додаток4).
Маючив своїй назві“Українська”, УПА являласобою прикладбагатонаціональноїспівпраці таспівіснування.Крім згаданихкуренів, будованихза національноюознакою, значнукількість середактивних діячівАрмії становилиінші народи– не українці.До таких відносятьєвреїв, німців, росіян та інших, які розділялицілі ОУН і боролисяпроти диктатурив усіх країнах, будь то СРСРчи Німеччина.Із залученнямокремих іншонаціональнихчастин до бойовоїдіяльностіУПА пов’язанареструктуризаціяармії та зміниу керівництві(1943р.).
Значним фактом, що відбиваєне тількинаслідуваннянародних ірелігійнихтрадицій а йвисоку ступіньорганізованостіУПА є її системанагород (див.Додаток 3). НаЗахідній Українізберіглась, на відміну відСРСР, європейськавідзнака хрестами[49, С.43]. НагородиУПА успадкувалиформу хреставід ОрденуЛицарів ЗалізногоХреста УНР,інших нагороді відзнак УНР, враховуючитрадиційнусимволіку, наприклад, гуцульську.
Характерноюрисою для всіхнагород булатакож наявністьукраїнськогогерба – тризуба– а на бойових(Хрести бойовоїЗаслуги УПА)ще й схрещенихмечей на знакзбройної боротьби[66, С.2]. Існувалитакі нагороди:
Бронзовий Хрест за Бойові Заслуги;
Срібний Хрест за Бойові Заслуги І кляси;
Срібний Хрест за Бойові Заслуги ІІ кляси;
Золотий Хрест за Бойові Заслуги І кляси;
Золотий Хрест за Бойові Заслуги ІІ кляси;
Срібний Хрест за Заслуги для цивільних;
Золотий Хрест за Заслуги;
Медаля Української повстанської Армії за боротьбу в особливо важких умовах (затверджена 6 червня 1948р.) [66, с.31-33].
В галузі військовоїсубординації, якщо брати їїдо уваги настількиумовно, наскількице дозволяєхарактерпартизанськоївійни, в УПАзначною міроюзбереглосярангуванняУкраїнськихСічових Стрільцівта УкраїнськойГалицькойАрмії, де, в своючергу, булозапозиченез австрійськоїАрмії, притаманнечерез тривалийісторичнийзв’язок арміямЧехії, Румунії, Польщі. Офіцерськізвання виглядаютьтак:
Армія УНР УПА Генерал-полковник
Генерал-поручник
Генерал-хорунжий Генерал УПА Полковник Полковник Підполковник Підполковник
Майор Сотник Сотник Поручник Ст.Хорунжий Хорунжий Хорунжий
Булавний
Окремо слідзупинитисьна особовомускладі УПА.Перш за все, якстверджуютьдокументи іспогади, переважнубільшістьстановиламолодь. Так, навіть начальникрадянськогоРовенськогоопорштабугенерал-майор Бегма у своємузвіті від 28 травня1943р. так описуєз'єднання, щознаходилосяпід керівництвомТ.Бульби-Боровця:
«…НатериторіїРовенськоїобласті діємолодіжнанаціоналістичнаорганізація, так звана «Січ»у складі 3000 чоловік.Вона підпорядкованаТ. Бульбі, керуютьнею люди, особистоним призначені.
Націоналістивикористовуютьусі легальніможливостідля підготовкисвоїх бойовихкадрів. Так, вмісті Луцькуорганізованашкола підготовкивійськовихкадрів низовихорганізаціймолоді у віці18—24 роки. Слухачіводягнуто устарі польськіоднострої.Школа існуєпід виглядомпідготовкипрацівниківдля сільськогогосподарства.
Школав селі Шпанівпід Ровно до200 чоловік, середяких були йдівчата, напочатку квітнябула розгромленанімцями. Частинуслухачів ув'язненоза антинімецькудіяльність.
Кількіснийріст ОУН йдеза рахунокнестійкоїчастини населення, переважномолоді та бувшоїукраїнськоїполіції, якаостаннім часоміз зброєю переходитьдо націоналістів…
При залученнімолоді до ОУНвід неї приховуютьсправжнє обличчяОУН, називаючисебе українськимипартизанами, що йдуть наборотьбу знімцями завільну Україну, У зв'язку з циммолодь з великою, охотою йде вОУН...» (ЦДАГОУкраїни. Ф. І, оп. 22, спр. 75, арк.37—43) [92].
Найбільш дискусійнимта заплутанимє питання прочисельністьУПА. Щодо піковоїчисельностіз’єднань документита історичнідослідженнямають дві крайності: заниження урадянськихта німецькихджерелах, інавпаки перебільшенняв українськихджерелах. Задлятого, щоб з'ясуватиситуацію щодочисельностіслід зробитидекілька припущень.Перш за все, слід відрізнятисуто бойовічастини тадопоміжніслужби, постійнихучасників татих, хто на певний(досить нетривалий)час знаходивсяу складі підрозділівУПА. По-друге, слід мати наувазі динамікузміни чисельностіУПА, яка на різнихетапах малавідмінностіі відповідалатактичнимзавданням, щостояли передармією.
Документальніджерела, наприкладнімецькі повідомленняпро події наСхідному фронті, датовані 1944 роком, чисельністьУПА визначаютьу 80 тис. осіб[37, с.620], але тогороку періоднайбільш масовихвиступів вжебув позаду(кін.1943-поч.1944рр.).Наприклад, самевосені 1943р. почалисяспільні діїУПА з БУСА(БуковинськаУкраїнськаСамообороннаАрмія), яка утравні прийняласпільну назвуУПА та сталаскладовоючастиною УПА-Захід.
Спілка ВетеранівУПА пропонуєцифру у 160 тис.бойців та 450 тис, якщо урахуватиЧервоний Хрест.Більш меншреальною цифроювважають близько50 тис. бойців[5, С.4]. Протекількість неє визначною, що підкреслюютьі самі учасникиОУН/УПА і на щозавжди булозроблено ставкуу пропагадивнійдіяльності.Головним вважалиякості українськихвояків. Дужеяскравим прикладомтут є відомостіз бюлетеню“Вісті з фронтуУПА” [49, С.16], в якомупишеться пронапад відбірнихчастин СД назагін УПА з 300чоловік, щозакінчилосяповною поразкоюнімців та втратою2 кулеметів, радіостанції,2 підвод зі зброєю, польової аптечкита ін. Черезмісяць відбувсябій частиниУПА з дивізієюспецвійськ, яка знову жвідступила, залишив 200 чоловіквбитими.
Війна, яку вели українціна своїй землібула національно-визвольноюі боротьба заправо створеннянезалежноїУССД веласяпартизанськимиметодами. Тактикаведення боротьбине була постійноюі змінюваласьвідповіднодо стратегічноїситуації насхідноєвропейськомутеатрі бойовихдій.
Період початкуВеликої Вітчизняноївійни (1941-1942рр.)відрізняєтьсявиступамипоодинокихгруп повстанців, які були стихійнимиі які неможнаназвати організованими.Це – період, коли групи, щовиступали зізброєю в рукахпроти окупантів, можна називати“бандами”.
В 1942, і, особливо, в 1943р. УПА маєможливістьдіяти більшвільно. На цейчас вже зформованоорганізацінуструктуруармії, її керівництво, зростає чисельністьзавдяки новимджерелам людськихресурсів (втікачіз фронту, іншонаціональнімешканці територійна схід відЖитомирськоїобласті). Такимчином УПА поширюємасштаби операцій, що проводятьсяі зосереджуєтьсяна організаціїпорядку на тійтериторії, якуконтролює.
З поверненнямлінії фронтуна Україну в1944-1945рр. відбуваєтьсязміна в тактиці.Дії необхідновести меншимиза чисельністюз’єднаннями, але, оскількирадянськівійська ведутьнаступ швидко– завданняголовногокомандуванняУПА полягаєу тому, щоб зберегтисили і за будьяку ціну небрати участіу сутичках знаступаючимиарміями. Внаслідокцього практичноповністю булозбереженокадровий складі з’явиласьможливістьвести активнідиверсійніоперації в тилурадянськихвійськ.
Проте післязакінченнярозгрому фашистськихвійськ СРСРповернувсядо вирішеннявнутрішніхпроблем, одноюз найважливішихбула національно-визвольнаборотьба підпроводом ОУН.З початкомвведення внутрішніхвійськ таконцентраціїсил НКВС/МДБв 1945-1946рр. ОУН/УПАпереходитьдо суто пропагандивноїдіяльності, великі підрозділирозформовуютьсяі 1947р. надаєтьсянаказ про т.зв.Рейд на Захід[8, С.14]. Поступовоскорочуєтьсячисельністьактивних учасниківруху і післярозгрому вберезні 1950р.Головного ШтабуУПА під Львовоморганізованадіяльністьпрактичноприпиняється.
Період 1950-1956рр.за змістом єстихійним.Мають місцетакож поодиноківипадки спротивучастинам радянськихвійськ і міліції.Як і на першомуетапі – національніформуванняскоріше можнаназвати бандами, чисельністьяких не перевищувала10 чоловік.
Таким чиномбачимо, що діяльністьОУН/УПА змінюєтьсявідповіднодо умов на теренахприсутності.Змінюєтьсячисельністьармії і неможливопідходити доїї оцінки однозначно, спираючисьна окремихданих.
УПА за сутністю– є надзвичайнимпроявом людськоїактивності, випадкомбеспрецедентноїорганізаціїнаціонально-визвольногоруху, яким слідпишатися івраховуватиі в сучаснихполітичнихумовах.
продолжение
--PAGE_BREAK--РОЗДІЛII: ІСТОРІОГРАФІЯПИТАННЯ
Наприкінці90-х роківХХст.В Україніспостерігаєтьсяпомітне зростанняінтересу допроблем національногоу житті суспільства.Об’єктивнимиумовами длястворенняузагальненьв цій галузіможна назвати:
Існування історичної науки в Україні протягом семи років в умовах незалежності – тобто протягом часу, достатнього для підготування якісно нових кадрів в історичній науці;
Фактична відсутність загальновизначеного ідеологічного курсу при наявності окремих кон’юнктурних моментів;
Можливість неупередженого, безпосереднього співставлення наукового, доробку різних шкіл, у тому числі і закордонних;
Прихід до історичної науки в Україні генерації молодих професіоналів, що були виховані в нових умовах;
Поява в науковому обігу великої кількості нових документів, що до того були таємними, або знаходились за межами країни.
Проте, слідвизначити іколо проблем, які перешкоджаютьповному визначеннющодо історичнихоцінок названогоявища, більшістьз яких маютьполітичнепоходження, хоча взагаліподії 40-50х роківдеякі дослідникине відносятьдо історії, натомістьназиваючи цесоціологією.А в сучаснихумовах булоб краще вжититермін “політика”, оскільки проблеми“радянського”минулого заразє предметомполітичнихспекуляцій.То ж маємо проблеми:
Ідеологізація історичної науки протягом багатьох років та всеосяжна брехня, що була зведена до найвищіх щаблів державної політики в країнах, що брали участь у конфліктах в Україні. Має такі наслідки:
Велика кількість свідомих непривдивих свідчень з усіх сторін, підроблених документів та ін. Викривлень, що переслідували певні ідеологічні цілі.
Тривале збереження ідейних конструкцій та підходів в багатьох дослідників старшого віку.
Відсутність етичності та культури наукового спілкування, неспроможність адекватно сприйняти полеміку, піти на компроміси задля визначення істини, що призводить до замкненості історичних шкіл.
Цілеспрямована діяльність уряду СРСР по знищенню чи приховуванню історичних джерел, які не відповідали офіційному ідеологічному курсу, призвела до втрати багатьох джерел, певна їх кількість й досі зберігається у таємних фондах архивів;
Проблема політичної замкненості країн в період “холодної війни”, через що було втрачено час за відсутністю наукових дискусій та обміну концепціями;
Практична відсутність неупереджених дослідників-професіоналів, що викликана полярним ставленням до подій в Україні.
Великукількістьробіт, присв’яченихпроблемінаціонально-визвольногоруху в Українів 40-50х роках ХХст., можна поділитина певні групи, або навітьшколи, оскількикожен з підходів, що домінувалив цих групах,існує достатньотривалий часі має власнуструктуру, тобто періодичнівидання, науковізаклади, кадри, на яких самеі базується.Ці групи можнакласифікуватиза критеріямиполітичноїспрямованостідослідників,їх територіальноїпринадлежностіта часу існування.
II.1.УКРАЇНСЬКАНАЦІОНАЛІСТИЧНА
Донеї належатьбезпосередніучасники рухуопору на Західноукраїнськихземлях, якіопинилися наеміграції черезпереслідуванняу СРСР. До нихтакож наближаєтьсячастина довоєннихемігрантівз України, алеця частинадіаспори значноменше політизованаі стриманішевідноситьсядо подій в Українів серединістоліття. Середпредставниківцієї групиможна виділитидві течії, щочасто конфліктуютьі між собою:
А)учасники абоприхильникиОУН-Б, воякиУПА тощо;
Б)учасники абоприхильникиОУН-М.
Допереваг цьогонапрямку історичногорозвитку слідвіднести можливістьвільних дослідженьі поширеннянауково-практичнихзнань, в першучергу – у виглядірізних видань.
Вадамислід назватиобмеженістьсвітоглядуі намаганняпредставитиемігрантськучастину українцівяк “весь українськийнарод”[54], якийбеззастережнопідтримує своїхідейних провідників.У 80-ті роки в ційгалузі виникаєособливийнастрій розчаруванняі з’являютьсяпубліцистичніроботи [86], що розгядаютьзрив національно-визвольногоруху під іншимкутом — як трагедію, що розкололаукраїнців, ане з’єдналаїх.
Протеця школа стоїтьна початкуісторичногоаналізу подійвизвольногоруху, а йогослід віднестище до часів, коли тривалопротистоянняУПА і частинрадянськіхвійськ. В пропагандивнихроботахпубліцистів-підпільниківрозроблялисьв основномупроблеми історичногопідгрунттяконфлікту, йоговитоків таісторичнихпаралелей.Роботи цьогочасу є переважноневеликимиза обсягом, щовикликано впершу чергуобмеженимиможливостямивиробництвата самим характером– необхідністюстисло і переконливоподати пропагандивнийматеріал, як, наприклад,“Наше ставленнядо російськогонароду” О.Горнового[11, с.79-92], абодеякі творинеофіційногоідеолога ОУН-БП.Полтави [53, с.15-75]. Одною з такихробіт є і роботаголовнокомандувачаУПА Р.Шухевича(Т.Чупринки)“До генезиУкраїнськоїГоловної ВизвольноїРади” [77, с.392-406]. Такіроботи виходятьз таких положень:
Констатація нового періоду розвитку національної ідеї на Україні;
Постійне зростання революційної боротьби в Україні;
Використання світової війни для досягнення мети – Самостійної Соборної Держави;
Вихід визвольного руху за межі вузьконаціонального і підхід до ОУН-Б як до провідника усіх поневолених народів, що було оформлено у 1944р. у вигляді УГВР.
Водній з найголовнішихі найхарактернішихробіт П.Полтави“Хто такі бандеровціта за що вониборються”викладенофактично основимайбутньогопідходу довивчення проблемизбройного рухуопору на ЗаходіУкраїни, які, в свою чергу, базуються напервиннихдокументахОУН-Б. Це:
ОУН-Б – єдина радикальна сила у боротьбі проти німецької і радянської окупації:
Розуміння націоналізму як відповідальності перед інтересами народів, що населяють Україну, при визнанні домінування українців, на засадах вільної співпраці, а не шовінізму:
Декларування боротьби проти імперіоналістичної командно-адміністративної системи, а не простого народу:
Безкомпромісова висока ідейність учасників руху на відміну від окупантів [54, с.11].
Післятого як ті учасникиОУН, яким пощастиловижити у вирізапеклої боротьби, опинилися замежами батьківщини, вони продовжилиту ж саму пропаганливнудіяльність, яку вели зсередини.На сторінкахперіодичнихвидань, такихяк “Визвольнийшлях”, “УкраїнськеСлово” та інших, що виходилидруком у Мюнхені, Нью-Йорку, Парижі, з’являлисьпублікаційспогадів, документів, що збереглися, звернення долюдства. Виходилиі окремі видання, деякі з нихбуло перевиданов Україні післяздобуття неюнезалежностіу 1991р. Серед таких“УПА” М.Лебедя, серія спогадівЮ.Борця “Чумака”[7, 8].
Окремослід згадатипро серію “ЛітописУПА”, виданняякої було розпочатоще наприкінці40-х років в Торонто.Зараз це 30 томіврізноманітнихзбірок документів, спогадів, фотографій, покажчиків, які стосуютьсяусіх сфер діяльностіОУН і УПА. Частиназ них, починаючиз 1991 року, перевиданав Україні. “Літопис”є універсальнимджерелом длядослідниківцього періодуі аналіз даних, що містятьсяу ньому ще попереду.
Такимчином, націоналістичнийнапрямок історічнихдослідженьмає великіпереваги угалузі накопиченняматеріаліві створеннязагальнихробіт, протетакими ж великимиє і вади переважноїбільшостідослідників– вузькістьта хибністьоцінок, недостатняоб’єктивністьі т.ін.II.2.АНТИУКРАЇНСЬКА
Донеї належатьпредставникиперш за всерадянськоїнауки, а такожзначна частинапольських, чеських вченихта публіцистів, які мають певніособливостіу підходахвідповіднодо національнихрозбіжностей.Всередені цієїгрупи можливийподіл на “антиукраїнство”і “неоантиукраїнство”стосовно РосійськоїФедерації, дей після 1991р. реанімованоідеологічнізасади радянськоїшколи.
Головноюрисою цьогонапрямку вісторіографіїє формуваннязмісту, засобівнауковогодослідженняі, зрештою, навітьвисновківненауковими– ідеологічнимшляхом. Тобтонауковцямзаздалегіть“пояснювали”що і як требаписати, в чомумаємо яскравийприклад – “Тезиу 300-річчя возз’єднанняУкраїни з Росією(1654-1954)”, підготоварні, відповідно, до 1954 року. В цейчас, коли щетривали військовіоперації по“зачищенню”Карпат, особливоважливим булодовести історичнузакономірністьєдності двохбратніх слов’янськихнародів (прощо дані конкретнівказівки, безжодного фактичногодоведення) [72, с.15]. Основноюформою втіленняцих вказівокв 40-50ті роки булитакож матеріалипропагандивногозмісту, протеосновна частинамістилася у“прикладному”вигляді в документахсудових справ, яких тількиза перший рікбезпосередніхсутичок ОУНз радянськоюсистемою (1944-1945)було розроблено19606 [5, с.3]. Незважаючина це число, радянськаісторіографіяне визнає українськийрух опору масовим.
У 60-80хроках взагаліна теми, щостосувалисянаціональнихпроблем, в СРСРбуло накладенотабу, оскількивважалося, щотакі проблемизовсім не існують.Власне, томунавіть та незначначастка громадян, яка мала хочякесь уявленняпро трагедіюукраїнців, малазамість правдиспотворенийі перекрученийнабір ідеологічнихтверджень, щолунали зі сторінокперіодики[39,48, 59…].
“Симптоматичною”з таких робітє “УкраїнськаПовстанчаАрмія: шляхганьби і злочинів”, автором якоїє В.Давиденко.видана вжеу 1989 році цяневеличкакнижечка міститьвідомий набірфраз про те що:
Збройна боротьба на заході України – була бандитизмом і мародерством і не була масовою;
ОУН – буржуазно-націоналістична агентура Німеччини, яка діє на поталу загарбникам проти свого народу;
Справжній український народ (читай: зросійщине населення сходу України) не підтримував ОУН/УПА.
Проте“вітри перебудови”вже відчутноі тут і, всуперечпершому твердженню, що наведеновище, УПА названо“достатньомобільним іпідготованиму військовомуплані формуванням”, тобто – визнаноорганізованістьі силу цьогоз’єднання [17, с.24].
Шкода, що ті документисудових справ, про які булозгадано раніше, зараз використовуютьсяросійськоюнаукою дляформуваннясвоїх концепційбез жоднихзмін, і після1991 року, коли вже, здавалося б, комуністичнаідеологія маєпотрохи зникати, на сторінкахпрофесійнихвидань, не кажучивже про періодику, з’являютьсяматеріали, відяких відвертотхне “світлимминулим”. Проблемаполягає у тому, що такі дослідники, як, наприклад, В.Ямпольський(зверніть увагу: професор ікандидат юридичнихнаук), підходятьдо радянськихдокументівнекритичноі дослівнорозуміютьтексти, написанімайстрами зідеології КДБ.Варто лишенавести назвитаких публікацій:“Альянс ОУН-СС”,“ОУН на службефашизма”, “Кактрезубец вплелсяв свастику”[25, 30, 85]. Крім непоодинокихвипадків неточногоперекладу зукраїнськоїмови на російську, які спотворюютьрозуміння слів, російскимавторам бракуєпевної етичностіі вони вважаютьза можливевикористаннятаких зворотівяк “это — уродливейшееявление” і”одурманеныенационалистическимугаром подручныеПетлюры иБандеры”…[85, с.77]
На цьомутлі дещо кращевиглялає іншанаціональнашкола – польська, хоча і тут єсвої тонкощі.Серед притаманнихпольськимпублікаціямрис слід назвати:
Погляд на Україну як на район Польщі, на який і надалі слід претендувати;
Потрактування етнічної історії України як частини російської, несвідомої своєї окремішності;
Стереотип українця – різуна-гайдамака, єдина мета якого – винищення поляків;
Намагання змалювати українців одвічними колаборантами, на відміну від славетних поляків, що вступили у двобій з Німеччиною у 1939р.;
Намагання нав’язати братерські почуття українцям, очікуючи від них вибачення і каяття [19, с.15-19].
Найбільш вагомим, з точки зорупольськихдослідників, питанням вгалузі українсько-польськихвідносин цьогоперіоду є положеннята історичнеобгрунтуванняіснуванняукраїнськоїспільноти вземлях Лемківщиниі Закерзоння, що безпосередньопов’язане зподіями 1947 року(акція примусовоговиселенняукраїнців-лемківпід кодовоюназвою “Вісла”).
Підсумовуючисказане провідвертоантиукраїнськінастрої в історичнійнауці слідпідкреслити, що цінністьданої школиполягає у тому, що тільки упорівнянніз нею може бутиоцінено діяльністьвласних українськихдослідників.Незважаючина тенденційність, це завжди єпогляд з іншогобоку на події, важіль, за допомогоюякого визначається“золота середина”.
II.3.УКРАЇНСЬКАДИСИДЕНТСЬКА
В періодпереосмисленнязавдань і методівнаціонально-визвольногоруху у 60-70ті рокив Україні підпроводомдисидентства, проблеми рухупід проводомОУН також знайшливідображення.Цим часом неспостерігаєтьсянадто енергійногозахопленнятеорією і практикоюзбройної боротьби, але політико-ідеологічнийстан в РадянськомуСоюзі сам пособі був відміннимкаталізаторомполітичногоінакодумства.У більшостівоно не набулоформи конкретнихробіт, малаформу уснихдискусій, звернень, проте проблемадосвіду збройноїборотьби вимагалавід “шістдесятників”зайняти певнупозицію. Ю.Зайцеввиділяє двітечії за цимвідношенням:
Група, уособленням і провідним діячем якої був О.Мороз, продовжувала ідеологію Д.Донцова і вважала себе наступницею ОУН в Україні, незважаючи на те, що в самій ОУН в 1940-1943рр. Панували більш радикальні ідеї Ю.Міхновського [57, с.81];
Група, найяскравішим представником якої є І.Дзюба, обминала взагалі період збройної боротьби ОУН і зверталась до початку 20-х років у своєму прагненні поєднати націонал комунізм з інтегральним націоналізмом і знайти нові шляхи співпраці з радянською владою [26, с.202].
Навідміну відцих двох великихнапрямків, можна згадатипро третю, найрадикальнішучастину представниківнаціональногоруху – УкраїнськийНаціональнийФронт — яка єдиназаймала чітковизначенупозицію щодоОУН/УПА. За словамиД.Квєцька, провідникацієї групи, УНФпродовжуєсправу ОУН ідоводить цетим, що:
Готує національно-визвольну революцію;
Перевидає та розповсюджує пропагандивні матеріали ОУН, яки були знайдені в одній з лісових схованок на Заході України;
Намагається поширити діяльність на східній Україні;
Діє активно, у тому числі використовуючи засоби “шістдесятників”, маючи на увазі Меморандум, направлений ХХХІІ з’їзду КПРС [63, с.90].
Виходячиз того, що булосказано вище, підсумуємо: дисидентськічаси в історіїУкраїни далихвилю романтичнихдослідників, які найчастішеставали “міждвома вогнями”, тобто напрямкамив історичнихоцінках, щобули згаданіна початкурозділу. Ннмаючи можливостейдо масштабноїдрукарськоїта пропагандивноїдіяльностізначно більшийвнесок булозроблено донайголовнішїпроблеми, якасьогодні євирішальною– зміни світоглядулюдей. Те, щонезначні засвоєю кількістюдисидентизмогли поширитидіяльністьна неформальному, побутовомурівні чи нестало основоюдля другоговибуху національно-визвольногоруху, і тількизавдяки політицірадянськогокерівництваромантичнуреволюцію булопридушено напочатку існування.
Порівнянодо націоналістичноїшколи, що булаописана першою, українськідисидентифактично зробилинезалежнуоцінку того, що відбувалосявсередині їхкраїни, враховуючивсі можливічинники.
II.4.УКРАЇНСЬКАНАЦІОНАЛЬНА
Умовноподіляєтьсяна два етапи:
А).Перший (1989-1993), пов’язанийз політичнимперетвореннямв СРСР і зміноюідеології.
Б).Другий (від1994), головною рисоюякого булазміна поколіньдослідників.
Напершому етапікількістьвласних дослідженьбула обмежена, рівно як і кількістьджерел та літературиз проблем визвольногоруху у 40-50ті роки.Серед тих, хтопублікує матеріали, помітним єзапозиченняконцепційнаціоналістичноїемігрантсьвоїшколи, які напротязі сорокароків не малирозвитку, щодля новітньоїісторії річнеприпустима.З іншого бокуіснує процессимбіозу радянськихідеом і національногофактичногоматеріалу, щоособливо помітноу текстах М.Коваля, друкованиху різні роки.Взагалі то вцей час практичновідсутні передумовидля вивченняпроблеми, зогляду на збереженнябагатьох залишківтоталітаризму, що також помітнопри зовнішньомуаналізі текстів.
Однакне будемо забуватиі про позитивнийбік – з цьогочасу починаєтьсяспівіснуваннярізнихпідходів допроблеми.
Початокдругого етапупов’язуютьз так званим“поколіннямдев’яностих”– тобто молодих, амбіційних, освіченихлюдей, котрівже не маютьякихось ідеологічнихобмежень, вирізняютьсябільш гнучкимпідходом добудь яких питаньі, особливо, провокативністюсвоїх думок.Проте не тількимолодь займаєв цей час вершинуісторичноїполеміки, середзрілих, досвіченихдослідниківвиділяєтьсяІ.Білас, якийзважено і прискіпливопідходить допостановкисамої проблеми[5, с.2]. Характернимирисами цьогоетапу є:
наявність вільної творчості та великої кількості спеціалізованих періодичних видань, на сторінках яких ведеться жвава дискусія;
можливість різних підходів за відсутності ідеологічного тиску;
об’єднання дослідників в ініциативні групи, що надають підтримку та допомагають у розповсюдженні інформації та обміну думками;
початок аналізу історіографії питань і пошук істини через провокативність засобів [79, с.1];
разом з тим, засилля кон’юнктури, що приводить до життя непрофесіоналізм та обмеженість робіт.
продолжение
--PAGE_BREAK--
Наприкінцірозгяду цьогорозділу відзначимотаке.
Немалороків має щеминути, покиз історичногоі політичногопростору будеусунуте більшістьпротиріч, якізумовлюютьневизначеністьщодо проблемнаціонально-визвольногоруху в 40-50х рокахв Україні. Зврахуваннямреалій сьогоденняможна стверджувати, що це був надзвичайнийза своїм обсягомрух, взірецьгероїчногозмагання народуза свою незалежність, в якому цейнарод не мавжодної підтримкиззовні і, навпаки, зазнав неймовірноготиску з усіхбоків. В умовахєвропейськоїгеополітикиХХст. українськийнарод ставзаручникоммогутніх держав, у планах якихаж ніяк не буловиникненнянового суб’єктуміжнародногоправа. Власно, саме це і зумовилорешту протирічнаціонального, політичногоі, перш за все, етичного плану, коли йдетьсяпро історіографіюцієї проблеми.І тут вже самаприрода людстване дозволитьнауковцямтверезо інеупередженооцінити це якявище, докивони бодайтрохи відчуваютьсвій зв’язокіз подіямипівстаричноїдавнини.
Зрештою, зовсім неможливовстановитиістину самезараз, коли заумов загостренняполітичнихпротиріч відповіднозагострюютьсяоцінки найближчогоісторичногоминулого, маючина меті використанняокремихфактів у ідейнійборотьбі. Томуна сучасномуетапі завданняісторичноїнауки, її частини, що визначаєновітню історіюУкраїни, полягаєу необхідностізобити документальнубазу для майбутніхдосліджень.Слід об’єднатизусилля дляобробки історичнихконцепцій, їхспівставленнята ретельногоаналізу напідставі розробленихсучасних методикита методології.Разом зі створеннямнаукової бази, через продовженнявидання різнихзбірок на зразок“Літопису УПА”, таким чиномбуде зробленовагомий внесоку культурукраїни, якийстане надбаннямвсього народу.
Продовжуючиостанню тезу, слід відмітити, що не останніму списку першочерговихзавдань історичноїнауки є співпрацяз політичноювладою за “своїмфахом” з метоюствореннядержавноїконцепціїстосовно свогоминулого, ставленнядо націоналізмута єдності.Саме на такихприкладах, яуісторіянаціонально-визвольногоруху 40-50х років, ми маємо побудуватисистему вихованнянових поколінь, від чого залежитьмайбутнє суспільства.
Нарешті, зупинимосяна позитивному“моменті істини”: сучасна історичнанаука в Україні, особливо їїчастина, щоприділяє увагуновітньомуперіоду, політиціта розвиткусуспільства, має блискучіперспективирозвитку. Колине станетьсятак, що за наступнідва-три рокинадбання демократіїбуде згорнуто, а економікабуде розвиватисяу тому ж напрямку– молоді обдарованідослідникистануть основоюрозбудовидержави, в якійнаціональнасвідомістьвстановлюватимеі цілі, і шляхиподальшогорозвитку. Принаймні, будемо на цесподіватись.
РОЗДІЛIII: ПЕДАГОГІЧНИЙАСПЕКТ
Від1991 року ми вжемаємо поколіннятих, хто народивсяі був вихованийв Україні. Втому вигляді, в якому сьогоднііснує ця держава.Слід визнати, що досі дужесильним є впливрадянськогоминулого нагромадян цієїдержави, безперечноцей факторпротягом багатьохроків будевідбиватисяна поведінціта думках людей.Але фактомтакож є поширеннянової молодіжноїкультури, якавідрізняєтьсявід усього, щобуло раніше.В попереднійчастині мирозглянули, який вплив маєпроцес формуваннянової молодіна розвитокнауки, зокремаісторичноїнауки в Україні.Тепер спробуємовизначити, якслід використовуватите невелике, що отрималанація для того, щоб процес цейне раптом припинився.
Загальнівимоги, що булопоставленоперед проблемойісторичноговиховання учнівза допомогоюматеріалу зісторії України, були такими:
звернути увагу на масштабність висвітлення подій, та, власне, на масштабність самих подій національно-визвольного руху в 40-50-ті роки ХХ століття;
використовувати більше джерела, поєднуючи їх аналіз з порівнянням історіографічним;
стежити за використанням національних учбових матеріалів, повністю виключити можливість запозичення чужих заангажованих концепцій.
Дослідницькимполем для даноїчастини роботибули школи –спостереженнята експерименти, які в них проводилисяпротягом останніхтрьох років.Справа полягаєв тому, що тішколяри, якінавчаютьсяв 6-11 класах середньоїшколи і ті студентивузів, в навчальнийплан яких входитьпроходженняпедагогічноїпрактики знаходятьсяна найменшійдистанції однивід одних зачасом і за ступіннюформуваннясоціально-політичнихпереконань.Таким чиномспілкуванняі розумінняміж цими двомакатегоріямивідбуваєтьсякраще, ніж вінших випадках.
Науроках історіїУкраїни в 10-11 класіробота по темі“Національно-Визвольнийрух” проводиласьтаким чином.
Лекційнезаняття з темизнаходило місцепісля вельмиобширного блоку“Події 1941-1943 рр.”, в якому даваласьзмістовнаінформаціяпро положенняв світі та натеатрах бойовихдій. Передуючийблок з 4-5 занятьнаповненийемоційнимикартинами, якізмальовуютьжахливий характервійни як такоїв середині ХХстоліття [69, С.16]. Увагуприділяютьтехніці татехнологіямзнищення людей.Цілі цьогопідготовчогоетапу:
зформувати уявлення про умови, в яких точилася боротьба українців за свою незалежність;
дати уявлення про масштаби героїзму бійців на тлі уявлень про можливость повного знищення, порівнюючи з долею єврейського населення Європи;
підготувати учнів до сприйняття власної національної історії на основі уявлення про загальносвітовий процес національного розвитку.
Тема“Національно-визвольнийрух на Україні”розглядаласьпротягом двохгодин. Перша– мала на метіпоказати необхідністьнаціональногорозвитку іописати умови, в яких відбувалосьнаціональневідродженняв Європі напередодніта в ході ДругоїСвітової війни.Використовуєтьсяпорівнянняситуації наУкраїні з іншимикраїнами. Такимчином, фактично, підводитьсяпідсумок блокулекцій, що булозгадано вище.Друга година– має на метісторення загальної, цілісної картинидіяльностіОУН/УПА. Учніотримуютьзнання проособистостейруху і частина– виконуєіндивидуальніроботи по персоналіямруху у формірефератів.
Післялекційноїроботи плануютьсядві годинисемінарськихзайнять. Першаз них такожрозглядаєдіяльністьОУН/УПА як частинустратегічноїситуації уСхідній Європіпротягом 1939-1945рр.(Друга Світовавійна). На цьомузайнятті проводитьсягра “ДіяльністьГВШ УПА” і слухаютькороткі доповіді(реферати) щодотих особистостей– представниківнаціонально-визвольногоруху, які маютьвзяти участьу цій грі. Другийсемінар – розглядаєінший бік справи: політика іідеологія. Прицьому робитьсяаналіз попередьногосемінару іпроводитьсяробота з джереламирізних роківі різної ідеологічноїспрямованості.
Основоюроботи з історичнимиджерелами єрепринтневидання книгиП.Полтави “Хтотакі бандерівціта за що вониборються” [54]та “Листдо цілого культурногосвіту” [21], наприкладі якихвідображаєтьсявеликий масштабподій періоду.
Слідзвертати увагу, що прикладдіяльностіОУН/УПА в 40-50-тіроки був можливийтільки завдякинадзвичайнійєдності людей.Прикладом, наякому практичноце було ілюстровано– була діяльністьГоловного штабуУПА. Захід, якийна семінарськомузайнятті організованоза методикоюролевих ігор, передбачав, що група учніврозподіляєобов’язки, згідно зі структуроюГВШ, яку самостійностворює увигляді схемина дошці напочатку уроку.Далі, ГВШ отримує«оперативнуінформацію»про стан нафронті наприкінці1943р. «Шеф штабу»приймає доповідікерівниківвідділів іприймає рішенняпро необхідністьздійснитивеликиу військовуоперацію. Завдання:«керівникам»потрібно відстоюватиінтереси своїхвідділів, розглядаючиплан операціїкожен зі свогобоку. Оскількина прийняттярішення відводитьсялише 15 хвилин– кожен з нихмає можливістьвисловити думкулише один раз, жорстко дотримуючисьвідведеногорегламенту(1-2 хвилини).
Вчительмає слідкуватиза роботоюгрупи і, якщопотрібно, післявиступу даватиоцінку можливихнаслідківпропонованихдій.
Такимчином, протягомгри учні маютьзформуватиуявлення про:
високий темп роботи;
важливість швидкого прийняття рішення;
необхідність чіткої координації дій в кризових умовах;
систему поділу обов'язків і її зміст в будь-якій організації;
рівень відповідальності кожної людини, яка займає керівну посаду.
Якна прикладіз грою зазначимо, що шкільноюпрограмою неслід обмежуватизавдання історичноїнауки щодоформуваннянаціональнихцінностей, але, звісно, на сучасномуетапі самемолодіжнінапрямки впливумають бутивирішальними.Значною міроюце стосуєтьсяпозашкільноговиховання вруслі діяльностімолодіжнихорганізацій.Серед такихвиділяютьсятакі як СпілкаУкраїнськоїМолоді (СУМ) таорганізація“УкраїнськийПЛАСТ”. Середдійових методіввиховання слідназвати першза все походипо місцях бойовоїслави ОУН/УПА, в яких юнакита дівчата навласні очібачать те, якнасправдівиглядалапартизанськавійна українців.
Крімсуто шкільногобоку діяльності, слід згадатипро необхідністьприділятиякнайбільшеуваги загальнимосвітнім програмам.Використовуватибільше матеріалівдля науково-популярноїроботи з метоювпливати навсіх громадянУкраїни, хтостановитьактивний прошарокнаселення. Дотакої діяльностіможна віднестиствореннятелевізійнихфільмів (наприклад, серія “Невідомавійна”, Київнаукфільм), поширеннядрукованихматеріаліву періодичнихвиданнях, використанняможливостейінтернету тощо.
Наразіу підсумкузазначимо, щосаме сьогодніскладаєтьсяоб’єктивнаможливістьотримати найбільшийзиск від виховгоїдіяльностіу школі, оскількипокоління, щозараз сприймаєсвітоглядніконцепції, єфактично доцього готовим.Практика підтведжуєзацікавленістьнинішніх учнівстарших класіву розвиткунаціональноїсвідомості.Для тих, хтотільки готуєтьсястати учнями– особливоважливим єподання національноїідеї безкомпромісово.
Головниму виховнійдіяльностів школі можестати самеакцентуванняролі, яку можепосісти молодьу житті суспільства, та самовідданості, з якою молодепокоління можебути готовимдо захистусвого власногожиття, спираючисьна факти вітчизняноїісторії, тобтона події 40-50-хроків в Україні, національно-визвольнуборотьбу ОУН/УПА.
ВИСНОВКИ
Розгянувширізні аспектививченнянаціонально-визвольногоруху на Українів 40-50-ті роки ХХстоліття миприйшли дотаких висновків.
Сьогодні існуютьнезалежно одинвід одногодекілька напрямківдослідженняпроблеми. Політичнепідгрунттяпроблеми, щобуло висвітленоне дозволитьотримати ціліснукартину подій, спираючисьтільки на концепціїпредставниківодного напрямку, що, фактично, дотепер зберігаєтьсяв історичнійнауці сусідніхз Україноюкраїн – Росії, Польщі.
Завданнямнаціональноїісторичноїнауки є створеннясаме цілісноїкартини, оскількице є важливиму виховнійдіяльностіу найближчомумайбутньому.
На прикладівивченнянаціонально-визвольноїборотьби українськогонароду в 40-50-тіроки слід будуватитакож єдинусистему просвітницькихзаходів. Такийвибір може бутивиправданим, оскільки хронологічноце є найближчийдо нас періодісторії, якиймає героїчненаповненняі ще живі безпосередніучасники героїчногоопору.
Офіційна концепціявикладенняпроблеми, якафактично зформованав історичнійнауці, але досітьне є однозначноприйнятоюофіційноювладою, можевикористовуватисьлище у порівнянніз точками зорудослідників, які стоять наінших ідеологічнихпозиціях.
Важливимє також тойфакт, що заразоб’єктивноскладаютьсянайкращі умовидля сприйняттянаціональноїідеї молодимпоколінням, яке у майбутньомумає продовжитистворенняукраїнськоїдержави.
Створене узагальненняможе бути використанедля практичногозастосуванняу навчальномупроцесі.СПИСОКВИКОРИСТАНИХДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ:
Андрусяк Т. Політична та правова думка українського національно-визвольного руху 40-50х рр. //Республіканець.- 1995.- №1-2.- С.72-77.
Антибільшовицький Бльок Народів: збірка документів 1941-1956рр.- Б.М.: Видання ЗЧ ОУН, 1956.
Балканы в конце ХІХв. – начале ХХв. Очерки становления национальных государств и политической структуры в Юго-Восточной Европе.- М.: Наука, 1991.
Білас І.Г. Репресивно-каральна система в Україні 1917-1953рр.: суспільно-політичний та історико-правовий аналіз.- К., 1994.
Білас І.Г. Україна в Другій світовій війні.// Дніпро. – 1995. — №5-6. – с.2-15.
Білоус В., Кучер В. Встановлення советської влади в західній Україні: зворотній бік медалі.//Альманах “Гомону України”.- 1995.- С.90-104.
Білоус В., Кучер В. Українська меншина в Польщі та Українська Повстанська Армія.// Альманах “Гомону України”.- 1994.- С.130-146.
Борець Ю. (Чумак). Рейд без зброї. – К.: Наукова Думка, 1994.
Борець Ю. У вирі боротьби: спогади учасника повстанської боротьби 1941-1043.- Київ: Наукова думка, 1993.
Бульба-Боровець Тарас. Армія без держиви.- Львів: Поклик сумління, 1992.
Ганьба ХХ-го сторіччя.//Літопис УПА.- т.9.- Львів: 1992.- С.145-214.
Головацький І. Українське Січове Стрілецтво – виразник національної ідеї Тараса Шевченко.//Шлях перемоги.- 6 березня 1997.
Горновий О. Наше ставлення до російського народу.//Літопис УПА.- т.9.- Львів: 1992.- С.79-92.
Гринів О. Українці в роки Другої Світової Війни.//Українська дивізія “Галичина”. — Київ, Торонто: 1994. — С.124-136.
Грушевський М.С. Вільна Україна.//Великий Українець: матеріали з життя та діяльності М.С.Грушевського.- К., 1993.
Гунчак Т. Україна: перша половина ХХ століття: Нариси політичної історіі.- К.: Либідь, 1993.
Давиденко В.А. “Українська Повстанча Армія”: шлях ганьби і злочинів.- К., 1989. (сер. “Теорія і практика КПРС”, вип.5).
Данилюк М. Повстанський записник.- 1968. (репринт – Київ: Фундація ім. О.Ольжича, 1992.)
Дашкевич Я. Фальсифікація новітньої історії українського народу в сучасній Польщі.//Український Час. – грудень 1991. – с.15-19.
Демянчук І.П. Партизанська преса України (1941-1944). – К.:1956.
До цілого культурного світу: відкритий лист українців з поза лінії Керзона.//Літопис УПА.- Львів: 1994.- т.9.- С.126-132.
Дужий П. За яку Україну боровся Степан Бандера?- К.-Львів, 1994.
Життя і смерть полковника Коновальця.- Львів: Червона калина, 1993.
Загачевський Е. Спогади фронтовика: одісея сірого “коляборанта”. – Мюнхен, 1952.
Заречный В. Альянс ОУН-СС.// Военно-исторический журнал. – 1991. — №4. – с. 53-62.
Зайцев Ю.Д. Дисиденти – опозиційний рух 60-80х рр.//Сторінки історії України ХХ століття. – К., 1992. – с.195-235.
Зеленчук М. Хто був Петро Полтава?//Шлях перемоги.- 1992.- 12 липня.
Історія Українського Війська: частина ІІ./Крипякевич І.- Львів: Вид. Івана Тиктора, 1936.
Ідея і чин: повна збірка документів.- Нью-Йорк – Торонто – Мюнхен, 1968.
Каптелов Б. ОУН на службе фашизма.//ВИЖ. – 1991. — №5. – с.45-57.
Керсновский А.А. Философия войны.- Белград: Царский вестник, 1939.
Киричук Ю. УПА в боротьбі за незалежність.//Незалежність: вісник львівської обласної організації УРП.- №8.- 1991.
Кітура Я. Відновлення військових традицій українського народу – наш національний обов’язок.//Шлях перемоги.- 3 вересня 1994.- С.5.
Коваль В.С. Міжнародний Імперіалізм і Україна.- К., 1966.
Коваль М. ОУН і УПА у Другій світовій війні (документи, матеріали).//Український Історичний Журнал.- 1994.- №2.
Колісник Р. Військова Управа “Галичина”//Українська Дивізія “Галичина”.- Київ, торонто, 1994.- С.113-123.
Косик В. Україна и Німеччина у Другій Світовій війні.- Париж, Нью-Йорк, Львів: 1993.
Костишин І. Холодне літо 49-го.//Поклик сумління.- №2, січень 1995.
Кочан І. Шал ювілейної сверблячки (памфлет).//Дніпро. – 1975. — №10. – с.110-114.
Криницький С. Бог зберіг лемків, та чи збереже лемківщину?// Альманах “Гомону України”.- 1995.- С.107-114.
Кричевський Р. ОУН в Україні: ОУН-З і Закордонні частини ОУН: причинок до історії українського національного руху.- Львів: Меморіал, 1991.
Кужіль У. Шляхи російського імперіалізму.//Літопис УПА.- т.9.- Львів: 1992.- С.95-122.
Кузьо Т. ОУН в Україні, Дмитро донцов і Закордонні частини ОУН.//Сучасність.- 1992.- №12.- С.33-38.
Кухта Б. З історії української політичної думки.- К.: Генеза, 1994.
Ле6едь М. Українська Повстанська армія.- Вид. Пресового бюра УГВР: Мюнхен, 1946.
Лешенко Л.О. Україна на міжнародній арені в 1945-1949рр.- К.: Наукова Думка, 1969.
Мак Б. …А в пам’яті – живий.//За вільну Украйну.- 30 березня 1995.- С.2.
Мельник Л.Г. Викриття сучасних націоналістичних фальсифікацій.//УІЖ. – 1987. — №1
Мірчук П. Українська Повстанська Армія. 1942-1952.- К.: “Народна газета”, 1991.
Мороко В., Мороко О. Вивчення діяльності ОУН-УПА на уроках історії України в 10 класі (з досвіду роботи). // Історія в Школі. – 1997. — №10-11. – С.25-27.
Недзельський П. Соціально-політичні та соціально-психологічні передумови створення української дивізіі “Галичина”.//Українська Дивізія “Галичина”.- … С.99-105.
Панківський К. Військові справи. Дивізія “Галичина”.//Українська Дивізія “Галичина”.- … С.22-54.
Позачинюк Й. (Д.Шахай) Тактика щодо російського народу.//Літопис УПА.- т.8.- Львів: 1992.- С.203-252.
Полтава П. Безпосередньо за що ми ведемо бій.//Літопис УПА.- т.10.- Львів, 1994.- С.75-98.
Полтава П. Концепція самостійної України і основна тенденція політичного розвитку сучасного світу.//Літопис УПА.- т.9.- Львів: 1992.- С.15-75.
Полтава П. Хто такі бандеровці та за що вони борються. – Дрогобич, 1991 (репритн вид. 1950)
Потічний П. Політична думка українського підпілля. 1943-1951.//Сучасність.- 1997.- №1.- С.80-87.
Потульницький В.А. Історія української політології.- К.: Либідь, 1992.
Прус Е. Антинародна діяльність українських і польських буржуазних націоналістів…//УІЖ. – 1972. — №8. – с.77-85.
Реєнт О. УПА та збройні формування ОУН як чинники Другої Світової війни. // Віче. – 1997. — №10. – С.114-129.
Розумний М. Справа честі: алгоритм національного самоопанування (політологічні ессе).- К.: Смолоскип, 1995.
Романишин О. У 50-ліття Української Головної Визвольної Ради (УГВР).//Альманах “Гомону України”.- Торонто, 1994.- С.34-39.
Русначенко А.М. Український Національний Фронт – підпільна група 1960-х рр.//УІЖ. – 1997. -№4. – с.81-94.
Савчин І. (“Марічка”) Тисяча доріг: спогади.//Літопис УПА.- Львів, 1994.- т.28.
Сварник І. Слідами генерала Вальтера.// Шлях перемоги.- 27 листопада 1993.- С.7.
Семотюк Я. Українські військові відзнаки.- Торонто, 1991.
Скакун О. Политическая и правовая мысль на Украине (1861-1917).- Харьков: Вища школа, 1987.
Соненко А.М. Українська національна ідея.- Дніпропетровськ: Вид. ДДУ, 1994.
Сотніченко В. Урок історії: нові технології навчання. // Історія в школі. – 1997. — №8. – С.16-21.
Субтельний О. Україна: історія.- К.: Либідь, 1991.
Суворов В. Ледокол: Кто начал Вторую мировую войну? — М.: Новое время, 1993.
Тези у 300-річчя возз’єднання України з Росією (1654-1954) схвалені ЦК КПРС. – К., 1954.
Терен В. ОУН міцна всенародною підтримкою: до 70-річчя ОУН. // Українське слово. – 1998. — №27. – С.4.
Тимчишин Я. Дзвін нашої тривоги мусить бути гучним!//За Вільну україну.- 31 січня 1995.- С.2.
Хмель С.Ф. Українська партизанка (з країових материалів).- Львів: Шлях перемоги, 1994.- (Б-ка Українського Націоналіста, ч.ІІ).
Хмурович О. Степан Стебельський – “Хрін”.//Альманах “Гомону України”.- С.74-84.
Чайковський А.С. Невідома війна.- К.: Україна, 1994.
Черныш А.М. История политических учений в Украине.- Запорожье: Изд. ЗГУ, 1997.
Чепинога В. Трибуна.// Смолоскип України. -№9. – 1996. – с.1.
Чупринка Тарас. До генези української головної визвольної ради.//Літопис УПА.- т.9.- Львів: 1992.- С.392-406.
Шанковський Л. УПА і Дивізія.//Українська дивізія “Галичина”.- Київ, Торонто, 1994.- С.55-61.
Швидько Г. Деякі питання вивчення в школі міжнаціональних стосунків в Україні в ХХ ст. // Історія в школах України. – 1997. — №4. С.15-18.
Щерба Г. Становище українського населення на Лемківщині у 1944-1947рр. Та діяльність УПА.//Національно-визвольна боротьба 20-50-х рр. ХХ століття в Україні.- Київ, львів: 1993.- С.185-194.
Шумук Д. Пережите і передумане: спогади і роздуми. – К.: 1998.
Ямпольский В.П. Как трезубец вплелся в свастику: о несостоявшемся походе украинских националистов на Москву.// ВИЖ. – 1996. — №2. – с.77-83.РЕСУРСИІНТЕРНЕТ:
Русначенко А. Нацiонально-визвольний рух в Українi: середина 1950-х — початок 1990-х рокiв //Available: www.novaukraina.com:8101/ukr-mova/lib/rusnich/index.html. 1999-04-17.
Лупейко В. Кайдашизм, або Доки ж Будемо самоїдами? Есеї // Available:
www.novaukraina.com:8101/ukr-mova/lib/lupeiko/index.html — 1999-04-17.
Гузенкова Т.С. Национальный язык и национальная культура: Возможности согласия и компромисса. // Материалы III-ей Международной научно-практической конференции “ДИАЛОГ УКРАИНСКОЙ И РУССКОЙ КУЛЬТУР В УКРАИНЕ” – Available: www.niurr.gov.ua/ukr/dialog/reports/ — 1999-04-15.
Шевченко А.К. Погружение в трясину: Украинско-российские отношения в зеркале опасного мифа// Материалы III-ей Международной научно-практической конференции “ДИАЛОГ УКРАИНСКОЙ И РУССКОЙ КУЛЬТУР В УКРАИНЕ” – Available: www.niurr.gov.ua/ukr/dialog/reports/ — 1999-04-15.
Радзиевский А.И. Вера, язык и память о прошлом — прочный фундамент нашего будущего //// Материалы III-ей Международной научно-практической конференции “ДИАЛОГ УКРАИНСКОЙ И РУССКОЙ КУЛЬТУР В УКРАИНЕ” – Available: www.niurr.gov.ua/ukr/dialog/reports/ — 1999-04-15.
Кремінь В.Г., Безлюда Д.М., Бондаренко В.Д. та ін. СОЦІАЛЬНО-ПОЛІТИЧНА СИТУАЦІЯ В УКРАЇНІ: ПОСТУП П’ЯТИ РОКІВ // Available: www.niss.gov.ua/welcome.htm – 1999-04-18.
Велесик П., Нагорна І., Рибенко Л., Шморгун Є., Ящук В. В ОБОРОНІ ВОЛІ. Боротьба УПА з німецькими окупантами на Рівненщині в 1941-1944 рр. (з Серії «Реабілітовані історією») // Available: www.niss.gov.ua/welcome.htm – 1999-04-18.СПИСОКСКОРОЧЕНЬ:
БУСА– БуковинськаУкраїнськаСамооброннаАрмія
ГВШ– ГоловнийВійськовийШтаб
КПРС– КомуністичнаПартія РадянськогоСоюзу
ОУН– ОрганізаціяУкраїнськихНаціоналістів
СРСР– Союз РадянськихСоціалістичнихРеспублік
УВО– УкраїнськаВійськоваОрганізація
УГВР– УкраїнськаГоловна ВизвольнаРада
УНР– УкраїнськаНародна Республіка
УНФ– УкраїнськийНародний Фронт
УПА– УкраїнськаПовстанськаАрмія
УССД– УкраїнськаСамостійнаСоборна Держава
ДОДАТОК1: Терени діїнаціонально-визвольнихсил в Україні*
Малюнок 1.1./>
Д/>
ОДАТОК2: ОрганізаційнаструктураОУН/УПА (схема)
ДОДАТОК3: Військовівідзнаки ОУН/УПА
/>
Малюнок3.1.
Відзнакавояка УкраїнськоїПовстанськоїАрмії.
Виготовленаз бронзовогометалу.
Виміри:40 х 22 мм
/>
Малюнок 3.2.
Тризуби нарозетках длякашкетів.
В основі зразки1918 року (АрміяУкраїнськоїДержави), 1941 року(УкраїнськіДобровільці),1942 року (УкраїнськаПорядковаПоліція Галичини)
Існують варіанти: металевийтризуб, золотийтризуб на синьомутлі, синій тризубна жовтому тлі.
Діаметр: 33 ммабо овальноїформи 30 х 26 мм
/>
Малюнок3.3.
МедаляУкраїнськоїПовстанськоїАрмії за Боротьбув ОсобливоВажких Умовах.
Встановлена6 червня 1948 рокуза постановоюУкраїнськоїГоловної ВизвольноїРади.
Діаметр:30 мм. Стрічка: шириною 30 мм зблакитнимисмужками нажовтому тлі.
М/>
алюнок3.4.
Хрести Заслуги(Золотий, Срібний, Бронзовий)
Встановленінаказом ГоловногоКомандуванняУПА 2 січня 1944 рокута затвердженіУкраїнськоюГоловною ВизвольноюРадою. Виготовленіза кордоном.
ЗОЛОТИЙ ХРЕСТ 1-ОЇ КЛЯСИ – має золотий тризуб на синьому тлі та подвійний металевий пасок на стрічці.
ЗОЛОТИЙ ХРЕСТ 2-ОЇ КЛЯСИ – з позолоченого металу, один золотий металевий пасок на стрічці.
СРІБНИЙ ХРЕСТ 1-ОЇ КЛЯСИ – з срібного металу, подвійний срібний пасок на стрічці.
СРІБНИЙ ХРЕСТ 2-ОЇ КЛЯСИ – з срібного металу, один металевий пасок на стрічці.
БРОНЗОВИЙ ХРЕСТ – зроблений з бронзи, один металевий пасок на стрічці.
Виміри: 27 х19 мм. Стрічка– ширина 30 мм, з двома чорнимисмужками начервоному тлі.*
ДОДАТОК4: Одностройвояка ОУН/УПА*
/>/>
Малюнок 4.1.
Офіцерський однострой
Малюнок 4.2.
Стрілецький однострой