РЕФЕРАТ
НАТЕМУ:
МихайлоДрагоманов– основоположникполітичноїнауки України.
ДляУкраїни Драгомановсправді бувтим «апостоломправди і науки», що його з такоютугою виглядавнарод передсмертю Шевченка.
С.Єфремов.
Народ, щоне шанує своїхвеликих людей, не варт званняосвіченимнародом… Драгомановдля нас є чимосьбільше, як заслуженимчоловіком. Мив нім шануємодруга, вчителя, провідника…Голос єго бувдля нас заохотою, осторогою, вказівкою, кудийти, голосомсумління…
І.Франко.
Непересічнимпредставникомліберальногоруху був МихайлоПетрович Драгоманов(1841-1895).
НародивсяМихайло ПетровичДрагоманов18 вересня 1841 року
в Гадячі наПолтавщині.Батьки, дрібнопоміснідворяни, нащадкикозацькоїстаршини, булиосвіченимилюдьми, поділялиліберальнідля свого часупогляди. ОсобистістьМихайла формуваласясеред простоголюду, який оточувавйого змалечку.Батько бувчесною і справедливоюлюдиною, добреставився доселян. Як і дядькоЯків, колишнійдекабрист, учиввін хлопцянабувати знань, щоб віддатисебе праці длядобра рідногокраю.
«Я надтозобов’язанийсвоєму батьку, який розвиву мені інтелектуальніінтереси, зяким у мене небуло моральногорозладу іборотьби...» —згадував пізнішеМихайло Петрович.
З1849 по 1853 рік юнакнавчався вГадяцькомуповітовомуучилищі, де, з-поміж іншихдисциплін, виділяв історію, географію, мови, захоплювавсяантичним світом.А ще місцевийучитель історіїО. Стронін прищепивйому інтересдо праць європейськихпросвітителівВольтера, Руссо, Дідро та ін.Про це згадувавМ.Драгоманов, який і сам згодомстав одним зперших українськихпросвітителів.
Продовжувавсвоє навчаннядопитливийхлопець у Полтавськійгімназії. Навчаючисьу Полтавськійгімназії, Драгомановцікавивсяпередовсімгуманітарнимидісциплінами, а надто минулимукраїнськогонароду, йогобезнастанноюборотьбою закращу долю.
Цебули часи накопиченнязнань, розширенняполя інтересів, захопленняновітнімиполітичнимитечіями. М.Драгомановвражав викладачівсвоєю надзвичайноюцілеспрямованістю, працьовитістю, освіченістю.Його сестраОльга (майбутняписьменницяОлена Пчілка, мати Лесі Українки)згадувала, що«книжок…Михайло перечитавще в гімназіїтаку силу ітаких авторів, що багато учнівсередніх шкілпізніших часів…здивувалисьби, почувши, щоміж тими авторамибули й такі…як Шлосер, Маколей, Прескот, Гізо».
Восени1859 року М.Драгомановвступає наісторико-філологічнийфакультетКиївськогоуніверситету.Вища школа, звідки вийшлочимало українськихдіячів, завждибула індикаторомсуспільнихсуперечностей, тож неважкоуявити, якінастрої панувалисеред студентстванапередодніі на початкусуспільнихреформ у Росії.Тут у ньогоз’являютьсязначно ширшіі більші можливостівдосконалюватисвою загальнуосвіту, повнішеі живіше знайомитисяз тими суспільнимиі політичнимипроцесами, щопостійнозароджувалисяу неспокійномустудентськомусередовищі.Університеттих часів являвсобою один ізнайважливішихосередківнаукового, культурногоі громадськогожиття. Значноюмірою це булазаслуга попечителяцього закладу, славетногохірурга М.Пирогова, який «допустиву Києві de facto академічнусвободу, схожуна європейську».
Ще підчас навчанняМ. Драгомановступив на освітянськуниву: викладаєу недільнійшколі на Подолі, а після її закриття– у Тимчасовійпедагогічнійшколі.
Ізгодом, випускникуніверситету, він не пориваєз педагогічноюдіяльністю– працює в 2-йКиївськійгімназії.
М.Драгомановнамагавсявстигати йорганічнопоєднуватипроцес навчанняз практичноюгромадськоюроботою, на якупідштовхувалирозбудженізагальноюситуацієюполітичнінастрої. Етапниму справі становленняМ.Драгомановаяк політичногоі громадськогодіяча став йоговиступ надтруною Шевченкау Києві, колипрах великогоКобзаря перевозилидо Чернечоїгори. Слова, сказані тодіще юним промовцем:«Кожний, хтойде служитинароду, тимсамим надіваєна себе терновийвінець», — виявилисяпророчими.
У1863 році М.Драгомановстає членомГромади. Ціоб’єднаннявиникали якформа пробудженнясвідомостінаціональноїінтелігенціїдо пізнанняукраїнськоїлітератури,історії, культури, народногопобуту, права.Пізніше у 70-хрр. з’явилисянові, молодіГромади, в статутахяких уже стоялопитання про«самостійнеполітичнеіснування»України з «виборнимнародним правлінням».Тут знайомитьсявін з В. Антоновичем, П. Житецьким, М. Лисенком таіншими діячами.Свої творчіпошуки й практичнуроботу спрямовуєна зближенняшколи з життям, охопленняосвітою широкихмасс, максимальнепідвищенняїї ефективності.Незважаючина указ міністравнутрішніхсправ Валуєва, що обмежуваввживання українськоїмови, публікуєв газеті «Санкт– Петербургскиеведомости» низку статей:«Земство иместный элементв народномобразовании»,«О педагогическомзначении малорусскогоязыка» та ін., де відкритовиступає протиполітики русіфікаціїшколи й обстоюєнавчання рідною, українськоюмовою. Ця проблемастає особливоактуальноюз появою в Україніземств, яківідігравализначну рольв розвиткуосвіти.
Разомз тим, досліджуючиісторію стародавньогосвіту, він простежуємеханізмфункціонуваннясуспільствата держави ідоходить висновку, що суспільство– цілісна система, розвиток якоїтісно повўязанийз економікою, соціальнимивідносинами, політикою, духовною культурою.Це дає йомузмогу закластипідвалиниполітичноїдоктрини: «Зменшившибодай трохите, що сам народназиває своєютемрявоою, мипідкопаємой ті основи, щона них тримаєтьсяі здирство, якезаїдає народ».
1864 р.М. Драгомановодружуєтьсяз актрисоюЛюдмилою Кучинською, яка стала йомувірною дружиноюі помічницею.В першій половині1870 – х рр. вонаорганізувалатоваристводенних початковихшкіл у Києві, перекладалаі популяризувалав російськихжурналах твориукраїнськихписьменників, займаласядослідженнямив галузі українськогомовознавства.
Зсередини 60-хроків становленняМ.Драгомановаяк ученоговідбуваєтьсяу тісномувзаємозв’язкуз його публіцистичноюдіяльністю.По суті, в цихроботах М.Драгоманова— історичних, етнографічних, філологічних, соціологічних— мимоволівідбуваєтьсязміщення акцентуванняна політичнепідгрунтяозначуваногопитання.
У своїйпершій грунтовнійпраці з історіїУкраїни «Малороссияв ее словесности»М. Драгомановпоказав себеяк неординарнийісторик, з власноюконцепцією, яка суперечилаофіційній. Так, розпочавширозповідь зпрадавніхчасів, він доводить, що сучаснийукраїнськийнарод – спадкоємецьне лише козаків, а й державницькихтрадицій КиївськоїРусі, Галицькогокнязівства.
З1864 р. він – приват-доцент, а з 1870-го – доцентКиївськогоуніверситету.З метою вдосконаленнякваліфікацііу 1871 роціКиївськийуніверситетвідряджаєМ.Драгомановаза кордон. Замістьзапланованихдвох роківмолодий ученийпробув таммайже три, відвідавшиза цей час Берлін, Прагу, Відень, Флоренцію, Гейдельберг, Львів. Під чассвого перебуванняза кордоному 1871–1873 рр. М. Драгомановпідпав підвплив надзвичайнопопулярнихтоді у Європісоціалістичнихідей. Повернувшисьдодому, віндоводив, що«радикал, котрий на Україніне признаєукраїнства,єсть не додумавшийсярадикал, таксамо українофіл, котрий не додумавсьдо радикалізму, тільки плохийукраїнофіл».Опираючисьна цю формулу, він вперше вукраїнськійісторії створивструнку ідеологічнусистему.
Увеликих університетськихцентрах Гейдельберга, Берліна, Рима, Відня, Флоренціїта ін. досліджуємісцеві архіви, знайомитьсяз дійсністюєвропейськихкраїн, передовоюдумкою і провіднимиполітичнимитеоріями, зокремаП.-Ж. Прудона, що мали впливна формуваннявласної політичноїконцепціївченого, вивчаєстановищенаціональнихменшин, у томучислі й словўянськихнародів, середних галичану складі Австро-Угорщиниі поляків ускладі Німеччини.
Особливемісце в політично-публіцистичнійдіяльностіМ.Драгомановапосідає Галичина.Він був однимз перших, хтонамагавсярозбудитигалицьке громадськежиття, піднестирівень суспільноїсвідомості.
Трирічнезакордоннетурне М.Драгомановабуло надзвичайноплідним длямолодого вченого.Він тепер мігкритично оглянутий оцінити своїпереконання, зіставляючиїх з наочнимзахідноєвропейськимдосвідом.
1873 р.він повертаєтьсядо Росії з ужесформованоюполітичноюдоктриноюфедеративногосоціалізму.Майбутня державауявлялося йомуфедерацієювільних громад, які б обўєднувалилюдей на підставіспільних територіїта господарськоїдіяльностій становилиавтономнінаціональніодиниці. Длядосягненняцієї мети вінвизначив триетапи: духовно-просвітницький, політичний(здобуттяполітичнихсвобод, запровадженняконституції)та реформуваннясоціально-економічнихвідносин.
Рішучезасуджуючиполітичніавантюри йнасильницькіреволюції, Драгомановвважав, що будь-якийполітичнийрух повиненхарактеризуватсяучастю в ньомувсього народу, а також розділяву своїй політичнійдоктрині часовоюдистанцієюкультурно-просвітницькійі політичнийетапи твореннядержави, бо всуспільстві, не здатномукерувати собою, самоуправлятись, зазначав він, не може бутий мови про радикальнізміни. «Докине виробимособі лексиконаі граматики, не видамо памўяток нашої мови зХІ ст. до пісень, не напишемоісторії свогонароду… дотимусимо сидіти, присипавшиголову попелом, у політику нелізти й прокламаційне писати».Тим-то й приділявДрагомановтаку великуувагу розвитковіукраїнськоїлітератури, вітав «Граматику»П. Куліша, ретельнодосліджувавтворчість Т.Шевченка.
Драгомановбере активнуучасть у громадськомужитті НаддніпрянськоїУкраїни 1873-1875 рр.Це і викладацькаробота, і діяльністьу Київськійгромаді. Фактичновін сам редагуєгазету «Киевскийтелеграф», уякій співробітничалиП. Житецький, П. Чубинський, С. Подолинськийта ін., налагоджуєстосунки зросійськиминародникамиА. Желябовим, О. Дейчем, Я.Стефановичем, збирає коштидля повстанцівпроти турецькогогніту в Герцеговині.Не полишає, однак і дослідницькоїроботи. Виходитьйого спільназ В. Антоновичемпраця «Историческиепесни малорусскогонарода», якувони почалиписаати ще 1869р., «Малорусскиенародные преданияи рассказы»,«Про українськихкозаків, татарі турків» таін. Обстоюючидумку, що вирішальнароль в історіїналежить народниммасам, він досліджуєвідтворенняісторичнихподій у народнійтворчості, атакож змінив менталітетіпростих людей.
Чималосил Драгомановдоклав (і в цьомувелика йогозаслуга передУкраїною) доналагодженнязвўязківміж українськимрухом у Наддніпрянщиній на західноукраїнськихземлях. У Галичині, що була тодіпід владоюАвстро-Угорщини, жилося вільніше, ніж у Російськійімперії, томутам зусередиласята велика культурнапраця, яка згодомпринесла відродженнявсьому українськомународові. Тожнедарма Галичинуназивали «українськимПўЄмонтом»(у 1859-1860 рр. НавколоПўємонтавідбулосяобўєднанняІталії).
Драгомановактивно співробітничавз І. Франком, О. Терлецьким, В. Навроцькимта іншими молодимигалицькимидіячами. Йогостатті друкувалисяв газетах іжурналах «Правда»,«Діло», «Друг»,«Громадськийдруг». 1873 р. наорганізаційнійнараді з нагодизаснуваннятоваристваім.Шевченкавін наполягавна необхідностірозгорнутинаукову йлітературно-дослідницькудіяльністьв обох частинахУкраїни. Однаквизнання роліГаличини вкультурномужитті всьогоукраїнськогонароду не затуляловід нього івад, притаманнихдеяким коламукраїнства, тому негативноставився доабсолютизаціїнаціональногомоменту, ворожостідо всьогоросійського, недооцінкисоціальнихвимог в українськомурусі. Зробиввін чимало ідля приверненняІ.Франка таінших молодихгаличандо соціалізму.Не приховуючисвоїх переконань, часто вступаву дискусії насторінкахжурналів («Правда»,«Зоря», «Діло»), а в праці «Шевченко, українофілиі соціалізм»на відміну віддеяких галицькихопонентівпоказав справжньоговеликого Кобзаря, без купюр. Драгомановнамагавсядовести досвідомостігаличан значущістьтих всеукраїнськихзавдань, щостояли передними.
Усередині 1870-хрр. сили реакціїрозпочалинаступ на українськийрух. Було закрито«Киевскийтелеграф», а1876-го вийшовЕмський указОлександраІІ, який унеможлививподальшийрозвиток українськоїкультури інаціональноїнауки. Ще 1875 р.Драгомановабуло звільненоз університетуза політичнунеблагонадійність.Наступногороку він задорученням«Громади»виїжджає закордон і засновуєв Женеві вільнуукраїнськудрукарню, атакож займаєтьсяполітичноюпрацею.
Цькуванняукраїнствав Росії, ба навітьрепресії протибуржуазнихлібераліврадикалізуватиполітичніпогляди Драгоманова.Як видно з йогостатей «Туркивнутренниеи внешние», «Дочего довоевались»,«Внутреннеерабство и войназа освобождение», він більше нерозділяє часовоюдистанцієюкультурно-просвітницькийі політичнийетапи визвольногоруху, збагнувши, що боротьбаза політичнісвободи таксамо необхідна, як і культурницькапраця. Ця тезастає визначальноюне лише длягалицькихукраїнців, ай для новоїгенераціїнаддніпрянськихдіячів початкуХХ ст.
Метуперебуванняза кордономі напрям своєїдіяльностіДрагомановсформулюваву журналі «Громада».По-перше, цедати матеріалпро Україну, по-друге, шляхомвисвітленняпрогресивноїполітичноїдумки, в томучислі західноєвропейської, сприяти утвореннюполітичнихгуртків в Україні.Тобто звўязокУкраїни з Європоюповинен статидвостороннім.Важливо булонадати українськомурухові загальноєвропейськогозвучання, домогтисяйого підтримкив світі. 11 травня1878 р. він виступивна літературномуконгресі вПарижі з доповіддю«Літератураукраїнська, проскрибованаурядом російським».Розповівшипро багатствоукраїнськоїлітератури, Драгомановвисловив надію, що «конгресне залишитьсябайдужим донаших скаргі знайде спосібдопомогти».Водночас віненергійнопідтримувавсловўянськінароди, що виступалипроти пануванняТуреччини.Вагомим дляпопуляризаціїідей українськогоруху сталознайомствоДрагомановаз одним з провіднихєвропейськихсоціал-демократів- Е. Бернштейном.
Аленайважливішоюсправою булавидавнича йпубліцистичнадіяльність.Протягом 1878-1881рр. виходятьп‘ять номерівжурналу «Громада», який став дляУкраїни тим, чим «Колокол»Герцена дляРосії. У виданніДрагомановунадавали допомогуС. Подолинський, М. Павлик, дружинаЛюдмила (завідувалаекспедицієюжурналу). Якразу «Громаді»зўявиласяполітичнапрограма українськогоруху з вимогоюповної самостійностіспілки вільнихгромад України.Драгоманов, по суті, самредагує ще одинжурнал — «Вольноеслово» й публікуєстатті, присвяченіборотьбі протисамодержавства, розвитковіукраїнськоїлітературита освіти. Аналізуючидержавнийбюджет Росії, він зазначав, що в привілейованихшколах на кожногоучня витрачаютьв середньому1000 крб. на рік, ав народній — 4коп. Його дослідженнябули спрямованів русло історичнихтрадицій українськогонароду. Не поділяючипоглядів П.Куліша, якийвважав козаківлише «розбишаками», Драгомановдоводив, щокозаччина засвоїм устроємнаближаласядо вільнихєвропейськихдержав. Головнатема «Громади»— дати якнайбільшематеріалівдля вивченняУкраїни і їїнароду, йогодуховних починаньі устремліньдо свободи
ірівності середсвітової спільноти.
Вінтісно спілкувавсяз російськоюеміграцією, членами «Народноїволі», «Чорногопереділу» таінших народницькихорганізацій, критикуючиїх, зокрема встатті «Малоруськийінтернаціоналізм», за нехтуваннянаціональногопитання тавеликодержавнийшовінізм. Докоряві молодим українцям, котрі вступалидо російськихреволюційнихорганізацій, бо вважав, щосоціалістичніпартії розумітимутьі обстоюватимутьпотребу народу, якщо будутьнаціональ-ними.
Видання«Громади» йстатті Драгомановау «Вольномслове» привернулиувагу всієїЄвропи. А тимчасом йогостосунки зукраїнськимрухом у Росіїскладалисязначно гірше.Радикалізаціяпоглядів Драгоманова, з одного боку, й наступ реакціїв Росії — з другого, призвели доприпиненняфінансуванняКиївськоюгромадою журналуДрагоманова, пізніше й довідкритогорозриву міжними. Але вінзберіг добрістосунки йлистувавсяз М. Лисенкомі М. Старицьким, з яким був знайомийз часів навчанняв Полтавськійгімназії, авідтак у Київськомууніверситеті.
ВідтодіДрагомановрозраховуєлише на підтримкуукраїнськогоруху в Галичині, хоч не втрачаєнадії на еволюціюнаддніпрянськихдіячів. 1886 р. вінпублікує статтю«Напередоднінових смут», де висуває ідеюстворенняукраїнськоїрадикальноїпартії. Ідеяця знайшлашироку підтримкусеред галицькихукраїнців, якібули готовідо відкритоїполітичноїборотьби заправа українськогонароду.
З другоїполовини 80-хрр. М.Драгомановазапрошуютьдо співпраціряд провіднихвидань Галичини.Становленняі розвитокрадикальнихрухів у ЗахіднійУкраїні, засвідченнямІ.Франка, сталоостанньою і, мабуть, найбільшоюрадістю в життіДрагоманова.
Останній періоджиття Драгомановаповўязанийз Болгарією.1888 р. в Софії булозасновано Вищушколу, якаперетвориласяна університет.Туди й запросилийого 1889 р. професоромкафедри загальноїісторії. ВихованціДрагомановазгодом сталивідомими болгарськимивченими. Одночасновін редагувавнауковий «Сборникза народніумотворення, наука і книжнина».Ім’я М.Драгомановаасоціювалосяв свідомостіпрогресивноїгромадськостіз боротьбоюслов’янськихнародів засвободу, автономію, братерство.
Не забував іУкраїну. Великуувагу приділивГаличині. Бувідейним натхненникомРусько-українськоїрадикальноїпартії, створеної1890 р., публікуваву друкованомуоргані цієїпартії «Народ»свої статті.Пізніше співробітничаву заснованійІ. Франком газеті«Хлібороб», написав передмовудо його книги«В поті чола».
Виваженийі проникливийполітик, М.Драгомановмучився тієюзадушливоюзагальноюатмосферою, що склаласяна теренахРосійськоїімперії у ставленнідо національнихменшин. Це бувперіод передчерговим тотальнимнаступом навільнолюбнийнастрій народу.«Пригніченийстан духу значноюмірою збільшуєтьсявід усвідомленняпечальногостану справв Україні», —так свідчилаЛеся Українкапро останнідні життяМ.Драгоманова.
Працю Драгоманова«Чудацькі думкипро українськунаціональнусправу», написануним за кількароків до смерті, можна вважатизаповітомнауковцям угалузі дослідженняукраїнськоїісторії. В нійвін закликавспіввідчизниківборотися разомз іншими народамипроти самодержавства, за свободу ідецентралізаціюсуспільно — політичногожиття.
Тимчасовіполіпшеннязагальногостану сприялисплескам творчогопіднесення, але несподіванасмерть відрозриву аорти20 червня 1895 рокуобірвала життявеликого вченогоі громадськогодіяча. ПохованийМ.Драгоманову Софії. Дружинавченого і синСвітозар бралиактивну участьв українськомурусі. Його справупродовжилай небога, видатнаукраїнськапоетеса і політичнадіячка ЛесяУкраїнка. Вона, зокрема, сказалапро засновникаполітичноїнауки в Українінаступні слова:
„М.Драгоманов, що був великимукраїнськимдушоловом, тримався і влітературі,і в політиці,і в приватномужитті тії засади, що «чистое делотребует чистыхсредств», ітримався їїдо кінця з великоюзавзятістюі невмолимістю...”
Вженаступногороку післясмерті Драгомановавона заснуваласоціал-демократичнийгурток у Києві.
М. П.Драгомановзначну частинусвого життя, а саме 19 років, змушений бувпровести закордоном, уеміграції. Нажаль, на батьківщині, розділеніймогутнішимидержавами, належногоофіційноговизнання йогояк інтелектуала, прихильникаі генератораліберальнихпоглядів таідей – годібуло й сподіватися.Та й не дивно: Російськаімперія побоюваласявільнодумства.І саме на чужині(у Швейцарії, Австро-Угорщині, Болгарії) з’явилисяз-під пера кращіпраці Драгоманова– вже зрілогомислителя:“Турки внутренниеи внешние”(Женева, 1876), “Шевченко, українофілиі соціалізм”(Женева, 1879), “Чудацькідумки про українськунаціональнусправу” (Відень,1891). Будучи прихильникомєвропейськогопозитивізмута раціоналізму,і беручи щонайактивнішуучасть в інтелектуальномупроцесі наеміграції, М.П. Драгомановневтомно досліджувавта осмислювавможливостіреформуваннята розбудовиіснуючих суспільств,їх розвитоку соціальномута національномунапрямах.
Бачучи“головнимділом” у людськійісторії – невпиннийсуспільнийрозвиток, Драгомановвизнававнайважливішим“поступ людиний громади, поступполітичний, соціальний…”
Функціїдержави, що єза Драгомановимчимось чужимі не притаманнимдля людства, у суспільстві“вільних індивідів”має виконувати“товариство-товариств”, що утворюєтьсязнизу з ініціативисамих таки“індивідуальнихособистостей– федеративнаспілка з максимальноюдецентралізацієюта самоврядуваннямгромад. Найближчимдо свого ідеальногосоціальногоустрою Драгомановбачив швейцарськікантони, де вінпрожив 15 еміграційнихроків.
НауковідослідженняМ. Драгоманова, видатногоукраїнськогоісторика, літературознавця, фольклориста, економістай філсофа, нелише сталинадбаннямтогочасноголітературознавства, а й дали поштовхподальшомурозвитку українськоїсуспільно-політичноїдумки. Йогоідеї, як ужезазначалося, виявилисяприйнятнішимина галицькомугрунті, хочзазнали їхньоговпливу і діячіНаддніпрянщини, яким у рокинаціонально-демократичноїреволюціїдовелосярозбудовуватидержаву.
Вінвважав, що завданнякожної людини, як і народу, впізнанні себеі в прагненнійти до цивілізаціїразом з цивілізацією, тобто підхідДрагомановаполягав унеобхідностіпов’язатиукраїнськийнаціональнийрух та йогопрограму зєвропейськимиліберально-демократичнимиконцепціями.Але пізнаннясебе вимагаєвисокої національноїсамосвідомості, а рівень цивілізованостінароду настількинизький, що недозволяє йомупіднятися досамосвідомості, а, отже, до прагненнявідродитисвободу. Вінписав, що українцібагато втратили, бо коли більшачастина народівЄвропи створювалисвої держави, нам це не вдалося.
Громадськадіяльністьі творча спадщинаМ.Драгомановазабезпечилийому особливемісце в історіїсуспільно-політичноїі правовоїдумки нетільки України.Його можнаназвати творцемсвоєрідноїконституціоналістичноїтеорії, палкимприхильникомзбагаченнявітчизняноїполітики йправа цінностямисвітовогодосвіду. «Драгомановперший із російськихпубліцистівдав російськійдемократіїшироку і яснупрограму… першийблискуче йдоступно пояснивзміст і значенняконституційноголаду, особливоправ особи тапринципівсамоуправління...»— оцінюючидіяльністьМ.Драгоманова, зазначив П.Струве.Ще ширше означиврізнобічнудіяльністьМ.Драгоманована користьукраїнськогосуспільстваІ.Франко, називаючийого «духовнимбатьком», «великимкритиком ібистрим, історичновишколенимумом», «найбільшимпубліцистичнимталантом нашоїнації», «могутньоюпостаттю» і«правдивимучителем».
СвоєрідністьМ.Драгомановаяк прогресивногополітичногоі громадськогодіяча криєтьсяперш за все вйого широкому, поліаспектномупідході дотакого важливогопоняття, як«конституціоналізм», яке він нерідкодоповнював, збагачував,інколи навітьототожнюючийого з поняттямполітичноїсвободи. Драгомановськерозумінняконституціоналізмувключало в себетакі чинники, як політичнасвобода суспільстваі особистості, що реалізуваласячерез народнепредставництвов центрі, самоуправлінняна місцях, дотриманняправ і свободлюдини.
Великогозначення зогляду на історичнуперспективуі розвитокнинішньоїсуспільно-політичноїситуації усвіті набуваєуявленняМ.Драгомановапро визначальнийкритерій і метувсіх різноманітнихсуспільнихвідносин:
«Основнимидля формуваннятих відносин…повинні бутипоперед усьогоосновні правачоловіка —свобода думки
йслова, зборівта коаліцій, толеранціяполітичнихта релігійних
переконань…віри й безвірства».
Виваженим, діалектичнота історичнообгрунтованимбуло переконаннявченого, щопопри все тівідносини«ніколи в цілімсвіті
не будутьшанобливооднакові...».Драгомановчітко окресливі можливостізагальнихреволюційнихпроцесів. Вінбув упевнений, що будь-якареволюція маєв основі своїйполітичнийхарактер, міняєполітичні формипанування, але«… не має силисотворити новийлад суспільногожиття, бо сеймусить органічноі звільна виростатиз попередніх, як дерево зданого грунту, а продиктуватийого ніякимиедиктами неможна».
Послідовноі твердо вінвідстоювавеволюційнуправоту будь-якогорозвитку, вважаючиреволюціїявищами спонтаннимий короткочасовими, хоча все в томуж загальномутоні історичногопоступу. Якточно і правильнопідмітив І.Франко,«Драгоманов— еволюціоніст, вірив у ненастаннийорганічнийрозвій не лишев сфері матеріальнихявищ, але такожу сфері духу, віри, літературий етики. Властивимплодючим елементому тій еволюціївважав людське— індивідуум, його душу, волюй інтелігенцію(розум)».
Сила історичногометоду М.Драгомановав тому, що вченийі публіцистумів органічносприймати вєдності конкретногоісторичногопроцесу загальней осібне, національнеі вселюдське,індивідуальней суспільнеу їх найтіснішомувзаємозв’язку.
Керуючисьпринципамикультурногосинтезу національногота інтернаціонального, Михайло ПетровичДрагомановпоказав, теоретичнообгрунтувавши, що в такомупоєднанні немасуперечності,і провів цейпринцип черезпроблемиконституціоналізму, політичноїсвободи, правлюдини, національногосамовизначення, місцевогосамоврядування, політичноїборотьби, подавпорівняльнийнарис політичнихідей, намітиввіхи поступуна майбутнєі створив всебічнуі повну картинусвого сьогодення.
«Своїмписанням, зарівнояк і прикладомсвого життя, він дав намвисокий взірецьнеустрашеногоі незламногоборця попередусього за свободудумки, досліду, критики тарозвою людськоїодиниці й народіві через те всебуде предметомгордості ічестю для народу, що видав такогочоловіка»,— писав І.Франко, не зайво нагадуючиукраїнськомулюду про йогодостойника.
Унікальністьпостаті М.Драгомановаяк ученого нетільки, вірнішене стільки вплощині політичноїпубліцистики, як у сфері власнеполітології.Його можнавважати засновникомнаціональноїполітології,історикомполітичнихучень. Самевін створивнарисні добіркипро розвитокполітичнихідей у країнахЗахідної Європи, всебічно розглянувшитеорію освіченогоабсолютизму, лібералізму,і, запозичивширяд основнихпрогресивнихположень іздекількохнапрямків, подав концентрованеобгрунтуваннясвоєї конституційно-правовоїдоктрини. «Всяпрактичнамудрість людськаможе бути втому, щоб убачитинапрямок духусвітового, йогоміру, закон іпослужитисьтим рухом. Інакшерух той підепроти нас, роздавитьнас», — так виводиввін своє розумінняпошуку шляхіврозвитку.
Найвищийпрояв мудрості— осягнутизакон об’єктивногорозвитку історії, відчути його, підлаштуватисяпід нього, відповідатийого вимогамі потребам, аце значить —єдино правильновизначити своїможливостіі докластимаксимум зусильдля їх реалізації.У цій мудростіконцентруєтьсяувесь віковийдосвід нації, а тому надзвичайноважливо скористатисяним якомогаповніше. Звісно, розуміння іпізнання цихзаконів М.Драгомановимпозначалосяяк зовнішнімиобставинами, так і внутрішнімвідчуттям.Найкращеж пояснення— виправданнятому зробивІ.Франко, оцінюючибагатограннудіяльністьвидатноговченого:
«Вінне написав аніодного слова, котре б невідносилосядо живих людей, до живих обставині до тих питань, котрі так чиінакше порушуютьдумки і чуттяокружаючоїйого громади.Оте живечуття, той бистрийпогляд, що завсігдадобачує потребихвилі і вмієнайти для нихвідповіднийвираз і відповіднезаспокоєння, найліпше характеризуєнам самогоДрагоманова».
ЛібералізмДрагомановавизначаєтьсяяк доктрина, відповіднодо якої людськаіндивідуальністьє вищою цінністю.Політичноце виражаєтьсяперш за все урозширенніта зміцненнііндивідуальнихправ. Драгомановвірить, що історіясвободи є історієюобмеженнядержавноївлади. Недоторканністьособистої сфериважливіша заучасть у створенні, формуванніколективноїполітичноїволі, а індивідз його волеює основою всіхможливих соціальнихпорядків.
У листідо Івана ФранкаДрагомановзазначав:
“Принциписучасної всесвітньоїцивілізаціїнайбільш відповідніпоступові: лібералізмв його найпослідовнішійформі, федералізм- в справахдержавних, демократизм- в справахсоціальнихз найтвердішоюгарантією — асоціацієюв справахекономічних, раціоналізм- в справахписьменництва, наукових.”
У своїхголовних працях«Переднє словодо «Громади»(1878 р.), «Лібералізмі земство вРосії» (1889 р.), «Листина НаддніпрянськуУкраїну» (1893 р.)він намагавсяпоєднати ідеюліберальноїдемократіїз ідеєю небезпекиу розвиткуунітарнихдержавнихбюрократичнихструктур, альтернативуяких бачив усполученніпринципівкласичноголіберальногопарламентаризмута федеральногодержавногоустрою.
Критикуючиабсолютизаціюінтересівтрудовогонароду, М.Драгоманов, водночас продовжувавнародницько-демократичнутрадицію підпрапоромгромадівства.Метою перевлаштуваннясуспільствавін проголосив«безначальство»- анархосоціалізмпрудонівськогозразку. За думкоюМ.П. Дрогомановагарантією правособистостіможе бути тількивільна самоврядована«громада».Федеративнийсоюз такихгромад є альтернативоюунітарнимбюрократичнимструктурамдержави.
Сутьконцепції, виробленоїДрагомановим, полягала взабезпеченнінаціональнихінтересівУкраїни черезконституційно-правовуреорганізаціюРосії, наданнятвердих гарантійконституційнихправ громадян, права самоврядуваннядля окремихрегіонів інаціональностейта забезпеченнявільного розвиткуукраїнськоїкультури.
Вінпринциповота послідовновиступав протибудь-якої тираніїта диктатури, будь вонамонархічно-бюрократичногоабо революційногопоходження.Вони обидвізасновані наунітарно-демократичнихструктурахвлади та несуміснііз правамилюдини та свободоюнароду. Драгомановрішуче засуджувавідеї українськогонаціоналізму, державногосепаратизму.Він вважав, щополітична інаціональнаавтономіяможлива і безнаціонально-державноговідокремленнявід Росії.
Ліберальніпогляди формувалисяі еволюціонувалипаралельнозі свідомимлібералізмомта демократизмом, що розвивалися, на думку МихайлаДрагоманова, не стільки наісторико-національному, скільки назагальноєвропейськомугрунті. В Україніці ідеї перепліталися, змішувалисяз місцевоютрадицієюполітичнихвольностейі державноїавтономії.
Згодомліберальніідеї М.ДрагомановаперейнялиМихайло Павлик,Іван Франко, Богдан Кістяківський.
В середині90-х років ХІХст. ці ідеї вУкраїні отрималиподальшерозповсюдження.В ліберально-демократичномутаборі визріваєдумка пронеобхідністьоб’єднаннясвоєї діяльності, створенняєдиної організації.У вересні 1897 р.зусиллямиБориса Антоновичаі ОлександраКониськогоу Києві створюєтьсяВсеукраїнськаорганізаціягромад. Тудивходили земськідіячі, промисловці, представникитворчої інтелігенції.Це стало початкомпереходу українськоголіберальногоруху від переважнопросвітницькоїдо політичноїдіяльності.
Ліберальніідеї набулинового життяу період теоретичноїдискусії, пов’язаноїз виходом відомогозбірника “Вехи”.Серед помітнихукраїнськихгромадськихдіячів — теоретиківлібералізмуключове місцепосідає БогданКістяківський, син професораправа КиївськогоуніверситетуОлександраКістяківського- активногодіяча “Староїгромади” тажурналу “Основи”.
Б.Кістяківський, відчуваючипомітний впливідей Драгоманова, значну частинусвоєї науковоїдіяльностіприсвятивредагуваннюйого багатотомноїпраці “Політичнітвори”. У творчостіКістяківського, першого українськогофахівця у галузіфілософіїправа, тривалийчас визначальноюбула проблемаспіввідношеннясоціальноїта ліберальноїідей.
ФундаториУкраїнськоїАкадемії наукВолодимирВернадський, АгатангелКримський таМихайло Туган-Барановськийзначною міроюсприяли поширеннюідей Драгомановав Україні. З-поміжміркуваньТуган-Барановськоговарто особливовідзначитидумку про здатністьнауки розв’язуватисоціальніпроблеми (стаття“Вплив ідейполітичноїекономії наприродознавствота філософію”).Водночас суттєвимбуло обгрунтуванняважливої роліприватноївласності усистемі економічнихвідносин. ПозиціяТуган-Барановськогов цьому питаннівирізняласьвід різноговиду соціалістичнихпідходів. “Сучаснелюдство, — писаввін, — не можеобійтися безцього стимулугосподарськоїенергії… Томуприпиненнядії приватно-господарськоїсистеми булоб рівнозначнеекономічному, культурномуі взагалі соціальномузанепадові”.М.Туган-Барановськийспробувавпроаналізуватипроблему вагомостіролі особистостів політекономічномуконтексті.“Правда, — говорить він,- що інтересирізних суспільнихкласів різні,і, стоячи наточці зорукожного з цихсуспільнихінтересів, доводитьсявисувати наперший планрізні завданнятеоретичногодослідження.Але є можливістьпіднестисянад цією відмінністюінтересів, знайти такуточку зору, зякої практичнівисновки наукиповинні бутиобов’язковідля всіх суспільнихгруп, незалежновід їх приватнихінтересів”.Таким визначальнимпринципомучений вважавлюдську особистість.“Центральноюідеєю сучасноїсвідомості,- стверджуваввін, — є сформульованаКантом ідеяверховноїцінності і, яквисновок звідси, рівноцінностілюдської особистості.Усяка особистістьє верховна метау собі, черезщо всі людирівні, як носіїсвятині людськоїособистості.Це і визначаєверховнийпрактичнийінтерес, з точкизору якого можебути побудованаєдина політичнаекономія: інтересне робітника, капіталістаабо землевласника, а людини взагалі, незалежно відприналежностіїї до того чиіншого класу”.
Пріоритетправ особи. Цейкласичнийпринцип розвиваєМихайло Драгоманову своєму конституційномупроекті підназвою “Вільнаспілка”. Наперше місцеставиться ідеяформуваннядержави назасадах політичноїсвободи, витлумачуючиостанню яксистему правлюдини і громадянина, недоторканністьособи, життя, приватноголистування, національності(мови); як свободусовісті, друку, об’єднань, носіння зброї, вибору житлаі занять, а такожправо позовуна посадовуособу чи відомствота спротивунезаконнимдіям чиновників.Рівність усіху громадянськихправах та обов’язкахне може бутискасованажодним законодавчимактом. Концептуальнадомінантатакого співвідношеннягромадянин- суспільство- держава, постійноприсутня у всіхполітологічнихпрацях Драгоманова.Не випадководля обгрунтуванняцього принципувін активнозалучає досвіддемократичнихкраїн (зокрема, праця “Швейцарськаспілка”).
Самоврядування.Самоврядування- основа демократичногосуспільства.Саме тому інститутсамоврядування- це не лише формадецентралізаціїдержави, а ймеханізмсуспільно-політичноголаду. Цих засадпритримуєтьсяМ. Драгоманов, у концепціїякого ключовемісце посідаєгромадянинта громада.Організаціявлади будуєтьсяза принципом“знизу догори”, де всі інститутисамоврядніта діють засхемою: громадянин- громада — волость- повіт — область- держава (лишедержавні органине є самоврядними), тобто у схеміорганізаціїмісцевогосамо-врядуваннязакладена такзвана громадянськамодель, що згодомстає основоюЄвропейськоїхартії місцевогосамоврядування.
Національнаідея. МихайлоДрагоманов, власне, бувзасновникомтермінологічноїтрадиції вцьому напрямку.Драгомановговорив просебе, що він єкосмополіті… патріот; людинасвіту, але разомз тим українськийпатріот — ібільше за ньоготоді не зробивніхто для України.Це не якесьсамовизначення, а реальна річ.
Своїмвпливом наукраїнськийнаціональнийрух М. Драгомановможе зрівнятисялише з Т. Шевченком, М. Костомаровим,
В. Антоновичемі М. Грушевським.Проте особаця надзвичайносуперечлива.За життя вінмав феноменальнупопулярність: його поважалинавіть опонентиз числа діячівкиївської«Старої Громади»(з якими віностаточнорозійшовсяу 1887 р.), польськіполітики іросійськіреволюціонери.
Проте післясмерті ставленнядо його особинабуває більшоїкритичностіі навіть йогопослідовникІ. Франко вжев 1900 р. гостророзкритикувавпогляди своговчителя. Негативніоцінки творчостіМ. Драгомановапереважаютьпісля невдачіукраїнськихвизвольнихзмагань 1917–1921 рр.Розпочинаючиз 50-х років, позитивнетрактуванняйого особизнову починаєдомінувати, причому навітьрадянськіісторики (Р.Іванова) роблятьсвій внесоку цей процес(наголошуючина важливостіпропагандиним соціалістичнихідей і на негативномуставленні М.Драгомановадо націоналізму)50.Переломниму ставленнідо нього виявився1991 р., коли в Києвівідбулася гучнаконференціяна його честь, а в періодичнихвиданнях з’явиласяціла зливапублікаційпро нього. Внаслідокцього трактуваннятворчої спадщиниМ. Драгоманованабуло виключнопозитивногозабарвлення.
Оскількиідеї М. Драгомановавідмовлялив приналежностідо українствашляхті й буржуазії, саме завдякийому остаточносформулюваласятеза про «селянськість»українськоїнації. Попривесь свій скептицизмстосовно культури, він все ж визнавав занею вплив наполітику (впринципі, досвого від’їздуза кордон вінбув не менший«культурник», ніж інші). Протев цьому планінеперевершениметалоном дляМ. Драгомановабула російськакультура, особливо– художня літератураліберальногонапрямку.
МихайлоДрагоманову своїй праці“Чудацькі думкипро українськунаціональнусправу” переконує, що сама по собідумка про націюне може привестилюдство досвободи таправди длявсіх. Необхідношукати чогосьіншого — загальнолюдського, що було б вищенад усіманаціональностямита згармонізувалоїхні відносини.Проте ця ідея“космополітизмуі людства”зовсім не суперечитьідеї національності, а лише творитьїї вищий порядок.Подібний підхідсповідувалиі Б.Кістяківський, В.Вернадський, А.Кримський, висуваючи своїконцепціїорганізаціїукраїнськоїнауки. З оглядуна це має сенспроцитуватилист Вернадськогодо Кримськогона його 70-річчя:“Моя науковаробота длямене, а власнеі для Вас,… стоїтьна першомумісці, але культураукраїнськогонароду рідноюмовою, науковайого творчістьі думка цієюмовою в критичниймомент історіїнас об’єднала”.
Особливемісце в ідеяхукраїнськийлібералівпосідає питанняморальностіі співвідношеннязасобів боротьбита її мети. Зокрема, Драгомановзробив значнийвнесок в популяризаціюетичних засадполітичноїдіяльності.Його знаменитафраза про те, що політикавимагає чистихрук, стала домінантоюруху значноїчастини українськоїінтелігенції.
Творчийдоробок М.Драгомановане однаковооцінюєтьсярізними представникамиукраїнськоїполітичноїдумки. Йогодоктрину різкозасуджувавДмитро Донцов, один з ідеологівукраїнськогонаціоналізму.А проте соціалізмДрагоманова, його орієнтаціяна народні масий співробітництвоз прогресивнимисилами всіхнацій були чине єдино можливимиорієнтирамив умовах невисокоїкультури населеннята відсутностіукраїнськоїполітичноїеліти. Це бувзакономірнийетап у розвиткуукраїнськогонаціональногоруху.
Пліднай багатограннадіяльністьМ. Драгомановазалишаєтьсявзірцем служіння(в його ж такирозумінні)українськоїнації. А самвін належитьдо грона тих, хто став сіллюземлі української.