Михайло Кузьменко,
кандидатісторичнихнаук, доцент, завідувачкафедри гуманітарних
ісуспільнихдисциплін, декан факультетуфілософії ірелігієзнавстваДонецькогодержавногоінститутуштучного інтелекту
Архівніматеріали ЦДАГОУкраїни та
ЦДАВОУкраїни з проблемидіяльностіінститутучервоної професури
у20-30-ті роки ХХ ст.
Авторомстатті вивченоосновні документиЦДАГО Українита ЦДАВО Україниз проблемидіяльностіінститутучервоної професурив період 20 — 30-хроків ХХ ст.Проаналізованодокументифондів інститутучервоної професурипри ВУЦВК, оргбюро, секретаріату, політбюро ЦККП(б)У та ін. Наданорекомендаціїщодо використаннярезультатівдослідження.
Проблемадіяльностіінститутучервоної професуризалишаєтьсянедостатньовисвітленоюв українськійісторіографії.Значна кількістьдокументівз цієї проблемизосередженав Центральномудержавномуархіві громадськихоб'єднань України, Центральномудержавномуархіві вищихорганів владий управлінняУкраїни. Метоюавтора цієїстатті є спробасистематизаціївивчених джерелза проблемнимпринципом.
Об'єктомформуваннянового соціально-професійноготипу науково-педагогічноїінтелігенціїбули студенти, аспіранти, професори. Вониутворювалиєдине діалектичнеціле, кожначастина якогобула під особливимнаглядом державноїполітичноїцензури. Системакороткотерміновихкурсів підготовкифахівців ікерівниківосвітніх закладівне виправдаласебе, але засвідчилареволюційнебажання державидати «червоних»професорів«на-гора». Дляїх підготовкинеобхідно булощонайменше10 років, томуНаркомос УСРРсхилявся доорганізаціїсистеми базовоїосвіти. Семирічнашкола, особливопрофшкола, готувала майбутніхпрофесійнихпрацівників, але все-такизабезпечувалатой необхідниймінімум знань, котрий правивїї випускникамза професійнута загальноосвітнюорієнтацію.Майбутні студентитехнікумівабо Інститутівнародної освіти(ІНО) мусилимати попереднійрівень знаньбодай за семирічку, хоча соціальнийконтингентрадянськогостудентства1920-х рр. поповнюваликолишні гімназисти, учні реальнихучилищ і навітьвипускникиучительськихсемінарій таінститутів.
Соціальнимджерелом поповнення«червоноїпрофесури»були студентиІНО й аспіранти, а також «рекрути», тобто частинадипломованихспеціалістівдореволюційногоґатунку, якасприйняла«душею й розумом»радянськусистему освіти.В основномуце були вихідціз родин педагогів, дрібних службовців, священиків.Вони стали«червоними», оскількипристосувалисядо нових умов, очоливши певнінауково-педагогічніпідрозділив ІНО. За освітнімстатусом іпедагогічнимстажем їх вважали«старорежимними», а в роки масовоготерору — «буржуазно-націоналістичною»інтелігенцією.Наприклад, аспірант Інститутулітературиім.ШевченкаЛ.С. Підгайний(1899 р.) учителювавпротягом 1918 — 1924рр., маючи заплечима вищупочатковушколу, а післязакінчення1928 року КиївськогоІНО продовживнауково-досліднусправу в академічнійустанові [1].ВикладачемКиївськогоІНО на факультетісоціальноговиховання1920/21 року бувВ.Т.Седляр, котрийнавчався (1915 — 1919рр.) у Київськійхудожній школі, з лютого 1919 р. бувучнем професораМ.Л.Бойчука, працюючи згодомпедагогомМежигірськоготехнікуму [2].До категоріїрадянізованихможна віднестиі представниківколишніх українськихполітичнихпартій (М.І.Шрага, М.Ф.Чечеля, П.І.Христюка, В.О.Голубовича, Н.А.Петренка, М.Г.Левицького, В.П.Мазуренка, М.Ф.Філіповича), які обіймаликерівні посадив державнихустановах, стояли на чолінаукових підрозділів,їх розподіломі «висуванням»займався ЦККП(б)У під контролемДПУ [3]. На початку1920 р. боротьбистистановилибільше половинискладу центральнихта місцевихвідділів системиНаркомосу, використовуючийого апаратдля «зміцненнясвоєї партіїшляхом організаціїінтелігентськихмас»[4]. Післяліквідаціїїхньої партіїбільшовикамвдалося опануватикультурно-освітнійфронт в Україні, розвівши лідерівукраїнськихполітичнихпартій по державнихкабінетах, кафедрах, факультетах, профспілках.
Напочатку 30-х рр.в Україні працювали3986 науковціві 11796 науково-педагогічнихпрацівників, а через ВАКпройшла 581 персональнасправа. Званняпрофесораприсуджувалось, якщо претендентмав 4-5 «самостійнихпраць», бравбезпосереднюучасть у науково-досліднійроботі тасуспільно-політичномужитті [5]. Доцентамиобирали викладачів, які не малижодної праці, крім дрібнихстатей у підручниках«колективногохарактеру».Наприклад, увищих навчальнихзакладахДніпропетровськай Сталіно у1931 році діяли170 професоріві студентів«радянськогозразка». Засоціальнимпоходженнямвони становили: Дніпропетровськ: робітників- 14,7 %, селян — 3 %, службовців- 82,3 %; Сталіно: робітників- 9 %, селян — 15 %, службовців- 76 % [6]. Безпартійністановили двітретини. Відсотокслужбовцівсеред професоріввідповідавосновномуконтингентустудентів самепедагогічних«вишів», депитома вагадітей освітяні службовцівпереважала.А незначнийвідсотокпрофесорсько-викладацькогоскладу в партіївідображавкритичне ставленнядо нього керівництвата його відношеннядо «непролетарської»групи [7]. На початку1933 р. «кваліфікувалася»на професора31 особа, у томучислі 3 партійціта 28 позапартійних, а присудилизвання 8, хочау списку бажаючихбуло чималокандидатів.На посаді професорівпрацювало 83особи, а званняодержали 15викладачів[8]. Однак темпиїх «висування»не встигализа масштабамирепресій. Ворогомнароду мігстати будь-хто, висловившисьнеобережнона лекції. Так, у Київськомуенергетичномуінститутіналічувалося23 професори, зних партійнихбуло 7, відтакрешта опиниласяв полі зоруполіторганів[9]. З посади усувализа «визначенняелектрона якнематеріальноїсубстанції».Технічна інтеліґенція початковогоетапу масовоготерору фактичновтратила своюелітну частину, а вона вирізняласядостатньовисокою професійноюпідготовкоюта конкретнимизнаннями прикладногоспрямування.Катастрофічнаситуація зтехнічнимикадрами змусилауряд вдатисядо «експорту»зарубіжнихспеціалістів.Зокрема у серпні1931 р. в Українськомунауково-дослідномуінститутісільськогосподарськогомашинобудуванняпрацювали 13техніків таінженерів зАвстрії, а вДержавномуінституті зпроектуваннякоксохімічнихзаводів «Діпрококс»- іноземніінженери-хіміки, будівельники, консультанти, проектантиіз США (2), Польщі(1), з Німеччини(12) [10]. Наприклад, в Українськомунауково-дослідномуфізико-технічномуінститутіпрацювалиінженери-хіміки, фізики, науковці, професори зНімеччини, Голландії, Австрії [11]. У 1933році в Україніналічувалось504 іноземнихспеціалістита 549 висококваліфікованихпрацівників[12]. Власних «буржуазнихспеців» знищили, а іноземнихзапрошували.
Історикипояснюютьзапровадженняполітичноготерору кровожерністютоталітарногорежиму й факторомзміцненняособистоїдиктатуриСталіна. Такаточка зоруцілком слушна, хоча не зовсімвичерпна. Політичнийтерор ставметодом більшовицькоїмодернізаціїсуспільства, відтак усуненнянеблагонадійноїта войовничаідеологізаціярешти інтеліґенції забезпечувалиїї соціальнуоднорідністьі політичнумонолітність.Радянізаціяпрацівниківвищої школизавершиласягуманітарноюкатастрофою.Упродовж 1933 р.за політичнимимотивами звільнили18 директорівпедінститутіві 210 викладачів, серед якихоргани ДПУрозпізнали«націоналістів, колишніх петлюрівців, білих офіцерівз антирадянськимминулим, дворушниківі навіть шпигунівта агентівзакордоннихконтрреволюційнихорганізацій»[13]. Замість звільненихі засудженихпрофесорівна їхні посадипризначили«кращихвипускників-аспірантівнауково-досліднихустанов ідержуніверситетів», у тому числіз інших «братніхреспублік»[14]. У такий спосібспромоглисязнайти 185 викладачів, з них 92 асистенти,31 в.о. доцента,52 доценти та10 професорів, зазначаючипри цьому, що«недохват»висококваліфікованихкадрів «гостровідчувається»[15]. Чисткипрофесорсько-викладацькогоскладу призвелидо того, щокерівникамикафедр призначалиаспірантіві асистентів.«Як може, наприклад, забезпечитиготуваннякваліфікованихнаукових кадрівн.-д. інститутмовознавства,- дивувалисяпрофесори В.Дюшен і Є. Кельман,- коли на всіхадміністративнихпосадах тамаспіранти?»[16]. А реанімаціяуніверситетів1933 року тим пачевимагала належногозабезпеченнякафедр і факультетівкваліфікованимиспеціалістами.Постанова РНКСРСР і ЦК ВКП(б)«Про викладаннягромадянськоїісторії в школахСРСР», опублікованав пресі 17 травня1934 р., зобов'язалаНаркомос підготуватидипломованихфахівців зісторії, томуз 1 вересня 1934 р.відновилифункціонуванняісторичніфакультетиз терміномнавчання 5 років[17]. Одночасноз науково-досліднихустанов системиНаркомосу УСРРі діючих університетів«було вичищено»268 осіб, з нихбуржуазнихнаціоналістів170 [18]. Протягом1931-1933 рр. в Україні«за контрреволюційнізлочини» булопритягнутодо «відповідальності»16771 особу, з них6164 виключеноз партії [19]. «Українськийнауково-досліднийінститут педагогікитакож був засміченийнаціоналістичнимипетлюрівськимиелементами,- наголошувалосяу звіті пророботу ЦКККП(б)У від XI доXII з'їзду КП(б)У,- 30% науковихпрацівниківбули контрреволюційнимишпигунами ташкідниками»[20]. Після руйнівноїхвилі масовоготерору протипрофесоріві викладачівнаукових тапедагогічно-освітніхзакладів НаркомосУкраїни запрошувавїх з інших республік.Чимало професорівбуло усунутоз посад і «зниженоу званні». Восени1934 р. на посадупрофесораподали заяву107 претендентів, а одержали лише6, відхилили 40справ [21]. Поданона доцентів210 заяв, а надаливідповіднукваліфікацію20, не атестували75 осіб, тому щовони не відповідалинавіть елементарнимвимогам [22]. Фактичнопрофесорсько-викладацькийсклад дореволюційногой радянськогозразка бувліквідованийна середину30-х рр., а погромпедології якнауки, започаткованийпостановоюЦК ВКП(б) від 4липня 1936 р. «Пропедологічнівикривленняв системі наркомосів»[23], довершивполітичнийтерор протинауково-педагогічноїінтеліґ енції.Гострої критикизазнали відомівчені — П.П. Блонський, М.Я. Басов, А.Б.Залкінд, Л.С.Виготський, О.С. Залужний[24], які здобулиосвіту й визнаннядо 1917 р., хоча активнопрацювали зарадянськоївлади, формуючинаукові напрямкий учнів, якіприпинилитворчу діяльністьвлітку 1936 р.
Наприкінцілистопада 1935р. у списках«учасниківконтрреволюційноїтроцькістсько-зінов'євськоїопозиції»з'явилися викладачіпедінститутів, ХДУ, Університетуім. Артема, ХІНГ,Інститутучервоної професури, учені декількохакадемічнихінститутів- усього 30 осіб, які набулистатусу професоріві науковцівуже за радянськоївлади [25]. Одночасноз репресіямивідбувалося«висування»у професори, що, власне, вирізнялобільшовицькумодернізаціюосвіти. У січні1936 р. присуджувалинауковий ступіньдоктора наукі тим, хто захистив,і тим, хто незахищав дисертації.4 серпня 1936 р. беззахисту дисертаційодержали науковийступінь докторабіологічнихнаук 10 осіб, хімічних — 2, математичних- 6, технічних- 4; кандидатанаук: хімічних- 13, фізичних — 2, математичних- 2, технічних- 7, біологічних- 39, геологічних- 6 [26]. Серед нихбули відомівчені С.А. Тимофєєв, М.Д. Стражеско,І.В. Студзинський, Л.Е. Фінкельнштейн, Г.І. Хармандар'ян, С.С. Штейн.
Кузнею«червоноїпрофесури»був Інститутчервоної професури(ІЧП), організаційнаструктура якогозабезпечувалапідготовкукадрів у галузігуманітарнихнаук. У «Положенніпро ІЧП» зазначалося, що це «вищийнавчальнийпартійнийзаклад, якиймає готувативисококваліфіковані, більшовицькіукраїнськікадри викладачів, наукових тапрактичнихпрацівниківдля соціалістичногогосподарстваі різних діляноккультурногобудівництвав галузі політекономії,історії, історіїВКП(б) і КП(б)У, філософії, радянськогобудівництвай права талітератури»[27]. Він мав 7 відділів(історичний, економічний, філософський, радянськогобудівництваі права, літературний)та заочний іпідготовчий.Так, історичнийвідділ опиравсяв науково-педагогічнійроботі на кафедри(історії України, всесвітньоїісторії, історіїРосії та народівСРСР, історіїВКП(б) і КП(б)У).У березні 1934 р.у ньому було416 слухачів, зних робітників- 67,4%, селян — 18%, службовців- 18,1%, у тому числіукраїнців — 54%, євреїв — 23,8%, росіян- 13,7%, інших -4,7% [28]. Директорому липні 1934 р. бувЗ.А. Ашраф'ян, котрий входивдо ЦК КП(б)У [29], згодом інституточолював Л.А.Гіттель, азаступникамиректора сталиО.І. Петров, Є.П.Чеботарьов[30]. На підготовчомувідділеннів листопаді1933 р. перебувало182 слухачі, у липні1934 р. — 116 (усі комуністи), а викладачівбуло 43, з нихпрофесорів- 32, доцентів — 7, асистентів- 4 [31]. Наприклад, серед викладачівлітературиз вищою освітоюпрацювало 18, зних лише одинздобув її до1917 р., а решта закінчилирадянські«виші» [32]. Складпрофесоріві доцентів був«класово витриманим».Тут працювалиО.І. Білецький, П.С. Афіногенов, В.Є. Берг, Г.П.Падалка, М.М.Пакуль, Є.П.Чеботарьов, О.Т. Діброва.На початкусічня 1937 р. багатьохз них було звільнено: О.І. Петрова(заступникдиректора знаукової частини), П.С. Афіногенова(зав. історичнимвідділенням), Величка (зав.літературнимвідділенням), професора О.Т.Діброву, Є.П.Чеботарьова(13 березня 1937 р.)та інших професоріві викладачів[33]. 1937 року ІЧПприпинив існування, а його слухачамибули відоміукраїнськіісторики М.А.Рубач, П.К. Стоян, М.І. Супруненко[34].
Формування«червоноїпрофесури»відбувалосьчерез системувищої школи, науково-досліднікафедри, аспірантуру, шляхом адміністративногопризначення(принцип такзваного «висування»), соціальноюосновою якоїбули переважноробітничо-селянськамолодь та вихідціз сімей «трудовоїінтелігенції».Пролетаризаціястудентства, жорстокісоціально-класовіобмеження іквоти для учніврадянськихвищих навчальнихзакладів стимулювалиприкладніпрофесійнінавички. Складпрацівниківгуманітарнихнаук (педагогіки, медицини, науксоціально-економічногоциклу) поповнюваливихідці з «трудовоїінтелігенції», а практичнийфах освоюваларобітничо-селянськамолодь. Політично«червона професура»вважаласяпривілейованоюгрупою, хочаза культурно-освітнімрівнем суттєвопоступаласядореволюційній.
Домалодослідженогоархівногоджерела з даноїпроблеми належатьфонди Інститутучервоної професурипри ВУЦВК (ф.1267), тому що у формулярахпро використаннясправ немаєзапису дослідників, а документий матеріали, що зберігаютьсятам, простоунікальні(анкети, автобіографіїпрофесорів, списки студентів, листуванняпро матеріальнезабезпечення, статистичнізвіти про підготовкуаспірантів, фінансовийстан структурнихпідрозділів,їхніх керівниківі обставинизвільненняпротягом 1936 — 1937рр. відомихучених цьогоелітного навчальногозакладу (О.В.Масленнікова, О.І. Петрова, О.В. Сазанова, О.Т. Діброву,Є.П. Чеботарьова, П.С. Афіногенова).
Діяльністьнауково-педагогічноїінтеліґ енціїв умовах радянськоїмодернізаціїсуспільно-політичногоі духовногожиття в Україні20-30-х рр. ХХ ст.обумовиланеобхідністьприскіпливоговідбору архівнихдокументіві матеріалів, що мають безпосереднєвідношеннядо проблеми, наприклад, матеріалівщодо функціонуваннясистемиполітико-ідеологічноїцензури восвітньо-науковихзакладах івидавництвах.Упродовж 20-хрр. ХХ ст. існувалочимало контрольно-інспекційнихкомітетів ікомісій, алев галузі освітита науки вонимали професійнуспецифіку.Діяли науково-педагогічнакомісія ГоловногоуправліннясоціальноговихованняНаркомосу(ф.166, оп.4, спр.339), Державнийнауково-педагогічнийкомітет приНаркомосі(ф.166, оп. 4, спр.339, 431), щомали власнийштат «фахполітрецензентів»(ф.539, оп.4, спр. 1402), доскладу якоговходили педагогита вчені І.П.Соколянський, О.І.Попов, А.І.Гендрихівська, О.С.Залужний, В.О.Арнаутов, М.С.Волобуєв, П.Г.Канцелярський.Інститут цензуриіснував у кожномудержавномувидавництві, відслідковуючиполітичну лініюй водночасдбаючи прокваліфікаційнийрівень рекомендованихпраць. Так, Державневидавничеоб'єднанняУкраїни (ДВОУ, ф.177) мало спеціальнунавчально-педагогічнусекцію, члениякої рецензувалипосібники, підручники, хрестоматії, монографії, що стосувалисяпроблем педагогічноїтеорії та практики.
Доцінних історичнихджерел належатьдокументи йматеріалиЦентральногодержавногоархіву громадськихоб'єднань України(ЦДАГО України), у якому зосередженіпереважно фондиоргбюро, секретаріату, політбюро ЦККП(б)У, а з 90-х рр.ХХ ст. — архівно-кримінальнісправи реабілітованихжертв сталінськихрепресій (ф.263).Питаннянаціонально-культурногорозвитку українськогосуспільства20-30-х рр. ХХ ст., особливо йогополітичноїта науково-педагогічноїеліти, перебувализавжди підособливимнаглядом партійнихорганів. Вонирозподілялий ухвалюваликерівний складнаукових інавчальнихзакладів, прощо свідчатьрізні документи.Наприклад, тутє матеріалипро так званусамоліквідаціюукраїнськихполітичнихпартій (боротьбистів, укапістів), про«висування»їх керівниківна різні службовіпосади в НаркомосіУСРР та іншихорганах державноївлади (ф.1, оп.6), про контрольорганів ДПУза діяльністюукраїнськоїінтелігенції, особливо колишніхактивних членівУПСР, УРСДП(ф.1, оп.20, спр.2455), а зіншого боку- про кадровийсклад нижньоїланки системинародної освіти(ф.1, оп.20, спр.1424). Проблемаспівробітництваукраїнськихесерів, хоч іреформованих, з радянськоювладою, у томучислі в освітньо-культурнихзакладах, належитьдо малодосліджених, а тому пошукджерел для їївисвітленняє актуальним.Протоколи йособливо матеріализасідань політбюроЦК КП(б)У розкриваютьставленняполітичногорежиму до українськоїінтелігенції, до її окремихлідерів, досистеми національнихшкіл.
Надзвичайновелика колекціядокументівзосередженав описі архівнихсправ оргбюроЦК КП(б)У (ф.1, оп.20), які завжди булидоступнимидля дослідників, але не всі відкритопосилалисяна його критичніматеріали. Вонидосить вичерпновисвітлюютьполітику українізаціїдуховного життяв Україні. Особливохотілось бивиділити статистикущодо українізаціївищої школи, професорсько-викладацькогоскладу, студентів, педагогіврізних категорійі шкіл, а такожщодо соціальногопоходження«радянської»інтелігенції.Знаходимоматеріали йвідноснонаціональногопитання, «молдовізації»,"євреїзації",«полонізації», тобто щодофункціонуванняполітико-ідеологічнихкампаній, проякі забувають, досліджуючиполітику коренізації(ф.1, оп.20, спр.2455).Наприклад, пропозиціяХ. Раковськогопро трансформаціюполітики українізаціїу відвертурадянізаціюдуховного життясуспільствав січні 1922 р. ємалопомітною, але дуже важливоюдля з'ясуваннятактико-стратегічноїсуті апаратноїукраїнізаціїзагалом (оп.20, спр.1020). Матеріалицього описуархівних справдосить вичерпновисвітлюютьперіод 30-х рр., особливореорганізаціюсистеми педагогічнихінститутів, персональногоскладу Інститутучервоної професури, наукових підрозділівАкадемії наук.Біографічнийдовідковийматеріал наокремих представниківосвітньо-культурнихзакладів є уфондах ЦКККП(б)У (ф.22), накандидатіві членів політбюро- у ЦДАГО України(ф.39).
Становленнясоціально-професійноготипу «червоної»професуривідбувалосяза рахунокстудентівстарших курсівуніверситетів, які продовжилинавчання вреорганізованихвищих навчальнихзакладах радянськоїдержави, а такожза рахунокрадянськогостудентства, тобто тих, хтоздобув вищуосвіту виключнов ІНО та вступивдо аспірантуризадля науковоїабо викладацькоїроботи. Безпартійністьпереважноїбільшості«старої» професурине була показникомїї політичноїпасивності, тому що партійніоргани орієнтувалисяна промисловийпролетаріат, поповнюючилави партії, а щодо «червоної»професурипартійністьстала однієюз умов її службовогопросування.
Такимчином, у Центральномудержавномуархіві громадськихоб'єднань Українита Центральномудержавномуархіві вищихорганів владизосередженозначний масивдокументів, які характеризуютьрізні аспектидіяльностіінституту«червоноїпрофесури»у 20 — 30-ті роки ХХст. Ці документиуможливлюютькомплексневивчення даноїпроблеми іскладаютьджерельну базудля розв'язаннязначної кількостіважливих науковихзавдань.
ЛІТЕРАТУРА:
1.ЦДАВО України.- Ф. 166. — Оп. 12. — Спр. 5914.- Арк. 9.
2.Там само. — Спр.6874. — Арк. 2.
3.ЦДАГО України.- Ф. 1. — Оп. 20. — Спр. 2455. — Арк. 200.
4.Там само. — Спр.194. — Арк. 66.
5.Там само. — Спр.6222. — Арк. 15.
6.Там само. — Спр.4206. — Арк. 6.
7.ДирективыВКП(б) по вопросампросвещения.- М., 1931. — 481 с.
8.ЦДАВО України.- Ф. 1. — Оп. 20. — Спр. 6222. — Арк. 16.
9.Там само. — Спр.4206. — Арк. 72-73.
10.ЦДАВО України.- Ф. 812. — Оп. 1. — Спр. 164. — Арк. 27.
11.Там само. — Арк.34.
12.Там само. — Спр.512. — Арк. 1-2.
13.ЦДАВО України.- Ф. 166. — Оп. 11. — Спр. 3. — Арк. 17.
14.Затонский В.Итоги ноябрьскогопленума ЦК иЦКК ВКП(б) и задачиработниковпросвещения.- Х., 1934. — С. 11-12.
15.ХІІ з'їзд КП(б)У,18-23 січня 1934 р.: Стеногр.звіт. — С. 367.
16.Дюшен В., КельманЄ. Рік боротьбий перемог //Пролетарськаправда. — 1933. — 18 вересня.
17.Більшовик. — 1934. — 17 травня.
18.На фронті культури.- К., 1935. — С. 15.
19.ЦДАГО України.- Ф. 22. — Оп. 5. — Спр. 50. — Арк. 12.
20.Там само. — Арк.22.
21.На фронті культури…- С. 99.
22.Там само. — С. 100.
23.Комуніст. — 1936. — 5липня; Збірникнаказів НКОУСРР. — 1939. — № 18. — С. 3-5.
24.КолбановскийВ. «Так называемаяпедология»// Советскаянаука. — 1936. — № 12. — С.82-93.
25.ЦДАГО України.- Ф. 22. — Оп. 1. — Спр. 73. — Арк. 3; Спр. 74. — Арк.4.
26.ЦДАВО України.- Ф. 331. — Оп. 1. — Спр. 603. — Арк. 1-3.
27.Там само. — Ф. 1267.- Оп. 1. — Спр. 48. — Арк.1.
28.Там само. — Арк.11.
29.Там само. — Арк.10.
30.Там само. — Оп.2. — Спр. 16. — Арк. 10, 36.
31.Там само. — Оп.1. — Спр. 50. — Арк. 1-3.
32.Там само. — Оп.1. — Спр. 14. — Арк. 9.
33.Там само. — Оп.1. — Спр. 39. — Арк. 34, 45, 98,186, 203-222.
34.ЦДАГО України.- Ф. 1. — Оп. 20. — Спр. 7091. — Арк. 1.