Зміст
Вступ 3
1.Партизанськийрух на півночіХмельниччини 4
2. Боротьбанародногопідпілля вцентрі області 7
3.ХарактеристикаРуху антифашистськогоопору на півдні 12
4. ДіяльністьпідрозділівОУН-УПА на територіїХмельницькоїобласті 14
Висновки 19
Література 20
Вступ
Керівникиколишньоговермахту післявійни у своїхспогадах відмічалинесподіванийдля них розмахантифашистськогоруху, який вонизустріли наокупованихтериторіях.Деякі з них, зокрема генерал-полковникЛ.Рендуліч, надають цьомурухові вирішальногозначення упричинах поразкиНімеччини уДругій світовійвійні.
Особливопоширеним цейрух був на Білорусіі Україні –колишніх республікахСРСР. Історіясвідчить проіснування наїх територіяхвеликих партизанськихз’єднань, які, переховуючисьвід німців вважко доступноїмісцевості, наносили йомузначної шкоди, вели запеклуозброєну боротьбу.
Говорячив цілому промасштабипартизанськоїборотьби і Рухопору, історикамидуже малоприділяєтьсяуваги дослідженнюспецифіки таособливостямведення антифашистськоїборотьби вокремих місцевостях.Дана роботаприсвяченависвітленнюпитань опорумісцевогонаселення протинімецькихокупантів натериторіїХмельниччини(колишняКам’янець-Подільськаобласть).
Місцевенаселенняприйняло активнуучасть в справіперемоги надворогом. Людейштовхало напротиборствопроти набагатосильнішогопротивникане тільки ідейнімотиви, а в більшіймірі – та окупаційнаполітика, щовелася німецькоювладою на захопленихтериторіях.Якщо спочаткуукраїнці ставилисянастороженодо нової влади(бо ще свіжібули в пам’ятісталінськірепресії), топісля наведеннянімцями “порядку”і проведенняполітики активногопограбуваннястало ясно: це– ворог, протиякого требаборотися всімаметодами. Боротьбапроти загарбниківз кожним місяцемнабувала всебільшого табільшого масштабу.
Проособливостіцієї боротьбив Хмельницькійобласті, а такожв окремих їїчастинах (північної, південної іцентрі) підемова у наданійроботі. Під часнаписанняроботи використовувалисяджерела якрадянськогопоходження, так і сучаснінапрацювання.
1. Партизанськийрух на півночіХмельниччини
ПівнічХмельниччинина той час включалау себе Славутський, Берездівський,Ізяславський, Шепетівський, Грицівський, Антонінськийрайони. Ця місцевістьпройшла суворевипробуванняпочатком війни.Через Берездівськийрайон пролягаводин з основнихнапрямків ударунімців на Київ– на півночірайону проходилатраса Львів-Київ, вздовж якоїнаступализагарбники.Через Славутуйшла головназалізничнаартерія, яказв’язувалафронт з німецькимтилом. Такожв цьому регіонізнаходивсянайважливішийтранспортно-залізничнийвузол, якийактивно використовувалинімці – Шепетівка.Історія свідчітьпро те, що нацих територіяхзапочаткувавсяі з часом поставдуже широкомасштабнийрух опору окупантам.
Центром такогоруху і йогопотужним генераторомбуло містоСлавута. Тридцятьмісяців тривалаокупація Славутчини.За цей час вмісті загинувкожен другийжитель. 4057 жителіврайону булививезені накаторжні роботи.На територіїрайону німціповністю спалилишість сіл. Вмісті булипограбованіусі заводи. Вцентрі Славутигітлерівцістворили геттодля єврейськогонаселення, вякому булознищено більшяк 13 тис. чоловікз усього району.На територіїСлавути знаходивсяконцтабор“Гросслазарет”для військовополоненихчервоноармійців, в якому загинулоблизько 200 тис.чоловік.
Весь час жителіміста велиборотьбу зокупантами.Вже в липні1941 р. в кількохкілометрахвід Славутивчитель Стриганськоїшколи ОдухаА.З. створивпідпільну групуз 12 чоловік, доякої увійшливчителька ОхманГ.Р., колишніучні школибрати Леоніді Борис Троцькі, Олександр Гіпс, Віталій Кмитюк.У серпні тогож року на квартиріЯворськогоА.Р. відбулосяперше засіданняорганізаторівславутськогопідпілля. Ачерез піврокуна Славутчинідіяло 19 підпільнихгруп.
Діяльністьславутськихпідпільниківактивізуваласьу жовтні 1941 рокупісля поверненнядо міста лікаряМихайлова Ф.М.Родом ФедірМихайловичбув з Росії, зТули, але довійни післяотриманнямедичної освітирозпочав працюватиразом з дружиноюв Славутськійлікарні, звідкибув призванийу армію, колирозпочаласявійна. Восени1941 р. в районіПолтави вінпотрапив уоточення, післяякого йомувдалося повернутисядо Славути.Знову влаштувавшисьпрацювати улікарню, Михайловувдалося увійтиу довіру донімців. Післяцього він організовуєпатріотичнугрупу опоруокупантам, вяку спочаткувходили тількимедичні працівникилікарні. З часомця група об’єдналавсі підпільнігрупи міста, Славутськогоі Шепетівськогорайонів і налічувалаблизько 200 чоловік.
Длякерівництвапідпіллям булообрано міжрайоннийкомітет у складіФ.М.Михайлова, О.А.Горбатюка, К.О.Захарова, А.З.Одухи, В.В.Яворськогота інших. Слідпідкреслити, що комітет ставдосить впливовоюсилою не тількив Славуті, алей у Шепетівці, багатьох селахГрицівського, Антонінського,Ізяславськогорайонів, детакож булостворено підпільніорганізації.Були налагодженітакож зв’язкиз підпільникамиЖитомира, Бердичева, Новоград-Волинського, Києва, Острога.
Спочатку підпільникивели тількиантифашистськупропаганду, але з часомз’явилисяможливостіборотьби більшдієвими способами.Були створенібойові групи, завданнямияких було проведеннядиверсійнихактів. Групибули малочисельнимита складалисяв основномуз військовополонених, бійців Червоноїармії, що переховувалисяу лісах під часвідступу, атакож тих місцевихжителів, якіза різнимипричинамиувійшли в конфліктз новою владою.
На засіданніміжрайонногокомітету улютому 1943 булорозглянутопитання простворенняпартизанськихзагонів, спеціальнихпідривних груп, баз зброї, боєприпасіві харчування.У першій половині1943 року був створенийпартизанськийзагін Славутськогорайону, якийзгодом перетворивсяна з’єднання.Командиромйого став А.З.Одуха.На озброєнніпартизан було2 міномета, декількакулеметів, 87гвинтівок, пістолети, вибухівка.Восени 1942 рокупідпілля Славутивстановилозв’язок з ВеликоюЗемлею, і черезбілоруськихпартизан булоотриманорадіостанцію.
Загін поповнювавсяяк за рахунокмісцевих жителів, так і за рахуноквійськовополоненихз концтабору“Гросслазарет”, який знаходивсяна територіїміста Славута.Підпільникита партизаниорганізовуваливтечі з цьоготабору полоненихта формувализ їх числа підрозділизагону. Відомимє факт, колипідпільники14 червня 1942 рокуорганізуваливтечу кількохдесятківвійськовополоненихз табору. Крімтого, дуже частимибули “уходи”з табору, якіорганізовувавМихайлов (головнийлікар міста)для хворихГросслазарету.Він доповідавнімцям, що вонивмерли, підроблюваввідповіднідокументи, а“мертві душі”уходили у ліс, до партизан.В районі селаСтригани підпільникиорганізувалишпиталь длятаких хворих, а також дляпораненихпартизан. Усьогоза час окупаціїпідпільникиразом з партизанамивизволили зканцтаборівСлавути і Шепетівки2190 чоловік.
Методи боротьбипартизан Славутибули в основномудиверсійними.Через Славутуйшла одна зосновних залізничнихмагістралей, що зв’язуваланімців з їхглибоким тилом.Партизанськізагони основнісвої зусилляспрямовувалина ушкодженняцієї магістралі, а також на підривворожих ешелонівз живою силоюта технікою.Дуже частимибули нападина ворожі гарнізони, знищуванняполіцаїв.
Напади партизанівстали настількидошкульними, що гітлерівськекомандуваннязмушене булонадіслати зШепетівки понад3 тисячі солдаті офіцерів, щобблокуватиславутськіліси. Але це недало дієвогоефекту.
З кожним днемзростала міцьодухівськогоз’єднання. Вгрудні 1943 р. вономало у своємускладі 5 партизанськихзагонів, у якихнараховувалося1200 чоловік. Поступовоця цифра зросладо 4000 тис. Бійціпартизанськогоз’єднання іменіМихайлова(самого Ф.М.Михайлованімці викрилиі стратили улипні 1942 року)діяли на територіїне тількиКам’янець-Подільської(колишня назваХмельницькоїобласті), а йВолинської, Рівненської, Тернопільськоїобласті.
За даними звітупартизанськогоз’єднання, якепобачило світпісля визволенняСлавутськогорайону віднімців, партизаниСлавутчинипровели 948 бойовихта диверсійнихоперацій, влаштували344 залізничнідиверсії, внаслідокчого 287 ворожихешелонів пішлопід укіс. 18190 ворожихсолдат і офіцерівзагинули підчас вчиненихпартизанамидиверсій назалізниці, аще 2773 фашистибули знищеніу відкритихбоях.
Такимчином, можнасказати, щопартизанськийрух на Славутчинімав два періодиу своєму розвитку: перший – до1943 року – підпільницький, другий – з січня1943 року до січня1944 (момент визволенняСлавути віднімецькихзагарбників)– партизансько-підпільницький.Особливістюйого була можливістьпоповнюватисвої лави зарахунок військовополонених.Активностідіям партизанСлавути надаваланаявністьлісових масивів, що були поширенів Славутському, Шепетівському,Ізяславськомурайонах. Щеодним сприятливимфактором длярозвиткупартизанськогоруху на Славутчинібуло відсутністькрупних збройнихугрупуваньнімецькихвійськ на територіїрайону і навколонього, що значнопідсилювалопозиції партизан.
2. Боротьбанародногопідпілля вцентрі області
Іншимцентром народногоопору німецько-фашистськимокупантам сталомісто Проскурів, а також найближчідо нього райониКам’янець-Подільськоїобласті: Меджибозький, Чорноострівський, Теофіпільськийі Старосинявський, Гвардійський.
ЧерезПроскурівпроходила щеодна залізничнаартерія, щомала важливевійськовезначення длянімців. МістоПроскурів натой час булодостатньорозвинутимпромисловимцентром. Вономало розгалуженуінфраструктуру, яку використовувалонімецьке командуваннядля дислокуваннята управліннявійськами. ВПроскуровізнаходилисязначні угрупуванняворога. Це свідчилопро те, що цейрегіон мав длянімців стратегічнезначення.
Німці“залізною”рукою наводилипорядок в цієїмісцевості.Смертю каравсякожен, хто невиконувавбудь-якихрозпорядженьнової влади.Жорстокостіфашистів нелякали жителів.Одна за одноювиникалиантифашистськіпідпільнігрупи.
Вперші дні окупаціїв Проскуровісформувалисяі розгорнулиборотьбу зворогом підпільнагрупа: на цукровомузаводу, якуорганізуваві очолив Г.М.Мацьків; група на залізничнійстанції Гречани(організаторі керівник Л.А.Пірковський); група проскурівськихзалізничниківпід керівництвомВ.І.Ручковської.
Всередині липня1941 року капітанРадянськоїАрмії О.С.Поліщукстворив у містіпідпільнугрупу, переважноз військовослужбовців, які в перші днівійни булипоранені ідоставленів Проскурівськийвійськовийшпіталь. Післяокупації Проскурованімцями вони, захопивши зсобою зброю, сховалися улісі неподалікміста. Основнимїх завданнямбув контрольшосейних дорігз Проскурівадо інших населенихпунктів: Старокостянтинів, Меджибіж, Летичів, Чорний Острів.
Напочатку вересня1941 року в Проскуровідіяло 9 підпільнихгруп і організацій.Завдання об’єднанняПроскурівськогопідпілля виконавМ.А.Храновський.На початкуокупації вінстворив спочаткусвою підпільнугрупу, якадислокувалася20 км від Проскурова, та шукав способивстановитизв’язок з іншимиорганізаціями.Поступово нимбули об’єднані26 міських тасільськихорганізацій.
Такожоднією з першихбула група, створена ужовтні 1941 рокувчителемМ.С.Гандзишиниму селі ЛісовіГринівці, щонеподалікПроскуріва.На початкусвого існуваннявона включалау себе 12 чоловік.Самотужки булавиготовленарадіостанція, за допомогоюякої вони отримувалиінформаціюпро дійснийстан воєннихдій та розповсюджувалицю інформаціюсеред місцевогонаселення.Група налагодилазв’язки з оточенцямиз числа колишніхбійців Червоноїармії, якіпереховувалисяв лісах, тапередавалидля них їжу, зброю, листівки.Крім цього, учасники групиздійснювалиі диверсії: тричі перерізалифронтовийтелефоннийзв’язок, псувалиобладнанняна підприємствах, які працювалина німців, зривалиспроби відправитимолодь на каторжніроботи в Німеччину.
Післятого, як фашистинаприкінці1941 року вистежили, а потім розстрілялиМ.С.Гандзишина, група на деякийчас згорнуласвою роботу, щоб уникнутицілковитогорозгрому.
Докінця 1941 рокубула створенапідпільна групав Чорному Острові.Організаторомїї був колишнійредакторМихайлівськоїрайонної газети“Ударник”, М.Р.Давидов. Їїчлени випустили4500 листівок, пустили підукіс німецькийвійськовийешелон, в десятиселах знищилимолотарки йтаким чиномзірвали обмолотхліба і вивезенняйого в Німеччину.
Зберезня 1942 р. вЧорному Островідіяла ще однапідпільна групау складі одинадцятичоловік, якуочолив колишнійголова ЧорноострівськогорайвиконкомуТ.І.Шостацький.Групі вдавалосявстановитизв’язок зпартизанськимзагоном А.З.Одухи, для якого воназбирала даніпро пересуваннянімецькихвійськ міжТернополемі Проскуровом.Підпільникимали свою підпільнудрукарню, випускалилистівки, якіпоширювалисясеред населення.
Чималодостойних справна рахункупідпільнихосередків сілКрачки, Ходаківці, Шпичинці. Малочисленіза своїм складом, вони, проте, зуміли роздобутикулемет, 18 гранат,10 гвинтівок, 5наганів, 2 карабіни.
Активновключиласяу підпільнуроботу комсомолказ села НижчіВовківціГ.А.Злотенко.працюючи агрономом, вона навмиснедавала неправильнівказівки щодопротруюваннязерна, зберіганнянасіння. П’ятьразів вонапсувала кабель, що зв’язувавПроскурів зТернополем, двічі – підземнийкабель, прокладенийдо Німеччини.
У1943 році сільськіпідпільніосередки об’єдналисяв районнуантифашистськугрупу. До їїкерівного ядравходили О.Клименко, Романюк, Копитін,І.Шуляк. Зв’язокміж групамиздійснюваливчителі районуС.Г.Вдовичак, Р.І.Барвінська, К.Л.Корженівська, колишнійвійськфельдшерВ.М.Тисячна, житель с.СкаржинціІ.Мазяр, О.Шуляк.Серед підпільниківбули колишнівійськовополоненіЯ.Клюєв, І.Сінченко, В.Степанов, М.Федоров таін. у 1943 році підпільникинадавали допомогурадянськимвійськам підчас їхньогонаступу в ходіПроскурівськоїоперації., виконуючироль розвідників.
Неменш активнимбув антифашистськийопір на територіїТеофіпільскогорайону. Такийрух був обумовленийнелюдськимставленнямокупантів домирних мешканцівта майна, якевони відбиралина свою користь.За період окупаціїрайону німцірозстрілялипонад 2070 жителів, вивезли накаторжні роботидо Німеччини5665 юнаків тадівчат, з якихпонад 500 чоловікзагинуло. Булопограбовані68 колгоспів, всі бібліотекиі клуби, багатошкіл, підприємстві організацій, вивезено понад37 тис. голів різноїхудоби.
Угрудні 1941 рокуС.П.Кухта створюєантифашистськупідпільну групув селі Базаліяі Єлизаветполі, до якої входило7 чоловік. Згодомчлени цієїгрупи влилисяу партизанськийзагін, що діявна територіїрайону.
Уквітні 1942 рокувиникає Теофіпольськаантифашистськапідпільнаорганізація, в якій об’єдналися42 бійці-антифашисти.Очолював їїІ.Овруцький.підпільникидістали радіоприймача, щоб слухатиповідомленняРадінформбюропро події нафронті. Завдякиїм люди довідалисяпро розгромнімців підМосквою. Вониобладналидрукарню і здопомогоюпатріотів-поліграфістіввипускалилистівки. Першалистівка з’явиласянапередодні1 травня. Всьогобуло випущено7 листівок, якірозробляв таопрацьовувавжурналістМ.Я.Царук. Підпільникипсували телефоннийзв’язок, виводилиз ладу молотаркиі збиральнімашини, щобхліб не потрапивфашистам. 1942 роціпідпільникиперерізалителефонніпроводи білясела Коров’є.
Фашистамвдалося вистежитипідпільнуорганізаціюі розгромитиїї. Більшістьпідпільниківвони розстріляли, а ті, хто уцілівпішли в іншіпартизанськігрупи, що формувалисяна територіяхЛяховецького(тепер Білогірського)та Теофіпольськогорайонів. Цігрупи переховувалисяу лісах Білогірськогорайону та булиза своїм складоммалочисельними.
Одинз таких загонів, загін К.С.Божевського, протягом 1943 рокукілька разівгромив німецькужандармеріюу Теофіполі.Партизанивикористовувалив бою артилерію.На початку 1944року народнімесники здійснилинапад на розташованийтут німецькийгарнізон. Вході бою у райцентрізгоріло понад40 будинків, уяких знаходилисянімці та їхприслужники.Партизанививодили з ладузв’язок, визволялилюдей, якихокупанти вивозилидо Німеччини.
Особливимоб’єктом впливупартизан булазалізниця, щозв’язувалаШепетівку іТернопіль.Неодноразовопартизанськізагони проводилиакти диверсійна цієї залізниці.На ділянці відЯмполя до Ізяславапідірвали усімости, на двохстанціях зруйнувалиусе шляховегосподарство, знищили стрілки, а залізничниківмобілізувалив загін.
Такимчином, з вищевикладеногоматеріалувипливає, щорух опору існуваві в центріХмельницькоїобласті. Вінтакож бувпредставленийяк діями підпільників, які, знаходячисьна легальномуположенні, робили усе, щобякомога більшешкоди нанестизагарбникам, так і діямипартизанів, які в основномуперебувалив лісах та іншихмалодоступнихдля німцівмісцях.
Основноюхарактеристикою, на мій погляд,є невеликамасовість тамасштаб цьогоруху. Цифриматеріалів, які писали зіслів очевидцівтих подій, говорятьпро невеликучисельністьскладу як підпільнихгруп так іпартизанськихзагонів.
Основнимидіями учасниківантифашистськогоруху булирозповсюдженняданих про реальнийхід подій нафронті, зриввідправкимолоді в Німеччину, навмисне знищенняобладнання, продовольства.Партизанськізагони, які уцентрі Хмельниччинибули такожмалочисельними, діяли в основномуметодом диверсій– руйнувализалізницю, нищили лініїтелефонногозв’язку. Реальниймасштаб шкоди, яку наносилидиверсії німцям, практичномаловизначенийі маловивчений.У відкритийбій партизаниз німцями невступали нетільки по причиніслабкості своговоєнного потенціалу, а також по причинінеможливостізахистити мирненаселення відкаральних акціймісцевогонімецькогокомандування, які проводилисяу випадку загибелісаме німецькихвійськовослужбовціввід рук партизан.В центрі Хмельницькоїобласті булидуже сильнимиугрупуваннянімецькихвійськ, щознаходилисятут для охоронита передислокації.і котрі німецькекомандуванняактивно залучалодля знищенняпартизанськихзагонів в районіміста Проскурів.
Вцілому можнасказати, щопартизанськийрух в центріХмельниччини, був набагатослабшим, ніжна півночіобласті. Підпільнийрух тут як і наСлавутчинібув представленийу кожному населеномупункті – всюдизнаходилисялюди з числамісцевих мешканців, які брали насебе роль ініціаторіві керівниківтакого руху, об’єднуваликоло себе людей, які мала яскравовизначенуантифашистськуспрямованість.
3. ХарактеристикаРуху антифашистськогоопору на півдні
Зперших дніввійни відбувалосястворенняпідпільнихгруп на півдніобласті. Засвоїми механізмамивоно проходилоподібно допроцесів формуванняпідпілля повсій області– навколо поодинокихборців протиокупантівгуртувалисяінші люди, апотім ці невеличкігрупи об’єднувалисьв більш крупніпідпільніорганізації.
ВКам’янці-Подільськомупротягомлипня-вересня1941 року сформувалосябіля десятиневеликихпідпільнихгруп. Такіорганізаціїдіяли в міськомутеатрі, лікарні, поліклініці, заводах. В жовтні1941 року офіцерРадянськийАрмії О.Павлюк, який попав напочатку війниу оточення тазалишився наокупованійтериторії, об’єднав їхв одну міськупідпільнуорганізацію, яка встановилазв’язок ікоординуваласвою роботуз підпільникамипівденнихрайонів області.На той час булавідома і молодіжнапідпільнаорганізаціяміста Кам’янець-Подільський, яка також включалау себе молодьз навколишніхсіл. Організаторамиі керівникамигрупи булистуденти ВіленПоворін таДмитро Мозолевський.Група налічувалаблизько 40 юнаків.Вони займалисяв основномуагітацією протиокупаційноївлади, розкривализлочинні наміринімців під часвідправкимолоді у Німеччину.
ГрупаО.Павлюка змонтуваларадіоприймачта організуваладоведення донаселенняінформації, що передавалорадянськекомандуваннящодо ходу бойовихдій на фронті.Вони спочаткуписали листівкивід руки, а зчасом в нихз’явиласяможливістьїх друкувати.
Поступовопідпільникиперейшли добільш активнихдій проти окупантів.Павлюківців листопаді1941 року ліквідувалив районі залізничноговокзалу великийсклад з продовольством, знищили до двохдесятків гітлерівців.
Активнимистали диверсійнідії підпільників: вони неодноразовоперерізуваликабель зв’язку, псували заводськеобладнанняпідприємств, які працювалив інтересахнімців, саботуваловідправкумолоді у Німеччину.
Чималожителів кам’янецькихсіл входилидо складу підпільноїантифашистськоїорганізаціїО.Павлюка. Віднеї розпочалисвою діяльністьпідпільніорганізації, що створювалисьбезпосередньоу селах. Так, у1942 році в селіНігин буластворена крупнапідпільнаорганізація.Вона маларадіоприймачі розповсюджувалаоперативнізведенняРадінформбюро, закликаласільчан невиконуватирозпорядженняокупаційноївлади. Наступногороку нігинськіпідпільникиприєдналисядо партизанськогозагону і разомбрали участьу бойових операціях.
УСтарій Ушиціпідпільнугрупу, що складаласьіз 20 чоловік, очолив колишнійприкордонникС.Захаров. Групапідтримувалапостійнийзв’язок зпартизанськимзагоном М.Міносяна.В лютому 1944 р.підпільникиразом з партизанамиспалили нафтобазуі вивели з ладутелефоннустанцію в селіГрушка, а в березнізнищили штабфашистськоївійськовоїчастини, щонамагаласяпереправитисьчерез Дністер.
Широковідомим ставпартизанськийзагін іменіБоженка. Вінпочав свій шляху червні 1943 рокув Оринині. Командиромзагону ставколишній офіцерРадянськоїАрмії майорП.Заплатинський, його заступником– С.Березовський.В цей загінвходило 22 чоловіка.Майже у кожномуселі партизанизагону малинадійних людей, від яких одержувалипотрібну інформацію, матеріальнудопомогу. Боженківціпровели багатоатак на німецькігарнізони, військовіоб’єкти.
Такимчином, ми бачимо, що мешканціпівдня Хмельницькоїобласті такожприйняли участьу антифашистськомурусі. Хочапартизанськізагони та підпільніорганізаціїбули невеликимияк за численністютак і за загальноюкількістю, алефакт наявностітаких організаційсвідчіть проіснування рухуопору окупантамна Кам’янеччині.Дії підпілляі партизан недозволялизагарбникамспокійно відчуватисебе на українськійземлі.
4. ДіяльністьпідрозділівОУН-УПА на територіїХмельницькоїобласті
Даніщодо участіпідрозділівОУН-УПА в русіопору окупантівпід час війнине набулиоднозначногоофіційноготлумачення.Наприклад, уКнизі Пам’ятіУкраїни, щопідготувалодо друку і випустилоу світ Хмельницькевидавництво“Поділля” (1997р.), немає жодногозгадуванняпро діяльністьцих груп натериторіїобласті. А вжев Книзі Пам’ятіУкраїни, щонадрукованата вийшла уКиєві, такідані є. Діямзагонів ОУН-УПАв ній присвяченийцілий розділ:“Націоналістичнізбройні формування”.Зокрема, в цьомурозділі йдетьсямова і про діяльністьоунівськихзагонів натеренах Поділля.
Підсумовуючиматеріал, щовикладенийу цьому розділі, можна зробитивисновок, щона територіїХмельницькоїобласті діяльністьОУН-УПА булапрактичномізерною. Требазгадати, що до1939 року Хмельницька
(натой час –Кам’янець-Подільськаобласть) булаприкордонноюзоною, що входиладо складу РадянськогоСоюзу. Націоналістичні, демократичні, визвольні таінші рухи жорстокопереслідувалисясталінськоювладою. Про рухукраїнців дляотриманнянезалежностівзагалі немогло бутимови. Вся пропагандабільшовицькогорежиму наХмельниччиніяк і по всійрадянськійУкраїні буласпрямованана втіленняідей пролетарськогоінтернаціоналізму, вірності завітамЛеніна. Розгалуженамережа радянськихі партійнихорганів ретельноконтролювалабудь-яке іншемислення тажорстокопереслідувалойого.
Іншийстан справ бувна ЗахіднійУкраїні. Хочатут і мало місцепротистоянняміж польськоювладою та коріннимимешканцямиГаличини іВолині, аледемократичнієвропейськізасади дозволилиутворити національніполітичніорганізаціїдля боротьбиза незалежністьУкраїни, головноюз яких булаОрганізаціяукраїнськихнаціоналістів.Прибічникиідеї самостійництваіснували повсієї територіїЗахідної України, тому тут, ще донімецькогонападу на СРСР, були утвореніі існувалимісцеві організації, які готові буливести рішучуборотьбу протипоневолювачівукраїнськогонароду. Хмельничанинавіть малиродичів в селах, які волею доліопинилися віншій державі,і могли принагоді підтримуватиміж собою зв’язки.
Можнасказати, щоліто 1941 рокувиявило значнірозбіжностіідеологічногохарактеру міжукраїнськимнаселеннямСходу і Заходу.Вони відображалисяу ворожомуставленні однедо одного. Особливояскраво цевиявлялосясаме на територіїХмельницькоїобласті, деідеологічніопоненти опинилисяу тісному контактіі могли впливатиодне від одногоне тільки ідеями, а й безпосереднімприкладом. Явважаю, щоХмельниччинаразом з іншимицентральнимиобластями вцьому планібули унікальнимирегіонами, дерізна ідеологіяпід час війниіснувала поручбез усілякихкордонів.
Історичніджерела свідчатьпро спробипроникненняпід час війнипредставниківодного протиборчогоугрупуванняна територіюіншого. Причому, наскільки язрозуміла, кожне угрупуванняретельно охоронялосвою територіювід інших.
Безперечно, рішучим діямяк партизанськогоруху Хмельниччини, так і оунівськимзбройним формуванням, які знаходилисяпоруч, у сусідньоїРівненськоїобласті, в значніймірі заважалоте, що їм обидваприходилосядіяти у підпіллівід німців.Крім того малимісце численнізбройні сутичкиміж цими різнимипредставникамиукраїнськогоруху опору. Профакти такихзбройних конфліктівшироко йдетьсяу київськоїКнизі Пам’яті.Разом з тим цяКнига не нагадуєжодного фактуучасті озброєнихпідрозділівОУН-УПА протинімецькихокупантів натериторіїХмельницькоїобласті.
Немаєпрямої вказівкищодо дій оунівськогоруху на територіїХмельниччиниі в книзі “Нарисиісторії України”А.Жуковськогоі О.Субтельного, які доволіретельно підішлидо викладенняматеріалу щодочасів німецько-фашистськоїокупації. Вони, в основному, вказують наГаличину, Волиньта Житомирщинуяк основнірайони діяльностінаціональнихформувань.Хмельниччиназалишиласяосторонь відактивної діяльностігруп Бандери.
Аось ВолодимирКосик у своєїмонографії“Україна іНімеччина уДругій світовійвійні двічівказує на фактидіяльностіОУН-УПА на територіїХмельниччини.По-перше, вінприводить витягз німецькогодонесення щодостану справна територіях, що захоплені.В цьому донесенні, котре булонаписано наприкінцілипня 1941 року, йдеться пропоширенняоунівськогоруху, яке охопилоне тільки Волиньі Галичину, ай перекинулосяна Поділля.Вказуютьсяміста Чемірівціі Кам’янець-Подільський(південь області), де в цей часйшло широкерозповсюдженнялистівок відімені рухуБандери з закликамивиступати протидій німецькихокупантів.
ІншезгадуванняВ. Косика щодоПоділля відноситьсядо періодусічня-квітня1943 року. Він пише, що за оцінкоюнімецькогокомандування, генеральнаокруга Волинь-Поділляв значній мірібула підверненавпливу антифашистськогоруху. У більшостіїї районівнімецькаадміністраціяіснувала лишев районних абоокружних центрах, а сільськамісцевістьбула повністюу руках повстанціві частково (напівночі) в рукахрадянськихпартизанів.Німці оцінювалипівдень Поділляяк найбільшстабільнийрайон: “…напівдні Поділлябуло мало лісіві тому ситуаціятам була краща, так що в багатьохрайонах тамще трималасянімецька влада”
Генеральнийкомісар Волинь-Поділлянаправив кількадонесень прозагальну ситуаціюу його генеральнійокрузі. В одномуз них він вказувавна те, що “меншібанди, мабуть, українськихнаціоналістів”, почали з’являтисяі на Поділлів районах Ярмолинціві Кам’янця-Подільського.
ВолодимирЯцентюк, мешканецьс. КрупецьСлавутськогорайону Хмельницькоїобласті попридослідженьвидатних істориківсвідчить пронаявністьнаціоналістичноїорганізаціїна територіїСлавутськогорайону (це –північ Хмельницькоїобласті). ВолодимирЯцентюк – учасникцього руху, безпосереднійсвідок тихподій, що відбувалисяпід час війнина земляхХмельниччини.Його спогади, а також дослідженнямісцевогожурналістаМиколи Руцькогобули опублікованів Славутськоїрайонній газеті“ТрудівникПолісся” (публікації:“Істину неможна спаплюжити”,“Стрільчикусічовий, чогозажурився?”,“Поки жити, доти й боротися”).
Заматеріаламицих статей, українськенаціоналістичнепідпілля вСлавутськомурайоні почалоіснувати зперших місяціввійни. Місцевіпідпільникитримали зв’язокз оунівцямисусідніх районівРівненськоїобласті. Осідкаминаціоналістичногоруху на Славутчиністали селаКрупець, Киликиїв.
ОрганізаторомКрупецькоїпідпільноїгрупи “За Україну”був місцевийжитель учительматематикиІван Олійник.Він згуртувавнавколо себебіля 20 односільчан.Спочатку вонипроводилиагітаційнуроботу середселян, в ходіякої провадилиу життя ідеїнезалежностіУкраїни – якбез німців, такі без більшовиків; спонукалирозбиратиколгоспнуземлю, реманенті худобу. Потімїх методи сталибільш активними: вони спасалиєвреїв відрозстрілів, молодь – відробіт в Німеччині, повідомлялиселян округипро німецькіоблави (деякіз них служилив німецькійуправі і завждимали найбільшдостовірнуінформаціющодо задумівнімецькоївлади). Маючисвоїх людейна залізниціпідпільникипсували німецькіпоїзди, збиралидля майбутньоїборотьби зброю.Внаслідокактивної протидіїнімців націоналістичномурухові Крупецькапідпільнаорганізація“За Україну”пересталаіснувати утравні 1943 року.Рештки її членів, в основномуз військовополонених, пішли, хто вчервоні партизани, хто в ЧервонуАрмію.
Керівникомоунівськогопідпілля уКиликиєві ставА.Гамула. Ще вюнацькі рокивін вступивв ряди ОУН наРівненщині, куди втеклавід радянськогопереслідуваннязаможна родинайого батька.С початкомвійни він повернувсяу рідне селоразом з похіднимигрупами ОУН.А.Гамула знайшоводнодумціві організувавв селі молодіжнугрупу з двохдесятків киликиївців.Спочатку вониоб’єдналисяу боївку татаємно проходилибойовий вишкіл.Згодом сталиядром берездівськоїсотні, у якувлилася молодьз навколишніхсіл. Перша збройнаакція відбуласяпід осінь 1943 року, в ході якоївони роззброїлидесяток німців, які втікализ села на Славуту.
Киликиївськабоївка розгорнуласяв сотню УПА ужена початку 1944року. До неївлилася молодьбагатьох сілСлавутськогоі Берездівськогорайонів Хмельницькоїобласті. З весни1944 року сотня“Юренка”(Гамули)розгорнулазапеклу боротьбупроти підрозділівЧервоної Армії, яка к тому часуповністю зайнялаХмельниччину.Ця боротьбатривала до 1949року. Якщо уперіод пануваннянімецько-фашистськихокупантівозброєні місцевінаціоналістичніпідрозділипрактичнонічого серйозногоне робили протинімців, то впіслявоєннічаси вони наносилизначну шкодувідродженнюрадянськоївлади в Славутськомурайоні.
Такимчином, можнасказати, що підчас німецькоїокупації, натериторіїХмельницькоїобласті діїнаціоналістичнихформувань булималоактивніта не наносилизначної шкодизагарбникам.Центрами такогоруху можнавиділити північ(Славутський, Берездівськийрайони) і південь(Кам’янець-Подільський, Чеміровецькийрайони) Хмельницькоїобласті. В будь-якомувипадку рухопору ОУН-УПАне набув такогоширокого розмахуяк партизанськийрух, організованийпробільшовицькимпідпіллям.
Висновки
Вроки Другоїсвітової війнина теренахХмельницькоїобласті існувавантифашистськийрух, який бувскладовоючастиною загальногоРуху опору, щовиник на захопленихнімцями територіяхєвропейськихкраїн.
Хмельницькийрух опору складавсяз двох основнихчастин: рухупрорадянськоналаштованогонаселенняобласті інаціоналістичногоруху.
Керівникамипрорадянськогоруху були активісти, які колисьпрацювали врадянськихдержавних тапартійнихустановах. Врадянські часинеодноразоворобилися спробиакцентуватиувагу на тому, що цей рух бувзаздалегідьспланованийі організованопроведенийз перших дніввійни. але події, що відбувалисяв нашій місцевості(яка вважаєтьсярадянськимиісторіографамизначним центромпартизанськоївійни), свідчатьпро те, що цейрух став дійсноорганізованоюборотьбою майжерік по тому, якбула окупованапівніч Хмельницькоїобласті.
Боротьбапроти загарбниківвелася якпідпільниками, так і партизанськимизагонами, якінайбільш активнодіяли на півночіХмельницькоїобласті. Напочатку 1944 рокупартизанськийрух набув дійсновеличезногомасштабу і ставзначним факторомдопомоги ЧервоноїАрмії у визволенніобласті віднімецькихзагарбників.
Основнимиосередкамипідпільницько-партизанськоїборотьби місцевихжителів сталиПроскурів, Кам’янець-Подільськийі Славута, девідмічаєтьсянайбільш активнадіяльністьвищевказанихорганізаційрадянськоїорієнтації.
Разомз тим на територіїобласті існуваві націоналістичнийрух протидіїокупантам.Основними йогоцентрами сталипівніч та південьХмельниччини.Але цей рух бувще менш за масштабамиі в деяких історичнихдослідженняхйого наслідкидля загальноїборотьби зфашистськимярмом взагаліігноруються.
Щеодним важливимнаслідкомповинно статирозуміння того, що історіяперіоду Другоїсвітової війнина землях Українипотребує більшоб’єктивногота реальноговисвітленняу офіційнихджерелах.
Література
Безсмертя. Книга Пам’яті України: 1941-1945. – К., Пошуково-видавниче агенство “Книга Пам’яті України”, – 942с.
Гуменюк С.К. Проскурівське підпілля. – Хмельницький, 1982, – 30с.
Жуковський А., Субтельний О. Нарис історії України. – Львів, 1993. – 232с.
Історія міст і сіл УРСР. Хмельницька область. – К., 1971. – 706с.
Книга Пам’яті України. Історико-меморіальне багатотомне видання. Хмельницька область. – Хмельницький, Поділля, 1995.
Косик В. Україна і Німеччина у Другій світовій війні. – Париж — Нью-Йорк – Львів, 1993. – 660с.
Поділля у Великій Вітчизняній війні 1941 – 1945 років. Збірник документів і матеріалів. – Львів, Каменяр, 1969. – 416с.
Українська РСР у Великій Вітчизняній війні Радянського Союзу 1941 – 1945 рр. в трьох томах. Т. 1-3. – К., Політична Україна, 1967-1969