Обмеження волі як вид кримінального покарання

17

ПЛАН

1. Обмеження волі як вид кримінального покарання

2. Порядок і умови виконання покарання у вигляді обмеження волі

3. Правове становище засуджених до покарання у вигляді обмеження волі

4. Матеріально - побутове забезпечення та медичне обслуговування засуджених до покарання у вигляді обмеження волі

1. Обмеження волі як вид кримінального покарання

Обмеження волі є новим видом кримінального покарання для вітчизняної правозастосувальної практики. Як відомо, цей вид покарання було введено діючим Кримінальним кодексом, який набрав чинності з 1 вересня 2001 року, що стало реальним відображенням євроінтеграційного курсу України у сфері гуманізації кримінального законодавства, переорієнтації його на застосування покарань, альтернативних позбавленню волі. Законодавче закріплення порядку виконання цього виду остаточно було здійснено Кримінально-виконавчим кодексом України.

Згідно зі ст. 61 Кримінального кодексу України, покарання у виді обмеження волі полягає у триманні особи в кримінально-виконавчих установах відкритого типу (далі -- виправних центрах) без ізоляції від суспільства в умовах здійснення за нею нагляду з обовязковим залученням засудженого до праці.

Засуджені в даному випадку не ізолюються від суспільства, як при відбуванні позбавлення волі, вони лише обмежені у свободі пересування і виборі місця проживання. Це виражається у тому, що вони не вправі залишати територію виправного центру і визначену місцевість без дозволу адміністрації, а також зобовязані проживати, як правило, у спеціально призначених для них гуртожитках. За своїми основними характеристиками виправні центри схожі зі спецкомендатурами, які існували в органах внутрішніх справ до 1992 р.

Обмеження волі як міра кримінального покарання призначається на строк від одного до пяти років.

Карою при обмеженні волі є:

а) тримання засудженого у кримінально-виконавчій установі;

б) обовязкове залучення засудженого до праці. Обмеження волі застосовується тільки як основне покарання.

Як додаткові до нього можуть бути призначені штраф, позбавлення права обіймати певну посаду чи займатися певною діяльністю, позбавлення спеціального, військового звання, чину або рангу, конфіскація майна. У разі призначення додаткових покарань засудженим до обмеження волі каральний і виховний вплив на них посилюється.

Обмеження волі не застосовується до:

а) неповнолітніх;

б) вагітних жінок;

в) жінок, що мають дітей віком до 14 років;

г) осіб пенсійного віку;

ґ) військовослужбовців строкової служби;

д) до інвалідів І і II груп.

Обмеження волі може бути застосовано і в порядку заміни невідбутої частини покарання іншим його видом. Так, особі, що відбуває позбавлення волі, суд з урахуванням її поведінки в період відбування покарання може замінити невідбуту частину покарання більш мяким його видом -- обмеженням волі в порядку ст. 82 КК України.

Заміна невідбутої частини покарання у вигляді позбавлення волі на більш мяке (обмеження волі) можлива після фактичного відбуття засудженим:

1) не менше третини строку покарання, призначеного судом за злочин невеликої або середньої тяжкості, а також за необережний тяжкий злочин;

2) не менше половини строку покарання, призначеного судом за умисний тяжкий злочин чи необережний особливо тяжкий злочин, а також у разі, коли особа раніше відбувала покарання у виді позбавлення волі за умисний злочин і до погашення або зняття судимості знову вчинила умисний злочин, за який вона була засуджена до позбавлення волі;

3) не менше двох третин строку покарання, призначеного судом за умисний особливо тяжкий злочин, а також покарання, призначеного особі, яка раніше звільнялася умовно-достроково і вчинила новий умисний злочин протягом невідбутої частини покарання.

2. Порядок і умови відбування покарання у виді обмеження волі

Порядок і умови виконання покарання у вигляді обмеження волі регламентуються статтями 56 - 70 Кримінально - виконавчого кодексу України та Інструкцією "Про організацію виконання покарання у виді обмеження волі в установах кримінально-виконавчої системи", яка затверджена наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань від 4 вересня 2001 р. № 165.

Відповідно до ст. 56 Кримінально - виконавчого кодексу України, особи, засуджені до обмеження волі, відбувають покарання у виправних центрах.

З метою створення сприятливих передумов для виправлення за-суджених, позитивного впливу на їх поведінку членів їхньої сімї, трудових колективів, де вони раніше працювали, особи, засуджені до обмеження волі, відбувають покарання у виправних центрах, як правило, у межах адміністративно-територіальної одиниці відповідно до їх постійного місця проживання до засудження. Однак особи, яким даний вид покарання застосовано в порядку заміни іншого покарання, а також засуджені, по місцю постійного проживання яких відсутні виправні центри, можуть бути направлені для відбування покарання у виправний центр іншої адміністративно-територіальної одиниці.

Місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування зобовязані сприяти адміністрації виправних центрів у трудовому і побутовому влаштуванні засуджених.

Управління (відділи) Державного департаменту України з питань виконання покарань в Автономній Республіці Крим, областях, місті Києві та Київській області за погодженням з органами місцевого самоврядування визначають межі виправних центрів.

Підставою направлення засуджених до обмеження волі до місця відбування покарання є вирок суду, що вступив в законну силу, а для осіб, яким невідбута частина іншого покарання замінена покаранням у виді обмеження волі, -- постанова чи ухвала визначення суду.

Після одержання чи вироку визначення суду орган внутрішніх справ за місцем проживання засудженого чи орган, що виконує покарання (виправна установа), вручають засудженому розпорядження про виїзд до місця відбування покарання.

Особи, засуджені до обмеження волі, прямують за рахунок держави до місця відбування покарання самостійно. Кримінально-виконавча інспекція згідно з вироком суду вручає засудженому припис про виїзд до місця відбування покарання. У розпорядженні про виїзд вказується місце, куди повинний прибути засуджений, маршрут і час прибуття до місця призначення з урахуванням необхідного для проїзду часу, а також попередження про наслідки ухилення засудженого від виїзду у встановлений термін у виправний центр. Засуджений зобовязаний прибути туди в термін, обумовлений з урахуванням необхідного для проїзду часу і вказаному у розпорядженні.

Не пізніше трьох діб з дня одержання припису засуджений зобовязаний виїхати до місця відбування покарання і прибути туди відповідно до вказаного в приписі строку.

Якщо особи, засуджені до обмеження волі, перебувають під вартою, то вони звільняються із слідчого ізолятора після набрання вироком законної сили. Адміністрація слідчого ізолятора вручає засудженим припис про виїзд до місця відбування покарання.

З урахуванням особи засудженого до обмеження волі, який знаходиться до набрання вироком законної сили під вартою, та інших обставин справи суд може направити його до місця відбування покарання у порядку, встановленому для осіб, засуджених до позбавлення волі. У цьому разі засуджений звільняється з-під варти при прибутті до місця відбування покарання.

Засуджені, яким обмеження волі призначено відповідно до статей 82 і 389 Кримінального кодексу України, направляються виправно-трудовою колонією чи кримінально-виконавчою інспекцією до місця відбування покарання у порядку, передбаченому частинами першою і другою цієї статті.

Засуджений, який ухиляється від одержання припису про виїзд або не виїхав у встановлений строк до місця відбування покарання, затримується кримінально-виконавчою інспекцією для встановлення причин порушення порядку слідування до місця відбування покарання.

У разі невиїзду без поважних причин кримінально-виконавча інспекція направляє затриманого до місця відбування покарання в порядку, встановленому для засуджених до позбавлення волі.

У разі неприбуття засудженого до місця відбування покарання оголошується його розшук. Після затримання засуджений направляється до місця відбування покарання в порядку, встановленому для засуджених до позбавлення волі.

Строк покарання обчислюється з дня прибуття і постановки засудженого на облік у виправному центрі.

Підставою постановки на облік засудженого до обмеження волі є: копія вироку (визначення, постанови) суду; довідка про набуття його законної сили і розпорядження суду про виконання вироку; прибуття засудженого до місця відбування покарання самостійно чи в порядку, встановленому для осіб, позбавлених волі; наявність розпорядження про виїзд до місця відбування покарання.

Облік засуджених здійснюється з метою забезпечення дотримання ними встановлених законом порядку й умов виконання покарання у виді обмеження волі, використання облікових даних у повсякденній діяльності установ.

Саме з моменту постановки засудженого на облік у виправному центрі обчислюється термін покарання у виді обмеження волі:

У строк покарання за правилами, передбаченими у ст. 72 Кримінального кодексу України, зараховується час попереднього увязнення під вартою, а також час слідування під вартою до виправного центру у разі заміни невідбутої частини покарання у виді позбавлення волі обмеженням волі.

У строк покарання за мотивованою постановою начальника виправного центру не зараховується час самовільної відсутності на роботі або за місцем проживання понад одну добу.

Самовільна відсутність засудженого на роботі чи за місцем проживання до однієї доби є порушенням порядку й умов відбування покарання. Факти самовільної відсутності засудженого на роботі чи за місцем проживання понад одну добу повинні підтверджуватися у встановленому порядку адміністрацією організації за місцем роботи засудженого, рапортами співробітників виправного центру, матеріалами органів внутрішніх справ по місцю затримки засудженого й інших документів, що мають значення для справи. Зібрані матеріали зберігаються протягом визначеного періоду, потім передаються в суд по місцю дислокації виправного центру для вирішення питання про невключення всього часу відсутності засудженого на роботі чи по місцю проживання в строк відбування покарання.

Засуджений знімається з обліку при наявності таких підстав:

-- відбуття строку обмеження волі;

-- застосування умовно-дострокового звільнення;

-- заміни обмеження волі позбавленням волі;

-- засудження за здійснення нового злочину до позбавлення волі;

-- застосування амністії чи помилування;

-- захворювання в процесі відбування покарання тяжкою хворобою, що перешкоджає відбуванню покарання, а також утрати працездатності засудженим чи вагітності засудженої;

-- скасування чи зміни вироку;

-- смерті засудженого.

3. Правове становище

Після прибуття засуджених до місця відбування покарання і їх постановки на облік їм оголошуються під розписку правила внутрішнього розпорядку, що діють у виправному центрі. При цьому засудженим розясняються їхні права й обовязки. Одночасно вони попереджаються про відповідальність за ухилення від відбування покарання, порушення порядку відбування покарання, самовільний виїзд за межі території виправного центра.

Правила внутрішнього розпорядку, правила поведінки встановлюються для засуджених до обмеження волі виходячи з кола їхніх прав і обовязків, визначених у законодавстві. Засуджені несуть обовязки і користуються правами, встановленими для громадян України, але з певними обмеженнями, зазначеними у Кримінально - виконавчому кодексі України. Інакше кажучи, засуджені є громадянами України з обмеженим статусом, що залежить від характеру обмежень, властивих даному виду покарання і перерахованих у ст. 59 Кримінально - виконавчого кодексу.

Відповідно до цієї статті засуджені до обмеження волі мають право:

-- носити цивільний одяг, мати при собі гроші та цінні речі, ко-ристуватися грішми без обмежень;

-- відправляти листи, отримувати посилки (передачі) і бандеролі, одержувати короткострокові побачення без обмежень, а тривалі побачення -- до трьох діб один раз на місяць.

Засудженим може бути дозволено короткочасні виїзди за межі виправного центру за обставин, передбачених законодавством для осіб, засуджених до позбавлення волі, а також з інших поважних причин у таких випадках:

-- за необхідності звернутися в медичний заклад з приводу зах-ворювання чи лікування;

-- для складання іспитів у навчальному закладі;

-- за викликом судових і слідчих органів -- на період провадження слідства чи дізнання;

-- для попереднього вирішення питань трудового і побутового влаштування після звільнення -- строком до семи діб, без урахування часу на дорогу;

-- у разі виникнення інших життєво необхідних обставин, які потребують присутності засудженого.

Особи, засуджені до обмеження волі, зобовязані:

-- виконувати законні вимоги адміністрації виправного центру, які стосуються порядку відбування призначеного покарання;

-- сумлінно працювати у місці, визначеному адміністрацією ви-правного центру;

-- постійно перебувати в межах виправного центру під наглядом, залишати його межі лише за спеціальним дозволом адміністрації цього центру, проживати за особистим посвідченням, яке видається взамін паспорта;

-- проживати, як правило, у спеціально призначених гуртожитках. Перебування засудженого у вільний від роботи час поза гуртожитком допускається з дозволу адміністрації виправного центру, яка з цього питання виносить мотивовану постанову.

Засудженим до обмеження волі забороняється:

-- доставляти і зберігати на території, де вони проживають, предмети, вироби і речовини, перелік яких встановлений нормативно-правовими актами Державного департаменту України з питань виконання покарань. У разі виявлення таких предметів, виробів і речовин у засудженого вони підлягають вилученню і зберіганню або знищуються чи передаються у дохід держави. Про це посадовою особою виправного центру складається протокол;

-- вживати спиртні напої і пиво, наркотичні засоби і токсичні речовини.

Засуджені, які відбувають покарання у виді обмеження волі, а також приміщення, в яких вони проживають, можуть піддаватися обшуку, а їхні речі, посилки, передачі і бандеролі, що надійшли, -- огляду. Огляди і обшуки приміщень, де проживають засуджені з сімями, провадяться за наявності встановлених законом підстав, за вмотивованим рішенням суду.

Жиле приміщення, де проживає засуджений, може відвідуватися в будь-який час доби уповноваженими працівниками виправного центру.

Засуджені, які не допускають порушень встановленого порядку виконання покарання у виді обмеження волі і мають сімї, після відбуття шести місяців строку покарання за постановою начальника виправного центру можуть проживати за межами гуртожитку із своїми сімями.

Ці особи зобовязані від одного до чотирьох разів на тиждень зявлятися у виправний центр для реєстрації. Ці особи можуть проживати із своїми сімями на приватних квартирах або придбавати житло в межах території виправного центру.

Стосовно особи, яка після постановлення вироку визнана інвалідом першої або другої групи або досягла пенсійного віку, а також жінки, яка стала вагітною, кримінально-виконавча інспекція вносить до суду подання про звільнення такої особи від відбування покарання.

Порядок і умови виконання покарання у виді обмеження волі і нагляду за засудженими визначаються нормативно-правовими актами Державного департаменту України з питань виконання покарань.

Засуджені до обмеження волі залучаються до праці, як правило, на виробництві виправних центрів, а також на договірній основі на державних або інших форм власності підприємствах, за умови забезпечення належного нагляду за їхньою поведінкою.

Праця засуджених до обмеження волі регулюється законодавством про працю, за винятком правил прийняття на роботу, звільнення з роботи, переведення на іншу роботу.

Переведення засуджених на іншу роботу, в тому числі в іншу місцевість, може здійснюватися власником підприємства або уповноваженим ним органом за погодженням з адміністрацією виправного центру.

Засудженим незалежно від усіх відрахувань належить виплачувати не менш як сімдесят пять відсотків загальної суми заробітку.

4. Матеріально - побутове забезпечення та медичне обслуговування засуджених до покарання у вигляді обмеження волі

За ст. 61 Кримінально - виконавчого кодексу, адміністрація виправного центру веде облік засуджених, розяснює порядок і умови відбування покарання, організовує трудове і побутове влаштування засуджених; забезпечує додержання умов праці засуджених, порядку та умов відбування покарання; здійснює нагляд і заходи попередження порушень порядку відбування покарання; провадить із засудженими виховну роботу; застосовує встановлені законом заходи заохочення і стягнення; здійснює роботу щодо підготовки засуджених до звільнення.

Порядок здійснення зазначених повноважень визначається нормативно-правовими актами Державного департаменту України з питань виконання покарань.

Власник підприємства або уповноважений ним орган за місцем роботи засуджених до обмеження волі зобовязаний забезпечити їх залучення до суспільно корисної праці з урахуванням їх стану здоровя та, по можливості, спеціальності, організовувати первинну професійну підготовку і створити необхідні побутові умови.

Про запізнення засудженого на роботу та його відсутність на роботі з невідомих причин власник підприємства або уповноважений ним орган зобовязаний негайно повідомити адміністрацію виправного центру.

Власнику підприємства або уповноваженому ним органу, на яких працюють засуджені, забороняється звільняти їх з роботи, крім таких випадків:

-- звільнення від відбування покарання на підставах, передбачених Кримінальним кодексом України;

-- переведення засудженого на роботу на інше підприємство або для подальшого відбування покарання до іншого виправного центру;

-- набрання законної сили вироком суду, за яким особа, що відбуває покарання у виді обмеження волі, засуджена до позбавлення волі;

-- неможливість виконання даної роботи за станом здоровя.

Лікувально-профілактична і протиепідемічна робота у виправних центрах організовується і провадиться на загальних підставах відповідно до законодавства про охорону здоровя органами охорони здоровя.

Направлення засуджених до лікувальних закладів визначається згідно з порядком обслуговування населення органами охорони здоровя.

Засуджені, які тримаються у виправних центрах, забезпечуються індивідуальним спальним місцем, інвентарем і постільними речами, а продукти харчування і речове майно придбавають за власні кошти. Норма жилої площі на одного засудженого не може бути меншою чотирьох квадратних метрів. Комунально-побутові та інші послуги оплачуються засудженими на загальних підставах.

Засудженим, які не працюють у звязку із захворюванням, а також з причин, від них незалежних, і не одержують за цей час заробітної плати або інших доходів, харчування та комунально-побутові послуги надаються за встановленими нормами за рахунок кошторису виправного центру.

Засуджені, які направлені на лікування до лікувальних закладів охорони здоровя, забезпечуються всіма видами довольства на загальних підставах.

У необхідних випадках адміністрація виправного центру або підприємства, де працевлаштований засуджений, видає йому аванс із наступним відшкодуванням.

Із засуджених, які тримаються в дисциплінарних ізоляторах, стягується повна вартість харчування, наданого їм за встановленими формами.

З особами, які відбувають покарання у виді обмеження волі, ад-міністрацією виправного центру, а також власником підприємства або уповноваженим ним органом, де працюють засуджені, їхніми трудовими колективами і громадськими організаціями, іншими громадськими формуваннями провадиться виховна робота.

Активна участь засуджених у виховних заходах заохочується і враховується при визначенні ступеня їхнього виправлення.

Засуджені, які відбувають покарання у виді обмеження волі, можуть створювати самодіяльні організації засуджених і брати участь у їх роботі.

У виправних центрах забороняється діяльність політичних партій та профспілок.

За сумлінні поведінку і ставлення до праці до засуджених можуть застосовуватися такі заходи заохочення:

-- оголошення подяки;

-- нагородження похвальною грамотою;

-- грошова премія;

-- нагородження подарунком;

-- дострокове зняття раніше накладеного стягнення;

-- дозвіл на виїзд до близьких родичів за межі виправного центру на святкові, неробочі та вихідні дні;

-- дозвіл на виїзд до близьких родичів за межі виправного центру у відпустку терміном до дванадцяти діб один раз на рік.

Засуджені, які стали на шлях виправлення або сумлінною поведінкою і ставленням до праці довели своє виправлення, можуть бути у встановленому законом порядку представлені до заміни невідбутої частини покарання більш мяким або до умовно-дострокового звіль-нення від відбування покарання.

До засуджених, які порушують трудову дисципліну і встановлений порядок відбування покарання, адміністрація виправного центру може застосовувати такі заходи стягнення:

-- попередження;

-- догана;

-- сувора догана;

-- призначення на позачергове чергування з прибирання гуртожитку і прилеглої до нього території;

-- заборона проживати поза гуртожитком строком до трьох місяців;

-- заборона виходу за межі гуртожитку у вільний від роботи час на строк до трьох місяців;

-- поміщення в дисциплінарний ізолятор строком до десяти діб.

Стосовно осіб, які самовільно залишили місця обмеження волі або злісно ухиляються від робіт, або систематично порушують громадський порядок чи встановлені правила проживання, адміністрація виправного центру направляє прокурору матеріали для вирішення питання про притягнення засудженого до кримінальної відповідальності.

Заходи заохочення і стягнення накладаються письмово і усно та відображаються в особовій справі засудженого.

До засудженого застосовується один захід заохочення.

Дозвіл на виїзд засудженому до близьких родичів на святкові, неробочі та вихідні дні може бути наданий не більше одного разу на місяць.

Заохочення у вигляді надання відпустки тривалістю до дванадцяти діб застосовується до засуджених, які характеризуються позитивно, не більше одного разу протягом року за погодженням з власником підприємства або уповноваженим ним органом.

При призначенні заходів стягнення враховуються мотиви і обставини вчинення порушення, кількість і характер раніше накладених стягнень, а також пояснення засудженого по суті проступку. Накладені стягнення мають відповідати тяжкості і характеру проступку засудженого.

Стягнення може бути накладене тільки на особу, яка вчинила проступок, не пізніше десяти діб з дня виявлення проступку, а якщо у звязку з проступком провадилася перевірка, -- то з дня її закінчення, але не пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.

Накладене стягнення звертається до виконання, як правило, негайно, але не пізніше одного місяця з дня його накладення.

Якщо протягом року з дня відбуття стягнення засуджений не буде підданий новому стягненню, він визнається таким, що не має стягнення. Накладене у цей період нове стягнення на засудженого перериває перебіг зазначеного строку, і його обчислення продовжується знову з дня відбуття останнього стягнення.

Засудженим, яким заборонений вихід за межі гуртожитку у вільний від роботи час, протягом строку дії заборони вихід із гуртожитку може бути дозволений у виняткових випадках і на встановлений час для:

-- одержання медичної допомоги;

-- придбання продуктів харчування і предметів першої потреби;

-- відвідання лазні, пральні або перукарні;

-- одержання поштових відправлень;

-- відвідання державних установ і організацій, навчальних закладів.

Правом застосування заходів заохочення і стягнення, передбачених статтями 67 і 68 цього Кодексу, користуються у повному обсязі начальник виправного центру, а також його прямі начальники. Заходи заохочення і стягнення можуть застосовувати також заступник начальника виправного центру і начальник відділення соціально-психологічної служби виправного центру в межах, передбачених частинами другою і третьою статті 70 Кримінально - виконавчого кодексу.

Заступник начальника виправного центру має право застосовувати заходи заохочення у виді оголошення подяки, дострокового зняття раніше накладеного ним стягнення і дозволу на виїзд до близьких родичів за межі виправного центру на святкові, неробочі і вихідні дні, а також заходи стягнення у виді попередження, догани і суворої догани.

Начальник відділення соціально-психологічної служби виправного центру має право застосовувати в усній формі заходи заохочення у виді оголошення подяки і дострокового зняття раніше накладеного ним стягнення, а також заходи стягнення у виді попередження, догани і суворої догани.

Список використаної літератури:

1. Конституція України

2. Кримінально - виконавчий кодекс України

3. Кримінальний кодекс України

4. Закон України "Про державну виконавчу службу"

5. Закон України "Про виконавче провадження"

6. Інструкція "Про проведення виконавчих дій", затверджена нака-зом Міністерства юстиції України від 15 грудня 1999 р. № 74/5.

7. Інструкція "Про організацію виконання покарання у виді обме-ження волі в установах кримінально-виконавчої системи", за-тверджена наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань від 4 вересня 2001 р. №165.

8. Кримінально-виконавче право України: Навч. посібник /Під заг. ред. О. М. Джужи. -- К., 2000.

9. А.Х. Степанюк. Кримінально - виконавче право України. «Право», Харків - 2006