Державний вищий навчальний заклад
«Українська академія банківської справи
Національного банку України»
Кафедра економічної кібернетикиКонтрольнаробота
З дисципліни:
“Інформаційні системи і технологіїу фінансах”Суми2008
ЗМІСТ
1. Адміністративно-технологічнаструктура ЕП НБУ
2. Призначенняі основні можливості системи “клієнт-банк
3. Основніпринципи створення АІС
Список літератури
1. Адміністративно-технологічна структура ЕП НБУ
Інтенсивне впровадження сучасних засобів телекомунікації в банківській системіУкраїни розпочалося з моменту створення та впровадження СЕП. Одним з основних засобівСЕП є електронна пошта НБУ.
Електронна пошта НБУ являє собою програмно-технічну та адміністративно-технологічнусистему, що забезпечує обмін повідомленнями між абонентами мережі.
Розробником електронної пошти є Управління телекомунікацій НБУ, розробка виконанау відповідності із стандартом Х .400 МККТ.
Для обміну інформаційними повідомленнями в СЕП використовується електроннапошта (ЕП). Електронна пошта для передачі повідомлень використовує телефонні мережізв’язку і має таку саму швидкість доступу, як і телефон. Але ЕП має деякі переваги.
Перша перевага ЕП полягає в тому, що для виконання зв’язку не потрібно одночасноїприсутності обох абонентів на різних кінцях телефонної мережі.
Друга перевага ЕП полягає в тому, що вона залишає письмову копію послання,яке може бути збережене або ж передане кільком абонентам.
Електронна пошта може розглядатись як окремий випадок передачі файлів, щомає певні особливості і відмінності від стандартної процедури передачі файлів.
Перша відмінність полягає в тому, що відправником і одержувачем повідомленьє люди, а не машини. Це означає, що система ЕП складається з двох різних тісно пов’язанихчастин: одна забезпечує взаємодію з користувачем (наприклад, складання, редагування)повідомлень, друга — передача повідомлень (наприклад, розсилання повідомлень засписком, забезпечення передачі).
Друга відміна ЕП від передачі файлів полягає в тому, що, крім самого повідомлення,поштове послання містить велику кількість допоміжних полів. Ці поля вказують наім’я та адресу одержувача, дату і час відправлення повідомлення, перелік осіб, якимвідправлена копія повідомлення, рівень значущості, ступінь секретності, запит напідтвердження отримання і обробку та багато іншого.
Електронна пошта НБУ (ЕП НБУ, NBU mail) — програмно-технічна, адміністративно-технологічнасистема закритого типу, що забезпечує електронний обмін даними в банківський системіУкраїни. Відправником і одержувачем повідомлень в ній можуть бути різні прикладнісистеми, програми та фізичні особи. Електронна пошта охоплює близько 2300 вузліві має більш як 20 тисяч кінцевих користувачів по всій Україні. Доставка кореспонденціїіз одного вузла в другий займає приблизно 15—20 хвилин. Через вузли електронноїпошти, розташованої у підрозділах НБУ, передається від 10 до 150 Мбайт інформаціїза добу з урахуванням транзиту.
Обмін інформацією в електронній пошті здійснюється через так звані електронніпоштові скриньки. Вони організовані у вигляді звичайних каталогів DOS з ім’ям, якезбігається з кодом абонента, що мають підкаталоги IN для вхідної і OUT для вихідноїкореспонденції.
Під час сеансу електронної пошти вся інформація відділення банку з поштовоїскриньки з підкаталогу OUT передається в центр комутації зв’язку (ЦКЗ) в підкаталогIN. Інформація, що надійшла на адресу відділення банку з підкаталогу OUT Центракомутації, приймається в підкаталог IN відділення банку. Після успішної передачіабо прийому відповідний підкаталог OUT очищається. Цим виключається можливість повторноїпередачі під час наступного сеансу зв’язку.
Сеанс зв’язку виконується з ініціативи відділення банку. Інформація електронноюпоштою передається у вигляді файлів DOS, які в цьому випадку будуть називатися повідомленнями,або конвертами.
Імена файлів (конвертів) повинні мати таку структуру:
Непізнані конверти (файли з неправильною структурою імені) автоматично прямуютьна ЦКЗ в спеціальний каталог до з’ясування.
Для кожного відділення банку в Центрі комутації повідомлень відкрита свояпоштова скринька з ім’ям, яке збігається з кодом абонента.
/>
Рис. 1. Структура імен файлів (конвертів)
Головним завданням ЦКЗ є періодичний перегляд підкаталогів IN всіх поштовихскриньок і переміщення кореспонденції, що надійшла в них у відповідний підкаталогOUT. Програма ЦКЗ також управляє каналами зв’язку, веде архів і збирає статистичнідані про проходження кореспонденції в ЦКЗ.
Структура зв’язку в ЕП строго ієрархічна, тобто: центральний вузол, регіональніі абонентські вузли (рис.2).
Якщо кількість локальних користувачів перевищує 9, то локальному користувачевіприсвоюють порядкову букву латинського алфавіту.
Кожний вузол має своїх локальних користувачів.
/>
Рис. .2. Структура електронної пошти НБУ
Ім’я поштового вузла складається з 4-х символів:
· перший означає державу (U — Україна)
· другий знак — регіон (А — Вінницька область)
· третій — тип банку (Н — НБУ)
· четвертий — порядковий номер чи символ.
Систему ЕП НБУ утворюють поштові вузли, що поділяються на центральні, регіональніта абонентські. Центральні та регіональні вузли входять в систему НБУ і розміщуютьсяв управліннях Національного банку. Всі інші вузли ЕП НБУ є абонентськими. До нихналежать вузли, розміщені в комерційних банках, а також в державних та урядовихустановах і взаємодіють з банківською системою.
Майже кожний регіональний вузол ЕП НБУ є водночас і електронною інформаційно-довідковоюдошкою об’яв. Вузли можуть бути зв’язані між собою по виділених і комутованих телефоннихчи телеграфних каналах зв’язку, через супутникові системи передачі даних чи черезмережі Х .25.
2.Призначення і основні можливості системи “клієнт-банк”
Система «Клієнт-банк» призначена для роботи клієнта з банківською установоюі передбачає передачу платіжних документів клієнта до банку, а також отримання різноманітнихдокументів з банку каналами зв’язку.
Для з’ясування суті функціонування системи коротко розглянемо характеристикупредметної області, на яку розповсюджується дія системи «Клієнт-банк».
Згідно з діючим законодавством України будь-яке підприємство чи організаціяповинні тримати власні грошові кошти на розрахункових рахунках в банківських установах.Розрахунки готівкою дуже обмежені як сумами, так і кількістю. В основному всі розрахункипідприємств і організацій між собою, з державним бюджетом та позабюджетними фондамипроводяться в безготівковій формі через розрахунковий рахунок в банківських установах.
Технологія взаєморозрахунків підприємств та організацій звичайно здійснюєтьсяза такою схемою.
Підприємство-платник отримує рахунок чи рахунок-фактуру на потрібний товарчи послугу, в якому вказані банківські реквізити продавця. Далі за цим документомформується платіжне доручення.
Платіжне доручення — це розпорядження підприємства-платника банку здійснитипереведення зазначеної суми з власного розрахункового рахунку на розрахунковий рахунокпідприємства-покупця. Платіжне доручення має містити такі реквізити:
· номер платіжного доручення,
· дата,
· код за ЄДРПОУ підприємства-платника,
· назва підприємства-платника,
· банківські реквізити платника,
· код за ЄДРПОУ підприємства-одержувача,
· назва підприємства-одержувача,
· банківські реквізити платника,
· сума платежу,
· призначення платежу.
Платіжне доручення має бути надруковане в двох примірниках (іноді потрібно3), на кожному з яких повинен стояти надпис «1 примірник», «2 примірник». Першийпримірник завіряється підписами директора підприємства (організації)-платника таголовного бухгалтера чи уповноваженими на це особами, а також печаткою підприємства-платника.Перший примірник залишається в банківській установі, а другий після здійснення платежута штампування банком повертається підприємству як підтвердження здійснення оплати.Штамп банку містить назву банку, його МФО та дату, коли був здійснений платіж. Платіжнідоручення доставляються в банківську установу касиром підприємства в час, установленийбанком для обслуговування клієнтів, віддаються операціоністу, який їх вводить всистему ОДБ. Крім проштампованих платіжних доручень, банк кожний день формує тавіддає підприємству-клієнту виписку з розрахункового рахунку, яка містить інформаціюпро поточний стан розрахункового рахунку та про обіг коштів на ньому.
Виписка містить такі реквізити:
· дата формування виписки,
· час формування виписки,
· дата здійснення виписки,
· дата здійснення останьої (попередньої) операції по рахунку,
· назва та МФО банківської установи,
· назва клієнта,
· номер розрахункового рахунку клієнта,
· вхідний залишок,
· № документа, по якому здійснена операція,
· код документа,
· дані про кореспондента платежу (МФО, розрахунковий рахунок, назва),
· призначення платежу,
· ознака операції (кредитова чи дебетова),
· сума транзакції в грн,
· сума кредитового та дебетового обороту за день,
· вихідний залишок на розрахунковому рахунку.
Слід зазначити, що цей перелік може відрізнятися в різних банківських установах,але в основному він залишається незмінним. Так, у виписку може не включатися назвакореспондента та призначення платежу. Це залежить від версії ОДБ, яка функціонуєв банку. Наведений перелік є найбільш прийнятним і зручним для клієнта.
Виписка з розрахункового рахунку — це один з найважливіших документів підприємства.На основі даних, які він містить, приймаються важливі рішення щодо діяльності підприємствата будь-які перевірки податкових органів. Слід сказати, що щоденна виписка — цеважливий показник фінансового стану підприємства. Тому дуже важливо отримувати їїшвидко і в зручній для користувача формі.
Тим клієнтам, що мають великі обсяги платіжних документів, для спрощення таоперативності їх оплати банк встановлює систему «Клієнт-банк». Крім платіжних доручень,за допомогою системи «Клієнт-банк» можна передавати будь-які платіжні документи:меморіальні ордери, касові документи, заяви на акредитив, відмови від акцепта таін.
При застосуванні системи «Клієнт-банк» технологія безготівкових розрахунківзмінюється.
Система дає змогу:
перейти до безпаперової технології обробки інформації;
оперативно управляти власним розрахунковим рахунком із свого офісу;
уникнути подвійного введення інформації в банківській установі, зменшити допущеннякількості помилок при введенні і підготовці документів, а також запобігти типовихбанківських ризиків (помилкові направлення платежів, загублення документів, їх фальсифікаціята спотворення тощо) ;
розширити час отримання послуг до повного банківського дня;
забезпечити споживацькі якості ІС (функціональну повноту та своєчасність,адаптивну надійність, економічну ефективність).
Система «Клієнт-банк» має виконувати такі функції:
1. Підтримувати ведення баз даних нормативно-довідкової інформації.
2. Формувати та друкувати платіжні документи підприємства, а також документи,отримані з банку.
3. Формувати пачки документів у вигляді файлів для передачі їх в банк.
4. Приймати сформовані банком документи:
· квитанції по документах;
· виписки з розрахункових рахунків;
· файли змін, сформовані в банку для підприємства.
5. Забезпечувати зв’язок віддаленого робочого місця операціоніста на підприємствіз банком.
6. Забезпечувати комплексний захист інформації, що циркулює у мережах передачіданих, від несанкціонованого доступу за допомогою аутентифікації та криптографічногозахисту.
7. В процесі прийому та передачі інформації формувати протокол, у якому фіксуєтьсяінформація про отримані (підготовлені до передачі) файли, про результати перевіркиключів захисту інформації, про прийняті та передані повідомлення.
/>/>/>/>3. Основні принципистворення АІС
Залежно від застосовуваних технічних засобів обробки інформації розрізняютьручні, механізовані та, у разі використання автоматів, насамперед ЕОМ, автоматизованіІС (АІС).
Для банківських установ потрібно зазначити такі особливості при створенніАІС.
1. Висока продуктивністьАІС, її здатність швидко переробляти інформацію, відстежувати зміни на об’єкті,у навколишньому середовищі та максимально їх ураховувати.
2. Об’єкти йпроцеси, якими керують, а також і сама система управління (керування) можуть бутискладними і територіально розподіленими. Так, у разі окремого комерційного банкуабо відділення, котре територіально й організаційно зосереджене в одному місці,створення його АІС вимагатиме підходу й технологій обробки даних, відмінних відтих, що застосовуються, тоді коли банк являє собою сукупність відділень або філій,які територіально розміщені в різних місцях регіону.
У першому разі банк розглядається як один об’єкт, як єдине ціле, де практичнонемає проблеми передавання та приймання первинних даних.
У другому разі структура АІС складніша, застосовуються інші технології обробкиданих. Тут можливі проблеми збору та передавання даних із відділень до головноїконтори. Відповідно АІС буде багаторівневою системою, причому проблеми збирання,передавання й обробки даних вельми складні як з технічного, так і з організаційногобоку.
3. Для фінансово-кредитних установ, і для банківських насамперед, об’єкт управління— керована частина, або основне їх «виробництво» — також пов’язане з виробленнямі переробкою інформації. Адже основою діяльності таких установ є, по суті, роботаз інформацією, яка часто стає і предметом і продуктом праці не лише відповіднихінформаційних систем, а й установи в цілому.
Отже, у фінансово-кредитних установах автоматизація «основного виробництва»зводиться до автоматизації операцій обробки даних відповідних документів, тобтодо обробки інформації. Цим такі установи істотно відрізняються від промислових підприємств,де автоматизація основного виробництва являє собою автоматизацію процесів обробкиматеріальних потоків, а отже, створення АІС тут означає автоматизацію інформаційнихпроцесів, пов’язаних із основним виробництвом, а не самого виробництва.
АІС у ФКУ, і насамперед у банківських установах, не тільки обробляють управлінськуінформацію, а й виконують автоматизацію операцій «основного виробництва» (обробкаданих відповідних документів у процесі здійснення грошових розрахунків, наданнякредитів, нагромадження коштів і т.ін.). Формально такі АІС можна подати як синтезавтоматизованої системи обробки управлінської інформації (АСУу) та автоматизованоїсистеми основного виробництва (АСОВ):
АІСФКУ = АСУу + АСОВ.
4. Першочерговість автоматизації операцій «основного виробництва» є специфічноювимогою, коли йдеться про створення АІС у банках та інших фінансово-кредитних установах.Саме з огляду на цю вимогу зазначені АІС істотно відрізняються від АІС виробництвом(АСУВ), які автоматизують обробку лише інформації про хід основного виробництва.Цією особливістю пояснюється, здебільшого, і факт широкого впровадження ЕОМ у банківськихі фінансових установах. Адже на будь-якому економічному об’єкті передусім автоматизується«основне виробництво».
Зауважимо, що ступінь автоматизації АСУу і АСОВ у АІСФКУ нині різний — вищийу АСОВ і нижчий у АСУу. Крім того, розв’язання завдань управління на промисловихпідприємствах автоматизоване значно вище, ніж в АІС ФКУ. Тобто широке застосуванняу фінансово-кредитних установах ЕОМ, і насамперед персональних комп’ютерів, забезпечуєтьсяздебільшого завдяки автоматизації основного виробництва.
Банківські автоматизовані інформаційні системи (БАІС) або, як їх ще називають,електронні банківські системи (ЕБС) — це системи, які виконують переказування (переміщення)грошей, а також реєструють і аналізують інформацію про ці операції з використаннямкомп’ютерів і сучасних засобів зв’язку.
5.Банківські АІС відрізняються від решти таких систем ще й тим, що використовуванав них інформація має бути надійно захищена, а вони самі повинні мати підвищену «живучість»і безвідмовність у роботі.
Створюючи АІС чи будь-яку іншу систему, спираються на певні принципи — загальнівимоги, правила чи норми, яких слід додержуватись.
Так, згідно з нормативними документами під час створення автоматизованих систем(АС) необхідно керуватися принципами системності, розвитку, сумісності, стандартизаціїта ефективності.
1. Принцип системності. Необхідно встановлювати такі зв’язки між структурнимиелементами системи, які забезпечують її сумісність та взаємодію з іншими системами.Отже, усі зв’язки, елементи, функції та проблеми управління й діяльності мають розглядатисяяк єдине ціле.
2. Принцип розвитку (відкритості). Автоматизована система має створюватисяз урахуванням можливості поповнення й оновлення її функцій та складу без порушенняфункціонування АС.
3. Принцип сумісності. Під час створення системи мають бути реалізовані інформаційніінтерфейси, завдяки яким ця система зможе взаємодіяти з іншими системами згіднозі встановленими правилами. Так, будь-яка АІС на рівні КБ має інформаційно взаємодіятиіз системами установ НБУ, а АІС обласної податкової адміністрації — з АІС Головноїподаткової адміністрації України.
4. Принцип стандартизації. Під час створення систем мають бути раціональнозастосовані типові, уніфіковані й стандартизовані елементи, проектні рішення, пакетиприкладних програм тощо. Система та її елементи потребують стандартизації, аби можнабуло мінімізувати всі види витрат, уніфікувати прийоми, методи та інструкції, щоними керується персонал.
5. Принцип ефективності. Досягнення раціонального співвідношення між витратамина створення АС і цільовими ефектами, включаючи кінцеві результати, отримані відавтоматизації, які не завжди і не обов’язково мають набирати грошової форми, цеможе бути час (вірніше, його економія), певні зручності, нові функції, імідж і т.ін.
СПИСОКЛІТЕРАТУРИ
1. Автоматизированные системы обработки финансово-кредитнойинформации: Учебник. – М.: Финансы и статистика, 1990.
2. Ананьєв, О.М. Інформаційні системи і технології в комерційнійдіяльності [Текст]: підручник / О. М. Ананьєв, В. М. Білик, Я. А. Гончарук. — Львів: Новий Світ-2000, 2006. — 584 с.
3. Гужва, В.М. Інформаційні системи і технології на підприємствах[Текст]: навчальний посібник / В. М. Гужва; Мін-во освіти і науки України, КНЕУ.- К.: КНЕУ, 2001. — 400 с.
4. Гуржій, А.М. Інформатика та інформаційні технології[Текст]: підручник / А. М. Гуржій, Н. І. Поворознюк, В. В. Самсонов. — Х.: КомпаніяСМІТ, 2003. — 352 с.
5. Евдокимов и др. Экономическая інформатика: Учебник длявузов. – СПб.: Питер, 1997. – 592 с.
6. Информационные системы и технологии: приложения в экономикеи управлении: Кн. 6 [Текст]: учебное пособие / Мин-во образования и науки Украины,Донецкий нац. ун-т; ред. Ю. Г. Лысенко. — Донецк: Юго-Восток, 2004. — 377 с.
7. Колесник А.П. Компьютерные системы в управлении финансами.– М.: Финансы и статистика, 1994. – 312 с.
8. Маслов, В.П. Інформаційні системи і технології в економіці[Текст]: навчальний посібник / В. П. Маслов; Мін-во освіти і науки України. — К.: Слово, 2003. — 264 с.
9. Олійник, А. В. Інформаційні системи і технології у фінансовихустановах [Текст]: навчальний посібник / А. В. Олійник, В. М. Шацька. — Львів:Новий Світ-2000, 2006. — 436 с.
10. Платіжні системи: Навч. посібник для студентів вищ.закладів освіти / В.А. Ющенко, А.С. Савченко, С.Л. Цокол, І.М. Новак, В.П. Страхарчук.– К.: Либідь, 1998. – 416 с.
11. Рогач І.Ф., Сендзюк М.А., Антонюк В.А. Інформаційнісистеми в фінансово-кредитних установах. – К.: КНЕУ, 1999. – 216 с.
12. Рудакова О.С. Банковские электронные услуги: Учебн.пособие для вузов. – М.: Банки и биржи, ЮНИТИ, 1997. – 261 с.
13. Румянцев, М.И. Информационные системы и технологии финансово-кредитныхучреждений [Текст]: учебное пособие для вузов / М. И. Румянцев; Западнодонбасскийин-т экономики и управления. — Днепропетровск: ИМА-пресс, 2006. — 482 с. -