ЗмістВступ
1. Теоретичні відомості про освоєння іншомовноїлексики в сучасній українській мові
2. Запозичення іншомовних слів в сучасній українськіймові
2… Освоєння латинської лексики в сучасній українськіймові
2.2 Освоєння англійської лексики в сучаснійукраїнській мові
2.3 Освоєння старослов'янської лексики в сучасній українській мові
2.4 Освоєння грецької лексики в сучасній українськіймові
2.5 Освоєння французької лексики в сучасній українській мові
2.6 Освоєння німецької лексики в сучасній українськіймові
Висновки
Список використаних джерел
Вступ
Мова відображаєдовколишній і внутрішній світ людини, її життєвий досвід, узагальнює результатипізнання. Вона не тільки представляє дійсність, але й сприяє накопиченню знаньта ідей. Тому сучасний стан будь-якої мови – це наслідок її довготривалоїісторії розвитку під впливом різноманітних зовнішніх та внутрішніх чинників,які в реальній мовній дійсності тісно поєднуються.
Найпростішоюзміною, залежною від зовнішніх факторів, є запозичення чужомовних лексичниходиниць. Лексика будь-якої мови дуже різноманітна як із генетичного, так і зфункціонального та структурного погляду.
Актуальністьтеми зумовлена:
– недостатньоювивченістю іншомовних компонентів як засобу культурного взаєморозумінняєвропейських народів у формі та змісті слов’янських мов;
– потребоювиявити взаємозв’язок внутрішніх та зовнішніх (історичних, культурних,політичних, етнічних) чинників у засвоєнні іншомовної лексики українськоюмовою;
– необхідністюґрунтовного дослідження окремих тематичних груп лексики на різних хронологічнихзрізах розвитку української мови.
Темоюроботи є вивчення шляхів освоєння іншомовної лексики в сучасній українськіймові.
Метоюроботи є з’ясування взаємодії внутрішньомовних та позамовних чинників у процесізапозичення іншомовних за походженням лексем українською мовою на тлі іншихєвропейських мов.
Досягнення цієїмети передбачає виконання таких завдань:
– окреслитиособливості переймання іншомовних елементів під впливом зовнішніх чинників;
– встановитипитому вагу генетичних та історичних джерел слов’янських запозичень;
– визначитинаявність іншомовних запозичень у складі української лексики;
– з’ясуватиособливості функціонування іншомовних за походженням лексем у сучаснійукраїнській літературній мові.
Об’єктомдослідження є іншомовні за походженням лексеми(незалежно від шляхів їх проникнення), які увійшли в мову-реципієнт у різніісторичні періоди, але в синхронії існують якелементи єдиної системи.
Предметомдослідження – аналіз зовнішніх та внутрішніхчинників засвоєння іншомовної лексики мовою.
Джереламиматеріалу слугували Словник української мови в 11томах за редакцією І.К.Білодіда, Словник іншомовних слів за редакцієюЛ.Пустовіт, Етимологічний словник української мови у 7 томах за редакцієюО.С.Мельничука (т. І-ІІІ), Словник староукраїнської мови XIV-XV ст. заредакцією Л.Гумецької, Словник української мови XVI – першої половини XVII ст.(вип. 1-7) (СУМ XVI-XVII ст.).
У роботівикористано такі методи дослідження:
– описовий, якийдав можливість інвентаризувати лексичні одиниці іншомовного походження іпояснити особливості їх функціонування на відповідному етапі розвиткумови-реципієнта;
– порівняльно-історичний,за допомогою якого здійснено порівняння мовних явищ споріднених слов’янськихмов і їх розгляд в історичному аспекті;
– зіставний,який спрямовано на системне порівняння явищ української мови з іншими мовами зметою виявлення їх специфіки;
– результатиетимологічного аналізу та аналізу словникових дефініцій.
Великийвнесок у дослідження цієї проблеми зробили такі відомі вчені, як Л. Блумфілд,У. Вайнрайх, Ю. Дешерієв, Ю. Жлуктенко, Г. Пауль, С. Семчинський, Е. Хауген таінші. У їх працях розроблено основний термінологічний апарат теорії мовнихконтактів, запропоновано шляхи вивчення цієї проблеми, сформульовано основнінапрями дослідження міжмовної взаємодії.
Широкий інтересдо проблеми дослідження мовних контактів безперервно зростає внаслідокформування глобального інформаційного простору, суспільних та економічнихпроцесів, спрямованих на світову інтеграцію. У сучасній лінгвістиці об’єктамидослідження були взаємодія місцевої та емігрантської мов (Б. Ажнюк, Г.Зимовець), державної мови і мови національної меншини (М. Штець), спорідненихта неспоріднених мов (Д. Будняк, А. Ґудманян, В. Сімонок). У кожному випадкуавтори враховують різні соціомовні ситуації, розглядають соціологічні,психологічні та лінгвістичні аспекти складного процесу впливу однієї мови чиобопільного впливу мов. Результатом такого впливу є запозичення абоінтерференція на всіх рівнях мовної структури.
Курсова роботаскладається зі вступу, двох розділів, висновків та списку використаних джерел,що містить 11 найменувань. Загальний обсяг роботи 24 сторінки.
1. Теоретичні відомості про освоєнняіншомовної лексики в сучасній українській мові
З найдавнішихчасів носії різних мов спілкуються між собою: торгують, обмінюються культурнимидосягненнями, ведуть переговори. Внаслідок цього контактують різні мови, щопризводить до запозичень. Завдяки цьому мова збагачується так само як і завдяки розвитковібагатозначності слів і постійному творенню нових лексем.
Запозичення – перехід слів з однієї мови в іншувнаслідок взаємодії цих мов. [1; 225]
Запозичення – засвоєння слів однієї мовиіншою.[2; 197]
Співвідношеннязапозичених та корінних слів у різних мовах неоднакове. В українській мовізапозичення становлять приблизно 10% її словникового складу, в англійській –майже 30% (найбільше з французької мови), в румунській – понад 40% (переважаютьіз слов'янських мов), у японській – приблизно 70% (здебільшого з китайськоїмови). Мабуть, найбільш насичена іншомовними словами лексика корейської мови –їх тут майже 90% (переважно з китайської мови). Найменше запозичень вісландській мові усього кілька десятків (напр.: sykur — «цукор», bепzіп — «бензин», sitrоna — «лимон»).[1;225]
Чим давнішим єзапозичення, тим важче його виявити.
Переходячи в іншумову, слово пристосовується до її закономірностей, входить у її лексичнусистему. Адаптація запозичених слів передбачає:
1) набуттяіншомовним словом граматичних категорій, що відсутні в мові-джерелі, але наявніу засвоюючій мові. Так, в українській мові слово майдан чоловічого роду, а чадра- жіночого, хоч у татарській та турецькій мовах, з яких запозичені ці лексеми,вони ніякого роду не мають (тюркським мовам не властива ця граматичнакатегорія);
2) надання словупритаманної запозичуючій мові словозміни й пристосування до її системивалентностей. Наприклад, до укр. естрада, запозиченого через франц. estrade (злат. stratum — «настил»), долучено для збереження жіночого родуфлексію -а, що зумовило його відмінювання (естради, естрадою тощо), хоч уфранцузькій мові граматична категорія відмінка відсутня;
3) фонетичнеоброблення слова для пристосування його до фонологічної системи запозичуючоїмови. Цей процес може досить помітно видозмінити звукову будову слова.Наприклад, давні запозичення з латинської мови конопля й кіт нині істотновідрізняються звуковим складом від своїх джерел: сапарів, cattus. Цярозбіжність розвинулася поступово завдяки таким закономірним для слов'янськихмов змінам: короткого [ă] в [о], який у слові кіт уже на українськомуґрунті перейшов у [і]; губного приголосного з наступним [j] у сполучення [пл'];усуненню невластивих слов'янським мовам флексій. Українське слово верблюд, переходячиз мови в мову, невпізнанно змінило як звучання, так і значення. До слов'ян вонопотрапило з готської: ulbandus «верблюд», а до готської — златинської: elephantes (множина) — «слони» (готи сплутали назвивеликих, для Європи екзотичних тварин). У латинську мову це слово прийшло згрецької, а до неї — з арабської: al efas «слон» (слово з означенимартиклем, який греки зрозуміли як початок лексеми). Арабська мова запозичиласлово з давньоіндійської: ibhah — «слон». Дуже видозмінює звучанняслів при їх запозиченні китайська мова з її усталеним комплектом складів. Так, Москвапо-китайськи Мосике чи Мо, Київ — Цзиефу, Харків — Хаеркефу, Одеса — Аодеса.[1; 226]
Слова, запозиченіз інших мов, не завжди пристосовані до фонетичних законів української мови.Вони навіть пишуться за іншими правилами, ніж українські. Тому для правописуважливо вміти розрізняти запозичені й незапозичені слова:
а) майже всіслова, які починаються на а, е, і більшість на і — іншомовного походження: абітурієнт,абстракція, автомобіль, адміністрація, аеродром, аукціон; евакуація, економіка,експеримент, електрика, ефективний; ідеологія, інтеграція, інфраструктура,історія;
б) іншомовногопоходження є слова, що мають звук ф: фабрика, факультет, фарфор, феєрверк,фешенебельний, форма, фунікулер, футбол, графік, сифон, торф (винятки: Фастів іфоркати);
в) в іншомовнихсловах бувають збіги голосних: біографія, ваучер, віртуозний, гіацинт, океан, поезія,радіо, сеанс; в українських — вони можливі лише на межі значущих частин слова,найчастіше префікса й кореня: виорати, заозерний, наодинці, наосліп, зауважити,самоочисний, кароокий;
г) іншомовнимсловам властиві важкі для вимови збіги приголосних: бургомістр, демонстрант, комплект,матч, пункт, сандвіч, тембр, тюбінг, умбра, циліндр;
ґ) в іншомовнихсловах не чергуються о, е з і та немає випадних о, е, як в українських: бетон — бетону (пор.українське дзвін — дзвону), ваніль — ванілі (пор. сіль — солі), бюлетень — бюлетеня(пор. день — дня), катер-катера (пор.вітер — вітру), тон — тону (пор. сон — сну); але є чимало й українських слів, уяких голосні не чергуються й не випадають: тінь — тіні, ліс — лісу, мороз — морозу,берег — берега, приятель — приятеля;
д) в іншомовнихсловах рідко виділяються префікси й суфікси, а корінь може мати три та більшескладів (на відміну від українських слів, у яких корені одно-, рідшедвоскладові): вітамін, гіпотеза, дисципліна, температура, характер; якщо ж івиділяються префікси й суфікси, то вони відмінні від споконвічних українських: а-соціація,ди-соціація; екс-порт, ім-порт, транс-порт; дез-організація, ре-організація;демонстр-ант, демон-стр-ація, арбітр-аж;
е) частинаіншомовних слів із кінцевим голосним не відмінюється: амплуа, комюніке, шосе,журі, таксі, ескімо, рагу, кенгуру, інтерв'ю. [2; 199]
За ступенемпристосуванняіншомовних слів до запозичуючої мови виокремлюють:
а) засвоєння — слова, що фонетично і граматично адаптувалися до запозичуючої мови, набуливигляду, притаманного корінним словам: гарбуз — із тюркських мов, нафта, школа — через польську і латинську з грецької мови;
б) власнезапозичення — слова, у яких процес пристосування ще не завершився, які щезберігають забарвлення іншомовності: невідмінювані слова кіно, метро, журі,какаду;
в) варваризми(грец. barbarismos — іноземний зворот) — слова з особливо виразним забарвленняміноземності, у яких адаптація щойно почалася чи взагалі ще не починалася.Варваризми не відповідають нормам запозичуючої мови: невідмінюваний прикметник беж«світло-коричневий», міні, максі — «назви спідниць відповідно доїх довжини», чао — «до побачення», ноухау — «новий прийом,спосіб, нова річ». Іноді вони навіть пишуться латинкою: англ. аll right (олрайт) — «все гаразд», франц. merci — «дякую». [1; 227]
г) екзотизми — слова для позначення екзотичних, незвичайних реалій, для яких у мові немаєназв: кімоно, чалма, аул, меджліс, хурал. .[2; 198]
Іноді значення запозиченихслів може змінюватися. Наприклад, у давніх греків слово епіграф означало «написна пам'ятнику», В українській мові — «цитата перед твором».
Іншомовні слова вмові, яка запозичує їх, втрачаютьвнутрішню форму, тобто стають немотивовані. Наприклад, англійське слово marketiпg[14, 407], що дослівно означає «торгівля»і вживається в нашій мові як маркетинг, складається з кореня mark (одне зізначень — «тавро», «фабрична марка»), суфікса –et (market означає«ринок», «збут», «купувати») та суфікса з узагальнювальнимзначенням -ing. Значення цього слова в англійській мові випливає з йогоскладових частин. В українській мові воно немотивоване, стоїть поза зв'язком зіншими словами й поняттями і є незрозумілим. Тому запозичення іншомовних слівбез крайньої потреби — явище небажане.
За шляхомзапозичення розрізняють:
а) уснезапозичення — здійснюється при безпосередньому контактуванні носіїв двох мов,тому запозичується лише звучання слова. Так, на думку Л. Булаховського, укр. лящ,імовірно, походить від рос. лещ у якаючій діалектній вимові. Уснимизапозиченнями є грецизми корабель, левада, лиман, огірок; тюркізми базар,могорич, харч, кавун, гарбуз, казан. Усним шляхом потрапили в норвезьку мову здавньоруської слова torv — «базар», tolk — «перекладач», silke- «шовк». Запозичені таким шляхом слова зазнають значних змін;
б) писемнезапозичення — здійснюється через літературу і тому може орієнтуватись не лишена звуки, а й на букви: слово Париж, що пишеться по-французьки Paris, алевимовляється [pari]. Писемними запозиченнями є грецизми граматика, театр,гіпотенуза, гімнастика, олімпіада; латинізми календар, адвокат, лектор,аудиторія, студент, декан.[1; 227]
За способомзапозичення виокремлюють:
а) прямізапозичення — слова, які перейшли безпосередньо з однієї мови до іншої. Так,якутські лексеми оруос — «жито», огуруот — «город» засвоєнібезпосередньо з російської мови (рожь, огород) внаслідок прямих контактів цихмов;
б) опосередкованізапозичення — слова, які перейшли з однієї мови в іншу через посередництвоіншої (інших) мов. Наприклад, укр. жемчуг запозичене з волзько-булгарської мови(тюркська сім'я), до тюрків воно прийшло з китайської мови. Слово алмаз запозиченез грецької через посередництво арабської і тюркських мов. [1; 227]
Залежно відшляхів та часу запозичення слово може істотно змінюватись. Ім'я Гай Юлій Цезар,що стало титулом володаря, прийшло в українську мову у формах цар, кесар,цісар, кайзер.
За характеромзапозичених сліврозрізняють такі їх типи:
а) лексичнізапозичення — засвоєння слів у єдності їх форми і змісту. Наприклад,запозичення з англійської: мітинг, траулер, трактор, гангстер, футбол,маркетинг, бізнесвумен, бос, спонсор;
б) кальки (франц.calque — копія) — запозичення слів або фраз шляхом буквального, поморфемного їхперекладу. Українське хмарочос скальковане з нім. Wolkeпkratzer (Wolke – «хмара»,kratzeп — «чесати»), а рос. небоскреб — з англ. skyscraper (sky — «небо»,scraре — «скребти»). Іншомовне походження кальок, як правило,непомітне, виявити його можна в результаті спеціальних досліджень. Калькою лат.expressio — «вичавлювання; відчування, відчуття» є німецьке слово Аиsdrисk- «вираження, почуття»;
в) семантичнізапозичення — розвиток нового значення у корінному слові під впливоміноземного. Так, укр. риса — «лінія» набуло значення «властивість»під впливом франц. trait — «стріла; штрих; риса характеру», узб. кураш- "єдиноборство, сутичка" за зразком рос. борьба означає «діяльність,скерована на досягнення певного результату». Семантичні запозичення деякімовознавці відносять до кальок. Однак при калькуванні створюється матеріальнонове слово, а при семантичному запозиченні з'являється лише нове значення вжеіснуючого слова. Наприклад, під впливом франц. gauche та droit укр. лівий набулозначення «революційний», а правий — значення «реакційний»(на засіданнях Конвенту прогресивна партія монтаньярів сиділа зліва, ареакційна партія жирондистів — справа);
г) словотвірнізапозичення — передавання певного значення за допомогою іншомовних морфем.Слово телефон утворене з двох грецьких коренів (tele — «далеко» і phoпe- «звук, голос») у ХІХ ст. в межах англійської мови. На основіанглійського кореня lift- і французького суфікса -еur в російській мовіутворено лексему лифтёр. До словотвірних запозичень належить значна кількістьнаукових термінів, які традиційно утворюються з допомогою грецьких талатинських морфем. Цей тип запозичення протилежний калькуванню;
ґ) зворотнізапозичення — виявляються втому, що слово потрапляє в іншу мову, а потімповертається назад уже в новій формі і з новим значенням. Так, слов'янське господин- «пан» було запозичене угорською мовою, а звідти прийшло в говіркиукраїнської мови як ґазда — «господар». Слов'янське колесо, запозиченеіталійською мовою, набуло в ній значення «кінний екіпаж» (calesse,calesso) і з цим значенням повернулось у польську мову як kolaska, а з неї й уросійську коляска. [1; 228]
Надмірне вживанняіншомовних слів робить мову малозрозумілою, перетворює її на жаргон, руйнує їїсистему, розхитує усталені закони. Тому мова поступово очищає себе віднепотрібних запозичень (в українській мові тепер майже не вживаються слова аероплан,голкіпер, хавбек тощо). Свідоме прагнення не допускати запозичень у мову йпозбуватися їх називається пуризмом (від лат. риrиs «чистий»). В Україні у 20-х рр. ХХст. була зроблена спроба наблизити книжну мову до народної, але тодішнєдержавне керівництво перешкодило цьому. [2; 200]
Якщо є дві назви- українська й іншомовна, то перевагу слід надавати українській. Вона завждизрозуміліша, милозвучніша, легше запам'ятовується. Наприклад, краще сказати вихідний,ніж уїкенд; образ, ніж імідж; нестача, ніж дефіцит.
Ставленнядо іншомовних слів завжди обумовлене конкретними історичними обставинами.Небажаним є надмірне використання запозичень, а також намагання очистити мовувід іншомовних слів. Суспільна практика людей, історичний розвиток мовивідбирають із запозичених слів необхідні, відкидаючи зайві, тобто ті, якіпозначають поняття, що вже мають у мові цілком прийнятне вираження.
2. Запозичення іншомовних слів в сучасній українській мові
2.1 Освоєннялатинської лексики в сучасній українській мові
Виділяючи термін «лексичнийлатинізм» як об’єкт спеціального мовознавчого дослідження, требазазначити, що це поняття не отримало ще сталого загальноприйнятого визначення.У науковій літературі з проблем лексичних запозичень уживаються терміни«латинізм», «латиномовне запозичення»,«греко-латинізм», «латинське запозичення»,«латиноосновний полонізм». Найчастіше лінгвісти трактують«латинізм» як слово чи зворот, запозичені з латинської мови і такі,що сприймаються як чужорідні елементи [4; 154]. Таке визначення не є цілкомприйнятним, бо сприйняття запозичень як чужорідних елементів є суб’єктивнимявищем для носіїв мови, яке залежить від рівня володіння іноземними мовами,загальноосвітнього рівня людини та її мовної інтуїції.
При визначеннілатинізму важливим є принцип встановлення джерела запозичення. У сучаснійлінгвістиці існують цілком протилежні, навіть несумісні погляди на цю проблему.Особливі ускладнення виникають через хронологічну віддаленість класичних ісучасних мов, недосконалість, а часом і відсутність етимологічних досліджень.Сучасні німецькі славісти (Г. Кайперт) пропонують термін Eurolatein "євролатина" як умовнуназву, що означає живу спадщину античності і гуманістичного Ренесансу вєвропейських мовах. Разом із цим висловлюється сумнів щодо правомірностівикористання терміна «латинізм» у слов’янських мовах, оскількислов’янські народи та їх писемність так пізно з’явилися на історичній арені, щоне може бути й мови про латинське мовне середовище.
Деякі вчені (О.Муромцева, М. Віташек-Самборська) пропонують вважати джерелом запозичення непервісне етимологічне джерело, а найближче, тобто ту мову, у якій склалося данезначення слова і з якої воно потрапило з цим значенням безпосередньо або черезпосередництво іншої мови у мову-реципієнт.
Дослідникивиділяють окремий латинський лексичний пласт – «культизми чи латинізми»(cultismos o latinismos), тобто ті слова, які запозичені в пізніший періодрозвитку романської мови і, як правило, книжним шляхом (В.Виноградов).
Деякі лексеми,запозичені в українську мову безпосередньо з латинської, фактично належатьстарогрецькій мові. Брак вичерпного дослідження впливу класичних мов насловниковий склад слов’янських мов не дозволяє однозначно визначити посередникапри засвоєнні грецизмів. Тому вчені (М. Віташек-Самборська) пропонують синкретичний термін «греко-латинізм»(«греко-латинське запозичення»), який охоплює всі запозичення,прийняті в сучасні мови з однієї з класичних мов: грецької чи латинської. Однакйого використання допустиме лише при дослідженні штучних запозичень.
На основігенетичної класифікації визначаємо «латинізм» як лексичну одиницюлатинського походження (незалежно від шляхів її запозичення), яка функціонує напевному етапі розвитку мови-реципієнта і, відповідно, зафіксована у словнику.
Реєстр СУМХVI-XVII ст. фіксує латинізми, які вважаються тепер лексичними історизмами і незасвідчені словниками сучасної української літературної мови, наприклад:агравация, алегация, антецеденсъ, бенедикция, ґратифікація, девастация,деспектъ, десперация. Однак деякі із них залишились у лексичному складімови-посередника (пор. польськ. dewastacja, despekt, desperacja).
Одним ізважливих чинників формування національної та культурної ідентичності,історичної пам’яті сучасних європейських народів є соціокультурний комплексLatinitas, до якого (за визначенням Є. Аксера) належать і латинська мова, істворена за римськими зразками правничо-адміністративна система, і сукупністьствореної латиною літератури.
Кожен латинізммає свою, індивідуальну історію входження у мову-реципієнт. Латинська мова якетимологічне джерело не є однорідним явищем, оскільки об’єднує кількагенетичних джерел: класичну латину, народну, середньовічну та новітню.Специфіка різних національних мов та політичних і громадських інституційзумовлювала в ній багато локальних, часових та індивідуальних особливостей.Деякі середньовічні латинські лексеми залишилися в сучасних європейських мовах:arrestum > н. Arrest > фр. arrest > арешт [7; 93; І]; corporatio >н. Korporation, фр. англ. corporation > корпорація [7; 43; ІІІ]; dotatio> н. Dotation, фр. dotation > дотація [7; 115; ІІ]; liquidatio > н.Liquidation, фр. англ. liquidation > ліквідація [7; 260; ІІІ]; versio >фр. version > версія [7; 357; І].
Загальнітенденції, закономірності використання лексичних латинізмів, усталені умовленнєвій практиці мов, які протягом тривалого часу функціонували наукраїнських землях, відбилися і в українській мові. Найвпливовішими історичнимиджерелами при запозиченні латинських лексем виявилися французька, німецька тапольська мови.
Результатидосліджень свідчать, що найповніші лексикографічні джерела сучасної українськоїлітературної мови містять понад 3 тисячі латинізмів, які відбивають різні сферижиття українців і є ідеографічно різноплановими.
Попринерозв’язаність питання про можливість виділення у лексичному складі мовишироких і разом з тим окреслених груп лексики за ознакою їх семантичноїблизькості, спірність встановлення чітких меж між цими групами, очевидною єособлива роль латинських запозичень у розширенні поняттєвої структурисуспільно-політичної та юридичної лексики.
Тематична група«суспільно-політична лексика» :
– суспільніявища, пов’язані з ними ознаки, дії, стани та причетні до них особи: акція
– державне,адміністративне і громадське управління та особи, які його здійснюють:адміністрація
– документи, щообслуговують сферу суспільних відносин: акт
– освіта, науката виховання (назви осіб, пов’язаних із цією системою; навчальних закладів;явищ та понять): бакалавр
– державна таприватна матеріальна підтримка і сприяння: дотація
– державнийустрій, державні та громадські об’єднання: асоціація
– адміністративно-територіальнийподіл, земельні володіння та їх власники: латифундія
Засвоєннязапозиченого слова починається в момент входження його і триває протягом усьогожиття слова в новій мові. Аналіз латиномовних лексем здійснюємо шляхомпорівняння семантичних структур слів у відповідних мовах, використовуючисловникові дефініції, які наводяться в основних лексикографічних джерелах.Дослідження показало, що частина латинізмів, які були однозначними умові-джерелі, зберегли цю однозначність і в українській мові. Переважно призбереженні однозначності помітних змін у семантиці слова не відбувається,наприклад: дерогація – «часткове скасування старого закону»
Частинаукраїнських латинізмів є багатозначними. Явище полісемії в цій категорії слів ісемантичні процеси в ній значно складніші, ніж у моносемантичних словах. Хочаполісемантичне слово дуже рідко входить в іншу мову одразу в усій сукупностісвоїх значень, все ж таки явище виникнення полісемії слова має місце при мовнихконтактах.
Розрізняємо такігрупи слів:
– полісемантичніукраїнські лексеми, співвідносні з моносемантичним словом у мові-джерелі. Утаких словах похідні значення виникають у семантичній системі української мови,і спостерігається певна асиметрія: іншомовна форма і одне значення плюс похіднізначення української мовної системи, наприклад: декларація – «1) заяваодного чи кількох урядів, політичних партій, міжнародних або громадськихорганізацій, що доводить до загального відома програмний акт, важливу подію,закон тощо, 2) урочисте проголошення політичних принципів, 3) заява платниківподатку про характер і розмір прибутків, 4) заява особи до митниці» [6;300]
– слова,які є багатозначними в українській мові і в мові-джерелі.
Латинськізапозичення, пристосовуючись до системи мови-реципієнта, проходили складний ітривалий шлях адаптації, а для деяких латинізмів цей процес триває досі. Окремілатинізми новітнього періоду стали надбанням сучасної української мови запосередництвом мовленнєвої практики української діаспори, наприклад: екзил,інвазія, інституція, квестіонувати, опінія.
2.2 Освоєнняанглійської лексики в сучасній українській мові
Англійська мовастала справді світовою мовою. Нею володіє близько півтора мільярда осіб.Вісімдесят відсотків наукових досліджень у світі вперше публікуєтьсяанглійською. Нею друкується близько п'ятдесяти відсотків з
10 000 щоденнихгазет. Англійська мова є рідною для 12 націй, які налічують 350 мільйонів осіб(Велика Британія, США, Канада, Австралія, Гренада, Барбадос, Гвіана, Ямайка,Багами, Трінідад та інші). Її словниковий запас налічує півмільйона слів.Англійська мова має міцні зв'язки з іншими мовами індоєвропейської сім'ї, якимирозмовляє третина людства.
Наприкінці ХХ –на початку ХХІ ст. активізувалися також українсько-англійські мовні контакти,результатом яких стала значна кількість запозичень у різних сферах діяльності:в економіці (лот [13,329]); у суспільно-політичній сфері (ньюсмейкер [13, 395], спічрайтер [13, 541]); у засобах зв'язку, ЕОМ (сканування [13, 531], он-лайн[13, 403]); в науці, культурі, освіті (коледж [13, 277], гендер [13, 123],уфологія [13, 599]), у масовій культурі (трилер [13, 588], хепі-енд [13, 633]);у спорті (скейтинг [13, 532]); у побуті (сигнет [13, 523], памперси [13, 415],степлер [13, 546]); у ЗМІ (копірайт [13, 297], інтерв'ю [13, 233]); у рекламі(пабліситі [13, 412], шоуїнг [13, 656]); у дизайні (стайлінг [13, 543]).
Це зумовленорозмаїттям позамовних чинників, об'єктивних і суб'єктивних: розвиткомекономічних зв'язків, впливом стилю американського життя, модою на іноземніслова, досягненнями англомовних країн в окремих сферах діяльності, пожвавленнямкультурних зв'язків, двомовністю, умовами функціонування української мови,зрушеннями комунікативно-прагматичного характеру, престижем англійської мови,стереотипи сприйняття США та Великої Британії пересічним громадянином,вживанням англіцизмів для демонстрації освіченості або неординарності тавнутрішньомовними потребами (необхідністю назв для нових предметів, процесів,понять (пейджер [13, 429], хакер [13, 632], модем [13, 365]), прагненням мовноїекономії (копірайт [13, 297] – авторське право, лейбл [13, 319] – товарнаетикетка з фірмовим знаком), уточнити, деталізувати поняття (хайтек-компанія[13, 632]), поділ сфери семантичного впливу (рієлтер [13, 504] – агент,торговий посередник з продажу нерухомого майна). Внаслідок цього маємозагрозливу мовну ситуацію: функціонування у мові дублетів (міленіум [13, 359]–тисячоліття), збільшення кількості небажаних омонімів (кеш [13, 267] –економічний та комп'ютерний термін), запозичення власних назв без перекладу(Muppets-show, на відміну від перекладених – «Прихована камера»),запозичення прислівників та вигуків (фіфті-фіфті [13, 617]), що мають на метіімітувати чуже.
Нині передукраїнським мовознавством постала низка проблем, пов'язаних з функціонуваннямнового гетерогенного матеріалу. По-перше, виникла потреба збільшити реєстрорфографічного словника української мови за рахунок лексичних запозичень, давшиїм відповідне орфографічне оформлення. Гостро стоїть проблема унормуванняправопису запозичень (які слова писати в лапках, де подвоювати приголоснітощо). По-друге, слід встановити чіткі критерії зарахування запозичень до складуукраїнської мови (розрізнити епізодизми, ефемеризми, спорадизми). Зокрема зачастотою вживання іншомовного слова, наявністю в розмовному мовленні, у творахсучасних українських письменників (за винятком представників маскультури), заідіомотворчим потенціалом тощо. Зрозуміло, слід насамперед перевірити, чи євідповідник в українській мові – у спадщині класиків української літератури, уживому народному мовленні, у словниках Б. Грінченка, А. Кримського та інших,які витримали випробування часом, у фразеологічних словниках, у творах сучаснихавторів. По-третє, є потреба фіксувати контексти, у яких вживаються англіцизми(зокрема розмовні ситуації), визначити засади етимологічної ідентифікації (зякої чи з якої через яку мову запозичено), врахування культурного такраїнознавчого компонента. При написанні відповідних лексикографічних працьслід зважити на випадки зіткнення мовної традиції та практики.
Доцільним було бстворення окремого словника складних слів та словосполучень, які запозиченіукраїнською мовою, з метою виявлення семантики складових, що характеризуютьсявисоким ступенем частотності. Це перешкодить тенденції до втрати«внутрішньої форми» запозиченнями, а також сприятиме пошукувідповідників в українській мові.
2.3 Освоєннястарослов'янської лексики в сучасній українській мові
З прийняттям християнства 988 р. в Україну прийшла тодішня болгарськамова, яка пізніше дістала назву «старослов'янська», або «церковнослов'янська».Вона стала мовою богослужінь, богослужбових книг, мовою навчання, набула статусулітературної мови в Україні.
На українську старослов'янська мова (зокрема їїлексика) суттєво не вплинула: нею користувалося тільки духовенство тааристократична верхівка. Простий люд розмовляв і творив своєю мовою.
Зістарослов'янської українська мова засвоїла невелику кількість назв абстрактнихпонять, пов'язаних насамперед із релігією, мораллю тощо: благодать, Господь,пророк, учитель, чудо, молитва, блуд, гріх, хреститися, воскреснути, єдиний таін.
Старослов'янізми більш активно використовували письменникив художніх творах зі стилістичною метою: для надання висловлюванню урочистогоабо, навпаки, іронічного звучання.
Майстерновикористовував старослов'янізми Т. Шевченко, як, наприклад, у вірші «Молитва»[12; 340]:
Злоначинающихспини,
У пута кутії некуй,
В склепи глибокіне муруй.
А доброзиждущимрукам
І покажи, іпоможи,
Святую силуниспошли.
А чистих серцем?Коло їх
Постави ангелисвої
І чистоту їхсоблюди.
А всім нам вкупіна землі
Єдиномисліє подай
І братолюбієпошли.
Більшість старослов'янізмів має свої відповідники вукраїнській мові.
Длястарослов'янізмів характерні такі фонетичні й морфологiчні особливостi:
а)звукосполучення ра, ла, ре, ле відповідно до українських оро, оло, ере: враг — ворог,град — город (Новгород), глава — голова, глас — голос, область — володіти, плащ- полотно, древо — дерево, плевели — полова;
б)звукосполучення ра на початку слова: раб, ратай;
в)звукосполучення жд на місці колишнього звука д: вождь — водій, нужда,страждати;
г) початкові є,ю: єдиний, юнак, юродивий;
ґ) префікси воз-, вос-, пре-, пред-, со-: возлюбити,вознесіння, воскреснути, премудрий, превелебний, предтеча, пред'явити,соратник, союз; старослов'янський префікс пре- може додаватися й донезапозичених українських слів: предобрий, пресвітлий, пресвятий;
д) іменниковісуфікси -тель, -знь, -ств(о), -тв(а): мислитель, приязнь, боязнь,словоблудство, молитва, жертва; ці суфікси використовуються й у незапозиченихсловах: гнобитель, мучитель, товариство, побратимство, гонитва;
е) прикметниковісуфікси -ащ-, -ущ-,-им-: трудящий,грядущий, сущий, незримий; ці суфікси використовуються й у незапозиченихсловах: роботящий, невмирущий, загребущий, невловимий.
2.4 Освоєннягрецької лексики в сучасній українській мові
Грецькі слова вукраїнську мову ввійшли ще до прийняття християнства внаслідок безпосередніхконтактів між носіями обох мов. Набагато більше грецьких слів прийшло до насчерез старослов'янську мову після прийняття християнства: ангел [13, 38], апостол [14, 56], Біблія [14, 81], Євангелія [14, 234], вівтар [14, 100], ладан [14, 368], паламар [14, 494], псалом [14, 564], ідол [14, 246]. Тоді ж було запозичено й багатогрецьких імен, такі, як Анатолій (східний), Андрій (мужній), Арсен (сміливий), Василь(царський), Геннадій (благородний), Олександр (захисник людей), Ірина (спокій),Галина (тиша), Катерина (чиста), Оксана (гостинна), Олена (сонячна).
Наступна хвилягрецизмів спостерігається у зв'язку з вивченням в українських школах у ХVІ-ХVІІст. грецької мови. У цей час в українську мову входять в основному шкільнітерміни: граматика [13, 144],філософія [13,614], лексика [14, 377], морфологія [14, 246], синтаксис [14, 626], хор [13, 636].
Пізнішізапозичення з грецької мови пов'язані з розвитком різних галузей науки, зполітичним життям. До них належать такі слова, як біологія [14, 83], бактерія [14, 74], мікроб [14, 431], теорема [14, 668], дифтонг [14, 192], фонема [14, 724], морфема [14, 449], схема [14, 654].
Для грецизмівхарактерні такі особливості:
а) словотвірніелементи: авто, анти, мікро, макрос, аероб, хроном, Фотом, топок, сферою, агро-, архі-, ізо-, пан-, філ, -фоб.
б) початковіголосні а, е, і, приголосний ф, звукосполучення кс, пс, суфікси -ік(а), -ад(а),-ид(а), -ід(а) тощо: архів [14, 62], автор [14, 16], економія [14, 213], етика [14, 233], ідея [14, 245], фантазія [14, 707], лексика [14, 377], олімпіада [14, 480].
2.5 Освоєнняфранцузької лексики в сучасній українській мові
Французькіслова проникають в українську мову, починаючи з ХVІІ ст. через польську,пізніше — російську мову. А в другій половині ХVІІІ-ХІХ ст. цьому сприялопоширення політичних ідей, мистецтва, культури, Батьківщиною яких була Франція.
Запозичені з французької мови слова стосуютьсяпереважно:
а)суспільно-політичного життя: режим [14, 584], абсолютизм [14, 11], парламент [14, 506], департамент [14, 174], дебати [14, 165], прем'єр [14, 549], шеф [14, 754], аташе [14, 67], інтрига [14, 268], шантаж [14, 751], авантюра [14, 12], бюллетень [14, 90];
б) мистецтва йлітератури: ансамбль [14, 48],афіша [14, 70], анонс [14, 48], п'єса [14, 523], суфлер [14, 653], роль [14, 603], амплуа [14, 40], тембр [14, 666], антракт [14, 52], рояль [14, 605], ескіз [14, 232], натюрморт [14, 458];
в) військовоїсправи: армія [13,55], аванпост [14, 12], бригада [14, 88], фронт [14, 731], флот [14, 722], парашут [14, 504];
г) одягу: кашне [14, 302], капюшон [14, 289], манжети [14, 404], жабо [14, 237];
ґ) будівництва,архітектури, містовпорядкування: бельетаж [14, 79], фойє [14, 723], фасад [14, 709], оранжерея [14, 485], тераса [14, 668], бульвар [14, 89], авеню [14, 12];
д) побуту: абажур[14, 9], люстра [14, 393], портьєра [14, 546], сервіз [14, 619], пудра [14, 567], делікатес [14, 170], десерт [14, 176], вінегрет [14, 102], гарнір [14, 115], філе [14, 716], антрекот [14, 52].
Для запозиченихіз французької мови слів властиві такі фонетичні й морфологічні особливості:
а)звукосполучення уа: амплуа [14, 40], кулуари [14, 362], експлуатація [14, 217], вуаль [14, 105];
б) пом'якшеннягубних та к перед у (буква ю): гравюра [14, 153], капюшон [14, 289], фюзеляж [14, 733], кюрі [14, 366], кювет [14, 366];
в)звукосполучення ам, ан перед приголосними: тампон [14, 660], пансіон [14, 499], авантюра [14, 12], жанр [14, 237];
г) суфікси -аж,-ант, -анс, -ер, -йон: екіпаж [14, 212], фураж [14, 733], інтендант [14, 264], реверанс [14, 580], режисер [14, 584], компаньйон [14, 328];
ґ) незмінюванііменники з кінцевими наголошеними голосними -е, -і, -о: пенсне [14, 516], турне [14, 698], резюме [14, 586], журі [14, 239], кашпо [14, 302], шапіто [14, 751].
2.6 Освоєннянімецької лексики в сучасній українській мові
Проникненнягерманізмів в українську мову почалося ще відтоді, коли готи займали південьсучасної України понад Чорним морем (ІІІ-ІV ст.). Однак переважна більшістьзапозичень із німецької мови припадає на ХVІ-ХVІІІ ст.
Посередником узапозиченні німецьких слів стала російська мова.
Запозичення з німецької мови здебільшого стосуються:
а) техніки йбудівництва: анкер [14, 47], домкрат[14, 198], кахлі [14, 302], шифер [14, 755], шланг [14, 756], шпунт [14, 760], штепсель [14, 762];
б) військовоїсправи: гаубиця [14,117], єфрейтор [14, 236], офіцер [14, 492], фельдмаршал [14, 711], фланг [14, 720], штаб [14, 760], штурм [14, 763];
в) мистецтва: балетмейстер[14, 75], мольберт [14, 443], гастролі [14, 116], флейта [14, 721], арфа [14, 62], камертон [14, 283], обертон [14, 474], ландшафт [14, 371];
г) торгівлі йуправління: вексель [14, 96],касир [14, 297], маклер [14, 400], банк [14, 76], штемпель [14, 761], штраф [14, 762], ратуша [14, 577], поштамт [14, 547];
ґ) побуту: бакенбарди[14, 73], шлейф [14, 756], ширма [14, 755], мундштук [14, 452], штопор [14, 762], портвейн [14, 545], штатив [14, 761].
Для германізмів характерні такі особливостi:
а) складні слова,утворені без сполучного голосного: ландшафт [14, 371], камертон [14, 283],
б) слова зі звукосполученням штна початку слова та ей, ай після приголосного: штамп [14, 761], штаб [14, 760], штраф [14, 762], шлейф [14, 756], шайба [14, 750].
Німецькі запозиченняналежать до найбільших з кількісного погляду. Німецький лексичний впливздійснювався такими основними шляхами, як польське і чеське посередництво, атакож безпосередні німецько-українські міжмовні контакти. Необхідно особливопідкреслити, що німецькі лексичні запозичення настільки органічно адаптувалисяв лексичній системі української мови з власне номінативного і фонетичного таморфологічного поглядів, що в багатьох випадках не сприймаються як словаіншомовного походження. Наприклад: офіцер [14, 492], касир [14, 297], банк [14,76], штраф [14, 762] тощо.
Висновки
Лексика кожноїмови складається в процесі її тривалого історичного розвитку, тобто українськалексика, як і мова в цілому, тісно пов'язана з історією українського нapoдy. Лексика сучасної української мови за походженням неоднорідна. Близько90 відсотків становлять успадковані слова, тобто такі, що ведуть свій початок зіндоєвропейської мовної єдності; слова, що виникли в спільнослов'янськийперіод; слова, спільні для східнослов'я'нських мов; відтак лексика, що з'явиласяна українському ґрунті за час самостійного існування української мови. Решта лексичного складу (приблизно 9Овідсотків) – слова, запозичені з інших мов.
Розрізняють запозичаннялексичне, словотвірне, морфологічне, семантичне, а також калькування. Входячи вукраїнську мову, лексика іншомовного походження засвоюється графічно,фонетично, граматично.
Коли словоприйшло з іншої мови разом з поняттям і йому немає відповідника в рідній мові,воно має всі підстави для вжитку. Часом слова іншомовного походження стаютьодним із компонентів синонімічного ряду: краєвид (укр. питоме), пейзаж (з фр.),ландшафт (з нім.). Якщодля називання якогось поняття вукраїнській мові є власне слово, запозичення, що не дає нічого нового, зайве.Мові однаково шкодять і надмірний пуризм (від лат. pиrиs — «чистий»),тобто безоглядне викорінювання будь-яких іншомовних елементів, і надуживаннячужомовною лексикою, переобтяження нею письмових та усних текстів, особливопризначених для широкого читача чи слухача. Порівняймо для прикладу слова спонсор- «той, хто матеріально забезпечує проведення якогось заходу» і консенсус.Перше порівняно недавно увійшло в українську мову з англійської, йому поки щонемає точного відповідника, створеного на українському фунті. Тож його вживаннявмотивоване й закономірне. Друге є дещо ранішим запозиченням з латинської мови.Надмірно часте вживання його за рамками книжної лексики недоцільне, бо наврядчи консенсус замінить семантично тотожні йому украЇнські слова згода,одностайність, збіг думок. Особливо знижують рівень культури мовлення помилки увживанні іншомовних слів.
Різноманітна зфункціонального та структурного погляду запозичена лексика з європейських мовбудь-якого походження є результатом взаємодії різнорідних зовнішніх тавнутрішніх (історичних, політичних, культурних, соціальних, етнічних,конфесійних) чинників. Ставленнядо запозиченоїлексики тарепрезентованих нею цінностей в Україні ніколи не було однозначним.
Кожне слово маєсвою індивідуальну історію входження у мову-реципієнт і завжди залишає місцедля дискусій і уточнень, тому оцінка питомої ваги окремих історичних джерел упроцесі засвоєння запозичених лексем східнослов’янськими мовами є відносною.Під впливом вагомих зовнішніх чинників ці запозичення могли проникати вукраїнську мову не лише через посередництво європейських мов (французької,німецької, чеської, польської), а й безпосередньо.
Латинська мова не булаоднорідним генетичним джерелом запозичення: вона поєднувала класичну латину,народну, середньовічну та новітню. Засвоєння українською мовою поодиноких лексем грецькогопоходження (академія, бібліотека, гімназія, економія) свідчить про те, щолатина була не лише генетичним, але й історичним джерелом поповненнясловникового складу слов’янських мов.
Семантична адаптаціялатинізмів є складним багаторівневим процесом. Тут представлені кілька типівзалежності: а) моносемантичне запозичення в українській мові співвідноситься зоднозначним латинським словом, причому помітних змін у семантиці слів невідбувається; б) збереження однозначності не супроводжується тотожністюзначень, що пояснюється змінами або уточненнями; в) семантична структура багатозначного слова-етимонаспрощується; г) полісемантичні українські лексеми співвідносяться змоносемантичним словом у мові-джерелі; д) слова, які є багатозначними вукраїнській мові і в мові-джерелі.
Виділення влексичному складі запозиченої лексики окремих тематичних груп і вивчення їхеволюції тісно пов’язане з історією відповідних сфер суспільного буття і добреілюструє вплив зовнішніх факторів на розвиток лексики: її зміни зумовленігалуззю, в якій вона функціонує, і внутрішнім механізмом, будовою мови. Зазначені фактори не протистоять одинодному, а глибоко і постійно взаємодіють.
Лексикаіншомовного походження, коли нею користуватися без зловживань і перекручень, єодним із засобів збагачення словникового складу мови.
Список використаних джерел
1. КарпенкоЮ.О. Вступ до мовознавства / Запозичення / – К.: Академія
2. Ющук І.П.Українська мова / Лексичні запозичення /: Підручник. – К.: Либідь, 2004. – 639с.
3. Сучаснаукраїнська мова / За ред. Пономарева О.Д. – К.: Либідь, 2001
4. Д.І.Ганич, І.С. Олійник, С.В. Семчинський. Словник лінгвістичних термінів – К.:Вища школа. Головне видавництво, 1985. – 360 с.
5. Словник української мови в 11 томах / Заред. І.К. Білодіда. – К.: Наукова думка, 1970-1980.
6. Словник іншомовних слів / За ред Л.Пустовіт. – К.: Довіра, 2000. – 1017 с.
7. Етимологічний словник української мови у7 томах / За ред. О.С. Мельничука. – К.: Наукова думка, 1982. –Т. І-ІІІ.
8. Словник староукраїнської мови XIV-XV ст./ За ред. Л. Гумецької. – К.: Наукова думка, 1977. – 630 с.
9. Словник української мови XVI – першоїполовини XVII ст.: Проб. зошит. – К.: Науковадумка, 1983.– 158 с.10. Муромцева О. Розвиток лексики українськоїлітературної мови в другій половині ХІХ – на поч. ХХ ст. – Харків: Вища школа.Вид-во при ХДУ, 1985. – 152 с.11. Виноградов В. Лексикология и лексикография:Избр. труды / АН СССР. Отд-ние литературы и языка. – М.: Наука, 1977. – 312 с.12. Тарас Шевченко: Твори у п'яти томах.Т.2. – К.: Дніпро, 1970. –416 с.
13. Словник іншомовних слів / Уклад… С.М. Морозов,Л.М. Шкарапута –
К: Наукова думка, 2000. – 662 с.
14. Сучаснийсловник іншомовних слів / За ред. Н.В. Тучиної – Харків: Торсінг плюс, 2007. – 767 с.