Невласне-пряма мова у художньому дискурсі

Вступ
Дана дипломнаробота присвячена невласне-прямій мові у художньому дискурсі на матеріаліроманів німецького автора Ліона Фейхтвангера.
Невласне-прямамова — особлива лінгвопрагматична категорія художнього тексту, сформована наоснові злиття перспектив автора й персонажа, яка особливим чином взаємодіє ізсюжетною лінією оповідання й відрізняється набором специфічнихлінгвопрагматичних ознак.
Актуальністьдослідження обумовлена тим, що роботи, які присвячені різновидам мови, а самевивченню невласне-прямої мови, носять фрагментальний характер. Можно також стверджувати, що інтереси щодо вивчення цієї теми в значній мірі зросли. Тому актуальність роботи зумовлена ще й необхідністю поглибленоговивчення даноїтеми і проблем, котрі з нею пов’язані. Той, хто вивчає німецьку мову як іноземну, зіштовхується з труднощами, які пов´язані зі стилістикою, аналізом текстів іноземноїлітератури, різновидамимови та вибором правильного матеріалу з безкінечної кількості допоміжної літератури.
Об’єктомдослідження виступає категорія невласне-прямої мови.
Предметомдослідження є засоби організації невласне-прямої мови в романах німецькогоавтора Ліона Фейхтвангера.
Матеріаломдослідження виступають твори Ліона Фейхтвангера:
1) Die Brüder Lautensack.
2) Erfolg, Drei JahreGeschichte einer Provinz.
3) Die Füchse im Weinberg
4) Die Hässliche HerzoginMargarete Maultasch
Вибірку прикладівздійснено із загального обсягу текстів 1991 сторінок.
1   При дослідженнітексту виникають питання пов'язані з окремими реальними текстами, яким чином вонипередають зміст, не тільки слідуючи нормам, відомим граматиці і стилістицімови, але і на основі значущих відхилень. Що таке текст? Для чого служитьтекст? Яку інформацію він собою несе, що собою являє?
Види мови, як і проблеми, що виникають з нею, безпосередньо торкаються питань тексту тому, що видимови це різновиди самого тексту. Сюди входять лінгвістичні явища різновидівмови, категорії видів мови, теорії, яким чином відокремлюється невласне-прямамова в тексті, за якими ознаками вона проявляється в тексті.
Теоретичне значення роботи визначається тим, що її основні положення тависновки можуть сприяти поглибленому розумінню будь-якого з видів тексту тазастосуванню набутих знань при вивченні німецької мови, ліпшому розуміннюспецифіки німецької літератури і культури.
Практична цінність роботи полягає в тому, що її результати можуть бутивикористані при написанні курсових чи дипломних робіт, для розробок методичноїлітератури, а також у практиці відпрацювання навичок розуміння та розборутексту на уроці німецької мови.
Наукова новизна полягає у комплексному аналізі практичного уживанняневласне-прямої мови з використанням творів німецького автора ЛіонаФейхтвангера, що в деякій мірі розкриває індивідуальний стиль цьогописьменника.
В даній дипломній роботі, спираючись на досвід дослідників в областілінгвістики, розглядаються такі аспекти: поняття тексту, теорії тексту; поняттядискурсу, його структура і типологія; різновиди мови, як лінгвістичного явища;невласне-пряма мова, концепції невласне-прямої мови, гострополемічні проблемикатегоріальної і сутнісної природи невласне-прямої мови.
Структура роботи. Дипломна робота складається з вступу,трьох частин, висновків після кожної частини, та загальних висновків. Післязагальних висновків йдуть додатки та список використаної літератури.

Розділ I. Теоретичні засади дослідження
1.1 Концепції тексту у філологічних дослідженнях
Стилістика мови вивчає окремі реальні тексти,розглядаючи, яким чином вони передають зміст, не тільки слідуючи нормам,відомим граматиці і стилістики мови, але і на основі значних відхилень від цихнорм.
При тлумаченнітексту важливо пам'ятати, що інформація в мові може бути двох видів:
А) інформація була не пов'язаною з обстановкою акту комунікації, аскладова самий предмет повідомлення;
В) інформація додаткова, пов'язана з умовами і учасниками актукомунікації.
Події, ідеї, емоції, відношення автора до зображення кодуються влітературі засобами мови — вони перетворюються на текст. Для читача текстповинен знову стати ідеями і чинами, читач повинен відновити повідомлення,користуючись своїм знанням кодів і кодових комбінацій мови і інших семіотичнихсистем. При будь-якому підході читач повинен бути спроможний бачити внутрішнюєдність всіх елементів тексту, підлеглих єдиній художній задачі. Стилістика незабезпечує читача набором думок і готових оцінних думок, позбавляючи його відпраці творчо сприймати витвір мистецтва.
Що має на увазі під собою поняття текст? Посилаючись на Ю. М. Лотмана ійого школу — текстами є будь-які витвори мистецтва: поеми, картини, симфонії,архітектурні ансамблі. Але, тут потрібно звернути увагу на те, що один і той жетермін використовується в різних галузях науки з схожим, але не тотожнимзначенням, що детермінується цілями тієї науки, в якій він застосовується.Наприклад, текст, який використовується в літературі, слід вважати, згіднотеорії Ю. М. Лотмана, літературно-художнім текстом, а ось, наприклад, текстсимфонічної музики слід вважати симфонічним текстом.
Будучи призначеним не тільки для передачі, але і для зберіганняінформації, літературно-художній текст представляє собою внутрішньо зв'язанеціле, що володіє ідейно-художньою єдністю.
Головним чинником тексту є його комунікативне призначення,тобто його прагматичне єство, оскільки текст призначений для емоційно-вольовоїі естетичної дії на тих, кому адресований, а прагматичним в лінгвістиціназивається функціонування язикових одиниць в їхньому ставленні до учасниківакту спілкування.
Внутрішнясмислова цінність тексту і його цільнооформленність, яка забезпечує виконаннятекстом його основного призначення передачі і зберігання інформації, створюєйого зв'язністю логічною, тематичною, структурною і знову-таки прагматичною. Які на всіх інших рівнях, значення цілого не є простою сумою значень компонентів;тільки в тексті ця ідиоматичність, природно складніше, ніж у одиниць іншихрівнів.
Внутрішня цілісність тексту сприймається читачем з самого тексту, воназабезпечується трьома типами відносин між його одиницями, а саме: відносинамипарадигматичними, синтагматичними і інтеграційними. Парадигматичні відносини –це не лінійні відносини, що зв'язують одиниці одного рівня і мають асоціативнийхарактер. Синтагматичні відносини також зв'язують одиниці одного рівня, алевони засновані на лінійному характері тексту, на послідовності одиниць.Інтеграційні відносини складаються між одиницями різних рівнів.
Головну опору при виявленні внутрішньої зв'язності тексту читач одержуєвід значень, котрі повторюються в тексті, вони складають його тематичну сітку.Повторюватися можуть зображення, символи, теми, окремі сцени тощо.
1.1.1 Природа тексту
Текст, як найкрупніша комунікативна одиниця, має подвійнуприроду, будучи продуктом, результатом мовної діяльності, і в той же час,аналогом «відбитком» самого процесу мовної діяльності [4:21]. Це означає, що втексті з більшим або меншим ступенем точності, залежної від типу тексту,відображається послідовність протікання акту комунікації. Текст, як продуктмовної діяльності, як мовний твір, представляє собою не довільно, від випадку довипадку, створюваний ланцюжок пропозицій або абзаців, а цілісну єдність, щобудується за певними правилами. Послідовно розмежувавши мову, можнапередбачити, що ці правила утворення текстів закріплені в системі мови і лежатьв основі схем, або моделей, текстів різних типів. Перетворення моделей текстівв конкретні мовні твори (породження тексту) відбувається в процесі мовноїдіяльності і складає її основний зміст і одну з цілей. Таким чином, початковоюціллю, при розгляді тексту з точки зору загально-лінгвістичних понять, служитьтріада: моделі тексту (план мови) – сукупність способів породження тексту(мовна діяльність) – текст/сукупність текстів (план мови) [12:16-18].
Ґрунтуючись надеяких класифікаціях текстів, всю сукупність текстів можна розбити на двівеликі групи. Першу групу складають тексти, побудовані по моделях жорсткого,клішируваного типу, де регламентуються не тільки характер самих компонентівсхеми і їхня послідовність, але і характер заповнення компонентів моделі. Доцієї групи відносяться тексти офіційно-ділового стилю (заяви, довідки,протоколи, юридичні документи, афіші, оголошення, інструкції, тощо) і деякітексти науково-технічної прози, що носять інформативний (анотації статті) абоюридичний (патенти) характер. В другу групу включаються тексти, побудовані помоделях гнучкого типу, які, у свою чергу, можуть мати узуальний або вільнийхарактер. На основі узуальних моделей, достатньо строго регламентуючих характеркомпонентів схеми і частково їхня послідовність, створюються тексти науковоїпрози (статті, дисертації, автореферати, рецензії) і деякі газетні тексти(короткі інформаційні повідомлення, коментарі, репортажі).
По вільнихмоделях, несучи не регламентуючий характер, а орієнтаційний характер,створюються художні тексти і публіцистичні нариси.
Таким чиномтекст як одиниця мови представлений моделями тексту, які реалізуються в текстаходного з трьох указаних типів, мають інваріантний характер і вступають в парадигматичні відносини друг з другом [33:60]. Характеризуючи модель тексту в самомузагальному вигляді, можна представити її як деяку функціональну систему, тобтосукупність компонентів, представлених комунікативними блоками, які вступаютьдруг з другом в синтагматичні відносини і розрізняються своїми функціямипо ставленню друг до друга, і по відношенню до всього тексту в цілому. Вониоб'єднані загальною функціональною спрямованістю на виконання конкретноїязикової задачі [9:20].
Основна характеристика тексту –комунікативно-функціональна: текст служить для передачі і зберігання інформаціїі дії на особистість одержувача інформації [23:31].Найважливішими властивостями будь якого тексту (не тільки художнього) є йогоінформативність, цілісність, і зв'язність. Текст може бути письмовим і усним(фольклор) [5:165]. Обсяг тексту може бути дуже різним і залежить від автора,жанру і інших чинників. В межах художньої літератури обсяг тексту і йогосегментація можуть бути регламентовані стосовно літературного жанру [23:99]. В забезпеченні зв'язності тексту велику роль відіграють різні типивисунення. Сприяючі експресивності, емоційності і естетичному ефекту [44:121].Констатуючим чинником є комунікативне завдання, тобто розв'язання відправникаповідомлення або, іншими словами, прагматичний аспект [5:36].
Тутпотрібно почати з останнього питання, тобто потрібно звернутися доспіввідношення тексту і інших одиниць мови: фонеми, морфеми, слова, пропозиції.Чи можна вважати, що в мові існує текстовий рівень, а текст є одиницею цьогорівня? Мабуть, така схема виправдана. В мові кожний подальший рівень маєелементи, що складаються з елементів попереднього: фонеми об'єднуються,утворюючи морфеми; морфеми об'єднуються в слова; слова – в пропозиції, аостанні в текст [25:77]. Можна було б ще добавити проміжні рівні, асаме – рівень словосполучень і єдності фразеології, рівень зверх фазовоїєдності. Проте якщо морфеми функціонують в мові тільки у складі слова, а словобез морфем так само не можливе, як фонема без морфем, або пропозиція без слів,то далеко не всі тексти можна сегментувати в зверх фразову єдність. Розглянутавище схема рівнів є загально-язиковою.
Зточки зору стилістики, тобто в мові можна було б в порядку обговореннязапропонувати таку послідовність рівнів: графічний рівень, звуковий рівень,лексичний рівень, синтаксичний рівень – і факультативно: рівень стилістичнихприйомів, рівень зображень, рівень типів висунення, рівень тексту.
Важливопідкреслити цікаву аналогію між одиницями різних рівнів і математичним поняттямбезлічі. Подібно тому як в математиці безліч залишається безліччю, навіть якщовона містить тільки один елемент, а можлива і порожня безліч, так і в мовіслово може полягати з однієї морфеми, а пропозиція тільки з одного слова і,відповідно, текст з однієї пропозиції.
1.1.2Теорії тексту вітчизняних, російських, німецьких дослідників
М. Холлідей пише:«Текст – операційна одиниця мови, подібно тому як пропозиція їсти йогосинтаксична одиниця; текст може бути письмовим або усним; він включаєспецифічний різновид літературно-художній текст, будь то хайку або гомерівськийепос. Об'єктом стилістичного дослідження є саме текст, а не яка-небудь зверхфразова єдність. Текст – поняття функціонально семантичне і розміром невизначається».
Такимчином, визначення М. Холлідея, з яким не можна не погодитися, дає відповідьодночасно на декілька вище перерахованих запитань, і, зокрема чи обов'язковаписьмова форма презентації тексту. Дійсно, письмова форма зустрічаєтьсячастіше, але вона необов'язкова. Не тільки гомерівський епос, але і будь-яканародна пісня, навіть до того як її записав фольклорист, володіли великимчислом характерних текстових ознак — інформативністю, зв'язністю,комунікативною спрямованістю тощо.
Недивлячись на те, що дослідження в області тексту за останній час значнопросунулися, багато питань залишаються дискусійними. В своїй відомій книзі полінгвістиці тексту З. Я. Тураєва визнає, що можливе розуміння тексту і якпродукту усної комунікації.
Тезапро те, що розмір не може служити критерієм для обмеження тексту від не текстустає все більш загальноприйнятим і підтверджується безліччю робіт про масовізасоби комунікації, наприклад, рекламо веденні. В художній літературі тексти зоднієї пропозиції, і крім названих Холлідеєм хайку, зовсім не рідкість.
Цікаво,що хоча для визначення поняття «текст» і для того, щоб відрізнити текст від нетексту, довжина до уваги не приймається і не релевантна, вона має істотнезначення для класифікації текстів по жанрах і літературних формах. Так,наприклад, стислість входить обов'язковим компонентом у визначення прислів'їв –майже всі прислів'я полягають з однієї пропозиції. Роман, напроти,характеризується як велика форма епічного жанру, відмінна великим, впорівнянні з іншими жанрами, об'ємом.
Важливозвернути увагу і на ставлення лінгвістики тексту до підрозділу науки про мову,семантику, синтактику і прагматику. В роботах по теорії текстуЕ. З. Азнаурової і З. Я. Тураєвой підкреслюється, що в теорії текступереплітаються три аспекти. Семантика ураховується в дослідженнях тексту,оскільки текст є язиковою реалізацією деякої реальної або вигаданої ситуації взовнішньому світі і співвідноситься з оточуючою дійсністю, утілюючи процес їїпізнання. Цей аспект не відокремлюється від синтактики, оскільки текст єінтеграцією фонетичних, морфологічних і лексичних знакових компонентів, іодиниці його можуть бути інтерпретовані не самі по собі, а у взаємодії з іншимиодиницями – в контексті. Прагматичний аспект входить в теорію тексту органічно,оскільки текст — це основна одиниця комунікації і разом з функцією передачінаочно-логічної інформації володіє функцією передачі оцінної і іншоїпрагматичної інформації, а отже, має і функцію дії. Урешті, прагматичневимірювання визначається тим, що текст будується по комунікативному планувідправника, реалізуючи стратегію комунікації між ним і читачем, одержувачем інформації.
Зовнішняцілісність літературного тексту сигналізується для читача різними закріпленимив історії культури засобами: публікація окремою книгою або на окремому листі,наявність окремої назви, заголовка, вказівка імені автора і інших вихіднихданих, титульний лист, зміст, тощо — все це зовнішні, констатуючі текст чинники.
Рішенняпро закінченість тексту ухвалюється його автором. Публікуючи той або іншийроман, повість, поему тощо, автор обов'язково інформує читача про те, чи вважаєвін повідомлення закінченим або передбачає його продовження (для цього існуєпевна формула «далі буде»). Відповідне рішення, за домовленістю з автором, принеобхідності такої сегментації, при публікації може приймати і редактор абовидавець. Можна навіть стверджувати, що зі всіх виразів задуму автора саме церішення про початок і кінець, тобто цілісності тексту, є найобов'язковішим длячитача.
Вищевже говорилося про те, що, на відміну від деяких інших напрямів, стилістиказвертає перш за все увагу на те, що в тексті дійсно сказано, а не на те, щоможливо хотів сказати автор, оскільки автору далеко не завжди вдається реалізуватисвій задум. Але в питанні цілісності тексту і його окремих частин все залежитьвід автора.
1.2 Аспектидискурсу
1.2.1 Дискурс якмисленнєво-комунікативна діяльність
Дискурс єскладним багатоплановим феноменом, що знаходиться у центрі уваги сучасної наукиу цілому і лінгвістики зокрема. Однак в різних науках і в різних парадигмахсамої лінгвістики в термін «дискурс» вкладаються різні значення, що утруднюєспілкування між науковцями. У статті І. С. Шевченко та О. І. Морозової «Дискурсяк мисленнєво-комунікативна діяльність» представлена численна кількістьвизначень дискурсу, що підтверджує: на сьогоднішній день не існує єдиноговизначення, який охоплює всі контексти його вживання. Звернімось до визначеньдискурсу:
1) еквівалент поняття «мовлення», тобтобудь-яке конкретне висловлення;
2) одиниця, що за розміром більша за фразу,висловлення в глобальному сенсі, послідовність окремих висловлень(граматика тексту);
3) вплив висловлення на його одержувача,внесення висловлення в мовленнєву ситуацію, що включає суб’єкта та адресата,час та місце мовлення (прагматика);
4) бесіда як основний тип мовлення (аналіздіалогу);
5) мовлення, що привласнюється мовцем, напротивагу «оповіданню», що розгортається без експліцитного втручання суб’єкта(Е. Бенвеніст);
6) еквівалент поняття «мовлення» якактуалізація, диверсифікованість на поверхневому рівні, на противагу «мові» яксистемі мало диференційованих віртуальних значень (дослідження мовних одиниць«у мові» і «у мовленні»);
7) система обмежень, що накладаються нанеобмежене число висловлень у силу певної соціальної чи ідеологічної позиції(наприклад, «феміністський дискурс», «адміністративний дискурс») (напрямоккритичного аналізу дискурсу);
8) висловлення/текстіз погляду дискурсного механізму (французька школа аналізу дискурсу).(ДИСКУРС;22)
З наведенихвизначень видно, що дискурс іноді ототожнюється з мовленням – на противагу мові(визначення 1 і 6); при такому підході дискурсом може бути й окремевисловлення. Визначення 2 – дискурс як лінійна послідовність висловлень – єзвуженням попереднього визначення, але також структурно орієнтованим, тобтовоно не виходить за межі дихотомії де Соссюра. При прагматичному підходідискурс визначається як висловлення в комунікативній ситуації (визначення 3);при цьому формою дискурсу може бути як діалог, так і монолог. Дискурспередбачає наявність двох фундаментальних ролей – автора і адресата. При цьомуролі автора і адресата можуть по черзіперерозподілятися між особами – учасниками дискурсу; у такому випадку йде мовао діалозі. Якщо на протязі дискурсу (або значної частини дискурсу) роль авторазакріплена за однією особою, такий дискурс називається монологом. Невірновважати, що монолог – це дискурс з одним учасником: умонолозі адресат також необхідний. Визначення 4 виходить із попереднього,звужуючи поняття дискурсу до діалогу – висловлень, породжених різними мовцями.У визначенні Е. Бенвеніста (5) природа дискурсу уточнюється: це «мовлення, що привласнюється мовцем», яке протистоїть«оповіданню, що розгортається без експліцитного втручання суб’єкта висловлення»та виводиться за межі дискурсу. У визначенні 7 уводиться поняття соціальногоконтексту, під яким розуміється система соціальнихобмежень/ідеологічних позицій. У визначенні 8до уваги приймаються механізми сприйняття й породження дискурсу. (ДИСКУРС;23)
Визначення змістутерміну «дискурс» вимагає його відмежування від суміжних, до яких, у першучергу, належать «текст» й «мовлення». (ДИСКУРС;24) Термін дискурс, як вінрозуміється у сучасній лінгвістиці, близький за змістом до поняття «текст»,однак підкреслює динамічний характер мовного спілкування, який розвивається учасі. На протилежність цьому, під текстом розуміється статичний об’єкт,результат мовної діяльності. У тій самій статті наводиться цитата Г. Г.Почепцова, який вважає, що текст і дискурс можна розглядати за аналогією зреченням і висловленням: «Речення – звичайний для нас елемент структури.Висловлення поєднує в собі як власне речення, так і соціальний контекст йоговикористання. На вищому рівні ті ж відносини повторюються в тексті йдискурсі.»(ДИСКУРС;24) Основнавідмінність дискурсу від тексту полягає у властивих першому ідеях розвитку тазумовленості екстралінгвістичними чинниками, а відмінність між дискурсом імовленням – у чітко вираженій соціальнійорієнтації першого й індивідуальному характерові другого. Дискурс – це своєрідне“віддзеркалення” тексту в свідомості конкретного індивіда у конкретній ситуаціїв конкретний момент. На відміну від тексту, він є носієм не тільки інформації,а й усього, що її спричинило: чинників, що породжують нову інформацію і новітексти.
Міждисциплінарнийнапрям, який вивчає дискурс, а також відповідний розділ лінгвістики називаютьсяоднаково – дискурсивним аналізом (discourse analysis) абодискурсивними дослідженнями (discourse studies). Середпопередників дискурсивного аналізу як окремої наукової дисципліни слід згадатипринаймні дві дослідницьких традиції. По-перше, це традиція етнолінгвістичнихдосліджень, орієнтованих на запис і аналіз усних текстов різних мов; середнайбільш відомих представників цієї традиції – школа американськоїетнолінгвістики, основана Францем Боасом. По-друге, це чеська лінгвістичнашкола, створена Вілемом Матезіусом, яка відродила зацікавленість до такихпонять, як тема і комунікативна організація тексту. Термін discourse analysis вперше буввикористан у 1952 році Зеллінгом Харрісом. Однак оформлення дискурсивногоаналізу як дисципліни відноситься скоріш до 1970-х років. У цей час булиопубліковані важливі роботи європейської школи лінгвістики тексту (Т. ван Дейк,В. Дресслер, Я. Петефі та ін.) і основоположні американські роботи, якіпов’язують дискурсивні студії з більш традиційною лінгвістичною тематикою (У.Лабов, ДЖ. Граймс, У. Чейф).
1.2.2Одиниці і структура дискурсу
Центральнеколо питань, які досліджують у дискурсивному аналізі, — питання структуридискурсу. Для висвітлення цього питання візьмемо за основу статтю І. С.Шевченко «Когнітивно-прагматичні дослідження дискурсу», у якій авторові вдалосявиділити і систематизувати важливі складові структури дискурсу і сформуватибільш-менш єдине її поняття. Лінгвісти поки не дійшли до спільної думки і коженмає свої уявлення з приводу структурування дискурсу. І. С. Шевченко бачитьпроблему в тому, що відомі спроби змоделювати структуру дискурсу нерідкозмішують в одній типології одиниці мовлення і одиниці дискурсу (ДИСКУРС;111).Різниця між одиницями мовлення і одиницями дискурсу представлена у таблиці.Одиниці мовлення Одиниці дискурсу текст дискурс макродіалог мовленнєва подія мікродіалог трансакція діалогічна єдність крок, обмін репліка хід висловлення мовленнєвий акт
Отже, мінімальноюодиницею дискурсу слід визнати мовленнєвий акт – мовленнєву взаємодію мовця іслухача для досягнення певних перлокутивних цілей мовця шляхом конструюванняними дискурсивного значення у ході спілкування. Мовленнєвий акт складається заспектів адресанта і адресата (однаково активних у дискурсі), іллокутивного, денотативного,локутивного, інтенційного, ситуативного, контекстуального (у широкому сенсі),мета комунікативного аспектів та розгортається за певним когнітивним сценаріємз урахуванням прагматичних пресу позицій.(ДИСКУРС; 113)
Поєднані упослідовність, мовленнєві акти утворюють мовленнєвий хід, хоча мовленнєвий хідможе складатися із одного мовленнєвого акту мовця. Мовленнєвий хід відповідаєпоняттю репліки і в діалозі визначається межами мовлення одного мовця.Послідовність зв’язаних мовленнєвих ходів складає мовленнєвий крок або обмін,який здебільш трактується як суміжна пара реплік, інтерактивний блок абодіалогічна єдність. Послідовність декількох мовленнєвих кроків, з’єднанихтематично і які служать для досягнення поставленої мети спілкування, позначаєтьсяяк трансакція – відповідник поняття (мікро)діалога в мовленні. У фактичномуспілкуванні трансакції дискурсу співпадають із фазами комунікації. Найбільшимелементом структури дискурсу є мовленнєва подія, яку визначають як закінченемовленнєве спілкування, розмову, інтеракцію, що відповідає у мовленнімакродіалогу або (мікро)тексту. Прикладом мовленнєвої події служать усні йписьмові дискурси: переговори, телефонні розмови, бесіди хворого з лікарем,тексти листів та ін… (ДИСКУРС;114)
За своєюструктурою дискурс може бути простим та складним. Прикладами складнихдискурсивних комплексів, де розгортання дискурсу відбувається поступово,слугують парламентські слухання або дебати з певної проблеми, що триваютькілька днів поспіль, телевізійний серіал, книга з продовженням та ін… Доказомтого, що такі комплекси справді утворюють єдиний складний дискурс, слугуєнаявність категорійних ознак дискурсу: на протязі усього часу розгортання ускладного дискурсу зберігається адресант/адресанти і адресат/адресати з їх незміннимиінтенціями, зберігається пресу позиція, топік, стилістика мовлення, ті чи іншіконверсаційні стратегії кооперації та ввічливості, загальна мета дискурсу тощо.
1.2.3 Типологіядискурсу
При вивченнідискурсу, як будь-якого природного феномену, постає питання о класифікації: якітипи і різновиди дискурсу існують. Велика кількість різних типологій дискурсу,пропонованих сучасними дослідниками, є наслідком того, що в основу класифікаційпокладено різні принципи. У даній роботі представимо типологію дискурсу,критерії виділення якої пов’язані з категоріями дискурсу (адресатністю,ситуативністю, інформативністю, інтенціональністю, його стратегіями йтактиками, когезією, когерентністю, інтертекстуальністю та ширше –інтердискурсивністю) та можуть бути розрізнені у термінах семіотичної моделі –формальних, функціональних, змістовних критеріїв. Увесь загал дискурсу можналогічно розділити за тим чи іншим окремим критерієм. Зокрема, на цій підставівиділяються такі типи й підтипи дискурсу:
· за критерієм форми дискурсу виділяємоусний і письмовий типи дискурсу;
· за видом мовлення – монологічний абодіалогічний;
· протиставлення спілкування, зорієнтованена індивіда або на його статусну роль (адресантний критерій) дозволяє виділитиінституційний і персональний типи дискурсу. У першому адресатом та/абоадресантом виступають суспільні інститути, або людина, чия роль зумовлена їїстатусом представника такого інституту; він же обмежує і набір ситуаціїспілкування. В останньому має місце спілкування, зорієнтоване на особистість,здебільш у неофіційних ситуаціях;
· за умов різних загальних настанов,комунікативних принципів реалізуються аргументативний (переговори, обміндумками), конфліктний (лайка, сварка, бійка тощо) та гармонійний (унісон) типидискурсу;
· за соціально-ситуативним параметромлогічно виділяти такі підтипи інституційного дискурсу, як політичний,адміністративний, юридичний, військовий, релігійний, медичний, діловий,рекламний, педагогічний, спортивний, науковий, електронний (інтернет-дискурс),медійний дискурс (засобів масової інформації) та ін.;
· фокус на окремих властивостях адресантаі адресата зумовлює виділення дискурсів певних комуні кантів та груп: засоціально-демографічними критеріями виділяються дитячий, підлітковий та дискурслюдей похилого віку, або жіночий та чоловічий, дискурс мешканців міста й селатощо. За соціально-професійним критерієм можна говорити про дискурси шахтарівта моряків і т.ін., за соціально-політичним – про дискурс окремих партій;
· функціональна й інформативна складові дискурсурозрізняють такі його типи, як інформативне та фатичне спілкування, де упершому випадку дискурс функціонує для передавання когнітивної значущої, а удругому – мета комунікативної інформації. Серед інформативних типів можна, усвою чергу, також вичленувати окремі підтипи дискурсу, що реалізують ті чи іншіфункції мовлення: емотивний, оцінний, директивний дискурси тощо;
· застосування формального й змістовногокритеріїв в функціонально-стильовому аспекті має результатом виділення різнихза жанром типів дискурсу, які припускаються вважати жанровими «форматамидискурсу» відповідно до жанрів і регістрів мовлення: художній, публіцистичний іт.ін., офіційний та неофіційний типи дискурсу. (ДИСКУРС;235-236)
У реальномуспілкуванні типи й підтипи дискурсу нечасто зустрічаються у «чистому вигляді»,вони здебільшого перемішуються й накладаються один на одного. Отже виділеннятипів і підтипів дискурсу є евристичним завданням дослідника, який обирає ту чиіншу типологію згідно з конкретними цілями свого аналізу.
1.3 Чужа мова у художніх текстахяк лінгвістичне явище
1.3.1Характеристика чужої мови та її оцінність у художньому мовленні
Під поняттям«непряма чужа мова» ми об’єднуємо різні у стилістичному, комунікативному тасемантичному плані конструкції і протипоставляємо прямій мові не тількинепряму, але і сукупність способів непрямої передачі чужоговисловлення.(давидова, стр 5)
Переходимо дохарактеристики семантичних відтінків (різновидів) оцінки чужої мови. Потрібновідзначити, що оцінка чужої мови може характеризувати:
1) вже існуючудумку про чужу мову.
2) безпосередньопредставлений вислів.
При описісемантичних різновидів оцінки чужої мови використовувалася класифікація У. В.Лопатіна [15:86]. На основі його робіт було виявлено 12 семантичних різновидів оцінкичужої мови. Іноді, важко точно охарактеризувати різновид оцінного значення,оскільки, на думку Н. Д. Арутюнової «оцінка також невловима, скільки івсюдисуща» [2:270]. Найчисленніший семантичний різновид – «інтенсивність виявуавторської оцінки» (43 факту – 14,3%), а найчисленніший різновид –«темпоральна» (10 фактів, 3,3%) (див. додаток 1):
1. Інтенсивність вияву авторської оцінки (позитивної або негативної)чужої мови:
«Лессинг з незвичайною гостротою відчував, що це мистецтво – породженняненависного йому царства привілейованого». (В. Днєпров. Проблеми реалізму).
«Від статті до статті гадка Белінського робиться все різкіше, рельєфніше та чіткіше». (В. Днєпров. Проблеми реалізму).
«Ще більш яскравий вислів належить Е. Віхерту, нині несправедливо забутомунімецькому фізику». (Ю. Чирків. Охота за кварками).
2. Уточнення автором чужої мови:
Звичайно уточнюється не весь вислів, а лише окремі його моменти. Прицьому, уточнюючи чужу мову, автор не виражає до неї свого відношення з точкизору її правильності/неправильності, а швидше за все, виступає як коректорстилю:
«Крім цих спостережень Белінський зробив такий висновок: ««Ми раптомпереживаємо всі моменти європейського життя, які на заході розвинулисяпослідовно»». Тут не зовсім точно сказано моменти європейського життя». (В.Кожинов. Книга про російську ліричну поезію XIX століття).
«У Михайла Прішвіна є дуже істотне зауваження: «…необхідно зламати цейстиль повністю, щоб потім він відродився. Тут, мабуть, невдале слово«зламати»». (В. Кожинов. Книга про російську ліричну поезію XIX століття). Такеуточнення чужої мови носить яскраво виразний суб'єктивний характер і є засобомрозвитку полеміки між автором і читачем: читач може не погодитися з авторськоюпоправкою.
3. Зацікавленість/байдужість колективного суб'єкта до чужої мови
3.1 Зацікавленість колективного суб'єкта в чужій мові
Таким чином, автор підкреслює істинність висловлюваного і визнання чужоїправоти:
«Відкриття Резерфорда було високо оцінено більшістю вчених світу» (Ф.Кедров. Ернест Резерфорд).
«Про значення цього відкриття написано дуже багато і в самих захопленихтонах, що цілком справедливо». (Ю. А. Рябов, Е. А. Гребінників. Пошуки івідкриття планет).
3.2 Байдужість колективного суб'єкта до чужої мови.
В такому разі автор не цікавиться істинністю оцінюваної думки, акцентробиться на емоціях, які вона викликає:
«Вчені європейського континенту зустріли ідеї Ньютона вельми холодно, алеце продовжувалося недовго». (Ю. А. Рябов, Е. А. Гребінників. Пошуки і відкриттяпланет).
4. Посилання автора на чужу мову.
Приводячи чужу мову, чужу думку, автор оцінює їхню важливість для себе ічитачів:
«На їх думку, єдиною формою багатства є благородні метали». (Економічнатеорія в школі).
«Відповідно до згаданого останнього принципу, Анненській, кажучи словамиЯкобсона ««з двох аспектів предмета робить дві самостійні речі»». (В. П.Грігорьев, Н. Н. Іванова. Нариси історії мови російської поезії).
«Одні вважають, що не дивлячись на багатообразну русифікацію, нашалітературна мова залишилася в своїй основі старослов'янською. (Цієї точки зорудотримувалися такі авторитети, як І. І. Срезневській і А. А. Шахматов)». (В.Кожинов. Книга про російську ліричну поезію XIX століття).
Посилання на чужу мову додає переконливість власної мови автора і показуєчитачу, чию точку зору він розділяє [30:39].
5. Практична значущість чужої мови.
В цьому матеріалі подібна оцінка чужої мови, гадки, відкриття має тількипозитивний характер:
«Його погляди зробили великий вплив на розвиток економічної думки».(Економічна теорія в школі).
«Потрібно сказати ще про подальшу долю «генеалогічних дерев», званихтепер радіоактивними рядами (вони грали найважливішу роль у вивченнірадіоактивного розпаду)». (Ф. Кедрів. Ернест Резерфорд).
6. Справедливість чужої мови, чужої думки.
Оцінюючи таким чином чужу думку, автор показує, що він повністю їїрозділяє:
«Б. А. Ларін, видав цю граматику в 1937 р., справедливо писав: «Лудольфдав справжній опис розмовної мови». (Е. Г. Ковальовська. Історія російськоїлітературної мови).
«Як справедливо підкреслював В.П. Вищеславцев ««закон є перша субстанціявлади»». (К. С. Гаджієв. Політична наука).
У слова «справедливо» з'являється нове значення: справедливо = правильно.
7. Правильність/неправильність чужої мови.
7.1. Правильність чужої мови:
«Белінській був поза сумнівом прав, стверджуючи, що мистецтво… ідеалізуєявища дійсності». (В. Днєпров. Проблеми реалізму).
7.2. неправильність чужої мови:
«Толстой додав: «Я знаю, що аналізувати цього не можна, але цевідчувається і проглядається». Толстой, ймовірно, не прав». (В. Кожинов. Книгапро російську ліричну поезію)
8. Сміливість/обережність чужої мови.
Дослідники, указуючи на те, хто першим виказав ту або іншу думку, частомають на увазі під цим сміливість поглядів вченого. Чужа мова при цьомуоцінюється з позиції сміливості – обережності мови, і в цьому випадку дляоцінюючого не важлива її правильність [45:54].
8.1. Сміливість чужої мови:
«Цей факт указує на велику сміливість теоретичних концепцій Бора…» (Ф.Кедрів. Ернест Резерфорд).
8.2. Обережність чужої мови:
«Незадовго до початку Другої світової війни учень Резерфорда П. Л. Капіцавельми обережно висловився з приводу технічного застосування ядерної енергії».(Ф. Кедрів. Ернест Резерфорд).
Семантичний відтінок сміливість/обережність чужої мови не містить позитивної/ негативної оцінки чужої мови [15:39].
9. Вказівка на повторюваність чужої думки.
Автору в цьому випадку важливо підкреслити неодноразовий вислів, а нейого правильність.
9.1. Вказівка на повторюваність власної думки:
 «Вже Філдінг порівнював комедію з романом». (В. Днєпров. Проблемиреалізму)
«Як не раз наголошувалося дослідниками, у Маяковського у багатьохвипадках початковим образом-імпульсом виявляється мовна фразеологія». (В. П.Григор´єв, Н. Н. Іванова. Нариси історії мови російської поезії ХХстоліття).
В цьому матеріалі зустрівся гібридний факт, коли в межах одного висловуавтор оцінює з точки зору повторюваності і неодноразовості свою і чужу мову:
«Наголошується, що художній принцип, розводячий алегорію з уособленням,зустрічається ще у Анненського». (В. П. Грігорє´в, Н. Н. Іванова. Нарисиісторії мови російської поезії ХХ століття).
10. Інтерес автора до чужої мови:
«Вельми помітно, що недолік романівВальтера Скотта Гюго бачить в їхньому ««прозаїчному»» характері». (В. Днєпров.Проблеми реалізму).
«Цікаво також відзначити, що Бувар вже мав певну позитивну думку». (Ю. А.Рябов, Е. А. Гребінників. Пошуки і відкриття планет).
11. Згода/незгода з чужою думкою, мовою:
11.1. Згода з чужою думкою:
«З цією заявою не можна не погодитися». (Ю. Чирків. Полювання закварками).
«Разом з тим ніхто не заперечує, що теорія Кейнса містить ряд безперечнихдосягнень». (Економічна теорія в школі).
11.2. Незгода з чужою думкою:
«Звинувачення ці просто несерйозні». (А. Руткевіч. Психотерапія ісвітогляд).
«Таким чином, твердження Р. А. Гуковського… цілком не йдуть до справи»(В. Кожинов. Книга про російську ліричну поезію) [15:46].
12. Темпоральная оцінка думки, мови.
Для дослідників, що оцінюють чужі вислови, ідеї, важливо указати, хтоперший виказав ту або іншу ідею і тим самим високо оцінити її. По критерію «хто перший?» оцінюється чужадумка [45:88].
12.1. «Перший»:
«Тоді водень був маловідомим газом…, і Кавендішу належить перший науковийопис його». (Ф. Кедрів. Ернест Резерфорд).
12.2. «Не перший»:
«Блискучий опис атома… зроблено було пізніше Фредеріком Жолио-Кюрі». (Ф.Кедрів. Ернест Резерфорд).
Науковий твір окрім передачі інформації дає можливість представити«портрет автора», авторську оцінку висловлюваного. Кожний дослідник, хоче вінтого або не хоче, певним чином відображає в своїх творах самого себе. Іншимисловами, оцінюючи чужу мову, думку, теорію, автор тим самим відображував власне«Я» [30:36]. В науковому стилі мовипредставлені різні семантичні різновиди авторського «Я»:
1) Дистанційний автор (термін А. И.Домашнєва), або пасивний автор,вказуює читачу на свою точку зору, але при цьому не називаючи себе:
«Треба сказати, що він відразу уразив вчених винятковою точністю,скрупульозністю своїх досліджень і обчислень». (Ю. А.Рябов, Е. А. Гребеніков.Пошуки і відкриття планет).
2) Суб'єктивне, персоніфіковане авторське «Я» (термін А. И. Домашнєва).Автор в цьому випадку не тільки виражає власну точку зору, але і прямо називаєсебе:
«Я віддаю собі звіт в тому, що багато що в моїй роботі може бути спірним.»(В. Кожинов. Книга про російську ліричну поезію).
«Як ми говорили вище, закон Ньютона не відразу отримав загальневизнання.» (Б. И. Спасський. Фізика в її розвитку).
Персоніфіковане авторське «Я» більш характерне для науково-популярногостилю. Кількісна характеристикасемантичних різновидів категорії оцінки мови представлена в таблиці.
На закінченняслід підкреслити, що досліджені язикові одиниці різних рівнів об'єднанізагальним значенням «оцінки чужої мови» і загальною функціональноюспрямованістю – їхня ціль виразити ставлення суб'єкта до чужої думки.
1.4 Різновидимови у епічних текстах
1.4.1 Пряма мова,не пряма мова, невласне-пряма мова
Традиційна теоріятрактовки непрямої чужої мови доповнювалась, поширювалася і навітьпереглядалась, хоча й доволі обережно. Нові положення, цікаві спостереження,зауваження не становлять цілісної системи, викликають суперечки і вимагаютьбільш переконливих аргументів. Відомо, що чужа мова – «зовнішня» (висловленна,переданна у письмовій формі) або «внутрішня» («мовлення – думка»), становлюючивиключно мовлення в мовленні, висловлення у висловленні, може бути вираженадвома основними способами: а) точно, слово в слово, з дотриманням усіх їїособливостей, б) за загальним змістом, приблизно. Перший тип називається прямим(прямою мовою), а другий – не прямим (непрямою мовою). Це основні засобивираження чужої мови.(чумаков,4) Окрім цих двох основних типів існує цілий рядперехідних типів вираження чужого висловлення, з яких одні (у тому числі іневласне пряма мова) примикають до прямої мови, інші до непрямої, утворюючистійкі синтаксичні конструкції.
Пряма мова –форма чужої мови, яка вводиться у текст авторською ремаркою й відтворюєвисловлювання (або думку) від тієї особи, якій воно належить, зі збереженнямграматичних, лексичних й інтонаційних особливостей. Завдяки цьому формамипрямої мови передається індивідуальний стиль мовлення кожного героя і вонасправляє враження, ніби її видновили буквально.(Мілих, стр 3) Конструкціїпрямої мови є найбільш стародавніми за способами передачі чужого мовлення,протягом значного історичного періода пряма мова була єдиним способом дляпередачі чужого висловлення.
Непряма мова –форма чужої мови, яка будується на основі безпосереднього висловлювання, алепередається від особи автора у формі підрядного речення або зворотами всерединіпростого речення, у більшості випадків з різними ступенями скорочення, злексичними замінами, що зумовлює зміну інтонації; у непрямій мові переважаєстиль автора.(Мілих, стр 3) Виникненню непрямої мови передувало утвореннясистеми складнопідрядного речення.(Давидова, стр 8)
Терміни «пряма»та «непряма» мова вживаються на позначенні синтаксичних конструкцій, яківикористовуються для оформлення чужої мови.(Васильева, стр 17) В даній роботірозглядатимемо невласне-пряму мову, яка разом з мовою автора та героїввідноситься до числа основних стилістичних понять у художньому творі.
Невласне-прямамова – це третя форма чужої мови, яка займає проміжне положення між прямою танепрямою мовою. Невласне-пряма мова належить авторові, усі займенники та формиособи дієслова оформлені у ній с точки зору автора (як у непрямій мові). Однак,невласне-пряма мова має яскраві лексико-синтаксичні та стилістичні особливостіпрямої мови персонажа; оформлюється як самостійне речення. Невласне-пряма мовадозволяє тонко характеризувати героя, проникати у його внутрішній світ.
Отже, це триосновні типи передачі чужої мови. М. М. Бахтін надає більш повну й більшедеталізовану типологію видів прозаїчної мови, яка представлена у наступномупідрозділі.
1.4.2 Типологіявидів прозаїчної мови за М. М. Бахтіним
Мовні форми,розглянуті як вихідний матеріал,утворюють внутрішню структуру композиційно-мовного рівня. Зовнішнім матеріаломдля цього шару є різні видиавторської, прямої, непрямої і невласно-прямої мови.
М.М. Бахтін дає глибоку типологію видів прозаїчної мови, засновану на критерії«діалогічних відносин», яка може послужити основою для створення спеціального «лексикона» видів мови.При розгляді стилю творів ця класифікація виявляється особливо цінною, різноманіття видівмови в прозаїчному творі поняттями авторської, прямої, непрямої іневласно-прямої мови характеризується дуже сумарно.
Виділяють три типи мови:
I тип мови — власно-авторська мова— це пряме, безпосередньо направлене на свій предмет слово, яквираз останньої смислової інстанції говорячого. Ця мова розрахована на безпосереднєнаочне розуміння, подібно науковіймові, офіційній тощо. Пряменаочно направлене слово знає тільки себе і свій предмет, за для якого воно прагне бути максимальноадекватним.
Другийтип слова — об'єктне слово (слово зображеної особи) — пов'язано з прямою мовоюгероїв. Об'єктне слово, як і безпосереднє пряме слово, направлене на предмет, але воно в той же час саме єпредметом авторського зображення. Авторське слово не проникає всерединуоб'єктного слова, а бере його як ціле, не змінює його значення і тону,підпорядковувавши його своєму завданню.
Всловах першого і другого типу міститься по одному голосу (одноголоса мова).
II тип — інколи герої твору на певних ділянкахоповідання можуть виступати у вигляді оповідачей (автор ніби наякийсь час передає їм свою роль). Ступінь об’єктності даного слова може бути різною — вона може слабшати — в цьому випадку мова героїв наближається до власне авторської мови. Це маємісце особливо, якщо соціально-типова і індивідуально-характерологічна визначеність не яскравовиразна. Але чисто об'єктним слово (мова) в даному випадку, тобто коли геройбере на себе функції оповідача, бути не може. Тому, що автору в ньому важлива не стільки індивідуальнаманера мислити, переживати, говорити, скільки манера бачити і зображати; вцьому його пряме призначення як оповідача, що заміняє автора.
Прямамова може зображатись в 2-х формах: у формі виголошеної промови (deklamativ) і у формі внутрішнього монологу (meditativ).
Цікаворозглянути III тип слова — слово з установкою начуже слово (двоголосе слово). Такі форми цього слова як стилізація, оповідь,пародія, діалог, невласне-пряма мовлення відомі давно.
Словоцього типу має подвійний напрямок — і на предмет мови, як звичайне авторськеслово і на інше слово, на чужу мову. В одному слові виявляються дві смислові спрямованості — дваголоси. Якщо пряме авторське слово співвідноситься з аукториальним типомоповідача, який знаходиться зовні світу подій, що зображуються, а об'єктнеслово (героя) співвідноситься з оповідачем, який є «належністю» світу, то III тип слова співвідноситься зоповідачами, які займають проміжне положення між цими крайніми крапками.
Словотретього типу підрозділяється на три підгрупи:
1. Однонаправленедвоголосе слово.
2.Різнонаправлене двоголосе слово.
3.Активний тип (відображене чуже слово).
Першапідгрупа включає:
а) стилізацію
б) розповідьоповідача
в) необ'єктнеслово героя-носія (частково) авторських задумів
г) слово, пов'язане зоповіданням у формі 1-го обличчя однини
Об'єктомстилізації може бути тільки слово першого типу (безпосереднє пряме слово)[31:20]. При стилізації слово не стаєоб'єктом зображення, хоча стилізатор і користується чужим словом як чужим,воно набуває легкий об'єктний наліт, тобто набуває наліт мови, що зображується.Стилізатору важлива сукупність прийомів чужої мови, як вираз особливої точкизору. Тому деяка об'єктна тінь падає саме на саму точку зору, у наслідок чоговона стає умовною[13:61-62].Об'єктна мова героя ніколи не буваєумовною. Герой завжди говорить всерйоз. Авторське відношення не проникаєвсередину його мови, автор дивиться на неї ззовні. Умовне слово — завждидвоголосе слово. Умовним може стати лише те, що колись було не умовним, серйозним.Це первинне пряме і безумовне значенняслужить тепер новим цілям, які опановуються ним з середини і роблять йогоумовним.
Аналогічнастилізації — розповідь розповідача. Розповідь розповідача може розвиватися уформах літературної мови або у формах усної мови-оповіді у власному значенніслова. Словесна манера використовуєтьсяавтором як точка зору, як позиція, необхідна йому для ведення розповіді. Алеоб'єктна тінь, падаюча на слово розповідача, тут набагато густіше, ніж встилізації (тобто слово не тільки відображає, але й саме стає предметомзображення), а умовність – набагато слабкішою.
Які в стилізації, відношення автора не проникає всередину слова розповідача,роблячи його в більшому або меншому ступені умовним. Автор примушує нас відчувати дистанцію між собою і цимчужим словом. Коли ж дистанція зникає, то розповідь і навіть оповідь втрачаютьвсяку умовність і стають прямим авторським словом. В таких випадках немає стилізаціїчужої індивідуальної ісоціальної манери розповіді. Розповідь перетворюється на простий композиційний прийом, самеяк усна форма оповідання, але для прямого виразу авторського задуму [14:90]. Елемент оповіді, тобто установки наусну мову, обов'язково властивийвсякій розповіді. Розповідач, хоча і пише свою розповідь, та дає йому відому літературну обробку, все ж таки нелітератор-професіонал, він володіє не певним стилем, а лише соціально ііндивідуально певною манерою розповідати, яка тяжіє до усної оповіді. Якщо жвін володіє певним літературним стилем, який і відтворюється автором від імені розповідача, топеред нами стилізація, а не розповідь.
Аналогічнарозповіді розповідача форма «розповідь від першого лиця» ich-erzählüng: іноді її визначає установка на чуже слово, іноді вона зливаєтьсяз прямим авторським словом. Розповідь від 1-ої особи повинна створювати ілюзіюсприйняття живого голосу героя. Читаючи очима, ми повинні все ж таки чути цейголос в його реальній плоті і мелодиці.
Різнонаправлене двоголосе слово має наступні форми:
а)пародія зі всіма її відтінками;
б)пародійна розповідь в 1-ій особі єдиного числа (ich-erzählüng);
в)слово пародійно зображеного героя;
г)всяка передача чужого слова із зміною акценту.
Впародії автор, як і в стилізації, говорить чужим словом. Але, на відміну відстилізації, він вводить в це слово смислову спрямованість, яка прямо протилежначужій спрямованості. Голоси в пародії не тільки відособлені, розділенідистанцією, але і вороже протиставлені.
Чужийстиль можна пародіювати в різних напрямах і вносити в нього нові акценти, тоді як стилізувати його складно, вєстві, це можна зробити лише в одному напрямку — у напрямку його власногозавдання.
Третяпідгрупа в цьому типі слова «активний тип» існує як:
а)прихована внутрішня полеміка;
б)полемічно-забарвлена автобіографія і сповідь;
у)всяке слово з оглядкою на чуже слово;
г) репліки діалогу;
д) прихований діалог.
Вцьому різновиді чуже слово залишається за межами авторської мови, але авторськамова його враховує і до нього віднесена. Тут чуже слово не відтворюється зновим осмисленням, але впливає, так чи інакше визначає авторське слово,залишаючись саме зовні його. Таке слово в прихованій полеміці і в більшостівипадків в діалогічній репліці [43:56].
Вприхованій полеміці авторське слово направлене на свій предмет, як і всяке іншеслово, але при цьому кожне твердження про предмет будується так, щоб окрімсвого наочного значення полемічно вказувати за чужимсловом на ту ж тему, за чужим твердженням про той же предмет.
Самечуже слово не приводиться, воно лише мається на увазі, але вся структура мовибула б абсолютно іншою, коли б не було цієї реакції на чуже слово, яке маєтьсяна увазі.
Впародії в корені міняється семантика слова; поряд із змінним значенням з'являєтьсядруге значення — напрямок на чуже слово. Полемічнезабарвлення слова виявляється і в інших чисто язикових ознаках: в інтонації ісинтаксичній конструкції.
Внутрішньо-полемічнеслово — слово з оглядкою на вороже чуже слово надзвичайно поширене як впрактичній, так і в літературній мові і має величезне стилеутворююче значення. В практичній мові сюди відносяться всі слова «скамінчиком в чужий город», слова з «шпильками». Сюди ж відноситься і всякапринижена, витіювата мова, мова з тисячею обмовок, поступок, лазівокта ін. Індивідуальна манера людини будувати свою мову в значній мірі визначаєтьсявластивим йому відчуттям чужого слова іспособами реагувати на нього.
Влітературній мові значення прихованої полеміки особливо велике. Всякий літературний вислів,більше або менше,гостро відчуваєсвого слухача, читача, критика і відображає в собі його заперечення, щопередбачає оцінку точки зору. Надзвичайно велике стилеутворююче значеннявнутрішньої полеміки в автобіографії і у формах оповідання в 1-м обличчі однини(ich-erzählüng) сповідувального типу.
Отже,в цій підгрупі чуже слово впливає із зовні, воно активно, тоді як в стилізації,в розповіді, пародії воно пасивно в руках орудуючого їм автора. Формивзаємовідношення з чужим словом можуть бути найрізноманітнішими, йогодеформуючий вплив також може мати різний ступінь.
Такау загальних рисах типологія прозаїчної мови, розроблена М. М. Бахтіним.
Третійтип слова М. М. Бахтіна близький до традиційного поняття невласно-прямої мови вширокому значенні. Невласне-прямамова це двоголоса мова, в якій контамінованамова автора і мова героя. В більш вузькому значенні невласне-пряма мова — це промова, яка є не виголошеною,медитативною, яка використовується для виразу гадок, безпосередніх асоціацій,емоцій тощо. І в медитативномузначенні невласне-пряме мовлення має різні модифікації, які коливаються міжкрайніми крапками — невласно-авторською і невласне-прямою мовою — і які залежатьвід характеру контамінації.
1.5Гострополемічні проблеми категоріальної і сутнісної природи невласне – прямої мови
Значнийінтерес представляють гострополемічні проблеми категоріальної і сутнісноїприроди невласне-прямого мовлення.
Що представляєсобою невласне-пряме мовлення? Стилістичний прийом? Спосіб передачі чужої мови?
Синтаксичнуконструкцію? Е. В. Гулига і М. Д. Натанзон характеризують невласне-пряме мовленняяк «особливий стилістичний прийом передачі чужої мови», А. А. Андрієвська — якмовностилістичний прийом, Е. А. Гончарова називає невласне-пряме мовлення«грамматико-стилистичним явищем», 3. Р. Різель, Р. М. Чумаков, Р. Р. Інфантова,Д. Штефан, Х. Біссингер і інші дослідники — способом передачі чужій мові,чужого вислову; синтаксичною структурою вважають невласне-пряме мовлення Л. А.Булаховській, А. Н. Гвоздєв; Р. Шторц називає невласне-пряме мовлення «художнімзасобом», Л. А. Соколова — «способом виклади зміста» тощо. В деякихдослідженнях про невласне-пряме мовлення говориться то як про спосіб передачічужій мові, то як про прийом, то як про синтаксичну конструкцію. Як прикладтакого категоріального різнобою Л. А. Соколова називає дослідження Т. Ф. Мартинюк,в якому по відношенню до невласне-пряме мовлення використовуються терміни«стилістичний прийом», «синтактико-стилістичнийприйом», а потім проводиться думка про необхідність виділити невласне-прямемовлення в самостійний спосіб передачі чужих висловів. Л. А. Соколова піддаєподібну термінологічну неврегульованість різкій критиці і стверджує, що «тількичітке розмежування всіх названих понять може знищити різнобій у визначенніневласне-прямого мовлення».
Прагнення до«знищення» різнобою і «розмежування» представляється щонайменше слідствомнепорозуміння. Не можна знищити те, що закладено в найбагатограннішій іпостійно еволюціонуючій природі явища, не можна розмежувати (хіба що умовно)те, що діалектично взаємозв'язане, взаємодіє і взаємнозумовлене. Стилістичнаприрода невласне-прямого мовлення (невласне-пряме мовлення як стилістичнийприйом) визначається її лінгвістичною структурою, лінгвістична структура(невласне-пряме мовлення як спосіб передачі чужій мові) в художньому творінабуває стилістичний зміст, стає стилістичним засобом, лінгвістичною базоюстилістичного прийому (невласне-пряме мовлення як стилістичний прийом)…
Невласне-прямемовлення як спосіб передачі чужій мові, безпосередньо співвідноситься з прямоюі непрямою мовою, може розглядатися так само, як синтаксична структура. Як синонім, до нього використовується термін синтаксичнаконструкція. Синонімами до невласне-прямого мовлення як способу передачі чужоїмови можуть бути — форма, тип, вид передачі мови т.щ. Лінійна одноплановакатегориальність виключається самою природою невласне-прямого мовлення [45:22].
В.Н. Волошинов порівняв невласне-пряме мовлення з дволиким Янусом. Він вважав, щоїї цілком можна віднести і до феноменів багатоликих, оскільки вона володієвластивістю виступати одночасно як прийом, спосіб передачі чужій мові,синтаксичною структурою і, як невід'ємна властивість мови, язиковоюкомунікацією. Значить, цілком закономірний і навіть неминучий категоріальнийрізнобій, а вірніше категоріальна термінологічна багатоплановість [27:95].
Найбільшспірна проблема невласне-прямого мовлення — проблема її сутнісної субстанції.Багато дослідників невласне-прямого мовлення виказували свої міркування з цьогопитання, виходячи, як правило, з різних методологічних принципів науковихконцепцій. В різноманітті цих висловів і зауважень все ж таки досить чітковизначилися наступні три сутнісні концепції невласне-прямого мовлення, щоспіввідносяться з певними термінологічними концепціями:
1.Єство у «прихованості», «завуальованості» мови.
2. Єство у«пережитій» мові, в наявності психологічного «співчуття».
3. Єство у «контанімірованій » мові.
Вісторії дослідження невласне-прямого мовлення значна роль належить Т. Калепки,він визначив невласне-пряме мовлення як самостійний спосіб передачі мови, відміннийвід мови прямої і непрямої. Т. Калепки вказав на лінгво-стилістичну природу невласне-прямого мовлення, на її художньо-естетичну дієвість влітературному творі, конститутивні особливості, охарактеризував невласне-прямемовлення як «відмінний стилістичний засіб».
Протеєство невласне-прямої мови Т. Калепки зрозумів дещо обмежено, виходячи зпрактики мовностилістичного аналізу тих випадків невласне-прямого мовлення,коли виникає сумнів в приналежності передаваних автором гадок. Таким чином,єство невласне-прямого мовлення в концепції Калепки — в прихованому,завуальованому характері мови персонажів (в мові автора). Відповідно до цієїконцепції, багато випадків невласне-прямого мовлення, а саме ті, в яких моваабо думка персонажа проступає не прихованою, а цілком виразною, повинні бутивиключені з сфери невласне-прямого мовлення і віднесені до якогось іншого(невідомого) мовностилістичного явища, оскільки категоріально вони невідповідають ані прямій мові, ані авторській, ані персонажній.
Типовимв цьому відношенні є наступний приклад з романа Б. Апітца: «Plötzlich riß Höfel die Augen auf und warf sich mit einem Rück herum. Nein, fort. Fort! Das Kind mußteweg, morgen, übermorgen!» У цьому випадку передаються думки не автора, аголовного героя, і не приховано, а відкрито.
Встатті німецького дослідника Н. Міллера «Пережита і завуальована мова» виказаніцікаві міркування відносно цієї сутнісної концепції з позицій філологічноїнауки 50-х років. Н. Міллер звертає увагу на еволюційний розвитокневласне-прямого мовлення від «завуальованої мови» до «пережитої». Ці дваосновні типи невласне-прямого мовлення, як вважає Н. Міллер, представляютьсобою два полюси амбивалентного язикового процесу,аналогічного по своїй граматичній структурі, але в корені відмінного в практичнійлітературно-художній реалізації. Проте в цьому амбивалентному язиковому розвитку, на думку Н. Міллера, унаслідокпосилення тенденції дистанціюваного зображення «завуальована мова» сталадомінуючою.
Отже,єство невласне-прямого мовлення в концепції Н. Міллера полягає в її прихованій завуальованості; цією «вуаллю» автор завждиприкриває невласне-пряме мовлення, незалежно від того, в якому вигляді вонавиступає: як «пережита мова» або ж як її основна сучасна модифікація внутрішніймонолог. Можна цілком погодитися із спостереженнями і логічними висновками Н.Міллера відносно ролі авторської партитури в невласне-прямому мовленні, воповідній тканині літературних творів, відносно безперервно еволюціонуючоїстилістичної структури, але потрібно заперечити лейтмотивну тенденцію йогостатті — абсолютизацію «завуальованої» мови як нібито домінуючого типуневласне-прямого мовлення. Концепцію «завуальованої», «прихованої» мовирозділяє також відомий західнонімецький стиліст Р. Зайдлер. Головне,визначальне єство невласне-прямого мовлення, стверджує Р. Зайдлер, полягає втому, що читач відчуває мову персонажа, але в авторському оформленні. Авторприховує, чиї мовні позиції, чия точка зору передається: його власна абоствореного їм персонажа.
Висновки до першого розділу
Якщо підвести підсумок першої частини, то можна зробити такі висновки.
Текст служить дляпередачі і зберігання інформації і дії на особистість одержувача інформації. Найважливішимивластивостями будь-якого тексту (не тільки художнього) є його інформативність,цілісність, і зв'язність. Текст може бути письмовим і усним (фольклор).Величина тексту може бути різною і залежить від автора, жанру і інших чинників.В межах художньої літератури обсяг тексту і його сегментація можуть бутирегламентовані стосовно літературного жанру. В забезпеченні зв'язності тексту ійого запам´ятовуваності велику роль грають різні типи висунення, котрісприяють експресивності, емоційності і естетичному ефекту. Конституючимчинником є комунікативне завдання, тобто розв'язання відправника повідомленняабо, іншими словами, прагматичний аспект.
Число робіт по загальній теорії тексту безперервно росте, текст і йоготеорія посідає в лінгвістиці все більше місця.
Дискурс єскладним багатоплановим феноменом, що знаходиться у центрі уваги сучасної наукиу цілому і лінгвістики зокрема. Визначення змісту терміну «дискурс» вимагаєйого відмежування від суміжних, до яких, у першу чергу, належать «текст» й«мовлення». Основнавідмінність дискурсу від тексту полягає у властивих першому ідеях розвитку тазумовленості екстралінгвістичними чинниками, а відмінність між дискурсом імовленням – у чітко вираженій соціальнійорієнтації першого й індивідуальному характерові другого.
Мінімальноюодиницею дискурсу слід визнати мовленнєвий акт – мовленнєву взаємодію мовця іслухача для досягнення певних перлокутивних цілей мовця шляхом конструюванняними дискурсивного значення у ході спілкування. Структура дискурсу являє собоюієрархію одиниць, перелічених за ступенем зменшення: мовленнєва подія, трансакція,крок, хід, мовленнєвий акт.
Потрібно відзначити, що оцінка чужої мови може характеризувати:1) вжеіснуючу думку про чужу мову, 2) безпосередньо представлений вислів. Досліджені язикові одиниці різнихрівнів об'єднані загальним значенням «оцінки чужої мови» і загальноюфункціональною спрямованістю – їхня ціль виразити ставлення суб'єкта до чужоїдумки.
Архетиктоніко-мовні форми (види мови)- це загальне поняття: для передачіреального усного висловлювання, та висловлювання в художній літературі. В епічномутворі розрізняють мову автора, та мову персонажів, тобто висловлювання дійовихосіб. Автор не може відкрито гратироль дійової особи (щоденник, мемуари, автобіографія в розповіді від першоїособи), але ми завжди можемо прослідити його індивідуальність. У творах такожможе існувати розповідач від першої або третьої особи. Оповідь героїв можевиражатись за допомогою прямої мови, невласне-прямої мови, а також непрямоїмови.
пряма мова художній дискурс

Розділ II. Невласне-пряма мова у художньомумовленні
2.1 Поняттяневласне-прямої мови
В живому,інтенсивному процесі мови сучасної художньої літератури відображаєтьсяструктурно-семантична еволюція способів передачі мови автора і мови персонажів;підвищена структурно-семантична багатоплановість прямої мови, порушеннятрадиційних схем і поява емоційних елементів в непрямій мові, подальшаеволюція, а іноді і повна трансформація форм невласне-прямої мови.
Невласне-пряма мова як спосіб передачі мови, як стилістичний прийом ісинтаксична конструкція володіє невичерпними естетичними можливостями, вонашироко використовується в літературі різних методів і напрямів, сталаневід’ємною рисою літератури XX ст.,тому цілком зрозуміло звернення дослідників до вивчення теоретичних проблем невласне-прямоїмови, її стилістичного потенціалу, естетичних можливостей.
Невласне-пряма мова — складне і багатогранне явище мови і стилюлітератури ХХ ст. В її вживанні відображаються, а іноді і тісно переплітаютьсярізнопланові чинники лінгвістичного іекстралінгвістичного характеру. Язикова структура зумовлюєтьсяпевними психологічними чинниками; психологічна природа нерідко надає філософське значення.
Історія дослідженняневласне-прямого мовлення — це історія наукових суперечок, дискусій,теоретичних пошуків. В німецькій мові для позначення досліджуваного феноменавживалися терміни verschleierte Rede (Kalepky), berichtete Form (Bechaghel), Imperfektum der Rede (Е. Lerch), Rede als Tatsache (Е. Lerch), erlebte Rede (Lorck), uneigentlich direkteRede (G. Lerch), pseudoobjektive Rede (Spitzer).
Проте найспоживаннішим в німецькій філологічній літературі є термін Е.Лорка erlebte Rede (пережита мова) — ним користувалися
O.Вальцель, В. Шоллер, До. Бюллер, В. Кайзер, Х. Біссингер, Ф. Штанцель, P. Шторц, Ф. Мартіні, Д. Штефан, А.Нойберт, В. Гюнтер, В. Гофмейстер, Е. Р. Різель та інші дослідники.
Мабуть, через традицію термін erlebteRede стає відносно стабільним,витісняє існуючі раніше і нові терміни, що з'являються, вірніше, перетворює їхна доповнююче-уточнюючі синоніми до основного терміну (erlebte Reflexion,erlebte Eindrucke, dargestellte Rede, halbdirekte Rede та ін.), репрезентуючи різні сторони цього багатопланового явища, різнийпідхід до нього (з лінгвістичних, стилістичних або психологічних позицій)[27:9].
У французькіймові відносно стабільним є термін discours indirect libre, в англійському free indirect speech (можливе, із тієї причини,що невласне-пряма мова в цих мовах ближче до непрямої мови). В іншихєвропейських мовах переважає термін, що калькувався, з німецького uneigentlich direkteRede. Цей термін Р. Лерха,перекладений на російську мову В. Н. Волошиновим (невласне-пряме мовлення),стабілізувався також в російській мові.
Невласне-прямамова – особлива лінгвопрагматична категорія художнього тексту, сформована на основізлиття перспектив автора й персонажа, особливим чином взаємодіюча із сюжетноюлінією оповідання й відрізняється набором специфічних лінгвопрагматичних ознак[47:17].
За змістом імовленнєвим оформленням невласне-пряма мова відрізняється як від авторськогомовлення, так і від мови героя. Невласне-пряма мова представляє собою поєднаннясуб’єктних планів автора і героя, сполучає ознаки і знаходиться ніби упроміжньому положенні: вона включається в авторську мову, але не настільки, щобзлитися з нею; і вона виділяється з неї, але не настільки, щоб стати мовоюгероя.
Критеріямивідмежування невласно-прямої мови від авторського оповідання служать:прономінальна транспозиція, темпоральне зрушення, модально-прагматичний ісинтаксичний аспекти. Розходження невласно-прямої мови й мови герояскладається, по-перше, у неоднаковій взаємодії із сюжетною лінією, а по-друге,у розбіжності лінгвістичних ознак.
Чільноюпрагматичною характеристикою невласно-прямої мови є дейксис, що у її структурімає наступні види: прономінальний, локальний, темпоральний, іменний,дискурсивний. Кожний з перерахованих видів дейксиса має свої підвиди й засобивираження.
Темпоральний,іменний і дискурсивний дейксис формують, у свою чергу, прагматичну функціюбільш високого рівня — компресію інформації, під якою розуміється здатністьязикових одиниць імпліціювати додатковий зміст, а саме вбирати в себезначеннєву інформацію значного обсягу [36:40].
2.2 Концепціїневласне-прямої мови
Існуєбагато концепцій невласне-прямої мови. Але, на мій погляд, Кусько Е. Я. вдалосячітко систематизувати їх та зробити найбільш повну та деталізованукласифікацію, яка представлена у її монографії.
КонцепціяI, представників і послідовниківженевської школи Ш. Баллі, інтерпретуючих невласне-пряме мовлення як різновид,модифікацію непрямої мови, звідси відповідний цій концепції термін,запропонований Ш. Баллі: Le style indirect libr.
КонцепціяII, представлена в дослідженні Р. Лерхі її численних послідовників, що сприйняли невласне-пряме мовлення якмодифікацію прямої мови, або ж як спосіб її репрезентації в структуріавторського оповідання. Слідством такого підходу до сприйняття єстваневласне-прямого мовлення є самий споживаний в сучасній філологічній науцітермін uneigentlich direkteRede.
КонцепціяIII, представлена, зокрема, першимидослідниками невласне-прямого мовлення А. Тоблером і П. Козловськім, вонисприйняли її як змішення прямої і непрямої мови. Якщо положення про«змішуванні» (в механічному розумінні) неодноразово піддавалося різкій критиці,то сама ідея «змішування» в розумінні стилістичного возз'єднання лягла в основуновітніх концепцій невласне-прямого мовлення. «Невласне-пряме мовлення пише А.А. Андрієвськая— возз'єднує в собі особливості прямої і непрямої мови,відрізняючись в той же час від кожного з цих способів передачі мови...».
КонцепціяIV, представлена більшістю дослідниківневласне-пряме мовлення, радянських і зарубіжних, котрі вважали її немодифікацією прямої або непрямої мови, а самостійною формою передачі чужоговислову (Т. Калепки, Е. Лерх, Лорк, О. Вальцель, В. Гюнтер, Е. В. Гулига, Ю. Я.Никуліхин, Р. М. Чумаков та ін.). Наявність загальної теоретичної позиції впідході до невласно-прямого мовлення, як самостійної форми передачі мови уданих авторів в практиці конкретних спостережень над лінгвістичною істилістичною структурою невласне-прямого мовлення, особливо в інтерпретації їїсутнісної природи, привело до розгалуження цієї концепції (виникненнюмодифікацій), а разом з тим і до різнопланової термінологічної системи.
Т.Калепки, один з перших дослідників невласне-прямого мовлення, сприйняв її якзасіб приховати, завуалювати пряму мову, звідси введений їм термін verschleierte Rede (концепція «прихованої,завуальованою мови»).
Інакшедо розуміння єства невласне-прямого мовлення підходить Е. Лерх. В статті прогенезис невласне-прямого мовлення він підкреслює, що у французькій мові, таксамо як і в німецькій, у випадках з невласне-прямим мовленням ми спостерігаємоне різновид непрямого стилю, а передачу фактичної мови (коли мова або гадка відображаєтьсяяк факт).
Протещонайбільше розповсюдження серед концепцій четвертого типу отримала психологічнаконцепція невласне-прямого мовлення,висунута в дослідженні Е. Лорка. Звертаючись до психологічного генезису, Е.Лорк підкреслює в ній перш за все наявність чинника «співчування», орієнтаціюневласне-прямого мовлення на «співчуття», коли автор не тільки бачить і чуєсвоїх персонажів безпосередньо, він чує і їхню промову «тиху мову їхніх гадок,бажань, почуттів». Таке психологічне проникнення автора у відчуття героя, інтимне«співчуття», становить, на думку Лорка, єство невласне-прямого мовлення,відобразилося у введеному їм терміні erlebte Rede, якийв німецькій філологічній науці, по суті, витіснив всю решту. Якщо всі попередніконцепції, не дивлячись на їхні сутнісні і термінологічні відмінності, можнахарактеризувати як мовностилістичні (оскількиШ. Баллі, Е. Лерх, Е. Лорк, Р. Лерх і всі інші представники розглянутихтеоретичних концепцій невласне-прямого мовлення виділяють її двопланний філологічнийаспект), то, згідно однієї з останніх концепцій, невласне-пряме мовленнявідноситься до явищ виключно стилістичного плану.
Найбільш повно ця концепція висловлена вмонографії Л. А. Соколової, в якій традиційний термін невласне-пряме мовлення замінюєтьсятерміном невласно-авторська мова, оскількиЛ. А. Соколова відносить невласне-пряме мовлення не до форм передачі мові, а до«способів викладу зміста» і відповідно розглядання в плані синтаксичного ряду:пряма мова, непряма, невласне-пряма мова тощо.
Отже,можливо констатувати наявність наступних сутнісно-термінологічних концепційневласне-прямого мовлення:
I. — модифікація непрямої мови
II. — модифікація прямої мови
III. — змішення прямої інепрямої мови
IV. — самостійний спосібпередачі мови.
2.3 Засобивираження невласне-прямої мови
2.3.1 Способирозташування невласне-прямої мови у контексті
Дляневласне-прямої мови є типовим включення у авторське оповідання у виглядібезсполучникового сполучення самостійних речень, які утворюють складнусинтаксичну єдність. Однак, способи розташування невласне-прямої мови вавторському контексті не вичерпуються безсполучниковими сполученнями, томузначною мірою залежать від різновидів даної категорії.
Оформленняневласне-прямої мови визначається перш за все такою ознакою, як тривалістьневласне-прямої мови та чіткість межі, яка відділяє її від авторськогоконтексту. Тому для невласне-прямої мови, яку ми умовно відносимо до І розрядуі яка характеризується відомою тривалістю та наявністю чіткої межі міжневласне-прямою мовою і контекстом, найбільш типовим є безсполучниковесполучення декількох самостійних речень. Тривалість невласне-прямої мови тачіткість межі між нею та авторським оповіданням є наслідком того, щоневласне-пряма мова І розряду служить для передачі внутрішнього та зовнішньогомонологу героя чи для оформлення діалогу, або здійсненного абоуявленого.(васильева, стр 44)
Дляневласне-прямої мови ІІ розряду є характерною нетривалість та постійнепереплетення з мовою автора. У цьому випадку невласне-пряма мова служить дляпередачі виключно внутрішньої мови героя, але не закінченої і яка поступоворозвивається, а яка мовби постійно проривається крізь авторське оповідання увигляді окремих думок. (васильева, стр 46) У зв’язку з цим, невласне-пряма моваІІ розряду формується переважно в складі авторського оповідання, а типовоюформою синтаксичного побудування є протилежна формі синтаксичного побудуванняневласне-прямої мови І розряду: це одно-два коротких самостійних речення.
Невласне-прямамова ІІІ розряду характеризується вираженням тільки загальної точки зору героябез розгортання її у промову. З синтаксичної точки хору невласне-пряма мовацього розряду представляє собою органічну єдність з мовою автора і не може бутивиділеною з неї без порушення зв’язної мови. Найкрупнішою одиницею оформленняневласне-прямої мови цього різновиду є частина речення, а найтиповішою –словосполучення й окремі слова.
Таким чином,можна назвати типові способи розташування невласне-прямої мови по відношенню доавторського контексту для кожного з основних розрядів. При однаковомуоформленні різних типів невласне-прямої мови принципом розмежування різновидівє зміст: невласне-пряма мова І розряду служить для вираження міркування абовисловлення; особливістю ІІ розряду є здатність виражати не тривалеобміркування, а одиничну думку. Це служить основою для розрізняння І і ІІрозрядів у випадку їх однакового оформлення. Елементи невласне-прямої мови ІІІрозряду не містять окремої думки, а вказують на точку зору героя, у той час якза допомогою невласне-прямої мови ІІ розряду виражається думка хоча йнетривала, але самостійна, нова і завершена у зрівнянні з авторськимконтекстом. Це служить ознакою розмежування ІІІ розряду і ІІ у випадку їходнакового оформлення.
2.3.2 Засобивираження невласне-прямої мови
В роботах, деневласне-пряма мова розглядається поряд з авторською мовою та мовою персонажів,можна виділити прагнення знайти засоби, які дозволяють впізнати цю категорію вавторському контексті. На даний момент існує 3 типи засобів вираженняневласне-прямої мови:
· засоби, які виділяють невласне-прямумову із контексту;
· засоби, які включать невласне-пряму мовудо контексту;
· засоби, які одночасно і виділяютьневласне-пряму мову із контексту, і включають її до нього.
Найбільш повною вцьому відношенні є дисертаційна робота І.І. Ковтунової, у якій розглядаютьсясинтаксичні і лексичні засоби, які дозволяють впізнавати невласне-пряму мову, івиділяти її із контексту. Засобами, які виділяють невласне-пряму мову,вважаються:
· зміна часового плану. Невласне-прямамова має відносне значення часу: минулий час зіставляється не з загальнимоповіданням, а з моментом розмірковування героя. (васильева 52) Зміна формчасу, значення або відтінку значення є характерною рисою невласно-прямої мовиІ-го розряду.(50-52)Наприклад: KönigHeinrichschrakzurück.DasSalzamtvonHall!DieersteEinnahmequelledesLandes!(S.30)
· Зміна модального плану. Як відомо, змінамодальності може бути досягнута граматично або лексично, тобто: зміною способудієслова, або введенням питальних речень, наприклад: „ BereitwilligstrecktenseineHerrenihmdiegroßenSummenvor,bereitwillig,infröhlicherGebelaune,entlohnteerdieseGefälligkeitmitderVerpfändungvonreichenDörfern,Pflegen,Herrschaften,ZöllenundGefällen.Warumsollte er seinem lieben Burggrafen Volkmar nicht Visiaun und Mölternüberlassen?(27)56-57
· Лексичні засоби. Звичайно, своєріднийпідбір лексики (яка характерна герою) допомагає виявленню невласне-прямої мовиіз авторського контексту. До лексико-фразеологічних і семантичних засобіввиявлення невласне-прямої мови відносяться наступні дві великі групи: 1) словаі словосполучення, які виділяються з авторського контексту дякуючиемоційно-експресивній або стилістичній забарвленості слова, наприклад: Manwußtenicht,wohin,wie,warum.Ach,ginge er doch zurück in sein Land, der Verfluchte! (S.34)2) слова і словосполучення, які виділяються із контексту своїм особливимзначенням.63
· Авторське указання на приналежністьокремих елементів мови герою, воно представлене, як правило, у виглядібудь-якої вставної конструкції72
· Повторення. Окремі слова ісловосполучення сприймаються як елементи невласне-прямої мови тільки тоді, коливони вживалися раніше у мові героя. Повторюватись тільки в складіневласне-прямої мови і виділяти її можуть слова, словосполучення і навіть ціліфрази, які не мають інших засобів виділення, тому що повторення само по собіперетворює спокійне оповідання на емоційне, а наявність емоції є характернимдля невласне-прямої мови.74
· Інверсія. Ця ознака стає суттєвою, колинема інших ознак, більш помітних. В авторський контекст включається не триваліуривки невласне-прямої мови, а окремі елементи. Стиль мови героя відтворюєтьсяне лексично, а за допомогою незвичного порядку слів, який підкреслює особливузначущість слів, що важливі для героя, а не для автора.76 Наприклад: VielmehrsaßdieserHerrJohannheiterundfestindembesonntenTrient,dehntesich,rekeltesich.Überließ sein langes Haar, den schönen,vollen Bart den wohligen Winden des Südlichen Herbstes. Hofierte diedeutschen und die welschen Damen Tirols.(S.36)
· номінативні підметкові речення, якіслужать для встановлення наявності предмету або явища і мають тільки формітеперішнього часу. 77 наприклад: DiebeidengeistlichenHerrenschimpftenweidlich.DerHeide,der!DerJerobeam!(S.34)
· вказуючи частки і деякі прислівники часута місця;
· інтонація
Появаневласне-прямої мови в авторському контексті завжди логічно обґрунтована, алеприйоми її введення і формальні ознаки виявлення різноманітні та знаходяться впевній залежності від різновидів даної категорії. У якості засобів, якістворюють єдність авторського контексту та невласне-прямої мови, вказуютьсятільки форми 3-ої особи займенників і дієслів а також підрядні сполучники. Однак,як визнано усіма, підрядні сполучники не обов’язкові, а займенників і взагаліможе не бути. У дійсності, засоби, які включають невласне-пряму мову доконтексту, дуже різноманітні. Загальновизнаними засобами зв’язкуневласне-прямої мови з контекстом є сполучники, при чому не тільки підрядні,але й сурядні. Отже:
· Сполучники підрядності й сурядності;
· Слова, які з’єднують. Цей спосіб зв’язкуполягає в повторенні одного й того ж слова у невласне-прямій мові і контексті,який оточує її.(стр 98)
· Займенники. Займенники, як відомо,заміщають яку-небудь частину мови і позо контекстом не зрозумілі. Тому різнізайменники, які входять до складу невласне-прямої мови у той час, як слово, якевони заміщають знаходиться у авторській, можуть виконувати функції засобу дляз’єднання. Вживаються займенники різні за значенням, але найбільшрозповсюдженими є особові займенники 3-ої особи.(стр99)
· Неповні речення. Оформленняневласне-прямої речі у вигляді неповних речень є достатньо вдалим прийомом їївведення. Оскільки зміст неповних речень не зрозумілий без контексту, то дляневласне-прямої мови таким контекстом є авторська мова. Наприклад: Hatteselbst vor dem Grab des heiligen Albert nicht haltgemacht, es nachSchätzen durchwühlen lassen Kirchenschänder! Herodes!(34)
Алесеред засобів оформлення невласне-прямої мови є і такі, які одночасно івключають її до контексту і виділяють з нього. Сюди відносяться, перш за все, слова,що вводять або включають невласне-пряму мову у контекст. Вони мають не тількивключаючи функцію, бо також служать засобом виділення, оскільки сприяютьстворенню чіткої межі між авторським контекстом і невласне-прямоюмовою.(васильева, стр 109) У якості таких слів можуть виступати дієсловамовлення, дієслова та словосполучення думки, словосполучення на позначенні почуттівабо стану тощо. Наприклад: «Er erinnerte sich sehrdeutlich, wie er zuletzt mit Johann zusammengewesen war, und alles abgesprochenhatte.“(S- 9)
Яквідомо, такі слова як «ja»,«nein» і тому подібні частовиступають у ролі слів-речень, конкретних зміст яких виявляється із контексту.Тому вони сприяють встановленню єдності авторського тексту і невласне-прямоїмови. З іншого боку, вони також і виділяють невласне-пряму мову, тому належатьдо модальних часток, і сприяють перенесенню оповідання в модальний план героя.

Висновкидо другого розділу
Всучасній художній літературі відображається структурно-семантична еволюціяспособів передачі мови автора і мови персонажів; підвищенаструктурно-семантична багатоплановість прямої мови, порушення традиційних схемі поява емоційних елементів в непрямій мові, подальша еволюція, а іноді і повнатрансформація форм невласно-прямої мови.
Невласне-пряма мова як спосіб передачі мові, як стилістичний прийом ісинтаксична конструкція володіє невичерпними естетичними можливостями, вонашироко використовується в літературі різних методів і напрямів, сталаневід’ємною рисою літератури XX ст.,тому цілком зрозуміло звернення дослідників до вивчення теоретичних проблем невласне-прямогомови, її стилістичного потенціалу, естетичних можливостей. Найбільш спірнапроблема невласне-прямої мови — проблема її сутнісної субстанції. Багатодослідників виказували свої міркування з цього питання, виходячи, як правило, зрізних методологічних принципів наукових концепцій.
По змісту іязиковому оформленню невласне-пряма мова відрізняється як від авторськогомовлення, так і від внутрішнього монологу. Критеріями відмежуванняневласно-прямої мови від авторського оповідання служать: прономінальнатранспозиція, темпоральне зрушення, модально-прагматичний і синтаксичнийаспекти.
Чільноюпрагматичною характеристикою невласно-прямої мови є дейксис, що у її структурімає наступні види: прономінальний, локальний, темпоральний, іменний,дискурсивний. Кожний з перерахованих видів дейксиса має свої підвиди й засобивираження. Темпоральний, іменний і дискурсивний дейксис формують, у свою чергу,прагматичну функцію більш високого рівня — компресію інформації, під якоюрозуміється здатність язикових одиниць імпліціювати додатковий зміст (вбирати всебе інформацію).

Розділ III. Невласне-пряма мова у романах ЛіонаФейхтвангера («Erfolg, Drei Jahre Geschichte einer Provinz», «Die Brüder Lautensack», «Die Füchse im Weinberg»)
3.1Невласне-пряма мовла як особливий текстотип оповідання у романах ЛіонаФейхтвангера («Erfolg, Drei Jahre Geschichte einer Provinz», «Die Brüder Lautensack», «Die Füchse im Weinberg»)
Невласне-прямумову можна охарактеризувати в такий спосіб: невимовлений спонтанниймонологічний мовний добуток, що є складовою частиною іншого мовного добутку(авторське мовлення), тісно пов'язане із ситуацією, перериване за своїмхарактером, що володіє повторюваним набором лінгвістичних ознак і реалізує рядпрагматичних функцій, насамперед у рамках гіперфункції компресії інформаціїотриманих результатів.
В самомузагальному змісті під невласне-прямою мовою розуміється синтез авторського йперсонального мовлення, у результаті якого оповідання формально залишаєтьсяавторським, але зміст висловлення переноситься в область мислення героя.
Невласне-прямамова підрозділяється на зовнішню й внутрішню.
Зовнішняневласне-пряма мова містить у собі тематичне мовлення, сховане мовлення,цитатне мовлення, мовлення в мовленні, колективне невласне-пряме мовлення.Загальним для них є те, що вони співвідносяться із прямою, тобто усною мовоюперсонажа. Це обумовлює їхню стислість, лаконічність, появу в тексті відразупісля прямої мови, включення в авторське оповідання у вигляді мікроформ.
Більшістьвипадків невласно-прямої мови в художньому творі відносяться до внутрішньоїневласно-прямої мови. Вона поєднує внутрішні рефлексії, внутрішній монолог іпотік свідомості. На відміну від зовнішньої, в основі підвидів внутрішньоїневласно-прямої мови лежить внутрішня мова. Ми розуміємо внутрішнюневласно-пряму мову, як внутрішнє мовлення в рамках авторського типу викладу,наслідком чого є відсутність слів, які вводяться, і зворотів, також більшаорієнтованість на об'єктивне, що виражається в здатності продовження сюжетноїлінії, а не випаданням з неї. Внутрішня невласне-пряма мова характеризуєтьсярозгорненням своєї структури, синтаксичною складністю, а також здатністюреалізовувати деякі прагматичні функції.
Оскільки зовнішнясхожість і схожість художніх функцій внутрішньої невласно-прямої мови йвнутрішнього монологу часто приводить до їхнього ототожнення, варто виявитикритерії з розмежування.
Головніхарактеристики внутрішнього мовлення як психологічного явища, безвідносно дохудожнього тексту, випливають із її основної властивості. Тому що вінтракомуникації відправник і одержувач — одна особа, засоби синтагматичноїорганізації зводяться до мінімуму. Звідси граматичне усічення внутрішньогомовлення. Її самоспрямованість породжує надзвичайну асоціативність розгортанняі ємний, конденсований характер знакових носіїв.
У художньомутворі внутрішнє мовлення припускає деяку авторську обробку, щоб стати більшезрозумілої для стороннього (яким є читач). У художньому аналогу внутрішньоїмови виділяють потік свідомості, внутрішній монолог, малі вкрапленнявнутрішнього мовлення, аутодіалог. В основу класифікації покладені критеріїрозчленованості й обсягу. Найменш розчленований і найбільш об'ємний потіксвідомості. Він також найбільш складний для сприйняття читачем у силуослаблених змістовних зв'язків усередині себе. Найбільш розчленовані й найменшоб'ємні малі вкраплення внутрішнього мовлення, що служать для миттєвої реакціївиділяється пунктуаційно. Внутрішня мова у всіх її проявах зображає внутрішніймир героя — його емоції, думки, переживання. Вона є складовою частиною мовної партіїперсонажа. Однак, вона відрізняється від зовні виявленого висловлення й заформою, і по змісту, і по графічній пунктуаційній репрезентації в тексті.Останні три зауваження служать для деяких дослідників аргументом на користьототожнення внутрішньої й невласно-прямої мови.
3.1.1Порівняльний аналіз двох видів мовлення (внутрішнього монологу таневласне-прямої мови) у романах Ліона Фейхтвангера («Erfolg, Drei Jahre Geschichte einer Provinz», «Die Brüder Lautensack», «Die Füchse im Weinberg»)
Однак, порівняльнийаналіз двох видів мовлення (зокрема внутрішнього монологу як виду внутрішньогомовлення) виявляє принципові розходження між ними. Виявляються дві істотнівідмінні ознаки. По-перше, невласне-пряма мова й внутрішній монолог по-різномувзаємодіють із сюжетною лінією в романах. Невласне-пряма мова містить у собіелементи й логічного, і емоційного пізнання факту. На відміну від внутрішньогомонологу невласно-пряма мова не перериває рух сюжету, а є його органічноючастиною:
1) An diesemMittwoch der ersten Maiwoche im Jahre 1931 saß der Hellseher OskarLautensack in der Wohnung seines Freundes Alois Pranner in München und sahtrübe. Da ist er also wieder einmal gestrandet, da muß er also vonneuem unterkriechen hier bei seinen Freund (1:7).
2) Pierre trat für dieAmerikaner nicht nur mit Herz und Mund ein, er förderte ihre Sache durchdie Tat. Er war in allen Kreisen der Londoner Gesellschaft wohlgelitten, er warbefreundet mit Führern der Konservativen und der Liberalen, er hatteGelegenheit, sich Kenntnis zu verschaffen über mannigfache Einzelheitendes Konflikts mit den Kolonien. Er trug reiches Material zusammen, ordnete es,zog Folgerungen, und ohne dass ihn jemand dazu beauftragt hätte, sandte erLouis dem Sechzehnten und seinen Ministern Berichte, die sich auszeichnetendurch Sachkenntnis, Klarheit, Weitblick (2:12).
Внутрішніймонолог зупиняє рух сюжету. Персонаж міркує, і дія завмирає, щоб повернутися вактивну фазу на тій же крапці, на якій воно було перервано його введенням. Вякості прикладу можна привести епізод з роману Л. Фейхтвангера «Die Füchse im Weinberg». Герой розмірковує про своємайбутнє та майбутнє своєї держави, та відносини з оточенням:
3) Mit schneller Fantasiemalte er sich die Zukunft. Sah in den Vorratshäusern der HäfenFrankreichs Gewehre und uniformen sich stapeln, sich immer höherschichten. Was nun! Sagte er sich…
Герояпереповнюють емоції вони виходять на зовню у вигляді монологу, де вінрозмірковує на тему права, виконаного обов’язку та ін. Потім поновляєтьсяперервана ситуація:
Dann kamen seinebeiden ersten Stücke, er schrieb sie zwischen viel Liebe un vielenGeschäften mit der linken Hand…(2:16-17).
Аналогічнийуривок можна також привести на основі роману «Die Brüder Lautensack»: Герой йдучи з гостей, занурюється удумки, та розмірковує про своє соціальне положення в суспільстві, про йогоприховану сутність, яку він ховає за маскою, та наслідки, що можуть на ньогоочікувати.
4) Er tritt ein par Schritte zurück. Tausendmal hat er die Maskebetrachtet, doch jetzt beschaut er sie, als sähe er sie zum erstenmal.Durch diese Maske ist dafür gesorgt, dass die Nachwelt einmal feststellenwird, was mit ihm los war. Wenn es die Mitwelt nicht tut, so ist das ihrSchade. Es ist ein Skandal, dass sich ein Mann von seiner Begabung immer wiederaus seiner Wohnung fortstehle muß, damit ihn die Hauswirtin nicht seheund nicht ein Geschrei anstimme wegen der unbezahlten Miete. Aber es istbeschämend nicht für ihn, sondern für die Epoche.
По-друге, існуєлінгвістична дивергенція на морфологічному рівні. Внутрішній монолог офіційнопередається діючій особі за допомогою слів, що вводять, і зворотів, наслідкомчого є зміна граматичного часу на форми презенсу, а особистих і присвійнихзайменників на форму 1 особи однини:
5) Ich habe einen Antwort fürSie. Aber es ist keine angenehme Antwort, und ich weiß nicht, ob es Ihnenvon Nutzen sein kann, sie zu erfahren.
6) Ich tue das übrigensschon seit zwanzig Jahren. Erst hielt ich ihrer fünfte aus, vierSchwestern und eine Nichte. Jetzt sind von diesen ausgehaltenen weibern leiderzwei geschtorben, ich halteihrer also nur mehr dreie aus, zwei Schwestern und eine Nichte, freilich immernoch eine Verschwendung für einen Mann ohne Rang und Titel (3:52).
У невласно-пряміймові слово діючій особі не передається — це специфічна риса цього видумовлення. У ній мова автора вбирає в себе мовлення й мислення персонажа,зберігаючи всі морфологічні ознаки авторського оповідання. Отже, граматичнийчас (форми претерітуму), особисті й присвійні займенники у формі 3 особи однинизалишаються незмінними:
7) Er schließt dieAugen, zieht sich auf sich selber zurück. Es glückt, es kommt. Erspürt jenes leise, feine reißen, wie wenn seidiger Stoffzerreißt (1:83).
8) Sie war sehr anmutig, wiesie von ihren Plänen schwatzte, verspielt, ein Kind und eine Frau. Siegefiel Josef, und ihr Trianon gefiel ihm (2:233).
Таким чином, ми можемо зробити висновок, що внутрішній монолог іневласне-пряма мова — це різні лінгвістичні явища.
3.2 Специфічніознаки невласне-прямої мова у романах Ліона Фейхтвангера («Erfolg, Drei Jahre Geschichte einer Provinz», «Die Brüder Lautensack», «Die Füchse im Weinberg»)
У специфічнихознаках невласне-прямої мови ми виявляємо засоби демаркації невласне-прямоїмови: темпоральне зрушення, прономінальна транспозиція, модально-прагматичнийаспект й синтаксичні особливості.
Слід нагадати, щоу більшості випадків формальні (морфологічні) ознаки авторського оповідання йневласно-прямої мови збігаються — у таких випадках виявлення невласно-прямої мовиповинне опиратися не на прономінально-вербальну структуру, а на виявлення ознакдистанціювання у середині гаданої значеннєвої однорідності. Інакше кажучи,необхідно виявити суб'єктивність автора-героя в структурі автора-оповідача. Наоснові робіт Л. Фейхтвангера можна виявити чотири критерії відмежуванняневласно-прямої мови, що відповідають її лінгвістичним конститутивним ознакам:темпоральні зрушення, прономінальна транспозиція, модально-прагматичний аспекті синтаксичні особливості.
3.2.1 Темпоральнезрушення в невласне-прямій мові у романах Ліона Фейхтвангера («Erfolg, Drei Jahre Geschichte einer Provinz», «Die Brüder Lautensack», «Die Füchse im Weinberg»)
Темпоральнезрушення в невласне-прямій мові виражається у відмінній від авторськогооповідання співвіднесеності дієслівної форми й дії. Дія сьогодення передаєтьсяпретерітумом, що є конститутивною формою невласно-прямої мови. Якщо вавторському мовленні претерітум виступає у своїй основній функції, описуючиминулі дії, то тут він виступає в значенні сьогодення або майбутнього вминулому. Тим самим читач переводиться зі сфери оповідання в сферу переживання.За допомогою наступного прикладу можна прослідити зміну координат на осі часу,тут цю зміну сигналізує прислівник jetzt:
8) Und um dieses eine, dasMartin Krüger gerettet hatte, war jetzt die schlechte Luft dieseswiderlichen Prozesses (3:14).
10) Erst hat er’s ihm versprochen, derProell, dieser Hundsknochen und jetzt ist eindicker Akt da (1: 274).
11) Auf alle Fälle wollteMonsieur Lenormant die Gelegenheit wahrnehmen, dem amerikanischenGeschäftsträger etwas auf den Zahn zufühlen. Mit harmloserHinterhältigkeit fragte er nach den Siegen, im Kopf eines somaßgebedenden Herrn wie des Doktor Franklin die militärische Lageder Insurgenten male. Und jetzt stand ein Mensch vor ihm…(2:134).
12) Aber Sie darf doch nicht soweitermachen, es wäre unvernünftig, sie ist jetzt einundzwanzig, dadarf sie sich nicht mehr so gehenlassen. Sie hat sich auch fest vorgenommen,sie wird heute abend nicht spielen (2:148).
Для вираження діїв минулому в невласно-прямій мові Л. Фейхтвангер використовує формуплюсквамперфекта:
13) Sie war tot, sie hatte sichauf üble Weise umgebracht, und nichts mehr war davon ihr außerdiesem unappetitlichen Prozeß und diesem einen Bild. Denn sie war einesonderbare Person gewesen, sie hatte ihre Bilder vernichtet (3:23).
14) Er hatte es weit gebracht inden wenigen Monaten seines Berliner Lebens. Er durfte mit Genugtuunghineingehen in dieses neue Jahr 1932 (1:69).
15) Bisher hatte da Pierre einwenig ins Blaue hinein gewirtschaftet. In London hatte sich ihm als Vetreterder Kolonien vorgestellt ein gewisser Mr. Artur Lee, ein jüngerer Herr,begeistert von der Sache seines Landes und von sich selber (2:53).
Плюсквамперфект,як правило, демонструє в її структурі висновки, результати, узагальнення.Претерітум і плюсквамперфект є в сучасній прозі самими продуктивними формаминевласно-прямої мови. Що стосується тимчасової форми презенса в темпоральнійсистемі досліджуваного виду мовлення, то він зустрічається від 1 особи, а такожу внутрішньому монолозі, потоці свідомості як видах невласно-прямої мови:
16) Noblesse oblige, meinFreund. Eine schmutzige Seherbinde, das geht nicht. Ich finde, ein Sehermantel sollte immer ausschauenwie frisch aus der Reinigungsanstalt (1:88).
17) Das könnte MonsieurCaron passen, daß er die Gewinne einstreicht und ich die Verluste zahle.Ich bin kein Trottel, der sich von jedem Hochstapler ausplündern lasst (2:746).
Претерітум іплюсквамперфект по суті витісняють із темпоральної системи невласно-прямої мовиперфект, у рідких випадках передавальна дія в минулому. Темпоральне зрушеннявиражається також у тому, що дії в майбутньому оформляються в невласно-прямій мовів більшості випадків кондиціоналісом I, втрачаючи в цьому виді мовленнямодальну семантику, та передаючи значення футуральності з відтінкомгіпотетичності:
18) Er dachte daran, dass ihmdieser Zinsdorff bereits 32 000 Emm schuldete, 32 297 waren es, seineDeggenburger Gründlichkeit in Gelddingen hatte ihm die Summe genau insGedächtnis geprägt, und was hatte er davon, wenn das also 42 000wurden?.
19) Als sich Toinette in denGemächern der Prinzessin Rochan einfand, wurde sie, wie immer,begrüßt vom Gekläff der kleinen Hunde und vom Geschrei desPapageis (2:149).
Темпоральнезрушення на тлі оповідання є маркером включення в авторське оповіданнясуб'єктного плану персонажа й служить критерієм відмежування невласне-прямогомовлення.
3.2.2 Опозиціяпрономінальних систем оповідання невласне-прямого мовлення у романах ЛіонаФейхтвангера («Erfolg, Drei Jahre Geschichte einer Provinz», «Die Brüder Lautensack», «Die Füchse im Weinberg»)
Опозиціяпрономінальних систем оповідання невласне-прямого мовлення полягає вхарактерному зрушенні від імені героя до форм особистих займенників.
Самоїпродуктивною прономінальною формою є займенник 3 особи у всіх відмінках. Цюформу можна вважати конститутивної для невласно-прямого мовлення, оскільки вонаякнайкраще дозволяє виразити злиття перспектив автора й персонажа: авторвідстороняється від імені героя, «ідучи в тінь» як оповідач; персонажвідстороняється від себе, відмовляючись від уживання займенника 1 особи:
20) Durch einumständliches Spiel von Intrigen, setzte er dem Bruder auseinander, habeman Hindenburg soweit, dass er den Reichswehrminister, den schlimmsten Feindder Partei, entlassen werde (1:133).
21) Schön, da man es vonihr verlangte, brachte sie Vernunft genug auf, sich des Spielens zu enthalten.Aber war es nicht schmählich, dass sie, die Königin, so gar keineFreiheit hatte? Auf Schritt und Tritt war sie behindert durch eine blödeEtikette, nicht einmal in ihren wenigen freien Stunden durfte sie tun, was ihrFreunde machte, und führ all den Zwang und die Entbehrung erntete sienichts als Vorwürfe (2:151).
Крім 3 особиоднини в прономінальній системі невласно-прямої мови вживані форми 1 особиоднини і множини, а також 2 особа однини числа. Невласне-пряме мовлення зформами 1 особи однини числа зустрічається в творах від 1 особи, що викликаєдодаткові складності при демаркації даного виду мовлення. Маркeрамисуб'єктивного викладу можуть служити модальні слова й вираження,розмовно-побутова лексика, емоційно-експресивний синтаксис:
22) Sie nickt. Jetzt kann siewohl nicht anders. Jetzt muß sie ihm den Schlüssel geben (1:269).
23) Gewiß musste man jedeAktion unterstützen, die England schwächte; doch konnte der Sieg vonRebellen welcher Art immer der absolute Monarchie Frankreich nichterwünscht sein. Versailles war mit seiner Rüstung noch nicht fertig.Versailles´ Ziel musste sein, den Konflikt zwischen Amerika und Englandso lange zu schüren, bis sich Versailles selber stark genug fühlte,den alten Streit mit England auszutragen (2:130).
24) Aber wie sollte er, derJüngere, Unerprobte, dem großartigen Römischen Kaiser Moralpredigen? Der würde ihm sicherlich mit zahllosen guten Gründenüber den Mund fahren. Nein, er musste es schon so machen, wie ersich´s vorgenommen, musste ausweichen, eine Diskussion ablehnen (2:193).
25) So hatte sie´s auchgehalten, und es war ihr nicht schwergefallen. Hätte sie sich villeichtdoch mehr um diesen Amerikaner kümmern sollen? War er so sehr die Mode? (2:201).
Форма 1 особимножини може носити в невласно-прямому мовленні як інклюзивний, так іексклюзивний характер. У першому випадку займенник wir сприймається одночаснояк оповідання автора, оповідання персонажа і як звертання до читача, у другомувипадку воно являє собою об'єднання плану «автор-персонаж» — мається на увазіне настільки відчутне залучення читача в оповідання:
26) Wir können uns dasleisten. Wir sind wir und schreiben uns Uns (1:161).
27) Als wir, der junge Königund ich uns die bisher verschlossenen, kleinen Gemächer der altenMajestät zum erstenmal anschauten, stießen wir auf diese Bilder (2:135).
Форма 2 особиоднини властива внутрішньому невласне-прямому мовленню якмеханізм внутрішнього рефлектиювання, коли персонаж звертається до свого внутрішнього«я» на «ти», щоб порадитися із самим собою про щось важливе:
28) Es ist eine Fahrt ins Blau.Zeit unbestimmt. Wirklich? Du muß wirklich fort? Aber wo? Kann man zu dir gehen? Das Restaurant hier ist ja sehrgemütlich, aber für einen solchen Bericht kaum der rechte Ort (1:249).
Остання можливаформа в прономінальній системі невласне-прямого мовлення — невизначено-особистийзайменник man, що у більшості випадків співвідноситься із суб'єктом мовлення йвиступає субститутом займенника er, він виконує додаткову функцію узагальненоїоцінки:
29) Gute Musik. Die Norglermogen sagen, was sie wollen, gute Musik macht man(Der Komponist)in München(3:192).
30) Verlangte, dass man denAufsatz streiche (Hannsjörg wunderte sich, dass Oskar sich wegen einersolchen Lappalie dermaßen errege.) (1:126).
31) Oskar suggerierte ihm, mansei auf dem Weg ins Freibad Wannsee. Man war in Wannsee (Der Soldat) (1:134).
32) Auf Schloß Etioles,der Besitzung Monsieur Lenormants, feierte man(Das Volk) seineneinundsechzigsten Geburtstag. Monsieur Lenormants Feste waren berühmt,jedermann kann gerne (2:65).
Розглянутапрономінальна транспозиція служить сигналом зміни або злиття художніхперспектив і формування специфіки невласно-прямого мовлення.
3.2.3Модально-прагматичний аспект невласне-прямого мовлення у романах ЛіонаФейхтвангера («Erfolg, Drei Jahre Geschichte einer Provinz», «Die Brüder Lautensack», «Die Füchse im Weinberg»)
Модально-прагматичнийаспект невласне-прямого мовлення представлений по-перше, модально-пофарбованою лексикою, апо-друге, широким уживанням кон’юнктивнихформ. Модально-пофарбована лексика містить у собі модальні слова й частки типуwohl, vielleicht, eigentlich, ja, doch і ін., які передають почуттясуперечливості, непевності, страху, сумніву, що супроводжують міркування людинив складні життєві моменти. Такі модальні слова характерні для внутрішньогоневласно-прямого мовлення і є засобом її демаркації(часто єдиним):
33) Ja, Hannsjörg schautezu, er grinste, dass seine kleinen spitzen Raubtierzähne sichtbar wurden,und jetzt war es Herrn Mantz klar, wer ihn da tanzen ließ (1:263).
34) Das war richtig. Es konnteaber auch lange dauern bei der Willkür der Gerichte, und ein kleinesUnbehangen war in ihm, dass er seine Heiratsvorschlag befristet hatte. Doch nunwar es einmal geschehen, und es war gut, dass sie es dabei bewenden ließ(2:65).
35) Der Adler öffneteseine Fänge und wollte die Katze fallen lassen. Doch der Katze war derSturz zu gefährlich, sie krallte sich fester und sagte (2:143).
36) Ja, auch Arthur Lee hattesich heute eingestellt (2:444).
Ствердно-негативніслова типу ja, nein, вигуку ah, oh і ін. зустрічаються й у внутрішньому (вонинадають розумовому процесу емоційне фарбування), і в зовнішньомуневласно-прямому мовленні. Емоційно-експресивні слова oh, mein Gott! Zum Teufel! і ін.представляють відбитки розмовного мовлення персонажа, що привносяться в йогоневласне-пряме мовлення. Лейтмотивні слова й вираження, що входять до складумодально-пофарбованої лексики, також відіграють значну роль у демаркації, томущо слово-мотив персонажа, предметний мотив, мотив жесту сигналізують про їїпояву. Наприклад таким лейтмотивним словом, що сигналізує про появуневласно-прямого мовлення, являється слово denn на початку речення:
37) Denn sie war einesonderbare Person gewesen, sie hatte ihre Bilder vernichtet (3:23).
38) Nein, gut eingemacht istdas nicht, irgendetwas stimmt da nicht (3:23).
39) Er müsste mit demTeufel zugehen, wenn er sich, so vorbereitet, nicht sollte in den Führereinfühlen können.
40) „Sieg Heil!“ sagte derFührer, und: „Heil, Herr Hitler!“ erwiderte Dr. Kadereit (1:108).
41) Welch ein Glück, dass keinenoch so wirdigen Umstände mich haben abhalten können… (2:446).
42) Denn nicht nur die Bilderwaren waren gekommen, die Maria Theresia der Tochter versprochen hatte… (2:383).
Таку ж діюроблять і цитатні вставки. До них ставляться цитати з літературних творів,прислів'я, приказки, лексичні елементи з мовлення самого персонажа:
43) …Gott und der Welt in jederSituation recht (1:134).
44) «L´art pour l´art.Elfenbeinturm. Die goldene Kette gibt mir nicht, und so…».
45) Auf Schritt und Tritt war sie behindert durch eine blöde Etikette, nicht einmal in ihren wenigen freien Stunden durfte sie tun, was ihr Freunde machte, und führ all den Zwang und die Entbehrung erntete sie nichts als Vorwürfe (2:151).
46) Sie fuhr durch das Portalmit der Aufschrift: »Vanitas,vanitatum vanitas» (2:486).
Таким чином, всіперераховані види модально-пофарбованої лексики репрезентують суб'єктнутранспозицію в авторському оповіданні, а саме злиття модально-оціннихперспектив автора й персонажа, що формує специфіку невласно-прямого мовлення.
Кон’юнктив уструктурі невласно-прямого мовлення зустрічається в трьох видах: незалежнийкон’юнктив у самостійних реченнях; залежний кон’юнктив з потенційно-ірреальноюмодальністю в значенні гіпотетичності в підрядних реченнях; квотативнийкон’юнктив, що не володіє гіпотетичністю й службовий для вираження непрямоїмодальності чужого висловлення, який включений в невласне-пряме мовлення. Появакон’юнктива в авторському оповіданні є надійним засобом зміни перспективиоповідання й демаркації невласно-прямого мовлення.
Невласне-прямемовлення характеризується полярними синтаксичними формами: на одному полюсіпредставлені мікроформи й емоційно-експресивний синтаксис, оформлений різногороду неповними структурами, на іншому — нагромаджуються друг на друга об'ємніскладнопідрядні речення.
3.2.4Емоційно-експресивний синтаксис у романах Ліона Фейхтвангера («Erfolg, Drei Jahre Geschichte einer Provinz», «Die Brüder Lautensack», «Die Füchse im Weinberg»)
Він уміщає в себерізноманітні види коротких структур: еліптичні, називні, субстантивовані,номінативні, дієслівні, бездієслівні, вигукові, інфінітивні й інші види:
47) Da sitzt also, treibt ihredumme Schreiberei und ist unzufrieden mit sich, mit Paul, mit allem (1:90).
48) Aber was die Franzosen aus denenglischen Ideen gemacht hatten, das war bewundernswert. Ihre scharfe,konsequente Logik, ihre Emanzipazion von den Autoritäten derVergangenheit, das blitzend Kämpferische ihrer geistigen Haltung, dasgehörte ganz ihnen (2:501).
49) Dieser seufzte, sagte: Nunja! Nun schön! (2:519).
У невласне-прямїймові вони співвідносяться з мовою зовнішньою. Конденсуючи її емоційний зміст,структури часто мають питальний і окличний характер. Ця синтаксична особливістьневласно-прямої мови пов'язана з її психологічною природою, оскільки діючаособа, якій належить невласне-пряма мова, нерідко перебуває в стані афекту,переживає, шукає виходу зі складної ситуації. Дуже часто питально-окличніречення відіграють роль зачинів невласне-прямої мови й ще більш рельєфно відмежовуютьїї від авторського мовлення.

3.2.5 Мікроформиневласне-прямої мови у романах Ліона Фейхтвангера («Erfolg, Drei Jahre Geschichte einer Provinz», «Die Brüder Lautensack», «Die Füchse im Weinberg»)
До мікроформневласне-прямої мови відносять окрему лексему або групу слів, синтаксичновідособлену в реченні, що створює тим самим неоднорідність авторськогосинтаксису, або не виділяється з нього ні інтонаційно, ні графічно.
Для внутрішньоїневласне-прямої мови характерні не короткі синтаксичні структури, а розгорнутіскладнопідрядні речення великого обсягу, що мають у своєму складі різні видипідрядних речень:
50) Anna Tischenreuth beschautedie junge Frau, die ihr gegenübersaß, das lange, schmale, einbißchen scharfe Gesicht; es war ein sehr deutsches Gesicht, in sichgekehrt, sich nur langsam erschließend (1:255).
51) Als indes Louis die Dokumenteaufmerksam durchlas, hatte er gefunden, dass in dem Handels- undFreundschaftsvertrag auf Seite 3, Zeile 17, ein Punkt so ausgefallen war,daß er für ein Komma hätte angesehen werden können (2:256).
Таким чиномкороткі синтаксичні структури зовнішньої, з одного боку, і складний синтаксисвнутрішньої невласно-прямої мови, з іншого боку, в сполученні з усіма вищезгаданимикритеріями обмеження служать засобом її демаркації.
3.3«Лінгвопрагматична природа невласно–прямої мови» художнього тексу в роботах Ліона Фейхтвангера
3.3.1 Компресіяінформації невласне-прямої мови. Види дейксису у романах Ліона Фейхтвангера («Erfolg, Drei Jahre Geschichte einer Provinz», «Die Brüder Lautensack», «Die Füchse im Weinberg»)
Даний вид мовиздатний до компресії інформації. Під язиковою компресією розумієтьсясинтаксична компресія, механізмом якої є використання односкладних, неповнихречень, безсоюзність і т.д.
Під компресієюінформації розуміється здатність мовних одиниць убирати в себе певний обсягзначеннєвої інформації. Компресія інформації (комунікативна компресія) вневласно-прямій мові заснована на мовній (синтаксичній) компресії.
Компресіяінформації здійснюється в невласно-прямій мові різними видами дейксиса, що єчільною прагматичною характеристикою цього виду мовлення. У структурі дейксисавиділяється прономінальний, локальний, темпоральний, іменний і дискурсивнийвиди. У свою чергу, кожний із цих видів дейксиса має свої підвиди.
Прономінальнийдейксис підрозділяється нами на наступні групи:
1).Персональними, вираженими особистими займенниками, що сприяють злиттюперспектив автора й персонажа:
52) Sie wagt es nicht, den Portier herauszuläuten für den Lift, lieber steigt sie die fünf Treppen (1:265).
53) Sie hatte mehr auf den Klang seiner Wortegeachtet als auf ihren Sinn, mehr auf die umständliche, gravitätischeund doch scharmante Art, wie er sie vorbrachte (2:359).
2). Вказівнийзайменниковий дейксис виражається вказівними займенниками dieser, derselbе,die, der, das, selbst і ін., що сприяють виділенню персонажа без його прямоговказування й мовлення, що надають, відтінок розмовності:
54) Immer war sie geteilten Gefühles vor diesem Flügel gesessen (1:264).
55) Sein treuer Freund undSekretär, Wagniere, der ihn jetzt begleitete, hatte dringlich abgeraten (2:530).
3).Узагальнено-займенниковий дейксис виражається невизначено-особистим займенникомman і невизначеними займенниками jemand, alle, viele, einer і сприяє вираженнюузагальненої оцінки:
56) Daß hier ein AlbertSchneider wohnt, kann man bei jedem im Haus erfahren (1:265).
57) „Weil ich gut zu allen bin,glauben alle, sie dürfen auf mir herumtreten.“ sagte Toinette (2:263).
4). Прономiнально-локальний дейксис поєднує у собі засоби вираженняпрономінального й локального дейксисів й сприяє уявному переміщенню персонажа впевну ситуацію:
58) Sie zittert, sie fühltsich vergehen. Es ist vor allem seine Freunde, die sie überwältigt,diese hemmungslose, kindliche Freunde (1:269).
59) In den achtzehnten Band alsoder „Interessanten Reisen“, der von Kamtschatka und von Grönland handelte,war er vertieft, als ihn die Botschaft von dem Spielabend bei der PrinzessinRochan erreichte (2:417).
Локальний дейксису невласне-прямій мові може виражатися прислівниками місця dort, dorthin, da,hier, hierher, links, rechts, прийменниками місця vor, an, hinter, zwischen,neben та ін., займенниковими прислівниками, утвореними від цих прийменників,наприклад, davor, daneben, і т. д.
60) Müde sitzt sie da, einwenig leer, es war eine schwere Anstrengung, die sie hinter sich hat (1:269).
61) Am andern Tag, mit deramerikanischen Post, erhielt Franklin amtliche Nachricht über dieEreignisse (2:437).
Проаналізованийматеріал дозволяє розділити групу локального дейксиса на дві підгрупи взалежності від типу об'єкта, на який він указує. У невласно-прямому мовленнірозрізняються два основних типи таких об'єктів: фізичні й духовні. Ввідповідності із цим ми виділяємо предметний локальний дейксис і духовнийлокальний дейксис.
1). Предметнийдейксис зачіпає фізичний простір, у якому перебуває персонаж, тобто вказує нарозміщення предметів, розташування осіб і інших фізичних об'єктів у реальнійплощині:
62) In Frankreich wurden Offiziere der am Rhein stehenden Besitzungsarmee nach Totung von Deutschen freigesprochen, Pariser Kommunisten, die beiZusammenstoßen verhaftet worden waren, um nicht erweislicherGewalttätigkeiten willen auf Jahre ins Gefängnis gesperrt. In Englanderging es ähnlich irischen Nationalisten. Einzelne starben imHungerstreik. In Amerika wurden Mitglieder eines nationalistischen Klubs, dieunschuldige Neger gelyncht halten, freigelassen. Eingewanderte Italiener,Kommunisten, wurden um eines angeblichen Mordes willen trotz glaubhaftgemachten Alibis von den Geschworenen einer mittelgroßen Stadt zumelektrischen Stuhl verurteilt (3:677).
63) Der Mantel hängt,schlampig hingeworfen, über einem Stuhl, ein Paket in hartem, braunem Papierliegt auf dem Tisch, der abgewetzte Lederkoffer mit den paar dringlichstenHabseligkeiten steht mitten im Zimmer (1:7).
64) Um den geräumigen,altmodischen Reisewagen, der vor dem Tor des schloßartigen Hauses hielt,hatte sich die Dienerschaft versammelt (2:529).
2). Духовнийдейксис не пов'язаний з фізичними характеристиками, він спрямований навнутрішній простір людини, отже, виходить за рамки реального. Під впливомпсихологічних характеристик, властивих невласно-прямій мові, лексичні одиниціодержують переносне значення й здобувають локальний характер, окреслюючидуховний світ персонажа. Питальні слова концентрують локальну семантику:
65) In ihrer Maske hat siediesen Glauben sichtbar gemacht. Diese Maske, die in Wahrheit ein Abbild seinesInnern ist, zeigt jedem, der es sehen will, dass er es hat, dasSchöpferische (1:9).
66) Aber immer noch nichtwagten sie, ihr Vergnügen zuzeigen, ihr Lachen klangt unbeholfen, und sieerstickten es gleich wieder; wer wußte, ob nicht auf einmal diegroßen Herren die Laune verloren und überm Kirschenessenungnädig wurden? (2:598).
Темпоральнийдейксис може бути спрямований на минуле та майбутнє. Обидві групи мають своїзасоби вираження. У групі дейксиса, спрямованого на минуле, дейктичнимактуалізатором є форма плюсквамперфекта, одна або в сполученні з тимчасовимиприслівниками й темпоральними сполучниками, а також лексичними засобамитемпорального характеру. В окремих випадках функцію передування виконуєперфект. Темпоральний дейксис, спрямований на минуле, актуалізує події, що малимісце в житті персонажа, поглиблюючи тим самим перспективу оповідання йстворюючи компресію. У випадку вказівки на момент породження невласно-прямогомовлення, що передує що вказується дії, засобом його вираження є кондиціоналисI.
3.3.2 Функціїдейксисів у романах Ліона Фейхтвангера («Erfolg, Drei Jahre Geschichte einer Provinz», «Die Brüder Lautensack», «Die Füchse im Weinberg»)
Іменний дейксис уневласно-прямій мові виконує кілька функцій:
1). Інтродуктивнаідентифікація імен:
67) Die Anna Elisabeth Haider, die Malerin des Akts, hatte ja nun nichts mehr von dem Aufsehen, das ihr Bild jetzt machte (3:45).
68) Der Hellseher OskarLautensack hat Grund zum Verdruß. Zweiundvierzig Jahre ist er alt, undweiter fort ist er von der Erfüllung seiner Träume als je (1:7).
19) Wenige Wochen späterwar Keiser Josef auf dem Weg nach Paris. Josef, der Zweite seines Namens, warBeherrscher des Römischen Reiches Deutscher Nation nur dem Titel nach (2:186).
2). Оціннакваліфікація:
69) Aha, dachte Oskar, da istder Pferdefuß. Wenn er das unterschreibt, dann ist es ein fürallemal aus mit den Plänen, die der Alois für ihn hat. Dann ist esEssig mit Geld und Ruhm und sensationellen Erfolg begeistertem Publikum. Dannwird sein Name höchstens alle Vierteljahre einmal in Fachzeitschriftenerscheinen, und niemand wird um ihn und seine Begabung wissen als ein kleinerKreis von gelehrten (1:17).
70) Nun also wußteFranklin, zu welchem Zweck der alte Diplomat ihn allein hatte sprechen wollen.Er wollte ihm auf seine verschnörkelte Art klarmachen, daß es reinpersönliches Wohlwollen war, wenn er und Vergennes ihn unterstützten,er wollte ihm vorführen, dass er, Franklin, ein Mann war, der nichts zubieten hatte und sehr viel verlangte (2:139).
3). Створенняпозитивної або негативної характеристики персонажа через ім'я особисте іншоїдіючої особи:
71) „Du bist ein Idiot“, sagtefreundschaftlich Hannsjorg. „Ich habe Geld, und solange ich’s habe, hast du’sauch.“ Oskar wurde es bei diesen einfachen, großmütigen Worten warmums Herz (1:45).
На перший поглядслово ein Idiot надає головному герою негативнухарактеристику, якщо б не емоційно-пофарбована лексика freundschaftlich, großmütigen, яка передає щире відношенняголовного героя до свого брата, з яким у нього пов’язане все життя: обов’язокперед матір’ю за виховання, та подальшу долю молодшого брата, не зважаючи нате, що брат вже давно не мала дитина, готовність розділити усі свої статки зним — усе це характеризує головного героя з найкращої сторони, а емоції, яківизивали ці слова в серці молодшого брата, ще одне підтвердження позитивноїхарактеристики.
72) Schade, dass er fürseine Geschäfte nicht jemand hatte wie zum Beispiel diesen MonsieurTheveneau. Der opferte sich für seinen windigen Chef, ging für ihnnach Amerika: er, Franklin, hatte keinen einzigen richtigen Helfer (2:285).
A ось, наприклад, у романі «Лиси увинограднику» можна виділити наступну негативну характеристику головного героя.Вираз diesen Monsieur Theveneau свідчить, аж ніяк не гарне ставленнягероя до цієї людини, та ситуації в цілому. Хоча в цьому прикладі і важковиділити справжнє негативне ставлення головного героя стосовно ситуації, протетакі слова як schade, windig, dieser- характеризують його емоційний станне з кращої сторони. Проаналізувавши уривок, можна зробити висновок, щоголовним героєм володіють зневіра, безвихідь з ситуації, котраіснувала на той момент його життя, та заздрість. Головний герой не бачитьвиходу з ситуації, та виступає спостерігачем; він аналізує стан своїх справ,своє положення, та якість життя інших людей, які його оточують, та підлеглимяких він є. На нашу думку усі ці емоції надають негативної характеристикиголовному героєві.
4). Метафоричнафункція:
73) Käthe Severin,Schreibarbeiten jeder Art… Ungeniert, beinahe schamlos mustert er ihr langes,schönes, schmales Gesicht, die geschwungenen Lippen, die braunen Augenunter den vollen Braunen, die breite, unten leicht gebuckelte Stirn, dasdichte, dunkelblonde, schön ansteigende Haar, das gegen die Mode in einenKnoten geflochten ist (1:92-93).
Цей приклад мігби цілком існувати і без ім’я Käthe, але в невласне-прямій мовіголовного героя це ім’я є ключовим словом, через яке він передає почуття, усюгамму позитивних емоцій. Ім’я Käthe становиться для героясимволом вроди, правильності, тендітності, чистоти та ефемерності. Щобприкрасити опис дівчини, Ліон Фейхтвангер використовує ряд прикметників voll, breit, leicht, dicht. Асоціативний ряд можна продовжитиза допомогою таких прикметників, як zärtlich, gutmütig тощо. Таким чином власне ім’я вневласне-прямому мовленні «метафоризується», перетворюючись в символпозитивного, тим самим значно посилює позитивну характеристику персонажа.
74) Dubourg lag zu Bett, den Kopfin der Zipfelmütze, auf vielen Kissen. Die kleinen freundlichen Augen indem sackig eingefallenen Gesicht leuchteten auf, als Franklin eintrat (2:437).
Функціюдискурсивного дейксиса в досліджуваному виді мовлення ми визначаємо як вказівкуна дію, котра вже відбулася або майбутню подію чи щиросердечний стан, супровіднуяку-небудь ситуацію, з метою підкреслити важливість цієї події для даногоперсонажа, загострити на ній увагу читача, виділити, вичленувати її з потокуоповідання, конкретизувати її, зробити з неї висновок. Дискурсивний дейксис немає власний набір язикових одиниць і використовує засоби інших видів дейксиса.Дискурсивний дейксис розглядається нами у двох аспектах: по способу вираження йпо виконуванню їм функції. Актуалізаторами дискурсивного дейксиса можуть виступати вказівнийзайменник das, dieser у сполученні з іменником, прислівник способу дії so,займенникові прислівники, підрядні суб'єктні й додаткові в препозиції:
75) Ob der Dr. Krüger in derfraglichen Nacht bei Fräulein Haider gewesen sei, konnte die Hofratin nachso langer Zeit nicht mehr angeben. Jedenfalls habe sie, daß der Flerreinige Male zu unziemlichen Zeiten das Atelier betrat oder verließ,deutlich gesehen, beziehungsweise gehört (3:544).
76) Aber wenn einen etwas sohinnimmt wie das, was Sie da aus sich herausgeholt haben, dann bemüht mansich natürlich, aufzuhorchen (1:93).
77) In dieser Lage fühlt ersich durch humanitäre Erwägungen veranlasst zu dem Vorschlag, dasLeben tapferer Männer zu schonen falls die Bedingungen ehrenvoll sind; erglaubt diesen Vorschlag durch heilige Prinzipien der Moral und der Geschichtegerechtfertigt (2:439).
Виявивши йописавши прагматичні характеристики невласно-прямого мовлення, ми підтвердилисвою гіпотезу про її властивість компресувати інформацію. З виділених видів дейксиса такою здатністю володіютьтемпоральний, іменний і дискурсивний дейксис.
Як показав аналізматеріалу, невласне-пряме мовлення, перебуваючи на стику авторського йперсонального мовлення, породжує сполучення перспектив автор-персонаж. Незупиняючи рух сюжету, вона стає непрямим джерелом характеристики персонажа, щоможе охоплювати широкий тимчасовий діапазон.
Інакше кажучи,невласне-пряме мовлення має здатність темпорального ущільнення, тобто здатністювміщати в себе тривалий часовий континуум із значним обсягом інформації.Актуалізаторами темпорального ущільнення виступають:
1). Тимчасоваформа дієслова плюсквамперфект:
78) Sie war tot, sie hatte sich aufüble Weise umgebracht, und nichts mehr war da von ihr außer diesemunappetitlichen Prozeß und diesem einen Bild. Denn sie war einesonderbare Person gewesen, sie hatte ihre Bilder vernichtet. Und um dieseseine, das Martin Krüger gerettet hatte, war jetzt die schlechte Luftdieses widerlichen Prozesses (3:23).
79) Angezogen und mit Scheuschauten sie auf ihn und wünschten sich mehr, immer mehr. Alle bedauertenes, als er seine Vorführungen beendete. Er hatte seinen Zweck erreicht (1:213).
80) Es hatte ihn aber nochniemals jemand auf französisch so genannt, und er hatte Mühe, seinenNamen zu verstehen (2:726).
У цих випадкахподії, що відбуваються протягом тривалого часу, виступають як результат,висновок, підсумок. В основі таких висловлень лежать спогади.
2).Субстантивовані інфінітиви, концентрована семантика дії яких створює ефектвеликої кількості подій і інформації. У результаті чого «пружиначасу» ще щільніше стискується:
81) Dazu kommt ferner, dass die Großkopfigen leider mit vielen ihrer Forderungen recht haben. Da finden sie zum Beispiel, er solle einige seiner Freunde, die erin hohe Ämter geschoben hat, abschütteln, weil sie sich zuungebärdig aufgeführt hatten. Er muß zugeben, es ist mit diesenseinen Freunden kein Staat zu machen (1:276).
82) Endlich gelangte Vaudreuilzu dem Kai. Dort hielt er zu Pferde, die Menge überragend und spähtenach den Schiffen. Es war schwül, Roß und Reiter schwitzten heftig.Es hieß, die „Surveillante“ habe die „Quebec“ in die Luft gesprengt, dochhabe sie selber Feuer gefangen, und ihr Kapitän, der Chevalier de Couedic,sei schwer vewundet (2: 213).
3). КондиціоналісI. У цьому випадку ми маємо справу з іншою спрямованістю темпоральногоущільнення, оскільки в цій тимчасовій формі дієслова в невласне-прямомумовленні проявляє себе катафорична функція:
83)Wurde der alte Oskar,fühlte sich männlich, gab sich männlich. Er musste wohl oderübel von ihr ablassen. Dabei hatte er ernstlich Lust auf sie (1:172).
84) Sie sprang über ihnhinweg, herunter, er jagte sie täppisch, sie sprang auа den Werktisch einiges fiel mitgroßem Geklirr, er wurde immer wütender, öffnete die Tür,jagte die Katze, sie flüchtete in den entgegengesetzten Winkel. Er war einmaßvoller Mann, der selten laut wurde (2:799).
У всіх названихвипадках реалізації темпорального ущільнення воно є проявом компресіїінформації.
Імена особистітакож демонструють високий прагматичний потенціал усередині невласне-прямогомовлення, воно реалізується перерахованими вищефункціями. Ці функції, у свою чергу, реалізують функцію більш високогопрагматичного рівня — функцію компресії інформації. Аналізуючи романиФейхтвангера, можна також помітити те, що значення імен особистих ускладненехарактеризацією, воно містить у собі порожнечу, яка може заповнитися безліччюсемантичних ознак. Опис усього, що відбувається з носієм ім'я в тексті,заповнює порожнечу в його значенні.
За рахунокпридбання ім'ям особистим конотацій воно може концентрувати в своїх значенняхзміст значної частини тексту (окремої підтеми, теми цілого тексту, ідейногомотиву). Це виражається в здатності нести в собі лаконічну, але ємну по змістухарактеристику персонажа, що успішно заміняє авторські коментарі, одночасноохарактеризувати й самого героя, і розкрити його відношення до іншої діючоїособи, увібрати в себе певну інформацію («метафоризуватися») і транспонувати їїдалі по тексту. Ім'я особисте може бути засобом компресії позамовної ітекстової інформації. Специфікою невласно-прямого мовлення можна вважати лишекомпресію текстової інформації, оскільки компресія позамовної інформації, котраміститься в промовляючих іменах типу die Anna Elisabeth Haider, die Malerin des Akts, проявляється незалежно від видумовлення. Компресія текстової інформації можлива тільки в зазначеному видімовлення, оскільки в авторському або прямому мовленні антропоніми позбавленітої мотиваційної спрямованості, яку вони здобувають лише в невласне-прямомумовленні.
Функціядискурсивного дейксиса складається у вичленовуванні з потоку інформації деякоїпопередньої або майбутньої ситуації, її конкретизації. У засобах вираженнядискурсивного дейксиса акумулюється якийсь обсяг значеннєвої інформації, якоговключає в себе сама подія (його опис займає часом кілька сторінок тексту),ступінь участі в ньому персонажа, його емоції, супровідна ця подія на різнихйого етапах, кінцева оцінка що виникла або прогнозування розвитку майбутньоїситуації, а також асоціації, зосталися у персонажа від цієї події. Таким чином,дискурсивний дейксис убирає в себе всі названі моменти й транспонує їх утексті, не згадуючи в розгорнутому виді.
3.4 Оцінністьвидів мовлення на основі робіт Ліона Фейхтвангера («Erfolg, Drei Jahre Geschichte einer Provinz», «Die Brüder Lautensack», «Die Füchse im Weinberg»)
У третьомурозділі дипломної роботи аналізувалися романи Ліона Фейхтвангера, тавиконувалися певні розрахунки, для того, щоб прослідити в якій пропорції авторвикористовував види мовлення. При обчисленні використовувалася формула, тавраховувалася похибка обчислення, зводився отриманий результат до максимуму(див. додаток 2). Отримані результати вносилися в таблиці(див. додатки 3, 4,5), за якими можна зробити висновок, що непряма мова у романі «Die Brüder Lautensack» зустрічається більше ніж пряма, абоневласне-пряма мова. Така ж ситуація спостерігається і в романі «Die Füchse im Weinberg», хоча в романі «Erfolg, Drei Jahre Geschichte einer Provinz» ми можемо спостерігати іншірезультати. Звідси можна зробити висновок, що Ліон Фейхтвангер використовує усвоїх творах приблизно однакову кількість видів мови, хоча й виділяється наїхньому тлі непряма мова, але різниця не дуже суттєва.

Висновки до третьогорозділу
У третій частинімоєї дипломної роботи перед мною були поставлені такі завдання:
Проведений аналізневласно-прямої мови як лінгвопрагматичної категорії довів, що вона володіє вхудожньому добутку повторюваним набором лінгвістичних ознак (дискурсивною,прагматичною і синтаксичною) і реалізує ряд прагматичних функцій, які, у своючергу, створюють компресію інформації. Досліджений матеріал продемонстрував, щов структурі цього виду мовлення спостерігаються практично всі види зв’язності — лексична, семантико-синтаксична, граматична. Особливе значення, мають лексичнийі семантико-синтаксичний види зв’язності. Лексична зв’язність реалізується задопомогою ім'я особистого, котре завдяки мотиваційній спрямованостіневласно-прямого мовлення вбирає в себе певний обсяг значеннєвий інформації(позитивна або негативна характеристика персонажа, створення символу, метафори)і транспонує його далі по тексту. Механізмами семантико-синтаксичної зв’язностів цьому виді мовлення служать, прономінальний, локальний, темпоральний, іменнийі дискурсивний дейксиси. На основі аналізу романів Л. Фейхтвангера можназробити висновок, що зв’язність у невласне-прямій мові носить як внутрішній,так і зовнішній характер. Це означає, що синтаксична зв’язність створюєзчеплення у середині самого багаточленного комплексу невласно-прямої мови. Всвою чергу усі види дейксиса забезпечують зв’язність із попередніми абонаступними частинами тексту. Зроблені висновки дозволяють стверджувати, щоневласне-пряма мова дійсно є особливим текстотипом оповідання в художньомутексті. Невласне-пряма мова це самостійне лінгвістичне явище, що володієтиповими, повторюваними морфологічними, лексичними й синтаксичними ознаками, атакож володіє особливими прагматичними функціями, за допомогою яких створюєтьсяфункція більше високого прагматичного рівня — компресія інформації.
Загальні висновки
На сьогодні дужеактуальною залишається царина вивчення стилістики, тексту, та видів мови, щонеодмінно супроводжують будь-який текст. А тому й досі залишаються актуальнимидискусії, та проблеми пов’язані з цією сферою.
В сучаснійхудожній літературі відображається структурно-семантична еволюція способівпередачі мови автора і мови персонажів; підвищена структурно-семантичнабагатоплановість прямої мови, порушення традиційних схем і поява емоційнихелементів в непрямій мові, подальша еволюція, а іноді і повна трансформаціяформ невласно-прямого мовлення (невласне-пряме мовлення).
У цій роботі минамагалися щільніше скомпонувати матеріал, та зробити більш доступнішим досприйняття, та розуміння актуальні питання лінгвістичного аспекту, зокрема ті,що належать до видів мови тощо.
Кожен разматеріал, на основі якого зроблена робота, поповнюється, що дає змогуподальшого спостереження та вивчення спірних проблем з актуальності, та природивидів мови.
Той, хто вивчаєнімецьку мову як іноземну, зіштовхується з труднощами, які пов´язані зістилістикою, аналізом текстів іноземної літератури, різновидами мови та виборомправильного матеріалу з безкінечної кількості допоміжної літератури.
Цей матеріал можебути корисним для студентів, котрі вивчають іноземні мови, а саме німецьку, босаме на основі німецької мови зроблена ця робота, і можливо може стати джереломнеобхідної інформації. Основні положення та висновки можуть сприятипоглибленому розумінню будь-якого з видів тексту та застосуванню набутих знаньпри вивченні німецької мови, ліпшому розумінню специфіки німецької літератури ікультури.

Список використаних джерел
1.Арнольд І.В. Стилістика сучасної англійської мови. – М.: Высшая школа, 1990. –368 c.
2. Арутюнова Н.Д. Типи язикових значень. Оцінка. Подія. Факт. – М.: Наука,1988. – 244 с.
3.Баженова И.С. Эмоции, прагматика,текст. — М: Изд. Диалог, 2003. – С. 110-123.
4.Баженова И.С. Способы обозначения эмоции и роль в структуре художественноготекста. — М.: Высшая школа, 1990. — С. 23.
5.Бакланова А.Г. Лингвостилистическая характеристика драмы как типа текста. — М.:ACADEMIA, 2005. — 336 с.
6.Бельчиков Ю.Я. Лексическая стилистика: проблемы изучения и обучения.  М.: Высшаяшкола, 1988. – 157 с.
7.Беспалова Е.В. Употребление сложных слов для реализации функции оценки в текстахнемецкой публицистики Аспекты становления и функционирования западногерманскихязыков. — Самара: Полиглот, 2003. – С. 31-38.
8. Брандес М.П. Стилістичний аналіз (наматеріалі німецької мови). — М.: Вища школа, 1971. – 305 с.
9. Брандес М.П. Практикум по стилістицінімецької мови. -М.: Вища школа, 1983. – С. 28–90.
10. Брандес М.П. Стилистика немецкогоязыка. — М.: Высшая школа, 1983. – С. 88-91.
11. Боброва Г.П.Синтактико-стилистическая характеристика эпической повествовательной речи (наматериале немецкой эпической прозы). – Минск: Минск, 1982. – 205 с.
12.Брандес М.П. Стилистика текста:Теоретический курс (на материале немецкого языка). — М.: Прогресс-Традиция,2004. — 412 с.
13.Буркова Т.А. Стилистические коннотации прозвищных имён в немецких литературныхтекстах // Теории поля современного языкознания. – Уфа: Буква, 2002. – С.60-67.
14. Винокуров Н.А. Компрессия какстилевая черта немецкой научной прозы. Липецк: Ясень, 1984. — 16 с.
15. Вольф Е.М. Функціональна семантикаоцінки. — М.: Наука, 1985. – 273с.
16. Гальперин И.Р. Текст как объектлингвистического исследования. – М.: Лингвистическое наследие, 2007. – 139 с.
17. Гладкая Н.М. Лигвистическаяприрода и стилистические функции. – М.: МПГУ, 1977. – 288 с.
18. Голуб И.Б. Стилістика сучасноїросійської мови. — М.: Вища школа, 1986. 365 с.
19. Гончарова Е.А.Лингвостилистические особенности «авторской» и «персональной»несобственно-прямой речи // Стилистика художественной речи. – Липецк: Ясень,1977. – С. 67-74.
20. Девкин В.Д. Немецкая разговорнаяречь в сопоставлении с русской. – М.: Высшая школа, 1981. – 158 с.
21. Дзекиревская Л.Н. Системастилистических оппозиций. – Тамбов: Изд-во ТГУ им. Г.Р. Державина, 1965. –314с.
22. Домашнев А.И. Интерпретацияхудожественного текста. – М.: Высшая школа, 1989. – 278 с.
23. Зарубина Н.Д. Текст:лингвистический и методологический аспекты. — М.: Русский язык, 1981. – 113 с.
24. Іваненко С.М. Лінгвостилістичнаінтерпретація тексту. — Київ: Ocвіта, 1998. – 121 с.
25. Коваленко В.И. Современнаяновелла ГДР как тип текста в лингвистическом аспекте. – М.: Высшая школа, 1981.– 123 с.
26. Косова В.А. Косвенная речь внемецком языке. – М.: МГУ, 1997. – С. 30-35.
27. Кусько Е.Я. Проблеми мови сучасноїхудожньої літератури. Не власнe-пряма мова в літературі ГДР. — Л.: Видавництво при ЛьвівськомуДержавному Університеті видавничого об'єднання «Вища школа», 1980. – 204 с.
28. Левицкий Ю.А. Лингвистика текста:учебное пособие для вузов. – М.:Высшая школа, 2006. – 207 с.
29. Лехнер Г. Введення влінгвістичний аналіз та інтерпретацію тексту. — Воронеж: Ранок, 1991. – 154 с.
30. Лопатін У.В. Оцінка як об'єктграматики // Російська мова: Проблеми граматичної семантики і оцінні чинники вмові. Віноградовські читання XIX XX. — М.: Наука, 1992. – 96 с.
31. Марова Н.Д. Некоторые вопросы лингвостилистической итерпретациихудожественного текста (проблема перспективы повествования) на материалесовременных немецких коротких рассказов. – М.: Высшая школа, 1968. – С. 16-20.
32. Мороховській А.Н., ВоробйоваО.П., Ліхошерст Н., Тімошенко З.І. Стилістика англійської мови. — До.: Головневидавництво видавничого об'єднання «Вища школа», 1984. – 442 с.
33. Мотина Е.И. Аспекты изучения текста:Сборник научных трудов //Университетдружбы народов им. Патриса Лумумбы. – М.: РУДН, 1984. – 137 с.
34. Несобственно-прямая речь васпекте компрессии информации. Теория и практика германских и романских языков:Материалы III
Всероссийской научно-практическойконференции. — Ульяновск: УлГПУ им. И.Н. Ульянова, 2002. – С.159–161.
35. Несобственно-прямая речь влингвопрагматическом аспекте. Вестник факультета иностранных языков. — Самара:Изд-во СГПУ, 2003. – С. 30–42.
36. Новикова Е.И. Метафора в немецкоязычнойхудожественной прозе: Когнитивно-синтаксический подход. – Самара: Просвещение,2004. – С. 20.
37. Помазан Н.Г. О стилистическомиспользовании диалектизмов в современной прозе. Текст // Стилистикахудожественной речи. – Л.: Константа, 1975. – С. 130-137.
38. Разінкина Н.М. Стилістика англійської наукової мови. — М.:Наука, 1972. – 230 с.
39. Рахимов Х. Лингвостилистическаяхарактеристика прогрессивного художественно-публицистического репортажа кактипа текста. – М.: Наука, 1980. – С. 97.
40. Рыжманова З.М.Лингвостилистические особенности повествования в художественном тексте (наматериале немецкоязычной художественной прозы). – М.: Русский язык, 1986. С. –65.
41. Сакиева Р.С. Немецкий язик:Эмоциональная речь. – М.: Высшая школа, 1991. – 190 с.
42. Скорнякова Р.И. Стилеобразующиефункции в немецком языке. – Воронеж: Знамя, 1973. – С. 44.
43. Стегер Л.В. Спецификаэкспрессивности в немецкоязычной литературе. Вопросы функциональнойлексикологии. – М.: Высшая школа, 1987. – С. 54-56.
44. Тураева З.Я. Лингвистика текста.Текст: структура и семантика. – М.: Просвещение, 1986. – 126 с.
45. Фокерман Р.Р. Лингвистическаяхарактеристика жанра. – М.: МГУ, 1968. 339 с.
46. Черемисина И.В. Виды оценок втексте немецкоязычного художественного репортажа (Когнитивно-коммуникативныеаспекты процедуры оценивания). – М.: ИТДГК «Гнозис», 1994. – 198 с.
47. Щукина И.А. Стилистическаядифференциация устойчивых словосочетаний и их использование в современнойхудожественной литературе. – М.: МГУ, 1953. – С. 17.
48. Юганов В.И.Коммуникативно-информационная структура немецкого микротекста. – Калининград:МИОН, 1980. – 241 с.
Джерела іноземної літератури
1. Feuchtwanger L. Die Brüder Lautensack. — Rudolstadt: Greifenverlag, 1956. – 346 с.
2. Feuchtwanger L. Die Füchse im Weinberg. — Berlin: Aufbau–Verlag, 1956. – 845 с.
3. Feuchtwanger L. Erfolg. Drei Jahre Geschichte einer Provinz.- Berlin, Weimar: Aufbau Verlag, 1993. – 489 с.

Додаток № 1
Оцінність чужоїмови  СЕМАНТИЧНІ РІЗНОВИДИ КАТЕГОРІЇ «ОЦіНКА ВЛАСНОї І ЧУЖОї МОВИ» АБСОЛЮТНІ ЦИФРИ % /> 1 Інтенсивність вияву авторської оцінки чужої мови 43 14,3 /> 2 Уточнення автором чужої мови 39 13 /> чужої мови 27 9 /> 3 Зацікавленість / байдужість в чужій мові Зацікавленість в чужій мові 28 32 9,3 10,7 /> 1,4 /> байдужість до чужої мови 4 /> 4 Посилання автора на чужу мову 28 9,3 /> 5 Правильність/неправильність чужої мови Правильність чужої мови 9 27 3 9 /> 6 /> неправильність чужої мови 18 /> 6 Практична значущість чужої мови 26 8,7 /> 7 Справедливість чужої мови 23 7,7 /> 8 Сміливість/обережн. чужої мови сміливість чужої мови 16 20 5,3 6,7 /> обережність чужої мови 4 1,4 /> 9 Вказівка на повторюваність чужої думки  думки ,3 /> чужої думки 15 5 /> 10 Інтерес автора до чужої мови 17 5,7 /> 11 Згода/незгода з чужою мовою згода з чужою мовою 9 16 3 5,3 /> незгода з чужою мовою 7 2,3 /> 12 Темпоральная оцінка «перший» 8 10 2,6 3,3 /> «не перший» 2 0,7 /> ВСЬОГО 300 100 />

Додаток №2
Формула дляобчислень видів мови у роботах Ліона Фейхтвангера («Erfolg, Drei Jahre Geschichte einer Provinz», «Die Brüder Lautensack», «Die Füchse im Weinberg»)
DR — Direkte Rede
ID — Indirekte Rede
ER — Erlebte Rede
Розрахунки булипроведені за допомогою формули:
Кількість прикладів одного типу * 100%
в главі
_________________________________= %
Кількість прикладів типів мови
 в главі (DR, IR, ER)
При розрахункувраховувалась похибка обчислювання( +, — 1%)

Додаток № 3
Роман «Die Brüder Lautensack» Die Brüder Lautensack частини сторінки види мови %
Erster Teil:
München 5-64
Direkte Rede
Indirekte Rede
Erlebte Rede
33
48
19
Zweiter Teil:
Berlin 69-214
DR
ID
ER
61
35
14 Dritter Teil: Sophienburg 217-346
DR
ID
ER
37
42
21

Додаток № 4
Роман « Die Füchse im Weinberg» Die Füchse im Weinberg частини сторінки види мови %
Erster Teil:
Waffen für Amerika
Erstes Kapitel: Beaumarchais
Zweites Kapitel: Franklin
Drittes Kapitel: Louis und Toinette
Vierte Kapitel: Josef 11-186
Direkte Rede
Indirekte Rede
Erlebte Rede
25
53
22
Zweiter Teil:
Die Allianz
Erstes Kapitel: Das lange Warten
Zweites Kapitel: Die Begegnung
Drittes Kapitel: Eine gewonnene  Schlacht
Vierte Kapitel: Gezeichnet und gesiegelt 229-450
DR
ID
ER
47
32
20
Dritter Teil:
Der Preis
Erstes Kapitel: Voltaire
Zweites Kapitel: Das Verbot
Drittes Kapitel: Figaro
Vierte Kapitel: Ca ira 529-769
DR
ID
ER
31
69
40

Додаток № 5
Роман « Erfolg. Drei JahreGeschichte einer Provinz» Erfolg. Drei Jahre Geschichte einer Provinz. Erfolg. Die Geschichte einer Provinz. частина сторінки види мови % Das erste Buch 1-489
Direkte Rede
Indirekte Rede
Erlebte Rede
15
23
61