Вступ
Обов’язковаумова сучасного ораторського мистецтва – це відповідність промови оратора вимогам логіки,дотримання яких веде до правильних висновків, до досягнення істини. Коротко цівимоги можна сформулювати у такий спосіб.
По-перше,мова оратора повинна бути визначеною, тобто ясною, чіткою, конкретною, вільноювід розпливчастих, двозначних міркувань, невиправданих стрибків від однієїдумки до іншої.
По-друге,не можна допускати суперечливих висловлювань, важливо завжди принципововідстоювати свою точку зору.
По-третє,міркування варто ретельно обґрунтовувати шляхом доказування фактами, прикладамиз життя і підтвердженими наукою істинами. Логічна доказовість, тобто вмінняобґрунтувати свою думку за допомогою інших уже відомих істин, є основоюпереконливості промови, показник логічної культури оратора. Виваженість,доказовість суджень, науковість підходу особливо цінні в наш час, коли людськасвідомість відкидає аксіоматичність суджень.
Логічність як комунікативна якість речі має багатоспільного з точністю. Як і точність, логічність характеризує мову зі сторони їїзмісту. Логічність формується і усвідомлюється на основі тих же зв’язків речі знеречовими структурами, що і точність (зв’язок з дійсністю та мисленням).
Логічністьхарактеризує організацію мови.Цією якістю оцінюється характерзначеннєвих поєднань одиниць мови у промові з погляду їхньої відповідностізаконам логіки і правильного мислення. Ці поєднання значень можутьусвідомлюватися як логічно несуперечливі, якщо вони вірно моделюють зв'язки івідносини реальної дійсності, вірно передають структуру думки. Значеннєвізв'язки компонентів мови можуть усвідомлюватися як логічно суперечливі, якщовони спотворюють зв'язки і відносини реальної дійсності, порушують закониправильного мислення. У першому випадку мова буде оцінена як логічна, у другому— як нелогічна.
Логічністьпромови можна визначити як вираження в значеннєвих зв'язках її компонентів,зв'язків і відносин між частинами і компонентами думки. Логічність пов'язана зправильністю. Структурною передумовою логічності є правильна синтагматика (сполучуваність)знаків на лексико-семантичному, морфологічному і синтаксичному рівнях.
Самалогічність є базою формування таких якостей мови, як доступність, дієвість,доречність. Логічна мова добре моделює структуру думки і тому доступна,сприймається як доречна.
Єпідстави, як і при характеристиці точності, розрізняти логічність предметну ілогічність понятійну. Предметна логічність полягає у відповідності значеннєвихзв’язків і відносин одиниць мови у промові зв’язкам і відносинам предметів іявищ у реальній дійсності. Логічність понятійна є відображенням структурилогічної думки і логічного її розвитку у семантичних зв'язках елементів мови впромові. Звичайно, ці два види логічності тісно взаємозалежні й у конкретномуакті мови виступають у єдності.
Існуютьформи мови, де предметна логічність майже усунута (вірніше, істотнотрансформована) свідомо — казки, твори художньої фантастики та інші формихудожньої словесної творчості. Але логіка понятійна як відображення структуридумки і її розвитку в семантичних зв'язках елементів мови повинна бутиприсутньою і тут.
Розривпредметної і понятійної логічності можна спостерігати тоді, коли зв'язки івідносини об'єктивної дійсності, сутність явищ і подій свідомо спотворюються чинеправильно усвідомлюються.
Логіка понятійна,без опори понять на міцний базис «сутнісних» зв'язків і відносин дійсності (безопори на предметну логічність), дає лише жалюгідну подобу логічної мови.Логічність понятійна без опори на логічність предметну, у принципі, не існує,це лише імітація логічності.
Розривпредметної й понятійної логічності має місце і тоді, коли «сутнісні» зв'язки івідносини дійсності спотворюються ненавмисно в процесі пізнання черезпрорахунки й логічні помилки, допущені у мисленні. І тут мовне повідомлення проявище при всій зовнішній логічності зв’язків елементів мови без опори на логічністьпредметну (втрачену за рахунок помилок у пізнанні) не буде по-справжньомулогічним.
Отже,логічність предметна і логічність понятійна існують у тісній взаємодії, але врізних типах і формах мови може актуалізуватися одна з них.
Природно,у будь-якій розмові ми звичайно логічно обґрунтовуємо те, що вже довели собі,що стало власним переконанням. Логічний механізм доказування складається зтрьох взаємозалежних елементів: тези, доводів (аргументів) і способудоказування (демонстрації).
Логічніоснови ораторського мистецтва
Теза— цедумка чи положення, істинність якого потрібно довести. Теза, висунута увиступі, розмові, повинна володіти однією важливою якістю — бути щирою. Інакшеніякими доказами не вдасться її обґрунтувати. По суті, переконати когось —виходить, створити у нього впевненість в істинності тези.
Доводи(аргументи) — думки чи положення, істинність яких уже перевірена наукою іпрактикою і які звичайно відомі аудиторії. Найдужчим і незаперечним аргументомє сукупність фактів, що мають відношення до тези.
Спосібдоказування (демонстрація) — форма логічного зв'язку між аргументами і тезою.Доказ може бути прямим чи непрямим. При прямому доказі аргументи безпосередньообґрунтовують істинність тези. У побічному доказі істинність тезиобґрунтовується тим, що доводиться хибність конфронтуючого положення.
Існуєкілька правил висування тези: вона повинна бути чітко сформульована, залишатисятим самим у ході всього доказу, не містити в собі логічного протиріччя.
Першеправило вимагає повної визначеності, ясності й зрозумілості тези.Розпливчастість і нечіткість її формулювання утруднюють процес доказування,приводять до плутанини. Правило визначеності застосовують не тільки стосовносвоєї тези, але й до виcтупy опонента. Щоб не допустити необґрунтованої критикийого суджень, корисно використовувати засіб давньоіндійських мудреців:вступаючи в суперечку із супротивником, вони запитували: «Чи так я вас зрозумів?»І тільки після позитивної відповіді переходили до критики думки опонента.
Результатомпорушення другого правила є такі серйозні логічні помилки, як втрата тези чи їїпідміна. Мимовільна втрата тези буває у недосвідчених ораторів, що,захопившись, втрачають нитку міркування. Тому під час виступу й особливосуперечки рекомендується стежити за ходом власної думки, перевіряти себе.
Підмінатези — це навмисне перетримування, свідчення несумлінності оратора. Часто цейприйом застосовують тоді, коли не в силах довести висунуте положення. В іншихвипадках вдаються до штучного переключення уваги публіки на інше питання.Різновидом підміни тези є «апелювання до людини», коли замість обговоренняпроблеми починають оцінювати особистість того, хто висунув цю проблему.Розповсюджено і такий варіант логічної підміни, як замовчування невигіднихфактів і подій.
Третєправило висування тези вимагає її несуперечності. Протиріччя в думках ісловах— явище суб'єктивне. Зустрічаються люди, що можуть висловити одне судження проданий предмет і трохи пізніше інше, прямо протилежне. Непослідовність,суперечливість у мисленні ймові може бути наслідком низької логічної йзагальної культури, а в деяких випадках свідчить про безпринципність.
Упроцесі логічного доказування висунутої тези треба подбати, щоб вона спираласьна достатню підставу, тобто була доведена реальними і переконливимиаргументами.
Характерноюпомилкою в аргументації є порочне коло, коли теза доводиться задопомогою аргументів, останні ж обґрунтовуються тезою. У цьому випадку і теза,і аргумент виявляються непідкріпленими, зависають у повітрі.
Логічнийзв'язок тези заргументами — демонстрація— здійснюється різнимиспособами. Сьогодні найчастіше оратор спирається на яскраві, вражаючі фактидійсності, йдучи, таким чином, від фактів до узагальнень і висновків(індуктивний метод). Звичайно, у доказуванні можливий і протилежний хід думок —загальнотеоретичні положення застосовуються для доказування істинності тих чиінших явищ (дедуктивний метод).
Процесдоказування в усному виступі буває особливо ефективним, якщо поряд заргументами наводяться і контраргументи, особливо відомі аудиторії. Спроби жприховати такі контраргументи звичайно викликають негативну реакцію, підозру втенденційності доказу.
Важливемісце в логіці публічного виступу, особливо в суперечці, посідає логічнеспростування, тобто доказ хибності чи неспроможності якої-небудь тези. Найбільшпростий і надійний спосіб спростування — за допомогою фактів. Надійним способомспростування є показ логічної помилки чи навмисної підміни, допущених опонентому доказі.
Умовилогічності, як і умови точності, можуть бути екстралінгвістичні(внутрішньоструктурні) і структурні (власне лінгвістичні).
Першаумова — екстралінгвістичне оволодіннялогікою міркування. Людина, щопоставила за мету навчитися говорити і писати логічно, повинна насампереднавчитися логічно мислити. Будь-який акт мислення повинен відповідати законамлогіки. Необхідно виховувати в собі сувору дисципліну думки, не допускати всамому мисленні логічних помилок і прорахунків. Логічним може виявитися лишеповідомлення про явище, у процесі пізнання якого автор промови сувородотримувався логіки міркування.
Другаумова — структурна чи власне лінгвістична: знання мовних засобів, що сприяютьорганізації значеннєвої пов'язаності й несуперечності елементів мовноїструктури. Ця друга умова діє на рівні комунікації мови і може бути позначенаяк оволодіння логікою викладу (повідомлення). Логіка викладу відрізняється відлогіки пізнання виразною орієнтацією на співрозмовника, на ситуацію промови.Дотримання чи порушення логіки викладу позначається на розумінні промовислухачем або читачем. З погляду культури мови оволодіння логікою викладу є неменш актуальною задачею (і в принципі, більш доступною), ніж оволодіння логікоюпізнання. Зовнішня виразність логіки викладу в конкретних мовних ланцюжках,реальність мовної ситуації і залучення розуміння як критерію оцінки робитьлогіку викладу доступною для аналізу, дає можливість визначити типові помилкилогіки викладу, а отже, і тренувати навички логічного оформлення змісту, щовиражається.
Логікаміркування здійснюється в процесах внутрішньої мови, хоча її результативиявляються (можуть виявлятися) пізніше при комунікації, у зовнішній мові. Томусам процес мислення з погляду оцінки його логічної правильності інесуперечності важко контролювати. До того ж це не власне лінгвістична задача,а ще й логічна, психологічна. А от логіка викладу може і повинна бути предметомлінгвістичного аналізу. Але, розмежовуючи логіку міркування і логіку викладу,не можна забувати, що розмежування це не абсолютне, що існує і глибокийвнутрішній зв'язок пізнання й комунікації. У всякому разі, помилки в логіцівикладу можуть бути закладені вже в процесі пізнання, якщо він протікав звідступами від законів логіки. А закони ці однакові і для міркування, і дляповідомлення.
Конкретнілінгвістичні умови логічності промови в першу чергу синтаксичні (чисинтагматичні). Причому одні з них діють на просторі одного висловлювання, інші— у межах більш складного об'єднання висловлювань (складне ціле), треті можутьбути виявлені лише в цілому тексті.
Умовилогічності на рівні висловлювання:
а)Сполучення одного слова зіншим повинно бути непротирічливим. Порушеннялогічних зв'язків між словами і частинами висловлювання може привести доненавмисного комізму. Приховані алогізми дуже поширені.
б)Важливою умовою створення логічної промови є правильний порядок слів.
Порядокслів у мові «працює» у синтаксичній структурі речення й у його актуальномучленуванні (членування значеннєвої сторони висловлювання). У синтаксичнійструктурі порядок слів визначає взаємне розташування компонентівсловосполучення і загальну організацію групи підмета й групи присудка.
Взаємнерозташування груп підмета і присудка визначається актуальним членуванням. Нарівні актуального членування речення членується на два компоненти: тему —вихідний пункт висловлювання і рему — його комунікативний центр, що повідомляєзвичайно нове, невідоме співрозмовнику. Розташування слів у висловлюваннізалежить від того, у який компонент актуального членування — тему чи рему —вони входять. Правильна логічна побудова стилістично нейтрального висловлюваннявимагає, щоб тема передувала ремі. Актуально важлива інформація тяжіє до кінцявисловлювання.
Порушенняцього правила призводить до порушення логічної послідовності викладу, донеясності значеннєвих акцентів у ньому. Невдалий порядок слів призводить дозатемнення комунікативної установки висловлювання, невиразності значеннєвихвідносин у вислові, до двозначності його змісту. Невірне розташування слівпризводить до логічної нечіткості вираженої думки.
в)Засобом вираження й підтримки логічності в межах висловлювання можуть стати ідеякі особливості його лексичного наповнення.
Важливимзасобом вираження логічних зв'язків і відносин між частинами висловлювання єслужбові слова — прийменники, частки тощо. Спеціально для вираженнялогічних відносин між частинами висловлювання, а також між самостійнимивисловлюваннями служать вставні слова і словосполучення (отже, виходить,по-перше, по-друге, головне, інакше кажучи й ін.). Службові слова і словавставні служать засобом вираження логічності і на рівні окремого висловлювання,і на рівні зв'язного тексту.
Порушуютьвимоги суворої логічності викладу так звані плеоназми, тобто включення в мовнутканину висловлювань зайвих, надлишкових за змістом слів (наприклад: «Усе це інадає величезного значення підготовці до сесії, до іспитів»).
Умовилогічності на рівні зв'язного тексту:
а)Логічність як якість мови залежить від того, наскільки ясно і правильновиражений мовними засобами зв'язок окремих висловлювань у тексті.
Помилки, що призводятьдо порушення мовної логічності за рахунок неправильного поєднання речень, щознаходяться поруч (чи за рахунок невиразності цього поєднання), — дужерозповсюджений випадок мовних логічних помилок. Наприклад: «На біофаку 8кружків, що працюють при кафедрах. Багато з них існують уже більше 20 років».Що існує більше 20 років? Кружки кафедри? Тут неправильно виражено значеннєвий зв'язокцих двох висловлювань.
Єрізні засоби вираження зв'язку самостійних речень у промові. Серед них —лексичні: лексичний повтор, вживання синоніма, використання анафоричногозайменника. />Важливим засобомвираження зв'язку між самостійними реченнями є сполучники, сполучні слова,вставні слова і словосполучення, що конкретизують характер значеннєвих відносинміж реченнями, які знаходяться поруч.
Неуважністьдо сполучників як засобу зв'язку самостійних речень у тексті, вживаннясполучних засобів, що не відповідають характеру значеннєвих відносин міжреченнями, призводить до порушення логічності тексту, утруднює слідкування заавторською думкою.
«Факультетрозбиває свою концертну програму на дві частини: у першій виконувалися класичнітвори, у другій — сучасні пісні, виступ «Ренесансу». Може, така побудовапрограми і виправдана: є можливість показати, що на факультеті знають ікласику, і сучасне мистецтво, але в першій частині було кілька зайвих номерів,програма трохи розтягнута. Особливо багато було танців. Однак виступ ансамблю «Евріка»показує, що на факультеті серйозно займаються хореографією, і в цьому напрямкузроблено чимало цікавих знахідок».
Цейуривок тексту з погляду логічності організований погано. За ходом думки авторастежити важко. Заважає цьому, наприклад, неправильне вживання деякихсполучників, що не сприяють тут розкриттю й конкретизації значеннєвих відносинміж самостійними реченнями і частинами складного; семантика сполучника вступаєв конфлікт зі значеннєвими відносинами, що дає контекст. Сполучник “але, проте”виражає допустиме протиставлення і повинен був поєднати речення, щоповідомляє про явище, яке існує всупереч явищу, вираженому першим реченням. Алецього значення в тексті немає. Адже наявність зайвих номерів у програмі, їїрозтягнутість ніяк не пов'язані з її розподілом на дві частини. Логічно немотивоване і вживання сполучника “однак”.Переходи, взаємозв'язок думоквиражені дуже недбало, що і призвело до логічної недбалості й непослідовностітексту.
б)Позначення переходів від однієї думки до іншої — теж важлива умова створеннялогічної промови. І умова ця досить часто порушується.
в) Важливимзасобом логічної організації зв'язного тексту є його членування на абзаци.
Абзац— це відрізок письмового тексту від одного нового рядка до іншого. У планізмістовному абзац служить вираженням закінченості частини цілого, окремої ланкив загальній динаміці думки і перехід до наступної частини, до наступної ланкидумки. Правильно організовані абзаци суттєво допомагають стежити за логікоюавторської думки. Невміння членувати текст на абзаци призводить до зниженнялогічності промови, помітно утруднює її сприйняття.
г) Істотнимдля оформлення тексту з точки зору його логічності є і вибір синтаксичнихструктур, адекватних характеру змісту, що виражається. Порушувати логічністьможуть як невиправдане дроблення думки (через вираження її переважно простимиреченнями), так і її зайва ускладненість (невмотивоване стягування в однескладне речення групи закінчених речень).
д)Логічність на рівні цілого тексту (а не його частин) залежить від йогокомпозиції, від методу організації змісту, що викладається.
Вже вдавнину виникло уявлення про композицію як логіку розвитку теми ораторськоїпромови. Існували різноманітні схеми композиційної побудови промови: двох-,трьох-, чотирьох-, п'яти- і навіть семичленні. Витримала іспит часом тричленнапобудова, що найкраще створює відчуття цілісності викладу і, мабуть, найбільшевідповідає природі речей. Промова не є, звичайно, механічним поєднанням цихчастин, вона являє собою єдине, живе ціле, стрижнем якого є основна ідея ізадум оратора.
Законикомпозиції тексту багато в чому визначаються конкретним жанром мовного добутку.Але тричленна побудова (вступ, основна частина, висновок) — майже універсальнийзакон побудови нехудожнього тексту. (Композиція художніх творів підкоряєтьсябільш складним законам і повинна розглядатися окремо.) Доповідь, лекція,наукова стаття, шкільний твір, пояснювальна записка, звіт, газетна стаття,нарис — усі ці види мовних творів тяжіють до тричленної побудови як найбільшвдалого способу організації змісту. Тричленна композиція найбільше відповідаєлогіці вираження думки.
Вступ,чи вставна частина, необхідні, щоб підготувати читача або слухача до сприйняттяосновного змісту, ввести його в тему повідомлення. Наявність вставної частини,що не містить основної інформації, виправдана і психологічно — читачу числухачу потрібен час, щоб мобілізувати, активізувати увагу, підготуватися досприйняття найбільш важливої інформації. Структура вставної частини, її обсяг іпитома вага в цілому тексті варіюються дуже істотно в різних типах мови, урізних мовних жанрах.
Основначастина розкриває головний зміст даного тексту. Ця частина найбільш значна заобсягом і найбільш значима, відповідальна в процесі комунікації. Логічнаорганізація цієї частини, послідовність у розвитку думки і її викладі,доказовість положень, пов'язаність усіх висловлювань в єдине значеннєве ціле —усі ці вимоги логічного оформлення тексту тут максимально значимі.
Висновокдобудовує композиційну рамку тексту: «Кінець промови повинен закруглити її,тобто пов'язати з початком», — писав А.Ф. Коні. Подібна характеристикафункціональної ролі висновку в цілому тексті може бути віднесена не тільки долекції (саме про структуру лекції говорив А.Ф. Коні), але й до інших мовнихжанрів. Висновок підводить підсумки сказаному, намічає подальші перспективирозвитку теми й ін.
Цілісністьі стрункість логічної організації тексту, чітко виражені переходи від однієїчастини до іншої — усе це допоможе створити мовний твір органічно цільним,внутрішньо струнким і завершеним. Саме про таку цілісність чудово сказавПлатон: «Усяка промова повинна бути складена, немов жива істота, — у неїповинно бути тіло з головою і ногами, причому тулуб і кінцівки повинніпідходити один одному й відповідати цілому».
Логічністьяк загальна комунікативна якість властива будь-якому типу промови, тому що вонаспирається на зв'язок мови-мислення, а закони мислення однакові для всіх людейі для всіх комунікативних ситуацій. Але виявляється ця мовна якість дужеспецифічно — в залежності від конкретних умов комунікації. Своєріднопереломлюється логічність як мовна якість у тих структурно-функціональнихваріантах промови, що називаються її функціональними стилями.
Вимоги,визначені для промови з боку її логічності, особливо високі в науковому стилі.Науковий виклад найбільш твердо підлягає законам логіки.
Науковийстиль промови існує як його структурно-функціональний варіант, що обслуговуєсферу наукового спілкування. Наука є одним з найбільш ефективних способів добуваннянового знання про світ, однією з найбільш досконалих форм нагромадження ісистематизації знань, досвіду, однією з найбільш економічних систем обмінузнаннями в суспільстві, їхньої передачі й сприйняття.
Науковадіяльність містить у собі: 1) сам процес наукового пізнання, процес пошукунаукової істини, нового знання і 2) повідомлення результатів науковогопізнання, оформлення їх як мовного повідомлення для інших. Різноманітні форминаукової промови саме й існують як повідомлення про результати науковогопошуку, як мовне оформлення нового наукового знання. Передача нової науковоїінформації повинна здійснюватися таким чином, щоб вона була зрозуміла,сприйнята іншими людьми (і звичайно, зі значно меншими витратами праці, ніж длясамого дослідника) і визнана вірною.
Томунауковий опис звичайно імітує процес пізнання. Читач повинен як би пройтизаново ті етапи, що пройшла думку вченого, йдучи послідовно від відомого доневідомого, від посилки — до висновку, від висновку як нової посилки — донового висновку. Саме тоді результат, до якого приходить автор, буде для читачазрозумілим і переконливим. Ясно, що за таких умов опис повинен бути граничнологічним. Науковий опис ведеться в суворій відповідності із законами логіки, якмовна реалізація логічного мислення, тому що закони логіки універсальні,об'єктивні, є результатом узагальнення, відображення в нашій свідомостінайбільш загальних властивостей, законів реальної дійсності.
Отже,логічність — одна з найбільш істотних якостей наукової мови. Науковий текст будуєтьсяза принципом відкритої логічності, причому принцип цей виявляється і ворганізації плану змісту, і в оформленні плану вираження.
Зпогляду організації плану змісту це виявляється, наприклад, у тому, що науковамова принципово безпідтекстна. Зміст наукового твору розкривається однопланово,лінійно. Будь-яка прихована логіка, алегорія, натяк тут заборонені. Весь обсягзмісту виражається безпосередньо в прямих значеннях мовних одиниць. Дляпорівняння: змістовний план художнього твору може являти собою досить складнусистему «рівнів». У багатьох видах художньої промови за прямим, безпосереднімзмістом вбачається другий змістовний план — найбільш істотний з поглядурозкриття художньої ідеї. У науковому описі це принципово виключається. Правда,в окремих наукових творах можна зустрітися із порушенням цього принципу, коли,наприклад, у полемічній запальності автор не може приховати неприязноговідношення до опонента, дозволяє собі іронічні випади, натяки. Іноді можназустрітися з фактами прихованої полеміки, що може бути зрозуміло тільки«посвяченим», але це все в науковому стилі не загальне правило, а відступ віднього.
Відкриталогічність в організації плану змісту в науковому стилі вимагає, щоб змістнаукового твору сприймався однозначно усіма, щоб була виключена можливістьрізночитання, нерозуміння. Правильне, несуперечливе функціонування науковихпонять, що позначаються науковими термінами, чітке й логічно правильневизначення понять, що знову вводяться, — неодмінні умови гарної наукової мови.«Визначайте значення слів — і ви позбавите світ від половини його оман» — цевисловлення Декарта отримує особливу значимість, коли ми говоримо про науковупромову.
Принципвідкритої логічності в організації плану змісту виявляється і в особливостяхактуального членування. Для наукової промови характерна особлива виразністьобох компонентів актуального членування (порівн., наприклад, розмовну мову, дляякої типове опущення теми у відповідних репліках діалогу). Орієнтація налогічну послідовність і повноту в науковому тексті майже виключає мовнийеліпсис, і випадки неоформленості теми тут майже відсутні.
Оскількинауковий опис імітує процес пізнання, передає послідовний хід логічнихміркувань автора, тут надзвичайно важлива організація актуального зв'язкувисловлювань. Виразна актуальна розчленованість окремих висловлювань на тему ірему сполучається в науковому описі з особливою виразністю актуального зв'язкусусідніх висловлювань. Автор наукового твору повинен подавати нову інформаціюяк доказ, що спирається на фундамент відомого й логічно випливає з данихдосвіду чи з міркування, із системи інших доказів, зіставлень і т.п. Ця опорана фундамент відомого, ця поступовість руху думки від даного до нового івиникає за рахунок змістовного (актуального) зв'язку сусідніх висловлювань. Отчому цей зв'язок, істотно важливий для багатьох видів промови, для промовинаукової істотний найбільшою мірою. Адже якщо порушиться цей змістовний зв'язоквисловлювань, читач легко може упустити логічну ланку в ланцюзі міркувань інаукова інформація, що повідомляється, може бути неправильно сприйнята.
Актуальнийзв'язок у науковому тексті виникає в результаті відтворення компонентівактуалізованого змісту першого речення в наступному (наступних). По-перше,змістовний зв'язок висловлювань може здійснюватися таким чином, що відомий зпопереднього контексту зміст відтворюється в наступних реченнях у їхніхтематичних частинах. Це значить, що розвиток, динаміка тексту йде шляхомінтенсивного нагромадження в ньому абсолютно нової інформації за рахуноктематичних частин речень, що сполучаються.
Алезмістовна співвіднесеність висловлювань може здійснюватися і за активної участірем наступних висловлювань. Це значить, що відома, дана інформаціявідтворюється ще раз як комунікативно актуальна. Поява відомих змістів нетільки в темах, але й у ремах речень обумовлена специфікою науковоїкомунікації, у процесі якої, поряд з повідомленням абсолютно нових відомостей,здійснюється тлумачення, пояснення, ілюстрація попереднього змісту. Задопомогою видів зв'язку цієї групи виробляється не активне нагромадження нової інформаціїв тексті, а варіювання, поглиблення, збагачення попереднього змісту. Розвитоктексту таким шляхом оптимально відповідає спрямованості наукового стилю —«доводити істину».
Наприклад:«Основнафункція мови, головне її суспільне призначення — бути засобом спілкуваннялюдей. Саме за посередництвом мови люди забезпечують взаєморозуміння в процесіпраці й побуту. За допомогою мови вони виражають і роблять доступними для іншихсвої думки, настрої і бажання». Тут у послідовних двох висловлюванняхвідтворюється і тема, і рема першого речення. Рема першого реченнярозкривається, конкретизується в ремах другого і третього речень, а темазалишається незмінною у всіх трьох висловлюваннях.
Цівиди актуального зв'язку висловлювань діють у науковому тексті одночасно,організовуючи його зміст як логічно стрункий і послідовний і разом з тим якдоступний, доказовий, переконливий.
Але врізних жанрах наукової промови може бути більш активний один з них. Наприклад,у навчальних і науково-популярних творах автор частіше повинен застосовуватидругий вид актуального зв'язку, а у власне наукових творах (особливо в малихжанрах і при тезуванні) актуалізується перший спосіб, коли майже кожне реченняповідомляє нову інформацію.
Значеннєвакоординація висловлювань, що актуально сполучаються, виражається за допомогоюлексичного повтору, займенникової чи займенниково-субстантивної заміни,синонімічної заміни й ін.
Принципвідкритої логічності виявляється в особливостях синтаксису наукової промови.Послідовна логічність викладу припускає легкодоступність сприйняття адресатомтих зв'язків між поняттями, що створюють логічну цілісність висловлювань ітексту в цілому. Цим, очевидно, пояснюється перевага підрядних конструкцій у науковомуописі.
Відкриталогічність як принцип організації наукового тексту припускає тіснийвзаємозв'язок елементів промови на всіх ступенях синтаксичної структури(словосполучення, речення, складне ціле) і чітку виразність цього зв'язку.Звідси — активне використання в науковому тексті всякого роду показниківзв'язку — сполучників, сполучних слів, прийменників, часток, співвідноснихслів. Дуже активні в науковій промові модальні слова, спеціально призначені длявираження логічних відносин між частинами висловлювання і між самостійнимивисловлюваннями (отже, виходить, по-перше, головней ін.), а такожвставні слова та вставні конструкції (словосполучення і речення), покликаніуточнювати зміст висловлювання, обмежувати його обсяг, вводити необхідніпояснення, вказувати джерело інформації й ін.
Основніжанри наукової промови — стаття, доповідь, лекція, монографія — чітко тяжіютьдо трьохчленної побудови як найбільш вдалого способу логічної організаціїнаукової інформації.
Такимчином, і план змісту, і план вираження в науковому творі організуються всуворій відповідності з принципом відкритої логічності.
Логічністьу художній промові носить дуже специфічний характер. Звичайно, основні законилогіки як закони правильного мислення повинні дотримуватися і тут. І стосовнопромови художньої зберігаються умови логічності, про які говорилося вище.Послідовність, несуперечність викладу, чітке вираження зв'язку міжвисловлюваннями повинні, як правило, витримуватися й у тексті художньому.
Алекритерії логічності художньої мови дуже істотно ускладнюються вимогамивираження художньої думки. Логічність художньої мови існує як внутрішняєдність, а точніше, взаємодія двох відбитих у ній устремлінь до відображеннядійсності й до вираження художньої ідеї в умовах конкретного літературногожанру. І в цій взаємодії предметна чи понятійна логічність промови може бутипорушена в ім'я логіки і поєднання художніх образів.
Будь-якийтвір мистецтва — умовний, тобто не може розглядатися як повний аналог тимявищам дійсності, про які в ньому говориться, навіть при великій до нихблизькості. Якщо науковий текст принципово безпідтекстний, то змістовний планхудожнього твору може являти собою досить складну систему змістовних рівнів. Убагатьох видах художньої промови за прямим, безпосереднім змістом вбачаєтьсядругий змістовний план, найбільш істотний з погляду розкриття художньої ідеї.Символ, алегорія, інакомовність — найпростіші випадки цієї двохплановостіхудожнього змісту. Лермонтовський «Парус» — це, звичайно, не тільки картинасамотнього паруса в море, і «Пісня про Буревісника» Горького — не словеснийпортрет птаха. Будучи конкретними, предметно віднесеними, образи ці мають іінший зміст. Але цей другий, символічний зміст виражений у прямому предметномузначенні, що і зберігає предметну віднесеність художнього образа. Більшскладним вираженням значеннєвої двохплановості твору є художній підтекст, колипрямий змістовний план має значення і сам по собі, і як спосіб вираження затекстовогозмісту.
Призначеннєвій багатоплановості критерії предметної логічності істотно змінюються.Тут важливий, наприклад, точний вибір об'єкта, що буде втіленням художньоїідеї. Він повинен мати у своїй індивідуальності риси, що дозволили б йому символізувативизначений зміст.
Ухудожньому творі може своєрідно виявлятися і понятійна логічність. Істотноюумовою дотримання в промові понятійної логічності є вимога логічноїсполучуваності слів. Вище наводилися приклади мовних алогізмів, що виникличерез порушення цієї умови. Але цей зовнішній алогізм як поєднання неспіввіднесних,що суперечать один одному понять у художній промові використовується якстилістичний прийом.
Існуєособлива стилістична фігура промови — оксюморон — сполучення контрастних зазначенням слів, що створюють нове поняття чи уявлення, наприклад, «сухе вино»,«чесний злодій». На оксюмороні побудовані назви деяких художніх творів —«Мертві душі», «Живий труп», «Оптимістична трагедія» та ін.; прикладиоксюморона можна знайти в поетичних і прозаїчних текстах.
Поєднанняв однорідний ряд неоднорідних понять, суворо заборонене в нехудожній мові, тежвикористовується письменниками як засіб художньої виразності. Такі «одноріднінеоднорідності» можна зустріти, наприклад, у К. Паустовського: “Вечорамибульвари рожевіють від пилу і заходу”.
Явнанелогічність слів, що сполучаються, у художній промові може використовуватисяяк засіб створення комічного ефекту. Подібні алогізми як засіб сатиричногозображення часто використовував Н.В. Гоголь. Використовується такий прийом ісучасними сатириками.
Отже,алогізм у художній промові може бути використаний як стилістичний прийом,близький до оксюморона; навмисне порушення в літературному творі логічнихзв'язків з метою підкреслити внутрішню суперечливість даного положення(драматичного чи комічного). На алогізмі можуть бути побудовані майже цілкомвірші гумористичного чи жартівливого характеру: афоризми і байки КозьмиПруткова, пародії.
Упрозаїчних творах, передаючи в діалогах особливості мови героїв чи відтворюючиїхні міркування через внутрішню мову, письменник може зробити мову нелогічною,якщо це відповідає характеристиці персонажу, відбиває особливості йогоіндивідуальної свідомості.
Логічністьхудожньої промови спирається на логічність загальмовну. Саме зрушення,порушення останньої може стати художнім прийомом. Алогізм як стилістичнийприйом, як засіб виразності можливий саме тому, що він спирається назагальмовну логічність.
Висновок
Найважливішасторона ораторської майстерності — логічна культура — виявляється складнимкомплексом знань, умінь, навичок. Аналітичність думки і слова, свіжий,неупереджений погляд на звичні речі та явища повинні стати сьогодні якостями нетільки вченого, письменника, журналіста, але й кожного оратора. Лише тоді вінзможе мислити й говорити сміливо та неординарно, а його виступ буде не наборомповчань і рецептів, а прикладом діалектичного підходу до оцінки дійсності,стимулом для самостійних міркувань його співрозмовників.
Упевненеволодіння логічними механізмами доказування, спростування, уміння розкритилогічну помилку чи навмисне підтасування в аргументах опонента — ще одна граньлогічної культури.
Продуманакомпозиційно-логічна організація матеріалу є, по суті справи, програмуваннявзаємодії з аудиторією, а мистецтво проблемного викладу — один з найбільшефективних методів активізації творчих здібностей співрозмовників.
Література
1. Головин Б.Н. Основы культуры речи: Учебн. длявузов по спец. «Рус. яз. и лит.». – 2-е изд., испр. – М.: Высш. шк., 1988. –320 с.
2. Жеребкін В.Є. Логіка. – Харків, 1995.
3. Клюев Е.В. Риторика: Учебное пособие длявузов. – М., 2001.
4. Маркичева Т.Б., Ножин Е.А. Мастерствопубличного выступления: Учебное пособие. – М.: Знание, 1989. – 176 с.
5. Поль Л. Сопер. Основы искусства речи.Ростов-на-Дону, издательство «Феникс», 1995. – 448 с.