Міністерствоосвіти і науки України
Національнийуніверситет «Острозька академія»
Факультетромано-германських мов
Кафедраанглійської мови та літератури
Курсоваробота на тему
Особливостістилю і проблематика роману П. Коельйо «Заїр»
Виконала:
студентка групи А – 22
Кухар О. І.
Науковий керівник:
кандидат філ.наук,
доц. Зелінська Л. В.
Острог,2007
Зміст
Вступ
1. Інтертекстуальність як головна риса авторськогостилю П. Коельйо
1.1 Інтертекстуальність як граматична категорія
1.2 П.Коельйо і Х. Л. Борхес: літературні інспірації
2. Особливості стилю та проблематика твору «Заїр»
2.1 Індивідуальний стиль П. Коельйо
2.2 Проблематика роману «Заїр»
Висновки
Список використаної літератури
Вступ
Початок ХХстоліття характеризується приходом у літературу нової епохи, епохипостмодернізму. Цей напрям – продукт постіндустріального періоду, періодурозпаду цілісного погляду на світ. Вперше термін «постмодернізм»згадується у 1917 році, але поширився він лише наприкінці 60-х років. Популярностіпостмодернізму сприяли міркування таких філософів як Ж.Дерріди, Ж.Батая,М.Фуко. Постмодерністи, завдяки гіркому досвіду, переконалися у марноті спробполіпшити світ, вважаючи, що людина позбавлена змоги не лише змінити його, а й осягнути.Стало відомо, що подія завжди випереджає теорію. Прогрес визначається ними лишеілюзією. Реальним вважається співіснування усіх форм буття. Принципповторюваності перетворюється на стиль художнього мислення з притаманними йомутяжінням до стилізації, цитування, переінакшенням, алюзії. Митець має справу нез «чистим» матеріалом, а з культурно освоєним, таким, що потребуєтворчого доповнення.
Дослідникивважають, що найголовнішим чинником переходу від модернізму до постмодернізмубув суто стильовий фактор. Адже стилю постмодернізму притаманні такі нові рисияк потяг до архаїки та міфу; прагнення поєднати полярно протилежні істинирізних людей, націй, культур, філософій; суміш багатьох жанрових різновидів;використання інтертекстуальності тощо. Серед перших постмодерністських творіввиділяють романи У.Еко "Ім’я троянди" (1980), П.Зюскінда «Запахи»(1985).
Творчість одногоз найпопулярніших митців сьогодення П.Коельйо критики також відносять до епохипостмодернізму. Літературне визнання та славу бразильському письменникупринесли його перші твори «Щоденник мага» (1987) та «Алхімік»(1988). Романи П.Коельйо перекладені 52 мовами і видані мільйонними тиражами уста сорока країнах світу. Бразилець посів друге місце у списку найчитабельнішихавторів, надрукованому у журналі «Лір» у 1999 році. П.Коельйоналежать багато нагород, серед яких «Бамбі» — найпочесніша нагородаНімеччини (2001) та «Золота книга» (1995 — 2000).
До сьогоднізагадкою письменника залишається його шалений успіх. Саме тому актуальністьнашого дослідження зумовлюється недостатнім вивченням творчості П.Коельйо усучасній літературі.
Щодо критичнихджерел, то слід зазначити, що їх число обмежується, оскільки творчістьписьменника залишається мало дослідженою. Однак його творами зацікавилися такікритики як А. Шестак, Х. Аріас, А.Дністровський, М.Гловінський, Н.Фатєєва.
У статті «Секретпопулярності П.Коельйо» А.Шестак акцентує увагу читачів на однотипності «рецепту»кожного його бестселера: нехитрий сюжет, головні герої – молоді, привабливізовнішньо і духовно, до того ж тямущі і релігійні, вдало дібрані міфи і притчі,раз по раз зустрічаються «елегантні діалоги з присмаком філософії»,і, звісно ж, обов’язковий хеппі-енд.
Для того, щобпрослідкувати та дослідити біографічні мотиви у творчості П. Коельйо журналістХ. Аріас видав книгу у формі інтерв’ю з письменником. Твір дає можливістьосягнути особливості стилю автора.
Українськийписьменник А.Дністровський негативно ставиться до творчості П.Коельйо. Вінвважає, що бразилець не вирішує порушених проблем, а просто подає їх усимволічній оболонці. Секрет популярності бразильця А.Дністровський пов’язує ізмовою його творів, адже П.Коельйо пише не термінологією і до того ж поетикайого письма є відкритою. Крім того, на думку українця, П.Коельйо не є авторомаудиторії дорослого читача, а письменником тінейджерів.
У роботі буловикористано критичний матеріал, пов'язаний із явищем інтертекстуальності, такяк згаданий прийом притаманний епосі постмодернізму, а отже і творам П.Коельйо.М.Гловінський дослідив дане поняття у сучасній літературі та виділив п’ятьосновних типів інтертекстуальних повідомлень, а саме власнеінтертекстуальність, паратекстуальність, метатекстуальність, гіпертекстуальність,архі- текстуальність.
Н.Фатєєва устатті "Інтертекстуальність та її функції в художньому дискурсі"зазначила, що інтертекстуальність здатна організовувати запозичені елементитаким чином, що вони стають вузлами зчеплень семантико-композиційної структуриречень. Дослідник займається класифікацією інтертекстуальних елементів та їхніхєднальних міжтекстових зв’язків. Деталізована й увиразнена класифікація Н.Фатєєвої дозволяє найбільш повно проаналізувати таке складне явище, якінтертекстуальність.
Новизна курсовоїроботи полягає у проведенні детального аналізу й цілісного дослідженняособливостей стилю і проблематики творчості П.Коельйо на прикладі його роману «Заїр».
Об’єктом нашогодослідження є творчість П.Коельйо, а саме його роман «Заїр».
Предметомдослідження є засоби вираження авторського стилю та проблематика твору.
Мета роботиполягає у висвітленні лексико – стилістичних особливостей роману «Заїр»та дослідженні головних проблем, піднятих у творі.
Реалізація цієїмети передбачає розв’язання таких наукових завдань:
- визначитилексико – стилістичні особливості роману П.Коельйо «Заїр»;
- дослідитиявище інтертекстуальності як головного засобу вираження авторського стилю;
- розглянутита проаналізувати найважливіші проблеми;
- дослідитиісторію виникнення поняття «Заїр» у світовій літературі; порівнятироман «Заїр» П.Коельйо із казкою «Заїр» Х. Л. Борхеса.
У курсовій роботівикористовувалися такі методи як:
— порівняння(співставлення сюжетів творів «Заїр» П.Коельйо і «Алеф» та «Заїр»Х.Л. Борхеса);
— аналізу (придослідженні творчого задуму написання роману);
— синтезу(узагальнення спільних та відмінних рис творів «Заїр» П.Коельйо та «Алеф»Х. Л. Борхеса);
— біографічний(співставлення сюжетів творів із біографією життя автора).
Наукова новизнакурсової роботи полягає у тому, що вперше було здійснено цілісне дослідження тааналіз стилю бразильського письменника, розглянуто особливості сюжету,композиції тощо. Крім того, було досліджено спосіб, за допомогою якогоП.Коельйо змальовує «переродження особистості», її еволюцію. У роботіздійснена перша спроба цілісного осмислення інтертекстуальності роману «Заїр»;виокремлено природу, форму й функції інтертекстуальності у прозі письменника.
Практичнезначення роботи полягає у тому, що результати дослідження можутьвикористовуватися у підготовці лекцій і практичних занять із теорії літератури,в розробці вузівських курсів із проблем розвитку постмодернізму і творчостіП.Коельйо.
Структурадослідження. Курсова робота складається із вступу, двох розділів, висновків тасписку використаної літератури.
У вступі розкритаактуальність нашого дослідження; поданий стислий огляд критичних джерел;визначена новизна курсової роботи; сформульовані об’єкт, предмет, мета,завдання, методи, наукова новизна та практичне значення наукової роботи.
У першому розділі"Інтертекстуальність як головна риса авторського стилю П.Коельйо"подано інформацію про явище інтертекстуальності у сучасному літературознавстві.Були проаналізовані та виявлені прояви даної категорії у творчостібразильського письменника, а саме у романі «Заїр». Крім того,зроблено порівняльний аналіз творчих доробків П.Коельйо та Х.Л.Борхеса.
У другому розділі«Особливості стилю та проблематика творчості П.Коельйо» буливизначені лексико-стилістичні особливості роману «Заїр», що даломожливість, якоюсь мірою, розкрити секрет популярності бразильського митця. Урозділі також охарактеризовані основні проблеми, порушені у романі.
У висновках стислоподаються результати нашого дослідження.
Обсяг курсовоїроботи становить 28 сторінок. Список критичних джерел налічує 29 позицій.
1.Інтертекстуальність як головна риса авторського стилю П. Коельйо
1.1Інтертекстуальність як літературознавча категорія
Поняття "інтертекстуальність"увійшло в літературознавство наприкінці 1960-х років і з того часу знаходитьсяу центрі уваги дослідників. Термін був запропонований в 1967 році французькимученим Ю. Крістєвою, яка охарактеризувала цей прийом не як просте зібранняцитат, а як «місце перетину різних текстових площин». Пізніше такідослідники як М. Ріффатер, Р. Барт, Ж. Дерріда уточнили та виявили особливостіцієї категорії. Протягом 1980 – 1990-х років були визначені різновиди інтертекстуальностів художній літературі (Х. Блум, Дж.Б.Конте, М. Пфістер, Н. Фатєєв тощо). [12;15]
Інтертекстуальністьпоходить від французького слова «міжтекстовість» і займаєтьсявивченням міжтекстових співвідношень літературних творів. [3;56] Слідзазначити, що термін "інтертекстуальність" подеколи ототожнюють ізтерміном "інтертекст", так як досі не існує чіткого теоретичногообґрунтування понять, яке б прояснило ситуацію. Проте дехто схиляється додумки, що інтертекст – це наявність одного тексту в іншому, а інтертекстуальністьохоплює різноманітні естетичні явища, які виникають на підставі інтертексту.
У процесілітературного розвитку було виділено п’ять основних типів інтертекстуальнихповідомлень. [16;75] Зробив це польський науковець М.Гловінський. Дослідникрозрізняє:
1) власнеінтертекстуальність (пряме вживання тектсу в тексті: цитати, алюзії, плагіаттощо);
2)паратекстуальність (різний коментар до тексту, вмонтований у сам текст:авторські передмови, післямови, заголовки, епіграфи тощо);
3) метатекстуальність(в тексті з'являється коментар, що стосується іншого тексту);
4)гіперстекстуальність (автоінтертекстуальність) (встановлюється прямий зв'язокміж гіпертекстом (текстом Б) та гіпотекстом (текстом А), створеним перед тим(обидва тексти належать одному автору);
5)архітекстуальність (текст завжди скеровує дослідника до певних правил,літературних законів, згідно з якими його створено).[ 4;63-71]
Варто зазначити,що у сучасному літературознавстві термін "інтертекстуальність"використовується у широкому й вузькому значеннях. У широкому значенніінтертекстуальність розуміється як безкінечний діалог текстів, як характернаособливість літератури загалом. У вузькому значенні інтертекстуальністьрозглядається як смислотворча й формотворча складова художнього твору, один іззасобів вираження авторської позиції (оскільки автор вступає у діалог з «чужимитекстами») й читацької рецепції, а також як конкретно-історичне явище влітературі ХХ століття (у модернізмі, а особливо — постмодернізмі).[10;402-421]
Досліджуючипрояви інтертекстуальності у творах П.Коельйо, саме поняття варто застосовуватиу вузькому значенні – як використання компонентів будь-якого тексту в структуріхудожнього твору для реалізації авторського задуму та активізації читацькогосприйняття. У романі «Заїр» письменник використав велику кількістьінтертекстуальних знаків (цитати, образи, мотиви тощо) із попередніх текстів,які вплинули на ідейно-естетичну структуру твору, на його зміст і форму. Н. Фатєєва у статті "Інтертекстуальністьта її функції в художньому дискурсі" справедливо зазначила, щоінтертекстуальність здатна «організовувати запозичені елементи такимчином, що вони стають вузлами зчеплення семантико-композиційної структуритексту». [16;12-21]
Такимчином, для побудови своїх романів П.Коельйо нерідко бере цитати з Біблії таінших релігійних книг, які найчастіше використовує як епіграф. Наприклад:
«Котрий звас чоловік, мавши сотню овець і загубивши одну з них, не покине в пустелі тихдев’ятидесяти й дев’яти, та й не піде шукати загиблої, аж поки не знайде її?»[11;7]
Ці рядки взяті ізЄвангелія від св.Луки і є епіграфом до роману «Заїр».Вони акцентуютьголовну проблему твору – внутрішній пошук, а також розкривають прихованийліричний план сюжету. Продовження цих слів читаємо у Євангелія від святогоЛуки, яке звучить так: «на небі радітимуть більше за одного грішника, щокається, аніж за дев’ятдесятьох і дев’ятьох праведників, що не потребуютьпокаяння...»[5;117]
Назва однієї ізчастин твору може нагадати читачу міф про мужнього героя Тезея, який повиненбув вбити чудовище, що жило у печері. Щоб Тезей не заблукав, Аріадна дала йомукінець нитки. Бразилець використав давньогрецький міф і назвав третю частинуроману «Заїр» «Нитка Аріадни».
Крім того, П.Коельйо ввів у свій твір сюжетну канву «Одіссеї», але дещопереосмислену. За Гомером дружина Пенелопа чекає з далекого плавання на свогочоловіка, а щоб скоротити час, вона тче. Цим самим займається і головна героїняЭстер, поки її чоловік розгадує загадкове зникнення своєї дружини. А щоб повністювідобразити і передати настрій характерний для «Одіссеї», П.Коельйоназиває останній розділ твору «Повернення в Ітаку». Таким чином, вжеу назвах розділів роману підкреслюється їх інтертекстуальна основа.
Слід згадати, щоП.Коельйо найбільш притаманний четвертий вид інтертекстуальності –гіпертекстуальність. Створюючи новий твір, бразильський письменник частоспирається на попередні свої тексти (гіпотексти). Так, наприклад, головнийгерой роману «Заїр» так само як і протагоніст у повісті «Алхімік»проходить «путь Сантьяго»:
«Я полетів вІспанію і тридцять вісім днів йшов по шляху Сантьяго».[11;35]
За допомогоюцього прийому автор об’єднує всі свої творчі доробки в єдине ціле. Складаєтьсявраження, що перед очима не новий твір, а наступна частина попереднього. Втакий спосіб Пауло Коельйо йде на хитрість: згадуючи одну із своїх робіт, вінвиступає каталізатором для читача і заставляє реципієнта прочитати твір, з якимвін ще не працював. В іншому випадку читач не зрозуміє про що йдеться.
Другий розділ «Заїра»письменник розпочинає цитуванням фрагменту розповіді Х. Л. Борхеса:
«ВБуенос–Айресі Заїр – це проста монета вартістю двадцять сентаво; на тій монетіножем були підкреслені літери N і T і цифра 2; рік 1929 викарбуваний на аверсі.В Гуджараті в кінці XVIII століття Заїром звали тигра;… » [11; 63]
Це і є прикладомвласне інтертекстуальності, тобто вживання тексту в тексті. Цитуючи Х. Л.Борхеса, митець хоче показати актуальність проблеми, а також дає короткий оглядтого, про що йтиметься далі, а саме розповідає історію Заїра.
Так як головнийгерой роману «Заїр» бореться за добро і завжди перебуває у пошукуістини, то його образ перегукується із протагоністом ще однієї повісті П.Коельйо «Книга воїна світла», яка була надрукована у 2002 році. Томуавтор знову використовує власне інтертекстуальність:
«Воїн світлапам’ятає добро.
У битві йомудопомагають ангели; небесні сили ставлять все на свої місця і дозволяють датикраще з того, що є не його». [11; 311]
Явищеінтертекстуальності проявляється у цитуванні вірша бразильського поета М.Бандейри «Співзвучність», який герой вчив у дитинстві. «ЗаконЯнта» П. Коельйо запозичив у датського письменника А.Сандемозе в романі «Втікачпереходить кордони». Про Банк Послуг, який письменник часто згадує, впершепрочитав у романі Т. Вульфа «Багаття амбіцій». Дослідникистверджують, що через призму інтертекстуальності світ постає як величезнийтекст, в якому все колись вже було сказане, а нове можливе можливе лише запринципом калейдоскопу: змішання певних елементів дає нові комбінації. [1;218]
Отже, інтертекстуальність у діяльності П.Коельйо виявляється на різних рівнях його творів: тематики, проблематики,образної системи, мотивної організації, сюжету, композиції, стилю, мови, жанру.Цією «наскрізною» категорією просякнуті всі шари коелівськоїтворчості, завдяки чому роботи митця напрочуд глибокі за змістом.
1.2 П. Коельйо іХ. Л. Борхес: літературні інспірації
Гіперрецептивність,або так звана інтертекстуальність, включає не лише запозичення сюжетів, мотивівчи цитування текстів інших творців, але й використання чужих ідей. Так, П.Коельйо перейняв поняття «Заїру» у свого найулюбленішогоаргентинського письменника Х.Л. Борхеса. Вперше назва згадується у казці «Заїр»,яка була опублікована у книзі «Алеф» у 1949 році. [21]. За словами Х.Л. Борхеса, ідея про Заїра походить із ісламської традиції, яка появиласяприблизно в XVIII столітті. Арабською «Заїр» означає «мудрець,пророк», " видимий, присутній, той, кого не можна не помітити".
Роман П.Коельйо «Заїр»- це історія про чоловіка, чия дружина безслідно пропала. Головний геройвраховує все – викрадення, шантаж, але тільки не факт, що Эстер просто покинулайого. Почуття роздратування, гніву головного героя по відношенню до Эстер такіж сильні, як і потяг до неї. Факт зникнення дружини повністю заволодіває йогодумками:
«Мій Заїр –це не романтичні метафори із сліпцями, компасами, тиграми чи мідними грішми. У ньогоє ім’я — Эстер». [11;63]
Нав’язливіспогади про дружину заважають герою вести нормальний спосіб життя, а особливомати близькі сексуальні стосунки із іншою жінкою. Він знає, що лише зустріч зЭстер допоможе йому побороти цю одержимість.
«Заїр — всімої думки, і я зрозумів, що потребую протиотрути». [11;67]
З історичноїточки зору явище одержимості бере свій початок ще із часів вакханок. Жан-НоельВуарне у своїй статті «Жіночі екстази» запевняє, що одержимість єявищем дуже близьким до екстазу взагалі, позаяк в обох випадках йдеться протранс і безпосереднє поєднання. В одержимості, як і в екстазі, втрачаютьголову. Таким чином одержимість визначено як активне оволодіння особистістю кимосьІншим. [26] Отже, можемо твердити, що Заїр оволодів головним героєм.
Весь роман – цешлях до розуміння вчинку дружини, у фіналі якого герой новим способом знаходитьсвою супутницю життя.
«Я пройшовсяпо своєму минулому, побачив, де помилився, де зупинився, визначив той момент,коли втратив Эстер». [11;355]
Слід зазначити,що роман є автобіографічним. Критичні джерела подають цю категорію так: «жанровийрізновид роману, в якому головним персонажем виступає сам автор, а подіївміщені у фабулі, — достеменні події з його життя. Як образ головногоперсонажа, так і його сюжет – це художня обробка фактів, пережитих автором».[17;114] Отже, на сторінки роману П.Коельйо переніс власний досвід. Відомо, щобразилець свого часу, як і головний герой, здійснив паломництво і пройшов шляхСантьяго. Твердження, що він є прототипом самого автора не безпідставне.Неназваний головний герой — знаменитий успішний письменник, книги якого сталибестселерами майже у всіх країнах світу. Саме такий період на даний моментпереживає П. Коельйо.
Як свідчитьпреса, над «Заїром» автор працював із січня по червень 2004 року.Кожна із п’яти частин була написана в різних країнах світу: в Парижі (Франція),Мадриді, Барселоні (Іспанія), Амстердамі (Голландія), в Алма — Аті та в степу(Казахстан). [20] Подорожі дали можливість письменнику максимально наблизитисьдо проблем, які він піднімає, і зберегти настрій та нетрадиційну атмосферу, якаприсутня у творі.
Повертаючись доінтертекстуальності, слід зазначити, що обов’язковим компонентом цього явища є «текст-донор»[13;95 ], тобто твір, риси та складові якого переймає письменник. Як відомо,текстом-донором для роману «Заїр» стала казка Х. Л. Борхеса «Заїр».Різниця між обома творами полягає в тому, що Заїр останнього – це неживийпредмет, а саме монета, яку головний герой отримав на здачу в одному із шинків.На початку казки автор описує її:
«В Буенос –Айресі Заїр – проста монета вартістю в двадцять сентаво; на тій монеті ножем булипідкреслені літери Н і Т та цифра 2; рік 1929-й викарбуваний на … » [18]
Так як думки промонету переслідували героя, то він вирішив навмисне її загубити. Щоб позбутисяпредмету одержимості, герой заплатив монетою за напої в одному з місцевихшинків. Проте віддавши Заїр, страждання не припинилися:
«Траплялось,ночами у мене з’являлась впевненість, що я можу забути її, і я примушував себеїї згадувати». [18 ]
Пізніше геройзнаходить книгу «Свідчення до історії сказань про Заїра» Ю.Барлаха, вякій знаходить тлумачення своєї хвороби. Отже:
"…вмусульманських країнах відносять Заїр до числа "істот чи речей, наділенихжахливими здібностями — не забуватися, відображення яких в решті решт зводятьлюдину з розуму". [ 18]
У XVII століттіЗаїр був невід’ємним атрибутом ісламської культури. Це був об’єкт, зробленийтаким чином, що, глянувши на нього один раз, людина не могла думати ні про щоінше. В інші часи Заїром звали тигра, пізніше астролябію і дно колодязя. Згідноміфу, будь-що на землі може перетворитися на Заїр, але Всемогутній не дозволяє, щоб Заїром одночасно були дві різні речі, тому що лише одна може заволодітилюдьми. [24]
Фінал твору Х.Л.Борхес подає незвичними для читача думками. Головний герой, роблячи критичнийсамоаналіз, намагається передбачити, що з ним трапиться в майбутньому, а саме у1948 році. Його гіпотези є абсолютно песимістичними. Герой не вірить у власнісили. Бачимо приклад, коли самонавіювання перетворює здорову сильну людину нахвору та слабку:
" Менепочнуть годувати з ложки і одягати, і я не буду знати, вечір чи ранок надворі іхто такий Борхес"[18]
Отже, напротивагу П. Коельйо Х. Л. Борхес надає перевагу не хеппі-енду, а логічному,правдивому завершенню. Коелівський герой помітно еволюціонує, від самогонародження переосмислюючи себе як особистість. У Х. Л. Борхеса процеспереродження не відбувається. Навпаки, головний герой деградує. І цей процесдеградації, недооцінки та неусвідомлення себе як сильної особистостіпочинається на моральній основі, тобто на підґрунті припущень, які не даютьгерою спокою.
У своєму творіаргентинець часто використовує гіперрецептивність (інтертекстуальність).Помітно відчутним є вплив представників філософських течій таких як суфісти,ідеалісти. Так, наприклад, Х. Л. Борхес вводить у сюжет філософські поглядиідеалістів, які стверджували, що «жити» і «бачити сон» — точні синоніми. Слід зазначити, що письменник використовує граматичніконструкції речень типу «згідно вчення ідеалістів», «прибічникисуфізму вважають» для того, аби сконцентрувати увагу читача навикористаних джерелах і відігнати підозри щодо плагіату.
Варто згадати щеодин твір Х. Л. Борхеса «Алеф», який має безпосередній зв’язок із «Заїром»П. Коельйо. «Алеф» — це також казка про одержимість, але впозитивному значенні цього слова. Головний герой дізнається, що у підвалізнайомого Карлоса є місце, де можна побачити відображення всього світу. «Місце,в якому, не змішуючись, знаходяться всі місця земної кулі, і ти бачиш їх ізвсіх сторін». [25]
Щоб побачити Алефгерой повинен виконати наступне:
«Потрібнообов’язково бути в горизонтальному положенні і лежати на спині. Також потрібнатемрява, спокій, час для акомодації очей. Ти ляжеш на кам’яну підлогу і будешдивитися на дев’ятнадцяту сходинку». [25]
З арабської Алеф– це одна з точок простору, в якій зібрані всі інші точки. [25] Описати Алефнеможливо, бо людині не дано осягнути його таємничу невизначену природу. Свідокцього явища можуть лише сказати, що «бачив натовпи жителів Америки, бачивсрібну павутину всередині чорної піраміди, бачив лабіринт (це був Лондон),бачив безкінечну кількість очей навколо себе…бачив циркуляцію моєї темноїкрові…бачив Алеф, бачив із всіх точок в Алефі земну кулю, і в земній куліАлеф…бачив своє обличчя і нутрощі».[25] Це місце надихає Карлоса нанаписання творів. Таким чином, поняття «Алеф» повністю протилежнепоняттю «Заїр». В той час як Заїр виступає руйнівною силоюпідсвідомості людини, Алеф каталізує і сприяє розвитку окремого індивіда. Крімтого, Алеф дає можливість спостерігачу одночасно бачити всі речі в світі, тодіяк Заїр зациклює людину на одному предметі. Отже, проаналізувавши і зіставивши твори,написані латиноамериканськими письменниками, можна зробити висновок, що всізгадані роботи піддалися явищу інтертекстуальності. Роман «Заїр»П.Коельйо і казка «Заїр» Х. Л. Борхеса мають як відмінні так іподібні риси. Спільним для обох письменників є те, що всі їхні твори спрямованіна пізнання людини: її розуму й душі, фантазії і волі, здатності мислити танеобхідності діяти. Підсумовуючи, варто зазначити, що такі абстрактні поняттяяк «Алеф» та «Заїр» ще часто будуть зустрічатися улітературі, адже інтертекстуальність – одна з найголовніших категорій,притаманних епосі сьогодення, тобто постмодернізму. Останнім часом прийом «украплення»в авторський текст уривків різного обсягу й різного ступеня пізнавальності зтекстів письменників іншого часу набув значного поширення. Прийомінтертекстуальності один з найважливіших для митців постмодернізму, бовідзначається великим потенціалом у створенні поля натяків, логічних таалогічних асоціацій, настрою гри, він може змінювати емоційні акценти оповіді,надавати їй вражаючої новизни, навіть іншого змісту. У романі «Заїр»П.Коельйо веде естетичну гру з численними сюжетами від Біблії та Гомера домасової літератури, змінює їх, наповнює традиційні моделі новим змістом, що даєможливість сфокусувати актуальні проблеми в особливому ракурсі – крізь призмулітератури, культури й філософії, показати злободенне з позиції вічності. Такимчином, відомі теми й сюжети отримують нове звучання й розвиток в контекстісучасної постмодерністської епохи.
2. Особливостістилю та проблематика твору «Заїр»
2.1Індивідуальний стиль Пауло Коельйо
Поняття тексттрадиційно пов’язане із іншим основним терміном стилістики – стилем. Поняття «стиль»походить від латинського слова «stilos», що означало загостренупаличку для писання на вощаних дощечках. Пізніше стилем називають саме письмо,почерк, а згодом індивідуальні особливості творчості письменника загалом. Яксвідчать критичні джерела, «стиль» — це сукупність художніхособливостей літературного твору; система художніх засобів і прийомів утворчості окремого письменника, групи письменників (течії або напряму), цілоїлітературної доби. [9;202] Найпоширенішим у літературознавстві є розуміннястилю як індивідуальної манери письма митця.
А.Шестак у статті«Секрет популярності П. Коельйо» пише: «Стиль Коельйо інодіназивають „фармацевтичним“ [2;10], мотивуючи таке визначенняоднотипністю „рецепту“ кожного його бестселера: нехитрий сюжет,головні герої – молоді, привабливі зовнішньо і духовно, до того ж тямущі ірелігійні, вдало дібрані міфи і притчі, раз по раз зустрічаються „елегантнідіалоги з присмаком філософії“, і, звісно ж, обов’язковий хеппі-енд.Виходить так, ніби П. Коельйо винайшов універсальну формулу бестселера, якоїпослідовно дотримується при написанні своїх книг». [6;165-169]
Щодо самогописьменника, то він вважає, що запорукою його успіху є «особлива мова,абетка, яку вигадуєш, щоб спілкуватися з Душею світу, або Універсамом, абоБогом». [7;31]
Отож, однією ізнайважливіших рис манери письма П.Коельйо є тенденція використаннябезпрограшної ідеї «переродження особистості» із переосмисленимудосконаленим внутрішнім наповненням. Адже читач був і є зацікавленим в усіхзмінах, що переживає герой, більше того, якщо події пов’язані з внутрішнімсвітом людини, її психологічним настроєм.
Тому важливопрослідкувати спосіб, за допомогою якого П.Коельйо подає еволюцію своїх героїв.Щоб змалювати рух удосконалення персонажів письменник використовує художнізасоби увиразнення мовлення. Отож на прикладі роману «Заїр»розглянемо стилістичні фігури та тропи, які використовує митець.
Своєріднимсигналом того, що еволюція головного героя розпочалась є питальні та окличніречення, а також риторичні фігури. Наприклад:
"…чи немогло щось трапитись із моєю дружиною?"[11;13]
«Але що такесвобода?»[11;17]
«Велика біда– дружина покинула!» [11;22]
Функція такихречень – привернути увагу читача, підвищити емоційний тон мови, підсилитипрагматичний аспект висловлювання.
Крім того, романвражає великою кількістю монологів, які П. Коельйо використовує для зіставленнябільш цілісного образу героя та створення відчуття емоційного напруження. Умонолозі «Я – вільний» письменник іронічно говорить:
"…якщо Эстернасправді мене покинула, то їй скоро знайдеться заміна".[11;17]
«Велика біда– дружина покинула! Не я перший, не я останній».[11;22]
Перешкоди нашляху до здобуття свободи письменник називає метафорично так:
" вино, якемені не смакувало" [11;19]
П.Коельйовикористовує метафору для того, щоб емоційно вплинути на читача та викликатиспівчуття і, навіть сльози:
" Всіповинні відчувати печаль і жалість до людини, чия душа кровоточить від кохання".[11;21]
Бразильськогописьменника можна назвати «досвідченим жонглером», адже він досконаловолодіє мистецтвом гри словами. Так, наприклад, одне, вдало підібране слово,може надати висловлюванню особливого колориту, забарвлення.
" Чи вартовиканючувати ще один шанс для нашого шлюбу?"[11;24]
Дієслово «виканючити»розкриває горду та пихату натуру героя. Адже просити у коханої ще один шанс вінвважає принизливим.
Головний геройеволюціонує і разом з тим змінюється його мова. П.Коельйо використовує такийхудожній засіб як ампліфікацію:
"…я дивлюсяна цю жінку, котра тільки-що зварила каву, а тепер листає газету, на цю жінку,в очах якої застигла втомлена безнадія ,… на цю тиху юну жінку – майжедівчину, — очі якої кажуть більше, ніж будь-які слова, на цю жінку.."[11;37]
Письменник хочепідкреслити наскільки важливою є для героя його дружина і вказівний займенник «цю»допомагає відтворити ситуацію.
У процесіеволюції головний герой по-різному називає свою дружину. Спочатку – Эстер,потім – «дружина» – «моя колишня дружина» – «коханадружина» – «жінка на все життя» – «жінка моєї мрії».Останні слова показують, що переродження дало вагомий результат, який єпозитивним. Відразу увагу привертають прикметники «кохана», «мояколишня», які виступають означеннями. Ці слова звужують діапазон значеньпоняття «жінка» до мінімального.
Для зображенняфінальної сцени бразилець використовує діалог. Саме діалогічне спілкування міжчоловіком і дружиною створює атмосферу невимушеності. Структура діалогу проста,тобто відсутні складнопідрядні речення і присутній еліпсис, який оживляєспілкування. Наприклад:
" — І ти йогокохаєш?
- …Кохала.
- Іпродовжуєш кохати?
- І тидумаєш, що це можливо? Що я, кохаючи іншого і знаючи про твою швидку появу,залишалась би тут?
- Напевно,ні. Напевно, ти весь ранок чекала, коли відкриються двері".[11;370]
Характеризуючистиль П.Коельйо слід зазначити, що у романі вагому роль відіграє елементхеппі–енду. Принцип щасливого кінця навіює казкову атмосферу, що повністювиправдовує сподівання читача. Будучи у процесі пізнання (читання, черпанняінформації), людина перебуває у стані очікування хорошої розв’язки, якастимулює до заглиблення у себе та змушує мріяти. Як правило, саме така реакціячитача забезпечує хорошу репутацію письменнику та піднімає авторитет серед «клієнтів»будь – якого віку. Проте слід зазначити не менш важливий нюанс: людиніпоступово набридають твори із передбаченим хеппі – ендом. Читач хоче бачитиправдиву розв’язку, а не казку, що найчастіше є просто ілюзією. Отже, щасливийкінець типу «жили вони довго й щасливо та померли в один день» – цештамп, якого повинні уникати творці, аби збільшити свою читацьку аудиторію.
Проаналізувавшиманеру письма П.Коельйо варто зазначити, що індивідуальний стиль відображаєриси, притаманні художнику слова. Характер асоціацій письменника, який лежить воснові його тропіки і стилістичних фігур, домінування певного виду тропів, типикомпозицій, фабульно-сюжетні особливості, — все це показники, за допомогою якихдослідник може охарактеризувати стиль конкретного автора. В стилі – теіндивідуальне, що відрізняє всіх митців одне від одного: особистий досвід,талант та манера письма. Стиль – це «творче обличчя» окремогописьменника.
2.2 Проблематикароману «Заїр»
На сьогоднішнійдень точаться гарячі дискусії з приводу проблем, піднятих у творах П.Коельйо.Так, наприклад, український письменник А.Дністровський має свою точку зору щодоцього питання, а саме: «Насправді він (П.Коельйо) тем цих не вирішує, вінпросто їх подає у символічній оболонці. Ну, хоч яку проблему він вирішив усвоїй прозі? Жодної». [22] Слова свідчать про те, що серед знавцівлітератури є письменники, що негативно оцінюють творчість П.Коельйо. Протеросійський журналіст Віктор Северін вважає, що «П.Коельйо говорить проважкі для сприйняття речі просто, образно і красиво. Він не тільки знавецьлюдської душі, він ненав’язливий порадник, що нагадує рятівні банальності, безяких тьмяніє наше життя». [19]
Характеризуючи«Заїр», слід зазначити, що твір не вносить нової традиції, а, як іналежить будь – яким романам, висвітлює проблему кохання. Проте у інтерпретаціїбразильського письменника це почуття дещо видозмінене. Перед читачем постають почуттяяк скороминучий інстинкт, який не обов’язково односторонній, тобтокомпенсуючий. Відстоюється навіть думка одночасної паралельності декількох «кохань»( людина може мати теплі почуття відразу до кількох осіб), за умови відсутностіпсихологічної залежності від цих почуттів. Підтвердженням є наступний діалог:
" — Ти хочешзнати, чи здатне наше серце витримати кохання не до одної людини, а, скажімо, одночаснодо двох?
— Так, хочу.
– Думаю, щоздатне. Якщо тільки предмет нашого кохання — не Заїр". [11;139]
У романі «Заїр»П.Коельйо звертається до поняття «одержимості» предметом захоплення(Заїром). Головний герой загубився між двома почуттями: закоханості тазалежності. Тривожні думки про кохання, яке можуть вкрасти, не полишають йогоні на хвилину. Насправді, стан постійної настороженості, напруги підкреслюєфакт невпевненості у взаємності почуттів. Десь глибоко в підсвідомості геройвірить у невинність коханої, але чоловіча психологія все ж таки перемагає. Задопомогою брудних помислів, він зв’язує себе і предмет свого захоплення тугоюмотузкою. Принцип: «я тебе так кохаю, що звільняю тебе від моєї любові»тут не діє. Навпаки, зароджується непереборне бажання заволодіти об’єктоммарення. Цікава типологія кохання була започаткована давньогрецькимимислителями, де розрізнялися вирази «ерос» (любов-захват), «філія»(любо-приязнь, любов-дружба, що зумовлена соціальними стосунками тіособистісним вибором), «сторге» (любов-прихильність, особливо в родиннихзв’язках), «агапе» (жертовна й вибачлива любов, що сходить доближнього). У романі «Заїр» читач спостерігає процес переродження «філії»в «агапе».[8;114-140 ] Саме любов-агапе співвідноситься ізхристиянськими концепціями любові – любові смиренної, жертовної, але, разом зтим сповненої внутрішніх духовних потенцій; любові, що прагне всім простити йусіх утішити. Саме її заповідав Христос: «Люби свого ближнього, як самогосебе». [5; 38 ]
Зовсім порядстоїть проблема любовного трикутника: герой – його дружина Эстер – Михаил (другЭстер). Цього разу останнє слово залежало від героїні, яка обрала свогогрішного чоловіка. Разом з тим, маємо нагоду спостерігати рідкісні явища: неможливудружбу між чоловіком і жінкою та між двома чоловіками, що уособлюють двохконкурентів. Досвід, описаний у романі, демонструє, що такого роду стосункицілком можливі. Михаил, попри свої почуття, сприяє зустрічі Эстер із чоловіком,одночасно допомагаючи і своєму конкуренту. Образ Михаила і є тією силою, щосклеює два розбитих серця докупи. Він є своєрідною вершиною любовноготрикутника, тоді як закохані – точки основи.
У романі «Заїр»бразильський письменник торкнувся проблеми свободи. Свобода — це річ, якоюпрагнуть володіти виключно всі. П.Коельо спробував дати відповідь на запитанняекзистенції свободи. «Абсолютної свободи не існує: є лише свобода вибору,а зробивши вибір, ти стаєш заручником свого рішення». [11;94] Протепоняття свободи існує в багатьох ракурсах, залежно від середовища. Так,наприклад, в коханні вона відображається на цілком свідомому рівні: «явідпускаю тебе, даючи право вибору». Письменник прирівнює ціну свободи дорабства, яке має на меті психологічну залежність. Буває так, що, отримавшиволю, людина не знає що з нею робити. Вона вже свідома і в силі сама прийматирішення. Але десь на підсвідомому рівні особистість лишилась ще на тому місці,де її відпустили. Це ж саме трапилось і з головним героєм. Виявилося, щосвобода, якої він так прагнув зовсім не потрібна. Бути рабом краще, ніж самомупо собі, бо твій васал (дружина) хоч якось турбується про тебе.
П.Коельйо, як іналежить справжньому постмодерністу, широко розкриває проблему істинностіщастя: щастя як матеріальна річ, щастя як стан людини, щастя як абстрактнепоняття. Почуття фізичного та духовного задоволення (щастя) для кожногоіндивідуума полягає в різних істинах. Так, наприклад польський поет ХІХстоліття Ц. Норвідов вважав, що «людина, щоб бути щасливою, має знати: 1)на що жити (гроші), 2) для чого жити, 3) за що вмерти».[14;42] Проте утворах П. Коельйо найщасливішими є люди, які не мають на що жити – це бідні табезпритульні «особистості», так звані «бомжі». " Він(жебрак) – живе втілення нещастя, але очі у нього, як і у будь-якого біднякащось приховують". [11;.52]. Ця іскра в очах покинутих, забутих Богомлюдей, і називається щастям. П. Коельйо зумів показати найбідніших, тобтобезпритульних, найбагатшими. Вони не бояться ризикувати, бо не мають чоговтрачати. Вони володіють лише такими скарбами як чиста совість і людськагідність.
Найголовнішоюпроблемою є внутрішнє переродження особистості. Людина – створіння непостійне,їй властиво змінюватися залежно від обставин. Так і герой роману «Заїр»еволюціонує, тобто перероджується. Споглядаючи еволюцію особистості, яку описавП. Коельйо, читач вливається в процес і стає безпосереднім учасником цьоговнутрішнього перетворення. Як правило, такого роду «спілкування» незалишається безрезультатним. Аналізуючи, людина робить логічні висновки, якірано чи пізно знайдуть своє відображення у житті. Твори П. Коельйо спрямованіна пробудження психологічного конфлікту в особи, яка бере участь у цьомупроцесі, та прискоренні катарсису. А поштовхом до внутрішньої боротьби служатьзапитання, що обов’язково виникають у реципієнта.
Марія Гуменюк устатті «Дві правди про еволюцію» пише, що " всінауково-дослідницькі центри бачать еволюцію людини лише на її фізичному плані.І ніхто не задумується над тим, якою заниженою і обкраденою є ця правда, якоюприниженою, обмеженою, звуженою до фізичних потреб та емоційно-інтелектуальнихфункцій є людина".[23] Таким чином, П. Коельйо зробив неможливе – врозрізпоказав внутрішню еволюцію особистості.
Проаналізувавшироман «Заїр», варто зазначити, що бразильський письменник торкнувсянайпоширеніших тем буденного життя, серед яких злободенна проблема кохання,щастя, вибору, свободи, дружби та еволюції людини. Остання є найважливішою інайактуальнішою для обговорення. Однак далеко не всім подобається «голос»коелівських книг. В той час як тінейджери із захопленням «ковтають»повчання, написані рукою П.Коельйо, більш компетентні поціновувачілітературного мистецтва (наприклад, А.Дністровський) саркастично критикуютьроботи письменника.
Отже, дослідженнялексико-стилістичних особливостей роману «Заїр» було спрямоване навиявлення своєрідності манери письма автора. Проаналізувавши «Заїр»,можна зробити висновок, що носіями стилю П. Коельйо виступають як елементиформи художнього твору (фабула, сюжет, композиція тощо), так і різноманітніхудожні засоби, які майстерно використовуються письменником. Саме від складумовлення залежить на скільки вдало митець розкрив підняту проблему. Такимчином, літературознавчі терміни «проблема» та «лексико-стилістичнізасоби увиразнення мовлення» тісно взаємопов’язані між собою. Безволодіння навиками мистецтва гри словами, неможливо подати виклад читачевіцікаво, легко, доступно та інформативно.
Висновки
У ході даногонаукового дослідження ми ознайомились із творчістю найпопулярнішого сучасногобразильського письменника П. Коельйо на прикладі його роману «Заїр».Був проведений детальний аналіз та цілісне дослідження вищезазначеного твору.Результати курсової роботи полягають у виявленні основних рис індивідуальногостилю автора та розгляді найголовніших проблем, піднятих у його романі. Явищеінтертекстуальності було визначене як одне з найважливіших прийомів,застосованих П. Коельйо для підкреслення винятковості манери письма. Крім того,з поміж розглянутих злободенних питань, обговорених у романі, проблема «внутрішньогопереродження», тобто еволюції людини, охарактеризована як найголовніша. Щодоявища інтертекстуальності, то дана літературознавча категорія стала виразноюрисою творів бразильського митця. Це не окремий прийом, чи сукупність прийомів,а швидше складова художнього методу письменника. Діапазон текстів, що присутнів творчості П. Коельйо визначається широтою і розмаїттям. Бразилець частозвертається до біблійних мотивів (Книга Буття, Євангеліє тощо) та до здобутківсвітової літератури (Т. Вульф «Багаття амбіцій», Д. Куінн "Ізмаїл",К. Ріфай, К. Кастанеда «Подорож в Ікстлан», Х. Борхес «Алеф»,«Заїр» та ін.). Багато «чужих текстів», зібраних у творах,дозволяє П. Коельйо створити образ різнобарвного, строкатого, сповненогосуперечностей і контрастів світу, що постає перед читачем у різних художніхракурсах. Функції інтертекстуальності у творчих доробках П. Коельйорізноманітні. Інтертекстуальність організовує та динамізує сюжет, нерідко стаєосновою побудови творів (або елементом композиції у вигляді епіграфу), формуєрізні види мотивів, сприяє створенню художніх образів і впливає нажанрово-стильову своєрідність творів. Бразилець активно використовує різні їїформи: цитати (прямі-непрямі, повні-неповні, точні-неточні), алюзії,ремінісценції, різні види пародій тощо.
Завдякилітературознавчому явищу твори письменника виходять за межі вузької тематики. Уних йдеться про долю всього суспільства, про людину в широкому історичному,культурному та філософському контексті. Інтертекстуальність є стильовоюконстантою у творчості П.Коельйо, оскільки вона виявляється в усіх, безвинятку, роботах митця.
У своїх творчихдоробках автор висуває на осуд читачів найбільш болючі теми нашого сьогодення,серед яких кохання, дружба, зрада, вибір, духовний розвиток тощо. Як було вжевищезазначено, головною проблемою роману «Заїр» є внутрішня еволюціялюдини із переосмисленням раніше прожитого життя. Бразильський письменник зумівмайстерно та досконало змалювати цей процес переродження із урахуванням всіхнюансів. Для читача важливим є спостереження за стадіями внутрішнього розвиткута логічними кроками, які робить головний герой для удосконалення себе якособистості. Сам спосіб, за допомогою якого П.Коельйо змальовує цей процес, є однієюз розгадок секрету популярності бразильського письменника. У свої твори автор залучаєвіковий досвід інших митців художнього слова, що є найголовнішою рисою йогостилю. Проте він робить це не для того, аби озвучити речі, про які до ньогоніхто не говорив, а для того, щоб сказати їх на мові свого часу, тобто сучасноїепохи постмодернізму. Герої П. Коельйо – прості люди із повсякденнимитурботами. Вони народжуються, розвиваються, живуть, еволюціонують та помирають.Проте єдине, що відрізняє їх від реально існуючих людей це їхня «професія».Адже всі герої – мандрівники, які шукають випробувань свого духу. Можливо,читаючи твори бразильського митця, деякі читачі впізнають прототипи самих себе.«Бразильський феномен», як називає П. Коельйо американська преса,зацікавив багатьох дослідників, його бестселери привертають увагу міліонівлюдей, навіть тих, хто ніколи не тримав у руках книги. Сьогодні читати П. Коельйостало модною тенденцією, а ігнорувати його роботи – прикладом поганого тону.
Списоквикористаних джерел
1. Барт Р.Від твору до тексту // Антологія світової літературно — критичної думки ХХстоліття / за ред. М. Зубрицької – Львів, 1996.
2. ДейнекаЄ. Одинадцять миттєвостей кохання за Коельйо / Молода генерація. — №26,18.10.2003. — с.10.
3. ІванишинВ. Пізнання літературного твору. – Дрогобич, 2003.
4. КрасноваЛ. До проблеми аналізу та інтерпретації тексту. – К., 2004.
5. НовийЗавіт Господа нашого Ісуса Христа з додатком псалмів. – Торонто – Канада, 1991.- 486 с.
6. Шестак А.Секрет популярності Пауло Коельйо. – Зарубіжна література. – 2004, №7, с. 165 –169.
7. Ариас Х.Пауло Коельо: Исповедь паломника – Перев. с испан. Н. Морозова. – К.: «София»,- 2004. – 288 с.
8. БердяевН. А. Эрос и личность. (Философия пола и любви). – М., 1989.
9. ВиноградовВ. В. Стилістика. Теорія поэтической речи. Поэтика. – М., 1963. — 653 с.
10. ВежбицкаА. Мета текст в тексте // Новое в зарубежной лингвистике. – Лингвистика текста.– М.: Прогресс, 1987.
11. Коельо П.Заир / Перев. с португ. – К.: «София», 2005. – 384с.
12. КораблёваН. В. Интертекстуальность літературного произвидения (на матери але Романа А.Битова «Пушкинский дом»): Дис.на получ.степ.канд.филол.наук(10.01.06) / Донец.гос.ун-т. – Донецк, 1999. – 189с.
13. НиколаеваТ. М. Мета текст и его функции в тексте // Исследования по структуре текста. –М.: Наука, 1987.
14. ТамаркевичВ. О счастье и совершенстве человека. – М., 1981.
15. ФатееваН. А. Интертекстуалтность и ее функции в художественном дискурсе // ИзвестияАН. Серия литературы и языка. – 1997. – Т.56.
16. Фатеев Н.А. Типология интертекстуальных элементов и связей в художественной речи //Известия АН. Серия литературы и языка. – 1998. – Т.57.
17. Чернец Л.В. Литературные жанры. – М., 1982.
18. http: //www. beth.ru/ borges/zahir.htm.
19. http: //www. coelho.ru/articles/2004/040705 – coelho.shtml.
20. http: //www. coelho.ru/index/shtml.
21. http: //www. coelho.ru/articles / 2003/shtml.
22. http: //www. era – fm.net/programs/46/start=16.
23. http: //www. inlit.com.ua/node/141.
24. http: //www. en.wikipedia.org/wiki/The_Zahir.
25. http: //www. en.wikipedia.org/wiki/The_Aleph.
26. http: //www. ji.lviv.ua/n33texts/vuarnet.htm.