--PAGE_BREAK--
Чого варто уникати при написанні наукової роботи:
· Розмовного стилю і сленгу (у письмових роботах вони недоречні, в усному виступі в незначній дозі – можливі);
· Зайвого гумору, іронії, дошкульності, критиканства;
· Незрозумілих абревіатур і скорочень без їхнього пояснення; недоцільно використовувати абревіатури і скорочення в заголовках, рубриках;
· Мовних штампів. Без спеціальної термінології неможлива жодна наукова праця, але варто простежити за точністю у передачі думки. Не втрачайте почуття міри, не пишіть довгі складні речення з заплутаними конструкціями, з використанням наукоподібних слів, псевдонаукового стилю (часто саме такі претензійні та малозрозумілі слова використовуються неправильно, затуманюють смисл, знижують якість дослідження);
· Надмірного використання дужок (зловживання ними означає, що дослідник працює „неритмічно”, зайвий раз нагадує про подробиці й уточнення другорядного значення), знижується ясність;
· Чоловічого „шовінізму” у мові, зокрема науковій (неточність знання і зловживання чоловічим родом при з’ясуванні, хто „автор(ка)” чи „дослідник(ця)”, „він” чи „вона”; слід перевіряти ініціали авторів досліджень, на які доводиться покликатися);
· Наказовості, повчальності. Надмірне чи несуттєве вживання „повинно, має, мусить, необхідно і т.д.” часто надають тексту зобов’язуючого відтінку;
· Тавтології: стежити за тим, аби одне й те ж слово (навіть поняття) не повторювалося надто часто. Використовуйте синоніми, зазирайте у словники.
· Побажання. Ще раз перевірте себе:
· Як правило, написання роботи починається із чернетки (чорнового рукопису), коли вимальовується основна композиція дослідження, здійснюється опис, аналіз та узагальнення матеріалу. Найчастіше вступ дається найважче і пишеться наприкінці (для дисертації, монографії, доповіді).
· Редакторський хист знадобиться і при читанні власної роботи, щоб критично оцінити написане, перевірити концепцію, підсилити обґрунтованість висновків, скоротити другорядний матеріал, простежити логічні зв’язки між окремими частинами, визначити доцільність уведення таблиць, малюнків, додатків тощо.
· Завжди перечитуйте і вичитуйте свою роботу. Не покладайтеся на „розум” комп’ютера, не зловживайте „електронним перекладом” – часто саме тут закрадається плутанина, неточність, некваліфікованість. На кожній сторінці може бути не більше двох виправлень! (акуратно – чорним чорнилом, шляхом вклеювання окремих знаків чи слів, з використанням коректора чи інших засобів правки надрукованого тексту).
· Не поспішайте здавати роботу одразу, щойно з принтера. Відкладіть свою працю на якийсь час (краще на добу), щоб свіжим оком її переглянути й оцінити, внести правки, усунути прорахунки. Те, що вчора здавалося досконалим, завтра сприйматиметься з застереженнями.
· Завжди залишайте у себе другий примірник роботи (а також електронний варіант).
Основні жанри наукових досліджень
Конспект
Реферат, реферативний огляд
Анотація (до статей, авторефератів, монографій, інших видань)
Резюме
Тези
Повідомлення й доповіді
Курсова (навчально-дослідна робота), дипломна (дипломний проект), магістерська роботи (дисертація)
Аналітична записка, науковий звіт
Наукова стаття
Наукова монографія
Навчально-методичні видання: підручники, посібники, навчально-методичні збірники, вказівки, матеріали, хрестоматії тощо.
Дисертації (кандидатська і докторська), автореферат (до 1-2 др. арк.), анотація до автореферату.
Рецензія, відгук
Конспект (від лат. conspectus– огляд) – короткий письмовий виклад змісту книги, статті, лекції тощо, тобто скорочений запис певної інформації. Тут знаходять відображення основні положення тексту, які при необхідності доповнюються, аргументуються, ілюструються яскравими прикладами тощо.
Конспект при потребі буває коротким або детальним. Можна зберегти без змін авторські конструкції, цитати. В іншому випадку використовується переказ, інші формулювання, для швидкості та зручності в конспекті можуть подаватися скорочені слова, абревіатури.
При прочитанні та прослуховуванні тексту (промови, доповіді, виступу) для конспектування звертається увага на опорні (ключові) слова, ті інформаційні центри, що несуть найбільше смислове навантаження (так звані „вузлики на пам’ять”). Вибір ключових моментів залежить від мети та завдань конспектування, власних знань у цій галузі, особистих зацікавлень, можливостей пам’яті тощо.
Для конспектування, як і реферування, використовуються такі способи викладу матеріалу: опис, оповідь, міркування.
За своїм обсягом конспект не перевищує 1/3 всього первинного тексту.
Анотування –процес аналітично-синтетичного опрацювання інформації, мета якого – отримання узагальненої характеристики документу, що розкриває логічну структуру та найсуттєвіший зміст. Анотації використовуються для короткої характеристики наукової статті, монографії, дисертації тощо, а також у видавничій, інформаційній та бібліографічній діяльності.
Як і при реферуванні, тут відбувається фізичне скорочення первинного документу при збереженні його основного смислового змісту. Насамперед важливо подати коротку узагальнюючу характеристику анотованого тексту з погляду його призначення, змісту, виду, форми та інших особливостей.
Таким чином, анотації виконують дві основні функції:
v сигнальну (подається важлива інформація про документ, що дає можливість встановити основний його зміст і призначення, вирішити, чи варто звертатися до повного тексту праці);
v пошукову (анотація використовується в інформаційно-пошукових, зокрема, автоматизованих системах, для пошуку конкретних документів).
За функціональним призначенням анотації бувають довідкові та рекомендаційні. Основна відмінність полягає у відсутності чи наявності оцінки документу.
Довідкова анотація уточнює нечіткість (неконкретність) заголовку і повідомляє з довідковою метою відомості про автора, зміст, жанр та інші особливості документу, що відсутні в бібліографічному описі.
Рекомендаційна анотація покликана активно пропагувати документи, зацікавлювати, притягувати увагу, переконувати в необхідності прочитання документу. Тому в рекомендаційних анотаціях присутні дидактична спрямованість, педагогічні рекомендації, методичні поради тощо. Такі анотації пишуться живою і зрозумілою мовою, за обсягом вони ширші, аніж довідкові анотації.
За способом характеристики первинного документу анотації бувають загальні та аналітичні (або спеціалізовані).
Загальна анотація характеризує документ загалом і подається, як правило, на документи, зміст яких стосується передусім теми бібліографічного покажчика (або його розділу). Загальні анотації використовуються також при підготовці універсальних бібліографічних посібників.
Аналітична анотація розкриває лише частину змісту документу. Її використання доцільне тоді, коли документ лише частково стосується теми бібліографічного посібника. Аналітична анотація може подавати тільки окремий аспект змісту документу або ж виділяти якусь його окрему частину (розділ, параграф, статтю).
За кількістю документів, що анотуються, розрізняють анотації монографічні та зведені (групові). Монографічна анотація складається на один документ. Групова анотація об’єднує кілька близьких за змістом (чи за якоюсь іншою ознакою, напр., жанром) документів, що дозволяють показати в них загальне й особливе. Групова анотація може подавати характеристику кількох творів одного або різних авторів, одного виду документів чи одного жанру. До групових також належать анотації на один документ, якщо в них подані дані про інші джерела, так чи інакше пов’язані з документом, що анотується.
За обсягом та глибиною розрізняють анотації пояснюючі, описові та реферативні.
Пояснюючі анотації, що складаються із кількох слів чи одного-двох речень, тільки розкривають недостатньо інформативний заголовок документу.
Описові анотації, узагальнено характеризуючи зміст первинного документу і подаючи перелік основних тем, що в ньому відображені, відповідають на питання: „Про що повідомляється у документі?”
Реферативні анотації не тільки подають перелік основних тем, а й розкривають їх зміст. Вони відповідають на два питання: „Про що повідомляється в основному документі?” і „Що саме з даного приводу повідомляється?”. За глибиною подачі інформації реферативні анотації наближаються до рефератів. Схожі тут і методичні прийоми їх подачі. Одначе написання реферату передбачає, що його автор заглиблюється у сутність проблеми, що відображена в тексті, є фахівцем у даній галузі, до якої належить первинний документ.
За виконанням анотації бувають авторськими і складені редакторами, бібліографами.
Об’єктами анотування, на відміну від об’єктів реферування, можуть бути будь-які документи. Практично на будь-який документ можна подати анотацію. Вибір виду анотації залежить передусім від призначення та виду документу, галузі знань, особливостей жанру, доступності, обсягу та інших факторів. Наприклад, для характеристики офіційних, наукових, довідкових, виробничо-практичних видань доцільно подавати довідкові анотації. Для розкриття змісту науково-популярних, художніх, дитячих книг, масово-політичної літератури, розважальних видань тощо найчастіше подають рекомендаційні анотації.
Елементами анотації можуть бути:
· основна тема, проблема, мета роботи;
· результати роботи;
· що нового подає анотований документ у порівнянні з іншими, спорідненими за тематикою чи цільовим призначенням;
· відомості про автора первинного документу;
· вказівки на приналежність автора до певної країни (або документи, перекладені з іноземних мов);
· підтвердження достоїнств анотованого твору, запозичені з інших документів;
· дані про зміну заголовку, авторського колективу, року видання (при перевиданні);
· рік, яким розпочинається випуск багатотомного видання.
В анотації на художні твори неодмінно має вказуватися літературний жанр, період творчості письменника, основна тема й проблема твору, місце й час дії описуваних подій.
Анотація на періодичні та продовжувані видання включає дані про завдання, мету, характер видання; об’єднання, роз’єднання, відновлення чи припинення випуску та інші зміни у виданні.
Текст анотації вирізняється лаконічністю, високим рівнем узагальнення інформації, що представлена в первинному документі. В тексті анотації не подаються дані, що наявні в бібліографічному описі анотованого документу, зокрема в заголовку. Не варто використовувати складні синтаксичні конструкції, громіздкі речення, що перешкоджають сприйняттю тексту.
Процес написання анотації передбачає здійснення трьох етапів:
v оцінки інформаційної значимості документу й вибору виду бібліографічної характеристики;
v аналізу змісту з метою виявлення найсуттєвіших даних;
v узагальнення суттєвої інформації для складання анотації.
На першому етапі визначається актуальність тематики, оригінальність змісту, точність, достовірність, повнота й оперативність інформації. Вивчення документу починається з ознайомлення з заголовком, довідковим апаратом видання (вступом чи передмовою, змістом), рубриками в самому тексті, висновками, резюме.
На другому етапі слід визначити основну тему, проблему, об’єкт, мету роботи, її результати; визначається новизна, притаманні особливості видання; встановлюється цільове і читацьке призначення документу. Основна увага звертається на нову інформацію, принципові положення, концепції, нові методики. Суттєва інформація може виявитися в результаті аналізу елементів форми первинного документу (автор, назва, об’єкт документу, рік видання і т.д.) та елементів змісту (галузь вивчення, мета дослідження, часові межі тощо).
План-макет поаспектного (анкетного) аналізу документу при складанні довідкової анотації:
· дані про автора;
· дані про форму (жанр) первинного документу;
· предмет, об’єкт або тема первинного документу;
· час і місце дослідження;
· характеристику змісту анотованого документу;
· причини перевидання та притаманні особливості поданого перевидання;
· характеристика довідкового апарату видання;
· цільове й читацьке призначення документу.
План-макет поаспектного (анкетного) аналізу документу при складанні рекомендаційної анотації:
· дані про автора;
· коротка характеристика творчості автора;
· характеристика анотованого твору;
· оцінка твору;
· стилістичні особливості твору;
· характеристика художньо-поліграфічного та редакційно-видавничого оформлення;
· цільове і читацьке призначення документу.
Для швидшого знаходження в тексті аналізованого документу основних аспектів змісту варто користуватися маркерами – словами і словосполученнями, що стали стійкими ознаками певного аспекту (див. далі).
Дані про автора (авторів): вказівки на професію, спеціальність, певні відзнаки, звання, національність, дати життя і т.д. При цьому прізвище, як і інші дані, наведені в бібліографічному описі, не повинні повторюватися.
Загальна характеристика теми: подається у лаконічній формі, не повинна бути переказом змісту. В анотації подаються основні аспекти змісту документу, що характеризують структурні, функціональні, галузеві, регіональні та інші особливості тексту.
В рекомендаційних анотаціях іноді можуть подаватися недоліки документу, але максимально лаконічно, не забуваючи, що анотація не є рецензією.
Часто звертається увага на стиль, мову, виклад матеріалу, зовнішнє поліграфічне оформлення й виконання документу (скажімо, наявність ілюстрацій, креслень, схем, таблиць – в основному тексті чи додатках). Можуть вказуватися джерела, на підставі яких створено документ, відзначається глибина та новизна викладу матеріалу.
В анотації рекомендується уточнювати цільове і читацьке призначення документу. Тема формулюється у досить широкій формі (для самоосвіти, підвищення кваліфікації, на допомогу науковцям, для популяризації знань тощо). Читацька адресність при можливості конкретизується завдяки вказівці на певні групи читачів, яким здебільшого адресований цей документ („для широкого кола читачів”, „рекомендовано студентам, аспірантам, молодим ученим”, „розраховано на викладачів вищої школи, які бажають поглибити свої знання...” і т.д.).
При цьому названі елементи, як правило, не присутні в одній анотації у повному обсязі. Це модель. В процесі анотування визначаються конкретні характеристики кожного документу, що стають найбільш цікавими, інформативними, значимими.
Анотація має бути лаконічною, достатньо конкретною, при необхідності – з посиланням на факти, імена, дати і т.д.
Якщо для наукових досліджень анотації часто подають стандартні формулювання („автор розповідає”, „стаття присвячена…”, „у монографії розглядаються”), то для текстів науково-популярних, художніх, публіцистичних тощо варто подбати про оригінальні конструкції: доцільно використовувати різноманітні варіанти подачі матеріалу: запитання до читача, порівняння з іншими документами, виділення головної ідеї тощо. Не прикрашають анотацію повтори, штампи, громіздкі словосполучення, складні підрядні речення, туманні визначення, невдалі вислови. Бажано, щоб у кількох рядках тексту існувала часова відповідність та однотипність дієслівних форм. Особливо важливий стиль при підготовці рекомендаційних анотацій.
Наукова термінологія, що використовується в анотації, має бути загальноприйнятою, відповідати сучасному рівню знань. Маловідомі чи застарілі терміни вимагають пояснення.
Бажано для кожного джерела визначити приблизний обсяг анотацій, дотримуватися логічного порядку наведених даних. Щоправда, для рекомендаційної анотації послідовність розташування елементів залежить передусім від зацікавленості та значимості. Тому тут одноманітність не є обов’язковою.
Оформлення.Текст бібліографічного опису не повинен зливатися з анотацією. Анотація починається з нового рядка. Текст кожної анотації має бути уважно вичитаний і відредагований.
Перелік маркерів, що полегшують виявлення основних аспектів змісту анотованих документів при складанні довідкової анотації
Назва аспекту
Маркер
1. Дані про автора
Автор статті (монографії, брошури) — …
1.1. Професія
Стаття (монографія) відомого вченого (науковця, дослідника…)
Автори посібника – висококваліфіковані фахівці в галузі…
1.2. Науковий ступінь, вчене звання
Академік… присвятив свою працю…
Автор, доктор філологічний наук, професор…
Монографія лауреата Національної премії України імені Т. Шевченка…
1.3. Національність (країна)
Автор, відомий український журналіст …
Книга видатного американського дослідника …
2. Форма (жанр) анотованого твору
Видання (монографія, стаття, посібник, (предмет розгляду, тема документу), підручник, брошура, практикум, словник…) присвячено …
У збірник (антологію, зібрання) увійшли праці з проблем…
У довіднику висвітлені питання…
3. Часові межі
Хронологічні межі дослідження — …
Аналізована праця наводить дані за час (період з…до…)
4. Місце дослідження
Застосовується методика, вироблена ученими Інституту журналістики
5. Систематичний виклад
У монографії всебічно проаналізовано…
Збірник – результат комплексного дослідження…
6. Притаманні особливості, новизна поданого матеріалу
Вперше введено в науковий обіг…
Збірник присвячено маловивченій проблемі…
У монографії вперше представлено…
7. Перевидання, особливості нового видання
Друге видання … включає розділи з…
Нове видання відрізняється від попереднього…
На відміну від попереднього видання…
8. Характеристика довідкового апарату видання
Монографія відкривається вступним словом…
Завершується монографія післямовою… списком ілюстрацій, додатками… Полегшить користування посібником довідковий апарат, короткий словник, допоміжні покажчики...
9. Цільова аудиторія (призначення)
Книга адресована (розрахована, орієнтована…, призначена ...)
Видання може зацікавити…
Стаття корисна для…
Варто рекомендувати посібник…
Перелік маркерів, що полегшують виявлення основних аспектів змісту анотованих документів при складанні рекомендаційної анотації
Назва аспекту
Маркер
Дані про автора
Автор роману — …
1.1. Дати життя й діяльності
1.2. Національність або належність автора до певної країни
Ім’я українського письменника й публіциста… широко відоме вітчизняному читачеві
Герман Гессен (1877-1962) – видатний німецько-швейцарський письменник першої половини ХХ ст.
Розкриття псевдоніму
М. Твен (справжнє ім’я – Семюел Клеменс…)
Справжнє імя редакторки Олени Пчілки – Олена Петрівна Косач…
1.4. Професія
Автор нарисів – відомий економіст…
2. Загальна характеристика видання
Видання подарункове
Численні карти, оригінальні малюнки, світлини (фотоматеріали) збагачують зміст книги
Книга щедро ілюстрована
3. Цільове призначення
Мета книги – розкрити… сформувати… дати уявлення… поглибити знання про …
Книга може стати у пригоді…
Видання цінне для розширення світогляду… підвищення кваліфікації… як довідковий посібник
4. Читацьке призначення
Книга розрахована на…
(призначена для…
адресована…
видання з зацікавленням прочитають… книга звернена до тих, хто…
зацікавить…
видання можна порадити (рекомендувати запропонувати) студентам (школярам, керівникам редакцій, фахівцям у галузі…)
Анотації до кандидатської та докторської дисертацій
Наприкінці автореферату дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата чи доктора наук подаються анотації, які у лаконічних і конкретних наукових формах відображають основний зміст і результати наукового дослідження. Анотації друкуються у такій послідовності: українською, російською та англійською мовами; одна з них, на вибір здобувача, має бути розгорнутою, обсягом 2 сторінки машинописного тексту (до 5000 друкованих знаків); дві інші – ідентичні за змістом (обсягом до 0,5 сторінки, до 1200 друкованих знаків). Належить використовувати синтаксичні конструкції, притаманні мові ділових паперів, стандартизовану термінологію, уникати складних граматичних зворотів, незрозумілих чи маловідомих понять і символів.
Після кожної анотації наводяться ключові слова відповідною мовою. Загальна кількість – не менше трьох і не більше десяти.
Реферування. Загальна характеристика цього процесу. Види рефератів
Реферування – процес аналітично-синтетичного опрацювання інформації, що полягає в аналізі первинного документу, знаходженні найвагоміших у змістовому відношенні даних (основних положень, фактів, доведень, результатів, висновків). Як анотування, так і реферування має на меті скорочення фізичного обсягу первинного документу при збереженні його основного смислового змісту. Це складний процес, що вимагає застосування не тільки власних розумових здібностей, а й певного часу. Як правило, той, хто береться за реферування, повинен бути хоча б частково обізнаним у тій ділянці знань, до якої належить первинний документ.
Реферування широко використовується у науковій, видавничій, інформаційній та бібліографічній діяльності. Особливе місце тут належить галузевим органам інформації, що ведуть підготовку і випуск реферативних журналів, реферативних збірників, експрес-інформації. У бібліотеці документи реферують при укладанні реферативних покажчиків літератури, підготовці реферативних оглядів, тематичних підбірок і дайджестів.
Таким чином, реферат – це вторинний документ, результат аналітично-синтетичного опрацювання інформації, поданий у вигляді короткого викладу змісту первинного документу (всього твору або його частини), включаючи основні фактичні дані й висновки з метою ознайомлення з сутнісними акцентами первинного документу.
Основні функції реферату:
інформаційна – реферат подає інформацію про певний документ, позбавляє необхідності знайомитися з повним текстом документу в тому разі, коли цей документ для читача має другорядне значення;
пошукова– реферат використовується в інформаційно-пошукових, зокрема й автоматизованих системах для пошуку конкретних тематичних документів та інформації.
Класифікація рефератів здійснюється за кількома ознаками:
· належністю до певної галузі знань (реферати з суспільних, гуманітарних, природничих, технічних, точних та інших галузей науки);
· способом характеристики первинного документу (загальні реферати або реферати-конспекти, що послідовно передають у загальному вигляді зміст усього первинного документу; спеціалізовані або проблемно-орієнтовані реферати, що акцентують увагу читача на окремих темах або проблемах первинного документу);
· кількістю джерел реферування (монографічні – в основу покладений один первинний документ; реферати-фрагменти, складені на окрему частину первинного документу, його розділ, підрозділ, параграф; оглядові або зведені, групові реферати, коли до роботи залучається кілька або ціла низка тематично споріднених реферованих праць);
· формою викладу (текстові, табличні, ілюстровані або змішані);
· обсягом або глибиною розгортання теми (короткі, обсяг яких обмежений – не більше 850 знаків; розширені, обсяг яких не лімітується і може складати 10-15 % від обсягу первинного документу, в залежності від його значущості, новизни й доступності);
· складачем (автором) реферату (автореферати, написані самим автором дисертації, монографії чи іншого твору; неавторські, складені працівниками реферативної чи інформаційно-бібліографічної служби);
· рівнем формалізації реферування (наприклад, інтелектуальні реферати, складені людиною на підставі її інтуїтивного уявлення про значення інформації, що подається у первинному документі; або формалізовані реферати, складені на основі формалізованих методик – анкетні, аспектні реферати, реферати-екстракти (уривки) тощо).
Об’єктами реферування виступають:
· наукові статті (теоретичні, експериментальні, методичні, описові та ін.);
· розділи із книг (монографій, збірників праць і т.д.);
· патентні документи;
· депоновані рукописи.
НЕ підлягають реферуванню:
стандарти, технічні умови, інструкції, прейскуранти, каталоги устаткування, довідкові видання (енциклопедії, словники, довідники), інформаційні та бібліографічні видання, тезауруси, класифікаційні схеми тощо.
Текст реферату має вирізнятися зрозумілістю і конкретністю, чіткістю, лаконічністю. тобто не потрібно подавати додаткову інформацію, а саме: доведень, роздумів, описів, прикладів. В ньому не повинні використовуватися громіздкі речення, складні конструкції, звороти, що утруднюють сприйняття змісту. У реферат не включають дані, відображені в бібліографічному описі документу. Не допускаються (крім особливих випадків наявності очевидних неточностей) критичні зауваження референта або його довільна інтерпретація тексту.
Процес підготовки реферату передбачає послідовне виконання таких етапів:
1). Ознайомче читання, попередній аналіз. Вивчення реферованого документу починається з заголовку, довідкового апарату (вступ, передмова, зміст), рубрик у тексті, висновків і резюме. Основна мета оглядового аналізу полягає в здобутому враженні про первинний документ загалом, його проблематику і структуру.
2). Уважне прочитання, поглиблений аналіз. Мета – детальний „розбір” первинного документу, виключення несуттєвих даних або елементів, щоб отримати чітке уявлення про об’єкт своєї роботи, її властивості, переваги й недоліки, мету твору, застосовані методи, основні результати й висновки автора, ступінь реалізації й галузі застосування даних із першоджерела. Важливо відзначити протиріччя, дискусивність положень у реферованому документі.
При аналізі тексту відбувається оцінка важливості складників з погляду доцільного їх використання в рефераті. Передусім виділяються такі елементи:
v факти, що неодмінно мають бути відображені в рефераті;
v нові ідеї й гіпотези, експериментальні дані, нові методики, оригінальні конструкції, якісно нові явища, процеси і т.д. Ця група елементів підлягає максимальному відображенню в рефераті; тут допустимі лише текстові скорочення без втрати інформації, наприклад, заміни ускладнених конструкцій роздумів більш лаконічними фразами;
v дані, що не є принципово новими: традиційні методи, загальновідомі формулювання, цифровий матеріал і т.п., що подаються в рефераті вибірково, в залежності від значення й мети реферування, і можуть бути представлені в узагальненому й анотованому вигляді;
v аргументи, пояснення, приклади та інша інформація роз’яснювального й ілюстративного характеру (як правило, вони або не включаються у реферат, або подаються в анотованому вигляді).
Реферати поділяються на кілька видів: розширений або короткий, загальний або спеціалізований. Вибір виду реферату залежить від виду твору, що реферується, мети й завдань самої процедури реферування.
Структура реферату залежить від його виду, вибору відповідних мовних і стилістичних засобів. У процесі написання тексту реферату відбувається пошук і синтез необхідної інформації, компонування окремих елементів для забезпечення послідовного, лаконічного, точного викладу основного смислового змісту первинного документу. Таким чином досягається зв’язність і чіткість подачі інформації.
План-макет поаспектного аналізу документу при реферуванні:
мета дослідження;
запропонований варіант вирішення проблеми (або об’єкт і предмет розгляду);
специфіка запропонованого варіанту вирішення проблеми;
призначення чи галузь застосування дослідження;
місце проведення дослідження;
методи дослідження;
експериментальна перевірка;
результати;
висновки;
переваги застосування запропонованого варіанту вирішення проблеми;
рекомендації.
Наведений план-макет є універсальним, придатним для реферування документів будь-якої галузі. Певні аспекти із наведеного переліку можуть бути відсутні, але послідовність викладу зберігається. Допускається включення до реферату додаткових даних: зазначення наявності та кількості ілюстрацій, таблиць, додатків, бібліографічних посилань.
Рекомендується при написанні рефератів використовувати основні способи реферативного викладу тексту, а саме:
цитування, тобто дослівне відтворення фрагментів первинного документу;
перефразування, що передбачає часткову зміну (скорочення, об’єднання, заміну, згрупування та інші подібні процедури) окремих фрагментів тексту первинного документу;
заміщення – заміна фрагменту тексту (речення загалом, його частини, словосполучення чи слова), якщо це не спотворює зміст документу.
Якраз заміщення забезпечує ясність, зрозумілість, доступність думки. Найчастіше цей спосіб використовується в тих випадках, коли у реферат включається речення зі словами на зразок „такі”, „подібні”, „вищезазначені”, „розглянуті раніше” тощо, значення яких необхідно розкрити, інакше зміст не буде зрозумілим читачеві, викликаючи одразу додаткові питання: хто? що? який? та ін. В такому разі виконується операція „крок назад”, тобто у тексті первинного документу знаходиться фрагмент, за допомогою якого здійснюється необхідна заміна у рефераті.
Напр.: „Методика розрахована на дослідження навичок управління літаками при СМУ” – „… при складних метеорологічних умовах”.
Цей прийом використовується і тоді, коли авторське речення, включене до реферату-екстракту (уривку), містить абревіатуру, смисл якої може бути незрозумілим читачеві:
опущення – пропуск слова чи словосполучення без спотворення смислового змісту тексту реферату. Пропустити можна дані пояснювального характеру, роз’яснення чи ілюстрації до основних положень реферованого документу. Скажімо, можна випустити слова на зразок „ця стаття”, „ця робота”, „таким чином”, „відповідно”, „наприклад”, „зокрема”, „при цьому” тощо;
Напр.: „В даній роботі подається кількісний метод оцінки інформативності наукових документів” – слід: „Пропонується кількісний метод оцінки...” і т.д.
суміщення – операція, при якій два чи кілька речень, де є подібні елементи, накладають одне на одне, утворюючи складну конструкцію, коли подібні компоненти використовуються лише один раз.
Ці операції часто виконуються на етапі редагування реферату.
Змістова частина наукових документів ділиться, як правило, на кілька вже відомих семантичних блоків: вступ, основну частину, висновки. Кожна з них передбачає висвітлення тих чи інших положень, що в більшості наукових праць (анотація, реферат, кандидатська і докторська дисертації) мають подаватися у чіткій послідовності. Для визначення змістових аспектів наукових документів можна застосувати такі маркери:
1. Актуальність проблеми: Важливого значення набуває питання...
Однією з актуальних проблем… сьогодні варто назвати …
Соціальне значення теми визначається...
Серед проблем, пов’язаних із..., уважного ставлення дослідників останнім часом вимагає питання ...
У зв’язку з… особливого значення набуває питання...
Зацікавлення проблемою обумовлене...
2. Варіанти вирішення: Відомо, що...
Відомі способи...
Широкого застосування набули...
Проблемі… присвячена значна кількість публікацій
Останнім часом цій проблемі надавалася значна увага у таких працях, як ...
Висвітлення проблеми знайшло відображення у монографіях [1, 3, 5], низці статей[15, 17, 25], дисертаціях [12, 56, 62]
Реферативний огляд – узагальнена характеристика кількох джерел.
Автореферат
Автореферат – короткий виклад наукової праці самим автором. Найчастіше зустрічаються автореферати кандидатської і докторської дисертацій.
Автореферат дисертації – це наукове видання у вигляді брошури авторського реферату проведеного дослідження, яке подається на здобуття наукового ступеня. Дисертація супроводжується окремим авторефератом обсягом 1,3-1,9 авторського аркуша для докторської та обсягом 0,7-0,9 авторського аркуша для кандидатської дисертації, який здобувач друкує державною мовою. Вимоги до оформлення автореферату встановлює ВАК.
Структурно автореферат складається із загальної характеристику роботи, основного змісту, висновків, списку опублікованих автором праць за темою дисертації, анотацій українською, російською та англійською мовами.
Висновки – це стисла інформація про підсумки виконаної роботи, що повинна відповідати загальним висновкам дисертації. Вони починаються з формулювання наукового завдання (для кандидатської дисертації) або проблеми (для докторської), за вирішення якої дисертант претендує на присудження наукового ступеня. Далі наводяться головні наукові та практичні результати роботи, що відповідають меті та завданням, поставленим у дослідженні. Кожен науковий і прикладний висновок формулюється чітко, однозначно, конкретно; таким чином констатується суть і новизна роботи, наукова цінність і практична значущість виконаного дослідження.
Список опублікованих праць здобувача за темою дисертації подаються відповідно до вимог міждержавного стандарту з обов’язковим наведенням назв праць і прізвищ співавторів. Публікації розташовуються у такому порядку: монографії, брошури, статті у наукових фахових виданнях, авторські свідоцтва, патенти, препринти, статті, депоновані й анотовані у наукових журналах, тези доповідей тощо.
Далі подаються анотації трьома мовами (українською, російською та англійською), наводяться ключові слова).
Текст автореферату, як і дисертації, розглядається експертною комісією спеціалізованої ради. Автореферат до друку підписує вчений секретар спеціалізованої ради.
Автореферат дисертації видається друкарським способом у кількості, визначеній спеціалізованою вченою радою, і розсилається за затвердженим списком (враховуючи обов’язкові та додаткові адреси установ та окремих фахівців).
Резюме-висновки
За своїм походженням це – короткий виклад суті доповіді, статті тощо; короткий висновок із сказаного, написаного або прочитаного. Стислі висновки, або резюме можуть супроводжувати наукову статтю. Як анотація, реферат та огляд, резюме використовують для підбиття підсумків того чи іншого наукового дослідження. Обсяг такого резюме мінімальний, форма лаконічна, мовні засоби точні. Основна формула: мінімум засобів – максимум інформації.
Найчастіше резюме зводиться до трьох чітких, виразних речень, які розкривають суть дослідження (або аналізованого об’єкта).
Тези
Тези – коротко сформульоване положення абзацу, тексту лекції, доповіді тощо. Обсяг тез відповідає кількості інформаційних центрів тексту.
Відповідно до мети тези бувають вторинними та оригінальними. Відповідно вторинні тези призначені для виділення основної інформації в тому чи іншому джерелі (наприклад, підручнику, монографії, статті) при прочитанні та реферуванні, їхнє призначення – використання для подальшого наукового дослідження.
Оригінальні тези створюються як первинний текст для подальшого виступу на семінарі, конференції чи іншому науковому зібранні. Такі тези друкуються найчастіше у спеціальних збірниках, матеріалах конференцій тощо. Тези можуть виступати ключовими елементами майбутньої наукової розвідки (як план, начерк основних положень).
Повідомлення й доповіді
Повідомлення (5-7 хв.) й доповіді (15-20 хв.) на наукових (науково-практичних, науково-теоретичних, науково-методичних) конференціях (семінарах, симпозіумах, „круглих столах”, конгресах, форумах).
Рецензія
Важливим жанром наукової комунікації виступає рецензія. Автором її, як правило, стає фахівець, учений тієї ж галузі або спорідненої, до якої належить і рецензована наукова стаття, монографія, підручник і навчальний посібник, кваліфікаційна робота та дисертація. Рецензія передбачає аналіз та оцінку певного твору (наукової праці), критичний розбір, рекомендацію до захисту чи друку, проведення наукового обговорення й діалогу.
Рецензією вважається відгук (відзив) наукового керівника (консультанта), офіційних опонентів, провідної установи під час захисту кваліфікаційної роботи, кандидатської і докторської дисертацій.
Основні елементи рецензії:
1) об’єкт і предмет аналізу;
2) актуальність теми;
3) короткий зміст;
4) формулювання основної тези;
5) загальна оцінка;
6) недоліки, прорахунки;
7) висновки.
Об’єктом оцінювання служать насамперед:
— повнота, глибина, всебічність розкриття теми;
— новизна та актуальність поставлених завдань і проблем;
— коректність аргументації і системи доказів;
— достовірність результатів;
— переконливість висновків.
Мовні кліше для написання рецензії
Об’єкт аналізу
Рукопис книги, стаття в журналі, кандидатська дисертація, автореферат, дипломний проект і т. ін. (праця автора, рецензована робота...)
Актуальність теми
Актуальність теми обумовлена...
Дослідження присвячене актуальній темі...
Автор розглядає важливі питання сучасності...
Короткий зміст
Дослідження складається зі вступу,… розділів, висновків,… додатків тощо (вказується загальна кількість сторінок, позицій у списку використаних джерел, наявність ілюстрацій, таблиць, графіків)
На початку дослідження (статті, монографії, дисертації) автор указує на...
Автор аналізує наявні джерела з цієї проблеми...
Дослідник розглядає питання...
Автор (учений, науковець) доводить, що...
Аргументовано стверджується думка, що...
Формулювання основної тези
Основна проблема дослідження полягає у...
У статті на перше місце висувається питання про...
Загальна оцінка: позитивна
Робота вирізняється… значним фактичним матеріалом,… оригінальним підходом до аналізу та вирішення поставлених завдань,… високою інформативністю
Автор доводить (підтверджує) свою думку значним ілюстративним (статистичним, експериментальним) матеріалом...
Автор справедливо (слушно) зазначає,… аргументовано обґрунтовує,… чітко визначає, детально аналізує, ретельно розглядає, уважно простежує, доказово критикує...
Як переконливо свідчить автор, не всі попередні ідеї витримали випробування часом...
Автор уважно аналізує погляди опонентів...
Ідея автора… досить продуктивна (плідна, оригінальна, новаторська)...
Праця важлива нестандартними підходами до вирішення...
Думка автора… (про що?) видається перспективною
Важко не погодитися з...
Думки (положення) автора про… сформульовані чітко (доказово, переконливо)
Висновки автора достовірні й результативні. Вони ґрунтуються на аналізі значного фактичного матеріалу...
Безперечною заслугою автора варто вважати новий підхід до вирішення… запропоновану класифікацію… способи узагальнення… певні уточнення існуючих понять...
Неоднозначна
Варто відзначити певні дискусійні моменти...
Така постановка питання не є однозначною
Одначе, цікаві думки не підкріплені фактами… роздуми автора здаються декларативними… все ж робота заслуговує позитивної оцінки
Автор досить цікаво проаналізував сучасний стан проблеми. Водночас, на нашу думку, аналіз міг бути глибшим і змістовнішим
Справедливо вказуючи на… автор помилково вважає, що...
Деякі положення автора залишаються бездоказовими, зокрема й такі...
У роботі (статті, дослідженні, монографії і т.д.) відчутно не вистачає ілюстративного та фактичного матеріалу. Тому висновки автора здаються дещо некоректними
На підтвердження цієї тези автор наводить кілька аргументів (прикладів, даних), які не завжди переконливі
Незважаючи на дискусійність (неоднозначність) основної концепції (положень, висновків, рекомендацій) цієї праці, варто відзначити її значення та актуальність для...
Недоліки, прорахунки
Сумнів викликає доцільність (коректність, продуктивність) такого підходу...
Серед недоліків дослідження – надмірна (невиправдана) категоричність висновків автора
Суттєвий (серйозний) недолік роботи полягає у… (непереконливості доказів, спрощеному підході до… відсутності чіткої характеристики… відсутності критичної оцінки...
До прорахунків роботи належать...
Методично робота побудована нераціонально, варто б скоротити...
Поза розглядом дослідження залишилися питання...
Автор не розглянув питання, що безпосередньо стосуються теми дослідження
Зазначені недоліки мають суто локальний (рекомендаційний) характер і не впливають на остаточні результати дослідження
Вказані зауваження не впливають суттєво на загальну позитивну оцінку роботи
Висновки
Загалом це цікава й корисна робота
Таким чином, розглянуте дослідження заслуговує позитивної (високої) оцінки
Робота відповідає всім вимогам, може бути оцінена позитивно, а її автор заслуговує на присудження… (наукового ступеня...)
продолжение
--PAGE_BREAK--