Динаміка сільського іменника
(на матеріалі с. Мічуріне Тельманівського району Донецької області)
Вступ
На сучасному етапі розвитку ономастичної науки особливої актуалізації набуває дослідження українського іменника. І це цілком закономірно, адже в житті суспільства антропоніми відіграють велику роль. На думку Л. М. Щетиніна, з’ясування їх природи є найбільш суттєвим для вивчення людської мови [4, с.4]. Система особових імен людей тісно пов’язана з життям народу різних історичних епох, особливостями побуту, матеріальної і духовної культури. Зростання кількості досліджень, присвячених сучасній та історичній антропонімії, пояснюється важливим значенням її для мовознавства та інших гуманітарних наук, зокрема історії, соціології, етнографії, а також – для адміністративно-юридичної практики, для упорядкування та вдосконалення засобів офіційної ідентифікації населення і для збагачення народного іменника. Національна антропонімія містить значну інформацію про особливості соціальної організації, економічний розвиток, культуру суспільства тощо.
Ґрунтовне, всебічне вивчення українського іменника у вітчизняній ономастиці дедалі виразніше висувається до ряду найактуальніших проблем як щодо збору конкретного антропонімного матеріалу, так і розв’язання комплексу теоретичних питань. Одним із найменш досліджених аспектів української регіональної антропонімії є вивчення складу особових імен, статистичної організації чоловічого і жіночого іменника, особливостей змін на різних синхронних зрізах. У російській антропоніміці в цьому плані на першому місці стоять роботи В.А. Никонова та В. Д. Бондалетова, в яких на широкому хронологічному тлі відображається динаміка іменника окремих регіонів Росії. Як підкреслює В. А. Никонов, глибоке дослідження динаміки особових імен дозволить уявити повністю всю антропонімну систему в усьому її русі від початку до перспектив [6, с.51].
У вітчизняній ономастиці проблема динаміки особових імен, яка найвиразніше постає в перспективі часу і простору, знайшла відображення у працях Л. В. Кракалії (іменник Буковини), І. Д. Скорук (особові імена м. Луцька), О. Ю. Касім (іменник Одещини), Д. А. Жмурко (антропонімія Ізмаїлщини), Ю. О. Карпенка (особові імена російського населення південної частини України), Л. В. Зайчикової (російський іменник м. Одеси), Р. В. Петрової (антропонімія Херсонщини), С. Є. Панцьо (іменник Лемківщини), Г. В. Кравченко (особові імена м. Донецька).
Враховуючи недостатність вивчення сучасної регіональної антропонімії України, зокрема відсутність досліджень, присвячених проблемі динаміки особових імен Донеччини, у запропонованій статті проводиться аналіз іменника с. Мічуріне Тельманівського району Донецької області за період з 1900 по 2004 рр… Метою роботи є максимальне виявлення репертуару чоловічих і жіночих імен в українських та українсько-змішаних сім’ях села й динаміки їх з 1900 до 2004 р. Основні завдання полягають у тому, щоб встановити склад українського та українсько-змішаного іменника, визначити статистичну організацію іменника, встановити темпи його оновлення в якісному й кількісному відношенні, виявити як загальні закономірності, так і специфіку розвитку українського іменника с. Мічуріне у XX ст… Задля реалізації поставлених завдань слід звернутися до історії села, національного складу мешканців та їхніх особливостей культури, що значно впливає на склад іменника, його статистичну організацію та зумовлює його специфіку.
Основна частина
Село Мічуріне було засноване у 1862 р. німецькими колоністами, що виїхали із Запоріжжя, і спочатку являло собою німецьке поселення Grün Tal (Зелена Долина). У ньому також мешкало кілька родин росіян, які переселилися сюди з сусідніх сіл. Свою нинішню назву населений пункт отримав після звільнення від німецько-фашистської навали – у 1943 р.
У перші десятиліття XX ст. з півдня України до села переїхало близько десятка сімей греків, а з 1949 по 1952 р. – багато вихідців із Західної України, зокрема з тих районів, що межували з Польщею.
Сьогодні в с. Мічуріне проживає 1180 осіб. Національний склад його неоднорідний: 79,98% українців, 13,08% росіян, 2,28% греків, 2,41% німців, 2,04% поляків, 0,31% молдован.
В антропоніміконі с. Мічуріне нараховується 138 особових імен.
Чоловіча підсистема іменника характеризується стабільністю та відносно небагатим складом: вона нараховує 55 імен, які було надано 545 мешканцям. Основу антропонімної системи складають імена християнського календаря: Анатолій, Василь, Іван, Микола, Михайло, Олександр, Петро, Юрій та ін. Меншою за кількістю є група антропонімів слов’янського походження: Богдан, Борис, Вадим, Владислав, Володимир, В’ячеслав, зовсім незначна група – це запозичені імена: Артур, Едуард, Франц.
Чоловічі імена з 1900 до 2004 рр. використовувалися нерівномірно: одні надавалися в усі десятирічні зрізи (наскрізні імена), інші – з перервами від 2 до 9 десятиліть (переривчасті імена), треті зустрічалися лише в одному з десятилітніх зрізів (разові імена) [2, с.141].
Наскрізністю вживання протягом досліджуваного періоду характеризуються 10 імен (18,9%): Валерій, Василь, Віктор, Віталій, Володимир, Георгій, Микола, Михайло, Олександр, Руслан. Разових антропонімів – 15 (27,2%): Антон, Артур, Борис, Владлен, Дем’ян, Лук’ян, Марко, Омелян, Пилип, Ростислав, Сафроній, Семен, Тадей, Франц, Яків.
Найбільшу за кількістю групу складають переривчасті оніми, їх 30 (53,9%). Одні з них наближаються до стійких: Анатолій, Дмитро, Євген, Іван, Ігор, Олег, Олексій, Петро, Роман, Сергій, Федір, Юрій, Ярослав, інші – до разових: Андрій (1950-і й 1970-і роки – по одному носію), Артем (1980-1990-і – 3 носії), Богдан (1950-і та 2000р. – по одному носію), Вадим (1950-і й 1980-і – по одному носію), Валентин (1940-і та 1970-і – по одному носію), Владислав (у 1930-х і 1970-х по одному, у 1990-х – 3 носії), В’ячеслав (у 1950-х – 1, у 1990-х – 2 носії), Геннадій (1940-1950-і – 2 носії), Григорій (1990-і – 2 носії), Едуард (1950-і, 1970-і та 1980-і – по одному носію), Ілля (1900-й і 1970-і – по одному носію), Йосип (1930-1940-і – 2 носії), Костянтин (1980-1990-і – 4), Леонід (у 1930-х – 1, у 1970-х – 2 носії), Максим (з 1990-х до початку XX ст. – 4 носії), Павло (у 1920-х та 1970-х по одному, у 1930-х – 2, у 1950-х – 3 носії), Станіслав (з 1960-х до початку XX ст. – 2 носії).
Узагальнивши дані про зміни в чоловічому іменнику з 1900 по 2004 р., знаходимо, з одного боку, найуживаніші (частотний десяток) та широковживані, з іншого – маловживані та рідкісні імена [2, с.141].
Найвагомішу групу становить частотний десяток імен, який обслуговує 355 носіїв (65,86%): Анатолій, Василь, Віктор, Віталій, Володимир, Іван, Микола, Михайло, Олександр, Сергій. Склад її відзначається одноманітністю і повільними темпами розвитку, а зміни, які відбуваються, насамперед стосуються активності онімів упродовж 1900-2004 років.
Перше місце в частотному десятку посідає ім’я Олександр (75 носіїв – 13,46%), яке функціонує в іменнику з 20-х років XX ст., у середині століття переживає пік популярності (58 носіїв), а з 1990-х років переходить до групи маловживаних (5 носіїв). Така популярність імені зумовлена цілим рядом факторів: традицією називати новонародженого на честь батька, діда, відомих історичних та культурних діячів, дотриманням установ церковного календаря, але визначальним фактором є висока частотність оніма на всій території України. Порівнявши склад групи найуживаніших імен у кількох регіонах, бачимо, що в м. Луцьку, Донецьку, на Буковині, у Південній Україні ім’я Олександр майже в кожному з періодів очолює частотний десяток [8, с.5; 4, с.12; 5, с.135 ].
Микола та Михайло – давні традиційні українські імена, які мають високу частотність у церковному календарі. Очевидно, цим пояснюється їх широка вживаність серед українського населення, а також – в українсько-змішаних родинах. З 1910-х років імена поступово набувають популярності. Ім’я Микола (73 носії – 13,39%) утримує перше місце протягом двадцяти років (1930-1940-і), але врешті переходить на другу позицію (після імені Олександр), хоча кількість його носіїв збільшується з 9-7 у 1930-1940-х до 13-21 – у 1950-1960-х. З 1970-х років до кінця XX ст. ім’я стабільно надається 3-5 новонародженим.
Ім’я Михайло (28 носіїв – 5, 13%) функціонує в іменнику села з 1920 року і відзначається хоча й не високою, але постійною вживаністю, яка зумовлюється великою шанованістю серед сільського населення святого Михайла. Цей онім надзвичайно популярний у чисто українських родинах.
Найбільш динамічним у частотному десятку є ім’я Володимир (47 носіїв – 8,62%), яке, з’явившись у 1930-х роках як поодиноке (2 носії), уже в 1950-1970-х стає другим за вживаністю, у 1980-1990-х належить 5-3 носіям і в кінці XX ст. зникає з іменника. Особливо поширене ім’я в середині XX ст. у сім’ях переселенців із Західної України. Якщо порівняти іменник с.Мічуріне з іменником м. Луцька, бачимо, що на Волині онім Володимир виступає найуживанішим [8, с.5], а отже, зрозумілою є його висока частотність серед вихідців з цього регіону.
Іван (27 носіїв – 5,5%) і Василь (18 носіїв – 3,3%) – імена найбільш шанованих християнами святих, які часто зустрічаються в церковному календарі і є популярними на всій території нашої держави як в українських, так і змішаних сім’ях. З’явившись в іменнику села на поч. XX ст., вони одразу потрапляють до частотного десятка (Іван – 8, Василь – 5 носіїв), але, коли з 1960-х років церковний фактор перестає бути визначальним при найменуванні новонароджених, ці імена стають маловживаними, а в кінці XX ст. – поодинокими.
Порівнявши динаміку імені Анатолій (17 носіїв – 3,09%) в іменнику с. Мічуріне та м. Донецька, бачимо лише незначні відмінності. Це дає підстави припустити, що ім’я у 1930 – 1950-х рр. належало до найуживаніших в усьому регіоні, але серед міського населення було більш поширеним: 1920-1950-і роки – перше місце в частотному десятку іменника м. Донецька [4, с.13] і третє-шосте – в іменнику с. Мічуріне.
Імена Віктор, Віталій, Сергій в одному-двох зрізах належать до поодиноких, хоча ім’я Віталій (23 носії – 4,22%) можна віднести до тих імен, що двічі пережили розквіт продуктивності. У 1950-х роках воно четверте в частотному десятку, а в 1970-х – друге. У сільському іменнику онім Віталій, як правило, зустрічається рідко, частіше він виступає складовою міського іменника [8, с.5-6; 2, с.47-72]. Поява його в частотному десятку іменної системи с. Мічуріне пояснюється такими причинами: 1) мати, яка чекала дочку і хотіла назвати її Вікторією чи Віталіною, дає народженому синові ім’я Віталій, близьке за звуковим складом до жіночого; 2) батьки нарікають близнюків або рідних брата і сестру подібними іменами (Віталій і Вікторія, Віталіна); 3) бажання назвати дітей так, аби імена починалися на одну літеру (Володимир, Віталій, Влад).
Серед широковживаних імен реєструються виключно традиційні оніми (14 імен на 129 носіїв – 23,68%). Це Андрій (6 носіїв – 1,1%), Валерій (8 носіїв – 1,46%), Григорій (8 носіїв – 1,46%), Дмитро (12 носіїв – 2,2%), Євген (14 носіїв – 2,56%), Ігор (7 носіїв – 1,28%), Олег (7 носіїв – 1,28%), Павло (7 носіїв – 1,28%), Петро (10 носіїв – 1,83%), Роман (8 носіїв – 1,46%), Федір (14 носіїв – 2,56%), Юрій (11 носіїв – 2,01%), Ярослав (5 носіїв – 0,91%). Тут відзначені наскрізні імена: більш продуктивні Валерій, Григорій та менш продуктивні – Роман; імена, які не використовуються впродовж одного-двох десятиліть: Андрій, Дмитро, Євген, Ігор, Олег, Павло, Петро, Федір, Юрій; відновлювальне ім’я, яке функціонує на початку і в кінці XXст., – Ярослав.
Два найчастотніших імені цієї групи обслуговують представників різних етносів: онім Євген поширений в українських, польських та змішаних родинах, а ім’я Федір є найпоширенішим у греків. Імена Ярослав і Роман функціонують лише в сім’ях переселенців із Західної України, а Ігор та Олег – найчастіше у російських родинах.
Маловживані імена, кількість носіїв яких від 2-х до 4-х, складають найбільшу статистичну групу (16 імен на 46 носіїв – 8,4%): Артем, Владислав, В’ячеслав, Костянтин, Максим, Руслан, Едуард, Леонід, Богдан, Вадим, Валентин, Геннадій, Георгій, Ілля, Йосип, Станіслав. Серед онімів більшість таких, що характеризуються переривчастістю вживання: Богдан, Вадим, Валентин, Владислав, В’ячеслав, Геннадій, Георгій, Едуард, Ілля, Йосип, Костянтин, Леонід, Станіслав. Однак є імена, які виступають постійними складовими іменника протягом кількох десятиліть: Артем (1980-і – поч. XXI ст.), Максим (1970-і – поч. XXI ст.), Руслан (1970 – 1980-і рр.).--PAGE_BREAK--
У групі маловживаних імен є значна кількість неологізмів, що з’явилися в іменнику с. Мічуріне за останні 30 років: Владислав, Максим і Руслан – у 1970-х, Артем, Костянтин – у 1980-х. До так званих «відновлених імен», які використовувалися для найменування новонароджених на початку і в кінці століття [8, с.7], належать такі: Владислав (у 1930-х роках – 1 носій, у 1970 – 1990-х – 3), Леонід (у 1930-х – 1 носій, у 1970-х – 2), Ілля (у 1990-х роках, 1970-х і на поч. XXI ст. – по одному носієві).
Особливістю цієї статистичної групи є наявність слов’янських імен: Владислав, В’ячеслав, Богдан, Вадим, Станіслав. Причому імена В’ячеслав і Богдан функціонують лише в українських та українсько-змішаних родинах, а Станіслав – у польських.
Рідкісні імена (15 одиниць), що використовуються один раз, відзначаються різноманітним репертуаром. У першому десятиріччі XX ст. – Пилип, Тадей, Франц, Яків, у 1930-х – Семен, 1940-х – Сафроній, 1950-х – Антон, Борис, 1980-х – Дем’ян, 1990-х – Артур, Владлен, Ростислав, на поч. XXI ст. – Марко. Польське ім’я Тадей та німецьке Франц засвідчують національну приналежність своїх носіїв, а онім Тадей виступає також як гіпокористика від польського імені Тадеуш. Ім’я Семен належить грекові, а Ростислав – вихідцеві зі Львівщини. Загалом рідкісні оніми розширили кількісний склад чоловічої підсистеми іменника с. Мічуріне, проте вони використовувалися лише одноразово і, отже, суттєво не вплинули на динаміку всього іменника.
Жіноча підсистема іменника с. Мічуріне у досліджуваний період є багатшою, ніж чоловіча: 594 носіям надано 83 імені. Основу іменного складу становлять імена християнського календаря, їх 54, наприклад: Алевтина, Алла, Анастасія, Варвара, Ганна, Єва, Ірина, Катерина, Марія, Олена, Тетяна. На відміну від чоловічого антропонімікону, у жіночому відзначається більша кількість запозичень: Аліна, Анеліна, Анелія, Ека, Ельвіра, Емілія, Емма, Жанна, Фріда. Імена слов’янського походження набувають поширення лише в 2-й половині XX ст. Це Віра, Володимира, Любов, Людмила, Світлана, Таміла, Ярослава.
Окрему групу складають варіанти імен, які використовуються в офіційно-метричних записах як повні найменування: Ася (від Анастасія), Олеся (від Олександра, Лариса).
Жіночий іменник характеризується не тільки змінами в наборі імен, а й глибинними процесами, які стосуються його якісного боку. Насамперед вони пов’язані з оновленням складу частих імен (найуживаніших і широковживаних), маловживаних і рідкісних [4, с.3].
У досліджуваний період найбільш вагомою залишається група частих імен, яка обслуговує більшість новонароджених дівчат: 26 імен на 494 носії (83,16%). Десяток найуживаніших онімів відзначається відносно стабільним складом. До нього належать імена Марія (48 носіїв – 8,08%), Ганна (46 носіїв – 7,74%), Наталя (42 носії – 7,07%), Ольга (37 носіїв – 6,23%), Тетяна (36 носіїв – 6,06%), Валентина (34 носії – 5,72%), Галина (24 носії – 4,04%), Олена (23 носії – 3,87%), Юлія (21 носій – 3,54%), Катерина (21 носій – 3,54%).
За 100 років репертуар найуживаніших імен змінюється мало. Так, популярні в перші десятиріччя антропоніми Марія, Ганна, Валентина у 2-й пол. XX ст. переходять у групу маловживаних, а їх місця займають імена Наталя, Ольга, Тетяна, які досі перебували нижче частотного десятка.
Уживаність імен змінюється динамічніше. Найбільш помітним є частотне переміщення двох імен: Марія з 1 місця у 1920 – 1940-х рр. переміщається на 9 – у 1970 – 1990-х, а Наталя, навпаки з 6 у 1920-х на 1 – у 1970 – 1980-х. Трохи спадає популярність імені Ганна, яке переміщається з 2 місця у 1920 – 1940-х роках на 8 у 1970-х та знову на 2 – у 1980-х. Імена Олена, Юлія, Катерина зберігають відносно постійну позицію в іменнику – 3-5 місця в частотному десятку.
Статистичні дані свідчать про зростання вживаності лише імен Олена та Юлія. Використання інших найуживаніших імен поступово знижується, у результаті чого частотність імен усіх інших груп, у тому числі й рідкісних, підвищується. А це призводить до зменшення концентрації іменника.
Високу популярність імен, які належать до частотного десятка, можна пояснити їхньою традиційністю, а також деякими іншими причинами. З початку і до середини XX ст. визначальним фактором при найменуванні дітей був церковний. Тому до 1960-х років минулого століття групу найуживаніших антропонімів очолюють частотні у християнському календарі імена Марія, Ганна, Катерина, які використовуються всіма мешканцями села, незалежно від національності. З 2-ї пол. XX ст. особливо популярними в іменнику села стають імена Наталя, Ольга, Тетяна, Юлія. Ця тенденція помітна і в інших іменниках: м. Донецька, м. Луцька, Одещини. А отже, частотний десяток жіночої підсистеми іменника с. Мічуріне складають християнські імена, широке використання яких зумовлене їхньою традиційністю в загальноукраїнській антропонімній системі.
Група широковживаних імен (16 одиниць на 162 носії (27,27%) ), на відміну від найуживаніших, щодо походження є неоднорідною. Її основу складають не лише християнські (Алла, Анастасія, Вікторія, Єва, Зінаїда, Ірина, Лідія, Марина, Олександра), але й слов’янські імена (Віра, Любов, Людмила, Надія, Світлана). Ці імена є менш динамічними, в основному, характеризуються сталістю, безперервністю вживання, але функціонують не впродовж усього досліджуваного періоду, а лише кілька десятиліть. Так, ім’я Людмила використовується у 1930 – 1970-х роках, Світлана – 1950 – 1990-х, Надія – 1930 – 1990-х, Антоніна і Любов – 1920 – 1960-х, Алла – 1970 – 1990-х, Єва – 1920 – 1950-х, Зінаїда – 1930 – 1950-х. Оніми є поширеними в українських та українсько-змішаних родинах. Ім’я Єва належить до іменника переселенців із Західної України і за його межі не виходило жодного разу.
У цій статистичній групі лише невелика кількість жіночих імен використовується не постійно. Так, імена Алла, Вікторія, Лідія не функціонують в іменнику протягом одного десятиліття, Віра та Ірина – упродовж 2-х, а Анастасія, Ніна, Олександра виходять за межі антропонімної системи с. Мічуріне у кількох десятилітніх зрізах.
В жіночому іменнику с. Мічуріне зареєстровано 23 маловживаних імені. До цієї статистичної групи належать антропоніми, які мають 4-х (Аліна, Варвара, Оксана, Поліна, Тамара, Текля, Ярослава), 3-х (Дарина, Єлизавета, Інна, Олеся, Софія), 2-х носіїв (Євгенія, Євдокія, Зоя, Киріакія, Клавдія, Лариса, Лілія, Павлина, Параска, Стефанія, Фріда).
Серед канонічних маловживаних імен можна виділити такі, що вже втратили свою популярність (Варвара, Євдокія, Єлизавета, Зоя, Клавдія, Павлина, Текля), і такі, що тільки її відновлюють (Дарина, Оксана). Імена Параска та Стефанія є досить активними в іменнику переселенців із Західної України. Ім’я Киріакія поширене серед грецького населення, а Фріда – серед німецького. Оніми Євдокія, Єлизавета, Поліна й Тамара використовуються для найменування новонароджених здебільшого в родинах росіян. Ім’я Ярослава, яке функціонує в іменнику с. Мічуріне у 1920-1930-х та у 1990-х роках, на початку XX ст. використовується лише в українських родинах, а через 50 років стає складовою й німецького та російського іменників.
Неологізмом в іменній системі села виступає варіант імені Олександра – Олеся, який фіксується в метричних записах з 1990-х років як офіційне найменування. Він використовується представниками інтелігенції і надається новонародженим на честь видатної української поетеси Лесі Українки.
Найбільш різноманітним репертуаром відзначаються рідкісні імена. У першій половині XX ст. цих імен 13, у другій – 17. Кількісне збільшення їх з 1950-х років зумовлене появою в іменнику певної кількості запозичень, імен-неологізмів, а також – загальноукраїнською тенденцією до оновлення іменника в к. XX – на поч. XXI ст. [4, с.14].
Рідкісні імена можна розподілити за національною приналежністю їх носіїв. Так, Алевтина, Ася, Валерія, Єфросинія, Жанна, Капітоліна, Ксенія, Ліна, Нонна, Таміла є складовими іменника російського населення, Альбіна, Анеліна, Ельвіра, Емма – німецького, а Ека – ім’я грузинки. Антропоніми Іванна, Розалія, Таїсія, а також варіанти одного імені Степанида та Степанія належать вихідцям із Західної України, а Валерія, Майя, Маргарита, Неля, Нінель, Яна зафіксовано у змішаних сім’ях.
Отже, в іменнику с. Мічуріне найважливішими є зміни, які відбуваються у групі найуживаніших імен, оскільки ці оніми обслуговують найбільшу кількість носіїв. Зміни у структурному плані, в основному, відбуваються серед маловживаних і рідкісних імен. Через низьку частотність вони не мають значного впливу на розвиток іменника. У периферійній частині іменної системи прослідковуються основні напрямки антропонімного пошуку, проявами якого є використання варіантів імен у функції офіційного найменування (Ася, Олеся), інновацій революційної дійсності (Нінель від Ленін), запозичених імен (Ельвіра, Емма).
Іменник с. Мічуріне к. XX – поч. XXI ст. виявляє тенденцію до оновлення: відроджуються канонічні і давні слов’янські імена, з’являються гіпокористики в ролі офіційних імен, збільшується кількість запозичень за рахунок взаємопроникнення іменників національних меншин та українського. Особливо помітні ці зміни в жіночій підсистемі, яка є менш традиційною і більш рухомою, ніж чоловіча.
Література
1. Бондалетов В. Д. Динамика личных имен в XX в. // Личные имена в прошлом, настоящем и будущем. – М.: Наука, 1970. – С. 92-106.
2. Бондалетов В. Д. Русская ономастика. – М.: Просвещение, 1983. – 244 с.
3. Зайчикова Л. П. Динамика русского женского именника Одессы (наиболее употребительные имена) // Русская ономастика. – Одесса, 1984. – С. 71-76.
4. Кравченко Г. В. Динаміка українського іменника м. Донецька з 1890 по 1900-і роки: Автореф. дис. … канд. філол. наук. – Донецьк, 2000. – 19 с.
5. Кракалия Л. В. Динамика буковинской антропонимии // Личные имена в прошлом, настоящем и будущем. – М.: Наука, 1970. – С. 134-136.
6. Никонов В. А. Задачи и методы антропонимики // Личные имена в прошлом, настоящем и будущем. – М.: Наука, 1970. – С. 53- 56.
7. Скорук І. Д. Динаміка антропонімікону м. Луцька в XX ст.: Автореф. дис. … канд. філол. наук. – К., 1999. – 16 с.
8. Скорук І. Д. Характеристика чоловічого іменника м. Луцька в XX ст. // Мовознавство. – 1999. – № 2-3. – С.35-42.
9. Скрипник Л. Г., Дзятківська Н. П. Власні імена людей. – К.: Наук. думка, 1996. – 333 с.