КУРСОВА РОБОТА НА ТЕМУ:
“ФАКТ, ЙОГО ФУНКЦІЯ У ЖУРНАЛІСТСЬКОМУ ТВОРІ”
Зміст
Вступ
Факт в журналістському творі
Визначення факту, його природа і види в журналістиці
Оцінка факту в журналістському творі
Факт та образ в журналістському творі
Місце факту в різних жанрах журналістики
Факт в інформаційних жанрах
Факт в аналітичних жанрах
Факт в художньо-публіцистичних жанрах
Висновок
Список використаних джерел
Додатки
Вступ
Актуальність дослідження. Як відомо в основі будь-якого журналістського твору лежать факти – своєрідні цеглинки, з яких складається вся його структура. Тому таким важливим моментом журналістської роботи є не тільки збір фактичного матеріалу, але й методи його обробки і викладу. Для того щоб успішно оперувати фактами, вміло пред’являти їх у тексті, вибудовувати з них певну систему доказів, використовувати їх в якості наочної ілюстрації думок, необхідно для початку розібратися в складній природі факту, що виражається в проблемі співвідношення факту і об’єктивної реальності, бо при цьому виникає протиріччя – ототожнення факту і події, адже відображення оригіналу не є самим оригіналом.
Об’єктом цього дослідження є власне поняття факт як одиниця об’єктивної дійсності.
Предмет дослідження – факт в контексті журналістського твору, його значення та функції.
Методи дослідження – аналіз теоретичної бази, підручників, наукових робіт, статей; аналіз практичної бази, власне журналістських творів; узагальнення і систематизація отриманих даних;
Мета роботи – сформулювати природу факту, визначити його види та на конкретних прикладах розглянути використання факту в журналістських творах.
Для того, щоб досягти поставленої мети, я сформулювала наступі завдання:
Визначити природу і призначення факту;
Розглянути таке поняття як «образ» в журналістському творі;
Визначити критерії достовірності факту;
Розглянути яке місце займає факт у тому чи іншому жанрі журналістики.
Наукова новизна дослідження полягає в тому, що:
Досліджено питання об’єктивності факту, як явища, що відображає зміст події;
Проаналізовано природу факту як явища об’єктивної дійсності;
Виявлено характерні особливості втілення факту в різних за жанровою тематикою журналістських творах.
Ціль наукової роботи – визначення місця факту в журналістиці і виявлення межі, коли об’єктивна інформація, що міститься у факті стає суб’єктивною, тобто інтерпретованою журналістом.
Факт – мікроскопічна частка реальної дійсності. За його допомогою журналіст може вказати на зв'язок реальної конкретної ситуації з масштабною суспільною проблемою, продемонструвати ступінь своєї зацікавленості ситуацією, визначити варіанти розвитку подій тощо. Проте складність розгляду цього поняття полягає в тому, що сам по собі факт багатоплановий, а вписаний у систему суджень, у процес доказу, у той чи інший узагальнюючий журналістський матеріал, факт втрачає свою природну багатогранність, висвітлюється якоюсь однією стороною, тобто стає вже не реальним фактом, а відображеним крізь свідомість і розуміння автора твору.
Виходячи з цілей і завдань, курсова робота має наступну структуру: вступ, основна частина, що складається з двох розділів, в першому розділі розглядаються теоретичні аспекти теми, другий безпосередньо заснований на конкретних прикладах, висновок, список використаної літератури та додатки.
Розділ 1. Факт в журналістському творі
Визначення факту, його природа і види в журналістиці
Факт (від лат. Factum – зроблене) – дійсна подія, явище, випадок [4].
Об’єктом журналістського відображення може бути як сама дійсність, так і соціальні явища, і процеси, і людина. Словом, у полі зору журналістів знаходиться різноманітний світ у всіх його проявах. Включаючись в процес пізнання дійсності, журналіст фокусує увагу на суспільно-значущих подіях. У самому акті вибору об'єкта пізнання, в специфіці його сприйняття, різних форм відображення, в оцінці та інтерпретації життєвої ситуації виявляється авторська позиція[1]. Тому, говорячи про співвідношення об'єктивного і суб'єктивного у факті, багато авторів сходяться на тому, що зміст факту – це об’єктивне відображення події, що знаходиться поза людською свідомістю, а форма, в якій здійснюється це відображення, суб'єктивна.
Отже факт, як явище дійсності, можна класифікувати наступним чином:
Факт як елемент дійсності.
Факт як елемент свідомості.
Факт як елемент тексту.
В першому випадку він – джерело інформації, об’єкт пізнання. В другому – він виявляється і засобом пізнання: ми користуємося ним приблизно так само, як моделями будь-якого із об’єктів реальності, розглядаючи їх з різних боків, спостерігаючи їх поведінку в різних умовах, і тим самим отримуємо додаткову інформацію, що наближає за змістом факт свідомості з фактом дійсності. В третьому випадку домінуючою функцією виявляється функція збереження інформації в матеріальній формі. При цьому факт зберігає і перші два ряди функцій: вони реалізуються при контакті тексту з аудиторією [5].
Для журналістів об'єктивне висвітлення подій означає суворе дотримання фактів. А як же бути з авторськими коментарями, міркуваннями, думками? Якщо у хронікальній інформації необхідно обходитися без оціночних суджень, то в аналітичних та художньо-публіцистичних творах факти виступають або в якості ілюстративного матеріалу, або у вигляді опорних аргументів, що підтверджують ту чи іншу тезу. При цьому журналіст не тільки піддає факти всебічному аналізу, але і дає їм власне трактування і оцінку.
Чи можна в журналістському матеріалі досягти об'єктивного висвітлення події, з огляду на складну природу факту? Для журналістів об'єктивність не означає математичну або наукову точність, а, швидше, таке висвітлення новин, яке виключає емоції і відділяє факти від думок [2]. Для багатьох об'єктивність означає точне освітлення фактів і подій у формі неупередженого опису. Останнім часом, однак, теорія об'єктивності стала допускати аналітичне освітлення подій, яке далеко виходить за рамки неупередженого опису. Прагнучи до об'єктивного висвітлення подій, журналістові треба пам'ятати, що не можна підміняти факт власною думкою, оцінкою, трактуванням, інтерпретацією.
Що ж у такому випадку мають на увазі під фактом? Факт в журналістиці можна визначити як достовірне відображення фрагмента реальності, що володіє соціальною репрезентативністю [1]. Саме за допомогою фактів журналісти створюють модель різноманітної дійсності. Для повного та адекватного відображення різних подій, явищ і процесів в інформаційних, аналітичних та художньо-публіцистичних матеріалах використовуються найрізноманітніші факти: соціальні, історичні, літературні, юридичні, культурологічні та ін. Ставлення до фактів як до одиниць знання і викликає до них явну довіру у людей.
Але якою мірою можна вірити тим або іншим фактичним даним, якщо в них вже є оцінка, що відображає не тільки понятійну систему людини, але й особливості його сприйняття? Щоб бути впевненими в репрезентативності фактів, журналістам потрібно знати, по-перше, з яких джерел вони отримані, по-друге, які цілі переслідували респонденти, що повідомили про ті чи інші факти, по-третє, чітко відрізняти факти науки від буденних фактів.
Наукові факти завжди засновані на численних емпіричних спостереженнях, експериментах, дослідах. Вони завжди є підсумком узагальнень, вивіреним абстрактним знанням. При цьому чим вище вимоги до точності та об'єктивності, тим більше число емпіричних спостережень і вимірювань, і тим необхіднішим є застосування статистичних методів їх обробки. В аналітичних і публіцистичних творах журналісти охоче звертаються до фактів науки [3].Особливо часто використовуються матеріали соціологічних досліджень, експертні висновки, статистичні викладки, результати експериментів і ін. Подібного роду фактичні дані застосовуються у вигляді ілюстративного матеріалу або в якості основних або додаткових аргументів, надаючи авторським міркуванням особливу переконливість.
Використання статистичних даних відноситься до традиційних методів пред'явлення фактів. Мовою цифр можна окреслити те чи інше явище, розкрити суть проблеми, показати динаміку розвитку події, нарешті, зробити на їх основі висновки [1].
Дуже часто наукові факти стають предметом публікації. Використання наукових фактів у журналістських матеріалах носить самий різноманітний характер: від простої констатації до розгорнутих положень. Точність і достовірність – основні ознаки всіх наукових фактів. Саме тому журналісти так охоче звертаються у своїх публікаціях до подібного роду відомостей.
Поряд з науковими фактами журналісти охоче використовують у своїх матеріалах так звані буденні факти, які, представляють собою результат сприйняття людиною навколишньої дійсності, сприйняття безпосереднього, конкретно-чуттєвого, що запам'ятовується в єдності емоційної реакції і логічного усвідомлення того, що сталося. Якщо визнати буденну свідомість «колискою» суспільної свідомості, то можна говорити про буденний факт як про первісний змістовий елемент, що володіє достовірністю безпосереднього спостереження, що відбиває у свідомості людини «дискретний шматок дійсності». Подібного роду факти використовують тоді, коли необхідно розповісти про безпосередній досвід людей, про їх емоційні реакції на ті чи інші події і т. ін. Цінність буденних фактів полягає в тому, що за ними можна побачити реалії соціального життя людей [2].
В основі буденного факту лежать не тільки якісь моменти дійсності, але і реальні вчинки людей, які можуть стати предметом журналістського відображення. Головна особливість буденних фактів – в їх життєподібності. На відміну від фактів науки вони носять синкретичний характер і в силу цього не здатні розкрити суть того чи іншого явища. Звернення журналістів до подібного роду фактів може бути обумовлено наступними причинами: по-перше, з їх допомогою можна відтворити звичний і пізнаваний читачами фон того чи іншого фрагмента дійсності, по-друге, виявити мотиви поведінки людей; по-третє, підкреслити ті чи інші сторони події.--PAGE_BREAK--
Призначення фактів у журналістському творі багатофункціональне: вони можуть стати основою інформаційного повідомлення; можуть виступати в якості аргументів і науково обґрунтованих доказів.
Оцінка факту в журналістському творі
Працюючи над текстом, журналіст систематизує і групує факти за відображеними в них явищами, за способами фіксування, типами опису, рівнем узагальненості. В аналітичному тексті він дає власну оцінку подіям та інтерпретує факти [1].
Факт в журналістиці – достовірне відображення фрагмента дійсності, що володіє реальною репрезентативністю. З його допомогою створюється модель дійсності. Використовуються різного роду факти [2].
Вчені побачили серйозну необхідність розрізняти онтологічний і гносеологічний зміст цього поняття. У онтологічному сенсі факт – «одиниця реальності, доступна спостереженню, але існуюча незалежно від свідомості людини»; в гносеологічному – «фрагмент свідомості, що відображає одиницю реальності» [5]. Реальність завжди багатша за те, що ми знаємо про неї.
Інша справа, що потрібно прагнути до максимальної відповідності нашому уявленню про реальність – їй самій. Перешкод тут багато. Чи не головна з них полягає у тому, що факт реальності не піддається розгляду один, сам по собі. Вихоплений з системи істотних зв'язків, він легко може перетворитися в нашій свідомості в картинку, що спотворює дійсність [6]. Це пояснюється тим, що в силу своєї творчої природи свідомість, не відобразивши реальних відносин факту, здатна включити його в систему інших зв'язків – несуттєвих, другорядних, а то й взагалі примарних. Саме тому факти можуть нічого не означати, коли вони подаються безсистемно, без зв’язку з іншими фактами. Вони можуть означати дуже багато, мати вирішальне значення, коли розглядаються у зв’язку з іншими фактами, з певними логічними законами, наявною системою знань.
Факт стає доступним тільки у формі судження, тому реальність існує незалежно від людини, а факт – ні. Людина виділяє насправді якийсь фрагмент, а в ньому – певний аспект (подію); потім вона «переводить» своє знання про дійсність (подію) на «природну» мову, будує знання у вигляді судження про предмет, потім перевіряє, чи правдиве є дане судження, чи помилкове («верифікує» його). І тільки тоді – якщо виявиться, що судження правдиве – те, що описано в цьому судженні, стає фактом [2].
Судження може бути різним за змістом, але містити один і той же факт. Це інтерпретація подій, наш образ ситуації. Образ, який в результаті перевірки (верифікації) виявився правдивим.
Отже, факт може бути достовірним або недостовірним. Встановити факт, тобто зробити його достовірним, означає здійснити його верифікацію. Інше питання, що зробити це не завжди можливо, інколи доводиться пробиватися через оцінку і коментар автора.
Достовірний факт – це судження про подію, що виявилося істинним в результаті його верифікації.
Недостовірний факт – це судження про подію, підтвердити яке виявилося неможливим.
Якщо судження в результаті верифікації виявилося хибним, то про факт як таке взагалі не може бути й мови [7].
Одним із джерел виникнення суджень – є подія. У події є тільки одна властивість або ознака – те, що вона відбулася (або не відбулася). Відбулися вибори губернатора – подія, суджень про яке може бути нескінченна безліч. Частину з них можливо перевірити; в процесі верифікації деякі з них не підтверджуються і виявляються помилковими, інші – щирими, підтверджуються і тоді перетворюються на факти.
Але є й оціночні судження – думки, які взагалі не можуть бути верифіковані. Вони оцінюють або саму подію, або факт, тобто істинне судження про подію. Події оцінюються емоційно, факти – як правило, раціонально. Оцінки подій та фактів можуть бути незалежні один від одного.
Суджень нерідко буває кілька, вони утворюють свого роду пучок ознак події. Останні повинні характеризувати і учасників події, і характер дії, і обставини, за яких відбувалася подія, зокрема його часові та просторові межі.
Сукупність істинних суджень про подію, що утворюють завершений сюжет цієї події, може бути названа реальним фактом на відміну від окремо взятого істинного судження про цю подію – вербального факту [7].
Для правильної кваліфікації суджень про ту чи іншу подію важливо враховувати цілісну структуру цієї події (реального факту, ситуації). Таку структуру вивчає особлива наукова дисципліна – теорія мовних актів, або мовна прагматика. У ній, зокрема, виділяють такі важливі поняття: пресупозиція, мотивування, орієнтованість [1].
Пресупозиція мовного акту – це характеристика відношення мовця до ситуації спілкування. Наприклад, знання про ситуацію, в самому мовному акті прямо не виражене, а лише мається на увазі.
Мотивування мовного акту – один з видів пресупозиції, а саме те, що змушує звернутися до події.
Орієнтованість мовного акту припускає важлива відмінність його адресата і аудиторії. Адресат – завжди конкретна особа, група, аудиторія.
Факт та образ в журналістському творі
Факт – це завжди результат вибору з великої кількості подій такої події, яка, на думку автора, має істотне значення [8].
Образ – це відтворення усвідомленого автором явища за допомогою тих чи інших матеріальних засобів і знаків – за допомогою мови тощо [7].
Серед видів образів у журналістському тексті часто зустрічаються ілюстративні. Вони використовуються для того, щоб висловити більш широкі і злободенні суспільні інтереси, в основному публіцистичні. У житті часто відбуваються такі події, цікаві та важливі своїми загальними, повторюваними властивостями, що мають морально-політичне значення. Журналісти прагнуть інформувати суспільство про такі повторювані події. Вони шукають таку подію і таких осіб, в індивідуальності яких істотні властивості життя, важливі для суспільства, виявлялися б особливо виразно, яскраво, значно. Інакше кажучи, обирають для свого зображення типові в своєму роді явища життя, які можуть служити гарною ілюстрацією істотних особливостей, що мають суспільне значення. Призначення цих текстів полягає в тому, щоб відтворити реальних людей у всіх їх проявах. Публіцистично-ілюстративні образи позбавлені гіперболізму. В них не має вирішального значення і емоційна виразність. Вони відтворюють типові явища такими, якими вони були в дійсності.
Але бувають й іншого роду образи, автори яких не ставлять перед собою такого завдання й зображують явища життя не заради їх типовості, а заради їх неповторної індивідуальності, якщо вона цікава в тому чи іншому відношенні. Це фактографічні образи[7].
Останнім часом у зв'язку з ускладненням суспільного життя, розвитком масової комунікації в суспільстві все посилюється інтерес до образної інформації про найбільш важливі події у політичній, культурній, виробничій сфері. Газети і журнали пропонують читачам подібні повідомлення про такі події. Автори створюють образи для пізнання індивідуального в реальній дійсності і не роблять при цьому будь-яких узагальнень. В результаті виникають образи, що передають інформацію про те, що десь сталося. Фактографічні образи відтворюють явища життя, які відзначаються своєю індивідуальністю. Ілюстративні образи відтворюють явища, заради їх типовості, реально існуючої в житті. І ті й інші не змінюють індивідуальності явищ, показуючи їх такими, якими вони були в дійсності. У створенні тих і інших образів творча уява їх авторів не має значення і не виявляється дуже помітно.
На відміну від ілюстративних і фактографічних зображень художні образи завжди є витвором творчої думки й уяви автора.
Художні образи найбільш близькі до образів публіцистично-ілюстративних. У них також відтворюються типові явища життя у світлі тих чи інших суспільних інтересів та ідеалів. Але відбувається це по-іншому. Автор запроваджує в цих образах індивідуальність явищ, щоб вони стали ще більш типовими, щоб вони ще більш чітко, яскраво, закінчено втілювали в собі істотні особливості. Він творчо типізує життя.
Типізація – це таке відтворення життя, в процесі якого істотні властивості його явищ одержують посилене, перебільшене вираження в їхніх нових, вигаданих індивідуальних рисах. Тому типізація життя може здійснюватися за допомогою зображення її явищ тільки в образах, а не в абстрактних поняттях [7].
Інша відмітна властивість художніх образів – це їх виразно відчутна емоційність. Журналісти висловлюють у них своє емоційне ставлення до дійсності підбором і розташуванням індивідуальних подробиць зображуваного – деталями, а також зовнішніми засобами зображення – промовою, сполученнями звуків, мімікою і жестами, обрисами і фарбами тощо. Художні образи відрізняються емоційною виразністю деталей.
Третя відмінна риса образів у журналістських текстах полягає в тому, що вони завжди є основним і самодостатнім засобом вираження змісту цих творів.
У журналістському тексті засоби вираження грають велику роль. Автор своїм твором не тільки інформує про те, що створено силою його уяви, не тільки «заражає» своїми настроями, але й естетично впливає на читачів, орієнтуючись на їхню уяву.
Журналістському тексту протипоказані рясна «реєстрація» візуальних частин предметів і велика кількість «допоміжних» подробиць. Разом з тим небажані і сумарні, тезисно-схематичні позначення при відсутності деталей, штрихів. Словесний текст відповідає вимогам мистецтва, якщо автором знайдені якісь яскраві деталі і подробиці, що відтворюють предмет в цілісності його вигляду. Тільки в цих випадках читач зможе «домалювати» в уяві позначене словами. При сприйнятті такого твору важлива роль належить асоціаціям – всіляким зіставленням предметів і явищ [7].
В асоціаціях читача, що викликаються вербально-художніми образами, чимало індивідуального і довільного. І це один із законів сприйняття. Перебуваючи «під владою магії» вербального мистецтва, занурившись в світ примхливо мінливих уявлень, викликаних текстом, читач стає свого роду співучасником створення образів.
Розділ 2. Місце факту в різних жанрах журналістики
2.1 Факт в інформаційних жанрах
Як відомо, до інформаційних жанрів відносяться замітка, репортаж та інтерв'ю. Їх основне призначення – повідомлення нових і цікавих фактів з усіх сфер суспільного життя людей. Їм притаманні найбільш засвоєні методи збору інформації: спостереження, опитування, читка документів [11].
У хронікальній замітці новина може бути відображена в якому-небудь факті або цифровому матеріалі. В якості інформаційного приводу можуть виступити будь-які суспільно значимі події. Про актуальний факт журналіст може повідомити як до початку події, наприклад, використовуючи такі кліше, як «завтра, в такий-то час намічається черговий запуск космічного корабля...», так і після його завершення, наприклад «вчора відбулося урочисте вручення урядових нагород групу театральних діячів...». У такого роду нотатках, як правило, використовуються один або два опорних факти, які даються без коментарів або яких-небудь подробиці.
У замітці використовуються найрізноманітніші способи подачі фактів. Наприклад, М. Шостак виділяє два варіанти інформування: «жорстке» та «м'яке». У першому випадку журналіст оперативно інформує читачів про подію. «Жорстка» новина представляє короткий, точніше стислий варіант, у якому викладається тільки суть події. У «м'яких» новинах оперативність ослаблена, зате введений момент інтриги, активніше використовується деталь [3]. продолжение
--PAGE_BREAK--
Прикладом «жорстких новин може служити така замітка «Украинкаспрятала ребенка в сумке» (Додаток А). Замітка написана за класичною формулою римського оратора Квінтілліана і відповідає на питання: «що», «де», «коли». Автор в стислій манері повідомив про страшну знахідку і про горе-мати, не розпилюючись на деталі журналіст повідомив про місце, час, обставини події [17].
У «м'яких» новинах акцент робиться на подробиці або на цікаву деталь. М'які новина рекомендується при низькій значущості події або коли необхідний інший тон розмови, коли ослаблені або зовсім відсутні оперативні або інформаційні приводи. Говорячи про значущість події, потрібно завжди пам'ятати про ступінь автентичності фактів. Такими будуть вважатися тільки ті з них, які максимально наближені до події за часом і простором. Повідомлення про зникнення музейного експоната, про який журналіст напише тиждень по тому, навряд чи кого зацікавить, якщо до нього не додати якихось пікантних подробиць.
Інформаційна замітка під назвою «Новый АН может пролететь над Киевом» (Додаток А) є прикладом «м’якої» подачі інформації. В ній автори повідомляють про вихід нового літака, що є основним змістовим фактом цього матеріалу, але щоб привернути увагу аудиторії журналісти додають цікавий елемент – інформацію про ймовірний політ цього літака над Києвом дев’ятого травня [18].
Таким чином, в основі хронікальної інформації лежать один або два опорних факти. У залежності від ступеня їх автентичності обирається «жорстке» або «м'яке» інформування. У нотатках, як правило, використовуються суспільно значимі факти. При підготовці матеріалу журналістові важливо зробити їх правильний відбір [3].
Розглянемо тепер, як позиціонуються факти в репортажі. Предметом репортажного відображення є не якась закінчена подія, а певний процес або дія. Тому журналістові важливо не просто описати ті чи інші факти, а показати динаміку розвитку події, висловивши до нього своє ставлення. «Наочність» в репортажі досягається завдяки використанню різноманітних деталей, штрихів і подробиць, а також через авторське співпереживання тому, що розгортається на його очах. Не рідко для репортажу використовують фотографії. Фотофакт – це приватний випадок факту як засобу вираження інформації [5]. Прикладом його використання є фоторепортажі з місця події (Додаток Б),[16].
Велика роль в репортажі відводиться автору. Він – головний розпорядник усієї дії. Саме від автора залежить, в якому порядку будуть піднесені факти, яка картина дійсності буде «висвітлена» найбільш зримо, як буде вибудувана сюжетно-композиційна структура репортажу. Присутність автора в матеріалі може бути виражена по-різному: через внутрішні монологи, роздуми, ремарки, відступу, репліки, характеристики і т.п. Всі ці засоби необхідні для досягнення «ефекту присутності». Таким чином, в репортажі журналіст не просто констатує факти, а, відштовхуючись від них, показує динаміку розвитку події, відкрито висловлюючи авторське ставлення до всього, що відбувається на його очах.
По-іншому будується робота над інтерв'ю. Журналісти звертаються до даного жанру тоді, коли їм потрібно з посиланням на авторитетне джерело освітити ті чи інші події, коли потрібні експертні оцінки з приводу певних фактів, коли потрібно від самої людини дізнатися будь-які подробиці з його особистого чи суспільного життя. Факти, наведені в інтерв'ю, завжди підпорядковані загальному задуму і темі розмови. Тому, прагнучи відтворити логіку бесіди, журналісти використовують у публікації тільки найбільш значущі висловлювання співрозмовника. Потрібно враховувати і різницю в усній і письмовій мові. В усній розмові респондент може вільно чи мимоволі відволікатися на інші теми, ухилятися від поставлених питань, говорити не по суті питання, порушувати логіку міркування різними відхиленнями і т.п. У письмовій мові це є неприпустимим. Тому журналіст комбінує різні шматки бесіди, виходячи з основного задуму. Так «монтуються» блоки інтерв'ю, що складаються з питань і відповідей [3].
Факти в інтерв'ю використовуються з урахуванням різновидів даного жанру. Наприклад, в інтерв`ю-повідомленні співрозмовник інформує читачів про найбільш важливі події. В інтерв'ю-діалозі факти – лише привід для розгортання бесіди. В даному випадку активність проявляє не тільки респондент, але і журналіст. У портретному інтерв'ю можуть бути використані не тільки факти з бесіди з героєм твору, але і взяті з інших джерел (наприклад, відомості про ту чи іншу людину можуть бути залучені з опитування його друзів, родичів, колег по роботі і т.д.). У всіх різновидах інтерв'ю факти можуть розташовуватися за ступенем їх важливості.
За формою викладу факти підрозділяються на розповідь, опис і міркування. Оповідання це виклад перебігу подій в часі, або послідовності відображення частин складної події. Різновидами цієї послідовності є: пряма і зворотна хронологія, пряма хронологія з відхиленнями. Іноді інтерв'ю концентрується навколо певної центральної події. Опис – це послідовне відображення складових частин складного об'єкта чи явища. Зв'язок між компонентами опису може здійснюватися на основі просторових, функціональних чи інших відносин. Міркування – це тип смислового зв'язку, заснований на причинно-наслідкових відносинах: воно може розгортатися від посилок до висновку; від тези до аргументів і від них до висновку; від фіксування зміни до аналізу його причин, від елементів до їхніх зв'язків; від встановлення закону до розкриття його модифікацій; від індукції до дедукції і т. ін. Форми викладу фактів в інтерв'ю багато в чому залежать від характеру смислових зв'язків, що встановилися між ними. Завдання журналіста в тому й полягає, щоб у ході підготовки матеріалу виключити з нього всі елементи, які не працюють на розкриття основної тем [9].
Факт в аналітичних жанрах
У філософських словниках термін «аналітика» трактується як «дослідження начал, елементарних принципів, в силу яких судження набуває доказовості». У цьому значенні термін «аналітика» був започаткований Арістотелем для назви розділу логічної науки. Система доказів, антидоказів, софістичних заперечень, що їх розроблено видатним філософом античності, актуальна для розуміння методології написання сучасних аналітичних матеріалів, що розраховані, насамперед, на прошарок населення із середнім прибутком. Це дає останньому можливість не тільки споживати, але й продукувати ідеї, які згодом стають предметом аналізу в аналітичних газетно-журнальних матеріалах [12].
До аналітичних жанрів журналістики відносять: кореспонденцію, статтю, огляд, коментар, звіт, рецензію та ін. Вони мають справу з інтерпретуючою інформацією, і їх методи збирання інформації орієнтовані на основні логічні операції: індукцію та дедукцію, встановлення причинно-наслідкових зв’язків, аналіз (як розгляд з різних боків). Ці жанри розраховані на проведення досліджень [3].
Логічний аналіз дозволяє виділити наступні способи пояснення фактів:
1) з'ясування частин факту і зв'язків між ними;
2) з'ясування необхідних умов і обставин існування фактів;
3) встановлення причини факту;
4) виявлення дій, що даний факт справляє на навколишнє середовище.
Така попередня робота над фактичним матеріалом дозволить журналістові краще розібратися в суті справи, що розглядається, а головне – може привести до створення системи суджень і понять. Набір даних, зібраних у журналістському блокноті, повинен постати перед читачем чіткою і стрункою системою, що виявляє їхні відносини і взаємозалежності. Звичайно, у кожного автора можуть бути свої методи написання твору. Але структура руху думки підпорядковується загальним творчим закономірностям.
Позиційне розташування фактів усередині матеріалу можна розрізнити:
За часовим принципом, коли факт демонструє розвиток події за великий проміжок часу;
За принципом протиставлення;
Групування фактів за проблематикою.
За часовим принципом найчастіше шикуються твори, де авторові необхідно подати факти в хронологічному порядку. Тут може використовуватися як пряма, так і зворотна хронологія… У першому випадку автор суворо слідує логіці розвитку події, а в другому – з'ясовує різні взаємозв'язки, що встановилися між фактами в різні проміжки часу.
Прикладом такого групування фактів можна вважати журналістський матеріал під назвою «Страшный суд» (Додаток В). В якому подається інформація про розвиток подій в судовому процесі за справою про загибель журналіста Георгія Гонгадзе. Автор наводить в якості прикладу історію цієї справи, де в хронологічному порядку розташовані події і заходи що відбулися [13]. За принципом протиставлення пишуться багато критичних статей і заміток. За допомогою зіставлення фактів виявляється суть досліджуваної проблеми. Подібний аналіз здійснюється таким чином: по-перше, автор обирає з усього масиву фактів найбільш суперечливі, щоб з їх допомогою розкрити проблему, по-друге, при порівнянні тих чи інших даних, думок, точок зору, позицій, журналіст приходить до певних оцінок і висновків; по-третє, при зіставленні виявляються якісь приватні або загальні закономірності. Наприклад у публікації під назвою «Бремя Че» (Додаток Г), піднімається питання роботи столичної мерії, а саме власне мера міста Києва Леоніда Черновецького. Для оцінки його роботи журналіст протиставляє дійсного мера його попереднику Олександру Омельченку, внаслідок чого виявляються певні протиріччя між бажаним і отриманим [14].
До групування фактів за проблематикою вдаються у випадках, коли потрібно визначити різні елементи досліджуваного явища, їх взаємозв'язки і відносини, коли потрібно пояснити з різних точок зору зміст суперечливої ситуації, коли потрібно виділити рушійні сили розвитку проблеми, коли необхідно висунути певні прогнози з приводу стану справ в тій чи іншій сфері тощо. Факти подаються не тільки в якості вихідних матеріалів для аналізу, але і для демонстрації суті проблеми.
Розглянемо в якості прикладу статтю, що має назву «Прощание с мигалкой» (Додаток Д). В ній автор подає збірку фактів на тему майбутніх виборів в країні, тим самим демонструючи різні точки зору на ситуацію [15].
2.3 Факт в художньо-публіцистичних жанрах
Розглянемо тепер способи створення документального образу в художньо-публіцистичних жанрах, до яких належать огляд, нарис, фейлетон, памфлет. Вони вирішують публіцистичні завдання методами мистецтва, використовують для дослідження дійсності і узагальнень можливості художнього образу. Цій групі публіцистики властиві образність, типізація, насиченість літературно-художніми образотворчими засобами, сплав поняття і образу [5]. В основі художньо-публіцистичних жанрів лежать документальні факти, але визначальним стає авторське враження від факту, авторська думка. До способів пред'явлення фактичного матеріалу можна віднести типізацію, інтерпретацію і образне трактування [3].
Типізація використовується в художньо-публіцистичних жанрах з метою виявлення типових рис, характеристик і властивостей досліджуваного об'єкта. Типізація у нарисі – це, перш за все, відбір найбільш істотного, що є в самому житті, в самій дійсності. Газетний нарис тим і відрізняється від художнього твору, що в ньому, незважаючи на ступінь типової узагальненості, використовуються тільки строго фактичні дані, що мають точну адресу. Існують певні принципи типізації в газетному нарисі – фактична сторона повинна бути скрупульозно збережена. Будь-яке переміщення в часі, вигадування неіснуючих колізій, «домислення» якостей героїв та обставин, в яких вони діють, неможливо. Має бути точно позначені час і місце дії, названі імена та прізвища героїв. Право автора тут – тільки відібрати з життєвого матеріалу потрібні йому ситуації, конфлікти, факти. Вибравши найбільш істотні, характерні факти, знайшовши серед безлічі людей типового героя, нарисовець-документаліст досліджує і відображає їх художньо-публіцистичними засобами.
Авторська інтерпретація полягає в тому, що, нічого не вигадуючи, публіцист при описі життя свого героя може, по-перше, піддати факти власному осмисленню, по-друге, поділитися особистими враженнями; по-третє, виразити своє емоційне ставлення до героя, по – четверте, на основі наявних даних спрогнозувати розвиток ситуації і т. ін. Пропустивши всі факти крізь авторське сприйняття, публіцист тим самим піддає їх художній трансформації. У цьому сенсі автор, на думку M. M. Бахтіна, є «людиною, що організує формально-змістовний центр художнього бачення». При цьому «світ художнього бачення це світ організований, упорядкований і завершений крім завдання і сенсу навколо даної людини як його ціннісне оточення: ми бачимо, як навколо нього стають художньо значущими предметні моменти і всі відносини – просторові, часові та смислові». Саме завдяки авторському баченню читач може проникнути в суть події, отримати детальні характеристики того чи іншого явища, на які у повсякденному житті, можливо, ніколи не звернув би уваги [3]. продолжение
--PAGE_BREAK--
Документальність зображуваного об'єкта може бути підтверджена авторськими свідоцтвами: «я бачив», «я дізнався», «я був очевидцем», «я був учасником» і т. ін. У всіх цих випадках журналіст, як нотаріус, своїм ім'ям запевняє правдивість опису, і читач певною мірою ототожнює себе з ним. Фізична ідентифікація (читач на місці автора) створює схильність до ідентифікації духовної, тобто готує сприятливий ґрунт для прийняття світорозуміння публіциста ». Для художньо-публіцистичних творів даний момент особливо важливий, тому що автор, крім створення образу людини, прагне донести до читача і свої думки.
В образному трактуванні фактів велику роль відіграє авторська уява. Якщо в аналітичних творах основна задача – аналіз життєвих явищ, то в художньо-публіцистичних жанрах важливіше інше: створення документального образу через ланцюг асоціативних зв'язків та образних уявлень [10].В даному випадку журналіст може зіткнутися з певними суперечностями: з одного боку, слід якомога точніше відтворити ті чи інші факти дійсності, а з іншого боку – створити новий образ за рахунок перетворення окремих характеристик об'єкта. Тому свого часу було актуальне таке питання: чи може образ зашкодити документальній точності? На думку Є.П. Прохорова, «епоха повного" документалізму "(лапки тут необхідні, тому що повнота неминуче має межі: Кожне відображення припускає фантазію) не заперечує образність у публіцистиці, але різко підкреслює її специфічність». У чому ж виявляється ця специфічність? По-перше, за допомогою творчої уяви автор проводить відбір фактичного матеріалу для конкретного твору, зберігаючи лише необхідні деталі для створення документального образу. По-друге, специфіка уяви полягає в здатності людини на образному рівні осягати загальне, розпізнавати ціле раніше його частин. У цьому сенсі основна функція уяви полягає в перекомбінуванні образів і в перенесенні ознак одного об'єкта на інші. У публіцистиці вироблена ціла система художньо-виразних засобів, за допомогою яких можна створити нові образи, яскравіше висвітлити той чи інший факт або явище дійсності: аглютинація, гіперболізація, схематизація, аналогія, порівняння та ін.
Висновок
Опрацювання значного обсягу джерел, документів і матеріалів дозволили з`ясувати, що природа факту є багатогранною і повинна розглядатися з різних аспектів. Розглянувши призначення факту в журналістському творі, ми переконалися, як важко домогтися об’єктивності у висвітленні події, якщо журналіст не буде використовувати тільки репрезентативні і ретельно перевірені відомості. Проаналізувавши таке поняття, як «образ» в журналістському творі можна сказати, що в його основі також лежать факти. Ми побачили наскільки різноманітними є способи подачі фактів у різних жанрах журналістики.
Виконавши дослідницьку роботу, я досягла поставлених цілей і завдань й прийшла до наступних висновків: основа журналістського твору – це факт, він у свою чергу може використовуватися у двох значеннях. По-перше, під фактом розуміють одиницю реальності, доступну спостереженню, але існуюча незалежно від свідомості людини. По-друге, під фактом мають на увазі фрагмент свідомості, що відображає одиницю реальності.
Реальність завжди багатша за те, що ми знаємо про неї. Інша справа, що потрібно прагнути до максимальної відповідності нашому уявленню про реальність – їй самій. Перешкод тут багато. Чи не головна з них полягає у тому, що факт реальності не піддається розгляду один, сам по собі. Вихоплений з системи істотних зв'язків, він легко може перетворитися в нашій свідомості в картинку, що спотворює дійсність. Це пояснюється тим, що в силу своєї творчої природи свідомість, не відобразивши реальних відносин факту, здатна включити його в систему інших зв'язків – несуттєвих, другорядних, а то й взагалі примарних. Саме тому факти можуть нічого не означати, коли вони подаються безсистемно, без зв’язку з іншими фактами. Вони можуть означати дуже багато, мати вирішальне значення, коли розглядаються у зв’язку з іншими фактами, з певними логічними законами, наявною системою знань.
Факт стає доступним тільки у формі судження, тому реальність існує незалежно від людини, а факт – ні.
Майстерність журналіста в тому й полягає, щоб не тільки вміло оперувати фактами, а й правильно їх оцінювати, інтерпретувати, аналізувати, нарешті, знаходити між ними істотні причинно-наслідкові зв’язки.
Журналістський текст складається з висловлювань, що констатують якісь ознаки реальності, які можна перевірити і довести їх відповідність дійсності.
Призначення фактів у журналістському творі багатофункціональне: вони можуть стати основою інформаційного повідомлення; можуть виступати в якості аргументів і науково обґрунтованих доказів.
Щодо розгортання факту в жанрову структуру твору, то воно завжди обумовлено завданнями, які стоять перед журналістами. В одному випадку необхідно повідомити про факт, в іншому — дати подробиці про подію, у третьому — розібратися в причинах виникнення тієї чи іншої проблеми, у четвертому — створити документальний образ сучасника та ін. У залежності від цілей повідомлення журналісти використовують різні способи подання, розкриття, зображення та тлумачення фактів. Крім того, позиціонування фактів у різних жанрах журналістики (інформаційних, аналітичних та художньо-публіцистичних) має свої особливості.
Список використаних джерел
Здоровега В.Й. Теорія і методика журналістської творчості – Підручник. – 2-ге видання перероб. і доп. – Львів: ПАІС, 2004. – 268с.
Ким М.Н. Технология создания журналистского произведения. — СПб.: Изд-во Михайлова В.А., 2001. – evartist.narod.ru
Ким М.Н. Жанры современной журналистики. — СПб.: изд-во Михайлова В.А., 2004. – С. 78-85
Куньч З.Й. Універсальний словник української мови. – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2005. – 848с.
Лазутина Г.В. Основы творческой деятельности журналиста. М., 2002. – 170с.
Лазутина Г.В. Профессиональная этика журналиста – Учебное пособие, М.: Аспект Пресс, 2000. – 116с.
Мельник Г.С., Тепляшина А.Н. Основы творческой деятельности журналиста. – СПб.: Питер, 2008. – 272с.
Под ред. Корконосенко С. Г. Социология журналистики. – Учебное пособие для студентов вузов. – М.: Аспект Пресс, 2004. – 318с.
Поелуева Л.А. Факт в публицистике. – Автореф. канд. дис. – М, 1988. – С. 5.
Свитич Л.Г. Профессия: журналист – Учебное пособие – М.: Аспект Пресс, 2003. – 255с.
Любовь Шибаева. Жанры в теории и практике журналистики. //Журналистика — № 17/47 от 8 сентября 2000 – www.relga.rsu.ru
Василенко М.С. //Тенденції розвитку аналітичних матеріалів у сучасній журналістиці – journlib.univ.kiev.ua
Андрей Смирнов «Страшный суд»//Корреспондент – №5 (194), от 11 февраля 2006. – С. 19-20
Ирина Соломко «Бремя Че»//Корреспондент – № 39(228), от 7 октября 2006. – С. 22-24
Никита Вайнонен «Прощание с мигалкой»// Журналист — №12, декабрь 2006. – С. 14-15
Геннадий Петров «Мордобой несогласных»// Корреспондент – №12(251), от 31 мая 2007. – С.52-55
Влад Бережной «Украинка спрятала ребенка в сумке»//Сегодня — №59 (3483), от 17 марта 2010. – С. 6
Александр Панченко «Новый АН может пролететь над Киевом»//Сегодня — №59 (3483), от 17 марта 2010. – С. 5