Міністерствоосвіти і науки України
Дніпропетровськийнаціональний університет
Факультетсистем і засобів масової комунікації
Кафедрамасової та міжнародної комунікації
Випускнаробота
наздобуття освітньо-кваліфікаційного рівня «бакалавр»
зжурналістики
Специфікароботи регіонального телебачення (на прикладі 9 каналу)
Студентгрупи ЗЖ–06–1
ПономарАнастасія Григорівна
Науковийкерівник, к.ф.н., доцент
ГудошникОксана Василівна
Дніпропетровськ– 2010
Зміст:
Вступ
Розділ 1. Аналізрегіонального українського телепростору
1.1 Історія становленняукраїнського регіонального телебачення
1.2 Поява приватнихтелекомпаній
1.3 Сучасна ситуація врегіональному телевізійному просторі
Розділ 2. Специфікароботи телебачення Дніпропетровщини
2.1 Стереотип слабкихпровінційних каналів: телевізійний простір Дніпропетровщини
2.2 Проблеми таперспективи регіонального телебачення на прикладі 9 каналу м. Дніпропетровськ.Принципи підходу до робочого процесу
Висновки
Список використанихджерел
Вступ
Темароботи: специфіка роботи регіональноготелебачення на прикладі 9 каналу
Актуальністьтеми зумовленадинамічним розвиткомцентрального і місцевого телебачення. Телебачення — одне з найскладнішихкультурних явищ двадцятого століття. Володіючи найбільш потужним механізмом діїна громадську думку серед інших ЗМІ, воно формує погляди, стереотипи масовоїаудиторії. Увага до загальнонаціональних каналів постійна — і з боку експертів,і з боку глядачів. Однак кожному мешканцю України цікаво знати, що відбуваєтьсябезпосередньо в рідному місті чи області. А таку інформацію постачають самерегіональні мовники. Про регіональне телебачення говорять мало — особливопозитивного. Слабка технічна база, недостатнє фінансування, непрофесійні кадриі, як наслідок, — часто нецікавий та неякісний інформаційний продукт. Хочанасправді регіональне мовлення має бути ріднішим і доступнішим длятелеглядачів. Україна — одна з найбільших країн у Європі. Тому розвиватирегіональні ЗМІ й говорити про їхні досягнення та труднощі — справа необхідна йкорисна.
Метароботи:наприкладі 9 каналудослідитиі науково обґрунтувати специфіку роботу регіонального телебачення. Дослідитипроблеми та перспективи мовників на місцях. Визначити роль регіональноготелебачення та як воно функціонує. Чи має перспективи конкуренції чи хоча брівноправ'я з центральними телеканалами. Зрозуміти чому імідж слабкихпровінційних каналів перетворився на стереотип.
Об’єктомдослідження є9 канал м. Дніпропетровська, а предметом– регіональне телебачення та специфіка його роботи.
Методидослідження: у даній науковій роботі мивикористовували теоретичні методи дослідження, такі як аналіз. Мипроаналізували сучасну ситуацію на теренах українського регіональноготелебачення, узагальнили відомості про історію становлення його традицій. Такожми пояснили причину формування стереотипу слабкості провінційних каналів.Систематизували та класифікували відомості про телебачення Дніпропетровщини.Окрім теоретичних методів дослідження ми використовували й емпіричні. Протягомшести місяців ми спостерігали за роботою регіональних телеканалів. Зупинилисвою увагу на Приват ТБ Дніпро. На його прикладі спробували розвіяти стереотипслабких провінційних каналів.
Ступінь наукового опрацювання проблеми: кількістьпраць, які включали б теоретичний аналіз розвитку регіонального телебачення,вважаємо надто обмеженою. Відомі наукові дослідження лише окремих питаньфункціонування державних телекомпаній є дотичними до теми даної статті й можутьстати підґрунтям для подальших наукових досліджень особливостей регіональноготелемовлення. Наприклад, працю Р. Борецького [2;С. 27–31]можна розглядати у контексті порівняння із тими змінами, які відбулися ужанровій структурі сучасних телепрограм обласних телекомпаній. Основи науковогорозгляду функціональних та методологічних аспектів розвитку Українського ТБ, щобули закладені Т. Щербатюк [26;С. 54],– варто вивчати для подальшого визначення специфіки телевізійного продукту.Наукові дослідження О. Гоян та В Гоян присвячені окремим питанням доцільностіроздержавлення телекомпаній. Чимало наукових розробок і досліджень тлумачатьсутність телевізійних жанрів або розглядають їх в контексті конкретних передачУТ [15; С. 18–19]. Науково-публіцистичномудослідженню функціональних особливостей державного мовлення, зокрема прямихекранних діалогів, присвячена спільна праця В. Бугрима та Г. Мащенка«Телебачення прямого ефіру» [5; С. 46–53].Специфіку телевізійної інформації розглянуто в наукових працях З.Дмитровського.
Теоретичноюта методологічною основою курсової роботи стали праці, які стосуються вивченняісторії українського телебачення. Зазначимо: їх автори (теоретики, історики тапрактики телебачення) наводять найрізноманітніші факти й дати, які, зрештою, нефіксують реалії розвитку саме регіонального телебачення.
ПроЗМІ в період національного відродження України писав В. Лизанчук, що є доречнимпри розгляді історії становлення українського регіонального телебачення періодупершої половини 90-х рр. Специфіку телевізійної творчості в інформаційнихпрограмах досліджували А. Юровський та В. Гоян, функціональні можливостітелебачення — Е. Багіров. Доречно розглянути наукові дослідження, в яких авторианалізують візуальну сутність телебачення. І. Фенг вивчав специфіку екранноїтворчості [29], екранний образ телевізійного персонажу — П. Гуревич [12; C.9–16], проблеми створення іміджу — Л.Браун [4;C.10–14].
Практичназначущість: дана робота може бути використана впрактичній діяльності журналістів регіональних телевізійних каналів, а також якоснова для розробки учбового курсу по регіональному телебаченню для студентів-журналістів.
Розділ1. Аналіз регіонального українськоготелепростору
1.1Історія становлення українського регіонального телебачення
Змінив структурі українського телебачення в середині 90-х рр., що були відображеннямрозвитку суспільства, яке прагнуло, з одного боку, контролювати поширенняінформації, з іншого — видозмінюватися під впливом інформації, позначалися нарозвитку регіональних телекомпаній. Не можна стверджувати, що ці зміни єкардинальними, однак заявлені нові принципи програмної політики були покликанінівелювати різницю між якістю приватного й державного регіональноготелебачення.
Українськідержавні телекомпанії мали знайти нову програмну концепцію і з її допомогоюпідсилити свої зв'язки з усіма сферами суспільного життя, не виключаючи,зрозуміло, підтримки культурних і мистецьких традицій країни.
Щодостановлення телевізійного мовлення в Україні взагалі, то вважаємо прийнятнимичотири основні етапи функціонування УТ, запропоновані В. Цвіком та І. Мащенком,про що у своєму дослідженні наголошує В. Гоян [8;С. 59–63].
Етапомрозгорнутої побудови, розвитку технічної бази і становлення регіональноготелебачення вони вважають період 1951–1972 рр. — другий етап загального періодуфункціонування Українського телебачення. У цей час практикувався «показ нателевізійному екрані зображувально-виражальними засобами кінематографа ірадіофонії життєвих подій у момент їх звершення» [27;С. 187]. У 1959 р. Київська студія телебачення вийшла в ефір з програмою«Новини дня» — телевізійним варіантом новин, де усна інформація ілюструваласякіно- та фотоматеріалами. У регіонах, а саме в Донецьку, Запоріжжі та Херсоні,виходили «Новини тижня», у Дніпропетровську – щомісяця «НовиниДніпропетровщини». Загалом, з 1960 р. регулярні випуски місцевих теленовин здійснювалиКиївська, Дніпропетровська, Донецька, Одеська та Львівська студії телебачення.
1972–1991рр. — третій етап, початком якого був перехід на двоканальне телевізійнемовлення в Україні. Створення загальнореспубліканської телевізійної мережівідокремило Українське телебачення від ЦТ не формально, а матеріально: програмиЦТ транслювалися по одному каналу, програми УТ і обласних студій – по іншому.
1991–1996рр. — четвертий етап розвитку Українського телебачення, що засвідчив остаточнестановлення типологічної моделі телемовлення. Саме на цей час припала творча таідейна реконструкція УТ. Реорганізація обласного телемовлення була розпочата зпрограм, які вже мали достатню аудиторію, а саме зі щотижневих аналітичнихвипусків, що мали нові рубрики.
Усічні 1995 р. відповідно до Указу Президента «Про вдосконалення системиуправління державним телебаченням і радіомовленням» було створено Державнийкомітет телебачення і радіомовлення. На базі ліквідованої Держтелерадіокомпаніїпочали працювати Національна телекомпанія, ТРК «Крим», Київська таСевастопольська державні регіональні телестудії, 23 обласнітелерадіооб'єднання, які підпорядковувалися Держтелерадіо України. Загальнийобсяг місцевого мовлення 1994–1995 рр. становив понад 14 тис год на рік [27; С. 187].
Зарадиоб'єктивності зазначимо, що створені у 50-х рр. минулого століття обласнітелекомпанії виявилися не в однаково сприятливих умовах. Приміром,телевізійники Житомира, Херсона, Тернополя, Хмельницького отримали новіспеціалізовані приміщення, сучасну технічну базу. В інших областях (Вінницькій,Полтавській) процеси становлення молодих студій відбувалися складніше.
НаказомДержтелерадіо від 18 липня 1995 р. «Про тимчасовий розподіл технічних засобіврозповсюдження програм ТБ» з 1 серпня було здійснено перекомутаціютелепередавачів і ретрансляторів, які транслювали програму УТ-2 на мережуканалу «Громадського Російського Телебачення», а передавачів, що транслювали«ТРТ», — на мережу каналу УТ-2. Водночас було припинено використання мереж УТ-1і УТ-2 для розповсюдження регіональних та обласних програм.
ОбласніТРК опинились у складному становищі. З одного боку, вони теоретично мали праворозбудовувати власні канали, з іншого — Національна телекомпанія позбавила їхможливості транслювати програми по каналу, який охоплював усі області. Узв'язку з цим з великою затримкою відбулося ліцензування обласнихдержтелерадіокомпаній. На практиці це виявилося надто складним: за виняткомХарківської, Дніпропетровської, Запорізької, Хмельницької, Одеської,Полтавської областей та Республіки Крим, ніхто не спромігся на створеннявласних повноцінних обласних телеканалів. Завадила цьому недостатнярадіорелейнокомунікаційна база, розбудова якої вимагала мільйонних витрат.
БільшістьОДТРК змушені були погодитись на вихід у ефір в час, не заповнений каналом«Інтер» на ІІІ телевізійній програмі (з 13-00 до 18-00). До того ж перехід наІІІ канал у Сумській, Вінницькій, Рівненській, Закарпатській областях виявивсявзагалі проблематичним, оскільки технічно він накривав лише до половини їхтериторій. Наприклад, Вінницька ОДТРК лише в середині 2005 р. отримала у своєрозпорядження довгоочікуваний 6-й метровий телеканал і право власного ефірухоча б на половину області.
Доречі, на сьогодні технологічне та інженерне забезпечення більшості телестудійне відповідає нинішнім концептуальним засадам розвитку аудіовізуальних ЗМІ.Апаратно-студійні комплекси — це переважно застаріла енергоємнаматеріально-технічна база, розташована на будівельних об'єктах, побудованих щеза часів Радянського Союзу [18; С. 23–25].
Шотландськийучений Б. Макнейр виділяє такі періоди в розвитку ЗМК у пострадянській періодперетворень: 1986 — 1990 роки він зв'язує з прийняттям Закону про ЗМІ; період з1990 до серпня 1991 року він називає «золотим часом преси», а з 1991 року досьогодні — посткризовим. Але існує й трохи інша позиція. Думки вчених Я. М.Засурського, І. Я. Засурського й Є. В. Яковлева сходяться на такійперіодизації: з 1985 до 1990 року — період гласності; далі, приблизно, до 1993або 1995 років — становлення ЗМІ як самостійного інституту. Потім — починаєтьсяперіод комерціалізації і концентрації ЗМІ [31;13].
Нанашу думку, в перехідному періоді вітчизняного телебачення можна виділити такіетапи реформування. Перший — виникнення альтернативних телекомпаній і студійпаралельно з існуванням державних телеорганізацій. У цей час, разом здіяльністю агентства «Телерадіореклама» у структурі Держтелерадіо України,з'явилося перше франко-німецько-українське спільне підприємство «ІР-Киев»(1998), що монопольно розміщувало рекламу на державних телерадіоканалах. Другий— «перерозподіл» телевізійної власності: організаційна і програмно-змістовадеструктуризація, коли разом з розпадом СРСР автоматично руйнується системаДержтелерадіо СРСР і Центрального телебачення, що після проголошеннянезалежності України спонукало до виокремлення Держтелерадіо України.Найважливішим процесом цього періоду можна назвати унікальну можливість длядержавних компаній відкрито чи приховано продавати рекламний час у своїхпрограмах. На державних телеканалах певний ефірний час віддавався недержавнимстудіям, наприклад «Післямові», які прагнули у відведений відрізок часурозміщувати рекламу своїх замовників. У цей період одна за одною створюютьсяавтономні телевізійні чи телерадійні рекламні агенції. Третій етап характернийдругим «перерозподілом»: впровадження ринкових відносин у виробничо-творчийпроцес телебачення. З'явилися економічні стимули, відбувся поділ телекомпанійна програмовиробників і мовників, змінився асортимент передач, стабілізувалисявсі форми власності (державна, комунальна, приватна). Для цього періодухарактерними є структуризація рекламного ефіру, вихід реклами «у блоках» та вокремих програмах. Четвертий етап — створення нових загальнонаціональнихканалів, а також поява та інтенсивна діяльність їхніх власних рекламнихагентств чи відділів. Особливістю п'ятого етапу є розвиток мережевих телестудійта регіонального й місцевого телебачення (і відповідно телевізійних агенцій) зперерозподілом на їхні канали і програми рекламних замовлень [29].
1.2Поява приватних телекомпаній
Виникненнякомерційних (недержавних) телекомпаній стало можливим завдяки появі новихмаркетингових умов. 1991 рік був не лише у столиці й обласних центрах, а й уневеликих містечках та селах періодом, коли поряд з державними телеканаламиз'явилися місцеві й регіональні «альтернативні» компанії й студії. На підставітимчасового положення, розробленого згідно з ще союзним Законом «Про пресу таінші засоби масової інформації», і постанови Ради Міністрів України від 7вересня 1990 року № 243 у грудні цього року було зареєстровано першу в Українікомерційну телекомпанію «ТБ Старт», яка, на жаль, не змогла перетворитися наактивне спроможне телевізійне виробництво. За даними одного з найавторитетнішихдослідників історії Українського телебачення І.Г. Мащенка [16], загальний обсяг мовлення недержавнихтелерадіоорганізацій, що діяли в Україні у 1993 році, становив понад дві тисячіна добу. Найбільше ефірного часу мали ті з них, передбачуваною аудиторією якихбуло населення великих міст, однієї або кількох областей, усієї України.
Вжена початку 1994 року офіційні свідоцтва на право вести мовлення мали майже 1000компаній, студій, редакцій, програм ТБ і радіомовлення, що не входили досистеми Укртелерадіокомпанії. Структурно це має такий вигляд: телевізійних —понад 400; радійних — 343; змішаних — 28; за способами мовлення: ефірних — 211;ефірно — кабельних — 48; кабельних — 265; проводових — 284. Найбільше свідоцтв,які давали право на телерадіодіяльність, видано в Донецьку — 198, Києві — 96,Полтаві — 83, Херсоні — 53, Кіровограді — 42, Дніпропетровську — 39. Найменше:у Рівному — 1, Севастополі — З, Чернігові — 7, Чернівцях — 9. Щоправда, 284телерадіоорганізації, з числа зареєстрованих на той час, не вели мовлення [29].
1.3Сучасна ситуація в регіональному телевізійному просторі
Телевізійнікомпанії України переважно знаходяться під впливом двох основних сил:українських олігархів і західного капіталу [32].
Нинів Україні зареєстровано близько 800 телеорганізацій державної, комунальної,приватної та змішаних форм власності. За видом мовлення — це ефірне, кабельне,супутникове, ефірно-кабельне та інше телебачення [29].
Нинідержавний сегмент телерадіоінформаційної сфери, а це 30 ТРК, становить небільше 2,5 % від загальної кількості телерадіоорганізацій, адже в Україні наданий момент ліцензовано 1260 ТРК. Однак про його особливе місце свідчатьцифри: у 2004 р. державний сегмент виробив понад 89 тис. год. телепрограм, щоможна порівняти із сукупно виробленим продуктом 11 загальнонаціональнихнедержавних мовників (80 тис. год.).
ДержавніТРК працюють у форматі публічного мовлення, вони зорієнтовані не на отриманняприбутків, а на виконання державного замовлення, яке, по суті, мало б бутизамовленням суспільства. Як зазначає В. Шкаралупа, соціальна активністьнаселення в областях сьогодні дуже висока [19;С. 3–6]. Мешканці регіонів воліють жити не тільки столичним життям, їхцікавлять події у власному регіоні, які стають інформаційним продуктом самемісцевого ТБ. Окрім того, кожен громадянин України має законне право наінформацію [3; С. 27–31], реалізувати якепокликані ЗМІ, зокрема, регіональні телекомпанії.
Регіональнатележурналістика «пройшла основні етапи свого становлення – від однопартійноїзаангажованості, через перебудовчу ейфорію уседозволеності до теперішньогопроцесу поступового усвідомлення як можливостей, так і відповідальності«четвертої влади» [5; С. 46–53].«Програми місцевих телекомпаній для населення стали невід’ємним елементомжиття, могутнім пізнавальним та виховним засобом масової комунікації, а головне— джерелом різноманітної інформації» [12; С.9–16]. Хоча неможливо приховати й того, що у кожному регіоні Українимісцеве телебачення гуртує свою аудиторію та подає інформацію зазвичай так, якхочуть бачити і чути місцеві мешканці. Тому тележурналіст має вміти відчуватисоціальний простір, тобто тих людей, які нас оточують. Він повинен статипрофесійним дипломатом. Адже формувати масову свідомість — це дуже тонка річ. Іробити це треба, можливо, навіть на рівні підсвідомого, але водночас чіткодотримуватися законів.
Промайбутнє регіонального телебачення, перспективи розвитку та його «реабілітацію»вже неодноразово замислювалися аналітики (телевізійні експерти). В одному ізномерів «Телекритики» журналіст поцікавився у досвідчених телевізійників проїхній погляд щодо майбутнього регіонального телебачення.
Генеральнийдиректор каналу ICTV Олександр Богуцький вважає, що «єдине джерело успіхурегіонального телебачення — місцеві програми, насамперед, новини. Розвитокмісцевих інтересів і можливість (виключна!) повністю відобразити їх на місці —запорука успіху, розвитку і добробуту місцевого (регіонального) телебачення». Аще він сказав: «Майбутнє телебачення невіддільне від майбутнього країни.Прямопропорційне розвитку держави з корекцією на регіональну специфіку…Загальна добра ситуація у суспільстві вирівняє рівень усіх його учасників» [34].
Інезалежно від того чи це київська телекомпанія, чи регіональна з хорошимтехнічним обладнанням і висококваліфікованим персоналом також може бути нарівні з будь-якими європейськими телеканалами. Незаперечним чинником є й те, щоспіввідношення «місце народження/навчання» = «заробіток/видатки» сприяє«осілості» кадрів, на відміну від іншого чинника, коли професійний тележурналіст,припустимо, дніпропетровець — винаймає помешкання в столиці заради примарноїперспективи кар’єрного росту, яка, можливо, чекає на нього не раніше ніж через15 — 20 років.
ТетянаКрасикова, президент Чорноморської ТРК, вважає, що для вирішення проблемрегіональних електронних ЗМІ необхідно централізовано навчати працівників поширокому спектру телевізійних професій, особливо це стосується тих, хто створюєякісну творчу картину (оператор) і технічну (відеорежисер, монтажник) і т. д.
ОлегЧернишов, директор з розвитку та зв’язків регіонального телебачення, «Новийканал», вигідним для регіональних телекомпаній вбачає нібито вдалий поділефірного часу: більшу частину програмного наповнення необхідно віддаватимережевій телекомпанії, а «місцевому чи регіональному телебаченню визначенийвідлік часу, т. зв. вікна, оскільки більше ніж півтора години якісногоматеріалу місцева телекомпанія зробити не в змозі… Така модель найбільш повновраховує інтереси місцевих та регіональних телекомпаній. І саме в такійситуації вони зможуть нормально функціонувати в правовому полі». Скептичний ідостатньо упереджений прогноз майбутнього регіонального телебачення плямує всібез винятку ТК.
ВалерійКалниш, випусковий редактор ЗНТРК «ТВ-5» (Запоріжжя): «Незважаючи на розбіжностів технічному забезпеченні (яке, до речі, різко зменшується) і значно нижчупрофесійну підготовку кадрів в регіональних телекомпаніях порівняно зістоличними ЗМІ, все ж у них є одна наочна подібність – всі вони мають своговласника, який тією чи іншою мірою диктує політику каналу. Ось саме це і євизначним. На регіональні ЗМІ є значно більший тиск зі сторони власників.Викликано це і територіальною близькістю, і локальністю інтересів, ікон’юнктурою ринку професіоналів у провінції, і рівнем зарплат». Усе це,відповідно, змушує телевізійника миритися з ситуацією і висвітлювати події так,як їх хоче бачити власник. Або ж навпаки: достатньо один раз випустити в ефірнезалежний телесюжет і тоді — можна назавжди розпрощатися зі своєю посадою.Отже, такі невеселі реалії змушують аудиторію «споживати» такий телепродукт,перетравлювати його, а потім просто припинити дивитися той чи інший канал.
ПанКалниш вважає, що змінити регіональне ТБ може тільки створення мережірегіональних телекомпаній, де випуск новин почнеться у м. Сімферополі, азакінчиться у м. Львові. І відмінність із загальнонаціональними каналами була бразюча — це не погляд на події зі столиці, а погляд зі всіх сторін.
Особливоюпроблемою у майбутньому для регіонального телебачення Едуард Меркулов,технічний директор ТРО «Маріупольське телебачення», бачить «мережевиків» та т.зв. «авторитетні канали». «Мережевики» настирливо «пробираються» в регіони,викуповують ліцензії на право мовлення на тих частотах, де регіональні компаніївже давно працюють, відверто лобіюють свої інтереси на всіх рівнях влади.Залишаються регіональними тільки телекомпанії обласного рівня», а дрібні міськіканали через брак коштів скорочують свій ефір до одноденноїп’ятнадцятихвилинної трансляції новин.
«Урегіонального телебачення завжди був і буде свій глядач», — вважає ТетянаЛєбєдєва (Незалежна асоціація мовників України). «Ніколи загальнонаціональніканали не зможуть задовольнити абсолютно звичайне бажання знати, щовідбувається в їхньому місті, на їхній вулиці. Люди повинні мати шанс побачитив репортажі свій дім, своїх сусідів». Це жахлива помилка, коли вважають, щополітичні баталії і потужний «різнобарвний» PR центральних каналів можезадовольнити потребу в інформації про рідне місто. Більш доступна і довірливатональність місцевих каналів ближча і більш зрозуміла мешканцям. У місцевійінформації не потрібно шукати подвійного дна, вона прозора, зрозуміліші мотивиі взаємозв’язки. Менша дистанція між джерелом і споживачем інформації.
Щостосується прямих ефірів на регіональних телеканалах, то ніхто не можезрівнятися з їхньою ефективністю. У глядача виникає відчуття співучасті,можливості дати своє запитання і почути на нього відповідь. Причому,висвітлюються всі найболючіші питання [33].
Власкор5 каналу в Одесі Олексій Єсін: «Не розумію, чому регіональних кореспондентіввважають напівпрофесійними невдахами… Зовсім ні! Це професійні люди, якіпросто з якихось причин не хочуть покинути рідне місто чи місто, де вонимешкають наразі. Не всім бути в Києві, не всім працювати в Києві».
Регіональнетелебачення у більшості регіонів України практично не має конкуренції: глядач,якщо хоче переглянути місцеві новини, публіцистичні програми локальногохарактеру, а з ними й художню та документальну продукцію, безальтернативновибирає один із регіональних каналів. Адже важливою особливістю сприйняттяінформації є те, що всі новини, навіть загальнонаціональні проблемисприймаються аудиторією в аспекті саме місцевому. Так і розуміннязагальнодержавних фактів осягається глядачем через повсякденне життя навколоних. «У цьому плані регіональне телебачення має рідкісний шанс виконуватикомунікативну функцію, використовуючи свої незаперечні природні переваги, асаме: максимальну наближеність до головних орієнтирів та потреб людей, а такожтісний і зрозумілий зв’язок з їхніми міжособистісними, а нерідко і звиробничими стосунками». У цьому випадку ініціатором комунікаційного процесуякраз і є телебачення, яке мусить знати вимоги аудиторії свого каналу, віковіхарактеристики, рівень освіти, національну структуру і, звичайно, професійні інтереси.Це «розшифрування» аудиторії необхідне хоча б для того, щоб зорієнтуватитворців телепередач на близьку для телеглядача мову спілкування, на потрібнутональність, тематичну спрямованість мовлення. Від цього безпосередньо залежатьефективність усієї роботи, і прогноз сприйняття телепрограм, і можливістькомунікативного програмування. До того ж не варто забувати, що для кожногорегіону однією з найважливіших соціальних проблем є заснування об’єктивної силиі характеру впливу тієї чи іншої телекомпанії на зміни в громадській таіндивідуальній свідомості» [20; С.241-257].
Регіональнетелебачення, незалежно від представленого телеканалу відіграє важливу роль унаціональній системі, зокрема, якщо воно передбачає право меншин виражати себе.Разом із загальнонаціональними каналами регіональне телебачення формує духовніінтереси різних категорій населення, забезпечує інтерес членів суспільства,орієнтує на нові цінності, сприяє збереженню регіональної ідентичності й культурноїспадщини та утверджує принципи державності незалежної України.
український регіональнийтелекомпанія
Розділ2. Специфіка роботи телебачення Дніпропетровщини
2.1Стереотип слабких провінційних каналів: телевізійний простір Дніпропетровщини
Унаш час у провінційного глядача з'явилася можливість стати завзятим телеманом.Зазирнемо, наприклад, у місто Дніпропетровськ. Підключившись за мінімальнуабонентську плату (28 гривень на місяць) до мережі багатоканальногоефірно-кабельного телебачення, дніпропетровці дивляться 25 каналів відмінноїякості.
Навіщож потрібні місцеві каналі телебачення, коли є центральні? І що не влаштовуєпровінцію в ідеології «головного» телебачення»? По-перше,більшість центральних телеканалів постачає інформацію про події, які восновному відбуваються в Києві. Але столиця це ще не вся країна. За рівнемжиття та запитів регіони та столиця — два діаметрально протилежні полюси. Центрвіддаляється від регіонів.
Самев глибинці життя дає журналістам масу прикладів пожвавлення на місцях, цікавихнапрацювань, яскравих, сильних характерів, соціальних зрушень, значних подій.Сила регіонального телебачення в тому, що воно може, наприклад, взяти темубудівництва метро — вічного довгобуду Дніпропетровська, запросити учасниківцього довгобуду, звичайних городян, та присвятити цій темі півтори години. Такітеми зрідка можуть з'являтися в новинах загальноміських каналів у виглядідвохвилинного сюжету раз на рік, під черговий інформаційний привід. Регіональніканали можуть присвяти цій темі цілу програму, або зробити спеціальнийрепортаж. У загальнонаціональних каналів завжди є обмеження — це великаглядацька аудиторія по всій Україні, а в кожного міста й області є своїспецифічні проблеми та події. Міські канали ближче до життя області. Тавсе ж імідж провінційного телебачення перетворився насвоєрідний стереотип.
Заданими державного комітету телебачення та радіомовлення, станом на 1 вересня2008 року в Дніпропетровській області діє 97 телеорганізацій (10 з яких –комунальної та державної форм власності, решта — приватні). На карті охопленнянаселення Дніпропетровської області телевізійним мовленням є чисельні «біліплями» — це ті місця, куди не доходить мовлення жодного телеканалу [30].
УДніпропетровську ведуть мовлення 7 телеканалів, 2 з яких комунальної тадержавної форм власності, решта — приватні. Здорова конкуренція між каналамизмушує їх творчо підходити до свого мовлення.
ДніпропетровськаОДТРК (51-й канал, Дніпропетровськ):
Регіонмовлення: Дніпропетровська область;
Аудиторія:7,5 – 8 млн. чоловік;
Формат:інформаційно-розважальний. Інформує мешканців області про події в регіоні таобласному центрі;
Контент:«Новини», «Ранковий коктейль», «Тихіше миші», «Круглий стіл», «Пенсійний фондінформує», «Інтерв'ю», «Тема дня» та ін.
СьогодніДОДТРК ні формою, ні змістом не відмінна від 23 інших ОДТРК України. І проблемиу Дніпропетровського обласного телебачення такі самі, як і в усіх інших.Непомірно великий штат, символічні зарплати, мізерні прибутки від реклами,вбога студія, застаріле обладнання, а як наслідок — погана якість картинки.
ТелекомпаніяПриват ТБ Дніпро (9 Канал, Дніпропетровськ):
Регіонмовлення: Дніпропетровськ і область в радіусі 50-100 км. (Новомосковськ,Павлоград, Дніпродзержинськ, Синельникове, Верхньодніпровськ та деякі райониЗапоріжжя);
Аудиторія:2 млн. чоловік;
Формат:інформаційно-розважальний канал для телеглядачів, його головне завданняподобатися всім шарам телеаудіторії, і перш за все найбільш активній їїчастині;
Контент:«Новини 9 каналу», «Економічні новини», «Культурне меню», «Чупс-прогноз»,«Дніпро-футбол», «Вояж», «Резюме», «Губернские хроники».
ТелерадіокомпаніяСтерх (11 Канал, Дніпропетровськ):Регіон мовлення:Дніпропетровськ, Запоріжжя, (Дніпродзержинськ, Кривий ріг, Новомоськовськ,Павлоград, Приміське, Верхньодніпровськ, Синельникове);
Аудиторія:більше 3,5 млн. чоловік, соціально-активне населення, 20-45 років, фахівці,керівники, кваліфіковані робітники, пенсіонери, студенти;
Формат:інформаційно-розважальний;
Контент:«Новини 11 каналу», «Новини сьогодні», «Про рибалку серйозно», «Батьківськийклуб», «Канал золотої музики», «Васильевский остров» тощо.
27канал (Дніпропетровськ)
Регіонмовлення: м. Дніпропетровськ;
Аудиторія:750тис. чоловік;
Формат:інформаційно-розважальний,
Контент:«Об'єктив», «Нічна зміна», «Філософія мистецтва», «Екстра Тайм»,«Катеринославські майстри», «Встречи с доктором Омельченко».
34канал (Дніпропетровськ):
Регіонмовлення: м. Дніпропетровськ, м. Дніпродзержинськ, м. Новомосковськ та м.Кривий Ріг;
Аудиторія:3 млн. чоловік;
Формат:інформаційно — розважальний;
Контент:«Бліц-факт», «Бліц-факт ТОП-7», «Дело вкуса», «Джерельце», «Другие реальности(Медикус+)», «Життєвий простір», «Медикус», «Наш Сад», «Особливості місцевоїрибалки», «Перевоплощение», «Тип-Топ», «Трудові резерви», «Ранок на 34телеканалі», «Як живемо».
ІРТ(Дніпропетровськ):
Регіонмовлення: м. Дніпропетровськ
Аудиторія:700 тис. чоловік
Формат:у самій назві — інформація, реклама, телебачення. Називають себе «кориснимтелебаченням»: «Ми не говоримо про політику. Ми даємо лише корисну інформацію».
Контент:«Корисні новини», «Інфоблок», «Авторитетна думка», «Фінансовий радник» +«Нерухомість», «Життя міста», «Автомобіль», «Без коментарів», «Коротко прорізне», «З перших вуст».
Домашнийочаг (ІРТ, Дніпропетровськ):
Регіонмовлення: м. Дніпропетровськ;
Аудиторія:750 тис. чоловік;
Формат:як і у каналу ІРТ — «корисне телебачення»;
Контент:«Інфоблок», «Час відпочинку», «Магазин», «Вибір народу», «Здоров’я», «Краса надусе», «Інтер’єр», «Доньки-матері», «Домівка».
Якщодетальніше розглянути перспективи місцевих телеканалів, блискучими назвати їхважко. На відміну від столичних колег, дніпропетровському телебізнесу відвертобракує сил для організації повноцінного телеканалу. Регіональні студії фактичноготують лише випуски місцевих новин. Як підтверджує практика, регіональниммовникам дуже важко систематично забезпечувати глядача якісним телепродуктом.Програмний продукт регіональних телестудій порівняно із загальноукраїнськимиканалами доволі слабкий. Звідси і низькі рейтинги (додаток № 1).
Найважчапроблема для регіонального телебачення — слабке фінансування. Складаєтьсявраження, що регіональне мовлення є нікому не потрібним явищем. Його рекламнийринок дуже мізерний, навіть якщо він він і якісний, але рейтинги його поки щонизькі і розцінки убогі (додаток № 2).
Якщож зрівняти тариф реклами місцевих каналів із загальноукраїнськими, то вінсуттєво відрізняється. «Українська правда» поінформувала, що у«Студії 1+1» ціни на розміщення реклами коливаються від 36 грн. 78 коп. майжедо 1 тис. 275 грн. за секунду. А от «Уніан» повідомив, що за секунду рекламногоролика на телеканалі «ICTV»необхідно було викласти від 13 до 610 грн. На «5 каналі» реклама дещо дешевша істановить 32 — 107 гривень. Водночас секунда на «Новому каналі» коштує від 3,20до 720 грн.
Післятаких розцінок можна зробити висновок, що ціна реклами на телебаченні залежитьне лише від дня та часу виходу в ефір, а й від рейтингу та покриття каналу.Великі рекламодавці просто не звертають увагу на регіональні телеканали.
Івсе ж, хоча центральні канали завжди матимуть більше грошей, а отже іможливостей, однак інтерес до місцевих новин задовольнити зможуть лише місцевіЗМІ. А тому регіональне телебачення приречене розвиватися та завойовувати свогоглядача.
Втім,через те, що все зводиться до грошей, на сьогодні вочевидь, що державнетелебачення в Україні є важливим інструментом влади, з успіхом виконує їїідеологічні, політичні, маніпуляційні замовлення. Але є й інший «бік медалі».На державному телеканалі можна спробувати зберегти те, що неможливо зберегти накомерційному — театр, музику, мистецтво, освітні програми. «Роль державноготелебачення в тому, щоб захищати… традиції, історію і культуру, — вважаєвідомий діяч телебачення Е. Сагалаєв. — Державний канал повинен бути більшреспектабельним. Не повинно бути порнографії, мінімум жорстокості й насильства»[23; С. 4.], тобто всього того, що підтримує рейтинги на комерційних каналах.Однак відомо, що уряд України нині не в змозі утримувати «своє» державне телемовлення,значна частина коштів якого надходить від реклами. Конкурентоспроможність, яказабезпечує стійкий інтерес масової аудиторії до каналів, залишаєтьсянайважливішим критерієм поцінування телепрограм.
Комерційнетелебачення існує за рахунок реклами, і рейтинг — це те, що регламентує йогороботу. Головні фігури — рекламодавець і спонсор. Зміст комерційноготелебачення здебільшого орієнтовано на запити і потреби масової аудиторії, відякої залежить кількість реклами на телеканалі, а отже, і його фінансовий стан.Звідси зрозуміло, що комерційний успіх телебачення якраз і базується нарекламі, у тому числі й дніпропетровського. І неможливо не погодитися з тим, щов основі одержання прибутку «із повітря» — суміш сенсацій, круто замішаних насексопатології і насильстві, з надто хижацькою і нав'язливою телерекламою.
2.2Проблеми та перспективи регіональноготелебачення на прикладі 9 каналу м. Дніпропетровськ. Принципи підходу доробочого процесу
УДніпропетровську існувала одна з перших комерційних телекомпаній, яканазивалася «ІN-TV».Паралельно на ПМЗ існувала відомча телекомпанія «Оріон», яка обслуговувалапотреби КБ та заводу: знімала старти, запуски, роботу конструкторів, тіматеріали, які у той час були секретними. У січні 1995 року відбулося технічне таінтелектуальне злиття двох телекомпаній. Засновником стала група «Приват», вособі Ігоря Коломойського. Звідси і нова назва — «Приват ТБ Дніпро»(торгівельна марка 9 канал). За 15 років телекомпанія змінила 3-4 формати.
До2000 року 9 канал заповнював 24 години ефіру: власні програми, придбані фільми.У нове століття канал увійшов з величезними заборгованостями по заробітнійплаті та на межі банкрутства. Самотужки покривати ефір вже не виходило. Зізміною керівництва знайшли вихід вижити та втриматися на ринку: здавати ефірнийчас «в оренду». «Приват ТБ Дніпро» уклав ефірний договір з «Новим каналом» м.Києва. Недержавні київські телемережі намагаються завойовуватизагальнонаціональну аудиторію, поширюючи свій вплив на регіональні ринки. Вонипередають програми через станції своїх мереж або по супутнику. Часи виходувласне 9 каналу варіювалися. У 2008 році місцевий канал віщав лише чотиригодини на добу.
З2009 «Приват ТБ Дніпр» ретранслює канал ТВІ м. Київ. З новими фінансовимивливаннями та передвиборною гонитвою кандидатів на посаду Президента України,з’явилася можливість та потреба збільшити кількість годин мовлення власне 9каналу до п'яти годин на добу (8.00-9.00; 15.00-16.00; 19.00-20.00;21.00-22.00; 00.00-01.00). З’явився денний випуск новин.
Сьогодніна телекомпанії «Приват ТБ Дніпро» працює близько 70 співробітників. Увиробництві та видачі програм в ефір використовуються сучасні станціїнелінійного монтажу, обладнання форматів BetacamSP, DV.Апаратура видачі в ефір та ефірно-студійного комплексу реалізована накомпонентній обробці відеосигналу, що відповідає високим вимогам.
Професійнетелевізійне обладнання, встановлене в апаратно-студійному комплексітелекомпанії та сучасна передавальна техніка, дозволяють передавати в ефірпрограмний сигнал високої якості та забезпечують впевнений прийом у радіусі 100кілометрів (міцність передавача – 500 Вт). Під покриттям знаходяться:Дніпропетровськ, Новомосковськ, Павлоград, Дніпродзержинськ, Синельникове,Верхньодніпровськ та деякі райони Запоріжжя. Діапазон мовлення – метровий.
Телекомпаніявиробляє власні програми: «Новини 9 каналу» (по буднях о 8.00; 15.00; 19.00;21.00; 00.00), «Економічні новини» та «Чупс прогноз» – прогноз погоди (побуднях після новин), щоденний випуск новин культури «Культурне меню» (8.30;15.30; 00.30), щотижневий огляд спортивних подій «Дніпро футбол» (неділя8.00-8.30; 19.00-19.30), «Вояж» – відпочинок і туризм (субота 19.00; 00.00),«Резюме» – підсумкова програма тижня (субота 19.40), «Губернські хроніки»(неділя о 19.30 та понеділок о 8.00), «Прямий ефір на 9-му» – актуальна зустрічв прямому ефірі. У березні 2010 року 9 канал спробував запустити унікальну дляДніпропетровську програму «Битва за Дніпро» – у прямому ефірі збирали людей,компетентних у гострих питаннях (тарифи, дороги, бюджет тощо). Програма нефінансувалася жодними владними структурами, не було правих та винуватих, лишесуперечки та пошуки вирішення міських проблем. Втім, керівництво каналувирішило призупинити проект до осені. У таку ж довгу відпустку пішли й «Губернськіхроніки». Закриття обох проектів пов'язують з перенесенням міських виборів. Нанашу ж думку затишшя скандальних проектів зумовлено зміною влади у країні ідуже важко сприйнялося колективом 9 каналу.
Якбитам не було, канал продовжує працювати. Обличчям «Приват ТБ Дніпро» можнаназвати програму «Новини 9 каналу». На щоденний випуск новин працює 9журналістів та 4 оператори. Оперативно зроблені сюжети, актуальні теми,авторська подача – риси служби інформації. Факт відсутності державногофінансування став гарантом незаангажованості. Але і об’єктивність, інезаангажованість закінчується рівно там, де починаються інтереси засновниківчи постійних рекламодавців. У період виборчої агітації у «Новинах 9 каналу», які інших регіональних мовників, через один зустрічалися сюжети про діяльністьтого чи іншого кандидата. Також дніпропетровські телевізійники не нехтуютьзамовними сюжетами, що й дає змогу їм самим оплачувати видатки своєїтрансляції.
Умовноподілимо співробітників 9 каналу на технічних і творчих працівників. Хоча зіншого боку такий розподіл може бути не доречним, бо так чи інакше навітьтехнічним працівникам доводиться мислити творчо.
Іті, і інші співробітники телекомпанії мають певне і не завжди чітко розмежованеколо обов'язків, які вони виконують. Декілька років тому керівництво «Приват ТБДніпро» зробило крок до створення «універсальної» служби інформації: коженжурналіст самостійно монтує свої репортажі, поєднуючи функції репортера тарежисера монтажу. Це звільнило журналістів від черг до монтажних-апаратних тавід пояснень монтажеру, що вони хочуть бачити у результаті. Втім, це дещоуповільнило створення сюжету, адже досвідчені монтажери збирають куди швидше зажурналістів. Хоча треба віддати належне службі інформації 9 каналу: молодий журналістськийколектив швидко втягнувся у новий графік роботи.
Випускновин, чи будь-якої іншої програми прямо залежить від виконання прямих і непрямих обов'язків. Більшість роботи побудоване на співробітництві та підтримці.Тобто будь-який співробітник телекомпанії окремо працювати не може.
Якістьрепортажів у випуску новин 9 каналу, як і будь-якого іншого, прямо залежить відможливостей. Якісній роботі можуть завадити:
· проблемиіз технікою (камерою, мікрофоном чи комп'ютером);
· відсутністьчасу, що приділено для підготовки матеріалу (в тому числі кількість часу, щомає водій та оператор).
Такожвважаємо, що якість залежить і від ступеня творчого підходу до підготовкисюжету.
Розглянемо,кожну з проблем. Перша і найбільш головна: в деяких ситуаціях, як наприклад,холод чи спека, камера може працювати по-різному, і яка б подія не була, камераможе просто відмовитися її знімати. Важливі також наявність касети та запаснихакумуляторів.
Безперечнимзалишається той факт, що журналіст, оператор та водій повинні мати достатньочасу для перебування на події, бо при відсутності часу, її висвітлення стає поверхневим:не достатня кількість інтерв'ю чи мало робочого відеоматеріалу. Втім,безвихідних ситуацій не буває. Якщо зйомка не ексклюзивна, колеги з іншихдніпропетровських телеканалів ніколи не відмовлять у допомозі.
Привідсутності подібних проблем, робота перебігає у майже однакових умовах.Наприклад, у разі, якщо знімальна група виїжджає на подію, про яку знаєзаздалегідь, робота відбувається наступним чином.
Знімальнагрупа вирушає на подію. Найчастіше і журналіст, і оператор знає, що будевідбуватися і приїжджає заздалегідь. (Про події, які будуть відбуватися їмповідомляє прес-служба тієї чи іншої установи). Перед початком, а також під часзаходу журналіст дає оператору настанови, щодо відеоматеріалу, який він бажаєотримати від оператора по закінченні зйомки. Журналіст може записати стенд-ап,якщо це доречно.
Колизнімальна група повертається на телекомпанію, журналіст оцифровує відеоматеріалдля подальшого монтажу. Паралельно, або після цього, журналіст займаєтьсянаписанням тексту для ведучих, закадрового тексту для репортажу та виокремлюєсинхрони (уривки інтерв'ю до 20 секунд), які в подальшому будуть міститись всюжеті і подає готовий текст для перевірки головному редакторові.
Післяперевірки тексту, журналіст записує закадровий текст. Після чого приступає домонтажу сюжету. Далі сюжет виходить в ефір: весь процес спрощений тим, що усікомп'ютери на телекомпанії пов'язані внутрішньою мережею.
Більшістьподій, на які виїжджає знімальна група 9 каналу, заплановані заздалегідь, тобтоголовний редактор виокремлює їх із решти і пише їх у графік зйомок. Однак,бувають ситуації, коли події виходять не запланованими. Про них найчастішеповідомляють прості городяни, або колеги з інших каналів. Якщо усі можливостідозволяють знімальній групі виїхати на подію, робота формується майже такимсамим чином, хіба що з деякими поправками, бо оператор та журналіст можуть недо кінця уявляти, що саме відбувається і хто буде присутнім на заході. Роботакоригується в залежності від ситуацій, що склалася.
Єі інші випадки. Наприклад, заплановані зйомки, але не ті, про які повідомляютьті чи інші установи за допомогою своєї прес-служби. Такі як коментар з приводутієї чи іншої (скоріше за все проблематичної) ситуації, що склалася в місті,або зйомка простих людей, які страждають від цієї ситуації. Про коментарі тазйомку в такому разі домовляються заздалегідь, в рідших випадках — недомовляються, а просто їдуть. Знімальний процес також коригується в залежностівід ситуації, втім після збору всієї інформації обробка матеріалу відбуваєтьсятак само, як і у випадку, описаному вище.
Яквже зазначалося раніше, робота на телекомпанії заснована на підтримці одинодного. Інша справа, якщо мова стосується не людських моментів, тобто ситуацій,що пов’язані з політикою каналу та суто технічних, про які мова також ідетьсявище.
Черезнедостатньо повне фінансування технічна база телеканалу оновлюється рідко, дужебагато що з роками приходить у негідність (як то касети, картки пам’яті,батарейки, мікрофони та комп’ютери). Журналісти не можуть обвинувачуватипростих рядових працівників (операторів або будь-яких інших технічнихспівробітників) у технічних несправностях устаткування. Постійна мінімальна увагаприділяється лише сайту каналу (www.9-channel.com),який вимагає немалих фінансових витрат. Нещодавно сайт змінив дизайн, булопридбано новий потужний сервер.
Обережністьта гідна увага з боку керівництва каналу найчастіше приділяється лише тим матеріалам,вихід яких оплачений приватними особами, тобто рекламі чи прихованому піару.Вихід таких сюжетів стоїть на першому місці, що є однією з частин політикиканалу. Справедливо відмітити, що за таких умов розподілення уваги, страждаютьглядачі. Почуття журналістів та емоційний стан у таких умовах роботи також не укращому стані. Однак, в умовах того, що 9 канал є приватним, а не державним, вкерівництва нема іншого вибору, бо лише за умови розміщення і розповсюдженняреклами він має змогу існувати.
Черезте, що гідна увага приділяється рекламі та політичним замовникам, інші,несплачені, матеріали відходять на другий план. На зйомки, в яких немаєзамовника, оператор та журналіст може поїхати лише у разі, якщо цей матеріал неставить під загрозу вихід в ефір замовного сюжету. Дуже рідко подібнимсоціальним, потрібним простим городянам, сюжетам та подіям приділяється стількиуваги, скільки воно того потребує. Завше на повне ознайомлення із проблематикоюта проникнення такою соціальною темою не вистачає часу. Не вистачає в оператората журналіста також часу і не те, щоб домовитися про додаткові інтерв’ю чизйомки, аби матеріал, що вийде в ефір, був повноцінним та висвітлив усі боки тасторони проблеми, яка підіймається. Найважче було у період передвиборної гонитвикандидатів на посаду Президента. У новинах виходили 1-2 не замовлених сюжети з10.
Звищезазначеного слід зробити висновок, що політика каналу в сенсі такихпріоритетів сприяє тому, що проявів рівня висококласної об’єктивноїжурналістики в ефірі каналу можна побачити рідко. З таких причин багато людей,що приходять на роботу, розчаровуються в телебаченні, або ж починають думати,що все в ньому саме так і влаштовано. Студенти чи вже дипломовані спеціалісти,що приходять та уходять з каналу, утворюють великий потік працівників.
Втім,в цьому є і певні позитивні сторони. Наприклад, 9 канал, як і рештарегіональних каналів, готує багато людей, які можуть далі стати справжнімипрофесіоналами вже на вищих рівнях журналістики. Незгода з політикою каналу тарозподілом пріоритетів стає стимулом для саморозвитку молодих людей та їхподальшому просуванні по кар’єрній драбині.
Звичайно,що є і інші співробітники каналу, які працюють там вже великий проміжок часу.Їх не дуже багато, однак їх по праву можна вважати справжніми професіоналами втих умовах, в яких вони працюють. Найчастіше саме вони і стають наставниками тапомічниками для молодого покоління. В таких довголітніх працівників сформованеколо спілкування та зв’язків. Для них просто домовитися про інтерв’ю чи зйомку,бо вони вже мають довіру та контакт із мешканцями міста (від простих допосадовців). Щоправда, такі люди найчастіше не є журналістами, вони –редактори, оператори тощо. Як правило, більшість з них вже звиклі до умов праціта в курсі політики каналу до дрібниць.
Неможна сказати, що на 9 каналі чи будь-якому іншому регіональному телеканаліпростому дипломованому чи поки не дипломованому журналістові неможливозалишитися та працювати там на зміну тим, хто рано чи пізно піде. Для тихновачків, які хочуть працювати на регіональному телевізійному просторідостатньо великий проміжок власного життя є можливість залишитися, набратисядосвіду. В подальшому вони навіть можуть стати редакторами, ведучими чи навітьавторами власних програм. Вони мають змогу протестувати власні сили,вдосконалити свої знання, і в решті решт висловити свої думки у власнійпрограмі. Щоправда, на 9каналі це можливо лише за умови, якщо журналіст (а у цьому випадку авторпрограми) знайде, чи буде бачити спонсора цього проекту, адже не слід забувати,що 9 канал є приватним і існує лише за рахунок рекламодавців.
Втім,з переміною влади в країні, керівництво каналу відмовило у замовлених сюжетахкандидатам на посаду міського голови. Вже місяць у «Новинах 9 каналу» сутоновини. Журналісти зітхнули з полегшенням, але з'явилися фінансові труднощі.
Івсе знову упирається в гроші. На нашу думку, розімкнути це коло та змінитиситуацію на 9 каналі, як і на інших окремих регіональних мовників, можливо уразі: зміни форми власності (на громадську, колективну або змішану), абозацікавленість власника у гідному фінансуванні задля підняття рейтингів таякісності продукту, що випускається.
Висновки
Уході наукового дослідження ми дійшли наступних висновків:
· регіональнетелебачення мало б бути ріднішим та доступнішим для телеглядачів, урегіонального телебачення завжди був і буде свій глядач. Ніколизагальнонаціональні канали не зможуть задовольнити абсолютно звичайне бажаннязнати, що відбувається в їхньому місті, на їхній вулиці. Люди повинні мати шанспобачити в репортажі свій дім, своїх сусідів. Це жахлива помилка, коливважають, що політичні баталії і потужний «різнобарвний» PR центральних каналівможе задовольнити потребу в інформації про рідне місто. Більш доступна ідовірлива тональність місцевих каналів ближча і більш зрозуміла мешканцям. Умісцевій інформації не потрібно шукати подвійного дна, вона прозора.Зрозуміліші мотиви і взаємозв’язки. Менша дистанція між джерелом і споживачемінформації. Втім, поки що такі думки утопічні, і глядач реагує на регіональнетелебачення, перемикаючи канал, а імідж слабких провінційних каналівперетворився на стереотип.
Причинутакого ставлення до регіональних мовників вбачаємо у тому, що:
· протягомдвадцяти років розвитку регіонального телебачення створилася деформована,безперспективна модель регіонального телемовлення. Увесь цей час увагаполітичних кіл середнього й нижчого рівнів концентрувалася на регіональномутелебаченні, яке вважалося доволі ефективним засобом впливу. Надмірна увагаполітиків, відсутність кадрового потенціалу й принципу професійності призвелидо деградації творчого і виробничого колективів, яку до сьогодні більшістьтелекомпаній не здатні припинити без зовнішнього втручання й значних кадровихзмін;
· слідвизначити таку стратегічну проблему: держава залишається значним і впливовимгравцем і, водночас, регулюючим суб'єктом телевізійного ринку. Вонавикористовує систему субсидій і дотацій як позаринковий механізм впливу. Накомерційних каналах ситуація не краща. Але тут свою політику диктуютьзасновники та керівництво телекомпаній. Зважаючи на можливі спекуляції на тлівисвітлення подій, пропонуємо знаходити нові форми власності телекомпаній:громадську, колективну або змішану;
· необхіднорозвивати широкий тематичний (політика, економіка, культура, мистецтво,соціальні питання, спорт, література тощо) і географічний (наявність власнихкореспондентів, які працюють у кожній точці регіону) спектри. Телепрограмиповинні бути збалансовані й різнобічні, мати кілька рівнів перевірки фактів таінформації. Як приклад наближеного до описаної моделі, можемо вже розглядатинавіть центральне українське ТБ, зміни якого стали природним наслідком свіжихкадрових вливань.
· Неможна сказати, що на регіональному телебаченні простому дипломованому чи покине дипломованому журналістові неможливо залишитися та працювати там на змінутим, хто рано чи пізно піде. Для тих новачків, які хочуть працювати урегіональному телевізійному просторі достатньо великий проміжок власного життяє можливість залишитися, набратися досвіду. В подальшому вони навіть можутьстати редакторами, ведучими чи навіть авторами власних програм. Вони маютьзмогу протестувати власні сили, вдосконалити свої знання, і в решті рештвисловити свої думки у власній програмі. Алекомерційна вигода переважає навіть над дуже хорошою ідеєю та ініціативами. Томуможливість створення авторського проекту стає реальною лише за умови, якщожурналіст знайде, чи буде бачити спонсора свого проекту.
Придетальному аналізі перспектив місцевих каналів важко назвати їх блискучими.Дніпропетровському телебізнесу відверто бракує сил для організації повноцінногозаповнення ефірного часу якісним та цікавим телепродуктом. Найчастішерегіональні студії фактично готують лише випуски місцевих новин. Утім, зважаючина те, що такі телекомпанії принаймні існують, можна зробити висновок, що воникомусь потрібні. Проте прямо зараз зламання стереотипу про слабкість танецікавість регіонального телебачення неможливе, як і вихід його якісно новийрівень.
Інасамкінець зауважимо, що нові – старі проблеми регіонального телебаченняУкраїни поступово виходять на рівень якщо не вирішення, то принаймніобговорення. Принаймні це позбавить працівників регіональних телеканалівголовного гальма – затятої віри у те, що це телебачення й не повинно бутицікавим.
Списоквикористаних джерел:
1. Багиров Э.Г. Очеркитеории телевидения. – М.: Искусство, 1978. – С. 18–24.
2.Борецкий Р.А. Информационные жанры телевидения. – М., 1961. – С. 27–31.
3. БорецкыйР.А. Телевидение на перепутье. Статьи 1989-1998. — М.: Ин-т истории и coц,проблем телевидения, 1998. — 105 с.
4. БраунЛ. Имидж – путь к успеху. – СПб: Питер Пресс, 1996. – С. 10–14.
5. БугримВ.В., Мащенко I.Г. Телебачення прямого ефіру — К.: Либідь, 1991. — 200 с.
6. ВасильеваТ.В. Теле- и радиоинформация: Учеб. пособ. – Л.: Изд-во Ленинград. ун-та, 1987.– С. 17.
7. ГоянВ.В. Інформаційна телевізійна програма: типологічна характеристика, параметридіяльності журналіста: Дис… канд. філол. наук. – К., 1999. – С. 34–45.
8. ГоянО.Я., Гоян В.В. Телебачення і радіомовлення України: роздержавлення іприватизація // Роль ЗМІ в процесах державотворення. – 1998. – С. 59–63.
9. ГригорашД.С. Журналістика у термінах і виразах. – Л.: Вища шк., 1976. – С. 187.
10. ГуревичП.С. Приключения имиджа: типология телевизионного образа и парадоксы еговосприятия. – М.: Искусство, 1991. – С. 9–16.
11. ДержкомтелерадіоУкраїни. Концепція розвитку державного телебачення і радіомовлення на 2005–2009рр.
12. Дмитровський З.Є.Інформаційне телемовлення України: здобутки і прорахунки // Українськажурналістика: формування сучасного обличчя / Вісн. Львів. ун-ту. – Сер.:Журналістика, 1993.
13. ЗасурскийИ.Я. Масс-медиа второй республики, — М.: Изд-во МГУ, 1999, — 272 с.
14. Короткі новини //Львівська Газета. – № 235.
15. Лизанчук В.В.Засоби масової інформації і духовне відродження України: формуваннянаціональних ідеалів та інтернаціональних почуттів. – Л.: Вид-во Львів. ун-ту,1990. – С. 27.
16. МащенкоІ.Г. Телебачення України: В 2 т. — Т.1: Телебачення de-facto. — К.: Тетра,1998. — 513 с.
17. МащенкоІ.Г. Телебачення України: В 2 т. — Т. 2: Телебачення de-jure. — К: Tempa, 2000.- 529 с.
18. Монро П.Телебачення, телекомунікації і перехідний період: право, суспільство інаціональна ідентичність // Ґлобалізм, телебачення і суспільство. – 2005. – С.23–25.
19. МоскаленкоА. З. Журналістика на сторожі інтересів людини // Українська журналістика – 96:Матеріали наук.-практ. конф. – К., 1996. – С. 3–6.
20. Нахапетов В.Аудиторія місцевого (регіонального телебачення) // Телевізійна йрадіожурналістика: Зб. науково-методичних праць. – Вип.3. – Львів, 2000. –С.241-257.
21. Почепцов Г.Г.Теорія комунікації. – К., 1996. – С. 20–24.
22. Проінформацію: Закон України від 2 жовт. 1992 р. // Голос України. – 1992. – 13листоп. – С. 3–9.
23. СагалаевЭдуард борется за государственное телевидение // Независимая газета. -1997.- 1февр.- С. 4.
24. СилинА. Телевидение без берегов? // Новый мир. — 1996. — № 1. — С. 229.
25. Сучаснаукраїнська журналістика: поняттєвий апарат / За ред. А. 3. Москаленка. — К.,1997. — 54 с.
26. ЩербатюкТ.В. Украинское телевидение как тип республиканской телевизионной программы:Дис… канд. філол. наук. – К., 1982. – С. 54.
27. ЮровскийА.Я. История советской телевизионной журналистики. – М.: Изд-во Москов. ун-та,1982. – С. 43–45.
28. ЮровскийА.Я. Телевидение: поиски и решения: Очерки истории и теории советскойтелевизионной журналистики. – М.: Искусство, 1975. – С. 18–19.
29. comin.kmu.gov.ua
30. journlib.univ.kiev.ua/
31.www.inopressa.ru.
32. www.ukraine.ru/elections2004/media/tv.html
33.portal.lviv.ua/article/2005/05/26/141446.html.
34.www.telekritika.kiev.ua.