Державний вищий навчальний заклад
„Запорізький національний університет”
Міністерства освіти і науки України
Факультет журналістики
Курсова робота
Заголовковий комплекс на сторінках газети „Запорізька Правда»
Виконала:
Студентка відділення
Факультету журналістики групи
Науковий керівник:
Запоріжжя
2009
ЗМІСТ
Вступ
Розділ 1. Особливості структуригазетних заголовків
1.1. Заголовок як самостійна мовнаодиниця
1.2. Засоби виразності в заголовках
1.3. Заголовки, що дезорієнтують
Розділ 2. Поняття заголовковогокомплексу
2.1. Суть заголовкового комплексу
2.2. Заголовкові елементи
2.3. Розміщення заголовковогокомплексу
2.4. Шрифтове оформлення
Розділ 3. Лексико-семантичнийсклад заголовковогокомплексу газети „Запорізька правда
Висновки
Список використаної літератури
ВСТУП
Заголовок є першим сигналом, що спонукує нас читати газету або відкласти їїубік.
Випереджаючи текст, заголовок несе певну інформацію про зміст публіцистичногодобутку. У той же час заголовок газетної смуги, газетного номера мають емоційнефарбування, що збуджує читацький інтерес, що залучає увага. Дослідження психологівпоказали, що близько 80% відсотків читачів приділяють увагу тільки заголовкам. Томутак важливо журналістові вибрати заголовок для своєї публікації. Кількома словами, однією пропозицією потрібно не тільки передати основний зміст статті, її зміст,але й залучити, зацікавити читача, однак не варто забувати, що не всі міри тут гарні.Дуже часто під сенсаційними й крикливими заголовками нічого не коштує. Читач розчарованийне тільки в окремій статті або публікації, але й у виданні в цілому. Не коштує зарадигарного й голосного слівця ризикувати довірою читача. Заголовок — особа всієї газети,вона впливає на популярність та пропозицію видання.
В 80-і роки 20 ст. лінгвісти звернулися до розгляду зв'язку заголовка із сильнимиелементами структури тексту: зачином і кінцівкою. При цьому досліджувалися не тількивластиво язикові особливості газети, але й екстралінгвістичні фактори: читацькааудиторія, політична орієнтація газети й т.п. Заголовок починає розглядатися неізольовано, а в його зв'язку з іншими елементами заголовної системи й з текстом.
Вивчення заголовка в його зв'язку з іншими компонентами заголовного комплексуй текстом залишається актуальним до останнього часу, хоча, як правило, об'єктомдослідження лінгвістів є насамперед заголовок.
Актуальним залишається вивчення синтаксичної структури заголовних конструкцій,тому що вони піддані істотним змінам: одні синтаксичні моделі стають продуктивними,інші взагалі перестають уживатися як заголовки, що обумовлено змінами, що відбулися,у мові газетно-публіцистичного стилю в цілому.
Крім того, у лінгвістичній літературі граматична (синтаксична) природа заголовкакваліфікується неоднозначно:
1) заголовок — це слово або словосполучення (А.Шахматов, Ф. Фортунатов таін.),
2) заголовок ¾ це номінативне речення ( О. Пєшковський та ін.),
3) будь-який заголовок ¾ це речення (В. Безруков, Я. Ронгиниськийта ін.),
4) заголовки діляться на речення та словосполучення (О. Бахарев, О. Попов,С. Фоміних та ін.) [17].
Як і раніше дискусійним і не до кінця дослідженим є питання про функції заголовкай функції інших елементів заголовного комплексу. Виділення різними авторами різнихтипів функцій часто має суб'єктивний характер, оскільки, як правило, відсутні чіткі(об'єктивні) критерії виділення відповідних функцій, тобто не дослідженими залишаютьсявластиво язикові, що реалізують ту або іншу функцію.
Сказане вище визначає актуальність нашої роботи.
Досліджуючи склад заголовків газети можна отримати уявлення про спрямуванняпублікацій, оцінку поточних подій цим виданням. Крім зазначеної функції, заголовокмає привернути до себе увагу читача і певною мірою переконати його в актуальностій важливості теми і матеріалу. Тому лексично-семантичний склад лексики заголовківгазет характеризується надзвичайним багатством і різноманітністю.
Об’єктом нашої роботи є періодичне видання „Запорізька Правда” за період 2002-2008рр.
Предметом дослідження у роботі ¾ заголовки газети „Запорізька Правда”.
Виходячи з наукової та практичної значущості даної теми, ставимо за мету¾ розглянути структуру та значеннягазетних заголовків, розкрити суть заголовкового комплексу.
Методи дослідження: контент-аналіз, порівняльний, описовий.
Для досягнення поставленої мети ми вважаємо за доцільне в процесі дослідженнявирішити наступні завдання:
¾ виявити особливості заголовків періодичних видань;
¾ визначити суть заголовкового комплексу;
¾ проаналізувати лексико-семантичний склад заголовкового комплексугазети „Запорізька Правда”.
Практична значимість: робота може бути застосовуватися при вивченні навчальнихкурсів «Журналістика», «Теорія журналістики » й «Сучаснийперіодичний друк».
Курсова робота складається із вступу, трьох розділів, висновку й списку використаноїлітератури з 24 найменувань.
Розділ 1. ОСОБЛИВОСТІ СТРУКТУРИ ГАЗЕТНИХ ЗАГОЛОВКІВ
Заголовок бере на себе важливі функції в тексті. Він виконує номінативної, комунікативної,рекламну функції. У заголовка до інформаційного повідомлення домінуючої стає інформативнафункція. У заголовку до публіцистичного тексту провідної завжди виявляється оціннафункція. У ньому виражається авторська позиція [9, с. 17].
Однак не можна говорити тільки про єдність заголовка й тексту, адже журналістськийдобуток неможливо розглядати поза газетною смугою. На сторінках газети заголовоктеж не має самостійності — там він стає частиною заголовного комплексу. Б. Мисонжниковвизначає заголовний комплекс, як «конструкцію, що випереджає опубліковані матеріал,зі слів, словосполучень і речень, що утвориться зі спеціальних значеннєвих елементів»[цит. за 20, c. 18]. Значеннєві елементи у свою чергу призначені для залучення увагидо матеріалу, вказівки на основний зміст публікації, позначення авторської позиціїй формування в читача певного настрою на сприйняття публікації.
Основним елементом заголовного комплексу є заголовок. Заголовок повинен відповідатитаким вимогам, як:
¾ інформативність;
¾ відповідністьосновному змісту тексту;
¾ відбиття авторськоговідношення до змісту;
¾ стислість;
¾ стилістичнавиразність [9, с. 18].
Інші елементи заголовного комплексу носять допоміжний характер, і «обслуговують»заголовок, підсилюючи його інформативність, виразність, указуючи на жанровий і тематичнийвид публікації, на відношення автора й редакції до її змісту [9, с. 18].
Заголовний комплекс крім заголовка включає шапки,анонси, рубрики, назви тематичних смуг, підзаголовки, ліди.
Шапка — заголовок, що тематично поєднує трохизверстаних в одному блоці публікацій, кожна з яких має власний заголовок [8, c.66].
Рубрика — слово або словосполучення, розташовуваненад заголовком, служить для читача орієнтиром. Може вказувати на жанр тексту, тематику,на відношення автора й редакції до публікації заголовок [8, c. 66].
Підзаголовок — доповнення до заголовка, що підсилюєчитацьку увагу до матеріалу заголовок [8, c. 66].
Лід — перший абзац тексту, найчастіше виділенийжирним шрифтом, у якому втримується найважливіша інформація заголовок [8, c. 66].
Заголовний комплекс – особа матеріалу, що визначає,у першу чергу, інтерес читача до публікації. Зацікавити читача допомагають різніприйоми актуалізації заголовків. О. Сафонов виділяє синтаксичні й лексико-фразеологічніприйоми актуалізації заголовків [8, c. 67].
Синтаксичні прийоми:
1. Еліптичні конструкції — виключення дієслова (наприклад: «Міжнароднапремія — дитячій газеті», «За себе й за друга»).
2. Синтаксична трансформація номінативних структур — розбивка номінативнихструктур дає вказівку на обставину, при якому відбуваються описані події («Герої— поруч», «Турботи й радості — навпіл»).
3. Парцеляція — розбивка висловлення на окремі частини («Пам’ятай.Всіх», «Грошей немає. Ні копійки», «За гроші? Що завгодно»).
4. Сегментація — розподіл висловлення на тематичну й рематичну частини(«Студентський побут: яким йому бути», «22 солдати. Хто вони?»).
5. Інверсія — зміна порядку слів («Президентське виконане замовлення»).
До лексико-семантичних прийомів О. Сафонов відносить:
1. Введення в заголовок окказіоналізмів («Непройдисвіти мимо», «Слухомань»).
2. Введення в заголовок архаїзмів, жаргонізмів, діалектизмів, слівпросторічної лексики («Шуячка» (матеріал про ліворуких людей)).
3. Включення в заголовок слів-антонімів («Холодне відношення до гарячоїводи», «Німота багатослівності»).
4. Заголовки-парадокси — висловлення, що різко розходяться із загальноприйнятоюдумкою («Брак першого сорту», «Речі купують людей»).
5. Використання омонімів («Преса під пресом»).
6. Використання метафори («На гребені моди», «Вікно в природу»).
7. Використання фразеологізму («Яблуко розбрату», «У страху ока великі»).
8. Прийом відновлення заголовка-фразеологізму («Готов Діда Морозавлітку», «Створи собі кумир»).
Тему трансформації фразеологізмів у газетнихзаголовках продовжує Ірина Лісічкіна в статті «Знайомі незнайомці» [16, c. 73].Автор виділяє два основних види трансформації: аналітичну й неаналітичну.
При неаналітичній трансформації змінюється тількисемантика фразеологізму: у неї або вносяться нові відтінки змісту, або виникає граслів у результаті сполучення прямих і переносних значень («Мерія нагріє москвичів»(матеріал про початок опалювального сезону), «Справа труба» матеріал про проривтруби водопостачання)).
Більше популярна в журналістиці аналітична трансформація,заснована на внесенні змін у конкретний фразеологізм. Цей вид трансформації можнапідрозділити на кілька типів:
1. Синтаксична трансформація — фразеологізм піддається морфологічнимзмінам шляхом включення прийменника «без» («Розчерк без пера»), заміни прийменника(«Зіграти з ящика»), включення негативної частки («Злодій не повинен сидіти у в'язниці»),усунення частки «не» («Хлібом єдиним»), усунення слова «ні» («Прийоми проти лома»),додавання префікса без-(біс-) або не- («02 — телефон недовіри»), усунення або замінипрефікса («Презумпція винності», «Людина божевільний»).
2. Лексична трансформація — маніпуляція зі словом шляхом додаванняслова у фразеологізм («День захисту дітей від дорослих», «Мінздрав утомився попереджати»),видалення слова («Робота не вовк», «Чужий коровай»), заміни слова («Без Кремля вголові», «День відкритих валіз»).
3. Фразеологічна парономазія — використання, при заміні одного зкомпонентів фразеологізму, паронімів («Методом прохань і помилок», «Самий мрячнийсуд у світі»).
4. Контамінація — з'єднання в новому вираженні частин різних фразеологізмів(«Бальзам на душу населення», «Хвилина мовчання ягняти»).
5. Стилістичні змішання — один з компонентів фразеологізму заміняєтьсясловом з відмінним стилістичним фарбуванням («Мій дурдом — моя міцність», «Озоновамура») [16, c. 74¾75].
У сучасній пресі прийом трансформації фразеологізму,створення так званих алюзій є найбільш популярним. Використовуючи подібний прийом,автор переслідує, як правило, наступні цілі [17, c. 107]:
¾ створити ефект незвичайності, нестандартності, зацікавити читача,змусити його прочитати матеріал;
¾ максимально наблизити заголовок до змісту тексту;
¾ повернути колишню виразність, додати гостроту й новизну частовживаним у мовленні фразеологізмам.
Найважливішим, однак, є, не прийом, використанийпри створенні заголовка, а кінцевий результат – вдалість заголовка. У зв'язку ізцим їсти потреба виділити якості сучасного газетного заголовка. В. Славкін у статті«Заголовок у сучасному газетному тексті» [23, c. 61] виділяє наступні актуальнікритерії сучасного газетного заголовка:
1. Значеннєва об'ємність — здатність у компактній формі передатиосновний зміст матеріалу. На думку автора, ця вимога рідко реалізується в сучаснійпресі («Осклянілі» (матеріал про відкликання глядачів і критиків на проект «За склом»)).
2. Синтаксична структура. Номінативні структури поступаються місцемповним реченням, що легко передають основну ідею журналістського тексту («Мінімальнийстатутний капітал банків може бути збільшений»). Це характерно, у першу чергу, дляновинної журналістики. Американська класифікація заголовків до новинних матеріалівповністю побудована за принципом уживання повних речень. Крім того, часто зустрічаєтьсяй уживання повноструктурних речень, розповсюдженим прикладом є цитування слів герояматеріалу або респондента («Володимир Мотиль: «Я завжди відстоював право на самітність»»).
3. Стилістичний аспект. Типовими для сучасної періодики В. Славкінуважає використання інтонаційно насичених речень («Лід рушив!», «Хто вбив кроликаРоджера?»), речень із чіткою ритмічною організацією («Моє авто не пожене ніхто!»),використання прийомів язикової гри (заснованих на омонімах, паронімах і багатозначностіслів) («Театр воєнних дій»), використання алюзій і ремінісценцій («Із всіх мистецтвдля нас найважливішим є Інтернет»), зниженої лексики («Пітерські фанати заколивалигромадськість»), використання запозичених слів («Міняю батьківщину на фатерлянд»)[23, c. 63].
У процесі роботи будемо брати до уваги прийоми стилістичної й лексико-фразеологічноїактуалізації заголовків, виділені А. Сафоновим, види трансформації фразеологізмів,виділені й І. Лісічкиною, а також критерії газетного заголовку за В. Славкіним.
1.1 Заголовок як самостійна мовна одиниця
Заголовок сприймається як мовний елемент, що перебуває поза текстом. Заголовоккоштує над текстом, відділяється від нього певним простором, це дозволяє йому функціонуватив якості самодостатньої мовної одиниці.
Як самостійна мовна одиниця заголовок може сприйматися як оцінка.
Оцінка — передача суб'єктивного плану мовлення. Суб'єктивний план створюєтьсяза допомогою емоційно-виразних засобів. Експресія виражається не тільки лексичнимий фонетичними засобами, але й чисто граматичними [25, c. 44].
Мова наша — дитя часу: вона фіксує в семантиці слова наше відношення до явища,нею названою. Це відношення може закріплюватися за словом незалежно від контекстуна якийсь час або навіть назавжди. Так, наприклад, визначення «імпортний» десятиліттямипозначало не стільки товар, привезений з-за кордону, скільки якісний товар, у відмінностівід вітчизняного, м'яко говорячи неякісного. Крім того, відношення до явища можевиявляти себе в певній язиковій ситуації [25, c. 45].
Понятійне значення, зафіксоване словниками, обростає численними коннотаціями– додатковими, значеннєвими й оцінними відтінками, які далеко не завжди буваютьвідбиті в словниках, але які безпомилково впізнаються всіма носіями мовної культури.
«Кремлівська дієта» («Запорізька Правда». ¾ № 6, 2004 р.).
Слово «кремлівська» по значеннєвих асоціаціях синонімічно слову «гарна».
“Безчастних — це голова” («Запорізька Правда». ¾ № 27, 2005 р.). Значення оцінкивиражається самостійними реченнями. Оцінюється предмет, особа (у цьому випадку футболістВолодимир Безчастних), оцінка виражена іменником „голова”.
Оцінні висловлення зв'язані зі сферою людських почуттів, а головна особливістьпочуттів — їхня невиразність. Саме тому як оцінки часто виступають різноманітнігіперболи, метафори, які добре виражають суб'єктивне відношення мовця (пишучого)до предмета мовлення. Властивості, що є в основі метафори, наповнені позамовнимиасоціаціями розмовного мовлення, що відбиває емоційну реакцію людини. Гіперболадає експресивне посилення, перебільшує щирі розміри предметів, властивостей ситуації,тим самим у мовленні створюється вартісність [19, c. 60].
Оцінюючи ситуацію, заголовок формує в читача певне відношення до події. Вінвпливає на читача, переконує його через факти (представлені в заголовку) і черезавторську оцінку цих фактів. Заголовок формує в людей правильне відношення до громадськогожиття й конкретних справ, актуалізує проблеми сучасності, що представляють інтересдля суспільства (політичні, економічні, філософські, моральні, питання культурий т.д.), роблячи свій вплив на читача, заголовок не тільки орієнтує в подіях, алей прагне вплинути на думку читача. У підході до заголовків у їхньому відборі й оцінцізавжди виявляється моральна позиція автора, що привносить у висловлення емоційнийелемент.
1.2 Засоби виразності в заголовках
Для створення виразності в заголовках можна використати практично будь-якийязиковий засіб, але заголовок повинен бути доречним, експресивним. Заголовок можебути жагучим і закличним, формувати в читачів певне відношення до публікації [21,c. 241].
Одним із засобів створення виразності можна назвати вибір авторами в заголовокречень, різних за висловленням, тобто питальних, оповідальних, спонукальних, а такожрізних за емоційною забарвленістю.
Питальні речення служать власне питанням — міркуванням, підкреслюють потрібнудумку, виражають припущення.
Окличні речення можуть виражати в публіцистичному мовленні: оцінку (презирство,іронію, жаль, віру, замилування) спонукання до дії “Не рви квітів і не даруй букет!”,безпосередній емоційний відпочинок “Поруч із моєю Надею Лоліта відпочиває!”.
Ні, мабуть, жодного видання, зверненого до більш-менш широкої читацької аудиторії,на сторінках якого не миготіли б прислів'я й приказки. І не випадково: виступаючив ролі загальновідомих істин, укладених у відточену століттями образну форму, вонизбагачують нашу думку, дисциплінують логікові суджень, допомагають більш глибоковисвітити нове в старому досвіді народу [21, c. 243].
Вони можуть бути категоричними, філософсько-меланхолічними, втішливими абогіркими. Але найчастіше, іронізуючи й посміхаючись, вони б'ють не в брову, а прямов око, що й робить сьогодні прислів'я й приказки особливо коштовним виразним засобомжурналістики за умови, що цим засобом користуються вміло й у гідних цілях.
Насамперед, журналісти, як правило, уживають прислів'я й приказки, переінакшуючиїх за своїми потребами.
Авторські зміни, внесені в значення й форму прислів'їв різноманітні. По науковомуїх називають «стилістичними прийомами використання стійких виражень у художньо-публіцистичномумовленні» [19, c. 39]. Незважаючи на розмаїтість, всі прийоми обертаються навколотого образа, що лежить в основі стійкого вираження. Непорушною умовою використанняприслів'я або іншого стійкого звороту є заповідь: перефразуй, але не руйнуй образ.І, випливаючи з цієї заповіді, автори домагаються своєї мети — точно і ємко визначитий оцінити явище [19, c. 108].
Є й інший прийом — продовження прислів'я й нарощення його змісту за допомогоюпопутного зауваження. Наприклад: «З пісні слів не викинеш. Зате можна викинути музику»[22, c. 34].
Іноді текст заголовка повністю відрізняється від тексту прислів'я, але зберігаєтьсяпословичний спосіб вираження думки: «Краще бути багатим і улюбленим, чим біднимі осоружним» [22, c. 34].
Часто проза вже не може виразити всіх авторських емоцій. Заголовки представляютьримовані рядки: “Боєць зберігай вітчизну нашу за 30 руб., труси й кашу!” [22, c.38].
Перероблено рядок з вірша В. Маяковського: “Я росіянин би вивчив тільки зате, що їм розмовляв Ленін”.«Базіка — знахідка для анархіста».
Перероблено відоме вираження: «Базіку — знахідка для шпигунів». «Хто сказав,що баби дурки?».
Обіграється відома фраза: «Баби — дурки».
Серед лексичних засобів виразності широко поширене використання багатозначнихслів: “Злоякісне утворення” [22, c. 41].
Заголовок стає зрозумілий після прочитання. Слово утворення може сприйматисяв значенні: те, що утвориться із чого-небудь, після прочитання статті стає ясно,що мова йде про навчання, сукупність знань.
Заголовок може відрізнятися деякою двозначністю, якщо слово вживається в переносномузначенні: “Буш зробив обрізання фільмами” [22, c. 41].
«Цей «ешелон» під укіс не пустиш!».
Слово «ешелон» використано не у звичайному своєму лексичному значенні. Мовайде про глобальну систему підслуховування «Ешелон».
Як засіб виразності може використатися — метафоричність слів:
“У золотій сім'ї – золоте весілля”.
“Золота сім'я” — сім'я чемпіонів світу зі спортивної гімнастики Муратових.
У заголовках можуть зустрічатися слова з низьким стилістичним фарбуванням:«Як з телепня зробити зірку?» [22, c. 42].
Виразність може ґрунтуватися на неясності, сумісності неспільного: “Що носити,коли зняли одяг?”.
Замітка про мистецтво малюнка по тілу.
Часто в заголовку використаються стійкі вираження — фразеологізми: «Путіну Брунєю носом не клював».
Використовується фразеологізм «клювати носом»: «У Лужниках наламали дров на50 тисяч доларів».
Обіграється стійке вираження «наламати дров»: «Які наші шанси не вдарити влід особою?».
Замітка про хокей у Росії, використається фразеологізм «не вдарити в брудособою» [22, c. 42¾43].
Гра слів заснована на протиставленні, зіставленні й об'єднанні змісту слівз різним змістом, але однаковою вимовою.
Хтось із розумних людей мудро назвав гру слів нижчою формою прояву комічного,мабуть, маючи на увазі первородну щирість, зрозумілість і необразливість. У рукахмайстра цей прийом перетворюється в гру змістами, що збагачують наше подання пролюдину, предмет, явище. Наприклад: “Стара лянча колії не зіпсує” [22, c. 43].
Замітка про машини. Гра слів лянча-кляча, перероблена прислів'я: стара шкапаколії не зіпсує. Лянча — марка машини.
Таким чином, авторська фантазія не обмежена. У заголовках автори можуть викоровуватисамі різні засоби виразності на рівні фонетики, морфології, лексики, синтаксису.Ці засоби можуть сполучатися, використовуватися одночасно, прекрасно доповнюватиодин одного.
1.3 Заголовки, що дезорієнтують
Іноді прагнення за всяку ціну потрясти уяву сучасного читача спонукує авторівгазетних заголовків прибігати до прийомів далеко не коректних і часто не зовсіметичних.
Припустимо, ви переглядаєте свіжі газети й бачите заголовок: «Жванецькогоспустили зі сходів».
Негайно ознайомившись зі змістом замітки, що обіцяє сенсацію, ви переконуєтеся,що мова йде зовсім не про погрозу безпеки відомого артиста, а про Ляльку, що колегиМ. Жванецького назвали в його честь.
Газетний заголовок, що вводить читача в оману щодо змісту тексту, логічноназвати що дезорієнтує.
О. Подчасов пропонує кілька різновидів таких заголовків:
1. Заголовки, передбачуваність яких зведена до мінімуму. Наприклад: «Службапорятунку не дала Шендеровичу загинути» [24, c. 18].
Не дивно, що такий заголовок відразу залучить до себе увага. Багато хто, щоправда,будуть здивовані, довідавшись, що мова йде про передноворічне шоу «Хто хоче статимільйонером!», вході якого В. Шендерович кілька разів дзвонив у Службу порятункуміста Москви з метою скористатися підказками операторів цієї служби.
Другий приклад: «Як розчленувати сусідів?».
Ще до прочитання тексту ми розуміємо, що слово «розчленувати» навряд чи вжитев заголовку в буквальному значенні. І все-таки багато хто дивувався, коли довідаються,що автор мав на увазі, як розселити сусідів, а публікація присвячена проекту закону«Про приватизацію житлових приміщень у квартирах комунального заселення в містіМоскві» [24, c. 18¾19].
Оборотний увага на те, що заголовки, об'єднані нами в цю групу, зв'язані нестільки з текстом, скільки з підтекстом статей, а ще частіше — із внетекстовою ситуацією.На жаль, такі заголовки на сторінках газет стали звичним явищем.
2. Заголовок, що представляє собою одну з тез публікації. При цьому авторовізовсім не неважливо, що теза заголовку не відбиває ідеї тексту, а часом спростовуєтьсяв ньому. Істотно лише те, що він виразний, що інтригує, а тому успішно «продає»газету. Наприклад: “НТВ на новий рік буде роздавати жуків” [24, c. 19].
Покопавшись у тексті, присвяченому підготовці до новорічної трансляції нателеканалі НТВ, ми знаходимо нарешті пояснення заголовка: “НТВ у всю буде роздаватиподарунки, найбільший з них “Фольксваген-Жук”. Але, по-перше: мова йде про автомобільв однині, а друге: хіба про це текст? Адже головне в ньому — зміст новорічних передач.На жаль, заголовок повідомив читачеві лише про те, що найбільше вразило уяву журналіста.
3. Заголовок являє собою пряме перекручування, підтасування фактів, що втримуютьсяв тексті: «Хто посадив брата Раїси Максимівни Горбачьової у психушку?» [24, c. 24].
Текст не тільки не відповідає на поставлене запитання, але й робить це питаннянедоречним. Зважаючи, що ніхто родича екс-президента СРСР у божевільний будинокне поміщав. Євгеній Максимович зловживав алкоголем і як наслідок потрапив у психлікарню.
«Дзержинський убив свою сестру, а потім утопив Росію в крові».
Поспішаємо завірити вас, що ця заява звучить у тексті далеко не так категоричной виразно.
Автор згадує думку деяких земляків Дзержинського, упевнених у тім, що самеФелікс застрелив з рушниці сестру Ванду. Однак інші переконані в його непричетностідо цього нещасного випадку. Так доглядач музею Дзержинського Михайло Грибів у відповідьна прохання прокоментувати слухи відповідає: «Це старі вже люди. Кому дев'яносто,а кому й під сто. Говорять дурницю всяку» [24, c. 24]..
4. Дефектні заголовки. Зміст заголовків залишається загадкою й після прочитання.У деяких випадках ми можемо висловити припущення, але повної впевненості на рахунокзмісту такого заголовка бути не може: «Чи молилася ти на ніч, Ряба?” — замітка прорекламу.
Про відношення заголовку до матеріалу можна тільки догадуватися.
Надзвичайну популярність дезорієнтуючого заголовку, у газетярів Ф. Хадсон/>* пояснює прагненням журналістівзробити заголовок цікавим для читача, навіть якщо їм нема чого сказати останньому.Дійсно, що дезорієнтуючий заголовок зустрічається найчастіше з “прохідним”, нічимнепримітним матеріалом [14, c. 311].
Отже, серйозною причиною поширення заголовків, що містять дезінформацію, єбезвідповідальність і недалекоглядність журналістів, що не розуміють, що ризик втратитичитацька довіра ніколи не буває виправданим.
Отже, специфічні особливості заголовків газет обумовлюються в основному трьомафакторами.
По-перше, основне призначення заголовка в газеті полягає в тому, щоб зацікавитичитача, залучити його увага до опублікованого матеріалу.
По-друге, заголовок призначений у короткій формі викласти зміст статті (повідомлення)або виділити найбільш важливі факти.
По-третє, заголовок повинен переконати читача, вселити йому основну ідею опублікованогоматеріалу.
Розділ 2. ПОНЯТТЯ ЗАГОЛОВКОВОГО КОМПЛЕКСУ
2.1 Суть заголовкового комплексу
Заголовковий комплекс — єдина система рубрики, заголовка, підзаголовка й лідаматеріалу як багатоступінчасте уведення читача в основний текст.
Саме «жовта» преса зробила заголовкові комплекси ще наприкінці XIX ст. особливимоформлювальним елементом. Також вона першою звернулася до експлуатації такої особливостізаголовкових комплексів, як функція сигналу значимості матеріалу. Інформативні заголовкиз однаковим успіхом використовуються й у «жовтій», і в якісній пресі. Однак у зв'язкузі специфікою масових газет їхні інформативні заголовки мають певні відмінності.Саме помітне — оформлювальні [3, c. 41].
У практику ввійшли дезінформаційні заголовки наступних підвидів:
¾ Внетекстуальні заголовки. Вони зв'язані не з конкретним текстомматеріалу, а скоріше із внетекстовою ситуацією, що є більше цікавою, у порівняннізі змістом тексту.
¾ Заголовки, що являють собою один із тез публікації. На відмінувід змістовних заголовків якісної преси, бульварні заголовки намагаються не видавативсю суть історії, а лише привертають увагу якою-небудь деталлю.
¾ Заголовок, що представляє собою пряме перекручування, підтасуванняфактів, що втримуються в тексті [2, c. 229-230].
Носієм істотних ознак оформлювального стилю того або іншого видання виступаєйого заголовний комплекс — певна сукупність літературних і графічних засобів і прийомів,що дає читачеві попередні відомості про зміст номера й окремих матеріалів (публікацій).
Газетний номер складається з безлічі самостійних публікацій, дуже різних попризначенню, обсягу, тематиці, жанрам, авторству, адресованості й іншим інформаційнимхарактеристикам. Не підкреслити їхньої своєрідності не можна, а виходить, і не можнаобійтися тільки заголовками й підзаголовками, тобто назвами матеріалів і їхніх частин.Потрібна й значеннєва й графічна диференціація заголовкових засобів у рамках смуги,номеру.
За допомогою заголовних засобів загострюється увага читача на матеріалі. Самхарактер змісту й форми газети спричиняється неоднорідну, багатоелементну структуруїї заголовної частини. Заголовок і підзаголовок доповнюються іншими елементами:рубрикою, вставкою й т.д.
Значною мірою варіації створюються й за рахунок зорових компонентів — графічнихзасобів, і прийомів: розмаїтості шрифтового набору, активного використання всілякихобразотворчих елементів, лінійок, прикрас, різних композиційних і кольорових рішень.Але заголовна частина в періодиці служить не тільки цілям поділу, диференціаціїматеріалів, але й цілям їхнього об'єднання [4, c. 202].
Виростаючи з конкретного змісту конкретного видання, заголовний комплекс несев собі й головні типологічні характеристики цього видання. Вони стають вихіднимипри визначенні конкретної моделі заголовного комплексу даного видання: вибору найбільшприйнятних заголовних елементів, прийомів їх літературного й графічного оформлення.
2.2 Заголовкові елементи
У підзаголовку повідомляється, уточнюється або підкреслюється основна тема,проблема або якась інша істотна сторона публікації. Наприклад, заголовок «Українапродає своє єдиний ракетний крейсер» доповнили «Його будівля й зміст виявилися непосильнимтягарем». Часто підзаголовки є продовженням основного заголовка. «Запоріжжя вибрало»— заголовок. «кращого вихователя дитячого садка» — підзаголовок.
Внутрішні підзаголовки, будучи назвами окремих частин публікацій, також служатьдоповненням до основного заголовка, допомагають розкрити тему [4, c. 274].
Буває, що у великому матеріалі необхідно дати одразу кілька підзаголовків.Тоді їх виносять на відкриття публікації й подають як єдиний блок – анонс. Анонсвикористовується для того, щоб підсилити зорово-значеннєвий центр публікації, одразуподати читачеві головні теми й проблеми. У журналах, на відміну від газет, частоанонсуються й майбутні матеріали.
Введення – це особливо виділений вступ до матеріалу, добірці, іноді – цільовоїсторінки. У горілці дається максимум вихідної інформації про тему, проблему публікації.Характер горілки носить також виділена особливим накресленням шрифту початкова частинатексту [7, c. 211].
Безпосередньо відноситься до тексту й інший заголовний елемент — епіграф,що пояснює характер публікації, її ідею. Частіше як епіграф використовуються цитатирізних письменників, але іноді автор сам придумує епіграф.
Вставка — це редакційне доповнення до матеріалу. Вставками можуть бути окреміпримітки, коментарі, заклики. Вони відокремлюються графічно або їх ставлять наприкінцітексту [7, c. 213].
Також у пресі можна зустріти утворення, в яких сполучаються всі зазначеніелементи. Такі комплекси називаються заголовком —повідомленням.
Вибір заголовних елементів визначається також частотністю їхнього вживанняв масштабах видання. Багаторазово може повторюватися тільки рубрика — назва певногорозділу газети, журналу, а також її різновид —рубрика-заголовок [4, c. 107].
Заголовні елементи можуть відноситися до однієї публікації або до групи публікацій.Тільки з однією публікацією виступає власне заголовок. Заголовок, що охоплює групуматеріалів (добірку, цільову сторінку і т.п.), називається «шапкою». Є й третійрізновид цього елемента — «прапоровий» заголовок: коли назва найважливішого матеріалурозгортається на всю ширину добірки, цільової сторінки, охоплюючи й інші матеріали.
За способом виконання заголовні елементи можна розділити на складальні й клішировані.Складальні становлять основну масу заголовних елементів, виконуються вони звичайноспеціальними —титульними — шрифтами, тільки горілка або епіграф, рідше рубрика —текстовими видільними шрифтами. Клішировані елементи можна розділити на три групи:текстові, образотворчі й зображально-текстові [20, c. 67].
2.3 Розміщення заголовкового комплексу
Перш ніж ухвалити рішення щодо розміщення того або іншого елемента, оформлювачповинен з'ясувати, яку площу займатиме весь комплекс, тобто визначити, на якомупросторі розташовуватиметься заголовковий матеріал. Це простір дуже важливий.
Заголовковий простір може бути суцільним і дробовим. Суцільний утворюєтьсятоді, коли всі елементи подаються єдиним блоком. Дробовий — коли використовуєтьсявнутрішні підзаголовки тексту, а також вставки, які поміщаються у середині тексту.
Суцільний заголовковий простір може мати прямокутну й східчасту конфігурацію.Стосовно тексту заголовок розміщується симетрично по центральній осі матеріалу йасиметрично – зі зміщенням вправо або вліво [19, c. 56].
У одноколонних текстах заголовок розміщується зверху. У багатоколонних текстах,заголовний комплекс може стояти як над всіма колонками, так і над деякими з них.
Усередині тексту заголовки розміщують, щоб уникнути злиття із сусіднім абощоб розділити занадто великий текстовий блок. При використанні цього прийому треба,щоб заголовок розміщався в оптичному центрі матеріалу — приблизно на третину висотистовпчика, відносно верху стовпця.
Розверстка поруч із текстом — типово журнальний прийом. Також у журналах частодроблять заголовок, розташовуючи його частинами по всьому тексту. Ці прийоми цілкомдоречні в публікаціях, які займають цілу сторінку або розворот.
Внутрішня композиція заголовкового комплексу залежить насамперед від структуризаголовка. В однорядкового заголовка всього три варіанти розміщення: прямо у центрізаголовкового простору, праворуч і ліворуч. Дворядковий має вже 9 варіантів, а трьорядковий- 65 [8, с. 107].
2.4 Шрифтове оформлення
Принципи подоби й контрасту при шрифтовому оформленні заголовкових комплексівтісно взаємозалежні. Редакція підбирає такі шрифти, які поєднують всі заголовковізасоби видання, але й дає досить простору для протиставлення між елементами.
Контраст між заголовковою частиною й текстом особливо виражений у газетах,тому що в більшості з них переважають середні й великі матеріали аналітичних жанрів.Для залучення уваги до них вони й супроводжуються помітними заголовками.
Стильова єдність із найбільшим успіхом досягається там, де редакція систематизуваласвоє шрифтове господарство, тобто розробило шрифтовий розклад.
Часто за певними тематичними блоками закріплюються «свої» шрифти. Якщо тойабо інший спосіб застосовується постійно, він стає для читача додатковим розпізнавальнимзнаком, орієнтиром, що полегшує знайомство з номером. Композиційно заголовки є опорнимицентрами сторінок, посилення або ослаблення яких означають протилежні дії за управлінняувагою читача [11, c. 303].
Існує ряд устояних прийомів в оформленні заголовків. Введення випереджає тексті тому набирається текстовим видільним шрифтом того ж кегля або на один-два щаблівбільше. Тематичні рубрики набираються тим самим шрифтом. Внутрішні підзаголовки,як і заголовки заміток у добірці, у повній відповідності із заголовком, тобто шрифтомтих же якостей, тільки кеглем поменше.
Крім типографських шрифтів для оформлення заголовного комплексу використаютьсяй клишировані елементи. Клишировані елементи — сильний засіб виділення заголовногокомплексу й посилення графіки смуги в цілому. Вони сприймаються на рівні ілюстрацій,тому їхнє число повинне бути строго обмеженим.
При оформленні заголовного комплексу часто використаються лінійки й поліграфічніприкраси. Вони покликані підсилити або відокремити окремі елементи або комплексив цілому. Можливі різні способи застосування лінійки: підкреслення, підкреслюванняпо вертикалі, обрамлення, висновок у напіврамку, «куточок» і т.д. В анонсах, добіркахкоротких повідомлень використовуються прикраси у вигляді геометричних фігур — крапок,ромбиків, трикутників тощо.
Кольори також може застосовуватися в заголовковому комплексі. Додатковимикольорами в газеті іноді виділяють найважливішу «шапку», рубрику. У журналах застосовуютьсякольорові клішировані елементи. Кольорами можна не тільки виділяти значеннєві елементи,але й створювати для них тло.
Газетний номер складається з безлічі щодо самостійних публікацій, дуже різнихпо призначенню, обсягу, тематиці, жанрам, авторству й іншим інформаційним характеристикам.Не підкреслити їхньої своєрідності не можна, а виходить, і не можна обійтися тількизаголовками й підзаголовками, тобто назвами матеріалів й їхніх частин. Потрібнай значеннєва й графічна диференціація заголовних засобів у рамках смуги, номера.
За допомогою заголовних засобів загострюється увага читача на матеріалі. Самхарактер змісту й форми газети спричиняється неоднорідну, багатоелементну структуруїї заголовної частини. Заголовок і підзаголовок доповнюються іншими елементами:рубрикою, горілкою, вставкою й т.д… Значною мірою варіації створюються й за рахунокзорових компонентів — графічних засобів, і прийомів: розмаїтості шрифтового набору,активного використання всіляких образотворчих елементів, лінійок, прикрас, різнихкомпозиційних і колірних рішень. Але заголовна частина в періодиці служить не тількицілям поділу, диференціації матеріалів, але й цілям їхнього об'єднання.
Виростаючи з конкретного змісту конкретного видання, заголовний комплекс несев собі й головні типологічні характеристики цього видання. Типологічні особливостістають вихідними при визначенні конкретної моделі заголовного комплексу даного видання:вибору найбільш прийнятних заголовних елементів, прийомів їх літературного й графічногооформлення.
Розділ 3. ЛЕКСИКО-СЕМАНТИЧНИЙ СКЛАД ЗАГОЛОВКОВОГО КОМПЛЕКСУ ГАЗЕТИ „ЗАПОРІЗЬКАПРАВДА”
Свою історію видання відраховує з 1917-го року — тоді вона називалася «Александровськадумка» і публікувала новини повіту й губернії. Сьогодні «Запорізьку правду»читають у всій області й підписують цілими родинами, а всі її номери — починаючиз післявоєнних років — зберігаються в обласному державному архіві й бібліотеці ім.М. Горького.
У кабінеті головного редактора «Запорізької правди» — робоча оперативка.Продумують концепцію святкового номера, що вийде в цю суботу, обмінюються ідеями.
З погляду вживання найбільшу групу в заголовках становлять загальновживані,тобто стилістично нейтральні слова. Наприклад: «Ми готові допомагати тим, хто готовийдопомогти собі сам» («Запорізька Правда». № 18, 2006 р.), «Продуктовий ринок поповнитьнова торгівельна марка» («Запорізька Правда». № 20, 2004 р.), «Сергій Данченко успогадах колег» («Запорізька Правда». № 46, 2002 р.), «Україна – держава, в якійлегко жити?» («Запорізька Правда». № 46, 2002 р.).
Досить часто в заголовках вживається також науково-термінологічна та професійно-виробничалексика. Наприклад: «Етнонаціональний вимір євроінтеграції» («Запорізька Правда».№ 147, 2006 р.), «Соціальний капітал із українським акцентом» («Запорізька Правда».№ 137, 2006 р.), «Євро пропозиція: економічне сусідство без перспективи членства»(«Запорізька Правда». № 113, 2006 р.), «Єдиний вихід – компроміс» («Запорізька Правда».№ 47, 2007 р.), «Геополітична конфігурація Казахстану – онтологія стійкості» («ЗапорізькаПравда». № 47, 2007 р.), «Паливо з рапсу (альтернативна енергетика)» («ЗапорізькаПравда». № 44, 2006 р.), «Оголошено війну трамадолу» («Запорізька Правда». № 47,2007 р.), «ВВП і бюджет мають різну природу» («Запорізька Правда». № 47, 2008 р.),«Євро – ПРО – позиція» («Запорізька Правда». № 47, 2007 р.), «Патологія правовогонігілізму» (№ 41, 2008р.), «Русофоби проти українофонів» («Запорізька Правда». №42, 2006 р.).
Не так часто, але трапляються в заголовках емоційно-експресивна лексика, щослужить, як правило, для вираження позитивних чи негативних оцінок, емоцій. Наприклад:«Страховка для обдурених» («Запорізька Правда». № 41, 2008 р.), «Не круто! На що«купують» виборця?» («Запорізька Правда». № 41, 2008 р.), «Потішні походеньки молоденькихловеласів» («Запорізька Правда». № 48, 2004 р.), «Буряки – рядочками, а самогон- склянками» («Запорізька Правда». № 11, 2005 р.), «Вовочки по світах…» («ЗапорізькаПравда». № 47, 2007 р.), «Маленькі, але свої» («Запорізька Правда». № 41, 2008 р.).
У рамках розгляду лексико¾семантичного складу заголовкового комплексу,приведемо приклади вживання таких семантичних одиниць в заголовках газети, як синоніми,антоніми, омоніми та пароніми.
Синоніми — це слова, які мають близьке, або тотожне значення, але відрізняютьсязвучанням. Протилежний термін — антонім. Наприклад: проживати — мешкати, бажати- хотіти, башта – вежа.
Синоніми, слова й фразеологізми, різні звуковою формою, але близькі або тотожніза значенням. Наприклад: «Закон про куріння – життя без диму» («Запорізька Правда».№ 17, 2006 р.), «Паморозь» нової холодної війни. Початок? » («Запорізька Правда».№ 18, 2004 р.), «Долари чи «бабки»?» («Запорізька Правда». № 56, 2005 р.), «Чистасовість — як чистий кришталь» («Запорізька Правда». № 47, 2007 р.), «Голокост наУкраїні 1932-33рр. Чи буде покарання, розплата за цей злочин?» («Запорізька Правда».№ 22, 2005 р.), «Сумна хроніка пиятики, алкоголізму» («Запорізька Правда». № 38,2008 р.).
Антоніми — це слова переважно однієї частини мови, які мають протилежне значення.Наприклад: «Україна і Нато: «за» — направо, «проти» — наліво» («Запорізька Правда».№ 18, 2004 р.), « «Свій» і «не свій» ділять крісло» («Запорізька Правда». № 18,2004 р.), «Казка і реальність» («Запорізька Правда». № 20, 2006 р.), «Відносиниміж США і Росією не можна назвати ні дружніми, ні ворожими» («Запорізька Правда».№ 20, 2006 р.), «До чого може призвести приватизація і націоналізація комунальнихпідприємств?» («Запорізька Правда». № 17, 2006 р.), «Бідність – і початок, і кінець»(«ЗапорізькаПравда». № 47, 2007 р.), «Громадяни проти Енергоатома: за і проти» («ЗапорізькаПравда». № 20, 2006 р.), «Утопія та реальність передвиборних обіцянок» («ЗапорізькаПравда». № 44, 2006 р.), ««Правих» та «лівих» плутають не лише в Росії, а і на Заході»(«Запорізька Правда». № 47, 2007 р.), «Дві новини: хороша та погана» («ЗапорізькаПравда». № 41, 2006 р.), «Аз чи Ян?» («Запорізька Правда». № 20, 2006 р.), «Багатоголоссяукраїнської зовнішньої політики: гармонія чи дисонанс» («Запорізька Правда». № 21,2006 р.). «Міняю більше тіло на менше… Без посередників» («Запорізька Правда». №5, 2006 р.), «Преси багато, точок для торгівлі – мало» («Запорізька Правда». № 21,2006 р.), «Без прав, але з обов’язками» («Запорізька Правда». № 43, 2006 р.), «Вірю– не вірю» («Запорізька Правда». № 33, 2006 р.), «Удави і кролики» («ЗапорізькаПравда». № 17, 2006 р.).
Омоніми — це слова, які однаково звучать, але мають різне значення. Омонімиз'являються внаслідок звукових змін у слові у процесі розвитку мови; внаслідок випадковогозбігу звучання слова рідної мови і запозиченого з іншої мови; внаслідок випадковогозбігу звучання форми різних слів. Наприклад: «Мова про мову» («Запорізька Правда».№ 32, 2005 р.), «Де межа: Закарпатський драм театр знаходиться на межі закриття»(«Запорізька Правда». № 117, 2006 р.).
Пароніми — слова, подібні між собою за звучанням і частково за будовою: абонент— абонемент; континент — контингент. Приклади: «Допомога «хрустким» і «хрумким»суглобам» («Запорізька Правда». № 17, 2006 р.), «Громадянські права і громадськийтранспорт» («Запорізька Правда». № 43, 2006 р.).
ВИСНОВКИ
В основі використання шрифтів заголовного комплексу лежатьпринципи — подібності та контрасту. З одного боку, титульні шрифти є головними роздільнимиелементами, межею, що відокремлює один матеріал від іншого, а з другого — об`єднуютьматеріали у добірки або тематичні сторінки та утворюють архітектурно цілісне видання.Титульний шрифт можна вважати путівником номера. Так, якщо кілька матеріалів стоятьпід однією рубрикою, їх заголовки обов`язково мають однакове оформлення і за шрифтовимихарактеристиками і за форматом та композицією
З великої кількості варіантів заголовного комплексу найкращимиможна вважати такі, які, по-перше, чітко вказують читачеві, що заголовок стосуєтьсясаме цього матеріалу. При композиції заголовка на формат така тенденція простежуєтьсязавжди, але розташування заголовка збоку чи посередині тексту потребує додатковихорієнтирів: матеріал починають з ініціала; відокремлюють лінійками або рамкою відінших, тобто надають максимальної цілісності. По-друге, між елементами заголовкаповинна бути чітка субординація, що визначається їхнім місцем у заголовному комплексіта відповідними розмірами. Так, центральне місце та найбільший обсяг приділяютьсязаголовку. Від нього не можна відривати підзаголовок як основний компонент, що йогопояснює. Рубрику завжди встановлюють над матеріалом чи добіркою. Лід, як містокміж заголовком і текстом, ставиться на початку тексту або поряд із першим абзацом.
Насамперед зміст заголовка, потім його формат і форма визначаютьконкретну гарнітуру, якою може бути набраний той чи інший заголовок. Припущення,що універсальне видання використовує велику кількість гарнітур, виходячи з принципу:усякому поділу (темі) — своя гарнітура — помилкове.
Існує також зв'язок між заголовком і характером або жанромматеріалу. Інформаційні статті завжди повідомляють про один факт. Невеликі за розмірами,вони потребують дуже стислого заголовка. В одному-двох словах необхідно відобразитиі суть змісту, і ставлення до факту.
Заголовки та рубрики повинні бути конкретними, яскравими, образними, свіжими, точнопередавати зміст матеріалу.
Заголовковий комплекс у аналізованій газеті «ЗапорізькаПравда», являє собою сукупність взаємопов'язаних текстових та графічних елементів,що лаконічно подають інформацію про видання значно впливає на сприйняття матеріалуперіодичного видання читачем. Всі елементи мають власні графічні характеристики,які визначаються параметрами шрифту, сполученням з декоративними, пробільними тазображальними елементами, а також композиційною побудовою, форматом, позиційнимита кольоровими рішеннями. І поєднання їх у комплекс досягається не значеннєвимикомпонентами, а зоровими — через графічні засоби і прийоми. Особливість сполученняелементів йде від визначення комплексу: контрастне об'єднання підгруп або груп елементів.До того ж, на застосування тих чи інших заголовних компонентів впливає кількістьматеріалів на сторінку і гармонійне поєднання з іншими елементами видання. Змістоваж частина дає читачеві поштовх до прочитання статті, але вже із заздалегідь сформованоюпозицією.
Підсумувавши сказане про заголовковий комплекс видання,можемо зробити висновок, що він (/>комплекс) слугує своєріднимдороговказом для читача, адже допомагає йому обрати потрібну інформацію з-поміжрешти матеріалів.
Отже, заголовковий комплекс видання — це один із тих елементів,який робить читання газети зручним.
Кожне видання є складним сполученням елементів, різнихза задумом, призначенням і зовнішнім виглядом. Дослідження показують, що середньостатистичнийчитач витрачає приблизно однакову кількість часу на читання будь-якого випуску будь-якоїгазети. Саме тому типографський дизайн повинен бути таким, щоб обмежений час читача,так само, як і його енергія і увага, були спрямовані на отримання інформації. Будь-якийоформлювальний прийом, що відволікає читача або порушує нормальний ритм читання,призводить до втрати часу та енергії. Рішення (принаймні, часткове) цієї проблеми— у функціональному типографському дизайні. Він і є показником якості при діагностицідрукованого видання.
Основна вимога функціонального типографського дизайну:кожен використаний елемент повинен ефективно працювати. Ступінь їхньої важливостівизначається за критеріями: виконання елементом необхідно-корисної роботи та мінімальнавитрата часу і фінансів на його сприйняття, створення.
Найгірше — це дисфункціональність. Елемент, що не можезалучити читацької уваги, просто відволікає її, він зайвий, його краще позбутися.
Для того, щоб визначити, функціональний елемент чи ні,потрібно спочатку проаналізувати, як сприймає його читач. Тут працює принцип передачіінформації: передача інформації — це двосторонній процес, і він виникає тільки тоді,коли сказане почуто, надруковане прочитано, комунікативної мети досягнуто.
Аналіз заголовків газети «Запорізька Правда» свідчить пробагатство і різноманітність лексико-семантичних категорій в ній. Підсумовуючи, можнасказати, що журналісти найчастіше використовують загальновживану лексику, науково-термінологічнута професійно-виробничу лексику, а також антоніми, рідше – синоніми. У заголовкахне знайдено випадку вживання діалектизму. Дуже рідко зустрічаються омоніми і пароніми.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Ассуирова Л., СмелковаЗ. Риторические основы журналистики Работа над жанрами газеты. ¾ М.: Флинта, Наука. 2007. — 320 с.
2. Белов А. Теория ипрактика связей с общественностью. ¾ М.: Северо-Запад, Феникс. 2005. — 544 с.
3. Блисковский З. Мукизаголовка. — М., 1981. — 111 с.
4. Ворошилов В. Журналистика.Базовый курс. Учебник. — К., 2008. — 640 с.
5. Ворошилов В. Современнаяпресс-служба. — К. 2007. — 256 с.
6. Воскобойников Я.,Юрьев В. Журналист и информация. Профессиональный опыт западной прессы. — М., 1993.— 208 с.
7. Гаврилов К. Как сделатьсюжет новостей и стать медиатворцом. — К., 2007. — 304 с.
8. Дизайн периодическихизданий. Учебное пособие для студентов факультетов и отделений журналистики университетов.Под ред. Э. Лазаревич. – М.: МГУ им. Ломоносова, 2000. — 268 с.
9. Если для пониманиязаголовка нужно прочесть статью — это не заголовок. Советы американских коллег //Журналист. — 1998. — № 6. – С. 17-18.
10. Ильин А. Теория ипрактика связей с общественностью. Курс лекций. ¾ М.: КноРус. 2009. — 155 с.
11. Кайда Л. Эффективностьпублицистического текста. — М., 1989. — 383 с.
12. Ким М. ЖурналистикаМетодология профессионального творчеств. ¾ М.: Михайлова В., 2004. — 496 с.
13. Костомаров В. Из наблюденийза языком газет: газетные заголовки. — М., 1965. ¾ 667 с.
14. Кочеткова А., ТарасовА. Современная пресс-служба. — К.: Эксмо, 2009. — 564 с.
15. Кочеткова А., ФилипповВ., Скворцов Я., Тарасов А. Теория и практика связей с общественностью. ¾ М.: Питер. 2006. — 240 с.
16. Лисичкина И. Знакомые незнакомцы // Журналистика и культура русской речи. – М., 2004. – № 2. – С. 69-75.
17. Оформление периодическихизданий. Под ред. А. Киселёва. — М.: МГУ, 1988. — 158 с.
18. Погребенков В. Заголовочныйкомплекс в американской военной газете: структура и функции: Канд. дисс. — М., 1977.— 117 с.
19. Подчасов А. Функционально-стилистическиеособенности газетных заголовков (на материале российских и британских газет второйполовины 1980–1890 гг.): Канд. дисс. — М., 2001. — 128 с.
20. Попов В., ГуревичС. Производство и оформление газеты. – М.: МГУ, 1977. — 170 с.
21. Прохоров Е. Введениев теорию журналистики. ¾ К.: Аспект-Пресс. 2007. — 349 с.
22. Сазонов Е. Желтаяпресса: современная практика // Журналистика в 1998 году. — М., 1999. — 56 с.
23. Славкин В. Заголовокв современном газетном тексте. // Журналистика и культура русской речи. 2002, №1. ¾ С. 56¾70.
24. Сметанина С. Медиа-текств системе культуры (динамические процессы в языке и стиле журналистики конца ХХвека). ¾ М.: Михайлова В. 2002. — 383 с.
25. Солнцева Т. Журналистика.Вторая древнейшая, или Как стать акулой пера. — К, 2006. — 264 с.
26. Шостак М. Репортер:профессионализм и этика. — М.: МГУ. 2001. — 66 с.