Форми забезпечення кредитів

Форми забезпечення кредитів
Основна маса кредитів надається банками під забезпечення. Існує кілька способів забезпечення кредитів різними видами майна клієнта або фінансовими зобовязаннями третьої сторони. Всі форми забезпечення кредиту (майно, зобовязання) повинні задовільняти таким вимогам:
 висока ліквідність, тобто можливість активів до конвертування у грошову форму;
 здатність до тривалого зберігання (як мінімум протягом періоду кредитування);
 стабільність цін на заставне майно;
 низькі витрати на зберігання і реалізацію застави.
Розмір кредиту під заставу визначається у відсотках від ринкової вартості застави на момент укладання кредитної угоди. Залежно від виду майна заставна оцінка може становити від 60 до 90%. Перевищення ціни застави над сумою кредиту є гарантією компенсації ризику втрати на випадок зниження ціни застави.
Формами забезпечення кредитів можуть виступати:
1. Застава майна, що належить позичальнику на правах власності або делегування права власності, на яке згідно чинного законодавства може бути накладено стягнення; застава оформляється у вигляді угоди про заставу у відповідності із законом “Про заставу”. До заставної угоди обовязково додаються:
 опис майна, що передаєтья під заставу;
 акт передачі майна під заставу.
Заставне право це речова претензія на чуже майно, або претензія на право отримати компенсацію від реалізації заставного майна, якщо боржник не в змозі погасити свої зобовязання. Така застава має забезпечити не лише повернення самої позики, а й виплату відповідних відсотків та штрафів, передбачених договором. Заставне право передбачає, що заставне майно з дозволу боржника передається кредиторові. Згідно з цим актм майно безпосередньо переходить у володіння кредитора, а боржник залишається формальним власником заставного майна. Коли позичальник неспроможний виконати свої зобовязання, банк має право продати заставне майно і за рахунок реалізованих коштів задовільнити свої вимоги.
Розрізняють заставне право на рухоме і нерухоме майно.
Приймаючи товарні запаси під забезпечення позики, банк придбає право власності на заставне майно, але водночас він залишає за позичальником це забезпечення для його подальшого використання. Банку вигідно, щоб позичальник експлуатував заставне майно, отримував доходи і мав змогу з цих доходів виплачувати відсотки і повертати позику. Однак така передача заставленого майна повязана з певним ризиком. Якщо під заставу передаються дорогі речі, які легко транспортуються та довго зберігаються, наприклад, дорогоцінні метали або прикраси, цінні папери, то вони передаються на зберігання у сейфи банку. Якщо за технічних причин це неможливо, то заставлене майно може зберігатись у спеціальних сховищах (це стосується зерна, металів у злитках тощо).
2. Заставне право на нерухоме майно.
У даному разі під забезпечення кредиту банк бере зобовязання щодо нерухомості (іпотеку).
Іпотека (hypothecation) це особисте заставне право на земельні ділянки, будівлі та споруди. Ця форма забезпечення кредиту має ряд переваг;
 по-перше, технічно неможливо здійснити передачу заставленого майна;
 по-друге, виключається повторна застава майна третій особі.
При оформленні іпотеки власник нерухомого майна отримує кошти від кредитора. При цьому боржник зобовязується вчасно погасити позику, в іншому разі за рішенням суду борг буде погашено за рахунок коштів, що надійдуть від реалізації заставленого майна.
3. Цінні папери.
Перед видачею позики під цінні папери банку необхідно врахувати ряд факторів: можливість реалізувати заставу, кредитоспроможність емітента та інші. Надаючи позики під цінні папери, банк здійснює періодичні перевірки з метою зясування можливості реалізації цінних паперів у разі необхідності. Він також перевіряє фінансовий стан емітента і ринкову вартість заставлених цінних паперів. Крім того, банк повинен переконатись у тому, що отримані кошти будуть використанні на виробничо-господарські потреби, а не для придбання нових цінних паперів, що повязано з обмеженням біржової спекуляції позичальників та пониженням ризику їх банкрутства. Банк повинен бути впевнений, що дані цінні папери можна передавати в інші руки. Ще один важливий фактор власність на цінні папери. Якщо цінні папери належать одночасно двом особам, то позику можна оформлювати лише в разі, коли обидві ці особи погодяться на пердачу їх під заставу.
Витрати на зберігання цього виду застави незначні, оскільки, як правило, цінні папери зберігаються на спеціальному рахунку депонування цінних паперів. Нескладна і вартісна оцінка заставленого майна. Узвязку з тим, що вимірювання вартості цінних паперів відбувається тільки на фондовій біржі, банку досить просто оцінити їх заставну вартість. Вона визначається дещо нижчою за біржовий курс перш за все на підставі можливих коливань курсу.
4. Передача контрактів.
Предача контрактів як форма забезпечення застосовується при кредитуванні будівельних компаній або фірм, які здійснюють регулярне постачання товарів (послуг) за контрактом. Позичальник передає контракт кредитору, внаслідок чого надходження від замовника (покупця) на оплату контрактних робіт (товарів, послуг) зараховуються на погашення позичкової заборгованості.
5. Передача дебіторської заборгованості.
Цесія дебіторської заборгованості полягає у передачі банку рахунків за доставлені позичальником товари (виконані роботи, послуги), які підлягають оплаті. Розрізняють дві форми цесії:
 без повідомлення дебіторів;
У цьому разі грошові надходження від дебіторів передаються банку позичальником.
 з повідомленням дебіторів;
У цьому випадку дебітори здійснюють платежі безпосередньо банку.
Неформальна передача (цесія) зобовязань як гарантія банківських вимог має у порівнянні із заставним забезпеченням ряд технічних переваг, у першу чергу тому, що за неї немає проблем, повязаних зі зберіганням заставного майна.
6. Забезпечення дорогоцінними металами. Як застава приймаються монети, зливки, вироби із золота, срібла, платини, дорогоцінні камені та ін. Цей спосіб забезпечення кредиту в сучасний період використовується досить рідко.
Комерційні банки країн з розвинутою ринковою економікою використовують й інші види застави. Зокрема, при наданні позичок індивідуальним позичальникам як застава приймаються поліси страхування життя, свідоцтва про ощадні вклади, вимоги на виплату заробітної плати, при кредитуванні підприємств видобувних галузей корисні копалини або контракти на постачання сировинних ресурсів, при кредитуванні фермерських господарств урожай (зібраний або “на корені” за умови його застрахування).
Гарантія і поручительство. Однією із форм забезпечення кредиту може бути гарантія або поручительство.
Гарантія це письмове зобовязання третьої особи (гаранта) погасити борг позичальника якщо настане гарантійний випадок. Гарантія банку розглядається як самостійне зобовязання гаранта перед банком, яке в правовому відношенні не залежить від інших договірних зобовязань. Претензії банку, який отримав гарантію, можуть бути реалізовані у разі, якщо станеться гарантійний випадок. Відносини позабезпеченню кредитного договору гарантією можуть бути оформлені у_вигляді гарантійного листа, наданого організацією гарантом. У цьому випадку банк-кредитор зобовязанитй письмово повідомити гаранта про прийняття гарантійного листа як забезпечення кредиту. В цьому повідомленні банк-кредитор зазначає найменування позичальника, дату і номер кредитного договора, розмір забезпеченої вимоги (суму позики, відсотки за її користування).
Гарантія може бути забезпечена або незабезпечена. Комерційним банком, як правило, необхідно наполягати на забезпечену гарантію, щоб підтвердити зобовязання гаранта; при цьому банк-кредитор може вимагати від гаранта відповідного забезпечення. У випадку забезпеченої гарантії застава періодично контролюється банком аналогічно як при забезпеченні кредиту.
Гарантії можуть бути обмежені та необмежені, тобто видаватись на певну частку кредиту або на всю його суму. У випадку неогбмеженої гарантії гарант зобовязується перед банком-кредитором погасити всю заборгованість позичальника. Необмежені гарантії, як правило, не забезпечені.
Гарантами можуть бути субєкти господарської діяльності, які мають стійке фінансове положення; установи банківської та парабанківської систем, а також держави. Банківські гарантії широко використовуються при міжнародних кредитно-розрахункових відносинах у вигляді акцепту, авалю та гарнтійних листів.
В окремих випадках гарантами можуть виступати і самі фірми-позичальники. Наприклад, раніше в США фірми-позичальники перед отриманням позики повинні були формувати в банку депозит за принципом: “10 + 10”. Він означає, що позичальник ще до отримання позики повинрен мати в банку депозит у розмірі 10% дозволеної суми кредиту, а других 10% він вносив на депозитний рахунок після видачі кредиту. Таким чином, гарантією своєчасного погашення кредиту був власний депозит клієнта-позичальника в розмірі 20% отриманого кредиту. Однак така гарантія дає можливість лише частково захистити інтереси банка-кредитора. Подібну практику доцільно використати і в нашій країні, зобовязавши клієнта-позичальника тримати свої вільні грошові кошти на розрахунковому рахунку, або резервувати на депозитному рахунку в даному банку.
Поручительство це договір, на основі якого поручитель березобовязання перед банком-кредитором оплатити при необхідності заборгованості позичальника.
Договір поручительства складається обовязково в письмовій формі і включає в себе відповідальність поручителя за виконання в повній сумі зобовязань по поверненню позики, що надається банком-кредитором, та належних процентів за її використання в разі невиконання. Позичальником зобовязань по поверненню боргу банку згідно з кредитним договором, а також зобовязання соліданої відповідальності з позичальником перед банком-кредитором за виконання зобовязань по поверненню позики.
До укладення договору поручительства, прийняття гарантії банку необхідно ретельно проаналізувати по бухгалтерському обліку поручителя (гаранта) його фінансовий стан, платоспроможність і можливість повернути за позичальника несплачений кредит і належні проценти по ньому. Такий аналіз необхідно проводити за аналогією до аналізу фінансового стану та кредитоспроможності позичальника. При цьому слід одержати дані про раніше надані зобовязання і гарантії, що значиться за балансом поручителя (гаранта), а також його статута, свідоцтво про державну реєстрацію та інші необхідні банку документи для визначення фінансового стану поручителя (гаранта).
При стягненні з поручителя (гаранта) несплаченої позичальником позики і процентів банку необхідно на наступний день після настання строку платежу направити в банк, де відкритий розрахунковий рахунок поручителя (гаранта), платіжні документи на безспірне стягнення боргу з розрахункового рахунку поручителя (гаранта), якщо такий порядок стягнення боргу передбачений договором поручительства або гарантійним листом та одночасно направити поручителю (гаранту) письмово претензію з повідомленням про її одержання, в якій викласти суть вимог банку.
Якщо по закінченні місячного строку з дня отримання поручителем (гарантом) претензії банк-кредитор не одержить від поручителя (гаранта) кошти в погашення заборгованості по кредиту і процентах в повній сумі, питання про стягнення з поручителя (гаранта) коштів необхідно вирішувати через суд або арбітражний суд в установленому законом порядку.
Питання продовження строку погашення кредиту, забезпеченого поручительством (гарантією), може бути вирішено тільки після погодження з поручителем (гарантом) нового строку дії поручительства (гарантії), що оформляється додатковою угодою до договору поручительства (додаток 8), і продовження строку дії гарантії, офрмленої відповідним чином. Продовження гарантійних зобовязань повинно бути оформлено до настання строку погашення кредиту.
Разом з очевидною надійністю названих форм забезпечення кредитів, їх використання вносить у кредитні відносини контрагентів деяку незручність. Ця незручність проявляється в громіздкості укладення нотаріальних актів, заставних листів, особливо у випадках співвласності, а то і дуже високою вартістю оформлення цих юридичних актів. Нарешті, істотна невигода полягає і в тому, що юридична чи фізична особа, яка бажає отримати кредит, часто не володіє достатніми можливостями матеріального чи правового забезпечення кредиту. Крім цього, можлива багаторазова перезастава майна, що практично знімає матеріальну відповідальність з особи, яка здійснила перезаставу. Накладним для кредиторів є зберігання, оцінка та реалізація застави майна, що може практично звести нанівець гарантії. В кінцевому рахунку ці форми забезпечення кредиту теж можуть виявитися не цілком безпечними і для кредиторів. За таких умов найбільш доступною і відносно надійною формою фінансового забезпечення інтересів кредиторів може бути страхування кредитів.