Договір франчайзингу 2

ДИПЛОМНА РОБОТА на тему: “Договір франчайзингу”
Зміст
Вступ
1. Поняття франчайзингу
2. Історія виникнення та розвитку
3. Види та форми франчайзингу
4. Переваги та недоліки
5. Договір франчайзингу
а) Предмет угоди
б) Права і обов’язки сторін
в) Визначення ціни договору
в) Контроль за виконанням та відповідальність сторін
г) Особливості угод про товарний та діловий франчайзинг
6. Припинення франчайзінгових відносин
Законодавчо-правова база франчайзингу
Франчайзинг на українському ринку.
Висновок
Додатки
Список літератури Вступ
Традиційно добробут будь-якої держави оцінюється трьома складовими: наявністю капіталів, залучених до підприємницького обігу, природними ресурсами, кваліфікованістю трудових ресурсів та станом трудової етики. Останнім часом то цих складових додався ще й інтелектуальний потенціал, виражений в об’єктах інтелектуальної власності, який може бути залучений до ринкових відносин.
В період входження України в ринкові відносини об’єкти інтелектуальної власності стають предметом купівлі-продажу, а точніше виникає комплекс пов’язаних з цим майнових прав що охороняються Законом. Договірна передача прав інтелектуальної власності є ефективним засобом впровадження науково-технічних розробок. На цій основі виникли нові види договірних відносин – ліцензійний договір, договір франчайзингу, договір концесії та подібні до них.
З усіх видив договірних відносин, заснованих на передачі комплексу виключних прав на об’єкти інтелектуальної власності, вважаємо за необхідне відокремити договір франчайзингу як найбільш перспективний та ефективний засіб ведення бізнесу.
Для нашої економіки франчайзинг сьогодні є відносно новим явищем, у той час як у розвинутих країнах він сторіччями практикувався як засіб забезпечення потреб суспільства в різних послугах.
Привабливість франчайзингу в наявності незаперечних переваг для обох учасників франчайзінгових відносин. Для малих підприємств і індивідуальних підприємців він надає в розпорядження стабільний дохідний бізнес, для відомих фірм і компаній — можливість розширити й усталити свої позиції на ринку. Саме цим можна пояснити настільки широке поширення франчайзингу як у Європі, так і в Америці.
В даний час розвиток Українського підприємництва, у першу чергу малого, ускладнений підвищеними комерційними ризиками. Реалізація сучасних бізнес-проектів жадає від підприємця широких знань в області керування, маркетингу, реклами й вміння враховувати особливості проекту. Відпрацьовування ефективної схеми і методів діловодства в кожнім конкретному випадку вимагають великих витрат часу і коштів.
Організація підприємства на умовах франшизи значно знижує підприємницькій ризик, тому що в цьому випадку відбувається використання уже відпрацьованого бізнесу, що довів свою ефективність. Таким чином, розвиток франчайзингу може виявитися однією з найбільш ефективних форм підтримки підприємництва, одним з можливих рішень важливої державної задачі.
Поняття франчайзингу.
В перекладі з англійської “Franchise” означає “привілей”, “пільга”, “особливе право”.
Франчайзинг — це така організація бізнесу, за якою компанія (франчайзер) передає певній людині чи компанії (франчайзі) право на продаж продукту і послуг цієї компанії. Франчайзі зобов'язується продавати цей продукт чи послуги по заздалегідь визначених законах і правилах ведення бізнесу, що встановлює франчайзер. В обмін на здійснення всіх цих правил франчайзі одержує дозвіл використовувати ім'я компанії, її репутацію (гудвіл), продукт та послуги, маркетингові технології, експертизу, і механізми підтримки. Таким чином, виконання вимог франчайзера не є недоліком, навпаки, дотримання правил означає, що франчайзі має прекрасну можливість отримати прибуток. Щоб одержати такі права, франчайзі робить первісний внесок франчайзеру, а потім виплачує щомісячні внески. Це свого роду оренда, тому що франчайзі ніколи не стає повним власником товарного знаку, а лише має право використовувати товарний знак на період виплати щомісячних внесків. Суми цих внесків обмовляються в франчайзінговому договорі і є предметом переговорів. Франчайзінговий пакет (повна система ведення бізнесу, передана франчайзі) дозволяє відповідному підприємцю вести свій бізнес успішно, навіть не маючи попереднього досвіду, чи знань навчання в даній галузі.
Для компаній франчайзинг — це спосіб поширення бізнесу. Для підприємців франчайзинг — це один з шляхів стати власником бізнесу. На зростаючих ринках, таких як Україна, франчайзинг є швидким способом навчання підприємців практичним стандартам, що необхідні, щоб вести прибутковий бізнес.
Франчайзинг — свого роду симбіоз “великого” і “малого” бізнесу. Таке з'єднання являє собою союз, де з однієї сторони є енергія і зобов'язання окремого підприємця, а з іншої сторони є ресурси, комерційна міць і величезний досвід великої компанії. Якщо все це з'єднати, то ми одержимо енергію, відповідальність, силу, ресурси і досвід — виграшну комбінацію з величезними шансами на успіх! Підприємці усього світу знають франчайзинг як безпечний спосіб, щоб:
Допомагати людині вести бізнес самостійно, але не бути в ньому самотнім;
Допомагати компаніям ефективно розширюватися, не несучи великих витрат на створення і підтримку масивного адміністративного комплексу і не випробуючи труднощів у керуванні широкою мережею корпоративних підприємств;
Допомогти компаніям перетворити свою існуючу мережу в ефективно працюючий, сильний бізнес, у якому працюють віддані справі люди;
Франчайзер (франшизіар) — це компанія, що видає ліцензію або передає в право користування свій товарний знак, ноу-хау й операційні системи. Франчайзер створює успішний продукт чи послуги, наприклад, особливий стиль роботи ресторану швидкого харчування. Франчайзер досліджує, і розвиває бізнес, витрачає гроші на просування бізнесу, створює гарну репутацію і пізнаваний імідж (так званий “бренднейм”). Після того, як компанія довела працездатність своєї бізнес концепції й успішну відтворюваність цього бізнесу, вона може почати пропонувати підприємцям, що хочуть повторити подібний успіх, купити її франшизу
Франчайзі (франшизіат) — це людина або компанія, що купує у франчайзера можливість навчання і отримання допомоги при створенні бізнесу і виплачує сервісну плату (роялті) за використання товарного знаку, ноу-хау і системи ведення робіт франчайзера. Франчайзі сам оплачує витрати на створення бізнесу. Дуже часто франчайзер надає дуже вигідні знижки на важливі постачання (матеріали, видаткові кошти). Ці знижки завжди дають можливість франчайзі купувати продукти у франчайзера по більш вигідній ціні й у такий спосіб це коштує дешевше, ніж розвивати бізнес без франчайзера. Франчайзі робить первісний внесок за допомогу по створенню і відкриттю бізнесу. Франчайзі приймає на себе обов'язок виплачувати щомісячні внески за право користування торговим знаком і бізнес системою, за підтримку, навчання і консалтінг, що надаються франчайзером.
Франшиза — це повна бізнес система, яку франчайзер продає франчайзі. Іншою назвою для подібної системи служить франчайзінговий пакет, що зазвичай включає посібники по веденню робіт і інші важливі матеріали, що належать франчайзеру.
Будь-який вид бізнесу можна перетворити у франшизу. Міжнародна Асоціація Франчайзингу виділяє 70 галузей господарства, у яких можна використовувати методи франчайзингу. Повне їх перерахування не має сенсу, але можна зрозуміти ширину застосовності франчайзингу з наступної вибірки: бухгалтерський облік, авторемонт, книгарні, дитячий одяг і навчання, будівництво, невеликі продовольчі магазини, магазини косметичних товарів, освіта, послуги по працевлаштуванню, ресторани, готелі, пральні і послуги по збиранню, приватні поштові скриньки, фотостудії, риэлторскі компанії, туризм та розваги, прокат спеціального устаткування і туристичні агентства .--PAGE_BREAK--
Франчайзінгові взаємини можуть бути прибутковими для обох сторін. Франчайзі зацікавлений у максимальних продажах при мінімальних витратах. Франчайзі повинний виконувати правила ведення бізнесу по франшизі і брати участь у рекламних і маркетингових компаніях франчайзера. Франчайзер зосереджено працює над тим, щоб лідирувати в конкурентній боротьбі, що було б дуже важко зробити одному франчайзі. Франчайзер надає необхідну підтримку, для того щоб франчайзі міг приділяти всю увагу своїм щоденним операціям.
Для того, щоб досягти такого рівня взаємодії і захисту з боку франчайзера франчайзі повинен сформувати особливі взаємини з франчайзером. Ці взаємини є досить складними. За цих взаємин франчайзі повинний дотримуватись наступних умов:
Цілком прийняти точку зору франчайзера, його завдання і цінності в даному бізнесі.
Довіряти і поважати франчайзера й в свою чергу формувати повагу і довіру франчайзера до себе.
Приймати чітко встановлені правила й обов'язки, описані в договорі, оскільки після підписання договору вони не підлягають ніяким змінам чи доповненням.
Прагнути працювати і спілкуватися з франчайзером;
Зв'язати себе певними зобов'язаннями з бізнесом, бути вірним йому як в добрі так і в скрутні часи;
Додержуватись операційних процедур і стандартів, встановленим франчайзером;
Стати частиною системи шляхом внесення в бізнес нових ідей (за згодою франчайзера) і постійного вкладання зусиль у бізнес;
Будь-хто зацікавлений у покупці франшизи повинен вирішити, чи є для нього прийнятними такі взаємини.
Історія виникнення та розвитку франчайзингу.
Корені франчайзингу ідуть у середньовіччя. Дотепер юридичний термін «франшиза» у США і Австралії позначає передачу кому-небудь прав державною владою, а в Великобританії — передачу прав від імені короля. У середньовічній Англії король надавав знаті різні права, наприклад, збирати податки на визначеній території в обмін на необхідні владі послуги. Громадянам давалися дозволи (франшиза) продавати товари на ринках, брати участь у ярмарках. І в наші дні у Великобританії ще продовжують діяти древні франшизи, що надають їхнім власникам права на утримування ринків, проведення ярмарків, утримування поромів і мостів. У такий спосіб з давніх часів влада делегувала частину своїх повноважень в обмін на капітал або необхідні послуги, тим самим закладаючи фундамент сучасного франчайзингу протягом століть .
Що стосується торгової практики, то в Лондонському Сіті в XVII столітті були засновані системи торгових гільдій, віддалено схожі на сучасні системи франчайзингу. На початку XIX століття в тій же Великобританії була введена система «зв'язаних домів», сутність якої полягала в наданні владою право на торгівлю спиртними напоями тільки власникам постоялих дворів за спеціальною ліцензією. Більшість власників не мало досить коштів для приведення постоялих дворів у порядок і оплату ліцензії. Цю систему прекрасно використовували броварники, надаючи власникам постоялих дворів позику чи здаючи їм в оренду майно, одержуючи натомість ринок збуту свого пива й інших спиртних напоїв. Першим відносно сучасним прикладом франчайзингу в США можна вважати законодавче надання прав частці бізнесу в таких сферах, як залізниці і банки. Отримане від уряду виключне право давало стимул приватному бізнесу вкладати значні капітали в розвиток цих підприємств, хоча, в даному випадку, зберігався певний державний контроль за роботою залізниць і банків. При цьому надавалися певні привілеї тим, хто міг забезпечити необхідні послуги. Наприклад, передача права на землекористування особі, що забезпечить постачання армії, чи передача повноважень певній особі на збір податку від імені уряду.
Таким чином, приватний бізнес дозволив відносно швидко і якісно розвивати підприємства різних сфер послуг без залучення державних коштів. Ще більш цікаві приклади використання франчайзингу приватним бізнесом були в 50-х роках ХІХ сторіччя, коли в США були надані виключні права виробникам.
У цей час низка великих підприємств, наприклад, компанія Зінгер, франчазують право на продаж своїх виробів (швейних машин) по всій території США. У ті часи покупка такого устаткування в магазині не була звичною і домогосподарки скептично поставилися до «механічного» устаткування. До того ж їхні чоловіки повинні були викласти велику суму за непотрібну у їхньому розумінні річ, що має тільки одну перевагу – полегшення праці їхніх дружин. Єдиний спосіб продажу такого товару — це «агресивний» продавець, здатний принести товар прямо до покупця і показати дива, що ця машина може творити. Оскільки грошей у компанії для наймання продавців не було, молодий Зінгер придумав систему, за якої незалежні продавці (дилери) могли купити право на продаж швейних машин на визначеній території. Дилери платили 60 доларів за машину, а продавали за 125 доларів. Протягом декількох років сотні дилерів стали заможними людьми.
Одна з перших успішних франчайзінгових систем була застосована компанією General Motors. Оскільки у 1898 році молода компанія, ще не мала початкового капіталу, необхідного для відкриття магазинів, General Motors почала продаж парових двигунів через систему дилерів. Ця система донині залишається основним способом продажу автомобілів. Одним з перших франчайзі виявилися власники магазинів із продажу велосипедів і магазинів ширвжитку. З 50-х років нашого сторіччя в багатьох країнах особливо швидко почала розвиватися франчайзінгова система створення готелів і ресторанів. Цьому сприяла поява в США закону про товарний знак. Підприємство-виробник продукції, робіт або послуг, що мало серед конкурентів свої індивідуальні особливості, досить високу репутацію якості обслуговування, на певних умовах здобувало товарний знак (торгову марку). Власником товарного знаку могли бути видані ліцензії іншим фірмам на визначений відрізок часу, протягом якого власник контролює якість товарів чи послуг, продаваних під його товарним знаком.
Продаж іншим підприємствам права на використання свого товарного знаку під різнобічним контролем і під захистом закону дозволяв власнику розширити межі свого бізнесу без великих капітальних і поточних витрат. Поступово на цій основі стали складатися певні правила ведення справ власника товарного знаку (франчайзера) з підприємствами, що придбали ліцензії на їхнє використання (франчайзі), тобто складалися відносини франчайзингу.
Розвиток мережі підприємств, що працюють по системі франчайзингу, мало і свої проблеми. Велика частина їх була пов'язана з тим, що деякі франчайзери прагнули продати більше ліцензій франчайзі, чим дозволяли обсяги продажу товарів і послуг населенню, а також можливості навчання і допомоги франчайзі.
Помилки та зловживання, чинені учасниками франчайзінгових відносин, періодично призводили до судових розглядів. Розглянемо декілька прикладів таких справ.
Громадянин Квірк підписав угоду з однією компанією про те, що він буде виконувати функції її представника на певній території. У відповідності з умовами угоди Квірку виплачувались комісійні в залежності від забезпечення ним обсягу продаж. Компанія надала Квірку службовий автомобіль. До кола обов’язків Квірка входило “просування” товарів компанії, відвідуючи торгівельні ярмарки і експозиції, на яких він розповсюджував каталоги і прайс-листи, а також представляв зразки продукції цієї компанії. Коли компанія спробувала припинити співробітництво з Квірком та послала йому повідомлення за 30 днів до передбачуваного строку припинення співробітництва (як це передбачалося умовами контракту між ними), Квірк звернувся до суду з позовом про те, що відповідно до законодавства штату Вісконсін подібне повідомлення повинне надсилатися йому за 90 днів, оскільки він є дилером (франшизиатом) цієї компанії.
Суд прийшов до висновку, що тут мали місце відносини “роботодавець – найманий працівник”, а не франшизні правовідносини. Щоб вважатись франшизіатом за законодавством від нього вимагалося мати значні інвестиції в рамках співробітництва з франшизіаром. Квірк не яких інвестицій в рамках співробітництва з компанією не здійснював, не надавав своїх виробничіх потужностей і “гудвіла”. Квірк просто збирав замовлення, але не надавав кредитів і не приймав на себе ризик від неплатежів з боку покупців. Компанія а не Квірк визначала ціни, надавала знижки і так далі. Компанія також виплачувала $1500 (які потім відраховувались від комісійних) в ті місяці коли комісійні через незначний обсяг продажу не досягали встановленої суми. Крім надання службового автомобіля, компанія сплачувала за Квірка внески до фондів безробіття і компенсації працівників. Тому суд і вирішив, що Квірк був просто найманим працівником, а не дилером компанії, отже компанія не порушила закон, повідомивши за 30 днів про припинення співробітництва.
Ще одним прикладом є судовий процес між фірмою-виробником пива та фірмою дистриб’ютором. Остання інвестувала 1.4 млн. доларів щоб отримати франшизу від виробника. Через деякий час після початку співробітництва виробник обвинуватив дистриб’ютора в тім що він збуває продукцію за межами обмовленої території. дистриб’ютор відкинув ці обвинувачення. Сищики виробника одного разу помітили, що три невеликих вантажівки з пивом поїхали зі складу дистриб’ютора і під’їхали до трейлера, який стояв за декілька кварталів від складу. Не з’ясовуючи куди саме поїхав трейлер з пивом, компанія-виробник розірвала франшизу з дистриб’ютором під приводом його нечесної поведінки. При цьому без встановленого порядку повідомлення. З таким рішенням виробника суд не погодився. Суд зобов’язав виробника надати франшизіату можливість продажу свого дистриб’юторства, щоб компенсувати відповідні витрати.
Не менш принагідним прикладом є франшизний спір між компанією-виробником автомобілів та компанією що стала її франшизіатом. Франшизіат забов’язувався не тільки реалізовувати автомобілі, але й утримувати склад запчастин для задоволення потреб споживачів. З часом франшизіар повідомив франшизіата про наявність порушень умов контракту та надав 60 днів для їх усунення. Через декілька місяців франшизіар направив франшизіату інше письмо, що повідомляло про розірвання франшизи через те що недоліки не усуненні. Франшизіат звернувся до суду і припинив розірвання угоди. Франшизіар не погодився з таким шагом та подав апеляцію. Суд підтримав франшизіара і вирішив що в нього малось достатньо підстав для припинення франшизи. Зокрема франшизіат постійно мав проблеми з обслуговуванням автомобілів, виготовленних франшизіатом. Його виробничі потужності не утримувалися в належній чистоті, як цього вимагав франшиар У франлшизіата не було всього необхідного обладнання та інструментів. Були відсутні деякі настанови франшизіара по обслуговуванню його продукції. Обслуговування автомобілів займало забагато часу, через це клієнти зазнавали незручностей. Франшизіат мав недостатній перелік запчастин. Він же затягнув введення в дію комп’ютерної системи по обліку запчастин. Франшизіат також розповсюджував серед споживачів інформацію про те, щоб вони не покупали в іншому місці автомобілі франшизіара такої марки, яку не можна купити у франшизіата. Названі аргументи цілком впевнили суд в правоті франшизіара.
Подібні судові процеси залучали увагу адміністрації й органів місцевої влади. У результаті приймалися в 60-і і 70-і роки норми законодавства стосувалися проблем франчайзингу в конкретних галузях промисловості, наприклад, в автомобільній і автосервісі.    продолжение
--PAGE_BREAK--
В даний час у практиці бізнесу набагато менше зловживань, зв'язаних із франчайзінгом, і він є основою багатьох підприємств.
Проте й дотепер ведеться чимало спорів між учасниками франчайзінгових відносин. Під приводом надання прав на товарний знак чи знак обслуговування франшизіари часто намагаються нав’язати франшизіатам територіальні обмеження чи обмеження з приводу поставок і цін. Самі ж франшизіари звертаються до суду вказуючи на такі суперечності:
Применьшення контрактних забов’язань ( Конституція забороняє державі приймати закон, якій вносить істотні зміни в контрактні забов’язання ).
Належний процес (чотирнадцята поправка забороняє неясні, позбавленні критеріїв закони).
Федеральний примат (ст. VI Конституції надає федеральному законодавству статус вищого закону держави. Звідси франшизні законодавства штатів, які суперечать федеральному законодавству, наприклад “Акту Лемхима”, регулюючому товарні знаки, є антиконституційними).
Міжштатна торгівля (ст 1 секції 8 Конституції забороняє штатам неналежним чином обтяжувати міжштатну торгівлю.
Одним з сучасних та найбільш наочних і переконливих прикладів розвитку і становлення франчайзінгової системи є діяльність всесвітньо відомої фірми «Макдональдс», що у даний час може розглядатися як безперечний лідер в індустрії швидкого харчування.
Успіх «Макдональдса» обумовила, у першу чергу, фанатична віра в ідею забезпечення високого рівня якості обслуговування. У той час, коли інші франчайзери просто дублювали основні напрямки свого бізнесу, компанія «Макдональдс» послідовно поліпшувала кожен аспект своєї діяльності.
Коли наприкінці 40-х років брати Ричард і Моріс Макдональди, власники невеликого пришляхового кафе задумалися над тим, як поліпшити обслуговування своїх клієнтів і, природно, збільшити доход, вони знайшли вдалий засіб: скоротили число позицій у меню до трьох блюд, стандартизували технологію на основі конвеєрної системи й уніфікували рецептуру організації готування блюд. Наприклад, гамбургери важили рівно 1,6 унції і містили не більш 19 % жиру. Працівники були одягнені в накрохмалені білі сорочки і виконували один вид роботи: одні знімали гамбургери зі сковорідки, інші вмочали їх у киплячу олію і так далі. Подібна організація підвищила ефективність і знизила витрати. Однаковість «Макдональдс» створила нове покоління клієнта, що точно знав, що де б він не був, скрізь у «Макдональдса» прекрасне і швидке обслуговування і звичний асортимент блюд. Аналогічні підприємства швидкого обслуговування стали з'являтися у великій кількості. Серед них такі, як «Кентуккі Фрейд Чикан», «Холидей ИНК» і ін. Кожний з цих бізнесменів має свою торгову марку, що підтримує по всій створеній мережі франчайзингу. Багато бізнесменів, зрозумівши і прийнявши цей напрямок бізнесу, стали приєднуватися до нього.
Найвищий підйом у розвитку франчайзингу продовжувався протягом наступних десятиліть до кінця 80-х років. У 1984 році майже третина обсягу продажу у всіх магазинах США (близько 500 млрд. доларів) — була реалізована через франчайзінгові фірми.
Франчайзинг створює 13 % національного багатства у валовому національному продукті — це в три рази більше, ніж торгівля автомобілями. Як роботодавець франчайзинг надає понад 7 мільйонів робочих місць, причому дуже багато з них для некваліфікованих робітників, що не мали іншої можливості знайти роботу. За даними міністерства торгівлі США реалізація товарів і послуг компаніями, що працюють по системі франчайзингу, зростає на 10% щомісяця Американський франчайзинг, набувши великого внутрішнього досвіду, рушив за
кордон, щоб пустити паростки на інших ринках. Багато компаній продали свої франшизи в інших країнах, а деякі з них швидкими темпами розширюють свою міжнародну мережу.
В даний час більш 350 американських фірм і їх франчайзі володіють більш ніж 32 000 торгових підприємств в інших країнах.
Бурхливий розвиток франчайзингу спостерігається в Канаді, Західній Європі, Японії, державах Тихоокеанського регіону, Австралії, країнах регіону Карибського моря. Франчайзери з інших країн, у свою чергу, придивляються до ринку США. Очевидно, міжнародний франчайзинг найближчим часом буде розвиватися ще більш швидкими темпами. Франчайзери шукають потенційних франчайзі в закордонних країнах, а багато приватних осіб і фірм активно шукають франчайзерів з інших країн, щоб придбати їхню ліцензію і права і при їхній фінансовій підтримці, на їхній технології виробництва й обслуговування робити свій прибутковий бізнес. Види франчайзингу
Існують різноманітні форми франчайзингу. Вибір франчайзингу залежить: від виду господарської діяльності; стабільності франчайзера і його місця на ринку товарів і послуг; особливостей ринку місцевого франчайзі. Виділяють три основних види франчайзингу — товарний франчайзинг, виробничий і діловий.
Товарний франчайзинг іноді називають «франчайзинг продукту (торгового імені)». Це франчайзинг у сфері торгівлі на продаж готового товару. У товарному франчайзингу франчайзером зазвичай є виробник, що продає продукт чи напівфабрикат дилеру-франчайзі. Останній здійснює передпродажне і післяпродажне обслуговування покупців продукції франчайзера і відмовляється від продажу товарів конкурентів. Це правило є істотним змістом взаємин партнерів — франчайзера і франчайзі-дилера.
Цей вид діяльності, спрямований на придбання у ведучої компанії права на продаж товарів з її торговою маркою. У цьому випадку франчайзі купує у франчайзера товари і після цього перепродає їх від імені франчайзера. В окремих випадках ведуча компанія має відношення і до оплати гарантійних послуг, відшкодуванню витрат на спільну рекламу. Як правило, для товарного франчайзингу характерна вузька спеціалізація франчайзі на реалізації одного виду товарів і послуг.
В даний час цей вид франчайзингу використовується багатьма компаніями, наприклад, по виробництву автопокришок. Якщо ж товари і послуги не мають торгових марок, вони не включаються в цю категорію.
Другим видом франчайзингу є виробничий франчайзинг. Цей вид франчайзингу найбільш широко представлений у виробництві безалкогольних напоїв. Кожен з місцевих чи регіональних розливальних і пакувальних заводів є франчайзі від основної компанії. Coca Cola, Pepsi, і інші продають концентрати та інші продукти, необхідні для виробництва місцевим розливальним компаніям, що потім змішують концентрати з іншими складовими продуктами і розливають у пляшки чи банки для розповсюдження по місцевих дилерах. Зрозуміло, що товар у Нью-Йорку не повинний відрізнятися від товару в Сан-Франциско.
Третім видом франчайзингу є діловий франчайзинг, який ще називають «франчайзинг бізнес-формату». При цьому франчайзер продає ліцензію приватним особам чи іншим компаніям на право відкриття магазинів, кіосків, або цілих груп магазинів для продажу покупцям набору продуктів і послуг під ім'ям франчайзера.
Таким чином, це франчайзинг на вид діяльності, тобто включення малого підприємства в повний виробничо-господарський цикл великої корпорації. Ледь не самий популярний вид франчайзингу, при якому ведуча фірма продає ліцензію приватним фірмам чи компаніям на право відкриття власної фірми з продажу продуктів і послуг під ім'ям франчайзера (наприклад, прокат і побутове обслуговування, ділові і професійні послуги, магазини, мережі закусочних, готелів). З боку великої корпорації пред'являються рівні з нею вимоги до технологічного процесу, якості, а також забезпечується навчання персоналу, вибір площадки будівництва підприємства, інші послуги (методи забезпечення продажів, ведення оперативної звітності і т.п.).
При діловому франчайзингу потрібно, щоб франчайзі оплачував постійні внески, а також робив внески в рекламний фонд, що знаходиться у віданні франчайзера. Франчайзер може здати в оренду франчайзі основні фонди, запропонувати йому фінансування; він вправі також виступати і як постачальник для своїх франчайзі.
Одним з прикладів такого виду франчайзингу може служити фірма Wendy. Девид Томас почав свою кар'єру в харчовій промисловості, коли йому виповнилося 12 років. Протягом наступних п'яти років він працював у різних ресторанах у місті Форт Вайн у штаті Індіана. У 15 років він кинув школу й у 1950 році, коли йому виповнилося 17 років, Девид записався в армію, де він одержав освіту кухаря. У 1953 році, після демобілізації, молодий Томас повернувся додому, у той же ресторан, і незабаром був призначений помічником керуючого. Бізнес почав процвітати. У 1962 році компанія купила ще чотири ресторани в місті Колумбус штату Огайо. Томас був призначений керуючим цих ресторанів з умовою, що він зможе викупити 40%, якщо він зробить ці ресторани прибутковими. Це було не так просто. У той момент ці ресторани випускали більш сотні найменувань, що створювало складність у нагляді за якістю. Девид вирішив скоротити список найменувань і підсилити місцеву рекламу. Коли він починав, загальний обсяг продажу від усіх чотирьох ресторанів складав 2500 доларів у тиждень, а через тиждень після нової стратегії продаж подвоївся. У 1968 році ці ресторани були продані і Девид одержав свою частку, що складає 1,7 мільйона доларів. У віці 35 років ставши мільйонером, Девид Томас вирішив зайнятися великим бізнесом і продавати гамбургери. Він почав з малого: у 1972 ріці дев'ять ресторанів з річним продажем у 1,8 мільйона доларів, у 1975 рік-сто ресторанів, у грудні 1976—п'ятсот. Бізнес став набирати темпи: у 1978—тисяча, ще через рік-дві тисячі із щорічним продажем, що перевищив мільярд.
Успіх цього нового короля гамбургерів не в котлетах, а в способі продажу — франчайзингу. Як стверджують експерти харчової промисловості, Америка і так переповнена ресторанами, але наполегливий підприємець завжди знайде спосіб розширити свій збут.
Поряд з основними видами можна відмітити корпоративний та конверсійний види франчайзингу.
Корпоративний франчайзинг — сучасна форма організації франшизного бізнесу, при якій франшизопоотримувач оперує не окремим підприємством, а мережею франшизных підприємств із використанням найманих менеджерів.
Конверсійний франчайзинг — спосіб розширення франшизной мережі, при якому діюче самостійне підприємство переходить на роботу за договором франчайзингу і приєднується до системи франшизних підприємств, що працюють під контролем одного франшизоотримувача.
В останні роки класична модель франчайзингу змінилася в напрямку забезпечення франчайзера додатковими можливостями швидкого розвитку з найменшими витратами. Хоч існує багато варіантів класичного франчайзингу, три з них використовуються найбільш часто. Це: регіональний франчайзинг; суб-франчайзинг; франчайзинг, що розвивається. У кожному з цих випадків франчайзі одержує всі переваги, що зазвичай пов’язані з франчайзінгом: використання торгової марки і логотипа франчайзера, системи його бізнесу, первісне навчання, вибір місця, підтримка і т.д. Основні відмінності їх друг від друга полягають в наступньому:     продолжение
--PAGE_BREAK--
1) тривалість відносин франчайзера і франчайзі;
2) до кого франчайзі може звертатися за підтримкою;
3) кому він сплачує встановлені внески;
Коротко розглянемо кожен з цих методів.
Вибираючи регіональний франчайзинг, франчайзер вирішує охопити своєю діяльністю якийсь географічний район, яким може бути столична область, штат або країна. Усвідомлюючи, що він не має такіх коштів чи колективу, щоб розвиватися так швидко, як хотілося б, він спирається на підтримку головного франчайзі. У свою чергу, головний франчайзі має право не тільки підбирати нових франчайзі у своєму географічному районі, але і забезпечувати їхнє початкове навчання, та інші послуги, що звичайно робить сам франчайзер. Головний франчайзі однак включений у поділ платежів і
внесків у рекламний фонд. Він користується всіма благами, що звичайно дає франчайзинг, для цього він теж сплачує ліцензійні внески, а, також внески на рекламу безпосередньо франчайзеру. Контракт між франчайзером і головним франчайзі встановлює, що очікується від кожної сторони і який визначений період франчайзі буде виконувати цю специфічну роль. У відповідь на початкову сплату франчайзеру внесків за діяльність на винятковій території ринку головний франчайзі у майбутньому одержує від франчайзера роялті, розмір яких залежить від частки в загальному обсязі реалізації тих нових франчайзі, яких він залучив до цієї франчайзінгової системи. На відміну від інших методів цей метод вигідний для обох сторін, тому що головний франчайзі повинен одержувати підтримку протягом усього часу співробітництва, а це вигідно і франчайзеру.
У суб-франчайзинге суб-франчайзер також освоює якусь певну територію і забезпечує початкове навчання, вибір приміщення і т.д. Різниця тільки в тім, що франчайзі працює прямо із суб-франчайзером на довгостроковій основі і має дуже обмежений контакт із франчайзером. Він платить роялті і рекламні внески суб-франчайзеру, він в свою чергу, частину цих грошей платить франчайзеру. Суб-франчайзер, таким чином, стає франчайзером на своїй території і франчайзі залежить від його довгострокової підтримки. Те, що суб-франчайзер може мати обмежені кошти, управлінські і маркетингові здібності, відіб'ється на франчайзі. Отже, потенційний франчайзі повинний дуже ретельно вибирати суб-франчайзінгові відносини, тому що він залежить від ділової і життєвої хватки як франчайзера, так і суб-франчайзера.
В угоді по розвитку території франчайзер передає ексклюзивні права на розвиток якогось географічного району групі інвесторів. Інвестори, у свою чергу, або розвивають свої власні франчайзи, якими вони володіють на цій території, або підбирають франчайзі. В останньому випадку становище інвестора як власника обмежено. У відповідь на право розвитку ексклюзивної території особа, що володіє цим правом, платить франчайзеру внески і зобов'язаний відкрити визначену кількість точок в обговорений період часу. Власники відкритих франчайзі платять роялті і рекламні внески безпосередньо франчайзеру. Особа, що володіє ексклюзивними правами, не має частки в цих внесках, його частка є тільки в рентабельності індивідуальних франчайзов, що він відкрив.
Переваги і Недоліки
Навіщо франчайзеру продавати права на свій бізнес? Навіщо франчайзеру втрачати в певній мірі контроль над своїм бізнесом залучаючи франчайзі? Чому франчайзер втягує у свій бізнес людей, що нічого про нього не знають? Існує велика кількість подібних питань про те, чому ж таки франчайзер хоче розвивати франшизу. У франчайзі в свою чергу теж виникає багато питань пов'язаних з інвестуванням у франчайзінгове підприємство. Відповідь проста — переваги.
Франчайзер — це людина, що змогла створити працюючий бізнес. Це бізнес, що приносить йому гарний прибуток. Така модель бізнесу повинна легко піддаватися успішному відтворенню. Це означає, що можливо відкрити ще більше аналогічних підприємств, робота яких будувалася б по такій ж моделі, як і бізнес франчайзера. Бізнес франчайзера завжди має перевірений ринок споживачів і репутацію.
Після того, як бізнес своїм успіхом довів свою життєздатність, засновники бажають розвивати цю справу. Тут виникає два шляхи: розвивати справу, інвестуючи прибуток чи створювати франчайзінгову систему. При створенні і розвитку франчайзінгової системи, її засновники будуть розглядати п'ять позицій:
Франчайзинг приносить додаткові гроші для розповсюдження бізнесу. Якщо компанія прагне до розвитку на регіональному, національному чи міжнародному рівні, то будуть потрібні додаткові вкладення на програму розвитку. Ці фонди можна створити за допомогою франчайзі. Франчайзі роблять початковий внесок, купуючи повний франчайзінговий пакет. Підписавши додатково кілька франчайзінгових договорів із франчайзі, франчайзер зможе продавати їм інші послуги по управлінню (менеджменту), такі, як особлива підтримка по консалтингу і маркетингу. Обидві угоди (первісний продаж франшизи і продаж спеціальних послуг) служать додатковим джерелом доходу для франчайзера
Франчайзі роблять додаткові виплати на підтримку послуг що надаються франчайзером. Усі працюючі франчайзі щомісяця платять франчайзору за надання послуг. Частина цих грошей йде на надання послуг по підтримці франчайзі цієї системи (навчання персоналу, консультанти і т.д.).
Франчайзинг відкриває можливості швидкого розширення на новому ринку і зміцнення своєї репутації на існуючому ринку. Збільшення кількості виплачуваних внесків дозволяє франчайзеру швидко й ефективно розвиватися на ринку. Саме франчайзі приносять на новий ринок ім'я франшизи. Кожен окремий франчайзер одержує величезні переваги на всьому ринку тому, що франчайзі, створюють широку мережу бізнесу, на розвиток якої у франчайзора ніколи не вистачило б грошей.
Франчайзинг відкриває для споживача можливість більше довідатися про продукт і послуги. З відкриттям нових підприємств споживачі більше довідаються про продукт і послуги. Це дуже важливо, тому що нова франшиза стає пізнаваною на ринку в міру надання своїх послуг. Численні франчайзінгові підприємства на специфічному ринку відкривають економний доступ до реклами в засобах масової інформації, що робить франчайзинг відомим серед більшого числа споживачів. Використання реклами приводить до збільшення продажів і прибутку в кожнім підприємстві франчайзінгової системи.
Успіх франчайзінгової компанії багато в чому залежить від перевіреності і прибутковості бізнес концепції. Франчайзер розвиває свою концепцію бізнесу і доводить її прибутковість на прикладі своїх власних магазинів. Франчайзер розділяє свій досвід з усіма франчайзі системи, надаючи їм можливість вести свій бізнес так само успішно. Тому, якщо компанія хоче довідатися, чи можливо перетворити їхній бізнес в успішну франшизу, вони повинні просто подивитися наскільки успішно пройшло таке перетворення в іншому, схожому бізнесі.
Усі матеріали і підтримка, що надається франчайзерами індивідуальним франчайзі, призначені для підтримки і посилення значимості франшизи. У списку таких переваг можна було б перелічити: матеріали, навчання і консалтинг. Але, якщо дивитися ширше, найбільшою перевагою є відносини між франчайзером і франчайзі.
Франчайзинг означає, що у вас є власний бізнес, але ви не залишаєтеся один на один із усіма проблемами і ризиками. Коли франчайзі дає свою згоду вкладати гроші у франчайзінгове підприємство, він все рівно залишається незалежним власником бізнесу. Ця незалежність означає, що його ніколи не звільнять з цієї роботи. Франчайзі одержує професійну підтримку від франчайзера. Така підтримка допомагає йому уникнути тих помилок, що роблять інші підприємці. Франчайзер остерігає франчайзі від прийняття неправильних рішень, що могли б зашкодити чи взагалі зруйнувати його підприємство.
Франчайзинг — це швидкий і ефективний початок бізнесу. Франчайзінгова система подає інформацію, що допомагає франчайзі знайти придатне місце розташування для підприємства, зробити його дизайн і переконатися в тім, що бізнес правильно функціонує. Франчайзі не потрібно турбуватися про проблеми, що виникають на початковій стадії, тому, що він має досвід свого франчайзора.
Франчайзинг дає підтримку франчайзі в період перед відкриттям бізнесу. Франчайзі завжди має можливість стати фахівцем у новому бізнесі, не затрачаючи роки на навчання в школі бізнесу чи просто працюючи в цій галузі. Ці знання приходять безпосередньо зі спеціальних програм навчання і програм по розвитку системи керування, що франчайзер передає всім новим франчайзі і ключовим працівникам. Ще за довго до відкриття нового бізнесу, франчайзер і франчайзі повинні проробити один з одним якийсь час. Разом вони повинні достатньо попрацювати над формуванням навичок франчайзі з тим, що б мати всі шанси на успішне ведення бізнесу.
Франчайзинг означає постійну підтримку. Після відкриття франчайзінгового бізнесу франчайзі продовжує одержувати професійні послуги від франчайзера з питань щоденного ведення бізнесу і маркетингу. Якщо виникають проблеми, то їхньою першою задачею буде перевірити всі надані матеріали і посібники. Але можуть виникати і специфічні проблеми. У цьому випадку франчайзі може подзвонити франчайзеру і звернутися по допомогу. Саме тому, що існує такий зв'язок між франчайзером і франчайзі, проблеми франчайзі можуть бути вирішені за допомогою досвідченого франчайзера. Коли незалежний підприємець починає розвивати власний бізнес, він повинний сам знайти спосіб рішення проблем і відкрито дивитися на імовірність здійснення помилок.
Франчайзинг дає можливість використовувати репутацію і товарний знак франчайзера. При виконанні франчайзінгового договору, франчайзі одержує повноваження від франчайзера на використання торгового знака франчайзера. Тільки франчайзі, що працюють у системі даної франшизи, мають ексклюзивне право використовувати товарний знак франчайзора. Тому, якщо франчайзі володіє франшизою МсDоnаld's, він користуєтеся правом на володіння назвою фірми, що забезпечує франчайзі миттєве впізнання на ринку, як бізнесу, що працює на міжнародній арені з міжнародним франчайзером. До моменту відкриття ресторану, усі в окрузі вже знають, що він буде надавати послуги на високо професійному рівні. На відміну від франчайзі індивідуальний підприємець повинен із самого початку думати не тільки про продажі, але й насамперед про те, щоб створити гарну репутацію нікому невідомої фірми. Франчайзі ж купує собі репутацію разом з покупкою франшизи. Індивідуальний підприємець ніколи не буде мати доступ до відомого усього світу імені, а франчайзі відразу користається ім'ям свого франчайзора яке вже одержало загальне визнання.
Франчайзинг встановлює чіткі територіальні межі ведення бізнесу. Франчайзер визначає своєму франчайзі територію ведення бізнесу. Границі цієї території визначені умовами франчайзінгового договору. Одержуючи територію, франчайзі може ефективно розвивати свій бізнес на визначеній території. Це знімає погрозу суперництва з боку інших власників цієї ж франшизи. Індивідуальний підприємець ніколи не знає, у якому місці виникне найбільша конкуренція, у такий спосіб його територія завжди залишається більш відкритою для конкурентів.
Як бізнес концепція франчайзинг завжди пропонує багато переваг і для франчайзі, і для франчайзера. Але коли підприємець звертається до франчайзингу, йому необхідно розглядати і переваги, і недоліки. От що потрібно взяти до уваги обом сторонам:
Неможливість завершити відносини з франчайзі, що не дотримується правил системи. Франчайзінговий договір обумовлює природу відносин між франчайзером і франчайзі. Франчайзінговий договір передбачає ряд положень, що захищають франчайзі. Ці положення передбачають неможливість для франчайзера розірвати контракт із франчайзі. Але разом з тим такі положення ускладнюють вивід із системи франчайзі, що не виконує законів франчайзінгового бізнесу.     продолжение
--PAGE_BREAK--
Франчайзі не є працівниками франчайзера. Франчайзі є незалежними власниками бізнесу. Навіть при наявності франчайзінгового договору можуть виникати труднощі при контролі угод, здійснюваних франчайзі у своєму бізнесі.
Багато споживачів сприймають кожне франчайзінгове підприємство як частину одного ланцюга підприємств, що працюють під єдиним товарним знаком. І якщо який-небудь франчайзі погано веде свій бізнес, те це буде кидати тінь на усю франчайзінгову систему.
Франчайзери встановлюють структуру виплат за наданий сервіс, приймаючи за основу відсоток від загальної суми продаж на кожному підприємстві. Франчайзі зобов'язані надавати звіт про загальну суму продажів франчайзеру для того, щоб визначити суму оплати за сервіс. Франчайзі може спробувати приховати суму продаж і надати неповний звіт для того, щоб занизити внесок своєму франчайзера.
Робота будь-якої франчайзінгової системи заснована на принципах і стандартах, що є інтелектуальною власністю франчайзера. Ці принципи бізнесу являють собою комерційну таємницю і є основою успіху франчайзінгової системи. Франчайзі одержує доступ до комерційних секретів, проходячи навчання по програмі франчайзера. І хоча франчайзінговий договір забороняє франчайзі розголошувати подібну інформацію, усе рівно це трапляється. Франчайзера складно з цим боротися, тому якщо йому не удається виробити ефективні заходи, то уся франчайзінгова система може сильно постраждати.
Вихід із франчайзінгової системи успішно працюючих франчайзі. Франчайзі може вважати, що франчайзінгові відносини накладають на нього занадто великі обмеження й у результаті втратити інтерес до цього бізнесу. Розірвавши контракт із франчайзером він, можливо, захоче відкрити свій власний бізнес, що буде представляти пряму конкуренцію франчайзеру.
Для того, щоб уникнути всіх цих труднощів, франчайзери повинні дуже ретельно відбирати підприємців, яким вони хочуть продавати франшизи. Франчайзер повинний провести інтерв'ю з кожним кандидатом, метою якого буде виявити у франчайзі наявність якостей, необхідних для успішного ведення справи. Після того, як франчайзі стає частиною системи, франчайзер повинен спостерігати за тим, як йдуть його справи. Франчайзер повинний уміти швидко визначати назріваючі проблеми і негайно приймати рішення.
Франчайзер повинний підтримувати безупинний зв'язок із франчайзі і дізнаватися від нього про нові ідеї і рішення вже існуючих проблем. Працюючи разом із франчайзі, франчайзери можуть уникнути проблем, що могли б нанести серйозну шкоду всій системі.
Недоліками для франчайзі можуть бути:
Невиконання контракту за франчайзінговим договором. Франчайзі повинний дотримувати правила франчайзінгової системи. Ці правила сформульовані у франчайзінговому договорі і їх повинні виконувати усі франчайзі без винятку. Франчайзі можуть вносити свої пропозиції, але вони не можуть змінювати систему.
Погляд на франчайзінгову систему, як таку що обмежує ініціативу франчайзі. На додаток до франчайзінгового договору франчайзі повинний додержуватись спеціальних правилам, що стосуються щоденних операцій у бізнесі використання товарного знаку франшизи. Це описано в програмі навчання франчайзера. Такі обмеження можуть стосуватися робочих годин, меж території, асортименту продукту і послуг, пропонованих споживачу. Франчайзі повинний дати згоду на прийняття цих обмежень до початку дії франчайзінгового договору.
Хоча франчайзі являє собою незалежного власника свого бізнесу, він є важливою сполучною ланкою в мережі власників франшизи. Кожен окремий франчайзі є товаришем по бізнесу. Не дивлячись на те, що франчайзі надають на ринок однаковий продукт і послуги, вони не є конкурентами.
Потенційний франчайзі повинний уважно ознайомитися з роботою франчайзінгової системи, щоб визначити чи надає франчайзер необхідну підтримку по менеджменту чи веденню робіт. Підтримка франчайзера є найважливішим аспектом у франчайзінгових відносинах. Франчайзі повинен визначити рівень підтримки до того, як почне діяти контракт. Недостатня підтримка з боку франчайзера підриває силу франчайзінгової системи.
Потенційні франчайзі повинні вивчити доступну інформацію про фінансове положення франчайзера. Може статися так, що франчайзер оголосить про банкрутство, що може привести до продажу франшизи чи її ануляції.
До початку приведення у виконання франчайзінгового договору потенційний франчайзі повинний дуже ретельно ознайомитися з матеріалами, наданими франчайзером. Потенційному франчайзі варто зустрітися з іншими франчайзі цієї системи і визначити, як франчайзер виконує свої обіцянки по наданню послуг. Франчайзі повинний довідатися чи є франчайзер членом місцевої асоціації франчайзингу. Якщо так, то франчайзер повинен виконувати вимоги Етичного Кодексу Асоціації. Так само варто відвідати місцеву Асоціацію Франчайзингу, щоб більше довідатися про франчайзера.
Договір франчайзингу
Договір франчайзингу є самостійним інститутом договірного права, хоча законодавство України не виділяе цей договір як особливий вид договорів, таких, як, наприклад, договір купівлі-продажу, договір оренди, договір підряду. Цей договір носить комплексний характер і включає елементи, характерні для договорів що різняться за метою, предметом і правовою конструкцією. Порівнюючи договір франчайзінгу з ліцензійним договором можна дістатися висновку що правове положення ліцензіара і ліцензіата схоже з правовим положенням франчайзера і франчайзі, це стосується лише ліцензійної частини договору; в іншому договірні відносини між франчайзером і франчайзі значно ширше і різноманітніше.
Деякі вчені вважають договір франчайзингу специфічним видом ваучінгу (поручительства) чи формою поручительства за допомогою довіри свого товарного знака інший фірмі. Однак договір поручительства значно відрізняється від франчайзингу метою предметом та змістом. Подібність спостерігається лише в частині відповідальності франчайзера перед споживачем за невідповідність якості товарів та послуг, де споживача можна розглядати як кредитора а франчайзі — як боржника.
Поряд з такими умовами як предмет договору, ціна, терміни виконання в угоді про франчайзинг передбачається цілий ряд додаткових умов, що встановлюють і конкретизують форми співробітництва франчайзера і франчайзі.
Включення чи не включення в договір цих додаткових умов і їх зміст з юридичної точки зору цілком залежить від волі сторін, тобто потенційних франчайзера і франчайзі. Сам предмет договору вимагає, щоб цілий ряд аспектів не виявився упущеним, а одержав у ньому те чи інше відображення. Тому, приступаючи до складання угоди, сторони повинні чітко усвідомити собі, про що вони хочуть домовитися і що буде предметом їхнього договору. Цим будуть визначені всі інші положення, що будуть включені потім в остаточний текст угоди.
Договір франчайзингу є консенсуальним, вступаючи в силу з моменту підписання його обома сторонами, що досягли згоди з усіх істотним умов договору.
Предмет угоди
Якими б ні були різні сфери бізнесу, що ведеться на умовах франчайзингу, предметом угоди завжди є відчужуванні майнові права (право на використання імені, регулювання способів ведення бізнесу) ділову репутацію (“гудвілл”) складно віднести до вище згаданої категорії прав, але при узгодженні ціни договору враховується умовна вартість “ділової репутації”.
Прикладом відчужуваних прав може бути право на обслуговування клієнтів з використанням реклами і торгової марки фірми-франчайзера (як, наприклад, у системі кафе Макдональдс чи в системі фірмових магазинів ADIDAS Sport, право на продаж товарів визначеного виду (як, наприклад, в автомобільній промисловості США, де дилери часто виступають у ролі франчайзі). Це, нарешті, може бути право на виробництво товарів особливої конструкції чи технології, розробленими фирмой-франчайзером.
В залежності від виду франчайзингу предметом договору також може бути продаж спеціального устаткування для виробництва продукції, передача на пільгових умовах товарів для подальшої їх реалізації франчайзі.
Може виникнути питання: чому ж франчайзі не запозичають ці можливості (технологію, рекламні вивіски, методи організації і керування), просто вивчивши їх методом спостереження і не удаючись до укладення договору? Чому сотні тисяч підприємців погоджуються платити за право користування системою франчайзера навіть у тих нерідких випадках, коли вони знають її у всіх деталях?
Відповідь на ці питання дає поняття ”промислова власність”. Воно охоплює широке коло об'єктів: винахід, товарні знаки і знаки обслуговування, промислові зразки, фірмові найменування і вказівки походження, найменування місця чи походження товарів. Саме тому, що вони захищені й у випадку неправомірного запозичення права власності на ці об'єкти його можна захистити в судовому порядку, потенційні франчайзі змушені укладати договір і діставати права користування відповідними об'єктами промислової власності за плату.
Таким чином, укладаючи договір про франшизу, потрібно насамперед визначити, який саме об'єкт промислової власності буде переданий від франчайзера до франчайзі і чи дійсно він захищений від несанкціонованого використання і може бути предметом продажу.
Це не просте питання, і тут, як правило, потрібно консультація юриста. Адже кожен об'єкт промислової власності має своє специфічне правове значення і свої способи захисту. Так наприклад, дуже надійно захищені права на винаходи, промислові моделі, промислові зразки. В законі України Про охорону прав на винахід та корисну модель та в законі Про охорону прав на промислові зразки детально визначені критерії охороноздатності винаходів корисних моделей промислових зразків, способи і процедури визнання їх охороноздатності Патентним відомством України, права й обов'язки авторів і патентовласників. Те ж можна сказати і про захист прав на товарні знаки, оскільки закон Про охорону прав на знакки для товарів та послуг містить докладну регламентацію відносин, що виникають у зв'язку з реєстрацією, правовою охороною і використанням товарних знаків, знаків обслуговування і найменування місць походження товарів. Навпроти, об'єкти промислової власності у виді секретів виробництва (так звані «ноу-хау») захищені дуже слабко. Правда, існують зразкові форми договорів на покупку-продаж патентних ліцензій, безпатентних ліцензій, якими можна скористатися як прототипами при складанні франшизної угоди, але інтереси кожної зі сторін будуть більш надійно захищені, якщо в підготовці угоди буде використана допомога досвідченого юриста. Варто звернути особливу увагу на такий аспект предмета угоди, як винятковість переданих франшизокористувачу прав. В угоді повинно бути чітко визначено, чи будуть передані франчайзером права винятковими і, якщо це передбачається, то в межах якої території. Тут можуть бути різні варіанти. Якщо одночасно з передачею права на товарний знак передбачається постачання товарів для їхньої наступної реалізації, то в угоді можуть бути визначені торгові квоти. Може бути також надана можливість не тільки користатися переданими виключними правами, але і продавати їх, у свою чергу, іншим особам. У цьому випадку будуть мати місце відносини субфранчайзингу. Це значить, що франчайзі, що купив ліцензію, буде виступати стосовно тих особам, яким він перепродує ліцензію, у якості франчайзера.
Специфіка предмета договору у відносинах франчайзингу обумовлює необхідність передачі франчайзі не тільки самого права у виді ліцензії, але і практичної можливості користатися ім. У більшості випадків для цього необхідна передача технічної документації, робочих інструкцій, постачання устаткування і матеріалів, навчання франчайзі методам роботи, наступне надання консультативної допомоги. Усі ці питання повинні бути відбиті в договорі. Якщо програма практичної допомоги франчайзі є досить об'ємною, вона може бути винесена з основного тексту договору в додаток (який, зрозуміло, повинен бути невід'ємною складовою частиною договору).    продолжение
--PAGE_BREAK--
Права та обов’язки сторін
Обов‘язками франчайзера є:
Передача франчайзі виключних прав що стосуються предмету договору.
Передача франчайзі необхідної документації, ноу-хау (рецептура, секрети виробництва, організаційний та комерційний досвід і т.п.)
Навчання франчайзі з питань організації і ведення бізнесу.
Франчайзер має право здійснювати контроль за методами використання системи франшизи. В цьому смислі франчайзер є незалежним підприємцем.
Самостійний блок умов угоди про франшизу – зобов’язання, що бере на себе франчайзі.
До обов‘язків франчайзі належить:
Використання при здійсненні обумовленої в договорі діяльності найменування та комерційного позначення правоволодаря позначеним в договорі способом.
Забезпечення відповідності якості вироблених ним на підставі договору товарів, робіт чи послуг якості аналогічних робіт товарів і послуг що виробляються чи надаються безпосередньо самим виробником. Це має велике значення і повинно забезпечуватись необхідними організаційними заходами, контролем та механізмом відповідальності, оскільки в іншому разі сам договір втрачає для франчайзера смисл. Порушення цих зобов’язань може привести до дискредитації франчайзера в діловому світі і зниження м його конкурентноздатності.
Виконання інструкцій та розпоряджень франчайзера, спрямованих на забезпечення, відповідності характеру, засобам і умовам використання комплексу виключних прав відносно того, як вони використовуються франчайзером, в тому числі вказівок відносно внутрішнього та зовнішнього оформлення комерційних приміщень, що використовуються користувачем при здійсненні наданих йому по договору прав.
Надання покупцям усіх додаткових послуг, на яки могли б розраховувати споживачі безпосередньо у франчайзера.
Нерозголошення секретів виробництва надавача та іншої отриманої від нього інформації.
Надання обумовленої кількості субфранчайзингу, якщо такий обов‘язок передбачений договором.
Інформування покупців найбільш очевидним способом про те що він використовує фірмове найменування, комерційне позначення, знак для товарів та послуг або інший засіб індивідуалізації франчайзера по договору франчайзингу.
І нарешті основним обов‘язком франчайзі є плата за користування ліцензією.
Визначення ціни договору.
Щоб вирішити питання оплати договору, сторонам необхідно зробити спочатку попередній фінансовий аналіз потенційного підприємства франчайзі. Цей аналіз повинен показати, що франчайзі буде мати прийнятний прибуток на свої вкладення після оплати поточних витрат, боргів, виплат франчайзеру.
Аналіз можливого потенціалу успіху бізнесу на базі франчайзингу буде набагато простіше, якщо існує прототип аналогічної роботи, що дає гарні результати. Якщо цього нема, то здійснюючи аналіз, доведеться робити ряд припущень. Іншими словами, два-три роки реального досвіду роботи прототипу в сто разів цінніше для проведення аналізу, ніж десять сторінок припущень про те, що може зробити франчайзі. Звичайно, відсутність прототипу не виключає аналізу, але він стає більш важким, а його результати менш надійними.
Фінансовий аналіз повинен грунтуватися на знаннях організаційної і технічної сторін бізнесу в усіх аспектах.
У будь-якому випадку в аналізі бізнесу потенційного (теоретичного) франчайзі повинно бути враховано наступне:
— оцінка впливу на можливий доход різних витрат пов'язаних із зміною в архітектурі й інтер'єрі приміщення, його оздоблення і т.д., тобто з капітальними вкладеннями при утриманні франчайзінгової мережі ;
— рішення організаційних питань
— аналіз існуючих місць розташування підприємства, пропонованих франчайзі: чи є вони оптимальними на сьогоднішній день.
Для підприємства торгівлі також доведеться довідатися, про типи товарів і ціни на них. Необхідно провести аналіз персоналу, реклами і витрат на неї, методів роботи існуючих конкурентів; пропоновані розміри виплат, що повинен буде робити франчайзі для підтримки системи франчайзингу в цілому.
На заключному етапі доведеться зробити розрахунок теоретичного балансу доходів і витрат, враховуючи як видаткові статі відзначені вище передбачувані виплати, а також інші, виходячи з реальних умов бізнесу і діяльності франчайзі. Наприклад, при цьому розрахунку потрібно знати заздалегідь, чи буде франчайзі працювати і керувати підрозділом сам чи буде наймати керуючого. В останньому випадку варто врахувати додаткові витрати, пов’язані з цим фактором.
Аналогічно обстоїть справа з роботою юриста, бухгалтерії, аудитора.
Таким чином, проведений аналіз буде краще відображати дійсну віддачу від вкладеного франчайзі капіталу.
Пропоновані розміри виплат, що повинний робити франчайзі для підтримки системи франчайзингу, необхідно зіставити також з можливостями франчайзера створити і розвивати свою систему.
Далі варто переключити увагу фінансового аналізу на франчайзера і здійснити аналіз, що вже проробили на першому етапі, маючи на увазі підприємства теоретичного франчайзі.
Для цього складається баланс доходів і витрат для власної системи франчайзингу з метою з'ясування розміру необхідного капіталу. Принциповий момент такого аналізу — визначення розміру виплат за франчайзинг. Попередня оцінка системи франчайзингу буде, ймовірно, уточнена пізніше при підготовці бизнесплана. Але тому що очікувані результати засновані на приблизному плані, то необхідний «попередній перегляд», щоб виправдати рішення, чи здійснювати франчайзінговий розподіл товарів чи послуг.
Нижченаведений план — це тільки один зі шляхів аналізу первісних капіталовкладень у пропоновану систему франчайзингу. Як і при розрахунку передбачуваних доходів і витрат для франчайзі, провадиться аналогічний розрахунок для франчайзера.
До складу передбачуваних доходів необхідно включити:
плату за франчайзинг (первісний внесок за роботу в системі);
виплати франчайзі (роялті — регулярні платежі в долі від прибутку);
реалізацію товарів (якщо є);
плату за оренду (якщо є),
інші статті доходів (бухгалтерські, комп'ютерні, консалтингові, рекламні й інші послуги, якщо вони виявляються по франшизній угоді).
Необхідно оцінити і передбачувані витрати франчайзера, що містять у собі:
повернення виплат (первісних внесків) за франчайзинг (можливо, будуть непередбачені випадки по контрактах на ранніх етапах розвитку системи, коли франчайзі зажадають повернення коштів. По оцінках закордонних експертів 10% від отриманих сум буде реальною цифрою),
рекламу франчайзингу;
витрати по підготовці юридичних документів, реєстрації торгової марки і т. д;
Аналіз франчайзингу дозволить визначити, через який період часу (днів, місяців, років) буде досягнута крапка беззбитковості, самооплатності при різному співвідношенні проданих франшиз. Тільки після проведення попереднього аналізу передбачуваних доходів і витрат франчайзі і франчайзера може скластися оптимальний розмір плати за франшизу, що поставить у вигідні умови роботи обидві сторони, що співробітничають.
Далі необхідно визначити, у якому вигляді установити плату за франшизу.
Призначивши занадто високу ціну, франчайзер ризикує утратити свій бізнес через обмеження чи повну відсутність претендентів на місце франчайзі у своєму бізнесі. Призначивши занадто низьку ціну, франчайзер не залишає коштів для покриття витрат по франчайзингу й у результаті виявиться в передодні неминучого краху найближчим часом. Для України ця ситуація ускладнюється інфляційними процесами в економіці.
Тому ще раз варто нагадати про важливість одержання попередніх оцінок фінансових результатів передбачуваних підприємств у системі франчайзер — франчайзі.
Єдиних рецептів, що визначають вид франшизної плати, немає. Плата за право продавати продукцію чи послуги може стягуватися з франчайзі у формі вступному внеску, або регулярних виплат (роялті), або сполученням перших двох видів. Зустрічаються випадки, коли плата за франшизу включає не тільки зазначені вище витрати, але і плату за рекламу, оренду, навчання й ін.
При рішенні цього питання варто розібратися, які по економічному характеру витрати необхідно компенсувати в отриманій платі за франшизу.
Усі витрати по їхній ролі в економіці поділяються на:
капітальні вкладення (будівництво, устаткування, реконструкція підприємства, придбання для нього дорогого інвентарю, транспорту й інші);    продолжение
--PAGE_BREAK--
придбання нематеріальних активів (організаційні витрати по відкриттю нового підприємства, придбання ліцензії й інші);
одноразові виробничі витрати (підписка, реклама, навчання і т.д.);
поточні виробничі витрати (зарплата з нарахуваннями, орендна плата, витрата матеріалів, оплата послуг і інші);
одноразові і поточні витрати, з прибутку, що залишилася в розпорядженні підприємства.
Закупівлю первісного устаткування можна оформити як вступний внесок. В вступний внесок можна включити також одноразові витрати. Покриття поточних передбачуваних витрат потрібно передбачити у формі платежів (роялті), рівень яких може переглядатися щорічно. У такий спосіб вступний внесок можна визначити на основі попередніх оцінок. У той же час потрібно враховувати, що одним із критеріїв у визначенні величини вступного внеску є конкуренція. Не можна призначити плату за франшизу вище, ніж інші франчайзери в цій ж галузі. Не маючи ще свідчень своєї гарної роботи, франчайзеру надзвичайно ризиковано установлювати вступний внесок вище чи рівний тому, що установлюють фірми з сталою позитивною репутацією в цій галузі.
Багато починаючих франчайзерів недооцінюють себе в такій грі. Небагато пізніше в міру наростання інтересу і з приходом успіху можна збільшити вступні внески у відповідності з попитом. Така стратегія дуже ефективна і може привести до підвищення цінності франчайзінгової пропозиції.
Коли і як стягуються вступні внески? Досвід американських фірм показує, що деякі франчайзеры воліють стягувати вступні внески окремо: за навчання, маркетинг, рекламу, вибір місця.
У дійсності дроблення витрат породжує більше питань, ніж відповідей. У наших економічних умовах краще виділити в окремі види платежів — орендні зобов'язання по довгостроковій і (чи) поточній оренді. Оскільки при висновку відповідних договорів обидві сторони, погодивши вартість об'єктів оренди, її умови і терміни, можуть проаналізувати свої доходи і витрати, таке економічне взаєморозуміння партнерів буде гарною основою людських відносин
Франчайзі хочуть і мають право на одержання послуг в обмін на єдиний вступний внесок. Вони не очікують, що їм доведеться платити окремо, наприклад, за маркетинг, консультування і т.д. Тому, коли франчайзі говорять, що йому мають намір надавати повну програму по забезпеченню успіху в бізнесі, а потім призначають окремий внесок за головний компонент — навчання це недоречно.
Франчайзі повинні здобувати повний пакет прав при оформленні покупки у виді єдиного вступного внеску. Як франчайзеры стягують внески?
Як правило виплати вступного внеску стягуються відразу ж по підписанні угоди про франшизу. Однак для залучення великої кількості претендентів інші франчайзеры поділяють виплати на дві частини, наприклад, 50 % до, 50 % під час навчання.
Деякі франчайзінгові угоди залежать від вибору місця і положення підприємства франчайзі, тому додатковий внесок за консультування, наприклад, може бути приєднаний до вступного ліцензійного внеску. У цьому випадку франчайзер активно діє в пошуках локалізації конкретного франчайзі, покриваючи зроблені витрати включенням у суму вступного внеску. Така практика стає розповсюдженою в сфері франчайзингу.
Який би порядок стягування внеску ні був установлений, франчайзер повинний завжди дотримуватись одного правила: ніколи не дозволяти франчайзі відкривати заклад доти, поки вступні внески цілком не виплачені. Товарний знак франчайзера — надзвичайна цінність, яку потрібно охороняти.
Надання франчайзі волі користування франчайзінгом зменшує його цінність і може викликати незадоволення інших франчайзі, що дорого заплатили за право користатися їм.
Варто пам'ятати, що після відкриття франчайзі нелегко змусити франчайзі виплатити цей борг. Франчайзера можуть пограбувати, залишивши з порожнім гаманцем, у той час як власники франшиз будуть набивати свої кишені, використовуючи програму бізнесу франчайзера.
Вміло написана угода про франшизу захистить від невдач. Одним з пунктів такої угоди повинен бути пункт про вступний і інший внески. Тут потрібно декларування усіх внесків, що франчайзі виплатить до і протягом роботи в бізнесі по франчайзингу, включаючи вступні ліцензійні внески, періодичні чи разові внески за послуги, рекламу, навчання і т.д.
Більш того, необхідно викласти, як виплачувати внески, чи є вони що повертаються чи ні. Наприклад, у декларації говориться, що весь вступний внесок у 100000$ виплачується франчайзі в такий спосіб: 50000$—при підписанні угоди про франшизу, 25000$—за тиждень до початку навчання і 25000$—після закінчення навчання.
Також специфичнім для угоди про франшизу є обов’язок франчайзі по збереженню репутації (доброго імені) франчайзінгової системи в цілому. Цей обов’язок предбачае строге дотримання стандартів, установлених франчайзером, інструкцій з організації і керування підприємством, обговореної політики цін, участь у маркетингу і рекламі, в удосконалюванні методів роботи.
Контроль та відповідальність сторін
Як правило, передбачається фінансовий контроль за діяльністю франчайзі з боку франчайзера, а також ряд стандартних умов, усіх видів, що включаються в господарські договори: про терміни дії договору, відповідальності сторін, правонаступництво, способи вирішення спорів.
Одна з найскладніших задач франчайзера при складанні ним стандартної угоди про франшизу і виконанні обговорених у ньому зобов'язань — підтримка коректного рівня контролю над діяльністю франчайзі так, щоб контроль цей не був надмірним. Франчайзеру зазвичай подаються вимоги працівників підприємства-франчайзі про компенсації або скарги, про нанесений збиток від третьої особи, що понесла збиток у франчайзированому підприємстві. Особи, що подають скарги, стверджують, що франчайзер повинен нести відповідальність за діяльність і помилки своїх франчайзі. У багатьох випадках підставою для нав'язування подібного роду відповідальності є право контролю франчайзера за діяльністю франчайзі.
У практиці американського франчайзингу такий рід відповідальності прийнятий називати субститутивною відповідальністю. Скарги, пов'язані із субститутивною відповідальністю, часто грунтуються на агентському праві. Іншими словами, позивач оскаржує, маючи на увазі, що франчайзі є “агентом” франчайзера. За цим законом сторона, що представляється “агентом”, називається “принципал”. Основне положення агентського права в тім, що принципал несе відповідальність за діяльність і недогляди своїх агентів. У такий ж спосіб, якщо франчайзі фактично є агентом свого франчайзера, те той зобов'язаний нести відповідальність за помилки і недогляди франчайзі. Агентські відносини характеризуються трьома елементами:
агент є суб'єктом, на який поширюється право контролю принципала;
агент зобов'язаний діяти з вигодою для принципала,
агент уповноважений змінювати офіційні відносини принципала.
Звичайно факт, чи є франчайзі агентом франчайзера чи ні, визначається тим, чи має франчайзер право контролювати чи він уже фактично контролює діяльність франчайзі.
Як правило, там, де франшизна угода дає франчайзеру право на повний чи частковий контроль над франчайзі, існують агентські відносини і франчайзер може керувати «намірами і справами» у досягненні визначеної мети. Франчайзер має юридичний інтерес у захисті «репутації своєї системи», і цей інтерес дозволяє франчайзеру здійснювати контроль над підприємством франчайзі.
Крім скарг, що стосується дійсного агентства, третя сторона може переслідувати франчайзера в судовому порядку, маючи на увазі те, що франчайзі є «удаваним» агентом франчайзера.
Право діяти як агент, не будучи їм фактично, виникає там, де принципал словами або діями створює враження, що агент уповноважений діяти у визначених питаннях. Також це удаване володіння правами може бути віднесене до слів і справ удаваного принципала.
Хоч франчайзери звичайно успішно виграють справи про субститутивну відповідальності, спираючись на теорію про агентство, можуть бути випадки, коли франчайзер визнається відповідальним за дії, зроблені у франчайзованих підприємствах, якщо ці дії провадилися з відома франчайзера. Відповідальність може виникнути з нерозважно добровільного взяття на себе відповідальності.
Франчайзер повинний бути дуже завбачливим не тільки при складанні своєї угоди про франшизу, але і при проведенні франчайзінгової програми. Франчайзери у великій мірі зацікавлені в тім, щоб їх франчайзі дотримувались системи роботи, прийнятої у франчайзингу, і сприяли підтримці доброї слави торгової марки франчайзера. Так чи інакше, надмірний контроль може стати причиною росту відповідальності франчайзера за дії чи недбалість франчайзі. Таким чином, франчайзі повинний докладати зусиль по створенню і збереженню такого рівня контролю, що дозволить йому захистити свою франчайзінгову систему і торгову марку й у той же час не перетворить його в щоденне опікунство, що приведе франчайзера до відповідальності за дії і недбалість своїх франчайзі. Крім того, франчайзери, що беруть на себе спеціальні зобов'язання (на зразок поширення мір безпеки), повинні виконувати їх так щоб існувала впевненість, що зроблено все можливе для забезпечення цих мір.
З метою недопущення ситуації, у якій третя сторона вважає франчайзі агентом франчайзера чи самим франчайзером, франчайзер повинний вжити заходів для роз'яснення, що франчайзі і франчайзованний бізнес незалежні один від одного. Франчайзер може зажадати, щоб франчайзі поставив свій підпис у ділових паперах, підтверджуючи, що він володіє своїм бізнесом і діє незалежно. Крім того, франчайзер повинний створити окремі статути: для підрозділів, що знаходяться у володінні компанії, і інший —для франчайзованного бізнесу. Крім того, щоб уникнути виникнення відносин «удаваного агентства», франчайзер повинний включити у свою угоду про франчайзинг положення про те, що франчайзі незалежно працює відповідно до контракту і не є агентом. Більш того, у франчайзінгову угоду можуть бути включені аспекти, відповідальність за які несе винятково франчайзі. Наприклад, франчайзі повинний відповідати за відповідність своєї роботи чинному законодавству, указам і постановам.
Якщо франчайзер пропонує повний посібник з безпеки, то це керівництво повинне складатися з рекомендацій, а не з вимог. Франчайзер повинний роз'яснити, що франчайзі відповідальний за безпеку на своєму підприємстві. Франчайзер не повинний пропонувати своєї участі в цих заходах, він взагалі повинен виключити запобіжні заходи з своїх періодичних інспекцій по контролю якості і навіть не повинен коментувати прийняття чи неприйняття визначених мір. З іншого боку, якщо франчайзер хоче встановити диктат і натискати в дотриманні мір безпеки, то діяти в даному випадку франчайзер повинний більш напористо і послідовно.
Особливості угод про товарний та діловий франчайзинг    продолжение
--PAGE_BREAK--
Слід враховувати, що конкретний зміст франчайзінгового договору може досить істотно різнитися в залежності від виду діяльності, що є предметом угоди. З цього погляду звичайно розрізняють два види франчайзингу: товарний франчайзинг і діловий франчайзинг.
Товарний франчайзинг використовується в сфері торгівлі. Він може застосовуватися й у відношенні товарів, виробником яких є сам франчайзер, і до товарів, виготовлених іншими фірмами і продаваним під торговою маркою франчайзера. Головне, що відрізняє товарний франчайзинг від звичайної оптової торгівлі, прив’язаність франчайзі до товарного знаку і торгової марки франчайзера. Франчайзер, як правило, поставляє обумовлений угодою товар для його продажу франчайзі, але головне це не сам товар, а використання визначеного асортименту і визначеної технології торгівлі. Найбільш часто торговий франчайзинг застосовується для збуту товарів, що мають значиму торгову марку чи потребуючих специфічних торгових послуг до чи після продажу. Характерними прикладами таких товарів є бензин, автомобілі, велосипеди. алкогольні і безалкогольні напої, дрібний роздріб.
Угода про торговий франчайзинг відрізняється від дилерських договорів докладним викладом вимог з технології торгівлі й умов використання цього знака. Велике місце в них займають умови про надання франчайзером ділових послуг: реклама, навчання, консультації.
Діловий франчайзинг відрізняється від торгового тім, що основним предметом франшизного угоди є передача технології (ноу-хау) і ліцензії на її використання. Франчайзер у цьому випадку поставляє франчайзі товари чи послуги для їхньої реалізації клієнтам. Однак він може брати за договором на себе функції забезпечення франчайзі визначеними матеріалами (устаткування, упакування, ділові бланки та інші аксесуари бізнесу). Але, також, як і в товарному франчайзингу, в угодах докладно обмовляються зобов'язання франчайзера по рекламі, організації справи і навчанню франчайзі.
Потрібно відзначити, що розмежування між товарним і діловим франчайзінгами часто виявляється умовним і в деяких франчайзінгових системах можна знайти елементи й одного й іншого видів. Франчайзінгове право не містить у цьому відношенні яких-небудь обмежень і дозволяє сторонам комбінувати умови угоди за їхнім розсудом з урахуванням особливостей їхньої діяльності. Типовим прикладом таких «комбінованих» угод є розповсюджені в США договори про виробництво безалкогольних напоїв. Відповідно до такого договору франчайзер поставляє секретний сироп і надає ексклюзивне право на виготовлення з нього напою, що потім продається з торговою маркою франчайзера.
На Україні аналогічні договори застосовуються в діяльності таких компаній як Кока-Кола, Пепсі.
Успішна робота цих фірм є підтвердженням великої гнучкості, властивої відносинам по франчайзингу, і ефективності нестандартного підходу до визначення змісту франшизних угод.
Припинення франчайзінгових відносин
Відносини франчайзингу перериваються при наявності одного з п'яти наступних подій: скасування угоди; припинення за взаємною згодою; відмова франчайзі від своїх зобов'язань; припинення франчайзером контракту; закінчення терміну дії угоди.
Сторони, що співробітничають, звичайно намагаються не думати про майбутнє припинення відносин, якщо вони зв'язані особистою зацікавленістю. Франчайзери і франчайзі тут не виключення, проте, франчайзер повинний мати стратегію “закінчення гри” для кожного типу відносин.
Припинення правовідносин між сторонами в наслідок закінчення строку дії угоди е самим прийнятним для сторін. В інших чотирьох випадках: коли термін договору не закінчився, а відносини приходиться переривати, між сторонами виникають взаємні претензії. В таких випадках не слід доводити справи до суду, тому що навіть виграні франчайзером процеси шкодять системі в цілому: відволікається багато сил, чутки негативно впливають на імідж компанії, дратують інших франчайзі. Нижче розглянемо кожен з цих випадків.
Скасування угоди. Цей термін застосовується, коли відносини франчайзингу перервані до відкриття підрозділу. Звичайно така необхідність виникає через невідповідність вимогам договору роботи франчайзі в період, що передує відкриттю підрозділу. Можливо, франчайзі не зібрав необхідних коштів, але які б ні були причини, права сторін обговорені в договорі, якого потрібно дотримуватись. Усі виплати франчайзеру, франчайзі зобов'язаний виплатити, що повинно бути чітко обговорене в договорі. Якщо франчайзер будує свою систему правильно, то в нього навряд чи будуть проблеми зі скасуванням угоди.
Припинення за взаємною згодою. У закордонній практиці франчайзингу це відбувається рідко і, як правило, з причин, не залежних ні від франчайзера, ні від франчайзі. У цьому випадку підписується угода про взаємне звільнення сторін від зобов’язань договору.
Відмова франчайзі від своїх зобов'язань. Франчайзі, що бажає вийти із системи франчайзингу, може повідомити про це заздалегідь, або не зробити цього. Сама драматична ситуація виникає тоді, коли у франчайзі кінчаються гроші, він закриває своє підприємство і зникає, надавши франчайзеру і кредиторам вирішувати всі проблеми.
“Тиха відмова” створює набагато більш проблем. Несвоєчасне надходження виплат є ознакою таких намірів франчайзі. Міри варто застосовувати не відкладаючи, щоб потім франчайзера не обвинуватили в тім, що він своїм нерішучим поводженням спровокував ситуацію. Настійно рекомендується при несвоєчасному надходженні виплат негайно здійснювати контроль якості. Фінансові проблеми франчайзі часто свідчать про те, що він намагається їх вирішити за рахунок якості. Якщо ситуація поправна, можливе закінчення конфлікту — укладення “договору про поновлення”, якщо ні, застосовуються пункти договору про припинення відносин.
Припинення франчайзером контракту. Коли справа доходить до припинення угоди з ініціативи франчайзера він повинен мати для цього вагомі об'єктивні підстави.
Франчайзі вкладає свої гроші в систему, він хоче одержати прибуток і тому може вважати, що франчайзер намагається захопити контроль над його регіоном, що плата роялті несправедлива, що йому заважають використовувати наявні можливості.
Франчайзеру варто ретельно підготуватися до прийняття такого рішення зокрема, потрібно мати усі види письмових доказів. У закордонній практиці суди звичайно відносяться з більшою симпатією до франчайзі через наявність багатьох випадків, коли франчайзери не могли виправдати свої дії.
Для ситуацій, у яких припинення договору неминуче, можна відзначити кілька рекомендацій:
1. Ретельне ведення записів, досьє на франчайзі — зміст телефонних розмов, проблеми з франчайзі, скарги і т.д.
2. Повідомлення франчайзі про своє рішення завчасно.
Вказівка в повідомленні причин, з посиланням на відповідні пункти угоди.
Закінчення терміну дії угоди. Цікаво, що досить багато процвітаючих франчайзерів не передбачають у договорах ситуації, що настане через 10 і 20 років чи після закінчення терміну договору. Франчайзі, що особливо успішно працюють, це хвилює набагато більше, оскільки вони хочуть залишити франчайзинг за собою.
Продовження договору звичайно вимогаэ від франчайзі виконання їм поточних зобов'язань, крім того, у деяких системах вимагають сплати внеску за поновлення договору (який значно нижче первісного), а також за модернізацію приміщення.
Стратегія “закінчення гри” повинна бути хоча б з тієї причини, що всі бізнеси мають свої життєві цикли: вони зароджуються, ростуть, розвиваються і вмирають. Поряд з цим у період життєвого циклу системи можуть виникнути й інші ситуації, що вимагають припинення відносин франчайзингу: неправильне використання торгової марки, невідповідна якість, несплата виплат, неправильна робота, зміни на ринку та інші.
Законодавчо-правова база франчайзингу.
Розглядаючи переваги франчайзингу, ми кажемо про те, що співробітництво франчайзерів і франчайзі сприяє залученню на ринок високоякісних товарів і послуг і в остаточному підсумку спрямоване на задоволення споживчого попиту. Однак, не слід думати, що широке поширення франчайзингу безумовно відповідає інтересам споживача. В певній мірі воно може привести до порушення його прав — адже сама ідея франчайзингу заснована на своєрідній підміні суб'єкта: франчайзі фактично виступає на ринку під чужим ім'ям, використовуючи фірмове найменування і товарний знак франчайзера. А з'ясувати, як вже говорилося на самому початку, чи є підприємство філією великої компанії чи працює за договором франчайзингу, можна тільки ознайомившись з установчими документами.
Найбільшу небезпеку в цьому зв'язку представляє виробничий франчайзинг. Якщо взяти, наприклад, ситуацію з товарами ліцензійного виробництва, то споживач обізнаний про їхнє походження усвідомлює, що купуючи продукцію, зроблену не власником товарного знаку, а сторонньою фірмою, він може і не одержати очікуваної якості. У випадку з продукцією франшизних підприємств у споживача нема підстав підозрювати, що товар зроблений не самим власником товарного знаку чи його дочірньою компанією. Правомірно виникає вимога реєстрації договорів франчайзингу, інформування споживачів і саме головне, забезпечення належної якості товарів і послуг, відповідальність за яку покладається як на франчайзера так і на франчайзі. Таким чином, законодавча регламентація франчайзингу необхідна насамперед для захисту споживачів.
Друга причина, через яку наявність правової бази більш ніж бажана, в необхідності захисту ринку франчайзингу від зловживань, можливих у зв'язку з несумлінною реалізацією франшиз і укладенням франшизних договорів, що можуть значно обмежити права франчайзі.
В законодавстві України договір франчайзингу поки ще не знайшов свого відображення. Однак правомочність укладення такого випливає з ст.42 Конституції України у відповідності з якою кожен має право на підприємницьку діяльність не заборонену законом, а також з ст. 4 ГК України (п.2), що передбачає можливість укладення угод які не передбачаються законом але й не суперечать йому.
В цілому, законодавчу базу України в сфері охорони прав на об'єкти промислової власності складають Закони України “Про охорону прав на винаходи і корисні моделі”, “Про охорону прав на знаки для товарів і послуг”, “Про охорону прав на промислові зразки”, “Про захист від несумлінної конкуренції”. Сьогодні в державі діють 10 законодавчих, 11 підзаконних і безліч відомчих нормативно-правових актів, що регулюють різні сторони правового захисту прав інтелектуальної власності. У цілому вони забезпечують основні потреби правової охорони об'єктів інтелектуальної власності, однак така кількість нормативних актів ускладнює їхню практичну реалізацію.
Таким чином, розглядаючи проблему української законодавчої бази франчайзингу, можна зробити висновок, що остання містить чимало білих плям. Зокрема проблема оподаткування роялті. Так, термін “роялті”, відповідно до пункту 1.11. статті 1 Закону України “Про ПДВ” № 168/97-ВР від 3 квітня 1997 року, визначається в значенні, що міститься в пункті 1.30 статті 1 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” № 283/97-ВР від 22 травня 1997 року (зі змінами і доповненнями), а саме:    продолжение
--PAGE_BREAK--
“Роялті — платежі будь-якого виду, одержані у вигляді винагород (компенсацій) за використання або надання дозволу на використання прав інтелектуальної, в тому числі промислової, власності, а також інших аналогічних майнових прав, що визнаються об'єктом права власності суб'єкта підприємницької діяльності, включаючи використання авторських прав на будь-які твори науки, літератури, мистецтва, записи на носіях інформації, права на копіювання і розповсюдження будь-якого патенту або ліцензії, знака на товари та послуги, права та винаходи, на промислові або наукові зразки, креслення моделі, або схеми програмних засобів обчислювальної техніки, автоматизованих систем або систем обробки інформації, секретної формули або процесу, права на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау)”.
На практиці це визначення породжує питання про те, чи відносяться до роялті ті чи інші платежі по угодах із промисловою власністю, зокрема, платежі між учасниками франчайзингових відносин. Для цілей оподатковування це має важливе значення, тому що відповідно до підпунктів 3.2.7 пункту 3.2 статті 3 Закону “Про ПДВ”, операції по виплаті роялті не є об'єктом оподаткування на додану вартість.
Слід відмітити певну увагу виконавчої влади до питання франчайзінгових відносин. Так в постанові Кабінету Міністрів України від 7 грудня 1998 р. N 1931 “Про заходи щодо реалізації Програми діяльності Кабінету Міністрів України” можемо прочитати наступне: “ Підготувати проекти Законів України: 
      Про франчайзинг (щодо використання суб'єктами малого підприємництва технологій та торгової марки провідних фірм)...”.
  В розпорядженні Київської Державної адміністрації від 17.03.99 р. N 363 ” Про Програму розвитку малого підприємництва в Києві на 1999 — 2000 роки” містяться такі вказівки: “ Вивчати досвід створення нових малих підприємств у галузі виробництва товарів та надання послуг на основі франчайзингу та сприяти його розвитку”.
Не обминув своєю увагою питання франчайзингу й Президент. Так в Указі “ Про заходи щодо забезпечення підтримки та дальшого розвитку підприємницької діяльності” від 15 липня 2000 року N 906/2000 йдеться про таке:
“Сприяти розвитку франчайзингових відносин, у тому числі шляхом одержання суб'єктами малого підприємництва від власників знаків для товарів і послуг прав на використання таких знаків;”.
“Внести на розгляд Верховної Ради України проекти законів: — про франчайзинг;...”.
Втім проект закону про франчайзінг й досі не знаходиться на розгляді Верховної Ради України.
  Потреба в систематизуванні діючої законодавчої бази в сфері франчайзінгу є наочною. Також, не слід забувати про необхідність привести її у відповідність с міжнародними угодами. Головну увагу необхідно приділити тут питанням захисту прав на об'єкти промислової власності. Договором про торгові аспекти прав на інтелектуальну власність (TRIPS) визначено стандарти захисту прав інтелектуальної власності і заходів для примуса дотримання цих прав у країнах учасницях Всесвітньої торгової організації (ВТО). Ця організація замінила ГАТТ1як арбітра в міжнародній торгівлі. Приєднання України до цієї організації багато в чому сприяло б залученню іноземних інвесторів в нашу країну за допомогою франчайзінгових і субфранчайзингових угод. Необхідними умовами при цьому повинні бути відповідність Українського законодавства угоді ГАТТ, удосконалювання судового рішення спорів, що виникають при реалізації прав інтелектуальної власності.
Франчайзинг на українському ринку.
На відміну від Сполучених Штатів Америки, де, як згадувалося вище, Франчайзинг створює 13 % національного багатства, франчайзинг на Україні не набув таких вражаючих масштабів. Втім певна кількість підприємств на Україні досить вдало використовують франчайзинг. Одним з прикладів створення української франчайзингової мережі може бути досвід СП «Американська хімчистка» (ACI — American Clearens International), що започаткувало свою діяльність 1994 року в Києві. Перші кілька років роботи пішли на те, аби добре опанувати ринкову нішу, створити власну торгову марку. Головний акцент — на високу якість обслуговування клієнтів, що забезпечувалась використанням сучасного обладнання, найкращих хімічних матеріалів, ефективною організацією виробництва. Вже протягом першого року роботи кількість клієнтів сягнула 6 тис. осіб. Крім них, з'явились і колективні замовники: Посольство США, USAID, «Австрійські Авіалінії», ресторани «Рівер Палас», «Арізона», «Студіо» тощо.
Зміцнивши позиції на столичному ринку, компанія ACI розпочала активну експансію в інші регіони України. Але створення філіалів або дочірніх підприємств за межами Києва керівництво «Американської хімчистки» визнало недоцільним — через велику ймовірність того, що витрати на керування мережею регіональних структур могли перевищити очікуваний прибуток. Тож було взято на озброєння франчайзингову модель розвитку бізнесу. Адже франчайзер практично не ризикує створити конкурента власній справі — зазвичай чітко виражений локальний характер франчайзингових схем дозволяє спокійно співіснувати франчайз-партнерам у різних містах (важко припустити, що київська хімчистка відкриє свій приймальний пункт, скажімо, десь у Херсоні).
До речі, кількість приймальних пунктів, які «працюють» на одну американську хімчистку, залежить від конкретних умов її діяльності. Приміром, у Києві на один цех припадає до 20 таких пунктів, у Херсоні — 3-4, у Дніпропетровську — близько п'яти. Загалом на сьогодні в Україні діють вже 7 регіональних франчайзі «Американської хімчистки»: у Дніпропетровській, Луганській, Херсонській, Запорізькій, Чернігівській та деяких інших областях. І це, за словами Юрія Спекторова, президента СП «Американська хімчистка», — не межа, оскільки провадяться переговори ще з кількома потенційними франчайз-партнерами.
Визначивши модель франчайзингу, керівництво ACI почало її реалізацію: розробили франчайзинговий договір, уклали дистрибуторські угоди з провідними постачальниками обладнання для хімчисток. Особлива увага — формуванню франчайз-пакета, котрий включає в себе всі атрибути, необхідні для започаткування власного бізнесу під маркою «Американської хімчистки». За словами Юрія Спекторова, «згідно зі світовою практикою, до франчайзингового пакета входить певний набір послуг і дозвіл на користування торговою маркою. Крім того, аби допомогти новоствореному підприємству зіп'ястися на ноги, ми надаємо кожному франчайзі перші півроку його діяльності ексклюзивне право на обслуговування „свого“ регіону».
Ціна франчайзингового пакета, залежно від його комплектації, сягає від 58 тис. до 200 тис. доларів (80-85% від цієї суми становить вартість обладнання). За оцінкою пана Спекторова, відкриття подібної хімчистки «з нуля», та ще й самотужки, коштуватиме підприємцеві мінімум удвічі дорожче. Термін окупності витрат для «середньостатистичного» франчайз-партнера ACI — 18-20 місяців.
Щ/>о входить до франчайз-пакета СП «Американська хімчистка»:
обладнання для чищення і прасування одягу (в різноманітних варіантах комплектації, залежно від розмірів хімчистки);
рекомендації і технічні умови на проект розміщення і монтажу обладнання;
технічна підтримка під час встановлення та налагодження обладнання;
дизайн інтер'єрів центрального приміщення і приймального пункту;
піврічний запас витратних матеріалів і хімікатів;
стартовий менеджмент і навчання персоналу;
виготовлення фірмової символіки для приміщень і службового автотранспорту;
десять комплектів уніформи для обслуговуючого персоналу;
інформаційна, рекламна та маркетингова підтримка;
право на використання торгової марки
Безумовно цікавою є практика франчайзингу на теренах інформаційних технологій. Типовий представник цього напряму бізнесу — російська фірма «1С». Фірму «1С» засновано 1991 року, її спеціалізація — комп'ютерні програми та бази даних. Наприкінці 1993 року стало зрозуміло, що з'явився новий перспективний сектор ринку — індивідуальне налагодження та обслуговування користувачів облікових програм. Простим рішенням для «1С» було б створити сервісні філіали і відділення, але зупинились на кращому варіанті — розвивати бізнес за допомогою франчайз-партнерів. Передбачалося, що підприємства-користувачі, які перебувають у процесі зростання, замовлятимуть франчайз-партнерам «1С» налагодження гнучких облікових програм згідно з індивідуальними вимогами, а франчайзі, в свою чергу, оплачуватимуть право використання торгової марки материнської компанії, технологічну підтримку, рекламу тощо.
Так виник «1С: Франчайзинг» — франчайзинговий проект з впровадження і супроводження програм офісної автоматизації, в якому програмні продукти і партнерська мережа — дві нероздільні складові бізнесу. Оскільки прямих західних аналогів такого бізнесу не знайшлося, опрацювання зайняло досить-таки чимало часу: лише з середини 1994 року почали укладати пробні франчайзингові договори і формувати партнерську мережу. Випробувавши систему відносин і проаналізувавши різні нюанси, з січня 1996 року вдалися до широкої «розкрутки» мережі «1С: Франчайзинг», і результати виявилися досить непоганими. Вже у першому літньому семінарі партнерів-франчайзі 1996 року брали участь понад 100 осіб.
Протягом 1996 року кількість франчайзі збільшилася з 80 до 414. Сьогодні 1800 самостійних франчайз-партнерів (з яких понад 10 — в Україні: у Києві, Львові, Одесі, Сумах, Рівному тощо) є опорою бізнесу «1С». На наш погляд, франчайзинг — найкращий спосіб забезпечити високу якість робіт у секторі послуг.
Економічний сенс франчайзингу полягає в поєднанні ефективності, енергії і мобільності невеликого приватного підприємства та технологічних досягнень, гарантій і розкрученої торгової марки великого постачальника. Тільки невеликі приватні підприємства можуть приділяти належну увагу потребам конкретного клієнта.А патронаж такої відомої фірми, як «1С», переконує замовника: запропоновані йому рішення з автоматизації удосконалюватимуться і підтримуватимуться на регулярній і довготривалій основі.
Франчайзі також мають зобов'язання перед «1С»: повинні щокварталу сплачувати внесок у розмірі $100. Але ті фірми, які за квартал придбали не менше 50 коробок, від нього звільняються. За останні три квартали через кризу цю квоту знизили до 25 коробок. Понад 50% економічних програм «1С» і понад 90% мережних версій реалізуються саме через франчайзі.     продолжение
--PAGE_BREAK--
Компанія «1С» рідко підписує франчайзингові договори з фірмами чи приватними підприємцями, що з'являються «нізвідки». В основному франчайзі стають колишні дилери, які вже попрацювали з продуктами фірми «1С» і розуміють її бізнес. Досить легко на умови договору франчайзі погоджуються організації, які мають досвід аудиту чи консалтингу з обліку, пусконалагодження локальних мереж чи системної інтеграції, «коробкового» продажу програм чи комп'ютерів.
Під час кризи з'явилося чимало випадків формування франчайзингових колективів із працівників навчальних закладів і комп'ютерних курсів, відділів автоматизації банків чи розповсюджувачів правових інформаційних систем. До речі, франчайзі «1С» досить успішно «пережили» серпневу кризу 1998 року. Криза показала, що ринок конче потребує консалтингових послуг, — тимчасом як продажі «коробкових» програм та комп'ютерів зменшилися на 70-80%, кількість замовлень на послуги — лише на 25%. Між іншим, суміжні сфери — дилерство на теренах ПЗ та упроваджувальний франчайзинг — багато в чому схожі. Це висококваліфікована інтелектуальна праця, якою можуть займатися одні й ті ж люди. Але є й істотна відмінність: якщо економіка дилерства — це в своїй основі економіка торгівлі, то економіка франчайзингу — це економіка послуг.
Як працює мережа «1С: Франчайзинг»
«1С: Франчайзинг» — це мережа самостійних незалежних підприємств, які отримали сертифікат фірми «1С» на надання комплексних сервісних послуг з автоматизації облікової та офісної роботи, включаючи:
допомогу клієнту у виборі програмних засобів;
продаж та доставку програмних продуктів;
встановлення, налагодження і впровадження з урахуванням індивідуальних особливостей діяльності підприємства;
обслуговування після продажу;
консультації і навчання користувачів.
Для успішного виконання цих функцій «1С» надає франчайзі методичну, технологічну, інформаційну і рекламну підтримку, а також навчає й атестує їх. Серед видів інформаційно-технологічної підтримки:
технологічне розсилання — щомісячний компакт-диск зі свіжими релізами програм;
типові конфігурації, повідомлення з описанням поліпшень;
прайс-аркуші, інформаційні листи партнерам, новини і щоквартальний каталог програмних продуктів;
методичні посібники;
демо-версії програмних продуктів, типові методики показу, слайди та відео;
консультації електронною поштою (7000 звертань на місяць);
партнерський компакт-диск з рекламно-інформаційними матеріалами;
Web-сервер www.1c.ru тощо.
Серед інших також на Україні слід відмітити діяльність таких компаній що використовують франчайзінг “Ростікс”, “Mc Donalds», «Coca Cola”, “СИНТ-Мастер”.
Аналізуючи стан франчайзінгових відносин на Україні дістаємося висновку, що однією з основних рис, українського франчайзінгу є присутність іноземного елементу. Це викликає певні правові проблеми:
а) з’ясування правосуб’єктності іноземної сторони;
б) правове регулювання і захист виключних прав промислової власності;
в) відповідність українського законодавства міжнародним нормам і угодам.
Таким чином забезпечення правової охорони інтелектуальної власності, шляхом законодавчого врегулювання, та приведення законодавчої бази франчайзінгу у відповідність з міжнародними угодами є невід’ємними умовами просунення та розвитку франчайзінгу на українському ринку.
Висновок
Стрімке зростання франчайзингу, що спостерігається практично в усьому світі, схоже, буде продовжуватися. Однак дуже мало імовірно, щоб франчайзингові системи завтрашнього дня були цілком ідентичними тим, що існують сьогодні. При стрімких змінах економіці й у той час, коли ідея створення єдиного світового ринку практично стала реальністю, деякі внутрішні аспекти природи франчайзингу як такого знаходяться на межі зміни.
Одним із ключових факторів, що стимулюють ріст франчайзингу, є зменшення частки традиційного виробництва і витиснення його сектором сфери послуг. Франчайзинг особливо добре підходить для бізнесу в сфері суспільного харчування, тому велику популярність, у наш час, здобуває діловий франчайзинг. Він припускає пристосовність до умов ринку. Передача повної концепції бізнесу полегшує входження франчайзингу в підприємницьку діяльність, з тієї причини, що даний вид франчайзингу регламентує практично всі аспекти діяльності даного підприємства. Також при використанні, ділового франчайзингу, франчайзер пропонує різні пільги франчайзі, що в підсумку не може вплинути як на діяльність окремого франчайзі, так і на функціонування всієї системи в цілому.
Однак, на жаль, розвиток франчайзингу в Україні не знаходить належної підтримки на державному рівні. Перше, що гальмує розвиток франчайзингу, — українське законодавство. Наприклад, а США тільки на федеральному рівні створено біля сотні законів, що так чи інакше стосуються франчайзингу, у той час як на Україні відсутній навіть закон про франчайзинг.
Як показують дослідження, приблизно половина з зареєстрованих в Україні підприємств малого бізнесу так і не змогли розгорнути свою діяльність через брак стартового капіталу. Очевидно, що франчайзі прийдеться зштовхнутися з тими ж проблемами, що й іншим дрібним підприємцям. Відсутність власних засобів, стримувала і буде стримувати успішний розвиток франшизних підприємств, але є підстави думати, що завдяки специфічним особливостям франчайзингу ринок альтернативного фінансування в даний момент для них більш сприятливий. На жаль, на підтримку з боку франчайзерів вітчизняним підприємцям поки розраховувати не приходиться. Така позиція заснована на нестабільності українського інвестиційного ринку і закордонні франчайзери побоюються ризикувати, не маючи надійних гарантій.
Проте, незважаючи на наявність окремих гальмуючих факторів, франчайзинг в Україні вже успішно розвивається. Усе більше підприємниці в звертається до використання цієї ефективної форми ведення бізнесу. Однак значення його для української економіки переоцінити складно: для франчайзера — це один з найшвидших і ефективних способів створення нових незалежних підприємств, об'єднаних у єдину систему, для франчайзі — розвивати свій власний бізнес на базі перевіреної бізнесу-моделі, а для держави — ефективний інструмент підтримки малого й індивідуального підприємництва, а отже, і розвитку всієї української економіки.
Список літератури
Довгань В. Франчайзинг путь к расширению бизнеса.- М.: Дело, 1991.
Стенворд Д., Смит Б. «Руководство Барклейз банка: франчайзинг в малом бизнесе. -М. Юнити. 1996р.
Дахно И. И. Патентно-лицензионнія работа. –К.: Блиц-информ. 1996
Словарь справочник менеджера М.: «Инфа-м». 1999р.
Стонер Джеймс А. Ф. Долан Едвін Г. Вступ у бізнес К. Видавництво Європейського факультету фінансів, інформаційних систем, менеджменту і бізнесу. 2000р.
Предпринимательство. Учебник М.: «Дело». 1999р.
Цивільне право України. Підручник. Книга перша. К.: «Юринком Інтер». 2000р.
Журнал Предпринимательство, хозяйство и право И. Килимник «Договор франчайзинга: анализ содержания» №9 вересень 2000р.
Журнал Галицкі контракти Андрій Миронюк, Олена Мозгова Франчайзинг: за образом і подобою №24, червень 1999р.
Журнал Юридическая практика Любовь НЕСТЕРЕНКО,
Ангелина РАДИОНОВА № 12 (170), 21 марта 2001 года «ИНТЕЛЛЕКТУАЛЬНОЕ» НАЛОГООБЛОЖЕНИЕ Проблемы трактовки термина «роялти» применительно к налогообложению операций с интеллектуальной собственностью № 12 (170), 21 марта 2001г.
Додатки
Таблиця 1.
Порівняльна характеристика видів франчайзингу.
Вид франчайзингу
Тип франшизы
Переваги
Недоліки


Товарний
товар    продолжение
--PAGE_BREAK--
Простота застосування
Обмежена сфера застосування, вузька спеціалізація франчайзі
Виробничий
технологія/ вихідний компонент
Висока ефективність; простота контролю з боку франчайзера
великі початкові витрати на придбання франшизы; сильна залежність від франчайзера
Діловий
Модель франшизного бізнесу
найширша сфера застосування; швидка пристосовність до умов ринку
іноді черезмірна регламентація діяльності придушує ініціативність франчайзі
Конверсійний
Конвертація
зменшення витратної частини бюджету за рахунок зниження витрат
необхідність адаптації приватного підприємця до залежного положення
Корпоративний
Мережа франшизных підприємств
акумуляція позитивних якостей вищерозглянутих видів франчайзингу диверсифікація бізнесу
часта розбіжність цілей франчайзі з інтересами франчайзера; уповільнене реагування бізнесу на зміни умов ринку
Таблиця 1.1
Порівняльна характеристика методів франчайзингу.
Метод франчайзингу
Умови розповсюдження


Переваги


Недоліки
Класичний
Стандартні
простота застосування
досить повільне розширення мережі; великі витрати
Регіональний (районний)
Головний франчайзі розширює мережу в
Визначеному регіоні
переваги при встановленні ціни; зменшення витрат на контроль з боку франчайзера
досить жорсткі умови договору по освоєнню території
Суб-франчайзинг
Власник районної франшизы (субфранчайзер) одержує право на продаж субфран-шиз
можливість залучення значного додаткового капіталу
сильна залежність франчайзі від фінансових, управлінських і маркетингових здібностей субфранчайзера
Франчайзинг що розвивається
Передача ексклюзивних прав на розвиток району групі інвесторів
швидке розширення франшизної мережі з мінімальними витратами для франчайзера
Обмеження положення інвестора як власника; високі початкові витрати



Проект глави Цивільного кодексуУкраїни
Глава 74. Франчайзинг
Стаття 1178. Договір франчайзингу
1. За договором франчайзингу одна сторона (правоволоділець) зобов'язується надати іншій стороні (користувачеві) за винагороду на строк або без визначення строку право використання в підприємницькій діяльності користувача комплекс виключних прав, належних правоволодільцеві, в тому числі право на фірмове найменування і(або) комерційне позначення правоволодільця, на комерційну інформацію, що охороняється, а також інші передбачені договором об'єкти виключних прав — знак для товарів і послуг тощо.
2. Договір франчайзингу передбачає використання комплексу виключних прав, ділової репутації і комерційного досвіду правоволодільця в певному обсязі (зокрема, з визначенням мінімального чи максимального обсягу використання) із зазначенням або без зазначення території використання стосовно певної сфери підприємницької діяльності (продаж товарів, одержаних від правоволодільця або вироблених користувачем, здійснення іншої торгової діяльності, виконання робіт, надання послуг).
3. Сторонами в договорі комерційної концесії можуть бути комерційні організації та фізичні особи, зареєстровані як індивідуальні підприємці.
Стаття 1179. Форма і реєстрація договору франчайзингу
1. Договір франчайзингу має бути укладений у письмовій формі. Недодержання письмової форми договору має наслідком його недійсність. Такий договір вважається нікчемним.
2. Договір франчайзингу реєструється органом, який здійснює реєстрацію юридичної особи або індивідуального підприємця, що виступає за договором як правоволоділець. Якщо правоволоділець зареєстрований як юридична особа або індивідуальний підприємець в іноземній державі, реєстрація договору франчайзингу здійснюється органом, який зареєстрував юридичну особу або індивідуального підприємця, що є користувачем. У відносинах з третіми особами сторони договору франчайзингу мають право посилатися на договір лише з моменту його реєстрації. Договір франчайзингу на використання об'єкта, що охороняється відповідно до патентного законодавства, підлягає реєстрації також у центральному органі виконавчої влади в галузі патентів і знаків для товарів і послуг. При недодержанні цієї вимоги договір вважається нікчемним.
Стаття 1180. Субфранчайзинг
1. Договором франчайзингу може бути передбачено право користувача дозволяти іншим особам користування наданим йому комплексом виключних прав або частки цього комплексу на умовах субфранчайзингу, погоджених ним із правоволодільцем або визначених у договорі франчайзингу. У договорі може бути передбачений обов'язок користувача надати протягом певного строку певній кількості осіб право користування зазначеними правами на умовах субконцесії. Договір франчайзингу не може бути укладений на більш тривалий строк, ніж договір комерційної концесії, на підставі якого він укладається.
2. Якщо договір франчайзингу є недійсним, недійсними єі укладені на його основі договори субфранчайзингу.
3. Якщо інше не передбачено договором франчайзингу, укладеним на строк, при його достроковому припиненні права та обов'язки похідного правоволодільця за договором франчайзингу (користувача за договором франчайзингу) переходять до правоволодільця, якщо він не відмовиться взяти на себе права та обов'язки за цим договором. Це правило відповідно застосовується при розірванні договору франчайзингу, укладеного без визначення строку.     продолжение
--PAGE_BREAK--
4. Користувач несе субсидіарну відповідальність за шкоду, завдану правоволодільцеві діями похідних користувачів, якщо інше не передбачено договором франчайзингу.
5. До договору субфранчайзингу застосовуються передбачені цією главою правила про договір франчайзингу, якщо інше не випливає з особливостей субфранчайзингу.
Саття 1181. Винагорода за договором франчайзингу
Винагорода за договором франчайзингу може виплачуватися користувачем правоволодільцеві у формі разових або періодичних платежів, відрахувань від виторгу, націнки на оптову ціну товарів, що передаються правоволодільцем для перепродажу, або в іншій формі, передбаченій договором.
Стаття 1182. Обов'язки правоволодільця
1. Правоволоділець зобов'язаний:
1. передати користувачеві технічну та комерційну документацію і надати іншу інформацію, необхідну користувачеві для здійснення прав, наданих йому за договором комерційної концесії, а також проінструктувати користувача і його працівників з питань, пов'язаних зі здійсненням цих прав;
2. видати користувачеві передбачені договором ліцензії, забезпечивши їх оформлення у встановленому порядку.
2. Якщо договором франчайзингу не передбачено інше, правоволоділець зобов'язаний:
1. забезпечити реєстрацію договору франчайзингу (п. 2 статті 1179 цього Кодексу);
2. надавати користувачеві постійне технічне та консультативне сприяння, включаючи сприяння у навчанні та підвищенні кваліфікації працівників;
3. контролювати якість товарів (робіт, послуг), щовиробляються (виконуються або надаються) користувачем на підставі договору франчайзингу.
Стаття 1183. Обов'язки користувача
З урахуванням характеру та особливостей діяльності, що здійснюється користувачем за договором франчайзингу, користувач зобов'язаний:
1. використовувати при здійсненні передбаченої договором діяльності фірмове найменування і(або) комерційне позначення правоволодільця зазначеним у договорі способом;
2. забезпечити відповідність якості товарів, що виробляються ним на основі договору, виконуваних робіт, послуг, що надаються, якості аналогічних товарів, робіт і послуг, щовиробляються, виконуються або надаються безпосередньо правоволодільцем;
3. додержуватися інструкцій і вказівок правоволодільця, спрямованих на забезпечення відповідності характеру, способів та умов використання комплексу виключних прав тому, як він використовується правоволодільцем, у тому числі вказівок, що стосуються зовнішнього і внутрішнього оформлення комерційних приміщень, що використовуються користувачем при здійсненні наданих йому за договором прав;
4. надавати покупцям (замовникам) усі додаткові послуги, на які вони могли б розраховувати, купуючи (замовляючи) товар (роботу, послуги) безпосередньо у правоволодільця;
5. не розголошувати секрети виробництва правоволодільця та іншу одержану від нього конфіденційну комерційну інформацію;
6. надати обумовлену кількість субфранчайзингу, якщо такий обов'язок передбачений договором;
7. інформувати покупців (замовників) найбільш очевидним для них способом про те, що він використовує фірмове найменування, комерційне позначення, знак для товарів і послуг або інший засіб індивідуалізації за договором франчайзингу.
Стаття 1184. Обмеження прав сторін за договором франчайзингу
1. Договором франчайзингу можуть бути передбачені обмеження прав сторін за цим договором, зокрема:
1. обов'язок правоволодільця не надавати іншим особам аналогічні комплекси виключних прав для їх використання на закріпленій за користувачем території або утримуватися від власної аналогічної діяльності на цій території;
2. обов'язок користувача не конкурувати з правоволодільцем на території, на яку поширюється чинність договору франчайзингу стосовно підприємницької діяльності, що здійснюється користувачем з використанням належних правоволодільцеві виключних прав;
3. відмова користувача від одержання за договором франчайзингу аналогічних прав у конкурентів (потенційних конкурентів) правоволодільця;
4. обов'язок користувача погоджувати з правоволодільцем місце розташування комерційних приміщень, які мають використовуватися при здійсненні наданих за договором виключних прав, а також їх внутрішнє і зовнішнє оформлення. Обмежувальні умови можуть бути визнані недійсними на вимогу антимонопольного органу або іншої заінтересованої особи, якщо ці умови з урахуванням стану відповідного ринку та економічного стану сторін суперечать антимонопольному законодавству.
2. Визнаються нікчемними такі умови, що обмежують права сторін за договором франчайзингу, в силу яких:
1. правоволоділець має право визначати ціну продажу товару користувачем або ціну робіт (послуг), виконуваних (тих, що надаються) користувачем, або встановлювати верхню чи нижню межу цих цін;
2. користувач має право продавати товари, виконувати роботи або надавати послуги виключно певній категорії покупців (замовників) або виключно покупцям (замовникам), що мають місце знаходження (місце проживання) на визначеній у договорі території.
Стаття 1185. Відповідальність правоволодільця за вимогами, щозаявляються до користувачів
Правоволоділець несе субсидіарну відповідальність за вимогами, що заявляються до користувачів, про невідповідність якості товарів (робіт, послуг), які продаються (виконуються, надаються) користувачем за договором франчайзингу. За вимогами, що заявляються до користувача як виробника продукції (товарів) правоволодільця, правоволоділець відповідає солідарно з користувачем.
Стаття 1186. Право користувача укласти договір комерційноїконцесії на новий строк
1. Користувач, що належним чином виконував свої обов'язки, має після спливу строку договору франчайзингу право на укладення договору на новий строк на тих самихумовах.
2. Правоволоділець має право відмовити в укладенні договору франчайзингу на новий строк за умови, що протягом трьох років від дня спливу строку даного договору він не буде укладати з іншими особами аналогічні договори франчайзингу і погоджуватися на укладення аналогічних договорів франчайзингу, дія яких поширюватиметься на ту саму територію, на якій мав чинність договір, що припинив свою дію. У разі якщо до спливу трирічного строку правоволоділець забажає надати кому-небудь ті самі права, які були надані користувачеві за договором, що припинив свою чинність, він зобов'язаний запропонувати користувачеві укласти новий договір або відшкодувати зазнані ним збитки. При укладенні нового договору його умови мають бути не менш сприятливі для користувача, ніж умови договору, що припинив свою чинність.
Стаття 1187. Зміна договору франчайзингу
Договір франчайзингу може бути змінений відповідно до правил, передбачених главою 52 цього Кодексу. У відносинах з третіми особами сторони договору франчайзингу мають право посилатися на зміни договору лише з моменту реєстрації цієї зміни в порядку, встановленому п. 2 статті 1179 цього Кодексу, якщо не доведуть, що третя особа знала або повинна була знати про зміну договору раніше.
Стаття 1188. Припинення договору франчайзингу
1. Кожна із сторін договору франчайзингу, укладеного без зазначеного строку, має право у будь-який час відмовитися від договору, повідомивши про це іншу сторону за шість місяців, якщо договором не передбачений більш тривалий строк.
2. Дострокове розірвання договору франчайзингу, укладеного із визначенням строку, а також розірвання договору, укладеного без визначення строку, підлягають реєстрації у порядку, встановленому п. 2 статті 1179 цього Кодексу.
3. У разі припинення належних правоволодільцеві прав на фірмове найменування і комерційне позначення без заміни їх новими аналогічними правами договір франчайзингу припиняється.
4. При оголошенні правоволодільця або користувача неплатоспроможним (банкрутом) договір франчайзингу припиняється.
Стаття 1189. Збереження договором франчайзингу чинності при зміні сторін
1. Перехід до іншої особи будь-якого виключного права, що входить до комплексу наданих користувачеві прав, не визнається підставою для зміни або розірвання договору франчайзингу. Новий правоволоділець стає стороною цього договору в частині прав і обов'язків, що стосуються відчуженого виключного права.
2. У разі смерті правоволодільця його права та обов'язки за договором франчайзингу переходять до спадкоємця за умови, що він зареєстрований або протягом шести місяців від дня відкриття спадщини зареєструється як індивідуальний підприємець. Інакше договір припиняється. Здійснення прав і виконання обов'язків особи, яка померла, до прийняття спадкоємцем цих прав та обов'язків або до реєстрації спадкоємця як індивідуального підприємця здійснюється управителем, якого призначає нотаріус.
Стаття 1190. Наслідки зміни фірмового найменування або комерційного позначення правоволодільця
У разі зміни правоволодільцем свого фірмового найменування або комерційного позначення, права на використання яких входять у комплекс виключних прав, договір франчайзингу зберігає чинність стосовно нового фірмового найменування або комерційного позначення правоволодільця, якщо користувач не зажадає розірвання договору і відшкодування збитків. У разі продовження чинності договору користувач має право вимагати відповідного зменшення належної правоволодільцеві винагороди.
Стаття 1191. Наслідки припинення виключного права, користування яким надано за договором франчайзингу
Якщо в період дії договору франчайзингу сплинув строк дії виключного права, користування яким надано за цим договором, або таке право припинилося за іншою підставою, договір франчайзингу продовжує свою чинність, крім положень, що стосуються права, яке припинилося, а користувач, якщо інше не передбачено договором, має право зажадати відповідного зменшення належної правоволодільцеві винагороди. У разі припинення належних правоволодільцеві прав на фірмове найменування або комерційне позначення настають наслідки, передбачені п. 2 статті 1188істаттею 1190 цього Кодексу.