Страхова діяльність в Україні

2

Страхова діяльність в Україні

1. Страховий ринок та проблеми його розвитку в економічній системі України

В умовах розвитку ринкових відносин, зростання конкуренції великого значення набувають питання забезпечення функціонування субєктів господарювання від наявних і потенційних загроз, створення дієвої системи захисту їх від впливу можливих негативних факторів.

Багато в чому вирішенню цієї проблеми сприяє формування в Україні досконалого, фінансово стійкого страхового ринку.

Окрім того, страхові компанії (СК) мають відігравати суттєву роль в акумулюванні вільних коштів, проведенні активної інвестиційної політики.

У широкому розумінні страховий ринок являє собою всю сукупність економічних відносин з приводу купівлі-продажу страхових послуг, тобто ринок забезпечує органічний звязок між страховиками і страхувальниками і тут здійснюється обовязкове визнання страхової послуги.

При цьому необхідною умовою існування страхового ринку є наявність суспільної потреби на страховиків, які можуть задовольнити ці потреби.

Обєктивною основою страхового ринку є виникнення в процесі відтворення необхідності надання грошової допомоги потерпілим у випадку настання непередбачених подій. При цьому основним економічним законом функціонування страхового ринку є закон попиту і пропозиції.

Згідно з кількістю діючих на страховому ринку страхових компаній на ньому складаються специфічні умови, які впливають на відносини страховиків і страхувальників, рівень і методи державного регулювання, способи надання страхових послуг, організаційні особливості страхових компаній тощо.

Законом України "Про страхування" встановлено, що страховиками визнаються фінансові установи, які створені у формі акціонерних, повних, командитних товариств або товариств із додатковою відповідальністю згідно з Законом України "Про господарські товариства" з урахуванням особливостей, передбачених Законом України "Про страхування", а також ті, що одержали у встановленому порядку ліцензію на здійснення страхової діяльності.

Учасників страхування повинно бути не менше трьох.

Страхова діяльність в Україні здійснюється виключно страховиками резидентами України.

Крім цього, до субєктів страхового ринку можна віднести також різні обєднання страховиків, освітні центри з підготовки і перепідготовки кадрів, наявну спеціальну пресу і рекламу страхового ринку, а також перестраховиків, товариства взаємного страхування, професійних оцінювачів ризиків (андерайтери, сюрвейери), професійних оцінювачів збитків (аварійні комісари, диспашери, аджастери), актуаріїв та Державну комісію з регулювання ринків фінансових послуг - Держкомфінпослуг, яка здійснює організацію ліцензування, розроблює методологію і організацію нагляду, займається питаннями розвитку законодавства і зовнішніх звязків, координації роботи і правового забезпечення страхової діяльності.

Разом з тим на даний час актуальними залишаються питання законодавчого, методологічного та інформаційного забезпечення діяльності страховиків у ринкових умовах.

Статистичні дані свідчать про те, що український страховий ринок показує в останні роки феноменальну спроможність до зростання і прогресує як кількісно, так і якісно .

Таблиця 1.1-Динаміка розвитку страхового ринку України

На цей час в Україні станом на 01.01.2004 р. налічується 358 страхових компаній (за станом на 01.1012003 р. - 338), в тому числі 28 страховиків, які здійснюють страхування життя, та 320 страховиків, які здійснюють інші види страхування.

Незважаючи на позитивні зрушення, що мали місце протягом останніх років, стан розвитку страхового ринку України не відповідає стану розвитку ринку ні країн ЄС, ні більшості країн-кандидатів.

Показник „щільності страхування" (страхові премії на душу населення) в 2001 р. в Україні становив 11,5 дол. США порівняно з 1 482,2 дол. США в Німеччині та 140,0 дол. США в Польщі. Показник "проникнення страхування" (страхові премії відносно ВВП) сягнув позначки в Україні 3,47%, а в провідних країнах він становить 8 - 12%.

Останніми роками на страховому ринку України вже почалися процеси концентрації капіталів та обєднання страховиків на основі поєднання комерційних, фінансових та методологічних інтересів з делегуванням окремих повноважень централізованого регулювання діяльності кожного з учасників.

Важливими каталізаторами цього процесу стали:

а) угода про партнерство та співробітництво між Європейським співтовариством і Україною, що підписана 16.06.94 р. та ратифікована 10.11.94 р. Законом України № 237/94 - ВР. За цією угодою наша держава повинна створити необхідні умови для заснування страхових компаній Європейського співтовариства, а також спільних страхових компаній;

б) суттєве збільшення мінімального розміру статутного фонду страховика відповідно до Закону України "Про страхування", яке буде сприяти капіталізації одних страхових компаній та ліквідації інших.

Довідка. Мінімальний розмір статутного фонду страховика, який займається видами страхування іншими, ніж страхування життя, встановлюється в сумі, еквівалентній 1 млн євро, а страховика, який займається страхуванням життя, -1,5 млн євро за валютним обмінним курсом валюти України .

Поява перших неформальних обєднань страховиків за змістом "страхова група" зумовила також внесення до Закону України "Про страхування" декількох прогресивних норм, зокрема того, що загальний розмір внесків страховика до статутних фондів інших страховиків України не може перевищувати 30% його власного статутного фонду, в тому числі розмір внеску статутного фонду окремого страховика не може перевищувати 10%. При цьому ці вимоги не поширюються на страховика, який здійснює види страхування інші, ніж страхування життя, у разі здійснення ним внесків до статутного фонду страховика, який здійснює страхування життя.

У 2000 р. було створено корпорацію страхова група "Гарант", до складу якої увійшли страхові компанії, розташовані в м. Києві - "Гарант-Авто", "Київ", "НФСК "Гаранта РЕ", страховика із страхування життя "Гарант-лайф", а також недержавний пенсійний фонд "Автоальянс", Український центр після аварійного захисту "Експерт-сервіс", компанії "Гарант-консалтинг" та «Гарант-асістанс». Сукупні активи цієї корпорації на початку 2002 р. становили близько 144,5 млн. грн, статутний фонд - 81,8 млн грн, надходження страхових платежів - 86,5 млн грн, а страхові виплати - 28,3 млн грн.

Десятого липня 2001 р. утворилася страхова група "ДАСК", яка обєднала страхові компанії з Дніпропетровської області "ДІСКО", "ДАСК", "ДАСК-СП", "ДАСК-Павлоград" та страховика із страхування життя "ДАСК-життя", а також 11 страхових посередників, що дало цій групі можливість надавати повний комплекс страхових послуг як юридичним, так і фізичним особам. На початок 2003 р. капітал "Страхової групи "ДАСК" становив 10,1 млн євро.

У 2002 р. утворилася страхова група "Універсальна", яка обєднала регіональні страхові компанії "Карпати" (м. Ужгород), "Універсальна" (м. Львів), "Терен" (м. Тернопіль), "Саламандра-Десна" (м. Чернігів), а також страховика із страхування життя "Арта"(м. Тернопіль). Сумарні надходження страхових платежів у 2002 р. становили 63,7 млн грн, страхових виплат здійснено на суму 8,3 млн грн.

На страховому ринку України досить активно діє група страхових компаній "АСКА", до складу якої входять страхові компанії "АСКА" (м. Донецьк) та "АСКО-Донбас-Північний" (Донецька обл.), страховик із страхування життя "АСКА-життя" (м. Київ). Сумарні надходження страхових платежів цих страховиків у 2002 р. склали 70,7 млн грн, а страхових виплат здійснено на суму 20,1 млн грн.

Значний потенціал розвитку має фінансова група "ТАС", до складу якої входять страхові компанії Страхова група "ТАС" (м. Київ) та "Тас-капітал" (м. Київ), страховик із страхування життя страхова компанія "ТАС" (м. Київ), банки "ТАС-інвестбанк" (м. Київ), "Тас-комерцбанк"(м. Київ), а також група підприємств. Сумарні надходження страхових платежів цих страховиків у 2002 р. становили 98,6 млн грн, а страхових виплат здійснено на суму 7,4 млн грн.

З регіональних обєднань варто виділити групу страхових компаній "Лемма", до складу якої входять страхові компанії "Лемма"(м. Харків), "Аванте"(м. Харків), страховик із страхування життя "Лемма-Віте" (м. Харків) та значна кількість дочірніх підприємств. Сумарні надходження страхових платежів цих страховиків у 2002 р. становила 486,6 млн грн, а страхових виплат здійснено на суму 11,1 млн грн.

На страховому ринку існують також страхові тандеми, що обєднують страховика із загального страхування та страхування життя, зокрема в м. Києві діє декілька таких формувань: "АІС -Україна" та "Американська компанія страхування життя "АІЛСО", "Екко" та "Екко - страхування", "Кредо-класик" та "Кредо - життя", «Скайд-Вест» та "Скайд-Вест-Життя", Українська пожежно-страхова компанія та Українська пожежно-страхова компанія "Життя", Українська промислово-страхова компанія та Українська промислово-страхова компанія Життя, Українська охоронно-страхова компанія та "Охорона життя", "Оранта " та "Оранта - життя", "Інтерполіс" та "Інтерполіс - Життя", у Харкові "Мега - гарант" та "Мега - гарант - життя" та ін.

Найбільш впливовим та масовим обєднанням страховиків є Ліга страхових організацій України (далі - ЛСОУ), створена ще на початку 1992 р.

Ця організація здійснює:

- захист прав та інтересів учасників ринку страхових послуг, що є членами ЛСОУ;

- сприяння формуванню та вдосконаленню правової бази страхової діяльності;

- сприяння підвищенню кваліфікації та професіоналізму керівників і спеціалістів учасників ринку страхових послуг;

- ознайомлення громадськості з діяльністю учасників ринку страхових послуг та їх роллю в економічному житті України;

- сприяння реалізації антимонопольного законодавства у сфері страхової діяльності;

- утвердження взаємної довіри, надійності, порядності та ділового партнерства у взаємовідносинах між учасниками ринку страхових послуг та споживачами страхових послуг.

На регіональному рівні в Україні діють Харківський союз страховиків, Львівський союз страховиків, Кримський союз страховиків, а за галузевою ознакою - Ядерний страховий пул України, Асоціація страховиків в аграрному секторі економіки.

З метою забезпечення захисту інтересів потерпілих у дорожньо-транспортних пригодах Кабінет Міністрів України 28 вересня 1996 р. за № 1175 прийняв досить важливу Постанову "Про порядок і умови проведення обовязкового страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів", якою було затверджено Положення про Моторне (транспортне) страхове бюро.

За цим Положенням Моторне (транспортне) страхове бюро України (далі - МТСБУ) - юридична особа, розташована в м. Києві, яке створене відповідно до законодавства, є неприбутковою організацією і діє на підстав свого Статуту, затвердженого в установленому законодавством порядку.

Слід згадати також про Морське страхове бюро України (далі - МСБУ), яке є юридичною особою і діє на підставі положення та установчого договору, погодженого в установленому законодавством порядку. МСБУ створено відповідно до Кодексу торговельного мореплавства України та Постанови Кабінету Міністрів України "Про порядок утворення та державної реєстрації Авіаційного страхового бюро і Морського страхового бюро" від 27 квітня 1998 р. за № 561.

Асоціація "Українське медичне страхове бюро" (далі -АУМСБ) зареєстрована в березні 1999 р. Основною її метою є сприяння розвитку відкритого та рівно доступного для всіх медичного страхового ринку в Україні шляхом впровадження єдиних правил, вимог і стандартів діяльності, забезпечення необхідної допомоги страховим компаніям у проведенні медичного страхування, організації юридичного захисту прав страховиків та страхувальників, координації зусиль страховиків на ринку послуг медичного страхування.

Особливі завдання на страховому ринку виконують актуарії, діяльність яких повязана з розрахунком страхових тарифів.

У 2000 р. відповідні сертифікати на право здійснення актуарної діяльності отримали 42 особи. Вони є випускниками дворічної післядипломної програми підготовки актуаріїв, яка була організована Британським інститутом актуаріїв за фінансової підтримки Фонду "Ноу-хау" і проводилась на базі Києво-Моги-лянської Академії у Києві. Протягом останніх років близько десяти вітчизняних актуаріїв пройшли стажування в Британському інституті актуаріїв у Каріег Ноізе (Оксфорд) та Зіаріе Іпп (Лондон) і отримали відповідні сертифікати.

На даний час в Україні навчальні програми з актуарної науки викладаються на базі математичних кафедр у Київському національному університеті ім. Тараса Шевченка, в університетах міст Львова, Харкова та Донецька. Причому в двох вузах України вже відбувся перший випуск спеціалістів-актуаріїв - Київському університеті ім. Тараса Шевченка та Донецькому університеті. Слід також зазначити, що у Львівському університеті викладання актуарної справи проводилось ще в першій половині XX ст. до 1939 року і нещодавно було відновлене.

В Україні діє Українське актуарне товариство, яке було засноване в 1999 р. Воно налічує 42 постійних і 7 асоційованих членів. Існують також приєднані члени: переважно студенти 4-5 курсів актуарної спеціальності та почесні члени: переважно професори університетів, які викладають актуарні курси та займаються актуарною науково-дослідною роботою.

Тепер доцільно звернути увагу на представника держави на страховому ринку: Державну комісію з регулювання ринків фінансових послуг, яку було утворено згідно з Указом Президента України "Про Положення про Державну комісію з регулювання ринків фінансових послуг України" № 292/2003 від 4 квітня 2003 р.

Цей Указ ухвалений для розвитку положень Закону України № 2664-ІП від 12 липня 2001 р. "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" і затверджує Положення про Державну комісію з регулювання ринків фінансових послуг України.

Указ встановлює, що Комісія є центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, зокрема в сфері регулювання ринків фінансових послуг. У своїй діяльності вона керується Конституцією і законами України, актами Президента України та Кабінету Міністрів України, а також відповідним Положенням.

Основними завданнями Комісії є проведення єдиної та ефективної державної політики у сфері надання фінансових послуг; розроблення й реалізація стратегії розвитку ринків фінансових послуг; здійснення державного регулювання та нагляду за наданням фінансових послуг і додержанням законодавства в цій сфері; захист прав споживачів фінансових послуг шляхом застосування заходів впливу з метою запобігання порушенням законодавства на ринках фінансових послуг та їх припинення; узагальнення практики застосування законодавства України з питань функціонування ринків фінансових послуг, розроблення і внесення пропозицій щодо його вдосконалення; запровадження визнаних на міжнародному рівні правил розвитку ринків фінансових послуг; сприяння інтеграції в європейський та світовий ринки фінансових послуг.

Положення безпосередньо визначає 53 повноваження Комісії, причому перелік цих повноважень не повний.

Головні з них:

1) участь у формуванні Програми діяльності Кабінету Міністрів України та забезпечення її реалізації; участь у розробленні проектів Державної програми економічного та соціального розвитку України, закону про Державний бюджет України на відповідний рік;

2) державне регулювання і нагляд за діяльністю страхових компаній та страхових брокерів, установ накопичувального пенсійного забезпечення, довірчих товариств, кредитних спілок, лізингових та факторингових компаній, кредитно-гарантійних установ, ломбардів, інших учасників ринків фінансових послуг (крім банків, професійних учасників фондового ринку, інститутів спільного інвестування в частині їх діяльності на фондовому ринку, фінансових установ, що мають статус міжурядових міжнародних організацій, Державного казначейства України та державних цільових фондів);

3) реєстрація фінансових установ і ведення Державного реєстру фінансових установ;

4) реєстрація та ведення реєстру саморегульованих організацій;

5) визначення порядку ведення та ведення реєстру аудиторів, яким надається право на проведення аудиторських перевірок фінансових установ;

6) надання висновків про віднесення операцій до того чи іншого виду фінансових послуг;

7) ліцензування діяльності фінансових установ, затвердження ліцензійних умов провадження діяльності з надання фінансових послуг і порядку контролю за їх додержанням; установлення плати за реєстрацію документів і видачу ліцензій;

8) встановлення обмежень на суміщення надання певних видів фінансових послуг;

9) встановлення критеріїв і нормативів щодо ліквідності, капіталу та платоспроможності, прибутковості, якості активів та ризиковості операцій, якості систем управління та управлінського персоналу, додержання правил надання фінансових послуг;

10) визначення у передбачених законом випадках порядку створення, формування і використання резервних та інших фондів фінансових установ;

11) встановлення додаткових вимог до договорів про надання фінансових послуг фізичним особам, якщо це не врегульовано законом;

12) встановлення вимог щодо програмного забезпечення і спеціального технічного обладнання фінансових установ, повязаних із наданням фінансових послуг,

13) встановлення правил підготовки, надання та обробки даних щодо діяльності фінансових установ у аспекті напрямів нагляду;

14) здійснення контролю за достовірністю інформації, що надається учасниками ринків фінансових послуг;

15) ліцензування діяльності тимчасової адміністрації фінансової установи та призначення її керівника;

16) встановлення переліку посередницьких послуг у страхуванні та перестрахуванні;

17) визначення порядку реєстрації страхових і перестрахових брокерів та ведення державного реєстру страхових і перестрахових брокерів, видача свідоцтв про включення страхових і перестрахових брокерів до цього реєстру; ведення Єдиного державного реєстру страховиків (перестраховиків);

18) здійснення інших повноважень у галузі страхування;

19) державна реєстрація кредитних спілок та обєднаних кредитних спілок, видача їм свідоцтв про державну реєстрацію за формою, встановленою Комісією, визначення ЗМІ, в яких кредитна спілка розміщує дані про її державну реєстрацію;

20) визначення переліку внутрішніх положень і процедур, які має розробити й затвердити кредитна спілка для забезпечення своєї ефективної та безпечної діяльності;

21) прийняття нормативно-правових актів щодо особливостей створення, державної реєстрації, ліцензування та діяльності обєднаної кредитної спілки;

22) надання інформації за запитами юридичних осіб;

23) встановлення порядку розкриття інформації та складання звітності учасниками ринків фінансових послуг відповідно до законодавства України;

24) участь у реалізації державної політики щодо охорони державної та професійної таємниці, контроль за її зберіганням у своїй системі;

25) проведення самостійно чи разом з іншими вповноваженими органами виїзних та безвиїзних перевірок діяльності фінансових установ;

26) встановлення порядку й умов застосування заходів впливу згідно із законом;

27) розсилання фінансовим установам обовязкових до виконання розпоряджень щодо усунення порушень законодавства про фінансові послуги з вимогою надання необхідних документів;

28) розсилання матеріалів до правоохоронних органів щодо фактів правопорушень, які стали відомі під час проведення перевірок; розсилання матеріалів до органів Антимонопольного комітету України в разі виявлення порушень антимонопольного законодавства;

29) звернення до суду з позовами (заявами) у звязку з порушенням законодавства України про фінансові послуги.

Комісія утворюється у складі 9 членів - Голова Комісії, 3 заступники Голови, в тому числі його перший заступник, 5 членів Комісії - директорів департаментів. Усіх їх призначає Президент України.

Комісія в межах своїх повноважень видає накази й розпорядження, які підлягають реєстрації в установленому законодавством порядку, а також є обовязковими для виконання органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями всіх форм власності й громадянами.

При Комісії може утворюватися Консультаційно-експертна рада, яка є постійно діючим на громадських засадах дорадчим органом, що бере участь в обговоренні проектів документів, розроблених та (або) розглядуваних Комісією.

До складу Консультаційно-експертної ради можуть входити представники органів виконавчої влади, саморегульованих організацій та інших обєднань учасників ринків фінансових послуг, фахівці з відповідних питань.

Одним з першочергових завдань, які останнім часом стоять перед Держфінпослуг, - це припинення використання страхування і перестрахування з метою „оптимізації" оподаткування, відповідно до Указу Президента України №175/2004 від 09.02.04 „Про систему заходів щодо усунення причин та умов, які сприяють злочинним проявам та корупції".

Не менш важливим завданням Держфінпослуг з адаптації законодавства України до вимог ЄС є скорочення числа видів обовязкового страхування відповідно з існуючими на страхових ринках ЄС та інших європейських держав.

Незважаючи на певні труднощі в регулюванні сфери страхування, необхідно зазначити, що Держфінпослуг враховує досвід держав - членів ЄС та положення вторинного законодавства при розроблені нормативних актів. Останніми суттєвими інституційними зрушеннями в цьому напрямі було створення в штатній структурі Держфінпослуг відділу євроінтеграції, до функцій якого віднесено, зокрема, реалізацію стратегії європейської інтеграції в сфері фінансових послуг, проведення аналізу підзаконних документів у відповідність до європейського.

Для впровадження стабільних правил функціонування страхових організацій, підвищення якості послуг, що надаються ними, Держфінпослуг прийнято 35 нормативно-правових документів, зокрема:

1 Ліцензійні умови провадження страхової діяльності (розпорядження №40 від 28 серпня 2003 року, зареєстроване в Мінюсті 15 вересня 2003 р. № 805/8126);

2 Положення про порядок і формування, розміщення та обліку страхових резервів з обовязкового страхування цивільної відповідальності за ядерну шкоду (розпорядження №62 від 19 вересня 2003 р.).

3 Порядок формування статутного фонду страховика цінними паперами (розпорядження №124 від 13 листопада 2003 р., зареєстроване в Мінюсті 25 листопада 2003 р. №1075/8396).

4 Положення про Єдиний державний реєстр страховиків (перестраховиків) України (розпорядження №155 від 05 грудня 2003 р., зареєстроване в Мінюсті 23 грудня 2003 р. №1208/8529).

5 Порядок застосування підпунктів 4332 - 4333 пункту 4.3 статті 4 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" щодо страхових виплат, страхових відшкодувань, викупних сум, отриманих платником податку за договорами страхування (розпорядження №126 від 18 листопада 2003 р., зареєстроване в Мінюсті 8 січня 2004 р. №1/8600).

6 Про перевірку відповідності формування розміру статутних фондів страховиків вимогам чинного законодавства (розпорядження № 56 від 16 вересня 2003 р. зареєстроване в Мінюсті 2 жовтня 2003 р. № 888/8209).

З метою приведення страхового законодавства до міжнародних норм Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України:

- стала членом ряду авторитетних організацій (з липня 2003 р. - Міжнародної мережі органів нагляду за недержавними пенсійними фондами, а з вересня 2003 р. -Міжнародної асоціації органів нагляду за страховою діяльністю);

- здійснює налагодження співпраці з регуляторами інших країн, зокрема, в рамках проекту РАDСО (- Організація планування та розвитку співпраці) - з регулятором Угорщини; в рамках проекту СIDА (Канадська міжнародна агенція розвитку) - з регулятором Канади; в рамках проекту First Initiative - з регуляторами Великобританії, Прибалтики; в рамках проекту ОSІ - з регуляторами Польщі та Ірландії;

- бере участь у реалізації проектів Світового Банку (СБ): програмна

системна позика, програма оцінки фінансового сектора, програма фінансування розвитку села, проектів провадження пенсійної реформи в Україні, проект із дослідження небанківських фінансових установ;

- здійснює залучення технічної допомоги для розвитку інституційної спроможності Держфінпослуг First Initiative;

- експертна допомога від "Bancworld Іпс."; Європейська Комісія: програми ТАСІS (пілотні проекти у сфері страхування в 2003 р. та включення в Національну програму допомоги Україні в 2004 р.; Українсько-європейський консультативний центр з питань законодавства UЕРLАС - імплементація законодавства України до законодавства ЄС).

Таким чином, страховий ринок України являє собою певною мірою структуроване економічне середовище.

В той самий час на процеси подальшого планомірного розвитку страхування як у регіонах, так і в Україні в цілому впливають проблеми різного характеру, більшість яких перебувають власне поза площиною страхового ринку, зокрема:

1) повільні темпи ринкової трансформації та реструктуризації реального сектору економіки;

2) значна частка тіньової економіки;

3) збиткова діяльність більшості підприємств;

4) приховані монопольні утворення.

Крім цього, внаслідок недооцінення значущості страхування в економіці країни основний тягар витрат з попередження та ліквідації наслідків стихійних явищ, катастроф і техногенних аварій продовжує лягати на державний бюджет.

Незважаючи на значні темпи приросту основних показників діяльності страховиків та страхових посередників, страховий ринок України має ряд обєктивних причин свого недостатнього розвитку і невирішених проблем, зокрема:

* низька заінтересованість у страхуванні через недостатню платоспроможність населення;

* недосконале законодавство щодо обовязкових видів страхування, в т.ч. значна кількість економічно недоцільних видів обовязкового страхування;

нерозвиненість довгострокового страхування життя, пенсійних ануїтетів та інших видів особистого накопичувального страхування (частка страхування життя становить близько 0,5% від валових страхових платежів по ринку);

недостатня капіталізація та низька ліквідність страховиків;

високий обсяг страхових премій, переданих за кордон за договорами перестрахування (як через обєктивно обмежені можливості внутрішнього страхового і перестрахового ринків, так і у звязку із схемами "псевдоперестрахування"). За 2003р. страховиками України сплачено перестраховикам-нерезидентам 3,2 млрд грн (34,8% від валових страхових премій по ринку), з яких близько 90% розміщено на "мяких" ринках, зокрема в Литві, на яку припадає 52,2%, Латвії - 22%, Росії - 8,2%, Молдові - 6%. Страхових виплат отримано від перестраховиків-нерезидентів у розмірі 107,2 млн грн;

недостатнє регулювання страхового посередництва, що не сприяє загальному підвищенню страхової культури населення, а в деяких випадках призводить до поширення елементів шахрайства та неконкурентних засад діяльності. Останнім часом існує так званий "неорганізований", або "сірий" сектор, де сотні субєктів різних організаційно-правових форм здійснюють посередницьку діяльність у сфері страхування, не будучи ідентифікованими через відсутність відповідного державного регулювання.

недостатній рівень правого забезпечення медичного страхування. Найгострішими проблемами галузі охорони здоровя впродовж багатьох років є зниження якості медичних послуг. У той же час медичні послуги часто недоступні для хворих насамперед через їх високу вартість. Насправді безкоштовна медицина стала здебільшого платною, а законодавча база з питань медичного страхування перебуває лише в стадії формування. За підрахунками Всесвітньої організації охорони здоровя, приблизно чверть усіх видатків на охорону здоровя в Україні складають неофіційні або напівофіційні внески громадян;

* невідповідність вітчизняного страхового законодавства вимогам міжнародного законодавства, в т.ч. ЄС, а також принципам та стандартам Міжнародної асоціації страхового нагляду;

* недостатній рівень кадрового та наукового забезпечення.

З метою підвищення фінансової надійності страховиків, забезпечення рівних і справедливих умов для всіх, хто працює у сфері страхування серед першочергових завдань розвитку страхового ринку України пропонується визначити таке:

1) розроблення та ухвалення Концепції розвитку страхового ринку України до 2010 р., яка передбачала б з урахуванням принципів та стандартів, рекомендованих Міжнародною асоціацією нагляду за страховою діяльністю, а також законодавства ЕС у сфері страхування, конкретні заходи щодо:

- удосконалення державного регулювання;

- розширення сфери застосування страхових послуг, в т.ч. за рахунок розвитку страхового посередництва;

- активне використання інвестиційного потенціалу учасників страхового ринку;

- визначення механізму контролю та особливостей його проведення;

- прискорений розвиток недержавного пенсійного страхування, медичного страхування;

- розвиток інфраструктури страхового ринку, в т.ч. формування наукових шкіл, кадрового та інформаційного забезпечення;

- захист законних інтересів споживачів страхових послуг;

- врегулювання питань щодо обмеження на певний період діяльності філій іноземних страховиків на території України;

удосконалення системи оподаткування в сфері страхування з метою стимулювання фізичних та юридичних осіб до укладення договорів страхування.

У звязку з цим здійснити удосконалення чинного та розроблення нового нормативно-правового і методологічного забезпечення страхової діяльності, в тому числі щодо визначення характеристики та класифікаційних ознак видів добровільного страхування з метою адекватного встановлення обєкта страхування, страхової суми, страхових ризиків; забезпечення дієвого механізму контролю за умовами платоспроможності страховиків, у тому числі стосовно коштів страхових резервів, нормативами на ведення страхової справи, здійснення операцій перестрахування, в тому числі у нерезидентів;

3)подальше формування правової бази участі страховиків у системі соціального забезпечення населення через запровадження обовязкового медичного страхування, прийняття необхідних нормативно-правових актів з питань пенсійного страхування та страхування життя;

4)удосконалення обовязкового страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів шляхом прийняття спеціального закону;

5)посилення державного регулювання та нагляду за діяльністю на ринку перестрахування, в т.ч. удосконалення системи оподаткування операцій з перестраховиками - нерезидентами;

6)удосконалення державного регулювання та нагляду за страховими посередниками у відповідності до положень Директиви 2002/92/ЕС „Про страхових посередників", зокрема, сприяння створенню страхових (перестрахових) посередників, спрощення правил їх діяльності та запровадження вимог щодо реєстрації страхових агентів та нагляду за їх діяльністю;

внесення змін до Цивільного і Господарського кодексів України, Законів України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" ,"Про страхування", Про недержавне пенсійне забезпечення щодо:

- удосконалення договірних відносин у сфері страхування;

- внесення змін до класифікації ризиків та видів страхування;

- посилення системи державного регулювання ринку страхових послуг;

- запровадження додаткових вимог до страховиків, у т.ч. встановлення спеціального реєстру активів, що покривають страхові резерви та абсолютного пріоритету страхових вимог по відношенню до будь-яких інших вимог стосовно активів, які покривають страхові резерви;

- захисту прав страхувальників (вигодонабувачів, застрахованих осіб), в т.ч. створення альтернативного механізму вирішення спорів на ринку страхових послуг (страховий омбудсмен).

2. Сутність страхової послуги та деяких її особливостей

Страховий ринок передбачає самостійність субєктів ринкових відносин, їх рівноправне партнерство, розвинуту систему горизонтальних та вертикальних-звязків між ними.

Він забезпечує органічний звязок між цими субєктами шляхом спільного визнання потреби у страховій послузі, що є продуктом цілеспрямованої діяльності страхової компанії та пропонується на страховому ринку на умовах еквівалентного обміну з метою отримання прибутку.

Отже страхова послуга є товаром у середовищі страхового ринку. Але порівняно зі звичайним товаром страховик не створює ніякого матеріального продукту.

Його продукт може бути визначений як невідчутна діяльність і тому відноситься до поняття "послуга". Основні споживачі ринку - фізичні та юридичні особи (страхувальники). Саме для них страхові компанії розробляють різноманітні страхові продукти, визначають програму страхування, формують попит та пропозицію на свої послуги.

Зауважимо, що страхова послуга на підставі Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг"

№2664 - III від 12.07.2001 р. належить до категорії фінансових послуг, як і послуги банків та інших фінансових установ.

Довідка Фінансова послуга - операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.

Зазначимо, що пропонувати страхові послуги на страховому ринку можуть лише спеціалізовані організації, які зобовязані надати відповідні фінансові гарантії, тобто страхові компанії.

Діяльність страховиків згідно з законодавствои України підлягає обовязковому ліцензуванню.

Крім того, форма реалізації страхової послуги може бути добровільною чи примусовою (обовязковою). Але це стосується тільки тих випадків, коли надання страховиком захисту необхідне з точки зору суспільних інтересів.

Перелік видів страхування, якими може скористатися страхувальник, являють собою асортимент послуг страхового ринку.

Всі обовязкові та добровільні види страхування внесені до Закону України „Про страхування" № 2745 і відображені в статтях 6 та 7.

Довідка. Витяг із статті 6 Закону № 2745 Видами добровільного страхування можуть бути:

1)страхування життя;

2)страхування від нещасних випадків;

3)медичне страхування (безперервне страхування здоровя);

4)страхування здоровя на випадок хвороби;

5)страхування медичних витрат;

6)страхування залізничного транспорту;

7)страхування наземного транспорту (крім залізничного);

8)страхування повітряного транспорту;

9) страхування водного транспорту (морського внутрішнього водного та інших);

10) страхування вантажів та багажу;

11) страхування від вогневих ризиків та ризиків стихійних явищ;

12) страхування майна (іншого, ніж передбачено пунктами 5 - 9);

13) страхування цивільної відповідальності власників наземного транспорту (включаючи відповідальність перевізника);

14) страхування відповідальності власників повітряного транспорту (включаючи відповідальність перевізника);

15) страхування відповідальності власників водного транспорту (включаючи відповідальність перевізника);

16) страхування відповідальності перед третіми особами (іншої, ніж передбачено пунктами 11 -13);

17) страхування кредитів (у тому числі відповідальності позичальників за непогашення кредиту);

18) страхування інвестицій;

19) страхування фінансових ризиків;

20) страхування виданих гарантій (поручительств) та прийнятих гарантій;

21) інші види добровільного страхування.

В Україні здійснюються такі види обовязкового страхування:

1) медичне страхування;

2) особисте страхування медичних і фармацевтичних працівників (крім тих, які працюють в установах і організаціях, що фінансуються з Державного бюджету України) на випадок інфікування вірусом імунодефіциту людини при виконанні ними службових обовязків;

3) особисте страхування працівників відомчої (крім тих, які працюють в установах і організаціях, що фінансуються з Державного бюджету України) та сільської пожежної охорони і членів добровільних пожежних дружин (команд);

4) страхування спортсменів вищих категорій;

5) страхування життя і здоровя спеціалістів ветеринарної медицини;

6) особисте страхування від нещасних випадків на транспорті;

7) авіаційне страхування цивільної авіації;

8) страхування відповідальності морського перевізника та виконавця робіт, повязаних із обслуговуванням морського транспорту, щодо відшкодування збитків, завданих пасажирам, багажу, пошті, вантажу, іншим користувачам морського транспорту та третім особам;

9) страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів;

10) страхування засобів водного транспорту;

11) страхування врожаю сільськогосподарських культур і багаторічних насаджень державними сільськогосподарськими підприємствами, врожаю зернових культур і цукрових буряків сільськогосподарськими підприємствами всіх форм власності;

12) страхування цивільної відповідальності оператора ядерної установки за ядерну шкоду, яка може бути заподіяна внаслідок ядерного інциденту;

13) страхування працівників (крім тих, які працюють в установах і організаціях, що фінансуються з Державного бюджету України), які беруть участь у наданні психіатричної допомоги, в тому числі здійснюють догляд за особами, які страждають на психічні розлади;

14) страхування цивільної відповідальності субєктів господарювання за шкоду, яку може бути завдано пожежами та аваріями на обєктах підвищеної небезпеки, включаючи пожежо-вибухонебезпечні обєкти та обєкти, господарська діяльність на яких може призвести до аварій екологічного та санітарно-епідеміологічного характеру;

15) страхування цивільної відповідальності інвестора, в тому числі за шкоду, завдану довкіллю, здоровю людей, за угодою про розподіл продукції, якщо інше не передбачено такою угодою;

16) страхування майнових ризиків за угодою про розподіл продукції у випадках, передбачених Законом України "Про угоди про розподіл продукції";

17) страхування фінансової відповідальності, життя і здоровя тимчасового адміністратора та ліквідатора фінансової установи;

18) страхування майнових ризиків при промисловій розробці родовищ нафти і газу у випадках, передбачених Законом України "Про нафту і газ";

19) страхування медичних та інших працівників державних і комунальних закладів охорони здоровя та державних наукових установ (крім тих, які працюють в установах і організаціях, що фінансуються з Державного бюджету України) на випадок захворювання на інфекційні хвороби, повязаного з виконанням ними професійних обовязків в умовах підвищеного ризику зараження збудниками інфекційних хвороб;

20) страхування відповідальності експортера та особи, яка відповідає за утилізацію (видалення) небезпечних відходів, щодо відшкодування шкоди, яку може бути завдано здоровю людини, власності та навколишньому природному середовищу під час транскордонного перевезення та утилізації (видалення) небезпечних відходів;

21) страхування персоналу ядерних установок, джерел іонізуючого випромінювання, а також державних інспекторів з нагляду за ядерною та радіаційною безпекою безпосередньо на ядерних установках від ризику негативного впливу іонізуючого випромінювання на їх здоровя за рахунок коштів ліцензіатів;

22) страхування обєктів космічної діяльності (наземна інфраструктура), перелік яких затверджується Кабінетом Міністрів України за поданням Національного космічного агентства України;

23) страхування цивільної відповідальності субєктів космічної діяльності;

24) страхування обєктів космічної діяльності (космічна інфраструктура), які є власністю України, щодо ризиків, повязаних з підготовкою до запуску космічної техніки на космодромі, запуском та експлуатацією її у космічному просторі;

25) страхування відповідальності щодо ризиків, повязаних з підготовкою до запуску космічної техніки на космодромі, запуском та експлуатацією її у космічному просторі;

26) страхування відповідальності субєктів перевезення небезпечних вантажів на випадок настання негативних наслідків при перевезенні небезпечних вантажів;

27) страхування професійної відповідальності осіб, діяльність яких може заподіяти шкоду третім особам, за переліком, встановленим Кабінетом Міністрів України;

28) страхування відповідальності власників собак (за переліком порід, визначених Кабінетом Міністрів України) щодо шкоди, яка може бути завдана третім особам;

29) страхування цивільної відп овідальності громадян України, що мають у власності чи іншому законному володінні зброю, за шкоду, яка може бути завдана третій особі або п майну внаслідок володіння, зберігання чи використання цієї зброї;

30) страхування тварин на випадок загибелі, знищення, вимушеного забою, від хвороб, стихійних лих та нещасних випадків у випадках та згідно з переліком тварин, встановленими Кабінетом Міністрів України;

31) страхування відповідальності субєктів туристичної діяльності за шкоду, життю чи здоровю туриста або завдану його майну;

страхування відповідальності морського судновласника;

33) страхування ліній електропередач та перетворювального обладнання передавачів електроенергії від пошкодження внаслідок впливу стихійних лих або техногенних катастроф та від протиправних дій третіх осіб;

34) страхування відповідальності виробників (постачальників) продукції тваринного походження, ветеринарних препаратів, субстанцій за шкоду, завдану третім особам;

35) страхування предмета іпотеки від ризиків випадкового знищення, випадкового пошкодження або псування;

36) страхування фінансової відповідальності управителя майном за збитки при здійсненні управління цим майном;

37) страхування від ризиків загибелі або пошкодження нерухомості, набутої в результаті управління майном;

38) страхування фінансових ризиків неотримання, невчасного отримання та отримання не у повній сумі платежів за договорами про іпотечні кредити та платежів за іпотечними сертифікатами;

39) страхування будівельно-монтажних робіт забудовником відповідно до Закону України "Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю ";

40) страхування відповідальності забудовника перед третіми особами відповідно до Закону України "Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю";

41) страхування майна, переданого у концесію.

Головним моментом при наданні страхових послуг є укладання договору страхування.

Досить часто він має спрощену форму і виступає у формі страхового поліса. Для страхувальника і страхової компанії поліс є юридичним документом, в якому обумовлюються істотні умови страхування.

Після урегулювання всіх питань документ підписується обома сторонами. Але на цьому процес страхування не закінчується - встановлені договірні взаємовідносини між обома сторонами підтримуються протягом тривалого періоду, який, за взаємною згодою, може продовжуватись на тих чи інших умовах.

Крім того, купуючи страхову послугу, страхувальник практично завжди вносить повну ціну наперед, яка відображається у страховому тарифі.

Формується ціна на основі конкуренції при порівнянні попиту та пропозиції.

Нижня межа ціни визначається умовами рівноваги між надходженням платежів до страхового фонду та виплатою страхового відшкодування і страхових сум, верхня - потребами страховика.

Ціна послуги конкретного страховика залежить від величини й структури його страхового портфеля, якості фінансової діяльності, величини управлінських витрат та очікуваного прибутку. Якщо ціна його страхової послуги виявиться надмірно високою, страховик може опинитися у невигідному положенні порівняно з конкурентами та втратити клієнтів.

3. Зарубіжні концепції страхового продукту

Останнім часом страховики почали застосовувати західний термін страховий продукт, витіснивши більш звичне поняття - страхова послуга.

Страховий продукт визначається як набір основних та допоміжних послуг, що надаються страховиком страхувальникові при виконанні договору страхування.

Зарубіжні дослідники сформували декілька концепцій страхового продукту. У вітчизняній навчальній літературі приділена увага цим концепціям .

Компенсаційна концепція. Згідно з нею основою страхового продукту є так звана ризикова компенсація з боку страховика. Вона полягає в тому, що ризик випадкового погіршення матеріального стану страхувальника компенсується ризиком (можливістю) випадкової виплати.

Інформаційна концепція (автор - німецький учений Вольфганг Мюллер).

Послуга, що надається страхувальникові, полягає не у виплаті, а в наданні гарантії. Будь-який страховий продукт є певним обсягом інформації, що містить умови видачі страхової гарантії.

Страховий продукт є матеріальним, послуга ж (а не продукт, як вважає Мюллер) є переважно наперед визначеним набором інформації, вона може бути реалізована також у матеріальній формі при настанні страхового випадку.

Отже, використання терміну "страховий продукт" не виключає поняття "страхова послуга", оскільки ці терміни мають різне значення.

У загальному вигляді страховий продукт можна визначити як таке сполучення факторів виробництва, яке дозволяє страховикові надавати страхувальникові послугу.

Концепція 3-рівневого продукту за Халлером (німецький дослідник), який виділяє три підсистеми: фінансову, технічну та соціальну.

Із соціальної точки зору страховий продукт дає можливість розпоряджатися страховим забезпеченням, з фінансової - виражається страховим полісом і діями страховика впродовж терміну чинності договору страхування, з технічної - забезпечує необхідне співвідношення між преміями та виплатами.

Ризики є природним наслідком існування динамічного середовища й процесів, що в ньому діють. На основі цього ризик визначається як можливість того, що очікування стосовно певної системи не здійсняться. Виконання цих очікувань відображає за Халлером сутність страхового захисту і є базовим рівнем страхового продукту.

Концепція Д.Фарні - одного з провідних теоретиків Німеччини. Цей автор вважає, що страховий продукт є системою, яка містить у собі ризикову, нагромаджувальну та забезпечувальну підсистеми. Його корисність частіше усвідомлюється клієнтом не на основі інтелекту, а на основі досвіду й довіри, тому велика увага надається етапу продаж. При цьому продукт повинен задовольняти не тільки клієнта, а й канали поширення.

Ризикова підсистема страховика складається з прийому ймовірного розподілу збитку, покриття ризику шляхом видачі зобовязання та здійснення страхової виплати при настанні страхового випадку, вирівнювання ризику в просторі та часі. Нагромаджувальну підсистему страхової компанії утворює можливість вкладання вільних коштів з метою нагромадження, а забезпечувальна підсистема гарантує консультаційну підтримку стосовно ризикової та нагромаджувальної підсистем.

Ризикову підсистему страхувальника формує передача ймовірного розподілу збитку, збереження фінансового стану шляхом прийняття зобовязання від страховика та отримання страхової виплати при настанні страхового випадку. Нагромаджувальна підсистема забезпечує здійснення планомірного нагромадження коштів (страхування життя). Для забезпечувальної підсистеми властивим є одержання підтримки від страховика при настанні страхового випадку.

Перед потенційними клієнтами страхової компанії відкриваються широкі можливості вибору конкретних страхових продуктів, порівнюючи які, вони оцінюють відповідність між своїми бажаннями (страховими інтересами) та гарантіями, що пропонуються страховиком. Внаслідок цього аналізу формуються певні переваги страхувальника перед конкретною страховою компанією та її страховими продуктами.

4. Страхові посередники в системі реалізації страхових послуг

Створення ефективної системи страхового посередництва відіграє дуже важливу роль для розвитку страхового ринку в цілому.

Як правило, потенційний страхувальник ознайомлюється зі страховою компанією саме через страхового посередника.

Його серйозність, компетентність і насамперед, надійність і вміння правильно користуватись конфіденційною інформацією, наданою йому клієнтом, формують імідж не тільки страхової компанії, яку він представляє, а й страхового ринку в цілому. Значення страхового посередництва полягає також у створенні і забезпеченні робочих місць, зростанні доходів населення, формуванні та збереженні середнього класу.

Страхова діяльність в Україні може провадитися за участю страхових посередників: страхових агентів та страхових брокерів.

Посередницька діяльність страхових (перестрахових) брокерів здійснюється як виключний вид діяльності і може включати консультування, експертно-інформаційні послуги, роботу, повязану з підготовкою, укладанням та виконанням (супроводом) договорів страхування (перестрахування), в тому числі щодо врегулювання збитків у частині одержання та перерахування страхових платежів, страхових виплат та страхових відшкодувань за угодою відповідно із страхувальником або перестрахувальником, інші посередницькі послуги у страхування та перестрахуванні за переліком, установленим уповноваженим органом.

Страхові брокери - юридичні особи або громадяни, які зареєстровані в установленому порядку як субєкти підприємницької діяльності та здійснюють за винагороду посередницьку діяльність у страхуванні від свого імені на підставі брокерської угоди з особою, яка має потребу у страхуванні як страхувальник. Страхові брокери - громадяни, зареєстровані в установленому порядку як субєкти підприємницької діяльності,які не мають права отримувати та перераховувати страхові платежі, страхові виплати та виплати страхового відшкодування.

Порядок реєстрації страхових (перестрахових) брокерів визначається уповноваженим органом.

Страхові агенти - громадяни або юридичні особи, які діють від імені та за дорученням страховика і виконують частину його страхової діяльності, а саме - укладають договори страхування, одержують страхові премії, виконують роботи, повязані зі здійсненням страхових виплат та страхових відшкодувань. Страхові агенти є представниками страховика і діють у його інтересах за винагороду на підставі договору доручення із страховиком.

Посередницька діяльність на території України з укладання договорів страхування з іноземними страховиками не допускається.

Страхові (перестрахові) брокери-нерезиденти можуть надавати послуги лише через постійні представництва в Україні, які повинні бути зареєстровані як платники податку відповідно до законодавства України та включені до державного реєстру страхових (перестрахових) брокерів.

Першим нормативним актом, що стосувався б безпосередньо роботи страхових посередників, стала Постанова Кабінету Міністрів України № 1523 від 18.12.1996 р., якою було затверджено „Положення про порядок провадження діяльності страховими посередниками". Складається враження, що цей документ розроблявся з метою максимального обмеження розвитку страхового посередництва, переважно брокерів. Як наслідок, за два роки на страховому ринку залишилось 10 страхових брокерів та дві агентські фірми.

З метою забезпечення сумлінного і професійного виконання брокерами своїх зобовязань перед учасниками страхового ринку проводиться їх сертифікація.

Для цього було розроблено „Інструкцію про порядок сертифікації страхових брокерів, ведення державного реєстру страхових брокерів та регулювання їх діяльності" відповідно до Закону України „Про страхування" та „Положення про особливі умови діяльності страхових брокерів", затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №747 від 29.04.99 р. Інструкцію затвердив Український комітет у справах нагляду за страховою діяльністю перед власною ліквідацією 16 лютого 2000 р.

У розробленій Інструкції визначався порядок здійснення сертифікації, ведення державного реєстру та регулювання діяльності страхових брокерів.

Згідно з Інструкцією сертифікація страхових брокерів здійснюється шляхом проходження навчання та (або) складання іспиту громадянами-підприємцями або керівниками юридичних осіб, які зареєстровані в установленому порядку як субєкти підприємницької діяльності та мають намір проводити брокерську діяльність на страховому ринку.

Включення до державного реєстру страхових брокерів здійснюється після проходження громадянами-підприємцями або керівниками юридичних осіб навчання та (або) складання іспиту з отриманням ними сертифіката про одержання професійних знань, відповідних базовому рівню кваліфікації страхового брокера.

Термін чинності реєстраційного свідоцтва складає пять років. Видане свідоцтво за відповідним реєстраційним номером вноситься до державного реєстру страхових брокерів, який зараз ведеться Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг. Термін чинності свідоцтва може бути продовжений за заявою підприємця в порядку, передбаченому Інструкцією, при цьому термін продовження дії свідоцтва не може перевищувати терміну дії свідоцтва.

Брокер, що не включений до реєстру, не може працювати на страховому ринку. Інструкція містить також вимогу щорічного оприлюднення державного реєстру.

На підставі отриманого свідоцтва страховий брокер може надавати такі види послуг:

залучення клієнтури до страхування/її пошук;

2) розяснювальна робота з видів страхування, якими цікавиться клієнт;

3) підготовка та відповідно до наданих повноважень оформлення потрібних для укладення договору страхування документів, збір потрібної інформації, а також ведення переговорів та укладення договорів страхування за дорученням клієнта;

4) підготовка та відповідно до наданих повноважень оформлення потрібних документів для отримання страхового відшкодування (страхової суми);

5) за дорученням страховика та за його рахунок, за наявності відповідної угоди - організація виплат страхової суми або страхового відшкодування;

6) розміщення страхового ризику за договорами перестрахування або співстрахування за дорученням клієнта;

7) надання зацікавленим особам експертних послуг, послуг з оцінки страхових ризиків;

8) підготовка документів з розгляду і врегулювання збитків при настанні страхового випадку на прохання зацікавлених осіб;

9) організація послуг аварійних комісарів, експертів з оцінки шкоди й визначення розміру виплат страхової суми або страхового відшкодування;

консультаційні послуги в частині страхування;

11) отримання страхових внесків (премій) за договорами страхування за наявності відповідної угоди зі страховиком;

12) підготовка документів для врегулювання питань прзбитки у разі настання страхового випадку;

13) інші послуги, повязані з провадженням підприємницької діяльності на страховому ринку.

Страховий брокер має право провадити посередницьку діяльність із будь-яких видів страхування, в тому числі тих, які проводяться в обовязковій формі, якщо інше не передбачено чинним законодавством. В той самий час страховий брокер не може проводити інші види діяльності, в тому числі посередницької, крім посередницької на страховому ринку.

Довідка. Станом на 1 січня 2003 р. зареєстровано 80 страхових брокерів, переважна кількість яких перебуває в Києві - 45, Харкові - 5, Дніпропетровську - 9, Запоріжжі - 3, по 2 в Івано-Франківську, Маріуполі, Львові, Луганську, Рівному, а також по одному в Луцьку, Черкасах, Чернівцях, Севастополі, Броварах, Полтаві, Красному Лучі та Житомирі.

Іноземні страхові та перестрахові брокери на вітчизняному ринку представлені лідерами страхового посередництва, такими, як "Матії","АФМ Страхові консультанти та брокери.

Останнім часом діяльність страхових брокерів є найбільш актуальною у перестрахуванні.

Крім того, діяльність страхових посередників може дати поштовх до розвитку особистого страхування (наприклад, страхування життя). А з розвитком та поглибленням ринкових відносин на страховому ринку України роль страхових посередників зростатиме, що піде на користь як страхувальникам, так і страховикам. При цьому забезпечуватиметься постійне поліпшення якості страхових продуктів за рахунок налагодження тісніших взаємозвязків між страховими посередниками та страхувальниками.