Предмет цивільного права 2

Реферат на тему:
Предметцивільногоправа
Кожна галузь права регулює суспільні відносини певного виду. Саме коло визначених відносин і складає предмет регулювання тієї чи іншої галузі права.
Аналіз чинного законодавства дає змогу зробити ви­сновок, що цивільне право регулює три групи суспіль­них відносин:
— майнові відносини, що пов'язані з використанням то­варно-грошової форми (відносини власності і відносини у галузі товарообігу);
— відносини, що виникають у сфері інтелектуальної ді­яльності
— особисті немайнові відносини.
Охарактеризуємо коротко кожну з названих груп.
Майнові відносини — це конкретні вольові відносини з приводу належності, використання чи переходу нерухо­мого і рухомого майна та інших матеріальних благ від одного суб'єкта до іншого. За змістом їх поділяють у ци­вільному праві на: а) відносини власності; б) відносини у галузі товарообігу. Слід мати на увазі, що для цивіль­ного права важливими є не самі речі і не способи їх ви­робництва, а вольові відносини між людьми, які спри­чинені їх прагненням до задоволення різноманітних життєвих потреб.
Природі людини властиві різні.потреби і прагнен­ня. Серед речей, які оточують її, існують такі, які зда­тні задовольнити ці потреби. Людина намагається ус­тановити своє панування над цими речами. Але люди живуть у світі з обмеженими ресурсами і через це їх потяги до накопичення речей об'єктивно не можуть бути повністю реалізованими. Суспільство, організо­ване в державу, встановлює межі, в яких громадяни або інші особи можуть набувати ті чи інші речі, а та­кож володіти ними.
Цивільне право вміщує норми, які дають змогу лю­дині задовольняти свої потреби в речах, але й встанов­люють межі, в рамках яких суб'єкти можуть володіти, користуватися й розпоряджатися своїм майном, не по­рушуючи при цьому інтереси інших осіб.
У суспільстві майнові інтереси однієї.особи переплі­таються з подібними інтересами інших осіб і в своїй су­купній взаємодії утворюють суспільні майнові відносини. Урегульовані правом, такі відносини стають правовими майновими відносинами, знаходять свій прояв у правах осіб на майно. Ці права мають самостійний характер і відрізняються від інших прав. Одним з основних видів майнових прав є право власності. Відносини власності закріплюють існуючий у суспільстві розподіл матеріаль­них благ (засобів виробництва і предметів споживання), виражають статику майнових відносин. Характерною ознакою цих відносин є те, що власник наділений правом володіти, користуватися й розпоряджатися належним йому майном. Суспільна суть цих відносин проявляється в тому, що власник є уповноваженою особою. Він може зажадати від кожного, хто порушує його права, припинити порушення. Для права власності немає значення поведінка власника стосовно належного йому майна до того моменту, поки власник не вийде за межі дозволе­ного законом.
Іншим видом майнових відносин є відносини у галузі товарообігу. Ці відносини називають товарно-грошо­вими, оскільки вони виникають на базі товарного виро­бництва і відображають рух товарів від виробника (або посередника) до споживача, а також добровільний опо­середкований вартістю перехід матеріальних благ від од­них суб'єктів до інших. Ці відносини, як правило, в умовах товарного виробництва мають вартісний харак­тер. Товар обмінюється на певну кількість грошей. На відміну від відносин власності, котрі відображають ста­тику майна, товарно-грошові відносини відображають його динаміку. Так, якщо власник виявить бажання роз­порядитися своїм майном шляхом передачі його іншим суб'єктам у власність або у користування, маючи намір отримати за це обумовлену суму грошей, то він стане учасником товарно-грошових відносин. Найчастіше такі відносини виникають у сфері підприємництва, а також при задоволенні особистих потреб громадян (договір купівлі-продажу).
Характерними ознаками товарно-грошових відносин є:
а) еквівалентно-платний характер. В товарно-грошо­вих відносинах має відбуватися обмін рівних вартостей. Діям одного суб'єкта, який передає майно, виконує ро­боту, надає послуги, мають відповідати дії другого су­б'єкта, який платить відповідну вартість грошима. За та­ких умов відбувається обмін майна на гроші;
б) майнова відокремленість учасників відносин. Май­но організацій, які користуються правами юридичної особи, відокремлене від майна інших організацій, від майна окремих громадян, трудових і селянських гос­подарств. Учасники цих відносин є або власниками майна, або особами, що володіють ним на підставі ін­шого права.
Важливим є те, що учасники товарно-грошових від­носин можуть самостійно та вільно вибирати спосіб роз­порядження майном. При здійсненні цивільних прав власник, передаючи своє майно іншим особам і вирішу­ючи цим самим його фактичну долю, вирішує і юридичну долю цього майна, передає право власності на нього.
Відносини у галузі товарообігу можуть і не бути товарно-грошовими. Інколи вони носять безоплатний ха­рактер, наприклад, дарування, різні форми меценатства тощо. Це пояснюється передусім відносинами власності. Власник вправі розпоряджатися належним йому майном на свій розсуд.
Майнові відносини виникають:
а) між фізичними особами;
б) між фізичними і юридичними особами;
в) між юридичними особами;
г) з участю держави і фізичних або юридичних осіб.
Слід також мати на увазі, що не всі майнові відноси­ни регулюються цивільним правом. Значна частина май­нових відносин є предметом регулювання інших галузей права. Так, майнові відносини, що виникають у зв'язку із сплатою податків, митних зборів, адміністративних штрафів, регулюються фінансовим і адміністративним пра­вом. Кримінальне право також регулює майнові відно­сини (конфіскація, штраф, майнові злочини). Тому від­повісти на запитання, які майнові відносини регулюють­ся цивільним правом, можна таким чином: ті майнові відносини, в яких державні організації виступають не як суб'єкти влади, а як рівноправні (звичайні) суб'єкти.
Відносини, що виникають у сфері інтелектуальної дія­льності 2, ґрунтуються на нормах двох самостійних пра­вових інститутів, які склалися у цивільному праві і в ци­вільному законодавстві, авторського права і права проми­слової власності. Ці відносини виникають у зв'язку зі створенням, використанням, охороною винаходів, про­мислових зразків, товарних знаків, фірмових наймену­вань, раціоналізаторських пропозицій, секретів вироб­ництва і селекційних досягнень, творів науки, літератури і мистецтва, інших результатів інтелектуальної діяльності.
Чинним законодавством всі результати творчої діяль­ності визнані товаром. Вони можуть бути об'єктом будь-яких цивільних угод. В умовах ринкової економіки це має істотне значення, оскільки результати творчої діяль­ності в такий спосіб стають об'єктами цивільного оборо­ту і створюють власний ринок духовної і науково-технічної продукції. Суб'єктами цих відносин, як і май­нових, можуть бути як громадяни, так і юридичні особи й держава.
Особисті немайновї відносини регулюються цивільним правом, якщо інше не передбачене законодавчими акта­ми, або не випливає із суті особистого немайнового від­ношення. Наприклад, захист честі, гідності, ділової ре­путації громадян і юридичних осіб, охорона інтересів громадянина, зображеного в творах образотворчого мис­тецтва, немайнових інтересів авторів щоденників, запи­сок і листів. До таких відносин слід віднести право гро­мадян на особисте життя і здоров'я, особисту свободу, таємницю листування, телефонних розмов і телеграфних повідомлень, свободу совісті, право на недоторканність особи тощо.
Ці відносини мають абсолютний характер.
Блага, про які йдеться, невід'ємні від особи, як носія індивідуальних рис, мають соціальну цінність, об'єктив­ний характер. Візьмемо, наприклад, захист честі і гіднос­ті громадян. Честь — це соціальна оцінка особистості, її (особистості) об'єктивна суспільне визначена власти­вість, якість. Гідність — відображення цієї властивості в свідомості її носія (іншими словами, самооцінка особис­тості, яка відображає оцінку суспільну). Без об'єктив­ного прояву особистих немайнових благ їх не можливо захистити в судовому порядку.
Зрозуміло, що виключного переліку всіх немайнових благ у Цивільному кодексі бути не може. В цьому зако­нодавчому акті закріплюються лише основні з них. Вод­ночас звертає на себе увагу той факт, що чинне цивільне законодавство містить незначну кількість правових норм, що регулюють особисті немайнові відносини, які не пов'язані з майновими (ст. 7 ЦК України). Без сумні­ву, це стоїть на заваді охорони особистих інтересів і прав громадян.