Інформаційна система аналізу діяльності підприємства для фінансового забезпечення інвестиційної діяльності

Название: Інформаційна система аналізу діяльності підприємства для фінансового забезпечення інвестиційної діяльності Учебная работа по дисциплине: - Бесплатные рефераты, курсовые, контрольные работы. Экономико-математическое моделирование АНОТАЦІЯ Дана робота представляє собою дипломну роботу спеціаліста з економічної кібернетики на тему: «Інформаційна система аналізу діяльності підприємства для фінансового

забезпечення інвестиційної діяльності». Робота має науково-дослідницький характер, її створено на основі діяльності ВАТ «АНК», м.Київ. Робота складається із чотирьох розділів. Перший розділ містить комплексну характеристику теоретичних основ інвестиційної діяльності та опис предметної області дослідження. Другий розділ містить теоретичні основи фінансування

інвестиційних проектів. Третій розділ складається з практичних розрахунків стосовно фінансування інвестиційних проектів. Четвертий розділ складається з розробки заходів щодо охорони праці робітників Центру інформаційних технологій ВАТ «АНК», де встановлюється програма автоматизації оцінки ефективності інвестиційної діяльності підприємства. Робота містить 102 сторінки основного тексту. Для її написання використано 61 джерело, а саме: навчальні посібники, наукові видання, законодавчі

документи, періодичні видання. Робота також включає 5 (п'ять) додатків, що містять: вихідні дані проекту для розв'язання програмою; результати розрахунків програми; графік чистого приведеного доходу, розрахованого програмним додатком; графік показників загальної ліквідності проекту; текст програми розрахунку одного з показників. ЗМІСТ ВСТУП РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В УКРАЇНІ 1. Теорія та сутність

інвестування 2. Напрями інвестування 3. Методи оцінки інвестиційних рішень 4. Техніко-економічне обґрунтування інвестиційних проектів 5. Загальна схема оцінки ефективності інвестиційного проекту 6. Характеристика області дослідження і постановка задачі РОЗДІЛ 2. ФІНАНСОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

ІНВЕСТИЦІЙНИХ ПРОЕКТІВ 1. Теоретичне підґрунтя фінансового забезпечення інвестиційних проектів 2. Визначення вартості і структури капіталу 2.3. Фінансові ресурси та інструменти їх залучення до інвестування 4. Визначення ефекту фінансового леверіджу 5. Використання леверіджу при оцінці інвестиційної діяльності підприємств РОЗДІЛ 3. ОЦІНКА

ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА ЗАСОБАМИ ІНФОРМАЦІЙНОЇ СИСТЕМИ 1. Теоретичні аспекти інформаційних систем 2. Структура інформаційних систем 3. Дослідження сучасних інформаційних систем аналізу діяльності підприємства для фінансового забезпечення інвестиційних проектів 4. Структура інформаційної системи «Аналіз діяльності підприємства для фінансового

забезпечення інвестиційних проектів» 5. Опис програмного додатку 6. Програмна реалізація розрахунку показників ефективності інвестиційної діяльності РОЗДІЛ 4. ОХОРОНА ПРАЦІ ТА НАВКОЛИШНЬОГО СЕРЕДОВИЩА 1. Аналіз умов праці 2. Техніка безпеки 1. Електробезпека 2. Розрахунок захисного заземлення 4.2.3.

Інструктивні вказівки по безпечній експлуатації 3. Виробнича санітарія та гігієна труда 4.3.1. Освітленість робочого місця 2. Оздоровлення повітряного середовища. 3. Захист від шуму і вібрації 4. Пожежна безпека ВИСНОВКИ І ПРОПОЗИЦІЇ СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ДОДАТКИ ВСТУП Актуальність даної теми дипломної роботи сьогодні особливо

висока, архівуючи нині вже ринковий статус економіки України. Оздоровлення економіки неможливе наразі без активізації інвестування, пошуку надійних і стабільних джерел інвестицій і, врешті-решт, сприятливого інвестиційного клімату. Сучасний стан української економіки після п'ятнадцяти років трансформаційного періоду свідчить про

певні реформаційні перетворення й позитивні практичні зрушення. Можна говорити що дані результати ми маємо внаслідок суспільно-економічних змін в державі, а саме: лібералізації торгівлі, реформування власності, поступового розширення приватного сектора в економіці, деякого потепління інвестиційного клімату. Разом із тим розвитку української економіки значною мірою має сприяти ефективна інвестиційна діяльність усіх суб'єктів господарювання, оскільки за будь-яких умов

вона створює матеріальну базу суспільства і сприяє покращенню добробуту населення. Взаємовідносини суб'єктів господарювання в ринкових умовах повинні керуватися інвестиційною стратегією (політикою) держави в галузі промислового та сільськогосподарського виробництва, енергетики, транспорту, виробничої та соціальної інфраструктури. Реалізація інвестиційної політики передбачає: 1) Значне збільшення рівня нагромадження в економіці

за рахунок перетворень заощаджень в інвестиційні ресурси та їх залучення до фінансування наукомістких, високотехнологічних галузей економіки. 2) Створення сприятливого інвестиційного клімату для вітчизняного та іноземного інвестора, захист інтересів господарюючих суб'єктів та сприяння взаємовигідній інтеграції України у світову економіку. 3) Здійснення податкової реформи з метою заохочення

інвесторів до довгострокового фінансування та кредитування інвестиційних проектів. 4) Формування розвиненої фінансово-кредитної системи, яка поєднує ринок цінних паперів, державних і корпоративних емітентів цінних паперів, гарантування та страхування фінансових інвестицій. 5) Подальше удосконалення відносин власності, процесів приватизації та розвитку малого і середнього бізнесу. З розвитком ринкових відносин та посиленням чинників ризику, оцінка ефективності

інвестиційної програми значно ускладнилася. Розрахунки обсягів реалізації, доходу, прибутку на перспективу є більш складними внаслідок лібералізації цін. Розрахунки коефіцієнтів економічної ефективності у разі відсутності нормативів для порівняння також втрачають сенс. Порівняння розрахованого коефіцієнта ефективності з відсотковими ставками ринку кредитів вимагають значного (нереального) підвищення норми очікуваних доходів.

Слід відзначити, що ризик у ринковій економіці є невід'ємною частиною будь-якої інвестиційної програми. Він може бути визначений як ймовірність певних втрат. У разі припустимого ризику підприємець може мати загрозу повної втрати прибутку. Ще більшу загрозу становить ризик втрати всієї виручки. І зовсім катастрофою для інвестора є ризик втрати всього майна, яке

є основним стосовно інвестиційної програми, що неминуче призведе до банкрутства компанії. Відповідно до розробки інвестиційних програм в Україні необхідно враховувати такі заходи: - розрахунки підприємницького інвестиційного ризику в складі договірної ціни; - більш скрупульозне відображення у контрактах умов, обов'язків сторін, деталізація економічних санкцій; - введення інституції гарантів для учасників інвестиційної діяльності; - страхування якості продукції, що дозволить

усувати дефекти, які з'являються впродовж гарантованого строку, за рахунок страхових фірм; - урахування інфляційних процесів. Таким чином, можна зробити висновок, що оцінка ефективності інвестиційного проекту є ключовим питанням для інвестора. Разом з тим зараз серед науковців-економістів та практиків немає єдності думок стосовно методології такої оцінки. Головним критерієм оцінки проекту

є його фінансова(комерційна) ефективність. Цей метод ґрунтується на мінімізації витрат, максимізації доходів і дає добрі результати при оцінці ефективності невеликих проектів з короткими термінами окупності витрат. Великі проекти зараз не до снаги українським інвесторам і вимагають підтримки з боку держави. Критерієм оцінки ефективності таких проектів повинні стати показники

загальноекономічної(національної) ефективності, тобто повинні оцінюватися прямий, побічний та повний ефекти. Мета даної роботи - автоматизація дослідження методів аналізу ефективності інвестиційної діяльності. Мета роботи визначає її задачі: 1) дослідити теоретичні аспекти інвестиційної діяльності; 2) проаналізувати фінансовий стан підприємства з метою подальшого

інвестування; 3) оцінити розроблений програмний додаток. Дипломна робота складається з трьох частин. У першій розкривається сутність інвестицій та інвестиційної діяльності. В ній подано визначення інвестиційного проекту, етапи його реалізації та техніко-економічне обґрунтування. У другій частині представлена методологія розрахунку головних показників ефективності

інвестиційного проекту, та наведений приклад даного розрахунку (практична частина). Третя частина дипломної роботи містить висновки зі зроблених розрахунків та в цілому по роботі. Четверта частина дипломної роботи складається з розробки заходів охорони праці робітників, що працюють із програмним додатком, продемонстрованим у даній роботі. РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

В УКРАЇНІ 1.1. Теорія та сутність інвестування На початку 90-х років Україна слідом за країнами Центральної і Східної Європи розпочала ринкове реформування економіки. В економічну літературу і практику поняття «інвестиції», яке багатьма фахівцями ототожнювалось з поняттям «капітальні вкладення». Водночас економічна природа інвестицій дещо інша, ніж капітальних вкладень. По-перше,

інвестиції - це значно ширша економічна категорія, ніж довгострокове вкладення капіталу в економіку (виробничі фонди), оскільки вони можуть упроваджуватись у найрізноманітніших формах: реальній, фінансовій, інтелектуальній, інноваційній. По-друге, на відміну від капітальних вкладень, інвестиції здійснюються тільки у високоефективні проекти, результатом яких є прибуток, дохід, дивіденди. Законом України «Про

інвестиційну діяльність» інвестиції визначаються як усі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, у результаті якої створюється прибуток (дохід) або досягається соціальний ефект [1]. Це визначення в основному відповідає міжнародному підходу до уявлень про інвестиційну діяльність як процесу вкладання ресурсів (благ, майнових й

інтелектуальних цінностей) з метою одержання прибутку в майбутньому. Дещо неточною є та частина визначення, де йдеться про здійснення інвестицій з метою досягнення соціального ефекту. Цей ефект може досягатись не тільки від прямих інвестицій у підприємництво, а через збільшення доходів від інвестиційної діяльності і відповідних надходжень до держбюджету, що використовуються на фінансування

соціальних програм. Таким чином, прийнятнішим терміном для вкладання коштів буде фінансування, а не інвестування. Слід звернути увагу, що інвестиції спрямовуються не тільки на створення прибутку (доходу) або досягнення соціального ефекту, а і на інші форми забезпечення розвитку і підаищення ринкової вартості підприємства, що знаходить відбиття у зростанні суми вкладеного капіталу. Відповідно до Закону (ст.1), до майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються у підприємницьку

діяльність, належать: - кошти, цільові банківські вклади, паї, акції та інші цінні папери; - рухоме та нерухоме майно (будівлі, споруди, устаткування та інші матеріальні цінності); - майнові права, що випливають з авторського права, досвід та інші інтелектуальні цінності; - сукупність технічних, технологічних, комерційних та інших знань, оформлених у вигляді технічної документації, навиків

і виробничого досвіду, необхідних для організації того чи іншого виду виробництва, але не запатентованих (ноу-хау); - права користування землею, водою, ресурсами, будівлями, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права; - інші цінності [1]. Ці цінності та майнові права складають об'єкти інвестиційної діяльності. Інвестиції для створення основних фондів

і приросту матеріально-виробничих запасів здійснюються у формі капітальних вкладень. Основним джерелом інвестування є національний дохід, за рахунок якого утворюється фонд нагромадження, що, у свою чергу, умовно поділяється на фонд відшкодування і фонд відновлення. За рахунок цих фондів формуються валові і чисті (у їх складі) інвестиційні ресурси. Валові

інвестиції (ВІ) - це загальний обсяг інвестованих коштів у певний період, спрямований на відтворення (нове будівництво, реконструкцію, розширення, технічне переозброєння і на приріст товарно-матеріальних запасів). Джерелом чистих інвестицій (ЧІ) є фонд відновлення, за рахунок якого формуються нові виробничі фонди. Вони менше валових на величину коштів, що спрямовуються з фонду відшкодування у вигляді амортизаційних

відрахувань (А). Динаміка показника чистих інвестицій відбиває характер економічного розвитку країни на тому чи іншому етапі, тому що чисті інвестиції є вкладанням коштів у знову можливе виникнення таких макроекономічних пропорцій: а) ЧІ <0, або А>ВІ, що призводить до зниження виробничого потенціалу, зменшенню обсягів продукції і послуг, погіршення стану економіки; б) ЧІ = 0, або ВІ = А, що засвідчує відсутність економічного зростання; в)

ЧІ >0, або ВІ< А, що забезпечує розширене відтворення, економічне зростання за рахунок зростання доходів, темпи якого перевищують темпи зростання обсягу чистих інвестицій. Залежно від джерел фінансування розрізняють: власні кошти інвестора, запозичені (державний кредит, кредити комерційних банків й інших фінансово-кредитних установ), залучені кошти (кошти

інших інвесторів і вкладників). За формами власності інвестиції можна розподілити на: - державні - що фінансуються з держбюджету, місцевих бюджетів, державними підприємствами; - колективні - кошти господарських товариств, спілок, громадських і релігійних організацій, інших юридичних осіб, заснованих на колективній власності; - приватні - кошти населення (індивідуальних інвесторів), а також юридичних осіб з приватним капіталом.

У регіональному аспекті розглядають інвестиції: - внутрішні, або вкладання капіталу суб'єктами господарської діяльності даної держави; - іноземні - вкладання капіталу іноземними юридичними і фізичними особами, іноземними державами, міжнародними урядовими і неурядовими організаціями; - закордонні - вкладання капіталу в об'єкти інвестування за межами території даної держави (придбання цінних паперів закордонних компаній, майна

і т.д.) [1]. Залежно від строків освоєння інвестицій можуть бути довгостроковими, середньостроковими і короткостроковими. Основне правило інвестування проголошує, що інвестиції повинні бути довгостроковими (у світовій практиці - більше 1 року), однак через несприятливі умови інвестиційного клімату, нестабільність політичних обставин і високі темпи інфляції інвестори вимушені шукати об'єкти середньострокових або короткострокових вкладень.

Згідно з методологією НБУ в Україні короткостроковими вважаються інвестиції до 1 року, середньостроковими - до 3-х років, довгостроковими - більше 3-х років. Ознакою розподілу інвестицій за формами вважається виділення фінансових та реальних інвестицій. Фінансові інвестиції - це вкладання коштів у різні фінансові інструменти: фондові (інвестиційні) цінні папери, спеціальні (цільові) банківські вклади, депозити,

паї та ін. Реальні інвестиції - це вкладання (внески) у виробничі (засоби) фонди (основні та оборотні). Переважно це вкладання в матеріальні активи - будівлі, обладнання, споруди та інші товарно-матеріальні цінності, а також нематеріальні активи (патенти, ліцензії, «ноу-хау», технічна, науково-практична, інструктивна, технологічна, проектно-кошторисна та інша документація). Останнім часом в економічній літературі визначили нові форми

інвестицій, які входять до складу реальних інвестицій - інноваційні інвестиції та інтелектуальні інвестиції. Інноваційні інвестиції - це вкладання в нововведення. Взагалі, при стабільній економіці всі інвестиції повинні бути водночас інноваціями. За умов кризи можливі інвестиції на підтримку діючих технічно відсталих виробничих фондів.

Інтелектуальні інвестиції - це вкладання в об'єкти інтелектуальної власності, що випливають з авторського права, винахідницького і патентного права, права на промислові зразки і корисні моделі. Що стосується поняття «інвестиційна діяльність», то воно визначається Законом України «Про інвестиційну діяльність» (ст.2) як сукупність практичних дій громадян, юридичних

осіб і держави щодо реалізації інвестицій, тобто вона здійснюється на основі: - інвестування, здійснюваного громадянами, недержавними підприємствами, господарськими асоціаціями, спілками і товариствами, а також громадськими і релігійними організаціями, іншими юридичними особами, заснованими на колективній власності; - державного інвестування, здійснюваного органами влади і управління

України, АР Крим, місцевих Рад народних депутатів за рахунок коштів бюджетів, позабюджетних фондів і позичкових коштів, а також державними підприємствами і установами за рахунок власних і позичкових коштів; - іноземного фінансування, здійснюваного іноземними громадянами, юридичними особами та державами; - спільного інвестування, здійснюваного громадянами та юридичними особами

України, іноземних держав. До суб'єктів інвестиційної діяльності, відповідно до вищеназваного Закону (ст.5) віднесені інвестори та учасники. Інвестори - суб'єкти інвестиційної діяльності, які приймають рішення про вкладання власних, позичкових і залучених майнових та інтелектуальних цінностей в об'єкти інвестування. Залежно від функцій, які виконує суб'єкт господарювання в

інвестиційному процесі, він може бути інвестором, учасником, або тим і іншим одночасно. Інвестори можуть виступати в ролі вкладників, кредиторів, покупців, а також виконувати функції будь-якого учасника інвестиційної діяльності. Що стосується кредиторів, то вони перетворюються на інвесторів у разі конвертації позичок у власність (акції).

Учасниками інвестиційної діяльності можуть бути громадяни та юридичні особи України, інших держав, які забезпечують реалізацію інвестицій як виконавці замовлень або на підставі доручення інвестора. Суб'єктами інвестиційної діяльності є держава через свої інституції, господарські товариства (компанії) і корпорації, фінансово-кредитні установи,

інші функціональні учасники. 1.2. Напрями інвестування Існує два види інвестування - пряме і портфельне, об'єктом вкладання коштів яких є проект. Різноманітність визначень поняття проект пояснюється передусім різними методологічними підходами, і тому проект - це: - будь-яке велике починання, що планується або замислюється; - певне підприємство із початково встановленими цілями, досягнення яких означає завершення проекту; - окреме підприємство

з конкретними цілями, які часто включають вимоги до часу, вартості та якості результатів, що досягаються; - певне завдання з визначеними вихідними даними й встановленими результатами (цілями), що обумовлюють спосіб його вирішення. Чітка орієнтація на результативність заходів, необхідність їх досягнення у визначений проміжок часу в умовах обмеженості ресурсного забезпечення - це найважливіші складові тлумачення проекту, а прив'язка його до засобів

і суб'єктів фінансування, а також чітке визначення фінансових результатів, породжує якісно нове поняття - інвестиційний проект. На основі аналізу наведених визначень та ознак бізнес-проекту можна сформулювати визначення поняття інвестиційного бізнес-проекту. Інвестиційний проект - це обмежена за часом цілеспрямована зміна системи зі встановленими вимогами до якості результатів, можливими межами витрат коштів та ресурсів і специфічною організацією з його розробки та реалізиції.

Цілями проекту можуть бути економічні і соціальні результати, наприклад, збільшення виробничих потужностей підприємства, створення чи реконструкція інфраструктури, вирішення екологічних і соціальних проблем тощо. Необхідно розуміти відмінності між поняттями "план", "програма", "проект". План -це фіксація системи цілей, задач і засобів, які передбачають спрямовану зміну ситуації при передбаченому стані середовища [16].

Програма - це запланований комплекс економіко-соціальних, науково-дослідних заходів, спрямованих на досягнення генеральних цілей або реалізацію певного напряму розвитку [18]. Під інвестиційним проектом розуміють пакет інвестицій і пов'язаних з ними видів діяльності. Відмінними рисами проекту є: 1) Виникнення, існування та закінчення проекту у певному оточенні.

2) Зміна структури проекту протягом його життєвого циклу. 3) Наявність певних зв'язків між елементами проекту як системи. 4) Можливість відміни вхідних ресурсів проекту. Виходячи з визначення проекту, виділяють такі головні ознаки проекту (рис.1.1): 1.Системне функціонування проекту. 2.Обмеженість у часі. 3.Обмеженість ресурсів. 4.Кількісне вимірювання.

5.Неповторність. 6.Наявність певних зовнішніх умов. Рис. 1.1. Основні ознаки інвестиційного проекту Системне функціонування проекту означає, що елементи проекту взаємопов'язані. Однак склад проекту не завжди залишається незмінним: реалізація проекту завжди пов'язана зі змінами у системі і є цілеспрямованим її перетворенням з існуючого стану на бажаний, який визначається метою проекту.

Обмеженість у часі означає, що будь-який прект має термін початку і термін завершення. Обмеженість ресурсів означає, що будь-який проект має свій обсяг матеріальних, людських та фінансових ресурсів, які використовуються за встановленим і лімітованим бюджетом. Кількісне вимірювання -це визначення конкретних кількісних витрат і прибутків від проекту, оскільки аналітик дає оцінку проекту, спираючись на цифри.

Неповторність означає, що проект повинен відрізнятися від іншого (або від програми чи плану) рівнем інновацій, комплексності та структурованості. Наявність певних зовнішніх умов. Проект існує в певному зовнішньому середовищі, елементи якого впливають на проект. Тому треба аналізувати проект з урахуванням умов середовища, в якому він здійснюється. Життєздатність проекту значною мірою залежить від точного опису оточення проекту з позиції його взаємодії

з середовищем. Оточення проекту -це чинники впливу на його підготовку і реалізацію. Зовнішні чинники поділяються на політичні, економічні, суспільні, правові, науково-технічні, культурні та природні. До внутрішніх чинників належать чинники, пов'язані з організацією проекту. Організація проекту є розподілом прав, відповідальності та обов'язків між учасниками проекту. Серед головних учасників проекту виділяють ініціаторів, замовників,

інвесторів, керуючих та контракторів проекту. Ініціатор проекту - сторона, яка є автором ідеї проекту, його попереднього обґрунтування та пропозицій щодо здійснення проекту. Ним може бути будь-який учасник проекту, але ділова ініціатива щодо здійснення проекту може виходити від замовника проекту. Замовник проекту -головна сторона, яка зацікавлена у здійсненні проекту та досягненні його мети

і буде користуватися його результатами [21]. Замовник висуває основні вимоги до проекту, його масштабу, здійснює фінансування за власні кошти інвесторів, укладає угоди щодо забезпечення його реалізації, керує процесом взаємодії між всіма учасниками проекту. Інвестор(и) - сторона(и), що вкладає інвестиції в проект і зацікавлена у максимізації вигод від своїх вкладень [21].

Якщо інвестор і замовник не одна і та сама особа, то інвесторами частіше всього виступають банки, інвестиційні компанії та інші організації. Інвестори вступають у ділові відносини із замовником, контролюють виконання контрактів і здійснюють розрахунки з іншими сторонами під час виконання проекту. Керуючий проектом -юридична або фізична особа, якій замовник

та інвестор делегують повноваження щодо управління проектом: планування, контроль та координація дій учасників проекту. Склад функцій і повноважень керуючого проектом визначається контрактом із замовником. Керуючий для виконання своїх функцій утворює команду проекту у складі виконавців, які реалізують ці функції. Контрактор проекту(генеральний контрактор) -сторона чи учасник проекту, що за угодою із замовником бере на себе відповідальність за виконання певних робіт, пов'язаних з проектом.

До функцій генерального контрактора алежать укладання контракту із замовником або інвестором, добір та укладання угод із субконтракторами, забезпечення координації їх робіт та прийняття виконаного обсягу, оплата праці співвиконавців. Контрактором може виступати керівник проекту чи інші активні учасники проекту. До учасників проекту відносять також субконтракторів, постачальників,

органи влади, споживачів продукції проекту тощо. Результатом будь-якого інвестиційного проекту є одержання прибутку(доходу) чи зростання вкладеного капіталу. Інакше кажучи, усі учасники проекту повинні бути зацікавлені в його організації та ефективному завершенні. Саме таким чином реалізуються індивідуальні інтереси учасників інвестиційної діяльності: - інвестори повертають вкладені капітали та одержують передбачені дивіденди;

- замовники одержують реалізований інвестиційний проект та доходи від його використання; - керівник проекту та його команда одержують плату за контрактом, додаткову винагороду за результатами роботи та формування прибутку, а також підвищення професійного рейтингу; - органи влади одержують податки з усіх учасників, а отже, задоволення громадських, соціальних та екологічних потреб і вимог у довіреній їм сфері; - споживачі мають необхідні

їм товари, продукти, послуги, плата за які відшкодовує витрати на здійснення інвестиційної діяльності та формує прибуток; - інші зацікавлені сторони отримують задоволення своїх інтересів [17]. Для досягнення найбільшого ефекту від здійснення інвестування необхідно зважити на такі внутрішні та зовнішні фактори, які притаманні нашій економіці: - нестабільність; - дефіцит та обмеженість коштів

і ресурсів; - поява та посилення конкуренції; - соціальні проблеми та вимоги; - екологічні зміни та вимоги; - проблеми споживчого ринку; - зростаючі вимоги до якості робіт [24]. Якщо ж ці зміни не аналізуються та не враховуються при управлінні інвестиційною діяльністю, це може призвести до негативних результатів, а саме: - зниження доходів і прибутків учасників; - перевищення встановлених за контрактом вартостей, тривалості та строків завершення

інвестиційного проекту; - підвищення встановлених лімітів та спожиті трудові та матеріально-технічні ресурси; - збільшення штрафів за порушення зобов'язань; - запізнення з введенням нових технологій, відставання з впровадженням і практичним використанням результатів наукових досягнень і дослідно-конструкторських розробок; - відставання появи нової продукції на споживчому ринку; - непродуманості прийнятих рішень; - низької ефективності інвестицій та збільшення строків окупності проектів [28].

Оскільки існують фінансові і реальні інвестиції, то, відповідно, і проекти можуть розрізнятися залежно від засобів(коштів) інвестування. Фінансові проекти передбачають одержання прибутків від вкладень капіталу в інвестиційні(фондові) інструменти - акції, облігації, паї, внески тощо. З боку інвестора як власника активів проекти можуть бути споживчі, паперові та підприємницькі (за об'єктами

інвестицій). Споживчі - це плани вкладення заощаджень(нагромаджень) у предмети особистого або сімейного довгострокового використання - житло, засоби транспорту та ін. Ці вкладення безпосередньо не пов'язані з одержанням прибутку, проте в окремих випадках вони можуть використовуватись для цих цілей або брати участь в інвестиційному проекті як гарантія, застава або як засіб захисту від

інфляції в періоди спаду інвестиційної активності. Паперові проекти - це плани придбання активів у вигляді цінних паперів, як майнових, так і боргових(кредитних), які будуть не тільки приносити інвестору прибуток(дохід), але й гарантувати йому певний рівень безпеки вкладених коштів. Підприємницькі проекти -це плани вкладення капіталу в будь-який вид підприємницької(виробничої або

комерційної) діяльності. За напрямами інвестування розрізняють, у першу чергу: інвестиції прямі, тобто безпосередньо спрямовані на створення виробничих потужностей, і портфельні, тобто зумовлені сукупністю паперових представників(документів), що віддзеркалюють, як правило, права власності на активи, або прибуток, який вони приносять. Інноваційні проекти - це вкладення капіталів у наукомісткі, високотехнологічні виробництва, які одночасно

є високоризиковими і потребують захисту з боку держави. За допомогою ризикового капіталу можуть створюватися мегаполіси, вільні економічні зони, де на пільгових умовах капітали спрямовуються в новітні високі технології, тобто інновації. За мотивацією, тобто з точки зору прибутковості проектів, їх можна ранжувати від таких, де інвестиції не дадуть прибутків(вимушені проекти), до таких, де очікують

надприбутки. За рівнем ризику проекти також можуть бути ранжовані від поза ризикових (придбання державних цінних паперів) до авантюрних. Нарешті, проекти можна класифікувати за рівнем технологічної готовності і формами відтворення. Так, зародкові та попередні проекти належать до передінвестиційних досліджень і не потребують глибоких обґрунтувань, інші потребують всебічних техніко-економічних обґрунтувань. 1.3. Методи оцінки інвестиційних рішень Однією зі складних, але важливих форм

інвестицій у виробничі фонди виступає реальний інвестиційний проект, який у вузькому розумінні являє собою системно обмежений та завершений комплекс заходів, робіт, документів, фінансовим результатом якого виступає прибуток (дохід), а матеріально-речовим результатом - нові або реконструйовані основні фонди (комплекси об'єктів). Реальні інвестиційні проекти поділяють на тактичні та стратегічні. Тактичні проекти частіше всього пов'язані зі зміною обсягів продукції, що випускається, модернізацією

обладнання, підвищенням якості продукції. Стратегічні передбачають зміну форми власності або кардинальну зміну характеру виробництва. На практиці найчастіше зустрічаються такі типові проекти: - заміна застарілого обладнання з метою процесу продовження існуючого бізнесу в незмінних масштабах. Такі проекти не потребують тривалих і складних процедур обґрунтування і прийняття рішень. Багато альтернатив може виникнути у випадку, коли

існує декілька типів подібного обладнання і необхідно обґрунтувати переваги одного з них; - заміна обладнання з метою зниження поточних виробничих витрат. Мета подібних проектів - використання більш морально досконалого обладнання замість працюючого, що призводить до збільшення прибутку. Такі проекти передбачають детальний аналіз вигідності кожного окремого проекту для того, щоб переконатися, що більш досконале у технічному плані обладнання вигідне

і з фінансової точки зору; - збільшення випуску продукції і/або розширення ринку послуг. Цей тип проектів потребує детального аналізу його комерційної здійсненності з чітким обґрунтуванням розширення ринкової ніші, а також фінансової ефективності проекту. Таким чином з'ясовується чи збільшиться прибуток від збільшення обсягу реалізації; - розширення підприємства з метою випуску нових продуктів. Такі проекти пов'язані з новими стратегічними рішеннями, що можуть

зачіпати зміну сутності бізнесу. Помилки призводять до важких наслідків для підприємства, тому проекти такого типу потребують ґрунтовного аналізу; - проекти з екологічним навантаженням. Екологічний аналіз є необхідним елементом інвестиційного проектування. При прийнятті рішення про реалізацію проекту підприємство повинне вирішити дилему: придбати дешевше обладнання і збільшити поточні витрати або використовувати більш дороге обладнання

і збільшити капітальні витрати; - інші типи проектів, значення яких у прийнятті рішень менш важливе. Такі проекти стосуються частіше всього будівництва нового офісу, придбання нового автомобіля тощо [24]. Розробка та реалізація нового реального інвестиційного проекту проходить тривалий шлях від ідеї до будівництва та експлуатації об'єкта. Цей період, як правило, називають життєвим циклом проекту. Життєвий цикл проекту - концепція, що розглядає проект як послідовність фаз, подій та етапів, кожна

з яких має свою назву та часові межі. Життєвий цикл є базовим, вихідним поняттям для дослідження проблеми реалізації проекту, фінансування робіт, прийняття рішень про доцільність капітальних вкладень та деталізації проекту. Він охоплює три фази [25]: 1) Передінвестиційне дослідження до остаточного прийняття рішення (передінвестиційна фаза). До цієї фази належать: визначення інвестиційних можливостей; аналіз альтернативних варіантів

та остаточний вибір проекту; попереднє техніко-економічне обґрунтування; розробка техніко-економічного обґрунтування; дослідницьке забезпечення проекту. 2) Інвестиційна фаза: проведення узгоджень; укладання контрактів; розробка проектно-кошторисної документації; будівництво, реконструкція або переоснащення; забезпечення керівника проекту; витрати на авторський нагляд і контроль; підготовка експлуатаційних кадрів; пусконалагоджувальні роботи.

3) Експлуатаційна фаза: введення в експлуатацію; доведення до проектної потужності; витрати на підтримання діючих потужностей; витрати на оновлення основних фондів. Будь-який інвестиційний проект має п'ять стадій життєвого циклу: Перша стадія: передпроектні дослідження, проектування та освоєння інвестицій (народження проекту). Стадія характеризується великими витратами власних коштів, можливо

залучених та одержаних у борг. На цій стадії проект підлягає різноманітним ризикам. Прибуток відсутній. Друга стадія: початок експлуатації проекту. На цій стадії інвестор відчуває великі потреби у банківських позичках чи венчурному капіталі. Звичайно, він не сплачує дивідендів. Якщо прибуток присутній, він реінвестується. Починають діяти ризики, пов'язані з конкуренцією ринку.

Третя стадія: швидке зростання. Підприємство(компанія) починає диктувати власні ціни на продукцію, проте конкуренція зростає. Рівень продажу зростає і значно покриває витрати виробництва. Також характерним є високий рівень прибутку, але існує потреба у великих витратах на маркетинг. Існує також велика потреба в інвестиціях. Компанія може здійснювати додаткову емісію акцій, але сплачує невеликі дивіденди. Банк, якщо і надає позичку, то під високі відсотки.

Четверта стадія: стабільне функціонування підприємства. На цій стадії компанія відшкодовує власні борги. Високий рівень конкуренції не дозволяє диктувати ціни, але невисокі витрати дозволяють одержувати середні по галузі прибутки. Це вже добре відома компанія з доброю репутацією. Вона має великі можливості для одержання позичок та реалізації акцій.

У неї добре диверсифікований великий інвестиційний портфель, сплачуються солідні дивіденди, проте немає потреби у великих інвестиціях. На цій стадії компанія повинна розробляти стратегію запобігання занепаду. Ці заходи, як правило, пов'язані зі значним підвищенням інвестиційної активності. Стратегія "другого народження" передбачає дуже різноманітні шляхи: купівля інших компаній галузі (вертикальне та горизонтальне злиття), купівля компаній

інших галузей, інвестування нових проектів. П'ята стадія життєвого циклу проекту (занепад або друге народження). На цій стадії продукція підприємства припиняє користуватися попитом. Дуже висока конкуренція. Банки не зацікавлені у співробітництві, але якщо і дають кредит, то під високі відсотки. Акції компанії перестають користуватися попитом. Через поступове зниження доходів треба зменшувати дивіденди.

Якщо на попередній стадії не була вироблена стратегія відродження та не були здійснені солідні інвестиції, то компанію очікують занепад та банкрутство [25]. Ідея будь-якого вкладення капіталу повинна обґрунтовуватися розрахунками корінного завдання: якою мірою майбутні доходи покривають нинішні (поточні) витрати? На це питання мусить відповісти кожний інвестор від приватної особи до держави взагалі.

Світовий досвід нагромадив значну кількість методів та прийомів інвестиційного аналізу, які починають поширюватись і у нас. Найвідоміші методи можна розподілити на три групи: - Методи оцінки ефективності інвестицій за допомогою співвідношення грошових надходжень (позитивних потоків) з витратами (негативними потоками). Ці методи на сьогодні

є традиційними. - Методи оцінки ефективності інвестицій за бухгалтерською звітністю. - Методи оцінки ефективності інвестицій, що ґрунтуються на теорії часової вартості грошей. За допомогою цих методів здійснюється інвестиційний аналіз проектів, тобто оцінюється і зіставляється інвестиційна привабливість (ефективність) напрямів інвестування, окремих програм (проектів) або об'єктів.

Розрізняють три види оцінки ефективності інвестицій: фінансову (комерційну), бюджетну та економічну. Фінансова оцінка передбачає фінансові результати реалізації проекту для його безпосередніх учасників. Ця оцінка базується на очікуваній нормі дохідності, яка влаштовує всіх суб'єктів інвестування. При цьому інші наслідки впровадження проекту не враховуються. Бюджетна оцінка ефективності віддзеркалює фінансові наслідки для різних рівнів бюджетів, тобто очікувані

співвідношення видатків, податків та зборів. Показником бюджетної ефективності впровадження проекту є різниця між податками та видатками певного рівня бюджету, рівень яких залежить від впровадження конкретного проекту. Економічна ефективність інвестиційного проекту - це різниця між результатами і витратами за межами фінансової ефективності прямих учасників проекту. Економічна оцінка характеризує ефективність проекту для народного господарства загалом або для галузі,

групи підприємств, регіону тощо [17]. 1.4. Техніко-економічне обґрунтування інвестиційних проектів Розвиток підприємства в ринкових умовах неможливий без упровадження ефективних інвестиційних проектів. Мотивація появи проекту може бути викликана через ініціативу підприємств, інтереси кредиторів, незадовільний попит населення, надлишкові фінансові ресурси або як реакція на політичний тиск тощо. Ефективність упровадження проекту значною мірою визначається

проведеними передінвестиційними дослідженнями. Передінвестиційна фаза може включати кілька паралельних видів діяльності та робіт, деякі з них можуть переходити в наступні фази. До складу робочої передінвестиційної фази включені такі пункти: - визначення інвестиційних можливостей (експертна оцінка всіх доступних даних і чинників); - аналіз альтернативних варіантів та попередній вибір (формулювання проекту); - попереднє

техніко-економічне обґрунтування доцільності та здійснення проекту; - розробка техніко-економічного обґрунтування; - дослідження забезпечення проекту всіма видами ресурсів; - підготовка оціночного висновку (рішення про фінансування проекту) [18]. Експертна оцінка проекту здійснюється з метою попереднього виявлення умов реалізації та визначення рентабельності проекту, ґрунтуючись на укрупнених оцінках. Оцінки витрат звичайно приймаються на підставі проектів-аналогів,

інколи на підставі фактичних матеріалів. Це дослідження спрямоване на виявлення передумов, на вивчення можливостей реалізації конкретного проекту. Інколи це все розв'язується одночасно у межах єдиного комплексного дослідження. При здійсненні експертної оцінки спочатку визначаються фактори, які можуть значною мірою вплинути на успішність виконання проекту. До таких факторів відносять: - вихідна інформація та наявність альтернативних технічних рішень; - попит

на продукцію проекту (маркетингові дослідження); - тривалість проекту, у т.ч. його інвестиційної бази; - оцінка рівня базових, поточних і прогнозних цін на продукцію (послуги) проекту; - перспективи експорту продукції проекту; - інвестиційний клімат у районі реалізації проекту; - співвідношення витрат і результатів проекту [24]. Потім ці фактори розміщують у порядку зменшення пріоритетності.

Для цього визначаються фактори найбільшого впливу на хід реулізації проекту. Далі визначається найбільш істотний фактор із тих, що залишилися, і так далі. Одержана послідовність заноситься у таблицю. Наступним етапом експертної оцінки є оцінка вагомості (рангу) для кожного з перерахованих факторів. Сума рангів усіх факторів повинна дорівнювати одиниці.

Далі проект або проекти оцінюються за кожним із факторів оцінки, причому максимальний бал для кожного фактора за проектом дорівнює 100, а мінімальний - 0. Експертну оцінку впливу кожного фактора одержують шляхом множення його ваги на оцінку цього фактора для кожного варіанта , а інтегральна експертна оцінка пріоритетності варіантів визначається як сума всіх оцінок. Вивчення можливостей здійснення окремих проектів проводиться на підставі виявлення передумов

інвестування та ретельного аналізу загальних умов інвестиційного проекту, а саме: попиту на конкретну продукцію на внутрішньому ринку та зовнішньому; наявності джерел сировини; характеру технологічних процесів; потреби у кваліфікованих кадрах; строків реалізації проекту; рівня витрат виробництва. За результатами виявлення можливостей інвестування складається висновок, проте остаточне рішення щодо доцільносі інвестування у більшості випадків приймається лише після поглибленого техніко-економічного

обгрунтування проекту. На етапі попереднього техніко-економічного обгрунтування вивчаються різні економічні альтернативи: ринку та потужності підприємства; попиту та ринку; маркетингу та збуту; виробничої програми підприємства та матеріальних витрат; технологічної частини проекту та економічної частини проекту, включаючи розрахунки комерційної ефективності. За результатами попереднього техніко-економічного дослідження робляться такі висновки: - інвестування настільки ефективне, що остаточне рішення стосовно його доцільності може

бути прийняте вже на цьому етапі; - інформації достатньо для висновку про те, що проект не життєздатний; - концепція реалізації проекту свідчить про необхідність проведення більш поглибленого аналізу та подальшої розробки техніко-економічного обґрунтування [28]. Дослідження може проводитись декілька разів, повторюватись з введенням додаткових змінних параметрів. Якщо отримані результати свідчать про недостатню ефективність проекту, здійснюється подальше коригування окремих параметрів, особливо у виробничій частині програми,

вносяться зміни до проекту з метою підвищення його ефективності. Якщо при повторному аналізі проект залишається нерентабельним, робиться остаточний висновок щодо недоцільності його реалізації. В остаточному висновку зазвичай висвітлюються такі параметри проекту: - загальна характеристика підприємства, його активи та основний капітал, період освоєння інвестицій, міра економічної та юридичної самостійності, наявність філій, дочірніх фірм

і підрозділів, номенклатура та асортимент продукції; - виробнича потужність підприємства, характеристика технологічних процесів та обладнання; - характеристика допоміжних та обслуговуючих виробництв, складського господарства, інженерних комунікацій; - база сировини, постачальники основних та допоміжних матеріалів, форми матеріально-технічного забезпечення, що передбачаються; - екологічна характеристика, дані про техніку безпеки; - організація управління, кадровий склад підприємства, поточні витрати; - фінансове

забезпечення оцінки результатів діяльності, у тому числі зовнішньоекономічної, за минулий період (для проектів реконструкції та технічного переоснащення); - економічна частина проекту; - обсяг інвестицій за роками реалізації проекту та за джерелами фінансування; - етапи реалізації проекту, прибуток, інвестори, які передбачаються, та учасники проекту; - оцінка ринку збуту продукції, яка планується до випуску, її основні споживачі, конкуренти, ціновий прогноз; - можливість фінансування проекту за

рахунок випуску акцій; - загальні висновки щодо переваг та недоліків проекту порівняно з аналогами вітчизняної та зарубіжної практики [19]. Для виконання передінвестиційних досліджень замовником проекту створюється група, що включає: - спеціалістів з маркетингу, які опрацьовують ціноутворення продукції та обсягів продаж; - виробничників, які оцінюють можливу вартість продукції і вимоги до сировини; - фінансистів, які оцінюють витрати на проект

і визначають джерела і розміри фінансування; - юристів, які збирають інформацію щодо оточення проекту, законодавчих і нормативних актів, що мають відношення до конкретного проекту. Протягом усього періоду роботи групи замовник проекту проводить обговорення розробки концепції проекту з членами групи, а за необхідності - з зовнішніми експертами, у тому числі різними проектно-дослідними, інжиніринговими, консалтинговими фірмами (державними та приватними).

Тривалість дослідження становить від кількох місяців до 1-2років, залежно від складності, вартості та новизни проекту. У світовій практиці існують деякі орієнтири, згідно з якими витрати на передінвестиційні дослідження коливаються: - дослідження можливостей - від 0,2 до 1% загальної вартості проекту; - попереднє техніко-економічне дослідження - 0,25 - 1,5%; - техніко-економічне обґрунтування - від 0,2 до 3,0% [19]. Як правило, обґрунтування інвестиційного проекту будівництва нового підприємства здійснюється у п'ять

етапів. Для суміщення дослідницьких робіт на кожному етапі можливе застосування сітьового планування та управління процесом техніко-економічного обґрунтування, що значно скорочує термін його проведення. Оцінка інвестиційних проектів в умовах діючого виробництва здійснюється дещо інакше. Спочатку розраховують тривалість(час) обороту капіталу(інвестиційний лаг). Це усереднений показник, який не дає уявлення про капіталізацію

інвестицій. Лагові моделі дають загальний опис процесу розподілу інвестицій за роками та періодами інвестування. Рис. 1.2. Приблизна схема етапів обґрунтування реальних інвестиційних проектів Останніми роками дедалі ширше застосування для обґрунтування рішень з великих інвестиційних проектів знаходить демонстративний метод.

Цей метод застосовується у розвинених західних країнах для апробації національних програм розміщення об'єктів енергетики, транспорту, екології тощо шляхом широкого розповсюдження інформації щодо проекту у засобах масової інформації. Демонстративний метод дозволяє, з одного боку, сформувати позитивну думку про проект у населення району розміщення, а з іншого - надає можливість притягнути до участі у проекті зацікавлені фірми та корпорації.

Цей метод дозволяє також через широку дискусію визначити "вузькі" місця при реалізації проекту, пердбачити відповідні рішення щодо підвищення інвестиційної привабливості проекту, залучення незайнятого працездатного населення району у здійснення проекту. Фінансовий інвестиційний проект - це проект придбання цінних паперів, як правило, кількох емітентів, що також вимагає певних економічних обґрунтувань, особливо, якщо формується

інвестиційний портфель. Для обґрунтування купівлі цінних паперів використовується бухгалтерська, фінансова та статистична звітність підприємства-емітента. У більшості розвинених країн зараз ця звітність стандартизована за системою IASC (міжнародного комітету зі стандартів бухгалтерського обліку). Економічне обґрунтування фінансового інвестиційного проекту відповідно до методики IASC здійснюється за даними балансового звіту компанії, звіту про прибутки та збитки

і звітів щодо створення та використання фондів, які регулярно публікуються відкритим друком. На підставі аналізу цих документів складається економічне обґрунтування проекту придбання цінних паперів, де всебічно характеризується об'єкт інвестування, його платоспроможність, очікувані доходи від фінансових операцій. Фінансова здійсненність проекту - це базовий критерій для інвестора. Всі інші цілі, що переслідуються інвестором, вторинні

і не становлять інтересу без досягнення головної - достатньо високого прибутку як на сукупний капітал, так і на власний і оплачений акціонерний. Кожний з учасників спільного фінансування може мати власні критерії оцінки інвестиційного проекту. Проте фінансова здійсненність проекту для всіх є головним критерієм, хоча мінімально прийнятий прибуток у розрахунку на частку капіталу кожного учасника може істотно коливалась. Оцінка фінансової здійсненності проекту повинна виконуватись таким чином, щоб

всі учасники фінансування одержали вичерпну інформацію про свої частки в загальній сумі майбутнього прибутку від реалізації проекту, а також про можливі втрати внаслідок інвестиційних ризиків. Інвестору, як правило, недостатньо коштів для інвестування проекту, він змушений або залучити додаткові кошти, або брати позичку. Компаньйони і кредитори разом з тим наперед хочуть знати про рівень доходів від фінансування проекту,

тобто про свій чистий прибуток після сплати податків. Проте на стадії попереднього ТЕО і ТЕО звичайно не відомо, як буде фінансуватись проект, невідомі джерела фінансування, не визначена більшість суб'єктів інвестиційної діяльності. ТЕО для того і складається, щоб залучити акціонерів і кредиторів до фінансування проекту. Для цих цілей на стадії попереднього техніко-економічного обґрунтування

проводиться оцінка фінансової здійсненності проекту і оцінка імовірності його здійснення. Головний інструментарій, що використовується при оцінці проектів, такий: - фінансові показники здійсненності проекту; - показники економічної ефективності; - аналіз чутливості; - аналіз беззбитковості; - оцінка ймовірності; - економічна оцінка проекту [17]. Якщо проект здійснюються на діючому підприємстві, то джерелами

інформації для його оцінки є: - балансовий звіт підприємства (компанії); - звіт про прибуток і збитки (чистий дохід); - звітний і прогнозний грошовий потік (графік надходження реальних коштів) [18]. 1.5. Загальна схема оцінки ефективності інвестиційного проекту Існує загальноприйнята схема оцінки інвестиційних проектів. Розглянемо її. Основними методами оцінювання програми

інвестиційної діяльності є: а) розрахунок терміну окупності інвестицій (t); б) розрахунок індексу рентабельності інвестицій (IP); в) визначення чистого приведеного ефекту (NPV); г) визначення внутрішньої норми дохідності (IRR); д) розрахунок середньозваженого терміну життєвого циклу інвестиційного проекту, тобто дюрації (D) [23]. Розрахунок проводиться за наступними формулами:

Строк окупності проекту: , (1.1) де ПІ початкові інвестиції у проект; Д прогнозні щорічні чисті доходи (прибуток після сплати податків). Внутрішня норма доходності проекту: , (1.2) де А величина ставки дисконту, за якої ЧТВ позитивна; В величина ставки дисконту, за якої ЧТВ негативна: ? величина позитивної ЧТВ за величини ставки дискон-ту

А; b величина негативної ЧТВ за величини ставки дисконту В Чистий грошовий потік: , (1.3) де Дt доходи за t-й рік; Bt інвестиційні витрати за t-й рік; ?t коефіцієнт дис-контування.