Формування валового доходу та прибутку підприємствап

Формування валового доходу Валовий дохід має велике значення як елемент національ¬ного доходу країни основного джерела формування фінансо¬вих ресурсів держави. Будучи кінцевим результатом роботи підприємства, валовий дохід займає одне з важливих місць в сис¬темі показників, що використовуються для оцінки економічної ефективності їх роботи поруч з фондовіддачею, собівартістю та рентабельністю.

Велике народногосподарське значення валового доходу в економіці країни і разом з тим недостатнє висвітлення в учбовій та економічній літературі його сутності, ролі у форму¬ванні фінансових ресурсів зумовлюють необхідність детального розгляду цієї економічної категорії. Перш за все необхідно дати визначення валового доходу. Необхідність цього викликана тим, що визначення, які формулю¬ються в сучасній економічній літературі,

не розкривають його еко¬номічної сутності, а зводяться до поняття розрахункової категорії у вигляді різниці між виручкою та матеріальними затратами на ви- робництво, що включає заробітну плату і чистий дохід. Однак навіть таке трактування відтвореної працею вартості як сукупності заробітної плати і чистого доходу не завжди відповідає дійсній ве¬личині валового доходу, отриманого на конкретному підприємст¬ві. В цьому легко впевнитися на прикладі збиткового підприємства, у якого валовий дохід не тільки не містить

чистого доходу, а навіть не забезпечує формування фонду оплати праці в розмірах, до¬статніх дня виплати заробітної плати своєму персоналу. Твердження, що валовий доход включає в себе заробітну плату і чистий доход, не завжди є правомірними. По-перше, не можна змішувати два різних поняття: заробітна плата і фонд оп¬лати праці. Між ними є зв'язок, але при цьому вони суттєво відрізняються один від одного. Фонд оплати праці виникає в процесі розподілу фактично створеного валового доходу

і його величина залежить, з одного боку, від розміру нарахованої за¬робітної плати, а, з іншого - від абсолютної суми валового дохо¬ду. В тих випадках, коли сума фактично отриманого валового доходу менше розміру нарахованої заробітної плати, фонд опла¬ти праці створюється лише в межах абсолютної суми валового доходу, тобто він є меншим за величину заробітної плати, а чис¬тий доход взагалі відсутній. При визначенні сутності валового доходу потрібно виходи¬ти з того, що це відтворена працею вартість,

яка в процесі ре¬алізації продукції отримує грошовий вираз у вигляді перевищення виручки над матеріальними затратами. Таким чином, під валовим доходом підприємства слід розуміти грошовий вираз повостворе-ної живою працею виробничого колективу вартості товарної про¬дукції, що визначається як перевищення виручки від реалізації над матеріальними витратами на виробництво та реалізацію. За радянських часів визначення валового доходу відповідало

Марксовій теорії доданої вартості. К. Маркс, визна¬чаючи сутність даної категорії, писав, що валовий доход є части¬ною вартості і вимірювана його частина валового продукту, яка залишається за вирахуванням частини вартості всього виробни¬чого продукту, що відшкодовує вкладений у виробництво і спо¬житий в ньому постійний капітал Перш за все, в даному визначенні підкреслюється, що ва¬ловий доход є частиною валового продукту (тобто категорією виробничою), яка залишається за вирахуванням частини

цього продукту, спожитого на відшкодування процесу виробництва. В той же час вартість \с частини валового продукту, опосередко¬вана в грошовому виразі, приймає грошову форму і є фінансо- вою категорією. Таким чином, валовий доход виступає в двох формах прояву: в натуральній і грошовій. При визначенні сутності валового доходу як фінансової категорії потрібно виходити з того, що це новостворена працею вартість, яка в процесі реалізації продукції набуває грошового виразу у вигляді

перевищення виручки над витратами минулої уречевленої праці. В сучасному фінансовому словнику валовий доход - це сукупний грошовий виторг підприємства, одержаний від діяль¬ності основного, допоміжних, обслуговуючих виробництв підприємства та від реалізації додаткових послуг. Будучи кінцевим результатом роботи підприємств, вало¬вий доход відображає рівень ефективності їх господарської діяльності. Валовий доход - це основне джерело формування фінансових ресурсів підприємства

і державного бюджету. Не можна ставити знак рівності між прибутком і валовим доходом як показниками, що відображають рівень ефективності госпо¬дарської діяльності. Прибуток відображає тільки частину новос-твореної вартості. А валовий доход визначається величиною всієї новоствореної вартості - основного джерела національного до¬ходу країни. Використання валового доходу в якості головного узагальнюючого показника ефективності

дозволить враховувати реальний економічний ефект, який отримає народне господарст¬во в результаті діяльності кожного підприємства. На відміну від прибутку валовий доход дає можливість оцінити ефективність роботи підприємства з точки зору не тільки його госпрозрахун¬кових, а й народногосподарських інтересів. Перевага валового доходу полягає в тому, що в ньому найбільш реально відобража¬ються такі важливі сторони діяльності, як скорочення ма¬теріаломісткості, підвищення продуктивності праці.

Крім того показник валового доходу використовується і для оцінки рівня ефективності збиткових підприємств. 4. Формування прибутку підприємств Прибуток - найважливіша фінансова категорія, що відоб¬ражає позитивний фінансовий результат господарської діяль¬ності підприємства, характеризує ефективність виробництва, і в кінцевому підсумку свідчить про рівень і якість виробленої про¬дукції, стан продуктивності праці,

рівень собівартості. Одночас¬но прибуток впливає на зміцнення фінансового стану підприєм- ства, інтенсифікацію виробництва при будь-якій формі власності. Він є не лише джерелом забезпечення внутрішньогосподарських потреб підприємств, а й джерелом формування бюджетних ре¬сурсів держави. Прибуток як кінцевий фінансовий результат діяльності підприємства представляє собою різницю між загальною сумою доходів і витратами на виробництво

і реалізацію продукції. У фінансовому словнику прибуток - перевищення су¬купних доходів над сукупними витратами. Обчислюють його як різницю між валовим виторгом (без податку на додану вартість і акцизного збору) та витратами на виробництво і реалізацію про¬дукції (робіт, послуг). Прибуток є основним узагальнюючим по¬казником фінансових результатів виробничо-господарської діяльності підприємства. Під доходами розуміють збільшення економічних вигод у вигляді надходження активів або

зменшення зобов'язань, які при¬зводять до зростання власного капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків власників). В нормативних актах визнання доходу пов'язане із прин¬ципами нарахування та відповідності доходів і витрат. Принцип нарахування полягає в тому, що результати гос¬подарських операцій визнаються, коли вони відбуваються (а не тоді, коли отримуються або сплачуються грошові кошти),

і відо¬бражаються в бухгалтерському обліку та фінансовій звітності тих періодів, до яких вони відносяться. Принцип нарахування застосовується одночасно з прин¬ципом відповідності, за яким витрати визнаються на підставі прямого зв'язку між ними та отриманими доходами. Порядок визнання доходів показано на рис. 3.2. Рис. 3.2. Визнання доходів у фінансових звітах Для визнання доходу повинно відбутись не лише надход¬ження

активу або зменшення зобов'язання, але і фінансовий наслідок цих подій, в якості якого виступає збільшення власного капіталу (крім внесків учасників). Доходами не визнаються: - сума податку на додану вартість, акцизів, інших по¬датків і обов'язкових платежів, що підлягають перерахуванню до бюджету та-позабюджетних фондів; - сума надходжень за договором комісії, агентським та іншим аналогічним договором на користь комітента, принципа¬ла тощо; - сума попередньої оплати продукції

(товарів, робіт, послуг); - сума авансу в рахунок оплати продукції (товарів, робіт, послуг); - сума завдатку під заставу або в погашення позики, як¬що це передбачено відповідним договором тощо. Доходи підприємства класифікуються за різними ознаками. З метою визнання доходу та визначення йоі о суми розрізняють доход від: - реалізації товарів, продукції, інших активів, придбаних з метою перепродажу (крім

інвестицій у цінні папери); - надання послуг; - використання активів підприємства іншими фізичними та юридичними особами, результатом яких є отримання відсотків, дивідендів, роялті. В залежності від виду діяльності розрізняють доходи: - від звичайної діяльності; - від надзвичайної діяльності. Крім того, доходи можуть виникати в результаті опе¬раційної, фінансової та

інвестиційної діяльності (див. рис. 3.3). В залежності від місця виникнення доходу розрізняють доходи центрів інвестицій, центрів доходів, нетрів прибутку та загальний дохід підприємства. Отже, справжнім доходом є чистий доход (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) (ЧД), який розрахо¬вується шляхом вирахування з доходу (виручки) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) (Д) податку на додану вартість (ПДВ), акцизного збору (АЗ),

інших зборів або податків з оборо¬ту (ІЗП) та інших вирахувань з доходу (ІВ), тобто ЧД-Д-ПДВ-АЗ ІЗП-ІВ (3.3) Якщо доход від операції неможливо достовірно оцінити і немає впевненості у відшкодуванні понесених витрат, доход не визнається, а витрати визнаються як витрати звітного періоду. Понятгя фінансових результатів діяльності трактується в П(С)БО 3 "Звіт про фінансові результати".

Збитки - перевищення суми витрат над сумою доходів, для отримання яких здійснені ці витрати. Прибуток ->■ сума, на яку доходи перевищують пов'язані з ними витрати. Чистий прибуток (збиток) формується поступово протя¬гом фінансово-господарського року від усіх видів звичайної та надзвичайної діяльності та включає: - чистий доход (виручку) від реалізації продукції (то¬варів, послуг); - валовий прибуток (збиток); - фінансовий результат від операційної діяльності; - прибуток

(збиток) від звичайної діяльності до оподат¬кування; - прибуток (збиток) від звичайної діяльності; - прибуток (збиток) від надзвичайної діяльності. Різниця між чистим доходом і собівартістю реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг) називається валовим прибут¬ком (збитком). Узагальнено можна дати наступне визначення собівартості. Собівартість продукції (товарів, робіт, послуг) -■ це по¬точні витрати підприємства на

їх виробництво та реалізацію, ви¬ражені в грошовій формі. Собівартість - один з основних економічних показників підприємства і це обумовлює необхідність єдиної методики розра¬хунку, незалежно від того, де буде використовуватися цей показ¬ник: в бухгалтерському, статистичному чи управлінському обліку. Склад (перелік) витрат, які можна відносити на собівартість, регламентований державою, а саме:

Методичними рекомендаціями з формування собівартості продукції (робіт, по¬слуг) від 2 лютого 2001 р. Згідно з вищезазначеними Методичними рекомендаціями витрати класифікуються за наступними ознаками (див. табл. 3.3). За центрами відповідальності (місцями виникнення вит¬рат) витрати на виробництво групуються за виробництвами, це¬хами, дільницями, технологічними переділами, службами та іншими адміністративно відокремленими структурними підроз¬ділами виробництв.

В залежності від характеру та призначення виконуваних процесів виробництво поділяється на основне та допоміжне (під¬собне). До основного виробництва відносяться виробництва, цехи, дільниці, що беруть безпосередню участь у виготовленні продукції. Таблиця 3.3 Класифікація витрат за різними ознаками Ознаки Витрати 1. За центрами відповідальності (за місцем виникнення витрат) витрати виробництва, цеху, дільниці, технологічного переділу, служби 2. За видами продукції, робіт, послуг витрати на вироби,

типові представники виробів, групи однорідних виробів, одноразові замовлення, напівфабрикати, валову, товарну, реалізовану продукцію 3. За єдністю складу (однорідністю) витрат одноелементні, комплексні 4. За видами витрат витрати за економічними елементами, витрати за статтями калькуляції 5. За способами перенесення витрат на вартість продукції витрати прямі, непрямі 6. За мірою впливу обсягу виробництва на рівень витрат витрати змінні

і постійні 7. За календарними періодами витрати поточні, довгострокові, одноразові 8. За доцільністю витрачання продуктивні, непродуктивні 9.3а визначенням відношення до собівартості продукції витрати на продукцію, витрати періоду Допоміжне (підсобне) виробництво призначене для об¬слуговування цехів основного виробництва: виконання робіт з ремонту основних засобів, забезпечення інструментами, запасни¬ми частинами для ремонту обладнання, різними видами енергії (парою, холодом),

тарою, транспортними та іншими послугами. До нього відносяться ремонтні цехи, експериментальні, енерге¬тичні, паросилове господарство, компресорні, тарні, транспортні та інші підрозділи. Всі виграти на виробництво включаються до собівартості окремих видів продукції, робіт, послуг (в тому числі окремих ви- робів, виготовлених за індивідуальними замовленнями), груп од¬норідних виробів, типових представників виробів, напівфабрикатів.

За єдністю складу витрат поділяються на одноелементні та комплексні. Одноелементні - складаються з одного елементу витрат, комплексні - з декількох економічних елементів. За видами витрати класифікуються за економічними еле¬ментами і статтями калькуляції. Під економічними елементами витрат розуміють су¬купність економічно однорідних витрат в грошовому виразі за їх видами (це групування дозволяє відповісти на питання, що вит¬рачено

на даний об'єкт). Статті калькуляції показують, як формуються ці витрати для визначення собівартості продукції - одні витрати показу¬ються за їх видами (елементами), інші - за комплексними стаття¬ми (включають декілька елементів). При цьому один елемент ви¬трат може бути в декількох статтях калькуляції. За способом перенесення вартості на продукцію витрати поділяються на прямі та непрямі.

Прямі - це витрати, які можуть бути віднесені безпосе¬редньо до певного об'єкту витрат економічно можливими шля¬хом. До прямих витрат відносяться витрати, пов'язані з вироб¬ництвом окремого виду продукції (прямі матеріальні витрати, прямі витрати на оплату праці тощо), які можуть бути безпосе¬редньо включені до її собівартості. Непрямі витрати - витрати, які не можуть бути відне¬сені безпосередньо до певного об'єкту витрат економічно можли¬вим шляхом. До непрямих витрат відносять витрати, пов'язані з вироб¬ництвом

декількох видів продукції (загальновиробничі), які включаються до виробничої собівартості за допомогою спеціаль¬них методів. Непрямі витрати формують комплексні статті каль¬куляції (тобто складаються із витрат, що включають декілька елементів), які відрізняються за їх функціональним значенням у виробничому процесі. За рівнем впливу обсягу виробництва на рівень витрат ви¬трати поділяються на змінні та постійні.

До змінних витрат відносять витрати, абсолютна величи¬на яких зростає зі збільшеннями обсягу випуску продукції і змен¬шується з його зниженням. До змінних витрат відносять витрати на сировину та матеріали, покупні напівфабрикати та комплек¬туючі вироби, технологічне паливо та енергію, на оплату праці робітників, зайнятих у виробництві продукції (робіт, послуг), з відрахуваннями на соціальні заходи, а також інші витрати. Постійні - це виграш, абсолютна величина яких

із збільшенням (зменшенням) обсягу випуску продукції суттєво не змінюється. До постійних відносять витрати, пов'язані з обслуго¬вуванням і управлінням виробничою діяльністю цехів, а також витрати на забезпечення господарських потреб виробництва. Витрати на виробництво поділяються за календарними періодами на поточні, довгострокові і одноразові. Поточні, тобто постійні, звичайні витрати або витрати, в яких періодичність менше місяця.

Довгострокові витрати - це витрати, пов'язані з вико¬нанням довгострокового договору (контракту), тобто контрак¬ту, який не планується закінчити раніше, ніж через 9 місяців з мо¬менту здійснення перших витрат або отримання авансу (передо¬плати). Одноразові витрати - це витрати, які здійснюються один раз (з періодичністю більше місяця) і направляються на забезпе¬чення процесу виробництва протягом тривалого часу. За доцільністю витрачання витрати поділяються на про¬дуктивні

і непродуктивні. Продуктивні - передбачені технологією та ор¬ганізацією виробництва. Непродуктивні необов'язкові, що виникають в резуль¬таті певних недоліків в організацій виробництва, порушення тех¬нології тощо. За визначенням відношення до собівартості продукції розрізняють витрати на продукцію та витрати періоду. Витрати на продукцію це втрати, пов'язані з вироб¬ництвом. У виробничій сфері до таких витрат відносять всі вит¬рати (матеріали, заробітну плату, амортизацію

верстатів тощо), пов'язані з функцією виробництва продукції. Витрати па вироб¬ництво продукції створюють виробничу собівартість продукції (робіт, послуг). Витрати періоду це втрати, які не включаються до ви¬робничої собівартості і розглядаються як витрати того періоду, в якому вони були понесені. Це виграти на управління, збут про¬дукції та інші операційні витрати.

В сучасних умовах методика розрахунку собівартості про¬дукції (товарів, робіт, послуг) не пов'язана з методикою розра¬хунку валових витрат. Це пояснюється існуванням в Україні по¬даткового та управлінського обліку, які не пов'язані між собою. Перший призначений для розрахунку оподатковуваного прибут- ку, другий - для розрахунку фінансово-економічних показників для потреб управління. Фінансовий результат від операційної діяльності визна¬чається як алгебраїчна

сума валового прибутку (збитку), іншого операційного доходу, адміністративних витрат, витрат на збут та інших операційних витрат. Фінансовий результат від звичайної діяльності до оподат¬кування визначається як алгебраїчна сума прибутку (збитку) від операційної діяльності, фінансових та інших доходів, фінансових та інших витрат. Різниця між прибутком від звичайної діяльності до опо¬даткування та сумою податку на прибуток дає кінцевий фінансо¬вий результат від звичайної діяльності.

Окремо від фінансових результатів від звичайної діяль¬ності відображаються відповідно: невідшкодовані збитки та при¬бутки від надзвичайних подій (стихійного лиха, пожеж, техноген¬них аварій тощо). Остаточний фінансовий результат діяльності підприємс¬тва - чистий прибуток (збиток) визначається як різниця між різ¬ними видами доходів та витрат підприємства за звітний період. Формування прибутку підприємства відповідно до П(С)БО представлено на рисунку 3.4.

Для підвищення ефективності роботи підприємств першо¬чергове значення має виявлення резервів збільшення обсягів ви¬робництва і реалізації, зниження собівартості продукції, зростан¬ня прибутку. Для визначення основних напрямів пошуку резервів збільшення прибутку фактори, які впливають на його отриман¬ня, класифікують за різними ознаками (рис. 3.5). До зовнішніх факторів відносяться природні умови, дер¬жавне регулювання цін, тарифів, відсотків, податкових

ставок і пільг, штрафних санкцій та інше. Ці фактори не залежать від діяльності підприємств, але можуть спричиняти значний вплив на величину прибутку. Рис 3.5. Класифікація факторів, які впливають на величину прибутку Внутрішні фактори поділяються на виробничі і позави-робничі. Виробничі фактори характеризують наявність і викори¬стання засобів

і предметів праці, трудових і фінансових ресурсів і, в свою чергу, поділяються на екстенсивні та інтенсивні. Екстен¬сивні фактори впливають на процес одержання прибутку через кількісні зміни: обсягу засобів і предметів праці, фінансових ре¬сурсів, часу роботи обладнання, чисельності персоналу, фонду робочого часу тощо. Інтенсивні фактори впливають на процес отримання прибутку через "якісні" зміни: підвищення продук¬тивності обладнання і його якості, застосування прогресивних видів матеріалів'і

удосконалення технології їх обробки, приско¬рення обертання оборотних засобів, підвищення кваліфікації і продуктивності праці персоналу, зниження матеріалоємності продукції, удосконалення організації праці і більш ефективне ви¬користання фінансових ресурсів тощо. До позавиробничих факторів належать, наприклад, по¬стачальницько-збутова і природоохоронна діяльність, соціальні умови праці

і побуту тощо. При здійсненні фінансово-господарської діяльності всі ці фактори знаходяться в тісному взаємозв'язку і взаємозалежності. "Прямий" вплив на величину собівартості продукції, а отже, і прибутку, пов'язаний з тим, наскільки раціонально і економно витрачаються матеріальні ресурси - адже частка матеріальних витрат у складі собівартості зазвичай коливається від 60 до 90 %.