Дореформені та після реформені судові установи та установи прокуратури ХІХ сторіччя 2

МІНІСТЕРСТВО КУЛЬТУРИ ТА МИСТЕЦТВ УКРАЇНИ
ДЕРЖАВНА АКАДЕМІЯ КЕРІВНИХ КАДРІВ КУЛЬТУРИ І МИСТЕЦТВ
Контрольна робота
на тему:
Дореформені та після реформені судові установи та установи прокуратури ХІХ сторіччя.
Виконавець: студентка І курсу
Факультет: документознавства
та інформаційної діяльності
групи ДР-39
Савченко О. А.
Київ 2000
Зміст.
Система судів дореформенного періоду.
Інститути адвокатури до 1864 року.
Завдання судової реформи 1864р.
Окружний суд.
Судова палата.
Література.
Судова система в Україні на початкуXIXст. не була одноманітною. Суд перебував у руках чиновників-дворян. Судову систему пронизував бюрократизм, у судах існува­ли тяганина і хабарництво. У Слобідсько-Українській, Херсонській, Катеринославській (тепер Дніпропетровська обл.) і Таврійській губерніях судову систему привели від­повідно до судової системи корінних губерній Централь­ної Росії. Судами першої інстанції були станові суди: у повітах—земські суди для дворян і селян; у містах— магістрати та ратуші для купців і міщан. Другою інстан­цією для них вважалися губернські суди (палата кримінального і палата цивільного суду). Окрім того, в Одесі створили ще комерційний суд, а у губерніях—совісні суди для розгляду справ про злочини божевільних і не­повнолітніх та надвірні суди, які розглядали кримінальні та цивільні справи осіб, станову належність яких нелегко було визначити (різночинці), а також чиновників і вій­ськовослужбовців, котрі тимчасово перебували там у спра­вах служби.
У правобережних (Київській, Волинській і Подільській) губерніях структура судової системи була іншою. Судову систему тут очолював головний суд, який став апеляцій­ною інстанцією для судів повітових, підкоморських, магі­стратів і ратуш. Повітовий суд вважався становим судом для дворян і селян, магістрати і ратуші—становими су­дами у містах. Підкоморський суд—це становий суд першої інстанції у межових справах. Совісні суди у цих губерніях не існували.
Головний суд складався з двох департаментів—ци­вільних і кримінальних справ. Компетенція суду була од­нотипна з компетенцією палат кримінального і цивіль­ного суду інших губерній. Окрім цього, у зв'язку з від­сутністю у цих губерніях совісних судів, головним судам були підсудні також справи про малолітніх і божевільних злочинців. Після розгляду в головному суді ці справи по­ступали в обов'язковому порядку в5-йдепартамент Се­нату. До підсудності головного суду належали також справи, які становили компетенцію надвірних судів до їх ліквідації у Волинській і Подільській губерніях1802p. На вироки та рішення головного суду апеляція і скарги подавалися до Сенату.
Виконання судових вироків відповідно до Литовсько­го статуту проводили у повітах повітові, а в містах— міські суди. У1812p.був уведений єдиний у всій Росій­ській імперії порядок виконання судових вироків: воно передавалося у містах—міській поліції, повітах—ниж­нім земським судам.
Судова система у Лівобережній Україні за місцевими особливостями була подібна до системи Правобережної України. Головною судовою інстанцією вважався генераль­ний суд, що мав таке ж значення, як палати криміналь­ного та цивільного суду в Слобідсько-Українській, Херсон­ській, Катеринославській, Таврійській губерніях і голов­ний суд у губерніях Правобережної України. Особливістю генерального суду було те, що старшому з генеральних суддів доручалось у випадку відсутності губернатора і ві­це-губернатора тимчасове управління губернією. Гене­ральний суд складався з двох департаментів, кожен з яких укомплектовувався генеральним суддею та двома радни­ками, призначеними урядом і п'ятьма засідателями, кот­рі обиралися від дворянства щотри роки. Повітовий і підкоморський суди будь-яких відмінностей порівняно з су­дами у Київській, Волинській і Подільській губерніях не мали.
Діяльність усіх судів у губерніях була підконтрольною губернаторам. Кримінальні справи в обов'язковому поряд­ку подавалися губернаторам для ознайомлення. У випадку розбіжності між думкою губернатора і вироком суду спра­ва передавалася до Сенату. Останній, як правило, під­тримував думку губернатора, позбавляючи сили вирок кримінальної палати, головного або генерального суду.
Деякі особливості у губерніях України впродовж 30-х роківXIXст. були ліквідовані. Так, генеральний і головні суди перетворили на палати кримінального і цивільного суду, голови яких призначалися імператором за поданням міністра юстиції, а радники—міністром юстиції. Судова система в Україні доповнювалася селянськими судами, що розглядали дрібні цивільні та кримінальні справи на під­ставі звичаєвого права. У судах була запроваджена ро­сійська мова.
Судова реформа, проведена на підставі Судових статутів20листопада1864p.Вона проголошу­вала демократичні принципи: виборність мирових суддів і присяжних засідателів, незалежність і незмінність суд­дів, рівність усіх перед законом, гласність, усність. За­сновувалася адвокатура, була проведена реорганізація прокуратури. Одночасно реформа зберегла залишки фео­дально-станового судочинства (станові суди—церковні, військові, волосні, окремий порядок розгляду справ про службові злочини).
Реформа1864p.створила подвійну систему судів: міс­цеві суди—одноособовий мировий суддя, повітовий з'їзд мирових суддів і Сенат та- загальні суди—окружні суди, судові палати і Сенат.
В окружних судах при розгляді більших кримінальних справ було запроваджено інститут присяжних засідателів, списки яких складали земські та міські управи, погоджені з губернатором або градона­чальником. Дія судової реформи поширювалася переваж­но на центральні губернії. Відповідно до реформи, в Україні повинні були існувати місцеві та загальні суди. Проте суди обидвох ланок були створені тільки у Пол­тавській, Херсонській, Катеринославській і Таврійській гу­берніях. У інших губерніях України дозволялося створю­вати тільки місцеві суди і тільки після декількох років по прийняттю реформи. Наприклад, у Чернігівській гу­бернії з1869p.мирові суди ліквідували (крім деяких міст, зокрема Одеси і Харкова), а1912p.їх знову від­новили. У Правобережній Україні судова реформа про­водилася двома етапами: спочатку з1871p.були запро­ваджені мирові суди. На відміну від інших губерній, ми­рові судді тут не обиралися строком на три роки повіто­вими земськими зборами або міськими думами з осіб, які мали майновий та освітній цензи, а призначалися міні­стром юстиції. На них не поширювався принцип незмін­ності. Тільки1880p.були відкриті Київська судова пала­та і Житомирський, Кам'янець-Подільський, Київський, Луцький та Уманський окружні суди.
За пореформенні роки до судової реформи внесено понад700змін і поправок.
Принципові зміни відбулися у процесуальному праві. Важливе значення мало проголошення у кримінально-процесуальному праві презумпції (лат.praesumptio —при­пущення) невинності. За ним будь-яка особа, підозрювана або обвинувачувана у вчинені злочину, вважалася невин­ною доти, поки її винність не доведена судом. Серйозні зміни відбулися у доказовому праві. Скасовано систему формальних доказів, характерних для феодального права. їх замінила система вільної оцінки доказів за внутрішнім переконанням суддів. Докладно регулювався у законодав­стві процесуальний порядок розгляду кримінальних справ окружними судами з участю присяжних. У цих судах винесенню вироку передував вердикт (лат.vere dictum — правильно сказане) присяжних про винність або невин­ність підсудного. Після проголошення вердикту присяжні вже не могли впливати на подальший хід справи. Міру покарання визначав тільки коронний суд. Досягненням кримінально-процесуального права у цей період була де­тальна і чітка регламентація стадій кримінального про­цесу в загальних судах. У місцевих судах усі питання процесу одноособове розв'язував мировий суддя. Для більшості вироків (місцевих і загальних судів) передба­чалося оскарження в.апеляційному порядку. Вироки суду присяжних і судових палат могли бути оскаржені або опротестовані тільки у касаційному порядку до Сенату. Вироки Сенату і Вищого кримінального суду (тимчасово діючий суд для розгляду особливо важливих справ або справ про злочини високопоставлених осіб) вступали у законну силу негайно, за ними допускалися тільки про­хання про помилування на ім'я імператора.
Розгляд цивільних справ відбувався відповідно до принципів, усності, гласності, змагальності. У суді могли брати участь адвокати (присяжні повірені). Допускалося примирення сторін. Перегляд судових рішень здійснював­ся в апеляційному порядку.
Література
Кульчицький В. Історія держави і права України. — К., 1996
Ткач А. Історія кодефікаційного дореволюційного права України. — К., 1968