Міністерствоосвіти і науки УкраїниЛьвівськийнаціональний університет імені Івана Франка
ЮридичнийфакультетДипломнароботаназдобуття освітньо-кваліфікаційного рівня Спеціаліст
натему:
Юридичнийаналіз складу злочину «Хуліганство»Львів– 2010 рік
Зміст
Вступ
Розділ 1. Поняття та юридичний аналіз складухуліганства
1.1 Об’єктхуліганства
1.2 Об’єктивнасторона хуліганства
1.3 Суб’єктхуліганства
1.4 Суб’єктивна сторона хуліганства
Розділ 2. Види складів хуліганства та їх юридичнийаналіз
2.1 Хуліганствоз кваліфікуючими ознаками
2.2 Хуліганствоз особливо кваліфікуючими ознаками
Розділ 3. Застосування покарання за хуліганство
Розділ 4. Відмежування хуліганства від суміжних правопорушень
Висновки
Список використаних джерел
Вступ
Актуальністьтеми. Подальшийрозвиток демократизації суспільства, зміцнення правової основи держави ісуспільного життя передбачає всеохоплюючу охорону політичних, майнових та іншихособистих прав і свобод людини. Така охорона повинна здійснюватися на основізаконності та правопорядку.
Кожний громадянинповинен дотримуватися закону, виконувати свої обов’язки як перед суспільством,так і перед державою, поважати права і законні інтереси інших людей.
Натомість, криміногеннаситуація, яка склалася в Україні, перетворилася у найбільш небезпечне соціальнелихо, що створює серйозну загрозу розбудові незалежної держави.
Одним знебезпечних і все ще досить поширеним посяганням на громадський порядок є хуліганство. Так, згідно статистичної інформаціїМВС України про стан та структуру злочинності в Україні за 2005 рік булозареєстровано 14959 кримінальних справ, порушених за ознаками статті 296 Кримінальногокодексу України (далі – КК України).[1] У 2005 році в провадженнісудів перебувало 10175 кримінальних справ про хуліганство. Закінченопровадження у 8414 кримінальних справах цієї категорії, що становить 82,7 % відтих, що перебували у провадженні. Із постановленням вироку суди розглянули 5808справ.[2]
Особа, яка вчиняєхуліганство, посягає на суспільні відносини, що забезпечують нормальні умовижиття людей у різних сферах суспільно корисної діяльності, спокійний відпочинокі дотримання правил поведінки в суспільному житті та побуті, часто завдає шкодиособистим інтересам людей, їхньому здоров’ю, власності, навколишньомусередовищу тощо. На підґрунті досвіду практичних працівників міліції тавивченні статистичних даних можна зробити висновок, що хуліганство являєтьсясвоєрідною «початковою школою» злочинності. Хуліганство, як вид протиправногодіяння, небезпечне для суспільства тим, що на його ґрунті вчиняється ряд інших,більш тяжких злочинів. Хулігани часто перетворюються в злісних, а з них – вхуліганів-ґвалтівників, хуліганів-вбивць.
Скоюючи хуліганськідії, особа грубо протиставляє себе суспільству, прийнятим в ньому правиламповедінки. Все це сприяє формуванню в її свідомості антисоціальних мотивів, якіпізніше проявляються у скоєнні інших, більш тяжких злочинів. Тому, боротьба зізлочинністю немислима без активізації боротьби з хуліганством.
Не зважаючи нате, що боротьбі з хуліганством приділено увагу, багато її питань продовжуютьзалишатись спірними, інші з них розроблені не досить глибоко і повно. Це стосуєтьсярозуміння об’єкта, об’єктивної сторони, суб’єкта, суб’єктивної сторони хуліганства,його кваліфікуючих ознак, відмежування даного злочину від суміжних деліктів.Має певні проблеми, а інколи й допускає помилки при застосуванні статті 296 ККУкраїни і практика. Покращення потребує і саме кримінальне законодавство, якерегулює відповідальність за хуліганство.
Все вище викладенеі обумовило вибір мною даної теми в якості дипломної роботи.
Стан розробкитеми в літературі. Юридичному аналізу складу злочину «Хуліганство» було присвячено чималопраць як українських вчених, так і вчених країн пострадянського простору. Незважаючи на значне число публікацій, присвячених проблемам хуліганства, і щоцьому питанню приділяється велика увага на конференціях, симпозіумах,семінарах, збагачення літератури відповідними монографіями і статтями неприпиняється. Дана тема активно досліджувалася ще науковцями колишнього СРСР і,хоч із прийняттям нового Кримінального кодексу України 2001 року юридичнийсклад хуліганства був дещо змінений, багато питань, розроблених в той час,залишаються актуальними і сьогодні. Однак, не зважаючи на це, чимало науковихтверджень вже застаріли і потребують переосмислення. При написанні даноїдипломної роботи я намагався систематизувати та синтезувати досліджені праці,на основі чого сформулювати власні висновки та погляди на ті чи інші актуальніпитання даної теми.
Науково-теоретичнуоснову дослідження та юридичного аналізу складу злочину «Хуліганство» склалипраці таких вітчизняних та зарубіжних вчених, як Бажанова М.І., Герцензона О.А.,Горбунової О.М., Гришаніна П.Ф., Гришаєва П.І., Даньшина І.М., Калмикова В.Т.,Кириченка В.Ф., Коржанського М.Й., Куца М.Т., Кидиралієвої С.К., МатишевськогоП.С., Навроцького В.О., Накловича М.Л., Налуцишина В.В., Піщенка Г.І., ЯценкаС.С. та інших.
Мета ізавдання дослідження. Метою дослідження є наукове визначення і розкриття змістукримінально-правових ознак хуліганства, з’ясування особливостей конструкціїюридичних складів цього злочину, включаючи і особливості його понятійногоапарату, встановлення критеріїв розмежування хуліганства та інших злочинівпроти особи, власності, від дрібного хуліганства, що становить собоюадміністративний проступок, а також питання призначення покарання за йоговчинення. Метою дослідження також є поглиблення та конкретизація наукової базидля практичного застосування цієї норми, наукове обґрунтування пропозицій щодовдосконалення редакції ст.296 КК України та удосконалення практики їїзастосування.
Мета дослідженняреалізована у завданнях, які полягають у наступному:
1) дослідити юридичну природукримінально караного хуліганства як злочину та здійснити порівняльний аналізнорм про хуліганство за КК України 1960 року та нині чинним Кримінальнимкодексом України;
2) з наукових позицій тапрактичного їх значення дослідити та визначити зміст поняття «громадськийпорядок» і його співвідношення з поняттями «громадський спокій», «громадськабезпека», «правопорядок», а також зміст понять «особлива зухвалість» та«винятковий цинізм» та визначити їх кримінально-правове значення;
3) дослідити значення термінологічнихзворотів «з мотивів явної неповаги до суспільства», «публічність хуліганства»та визначити їх вплив на механізм кримінально-правової охорони соціальнихцінностей від хуліганських посягань;
4) провести аналіз кваліфікуючогота особливо кваліфікуючих складів злочину «Хуліганство»;
5) на підставі аналізу об’єктивнихі суб’єктивних ознак, що утворюють юридичні склади хуліганства як злочину,виявити існуючі недоліки в розумінні змісту цих ознак, які є оціночними;
6) виробити наукові пропозиціїщодо удосконалення диспозиції ст.296 КК України та оптимально сформулювати санкціїз уточненням видів і розмірів покарань за хуліганство.
Об’єктом дослідження є хуліганство якзлочинне посягання, відповідальність за вчинення якого передбачена ст.296 ККУкраїни.
Предметом дослідження є юридичнийсклад злочину «Хуліганство».
Методидослідження.Методологічною основою дипломної роботи є сучасні методи наукового пізнання,застосування яких обумовлене змістом і метою поставлених завдань. Для цього уроботі було використано такі методи: порівняльно-правовий – при співставленніположень чинного КК України, що регламентує відповідальність за хуліганство, звідповідними положеннями КК України 1960 року; діалектичний – при вивченніюридичної природи хуліганства як кримінально-правового явища, визначенні йогоознак та структурних елементів; формально-логічний – при аналізі основного,кваліфікуючого та особливо кваліфікуючих складів хуліганства;формально-догматичний (юридичний) – при здійсненні тлумачення окремих термінів,понять, визначень та понятійних (термінологічних) зворотів; статистичний – придослідженні статистичних даних про злочин, склад якого передбачений ст.296 ККУкраїни та матеріалів слідчо-прокурорської та судової практики, що даломожливість оцінити стан, динаміку та тенденції наявності хуліганських проявівта їх небезпечності.
Використаннянаведених методів дослідження, джерел інформації (законодавства, науковихпраць, статистичних даних) дало можливість виявити нові проблеми юридичногоаналізу складу злочину «Хуліганство» та запропонувати власні пропозиції їхвирішення.
Науковановизна одержаних результатів визначається тим, що дипломантом було проведене комплекснедослідження юридичних ознак складу злочину «Хуліганство», відповідальність завчинення якого передбачена ст.296 КК України, та зроблено особистий внесок унаукову розробку цих проблем, що полягає в обґрунтуванні нових положень,уточненні змісту і значення окремих юридичних ознак, термінів (термінологічнихзворотів) та понять (понятійних зворотів), що має значення для наукикримінального права, правозастосовної практики та вдосконалення як норми, щопередбачена у статті 296 КК України, так і деяких інших норм КК України.Проведено порівняльно-правове дослідження вказаної проблематики.
Практичнезначення одержаних результатів. Викладені у роботі положення можуть бути використані упрактичній діяльності правоохоронних органів та судів при застосуваннікримінального законодавства; у науково-дослідницькій діяльності для подальшоговивчення питань, пов’язаних з кримінально-правовою характеристикою хуліганства;у навчальному процесі при викладанні курсу з Особливої частини кримінальногоправа України, відповідних спецкурсів, при проведенні занять з підвищеннякваліфікації та професійної підготовки слідчих, прокурорів, адвокатів, суддів;у законотворчості – з метою вдосконалення редакції ст.296 КК України.
Структура дипломноїроботи тапослідовність її частин обумовлені об’єктом, метою та завданнями дослідження. Дипломнаробота складається зі вступу, чотирьох розділів, які охоплюють шістьпідрозділів, висновків, списку використаних джерел і додатків. Повний обсяг дипломноїроботи становить 97 сторінок, обсяг основного тексту – 81 сторінка, спискувикористаних джерел (61 найменування) – 5 сторінок.
Звернемося жближче до самої теми роботи і спробуємо з’ясувати найбільш двозначні, суперечливіна даний час питання.
Розділ 1.Поняття та юридичний аналіз складу хуліганства
Стаття 62Конституції України встановлює: «Особа вважається невинуватою у вчиненнізлочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не будедоведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду».[3]
У відповідностідо статті 2 Кримінального кодексу України підставою кримінальноївідповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке міститьсклад злочину, передбаченого цим Кодексом.[4] Отже, підставоюкримінальної відповідальності є наявність передбачених кримінальним законом об’єктивнихі суб’єктивних ознак, які характеризують певне суспільно небезпечне діяння якзлочин. Сукупність таких ознак має назву «склад злочину».
Для вирішеннябагатьох питань застосування кримінального закону, кваліфікації злочинів, атакож з навчальною метою наукою кримінального права визначено риси, притаманніскладові будь-якого конкретного злочину. На цій основі будується узагальненаабстрактна модель складу злочину. Ця модель, хоча вона й є науково-теоретичною,водночас має важливе практичне значення – вона вказує на обов’язкові(універсальні) елементи складу будь-якого злочину. Такими елементами є: 1)об’єкт злочину; 2) об’єктивна сторона злочину; 3) суб’єктивна сторона злочину;4) суб’єкт злочину.[5]
Зазначеніелементи складаються з обов’язкових і факультативних ознак. Ознаки складузлочину – це характерні риси, які визначають кожен елемент складу злочину.Обов’язкові ознаки – це ті, які властиві будь-якому складу злочину і без якихвзагалі відсутній склад злочину. Обов’язкові ознаки складу злочину маютьзначення і беруться до уваги при кваліфікації злочинів.
До обов’язковихознак складу будь-якого злочину належать:
1) ознаки, що характеризуютьоб’єкт злочину: суспільні відносини, на які здійснено посягання;
2) ознаки, що характеризуютьоб’єктивну сторону злочину: суспільно небезпечне діяння (дія чи бездіяльність),яке заподіює шкоду або створює загрозу її заподіяння об’єкту, для матеріальнихскладів злочину обов’язковими ознаками, поряд із суспільно небезпечним діянням,є суспільно небезпечні наслідки і причинно-наслідковий зв’язок між діянням інаслідком;
3) ознаки, що характеризуютьсуб’єктивну сторону злочину: вина (умисел або необережність);
4) ознаки, що характеризуютьсуб’єкт злочину: фізична особа, досягнення віку кримінальної відповідальності,осудність.
Факультативнимивизнаються ознаки, які не є обов’язковим для всіх складів злочинів. Вони невпливають на кваліфікацію, але враховуються при призначенні покарання. У випадку,якщо факультативні ознаки передбачені в диспозиції норми Особливої частини ККУкраїни, то вони стають обов’язковими і їх встановлення є обов’язковим.[6]
Визначення складузлочину шляхом встановлення в законі його об’єктивних і суб’єктивних ознак єоднією з найважливіших гарантій обґрунтованого притягнення особи до кримінальноївідповідальності.
Юридичний аналізскладу хуліганства, як і будь-якого іншого злочину, здійснюється, виходячи іззаконодавчої характеристики його делікту. Диспозиція частини 1 статті 296 Кримінальногокодексу України визначає цей злочин наступним чином: «Хуліганство, тобто грубепорушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, щосупроводжується особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом».
1.1 Об’єктхуліганства
Правильневирішення питання про об’єкт злочину має важливе теоретичне і практичнезначення. Саме об’єкт дає змогу визначити соціальну сутність злочину, з’ясуватийого суспільно небезпечні наслідки, сприяє правильній кваліфікації діяння, атакож відмежуванню його від суміжних суспільно небезпечних посягань. Об’єкт маєістотне значення також для визначення самого поняття злочину, значною міроювпливає на зміст його об’єктивних і суб’єктивних ознак, є вихідним прикваліфікації злочинів, побудові системи Особливої частини КК. Усе це дозволяєзробити висновок про те, що проблема об’єкта злочину є однією з основних унауці кримінального права.[7]
Перед тим, якрозкривати поняття об’єкта хуліганства, необхідно розкрити зміст взагаліоб’єкта посягання.
Об’єктом злочинуприйнято вважати те, на що посягає злочин. В науковому розумінні об’єктомзлочину є суспільні відносини, на які посягає злочин, яким він спричинює шкоду,наносить збитки і які захищаються нормами кримінального закону.[8]
Однак, якзазначає Є.Л.Стрельцов, визнання суспільних відносин об’єктом злочинногопосягання ще не дає підстав вважати дану проблему до кінця вирішеною. Проблемаоб’єкта злочину не є новою в теорії кримінального права, і особливо останнімчасом, у підручниках та інших роботах з кримінального права дедалі частішевисловлюються сумніви в тому, що об’єктом злочину дійсно у всіх випадках єсуспільні відносини.[9] Так, А.В.Наумовстверджує, що в ряді випадків теорія об’єкта злочину як суспільних відносин неспрацьовує. Об’єктом злочину, на його думку, слід визнати ті блага, інтереси,на які посягає злочинне діяння і які охороняються кримінальним законом.[10]
Проте, спробавідходу від визнання об’єктом злочину суспільних відносин поки що не втілиласьу розгорнуту нову теорію об’єкта злочину. Тому, саме на положеннях про те, щооб’єктом злочину є суспільні відносини, побудовані позиції практично всіхвчених України.[11]
В науці кримінальногоправа розроблена класифікація об’єктів злочинів на загальний, родовий ібезпосередній. Така класифікація має не тільки пізнавальне, але й кодифікаційнеі правозастосовне значення.
Загальнимоб’єктом злочину виступають всі суспільні відносини, які охороняються нормамикримінального закону. Цей об’єкт є сталим, але до тих пір, поки не змінитьсясам кримінальний закон (криміналізація, декриміналізація).[12]
Родовий об’єкт – це група схожих(однорідних) суспільних відносин та соціальних благ, на які посягає відповіднагрупа злочинів. Розміщення злочинів у розділах в Особливій частині ККпровадиться, як правило, саме за родовим об’єктом.[13]Родовийоб’єкт більш детально конкретизує об’єкт посягання, він є частиною загальногооб’єкту.
В правовій літературіпитання про родовий об’єкт хуліганства є спірним. Ряд авторів визнають родовимоб’єктом хуліганства суспільний порядок.[14]
На думку ж авторіводного з підручників Особливої частини кримінального права, родовим об’єктомзлочинів, об’єднаних тоді ще в десятій главі Кримінального кодексу України 1960року, є сукупність близьких між собою суспільних відносин, що складають змістгромадського порядку, громадської безпеки і здоров’я населення.[15]
Професор В.О.Навроцькийз даного приводу зазначає, що в теорії кримінального права намітилися принаймнітри підходи до вирішення цього питання.
Перший зводивсядо того, що визнавалася наявність єдиного родового об’єкта, який охоронявсянормами глави Х Особливої частини КК – суспільних відносин, що складалися зприводу громадської безпеки, громадського порядку та народного здоров’я.
Другий – що вглаві «Злочини проти громадської безпеки, громадського порядку та народногоздоров’я» об’єднані посягання на три самостійних родових об’єкти:
- громадськийпорядок;
- громадськубезпеку;
- народнездоров’я.
Третій полягав увизнанні наявності ще більшої кількості родових об’єктів, які охоронялисянормами тоді чинної глави Х Особливої частини КК. Крім трьох вказаних вищесеред них виділяли:
- інтересисім’ї та молоді;
- відносини,що складалися з приводу обов’язку громадян займатися суспільно корисною працею;
- безпекувиробництва;
- безпекутранспорту;
- відносиниз приводу обороту предметів, які становлять підвищену небезпеку для оточуючих.[16]
Суспільнанебезпечність діянь, зазначених в розділі ХІІ Особливої КК України «Злочинипроти громадського порядку та моральності», полягає в тому, що вони завдаютьабо ставлять під загрозу заподіяння істотної шкоди громадському порядку іморальним основам життя суспільства.
Громадськийпорядок – це сукупність суспільних відносин, що забезпечують спокійні умовижиття людей у різних сферах суспільно корисної діяльності, відпочинку, побуту інормальної діяльності підприємств, організацій, установ у цій сфері. Суспільнамораль – це система етичних норм, правил поведінки, які склалися в суспільстві наоснові традиційних духовних і культурних цінностей, уявлень про добро, честь,гідність, громадський обов’язок, совість, справедливість, що визначають умовинормального громадського життя людей.[17]
Оцінюючи думки, висловленіз приводу родового об’єкта в кримінально-правовій літературі, слід відзначитинаступне. Існують фактори, які об’єднують суспільні відносини, вказані у назві розділуХІІ Особливої частини КК України, водночас є ознаки, які дозволяють їх доситьчітко розмежувати. Вбачається, що жодний зі злочинів, передбачених данимрозділом Особливої частини КК України, не посягає одночасно і на громадськийпорядок, і на суспільну мораль. Тому, мені видається необґрунтованимконстатувати наявність єдиного родового об’єкта для всіх таких посягань. Тому,на мою думку, найбільш зручною видається позиція, за якою визнається, що в розділіХІІ Особливої частини КК України передбачена кримінально-правова охорона двохсамостійних родових об’єктів, які вказані в назві цього розділу.
На мою думку, найбільшобґрунтованою є позиція авторів, що визнають родовим об’єктом хуліганствагромадський порядок. Ця позиція базується, по-перше, на тому, що громадський порядокі суспільна моральність – поняття не тотожні і навіть не однорідні, хоча близькіі взаємообумовлені. По-друге, в дійсності ні один із злочинів, передбачених розділомХІІ, не посягає одночасно і на громадський порядок, і на суспільну моральність.
Виходячи зособливостей безпосередніх об’єктів, ці злочини можуть бути поділені на двавиди:
1) злочини проти громадськогопорядку (групове порушення громадського порядку – ст.293 КК; масові заворушення– ст.294 КК; заклики до вчинення дій, що загрожують громадському порядку, –ст.295 КК; хуліганство – ст. 296 КК);
2) злочини проти суспільноїморальності (наруга над могилою – ст.297 КК; знищення, руйнування або пошкодженняпам’яток – об’єктів культурної спадщини та самовільне проведення пошуковихробіт на археологічній пам’ятці – ст.298 КК; знищення, пошкодження абоприховування документів чи унікальних документів Національного архівного фонду– ст.2981 КК; жорстоке поводження з тваринами – ст.299 КК; ввезення,виготовлення або розповсюдження творів, що пропагують культ насильства іжорстокості, – ст.300 КК; ввезення, виготовлення, збут і розповсюдженняпорнографічних предметів – ст.301 КК; створення або утримання місць розпусти ізвідництво – ст.302 КК; сутенерство або втягнення особи в заняття проституцією– ст.303 КК; втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність – ст.304 КК).[18]
Таким чином, намою думку, родовим об’єктом хуліганства слід вважати лише громадський порядок.
Для правильногозастосування ст. 296 КК України треба чітко зрозуміти, що ж охоплюєтьсяпоняттям «громадський порядок». Законодавець не дав з цього приводу чіткоговизначення. Воно розроблене в наукових працях вчених-юристів, і існує багаторізних визначень громадського порядку.
Всю сукупністьвизначень І.М.Даньшин розподіляє на три групи:
а) поняттягромадського порядку в широкому розумінні;
б) поняттягромадського порядку у вузькому розумінні;
в) тлумаченнягромадського порядку за допомогою інших або описання його з допомогою однієї, ідо того ж не головної ознаки.[19]
Що стосуєтьсяпоняття громадського порядку в широкому розумінні, то тут також немає одностайностісеред вчених. Так, наприклад, О.М.Горбунова розуміє під громадським порядком вширокому розумінні весь лад, всю систему громадських відносин, існуючих всуспільстві, що організовується і підтримується в державі.[20] В.І.Ткаченковважає, що громадський порядок – це сукупність відносин, що регулюються правом,нормами і правилами співжиття.[21]М.Л.Наклович висловлює думку, що під громадським порядком в широкому розумінніпотрібно розуміти врегульовану юридичними нормами і правилами співжиттясукупність громадських відносин, що склалися в державі і ставлять своєю метоюподальший розвиток і укріплення цих відносин.[22]Висловлюються й інші визначення. Але їх аналіз зводиться, в загальному, дотого, що прихильники погляду на громадський порядок у широкому розуміннівважають, що він складається при здійсненні не тільки правових норм, але йінших правил поведінки – правил співжиття, норм моралі і т.п.
Визначеннягромадського порядку у широкому розумінні є неконкретним. І.М.Даньшин вважає,що у широкому розумінні поняття громадського порядку носить надто загальнийхарактер, з нього не видно, які ж сторони суспільного життя, який порядоквідносин між людьми потрібно захищати. Більш вузьке розуміння громадськогопорядку має певні теоретичні переваги, бо дозволяє виокремити окремі елементи,сторони громадського порядку, які в своїй сукупності дають можливість визначитиколо суспільних відносин, які його складають.[23]
Визначеннягромадського порядку у вузькому розумінні вчені також трактують по-різному.Так, наприклад, О.М.Горбунова розуміє під ним відносини, що створюють в державістан спокою і безпеки, складають систему вольових суспільних відносин,сукупність яких можна назвати громадським порядком у вузькому змісті слова.[24]М.Єфремов говорить про громадський порядок як про систему взаємовідносин, яківстановились в суспільстві між громадянами, що регламентується не лише нормамиправа, але й нормами моралі, і які забезпечують здійснення державними ігромадськими організаціями та всіма громадянами своїх прав, захист їх законнихінтересів і виконання ними своїх обов’язків. Але, частіше за все, криміналістипід громадським порядком у вузькому значенні розуміють врегульовану юридичниминормами і правилами співжиття сукупність лише тих суспільних відносин, якімають забезпечувати нормальне функціонування державних і громадських установ,підприємств і організацій, цілісність майна громадян, безпеку, честь і гідністьлюдей, а також нормальні умови для їх роботи, побуту і відпочинку. І цевизначення, на мій погляд, найбільш правильне.
Загалом, дляз’ясування поняття «громадський порядок» слід з’ясувати значення термінів«громадський» та «порядок», які його утворюють.
Під порядкомрозуміють:
1) станурегульованості суспільних відносин нормами права, моралі, звичаями, правиламиспівжиття, нормами громадських організацій. Таким чином, упорядкованістьсуспільних відносин означає їх закріплення правовими та іншими нормами;
2) результатдотримання членами суспільства встановлених правил і норм поведінки.
Громадський – цетой, який стосується невизначеної кількості осіб, всіх членів суспільства.Тобто, громадський порядок – це наявність відповідних правил і норм поведінки,які поширюються на всіх членів суспільства та результат їх дотримання. Такіправила і норми поведінки є загальновизнаними та загальноприйнятими.Громадський порядок встановлюється з метою досягнення інтересів всьогосуспільства, задоволення спільних потреб в створенні обстановки спокою ібезпеки, нормального ритму праці, стосунків між людьми, виховання підростаючогопокоління в дусі моральних засад, прийнятних для суспільства, умов длявідпочинку та задоволення побутових потреб. Громадський порядок передбачаєнасамперед повагу до законних прав та інтересів інших осіб, недопущеннязадоволення своїх інтересів на шкоду іншим людям, державі, суспільству.
Таким чином,громадський порядок як родовий об’єкт відповідних злочинів – це сукупністьохоронюваних нормами кримінального права суспільних відносин, спрямованих на забезпеченняспокійних умов праці, іншої суспільно корисної діяльності, відпочинку і побутулюдей, громадської моралі, викорінення паразитизму.[25]
Що стосується безпосередньогооб’єкта, то це –комплекс суспільних відносин чи певне соціальне благо, на які безпосередньопосягає той чи інший конкретний злочин. Як родовий об’єкт є частиною загального,так і безпосередній – частина родового об’єкта.
У кримінальномуправі виокремлюють основний та додатковий безпосередні об’єкти. Основнийбезпосередній об’єкт – це об’єкт, проти якого головним чином, насамперед спрямованозлочин, а додатковий – це об’єкт, шкода якому спричинюється у зв’язку зпосяганням на основний. Безпосередній додатковий об’єкт може бути обов’язковимта факультативним: в останньому випадку шкода або загроза для такого (факультативного)об’єкта за конкретних обставин вчинення злочину може виникнути, а може і невиникнути. [26]
Встановлення безпосередньогооб’єкта при кваліфікації злочину є обов’язковим. По ньому проводитьсярозмежування подібних складів злочинів.
В правовій літературііснують різні точки зору на те, що вважати безпосереднім об’єктом хуліганства.Так, наприклад, В.І.Ткаченко, П.І.Гришаєв, Б.В.Здравомислов вважають, що безпосереднімоб’єктом хуліганства завжди є громадський порядок.[27] На думку іншихвчених, безпосереднім об’єктом хуліганства, крім громадського порядку, слідвизнати також правила співжиття (О.А.Герцензон),[28] громадськубезпеку (Н.Ф.Кузнєцова)[29]та інше.
Більшістьвчених-юристів все ж таки вважають основним безпосереднім об’єктом хуліганствагромадський порядок, тобто комплекс суспільних відносин, які забезпечуютьспокійні умови життя людей у різних сферах суспільно корисної діяльності,нормальний відпочинок і дотримання правил поведінки в суспільному житті й у побуті.[30]І, на мій погляд, це є вірне твердження, так як важко уявити громадськийпорядок, який би не опирався на суворе дотримання правил поведінки всуспільному житті.
Тому, на моюдумку, основним безпосереднім об’єктом хуліганства слід вважати громадськийпорядок. Дане твердження опирається також і на диспозицію частини 1 статті 296КК України, з тексту якої видно, що хуліганство – «грубе порушення громадськогопорядку».
Як додатковіфакультативні об’єкти часто виступають особистість, здоров’я особи, навколишнєсередовище, власність, авторитет органів державної влади, громадська безпека. Однак,при вчиненні хуліганства, передбаченого ч.4 ст.296 КК України, здоров’япотерпілого, яке зазнає шкоди або ставиться в небезпеку заподіяння шкоди в усіхвипадках застосування хуліганом зброї чи іншого предмета, спеціально пристосованогоабо заздалегідь заготовленого для нанесення тілесних ушкоджень, є додатковимобов’язковим об’єктом такого посягання.[31]
Отже, з усьоговище викладеного можна зробити висновок, що родовим об’єктом хуліганства є громадськийпорядок у тій його частині, яка забезпечує спокійні умови суспільно корисноїдіяльності, побуту та відпочинку людей (громадський спокій). Це також єосновним безпосереднім об’єктом хуліганства, тобто родовий та безпосереднійоб’єкти хуліганства збігаються. Його додатковим факультативним об’єктом можутьвиступати здоров’я особи, її особистість, власність, навколишнє середовище. Приособливо кваліфікованому складі хуліганства (ч.4 ст.296 КК України) додатковимобов’язковим об’єктом є також здоров’я особи, яке зазнає шкоди чи ставиться внебезпеку заподіяння шкоди в усіх випадках використання хуліганом зброї абоінших предметів, спеціально пристосованих або заздалегідь заготовлених длянанесення тілесних ушкоджень.
1.2 Об’єктивнасторона хуліганства
Об’єктивнасторона складу злочину – це сукупність передбачених законом ознак, які характеризуютьзовнішній прояв суспільно-небезпечного діяння, що посягає на об’єкти кримінально-правовоїохорони, а також об’єктивні умови, пов’язані з цим посяганням.[32] Тобто, об’єктивнасторона – це те, в чому злочин має зовнішнє вираження. Об’єктивна сторона має значеннядля оцінки суспільної небезпеки злочину.[33]
Об’єктивнасторонахуліганства в КК України не конкретизована. Аналіз диспозиції ст.296 свідчить,що обов’язковою ознакою об’єктивної сторони цього злочину є лише вчиненнядіяння.[34]
Хуліганствополягає у вчиненні активних дій. Підставу для такого висновку дає аналіздиспозиції ч.1 ст.296 КК України. В теорії ж кримінального права відзначається,що при утриманні від вчинення конкретної дії неможливо спричинити значну шкодугромадському порядку (І.М.Даньшин). Однак, така позиція і закону, і теоріївидається щонайменше спірною, поза межами кримінально-правового регулюваннязалишаються, наприклад, випадки невтручання в роботу технічних систем,поведінку тварин, якщо це порушує спокій, права громадян.[35]
Саме ж діянняполягає в грубому порушенні громадського порядку, яке супроводжується особливоюзухвалістю чи винятковим цинізмом.
З об’єктивноїсторони склад хуліганства є формальним, так як цей злочин вважається закінченимв момент вчинення хуліганських дій, вважає П.С.Матишевський, стверджуючи, щодля складу хуліганства не вимагається настання шкідливих наслідків. Сам фактгрубого порушення громадського порядку утворює закінчений злочин. Шкідливі жнаслідки, що настали, свідчать про підвищену суспільну небезпеку.[36]В той же час, І.М.Даньшин, М.Л.Наклович вважають, що необхідною ознакоюоб’єктивної сторони хуліганства є наслідки. Слово «порушення», яке дається увизначенні хуліганства (ч.1 ст.296 КК України), вони трактують як таке, щосвідчить про наслідки, необхідні для складу хуліганства.[37] З моєї точкизору, законодавець слово «порушення» застосовує не для того, щоб вказати нанаслідки хуліганських дій, а для того, щоб визначити дії, які слід кваліфікуватияк хуліганство.
Слід зазначити,що ст.296 КК України значно звужує поняття кримінально караного хуліганствапорівняно з ст.206 КК України 1960 року. Чинний КК декриміналізує дії, які заКК України 1960 року карались як просте хуліганство, яке за змістом невідзначалось особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом. Особлива зухвалість,як і винятковий цинізм із кваліфікуючих ознак хуліганства перетворились у йогоальтернативні конститутивні (конструктивні), тобто обов’язкові ознаки.[38]
Законодавством невизначений перелік хуліганських дій. І це неможливо зробити, так як за своїмхарактером хуліганські дії досить різноманітні. В зв’язку з цим, в юридичнійлітературі пропонуються різні класифікації хуліганських проявів.
Так,П.С.Матишевський та І.М.Даньшин ділять останні на три групи. До першої групивідносяться ті злочинні діяння, які виражаються тільки в порушенні громадськогопорядку без безпосереднього зв’язку з посяганням на особу чи майно. Такі діїможуть виражатись, наприклад, в штучному створенні шуму, аморальних вчинках іт.п. Другу групу становлять діяння, що порушують громадський порядок іодночасно супроводжуються посяганням на особу. В таких випадках хуліганствовчиняється шляхом образи, нанесення ударів, побоїв, спричинення тілеснихушкоджень. Третя група включає в себе діяння, що виявляються не лише впорушенні громадського порядку, а й у посяганні на власність, наприклад,підпал, руйнування тощо.[39]
П.І.Гришаєв,наприклад, об’єднує другий і третій елементи, що виокремлює П.С.Матишевський.[40]Необхідно зауважити, що хоча запропоновані класифікації хуліганських дій імають певне теоретичне значення, вони все ж носять умовний характер, так якхуліганські дії дуже часто виражаються в порушенні громадського порядку, щосупроводжується посяганням на особу чи власність. Форми хуліганських дій можутьбути найрізноманітнішими: нахабне, зухвале, цинічне порушення і громадського спокою, нормальногофункціонування підприємств, організацій, масових заходів, роботи транспорту. Цеможуть бути і будь-яка наруга, знущання над людьми, їх побиття, оскверненнягромадських та інших місць роботи, відпочинку або побуту людей.[41]
Кримінальнокараним є грубе порушення громадського порядку. Термін «грубе» є оціночноюкатегорією, його предметний зміст залежить від конкретних обставин вчиненоговинним діяння. Грубість такого порушення відображає його ступінь, серйозність.
В юридичнійлітературі з цього приводу є різні думки. Так, наприклад, П.С.Матишевський піддіями, що грубо порушують громадський порядок, розуміє таку поведінку винного,яка створює загрозу нормальній діяльності установ, підприємств, здоров’ю, життюлюдей, або викликає тривогу у громадян за недоторканість їх прав та інтересів.
М.Т.Куц,В.Т.Калмиков вважають, що під грубим порушенням громадського порядку потрібнорозуміти лише таке порушення правил поведінки в суспільстві, що спричиняє чиможе спричинити суттєву шкоду нормальній діяльності організації, а також правамта інтересам громадян.[42]
На мій погляд,більш правильною є друга точка зору, хоча вона і неповно розкриває поняттягрубого порушення громадського порядку, адже при кваліфікації і встановленніступеня суспільної небезпеки хуліганства вирішальним є не можливість спричинитишкоду суспільним відносинам, а реальне спричинення шкоди.
Крім того,грубість порушення громадського порядку визначається з урахуванням місцявчинення хуліганських дій, їх тривалості, кількості і характеристикипотерпілих, ступеня порушення їхніх прав та законних інтересів тощо. Такимчином, грубе порушення громадського порядку має місце тоді, коли йомузаподіюється істотна шкода, коли хуліганство пов’язане з посяганням на іншіправоохоронювані цінності, задля збереження яких підтримується громадськийпорядок, коли це зачіпає важливі інтереси чи інтереси багатьох осіб, коливідновлення порядку вимагає значних, тривалих зусиль.[43]
Діями, що грубопорушують громадський порядок, закон визнає тільки ті, що відрізняютьсяособливою зухвалістю або винятковим цинізмом.
Закон нерозкриває змісту особливої зухвалості. Як і винятковий цинізм, особливазухвалість є поняттям оціночним. Правильний висновок про наявність абовідсутність особливої зухвалості хуліганства вимагає детального аналізу всіхобставин справи в кожному конкретному випадку.
Зухвалість взагальноприйнятому значенні – це недоречна сміливість і буйність, образливагрубість.[44]Але ознакою злісного хуліганства є не просто зухвалість, а особлива зухвалість.
Постанова ПленумуВерховного Суду України від 22 грудня 2006 року №10 «Про судову практику усправах про хуліганство» у абз.1 п.5 зазначає, що «за ознакою особливої зухвалостіхуліганством може бути визнано таке грубе порушення громадського порядку, якесупроводжувалось, наприклад, насильством із завданням потерпілій особі побоївабо заподіянням тілесних ушкоджень, знущанням над нею, знищенням чипошкодженням майна, зривом масового заходу, тимчасовим припиненням нормальноїдіяльності установи, підприємства чи організації, руху громадського транспортутощо, або таке, яке особа тривалий час уперто не припиняла».[45]
Судова практикахуліганством за ознакою особливої зухвалості визнає хуліганство, вчинене уприсутності великої кількості людей, пов’язане із приниженням національноїгідності, насильством і знищенням майна, з демонстрацією вогнепальної зброї,безцільною стріляниною у повітря, вбивством у громадських місцях тварин.[46]
Щодо вирішення питанняпро наявність чи відсутність особливої зухвалості в хуліганських діях винних,що виразилось в насильстві над потерпілим, в юридичній літературі існують такідумки. Наприклад, С.С.Яценко вважає, що нанесення тілесних ушкоджень, що непотягнули розладу здоров’я, не може розглядатись як хуліганство.[47]
Іншої точки зорупритримуються П.С.Матишевський та М.Л.Наклович. Вони стверджують, що не можнавизначати хуліганство особливо зухвалим залежно від наслідків. Особливазухвалість хуліганства є результатом, насамперед, способу вчинення насильства,що являє собою небезпеку. Такий спосіб насильства є очевидним для потерпілогочи оточуючих і може лякати, тероризувати їх. Тому, правильним буде визнатихуліганство, яке виразилось в нанесенні з хуліганських спонукань потерпіломутаких побоїв, які, хоч і не потягнули за собою розлад його здоров’я, але малихарактер побиття.[48]
На мою думку,остання точка зору є правильною, так як хуліганство вважається закінченим вмомент вчинення хуліганських дій і для наявності об’єктивної сторони складухуліганства настання шкідливих наслідків не вимагається. Тому, головним є виявленняспособу насильства, його підвищеної небезпечності.
На практиці частозустрічається хуліганство з ознаками особливої зухвалості, які свідчать саміпро себе. Це наприклад, випадки скоєння хуліганських дій із застосовуваннямнасильства, що являє собою велику небезпеку для потерпілого. Або ж такі діїпоєднуються із застосуванням чи спробою застосування предметів як знаряддявчинення злочину у випадках, коли відсутні ознаки, передбачені ч.4 ст.296 ККУкраїни.
Часто хуліганськідії виражаються в умисному знищенні чи пошкодженні державного, колективного чиприватного майна. При вирішенні питання про оцінку цих дій не можна виходити зтяжкості спричиненої шкоди. Потрібно враховувати спосіб знищення чи пошкодженняцього майна. Якщо знищення чи пошкодження майна носило характер буйства, тотакі дії потрібно розцінювати, як особливо зухвалі, навіть у тих випадках, колив результаті злочинних дій винного суттєва шкода і не була спричинена.[49]
Відмежування маєпроводитись за тими ж ознаками, за якими відмежовується хуліганство відзлочинів проти особи. Знищення і пошкодження майна не з хуліганських спонукань,а з особистих не залежно від способу, не може бути визнане ознакою зухвалогохуліганства.
На думкуС.К.Кидиралієвої, склад хуліганства цілком виключається, якщо знищення абопошкодження особистого майна на ґрунті особистих мотивів не супроводжувалосьгрубим порушенням громадського порядку.[50]
Особливазухвалість може виражатись також у порушенні роботи транспорту, підприємств,установ, в зриві масових заходів. Але й тут необхідно враховувати характерхуліганських дій у всіх їх сукупності, а також особливості часу, місця,обставин, передбачуваності хуліганом наслідків своїх дій, їх тривалість,вчинення їх разом з групою осіб та інші.[51]
При вирішенніпитання про визнання хуліганських дій винятково цинічними необхідно виходити зоцінки конкретних обставин справи в їх сукупності, враховуючи характер, час,місце та умови вчинення злочину.
Постанова ПленумуВерховного Суду України від 22 грудня 2006 року №10 «Про судову практику усправах про хуліганство» в абз.2 п.5 зазначає, що «хуліганством, якесупроводжувалось винятковим цинізмом, можуть бути визнані дії, поєднані здемонстративною зневагою до загальноприйнятих норм моралі, наприклад, проявомбезсоромності чи грубої непристойності, знущанням над хворим, дитиною, особоюпохилого віку або такою, яка перебувала у безпорадному стані, та ін.».[52]Тому, враховуючи вищевказане, можна зробити висновок, що цинічні дії винногосвідчать про його зневажливе ставлення до загальноприйнятих норм моралі.Більшість юристів під виключним цинізмом розуміють у вищому ступені нахабну,безсоромну поведінку, що грубо ображає принципи моральності, благопристойностіі принижує людську гідність.[53]
Винятковий цинізмможе полягати у публічному скоєнні розпусних дій, непристойних жестах чи рухахтіла, в демонстративному задоволенні природних потреб чи появі оголеним навулицях, в скверах, парках чи інших громадських місцях, в опоганенні портретів,пам’ятників і т.п. Але для наявності складу хуліганства за ознакою винятковогоцинізму необхідно, щоб вище перерахованими діями був грубо порушений громадськийпорядок. В іншому випадку злісне хуліганство за ознакою виняткового цинізму виключається.
Для кваліфікаціїхуліганства за ч.1 ст.296 КК України достатньо наявності в діях винної особиоднієї з цих ознак – особливої зухвалості або виняткового цинізму.
Вкримінально-правовій літературі існує думка про те, що обов’язковою ознакоюхуліганства є його публічність. Різні автори в поняття ознаки публічностіхуліганства вкладали різний зміст. Так, Є.О.Фролов, А.К.Щедріна характерхуліганства обумовлювали вчиненням його лише в публічних місцях.[54]На думку П.І.Гришаєва, публічність полягає в наявності сторонніх осіб –очевидців.[55]Більшість авторів вважають хуліганські дії публічними, якщо громадяниспостерігають або за самими діями, або за їх наслідками (Н.Т.Куц, С.С.Яценко таінші). І така точка зору, на мій погляд, є правильною, так як хуліганствовідноситься до тих злочинів, які можуть вчинятись у будь-яких місцях: парк,ресторан, кінотеатр, підприємство, установа тощо, а також в місцяхіндивідуального призначення: будинок, квартира, дача. У 72% випадківхуліганські дії вчиняються у громадських місцях. І, як показує слідчо-судовапрактика, у 84% прилюдно, тобто в присутності інших громадян. В такому випадкухуліганством порушується громадський порядок безпосередньо в момент йоговчинення.[56]
Слід відзначити,що чинне законодавство, на відміну від КК 1927 року, не визнає ознакоюхуліганства вчинення його «на підприємствах, в установах і в громадськихмісцях». Тому досі побутуюча серед частини практичних працівників думка, нібивідповідальність за хуліганство настає лише при вчиненні посягання вгромадських місцях, є не чим іншим, як пережитком. Насправді ж порушеннягромадського порядку може вчинятися і в житлі громадян при відсутності іншихосіб, і в безлюдних місцях тощо.[57]
Хуліганські діїможуть бути вчинені в будь-якому місці, частіше це відбувається в парках, навулицях, в кінотеатрах, магазинах та інших громадських місцях. Як правило, такідії відбуваються в присутності потерпілих та інших громадян. Але, частохуліганські дії можуть вчинятись і в безлюдних місцях, особливо тоді, коливинний бажає таким чином уникнути виявлення злочину і покарання. Тому,наприклад, знищення газонів квітів, зривання афіш, перевертання лавочок,пошкодження дерматину на дверях квартир в момент їх вчинення, внаслідок відсутностіочевидців і потерпілих, ні в кого не викликає почуття тривоги, збентеження,обурення. Вони з’являються, як тільки громадяни виявляють наслідки хуліганства.[58]Можливе вчинення хуліганства і по телефону, коли винний, наприклад, у нічнийчас періодично дзвонить потерпілим, порушуючи їх сон і цинічно ображає їх.[59]
Тому, подібні діївизнаються хуліганськими, незалежно від того, вчинені вони публічно, чи увідсутності людей, оскільки ними все ж грубо порушується громадський порядок.[60]
Тому, можназробити висновок, що публічність і громадське місце не є обов’язковими ознакамихуліганства. І це, на мою думку, є правильним.
Питання про те, більшчи менш грубо порушується тими чи іншими діями громадський порядок, вирішуєтьсяв кожному випадку з урахуванням всіх обставин справи.[61] Так, наприклад,фактор часу має у ряді випадків певне значення для цього виду злочину:ввімкнення у дворі чи квартирі у нічний час на повну потужність радіо,магнітофонів (в умовах багатоквартирного будинку) може бути розцінено якхуліганство, а ті самі дії вдень не містять ознак цього злочину. При вирішенніпитання про грубе порушення порядку, слід проаналізувати обстановку йоговчинення, що характеризується наявністю або відсутністю людей, подіями, яківідбуваються в місці вчинення злочину, та їх соціальною значимістю.[62]
З об’єктивноїсторони склад хуліганства є формальним, так як цей злочин вважається закінченимв момент вчинення хуліганських дій, вважає П.С.Матишевський, стверджуючи, щодля складу хуліганства не вимагається настання шкідливих наслідків. Сам фактгрубого порушення громадського порядку утворює закінчений злочин. Шкідливі жнаслідки, що настали, свідчать про підвищену суспільну небезпеку.[63]В той же час, І.М.Даньшин, М.Л.Наклович вважають, що необхідною ознакою об’єктивноїсторони хуліганства є наслідки. Слово «порушення», яке дається у визначенніхуліганства (ч.1 ст.296 КК України), вони трактують як таке, що свідчить пронаслідки, необхідні для складу хуліганства.[64]На мою точку зору, законодавець слово «порушення» застосовує не для того, щобвказати на наслідки хуліганських дій, а для того, щоб визначити дії, які слідкваліфікувати як хуліганство.
Отже, підводячипідсумки, можна сказати, що з’ясування об’єктивної сторони хуліганства викликаєпевні труднощі, оскільки законодавець не конкретизував її досконало вдиспозиції статті 296 КК України. Однак, здійснивши аналіз цієї норми, можнадійти висновку, що обов’язковою ознакою об’єктивної сторони цього злочину єлише вчинення дії, тобто активної поведінки (вчинку) особи, в якій вираженазовні її воля. Сама ж дія полягає в грубому порушенні громадського порядку, якесупроводжується особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом.
Хуліганство можеполягати у застосуванні насильства (побої, заподіяння тілесних ушкоджень) допотерпілих, знищенні або пошкодженні майна, безладній стрілянині, використаннісильнодіючих речовин з метою зірвати проведення масового заходу, проявах безсоромності,знущанні над безпорадними людьми тощо. Тобто хуліганство може виражатися увчиненні дій, які передбачені іншими статтями Особливої частини КК України абоКУпАП. Ознакою об’єктивної сторони хуліганства такі діяння стають з урахуванняммісця, часу й обстановки, інших об’єктивних ознак, а також мотивів їх вчинення.
Грубістьпорушення громадського порядку визначається з урахуванням місця вчиненняхуліганських дій, їх тривалості, кількості і характеристики потерпілих, ступеняпорушення їхніх прав та законних інтересів тощо.
1.3 Суб’єктхуліганства
Суб’єкт злочину єодним із елементів складу злочину, без якого не може наставати кримінальнавідповідальність.
Відповідно до ч.1ст.18 КК України суб’єктом злочину є фізична осудна особа, яка вчинила злочин увіці, з якого відповідно до цього Кодексу може наставати кримінальнавідповідальність.[65] Отже, виходячи з цьоговизначення, не будь-яка особа може бути суб’єктом хуліганства. Особа може нестикримінальну відповідальність за вчинене нею хуліганство, якщо вона: 1) єфізичною особою, тобто людиною; 2) є осудною; 3) досягла віку, з якого моженаставати кримінальна відповідальність. Зазначені ознаки визнаються загальнимиюридичними ознаками суб’єкта злочину. Вони належать до обов’язкових ознакбудь-якого складу злочину, і відсутність однієї з них означає відсутність удіянні особи складу злочину.[66]
Обмеження коламожливих суб’єктів злочину фізичними особами означає, що суб’єктами злочину заукраїнським кримінальним правом не можуть бути юридичні особи. Визнанняостанніх суб’єктами кримінальної відповідальності не відповідає принципамкримінального права – особистої (індивідуальної) відповідальності особи завчинений злочин та наявності вини. За злочинні діяння, що мали місце у процесідіяльності юридичної особи, відповідає винна фізична особа, яка вчинила такідіяння. Відповідальність юридичних осіб визначається засобами адміністративногочи цивільного права (застосування до установ, підприємств, організацій штрафнихсанкцій, заборона їхньої діяльності тощо).
Суб’єктом злочинуне можуть бути померлі особи, які перед тим вчинили злочин, тварини, предметичи сили природи.
Кримінальнезаконодавство виключає також кримінальну відповідальність малолітніх іможливість застосування заходів кримінального покарання до неосудних. Тому, суб’єктомхуліганства може бути лише фізична особа, яка є осудною і досягла встановленогозаконом віку.
У ч.1 ст.22 ККУкраїни прямо зазначено, що кримінальній відповідальності підлягають особи,яким до вчинення злочину виповнилося шістнадцять років. Цей вік прийнятоназивати загальним віком кримінальної відповідальності. У ч.2 цієї ж статтівстановлюється знижений вік кримінальної відповідальності – чотирнадцять років– за окремі, прямо перелічені в законі, злочини. Серед цих злочинів знаходитьсяі хуліганство.
В основу зниженнявіку кримінальної відповідальності за злочини, перелічені в ч.2 ст.22 ККУкраїни покладено такі критерії:
1) рівень розумового розвитку,свідомості особи, який свідчить про можливість уже в чотирнадцять роківусвідомлювати фактичні об’єктивні ознаки та суспільну небезпечність цихзлочинів;
2) значна поширеність більшостіз цих злочинів серед підлітків;
3) значна суспільнанебезпечність (тяжкість) більшості з цих злочинів.[67]
На мою думку, встановленнямінімального віку кримінальної відповідальності за хуліганство з 14 років євірним і науково обґрунтованим, оскільки суспільна небезпечність хуліганства єцілком очевидною і зрозумілою будь-якому неповнолітньому. І неповнолітній з 14років повинен і може усвідомлювати цю суспільну небезпеку, яка міститься в йогодіях.
Як зазначає зцього приводу В.М.Бурдін, у старшому підлітковому віці, який починається з 14років, неповнолітні стають ще більш самостійними, ще більш сформованимиособами. В своїй поведінці вони керуються вже не тільки найпростішими правилами.Особи з цього віку здатні усвідомлювати більш складні суспільні явища та мативласну думку з приводу кожного з них. Такий рівень розвитку свідомостіпідкріплюється достатньо високими вольовими здібностями. Все це, в своїйсукупності, дозволяє твердити, що особи цього віку здатні усвідомлювати більшскладні соціальні зв’язки та наслідки своєї поведінки, а також керувати нею вситуації вибору. Наскільки глибокі ці знання в різних суспільних відносинах,які є об’єктами кримінально-правової охорони, встановити можна лише в кожномуокремому випадку.[68]
Вік, з якого моженаставати кримінальна відповідальність за хуліганство, визначається саме до часувчинення цього злочину. Тому при розслідуванні і розгляді кримінальної справидуже важливо встановити точний вік особи (число, місяць, рік народження). У тихже випадках, коли відсутні документи, що підтверджують вік, необхіднепроведення судово-медичної експертизи.
Малолітні вікомдо 14 років, а також особи, які вчинили хуліганство у віці від 14 до 16 років,не можуть бути суб’єктом злочину, а тому кримінальній відповідальності непідлягають.
Вивченікримінальні справи дають підставу зробити висновок, що хуліганство вчиняють восновному особи у віці до 30 років (70%), причому тільки 2,7% засуджених захуліганство становили підлітки у віці від 14 до 15 років включно. Разом з тим,досить значна кількість хуліганських проявів була вчинена особами в більш зріломувіці – старше 30 років (20,3%) і навіть 40 і 50 років (9,6%).
Характернаособливість, властива віковим групам від 31 року і старше, полягає в тому, щона цей вік припадає переважна більшість випадків так званого побутовогохуліганства. По вивчених справах 22,1% загального числа засуджених складалиособи, які скоїли побутове хуліганство. З цієї кількості 21,2% припадає на долювікових груп від 31 року і старше.
Суб’єктхуліганства характеризується не лише певним віком. Обов’язковою ознакою, якуповинна мати особа, що притягується до кримінальної відповідальності захуліганство, як і за будь-який інший злочин, є осудність.
У ч.1 ст.19 ККУкраїни вказано, що осудною визнається особа, яка під час вчинення злочинумогла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і керувати ними.
Отже, осудність –це здатність особи під час учинення злочину усвідомлювати свої дії(бездіяльність) і керувати ними. Кримінальний закон виходить з того, що тількиосудна особа може вчинити злочин і тому може нести кримінальну відповідальність.Це обумовлено тим, що злочин завжди є актом поведінки свідомо діючої особи.
Частина 2 статті19 КК України вказує, що не підлягає кримінальній відповідальності особа, якапід час вчинення суспільно небезпечного діяння, передбаченого цим Кодексом, перебувалав стані неосудності, тобто не могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) абокерувати ними внаслідок хронічного психічного захворювання, тимчасового розладупсихічної діяльності, недоумства або іншого хворобливого стану психіки.
Здатність особипід час учинення хуліганства усвідомлювати свої дії означає правильне розумінняфактичних об’єктивних ознак цього злочину (об’єкта, суспільно небезпечногодіяння, обстановки, часу і місця, способу його вчинення). Здатністьусвідомлювати свої дії повинна бути пов’язана зі здатністю контролювати,керувати своїми вчинками. Тут свідомість і воля взаємопов’язані і тільки всукупності визначають характер поведінки особи в конкретній ситуації.
Питання проосудність особи виникає тільки у зв’язку зі вчиненням нею хуліганства. Самещодо нього необхідно з’ясувати здатність особи правильно оцінювати суспільнонебезпечний характер вчинених хуліганських дій та керувати ними.
Стан осудності –це норма, типовий стан психіки людини, характерний для її певного віку. Як правило,стан осудності презюмується, бо він характерний для переважної більшості людей.Тому на практиці питання про встановлення осудності виникає тільки за наявностісумнівів у психічній повноцінності особи, яка вчинила хуліганство. Зі станомосудності пов’язане і досягнення (реалізація) мети покарання. Відповідно до ч.2ст.50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправленнязасуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так ііншими особами. Тільки осудна особа здатна правильно усвідомлювати сутністьучиненого хуліганства, а тому розуміти обґрунтованість і справедливістьпризначеного покарання. Лише за таких умов призначене покарання багато в чомувизначає подальшу поведінку засудженого, спонукає його не вчинювати новихзлочинів.
Неосудність характеризуєтьсядвома критеріями: медичним (біологічним) і психологічним (юридичним).
Медичний критерійнеосудності означає наявність у особи хронічної психічної хвороби, тимчасовогорозладу психічної діяльності, слабоумства чи іншого хворобливого стану психіки.Психологічний (юридичний) критерій неосудності включає в себе інтелектуальну івольову ознаки.
Інтелектуальнаознака вказує на нездатність особи усвідомлювати фактичний характер і суспільнунебезпеку своїх дій на момент вчинення нею хуліганства.
Вольова ознакаполягає в нездатності особи керувати своїми діями, що передбачені законом якхуліганство.
Для визнаннянаявності юридичного критерію достатньо встановити одну із названих його ознак– інтелектуальну чи вольову.[69]
Наявність лишеодного медичного критерію не дає достатніх підстав для визначення особинеосудною. Їх необхідно розглядати в сукупності тому, що психічне захворюваннясаме по собі не свідчить про неосудність особи, наприклад, при деяких станахколи особа все ж може усвідомлювати свої дії і керувати ними. Лише наявністьдвох вище зазначених критеріїв, які органічно поєднуються, дає можливістьзробити обґрунтований висновок про неосудність.[70]
Необхідно також зауважити,що відповідно до ч. 3 ст. 12 КК України не підлягає покаранню особа, якавчинила злочин у стані осудності, але до постановлення вироку захворіла на психічнухворобу, що позбавляє її можливості усвідомлювати свої дії (бездіяльність) абокерувати ними. До такої особи за рішенням суду можуть застосовуватися примусовізаходи медичного характеру, а після одужання така особа може підлягатипокаранню.
Отже, з усьоговище викладеного слідує висновок, що суб’єкт хуліганства є загальним. Ним єфізична осудна особа, яка досягла 14-річного віку.
1.4 Суб’єктивнасторона хуліганства
Суб’єктивнасторона – це внутрішня сторона злочину. Вона характеризується тими психічними (тобто,внутрішніми) процесами, які відбуваються в свідомості суб’єкта, характеризуютьйого волю і які проявляються в самому злочинному діянні (у відношенні до тогодіяння яке особою вчинено).[71]
Суб’єктивна сторонахарактеризується такими ознаками, як вина, мотив, і мета вчинення злочину.
Повне і всебічневстановлення ознак, що характеризують суб’єктивну сторону, є необхідною умовою правильноїкваліфікації злочину, визначення ступеня суспільної небезпеки діяння і особи,що вчинила це діяння, а також індивідуалізації відповідальності.
Вина – основна іобов’язкова ознака суб’єктивної сторони будь-якого злочину. Стаття 23 КК Українивстановлює, що виною є психічне ставлення особи до вчинюваної дії чибездіяльності, передбаченої цим Кодексом, та її наслідків, виражене у форміумислу або необережності.
Це поняття взначній мірі досліджене також наукою кримінального права.
Відповідно до ст.23 КК України, вина особи у вчиненні злочину може проявлятися у двох формах:умислу і необережності. Кожна з цих форм поділяться на два види: умисел – на прямийі непрямий; необережність – на злочинну самовпевненість і злочинну недбалість.
Хуліганствовідноситься до таких злочинів, які вчиняються лише умисно. Такий висновоквипливає з аналізу диспозиції ч.1 ст.296 КК України. Необережна форма вини прихуліганстві виключена. Якщо порушник вчиняючи ті чи інші суспільно небезпечнідіяння, не передбачав, не міг і не повинен передбачати, що вони призведуть допорушення громадського порядку, то він не може нести відповідальності захуліганство.[72]
В юридичнійлітературі немає єдиної думки з питання, які власне види умисної вини можливіпри хуліганстві. В певній мірі це пояснюється відсутністю вказівки на точнуформу умислу в ст.296 КК України.
Одні вченідотримуються думки, що хуліганство може бути скоєно лише з прямим умислом,тобто особа, що вчиняє хуліганські дії, усвідомлює їх небезпечний характер, передбачає,що в результаті її діяння наступають шкідливі наслідки, і, все ж таки, бажаєвчинити ці діяння. Цієї точки зору дотримуються І.М.Даньшин,[73] П.І.Гришаєв,Б.В.Здравомислов,[74]С.С.Яценко[75]та інші.
Інші вченівважають, що хуліганство може бути вчинене як з прямим, так і з непрямимумислом. Винний усвідомлює суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачає,що цими діями він грубо порушує громадський порядок і проявляє явну неповагу досуспільства, хоча не бажає, але свідомо допускає настання наслідків таких дій. Такоїдумки дотримуються М.Л.Наклович,[76] С.К.Кидираліева[77]та інші. Вони вважають, що далеко не завжди винний прагне порушити громадськийпорядок. Швидше за все, його дії спрямовані проти тієї чи іншої особи.
Взагалі,хуліганство має так званий формальний склад злочину. Тобто, настання суспільнонебезпечних наслідків не є обов’язковою ознакою складу хуліганства.
Для складузакінченого злочину досить звичайних для даного посягання наслідків.Встановлювати, доводити та доказувати їх величину, розміри немає потреби, ітому законодавець конструює склад цього злочину так, що злочинні наслідки мовбизнаходяться за межами складу злочину, поза його обов’язковими ознаками. Цейзлочин має наслідки, вони є, вони суспільно небезпечні, але до складу хуліганствавони не належать. Склад цього злочину є наявним у діях особи при будь-якихрозмірах цих наслідків.[78]
Видається, що ті,хто вважають можливим вчинення хуліганства з непрямим умислом, не враховуютьнеобхідність окремого встановлення вини до наслідків, які відносяться доосновного об’єкта посягання, та до наслідків, які відносяться до додатковихфакультативних об’єктів. При бажанні заподіяння шкоди конкретному потерпілому –заподіянні тілесних ушкоджень, образі, знищенні чи пошкодженні майна і т.п.,відсутнє бажання виразити явну неповагу до суспільства й скоєне повиннокваліфікуватися не як хуліганство, а за статтями про злочини проти особи чипроти власності.[79]
Отже, можназробити висновок, що хуліганство може вчинятись тільки з прямим умислом.
При розгляді суб’єктивноїсторони хуліганства необхідно проаналізувати мотив цього злочину.
Мотивом злочинувзагалі визнають ті внутрішні спонукання, якими керується суб’єкт при вчиненнізлочину. Мотив – це рушійна сила злочину, це ніби внутрішня причина йоговчинення.[80]
Встановленнямотивів і мети злочинної поведінки має вирішальне значення для відмежуванняхуліганства від суміжних складів злочинів, визначення ступеня суспільноїнебезпечності особи винного.[81]
Як і будь-якийумисний злочин, хуліганство вчиняється з певним мотивом. Хоча мотивихуліганства є досить своєрідними, але їх відкидати не можна.
В літературі зпитання мотивів хуліганства існують різні думки. Так, наприклад, Волков Б.С.вказує, що в основі хуліганського мотиву лежить розгнузданий егоїзм, а такожвульгарне розуміння свободи, моральний анархізм.[82] МаяковськийВ.В. вважає, що хуліганський мотив – це прагнення до самоствердження особиневихованої, з низькою культурою, нестриманим егоїзмом, це прагнення досамоствердження хама, варвара, дикуна.[83]М.Й.Коржанський стверджує, що в основі хуліганських спонукань лежатьозлобленість і незадоволеність, що сягають до безтямної люті і тупого відчаю,викликаного розбіжністю між рівнем домагань особи та наявними можливостями їхздійснення.[84]
Хуліганськіспонукання, таким чином, зводяться не до одного якогось мотиву, а до багатьохгамм мотивів. В конкретних злочинних проявах вони можуть виступати окремо, роз’єднано,але, в більшості, вони діють в поєднанні, у взаємодії. Ось чому для визначеннясукупності хуліганських мотивів застосовується термін «хуліганські спонукання».Характеризуючи хуліганські спонукання, І.М.Даньшин зазначив, що для їх проявухарактерна швидкоплинність, незначність, легковажність мотивації і наочність.[85]Але, в чому б конкретно хуліганські спонукання не проявилися, всім їм обов’язковопритаманна спільна риса – явна неповага до суспільства.
В юридичнійлітературі існує багато визначень поняття «явна неповага до суспільства». Так,Гришаєв П.І. і Здравомислов Б.В. під явною неповагою до суспільства розуміютьочевидне для кожного зневажання громадськими інтересами і протиставлення виннимсвоєї поведінки колективу і його інтересам.[86]С.С.Яценко зауважує, що мотив явної неповаги до суспільства характеризуєтьсяусвідомленим спонуканням зневажливого ставлення до громадського порядку,неперсоніфікованого кола осіб, ігнорування існуючих в суспільстві елементарнихправил поведінки, моральності, добропристойності. Таке ставлення проявляється увчинках особи, стає відкрито вираженим, очевидним як для самого винного, так ідля інших осіб. Мотив явної неповаги до суспільства, проявляючись у вчиненнідій, що грубо порушують громадський порядок, може характеризуватися комплексомницих спонукань у вигляді прагнення протиставити себе суспільству, виявитигрубу силу, п’яну хвацькість, пустощі тощо.[87]На мій погляд, друге визначення більш ширше розкриває поняття явної неповаги досуспільства.
Чи є неповага досуспільства явною і який ступінь прояву неповаги, можна визначити, лишевиходячи з конкретних хуліганських дій. Ступінь прояву неповаги до суспільстваможе визначатись цілим рядом обставин: нахабством чи цинізмом дій,особливостями часу, місця, обстановки скоєння хуліганських дій, їх способом таін. Перераховані обставини можуть поєднуватись, виступаючи в сукупності,визначаючи тим самим підвищений ступінь прояву неповаги до суспільства. Одні іті ж дії, вчинені різним способом, в різний час, в різних місцях чи в різнійобстановці, можуть свідчити про більший чи менший ступінь неповаги досуспільства.[88]
Для мотивівповедінки винного при хуліганстві притаманним є вчинення відповідних дій безвидимого приводу чи використання незначного приводу для розправи з потерпілим.Посягання, як правило, вчиняється проти першого стрічного, кожного, хто«підвернувся під руку», як правило, хулігана й потерпілого раніше непов'язували будь-які стосунки – наявність же особистих мотивів (помсти,заздрості, ревнощів) говорить про те, що має місце не хуліганство, а вчиненнязлочину проти особи.[89]
В процесівчинення злочину, що розпочався за мотивом особистого характеру (помста,ревнощі тощо), останній може перейти в мотив явної неповаги до суспільства. Тимсамим діяння може перетворитись із посягання на особу в злочин протигромадського порядку — хуліганство.[90] Проте, особисті мотиви,як відмічає М.Т.Куц, носять другорядний, незначний, слабо виражений характер. Переважаєж завжди неповага до суспільства, що виражається в порушенні громадськогопорядку і є головним, вирішальним мотивом для кваліфікації злочинів за ст. 296КК України.[91]Саме мотив явної неповаги до суспільства виступає одним із головних критеріїввідмежування хуліганства від суміжних злочинів. Відсутність у вчиненому мотивуявної неповаги до суспільства свідчить і про відсутність хуліганства, хоча бдії винного в тій чи іншій мірі порушували громадський порядок іхарактеризувались застосуванням насильства до потерпілого, знищенням майнатощо. Це підтверджується також судовою практикою.
Так, у постановіпрезидії Івано-Франківського обласного суду від 31 травня 1996 року в справі С.зазначається, що, як вбачається із матеріалів справи, конфлікт між С. іпотерпілим був викликаний неправильними діями останнього, який почавз’ясовувати причини відмови в задоволенні його прохання сісти в кафе за столикдо С. та його знайомих, і в ході цього конфлікту С. заподіяв В. удар, від якоготой упав на бетонну підлогу, вдарився головою й одержав смертельну травму.Падіння потерпілого було наслідком дій С. і суд встановив його вину щодонаслідку у формі необережності, тоді як хуліганство згідно із законом єумисними діями. Оскільки ж С. умисних дій, що грубо порушують громадськийпорядок і вражають явну неповагу до суспільства, не вчиняв, і конфлікт зпотерпілим виник не з хуліганських мотивів, а у зв’язку з неправильною поведінкоюостаннього на ґрунті з’ясування взаємних стосунків, дії засудженого не містятьскладу злочину «Хуліганство». Президія обласного суду в цій частині справузакрила на підставі п.2 ст.6 КПК України за відсутністю в діях С. складу злочинуі постановила вважати його засудженим лише за необережне вбивство.[92]
В п.4 постановиПленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року №10 «Про судовупрактику у справах про хуліганство» зазначається: «Суди мають відрізнятихуліганство від інших злочинів залежно від спрямованості умислу, мотивів, цілейвинного та обставин учинення ним кримінально караних дій.
Дії, щосупроводжувалися погрозами вбивством, завданням побоїв, заподіянням тілеснихушкоджень, вчинені винним щодо членів сім’ї, родичів, знайомих і викликаніособистими неприязними стосунками, неправильними діями потерпілих тощо, слідкваліфікувати за статтями КК України, що передбачають відповідальність зазлочини проти особи...».[93]
Ігноруваннясуб’єктивної сторони вчиненого, зокрема, його мотиву, тягне неправильнукваліфікацію дій винного як хуліганства.
Важливе значеннядля всебічної характеристики суб’єктивної сторони злочину має мета суспільно небезпечногодіяння, під якою розуміють той фактичний результат, якого винний намагаєтьсядосягти шляхом вчинення злочину.[94]Так, С.С.Яценко вважає, що при хуліганстві грубе порушення громадського порядку,а також проявлення неповаги до суспільства являє мету діянь винного,[95]а М.Т.Куц стверджує, що мета хуліганства полягає в самому діянні, в демонстраціїхуліганом своєї зневаги до суспільства, до встановленого у ньому порядку.[96]Існує думка, що хуліганство – злочин, який може бути вчинений і без метигрубого порушення громадського порядку. Але, на практиці хуліганськимивважаються не лише ті дії, мета яких – порушення громадського порядку івиявлення неповаги до суспільства, але й ті, коли винний переслідує якусь мету,наприклад, має намір звести з кимось особисті рахунки.[97]
І.М.Даньшин,С.С.Яценко вважають, що при хуліганстві мета співпадає з мотивом, стверджуючи,що твердої і ясної мети у хуліганства немає. Так як хуліган прагне досягнутиякогось об’єктивного результату, хуліганські мотиви з’являються якось несподівано,інколи навіть миттєво, оскільки мотивація хуліганських дій відрізняєтьсявідносною легкістю, тому мета у свідомості хулігана не знаходить вираження.[98]
На мою думку, убільшості випадків мотив і мета при хуліганстві нерозривно пов’язані, а,оскільки при даному виді злочину винний задовольняється самоствердженням, реалізацієюсвоєї примхи, ефектом здійснюваних дій, то це приводить до злиття мети змотивом.
Отже, суб’єктивнасторона хуліганства характеризується виною у виді прямого умислу і мотивом явноїнеповаги до суспільства. Прямий умисел виражається в тому, що особа, яка вчиняєхуліганські дії, усвідомлює їх суспільну небезпечність, і, все ж таки, бажаєвчинити ці дії. Неповага до суспільства – це прагнення показати свою зневагу доіснуючих правил і норм поведінки в суспільстві, самоутвердитися за рахунокприниження інших осіб, протиставити себе іншим громадянам, суспільству,державі. Вказана неповага має бути явною. Це означає, що неповага досуспільства є очевидною, безсумнівною як для хулігана, так і для очевидців йогодій.
Розділ 2. Видискладів хуліганства та їх юридичний аналіз
За ступенемсуспільної небезпечності (тяжкості) розрізняють:
1) простий (іноді його називають «основний»)склад злочину – він містить основні ознаки цього злочину і не містить пом’якшуючихчи обтяжуючих (кваліфікуючих) обставин. В ст.296 КК України такий складхуліганства описаний в частині 1 даної статті;
2) склад злочину з пом’якшуючимиобставинами (такзваний привілейований склад), який характеризується обставинами, що значноюмірою знижують суспільну небезпечність і караність даного виду злочину. ЧиннийКК України не передбачає склад хуліганства з пом’якшуючими ознаками;
3) склад із кваліфікуючимиознаками, тобтоз такими, що обтяжують відповідальність і впливають на кваліфікацію. Прикладомкваліфікуючого складу можна вважати ч. 2 ст. 296 КК України, тобто хуліганство,вчинене групою осіб;
4) склад з особливо обтяжуючими(особливо кваліфікуючими) обставинами, тобто такими, що надають злочину особливу суспільнунебезпечність. Ст.296 КК України передбачає два особливо кваліфікуючих складихуліганства, які знайшли свій прояв у частинах 3 та 4 цієї статті.
Кожному з цихвидів хуліганства притаманні певні ознаки. Тому, правильне відмежування одноговиду хуліганства від іншого має велике теоретичне і практичне значення.
Отже, як вказановище, види хуліганства відрізняються між собою підвищеним ступенем суспільноїнебезпеки, яка проявляється в додаткових ознаках, які необхідно враховувати прикваліфікації дій особи.
Так званий простийсклад кримінально караного хуліганства являє собою таку сукупність ознак цьогоскладу злочину, що мають місце в кожному випадку скоєння хуліганства, навідміну від хуліганства з додатковими ознаками.
Отже, для того,щоб правильно розрізняти види хуліганства, розглянемо додаткові ознаки, якіхарактеризують злісне та особливо злісне хуліганство. Так зване простехуліганство було розглянуте в розділі 1 даної дипломної роботи, тому перейдемобезпосередньо до розгляду інших видів хуліганства.
2.1Хуліганство з кваліфікуючими ознаками
Кваліфікуючехуліганство характеризується тими ж діями, які передбачені ч.1 ст.296 ККУкраїни, а тому все, що було сказано в розділі 1, повністю стосується і цьоговиду хуліганства. Отже, хуліганство з кваліфікуючими ознаками – це грубепорушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, щосупроводжується особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом, але яке буловчинене групою осіб.
Частина 2 статті296 КК України передбачає відповідальність за хуліганство (ч.1 ст.296 ККУкраїни), вчинене групою осіб (двох і більше виконавців), причому попереднязмова учасників не є обов’язковою для кваліфікації.[99]
Як стверджуєМ.Й.Коржанський, за ч.2 ст.296 КК України кваліфікуються дії, вчинені кількомасуб’єктами кримінальної відповідальності, коли кожен з учасників групи вчинивхуліганські дії, передбачені ч.1 ст.296 КК. Якщо ж хуліганські дії вчинив одиніз співучасників, а інші були, наприклад, підмовниками, то вчинене не кваліфікується як хуліганство,передбачене ч.2 ст.296 КК. За таких умов дії виконавця кваліфікуються за ч.1ст.296 КК, а дії підмовника – за ч.4 ст.27 і ч.1 ст.296 КК України.[100]
Однак, на моюдумку, дане твердження є неправильним з наступних підстав.
Як слушнозауважують автори одного з науково-практичних коментарів КК України, длякваліфікації злочинів, в яких вчинення їх групою осіб передбачено яккваліфікуючу ознаку цих діянь, за вказаною ознакою не вимагається попередньоїзмови між учасниками злочину, однак якщо вона мала місце, то їх дії (завідсутності такої кваліфікуючої ознаки, як вчинення злочину за попередньоюзмовою групою осіб) кваліфікуються як вчинені групою осіб.[101]
Крім того, вчиненняхуліганства групою осіб матиме місце, коли принаймні дві особи діють спільно яквиконавці без попередньої змови між собою (ч.1 ст.28 КК України), спонтанно абоу випадку, коли до хуліганських дій однієї особи приєдналась інша (інші) особа.Вчинення хуліганства за попередньою змовою групою осіб, тобто тих, які допочатку злочину домовилися про його спільне вчинення (ч.2 ст.28 КК України) даєтакож підставу для кваліфікації вчиненого за ч.2 ст.296 КК України, а фактвчинення злочину за попередньою змовою має враховуватись як обставина, якаобтяжує покарання. Злочин вважається вчиненим за попередньою змовою групою осібі у випадку його вчинення організованою групою, тобто коли в його готуванні абовчиненні брали участь декілька осіб (три і більше), які попередньозорганізувалися у стійке об’єднання для вчинення цього та іншого (інших)злочинів, об’єднаних єдиним планом з розподілом функцій учасників групи,спрямованих на реалізацію цього плану, відомою всім учасникам групи (ч.3 ст.28КК України). У цьому випадку дії всіх членів організованої груп кваліфікуютьсябезпосередньо за ч.2 ст.296 незалежно від їх ролі у вчиненні хуліганства.[102]
Ця позиціяпідтверджується також роз’ясненням Пленуму Верховного Суду України, яке він даву постанові №10 від 22.12.2006 року «Про судову практику у справах прохуліганство», в п.6 якої зазначається: «Хуліганство визнають учиненим групоюосіб і кваліфікують за ч.2 ст.296 КК України у разі участі в злочинних діяхдекількох (двох і більше) виконавців незалежно від того, яка форма співучасті(ст.28 КК України) мала місце. Кваліфікація за цією ознакою дій осіб, яківчинили злочин за попередньою змовою або організованою групою, не виключаєвизнання зазначених обставин такими, що обтяжують покарання (п.2 ч.1 ст.67КК)».[103]
Хуліганство,вчинене групою осіб, слід відрізняти від масових заворушень (ст.294 КК України)і від групового порушення громадського порядку (ст.293 КК України). При масовихзаворушеннях дії завжди вчиняються натовпом, причому ці дії супроводжуютьсяпогромами, підпалами, руйнуваннями, нерідко збройним опором представникамвлади. При груповому хуліганстві ці ознаки відсутні, а винні грубо порушуютьгромадський порядок винятково з мотивів явної неповаги до суспільства. Груповепорушення громадського порядку (ст.293 КК України), поєднане із вчиненнямокремих дій, що грубо порушують громадський порядок, із мотивів явної неповагидо суспільства, становитиме сукупність злочинів (статті 293 і 296 КК України).[104]
2.2Хуліганство з особливо кваліфікуючими ознаками
Частина 3 статті296 КК України встановлює кримінальну відповідальність за хуліганство,передбачене частинами першою або другою цієї статті, якщо воно було вчиненеособою, раніше судимою за хуліганство, чи пов’язане з опором представниковівлади або представникові громадськості, який виконує обов’язки з охоронигромадського порядку, чи іншим громадянам, які припиняли хуліганські дії.[105]
За ознакоювчинення хуліганства особою, раніше судимою за нього, дії винного кваліфікуютьза ч.3 ст.296 КК України тоді, коли він на час учинення злочину мав не зняту чине погашену судимість хоча б за однією з частин зазначеної статті або за ч.2 чич.3 ст. 206 КК України 1960 року. У разі кваліфікації дій винного за цієюознакою не можна визнавати обставинами, які обтяжують покарання, вчиненнязлочину повторно і рецидив злочинів (п.1 ч.1 ст.67 КК України).[106]
Підвищенасуспільна небезпека такого злочину полягає у тому, що хуліганство вчиняєтьсяособою, яка вже притягувалась судом до кримінальної відповідальності за ранішевчинене хуліганство. Тим самим ця особа показує стійкість своєї злочинної, антигромадськоїповедінки. І, хоча знову вчинені хуліганські дії за своїми об’єктивнимиознаками не виходять за межі основного хуліганства, але особливості суб’єктазлочину у відповідності до ч.3 ст. 296 КК України надають цим діям якість злісногохуліганства, а для винного тягнуть більш тяжкі правові наслідки – більш суворуміру покарання.
Судимість – цепередбачені законом правові наслідки засудження, які тривають певний період івизначають особливий правовий статус особи.
Відповідно до ч.1ст.88 КК України особа визнається такою, що має судимість, з дня набраннязаконної сили обвинувальним вироком до погашення або зняття судимості.
Отже, судимістьпоширюється на: 1) строк відбування покарання; 2) і, крім того, у випадках,передбачених законом, на певний строк після відбуття покарання.[107]
Судимість за іншібільш тяжкі, ніж хуліганство, злочини, вчинені з хуліганських спонукань, не прирівнюєтьсядо судимості за хуліганство, оскільки в цьому випадку особа була засуджена неза хуліганство, а за більш тяжкий злочин. При вчиненні цього злочину виннийкерувався лише хуліганськими мотивами. Тому така судимість не може бути кваліфікуючоюознакою злісного хуліганства.
Повторністьвчинення хуліганства при відсутності судимості за цей злочин не є підставою длякваліфікації вчиненого за ч.3 ст.296 КК України.
Погашеннясудимості – це автоматичне її припинення при встановленні певних, передбаченихзаконом умов. Головною з таких умов є невчинення особою протягом строкусудимості нового злочину. Тривалість відповідних строків визначена в законі(ст.89 КК України) і залежить від: а) виду покарання; б) строку покарання, якевідбуте винним; в) тяжкості злочину.
Під зняттямсудимості розуміється припинення судимості постановою суду. При знятті судимості, навідміну від її погашення, перебіг встановленого законом строку і невчиненняособою нового злочину самі по собі, автоматично, не припиняють стан судимості.
Необхідно, щоб цепитання було розглянуто судом. Закон не зобов’язує, а тільки надає суду правона основі конкретних, передбачених у законі умов, зняти з особи судимість.
Зняття судимостіможливе лише до закінчення строків погашення судимості, передбачених у ст.89 ККУкраїни. Тому воно завжди є достроковим.
Для зняттясудимості згідно зі ст.91 КК України необхідні такі умови: 1) відбуття особоюпокарання тільки у виді обмеження волі або позбавлення волі; 2) закінчення неменше половини строку погашення судимості, передбаченого в ст.89 КК; 3)встановлення судом того, що особа зразковою поведінкою і сумлінним ставленнямдо праці довела своє виправлення.
Судимість можебути також знята актом амністії чи помилуванням.
Хуліганство такожкваліфікується за ч.3 ст.296 КК України, якщо винний вчинив опір особам, якіприпиняли його хуліганські дії – представники влади, представникигромадськості, що виконують обов’язки з охорони громадського порядку, іншігромадяни, які припиняли хуліганські дії.
Під представникомвлади необхідно розуміти особу, яка постійно або тимчасово перебуває на службів органах державної влади і здійснює функції зазначених органів. Представникивлади – це, зокрема, працівники державних органів та їх апарату, які наділеніправом у межах своєї компетенції ставити вимоги, а також приймати рішення,обов’язкові для виконання фізичними та юридичними особами незалежно від їхвідомчої належності чи підлеглості. До представників влади належать, зокрема,народні депутати України, депутати Верховної Ради Автономної Республіки Крим,депутати місцевих рад, судді, прокурори, слідчі, оперативний склад СБУ,працівники міліції і податкової міліції, інспектори державних інспекцій,лісничі, військові коменданти та інші.[108]
Представникамигромадськості, які охороняють громадський порядок, є особи, які виконують обов’язкипо охороні громадського порядку: позаштатні працівники міліції, членибудинкових комітетів, особи, призначені для підтримання порядку під часмітингів, демонстрацій, походів, проведення зборів тощо.
Опір як кваліфікуюча ознакахуліганства знаходить вияв в активній протидії представникові влади чипредставникові громадськості виконувати їх службовий або громадський обов’язокз охорони громадського порядку або в активній протидії громадянину виконатийого громадський обов’язок по припиненню хуліганських дій. Під поняття опорупідпадають такі дії винного, як відштовхування, спроба вирватись призатриманні, погроза побиття у відповідь на вимогу представника влади абогромадськості припинити хуліганство, нанесення цим особам побоїв, тілеснихушкоджень, зштовхування їх з транспортних засобів, засипання очей піском тощо.
Під припиненнямхуліганський дій громадянином потрібно розуміти дії, здатні самі по собі(наприклад, затримання, зв’язування) або з сторонньою допомогою (наприклад,виклик по телефону наряду міліції) припинити хуліганство. Умовляння, прохання,вимоги припинити злочин не є його припиненням, оскільки в подібному випадкуприпинення хуліганства залежить від прийнятого самим винним рішення, а невсупереч йому. Тому нанесення хуліганом удару громадянину, який вимагавприпинити хуліганство, саме по собі не означає наявності розглядуваноїкваліфікуючої ознаки, тоді як нанесення за таких же обставин удару, наприклад,члену громадського формування з охорони громадського порядку маєкваліфікуватись за ч.3 ст.296 КК України за ознакою здійснення під часхуліганства опору представникові громадськості, який виконує обов’язки зохорони громадського порядку.[109]
Від опору якактивної протидії треба відрізняти непокору. Непокора, тобто відмова відвиконання наполегливих, неодноразових вимог громадян, представників влади абогромадськості припинити хуліганські дії, не є опором і не визнаєтьсякваліфікуючою ознакою ч.3 ст.296 КК України.[110]
Хуліганські дії,пов’язані з опором представникові влади, працівникові правоохоронного органу,члену громадського формування з охорони громадського порядку і державногокордону або військовослужбовцеві, не потребують додаткової кваліфікації якзлочин проти авторитету органів державної влади, органів місцевогосамоврядування та об’єднань громадян і охоплюються ч.3 або ч.4 ст.296 ККУкраїни. Опір цим особам або іншим громадянам, які припиняли хуліганські дії,не охоплюються названими нормами у випадках, коли внаслідок застосованого прицьому насильства вчинюється ще й інший, більш тяжкий злочин (наприклад,передбачений п.8 ч.2 ст.115, ст.ст.119, 121, 348 КК України).[111]
Опір особам, щоприпиняли хуліганські, дії, визнається кваліфікуючою ознакою ч.3 ст.296 ККУкраїни лише у тих випадках, коли він був складовою частиною хуліганства. Якщож опір було вчинено після припинення хуліганських дій – як протидію затриманню,він не може бути кваліфікуючою ознакою хуліганства і відповідальність маєнаставати за сукупністю злочинів, передбачених відповідними частинами статей296 і 342 КК України.[112]
Не повиннекваліфікуватися за ч.3 ст.296 КК України дрібне хуліганство, пов’язане з опоромпредставникові влади чи громадськості під час виконання цими особами покладенихна них обов’язків щодо охорони громадського порядку. Вчинений за таких обставинназваним особам опір становить злочин, передбачений відповідною частиною ст.342КК України, а винна особа підлягає відповідно кримінальній (за ч.2 чи ч.3ст.342 КК України) та адміністративній (за ст.173 КУпАП) відповідальності.
Опір іншийслужбовій особі або громадянинові, який виконує громадський обов’язок, у зв’язкуз їх службовою чи громадською діяльністю, поєднаний з умисним нанесенням побоївабо заподіянням легкого чи середньої тяжкості тілесного ушкодження,кваліфікується за ч.2 ст.350 КК України, а поєднаний з заподіянням тяжкоготілесного ушкодження, – за ч.3 ст.350 КК України.[113]
Особливо кваліфікуючимвизнається такожхуліганство, при вчиненні якого винний застосовував чи намагався застосувативогнепальну або холодну зброю, а також інші предмети, що були спеціальнопристосовані або заздалегідь заготовлені для нанесення тілесних ушкоджень.Таким чином, особливо кваліфікуюче хуліганство має всі ознаки злочинів,передбачених ч.ч. 1, 2 або 3 ст.296 КК України, і додатково характеризуєтьсязнаряддями вчинення злочину.[114]
Оскільки особливокваліфікуюче хуліганство вчиняється з застосуванням вогнепальної або холодноїзброї, чи спеціально пристосованих або заздалегідь заготовлених для нанесеннятілесних ушкоджень предметів, воно являє собою найбільшу суспільну небезпеку.
Вирішуючи питаннящодо наявності в діях винної особи такої кваліфікуючої ознаки хуліганства, якзастосування вогнепальної або холодної зброї чи іншого предмета, спеціальнопристосованого або заздалегідь заготовленого для нанесення тілесних ушкоджень,слід враховувати, що ця ознака має місце лише в тих випадках, коли винний задопомогою названих предметів заподіяв чи намагався заподіяти тілесні ушкодженняабо коли використання цих предметів під час учинення хуліганських дійстворювало реальну загрозу для життя чи здоров’я громадян.[115]
Закон виділяє тригрупи предметів, застосування чи спроба застосування яких під час хуліганствадає підстави кваліфікувати хуліганство за ч.4 ст.296 КК України:
1) вогнепальна зброя;
2) холодна зброя;
3) інші предмети, спеціальнопристосовані або заздалегідь заготовлені для завдання тілесних ушкоджень.
За своїмиюридичними властивостями ці предмети, як знаряддя злочину, поділяються на двігрупи:
— всі види вогнепальної тахолодної зброї (застосування чи спроба застосувати ці предмети в процесіхуліганства завжди є підставою для кваліфікації діяння за ч.4 ст.296 КК України);
— інші предмети, застосуваннячи спроба застосувати які під час хуліганства дає підстави для кваліфікаціїдіяння за ч.4 ст.296 КК України лише у тих випадках, коли ці предмети буливинним спеціально пристосованими чи заздалегідь заготовленими для нанесеннятілесних ушкоджень.[116]
Пленум ВерховногоСуду України у абз.1 п.10 своєї постанови №10 від 22.12.2006 року «Про судовупрактику у справах про хуліганство» роз’яснив, що вогнепальною зброєювважаються будь-які пристрої заводського чи кустарного виробництва, призначенідля ураження живої цілі за допомогою снаряда (кулі, дробу тощо), що приводитьсяв рух за рахунок енергії порохових газів чи інших спеціальних горючих сумішей,– усі види бойової та іншої стрілецької зброї військового зразка, спортивнімалокаліберні пістолети, гвинтівки, самопали, пристосовані для стрільбипороховими зарядами газові пістолети, нарізна мисливська зброя, а такожперероблена зброя (пристосована для стрільби кулями іншого калібру), в томучислі обрізи з гладкоствольної мисливської зброї.
Сюди невідноситься пневматична зброя, сигнальні, стартові, будівельні пістолети,ракетниці, а також стрілецька зброя, що діє на пневматичній, реактивній,газобалонній і пружинній основах і не наділена властивістю вогнепальності.[117]
До першої групиналежать і всі види холодної зброї – предмети, які відповідають стандартнимзразкам або історично виробленим її типам, а також інші предмети, що справляютьколючий, колючо-ріжучий, рубаючий, роздроблювальний чи ударний ефект (багнет,стилет, ніж, кинджал, арбалет, нунчаки, кастет тощо), конструктивно призначенідля ураження живої цілі за допомогою м’язової сили людини або механічногопристрою.[118]
Кинджали, фінськіножі – вид холодної зброї колючо-ріжучої дії. Характеризуються наявністюрукоятки з упором, що обмежує входження ножа в тіло, та клинка специфічноїформи: кинджал – довгого, вузького, заточеного з обох боків, такого, щозвужується до кінця, гостроконечного; фінський ніж («фінка») – короткого,товстого, заточеного з одного боку, наприкінці звуженого і вигнутого гостроюстороною. Кастет – вид холодної зброї ударної дії. Являє собою металевупластину, яка надягається на пальці й затискається в кулак, з отворами дляпальців та виступами, якими й заподіюється удар.[119]
В юридичнійлітературі щодо питання застосування ножів, які не відносяться до холодної зброї,існують наступні думки. Так, наприклад, І.М.Даньшин пропонує кваліфікувати якособливо злісне хуліганство лише випадки застосування ножів, що відносяться дорозряду холодної зброї.[120]На думку М.Й.Коржанського, сюди належать будь-які ножі, незалежно від того, чиє вони холодною зброєю.[121]
Застосування чиспроба застосування будь-якого ножа при хуліганстві для нанесення тілеснихушкоджень є завжди небезпечним для життя чи здоров’я будь-якої особи, якапотрапила під такий напад. При цьому, уражуюча сила будь-якого ножа залежить нелише від його призначення, а більш від сили і місця прикладення.
Однак, видаєтьсяза правильне зауважити, що питання про віднесення тих чи інших предметів допевних видів зброї вирішується з урахуванням об’єктивних і суб’єктивнихкритеріїв. За об’єктивними ознаками зброєю є предмети, що здатні заподіятишкоду життю та здоров’ю людини з урахуванням їх форми, маси, міцності (зокрематвердості матеріалу, з якого виготовлено вражаючі частини), конструктивнихособливостей. Суб’єктивно вони призначені для враження живої сили – ушкодженнятіла іншої людини, тобто не повинні мати іншого призначення – господарського,побутового, спортивного, обрядового тощо.[122]
Дана позиціяпідтримується також Пленумом Верховного Суду України, який відносить ножі, які не належать до холодної зброї, допредметів, заздалегідь заготовлених для нанесення тілесних ушкоджень.[123]
Слід зазначити,що на кваліфікацію не впливає час виникнення наміру щодо використаннявогнепальної або холодної зброї для нанесення тілесних ушкоджень, так само як іпричини, в силу яких у винного опинились ці предмети. Однак якщо виннийнезаконно носив, зберігав, відремонтував, виготовив або придбав вогнепальнузброю (крім гладкоствольної мисливської), носив, відремонтував або виготовив холоднузброю, за допомогою якої вчинив найтяжчий вид хуліганства, все вчинене кваліфікується за сукупністю злочинів– за ч.4 ст.296 і ч.1 чи 2 ст.263 КК України.[124]
Другу групу складають предмети (будь-які,окрім зброї), незалежно від їхніх фізичних властивостей і господарського чиіншого призначення, які були спеціально пристосовані або заздалегідь заготовленівинним для нанесення тілесних ушкоджень.
У відповідностідо абз.1 п.11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року№10 спеціально пристосованими для нанесення тілесних ушкоджень слід визнаватипредмети, які пристосовані винною особою для цієї мети наперед або під часучинення хуліганських дій, а заздалегідь заготовленими – предмети, які хоч і незазнали якоїсь попередньої обробки, але ще до початку хуліганства булиприготовлені винним для зазначеної мети.
Пристосувати – значить зробити предметбільш зручним для його використання і надати йому більшої ударної сили чивражаючого ефекту. Такими, що були спеціально пристосованими, визнаються:камінь чи гиря на тросі (мотузці), гумовий шланг з металевим кінцем, металевийпрут, горло розбитої пляшки тощо.[125]
В юридичнійлітературі питання про використання предметів, спеціально пристосованих длязаподіяння тілесних ушкоджень під час хуліганських дій, не знайшло свогооднозначного вирішення. Так, наприклад, П.Ф.Гришанін вважає, що спеціальнопристосованими можуть бути лише ті предмети, якими можна спричинити смерть читяжкі тілесні ушкодження.[126]З даного приводу В.Т.Калмиков вказує, що ця точка зору не спирається на закон.Як видно із ч.4 ст.296 КК України у законі немає вказівок на ступінь тяжкостітілесних ушкоджень, які можуть бути спричинені спеціально пристосованимипредметами.[127]
С.С.Яценкозаконодавче поняття «спеціально пристосовані предмети» розуміє не інакше, якпредмети, оброблені певним способом, з метою надання їм ударної сили чипортативності для зручності нанесення тілесних ушкоджень і, по суті, замінюючисобою холодну зброю.[128]
На мою думку, останнєтвердження в найбільшій мірі відповідає суті, характеристикам даних предметівта меті, з якою була здійснена їх обробка.
Предмети, що буливикористані винним під час хуліганських дій, але які не були спеціальнопристосованими для заподіяння тілесних ушкоджень, не дають підставкваліфікувати хуліганство як особливо злісне. Наприклад, безпідставно буликваліфіковані за ч.4 ст.296 КК України дії Ч., який на зауваження В.вдарив його піджаком по голові, в кишені якого знаходилися камінець і пляшкагорілки, чим потерпілому були заподіяні легкі тілесні ушкодження, що спричиниликороткочасний розлад здоров’я. Президія обласного суду, розглянувши справу,вказала, що камінець і пляшка горілки, що виявилися в кишені піджака винного,не були ним спеціально пристосованими для заподіяння тілесних ушкоджень. Ч.підняв камінь на дорозі не для того, щоб скористатися ним у процесіхуліганських дій, а щоб з’ясувати, хто цей камінь у нього кинув. За такихобставин хуліганські дії Ч. не можна вважати як вчинені із застосуваннямпредмета, спеціально пристосованого для заподіяння тілесних ушкоджень, ікваліфікувати за ч.4 ст.296 КК України.[129]
До заздалегідь заготовленихдля нанесення тілесних ушкоджень відносяться предмети, які не зазнавалиякої-небудь попередньої обробки, але ще до початку хуліганства булиприготовлені винним для тієї ж мети – нанесення тілесних ушкоджень (наприклад,заздалегідь взяті ним з собою). Це можуть бути ніж, який не відноситься докатегорії холодної зброї (наприклад, перочинний, садовий, шевський, кухонний),предмети господарсько-побутового призначення (молоток, коса, сокира, ножиці,шило тощо), спеціальні засоби, як от: гумовий кийок, газовий пістолет збалончиком, ручна газова граната, а також інші подібні засоби, якими можливезаподіяння тілесних ушкоджень. Треба мати на увазі, що одного факту знаходженняпредмета при винному до початку хуліганства, в процесі якого він застосував йогодля нанесення тілесних ушкоджень, для кваліфікації дій за ч.4 ст.296 КК Українинедостатньо. Необхідною умовою такої кваліфікації є доведеність наявності увинного мети підготовки такого предмета для нанесення тілесних ушкоджень.[130]
Якщо ж під часвчинення хуліганських дій винним на місці злочину були підібрані якісьпредмети, спеціально не пристосовані або заздалегідь не заготовлені длянанесення тілесних ушкоджень, в тому числі предмети господарсько-побутовогопризначення, то їх застосування не може слугувати підставою для кваліфікаціївчиненого злочину за ч.4 ст.296 КК України.
Підібраними на місці вчиненняхуліганських дій визнаються предмети, що знаходилися поруч, у безпосереднійблизькості від винного, і він за ними не відлучався з місця події. Не можнавизнати такими, що були підібрані на місці вчинення злочину, предмети, за якимивинний заходив до іншого приміщення, чи з двору ходив до будинку, чи відходиввід місця події на певну відстань.[131]
На мою думку,питання про предмети, якими винний скористався для нанесення тілесних ушкоджень,доцільно було б вирішувати в кожному конкретному випадку, незалежно від попередностіїх приготування. Зрозуміло, що вчинення хуліганства з використанням предметів, заздалегідьзаготовлених для нанесення тілесних ушкоджень, свідчить про підвищену суспільнунебезпечність особи, яка вчинила хуліганство. Але наслідки, які можутьнаступити в результаті дій хулігана з використанням предмету, який заздалегідьі не готувався для нанесення тілесних ушкоджень, можуть бути настільки ж тяжкі,як і випадки нанесення аналогічних пошкоджень предметом, заздалегідь заготовленимдля цієї мети. Тому, на мій погляд, в кожному конкретному випадку має бутиіндивідуальний підхід.
Використання привчиненні хуліганства ножів, які не належать до холодної зброї, інших предметівгосподарсько-побутового призначення, спеціальних засобів (гумового кийка,газових пістолета, балончика, гранати, пристроїв вітчизняного виробництва длявідстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїмивластивостями метальними снарядами несмертельної дії), пневматичної зброї,сигнальних, стартових, будівельних пістолетів, ракетниць, вибухових пакетів,імітаційно-піротехнічних та освітлюваних засобів, що не містять у собівибухових речовин і сумішей, а також інших спеціально пристосованих длянанесення тілесних ушкоджень знарядь злочину є підставою для кваліфікації дійвинної особи за ч.4 ст.296 КК України не тільки в тих випадках, коли воназаподіює ними тілесні ушкодження, а й тоді, коли ця особа за допомогоюзазначених предметів створює реальну загрозу для життя чи здоров’я громадян.[132]
Небезпека дляздоров’я або життя потерпілого приховується не в словах самих по собі, а в діяхпо використанню вказаних у ч.4 ст.296 КК України знарядь для нанесення тілеснихушкоджень.
Особливокваліфікованим видом хуліганства має визнаватися таке використання, зокрема,колючої, ріжучої холодної зброї, коли нею торкаються до тіла людини,маніпулюють в безпосередній близькості від обличчя потерпілого, розмахують дляпрокладання дороги серед оточуючих тощо і в цих випадках виникає ситуаціяреальної небезпеки заподіяння шкоди здоров’ю потерпілого.
В той же час,якщо вказані в ч.4 ст.296 КК України знаряддя вчинення злочину були використаніне для нанесення тілесних ушкоджень людям, а для знищення майна, зламуваннядверей квартири, калічення тварин тощо, коли не виникла ситуація реальноїнебезпеки для здоров’я потерпілого, вчинене не може розглядатися як особливокваліфікований вид хуліганства.[133]
Застосуваннявогнепальної зброї як особливо кваліфікуюча ознака хуліганства є в діях винноготоді, коли така зброя застосовується за своїм прямим призначенням. В іншихвипадках, коли винний, наприклад, прикладом мисливської рушниці вдаривпотерпілого по плечу, не може вважатися застосуванням вогнепальної зброї.Застосування вогнепальної зброї при вчиненні хуліганських дій є підставою длякваліфікації діяння за ч.4 ст.296 КК України і в тих випадках, коли цим створюєтьсяреальна загроза для життя чи здоров’я громадян. Така загроза створюється тоді,коли винний вчинює дії, які можуть призвести до заподіяння тілесних ушкоджень,–спрямовує зброю на потерпілого, замахується для нанесення удару, погрожуєнегайно застосувати зброю тощо.
Якщо застосуваннявогнепальної зброї не створювало загрози для життя чи здоров’я оточуючих, то такідії не кваліфікується за ч.4 ст.296 КК України.
Погроза словамизастосувати зброю, якщо остання не застосовувалась і не використовуваласявинним під час хуліганських дій, не є підставою для кваліфікації діяння за ч.4ст.296 КК України, оскільки така погроза не є спробою застосувати ці предмети іне створює реальної загрози для життя чи здоров’я потерпілих. Реальна загрозадля життя чи здоров’я людей виникає лише тоді, коли винний вчиняє дії, щовиходять за межі погрози словами чи демонстрації зброї, ножа або іншихпредметів. Тільки за цими межами починаються застосування чи спроба застосувативказані знаряддя.[134]
Отже, не можнавизнавати наявності злочину, передбаченого ч.4 ст.296 КК України, в такихвипадках:
- має місцелише демонстрація зброї, інших предметів, оскільки при цьому не створюєтьсяреальна загроза для життя або здоров’я потерпілого;
- зброя,інші предмети застосовуються не проти конкретного потерпілого, а для впливу наневизначене коло осіб, причому без реальної загрози життю або здоров’ю(наприклад, постріли вгору, удари металевою палицею об дерево тощо);
- призаподіянні ударів зброя, спеціально пристосовані або заздалегідь заготовленіпредмети не використовуються за цільовим призначенням при наявності такоїможливості (наприклад, удар заподіюється прикладом мисливської рушниці принаявності набоїв чи ручкою ножа замість леза).[135]
Спробазастосування для нанесення тілесних ушкоджень перелічених у ч.4 ст.296 ККУкраїни знарядь, коли винний намагався, але не зміг використати уражаючівластивості цих знарядь внаслідок причин, які не залежали від його волі(наприклад, із занесеної для удару руки фінський ніж був вибитий потерпілим абоіншою особою, постріл з рушниці не відбувся внаслідок осічки), маєкваліфікуватися, очевидно, як замах на вчинення особливо кваліфікуючогохуліганства при наявності умислу на заподіяння тілесних ушкоджень.
У такому випадкурозглядуваний вид хуліганства, який є двооб’єктним матеріальним злочином, не доводиться до кінця з причин, щоне залежали від волі винного.
При вчиненніособливо кваліфікуючого хуліганства умисел винного має свою специфіку: стосовнозаподіяння шкоди здоров’ю потерпілому як одному з об’єктів цього видухуліганства він може бути як прямим, так і непрямим.[136]
В ряді випадківхуліганські дії вчиняються групою осіб, при цьому окремі з учасників злочинузастосовують зброю, спеціально пристосовані чи заздалегідь заготовлені длянанесення тілесних ушкоджень предмети. В цьому випадку заслуговує на увагу такадумка В.Т.Калмикова, що якщо під час скоєння хуліганських дій один з учасниківзлочину застосував зброю, спеціально пристосований чи заздалегідь заготовленийпредмет без відома інших учасників, то відповідальність за ч.3 ст.296 ККУкраїни буде нести лише той з них, хто застосував вказані предмети. В тих жевипадках, коли учасники групи наперед повідомлені про можливість використаннявказаних знарядь, то при скоєнні хуліганських дій із застосуванням одним ізучасників групи цих знарядь для нанесення тілесних ушкоджень, дії всіх потрібнокваліфікувати за ч.3 ст.296 КК України як особливо злісне хуліганство.[137]
Хуліганство несе всобі підвищений ступінь суспільної небезпеки, тому при кваліфікації дій винногоза ст.296 КК України необхідно підвищити увагу на повне і всебічне з’ясуваннявсіх обставин справи, індивідуальний підхід до справи, правильне застосуваннязакону відповідно до вищевикладених моментів, а також справедливе призначенняпокарання, мова про яке буде йти у наступному розділі.
Розділ 3.Застосування покарання за хуліганство
Успіх боротьби зхуліганством в значній мірі залежить від правильного призначення покараннявинному. Виходячи зі змісту ст.50 КК України, покарання є заходом примусу, щозастосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною увчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свободзасудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених,а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншимиособами. Покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизитилюдську гідність.[138]
Мета покаранняможе бути досягнута при дотриманні певних правил його призначення. Ці правилавикладені в ст.65 КК України, в якій сказано, що суд призначає покарання:
1) у межах, установлених усанкції статті (санкції частини статті) Особливої частини КК України, щопередбачає відповідальність за вчинений злочин;
2) відповідно до положеньЗагальної частини КК України;
3) враховуючи ступінь тяжкостівчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом’якшують та обтяжуютьпокарання.
Призначаючипокарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимогкримінального закону й зобов’язані враховувати ступінь тяжкості вчиненогозлочину, дані про особу винного та обставини, що пом’якшують і обтяжуютьпокарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправленнязасудженого та попередження нових злочинів.[139]
Характер суспільноїнебезпеки вчиненого злочину – це індивідуальна ознака конкретного злочинногодіяння, яка характеризує вагу злочину певної групи чи певного виду. Так, характерсуспільної небезпеки залежить від того, чи віднесено злочин до тяжких, чи дозлочинів, які не являють великої суспільної небезпеки, наприклад, в ч.2 ст.11КК України, в яку групу злочинів він включений в системі Особливої частини ККУкраїни.[140]
Так, особливо кваліфікуючехуліганство, передбачене ч.4 ст.296 КК України, визнається згідно ст.12 КК Українитяжким злочином, що являє за своїм характером велику суспільну небезпеку і вимагаєзастосування більш суворого покарання.
Ступінь суспільноїнебезпеки – це ознака, що характеризує конкретне злочинне діяння. Ступінь суспільноїнебезпеки, на відміну від становища, яке існувало за чинності КК України 1960року, не включає суб’єктивну шкідливість діяння й означає лише його об’єктивнушкідливість.
Тому ступіньсуспільної небезпеки діяння, яке визнається злочином, розкривається у ч.2 ст.11КК України через узагальнене формулювання об’єктів кримінально-правовоїохорони, якими визнаються: 1) особа (фізична чи юридична); 2) суспільство; 3)держава, – і через два різновиди наслідків посягання: 1) реальне заподіянняістотної шкоди; 2) створення реальної загрози заподіяння істотної шкоди.[141]
Однакові захарактером суспільної небезпеки злочини можуть відрізнятись за ступенем суспільноїнебезпеки. Так, наприклад, хуліганство, поєднане з нанесенням середньоїтяжкості чи легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розладздоров’я або незначну втрату працездатності, охоплюються однією і тією ж кваліфікацієюза ч.3 ст.296 КК України, хоча ступінь їх суспільної небезпеки є різним і маєбути врахований судом при визначенні конкретної міри покарання.
При визначенніконкретного покарання суд має врахувати особу винного, так як обставини, що їїхарактеризують, мають дуже важливе значення. Особа винного– поняттяшироке, яке виражає сутність особи, складний комплекс ознак що йогохарактеризують, властивостей, зв’язків і відносин, його моральний та духовнийсвіт, взяті в розвитку, у взаємодії з соціальними та індивідуальними життєвимиумовами, які в тій чи іншій мірі вплинули на скоєння злочин. Врахування особивинного означає всі ті обставини, щ стосуються особи, які обумовлюють вчиненнянею злочину – її характеру і ступеня суспільної небезпечності, крім обтяжуючихі пом’якшуючих обставин.[142]
Встановлені посправі дані, які негативно характеризують підсудного (зловживання спиртниминапоями, погане ставлення до праці, порушення громадського порядку тощо)підлягають врахуванню при призначенні покарання, оскільки вони відносяться доособи винного, а не до обтяжуючих відповідальність обставин, вказаних в ст.67КК України.
При призначенніпокарання суд зобов’язаний врахувати обставини справи, які пом’якшують іобтяжують відповідальність. Ці обставини тим самим дають підстави для виборузаконного, обґрунтованого, гуманного, індивідуалізованого і справедливогопокарання.
Під пом’якшуючимиі обтяжуючими обставинами прийнято розуміти різного роду фактори, які стосуютьсяособи винного і злочину, який вчинено, та які відповідно зменшують чипідвищують суспільну небезпеку злочину і злочинця, а відтак і ступінь йоговідповідальності.[143]
Наявність пом’якшуючихобставин дає суду право:
1) призначити покарання ближчедо нижньої межі санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини ККУкраїни за цей злочин;
2) при наявності альтернативноїсанкції – призначити менш тяжкий вид покарання з тих, які в даній санкціїпередбачені;
3) в силу статті 69 КК України,призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкціїстатті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за цей злочин;
4) перейти, керуючись ст.69 ККУкраїни, до іншого більш м’якого виду основного покарання, не зазначеного всанкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за цейзлочин;
5) на підставі ст.69 КК України,не призначати додаткового покарання, що передбачене в санкції статті (санкціїчастини статті) Особливої частини цього Кодексу як обов’язкове;
6) звільнити від відбуванняпокарання з випробуванням;
При наявностіобтяжуючих обставин, суд вправі:
1) призначити покарання увигляді максимуму чи близько до максимуму санкції статті (санкції частинистатті) Особливої частини КК України за цей злочин;
2) при альтернативній санкції –призначити більш тяжкий вид покарання з тих, які в даній санкції вказані;
3) виключити перехід до іншого,більш м’якого покарання, що в санкції не передбачене;
4) виключити звільнення від відбуванняпокарання з випробуванням;
Проаналізованамною слідчо-судова практика свідчить про те, що найбільше в справах прохуліганство зустрічаються такі пом’якшуючі обставини, як: добровільневідшкодування завданого збитків; вчинення злочину під впливом сильногодушевного хвилювання, викликаного неправомірними або аморальними діямипотерпілого; вчинення злочину неповнолітнім; щире каяття; активне сприяннярозкриттю злочину.
Добровільневідшкодування збитків полягає у тому, що винний добровільно, в результатіусвідомлення своєї неправильної поведінки відшкодовує потерпілому чи організаціїнанесені хуліганськими діями збитки. Таке відшкодування шкоди може мати місцеяк одразу ж після вчинення злочину, так і до чи в ході судового розгляду, аледо винесення судом вироку.
Під сильнимдушевним хвилюванням, викликаним неправомірними або аморальними діямипотерпілого, розуміються сильні, такі, що швидко виникають та бурхливопротікають, короткочасні стани психіки винного, причиною яких була неправомірнаабо аморальна поведінка потерпілого.[144] Вчиненнязлочину під впливом сильного душевного хвилювання, викликаного неправомірнимиабо аморальними діями потерпілого, вважається пом’якшуючою обставиною, якщо:
1) стан сильного душевногохвилювання у винного мав місце під час вчинення ним злочину;
2) такий стан був викликанийнеправомірними або аморальними діями іншої особи (осіб), наприклад, фізичнимабо психічним насильством, образою, іншим приниженням честі і гідності винноготощо;
3) злочин винним вчинено повідношенню саме до тієї особи, неправомірні або аморальні дії якої викликали увинного стан сильного душевного хвилювання.
Вчинення злочинунеповнолітнімможе бути визнано обставиною, яка пом’якшує покарання, тоді, коли злочинвчинено особою, яка до його вчинення не досягла 18-річного віку. Визначенняцієї обставини пом’якшуючою ґрунтується на тому, що неповнолітнім властивінедостатня вольова та інтелектуальна зрілість, нестриманість емоцій,імпульсивність поведінки, які не завжди дають їм можливість у складних життєвихситуаціях правильно визначити свою поведінку, дати їй належну з правової точкизору оцінку.[145]
Щире каяття маємісце в тих випадках, коли особа повністю визнає свою вину у вчиненому злочині,дає своїй поведінці належну оцінку і дійсно готова нести передбачену закономвідповідальність. Щиро розкаятись винний може як на стадії попередньогорозслідування, так і під час судового розгляду.
Сприяннярозкриттю злочину полягає в тому, що винний надає допомогу правоохоронниморганам або органам правосуддя в з’ясуванні тих обставин вчинення злочину, якімають істотне значення для повного його розкриття. Сприяння розкриттю злочинуздійснюється добровільно у будь-якій формі: повідомлення правоохоронним органамабо суду фактів, надання доказів, іншої інформації про свою злочинну діяльністьта/або таку діяльність інших осіб. Таке сприяння має бути активним, тобтопевною мірою ініціативним та енергійним.[146]
Серед інших пом’якшуючихпокарання обставин, що найбільш часто зустрічаються в судовій практиці прохуліганство, є наступні: подання щодо особи виключно позитивних характеристик,поганий стан здоров’я, наявність на утриманні непрацездатних членів сім’ї,добровільна праця по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, притягнення до кримінальноївідповідальності вперше.
Обставини, щообтяжують відповідальність особи, наведені в ст.67 КК України. Перелік цихобставин є вичерпним, тому суд не вправі посилатись у вироку як на обтяжуючі івраховувати при призначенні покарання інші обставини, не передбачені цієюстаттею (наприклад, невизнання підсудним своєї вини, невідшкодування шкодитощо).[147]
Як свідчитьпроаналізована мною слідчо-судова практика в справах про хуліганство найбільшчасто зустрічаються такі обтяжуючі обставини, як вчинення злочину особоюповторно; вчинення злочину з особливою жорстокістю; вчинення злочину особою, щоперебуває в стані алкогольного сп’яніння або у стані, викликаному вживаннямнаркотичних або інших одурманюючих засобів.
Віднесення такоїобставини як вчинення злочину особою повторно, до обтяжуючих зумовлено тим, щовчинення кількох злочинів повторно, за загальним правилом, свідчить про більшусуспільну небезпечність особи винного. Вже вчинивши одного разу хуліганство,при скоєнні цього злочину повторно винний показує цим своє небажання осмислитисвою поведінку і стати на шлях виправлення. Не може визначатись обтяжуючоюобставиною вчинення кількох злочинів одночасно, тобто так звана ідеальнасукупність злочинів.
Під особливоюжорстокістю, як обтяжуючою обставиною, слід розуміти, перш за все, спричиненняпотерпілому тяжких фізичних страждань шляхом тортур, мучення, нанесення великоїкількості тілесних ушкоджень тощо. Вчинення злочину з особливою жорстокістюпередбачає вияв при вчиненні злочину безжалісності, безсердечності допотерпілого, що також свідчить про підвищену суспільну небезпеку вчиненого таособи злочинця.[148] В окремих випадкахособлива жорстокість може проявитись і в спричиненні тяжких моральних абопсихічних страждань як самому потерпілому, так і його близьким.
Під сп’янінням,як обтяжуючою обставиною, слід розуміти такий стан людини, який виникаєвнаслідок вживання алкогольних напоїв, наркотичних засобів або речовин, щовикликають одурманювання.
Перейдемо тепердо аналізу санкцій за окремі види хуліганства.
Відповідно до ч.1ст.296 КК України, хуліганство, тобто грубе порушення громадського порядку змотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжується особливою зухвалістючи винятковим цинізмом, –карається штрафом від п’ятисот до тисячінеоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шестимісяців, або обмеженням волі на строк до п’яти років.
Штраф являє собоюміру покарання, що виражається в грошовому стягненні в дохід держави певноїсуми з засудженого, що накладається судом у випадках і межах, встановлених вособливій частині КК України. Розмір штрафу за діючим кримінальним законодавствомвизначається в ставках неоподатковуваного мінімуму доходів громадян у межах відтридцяти до тисячі таких мінімумів. Однак згідно з ч.2 ст.53 КК України усанкціях статей Особливої частини КК може бути передбачено і більш високийрозмір штрафу. В санкції ч.1 ст.296 КК України передбачено розмір штрафу відп’ятисот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, тобто верхня межаштрафу залишилась незмінною. Конкретний розмір (сума) штрафу, що підлягаєстягненню із засудженого, визначається судом відповідно до санкції ч.1 ст.296 КК України, але зобов’язковим урахуванням при цьому двох чинників: а) тяжкості вчиненого злочинуі б) майнового стану винного. Саме з урахуванням майнового стану винного суд напідставі ч.4 ст.53 КК України може призначити штраф із розстрочкою його виплатипевними частинами строком до трьох років.
До неповнолітніхштраф призначається з додержанням вимог статей 98, 99 та 103 КК України.Зокрема, у разі вчинення простого хуліганства неповнолітнім суд при призначеннійому покарання у вигляді штрафу повинен встановити, що останній має самостійнийдоход, власні кошти або майно, на яке може бути звернене стягнення. Впротилежному випадку застосування до неповнолітнього покарання у вигляді штрафувиключається.
У разінеможливості сплати штрафу суд на підставі ч.5 ст.53 КК України може замінитинесплачену суму штрафу покаранням у виді громадських або виправних робіт ізрозрахунку десять годин громадських робіт за один неоподатковуваний мінімумдоходів громадян чи один місяць виправних робіт за чотири таких мінімуми. Прицьому загальний строк громадських робіт не може перевищувати двохсот сорокагодин, а виправних робіт – двох років.
Заміна штрафу напідставі ч.4 ст.53 КК України припустима лише у випадках, якщо встановлено, щонеможливість сплатити штраф обумовлена об’єктивними причинами (відсутністьроботи, заробітку, загибель майна, на яке може бути звернено стягнення, тощо).
Призначаючи зач.1 ст.296 КК України покарання у виді штрафу і застосовуючи ст.69 названогоКодексу, судам слід виходити з того, що в таких випадках розмір штрафу не можебути меншим від найнижчої межі, встановленої для цього виду покарання в ч.2ст.53 КК України.[149]
Поряд з тим,санкція ч.1 ст.296 КК України є альтернативною, де поряд зі штрафомпередбачаються арешт та обмеження волі.
Арешт (ст.60 КК України) – основнийвид покарання, який призначається судом у межах від одного до шести місяців івідбувається засудженим у спеціальних установах виконання покарання – арештнихдомах (статті 11, 15 та 50 КВК України). Військовослужбовці відбувають арешт нагауптвахті (ч.2 ст.60 КК України, ч.1 ст.50 КВК України).
Верхня межастроку арешту, що може бути призначений судом за вчинення основного складухуліганства, збігається з тією, яка передбачена в Загальній частині КК України
За своєю правовоюприродою арешт є різновидом позбавлення волі на короткий строк, що полягає втриманні засудженого в умовах ізоляції від суспільства. Така ізоляціязасудженого поєднується із застосуванням до нього обмежень, спеціальнопередбачених режимом відбування даного покарання, а також із застосуваннямзаходів виховного характеру.
Арешт незастосовується до осіб віком до шістнадцяти років, вагітних жінок, а такожжінок, які мають дітей віком до семи років. Неповнолітні у віці від 16 до 18років можуть бути засуджені до арешту з додержанням вимог статей 101 та 103 ККУкраїни.
Обмеження волі(ст.61 КК України) – вид покарання за просте хуліганство, який полягає в триманнізасудженого в кримінально-виконавчій установі відкритого типу – виправномуцентрі (статті 11, 16 та 56 КВК України) без ізоляції від суспільства, але вумовах здійснення за ним нагляду та обов’язкового залучення до праці.[150]
Обмеження волі євидом основного покарання, що чинить подвійний вплив на засудженого, якийводночас: а) обмежується в свободі пересування і виборі місця проживання; б)обов’язково залучається до праці.[151]
Обмеження воліпризначається у межах від одного до п’яти років у випадках. В санкції ч.1ст.296 КК України передбачено застосування даного виду покарання строком доп’яти років. Мінімальний строк обмеження волі не вказаний, однак, очевидно, щовін не може бути меншим за передбачений в Загальній частині КК України (ч.2 ст.61 КК України), тобто меншим за один рік.
Відбування цьогопокарання завжди пов’язане з обов’язковим залученням засудженого до праці, томув ч.3 ст.61 КК України встановлено, що обмеження волі не призначаєтьсянеповнолітнім, вагітним жінкам та жінкам, які мають дітей віком до чотирнадцятироків, особам, що досягли пенсійного віку, військовослужбовцям строкової службита інвалідам першої та другої груп. При вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.296 КК України, особою, яка належить до однієї з цих категорій, до неїзастосовується одне з передбачених в санкції даної частини статті альтернативнихпокарань.
Санкція ч.2 ст.296КК України передбачає покарання у вигляді обмеження волі на строк до п’ятироків або позбавлення волі на строк до чотирьох років.
Позбавлення волі– це вид основного покарання, що полягає у примусовій ізоляції засудженого тапоміщенні його на вказаний у вироку термін до спеціально призначеної для цьогокримінально-виконавчої установи закритого типу. Але, виходячи з вивченоїпрактики, можна зауважити, що позбавлення волі за хуліганство, передбачене ч.2ст.296 КК України, застосовується надзвичайно рідко. Це й не дивно, оскільки вабз.2 п.14 постанови Пленуму Верховного Суду України №10 «Про судову практику усправах про хуліганство» від 22.12.2006 року вказано: «Суди мають призначати,як правило, суворі міри покарання особам, які вчинили хуліганство іззаподіянням потерпілим значної фізичної або матеріальної шкоди. Разом з тимдоцільно застосовувати міри покарання, не пов’язані з позбавленням волі, а занаявності підстав, зазначених у ст.69 КК,– і більш м’яке покарання, ніжпередбачено законом, щодо осіб, які вчинили менш небезпечні діяння та можутьбути виправлені без ізоляції від суспільства».[152]
На практицізустрічаються випадки застосування звільнення від відбування покарання звипробуванням.
Сутність звільненнявід позбавлення волі з випробуванням полягає у тому, що особа, засуджена допозбавлення волі, при умові дотримання встановлених законом вимог, не скеровуєтьсяу визначену для відбування покарання кримінально-виконавчу установу.
Звільнення відвідбування покарання з випробуванням може бути застосовано лише на підставі ст.75КК України, при можливості виправлення засудженого без відбування покарання таізоляції від суспільства. При звільненні від відбування покарання суди повиннівсебічно і повно проаналізувати характер і ступінь суспільної небезпеки скоєногозлочину, особу винного та інші обставини справи.
Дії, передбаченічастинами першою або другою статті 296 КК України, якщо вони були вчиненіособою, раніше судимою за хуліганство, чи пов’язані з опором представниковівлади або представникові громадськості, який виконує обов’язки з охоронигромадського порядку, чи іншим громадянам, які припиняли хуліганські дії, –караються позбавленням волі на строк від двох до п’яти років.
А дії, передбачені частинами першою,другою або третьою статті 296 КК України, якщо вони вчинені із застосуваннямвогнепальної або холодної зброї чи іншого предмета, спеціально пристосованогоабо заздалегідь заготовленого для нанесення тілесних ушкоджень, – караютьсяпозбавленням волі на строк від трьох до семи років.
Ось така загальнахарактеристика застосування покарання за хуліганство. Підводячи підсумок даномурозділу, хочеться зауважити, що призначаючи покарання, суд (суддя) повинні об’єктивновраховувати характер і ступінь суспільної небезпечності вчиненого, всіобставини справи, і, керуючись лише законом та власною правосвідомістю,призначати розумне, доцільне і справедливе покарання, яке б максимально сприяловиправленню засудженого.
Розділ 4.Відмежування хуліганства від суміжних правопорушень
Принципове значеннядля визначення меж кримінальної відповідальності за хуліганство, правильноїорганізації боротьби з ним має відмежування даного злочину від суміжних з нимза складом злочинів. Воно ускладнюється збігом деяких ознак хуліганства ізлочинів проти особи, що й спричиняє помилки при розгляді судами справ даноїкатегорії. Ці проблеми стали особливо актуальними у зв’язку з тим, що вслідчо-судовій практиці виникає багато не зовсім зрозумілих або спірних питань,пов’язаних з розмежуванням хуліганства і деяких близьких до нього за складомзлочинів.
Зокрема нанеобхідність відокремлення хуліганства від інших злочинів і на критерії такоговідмежування вказує Пленум Верховного Суд України. Так, в абз.1 п.4 постановивід 22 грудня 2006 року №10 «Про судову практику у справах про хуліганство»роз’яснюється, що «суди мають відрізняти хуліганство від інших злочинів залежновід спрямованості умислу, мотивів, цілей винного та обставин учинення нимкримінально караних дій».[153]
Підвищена суспільнанебезпека хуліганства полягає не лише в безпосередньому грубому порушеннігромадського порядку, а й в тому, що одночасно досить часто вчиняються іншізлочини. Тому при застосуванні кримінального закону постійно виникаєнеобхідність відмежування їх від хуліганства.
Найчастішеправоохоронним органам доводиться зустрічатися з фактами одночасного вчиненняхуліганства і злочинів проти особи. Оскільки при хуліганських діях винний інодіображає потерпілого, завдає йому побоїв, заподіює тілесні ушкодження і навітьпосягає на життя, в практиці органів слідства і суду виникають три принципововажливих для правильного застосування закону питання:
- по-перше,в яких випадках названі посягання на життя, здоров’я, честь і гідність особи єсамостійними злочинами і не можуть розглядатися складовими об’єктивної сторонихуліганства;
- по-друге,коли посягання на особисті блага людини як ознаки хуліганства втрачаютьзначення самостійних діянь і цілком ним охоплюються;
- по-третє,в яких випадках злочини проти особи, хоча і скоєні в процесі хуліганства,виходять за межі його складу і потребують додаткової кваліфікації в сукупностіз хуліганством.[154]
Більш тяжкі, ніжхуліганство, злочини (умисне вбивство, умисне заподіяння тілесних ушкодженьтощо), скоєні з хуліганських мотивів, варто кваліфікувати за відповіднимстаттями Кримінального кодексу, що передбачають відповідальність за них.
Труднощі викликаєоцінка випадків сварок і скандалів у квартирах, що супроводжувалися посяганнямна особу, нецензурною лайкою, шумом тощо. В судовій практиці спостерігаєтьсятенденція кваліфікації як хуліганства посягань на особу, вчинених на ґрунтіпобутових неприязних стосунків, особливо якщо це посягання мало місце під часскандалу, і винний знаходився в нетверезому стані.
Пленум ВерховногоСуду України з даного приводу роз’яснив: «Дії, що супроводжувалися погрозамивбивством, завданням побоїв, заподіянням тілесних ушкоджень, вчинені виннимщодо членів сім’ї, родичів, знайомих і викликані особистими неприязнимистосунками, неправильними діями потерпілих тощо, слід кваліфікувати за статтямиКК, що передбачають відповідальність за злочини проти особи. Як хуліганствозазначені дії кваліфікують лише в тих випадках, коли вони були поєднані зочевидним для винного грубим порушенням громадського порядку з мотивів явноїнеповаги до суспільства та супроводжувались особливою зухвалістю чи винятковимцинізмом.[155]
Отже, якхуліганство можна розцінювати дії, скоєні в квартирі з особистих мотивів тількитоді, коли їх характер свідчив про явну зневагу до правил співжиття, коли в нихпроявлялася явна неповага до суспільства у вигляді грубого порушеннятрадиційних норм моралі.
Ототожненняхуліганства з побутовими злочинами проти особи призводить в одних випадках допосилення відповідальності (коли менш небезпечний злочин проти особи, наприклад,заподіяння побоїв, образ кваліфікується як хуліганство), а в інших – до пом’якшеннявідповідальності (коли злочин проти особи розцінюється як дрібне хуліганство,тобто адміністративний проступок). Як те, так і інше рішення свідчать пронеправильне застосування закону, а отже, завдають шкоди законності, існуючимпринципам правосуддя і, нарешті, інтересам суспільства.
Чітке розмежуванняхуліганства і злочинів проти особи на практиці повинно сприяти ефективнішомузастосуванню кримінально-правових норм, посиленню виховного впливу правосуддя,підвищенню авторитету правоохоронних органів.[156]
Однією зхарактерних рис хуліганства є його складна структура об’єктивної сторони складузлочину, різноманітність проявів хуліганських дій, які кримінальнезаконодавство нерідко визначає самостійними злочинами (побої, катування,тілесні ушкодження різного ступеня тяжкості, знищення або пошкодженнядержавного, комунального або приватного майна).
Грубе порушеннягромадського порядку як ознака кримінально-карного хуліганства полягає всуттєвому порушенні правил співжиття. В одному разі злочинець завдав удар ножемзнайомій особі, що проходила повз нього, в іншому, – знаходячись в станісильного алкогольного сп’яніння, зірвав збори трудового колективу, а в третьому– бешкетував у барі. При безумовній різниці між усіма цими діями, кожна з нихгрубо порушує громадський порядок.
Явна неповага досуспільства проявляється в умисному недотриманні моральних вимог, що визначаютьвідносини між громадянами. Вона може проявитися в бійці, розв’язаній наконцерті, знищенні, псуванні в парках лавок або зелених насаджень тощо.
У тому, щозазначені ознаки є і при хуліганстві, і при злочинах проти особи, міститься щеодна причина можливості змішування їх складів.
Якщо винний призаподіянні потерпілому, скажімо, тілесних ушкоджень одночасно усвідомлював ібажав порушення громадського порядку (діяв з прямим умислом), то в такихвипадках можна стверджувати, що він діяв з хуліганських мотивів, і тому вчинененим повинно кваліфікуватися лише за ст.296 КК України.
Труднощі приоцінці діяння, як правило, виникають тому, що в даній ситуації є поєднання двохмотивів (особистого і хуліганського). У таких випадках за умови реальногопорушення громадського порядку сукупне діяння повинно кваліфікуватися лише якхуліганство.
Не можутькваліфікуватися за ст.296 КК України такі діяння, коли при умисному заподіянніпотерпілому тілесних ушкоджень одночасно порушувався громадський порядок, алеставлення до факту його порушення з боку винного виявилося у формінеобережності. В такому випадку дії кваліфікуються за статтями КК України якзлочини проти особи. Основним підтвердженням такого висновку може слугувати те,що хуліганство, передбачене ст.296 КК України,і – умисний злочин.[157]
Для того щобвизначити чіткі критерії, що відрізняють хуліганство від злочинних діянь протиособи, необхідно встановити ознаки, які характеризують хуліганство.
У юридичнійлітературі пропонувалися різні критерії визначення таких ознак. Одні юристивирішальними ознаками хуліганства вважали вчинення привселюдно дій, що грубопорушують громадський порядок, інші головне значення надавали хуліганськомумотиву вчинення злочину. Проте, на мою думку, і та, й інша позиції, є недостатньопереконливими, тому що вони не є визначальними. Насправді, частіше за всехуліганство відбувається в громадських місцях і привселюдно. Проте, це необов’язкові ознаки даного злочину, про що вже йшлося в главі 2 розділу 1.
Практика свідчить,що при реальній сукупності хуліганства й інших злочинів ускладнень прикваліфікації не виникає. В таких випадках злочини відділені один від одногопевним проміжком часу і є самостійними актами антигромадської поведінки.Відповідно до закону кожний злочин, що входить в таку сукупність, повиненодержати самостійну юридичну оцінку (ч.2 ст.33 КК України). Набагато складнішевирішити питання про кваліфікацію при ідеальній сукупності, коли однією дієювчиняються два або більше злочинів, і, отже, шкода завдається різним суспільнимвідносинам, які охороняються самостійними нормами КК України.
При розглядікримінальних справ з ідеальною сукупністю часто виникає необхідність визначити,коли посягання на особу цілком охоплюється складом хуліганства і додатковоїкваліфікації не потребує, або, навпаки, коли діяння варто кваліфікувати задвома статтям КК України, і, нарешті, коли воно підпадає під ознаки норми, щопередбачає відповідальність за посягання тільки на особу.[158]
Слід зазначити,що хуліганство, пов’язане з приниженням честі й гідності громадян, порушеннямїх особистої недоторканності, відрізняється від певних злочинів проти особи(образ, побоїв, тілесних ушкоджень) за рядом об’єктивних і суб’єктивних ознак.
Підстави длятакого розмежування необхідно, насамперед, шукати в ознаках суб’єктивноїсторони злочинного діяння, зокрема, в змісті й спрямованості наміру, мотивах іцілях, а також такій факультативній ознаці як обстановка вчинення злочину.
Однакові, наперший погляд, дії по-різному характеризуються і кваліфікуються.
Встановленняхуліганських мотивів і цілей, констатація наміру вчинити хуліганство даєпідстави для кваліфікації скоєного як одного з видів хуліганських проявів і,навпаки, якщо мотиви і цілі мають інший характер, а намір не пов’язаний збажанням або свідомим допущенням вчинення дій, які грубо порушують громадськийпорядок і виявляють явну неповагу до суспільства, то наявний інший злочин(звичайно, коли є й інші ознаки, що його характеризують).
Аналіз судовоїпрактики показує, що найтиповішою помилкою, яка допускається при застосуваннікримінального закону, є поверхневе дослідження обставин справи, що в сукупностісвідчить про дійсну спрямованість наміру винного, про зміст мотиву і мети йогопротиправних дій. В результаті, ці дії неправильно кваліфікуються якхуліганські, тоді як фактично скоєно злочин проти особи. Для розмежуванняхуліганства і злочинів проти особи важливе значення має оцінка дій винного всукупності з чинниками, що підштовхували його до вчинення протиправного діяння.В основі злочинів проти особи лежить особисте ставлення і рушійними силамизлочинної поведінки в таких випадках є корисливість, помста, ненависть, ревнощітощо.
Практикасвідчить, що дії винних у вчиненні злочинів проти особи завжди мають не тількицілеспрямований характер, але й обмежені в часі. Як правило, ці особи,досягнувши мети, припиняють протиправне діяння. Спрямованість же і предметпосягання хуліганських дій не визначені. І вони нерідко відбуваються протягомтривалого часу, іноді з перервами, в різних місцях, характеризуютьсябагаторазовим насильством щодо потерпілого.
Для розмежуваннярозглядуваних складів злочинів важливим є аналіз і оцінка використаних прицьому знарядь. Той, хто має на меті образити будь-кого, заподіяти тілесніушкодження, тобто вчинити злочин проти особи, користується такими предметамипродумано, іноді заздалегідь їх готує. Хуліганство ж (що часто відбуваєтьсязненацька) супроводжується використанням предметів, які випадково виявилися увинного або на місці вчинення злочину (ножі, сокири, вили, молотки, ломи й іншіінструменти і предмети домашнього вжитку, а також палиці, камені тощо), інерідко використовуються непродумане, нецілеспрямовано, і не за прямимпризначенням.[159]
Мотивом прихуліганстві завжди є грубе порушення громадського порядку і прояв явної неповагидо суспільства. Умисел при хуліганстві завжди прямий. Отже, ознаками, щовизначають хуліганство, є вчинення дій, які грубо порушують громадський порядок(об’єктивна сторона), і усвідомлення того, що в діях, які вчиняються,проявляється явна неповага до суспільства, винятковий цинізм і передбаченнягрубого порушення громадського порядку (суб’єктивна сторона). Мотиви привчиненні злочинів проти особи бувають різного характеру (особисті, помста, корисливі,ненависть тощо). Мета – досягнення злочинного результату шляхом заподіянняморальної шкоди, фізичного болю або майнової шкоди. Намір при вчиненні даноговиду злочинів спрямований насамперед на життя, здоров’я, честь та гідністьгромадянина.
До того ж,хуліганство, вчинене групою осіб, слід відрізняти від масових заворушень(ст.294 КК України) і від групового порушення громадського порядку (ст.293 ККУкраїни). При масових заворушеннях дії завжди вчиняються натовпом, причому цідії супроводжуються погромами, підпалами, руйнуваннями, нерідко збройним опоромпредставникам влади. При груповому хуліганстві ці ознаки відсутні, а виннігрубо порушують громадський порядок винятково з мотивів явної неповаги досуспільства. Групове порушення громадського порядку (ст.293 КК України),поєднане із вчиненням окремих дій, що грубо порушують громадський порядок, ізмотивів явної неповаги до суспільства, становитиме сукупність злочинів (статті293 і 296 КК України).[160]
Важливо такожпроводити розмежування між кримінально караним хуліганством і дрібним хуліганством,відповідальність за яке настає за Кодексом України про адміністративніправопорушення. У практичній роботі органів внутрішніх справ, суду тапрокуратури іноді важко відмежувати ці два види хуліганства.[161]
Стаття 173 КУпАПзазначає, що дрібне хуліганство – це нецензурна лайка в громадських місцях,образливе чіпляння до громадян та інші подібні дії, що порушують громадськийпорядок і спокій громадян.[162]
При розмежуваннікримінально караного хуліганства і дрібного хуліганства потрібно всебічновраховувати такі обставини, як характер і розмір порушення громадського порядку(форма, тривалість), обставини скоєння хуліганських дій (час, місце та іншіумови), наслідки хуліганських дій, кількість потерпілих, а також особу винного,мотив і мету його дій. При дрібному хуліганстві дії винного хоча і порушуютьгромадський порядок, але не являють великої небезпеки для суспільства і неспричиняють суттєвої шкоди охоронюваним законом правам та інтересам. Прикримінально караному хуліганстві порушення громадського порядку є грубим, щонадає діям винного той ступінь суспільної небезпеки, який відрізняєхуліганство, каране в кримінальному порядку, від дрібного хуліганства, що єадміністративним проступком.[163]
Лише об’єктивневрахування всіх ознак, взятих у сукупності, дає можливість встановити, чи маєвчинок характер дрібного хуліганства, чи характер суспільно-небезпечного.М.Л.Наклович справедливо зазначає, що нецензурна лайка, яка, в принципі, івважається дрібним хуліганством, переростає в кримінально каране хуліганство,якщо буде довготривалою, і тому, надовго порушить спокій громадян.[164]
При дрібномухуліганстві дії за своїми об’єктивними якостями не можуть бути пов’язані знасильством, яким наноситься істотна шкода особі, тілесними ушкодженнями,муками. Також вони не можуть бути поєднані зі знищенням чи пошкодженням майна,що спричиняє значну шкоду, з опором представникові влади чи громадськості, щовиконує обов’язки по охороні громадського порядку; не можуть бути визнаніхуліганські дії адміністративним правопорушенням, якщо вони містять інші ознакизлісного і особливо злісного хуліганства. Визнання подібних дійадміністративно-правовим деліктом буде серйозним порушенням законності, аадміністративний вплив в цьому випадку не буде мати превентивного значення.[165]
Необхідно такожзауважити, що при розмежуванні кримінально караного хуліганства і дрібногохуліганства в юридичній літературі немає єдиної думки. Так, В.Т.Калмиковвважає, що різниця полягає лише у різному ступені суспільної небезпеки. Причому, ступінь суспільної небезпеки є поняттям складним, що визначається за рахунокпоєднання всіх об’єктивних і суб’єктивних ознак, що характеризують вчиненедіяння. Наприклад, при визначенні суспільної небезпеки враховується, де і вякій обстановці було вчинене діяння, його характер, в чому воно проявилось, якдовго тривало.[166]О.Шишов також зазначає, що відмінність дрібного хуліганства від кримінальнокараного варто шукати в ступені їх суспільної небезпечності, яка виявляється внеоднаковому характері злісності й інтенсивності прояву неповаги до суспільства[167].З цією точкою зору не згідний М.Л.Наклович, який стверджує, що немає жодногозаконодавчого акту, в якому говорилось би, що адміністративні правопорушеннянаділені ознакою суспільної небезпеки. Роблячи спробу розділитиадміністративний проступок і злочин за допомогою більшого чи меншого ступенясуспільної небезпеки, означає неправильно орієнтувати слідчо-судову практику вцьому важливому питанні.[168]
Даючи аналіз цимточкам зору, необхідно звернутись до ст.11 КК України та ст.9 КУпАП. Даючипоняття злочину, ст.11 КК України вказує, що злочином є суспільно небезпечнедіяння. В ст.9 КУпАП вказівки на суспільну небезпеку, як ознакуадміністративного правопорушення, не дається. Тому, на мою думку, позиціяМ.Л.Накловича правильно відображає зміст діючого законодавства.
Насправді ж, діїадміністративного правопорушника не завдають суспільним відносинам, якіохороняються законом, суттєвої шкоди і не мають, таким чином, суспільноїнебезпечності, а тому є просто суспільно шкідливими. Вони малозначимі і немістять ознак явної неповаги до суспільства, тому караються правовими нормами,що передбачають адміністративну відповідальність.[169]
Чи бувхуліганський прояв грубим порушенням громадського порядку або малозначним – цепитання повинно вирішуватися шляхом оцінки всіх обставин справи.
Такі хуліганськідії, як нецензурна лайка в громадських місцях і образливе чіпляння до громадян,належать до дрібного хуліганства. Але, у той же час, було б неправильнимвважати, що названі форми хуліганських проявів характерні лише для дрібногохуліганства. Такі дії можуть визнаватися дрібним хуліганством за умови, що вониза своїм характером не тягнуть застосування мір кримінального покарання. Цеозначає, що суспільна небезпечність хуліганських дій значною мірою визначаєтьсяїх тривалістю. Та ж сама нецензурна лайка (що є, в принципі, дрібним хуліганством)переростає в кримінально караний його вид, якщо буде тривалою і тому надовгопорушить спокій громадян.
Таким чином, відмежуванняхуліганства від суміжних складів злочинів шляхом встановлення умислу, мотивів, метиі обставин скоєних дій дозволяє виключити слідчі й судові помилки в кваліфікаціїпри розслідуванні і розгляді справ, а з’ясування основних ознак кримінально караногоі дрібного хуліганства є необхідним для правильною визначення того чи іншоговиду відповідальності і застосування до винних відповідної міри покарання.
Висновки
Вивчення діючогокримінального законодавства, слідчо-судової практики його застосування,монографічної та іншої спеціальної літератури дозволяє зробити наступнівисновки:
1) хуліганство є розповсюдженимдля вітчизняних соціокультурних умов явищем. В сучасній Україні проявихуліганства досить різноманітні: воно представлене як «традиційними»порушеннями громадського порядку, що відрізняються множинністю форм (від лайки,нецензурних висловів, шуму в нічний час, бійок до пошкодження транспорту тамайна, підпалів, нанесення тілесних ушкоджень), так і «нетрадиційними» формамиповедінки (футбольним хуліганством, скінхед-рухом та ін.);
2) в структурі злочинностіпротягом останніх десяти років хуліганство складає 3-6%, а серед злочинів протигромадського порядку та моральності – понад 2/3 від загальної кількості.Загалом динаміка хуліганства протягом останніх років має тенденцію до зниження,але абсолютна кількість зареєстрованих протягом року злочинів коливається внадто значних межах, що свідчить про досить значний вплив на динаміку цьогозлочину державної кримінально-правової політики та високий рівень їхлатентності. Декриміналізація окремих проявів хуліганства в чинному КК України(за КК України 1960 року кримінально караним визнавалось хуліганство, якесьогодні кваліфікується як дрібне та відповідальність за яке настає за КУпАП),не забезпечена відповідними організаційно-правовими, фінансово-економічними таіншими заходами, призвела до погіршення стану громадського порядку та оцінкигромадянами умов свого життя як безпечних. Оскільки це злочин є переважноситуативним, вчинюється на ґрунті немотивованої (безадресної) агресії, то йогожертвою може стати будь-яка особа;
3) хуліганство є, переважно,«вечірнім», молодіжно-підлітковим та груповим злочином, що вчинюється вгромадських місцях без попередньої підготовки та під впливом вживанняалкогольних напоїв. Більшість таких груп виникає за місцем проживання чиспільного проведення вільного часу на ґрунті природного потягу неповнолітніх тамолоді до спілкування. Найбільш поширеною формою вчинення хуліганства є бійка(43,6%) та бійка з нанесенням тілесних ушкоджень (18,1%); воно може такожпроявлятися в дебошах, зухвалій нецензурній лайці в громадському місці,чіплянні до громадян (21,1%);
4) родовим і безпосереднім об’єктомхуліганства є громадський порядок – система сталих, внутрішньо організованих усоціальному просторі й часі відносин взаємодії та взаємоспілкування,обумовлених способом виробництва й розвитком всіх сфер життєдіяльностігромадян; врегульована юридичними нормами i правилами співжиття сукупність лишетих суспільних відносин, які мають забезпечувати нормальне функціонуваннядержавних i громадських установ, підприємств i організацій, цілісність майнагромадян, безпеку, честь i гідність людей, а також нормальні умови для їхроботи, побуту i відпочинку;
5) об’єктивна сторонахуліганства – дії, що грубо порушують громадський порядок і відзначаютьсяособливою зухвалістю чи винятковим цинізмом. Склад хуліганства є формальним,але воно не належить до «класичних» формальних злочинів: одним із основнихкритеріїв, що характеризують об’єктивну сторону цього злочину, слід вважатидії, які втілилися в бажання особи продемонструвати суспільству своєзнехтування його нормами і правилами. Суб’єктивна сторона хуліганства характеризуєтьсяпрямим умислом та прагненням настання певних психологічних наслідків –демонстрації своєї вищості, безкарності, вседозволеності;
6) суб’єкт вчинення хуліганства– фізична осудна особа, яка до моменту вчинення злочину досягла 14-річного віку.Оскільки законодавець надає цьому злочину невеликої тяжкості певного виключногостатусу з позиції віку настання кримінальної відповідальності, то можнастверджувати, що хуліганство несе виключну шкоду для суспільних відносин, якуособа здатна усвідомлювати вже з 14 років. Але визнаючи виключність хуліганстваяк злочину з огляду на вік, з досягненням якого може наставати кримінальнавідповідальність за його вчинення, слід було перенести її й на заходи покарання,які, на мою думку, найбільше сприяють виправленню та ресоціалізаціїнеповнолітніх хуліганів, зокрема, на ст.100 КК України – «Громадські тавиправні роботи»;
7) типовими для хуліганства слідвважати мотиви: самоствердження (статусні), захисні, заміщення (компенсаторні).Хуліганським спонуканням притаманна швидкоплинність, незначність ілегковажність мотивації, прагнення продемонструвати зневагу до іншої людини,свою вищість та безкарність, протиставити свою поведінку вимогам громадськогопорядку. Вони передбачають відсутність негативних особистих відносин між виннимі потерпілим, і детермінуються певними сталими властивостями особистості(задерикуватість, озлобленість, жорстокість, зневага тощо);
8) існує три основних типихуліганів: а) особи з чітко вираженою агресивно-насильницькою антисоціальноюспрямованістю, для яких посягання на життя чи здоров’я людини є лише ланкоюагресивної поведінки в різних ситуаціях; б) особи, які характеризуються вцілому негативно, але їх спрямованість на вчинення посягань проти особи явно невиражена; в) ситуаційні або випадкові злочинці, які до злочинухарактеризувалися позитивно чи нейтрально і застосували насильство як реакціюна ситуацію, що була сприйнята як гостроконфліктна. Відповідно, засобипрофілактичного впливу на представників названих груп мають бути диференційованими.
Списоквикористаних джерел
1. Нормативнийматеріал
1. КонституціяУкраїни (із змінами і доп.).– К.: Атіка, 2009.
2. Кримінальнийкодекс України: чинне законодавство зі змінами та допов.: (відповідає офіц.тексту).– К.: ПАЛИВОДА А. В., 2009.
3. ЗаконУкраїни «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо посиленнявідповідальності за хуліганство і завідомо неправдиве повідомлення про загрозубезпеці громадян» від 7 березня 2002 р. №3075-III / Відомості Верховної Ради України, 2002, №30, ст.206.
4. Кодекс Українипро адміністративні правопорушення – К.: Видавничий дім «Скіф», 2009.
5. Кримінально-процесуальнийкодекс України: Станом на 7 жовтня 2009 р.– К.: Велес, 2009.
6. Постанова ПленумуВерховного Суду України «Про судову практику у справах про хуліганство» від 22грудня 2006 р. №10.
7. Постанова ПленумуВерховного Суду України «Про судову практику в справах про хуліганство» від 28червня 1991 р. №3.
8. Постанова Пленуму Верховного СудуУкраїни «Про практику призначення судами кримінального покарання» від 24 жовтня2003 р. №7.
2. Спеціальналітература
1. АтонянЮ.М., Городин С.В. Преступность и психологические аномалии. М.: Наука. 1987.
2. Бажанов Н.И.Назначение наказания по советскому уголовному праву. К.: Вища школа. 1980.
3. Бажанов Н.И. Уголовное право Украины. Общая часть. Днепропетровск.: «Пороги». 1992.
4. ВикторовБ.А. Цель и мотивы в тяжких преступлениях. М. Госюриздат. 1963.
5. ВолковБ.С. Мотив и квалификация преступления. Казань. 1968.
6. ГерцензонА.А. Уголовное право и социология. М.: Юрид. лит. 1972.
7. ГорбуноваО.Н. К вопросу об определении понятия «общественный порядок» всоветской науке административного права / Труды Иркутского госуниверситета. Т. XIX. Серия юридическая.Вып.8. Часть 2. Иркутск, 1967.
8. ГришанинП.Ф. Юридическая квалификация хулиганских действий. М.: ВШ СССР. 1969.
9. ГришанинП.Ф. Уголовный закон на страже социалистического общественного порядка. М.: ВШ МООП РСФСР. 1969.
10. ГришаевП.И. Преступления против порядка управления, общественной безопасности иобщественного порядка. М.: ВЮЗИ. 1957.
11. ДаньшинИ.Н. Ответственность за хулиганство по советскому уголовному праву. Харьков: ХЮИ. 1971.
12. ДаньшинИ.Н. Уголовно-правовая охрана общественного порядка. М.: Юрид. лит. 1973.
13. КалмыковВ.Т. Хулиганство и меры борьбы с ним. Минск: Беларусь. 1979.
14. КириченкоВ.Ф. Преступления против общественной безопасности, общественного порядка издоровья населения. М.: Юрид. лит. 1970.
15. КовальЛ.В. Дрібне хуліганство – різновид порушень громадського порядку // ВісникКиївського університету. – К., 1988.
16. КомарчукВ. Категорія «громадський порядок» у теоріїта практиці адміністративного права. // Радянське право. – 1990. – №2.
17. Коментарсудової практики з кримінальних справ / Відпов. ред. В.Т.Маляренко. – К.:Юрінком, 1997.
18. КрасиковЮ.А., Труфанов В.В. Борьба с хулиганством. Воронеж. 1966.
19. Кримінальне правоУкраїни: Загальна частина: Підручник / Відп. редактор КондратьевЯ.Ю.,наук. ред. Клименко В.А., Мельник М.І. – К.: Правові джерела, 2002.
20. КудрявцевЛ.И. Судебная псилого-психиатрическая экспертиза. М.: Юрид. лит. 1988.
21. КузнецовА.В. Уголовное право и личность. М.: Юрид. лит. 1977.
22. Курссоветского уголовного права. Т.5. Л.: ЛГУ. 1981.
23. Куц Н.Т.Преступления против общественного порядка и общественной безопасности. К.: КВШМВД СССР. 1974.
24. КыдыралиеваС.К. Хулиганство. Уголовно-правовые и криминологические вопросы. Фрунзе: Изд-воИлим. 1981.
25. МальцевВ. Ответственность за хулиганство // Законность, 2000, №7
26. МатышевскийП.С. Ответственность за преступления против общественной безопасности издоровья населения. М.: Юрид. лит. 1964.
27. МаяковскийВ.В. Хулиган. Избранные сочинения в 2-х т. М. 1982. Т.1.
28. НакловичМ.Л. Кримінально-правова боротьба з хуліганством. Львів: Вища школа. 1974.
29. НалуцишинВ.В. Кримінальна відповідальність за хуліганство: автореф. дис. кандидатаюридичних наук. 12.00.08 – 2008.
30. Науковийкоментар Кримінального кодексу України / Проф. Коржанський М.Й. – К.: Атіка,Академія, Ельга-Н. 2001.
31. Науково-практичнийкоментар до Кримінального кодексу України. – 4-те вид., переробл. та доповн. /Відп. ред. С.С.Яценко. – К.: А.С.К., 2006.
32. Науково-практичнийкоментар Кримінального кодексу України. 3-тє вид., переробл. та доповн. / Заред. М.І. Мельника, М.І. Хавронюка. – К.: Атіка, 2003.
33. НавроцькийВ.О. Злочини проти громадської безпеки, громадського порядку та народногоздоров’я: Лекції для студ. юрид.фак. – Львів, 1997.
34. Нор В.Т.,Михеєнко М.М., Шибіко В.П. Кримінальний процес України: Підручник. – К.: Либідь.1992.
35. ПіщенкоГ. Відмежування хуліганства від суміжних злочинів і його адміністративногоделікту // Право України. 1999. №3.
36. ПіщенкоГ. Деякі закономірності хуліганства та його профілактика // Право України,1998, №1.
37. Піщенко Г.Кримінологічна характеристика хуліганства: причини та умови його вчинення //Право України, 2000, №5.
38. ПіщенкоГ. Особистість злочинця-хулігана та його основні характеристики // ПравоУкраїни, 1999, №11
39. ПіщенкоГ. Правові аспекти та відмінні особливості кримінально-карального хуліганства.// Право України, 1997, №2.
40. Словарь поуголовному праву / Отв. ред. проф. А.В.Наумов, – М.: Изд-во «БЕК», 1997.
41. Словникоціночних понять Кримінального кодексу України / Академія суддів України,Апеляційний суд Чернівецької області; Заг. ред. та упор. А.П.Огородник. – К.:Пульсари, 2006.
42. Советскоеуголовное право. Особенная часть. М.: Изд-во МГУ. 1971.
43. Советскоеуголовное право. Особенная часть. М.: Юрид. лит. 1988.
44. Советскоеуголовное право. Часть общая. М.: Юрид.лит. 1977.
45. Советскоеуголовное право. Часть особенная. М.: Юрид. лит. 1983.
46. ТарарухинС.А. Квалификация преступлений в судебной и следственной практике. – К.: Юринком.1995.
47. Тевлін Р.Ще раз про поняття «громадський порядок». // Радянське право, 1990, №6.
48. ТкаченкоМ. Насильницький злочин і насильство як спосіб його вчинення:кримінально-правові проблеми // Право України, 1999, №12
49. Уголовныйкодекс Украинской ССР. Научно-практический комментарий. К.: Политиздат Украины.1987.
50. Уголовноеправо Украинской ССР на современном этапе. Часть особенная. К.: Наукова думка. 1985.
51. Уголовное правоУкраины. Общая и Особенная части: Учебник / Отв. ред. Е.Л.Стрельцов. – Х.:«Одиссей», 2006.
52. ШепеляваН.В. До питання про відмежування хуліганства від злочинів проти особи //Проблеми удосконалення кримінального та кримінально-процесуальногозаконодавства. – К., 1993. С.35.
53. Шишов О.Неокоторые вопросыквалификации хулиганства по советскому законодательству // Сб.: Вопросы уголовногоправа. – М., 1966.