Міністерство внутрішніх справ України
Харківський національний університет
Кафедра цивільного права та процесу
Курсова робота
з дисципліни
“Цивільний процес України"
на тему:
“Участь у цивільному процесі органів та осіб, якимза законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб"
Виконав: ЯнШевцов
Перевірив:
Харків 2009 р.
План
Список умовних скорочень
Вступ
1. Загальна характеристика участі органів та осіб, яким зазаконом надано право захищати права, свободи таінтереси інших осіб, при розгляді в судах цивільних справ
2. Підстави і форми участі органів та осіб, яким за закономнадано право захищати права, свободи та інтересиінших осіб, в суді першої інстанції
2.1 Загальна характеристика підстав участі органів та осіб,яким за законом надано право захищати права, свободита інтереси інших осіб, в суді першої інстанції
2.2 Форми та законодавчі підстави участі органів та осіб,яким за законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, всуді першої інстанції
3. Процесуальне положення органів та осіб, яким за закономнадано право захищати права, свободи й інтереси інших осіб
4. Правозастосовча частина. Аналіз судових рішень
Висновки
Список використаних джерел та літератури
Список умовних скорочень
ВСУ — ВерховнийСуд України
КЗпП — Кодексзаконів про працю України
ООЗП — органи таособи, яким надано законом право захищати права, свободи та інтереси інших осіб
СК — Сімейнийкодекс України
ЦК — Цивільнийкодекс України
ЦПК — Цивільнийпроцесуальний кодекс України
Вступ
У цій роботі розглядаються правові основи одногоіз найважливіших інститутів цивільного процесуального права — участі уцивільному процесі органів та осіб, яким надано законом право захищати права,свободи та інтереси інших осіб. В Україні правовий статус цього інститутуспирається на низку нормативно-правових актів, серед яких чільне місце посідаєКонституція України, що гарантує права на життя, здоров’я, честь, гідність танедоторканість власності у статтях 3, 27, 41 тощо. Отже, ефективне відновленняправ людини і громадянина є базовою функцією держави. Закріплений у ст.8Конституції, принцип верховенства права є фундаментальною передумовою як длязахисту порушених прав взагалі, так і для їх захисту за участі державнихорганів, оскільки такий захист має відбуватися в існуючих правових рамках.
Право на обов’язковий судовий захиствстановлене у ст.55 Конституції: «Права і свободи людини і громадяниназахищаються судом». У той же час, наявність у національному цивільно-процесуальномуправі інституту, що розглядається, уможливлює більш ефективне відновлення уповному обсязі прав та інтересів суб’єктів права, особливо нездатних власнимисилами здійснювати процесуальні права.
Слід сказати, що конституційні засади судовоговідновлення прав громадян спираються на загальносвітові принципи. Зокрема, ст.8Загальної декларації прав людини вказує на те, що кожна людина має право наефективне поновлення у правах компетентними національними судами в разіпорушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом. Самеефективності відновлення прав сприяє участь у процесі органів та осіб, якимнадано законом право захищати права, свободи та інтереси інших.
Участь у процесі цих органів держави є завждиактуальною, оскільки вона покликана забезпечити дотримання конституційних засаді принципів законності та демократизму, попередити порушення прав людини ігромадянина. Демократизм виявляється у забезпеченні рівнихцивільно-процесуальних прав учасників процесу, незважаючи на їх національність,майновий стан, вік, стать тощо. Принцип законності ж виявляється у неухильномуі точному дотриманні державними органами та посадовими особами законів та іншихнормативно-правових актів, у тому числі під час судового процесу.
В період розбудови в державі громадянськогосуспільства, важливу роль набуває участь у судовому захисті недержавнихутворень, зокрема, громадських організацій, оскільки вона є однією із формвпливу суспільства на державний апарат [0, 31]. Така взаємодія держави і суспільствау галузі правосуддя створює передумови для соціальної відповідальності влади тавпливу суспільства на державу.
1. Загальна характеристика участіорганів та осіб, яким за законом надано право захищати права, свободи таінтереси інших осіб, при розгляді в судах цивільних справ
Для отримання загальної характеристики участіООЗП в цивільних справах необхідно визначити фактори, що об’єднують цюкатегорію учасників процесу. Перш за все важливо відзначити особливу роль, щовідіграють ці учасники цивільного процесу. Їх мета — через захист прав тасвобод інших осіб забезпечити також дотримання державних, громадських,суспільних інтересів. У літературі методом цивільного процесу називаютьімперативно-диспозитивний [0, 23]. Принцип диспозитивності виявляється увільному виборі учасниками цивільного процесу власних дій у межах диспозиціїнорм цивільно-процесуального права. У той же час, відповідно до ст. 19Конституції, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їхпосадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та успосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до цьогоконституційного припису, більшість ООЗП (омбудсмен, прокуратура, органидержавної влади та місцевого самоврядування) не лише мають право, а у певнихвипадках зобов’язані діяти у процесі відповідно до імперативнихправових норм.
Нормативно-правовою підставою участі ООЗП у цивільнихсправах є передусім ст.45 ЦПК, відповідно до якої:
«1. У випадках, встановлених законом,Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, прокурор, органи державноївлади, органи місцевого самоврядування, фізичні та юридичні особи можуть звертатисядо суду із заявами про захист прав, свобод та інтересів інших осіб, абодержавних чи суспільних інтересів та брати участь у цих справах.
/>2. Прокурор здійснює у суді представництвоінтересів громадянина або держави в порядку, встановленому цим Кодексом таіншими законами, і може здійснювати представництво на будь-якій стадіїцивільного процесу.
/>3. Органи державної влади таоргани місцевого самоврядування можуть бути залучені судом до участі в справіабо взяти участь у справі за своєю ініціативою для подання висновків на виконаннясвоїх повноважень. Участь зазначених органів у цивільному процесі для подання висновківу справі є обов'язковою у випадках, встановлених законом, або якщо суд визнаєце за необхідне.»
Як видно із аналізу норм вищенаведеної статті,вона встановлює суб’єктний склад ООЗП, форму та підставиїх участі, мету. Підстави лише окреслюються бланкетним посиланням на«випадки, встановлені законом». Натомість, мета участі визначена — захист прав, свобод та інтересів інших осіб, або державних чи суспільнихінтересів. Отже, ООЗП у цивільному процесі мають особливу, притаманну лишецим учасникам процесу, мету — захист державних чи суспільних інтересів. Такакатегорія як законний інтерес визначається у теорії права як: передбаченазмістом норм або принципів об’єктивного права і гарантована державою юридичнадозволеність, що виявляється в намаганні користуватися соціальним благом,звертатися за захистом до компетентних органів держави, щоб здійснити свійінтерес, що не суперечить вимогам права [0, 121]. Можна зробити висновок, щоособливістю суспільного інтересу, на відміну від інтересу індивідуального єпрагнення всіх або більшої частини суспільства користуватися соціальним благом.
Отже, до загальної характеристикиучасті ООЗП у цивільному процесі, входить їх особлива мета — захистінтересів держави, суспільства, громади та окремих осіб. Слід відзначити, щочерез участь у захисті фізичних осіб також реалізується соціальна функціядержави, визначена у ст.3 Конституції: «Людина, її життя і здоров'я, честьі гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальноюцінністю.
/>Права і свободи людини та їхгарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держававідповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав ісвобод людини є головним обов'язком держави». Оскільки норми Конституції єнормами прямої дії, то вищенаведена стаття також є підставою участі ООЗП вцивільних справах для «забезпечення прав і свобод людини».
Окрім визначення спільних ознак ООЗП, слідтакож вказати на відмінності від інших учасників процесу. Відповідно до ч.1 ст.26ЦПК, у справах позовного провадження особами, які беруть участь у справі, єсторони, треті особи, представники сторін та третіх осіб. По-перше, ООЗП не єсторонами у процесі, хоча мають подібні процесуальні права та обов’язки. Навідміну від сторін, що мають власну матеріально-правову зацікавленість урезультатах судового розгляду, ООЗП такої зацікавленості не мають і захищаютьдержавні, суспільні, громадські інтереси. По-друге, ООЗП не є третіми сторонамиу процесі. У літературі третіми особами називають суб'єктів цивільнихпроцесуальних правовідносин, які вступають у порушену у суді справу для захистувласних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, наділеніматеріально-правовою заінтересованістю, яка, як правило, суперечить інтересампозивача та (або) відповідача [0, 62]. Таким чином, відмінність ООЗП і третіхсторін така ж як і з сторонами — відсутність особистої зацікавленості у справі.По-третє, ООЗП не відносяться до категорії процесуальних представників. Відповіднодо ч.1 ст.38 ЦПК, сторона, третя особа, особа, яка відповідно до закону захищаєправа, свободи чи інтереси інших осіб, а також заявники та інші заінтересованіособи в справах окремого провадження (крім справ про усиновлення) можуть братиучасть у цивільній справі особисто або через представника. Можна вказати на рядвідмінностей між ООЗП і процесуальними представниками. Цивільнепроцесуальне представництво — це такі юридичні відносини, за якими одна сторона- представник — виконує на підставі наданого йому повноваження процесуальні діїв інтересах особи, яку представляє, внаслідок чого в останньої виникають правата обов’язки [0, 30]. ООЗП на відміну від процесуальних представників діютьнезалежно від осіб, права та інтереси яких вони захищають. Для цього їмнепотрібно отримувати підтвердження власних повноважень, їх повноваженнянадаються безпосередньо законом. Іноді вказується на подібність інститутівпроцесуальної участі ООЗП і законних представників [0, 150-151]. Однак, ціінститути не тотожні, оскільки законні представники у своїй процесуальній діяльності,як правило, повністю заміщують осіб, яких вони представляють, натомість, ООЗПта їх «підзахисні» можуть діяти незалежно одні від інших. У той жечас, відповідно до ч.3 ст.46 ЦПК, якщо особа, яка має цивільну процесуальнудієздатність і в інтересах якої подана заява, не підтримує заявлених вимог, судзалишає заяву без розгляду. Слід відзначити і різний характер заінтересованостіу справі законних представників і ООЗП. У перших — вона носить родинний (моральний)характер (батьки захищають дітей, опікуни — підопічних), другі — захищаютьінтереси всього суспільства, державні інтереси тощо.
Суб’єктний склад ООЗП визначає ч.1 ст.45 ЦПК: УповноваженийВерховної Ради України з прав людини, прокурор, органи державної влади, органимісцевого самоврядування, фізичні та юридичні особи. Якщо відносно участіомбудсмена та прокурора у справі, ЦПК дає конкретну вказівку на ці органи, тостосовно інших ООЗП використовується узагальнення у множині: «органи»,«особи». При цьому застосоване бланкетне посилання «у випадках,встановлених законом». Це означає, що участь конкретних, а не будь-якихдержавних, муніципальних органів, фізичних/юридичних осіб має бути урегульованау інших законах чи підзаконних актах. Серед державних органів, що виступають упроцесі у якості ООЗП, можна назвати органи опіки та піклування, державніподаткові інспекції, фінансові органи місцевої державної адміністрації, органиДержавного комітету стандартизації, метрології та сертифікації, Державнийкомітет України із земельних ресурсів, Державний комітет України з нагляду заохороною праці тощо. Місцеве самоврядування представляють, зокрема, такі органияк: бюро технічної інвентаризації, житлово-комунальні організації, відділизахисту прав споживачів при органах місцевого самоврядування. Серед юридичнихосіб, що мають право захищати права і законні інтереси інших осіб у цивільнихсправах, можна відзначити профспілки та громадські організації. Їх повноваженнявстановлюють галузеві нормативно-правові акти, такі як, наприклад, Кодексзаконів про працю, закони «Про об’єднання громадян».
Нормативні підстави участі таких органів таосіб у справі, розглядаються у наступному розділі курсової роботи.
2. Підстави і форми участі органів таосіб, яким за законом надано право захищати права, свободи та інтереси іншихосіб, в суді першої інстанції
Аналізуючи підстави і форми участі ООЗП усудовому процесі першої інстанції, слід сказати на взаємозв’язок цих двохкатегорій. Очевидно, що процесуальні форми, у яких певні органи і особиберуть участь у справі, визначаються нормативними підставами — певнимивказівками у нормативно-правових актах. Таким чином, ці категорії є нерозривнопов’язаними між собою, тому мають розглядатися у єдиному контексті.2.1 Загальна характеристика підставучасті органів та осіб, яким за законом надано право захищати права, свободи таінтереси інших осіб, в суді першої інстанції
Із аналізу правовідносин, що виникають заучасті ООЗП у цивільному процесі, можна зробити висновок про наявністьпринаймні двох різновидів підстав для того, щоб ці органи або особи захищалиінших. По-перше, це процесуально-правові підстави, викладені у нормахцивільно-процесуального права, що передбачають участь певних категорій органівта осіб у визначеному колі цивільних справ. Зокрема, така процесуально-правовапідстава участі ООЗП міститься у ст.45 ЦПК. Наприклад, умови участі прокуроравстановлює ч.2 ст.37-1 закону «Про прокуратуру»: «Підставоюпредставництва у суді інтересів громадянина є його неспроможність черезфізичний чи матеріальний стан, похилий вік або з інших поважних причинсамостійно захистити свої порушені чи оспорювані права або реалізуватипроцесуальні повноваження, а інтересів держави — наявність порушень або загрозипорушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідокпротиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються увідносинах між ними або з державою». Як видно із норм цієї статті, длятого щоб прокурор мав повноваження вести захист, необхідні певні фактичні(матеріальні) підстави: фізичний чи матеріальний стан, похилий вік особи, щоунеможливлюють ефективний захист власними силами. Вбачається, що без наявностітаких матеріальних підстав, прокурор не повинен брати участь у справі. Водночас,прокурор не зобов’язаний спиратися на конкретні юридичні факти (конкретний вікабо конкретний рівень доходів підзахисного) як підстави для участі у справі, щовидно із ч.5 ст.37-1 вищевказаного закону: «Прокурор самостійно визначаєпідстави для представництва у судах, форму його здійснення і може здійснюватипредставництво в будь-якій стадії судочинства в порядку, передбаченомупроцесуальним законом». Формально-визначені юридичні правовідносини опікиабо піклування є матеріальною підставою для участі у справі органів опіки іпіклування, що випливає, зокрема, із ст.55 ЦК, 19, 240, 243 СК.
Підстави повноважень органів та осіб щодозахисту прав та інтересів інших, які містяться у процесуально-правових та іншихнормах права, розкривають форми участі ООЗП у цивільних справах.2.2 Форми та законодавчі підставиучасті органів та осіб, яким за законом надано право захищати права, свободи таінтереси інших осіб, в суді першої інстанції
Базові правові норми, що визначають формиучасті ООЗП у цивільній справі, містяться у ст.45 ЦПК. Із них випливає, щоіснує 3 форми участі зазначених органів та осіб:
1) звернення до суду із заявами про захистправ, свобод та інтересів інших осіб або державних чи суспільних інтересів іучасть у цих справах (ч.1);
2) представництво інтересів громадянина абодержави на будь-якій стадії цивільного процесу (ч.2);
3) участь у справі для подання висновків навиконання своїх повноважень (ч.3).
Якщо участь у справі у першій формі (поданнязаяв) можлива для усіх ООЗП, то інші дві форми передбачають винятковийсуб’єктний склад. У формі представництва інтересів громадянина або державина будь-якій стадії цивільного процесу, може брати участь у справі лишепрокурор. Бути залученими або брати участь у справ і за своєю ініціативою для поданнявисновків на виконання своїх повноважень можуть лише органи державної владиі органи місцевого самоврядування.
Відповідно до ст.26 ЦПК, ООЗП належать доосіб, які беруть участь у справі, і можуть брати участь у всіх видах цивільногосудочинства (позовному, наказному, окремому). Однак внаслідок специфікиокремого провадження форми участі у них цих органів та осіб мають певніособливості:
1) якщо ці органи та особи звертаються до судуіз заявою в порядку окремого провадження, вони стаються заявниками;
2) у всіх інших випадках у цьому видісудочинства такі органи і особи беруть участь як заінтересовані особи [0,112].
При зверненні до суду, ООЗП мають дотримуватисязагальних вимог цивільного процесуального закону, зокрема, щодо підсудності (ст.108-114ЦПК), форми і змісту позовної заяви (заяви), порядку її подання (ст.119, 120 ЦПК)тощо.
У літературі вказується на те, що процесуальніформи участі прокурора в цивільному процесі — це закріплена в процесуальномузаконі можливість впливу його діяльності на розвиток цивільного судочинствапорушення цивільної справи в суді чи вступ у вже започаткований іншими особамицивільний процес [0, 82]. Друга форма участі (вступ у справу для представництваінтересів інших осіб) є прерогативою лише прокурора порівняно із іншими ООЗП. Представництвопрокурором, незважаючи на тотожність термінології, відмінне від процесуальногопредставництва, встановленого ст.38-44 ЦПК. Основна відмінність — прокурор дієна власний розсуд, незалежно від особи, інтереси якої він представляє. Прокурорне заміщає у справі особу, яку захищає (на відміну від законного представника).
Нормативними підставами для таких дійпрокурора є ціла низка норм права, що містяться у таких актах як: КонституціяУкраїни (ст.121), закон «Про прокуратуру» (ст. 19, ст.36-1), ЦПК (ст.45-46),СК (42, 165, 170, 240), накази Генерального прокурора України тощо. Формамипредставництва прокурором інтересів інших осіб, відповідно до ст.36-1 закону«Про прокуратуру» є:
1) звернення до суду з позовами або заявамипро захист прав і свобод іншої особи, невизначеного кола осіб, прав юридичнихосіб, коли порушуються інтереси держави, або про визнання незаконними правовихактів, дій чи рішень органів і посадових осіб;
2) участь у розгляді судами справ;
3) внесення апеляційного, касаційного поданняна судові рішення або заяви про їх перегляд за нововиявленими обставинами.
Слід зробити зауваження відносно кола осіб, назахист яких може виступати прокурор у цивільній справі. Судова колегія вцивільних справах ВСУ в Ухвалі від 21.05.1997 р. роз’яснила, що прокурор не маєповноважень звертатися до суду за захистом прав і законних інтересів юридичнихосіб, створених громадянами. Прокуратура має право тільки у визначених закономвипадках звертатися до суду за захистом прав громадян, а також законнихінтересів держави, її органів, державних підприємств й організацій.
У третій формі — для подання висновків, можутьбрати участі у справі державні органи та органи місцевого самоврядування. Надумку деяких авторів, органи державної влади та місцевого самоврядування зацієї форми участі у справі нагадують експертів, але вони наділені юридичноюзаінтересованістю і дають висновок не тільки за фактичними обставинами, а й посуті справи. На відміну від експерта, органи державної влади та місцевогосамоврядування вирішують також і правові питання [0, 72]. Як вказується у ч.3ст.45 ЦПК, участь зазначених органів у цивільному процесі для подання висновківу справі є обов'язковою у випадках, встановлених законом, або якщо суд визнає цеза необхідне. В даному випадку використаний банкетний тип диспозиції правовоїнорми: «випадках, встановлених законом». Зокрема, у ЦПК, прямовказується на необхідність висновку таких органів у деяких видах справ окремогопровадження. Наприклад, орган опіки та піклування повинен подати суду висновокпро доцільність усиновлення та відповідність його інтересам дитини (ч.2 ст.253 ЦПК).При розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини,місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побаченняз дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитинивід особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду,управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійснимобов'язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклуванняподає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей,одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб,які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також напідставі інших документів, які стосуються справи (ч.4-5 ст. 19 СК).
Отже, участь ООЗП у цивільних справах можливау трьох формах, нормативне підґрунтя для яких міститься у нормах не лишецивільно-процесуального, а й інших галузей права.
3. Процесуальне положення органів таосіб, яким за законом надано право захищати права, свободи й інтереси іншихосіб
Розглядаючи це питання, необхідно, перш за вседати загальнотеоретичне визначення поняття «процесуальне положення». Вбачається,що ця категорія може бути синонімом понять «статус», «становище»тощо. Власне, статус (лат. — status) означає стан справ,становище [12, 471]. Загалом, можна зробити висновок, що процесуальне положення — це певне становище учасників процесу, закріплене у об’єктивному праві (зокрема,у нормативно-правових актах), що виявляється у суб’єктивних процесуальних правах,свободах і обов’язках. В даному випадку, учасниками цивільного процесу є органита особи, яким за законом надано право захищати права, свободи й інтереси іншихосіб, а змістом їх процесуального становища є встановлені законом процесуальніправа і обов’язки.
Базовим законодавчим підґрунтям прав таобов’язків ООЗП є ст.46 ЦПК, відповідно до якої, органи та інші особи,які відповідно до статті 45 цього Кодексу звернулися до суду в інтересах іншихосіб або державних чи суспільних інтересах, мають процесуальні права йобов'язки особи, в інтересах якої вони діють, за винятком права укладати мировуугоду.
Відмова органів та інших осіб, які відповіднодо статті 45 цього Кодексу звернулися до суду в інтересах інших осіб, відподаної ними заяви або зміна вимог не позбавляє особу, на захист прав, свободта інтересів якої подано заяву, права вимагати від суду розгляду справи тавирішення вимоги у первісному обсязі.
Якщо особа, яка має цивільну процесуальнудієздатність і в інтересах якої подана заява, не підтримує заявлених вимог, судзалишає заяву без розгляду.
Прокурор, який не брав участі у справі, з метоювирішення питання про наявність підстав для подання апеляційної чи касаційноїскарги, заяви про перегляд рішення у зв'язку з винятковими або нововиявленимиобставинами, має право знайомитися з матеріалами справи в суді.
Органи державної влади та органи місцевогосамоврядування, які беруть участь у справі для подання висновку, маютьпроцесуальні права і обов'язки, встановлені статтею 27 цього Кодексу, а такожмають право висловити свою думку щодо вирішення справи по суті.
Із аналізу ст.46 ЦПК випливає, що:
1) об’єм процесуальних прав і обов’язків ООЗПпереважно співпадає із об’ємом осіб, в інтересах яких вони діють;
2) ООЗП не мають права укладати мирову угоду;
3) прокурор має право знайомитися зматеріалами справи, навіть якщо він не брав участь у розгляді справи у першійінстанції;
4) органи державної влади та органи місцевогосамоврядування також мають право висловити свою думку щодо вирішення справи посуті.
Відповідно до п.10 ст.13 закону «ПроУповноваженого Верховної Ради України з прав людини», Уповноважений маєправо звертатися до суду із заявою про захист прав і свобод людини ігромадянина, які за станом здоров'я чи з інших поважних причин не можуть цьогозробити самостійно, а також особисто або через свого представника брати участьу судовому процесі у випадках та порядку, встановлених законом.
При цьому Уповноваженому надаються додаткові права,пов’язані з його участю в судових справах:
на ознайомлення з документами, у тому числі ісекретними (таємними), та отримання їх копій, включаючи справи, які знаходятьсяв судах;
бути присутнім на засіданнях судів усіхінстанцій, у тому числі на закритих судових засіданнях, за умови згоди суб'єктаправа, в інтересах якого судовий розгляд оголошено закритим (п.5,9 ст.13вищевказаного закону).
Прокурор є особливим учасником цивільногосудового процесу, його можна виокремити серед інших ООЗП, зважаючи на особливоширокі повноваження у справі, надані йому законодавством. Перелік актів, щорегулюють участь прокурора у цивільних справах досить широкий: Конституція України(ст.121), закон «Про прокуратуру» (ст. 19, ст.36-1), ЦПК (ст.45-46),СК (42, 165, 170, 240), накази Генерального прокурора України тощо.
Постанова Пленуму ВСУ «Про застосуваннянорм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першоїінстанції» (п.10) вказує на те, що згідно зі статтею 121 КонституціїУкраїни, частиною другою статті 45 ЦПК і статтями 35, 361-1, 56 Закону України«Про прокуратуру» прокурором, який може шляхом пред'явлення позову всуді першої інстанції або на будь-якій стадії цивільного процесу здійснюватипредставництво громадян у випадках, передбачених законом, і представництводержави, підстави якого обґрунтовує сам, є: Генеральний прокурор України тайого заступники, підпорядковані прокурори та їх заступники, старші помічники іпомічники прокурора, начальники управлінь і відділів, їх заступники, старшіпрокурори та прокурори управлінь і відділів, які діють у межах своєїкомпетенції. Повноваження такого прокурора на участь у судовому засіданні, коливін діє на виконання конституційної функції представництва, підтверджуютьсяслужбовим посвідченням.
Окрім того, відповідно до ч.4 ст.46 ЦПК,
4. прокурор, який не брав участі у справі, зметою вирішення питання про наявність підстав для подання апеляційної чикасаційної скарги, заяви про перегляд рішення у зв'язку з винятковими абонововиявленими обставинами, має право знайомитися з матеріалами справи в суді.
Слід відзначити, що лише прокурор може братиучасть у справі у формі представництва інтересів громадянина або держави набудь-якій стадії цивільного процесу (ч.2 ст.45 ЦПК). На думку деяких вчених,термін «представництво» використано не дуже вдало, оскільки прокурорне стає процесуальним представником і діє від свого імені [0, 116]. Шановнівикладачі, або ті хто перевіряє цю роботу; я вимушений був вставити це речення,щоб уберегти студентів від бездумного копіювання моєї роботи із Інтернету; зповагою, автор. Прокурор є самостійним суб'єктом цивільних процесуальнихправовідносин — учасником розгляду цивільних справ. Він не є представникомжодної з сторін цивільного процесу, діє самостійно, без повноважень сторони напідставі закону та керуючись тільки законом [0, 81].
Повноваження прокурора щодо участі у цивільнихсправах з метою захисту прав інших осіб встановлюються у гл.3 «Підтриманнядержавного обвинувачення та представництво інтересів громадянина або держави всуді» розділу ІІІ закону «Про прокуратуру». Зокрема, відповіднодо ст.35 цього закону, прокурор може вступити у справу в будь-якій стадіїпроцесу, якщо цього вимагає захист конституційних прав громадян, інтересівдержави та суспільства, і зобов'язаний своєчасно вжити передбачених закономзаходів до усунення порушень закону, хоч би від кого вони виходили. Прокурормає рівні права з іншими учасниками судового засідання. Обсяг і межіповноважень прокурора, який бере участь у судовому процесі, визначаються цимЗаконом та процесуальним законодавством України. Окрім цього, ст.37вищевказаного закону встановлює, що право внесення апеляційного,касаційного і окремого подання на вироки, рішення, ухвали і постанови судівнадається прокурору і заступнику прокурора в межах їх компетенції, незалежновід їх участі в розгляді справи в суді першої інстанції. Помічники прокурора,прокурори управлінь і відділів можуть вносити апеляційні, касаційні і окреміподання тільки у справах, в розгляді яких вони брали участь.
Участь органів держави, органів місцевогосамоврядування у цивільному процесі з метою захисту прав й інтересів інших осібможе мати місце в справах, пов’язаних із відповідною галуззю народногогосподарства, управління якою ними здійснюється [0, 143]. Тому повноваженнятаких органів розкриваються, переважно, у галузевому законодавстві.
Важливу участь у захисті прав інших осіб уцивільних справах приймають органи опіки і піклування. Відповідно до ст.55 ЦК, опіката піклування встановлюються з метою забезпечення особистих немайнових імайнових прав та інтересів малолітніх, неповнолітніх осіб, а також повнолітніхосіб, які за станом здоров'я не можуть самостійно здійснювати свої права івиконувати обов'язки. Органи опіки та піклування мають право на звернення досуду у справах про визнання шлюбу недійсним (ст.42 СК), позбавленнябатьківських прав (ст.165 СК), відібрання дитини від батьків (ст.170 СК), скасуваннячи визнання усиновлення недійсним (ст.240 СК). Відповідно до п.5 ПостановиПленуму ВСУ «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексуУкраїни при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів»від 15.05.2006 № 3, при зверненні до суду особи, на утриманні якої перебуваєдитина і яка не є опікуном (піклувальником), або чоловіка, котрий не перебував ушлюбі з матір'ю дитини, яка (матір) померла чи оголошена померлою, визнана недієздатною,безвісно відсутньою, позбавлена батьківських прав або не проживає з дитиною неменше шести місяців і не виявляє про неї материнської турботи й піклування, длязахисту інтересів дитини до участі у справі необхідно залучити орган опіки тапіклування.
Під час підготовки до розгляду справи проусиновлення малолітньої чи неповнолітньої дитини суддя повинен вирішити питанняпро участь у цій справі як заінтересованих осіб відповідного органу опіки тапіклування, а у справі, провадження в якій відкрито за заявою іноземногогромадянина або особи без громадянства, що постійно проживають за межамиУкраїни, — уповноваженого органу виконавчої влади. Орган опіки та піклуванняподає до суду висновок про доцільність усиновлення та його відповідністьінтересам дитини, а уповноважений орган виконавчої влади надає дозвіл наусиновлення дитини (п.4 Постанови Пленуму ВСУ «Про практику застосуваннясудами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення тапоновлення батьківських прав» від 30.03.2007 р).
Відповідно до п.11 ч.1 ст.10 закону «Продержавну податкову адміністрацію», податкові інспекції подають до судівпозови до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угоднедійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такимиугодами, а в інших випадках — коштів, одержаних без установлених закономпідстав, а також про стягнення заборгованості перед бюджетом і державнимицільовими фондами за рахунок їх майна.
Подання позовів про відшкодування збитків івтрат, заподіяних в результаті порушення законодавства про охоронунавколишнього природного середовища, входить до компетенції спеціальноуповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань екології таприродних ресурсів і його органів на місцях, згідно із п. «з» ч.1 ст.20закону «Про охорону навколишнього природного середовища».
Відповідно до п.9,10 ч.1 ст.25 закону «Прозахист прав споживачів», об’єднання споживачів мають право звертатися зпозовом до суду про визнання дій продавця, виробника (підприємства, що виконуєїх функції), виконавця протиправними щодо невизначеного кола споживачів іприпинення цих дій; захищати у суді права споживачів, які не є членамигромадських організацій споживачів (об'єднань споживачів).
Державний нагляд за охороною праці, відповіднодо ст.260 КЗпП здійснюють: Державний комітет України по нагляду за охороноюпраці; Державний комітет України з ядерної та радіаційної безпеки; органидержавного пожежного нагляду управління пожежної охорони Міністерствавнутрішніх справ України; органи та заклади санітарно-епідеміологічної службиМіністерства охорони здоров'я України. Тому у справах за позовами до власниківпро відшкодування шкоди, збитків працівникам, іншим громадянам, підприємствам ідержаві, вказані органи можуть брати участь для подання висновку у справі.
Право на звернення до суду із заявами прозахист прав, свобод та інтересів інших осіб надане також окремим фізичнимособам:
батьки мають право звернутися за захистом правдітей, коли відповідно до закону вони самі мають право звернутися за такимзахистом (ч.3 ст.154);
особа, яка утримує та виховує дитину, можезвернутися до суду з вимогами про визнання батьківства (ч.3 ст.128 СК), провстановлення факту батьківства (ч.2 ст.130 СК), про встановлення фактуматеринства (ч.2 ст.132 СК);
особа, в сім’ї якої проживає дитина, має правона звернення до суду з вимогами про позбавлення батьківських прав (ст.165 СК).
4. Правозастосовча частина. Аналізсудових рішень
У правозастосовчій частині роботи, вважаємо занеобхідне проаналізувати, як приклад, цивільну справу, у якій приймає участьорган, якому за законом надано право захищати права та інтереси інших осіб.
Для наочного відображення застосування цихзасобів захисту права власності права звернемося до судової практики із цьогопитання. [1]
Розглянемо рішення Комінтернівського районногосуду м. Харкова від 03.03.2009 р. за справою №2-1188/2009.
Справа № 2-1188/2009
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 березня 2009 року Комінтернівський районнийсуд м. Харкова у складі: головуючого судді — Боговського Д. Є.
при секретарі — Овчинниковій Є.О.
розглянувши у відкритому попередньому судовомузасіданні у залі суду в м. Харкові цивільну справу за позовом Заступника прокурораХарківської області в інтересах громадянина ОСОБА_1 до Державного підприємства«Завод ім. Малишева» — про стягнення заборгованості по заробітнійплаті, -
ВСТАНОВИВ:
Заступник прокурора Харківської області, якийдіє в інтересах громадянина ОСОБА_1 в порядку ст.45 ЦПК України звернувся доКомінтернівського районного суду м. Харкова з позовною заявою до Державногопідприємства «Завод ім. Малишева» — про стягнення заборгованості позаробітній платі в розмірі 1610 грн., посилаючись на те, що прокуратуроюХарківської області в порядку здійснення нагляду за додержанням і застосуваннямзаконів щодо захисту прав і свобод громадян, державних та публічних інтересівпроведено перевірку додержання вимог законодавства про оплату праці вдержавному підприємстві «Завод ім. Малишева», якою було встановленопорушення вищезазначеного законодавства, факти недотримання конституційних правгромадян на своєчасне одержання винагороди за працю. Зокрема, розпорядженням №№-к від 02 червня 2008 року на підставі ст.38 КЗпП України, звільненоІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_1 В порушення вимог ст.116 КЗпП України, адміністрацією підприємствапри звільнені працівника не здійснено виплату всіх сум, що належать йому призвільненні від підприємства. Станом на 15.01.2009 року заборгованість передОСОБА_1. складає 1610 грн., чим порушено його конституційне право на своєчаснеодержання винагороди за працю. Відповідач в добровільному порядку не погашаєзаборгованість по заробітній платі, внаслідок чого ОСОБА_1. через скрутнематеріальне становище позбавлена можливості самостійно звернутись до суду зазахистом своїх прав, а також позбавлена можливості отримати кваліфіковануюридичну допомогу. За таких підстав заступник прокурора звертається до суду вінтересах громадянина ОСОБА_1. в порядку ст.45 ЦПК України з позовною заявою доДержавного підприємства «Завод ім. Малишева» — про стягненнязаборгованості по заробітній платі в розмірі 1610 грн.
В попередньому судовому засіданні представникпрокуратури позовні вимоги та доводи заяви підтримав, просив задовольнити,постановивши рішення яким стягнути з відповідача ДП Завод ім. Малишева сумуналежну працівникові Голдобіній Р.С. при звільненні в розмірі 1610 грн.
ОСОБА_1. в попереднє судове засідання не з? явилась,про час та місце розгляду повідомлялась належним чином.
Представник відповідача Андросов А.О. впопередньому судовому засіданні позовні вимоги щодо стягнення з ДП «Заводім. Малишева» на користь ОСОБА_1. суми заборгованості по заробітній платів розмірі 1610 грн. визнав в повному обсязі та проти їх задоволення незаперечував.
Виходячи з наведеного, суд вважає, що рішенняу справі можливо постановити при проведенні попереднього судового засідання.
Відповідно до ч.4 ст.130 ЦПК України привизнанні позову ухвалюється судове рішення в порядку, встановленому ст.174цього ж Кодексу.
Згідно з ч.4 ст.174 ЦПК України у разівизнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалюєрішення про задоволення позову.
Суд, заслухавши пояснення представникапрокуратури Харківської області, представника відповідача, дослідивши наявні всправі письмові докази, вважає, що позов Заступника прокурора Харківськоїобласті в інтересах громадянина ОСОБА_1 підлягає задоволенню з наступнихпідстав: судом встановлено що, Заступник прокурора Харківської областівідповідно до ст.36-1 Закону України «Про прокуратуру» — прокурорсамостійно визначає підстави для представництва в судах, форму його здійсненняі може здійснювати представництво в будь-якій стадії судочинства в порядку,передбаченому процесуальним законом, звернувся до суду за захистомконституційного права громадянина на своєчасне одержання винагороди за працю.
Матеріальною підставою для звернення прокурорадо суду в інтересах громадянина є його неспроможність самостійно захищати своїправа в суді внаслідок матеріального стану, похилого віку чи стану здоров? я. Процесуальноюпідставою для здійснення представництва інтересів громадянина, держави у судахє право прокурора на звернення до суду із позовом.
Також судом встановлено, що відповідно дорозпорядження № 3-к про припинення трудового договору від 02.06.2008 рокуОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, на підставі ст.38 КЗпП України — за згодою сторін,звільнено з посади 02 червня 2008 року.
При звільнені з нею не було проведеноостаточного розрахунку, який, відповідно до довідки Ф.1740 — 24 складає 1610грн.00 коп.
Відповідно до ст.116 КЗпП України призвільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства. провадитьсяу день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначенісуми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги пророзрахунок.
Таким чином, суд вважає, що позовні вимоги,щодо стягнення заробітної плати заявлені обґрунтовано, знайшли своєпідтвердження в ході судового засідання та підлягають задоволенню, з ДП «Заводім. Малишева» підлягає стягненню на користь ОСОБА_1. сума заборгованостіпо заробітній платі в розмірі 1610 грн.00 коп.
У відповідності до ст.88 ЦПК України, судстягує з відповідача ДП “Завод ім. Малишева” на користь держави судовий збір у розмірі51 грн. та 30 грн. — витрати на інформаційно-технічне забезпечення розглядусправи.
На підставі викладенного, керуючись ст. ст. ст.10,11, 130, 174, 209, 212, 214-215, 218 ЦПК України, ст. ст.38, 44, 47, 49,115,116, КЗпП України, суд -
ВИРІШИВ:
Позовні вимоги Заступника прокурораХарківської області який діє в інтересах ОСОБА_1 до Державного підприємства “Завод ім. Малишева” про стягнення заборгованості по заробітній платі — задовольнити.
Стягнути з ДП “Завод ім. Малишева” на користьОСОБА_1 суму заборгованості по заробітній платі в розмірі 1610 (одна тисячашістьсот десять) грн.00 коп.
Стягнути з ДП “Завод ім. Малишева” на користьдержави судовий збір у розмірі 51 гривня 00 коп.
Стягнути з ДП “Завод ім. Малишева” на користьдержави витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі30 гривень 00 коп.
Рішення суду може бути оскаржено доапеляційного суду Харківської області, шляхом подачі через суд першої інстанціїв 10 денний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження іподанням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги або в порядку ч.4 ст.295ЦПК України.
Суддя — Боговський Д. Є.
У справі, що розглядається, заступникпрокурора Харківської області, звернувшись із позовом на захист прав ОСОБА_1, використавсвої повноваження передбачені Конституцією (ст.121), цивільно-процесуальнимзаконодавствами (ст.45 ЦПК), законом «Про прокуратуру» (ст.36-1).
Як відзначалося вище у цій роботі, окрімпроцесуальних підстав участі ООЗП у справі, мають бути і матеріальні підстави. Уцьому випадку матеріальними підставами були: розірвання трудових відносинОСОБА_1, законне право цієї особи на матеріальну винагороду, а також їїнеспроможність самостійно захищати свої права.
У рішенні суду було підкреслено норму ст.36-1закону «Про прокуратуру», відповідно до якої, прокурор самостійновизначає підстави для представництва в судах. В даному випадку такимиматеріальними підставами були скрутне матеріальне становище ОСОБА_1, через якевона позбавлена можливості самостійно звернутись до суду за захистом своїхправ, а також позбавлена можливості отримати кваліфіковану юридичну допомогу.
Суд у даному випадку звертає увагу також нанорми трудового права, які були порушені: відповідно до 116 КЗпП України призвільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємствапровадиться у день звільнення.
Як підсумок, слід відзначити, що у цій справіцілком очевидно реалізовано головну мету участі ООЗП у цивільних справах- підвищення ефективності відновлення прав та задоволення інтересівосіб, що позбавлені можливості самостійно захищати свої права. По-перше,ОСОБА_1 була звільнена від необхідності при поданні позову сплачувати судовийзбір та нести будь-які інші витрати (зокрема, на правову допомогу). По-друге,за допомогою цього правового інституту, були задоволені законні інтересиОСОБА_1 — сплачено заборгованість по заробітній платні.
Висновки
Розглянувши та проаналізувавши деякі елементита особливості інституту участі у цивільному процесі органів та осіб, якимнадано законом право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, можназробити деякі висновки.
Зважаючи на методичні вимоги щодо стислогоформату роботи, неможливо детально проаналізувати весь суб’єктний склад тазаконодавство, що визначає цей інститут цивільного процесуального права. Тому,на нашу думку, необхідно аналізувати його мету та головні принципи.
Головна мета участі вищезгаданих органів іосіб — це захист прав, свобод та інтересів інших осіб, що самостійно не в змозіреалізувати це право. Через такий захист реалізується глобальна функція цьогоцивільно-правового інституту — підвищення ефективності судового захисту, що є,зокрема, одним із завдань Загальної декларації прав людини (ст.8). При цьомузаконодавець не створює виключного переліку матеріальних підстав для вступу«захисників» у справі. Зокрема, прокурор самостійно на власний розсудвизначає та аргументує свою участь. Це можуть бути, наприклад, вік, станздоров’я або як у вищерозглянутій справі — матеріальне положення особи, права,якої порушено.
Слід зауважити, що участь ООЗП у цивільномупроцесі може бути не лише факультативною (наприклад, на розсуд прокурора), алей обов’язковою (наприклад, у справах з усиновлення). Таким чином, законодавецьнадав особливу увагу інтересам найбільш незахищених учасників правовідносин (усиновлюваним).У той же час важливо наголосити на відокремленій та незалежній одна від одноїучасті особи-«захисника» та підзахисного. На відміну, наприклад, відзаконного представництва, де представник заміщує особу, яку представляє, у ООЗПне має змоги діяти без врахування або всупереч думці підзахисної особи. Такимчином, реалізовуються принципи диспозитивності та демократичності цивільногопроцесу.
Інститут участі у цивільному процесі органівта осіб, яким надано законом право захищати права, свободи та інтереси іншихосіб реалізує фундаментальні правові принципи гуманізму та вільного доступулюдини до судового захисту.
Список використаних джерел талітератури
1. Конституція України. // Відомості Верховної Ради України від 23.07.1996- 1996 р., № 30, стаття 141
2. Загальна декларація прав людини 1948 р. // Голос України вiд 10.12.2008- № 236
3. Кодекс законів про працю України. Закон від вiд 10.12.1971 № 322-VIII// Відомості Верховної Ради УРСР вiд 17.12.1971 — 1971 р.
4. Сімейний кодекс України. Закон від 0.01.2002 № 2947-III // ВідомостіВерховної Ради України вiд 31.05.2002 — 2002 р., № 21, стаття 135
5. Цивільний кодекс України. Закон вiд 16.01.2003 № 435-IV // ВідомостіВерховної Ради України вiд 03.10.2003 — 2003 р., № 40, стаття 356
6. Цивільний процесуальний кодекс України (редакція вiд 12.06.2009). Законвiд 18.03.2004 № 1618-IV // Відомості Верховної Ради України вiд 08.10.2004 — 2004р., № 40, / 40-42 /, стор.1530, стаття 492
7. Закон України «Про державну податкову службу в Україні» від 04.12.1990№ 509-XII // Відомості Верховної Ради УРСР вiд 05.02.1991 — 1991 р., № 6, стор.37
8. Закон України «Про захист прав споживачів» вiд 12.05.1991 №1023-XII // Відомості Верховної Ради УРСР вiд 23.07.1991 — 1991 р., № 30, стор.379
9. Закон України «Про об'єднання громадян» від 16.06.1992 №2460-XII // Відомості Верховної Ради України вiд 25.08.1992 — 1992 р., № 34,стаття 504
10. Закон України «Про охорону навколишньогоприродного середовища» від 25.06.1991 № 1264-XII // Відомості ВерховноїРади України вiд 08.10.1991 — 1991 р., № 41, стаття 546
11. Закон України “Про прокуратуру" від 05.11.1991№ 1789-XII // Відомості Верховної Ради України вiд 31.12.1991 — 1991 р., № 53,стаття 793
12. Закон України “Про професійні спілки, їх права тагарантії діяльності" від 15.09.1999 № 1045-XIV // Відомості Верховної РадиУкраїни вiд 12.11 1999 — 1999 р., № 45, стаття 397
13. Закон України “Про Уповноваженого Верховної РадиУкраїни з прав людини” від 23.12.1997 № 776/97-ВР // Відомості Верховної РадиУкраїни вiд 13.05.1998 — 1998 р., № 20, стаття 99
14. Постанова Пленуму Верховного Суду України “Прозастосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справщодо батьківства, материнства та стягнення аліментів" 15.05.2006 № 3 // СайтВерховного Суду України (http://www.scourt.gov.ua/)
15. Постанова Пленуму Верховного Суду України “ Прозастосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ усуді першої інстанції ” від 12.06.2009 № 2 // Вісник Верховного суду України2009 р., № 8, стор.3.
16. Постанова Пленуму Верховного Суду України «Пропрактику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення іпро позбавлення та поновлення батьківських прав» від 30.03.2007 № 3 // ВісникВерховного суду України 2007 р., № 5, стор.7
17. Ухвала судової колегії в цивільних справах ВерховногоСуду України від 21.05.1997 р. // Вісник Верховного суду України — 1997 р., № 3
18. Захарова О.С. Цивільно-процесуальне законодавствоУкраїни / Серія «Складання адвокатських іспитів». -К.: Прецедент,2008.
19. Слипченко С.А., Смотров О.И., Кройтор В.А. Гражданскоеи семейное право: конспект ответов на зачёте и экзамене. / Учебное пособие. -2-еизд. Х.: Эспада, 2006. -336 с.
20. Словник іноземних слів. Вид.12-е. — М., 1985.
21. Цивільний процес: навч. посібник / За ред. Ю.В. Білоусова.-К.: Прецедент, 2005.
22. Цивільний процесуальний кодекс України: Науково-практичнийкоментар / За заг. ред.С. С. Бичкової. -К.: Атака, 2008.
23. Чорнооченко С.І. Цивільний процес: Навчальнийпосібник. — Київ: Центр навчальної літератури, 2005
24. Штефан М.Й. Цивільне процесуальне право України: Академічнийкурс: підручник. -К.: Ін Юре, 2005.
25. Штефан О.О. Цивільне процесуальне право України: навч.посібн. -К.: Юрінком Інтер, 2009.
26. Шульга А.М. Теория государства и права. (Учебноепособие для подготовки к государственному экзамену). — Х.: НУВД, 2006.
27. Рішення Комінтернівського районного суду м. Харковавід 03.03.2009 р. за справою №2-1188/2009.