Управління духовними процесами суспільства

Зміст
Вступ… 3
Управління духовнимипроцесами суспільства як необхідність сьогодення. 4
Основні засади тапринципи проведення державними органами духовної політики. 6
Список використанихджерел. 10
Вступ
Томуперед новою владою в Україні постали важливі завдання щодо подо­ланняекономічних, соціальних, правових, політичних, етнічних суперечностей. -Алевихідною ланкою усіх цих перетворень має стати духовне оздоровлення нації,оскільки тільки «високий рівень національної самосвідомості і відповіднасоціаль­на і політична активність народу є єдиним справжнім гарантом вирішеннявсього комплексу назрілих у суспільстві проблем».
Узв'язку з цим актуальним на сьогодні є створення теоретичної управлінсь­коїмоделі впливу на формування та розвиток духовних цінностей українськогосуспільства із чітким визначенням мети, завдань, принципів, напрямів діяльностіта основних суб'єктів державного управління, які забезпечуватимуть втілення усуспільне життя цієї моделі.
Проблеми управлінського впливу на духовне життяхоб'єктом досліджень багатьох вітчизняних науковців. ажливою для розумінняпроблем державної регуляції у сфері духовної культури є праця О.Гаєвської«Управління як соціальний феномен», у якій автор висвітлює основніаспекти управління духовним виробництвом. Для аналізу сучасного стану діяль­ностісуб'єктів державної політики у сфері освіти, культури, засобів масової інфор­мації,питань формування національної самосвідомості та проблем гуманітарної по­літикидержави цікавими є праці В.Беха, Л.Губерського, В.Андрущенка, М.Михальченка,В.Кононенка,  І.Надольного, В.Огнев'юка, П.Ситника, В, Скуратівського,В.Трощинського, С.Чукут,-та ін.
Метою роботи є висвітлення особливостейздійснення управлінської діяльності основними суб'єктами державної політикищодо формування та розвитку духовних цінностей українського суспільства.
Управління духовними процесами суспільства як необхідність сьогодення.
Трансформаційні процеси останнього десятиріччя вУкраїні характеризуються серйозними прорахунками у здійсненні розбудовидержави. Ігнорування органами державного управління духовної складової розвиткусуспільства призвело до виникнення суперечностей не тільки в духовному житті,але й у соціально-економічному розвиткута політичній сфері, взаємовідносинахміж етносами. Як зазнанає Шадольшш, оез досягнення певного рівня духовностіважко сподіватися на при­скорення процесів економічного реформування, а безсформованої україноцент-ристської свідомості з чітко визначеними параметрамидуховної культури, мови традицій, історичної пам'яті, базових національнихцінностей складно змінити атмосферу на всіх рівнях суспільного життя.
Управління у будь-якій сфері вимагає, насамперед,чіткого визначення його структурних складових. Інакше кажучи, при організаціїуправлінського процесу, передусім, необхідно виокремити суб'єкти управлінськоговпливу, які забезпечу ватимуть його здійснення, та реалізацію поставленихзавдань на певних етапах чи протягом усього процесу для досягнення поставленоїмети. Здійснення управлінської діяльності у духовній сфері не є винятком, хочай має свою специфіку. Ця специфі­ка полягає, у тому, шо при управліннідуховними процесами жит­тя суспільства, управлінський вплив не є безпосередньоспрямований на об'єкт управління, а на створення умов для саморозвитку тасамоорганізації духовного життя. Пряме втручання органів державної влади удуховні процеси було притаманне командно-адміністративній системі управліннярадянської доби. Відхід від директивних методів управління змінює рольсуб'єктів державної політики у про­цесі організації духовного життя. Органамдержавного управління слід враховувати, що у процесах формування та розвиткудуховних цінностей повинні функціонувати чинники саморегулювання[1].Безпосереднє управління духовними процесами при­зводить до неприйняттясуспільством насаджуваних ціннісних систем, тим самим не виправдовуєвикористаних матеріальних та людських ресурсів, а також вносить у суспільнусвідомість ціннісну дезорієнтацію. Оскільки суспільство є саморегульова­ноюсистемою, роль органів державного управління у сфері формування та розвит­кудуховних цінностей полягає, насамперед, в усуненні негативних тенденцій тапроявів у духовно-ціннісних процесах; матеріальній та фінансовій підтримці со­ціальнихінститутів, які справляють вплив на духовне життя населення; координації таузгодженні діяльності різноманітних суб'єктів духовного життя для конструктив­ноївзаємодії, спрямованої на розвиток та збагачення духовного потенціалу нації.
Управлінський вплив держави на духовну сферужиття суспільства відбувається через здійснення гуманітарної політики.Гуманітарна політика — це систе­ма принципів, цілей, механізмів, послідовнихзаходів, що мають на меті створення умов для соціально-гуманітарного розвиткусуспільства, соціальної інтелектуаль­но-духовної безпеки людини й суспільства,реалізацію її соціальних, духовних по­треб, формування і збагачення творчогопотенціалу особи, всебічну самореаліза-цію її сутнісних сил, соціодинамікуосвіти, науки, культури тощо[2].Основними складовими гуманітарної політики є державні освітня і наукова,культур­на, мовна, інформаційна, етнонаціональна, релігійна політики, політикау сфері охорони здоров'я, туризму, фізичної культури та спорту.
Головним завданням гуманітарної політики у сферірозвитку духовного життя суспільства полягає в тому, щоб створити умови длянайповнішого освоєння людиною багатогранного потенціалу як української, так ісвітової духовності й культури. цНадзвичайно важливе також створення умов длявсебічної самореалізації духовно-культурного потенціалу, сутнісних сил людини,власного духовного світо­бачення та світосприйняття[3].
У здійсненні управління процесом формування тарозвитку духовних цінностей суспільства держава володіє високоефективнимизасобами постійного розвитку цієї сфери суспільного життя. Безпосереднюуправляють цими засобами представницькі та виконавчі державні органи.Основні засади та принципи проведення державними органами духовноїполітики.
 
Засади державної політики щодо розвиткудуховності українського суспіль-I ства визначає Верховна Рада України, азабезпечує її проведення Кабінет Міністрів. Суб'єктами державної політики щодоформування та розвитку духовних цінностей українського суспільства є — органидержавного управління, які справляють цілеспрямований організаційний вплив назабезпечення розвитку та функціонування освітньої, культурної та інформаційноїсфер жига суспільства. У сучасній системі органів державної влади такимисуб'єктами є: Міністерство освіти і науки, Міністерство у справах молоді таспорту, Міністерство культури та туризму, На­ціональна рада з питаньтелебачення та радіомовлення, Державний комітет теле бачення та радіомовлення.Завдання цих державних інституцій полягає в розробці та втіленні державнихпрограм з урахуванням стратегічної важливості розвитку духовно-цінніснихорієнтацій у суспільстві. Реалізацію державної політики у цій сфері забезпе­чуютьна відповідних територіях Рада Міністрів АРК, місцеві органи виконавчої владита органи місцевого самоврядування в межах їх компетенції.
Вплив на формування та розвиток духовнихцінностей суспільства є поступовим і вимагає чіткої взаємодії та порозумінняміж усіма його суб'єктами. Практична реалізація політики держави в сферідуховного виробництва полягає насамперед у тому, що вона забезпечуєцілеспрямоване, ско­ординоване функціонування та розвиток усіх галузей цієїсфери, всіх її складових частин[4].Взаємодія інститутів державного управління та органів місцево­го самоврядуваннящодо розвитку духовного житія неможлива без єдиної держав­ної стратегії,координації діяльності вищезгаданих державних інститутів.
Основні засади та принципи державної політики,визначені науково-обґрунтованими концепціями розвитку духовної сферисуспільства, втілюються у про­грамі діяльності Кабінету Міністрів України.Головними пріоритетами діяльності органів державної влади ця програма, зокрема,визначає людський розвиток і гідність, духовність і свободу, рівність ісолідарність, розвиток громадянського суспільства та демократії, забезпеченняєдності, міжнаціональної та міжконфесійної злагоди, взаємної поваги ітолерантності, справедливості і добра
У реалізації державної політики щодо формуваннята розвитку духовних цінностей суспільства органи державного управліннявикористовують різні засоби, методи та підходи. Виходячи з цієїрізноманітності, ми виділяємо три моделі управлінського впливу держави надуховні процеси суспільства. Для характеристики цих моделей пропонуєморозглянути їх у кількох аспектах, відповідно до основних напрямів здійсненнягуманітарної політики у сфері духовного життя.
Перша модель — агресивна, для якоїхарактерним є тотальний вплив держави на суспільну свідомість через освітні,культурні та інформаційні інститути. Основними ознаками такої моделі є:
• духовний розвиток суспільства базується наєдиних принципах, які складають основу державної ідеології;
• в освітній сфері простежуєтьсязаідеологізованість навчальних програм та політизація виховного процесу;
• культура та мистецтво використовуються якпропагандистські засоби для впровадження в суспільну свідомість системидуховних цінностей;
• церква та релігійні організаціївикористовуються як «транслятор» не тільки релігійних, але йідеологічних догм та постулатів;
• держава повністю контролює діяльність засобівмасової інформації і використовує їх як потужний інформаційний каналвпровадження (або швидше насадження) системи духовних цінностей;
• молодіжні організації створюються та провадятьсвою діяльність під наглядом органів державної влади.
Такий тип управління є характерним длякомандно-адміністративної системи і, на перший погляд, здається найефективнішиму реалізації державної політики щодо формування та розвитку духовних цінностей.Але, як уже зазначалося вище, духовне життя суспільства є саморегульованоюсистемою і тому безпосереднє управління, процесами у цій системі дає негативнийрезультат.
Ліберальна модель управлінськоговпливу держави характеризується невтручанням у процеси духовного життясуспільства. Вплив держави зводиться лише до формальних визначень напрямів тапріоритетів діяльності освітніх, культурних інститутів та засобів масовоїінформації. Такий управлінський вплив не заперечує принципів саморегуляціїдуховного життя суспільства, але практично є ігноруванням розвитку духовноїсфери, що неминуче призводить до виникнення духовної кризи. Така модельуправління, на думку автора, є характерною для сьогодення України.
Найбільш ефективною для сучасного гармонійногодуховного розвитку суспільства є, на нашу думку, конструктивна модельздійсненняуправлінського впливу держави на духовні процеси. Саме в реалізації цієї моделіпокладена основна особ­ливість діяльності органів державної влади щодоформування та розвитку духов­них цінностей українського суспільства. Вонаполягає не в безпосередній участі у процесі вироблення духовних цінностей тавпровадження їх у суспільну свідомість, чи навпаки — невтручанні у процесидуховного виробництва та споживання, а у створенні сприятливих умов усуспільстві для інтелектуального, творчого та інди­відуального розвиткуособистості, що є основою для вироблення та сприйняття суспільством єдиноїдуховно-ціннісної системи.
В освітній політиці при такій моделіуправлінського впливу основними напрямами діяльності органів державногоуправління є: гуманізація освіти та науки; створення рівних можливостей уздобутті освіти для всіх прошарків населення; розви­ток національної системивиховання, в основу якої закладені глибинні пласти на­ціональної культури ідуховності.
У здійсненні культурної політики пріоритетниминапрямами є: забезпечення умов повноцінного розвитку сучасної українськоїкультури через розробку та впровадження державних інвестиційних програм;збереження та популяризацію досягнень національної матеріальної та духовноїкультури; реалізація комплексу освітніх, культурно-мистецьких програм іпроектів для дітей та молоді, спрямованих на духовний розвиток підростаючогопокоління.
При конструктивній моделі справлянняуправлінського впливу щодо формування та розвитку духовних цінностейсуспільства діяльність органів державного управління щодо засобів масовоїінформації полягає в регулюванні аспектів, що мають загальнонаціональнезначення. Це, передусім «захист українського інформаційного простору;визначення кількості та національного інформаційного продукту; обмеження чизаборона поширення інформації, яка криє в собі небезпеку для суспільноїсвідомості»[5].
Для втілення конструктивної моделі управлінськоговпливу на формування та розвиток духовних цінностей необхідними також єрозробка та впровадження довгострокової Концепції духовного розвиткуукраїнського суспільства.
Підсумовуючи, слід зазначити, що ефективнареалізація державної політики щодо формування та розвитку духовних цінностейможлива лише за умов чіткого визначення суб'єктів та використанняконструктивної моделі справляння управлінського впливу, оскільки саме у ціймоделі враховані особливості державного управління у духовній сферіукраїнського суспільства.
Список використаних джерел.
 
1.           Кононенко В. Державна політика в гуманітарній освіті // Державнаполітика в гума­нітарній сфері: Матеріали круглого столу. — Івано-Франківськ,2001. — С.10-14.
2.           Скуратівський В., Трощинський В., Чукут С. Гуманітарна політика вУкраїні: Навч. посіб. — К.: Вид-во УАДУ; Вид-тво «Міленіум», 2002. — С. 32-33.
3.           Чукут С. Реалізація державної культурної політики як пріоритетнийнапрям роз­витку гуманітарної сфери // Україна: поступ у XXI століття:Наук.-метод. зб. / І.Ф. Надоль-ний, В.А. Ребкало, Н.Р. Нижник та ін. — К.:Вид-во УАДУ, 2000. — С. 200-210.
4.           Надопьний і Соціально-гуманістичний потенціал національноїсвідомості // Дер­жавне управління в Україні: реалії та перспекгиви: 36. наук.пр. / За заг. ред. В.І.Лугового, В.М.Князєва. — К.: Вид-во НАДУ, 2005. — С.29-34.
5.           Бех В. Гуманітарний розвиток країни: внутрішня політика держави усучасному глобалізованому світі // Державна політика в гуманітарній сфері(матеріали круглого столу). — Івано-Франківськ, 2001. — С. 3.